MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D35C70.A0A07840" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный браузер или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите браузер, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D35C70.A0A07840 Content-Location: file:///C:/6812CA81/UA31830101_D12A.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
для медичного застосування лікарського засоб=
у
Метилпреднізолон-ФС
(Methylprednisolone-PS)
Склад:
діюча речовина: =
span>метилпреднізолон;
1 таблетка містить=
: метилпреднізолону 4 мг або 8 мг;
допоміжні речовини: лактоза моногідрат, крохмаль картопляний, н=
атрію
крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводн=
ий.
Лікарська форма. Таблетки.
основні
фізико-хімічні властивості: таблетки білого або
майже білого кольору, круглої форми, плоскоциліндричні, з насічкою у вигляді
хреста.
Фармакотерапевтична група. Прості п=
репарати
кортикостероїдів для системного застосування. Глюкокортикостероїди.
Метилпреднізолон. Код АТХ Н02А В04.
Фармакологічні власт=
ивості.
Фармакодинаміка.
Метилпреднізолон – синтетичний
глюкокортикостероїд.
Глюкокортикоїди проникають через клітинні мембрани і утворюють комплекси зі специфічними цитоплазматич=
ними
рецепторами, які проникають у клітинне ядро, зв’язуються з ДНК (хроматином),
стимулюють транскрипцію мРНК і подальший синтез різних ферментів, чим і
пояснюється ефект при системному застосуванні глюкокортикоїдів.
Метилпреднізолон – аналог преднізолону. За
активністю близький до преднізолону, але практично не має мінералокортикоїд=
ної
активності, що забезпечує кращу переносимість.
Глюкокортикоїди не тільки виявляють істотний вплив на запальний процес =
та
імунну відповідь, а також впливають на вуглеводний, білковий та жировий обм=
ін,
серцево-судинну систему, скелетні м’язи і центральну нервову систему.
Вплив
на запальний процес та імунну відповідь.
Метилпреднізолон чинить протизапальну, десенси=
білізуючу
та антиалергічну дію. Має протишок=
ові,
антитоксичні та імунодепресивні властивості.
На відміну від цитостатиків, імунодепресивні
властивості метилпреднізолону не пов’язані з мітостатичною дією, а є
результатом пригнічення різних етапів імуногенезу: міграції стовбурних кліт=
ин
кісткового мозку, міграції В-к=
літин
та взаємодії Т- і В-лімфоцитів=
.
Подібно до інших кортикостероїдів,
метилпреднізолон гальмує вивільнення цитокінів (інтерлейкінів 1 і 2, γ=
-інтерферону) з лімфоцитів та
макрофагів, пригнічує вивільнення еозинофілами медіаторів запалення, знижує
метаболізм арахідонової кислоти, чим досягаються такі терапевтичні ефекти:
зменшення кількості імуноактивних клітин поблизу осередку запалення; зменше=
ння
вазодилатації; стабілізація лізосомальних мембран; інгібування фагоцитозу;
зменшення продукування простагландинів та споріднених сполук.
Доза 4 мг метилпреднізолону чинить таку ж глюкокортикостероїдну
(протизапальну) дію, що й 20 мг гідрокортизону. Метилпреднізолон чинить
лише мінімальну мінералокортикоїдну дію (200 мг метилпреднізолону
еквівалентні 1&=
nbsp;мг дезоксикортикостерону).
Вплив
на вуглеводний і білковий обмін.
Глюкокортикоїди проявляють катаболічну дію відносно білків: затримують синтез та прискорюють розпад бі=
лків.
Стимулюючи стероїдні рецептори, індукують
утворення особливого класу білків – ліпокортинів, які мають протинабрякову
активність.
Амінокислоти, що вивільняються, перетворюються у процесі глюконеогенезу=
в
печінці у глюкозу і глікоген.
Засвоювання глюкози в периферичних тканинах знижується, що може призвес=
ти
до гіперглікемії і глюкозурії, особливо у хворих, схильних до цукрового
діабету.
Вплив на жировий обм=
ін.
Глюкокортикоїди мають ліполітичну активність, яка в першу чергу
проявляється на тканинах кінцівок, та ліпогенетичну активність, яка найбільш
виражена в ділянці грудної клітки, шиї та голови, що призводить до
перерозподілу жирових відкладень.
У відносно високих дозах гальмує розвиток
лімфоїдної та сполучної тканин, у тому числі ретикулоендотелію; зменшує
кількість опасистих клітин, які є місцем утворення гіалуронової кислоти;
пригнічує активність гіалуронідази та сприяє зменшенню проникності капілярі=
в.
Максимальна фармакологічна активність кортикостероїдів виявляється тоді,
коли пікові концентрації у плазмі крові вже пройдені, тому вважається, що п=
ереважна
більшість терапевтичних ефектів препаратів обумовлена у першу чергу
модифікацією активності ферментів, а не прямою дією препарату.
Фармакокінетика.
Фармакокінетика метилпреднізолону є лінійною,
незалежно від способу застосування.
Всмоктування=
.
Абсолютна біодоступність метилпреднізолону у здоро=
вих
людей після перорального застосування в цілому висока (82-89 %).
Після прийому внутрішньо метилпре=
днізолон
швидко всмоктується і максимальна концентрація метилпреднізолону в плазмі=
досягається
приблизно протягом 1,5-2,3&nbs=
p;години
(в залежності від дози) після перорального прийому цього лікарського засобу
здоровими людьми. Рів=
ень
всмоктування у дистальному відділі становить приблизно 50 % від рівня
всмоктування у проксимальному відділі.
Розподіл<=
span
style=3D'mso-bidi-language:HE'>.
Метилпреднізолон широко розподіляється в тканинах,
проникає через гематоенцефалічний бар’єр і виділяється в грудне молоко. Утворює слаб=
кі
дисоціюючі зв’язки з альбуміном та транскортином.
Зв’язування метилпреднізолону з білками плазми у л=
юдей
становить приблизно 77 %.
Об’єм розподілу метилпреднізолону становить =
span>приблизно
1,4 л/кг.
Метаболізм.
Метилпреднізолон метаболізується переважно у печінці до неактивних метаболітів. =
Основні метаболіти – 20-α-гідроксиметилпреднізолон та 20-β-гідроксиметилпреднізолон.
Його метаболізм у печінці відбувається переважно за
участю ізоферменту CYP3A4 (для переліку лікарських взаємодій, які базуються=
на
метаболізмі, опосередкованому ізоферментами CYP3A див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Метилпреднізолон, подібно багатьом субстратам CYP3=
A4,
може також бути субстратом для транспортного білка Р-глікопротеїну родини А=
ТФ-зв’язуючих касет (ABC), що вплив=
ає на
його розподіл в тканинах і взаємодію з іншими лікарськими засобами.
