ІНСТРУКЦІЯ<= /o:p>

для медичного застосування лікар= ського засобу

&nb= sp;

ЛАЕН®

(LION®)

Склад:=

діюча речовина: лінезолід = (linezolid);

1 таблетка містить лінезоліду 600 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль частково прежелатинізований, натрію крохмальгліколят (тип А), гідроксипропілцелюлоза= , магнію стеарат, покриття Opadry 03В58600 білий: гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь.=

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівк= овою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: <= /span>овальні, гладенькі з о= бох боків двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого коль= ору.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосуванн= я. Код АТХ J01X Х08.

Фармакол= огічні властивості.

Фармакодинаміка<= i>.

Загальні характеристики.

Лінезолід є синтетичним антибактеріальним засобом, що належить до нового класу протимікробних препаратів – о= ксазолідинонів.

Він проявляє активність in vitro проти аеробних грампоз= итивних бактерій та анаеробних мікроорганізмів.

Лінезолід селективно= пригнічує синтез білків у бактеріальних клітинах шляхом унікального механіз= му дії. Зокрема, він зв’язується з ділянкою на бактеріальній рибосомі (23S субодиниця із 50S) та перешкоджає утворенню функціона= льного 70S ініціюючого комплексу, який є важливим компонентом процесу трансляції.<= o:p>

Чутливість.

Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та у часі для окремих видів, тому бажано спиратися на місцеву інформацію стосовно резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності, коли рівень поширеності резистентності мікроорганізмів на місцевому рівні є таким, що користь від застосування лік= арського засобу, принаймні стосовно до деяких видів інфекцій, викликає сумніви, слід звернутися за консультацією до експерта.

Чутливі мікроорган= ізми.

Грампозитивні= аеробні мікроорганізми: Enterococcus faecalis= , Enterococcus faecium*, Staphylococcus a= ureus*, коагулазонегативні стафілококи, Streptococcus agalactiae*, Streptococcus pneumoni= ae*, Streptococcus py= ogenes*, Group C streptoc= occi, Group G streptococci.

Грампозитив= ні анаеробні мікроорганізми: Clostridium= = perfringens, Peptostreptococcus ana= erobius, Peptostreptococcus sp.

Резистентні мікроорганізми: Haemophilus <= span class=3DSpellE>influenzae, Moraxella catarrhalis<= /span>, Neisseria specie= s, Enterobacteriaceae, Pseudomonas sp.

*К= лінічна ефективність була продемонстрована для чутливих штамів згідно з затверджени= ми показаннями

Хоча лінезолід демонструє= деяку активність in vi= tro проти Legionella, Chlamydia pneumoniae та Mycop= lasma pneumoniae, недостатньо даних для підтвердж= ення клінічної ефективності у цих випадках.

Резистентність.

Перехресна резистентність.

Механізм дії лінезоліду відрізняється від такого інших класів антибіотиків. Дослідження клінічних штамів (метицилінрезистентних стафілококів, ванкоміцинрезистентних ентерококів, а також пеніцилін= - та еритроміцинрезистентних стрептококів) іn vitro показують, що лі= незолід зазвичай активний щодо мікроорганізмів, стійких до одного або декількох інших класів антимікр= обних препаратів.

Резистентність до лінезоліду пов’язана з точковими мутаціями в 23S рРНК. Зни= ження чутливості до лінезоліду спостерігається при застосуванні у пацієнтів з інфекціями, що важко піддаються лікуванню, та/або при застосуванні протягом тривалого часу. Повідомляли про резистен= тність до лінезоліду ентерококів, золотистого стафілок= ока і коагулазонегативних стафілококів. Як правило, = це було пов'язано з тривалими курсами терапії та наявністю протезних матеріалів або недренованих абсцесів. Кол= и в лікарні зустрічаються стійкі до антибіотиків мікроорганізми, важливо наголо= сити на правилах боротьби з інфекцією.

Фармакокінетика.

Лінезолід, діюча речовина препарату Лаен<= sup>®, є біологічно активною речовиною, що метаболізується з утворенням неактивних похідних.

Абсорбція.

Лінезолід швидко та у значному об’ємі абсорбується після перор= ального застосування. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 2 = годин після прийому препарату. Абсолютна біодоступність лінезоліду при пероральному прийомі є повною (майже 100 %). Тому лінезолід можна застосовувати= перорально або внутрішньовенно без корекції дози. Лінезолід можна застосовувати незалежно від прийому ї= жі. Після перорального прийому в дозі 600 мг двічі на добу максимальна та мінімальна концентрації у рівноважному стані становлять 21,2 мг/л та 6,15 мг/л відповідно. Рівнов= ажний стан досягається на другий день терапії. Час до досягнення максимальної концентрації збільшується з 1,5 до 2,2 години, а= C_max знижується приблизно на 17 % при застосуванні лінезоліду з їжею з високим вмістом жирів. Проте загальна експозиція, яка оцінюється за AUC0-∞, подібна в обох випадках.

