ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
МЕМА
(MEMA)
Склад:
діюча речов=
ина: мемантину
гідрохлорид;
1 таблетка містить 10 мг мемантину гідрохлориду;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза
мікрокристалічна, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеара=
т;
покриття Opadry white: лактози моногідрат, гіпромелоза, титану
діоксид (Е 171), поліетиленгліколь (ПЕГ 4000).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою
оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: білі, вкриті
плівковою оболонкою, круглі, двоопуклі таблетки з розподільчою рискою з одн=
ого
боку та відтиском «М9MN» і «10» з іншого.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при
деменції.
Код АТХ N06D X01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодина=
міка.
У проявах симптомів і прогресуванні нейродегенеративної деменції важливу
роль відіграє порушення глутаматергічної нейротрансмісії, особливо з участю
NMDA
(N-метил-D-аспартат)-рецепторів.
Мемантин являє собою потенціалзалежний, середньої афінності неконкурент=
ний
антагоніст NMDA-рецепторів. Мемантин модулює ефекти патологічно підвищених
рівнів глутамату, який може призвести до дисфункції нейронів.
За даними досліджень, у пацієнтів, які страждають на хворобу Альцгеймера
від середнього до тяжкого ступеня, після застосування мемантину в дозі 20 мг
протягом шести місяців спостерігалися такі сприятливі ефекти, як стабілізац=
ія
або покращання стану загальної та функціональної сфери, когнітивних
можливостей.
Фармакокіне=
тика.
Абсорбція
Абсолютна біодоступність мемантину становить приблизно 100 %, час
досягнення піка концентрації у плазмі крові (Tmax) – від 3 до 8
годин. Ознак впливу прийому їжі на всмоктування немає.
Розподіл
Добова доза 20 мг зумовлює стабільну концентрацію мемантину у плазмі кр=
ові
у межах від
70 до 150 нг/мл (0,5-1 мкмоль) зі значними індивідуальними варіаціями. При
застосуванні добових доз від 5 до 30 мг відношення вмісту препарату у
цереброспінальній рідині та сироватці крові становить 0,52. Приблизно 45 %
мемантину зв’язується з протеїнами плазми крові.
Біотрансфор=
мація
В організмі людини близько 80 % мемантину циркулює у вигляді початкової
речовини, основні метаболіти не мають NMDA-антагоністичних властивостей. Уч=
асті
цитохрому Р450 у метаболізмі in vit=
ro
не виявлено.
Елімінація<= o:p>
Мемантин елімінується моноекспоненціальним чином з показником t1/2=
від 60 до 100 годин.
У добровольців з нормальною функцією нирок загальний кліренс (Cltot)
становить
170 мл/хв/1,73 м2. Ниркова стадія фармакокінетики мемантину вклю=
чає
також канальцеву реабсорбцію.
Швидкість ниркової елімінації мемантину в умовах лужної реакції сечі мо=
же
знижуватися у
7-9 разів. Підлужнення сечі може відбуватися у результаті глибоких змін діє=
ти,
наприклад зміни багатого м’ясними стравами раціону вегетаріанським чи внасл=
ідок
інтенсивного прийому антацидних шлункових засобів.
Лінійність<= o:p>
Фармакокінетика має лінійний характер у діапазоні доз 10-40 мг.
Фармакодина=
мічний/фармакокінетичний
зв’язок
При дозі мемантину 20 мг на добу його вміст у цереброспінальній рідині
відповідає величині
ki (константа гальмування) мемантину, що становить 0,5 мкмоль у
ділянці фронтальної кори головного мозку людини.
Клінічні характеристики.
Показання.
Хвороба Альцгеймера від помірного ступеня тяжкост=
і до
тяжких форм.
Протипоказання.
Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препара=
ту.
Взаємодія з іншими лікарськими
засобами та інші види взаємодій.
Слід уникати одночасного застосування мемантину та амантадину через риз=
ик
фармакотоксичного психозу. Обидві сполуки є хімічно пов’язаними NMDA-антаго=
ністами.
Те ж саме може бути вірним для кетаміну і декстрометорфану. В одному
опублікованому звіті зазначалося про також можливий ризик комбінації мемант=
ину
та фенітоїну.
Механізм дії передбачає можливе посилення ефектів L-допа, допамінергічн=
их
агоністів та антихолінергічних засобів при одночасному застосуванні таких
NMDA-антагоністів, як мемантин. Можливим є послаблення ефектів барбітуратів=
та
нейролептичних засобів. Сумісне призначення мемантину та спазмолітичних зас=
обів
дантролену або баклофену може модифікувати їх ефекти та зумовити необхідніс=
ть
корекції доз.
Інші лікарські засоби, такі як циметидин, ранітидин, прокаїнамід, хінід=
ин,
хінін та нікотин, які використовують ту ж катіонну транспортну систему ниро=
к,
що й амантадин, можливо, також здатні взаємодіяти з мемантином, зумовлюючи
потенційний ризик підвищення рівнів вмісту у плазмі крові.