Реакції кон’югації відбуваються в основному у
печінці, менше – у нирках.
Виведення=
.
Метаболіти виділяються головним чином із сечею=
у
вигляді глюкуронідів, сульфатів та некон’югованих сполук.
Середній період напіввиведення загальної кількості
метилпреднізолону становить
від 1,8 до 5,2 години. Загальний кліренс становить близько 5-6 мл/хв/кг.
Метилпреднізолон виводиться шляхом гемодіалізу.
Клінічні характеристики.
Показання.
Ендокринні
захворювання.
Первинна та вторинна недостатність коркового =
шару
надниркових залоз (при цьому препаратами першого ряду є гідрокортизон або
кортизон; у разі необхідності синтетичні аналоги можна застосовувати у
поєднанні з мінералокортикоїдами; одночасне застосування мінералокортикоїдів
особливо важливе для лікування дітей); вроджена
гіперплазія надниркових залоз; негнійний тиреоїдит; гіперкальціємія при
злоякісних пухлинах.
Неендокринні
захворювання.
Ревматичні
захворювання.
Як додаткова терапія для короткочасного застосування (для виведення хво=
рого
із гострого стану або при загостренні процесу) при таких захворюваннях:
- псоріатичний артрит;
- ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний
ревматоїдний артрит (в окремих випадках може бути потрібною підтримуюча тер=
апія
низькими дозами);
- анкілозуючий спондиліт;
- гострий і підгострий бурсит;
- гострий неспецифічний тендосиновіт;
- гострий подагричний артрит;
- посттравматичний остеоартрит;
- синовіт при остеоартриті;
- епікондиліт.
Колагенози.
У період загострення або в окремих
випадках як підтримуюча терапія при таких захворюваннях:
- системний червоний
вовчак;
- гострий ревмокард=
ит;
- системний дермато=
міозит
(поліміозит);
- ревматична полімі=
алгія
при гігантоклітинному артеріїті.
Захворювання
шкіри.
-
Пухирчатка;
- бульозний
герпетиформний дерматит;
- тяжка мульт=
иформна
еритема (синдром Стівенса-Джонсона);
- фунгоїдний =
мікоз;
- тяжкі форми
псоріазу;
- ексфоліативний
дерматит;
- тяжкий себо=
рейний
дерматит.
Алергічні захворювання.
Для лікування
нижчезазначених тяжких та алергічних станів у разі неефективності стандартн=
ого
лікування:
- бронхіальна астма;=
- дерматит (контактни=
й,
атопічний);
- сироваткова хвороба=
;
- сезонний або
цілорічний алергічний риніт;
- медикаментозна
алергія.
Захворювання очей.
Тяжкі гострі, хронічні алергічні і запал=
ьні
процеси з ураженням очей та придаткового апарату, такі як:
- алергічні крайові виразки рогівки;
- ураження очей, спричинене Herpes zoster; =
- запалення переднього відділу ока;
- дифузний задній увеїт та хоріоїдит;
- симпатична офтальм=
ія;
- алергічний
кон’юнктивіт;
- кератит;
- хоріоретиніт;
- ірит та іридоциклі=
т;
- неврит зорового не=
рва.
Захворювання органів дихання.
- Симптоматичний саркоїдоз;
- синдром Лефлера, я=
кий
не піддається терапії іншими методами;
- бериліоз
- фульмінантний або
дисемінований легеневий туберкульоз (застосовувати у комбінації з відповідн=
ою
протитуберкульозною хіміотерапією);
- аспіраційний
пневмоніт.
Гематологічні захворювання.
- Ідіопатична
тромбоцитопенічна пурпура у дорослих;
- вторинна
тромбоцитопенія у дорослих;
- набута (аутоімунна)
гемолітична анемія;
- еритробластопенія
(еритроцитарна анемія);
- вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія<=
/span>.
Онкологічні захворювання.
Як паліативна терапія=
при
таких захворюваннях:
- лейкози та лімфоми=
у
дорослих;
- гострий лейкоз у
дітей.
Набряковий синдром.
Для індукції діурезу або лікування протеїнурії при нефротичному синдромі
без уремії, ідіопатичного типу або спричиненої системним червоним вовчаком.=
Захворювання травного тракту.
Для виведення хворого з критичного стану при таких захворюваннях:
- виразковий коліт; <= o:p>
- хвороба Крона.
Захворювання нервової системи.
- Розсіяний склероз у фазі загострення;
- набряк мозку,
спричинений пухлиною мозку.
Захворювання
інших органів та систем.
- Туберкульозний
менінгіт із субарахно=
їдальним
блоком або при загрозі розвитку блоку, у поєднанні з відповідною
протитуберкульозною хіміотерапією=
;
- трихінельоз із ураженням нервової системи а=
бо
міокарда.
Трансплантація орг=
анів.
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до метилпреднізолону а=
бо до
інших компонентів препарату;
- системні інфекції у тих випадках, коли специ=
фічна
протимікробна терапія не призначена;
- системні грибкові інфекції;
Введення живих або живих атенуйованих вакцин протипоказане пацієнтам, я=
кі
отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів.
Взаємодія з іншими
лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Метилпреднізолон є субстратом ферменту цитохрому Р450 (CYP), метаболізується переважно з участю ізофер=
менту CYP3А4, який є домінуючим ферментом найбільш
поширеного підвиду CYP у печінці дорослих людей.
Він каталізує 6-β-гідроксилювання стероїдів, що є ключовим етапом І
фази метаболізму як для ендогенних, так і для синтетичних кортикостероїдів.=
Багато інших сполук також є субстратами CYP3А4, деякі з них (як і інші лікарські засоби) змінюють метаболізм
глюкокортикоїдів, індукуючи (підсилюючи активність) або інгібуючи ізофермен=
т CYP3А4.
Інгібітори CYP3А4 – лікарські засоби, що інгібують активність CYP3А4, як правило, знижують печінковий кліренс і підвищують плазмові
концентрації лікарських засобів-субстратів CYP3A4, таких як метилпреднізоло=
н. У присутності інгібітора <=
span
lang=3DEN-US style=3D'mso-ansi-language:EN-US'>CYP3А4, можливо, буде необхідно титрувати дозу
метилпреднізолону з метою уникнення стероїдної токсичності. До інгібіторів =
CYP3А4 відносяться: грейпфрутовий сік, макролід=
ні антибіотики
(тролеандоміцин).