Розподіл в організмі.
Лінезолід швидко розподіляється у тканинах з доброю перфузією. Ступінь зв’язування з білками плазми крові − приблизно 31 % та не залежи= ть від концентрації препарату у плазмі крові. Об’єм розподілу лінезо= ліду в рівноважному стані у здорових дорослих добровольців становить у середньом= у 40–50 л, що приблизно відповідає загальній кількості рідини у тілі. Відношення концентрації лінезоліду у слині та поті до концентрації у плазмі крові становить 1,2:1 та 0,55:1 відповідно. Відношення концентрації у бронхоа= львеолярній лаважній рідині та в альвеолярних клітинах леге= нь до максимальної концентрації у плазмі крові у рівноважному с= тані − 4,5:1 та 0,15:1 відповідно. Відношення концентрації у спинномозковій рідині до максимальної концентраці= ї у плазмі крові після багаторазового прийому лінезоліду − 0,7:1.

Meтаболізм= .

Лінезолід переважно метаболізується шляхом окиснення морфолінового кільця з утворен= ням двох неактивних похідних карбоксильної кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксиоцтової кислоти (PNU-142300) та метаболіту гідроксиетилгліцину= (PNU-142586). Метаболіт гідроксиетилгліцин (PNU= -142586) є предомінантним метаболітом у людини, який, як вважають, утворюється шляхом неферментативного процесу. Метаболіт аміноетоксиоцтова кислота (PNU-142300) визначається у меншій кількості. Також ідентифіковані інші «малі» неактивні метаболіти. Відомо, що лінезолід мінімально метаболізується з можливою участю у цьому процесі системи цитохрому людини Р450. Проте метаболічні шляхи для лінезоліду повністю не вивчені.

Виведення.

У пацієнтів із нормальною функцією нирок або з незначною чи помірно вираженою нирковою недостатністю лінезолід у рівноважному стані переважно екскретується з се= чею у вигляді PNU-142586 метаболіту (40 %), у незміненому вигляді (30 %= ) та у вигляді PNU-142300 метаболіту (10 %). Препарат у незміненому вигляді= в калі практично не виявляється, тоді як частка кожного з основних метаболіті= в, PNU-142586 та PNU-142300, становить 6 % та 3 % відповідно. Період напіввиведення лінезоліду= в середньому становить 5––7 годин.

Ненирковий кліренс становить приблизно 65 % від загального кліренсу лінезоліду. Незначна ступінь нел= інійності кліренсу спостерігається при підвищенні дози лінезолід= у. Очевидно, це є наслідком більш низького ниркового та нениркового кліренсу п= ри вищих концентраціях лінезоліду. Проте ця різниц= я в кліренсі є незначною та не впливає на явний період нап= іввиведення.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Після разового введення в дозі 600 мг спостерігалося 7–8-кратне підвищення системної експозиції двох основних метаболітів лінезоліду у плазмі крові у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатині= ну < 30 мл/хв). Проте значення експозиції за показником площі під крив= ою «концентрація/час» (AUC) для початкової сполуки лишалося незміненим. Хоча певна кількість основних метаболітів = лінезоліду виводиться з організму під час проведення гемодіалізу, рівень метаболітів у плазмі крові після разового введення у дозі 600 мг все ще лишався вищим після процедури гемодіалізу, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок чи= з незначною або помірно вираженою нирковою недостатністю. <= /span>

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Обмежені дані вказують на те, що фармакокінетика л= інезоліду, PNU-142300 та PNU-142586 не порушуються у пацієнтів із незначною або помірно вираженою печінковою недостатністю (клас A чи B за шкалою Чайлда–П’ю). Фармакокінетичні параметри лінезоліду у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас C за шкалою Чайлда–П’ю) не вивчали. Проте, оскільки лінезолід = метаболізується шляхом неферментативного процесу, недостатність функції печінки суттєво не вплине на його метаболізм.

Діти віком від 12 до 17 років.

Фармакокінетика лінезоліду була подібна до = такої у дорослих при застосуванні препарату у дозі 600 мг.

Призначення препарату у дозі 600 мг кожні 12 годин щоденно забезпечує таку ж саму експозицію препарату, як і в дорослих осіб, які отримуватимуть препар= ат у тій самій дозі.

Пацієнти літнього віку.

Фармакокінетика лінезоліду= в осіб віком від 65 років суттєво не змінюється.<= o:p>

Жінки.

Для жінок характерний більш низький об’єм розподілу <= span class=3DSpellE>лінезоліду, ніж для чоловіків, а середній кліренс (скоригований за масою тіла) знижений приблизно на 20 %. Концентрація = лінезоліду у плазмі крові вища у жінок, що частково мо= же пояснюватися різницею у масі тіла. Проте, оскільки середнє значення періоду напіввиведення у чолов= іків та жінок суттєво не відрізняється, не очікується, що концентрація у плазмі крові жінок суттєво перевищуватиме ту, що добре переноситься, отже, корекцію дози лінезоліду проводити не потрібно.<= /o:p>

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими штама= ми визначених мікроорганізмів, при таких станах:

-      =    нозокомі= альна пневмонія;

-&nb= sp;        негоспітальна пневмонія;

-      =    ускладнені інфекції шкіри та її структур, зокрема інфекції на тлі діабетичної стопи без супутнього остеомієліту, спричинені Staphylococcus aureus (метицилінчутливими та метицилінр= езистентними ізолятами), St= reptococcus pyogenes<= /i> або Streptococcus agalactiae; Лінезолід не був вивчений у лікуванні вираз= кових пролежнів;

-      =    неускладнені інфекції шкіри та її структур, спричинені Sta= phylococcus aureus (тільки метицилінчутливими ізолятами) або Streptococcus pyogenes;=

-      =    резистентні до ванкоміцину інфекції, спричинені Enterococcus faecium, включно з інфекціями, що супроводжуються бактеріємією.<= span style=3D'color:black'>

Лінезолід не показаний для лікування інфекцій, спричинених = грамнегативними мікроорганізмами. У разі підозри або виявлення грамнег= ативного збудника потрібно негайно розпочати специфічну грамнег= ативну терапію.

