<= /p>

ІНСТРУКЦІЯ=

для медичного застосування лікарського засобу

ВАНКОБАЦИД=

(VANCOВАCID)=

Склад:=

діюча речовина: <= /i>ванкоміцин;=

1 флакон містить ванкоміцину гідрохлориду еквівалентно ванкоміцину 500 мг або 1000 мг.

=

Лікарська форма. = Порошок для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: пориста маса від білого до ма= йже білого або світло-рожевого кольору.

Фармакотерапевтична група.= =

Протимікробні засоби для системного застосуванн= я. Глікопептидні антибіотики.

Код АТХ J01X A01 (для внутрішньовенного застосування), код АТХ A07A A09 (для перорального застосування).=

Фармакологічні властивості.=

Фармакодинаміка.=

Механізм дії=

Ванкоміцин є трициклічним глікопептидним антибіотиком, який пригнічує синтез клітинної стінки у чутливих бактерій, зв’язуючись із високою спорідненістю з D-аланіл-D-аланіновим кінцем попередників клітинної стінки. Препарат має повільну бактерицидну дію на мікроорганізми, які діляться. Крім того, він порушує проникність клітинної мембрани бактерій і синтез РНК.

Фармакокінетичний (ФК)/ф= армакодинамічний (ФД) взаємозв’язок

Ванкоміцин проявляє незалежну від концентрації активність, при цьому площа під кривою концентрації (AUC), поділена на мінімальну інгібувальну концентрацію (МІК) для цільового організму, є основ= ним прогностичним параметром ефективності. На основі даних, отриманих in vitro під час досліджень на тваринах, та обмежених даних щодо людей співвідношення AUC/МІК 400 було встановлено як цільовий показник ФК/ФД для досягнення клінічної ефективності ванкоміцину. Для досягнення цієї мети при= МІК ≥ 1,0 мг/л потрібне дозування у верхньому діапазоні та висо= кі сироваткові концентрації (15–20 мг/л) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Механізм резистентності=

Набута стійкість до глікопептидів найбільш поши= рена у ентерококів і ґрунтується на набутті різних генних комплексів van= , які модифікують D-аланіл-D-аланін мішені до D-аланіл-D-лактату або D-аланіл= -D-серину, що погано зв’язують ванкоміцин. У деяких країнах спостерігається зростання випадків резистентності, особливо у ентерококів; особливу тривогу викликають мультирезистентні штами Enterococcus faecium.=

Гени van рідко зустрічаються у Staphylococcus aureus, де зміни в структурі клітинної стінки призводять до "проміжної" сприйнятливості, яка найчастіше гетерогенна. Також повідомлялося про штами метицилінрезистентного стафілокока (МРЗС) зі зниженою сприйнятливістю до ванкоміцину. Зниження сприйнятливості або стійкості до ванкоміцину у стафілококів не зовсім зрозуміле. Необхідна наявність декількох генетичних елементів і численних мутацій.

Перехресна стійкість між ванкоміцином і іншими класами антибіотиків відсутня. Перехресна стійкість з іншими глікопептидними антибіотиками, такими як тейкопланін, все ще зустрічається. Вторинний розви= ток резистентності під час терапії зустрічається рідко.

Синергія=

Комбінація ванкоміцину з аміноглікозидним антибіотиком чинить синергічну дію проти багатьох штамів Staphyloco= ccus aureus, неентерококових стрептококів групи D, ентерококів та стрептокок= ів групи Viridans. Комбінація ванкоміцину з цефалоспорином має синергічний ефект проти деяких штамів Staphylococcus epidermidis, стійких до оксациліну, а комбінація ванкоміцину з рифампіцином має синергіч= ний ефект проти Staphylococcus epidermidis і частковий синергі= чний ефект проти деяких штамів Staphylococcus aureus. Оскільки ванкоміцин в комбінації з цефалоспорином може також мати антагоністичний ефект проти деяких штамів Staphylococcus epidermidi= s, а в комбінації з рифампіцином — проти деяких штамів Staphylococcus aureus, доцільно провести попереднє тестування синергізму.

Необхідно отримати зразки бактеріальних культур= для виділення та ідентифікації збудників і визначення їх чутливості до ванкоміц= ину.

Граничні точки тестування чутливості

Ванкоміцин активний відносно грампозитивних бактерій, таких як стафілококи, стрептококи, ентерококи, пневмококи і клостридії. Грамнегативні бактерії стійкі до ванкоміцину.=

Поширеність набутої резистентності окремих видів може змінюватися географічно та з часом, тому бажано мати локальну інформац= ію про резистентність, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. При необхідності слід звернутися за порадою до експерта, якщо локальна поширеність резистент= ності така, що доцільність застосування препарату хоча б при деяких видах інфекцій викликає сумніви. Ця інформація дає лише приблизне уявлення про те, наскіль= ки мікроорганізми чутливі до ванкоміцину.

Граничні значення мінімальної інгібувальної концентрації (МІК), встановлені Європейським комітетом з тестування чутливо= сті до антимікробних препаратів (EUCAST)

Сприйнятливий

Стійкий

Staphylococcus aureus¹

≤ 2 мг/л

> 2 мг/л

Коагулазонегативні стафілококи¹

≤ 4 мг/л

> 4 мг/л

Бактерії роду ентерококів (Enterococcus spp.)

≤ 4 мг/л

> 4 мг/л

Бактерії роду стрептококів (Streptococcus spp.) A,= B, C і G

≤ 2 мг/л

> 2 мг/л

Streptococcus pneumoniae

≤ 2 мг/л

> 2 мг/л

Грампозитивні анаероби

≤ 2 мг/л

> 2 мг/л

¹S. Aureus зі значеннями МІК для ванкомі= цину 2 мг/л знаходяться на межі розподілу дикого типу, і може спостерігатися погіршення клінічної відповіді.