Індуктори CYP3А4 – лікарські засоби, що стимулюють активність CYP3А4, як правило, підвищують печінковий кліренс та знижують плазмові концентрації лікарських засобів-субстратів CYP3А4. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів може знадобити= ся збільшення дози метилпреднізолону для досягнення бажаного результату.
До таких лікарських засобів відноситься
Субстрати CYP3А4 – присутність іншого субстрат=
у CYP3А4 може призводити до інгібування чи індукц=
ії
печінкового кліренсу метилпреднізолону, при цьому необхідне відповідне
коригування дози. Можливо, побічні реакції, пов’язані із застосуванням одно=
го з
таких лікарських засобів у якості монотерапії, будуть більш імовірними при =
їх
одночасному застосуванні. До таких відносяться імунодепресанти: циклофосфам=
ід,
такролімус.
Результати взаємодії з =
іншими
лікарськими засобами (які не є ізоферментами CYP3A4).
Антибактеріальний
засіб: ізоніазид.
Інгібітор CYP3A4. Окрім того, метилпреднізолон
потенціює підвищення швидкості ацетилювання та кліренсу ізоніазиду.
Індуктори та субстра=
ти CYP3А4 – протисудомні засоби: карбамазепін.
Інгібітори та субстр=
ати CYP3А4 – протиблювальні засоби: апрепітант, фосапрепітант. Протигрибкові засоби: ітраконазол, кетоконазол.
Блокатори кальцієвих
каналів: дилтіазе=
м.
Макролідні антибіоти=
ки: кларитроміцин, еритроміцин.
Контрацептивні засоб=
и (для
перорального застосування): етинілестрадіол/норетиндрон.
Рекомендується регулювати дози
метилпреднізолону жінкам, які застосовують пероральні контрацептиви, що спр=
ияє
не тільки збільшенню періоду напіввиведення, а й розвитку атипового
імуносупресивного ефекту метилпреднізолону.
Імунодепресанти:
циклоспорин.
При одночасному застосуванні метилпреднізолону та циклоспорину були
відзначені випадки виникнення судом. Оскільки одночасне введення цих препар=
атів
зумовлює взаємне гальмування метаболізму, внаслідок чого можуть збільшувати=
ся
плазмові концентрації одного з цих лікарських засобів або обох, очевидно,
судоми та інші побічні ефекти, пов’язані із застосуванням кожного з цих
препаратів у якості монотерапії, при їх одночасному застосуванні можуть
виникати частіше.
Противірусні
препарати – інгібітори ВІЛ-протеаз=
и:
- інгібітори протеази, такі як індинавір та
ритонавір, можуть призводити до збільшення концентрацій кортикостероїдів у
плазмі крові;
- кортикостероїди можуть індукувати метаболізм
інгібіторів ВІЛ-протеази, в результаті чого зменшуються їх концентрації у п=
лазмі
крові.
Інгібітори ароматази=
–
аміноглутетимід. =
Пригнічення кори надниркових залоз, спричинене аміноглутетимідом, може
загострювати ендокринні зміни, спричинені тривалим лікуванням глюкокортикої=
дом.
Саліцилати
та інші нестероїдні протизапальні препарати (ацетилсаліцилова
кислота).
Застосування метилпреднізолону разом із саліц=
илатами,
індометацином та іншими нестероїдними протизапальними препаратами може
підвищувати вірогідність виразкового ураження слизової оболонки шлунка та=
span>
збільшувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.
Метилпреднізолон може сприяти зменшенню рівня
саліцилатів у сироватці крові, збільшуючи їх нирковий кліренс. Необхідна
обережність при зменшенні дози метилпреднізолону під час тривалого одночасн=
ого
застосування. Припинення застосування метилпреднізолону може призводити до
підвищення рівнів саліцилату в сироватці крові, що може спричинити підвищен=
ня
ризику токсичності саліцилату.
Антихолінергічні
засоби (блокатори
нервово-м’язової передачі)<=
/i>.<=
span
lang=3DUK style=3D'letter-spacing:-.15pt;mso-ansi-language:UK'>
Кортикостероїди можуть впливати на ефекти анти=
холінергічних
засобів:
- повідомлялося про випадки гострої міопатії при супутньому
застосуванні кортикостероїдів у високих дозах і антихолінергічних засобів, =
що
блокують нервово-м’язову передачу (див. розділ «Особливості застосування»);=
- повідомлялося про антагонізм до ефектів блок=
ади
нервово-м’язової передачі панкуронію і векуронію у пацієнтів, які застосову=
ють
кортикостероїди. Цю взаємодію можна очікувати для всіх конкурентних блокато=
рів
нервово-м’язової передачі.
Антихолінестеразні
засоби.
Кортикостероїди можуть понижувати терапевтичний
ефект антихолінестеразних
засобів у хворих на міастенію гравіс.
Антикоагулянти.
При одночасному застосуванні з глюкокортикоїда=
ми
може відзначатися посилення або зменшення дії антикоагулянтів – похідних кумарину.
Режим дозування антикоагулянтів має обов’язково
супроводжуватися контролем протромбінового часу.
Гіпоглікемічні
препарати.
При одночасному застосуванні разом із
метилпреднізолоном знижується ефективність пероральних протидіабетич=
них
препаратів та інсуліну, оскільки кортикостероїди можуть збільшувати
концентрації глюкози в крові, тому може виникнути необхідність у корекції д=
ози
антидіабетичних засобів.
Препарати, що виводять калій.
У випадку
застосування кортикостероїдів разом із препаратами, що виводять калій (таки=
х як
діуретики), пацієнти мають бути під пильним наглядом щодо можливого розвитку
гіпокаліємії. Також існує підвищений ризик розвитку гіпокаліємії у випадку
застосування кортикостероїдів разом з амфотерицином В, ксантеном або β=
2-антагоністами.
Терапевтичний ефект антигіпертензивних лікарських засобів та діуретиків
пригнічується кортикостероїдами. Гіпокаліємічний ефект від застосування
ацетазоламіду, петльових та тіазидних діуретиків, карбеноксолону підвищуєть=
ся.
Фторхінолони.
Одночасне застосування може призвести до
пошкодження сухожиль.
Імунізація.
Глюкокортикоїди можуть редукувати імунізуючу
ефективність вакцин та збільшувати ризик неврологічних ускладнень. Застосув=
ання терапевтичних
(імуносупресивних) доз глюкокортикоїдів одночасно з живими вірусними вакцинами мо=
же підвищити р=
изик
розвитку вірусних захворювань. Під час терапії препаратом можуть бути
застосовані вакцини екстреного типу.
Під час тривалої терапії глюкокортикоїди можуть
зменшувати ефект соматотропіну.
Дія серцевих глікозидів посилюється при сумісному застосуванні з
метилпреднізолоном.