При сумісному призначенні мемантину з гідрохлоротіазидом (ГХТ) або
будь-якою комбінацією з ГХТ можливе зниження рівня ГХТ у сироватці крові.
Були повідомлення про окремі випадки підвищення міжнародного
нормалізованого співвідношення (МНС) при застосуванні мемантину пацієнтам, =
які
приймають варфарин. Хоча причинний зв’язок не встановлений, необхідний
ретельний моніторинг протромбінового часу або МНС у пацієнтів, які одночасно
приймають пероральні антикоагулянти.
У ході фармакокінетичних досліджень за участю здорових добровольців
суттєвих ефектів взаємодії мемантину з глібуридом/метформіном, донепезілом =
або
галантаміном не виявили.
Мемантин in vitro не є
інгібітором CYP 1A2, 2A6, 2C9, 2D6, 2E1, 3A, флавінвмісної монооксигенази,
епоксидгідролази або сульфатіону.
Особливості застосування.
Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату хворим на
епілепсію, пацієнтам з епізодами судом в анамнезі, а також пацієнтам з
факторами ризику розвитку епілепсії.
Слід уникати одночасного застосування з такими
N-метил-D-аспартат(NMDA)-антагоністами, як амантадин, кетамін чи
декстрометорфан. Ці сполуки впливають на одну й ту ж саму систему рецепторі=
в,
що й мемантин, а тому побічні ефекти (переважно пов’язані з центральною
нервовою системою) можуть бути частішими чи більш вираженими.
Деякі фактори, що спричиняють збільшення рН сечі, можуть зумовити
необхідність ретельного нагляду за пацієнтом. Вказані фактори включають гли=
бокі
зміни дієти, наприклад заміну багатого м’ясними стравами раціону на
вегетаріанський або ж інтенсивний прийом антацидних шлункових засобів. Крім
того, рН сечі може підвищуватися через стани тубулярного ниркового ацидозу
(ТНА) або тяжкі інфекції сечового тракту, спричинені Proteus bacteria.
Під час більшості клінічних досліджень пацієнти, які нещодавно перенесли
інфаркт міокарда, та пацієнти з декомпенсованою застійною серцевою
недостатністю (III-IV ступеня згідно з класифікацією Нью-Йоркської
кардіологічної асоціації), а також з неконтрольованою артеріальною
гіпертензією, виключалися з числа учасників. Внаслідок цього наявні лише
обмежені відповідні дані, а за пацієнтами з такими захворюваннями необхідний
ретельний нагляд.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісною спадковою
непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або порушеннями всмоктув=
ання
глюкози-галактози не можна його застосовувати.
Застосуванн=
я у
період вагітності або годування груддю.
Даних щодо впливу мемантину при застосуванні його у період вагітності
немає. Експериментальні дослідження на тваринах вказують на можливість
уповільнення внутрішньоутробного росту при впливі концентрацій, ідентичних =
або
дещо більших від тих, що застосовуються для людини. Потенційний ризик для
людини невідомий. Мемантин не слід застосовувати у період вагітності, за
винятком випадків, зумовлених чіткою та явною необхідністю.
Невідомо, чи відбувається екскреція мемантину у грудне молоко, що, одна=
к,
можливе з огляду на ліпофільність субстанції. Жінкам, які застосовують
мемантин, слід утриматися від годування груддю.
Відсутні повідомлення про побічні реакції щодо впливу мемантину на чоло=
вічу
та жіночу фертильність.
Здатність впливати на швидкіс=
ть
реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами=
.
Хвороба Альцгеймера від середньої тяжкості до тяжких форм зазвичай зумо=
влює
погіршення можливості керувати автомобілем та порушення здатності працювати=
з
іншими механізмами. Більш того, мемантин має незначний або помірний вплив на
швидкість реакції людини, тому амбулаторних пацієнтів слід попередити про
необхідність дотримання особливої обережності при керуванні автотранспортом=
чи
роботі з обладнанням.
Спосіб застосування та дози.
Лікування слід розпочинати та проводити під наглядом лікаря. Терапію сл=
ід
розпочинати тільки за умови наявності опікуна, який буде регулярно контролю=
вати
прийом препарату пацієнтом.
Таблетки слід приймати 1 раз на добу кожного дня в один і той самий час.
Таблетки можна застосовувати разом з їжею чи незалежно від прийому їжі.
Дорослі.
Максимальна добова доза становить 20 мг. З метою зниження ризику появи
негативних реакцій підтримуючу дозу слід визначати шляхом поступового
збільшення дозування на 5 мг на тиждень протягом перших 3 тижнів таким чино=
м:
1-й тиждень (1-7 день):
приймати ½ таблетки (5 мг на добу) протягом тижня;
2-й тиждень (8-14 день):
приймати 1 таблетку (10 мг на добу) протягом тижня;
3-й тиждень (15-21 день):
приймати 1½ таблетки (15 мг на добу) протягом тижня;
починаючи з 4-го тижня:
приймати 2 таблетки (20 мг на добу) кожного дня.
Рекомендована підтримуюча доза становить 20 мг на добу.
