ЭКСПЕРТИЗА ПРОВЕДЕНА

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування<= span style=3D'display:none;mso-hide:all'>|вживанню| лікарського засобу

ЛІНКОМІЦИН-ЗДОРОВ’Я<= /b>

(LINCOMYCIN-ZDOROVYE)

Склад:
діюча речовина: lincomycin;

1 мл| розчину містить|утримує| лінкоміцину| гідрохлориду у перерахуванні на лінкоміцин 300 мг;

допоміжні речовин= и: динатрію едетат, = натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хі= мічні|фізико-хімічні| властивості:= прозорий безбарвний або злегка жовтуватий розчин з легким специфічним запахом.

=

Фармакотерапевтич= на група. Антибактеріальні засоби для системного застосування|вживання|. Лінкозаміди. Код АТХ J01F F02.

Фармакологічні властивості.=

Фармакодинаміка.<= /span>

Залежно від чутли= вості мікроорганізмів і концентрації антибіотика лінкоміцин може проявляти як бактеріостатичну, так і бактерицидну дію. Спектр активності in vitro включає ряд збудників:

1. &= nbsp; Чутливі мікроорга= нізми (мінімальна пригнічувальна концентрація (МПК) £ 2 мкг/мл):

-&nb= sp;    анаеробні грампозитивні бактерії, що не утворюють спо= ри, у т.ч. Propionibacterium spp., Eubacterim spp., а також Actinomyces spp.;

-&nb= sp;    анаеробні і мікроаерофільні грампозитивні коки, у т.ч. Peptococcus spp., Peptostreptococcus = spp. та мікроаерофільні стрептококи;

-&nb= sp;    аеробні грампозитивні мікроорганізми, у т. ч. стафілококи, стрептококи (за винят= ком S. faecalis) та пневмококи.=

2. &= nbsp; Мікроорганізми з = помірною чутливістю (МПК становить 2-4 мкг/мл):

-&nb= sp;    анаеробні грамнегативні бактерії, що не утворюють спо= ри, у т.ч. Bacteroides spp., Fusobacter= ium spp.;

-&nb= sp;    анаеробні грампозитивні бактерії, що утворюють спори,= у т.ч. Clostridium spp.
3. &= nbsp; Резистентні мікроорганізми або мікроорганізми з низькою чутливістю (МПК ³ 8 мкг/мл), у т.ч. Streptococcus faecalis, Neisseria, більшість штамів Haemophilus influenzae, Pseudomonas та інші грамнегативні мікроорганізми.

Хоча бактерії род= у Shigella резистентні in vitro до лінкоміцину (МПК прибл= изно становить                     200-4= 00 мкг/мл). Лінкоміцин ефективний при цьому захворюванні у зв’язку з тим, що у кишечнику досягається дуже високий рівень лінкоміцину (приблизно 3000-7000 мкг/г випорожнень).

Спостерігалася перехресна резистентність дисоційованого типу in vitro між лінкоміцином і кліндаміцином з одного боку= і макролідами (еритроміцин, олеандоміцин і спіраміцин) з іншого боку. Абсолют= на перехресна резистентність існує між лінкоміцином і кліндаміцином. Найчастіше резистентніст= ь у стафілококів та стрептококів виникає внаслідок метилування специфічних нуклеозидів у РНК 23S субодиниці рибосоми 50S, яка може визначати перехресну резистентність до макролідів та стрептограмінів В (фенотип MLSB). Резистентні до макролідів ізоляти цих мікроорганізмів слід перевіряти на індуцибельну резистентність до лінкоміцину/кліндаміцину за допомогою D-тесту або іншого придатного методу. В експериментах in vitro та in vivo не спостерігалося швидкого розвитку резистентності мікроорганізмів до лінкоміцину. У стафілококів резистентність in vitro до лінкоміцину або кліндаміцину розвивається повільно, поступово.

Фармакокінетика|.

Всмоктування. Внутрішньом’язове введення одноразової дози 600 мг дає змогу отримати максимальний рівень у сироватці крові, що становить 11,6 мкг/мл, через 60 хвилин, при цьому терап= евтична концентрація зберігається протягом 17-20 годин для більшості чутливих грампозитивних штамів. При внутрішньовенній інфузії препарату по 600 мг тривалістю 2 години вдається досягнути максимальної концентрації у сироватці крові 15,9 мкг/мл, що залишається терапевтичною для більшості чутливих грампозитивних штамів протягом 14 годин.

Розподіл. На підставі прями= х і непрямих ознак встановлено, що зв’язування з білками крові знижується при підвищенні концентрації у сироватці крові (насичуване зв’язування з білками плазми крові).