Метилпреднізолон із хлороквіном, гідроксихлороквіном, метлоквіном збіль=
шує
ризик розвитку міопатії, кардіоміопатії. При сумісному застосуванні метилпреднізолону з празиквантелом =
вміст
празиквантелу в крові може знижуватися.
<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>Особливості застосування.
Кортикостероїди застосовувати з обережністю та=
під
суворим контролем лікаря хворим на артеріальну гіпертензію, застійну серцеву
недостатність, цукровий діабет (або діабет у сімейному анамнезі), панкреати=
т, із
захворюваннями травного тракту (пептична виразка, місцевий ілеїт, виразковий
коліт (або інші запальні захворювання травного тракту) або дивертикуліт з
підвищеним ризиком кровотечі та перфорації), герпес очей (оскільки можлива
перфорація рогівки), гіпотиреоїдизм, кортикостероїд-індуковану міопатію в
анамнезі, печінкову недостатність, цироз печінки, епілепсію, абсцес або інші
піогенні інфекції, глаукому, схильним до тромбофлебіту та з психічними
розладами.
Також необхідно дотримуватись обережності при =
призначенні
препарату пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, з нещодавно =
накладеними
кишковими анастомозами та нирковою недостатністю.
Пацієнтам із порушенням згортання крові необхі=
дно
знаходитися під наглядом лікаря.
Негативний вплив глюкокортикоїдів на серцево-судинну систему, такий як розвит=
ок
дисліпідемії та артеріальної гіпертензії, може схиляти пацієнтів з вже
існуючими факторами ризику ускладнень з боку серцево-судинної системи до
розвитку додаткових серцево-судинних ефектів, якщо застосовувати їх у висок=
их
дозах та тривалими курсами.
У зв’язку з цим, кортикостероїди слід розсудли=
во
застосовувати таким пацієнтам, а також зважати на модифікацію ризику і, при
необхідності, додатково моніторити серцеву діяльність.
Імуносупресивні
ефекти/підвищена сприйнятливість до інфекцій.
Кортикостероїди можуть підвищувати сприйнятливість=
до
інфекцій; вони можуть маскувати деякі симптоми інфекцій; крім того, на фоні
кортикостероїдної терапії можуть розвиватися нові інфекції.
При застосуванні кортикостероїдів може знижуватися резистентн=
ість
до інфекцій та спостерігатися нездатність організму локалізувати інфекцію.<=
span
style=3D'letter-spacing:-.15pt'>
Існує ризик розвитку вторинних інфекцій,
спричинених бактеріями, грибками, вірусами, найпростішими або гельмінтами з будь-якою
локалізацією в організмі, які можуть виникати на тлі застосування
кортикостероїдів у якості монотерапії чи в
поєднанні з іншими імуносупресивними засобами, що впливають на =
стан клітинного і гуморального іму=
нітету
та функцію нейтрофілів.
Інфекції можуть бути легкими, але можуть бути і
тяжкими, а в деяких випадках – летальними.
При збільшенні дози кортикостероїдів частота розвитку інфекційних
ускладнень збільшується.
Пацієнти, які приймають лікарські засоби, що пригнічують імунну систему,
більш сприятливі до інфекцій, ніж здорові люди.
Вітряна віспа і кір, наприклад, можуть мати більш серйозні або навіть
летальні наслідки у неімунізованих дітей або дорослих, які приймають
кортикостероїди.
Застосування живих або живих ослаблених вакцин
пацієнтам, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах,
протипоказане.
Пацієнтам, які отримують кортикостероїди в
імуносупресивних дозах, можна проводити вакцинацію, застосовуючи вбиті чи
інактивовані вакцини, однак їх відповідь на такі вакцини може бути ослаблен=
ою.
Зазначені процедури імунізації можна проводити пацієнтам, які отримують
кортикостероїди не в імуносупресивних дозах.
Застосування кортикостероїдів=
при активно=
му
туберкульозі слід призначати лише у випадках фульмінантного або дисемінован=
ого
туберкульозу, коли кортикостероїди необхідно застосовувати у поєднанні з ві=
дповідною
протитуберкульозною терапією.
Якщо кортикостероїди показані хворим із латент=
ним
туберкульозом або в період віражу туберкулінових проб, лікування слід прово=
дити
під суворим наглядом лікаря, оскільки можлива реактивація процесу. Під час
тривалої кортикостероїдної терапії таким хворим необхідно призначати відпов=
ідне
профілактичне лікування.
Повідомлялося про випадки саркоми Капоші у пацієнтів, які отримували
терапію кортикостероїдами.
У таких випадках припинення терапії кортикостероїдами може призвести до
клінічної ремісії.
Не існує єдиної думки щодо ролі кортикостероїдів у терапії пацієнтів із
септичним шоком.
У дослідженнях, що проводилися раніше, повідомлялося як про позитивні, =
так
і про негативні наслідки застосування
кортикостероїдів у цій клінічній ситуації.
Результати досліджень, що проводилися пізніше, свідчили, що кортикостер=
оїди
в якості додаткової терапії мали сприятливий вплив для пацієнтів із септичн=
им
шоком, в яких відзначалася недостатність надниркових залоз.
Однак рутинне застосування цих препаратів пацієнтам із септичним шоком =
не
рекомендується. За результатами систематичного огляду даних після коротких
курсів високих доз кортикостероїдів таким пацієнтам був зроблений висновок =
про
відсутність доказових даних на користь такого застосування цих препаратів. =
Однак за даними метааналізу та одного огляду було показано, що більш
тривалі (5-11 днів) к=
урси
лікування кортикостероїдами у низьких дозах можуть зумовлювати зменшення ле=
тальності,
особливо у пацієнтів із септичним шоком, залежним від вазопресорної терапії=
.
Крім того, кортикостероїди слід з великою обережністю застосовувати
пацієнтам із підтвердженими або підозрюваними паразитарними інфекціями,
наприклад, у випадку стронгілоїдозу (зараження вугрицями).
У таких хворих імуносупресія, індукована кортикостероїдами, може призве=
сти
до стронгілоїдозної гіперінфекції і дисемінації із поширеною міграцією личи=
нок,
що нерідко супроводжується тяжким ентероколітом та потенційно летальною сеп=
тицемією,
спричиненою грамнегативними мікроорганізмами.
Вплив
на імунну систему.
Можуть виникати алергічні реакції (наприклад
ангіоневротичний набряк).
Оскільки у рідких випадках у пацієнтів, які
отримували терапію кортикостероїдами, реєструвалися шкірні реакції та
анафілактичні/анафілактоїдні реакції, перед застосуванням слід вжити
відповідних застережних заходів, особливо якщо у пацієнта в анамнезі
спостерігалася алергія на будь-який лікарський засіб.
