ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ІБУПРОМ ДЛЯ ДІТЕ= Й ФОРТЕ

(Ibuprom^{® FOR
CHILDREN FORTE)=}

Склад:

діюча = речовина: ібупрофен;

5 мл сусп= ензії містить ібупрофену 200 мг;

допомі= жні речовини: мальтит рідкий, гліцерин, натрію хлори= д, натрію цитрат, кислота лимонна, гіпромелоза 15 сР, ксантанова камедь, натрію бензоат (Е 211), ароматизатор полуничний 501094 АР0551 (містить у складі мальтодекстрин), сахарин натрію, тауматин, вода очищена.

Лікарська форм= а. Суспензія оральна.

Основні фізико-хімічні властивості: густа суспензія, вільна від сторонніх включень, біла або майже б= іла з характерним полуничним смаком.

&nbs= p;

Фармакотерапев= тична група. Нестероїдні протизапальні та протиревмати= чні засоби. Похідні пропіонової кислоти.

Код АТХ М01А Е01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ібупрофен= – це нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ), похідне пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність шляхом пригнічення синтезу простагландині= в – медіаторів болю та запалення. Iбупрофен чинить анальгезуючу, жарознижувальн= у та протизапальну дії. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Клінічну ефективність ібупрофену було продемонстровано під час симптоматичного лікув= ання від легкого до помірного болю, такого як зубний біль, головний біль, та симптоматичного лікування гарячки.

Анальгезу= юча доза для дітей становить від 7 до 10 мг/кг маси при максимальному застосуванні 30 мг/кг/добу. Лікарський засіб Ібупром для дітей Форте містить ібупрофен, який продемонстрував у відкритому дослідженні початок жарознижувальної дії через= 15 хвилин після його застосування і зниження температури у дітей протягом пері= оду до 8 годин.

Експериме= нтальні дані свідчать, що ібупрофен може пригнічувати вплив низької дози аспірину (ацетилсаліцилової кислоти) на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. В одному дослідженні, коли одноразову дозу ібупрофену 400 мг приймали в межах 8 год до або 30 хв після прийому ацетилс= аліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг), спостерігалося зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на формування тромбоксану або агрегацію тромбоцит= ів. Хоча існує непевність щодо екстраполяції даних на клінічну картину, не можна виключити того, що систематичне довготривале застосування ібупрофену може з= меншити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.

Фармакокінетика.

Спеціальних досліджень фармакокінетики за участю дітей не проводили. Опубліковані дані підтверджують, що абсорбція, метаболізм та виведення ібупрофену у дітей відбуваються таким же чином, як у дорослих.

Після перорального застосування ібупрофен частково абсорбується у шлунк= у, після чого повністю – в тонкому кишечнику. Після метаболізму в печінці (гідроксилювання, карбоксилювання, кон’югація) фармакологічно неактивні метаболіти виводяться повністю, переважно нирками (90 %), а також із жовчю.= Період напіввиведення у здорових дорослих добровольців, а також у пацієнтів, із захворюваннями нирок або печінки становить від 1,8 до 3,5 години. Зв’язув= ання з білками плазми крові становить близько 99 %.

Ниркова недостатність.<= /u>

Оскільки ібупрофен та його метаболіти виводяться переважно нирками, у пацієнтів з різним ступенем ниркової недостатності фармакокінетика препарату може змінюватися. У пацієнтів із порушенням функції нирок спостерігалися ни= жчий ступінь зв’язування з білками плазми крові, підвищені рівні в плазмі крові загального ібупрофену та незв’язаного (S)-ібупрофену, більші значення площі= під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) для (S)-ібупрофену та підвищені співвідношення енантіометричної AUC (S/R) порівняно з контрольною групою здорових добровольців. У пацієнтів з термінальною стадією захворюван= ня нирок, які перебувають на діалізі, середнє значення фракції ібупрофену становило близько 3 %, порівняно з 1 % у здорових добровольців. Тяжке поруш= ення функції нирок може призвести до накопичення метаболітів ібупрофену. Значимі= сть цього ефекту невідома. Метаболіти можуть бути видалені шляхом гемодіалізу.<= o:p>

Порушення функції печінки.