Зазвичай сприйнятливі види<= /span>

Грампозитивні:

Enterococcus faecalis

Staphylococcus aureus

Метицилінрезистентний Staphylococcus aureus

Коагулазонегативні стафілококи

Streptococcus spp.

Streptococcus pneumoniae

Enterococcus spp.

Staphylococcus spp.

Анаеробні види:<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareas= t-language: UK'>

Clostridioides spp., крім Clostridioides innocuum

Eubacterium spp.

Peptostreptococcus spp= .

Види, які можуть набувати резистентності

Enterococcus faecium=

Види з природною резистентн= істю

Всі грамнегативні бактерії<= /p>
Грампозитивні аеробні види:=

Erysipelothrix rhusiopathia= e

Heterofermentative Lactobacillus

Leuconostoc spp.

Pediococcus spp.

Анаеробні види:<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareas= t-language: UK'>

Clostridioides innocuum

Резистентність до ванкоміцину відрізняється в різних лікарнях, тому слід звернутися до місцевої мікробіологічної лабораторії для отримання відповідної місцевої інформації.

Фармакокінетика.=

Абсорбція=

Ванкоміцин вводять внутрішньовенно для лікування системних інфекцій.

У пацієнтів з нормальною функцією нирок внутрішньовенна інфузія багаторазових доз 1 г ванкоміцину (15 мг/кг) протяг= ом 60 хвилин створює приблизну середню концентрацію в плазмі 50–60 мг/л, 20–25 мг/л та 5–10 мг/л відразу, через 2 години та 11 годин після завершення інфу= зії відповідно. Рівні в плазмі, отримані після багаторазових доз, подібні до ти= х, що досягаються після одноразової дози.

Ванкоміцин зазвичай не всмоктується в кров після перорального прийому. Однак абсорбція може відбуватися після перорального застосування у пацієнтів із (псевдомембранозним) колітом. Це може призвести= до накопичення ванкоміцину у пацієнтів із супутньою нирковою недостатністю.

Розподіл=

Об’єм розподілу становить приблизно 60 л/1,73 м= ² поверхні тіла. При концентраціях ванкоміцину в сироватці крові від 10 мг/л до 100 мг= /л зв’язування препарату з білками плазми становить приблизно 30–55 % (виміряно за допомогою ультрафільтрації).

Ванкоміцин легко дифундує через плаценту та розподіляється в пуповинній крові. У незапалених мозкових оболонках ванкоміцин лише незначною мірою проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Біотрансформація=

Метаболізм цього лікарського засобу незнач= ний. У перші 24 години приблизно 75‑90 % введеної дози ванкоміцину виводиться зі сечею шляхом клубочкової фільтрації.

Елімінація=

Період напіввиведення становить у середньому 4–6 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок і 2,2–3 години у дітей. Плазм= овий кліренс становить приблизно 0,058 л/кг/год, а нирковий кліренс — прибл= изно 0,048 л/кг/год. Протягом перших 24 годин приблизно 80 % введеної дози ванкоміцину виводиться із сечею шляхом клубочкової фільтрації. Порушення функції нирок затримує виведення ванкоміцину. У пацієнтів із порушення= ми функції нирок виведення ванкоміцину уповільнюється, зокрема у пацієнтів з видаленою ниркою період напіввиведення становить 7,5 дня.=

Через ототоксичність ванкоміцину в таких випадк= ах показаний контроль концентрації у плазмі крові під час терапії.<= /span>

Виділення з жовчю незначне (менше 5 % дози).

Хоча ванкоміцин не виводиться ефективно за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу, є повідомлення про збільшення кліренсу ванкоміцину при гемоперфузії та гемофільтрації.

Після перорального прийому лише частина введеної дози виявляється в сечі. Навпаки, високі концентрації ванкоміцину виявляють= ся у фекаліях (>3100 мг/кг при дозах 2 г/добу). Лінійність/нелінійніс= ть

Концентрація ванкоміцину зазвичай зростає пропорційно зі збільшенням дози. Концентрації у плазмі крові під час прийому багаторазових доз подібні до концентрацій після прийому одноразової дози.

Окремі групи пацієнтів= =

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Ванкоміцин переважно виводиться шляхом клубочко= вої фільтрації. У пацієнтів із порушенням функції нирок термінальний період напіввиведення ванкоміцину подовжується, а загальний кліренс знижується. Зг= одом слід розрахувати оптимальну дозу відповідно до рекомендацій щодо дозування, наведених у розділі «Спосіб застосування та дози».

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Фармакокінетика ванкоміцину не змінюється у пацієнтів із порушенням функції печінки. Вагітні жінки.

Для досягнення терапевтичних концентрацій у сироватці крові у вагітних жінок можуть бути потрібні значно більші дози (д= ив. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).=

Пацієнти із зайвою вагою.&nbs= p;Розподіл ванкоміцину може бути змінений у пацієнтів із надмірною вагою внаслідок збільшення об’єму розподілу, ниркового кліренсу та можливих змін у зв’язува= нні з білками плазми. У цій субпопуляції концентрації ванкоміцину в сироватці к= рові були вищими, ніж очікувалося у здорових дорослих чоловіків (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти. Фармакокіне= тика ванкоміцину демонструє широку міжсуб’єктну варіабельність у недоношених і доношених новонароджених. У новонароджених після внутрішньовенного введення об’єм розподілу ванкоміцину коливається від 0,38 до 0,97 л/кг, подібно до значень у дорослих, тоді як кліренс коливається від 0,63 до 1,4 мл/кг/хв. Період напіввиведення коливається від 3,5 до 10 годин і є довшим, ніж у дорослих, що відображає звичайні нижчі значення кліренсу у новонароджених.<= o:p>

У немовлят і дітей старшого віку об’єм розподілу коливається в межах 0,26–1,05 л/кг, а кліренс — 0,33–1,87 мл/кг/хв.