Вплив
на ендокринну систему.
Пацієнтам, яким проводиться терапія кортикостероїдами та які піддаються
впливу стресу, показане підвищення дози швидкодіючих кортикостероїдів до, п=
ід
час та після стресової ситуації.
Тривале застосування глюкокортикоїдів може
пригнічувати гіпоталамо-гіпофізарно-надниркову систему (вторинна
адренокортикальна недостатність), що може сприяти загостренню захворювань та
розвитку ускладнень у різних умовах, наприклад, при гострих травмах,
захворюваннях або хірургічному втручанні.
Ступінь і тривалість адренокортикальної
недостатності варіюють у різних пацієнтів і залежать від дози, частоти, часу
застосування, а також тривалості терапії
глюкокортикоїдами.
Цей ефект може бути мінімізованим при застосув= анні альтернуючої терапії (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). <= span lang=3DUK style=3D'letter-spacing:-.15pt;mso-ansi-language:UK'>Високі дози метилпреднізолону значно знижують ризик розвитку перерахованих ускладнень.<= o:p>
При раптовій відміні глюкокортикоїдів може
розвиватися гостра недостатність надниркових залоз, що може призвести до
летального наслідку.
Адренокортикальна недостатність, спричи=
нена
введенням препарату, може бути мінімізована шляхом поступового зниження доз=
и.
Цей тип відносної недостатності може утримуват=
ися
протягом кількох місяців після відміни терапії; отже, якщо у цей період
виникнуть стресові ситуації, гормональну терапію необхідно відновити.
Оскільки може бути порушена секреція
мінералокортикоїдів, одночасно слід вводити електроліти та/або
мінералокортикоїди.
При тривалому застосуванні глюкокортикоїдів
терапію слід припиняти поступово, протягом кількох тижнів, щоб уникнути «си=
ндрому
відміни» та серйозних ускладнень. До цього синдрому належать такі симптоми, як
анорексія, нудота, блювання, летаргія, головний біль, підвищення температури
тіла, біль у суглобах, десквамація, міалгія, зменшення маси тіла і/або артеріа=
льна
гіпотензія. Вважається, що ці ефекти є наслідком раптової зміни концентрації
глюкокортикоїдів, а не низьких рівнів кортикостероїдів.
Довготривалу терапію не можна припиняти раптово
також і у випадку вагітності.
Оскільки глюкокортикостероїди можуть спричиняти
або посилювати синдром Кушинга, пацієнтам із хворобою Кушинга слід уникати =
їх
застосування.
Відзначається більш виражений вплив
кортикостероїдів на хворих із гіпотиреоїдизмом. Хворим на гіпотиреоз або з
тяжкими захворюваннями печінки через збільшений ефект метилпреднізолону слід
знижувати дозу.
Розлади
метаболізму та харчування.
Кортикостероїди, включаючи метилпреднізолон, можуть збільшувати вміст
глюкози у крові, погіршувати стан пацієнтів з наявним цукровим діабетом та
зумовлювати схильність до цукрового діабету у пацієнтів, які застосовують
кортикостероїди довгостроково.
Психічні розлади.
При застосуванні кортикостероїдів можливі різні психічні розлади: від
ейфорії, безсоння, змін настрою, зміни особистості до тяжкої депресії з
вираженням психотичних маніфестацій.
Крім того, на тлі прийому кортикостероїдів може посилюватися вже існуюча
емоційна нестабільність та схильність до психотичних реакцій.
При застосуванні системних кортикостероїдів можуть розвиватися потенцій=
но
тяжкі психічні розлади (див. розділ «Побічні реакції»).
Симптоми зазвичай виникають протягом кількох днів чи тижнів з часу поча=
тку
терапії.
Більшість реакцій зникає після зменшення дози чи відміни препарату, хоча
може виникнути необхідність у призначенні спеціального лікування.
Відзначалися реакції з боку психіки при відміні кортикостероїдів; їх
частота невідома.
Пацієнтам та особам, які за ними доглядають, слід рекомендувати звертат=
ися
до лікаря, якщо у пацієнта розвиваються будь-які розлади з боку психіки,
особливо якщо є підозри на те, що пацієнт знаходиться у депресивному настро=
ї чи
у нього виникли суїцидальні думки.
Пацієнтам та особам, які за ними доглядають, слід проявляти пильність щ=
одо
можливих психічних розладів, які можуть виникнути під час застосування або
одразу після поступового зниження дози чи відміни системних стероїдів.
Якщо пацієнт, який отримує стероїдну терапію, зазнає впливу незвичайного
стресового фактора, слід збільшити дозу швидкодіючих стероїдів до, під час і
після стресової ситуації.
Розлади з боку нерво=
вої
системи.
Пацієнтам із судомами, а також із міастенією гравіс слід застосовувати
кортикостероїди з обережністю (д=
ив.
відомості про міопатію у розділі «Побічні реакції»).
Хоча у контрольованих клінічних дослідженнях була встановлена ефективні=
сть
кортикостероїдів щодо прискорення зменшення гострих симптомів загострень
розсіяного склерозу, але вони не продемонстрували впливу кортикостероїдів на
кінцевий результат або природній перебіг цього захворювання.
Згідно з результатами цих досліджень для демонстрації значного ефекту
потрібно застосовувати відносно високі дози кортикостероїдів (див. розділ
«Спосіб застосування та дози»). Надходили повідомлення про виникнення
епідурального ліпоматозу у пацієнтів, які застосовують кортикостероїди,
зазвичай при тривалому прийомі високих доз кортикостероїдів.
Розлади
з боку органів зору.
При ураженні очей, спричиненому вірусом простого
герпесу, кортикостероїди слід застосовувати з обережністю, оскільки при цьо=
му
можлива перфорація рогівки.
При тривалому застосуванні кортикостероїдів можуть розвинутися задня
субкапсулярна катаракта і ядерна катаракта (особливо у дітей), екзофтальм чи
підвищення внутрішньоочного тиску, що може призвести до глаукоми з можливим
ураженням зорового нерва.
У пацієнтів, які застосовують глюкокортикоїди, зростає імовірність розв=
итку
вторинних інфекцій ока, спричинених грибами та вірусами.
Застосування кортикостероїдів було пов’язане з розвитком центральної
серозної хоріопатії, яка може призводити до відшарування сітківки.
Розлади
з боку серця.
Негативний вплив глюкокортикоїдів на серцево-судинну систему, такий як
розвиток дисліпідемії та артеріальної гіпертензії, може викликати схильність
пацієнтів з уже існуючими факторами ризику ускладнень з боку серцево-судинн=
ої
системи до розвитку додаткових серцево-судинних ефектів, якщо застосовувати=
їх
у високих дозах і тривалими курсами.