=

Протипоказання.

Відома гіперчутливість до лінезоліду або до будь-якого іншого компонента препарату.

Одночасний прийом будь-яких лікарських засобів, які пригнічують моноаміноксидазу А та В (таких як фенелзин, ізокарбоксазид,= селегілін, моклобемід), а= бо протягом двох тижнів після прийому таких препаратів. <= /b>

За виня= тком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу артеріального тиску, Лаен^® не слід призначати пацієнтам із такими супутніми клінічними станами або супутнім прийомом нижчезазначених препаратів:

-<= span style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'>      =    неконтрольована артеріальна гіпертензія, феохромоцитома, карциноїд, тиреотоксикоз, біполярна депресія, шизоафективний розлад, гострі епізоди запаморочення;<= o:p>

-<= span style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'>      =    селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ₁рецеп= торів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (включно з адренергічними бронходилататорами, псевдоефедри= ном, фенілпропаноламіном), вазо= пресори (епінефрин, норепінефрин), допамінергічні сполуки (допамін<= /span>, добутамін), петидин або <= span class=3DSpellE>буспірон.

Сл= ід припинити годування груддю протягом застосування препарату (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).=

Взаємодія з іншими лік= арськими засобами та інші види взаємодій.

Інгібітори моноаміноксидази.

Лінезолід є неселективним інгібітором мон= оаміноксидази (МАО) оборотної дії. Існують дуже обмежені дані про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів, які отримують суп= утню терапію препаратами, що створюють певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Т= ому застосування лінезоліду за таких обставин не ре= комендоване, якщо неможливо проводити ретельне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Потенційні взаємодії, що призводять до підвищення артеріального тиску.

У здорових добровольців із нормальним артеріальним тиском лінезолід посилює підвищення артеріального тиску, спричинене псевдоефедрином та фенілпропаноламіну гідрохлоридом. Одночасне застосування лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіну гідрохлориду<= /span> призводить до зростання систолічного артеріального тиску в середньому на 30–40 мм рт. ст. порівняно зі зростанням на 11–15 мм рт. ст. під = впливом винятково лінезоліду, на 14–18 мм рт. ст. під впливом винятково псевдоефедрину або фенілпропаноламіну, = та на 8–11 мм рт. ст. при застосуванні плацебо. = Аналогічних досліджень з участю пацієнтів із гіперте= нзією не проводили. Рекомендовано ретельно підбирати дози препаратів, які = мають вазопресорний вплив, вкл= ючно з дофамінергічними препаратами, щоб отримати бажаний результат при комбінованому застосуванні лінезоліду з цими препаратами.

Потенційні серотонінерг= ічні взаємодії.

Є дан= і про відсутність проявів серотонінового синдрому (сплутаність свідомості, марення, занепокоєння, тремор, патологічний рум’ян= ець, посилене потовиділення, гіперпірексія) у здоров= их добровольців, які отримували декстрометорфан (д= ві дози по 20 мг з інтервалом у 4 години) у комбінації з лінезолідом або без нього. Однак у постмаркетинговому періо= ді було отримано одне повідомлення щодо виникнення проявів, подібних до прояві= в серотонінового синдрому, у пацієнта, який приймав лінезолід та декстрометорфан; ці прояви зникли після відміни обох препаратів.

Протя= гом клінічного застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включно з антидепресант= ами (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (= СІЗЗС)), були описані випадки розвитку серотонінового синдрому. Таким чином, хоча комбіноване застосування цих препаратів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»), лікування пацієнтів, для яких лікування як лінезолідом, так і серотонінергічними препаратами має вирішальне значення, описано у розділі «Особливості застосування».

Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами.<= o:p>

У пацієнтів, які отримували лінезолід та тирамін у кількості менш ніж 100 мг, не спостері= гали значного вазопресорного ефекту. Це свідчить про необхідність уникати лише надлишкового споживання продуктів та напоїв із великим вмістом тираміну (а саме зрілих сирів, дріжджових екстрактів, недистильованих алкогольних напоїв та ферментованих = продуктів із соєвих бобів, таких як соєвий соус).

Препарати, які метаболізуються за допомогою цитохрому P450= .

Лінезолід не є індуктором цитохрому P450 (CYP450). Крім того, лінезолід не інгібує активність клінічно значущих ізоформ= СYР (наприклад 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4) у людини. Тому не очікується впли= ву лінезоліду на фармакокінетику інших лікарських засобі= в, які метаболізуються цими основними ферментами.

Рифампіцин.

Вплив рифампіцину на фармакокінетику л= інезоліду вивчали у 16 здорових дорослих добровольців чоловічої статі, яким вводили <= span class=3DSpellE>лінезолід (600 мг двічі на добу протягом
2,5 доби), у комбінації з рифампіцином (600 мг = 1 раз на добу протягом 8 днів) та без. Рифампіцин зни= жував показники C_max та AUC лінезоліду в середньому на 21 % (90 % ДІ 15, 27) та у середньому на 32 % (90 % ДІ 27, 37) відповідно. Механізм такої взаємодії та її клінічне значення невідомі.