Клінічні характеристики.=

Показання.=

Внутрішньовенне введення=

Ванкоміцин показаний у всіх вікових групах для лікування таких інфекцій:

-        ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин;

-        інфекції кісток і суглобів;

-        негоспітальна пневмонія;=

-        госпітальна пневмонія, включа= ючи пневмонію, пов’язану зі штучною вентиляцією легень;

-        інфекційний ендокардит.<= /o:p>

Ванкоміцин також показаний у всіх вікових групах для періопераційної антибактеріальної профілактики у пацієнтів із високим ризиком розвитку бактеріального ендокардиту під час великих хірургічних втручань.

Пероральний прийом= =

Ванкоміцин показаний у всіх вікових групах для лікування інфекцій, спричинених Clostridium difficile.

Протягом лікування слід звернути увагу на офіці= йні вказівки щодо належного застосування антибактеріальних засобів.<= /span>

Протипоказання.=

Підвищена чутливість до ванкоміцину.=

Ванкоміцин не можна вводити внутрішньом’язово ч= ерез ризик некрозу в місці введення.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне застосування ванкоміцину та препаратів для анестезії може спричинити еритему, гістаміноподібні припливи, анафілактоїдні реакції (див. розділ «Особливості застосування»).=

Були повідомлення про те, що частота подій, пов’язаних з інфузією, збільшується при одночасному застосуванні з анестетиками. Реакції, пов’язані з інфузією, можна звести до мінімуму шляхом введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії перед введенням у анестезію. При введенні під час анестезії дози слід розводити до 5 мг/мл або менше та вводити повільно, проводячи ретельний моніторинг серцевої діяльнос= ті. Пацієнтам не можна рухатись та змінювати горизонтальне положення до заверше= ння інфузії.

При одночасному або послідовному системному або місцевому застосуванні інших потенційно ототоксичних або нефротоксичних препаратів, таких як амфотерицин В, аміноглікозиди, віоміцин, бацитрацин, поліміксин В, колістин, цисплатин, петльові діуретики, піперацилін/тазобакт= ам та НПЗЗ може підвищуватись токсичність ванкоміцину. Такі комбінації сл= ід застосовувати з обережністю, проводячи відповідний моніторинг.

Пероральне застосування=

Слід уникати застосування препаратів, які пригнічують перистальтику кишечнику та інгібіторів протонної помпи, відповідно до місцевих рекомендацій щодо інфекції Clost= ridium Difficile .

Особливості застосування.=

Можливі серйозні та інколи летальні реакції гіперчутливості (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»). У разі виникнення реакцій гіперчутливості лікування ванкоміцином необхідно негайно припинити та вжити відповідних невідкладних заходів. Потрібно періодично контролювати кількість лейкоцитів у пацієнтів, які отримують ванкоміцин протягом тривалого періоду часу або разом з іншими лікарськими засобами, які можуть спричинити нейтропенію або агранулоцитоз. Усі пацієнти, які отримують ванкоміцин, повинні регулярно проводити аналіз крові, сечі, функц= ії печінки та нирок.

Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з алергічними реакціями на тейкопланін, оскільки може виникнути перехресна алергія, включаючи летальний анафілактичний шок.

Антибактеріальний спектр дії<= /span>=

Спектр антибактеріальної дії ванкоміцину обмеже= ний грампозитивними мікроорганізмами. Він непридатний як монопрепарат для лікув= ання деяких типів інфекцій, якщо збудник не задокументовано та класифіковано як чутливий або існує висока ймовірність того, що наявні патогени будуть реагу= вати на лікування ванкоміцином.

При застосуванні ванкоміцину слід враховувати бактеріальний спектр активності, профіль безпеки та придатність стандартної антибактеріальної терапії для лікування кожного окремого пацієнта.

Ототоксичність=

При лікуванні ванкоміцином існує ризик розвитку ототоксичності, яка може бути тимчасовою або постійною (див. розділ «Побічні реакції»), що була зареєстрована у пацієнтів з попередньою глухотою, які отримували надмірні внутрішньовенні дози або які отримували супутнє лікуван= ня іншою ототоксичною діючою речовиною, такою як аміноглікозид. Також слід уни= кати застосування ванкоміцину пацієнтам із попередньою втратою слуху. При знижен= ні слуху може бути спочатку шум у вухах. Досвід застосування інших антибіотиків показує, що глухота може прогресувати, незважаючи на припинення лікування. Щоб зменшити ризик ототоксичності, слід періодично проводити визначення рівня ванкоміцину в крові та періодично перевіряти рівень слуху. Люди літнього віку особливо чутливі до пошкоджень слуху. Моніторинг вестибулярної та слухової функції у людей літнього віку потрібно проводити = під час і після лікування. Слід уникати одночасного або послідовного застосування інших ототоксичних речовин.