У зв’язку з цим кортикостероїди слід розсудливо застосовувати таким
пацієнтам, а також зважати на модифікацію факторів ризику і, при необхіднос=
ті,
додатково моніторити серцеву діяльність. Низькі дози та альтернуюча терапія
можуть знизити частоту виникнення ускладнень при проведенні терапії
кортикостероїдами.
Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю сист=
емні
кортикостероїди слід застосовувати з обережністю та лише у разі нагальної
потреби.
Розлади
з боку судин.
Повідомлялося про випадки тромбозу, у тому числі
тромбоемболії при застосуванні кортикостероїдів.
Слід дотримуватись обережності при призначенні
кортикостероїдів пацієнтам, які мають тромбоемболічні розлади або можуть бу=
ти
схильні до них.
Кортикостероїди слід застосовувати з обережністю
пацієнтам з артеріальною гіпертензією.
Розлади
з боку шлунково-кишкового тра=
кту.
Не існує єдиної думки з
приводу того, що саме кортикостероїди спричиняють розвиток пептичної виразк=
и шлунку
у ході терапії.
Кортикостероїди можуть утруднювати діагностику
ускладнень травного тракту, оскільки вони спричиняють зменшення больового
синдрому, а також можуть маскувати симптоми пептичної виразки. У комбінації=
з
НПЗП ризик розвитку шлунково-к=
ишкових
виразок підвищується. Тому аспірин та нестероїдні протизапальні препарати
необхідно з обережністю застосовувати у комбінації з кортикостероїдами.
Кортикостероїди слід призначати з обережністю при
неспецифічному виразковому коліті, якщо є ризик перфорації, утворення абсце=
су
або іншої гнійної інфекції; при дивертикуліті; у разі нещодавно накладених
кишкових анастомозів; при активній або латентній пептичній виразці.
Розлади
гепатобіліарної системи<=
span
style=3D'mso-bidi-language:HE'>.
Високі дози кортикостероїдів можуть викликати
розвиток гострого панкреатиту.
Повідомлялося про поодинокі гепатобіліарні розлади,
більшість з яких мали оборотний характер
після відміни препарату.
Отже, належний моніторинг є необхідним.
Розлади
з боку опорно-рухового апарату.
Повідомлялося про випадки гострої міопатії при
застосуванні кортикос=
тероїдів
у високих дозах, що найчастіше зустрічалися у пацієнтів із розладами
нейром’язової передачі (наприклад міастенією гравіс) або у пацієнтів, які
отримують супутню терапію антихолінергічними засобами, такими як засоби, що
блокують нервово-м’язову передачу (наприклад панкуроній).
Ця гостра міопатія ‒ генералізована, може вражати м’язи очей та д=
ихальні
м’язи і призводити до тетрапарезу.
Може спостерігатися підвищення рівня креатинкінази.
Для покращання клінічного стану або одужання після припинення застосува=
ння
кортикостероїдів може знадобитися від кількох тижнів до кількох років.
Остеопороз – одна з побічних реакцій, яка спостерігається часто, але рі=
дко
діагностується, розвивається при тривалому застосуванні високих доз
глюкокортикоїдів.
При тривалій терапії метилпреднізолоном необхі=
дно
розглянути питання про призначення біфосфонатів хворим на остеопороз або з
факторами ризику його розвитку. Факторами ризику остеопорозу є вік від 65
років, часті переломи в анамнезі або у сімейному анамнезі, рання менопауза =
(до
45 років), пременопаузальна аменорея та невелика маса тіла.
Ризик розвитку остеопорозу можна мінімізувати
шляхом регулювання дози метилпреднізолону, зменшуючи її до найнижчого
терапевтичного рівня.
Розлади
з боку нирок та сечовидільної системи.
Кортикостероїди слід застосовувати з обережністю
пацієнтам із нирковою недостатністю.
Дослідження.
При застосуванні гідрокортизону або кортизону в
середніх та високих дозах можливі підвищення артеріального тиску, затримка =
солей
та води, збільшення екскреції калію.
Ці ефекти спостерігають рідше при застосуванні
синтетичних похідних цих препаратів, окрім випадків, коли застосовуються ви=
сокі
дози.
Під час тривалого лікування метилпреднізолоном=
з
метою профілактики гіпокаліємії необхідне призначення відповідної дієти з обмеженням споживання солі і п=
рийом
калієвих харчових добавок. Усі кортикостероїди підвищують екскрецію кальцію=
.
Травми,
отруєння і ускладнення процедур.
Не слід застосовувати високі дози системних кортикостероїдів для лікува=
ння
черепно-мозкових травм.
Інші.
Оскільки ускладнення при лікуванні глюкокортикоїдами залежать від дози
препарату і тривалості терапії, у будь-якому випадку слід проводити оцінку
співвідношення користі від застосування препарату і потенційного ризику
відносно як дози і тривалості лікування, так і вибору режиму введення – щод=
енно
чи переривчастим курсом.
При проведенні лікування кортикостероїдами слід призначати найнижчу доз=
у,
яка забезпечує достатній терапевтичний ефект, і коли стає можливим зниження
дози, це зниження слід проводити поступово.
Аспірин і нестероїдні протизапальні препарати
необхідно з обережністю застосовувати у комбінації з кортикостероїдами.
Після застосування системних кортикостероїдів
повідомлялося про розвиток феохромоцитомного кризу, який може призводити до
летального наслідку.
Кортикостероїди мають призначатися пацієнтам із
підозрюваною або встановленою феохромоцитомою лише після відповідної оцінки
співвідношення «ризик/користь».
При лікуванні глюкокортикоїдами протягом трива=
лого
часу рекомендується регулярно контролювати артеріальний тиск, визначати рів=
ень
глюкози у сечі та крові, проводити аналіз калу на приховану кров, визначення
показників осідання еритроцитів, рентгенологічний контроль хребта.
Слід ретельно контролювати електролітний баланс
при комбінованому застосуванні метилпреднізолону з діуретиками.
Пацієнтам літнього віку глюкокортикоїди слід
призначати з обережністю через підвищений ризик розвитку побічних ефектів
(пептична виразка, остеопороз та виразки шкіри). У дітей, які отримують
глюкокортикоїди протягом тривалого часу щоденно по декілька разів на добу, =
може
спостерігатися затримка росту, тому такий режим дозування слід
використовувати тільки за абсолютними показаннями.
Застосування альтернуючої терапії, як правило, дає змогу уникнути або довести до мінімуму цей побічний ефект.