Варфарин.

При додава= нні варфарину до курсу лікування лін= езолідом у рівноважному стані спостерігали зниження середнього максимального міжнаро= дного нормалізованого відношення (МНВ) при одночасному застосуванні на 10 %,= при цьому AUC МНВ знижувалась на 5 %. Даних про пацієнтів, які одночасно отримували варфарин та лін= езолід, недостатньо для оцінки клінічного значення.

Антибіотики.

Азтреонам. Фармакокінетика лінезоліду або азтреонаму= не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.
Гентаміцин. Фармакокінетика лінезоліду або гентаміцину не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.

Дослідженн= я in vitro продемонстрували адитивність або індиферентність між л= інезолідом та ванкоміцином, гентаміци= ном, рифампіцином, іміпенемом/циластатином, азтреонамом= , ампіциліном, стрептоміцином.

Антиоксиданти.

При одночасному застос= уванні препарату з вітаміном С або вітаміном Е коригування дози лінезоліду не рекомендується.

= ;

Особливості застосування. <= /o:p>

Мієлосупресія.=

Повідомляли п= ро виникнення мієлосупресії (включно з анемією, лейкопенією, панцитопенією та тромбоцитопенією) у пацієнтів, які приймають лінезолід. Після від= міни лінезоліду показники змінених параметрів крові поверт= алися до значень, які спостерігалися до початку лікування. Імовірно, ризик розвит= ку цих ефектів пов’язаний із тривалістю лікування. У пацієнтів літнього віку застосування лінезоліду може супроводжуватися більш високим ризиком виникнення патологічних змін к= рові порівняно з таким у молодших пацієнтів. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (незалежно від того, чи проходять вони процедури діалізу) мож= ливе підвищення частоти розвитку тромбоцитопенії. Та= ким чином, ретельний моніторинг формули крові необхідний у таких групах пацієнт= ів: пацієнти з уже існуючою анемією, гранулоцитопенією або тромбоцитопенією; пацієнти, які отримують с= упутні препарати, здатні знижувати рівні гемоглобіну, зменшувати кількість формених елементів крові або негативно впливати на кількість чи функціональну активн= ість тромбоцитів; пацієнти з тяжкою формою ниркової недостатності; пацієнти, курс лікування яких триває більше 10–14 = днів. Застосовувати лінезолід для лікування таких пац= ієнтів бажано лише у поєднанні з ретельним контролем рівня гемоглобіну, загального аналізу крові та, якщо можливо, кількості тромбоцитів.

Якщо під час лікування лінезолідом розвивається значна = мієлосупресія, лікування необхідно припинити. Винятком є випадки, коли продовження лікуван= ня визнане абсолютно необхідним. У таких ситуаціях потрібно проводити ретельний моніторинг показників загального аналізу крові та впроваджувати відповідні стратегії лікування.

Крім того, рекомендовано щотижня проводити моніторинг показників загального аналізу крові (включно з визначенням рівнів гемоглобіну, кількос= ті тромбоцитів, загальної кількості лейкоцитів та розгорнутої лейкоцитарної формули) у пацієнтів, які проходять лікування лінезолі= дом, незалежно від початко= вих показників аналізу крові.=

У групі пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування), спостерігали підвищення частоти виникнення серйозної анемії. Та= кі пацієнти частіше потребували переливання крові. Про випадки анемії з потреб= ою у переливанні крові також повідомляли у постмаркетингово= му періоді. Така анемія частіше виникала у пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів.

Також повідомляли про випадки = сидеробластної анемії. Серед випадків, для яких був в= ідомий час початку лікування, більшість пацієнтів отримувала = лінезолід протягом більше 28 днів. Після прип= инення застосування лінезоліду більшість пацієнтів пов= ністю або частково одужували внаслідок проведення лікування анемії або навіть без лікування.

Дисбаланс показників летальності у клінічному дослідженні з участю пацієнтів із катетер-асоційованими інфекціями системи кровообігу, спричинен= ими грампозитивними збудниками:

у ході відкритого дослідження з участю пацієнтів із серйозними внутрішньосудинними інфекціями, спри= чиненими використанням катетерів, спостерігали зростання летальності у групі пацієнт= ів, яким застосовували лінезолід, порівняно з група= ми лікування ванкоміцином/дик= локсациліном/оксациліном (78 з 363 (21,5 %) проти 58 з 363 (1= 6,0 %)). Основним фактором впливу на показник летальності була наявність грампозитивної інфекції на початковому рівні.