Реакції, пов’язані з інфузією= =

Швидке введення лікарського засобу у формі болю= сної ін’єкції (протягом кількох хвилин) може спричинити значну артеріальну гіпот= ензію, (включаючи шок, зрідка із зупинкою серця), гістаміноподібними реакціями та макулопапульозним або еритематозним висипом («синдром червоної людини» або «синдром червоної шиї»). Ванкоміцин слід вводити повільно у розведеному роз= чині (2,5–5,0 мг/мл) зі швидкістю не більше 10 мг/хв протягом не менше 60 хвилин, щоб уникнути швидких реакцій, пов’язаних з інфузією. Припинення інфузії зазвичай призводить до швидкого припинення цих реакцій. Частота реакці= й, пов’язаних з інфузією (артеріальна гіпотензія, припливи, еритема, кропив’ян= ка та свербіж), зростає при одночасному застосуванні анестетиків (див. розділ «Особливості застосування»). Це можна зменшити шляхом введення ванкоміцину шляхом інфузії протягом принаймні 60 хвилин перед індукцією анестезії.=

Тяжкі шкірні побічні реакції<= /span>=

У разі застосування ванкоміцину зафіксовано тяж= кі шкірні побічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) та гострий генералізований екзантематозний пустульоз, які можуть загрожувати життю або призвести до летального наслідку (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість із цих реакцій виникали протягом декількох дн= ів та до восьми тижнів після початку лікування ванкоміцином. Під час застосува= ння лікарського засобу пацієнтам слід повідомити про ознаки та симптоми, що мож= уть виникнути, а також ретельно контролювати їх стан щодо виникнення шкірних реакцій. Якщо з’являються ознаки та симптоми, що свідчать про ці реакції, необхідно негайно припинити застосування ванкоміцину та розглянути альтернативне лікування. Якщо у пацієнта вникли тяжкі шкірні побічні реакції через застосування ванкоміцину, лікування ванкоміцином не відновлювати у жодному разі.

Реакції у місці введення=

Біль і тромбофлебіт, які можуть виникати у бага= тьох пацієнтів, які отримують ванкоміцин внутрішньовенно, іноді є тяжкими. Часто= ту та тяжкість тромбофлебіту можна мінімізувати, якщо повільно вводити лікарсь= кий засіб у вигляді розведеного розчину (див. розділ «Спосіб застосування та до= зи») і регулярно змінювати місце інфузії.

Ефективність і безпека ванкоміцину при застосув= анні інтратекального, інтралюмбального та інтравентрикулярного шляхів введення не встановлені.

Нефротоксичність=

Через потенційну нефротоксичність ванкоміцин сл= ід з обережністю застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю (включаючи анурію); оскільки ймовірність розвитку токсичних ефектів значно вища п= ри тривалій присутності високих концентрацій у крові. Ризик токсичної дії значно підвищується на тлі високої концентрації лікарського засобу у крові = або при тривалій терапії.

Моніторинг рівня ванкоміцину в крові показаний = при терапії високими дозами та довгостроковому застосуванні, особливо для паціє= нтів із порушенням функції нирок або порушенням слуху, а також при одночасному застосуванні нефротоксичних або ототоксичних речовин відповідно (див. розді= ли «Спосіб застосування та дози» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вплив на зір=

Ванкоміцин не показаний для інтракамерального а= бо інтравітреального застосування, включаючи профілактику ендофтальміту.

Геморагічний оклюзійний васкуліт сітківки, включаючи постійну втрату зору, спостерігався в окремих випадках після інтракамерального або інтравітреального застосування ванкоміцину під час або після операції з видалення катаракти.

Педіатричні пацієнти=

Сучасні рекомендації щодо внутрішньовенного дозування для педіатричних пацієнтів можуть призвести до субтерапевтичного рівня ванкоміцину у значної кількості дітей, особливо дітей віком до 12 рок= ів. Безпека вищих доз ванкоміцину не була ретельно вивчена, тому дози вище 60 мг/кг/добу зазвичай не рекомендуються.

З особливою обережністю потрібно застосовувати ванкоміцин недоношеним дітям через незрілість ниркової системи, наслідком ч= ого може бути зростання сироваткової концентрації ванкоміцину. Рекомендується контролювати рівень концентрації ванкоміцину в сироватці крові недоношених новонароджених та дітей грудного віку. Одночасне застосування ванкоміцину та анестетиків було пов’язане з еритемою та гістаміноподібними припливами у ді= тей. Подібним чином одночасне застосування нефротоксичних лікарських засобів, та= ких як аміноглікозидні антибіотики, НПЗЗ (наприклад, ібупрофен для закриття відкритої артеріальної протоки) або амфотерицин В, пов’язане з підвищеним ризиком нефротоксичності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засоб= ами та інші види взаємодій»), тому рекомендується більш частий моніторинг рівня ванкоміцину в сироватці крові та функції нирок.

Застосування пацієнтам літньо= го віку

Природне зниження клубочкової фільтрації з віком може призвести до підвищення концентрації ванкоміцину в сироватці крові, як= що дозу не скорегувати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).=

Взаємодія з анестетиками=

Ванкоміцин може посилити депресію міокарда, спр= ичинену анестетиками. Під час анестезії дози слід добре розводити та вводити повіль= но, супроводжуючи ретельним моніторингом серцевої діяльності. Пацієнтам не можна рухатись та змінювати горизонтальне положення до завершення інфузії.

Псевдомембранозний ентероколі= т=

У разі тривалої тяжкої діареї потрібно враховув= ати можливість виникнення псевдомембранозного ентероколіту, який може бути небезпечним для життя (див. розділ «Побічні реакції»). Не можна застосовува= ти протидіарейні препарати.

Суперінфекція=

Тривале застосування ванкоміцину може призвести= до розвитку резистентних мікроорганізмів та грибів. Ретельне спостереження за пацієнтом має велике значення. Якщо під час терапії спостерігається суперінфекція (вторинне інфікуван= ня на тлі інфекційного захворювання, що триває), слід вжити відповідних заході= в.