У крові плода, у перитонеальній і плевральній рідинах можуть досягатися концентрації, що становлять 25-50 % від рівня у крові, у грудному молоці цей показник станов= ить 50-100 %, у кістковій тканині – близько 40 % і у навколишніх м’яких тканина= х – 75 %.

Разом з тим, лінк= оміцин повільно проникає у спинномозкову рідину (1-18 % від рівня у крові); при захворюванні менінгітом рівень у лікворі досягає 40 % від рівня у крові.

Виведення. Значна частина ме= таболізму препарату відбувається у печінці. У нормі період напіввиведення= із сироватки крові становить 5,4 + 1 годину. Однак цей період може подовжуватис= я при порушеннях функції печінки та/або = нирок. У зв’язку з цим слід взяти до уваги необхідність зменшення частоти введення лінкоміцину хворим із порушеннями функції печінки та/або нирок.

Після внутрішньом= ’язового введення 600 мг екскреція препарату у сечу становить 1,8-24,8 % (у середньо= му – 17,3 %). Після внутрішньовенного введення 600 мг протягом 2 годин екскреція= лікарського засобу у сечу становить 4,9-30,3 % (у середньому – 13,8 %). Решта препарату виділяється у формі бактеріологічно неактивних метаболітів. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не впливають на екскрецію лінкоміцину із крові.

=

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування тяжких інфекцій, спричинених чутли= вими до лінкоміцину штамами стрептококів, пневмококів та стафілококів. Даний препарат слід застосовувати пацієнтам з алергією на пеніцилін або іншим пацієнтам, для лікування яких, на думку лікаря, застосування пеніциліну є недоцільним.

&nbs= p;

Протипоказання.

Препарат протипок= азаний хворим, у яких раніше відзначалася гіперчутливість до лінкоміцину, кліндамі= цину або до будь-якого іншого компонента препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лінкоміцин має властивість блокувати нервово-м’язову передачу, що може посилити дію інших блокаторів нервово-м’язової передачі; лінкоміцин слід призначати з обережні= стю пацієнтам, які отримують такі препарати.

Був виявлений ант= агонізм між лінкоміцином та еритроміцином in vitro. Тому ці два препарати не рекомендується призначати разом.=

Особливості застосування|вживання|.

Через ризик розви= тку псевдомембранозного коліту перед прийняттям рішення щодо застосування лінкоміцину лікар має проаналізувати природу інфекції та оцінити доцільність менш токсичних альтернативних препаратів (наприклад, еритроміцину).<= /p>
У разі наявності показань лікарський засіб можна застосовувати одночасно з іншими протимікробними засобами.

Застосування лінк= оміцину для лікування незначних бактеріальних інфекцій та вірусних інфекцій не показане.

Незважаючи на те,= що лінкоміцин проникає у цереброспінальну рідину (ЦСР), рівень лінкоміцину у Ц= СР може бути недостатнім для лікування менінгітів, тому препарат не слід призначати у таких випадках.

Аналіз накопиченого на даний час досвіду свідчить, що у підгрупі пацієнтів старшого віку з наявними тяжкими захворюваннями схильність до діареї вища. Якщо лінкоміцин= призначати= пацієнтам цієї групи, необхід= но ретельно контролювати зміни частоти випорожнень пацієнтів.

Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам з гастроінтестинальними захворюваннями в анамнезі, зокрема колітом.

Лінкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з анамнезом, обтяженим бронхіальною аст= мою або вираженими алергіями.

Певні інфекції можуть потребувати здійснення розр= ізу та дренування або виконання інших показаних хірургічних процедур на додаток= до антибактеріальної терапії.

Застосування лінк= оміцину може призводити до надмірного росту нечутливих організмів, зокрема дріжджов= их грибків. У разі виникнення суперінфекцій слід вживати відповідних заходів, показаних відповідно до клінічної ситуації. Якщо лікування лінкоміцином потребують пацієнти з уже існуючими грибковими інфекціями, необхідно одноча= сно проводити протигрибкову терапію.

У пацієнтів із тя= жкими порушеннями функцій нирок період напіввиведення лінкоміцину із сироватки кр= ові може бути подовжений порівняно з пацієнтами, у яких функція нирок не поруше= на. У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення із сироват= ки крові може бути збільшений вдвічі порівняно з пацієнтами із нормальною функ= цією печінки.

Пацієнтам із тяжк= ими порушеннями функції нирок та/або порушеннями функції печінки слід з обережніс= тю підбирати дозу препарату та контролювати рівні лінкоміцину у сироватці крові під час терапії високими дозами препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Під час довготрив= алого лікування лінкоміцином необхідно періодично виконувати функціональні проби печінки та нирок, а також проводити аналізи крові.

Призначення лінкоміцину у разі відсутності під= твердженої або підозрюваної з високою імовірністю бактеріальної інфекції навряд чи буде корисним для пацієнта та підвищує ризик виникнення бактерій із резистентніс= тю до лікарського засобу.