Показники летальності у пацієнтів з інфекціями, спричиненими винятково грампозитивними організмами, були схожі (переважне співвідношення 0,96; 95 % довірчий інтервал: 0,58–1,59), але у групі лікування лінезолідом частота летальних випадкі= в була значно вищою (p=3D0,0162) у пацієнтів із будь-яким додатковим збудником або відсутністю збудників на початковому рівні (переважне співвідношення 2,48; = 95 % довірчий інтервал: 1,38–4,46). Найбільший дисбаланс спостерігався під час лікування та протягом 7 днів із моменту відміни досліджуваного препарату. <= /span>У більшості пацієнтів у групі лікування лінезолідом виявили грамнегативні інфекції протягом дослідження, ці пацієнти померли від інфекцій, спричинени= х грамнегативними збудниками, та від полімікробних інфекцій. Таким чином, при уск= ладнених інфекціях шкіри та м’яких тканин у пацієнтів зі встановленою або підозрюван= ою супутньою інфекцією, спричиненою грамнегативними збудниками, лінезолід слід застосовувати лише у разі відсут= ності інших варіантів лікування (див. розділ «Показання»). За таких обставин необхідно розпочинати паралельне лікування грамнегатив= ної інфекції.

Діарея та коліт, пов’язані із застосуванням антибіотиків.

При застосуванні майже всіх антибіотиків, включно з лінезолідом, повідомляли про виникнення діареї та коліту, пов’язаних із застосуванням антибіотиків, вклю= чно з псевдомембранозним колітом та пов’язаною з Clostridium difficile<= /span> діареєю (CDAD), тяжкість проявів яких може варіювати від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Таким чином, важливо враховувати можливість ц= ього діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування лінезоліду розвивається діарея. При наявності підоз= ри на діарею чи коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків, або підтвердження цього діагнозу необхідно припинити поточне лікування антибактеріальними препаратами (включно з лінезолідом) та негайно розпочати відповідні терапевтичні заходи. У таких ситуаціях протипоказане застосування препаратів, які пригнічують перистальтику.

= Лактоацидоз.

При застосуванні лінезоліду повідомляли про розвиток лактоацидозу. Пацієнти= , у яких під час застосування лінезоліду виникають симптоми та прояви метаболічного ацидозу, включно з ре= цидивуючою нудотою або блюванням, біль у животі, низький рівень бікарбонатів або гіпервентиляцію, повинні негайно звернутися за медичною допомогою. У разі розвитку лактоацидозу необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні = ризики.

= Дисфункція мітохондрій.

= Лінезолід пригнічує мітохондріальний синтез білків. У результаті цього пригнічення можуть розвиватися такі= побічні реакції як лактоаци= доз, анемія та нейропатія (периферична та зорового н= ерва). Ці явища більш поширені при застосуванні препарату протягом більше 28 днів.

= Серотоніновий= синдром.

Надходили спонтанні повідомлення= про розвиток серотонінового синдрому, пов’язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включно з антидепресант= ами (такими як СІЗЗС). Тому одночасне застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»), за винятком випадк= ів, коли застосування як лінезоліду, так і одночасн= е з ним застосування серотонінергічних препаратів м= ає вирішальне значення. У таких випадках пацієнт повинен перебувати під пильним спостереженням із метою виявлення симптомів серотоніно= вого синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіпе= рпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. = У разі виникнення таких симптомів лікар повинен розглянути можливість відміни того= чи іншого препарату. Після відміни серотонінергічного препарату можливе виникнення симптомів відміни.

Потенц= ійні взаємодії, що спричиняють підвищення артеріального тиску.<= /span>

За винятком випадків, = коли можливе спостереження за пацієнтами стосовно імовірного підви= щення артеріального тиску, лінезолід не слід признача= ти пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, феохромоцитомою, тиреотоксикозом та/або супутнім прийомом таких типів лікарських засобів, як: прямі та непрямі симпатоміметики (наприклад псевдоефедрин), вазопресори (наприклад епінефрин, норе= пінефрин), дофамінергічні засоби (наприклад дофамін, добутамін).

Перифери= чна нейропатія та нейропатія = зорового нерва.

Повідомляли про розвиток периферичної нейропатії, а також нейропатії зорового нерва, яка іноді прогресувала до втрати зору, у пацієнтів, які отримували лікування лінезолідом. Такі повідомл= ення насамперед стосувалися пацієнтів, які отримували лікування протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування).<= /p>
Усім пацієнтам необхідно повідом= ляти лікаря про = виникнення симптомів порушення зору, таких як зміни гостроти зору, зміни кольорового сприйняття, нечіткість зору або випадання частини поля зору. У подібних випадках рекомендовано терміново провести огл= яд із направленням до офтальмолога, якщо необхідно. Якщо пацієнт приймає лінезолід протягом більше рекомендованих 28 днів, необхідно регулярно перевіряти зір.

У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.
Можливе зростання ризиків розвит= ку нейропатій при застосуванні ліне= золіду для лікування пацієнтів, які отримують або нещодавно отримували терапію антибактеріальними препаратами для лікування туберкульозу.

Судоми.<= o:p>

Повідомляли про випадки= судом у пацієнтів, які отримували терапію лінезолідом. У більшості випадків повідомляли про такий фактор ризику як судоми в анамнезі. Пацієнтам необхідно повідомляти лікарів, якщо у них раніше виникали судоми.

Інгібіто= ри моноаміноксидази.

Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. Проте в дозах, які застосовують для антибактеріальної терапії,= він не проявляє антидепресивного ефекту. У х= оді досліджень взаємодії лікарських препаратів та досліджень безпеки лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість дани= х про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів= з основними захворюваннями та/або супутнім лікуванням препаратами, при яких виникають певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливо проводити ретельний нагляд та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Застосув= ання у поєднанні з насиченими тираміном продуктами.