Оральне застосування=

Внутрішньовенне введення ванкоміцину неефективне для лікування інфекції Clostridium difficile. За цим показанням ванкоміцин слід застосовувати перорально. Дослідження на колонізацію або токсин Clostridium difficile не рекомендується проводити у дітей віком до 1 року через високий рівень безсимптомної колонізації, за винятком випадків, коли тяжка діарея наявна у немовлят із факторами ризику стазу, такими як хвороба Гіршпрунга, оперована анальна атрезія або інші серйозні порушення моторики. Завжди слід розглядати альтернативну етіологію= та підтверджувати ентероколіт, викликаний Clostridium difficile. <= i>Можливість системної абсорбції

Всмоктування може бути посилене у пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику або з псевдомембраноз= ним колітом, спричиненим Clostridium difficile. Ці пацієнти можуть = мати ризик розвитку побічних реакцій, особливо якщо є супутня ниркова недостатні= сть. Чим більше порушення функції нирок, тим більший ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із парентеральним введенням ванкоміцину. Слід проводити моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику.

Нефротоксичність=

Під час лікування пацієнтів із порушеннями функ= ції нирок або пацієнтів, які отримують супутню терапію аміноглікозидами чи інши= ми нефротоксичними препаратами, слід проводити послідовний моніторинг функції нирок.

Ототоксичність=

Послідовні тести слухової функції можуть бути корисними для мінімізації ризику ототоксичності у пацієнтів із основною втр= атою слуху або тих, хто одержує супутню терапію ототоксичним агентом, таким як аміноглікозид.

Взаємодія ванкоміцину із лікарськими засобами, що пригнічують моторику, та з інгібіторами протонної помпи

Слід уникати застосування лікарських засобів, що пригнічують моторику, і переглянути застосування інгібіторів протонної помп= и.

Розвиток стійких до лікарсько= го засобу бактерій

Застосування ванкоміцину перорально підвищує ймовірність популяції резистентних до ванкоміцину ентерококів у шлунково-кишковому тракті. Як наслідок, рекомендується обережне застосування перорального ванкоміцину.

Застосування у період вагітно= сті або годування груддю.

Вагітність=

У тератологічних дослідженнях на тваринах, у як= их щурам і кроликам вводили дози ванкоміцину, що у 5 і 3 рази відповідно перевищували дози для людей, не виявили доказів шкоди для плода.=

У контрольованому клінічному дослідженні оцінюв= али потенційні ототоксичні та нефротоксичні ефекти ванкоміцину гідрохлориду на немовлят, коли препарат застосовували вагітним жінкам з приводу серйозних стафілококових інфекцій. У пуповинній крові було виявлено ванкоміцину гідрохлорид. Не спостерігалося сенсоневральної втрати слуху або нефротоксичності, пов’язаної з ванкоміцином. У одного немовляти, мати якого отримувала ванкоміцин у третьому триместрі, спостерігалася кондуктивна втра= та слуху, яка не була пов’язана з ванкоміцином. Оскільки ванкоміцин застосовув= али лише у другому та третьому триместрах, невідомо, чи шкодить він плоду. Ванкоміцин слід застосовувати під час вагітності лише у разі крайньої необхідності і слід ретельно контролювати рівень препарату в крові, щоб мінімізувати ризик токсичного впливу на плід. Проте повідомлялос= я, що вагітним пацієнткам можуть бути потрібні значно більші дози ванкоміцину = для досягнення терапевтичних концентрацій у сироватці крові.<= /p>
Період годування груддю=

Ванкоміцин виділяється у грудне молоко.

Слід з обережністю призначати ванкоміцин жінкам, які годують грудьми. Вважається, що кількість ванкоміцину, яка може потрапи= ти в організм немовляти з грудним молоко= м, незначна.

Здатність впливати на швидкіс= ть реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.=

У період застосування лікарського засобу може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Спосіб застосування та дози.<= /span>=

Якщо необхідно, ванкоміцин застосовувати в комбінації з іншими антибактеріальними засобами.

Внутрішньовенне введення=

Початкову дозу потрібно визначати відповідно до загальної маси тіла. Подальше коригування дози має ґрунтуватися на концентраціях у сироватці крові для досягнення цільових терапевтичних концентрацій. Призначаючи наступні дози та інтервал уведення, слід враховув= ати функцію нирок.

Пацієнти віком від 12 років: Рекомендована доза становить 15–20 мг/кг маси тіла кожні 8–12 годин (не перевищувати 2 г на дозу).

Тяжкохворим пацієнтам можна застосовувати навантажувальну дозу 25–30 мг/кг маси тіла, щоб сприяти швидкому досягненню цільової мінімальної концентрації ванкоміцину в сироватці крові.=

Діти віком від 1 місяця до 12 років: рекомедована доза ванкоміцину становить 10‑15 мг/кг маси ті= ла кожні 6 годин.

Доношені новонароджені (віком= від народження до 27 днів післяпологового віку) та недоношені (від народження до передбачуваної дати пологів плюс 27 днів)=

Для встановлення режиму дозування для новонароджених слід звернутися за порадою до лікаря, який має досвід лікува= ння новонароджених. Один із можливих способів дозування ванкоміцину новонародже= ним проілюстровано в таблиці 1.

Таблиця 1

ПМВ (тижні)

Доза (мг/кг)

Інтервал застосування (годи= н)

< 29

15

24

29‑35

15

12

> 35

15

8

ПМВ: постменструальний вік [час, що минув від першого дня останньої менструації до народження (гестаційний вік) плюс час,= що минув після народження (післяпологовий вік)].

Періопераційна профілактика бактеріального ендокардиту в усіх вікових групах Рекомендов= аною дозою є початкова доза 15 мг/кг перед індукцією анестезії. Залежно від трив= алості операції може знадобитися друга доза ванкоміцину.