Застосування анти= біотиків часто супроводжується розвитком діареї, що зазвичай закінчується після припинення антибіотикотерапії. Іноді після початку антибіотикотерапії у пацієнтів можуть спостерігатися водянисті чи кров’янисті випорожнення, що можуть супроводжуватися або не супроводжуватися спазмами у животі та підвищенням температури тіла, та виникати навіть через два або більше місяц= ів після прийому останньої дози антибіотика. У такому випадку пацієнтові слід якомога швидше звернутися до лікаря.

Повідомля= лося про серйозні реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію та мультиформну еритему, при застосуванні лінкоміцину. При появі алергічних реакцій на лінкоміцин лікування цим препаратом слід припинити (див. розділ «Побічні реакції»).=

Clostridium difficile-асоційована діарея (КДАД) = була пов’язана з прийомом майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінкоміцин, і різнилася за ступенем тяжкості від легкої форми діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними препаратами порушує нормаль= ну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile.

Clostridium difficile продукує токсини А і В, що сприяють розвитку КДАД. Штами Clost= ridium difficile, що продукують гіпертоксин, є причиною підвищення захворювано= сті та летальності, оскільки ця інфекція може бути рефрактерною до антибактеріальної терапії і потребувати проведення колектомії. У пацієнтів,= які мають діарею після прийому антибіотиків, має бути розглянутий діагноз КДАД. Також детальний збір анамнезу є необхідним, оскільки випадки КДАД були зареєстровані через 2 місяці після призначення антибактеріальних препаратів= .

При діагностуванні або підозрі на КДАД може виникнути потреба у припиненні пото= чної антибіотикотерапії, не спрямованої проти C. difficile= . У разі наявності клінічних показань слід проводити відповідну корекцію водно-електролітного балансу, введення білків, антибіотикотерапію, спрямова= ну проти C. difficile, а також хірургічне обстеже= ння.

Цей лікар= ський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у пе= ріод вагітності або годування груддю.

Досліджень терато= генного потенціалу лінкоміцину на тваринах та адекватних досліджень з належним рівн= ем контролю щодо визначення впливу лінкоміцину на вагітних жінок не проводили. Лінкоміцин не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків, коли лікування вкрай необхідне.

Повідомляли про н= аявність лінкоміцину у грудному молоці людини у концентраціях від 0,5 до                    2,4 мкг/мл. У зв’язку= з можливим виникненням серйозних небажаних реакцій на лінкоміцин у немовлят, = які перебувають на грудному годуванні, слід прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення лікування препаратом залежно від важливості застосування препарату для матері.

=

Здатність впливат= и на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Особливого впливу= на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами відзначено не було, але повідомляли про окремі випадки виникнення запаморочення.

Спосіб застосуван= ня|вживання| та дози.

Лінкоміцин не слід вводити внутрішньовенно у вигляді болюсу нерозведеного препарату. Внутрішньовенно препарат можна вводити винятково шляхом крапельної інфузії тривалістю щонайменше 1 годину.

Якщо під час тера= пії розвивається сильна діарея, застосування цього антибактеріального засобу сл= ід припинити.

Дорослі.

А. Внутрішньом’язове введення.

Звичайна доза дор= ослим становить:

1. Тяжкі інфекції: 600 мг внутрішньом’язово кожні 24 год= ини.

2 Більш тяжкі форми інфекцій: по 600 мг внутрішньом’язо= во кожні 12 годин (або частіше), що визначається тяжкістю інфекції.

В. Внутрішньовенне введення.

Звичайна доза дор= ослим становить:

1.    <= /span>Тяжкі інфекції: в= ід 600 мг до 1 г кожні 8-12 годин.

2.    <= /span>При більш тяжких інфекціях ці дози можуть бути підвищені.

3.    <= /span>При станах, що за= грожують життю, добова доза для внутрішньовенного введення може становити до 8 г.

Діти віком від 1 = місяця.

А. Внутрішньом’язове введення

1. Тяжкі інфекції: 1= 0 мг/кг у вигляді 1 внутрішньом’язової ін’єкції кожні 24 години.

2. Більш тяжкі фо= рми інфекцій: 10 мг/кг кожні 12 годин або частіше.

В. Внутрішньовенне введення

Від 10 до 20 мг/к= г/добу, залежно від тяжкості інфекції, може бути введено кількома дозами, відповідн= о до описаних правил розведення і швидкості інфузії.