Пацієнтам слід рекомендувати уни= кати споживання великої кількості продуктів, збагачених тир= аміном (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємоді= й»).

Гіпоглікемія.<= /i>

Повідомлення, отримані у післяреєстраційному періоді, свідчат= ь про випадки виникнення симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні лінезоліду, неселективного інгіб= ітора МАО зворотної дії, у пацієнтів із цукровим діабетом, які приймають інсулін = або пероральні гіпоглікемічні препарати. Прийом дея= ких інгібіторів МАО пов’язаний із гіпоглікемічними епізодами у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби. Хоча причинний зв’язок між лінезолідом і гіпоглікемією не встановлений, па= цієнтів із цукровим діабетом слід попереджати про потенційну гіпо= глікемічну реакцію під час застосування лінезоліду.

У разі виникнення гіпоглікемії м= оже виникнути необхідність у зменшенні дози інсуліну або перорального гіпоглікемічного засобу чи припиненні застосування перорального гіпоглікемічного засобу, інсуліну = або лінезоліду.

= Суперінфекція= .

Немає даних про вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору. Застосування антибіотиків іноді може призводити до надмірного росту нечутливих організмі= в. Наприклад, приблизно у 3 % пацієнтів, які отримували лінезолід у рекомендованих дозах, спостерігали виникнення кандид= озу, пов’язаного із застосуванням препарату. У разі виникнення суперінфекції під час лікування слід вживати відповідних заходів.

Особливі= групи пацієнтів.

Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю слід з обережністю= та лише у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (ди= в. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю рекомендовано ли= ше у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. розд= іл «Спосіб застосування та дози»).

Стать.

Немає необхідності в корекції дози препарату залежно = від статі пацієнта.

Порушення фертильної функції.

Є дані щодо оборотного зниження фертильності й індукованої аномальної морфології сперматозоїдів у дорослих самців щурів при рівні експозиції лінезоліду, що приблизно дорівнює очікуваному у людини.

Про можливість впливу лінезоліду на репродуктивну функцію чоловіків невідом= о.

Тривалість застосування.

Безпека та ефективність лінезоліду при застосуванні його протягом більш ніж 2= 8 днів не встановлені.

Окремі захворювання.

Немає досвіду застосування лінезоліду для лікування пацієнтів із пролежнями або ішемічними ураженнями, тяжкими опіками чи гангреною. Відповідно, досвід застосування лінезоліду для лікування таких ста= нів обмежений.

Поява бактерій, резистентних до лікарського засобу.

Малоймовірно, що призначен= ня лінезоліду в разі відсутності ді= агностованої бактеріальної інфекції або з профілактичною метою принесе шкоду пацієнтові = або збільшить ризик появи бактерій, резистентних до лікарського засобу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагіт= ність.

Дані щодо застосування лінезоліду вагітними жінками обмежені. Результати досліджень на тваринах продемонстрували наявність репродуктивної токсичност= і. Існує потенційний ризик для людини. Лаен^{®<=
/sup>
не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків, коли}очікувана користь перевищує потенційний ризик.

Годув= ання груддю.

Результати досліджень на тваринах показали, що лінезолід та його метаболіти можуть проникати в грудне молоко. Отже, слід припинити годування груддю протягом лікування препаратом.

Фертильність.

У дослідженнях на тваринах отримано дані щодо зниження фертильності при застосуванні лінезоліду.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Необхідно попереджати пацієнтів = про можливість розвитку запаморочення або симптомів порушення зору (див. розділ «Особливості застосування» та «Побічні реакції») під час прийому лінезоліду та рекомендувати їм не керувати автомобіле= м та не працювати з іншими механізмами у разі виникнення названих симптомів.

Спосіб застосування та дози.

Лаен^® призначати 2 рази на добу <= span class=3DSpellE>перорально незалежно від прийому їжі.

Тривалість лікування залежить від збудника, локалізац= ії та тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту терапії.

Рекомендації щодо тривалості лікування, які наведено нижче, були застосовані у клінічних дослідженнях. Для деяких видів інфекцій може бути доречна коротша тривалість лікування, але це не було оцінено у клінічних дослідженнях.

Максимальна тривалість лікування становить 28 дн= ів. Безпека та ефективність застосування лінезоліду= довше 28 днів не були встановлені.

Не потрібне підвищення рекомендованих доз або тривало= сті лікування у разі інфекцій, які супроводжуються бактері= ємією.

Рекомендації щодо дозування відповідно до показань наведено в таблиці нижче.

Показання

Доза

Рекомендована тривал= ість лікування (діб поспіль)

Дорослі та діти

віком від 12 ро= ків

Нозокоміальна пневмонія

600 мг кожні 12 годин

=

10–14<= /b>

Негоспітальна пневмо= нія, включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією

Ускладнені інфекції = шкіри та її структур

Резистентні до ванкомі= цину інфекції, спричинені Enterococcus <= span class=3DSpellE>faecium, включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією

600 мг кожні 12 годин
=

14–28

Неусклад= нені інфекції шкіри та її структур

Дорослі: 400 мг= кожні 12 годин*

Діти віком від 12 років: 600 мг кожні 12 годин

10–14<= /b>

*Застосовувати лінезолід в іншій лікарській формі з можливістю відповідного дозування.