Тривалість лікування=

Рекомендована тривалість лікування наведена в таблиці 2. У будь-якому випадку тривалість лікування має бути адаптована до типу та тяжкості інфекції та індивідуальної клінічної відповіді.=

Таблиця 2

Показання=

Тривалість лікування

Ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин:

- не некротизуючі

- некротизуючі

7‑14 днів

4‑6 тижнів*

Інфекції кісток і суглобів<= /p>

4‑6 тижнів**

Негоспітальна пневмонія

7‑14 днів

Внутрішньолікарняна пневмонія, включаючи пневмонію, пов’язану з вентиляцією легень

7‑14 днів

Інфекційний ендокардит

4‑6 тижнів***

*Продовжувати застосовувати до тих пір, поки не буде необхідності в подальшій обробці ран, у пацієнта не настане клінічне покращення та коли у пацієнта буде гарячка протягом 48R= 09;72 годин.

**Довші курси орального супресивного лікування слід розглянути при інфекціях протезованих суглобів.=

***Тривалість і необхідність комбінованої терапії залежить від типу клапана та організму.

Особливі групи населення=

Пацієнти літнього віку: може потребуватися зниження дози через зумовлене віком зниження функції нирок.

Пацієнти з розладами фун= кції нирок

Для дорослих і дітей з нирковою недостатністю м= оже потребуватися призначення дозування залежно від рівня ванкоміцину в сироват= ці крові, особливо у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або тих, хто проходить замісну ниркову терапію (ЗНТ), через безліч різних факторів, які можуть впливати на рівень ванкоміцину.

Пацієнтам із легкою або помірною нирковою недостатністю початкову дозу не слід зменшувати. Для пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю бажано подовжити інтервал введення, а не призначати нижчі добові дози.

Слід ретельно зважити доцільність одночасного застосування лікарських засобів, які можуть знижувати кліренс ванкоміцину та/або посилювати його небажані ефекти (див. розділ «Особливості застосування»).

Ванкоміцин погано виводиться під час переривчас= того гемодіалізу. Однак використання високопрохідних мембран і безперервна заміс= на ниркова терапія (БЗНТ) збільшує кліренс ванкоміцину і, як правило, потребує зміни дози (зазвичай після сеансу переривчастого гемодіалізу).

Дорослі. Коригування дози для дорослих пацієнтів може базуватися на оцінці швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) за такою формулою:

Чоловіки:=

Маса тіла (кг) х (140 – вік (роках))

72 х концентрація креатинін= у в сироватці крові (мг/дл)

Жінки:0,85 х значення, одержане за наведеною ви= ще формулою.

Звичайна початкова доза для дорослих пацієнтів становить від 15 до 20 мг/кг, яку можна вводити кожні 24 години пацієнтам із кліренсом креатиніну від 20 до 49 мл/хв. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв) або пацієнтів, які отриму= ють замісну ниркову терапію, дозування і кількість наступних доз значною мірою залежать від методу ЗНТ і повинні ґрунтуватися на мінімальних рівнях ванкоміцину в сироватці крові та залишковій нирковій активності (див. розділ «Особливості застосування»). Залежно від клінічної ситуації, можна не вводи= ти наступну дозу до отримання результатів визначення рівня ванкоміцину.

Для важкохворих пацієнтів із нирковою недостатн= істю початкову навантажувальну дозу (25–30 мг/кг) не слід зменшувати.=

Педіатричні пацієнти=

Коригування дози для дітей віком від 1 року може ґрунтуватися на оцінці швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) за переглянут= ою формулою Шварца:

ШКФ (мл/хв/1,73 м²) =3D (зріст см x 0,413)/сироватковий креатинін (мг/дл).

ШКФ (мл/хв/1,73 м²) =3D (зріст см x 36,2)/креатинін сироватки (мкмоль/л).

Для новонароджених і немовлят віком до 1 року с= лід отримати консультацію експерта, оскільки переглянута формула Шварца до них = не застосовується.

Орієнтовні рекомендації щодо дозування для педіатричної популяції наведені в таблиці 3, які відповідають тим самим принципам, що й для дорослих пацієнтів.

Таблиця 3

ШКФ (мл/хв/1,73 м²)

в / в доза

Частота

50‑30

15 мг/кг<= /p>

12 годин

29‑10

15 мг/кг<= /p>

24 години

< 10

10‑15 мг/кг

Повторне дозування залежно від рівня*

Інтермітуючий гемодіаліз

Перитонеальний діаліз

Постійна замісна ниркова терапія

15 мг/кг<= /p>

Повторне дозування залежно від рівня*

*Відповідний час і кількість наступних доз значною мірою залежать від методу ЗПТ і повинні ґрунтуватися = на рівні ванкоміцину в сироватці крові, отриманому перед дозуванням, і на залишковій функції нирок. Залежно від клінічної ситуації можна розглянути питання про відмову від наступної дози до очікування результатів рівня ванкоміцину.

Пацієнти з печінковою недостатністю: не потребують коригування добової дози.

Вагітність=

Для досягнення терапевтичних концентрацій у сироватці крові у вагітних жінок можуть бути потрібні значно більші дози (д= ив. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).=

Пацієнти з ожирінням=

Для пацієнтів із ожирінням початкову дозу слід підбирати індивідуально відповідно до загальної маси тіла, як і для пацієнт= ів без ожиріння.

Пероральне застосування

Пацієнти віком від 12 років.<= /span>=

Лікування інфекцій, що викликані Clostr= idium difficile:

Рекомендована доза ванкоміцину становить 125 мг кожні 6 годин протягом 10 днів при першому епізоді нетяжкого захворювання. = Цю дозу можна збільшити до 500 мг кожні 6 годин протягом 10 днів у разі тяжкого або ускладненого захворювання.

Максимальна добова доза не повинна перевищувати= 2 г.