Тривалість лікування індивідуально визначає лікар, який має досвід
діагностування та лікування хвороби Альцгеймера. Слід регулярно оцінювати
переносимість та дозування мемантину, найкраще протягом трьох місяців від
початку лікування. У подальшому клінічний ефект мемантину і реакцію пацієнт=
а на
лікування слід оцінювати регулярно відповідно до діючих клінічних рекоменда=
цій.
Підтримуюче лікування можна продовжувати, поки терапевтичний ефект залишаєт=
ься
сприятливим, а переносимість мемантину пацієнтом – доброю. Слід розглянути
можливість припинення лікування мемантином, якщо зникають ознаки терапевтич=
ного
ефекту або погіршується переносимість лікування пацієнтом.
Пацієнти
літнього віку.
На основі результатів клінічних досліджень рекомендована доза для паціє=
нтів
віком від
65 років становить 20 мг на добу (2 таблетки по 10 мг 1 раз на добу), як
зазначено вище.
Порушення
функції нирок.
Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (клір=
енс
креатиніну
50-80 мл/хв) зниження дози препарату не потрібне. Пацієнтам з порушенням
функції нирок середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-49 мл/хв)
добову дозу слід зменшити до 10 мг. Дозу можна збільшити до 20 мг на д=
обу
за стандартною схемою, якщо негативних реакцій немає принаймні після 7 днів
лікування. Пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (кліренс
креатиніну 5-29 мл/хв) добову дозу слід зменшити до 10 мг.
Порушення
функції печінки.
Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступе=
ня
тяжкості (Child Pugh А, B) корекція дози не потрібна. Застосування мемантину
пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки не рекомендується.
Діти.
Препарат не застосовувати дітям у зв’язку з недостатністю даних щодо
безпеки та ефективності.
Передозування.
Досвід обмежений.
Симптоми
Відносно значні передозування (200 мг і 105 мг на добу протягом 3 днів
відповідно) були або пов’язані з симптомами підвищеної втомлюваності, слабк=
ості
та/або діареєю, або мали безсимптомний перебіг. При передозуванні до 140 мг=
або
невстановленою дозою спостерігали симптоми порушення центральної нервової
системи (сплутаність, в’ялість, сонливість, запаморочення, збудження, агрес=
ія,
галюцинації, розлади ходи) та/або шлунково-кишкові порушення (блювання та
діарея).
Після прийому 2000 мг мемантину у пацієнта розвинулася кома впродовж 10
днів, пізніше – диплопія та збудження. Після симптоматичного лікування та
плазмаферезу пацієнт одужав без наслідків.
В іншому випадку значного передозування після перорального прийому 400 =
мг
мемантину у пацієнта розвинулись порушення з боку центральної нервової сист=
еми
у вигляді неспокою, психозу, зорових галюцинацій, судомної готовності,
сонливості, ступору та втрати свідомості. Пацієнт одужав без наслідків.
Лікування
Симптоматичне, специфічного антидоту не існує. Слід застосувати стандар=
тні
клінічні процедури для видалення діючої речовини з організму, наприклад
промивання шлунка, прийом активованого вугілля, методи підкислення реакції
сечі, форсований діурез.
У разі надмірної загальної стимуляції центральної нервової системи
симптоматичні лікувальні заходи слід застосовувати з обережністю.
Побічні реакції.
Загальна частота небажаних яв=
ищ
при застосуванні мемантину не відрізнялася від такої на тлі прийому плацебо=
, а
негативні явища зазвичай мали легкий або середній ступінь тяжкості.
Найпоширенішими побічними
ефектами, які частіше фіксувалися у групі прийому мемантину, ніж у групі, я=
кій
застосовували плацебо, були: запаморочення, головний біль, запор, сонливіст=
ь та
артеріальна гіпертензія.
При прийомі мемантину можливі
нижчезазначені побічні реакції.
Інфекції: грибкові
інфекції.
З боку імунної системи: гіперчутлив=
ість.
З боку психіки: сонливість, сплутаність свідомості, галюцинаці=
ї
(переважно спостерігалися у пацієнтів з тяжкою формою хвороби
Альцгеймера), психотичні реакції*.
З боку нерв=
ової
системи: запаморочення, порушення рівноваги, порушення ходи, судоми.
З боку серц=
я: серцева
недостатність.
З боку суди=
н: артеріальна
гіпертензія, венозний тромбоз/тромбоемболізм.
З боку
дихальної системи: =
задишка.
З боку
шлунково-кишкового тракту: запор, блювання, панкреатит<=
sup>*.
З боку
гепатобіліарної системи: підвищення показників функції
печінки, гепатит.
Загальні
порушення: головний біль, підвищена втомлюваність.
Хвороба Альцгеймера асоціюється з депресією, суїцидальними ідеями та суїцидом. Про дані випадки також повідомлялося при застосуванні мемантину.<= o:p>
* Окремі повідомлення при медичному застосуванні.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 3 або по 6 блістерів у картонній коробці.=
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Ciнтон Хiспанiя, С.Л.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.=
К/ Кастелло, № 1, Сант Боі де Ллобрегат,
Барселона, 08830, Іспанія.