Пацієнти, лікування яких було розпочато з призначення лінезоліду для внутрішньовенних інфузій, можуть бути перев= едені на лікування лінезолідом для перорального застосування. У такому разі підбір дози не потрібен, оскільки біодоступність лінезоліду= при прийомі внутрішньо становить майже 100 %.

Максимальна доза для дорослих і дітей віком від 12 років не повинна перевищувати 600 мг 2 рази на добу.

Пацієн= ти літнього віку. Немає потреби в корекції дози.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Фармакокінетика лінезоліду не змінюється у пацієнтів із будь-яким ступенем ниркової недостатності; проте два основні метаболіти лінезоліду куму= люються у пацієнтів із нирковою недостатністю зі збільшенням їх накопичення у паціє= нтів із більшим ступенем тяжкості ниркової дисфункції. Незалежно від функції нирок досягалися однакові концентрації лінезоліду у плазмі крові, тому для пацієнтів із нирк= овою недостатністю не рекомендується проводити корекцію дози. Проте, враховуючи відсутність інформації про клінічну значущість накопичення основних метаболітів, слід зважити при застосуванні лінезоліду пацієнтам із нирковою недостатністю і наявністю потенційних ризиків накопичення таких метаболітів. І лінезолід, і два метаболіти виво= дяться за допомогою гемодіалізу. Інформація про вплив перитонеального діалізу на фармакокінетику лінезоліду відсутня. Оскільки ч= ерез 3 години після введення препарату приблизно 30 % дози виводиться протягом тригодинного сеансу гемодіалізу, пацієнтам, які отримували подібне лікування, лінезолід слід призначати після гемодіалізу.<= /p>
Пацієн= ти з печінковою недостатністю= . Немає потреби в корекції дози. Проте клінічні дані з цього питання обмежені, тому рекомендується застосовувати лінезолід цим паці= єнтам лише тоді, коли очікувана користь від лікування переважатиме потенційний ри= зик (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»).

&= nbsp;
Діти.<= b>

Препарат у цій лікарсь= кій формі застосовувати дітям віком від 12 років.

Передозування.

Специфічний антидот не= відомий.

Не було зареєстровано = випадків передозування.

У разі передозування показане симптоматичне лікування разом із проведенням заходів щодо підтримки рівн= я клубочкової фільтрації. Приблизно 30 % прийнятої= дози препарату виводиться протягом 3 годин шляхом гемодіалізу, але немає да= них щодо виведення лінезоліду за допомогою перитонеального діалізу або гемоперфузії. Два основних метаболіти лінезоліду також певною мір= ою виводяться шляхом гемодіалізу.

Побічні реакції. =

Зазначена інформація ґрунтується на даних, отриманих із клінічних досліджень, в яких дорослі пацієнти отримували рекомендовані дози лінезол= іду протягом періоду до 28 днів. =

Найчастіше повідомляли про діарею (8,4 %), головний біль (6,5 %), нудоту (6,3 %) та блювання (4,0 %).

Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляли і які призводили до відміни препарату, були головний біль, діарея, нудота та блювання. Приблизно 3 % пацієнтів припинили лікування через розвиток з= умовлених препаратом побічних реакцій. =

Додаткові побічні реакції, про які повідомляли після виходу препарату на ринок, включені до переліку нижче із зазначенням частоти виникнення як «частота невідома», оскільки частоту виникнення не можна встановити за наявними даними.

Побічні реакції, про які повідомляли протягом лікування, наведено нижче за такою класифікацією частоти: дуже часто (≥ 1/1= 0); часто (від ≥ 1/= 100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота нев= ідома – частоту не можна встановити за наявними даними.<= /p>
Інфекції та інвазії: = часто – кандидоз, о= ральний кандидоз, вагінальний кандидоз, грибкові інфекції; нечасто – вагініт; рідко – антибіотикоасоційовані коліти, включаючи псевдомембранозний= коліт*.=

З боку системи крові та лімфатич= ної системи: часто – анемія*†; нечасто – еозинофілія, лейкопенія*, нейтропенія, = тромбоцитопенія*; рідко – панцитопенія*; частота невідома<= span style=3D'mso-bidi-font-weight:bold'> – мієлосупресія= *, сид= еробластна анемія*.

З боку імунної системи: частота невідома – анафілаксія.

З боку метаболіз= му та харчування: нечасто – гіпонатріємія= ; частота невідома – лактоацидоз*.

Психічні розлади: часто – безсоння.

Неврологічні розлади:= часто – головний біль, перверсії = смаку (металічний присмак), запаморочення; нечасто – = гіпестезія, парестезія, судоми*; частота невідома – серотоніновий синдром**, периферична нейропатія*.=

З боку органів зору: нечасто – погіршення зору, затуманення зору*= ; рідко – дефект поля зору*; частота невідома – неврит зор= ового нерва*, зорова нейропатія*, втрата зору*, зміна зорового відчуття*, зміна сприйняття кольору*.

З боку органів слуху та лабіринт= у: нечасто – дзвін у вухах.

З боку серця: нечасто – аритмія (тахікардія).

З боку судин: часто – артеріальна гіпертензія; нечасто – флебіт, тромбофлебіт, = транзиторна ішемічна атака.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, нудота, блювання, локальний або генералізований біль у животі, запор, диспепсія; нечасто – сухість у роті, гастрит, здуття живота, глосит, часті рідкі випорожнення, панкреатит, стоматит, розлади або зміна кольору язика; рідко – знебарвлення поверхні зубів.