У пацієнтів із множинними рецидивами можна розглянути можливість лікування поточного епізоду захворювання ванкоміцином= по 125 мг 4 рази на день протягом 10 днів з наступним зниженням дози, тобто поступовим її зниженням до 125 мг на день, або пульсовим режимом, тобто 125= ‑500 мг/день кожні 2‑3 дні протягом щонайменше 3 тижнів. Новонарод= жені, немовлята та діти віком до 12 років

Рекомендована доза ванкоміцину становить 10 мг/= кг перорально, застосовувати кожні 6 годин протягом 10 днів.

Максимальна добова доза не повинна перевищувати= 2 г.

Тривалість лікування ванкоміцином може бути адаптована до клінічного перебігу захворювання кожного окремого пацієнта. По можливості слід припинити прийом антибактеріальних засобів, які, ймовірно, спричинили захворювання, викликані Clostridium difficile. Необх= ідно забезпечити адекватне заміщення рідини та електролітів.
Моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові

Частота терапевтичного моніторингу (ЧТМ) лікарс= ьких засобів повинна бути індивідуальною залежно від клінічної ситуації та відпо= віді на лікування, починаючи від щоденного взяття проб, яке може знадобитися у деяких гемодинамічно нестабільних пацієнтів, до принаймні 1 разу на тиждень= у стабільних пацієнтів, які демонструють позитивну відповідь на лікування. У пацієнтів з нормальною функцією нирок концентрацію ванкоміцину в сироватці крові слід контролювати на другий день лікування безпосередньо перед прийом= ом наступної дози.

У пацієнтів, які перебувають на періодичному гемодіалізі, рівень ванкоміцину зазвичай слід визначати перед початком сеан= су гемодіалізу.

Після перорального застосування слід проводити = моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечнику (див. розділ «Особливості застосування»).

Терапевтичний мінімальний (мінімальний) рівень ванкоміцину в крові зазвичай становить 10‑20 мг/л залежно від локалізації інфекції та чутливості збудника. Клінічні лаборатор= ії зазвичай рекомендують мінімальні значення 15‑20 мг/л, щоб краще охопи= ти класифіковані чутливі збудники з МІК ≥ 1 мг/л (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Особливості застосування»).

Методи, засновані на моделі, можуть бути корисн= ими для прогнозування індивідуальних потреб у дозі для досягнення адекватної AU= C. Підхід на основі моделі можна використовувати як для розрахунку персоналізованої початкової дози, так і для коригування дози на основі резу= льтатів ЧТМ (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Спосіб застосування=

Внутрішньов= енне застосування

Розчинити вміст флакона по 500 мг у 10 мл або в= міст флакона по 1 г у 20 мл води для ін’єкцій.

Для внутрішньовенного застосування відновлений розчин слід розвести відразу після приготування. Після розведення розчин у флаконах залишається стабільний протягом 24 годин при зберіганні у холодильнику при температурі від 2 °С до 8 °С.

Потрібне подальше розведення: до розчину, що містить 500 мг або 1 г ванкоміцину, слі= д додати щонайменше 100 мл або 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій= або 5 % розчину глюкози для ін’єкцій відповідно.

Отриманий розчин залишається стабільним протягом 96 годин у холодильнику при температурі від 2 °С до 8 °С.

З мікробіологічної точки зору розчин бажано ввести негайно після розведення. Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не має перевищуват= и 5 мг/мл. Водний розчин ванкоміцину також можна розводити такими інфузійними розчинниками: - суміш 5 % розчин глюкози для ін’єкцій та 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій;

- розчин Рінгера лактатний;

- розчин Рінгера лактатний та 5 % розчин глюкози;

- розчин Рінгера ацетатний.

Розчини ванкоміцину, отримані за допомогою вищезазначених розчинників, можуть зберігатись у холодильнику при температу= рі від 2 °С до 8 °С протягом 8 годин. Перед застосуванням розведеного розчину слід переконатися, що відсутній осад або зміна кольору.=

Лікарський засіб вводити безперервно внутрішньовенно краплинно протягом 60 хвилин. Пероральний прийом

Можна використовувати вміст флаконів для парентерального введення. Кожну дозу можна розчинити у 30 мл води та дати пацієнту випити або ввести через назогастральний зонд.

Для поліпшення смаку в розчин під час прийому м= ожна додавати звичайні ароматичні сиропи.

Діти.=

Лікарський засіб можна застосовувати дітям одра= зу після народження.

Передозування<= b>.=

Рекомендується підтримувальна терапія з підтриманням клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться з крові за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу. Повідомлялося, що гемоперфузія за допомогою смоли Amberlite XAD-4 має обмежену кори= сть.

Побічні реакції.=

Короткий опис профілю безпеки= =

Найчастішими побічними реакціями є флебіт, псевдоалергічні реакції та почервоніння верхньої частини тіла («синдром чер= воної людини»).

Всмоктування ванкоміцину зі шлунково-кишкового тракту незначне. Однак при тяжкому запаленні слизової оболонки кишечнику, особливо в поєднанні з нирковою недостатністю, можуть виникати побічні реак= ції, що виникають при парентеральному введенні ванкоміцину.

Повідомлялося про тяжкі лікарські шкірні реакції (SCARs), включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некро= ліз, лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) і гострий генералізований екзантематозний пустульоз. Всі побічні реакції приведено за системою класів та органів та частотою= : дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 – <1/10), нечасто (≥1/1000 – <1/100), рідко (≥1/10000 – <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота неві= дома (не можуть бути оцінені за наявними даними). З боку крові та лімфатичної системи: рідко ‑ транзиторна нейтропенія, агранулоцит= оз, тромбоцитопенія, еозинофілія, панцитопенія. Частота невідома – гемолітична анемія. З боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, реакції підвищеної чутливості. З боку органів слуху і рівноваги: рідко ‑ шум у вухах, вертиго, запаморочення; нечасто ‑ тимчасова або постійна втрата слуху.