Алкогольна хвороба печінки із порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня не призвела до істотної зміни фармакокінетичних параметрі= в. Захворювання печінки можуть змінити кінетику розподілу ібупрофену. У пацієн= тів, хворих на цироз, із помірним ступенем порушення функції печінки (6–10 балі= в за класифікацією Чайлда–П’ю) спостерігалося збільшення періоду напіввиведення у середньому в 2 рази, а співвідношення енантіометричної AUC (S/R) було значно нижчим, порівняно зі здоровими добровольцями з контрольної групи, що свідчить про погіршення метаболічної інверсії (R)-ібупрофену в ак= тивний (S)-енантіомер.

Клінічні характеристики.

Показання.

С= имптоматичне лікування гарячки та болю різного походження у дітей віком від 6 місяців до= 12 років з масою тіла не менше 7 кг (включаючи гарячку після імунізації, гострі респіраторні вірусні інфекції, грип, біль при прорізуванні зубів, біль після видалення зуба, зубний біль, головний біль, біль у горлі, біль при розтягне= нні зв’язок та інші види болю, у тому числі запального генезу). <= /a>

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до ібуп= рофену або до будь-якого з компонентів препарату.

- Наявність в анамнезі реакцій гіперчутливості (таких як бронхоспазм, риніт, ангіоневротичний набряк або к= ропив’янка) після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) або інш= их НПЗЗ.

- Виразкова хвороба шлунка чи дванадцятипалої кишки/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (д= ва або більше виражених епізоди підтвердженої виразкової хвороби або кровотечі).

- Наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі або перфорації, пов’язаної із застосуванням НПЗ= З.

- Запальне захворювання кишечн= ика в активній формі.

- Тяжка серцева недостатність = (клас ІV за NYHA), тяжке порушення функції печінки або тяжке порушення функції нирок.

- Цереброваскулярні або інші кровотечі.

- Геморагічний діатез або інші порушення згортання крові.

– Спадкова непереносимість фру= ктози.

– Останній триместр вагітності= .

– Порушення кровотворення або згортання крові.

– Тяжка форма зневоднення (вна= слідок блювання, діареї або недостатнього вживання рідини).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші вид= и взаємодій.

Ібупрофен, як і інші НПЗЗ, не слід застосовувати в комбінації з:

- ацетилсаліциловою кислотою (аспір= ином), оскільки це може збільшити ризик виникнення побічних реакцій, кр= ім випадків, коли аспірин (доза не вище 75 мг на добу) призначив лікар. Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що при одночасному застосуван= ні ібупрофен може пригнічувати антиагрегантну дію низьких доз аспірину. Проте обмеженість цих даних та непевність щодо екстраполяції даних ex vivo на клінічну картину не дає= підстави зробити чіткий висновок щодо систематичного застосування ібупрофену. Отже, = при несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;

- іншими НПЗЗ, в тому числі з селективними інгібіторами циклооксигенази-2. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗЗ, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних реакцій.

З обережн= істю слід застосовувати ібупрофен у комбінації з такими препаратами:

- антикоагулянти: НПЗЗ м= ожуть посилити ефект антикоагулянтів, таких як варфарин;

антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II) та діуретики:= НПЗЗ можуть знижувати ефект цих препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції н= ирок (наприклад, пацієнти зі зневодненням або пацієнти літнього віку з порушенням функції нирок) супутнє застосування інгібіторів АПФ, бета-блокаторів або антагоністів ангіотензину ІІ та= інгібіторів циклооксигенази може призвести до подальшого порушення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є оборотною. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам сл= ід вживати достатню кількість рідини, а також слід контролювати функцію нирок після початку супутньої терапії та періодично надалі= ;

- кортикостероїди: підвищений ризик виразок та кровотеч у шлунково-кишковому тракті;=

- антитромбоцитарні та селективні інгібітори зворот= ного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі;