З боку гепа= тобіліарної системи: часто – відхилення від норм показни= ків функціональних печінк= ових проб, збільшення рівнів АЛТ, АСТ, лужної фосфатази; нечасто – підвищення загального білірубіну.

З боку шкіри та підшкірної клітк= овини: часто – све= рбіж, висипання; нечасто – дерматит, надмірне потовиділення, кропив′янка; частота невідома – бульозні ураження шкіри, включаючи синдром Стівенса––Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, ангіоневротичний набряк, алопеція.

З боку нирок та сечовидільної си= стеми: часто – <= span lang=3DUK style=3D'color:black;mso-ansi-language:UK;mso-bidi-font-weight:bo= ld'>підвищення азоту сечовини крові; нечасто – <= span lang=3DUK style=3D'color:black;mso-ansi-language:UK;mso-bidi-font-weight:bo= ld'>поліурія, ниркова недостатність, підвищення креатиніну.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто = – <= span class=3DSpellE>в= ульвовагінальні порушення.

Загальні порушення: часто – гарячка= , локалізований біль; нечасто – озноб, втома, зростання відчуття спраги.

Дослідже= ння.

Біохімія:

-         часто – підвищення АСТ, АЛТ, ЛДГ, лужної фосфатази, азоту сечовини крові, креатинінкінази, ліпази, амілази; зниження загального білка, альбуміну, натрію, кальцію, під= вищення або зниження калію або бікарбонату, постпрандіального (не натще) рівня глюкози;

-         нечасто – підвищення білірубіну, креатиніну, натрію, кальцію, зниження глюкози без голодування, підвищенн= я або зниження хлоридів.

Гематологія:

-      =    часто – підвищення кількості нейтрофілів або еозино= філів, зниження гемоглобіну, гематокриту або кількості еритроцитів, підвищення або зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів;

-      =    нечасто – підвищення кількості ретикулоцитів, зниженн= я кількості нейтрофілів.

* Див. розділ «Особливості застосування».

** Див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

†Пiд час контрольованих клiнiчних = дослiджень, у яких лiнезолiд застосовували у= перiод до 28 днiв, у 2,0 = % пацiєнтiв вiдзначалася анемiя. У програмi iз застосуванням незареєстрованого лiкарського засобу по гуманiтарнiй програмi (compassionate <= span class=3DSpellE>use) з участю пацiєнтiв з iнфекцiями, що загрожують життю, та супутнiми захворюваннями,= вiдсоток пацiснтiв, у яких виникла анемiя пiсля прийому лiнезолiду протягом Ͱ= 4; 28 днiв становив 2,5 % (33 з 1326) = порiвняно з 12,3 % (53 з 430), якi л= iкувалися > 28 днiв. Спiввiдношен= ня зафiксованих випадкiв тяжкої анемiї, спричиненої застосуванням= лiкарського засобу, що потребувало переливани= я кровi становило 9 % (3 з 33) у п= ацiєнтiв, які лiкувалися протягом ≤ 28 днiв = та 15 % (8 з 53) у тих, хто лiкува= вся протягом > 28 днiв.

Побi= чнi реакцiї, пов’язанi = iз застосуванням лiнезолiду, якi були оцiненi рiдко як реакцiї тяжкого ступеня= : локалiзований абдомiнальни= й бiль, транзиторний = iшемiчний напад та артерiальна гiпертензiя.<= /p>
Звітування про підозрювані побічні реакції

Звітування про підозрювані побічні реакції п= ісля реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу здійснювати безперервний моніторинг співвідношення ризик/користь застосування лікарсько= го засобу. Кваліфікованих працівників у сфері охорони здоров’я просять звітува= ти про будь-які підозрювані небажані реакції відповідно до локальної системи звітності.

Термін придатності. <= /b>2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.<= /span>

Упаковка. =

По 4 таблетки у блістері, по 1 блістеру у картонній упаковці.

По 10 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній упаковці.

Категорія відпуску. <= /span>

За рецептом.<= /o:p>

Виробник.

КУСУМ ХЕЛТХКЕР ПВТ ЛТД/

KUSUM HEALTHCARE PVT LTD.

Місцезнаходження виробника та ад= реса місця провадження його діяльності.

СП-289 (A), РІІКО Індастріал ареа, Чопанкі, Бхіваді, Діст. Алвар (Раджастан), Індія/=

SP-289 (A), RIICO Industrial area, Chopanki, Bhiwadi, Dist. Alwar (Rajasthan), India.

&n= bsp;

Показання	Доза	Рекомендована тривал= ість лікування (діб поспіль)
Дорослі та діти віком від 12 ро= ків
Нозокоміальна пневмонія	600 мг кожні 12 годин =	10–14<= /b>
Негоспітальна пневмо= нія, включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією
Ускладнені інфекції = шкіри та її структур
Резистентні до ванкомі= цину інфекції, спричинені Enterococcus <= span class=3DSpellE>faecium, включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією	600 мг кожні 12 годин =	14–28
Неусклад= нені інфекції шкіри та її структур	Дорослі: 400 мг= кожні 12 годин* Діти віком від 12 років: 600 мг кожні 12 годин	10–14<= /b>