З боку серцево-судинної системи: часто ‑ ар= теріальна гіпотензія; рідко – васкуліт; дуже рідко ‑ зупинка серця.

З боку дихальної системи, орг= анів грудної клітки та середостіння: часто – стридор, задишка.

З боку шлунково-кишкового тра= кту: рідко – нудота; дуже рідко ‑ псевдомембранозний коліт; частота невідома ‑ блювання, діарея.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто ‑ по= червоніння верхньої частини тіла («синдром червоної людини»), свербіж, кропив’янка, екзантема, запалення слизової оболонки; дуже рідко ‑ синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, IgА-бульозний дерматит, токсичн= ий епідермальний некроліз; частота невідома ‑ еозинофілія та систем= ні симптоми (DRESS-синдром), AGEP (гострий генералізований екзантематозний пустульоз).

З боку сечовидільної системи:= часто ‑ ниркова недостатність, яка проявляється переважно підвищенням креатиніну сироватки крові та сечовини сироватки крові; рідко ‑ інтерстиціальний нефрит, го= стра ниркова недостатність; частота невідома ‑ гострий тубулярний нек= роз.

Загальні розлади та ускладнен= ня у місці введення:

часто – флебіт, почервоніння верхньої частини тіла та обличчя.

рідко ‑ медикаментозна гарячка, озно= б, біль та спазми м’язів грудей та спини, тремтіння. Опис окремих побі= чних реакцій на ванкоміцин

Оборотна нейтропенія зазвичай починається через тиждень або більше після початку внутрішньовенної терапії або після загальн= ої дози понад 25 г.

Під час або незабаром після швидкої інфузії мож= уть виникнути анафілактичні/анафілактоїдні реакції, включаючи хрипи. Реакції зменшуються після припинення введення, зазвичай від 20 хвилин до 2 годин. Ванкоміцин слід вводити повільно (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»). Після внутрішньом’язової ін’єкції може виникнути некроз.

Шум у вухах, який, можливо, передує настанню глухоти, слід розглядати як показання до припинення лікування.

Про ототоксичність в основному повідомлялося у пацієнтів, які отримували високі дози, або у тих, хто одночасно отримував і= нші ототоксичні лікарські засоби, такі як аміноглікозиди, або у тих, у кого вже спостерігалося зниження функції нирок або слуху. Педіатричні пацієнти

Профіль безпеки загалом є однаковим для дітей та дорослих пацієнтів. Нефротоксичність була описана у дітей, зазвичай у зв’яз= ку з іншими нефротоксичними лікарськими засобами, такими як аміноглікозиди.=

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрац= ії лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакці= й та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформацій= ну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.=

Термін придатності= . 3 роки.

Умови зберігання.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:UK'>=

Зберігати в оригінальній упаковці при температу= рі не вище 25 ºС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Несумісність.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:UK'>=

Розчин ванкоміцину (приготовлений шляхом розчин= ення порошку в стерильній воді для ін’єкцій і подальшого розведення 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози) має низьке значення = рН, що може обумовлювати фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з ін= шими компонентами. Розчини ванкоміцину не слід змішувати з іншими розчинами, крім тих, сумісність із якими доведена.

Не рекомендується одночасне застосування і змішування розчинів ванкоміцину з хлорамфеніколом, кортикостероїдами, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефалоспориновими антибіотиками та фенобарбіталом.

Упаковка.=

По 500 мг порошку у флаконі; по 1 або по 10 флаконів у картонній коробці.

По 1000 мг порошку у флаконі; по 1 або по 10 флаконів у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.=

ЛАБОРАТОРІО РЕЙГ ЖОФРЕ, С.А.<= /p>

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.=

С/Гран Капітан, 10, Сант Хоан Деспі, Барселона, 08970, Іспанія.

	Сприйнятливий	Стійкий
Staphylococcus aureus¹	≤ 2 мг/л	> 2 мг/л
Коагулазонегативні стафілококи¹	≤ 4 мг/л	> 4 мг/л
Бактерії роду ентерококів (Enterococcus spp.)	≤ 4 мг/л	> 4 мг/л
Бактерії роду стрептококів (Streptococcus spp.) A,= B, C і G	≤ 2 мг/л	> 2 мг/л
Streptococcus pneumoniae	≤ 2 мг/л	> 2 мг/л
Грампозитивні анаероби	≤ 2 мг/л	> 2 мг/л

ПМВ (тижні)	Доза (мг/кг)	Інтервал застосування (годи= н)
< 29	15	24
29‑35	15	12
> 35	15	8

Показання=	Тривалість лікування
Ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин:
- не некротизуючі - некротизуючі	7‑14 днів 4‑6 тижнів*
Інфекції кісток і суглобів<= /p>	4‑6 тижнів**
Негоспітальна пневмонія	7‑14 днів
Внутрішньолікарняна пневмонія, включаючи пневмонію, пов’язану з вентиляцією легень	7‑14 днів
Інфекційний ендокардит	4‑6 тижнів***

Чоловіки:=	Маса тіла (кг) х (140 – вік (роках))
72 х концентрація креатинін= у в сироватці крові (мг/дл)

ШКФ (мл/хв/1,73 м²)	в / в доза	Частота
50‑30	15 мг/кг<= /p>	12 годин
29‑10	15 мг/кг<= /p>	24 години
< 10	10‑15 мг/кг	Повторне дозування залежно від рівня*
Інтермітуючий гемодіаліз
Перитонеальний діаліз
Постійна замісна ниркова терапія	15 мг/кг<= /p>	Повторне дозування залежно від рівня*