- серцеві глікозиди<= /i>, наприклад дигоксин: НПЗЗ можуть посилювати порушення сер= цевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати ріве= нь глікозидів у плазмі крові. НПЗЗ можуть підвищувати рівень дигоксину в плазмі крові, а отже, підвищувати ризик токсичності дигоксину; при правильному застосуванні (максимум протягом 3 днів) контроль рівня дигоксину в сироватці крові зазвичай не потрібен;

- пентоксифелін: у пацієнтів, які отримують терапію ібупрофеном у комбінації з пентоксифеліном, може бути підвищений ризик геморагії, тому слід контролювати час кровотечі;=

- літій: існують докази потенційного підвищення рівня літію в плазмі крові, можливо, внаслідок зниження н= иркового кліренсу. Слід уникати одночасного застосування цих лікарських засобів, якщо рівень літію не контролюється. Необхідно розглянути доцільність зниження до= зи літію. При правильному застосуванні (максимум протягом 3 днів) контроль рівня літію в сироватці крові зазвичай не потрібен;=

- метотрексат у дозі 15 мг/тиждень або вище: застосування НПЗЗ протягом 24 годин до або після застосування метотрексату може призвест= и до підвищення концентрації метотрексату в плазмі крові (ймовірно, нирковий клі= ренс метотрексату може бути знижений через вплив НПЗЗ) та подальшого збільшення = його токсичного ефекту. Тому слід уникати застосування ібупрофену пацієнтам, які= застосовують високі дози метотрексату;

- метотрексат у дозі нижче 15 мг/тиждень: <= /span>ібуп= рофен підвищує рівні метотрексату. При застосуванні ібупрофену у комбінації з низькими дозами метотрексату слід ретельно стежити за картиною крові пацієн= та, особливо протягом перших тижнів супутнього застосування. Необхідно посилити контроль при погіршенні функції нирок, навіть мінімальному, та у пацієнтів літнього віку, а також контролювати функцію нирок для попередження можливого зниження кліренсу метотрексату;

- циклоспорин= та такролімус: = можливе підвищення= ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗЗ через зниження ниркового синтезу простагландину. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів= з НПЗЗ слід ретельно контролювати функцію нирок;

- міфепристон: <= span lang=3DUK>НПЗЗ не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застос= ування міфепристону, оскільки вони можуть знизити його ефективність;

- препарати групи сульфонілсечовини: спостерігалася взаємодія НПЗЗ з гіпоглікемічними засобами (препаратами сульфонілсечовини). НПЗЗ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект препаратів сульфонілсечовини шляхом витіснення їх зі зв’язку з протеїнами плазми крові; рекомендується контролювати рівень глюкози в крові при одночасному застосуванні препаратів сульфонілсечовини з ібупрофеном;

- пробенецид і сульфінпіразон: можливе підвищення концентрації ібупрофену в плазмі крові та затримка виведення ібупрофену з організму, що може бути зумовлено інгібіторним механізмом на ділянці, де ві= дбувається ниркова тубулярна секреція та глюкуронідація; отже, може бути потрібна коре= кція дози ібупрофену;

- баклофен: може розвинутися токсичність баклофену= після початку застосування ібупрофену;

- ритонавір: може збільшувати плазмові концентрації НПЗЗ;

- аміноглікозиди: НПЗЗ можуть знижувати виведення аміноглікозидів;

- каптоприл: експериментальні дослідження показали= , що ібупрофен пригнічує ефект каптоприлу щодо виведення натрію;

- вориконазол= і флуконазол (інгібітори CYP2C9): одночасне застос= ування ібупрофену з інгібіторами CYP2C9 може підвищувати вплив ібупрофену (субстрат CYP2C9). У дослідженні із застосуванням вориконазолу та флуконазолу (інгібі= тори CYP2C9) було продемонстровано збільшення впливу S(+)-ібупрофену приблизно на 80–100 %. При одночасному застосуванні ібупрофену з сильними інгібіторами CYP2C9 рекомендується зниження доз ібупрофену, особливо коли високі дози ібупрофену застосовуються разом із вориконазолом або флуконазолом;