Не виявлено канцерогенної та мутагенної дії
препарату, а також його несприятливого впливу на репродуктивні функції.
Системні кортикостероїди не слід застосовувати=
у
високих дозах при лікуванні пацієнтів із травматичними ураженнями головного
мозку.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам зі
спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом
глюкозо-галактозної мальабсорбції застосовувати метилпреднізолон не рекомен=
дується.
Застосування
у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Результати досліджень на тваринах
продемонстрували, що введення самкам кортикостероїдів у високих дозах може
призводити до виникнення вад розвитку у плода.
Однак, судячи з усього, кортикостероїди, які
призначають вагітним жінкам, не зумовлюють виникнення вроджених вад розвитк=
у. Незважаючи
на результати досліджень у тварин, при застосуванні цього лікарського засоб=
у у
період вагітності можливість спричинення шкоди для плода є малоймовірною. <=
/span>Адекватних досліджень щодо впливу
кортикостероїдів на репродуктивну функцію людини не проводили. Оскільки немає точного підтвердження безпеки
застосування кортикостероїдів у період вагітності, ці препарати необхідно
призначати лише у разі нагальної потреби. Деякі кортикостероїди легко
проникають через плацентарний бар’єр.
При прийнятті рішення про призначення метилпреднізолону вагітним та жінкам, які годують груддю, або жінкам, які можуть завагітні=
ти, необхідно проводити ретельну оці=
нку
співвідношення користі від застосування препарату і потенційного ризику для
матері, плода та дитини.
В одному ретроспективному
дослідженні у матерів, які приймали кортикостероїди, відзначалося збільшення
частоти випадків низької маси тіла немовлят при народженні. Немовлята, мате=
рі
яких у період вагітності отримували досить високі дози кортикостероїдів,
повинні знаходитися під ретельним наглядом для виявлення ознак недостатності
надниркових залоз, хоча недостатність надниркових залоз у новонароджених, я=
кі
зазнавали дії кортикостероїдів внутрішньоутробно, відзначається рідко.
Вплив кортикостероїдів на перебіг і наслідки пологів невідомий.
У немовлят, матері яких у період вагітності отримували довготривале
лікування кортикостероїдами, спостерігалася катаракта.
Період годування =
груддю.
Кортикостероїди проникають у грудне молоко. Кортикостероїди, що виділяються у грудне молоко, можуть пригнічув=
ати ріст
і впливати на ендогенне продукування глюкокортикоїдів у немовлят, які
знаходяться на грудному годуванні.
Оскільки належних досліджень з вивчення впливу глюкокортикоїдів на
репродуктивну функцію людей не проводили, при необхідності застосування
препарату матерям, які годують груддю, його слід застосовувати лише у випад=
ках,
коли користь від застосування перевищує потенційний ризик для немовляти.
Фертильність.
Докази впливу кортикостероїдів на фертильність
відсутні. Існуючі дані стосовно фертильності, отримані на тваринах, є
недостатніми.
Здатність
впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими
механізмами.
Дані про вплив препарату на швидкість реакції =
не
були системно оцінені. Але під час лікування кортикостероїдами існує ризик
виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, вертиго, порушення з б=
оку
зору, втома, лабільність настрою. У цьому випадку пацієнтам не слід керувати
автотранспортом або працювати з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK;mso-bidi-font-weight:bold;mso-bidi-=
font-style:
italic'>
Початкова доза препарату для дорослих може варіювати залежно від показа=
ння.
При менш тяжких захворюваннях зазвичай бувають достатніми і низькі дози,
хоча окремим пацієнтам можуть знадобитися і вищі стартові дози.
Високі дози можна застосовувати при таких захворюваннях і станах, як
розсіяний склероз (200 мг на добу), набряк мозку (200-1000 мг на добу),
трансплантації органів (до 7 мг/кг на добу). Якщо через належний період час=
у не
буде досягнуто задовільного клінічного ефекту, терапію таблетками
метилпреднізолону слід відмінити і призначити пацієнту альтернативну терапі=
ю. Якщо
після тривалої терапії препарат потрібно відмінити, то рекомендується прово=
дити
це поступово, а не раптово. Якщо внаслідок терапії досягнутий задовільний
ефект, слід підібрати хворому індивідуальну підтримуючу дозу шляхом поступо=
вого
зменшення початкової дози через певні проміжки часу, поки не буде знайдена
найнижча доза, що дозволить підтримувати досягнутий клінічний ефект.
Слід пам’ятати, що необхідний
постійний контроль дозування препарату. До ситуацій, при яких може виникнути
потреба коригування дози препарату, належать: зміни клінічного стану, зумовлені настанням ремісії або
загостренням захворювання; індивідуальна відповідь хворого на препарат; впл=
ив
на пацієнта стресових ситуацій, що прямо не пов’язані з основним захворюван=
ням,
на яке спрямована терапія. В останньому випадку може виникнути необхідність
збільшити дозу метилпреднізолону на певний період часу, що залежить від ста=
ну
пацієнта. Слід підкреслити, що потрібна доза може варіювати і її слід підби=
рати
індивідуально залежно від характеру захворювання і реакції пацієнта на тера=
пію.
АЛЬТЕРНУЮЧА ТЕРАПІЯ (АТ).
Альтернуюча терапія – це такий режим дозування кортикостероїдів, при як=
ому
подвоєну добову дозу кортикостероїду слід призначати через день, уранці. Ме=
тою
такого виду терапії є досягнення у пацієнта, який потребує тривалої терапії,
максимальних переваг застосування кортикостероїдів при зведенні до мінімуму
деяких небажаних ефектів, таких як пригнічення гіпофізарно-надниркової системи, кушингоїдний стан, си=
ндром
відміни кортикостероїдів і пригнічення росту у дітей.
Діти.
Препарат можна застосовувати у педіатричній
практиці. Дозу та тривалість терапії лікар визначає індивідуально залежно від вік=
у та
тяжкості перебігу захворювання.
Слід ретельно спостерігати за особливостями
розвитку і росту немовлят та дітей при застосуванні тривалої терапії кортикостероїдами. У дітей при
тривалому застосуванні препарату щоденно по декілька разів на добу можливе
уповільнення росту. Тому такий режим дозування слід використовувати тільки =
за
найбільш нагальними показаннями. Застосування альтернуючої терапії, як прав=
ило,
дає змогу уникнути цього побічного ефекту або звести його до мінімуму (див.
розділ «Спосіб застосування та дози. Альтернуюча терапия»). Немовлята і діт=
и,
які отримують довготривалу терапію кортикостероїдами, мають особливий ризик
підвищення внутрішньочерепного тиску.