- холестирамін: ібупрофе= н та холестирамін слід приймати з інтервалом у декілька годин через сповільнення= та зниження (25 %) всмоктування ібупрофену при їх одночасному застосуванні;

- зидовудин: підвищений ризик гематологі= чної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину та НПЗЗ. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, хворих на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном;

Вік Маса тіла (кг)	Дозування Разова доза	Частота прийому (максимальна добова доза)
Діти 6–= 11 місяців (7–9 кг)	1,25 мл= (50 мг)	3–4 раз= и на добу
Діти 1–= 3 роки (10–15 кг)	2,5 мл = (100 мг)	3 рази = на добу
Діти 4–= 5 років (16–19 кг)	3,75 мл= (150 мг)	3 рази = на добу
Діти 6–= 9 років (20–29 кг)	5 мл (2= 00 мг)	3 рази = на добу
Діти 10= –12 років (30–40 кг)	7,5 мл = (300 мг)	3 рази = на добу

Система органів	Частота	Побічна реакція
Інфекції та інвазії.	Дуже рідко	Заг= острення запалення, пов’язаного з інфекцією (наприклад розвиток некротизуючого фасциту, у виклю= чних випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин).
З боку системи крові та лімфатичної системи.<= /p>	Дуже рідко	Порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими ознаками є пропасниця, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, носова та шкірна кровотеча, гематоми. В таких випадках пацієн= ту слід припинити прийом лікарських засобів, утриматись від лікуваня знеболюючими або жарознижуючими засобами та проконсультуватися з лікарем.=
З боку імунної = системи.		Реакції гіперчутливості¹⁼
Нечасто	Кропив’янка та свербіж.
Дуже рідко	Тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок)^{1. Загострення астми.}
Частота невідома	Реактивність дихальних шляхів, включаючи астму, бронхоспазм або задишку.
З боку психіки.	Дуже рідко	Психотичні реакції, депресія.
З боку нервової системи.	Нечасто	Головний біль, запаморочення, безсоння,= збудження, дратівливість або втома.
Дуже рідко	Асептичний менінгіт².
З боку органів = зору.	Нечасто	При тривалому лікуванні можуть виникати= порушення зору, неврит зорового нерва.
З боку органів = слуху.	Рідко	Дзвін у вухах.
З боку серця.	Дуже рідко	Серцева недостатність, приско= рене серцебиття, набряк, інфаркт міокарда.
Частота невідома	Синдром Коуніса.
З боку судинної системи.	Дуже рідко	Артеріальна гіпертензія, васкуліт.=
З боку травної системи.	Часто	Біль у животі, нудота, диспеп= сія, діарея, метеоризм, запор, печія, блювання та невеликі шлунково-кишкові крововтрати, що у виключних випадках можуть призвести до анемії.
Нечасто	Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, перфорації або шлунково-кишкові кровотечі, мелена, криваве блювання, іноді летальні (особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, гастрит, загострення коліту та хвороби Крона.
Дуже рідко	Езофагіт, утворення діафрагмоподібних стриктур кишечнику, панкреатит.=
З боку печінки.	Дуже рідко	Порушення функції печінки, ур= аження печінки, особливо при довготривалій терапії, печінкова недостатність, гос= трий гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини.	Нечасто	Різні висипання на шкірі.
Дуже рідко	Тяжкі шкірні побічні реакції (ТШПР) (включаючи мультиформну еритему, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермал= ьний некроліз),¹ алопеція.
Частота невідома	Індукована лікарськими засобами еозинофілія із системними симптомами (DRESS-синдром). Гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), реакції світлочутливості.
З боку нирок та сечовидільної системи.	Рідко	Гостре порушення функції н= ирок (папілярний некроз), особливо при довготривалому застосуванні НПЗЗ, та підвищена концентрація сечовини у крові, підвищений рівень сечової кислоти у крові.
Дуже рідко	Утворення набряків, особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або нирковою недостатністю, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, що може супроводжуватися гострою нирковою недостатністю.
Лабораторні дослідження.	Рідко	Зниження рівня гемоглобіну.