Високі дози кортикостероїдів можуть спричинити
панкреатит у дітей.
Передозування.
Не зареєстровано клінічного синдрому гострого передозування кортикостероїдами. Повідомлення про гостру токсичність та/або летальний наслідок після передозування кортикостероїдами надходили рідко. <= o:p>
У випадку передозування не існує специфічного антидоту; проводиться підтримуюче та симптомати=
чне
лікування. Метилпреднізолон піддається діалізу.
Побічні реакції.
Розвиток тяжких побічних реакцій з=
алежить
від величини дози і тривалості лікування. Побічні реакції зазвичай розвиваю=
ться
при тривалому лікуванні препаратом, протягом короткого періоду ризик їх
виникнення малоймовірний.
Нижче зазначені побічні реакції, пов’язані з лікуванням, вказані за кла=
сом
систем органів, частотою та ступенем тяжкості. У кожній групі частоти побіч=
ні
реакції зазначені у порядку зменшення тяжкості. Частота побічних реа=
кцій
відображена як: часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (=
від
≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до
< 1/1000); невідомо (частоту не можна встановити за наявними даними=
).
Інфекції та паразитарні інвазії: часто –
інфекції (включаючи підвище=
ння
сприйнятливості до інфекцій та їх тяжкості з маскуванням симптомів та ознак=
);
невідомо – активізація латентних інфекцій, рецидив латентного туберкульозу,
опортуністичні інфекції.
Новоутворення доброя=
кісні,
злоякісні та невстановлені (включаючи цисти та поліпи): невідомо =
span>– саркома Ка=
поші.
З боку системи крові та лімфатичної системи: невідом=
о – підвищення
загальної кількості лейкоцитів при зниженні кількості еозинофілів, моноциті=
в та
лімфоцитів.
З боку імунної системи: невідомо – гіперчутливість до лікарського
засобу (включаючи анафілактичні та анафілактоїдні реакції), пригнічення реакцій при проведенні
шкірних тестів.
З боку ендокринної системи: часто – кушингоїдний синдром,
Метаболічні та аліме=
нтарні
розлади: часто – затримка натрію, затримка рідини в організмі=
; невідомо
– гіпокаліємічний алкалоз, метаболічний ацидоз, порушення толеран=
тності
до глюкози, негативний баланс азоту та кальцію, порушення
мінерального та електролітного балансу, підвищен=
ня
потреби в інсуліні та пероральних цукрознижувальних препаратів у хворих на
цукровий діабет, підвищення апетиту (що може призвести до збільшення маси тіла),=
епідуральний
ліпоматоз.
Психічні розлади: часто – афективний розлад (у тому числі депресивний настрій, ейфорійний настрій=
); невідомо – психози (включаючи манію, марення, галюцинації,
загострення шизофренії), психотична поведінка, афективні розлади (лабільні=
сть
настрою, психологічна залежність, схильність до суїциду), еуфобія, психічний
розлад, зміни особистості, перепади
настрою, порушення сну, дратівливість.
З боку нервової системи: невідомо – судоми, підвищення внутрішньочерепного тиску (з набряком диска
зорового нерва (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія)), когнітивна
дисфункція (включаючи амнезію), деменція, запаморочення, головний біль, псевдопухлина =
мозку.
З боку органів зору: часто – субкапсулярна катаракта, невідомо – <=
span
lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"MS Mincho";mso-ansi-language:UK=
'>глаукома,
екзофтальм, потоншання рогівки та склери, хоріоретинопатія.
З боку органів слуху та рівноваги: невідомо=
– вертиго.
З боку серця: невідомо – застійна серцева недостатність (у пацієнтів зі схильністю до цього), =
span>розрив
міокарда в ділянці перенесеного інфаркту міокарда.
Розлади
з боку судин: час=
то – артеріальна
гіпертензія; невідомо – артеріальна
гіпотензія, артеріальна емболія, тромбоз, тромботичні явища.
Розлади з боку дихал=
ьної
системи, органів грудної клітки та середостіння: невідомо при застосуванні препарату у високих дозах.
З боку травного тракту: часто – пептичні виразки з перфорацією та
кровотечею, невідомо – перфорація
кишечника, шлункова кровотеча, панкреатит, виразковий езофагіт, =
здуття
живота, езофагіт, біль у животі, діарея, диспепсія, нудота.
З боку гепатобіліарн=
ої
системи: невідомо=
– гепатит,
підвищення рівнів печінкових ферментів (аланінамінотрансферази,
аспартатамінотрансферази).
З
боку шкіри та підшкірної клітковини: часто – атрофія шкіри, акне; невідомо – еритема, ангіоневротичний набряк, свербіж, кропив’=
янка,
е=
кхімоз,
петехії, висипання, гірсут=
изм,
г=
іпергідроз,
телеангіектазії, уповільнення регенерації, потоншання і сухість шкіри, поява гематом та атрофічних смужок шк=
іри
(стриї).
З=
боку
опорно-рухового апарату =
та сполучної тканини
Розлади з боку
репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо – нерегулярні менструації.
Загальні розлади та реакції у місці введення<=
/i>: часто – порушення загоєння ран; невідомо – підвищена
втомлюваність, загальне нездужання, порушення процесу одужання, синдром від=
міни
стероїдів (занадто раптове зниження дози кортикостероїдів після тривалого
застосування може призвести до гострої недостатності кори надниркових залоз,
гіпотензії та летального наслідку) (див. розділ «Особливості застосування»)=
.
Дослідження=
i>: часто – гіпокалі=
ємія,
невідомо – підвищення внутрішньоочного тиску, зниження толерантності до вуглеводів,
підвищення рівня кальцію у сечі.
Травми,
отруєння і ускладнення процедур: невідомо – розрив сухожилля (особливо ахіллового
сухожилля), компресійний перелом хребта.
Частота виникнення передбачуваних побічних реакцій, що асоціювалися із
застосуванням кортикостероїдів, включаючи гіпоталамо-пітуїтарно-адреналову
супресію, корелює з відносною активністю лікарського засобу, дозуванням, ча=
сом
прийому та тривалістю терапії (див. розділ «Особливості застосування»).
Термін придатності.<=
/span>
3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці, в
оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у па=
чці
картонній.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ТОВ «Фарма Старт», Україна.
Місцезнаходження вир=
обника
та його адреса місця провадження діяльності. =
Україна,
У разі виникнення
побічних ефектів та запитань щодо безпеки застосування лікарського засобу
просимо звертатися до відділу фармаконагляду ТОВ «Фарма Старт» за адресою: =
бул.
Івана Лепсе, 8, м. Київ, 0=
3124,
тел/факс:+38 044 281 2333.