Дозування у пацієнтів із порушеннями функції печінки = або нирок. У пацієнтів із порушеннями функції печінки або нирок збільшується період напіввиведення лінкоміцину із сироватки крові, що є підставою для зниження частоти введення лінкоміцину пацієнтам із порушеною функцією печінки або нирок. Якщо терапія лінкоміцином необхідна для пацієнтів зі значним порушенням функції нирок, відповідна доз= а повинна становити від 25 % до 30 % від дози, рекомендованої пацієнтам із нормальною функцією нирок.<= /o:p>

Тривалість лікува= ння визначає лікар індивідуально.

Інфекції, спричинені бета-гемолітичним стрептококом.<= /span> Лікування має тр= ивати не менше 10 діб.

Розведення і швид= кість інфузії.

Доза для введення= у формі інфузії розраховується таким чином:

1 г лінкоміцину р= озводити не менше ніж у 100 мл відповідного розчину для розведення, при цьому тривал= ість інфузії має бути не менше 1 години.

Доза

Об’єм розчину

д= ля розведення

Час

600 мг

100 мл

1 година

1 г

100 мл

1 година

2 г

200 мл

2 години

3 г

300 мл

3 години

4 г

400 мл

4 години

Зазначені дози мо= жна вводити повторно, частоту введення визначати у разі необхідності, при цьому добова доза не повинна перевищувати максимальну рекомендовану дозу лінкоміц= ину, що становить 8 г.

Примітка. Можуть виникати тяжкі реакції з боку серцево-судинної= і легеневої систем, якщо цей препарат вводити у більш високих, ніж рекомендов= ано, концентраціях, і з більшою швидкістю.

Діти. =

Не застосовувати недоношеним дітям та новонародженим.

=

Передозування.

У випадку передоз= ування можливе виникнення вторинних гастроінтестинальних розладів, включаючи біль у животі, нудоту, блювання та діарею. Описані тяжкі реакції з боку серцево-легеневої системи після занадто швидкого внутрішньовенного введення нерозведених високих доз. Такі реакції не виникали, якщо препарат був розведений згідно з рекомендаціями. Лікування передозування можливе за допомогою шлункового лаважу або провокування блювання.

Гемодіаліз та перитонеальний діаліз неефективний для виведення лінкоміцину з крові.

=

= Побічні реакції.

Шлунково-кишкові розлади: персистуюча діарея,= нудота, блювання, стоматит, глосит, дискомфорт у животі, анальний свербіж.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання на шкір= і, кропив’янка, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема (див. розділ «Особливості застосування»), бульозний дерматит, ексфоліативний дерматит.

= Інфекції та інвазії: вагінальні інфекції, псевдомембранозний коліт,= Clostridium difficile коліт (див. роз= діл «Особливості застосування»).

= З боку системи крові та лімфатичної системи: панцитопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенічна пурпура.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції (див. розділ «Особливості застосування»), ангіоневротичний набряк; сироваткова хвороба.

При виникненні го= стрих тяжких реакцій гіперчутливості можуть знадобитися (при наявності клінічних показань) застосування адреналіну та інших заходів невідкладної медичної допомоги, включаючи проведення оксигенотерапії, внутрішньовенне введення рі= дин, антигістамінних препаратів, кортикостероїдів, пресорних амінів, а також відновлення прохідності дихальних шляхів.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця і зміни показник= ів функціонального стану печінки, підвищення рівнів трансаміназ.

З боку нир= ок і сечовидільної системи: в окремих випадках спостерігали порушення функцій нир= ок, олігурію, протеїнурію, азотемію.

З боку серця: повідомлялося про кардіореспіраторну зупинку. Тяжкі кардіопульмональні реакції були зареєстровані після введення препарату з перевищенням рекомендованих концентрацій та швидкос= ті інфузії.

З= боку судин: гіпо= тензія (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тром= бофлебіт після проведення внутрішньовенної ін’єкції. Ризик можна мінімізувати шляхом уникнення використання постійних внутрішньовенних катетерів.

З боку органів слуху= та рівноваги: в окремих випадках повідомляли про виникнення дзвону у вухах та вертиго.

Заг= альні розлади та порушення у місці введення: у місці внутрішньом’язової ін’єкції відзначали= ся місцеве подразнення, біль, індурація та формування стерильних абсцесів.

Термін придатності.<= /b> 3 роки.

= Умови зберігання.

Збе= рігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

= Зберігати у недоступному для дітей місці.

=

Несумісність. =

Препарат є фізично несумісним з новобіоцином, канаміцином та фенітоїном.

=

Упаковка.

По 1 мл або 2 мл<= span style=3D'display:none;mso-hide:all'>| в ампулах № 5х2, № 10 у блісте= рі у коробці; № 10 у коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Товариство з обме= женою відповідальністю «Фармаце= втична компанія «Здоров’я».

=

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.

Доза	Об’єм розчину д= ля розведення	Час
600 мг	100 мл	1 година
1 г	100 мл	1 година
2 г	200 мл	2 години
3 г	300 мл	3 години
4 г	400 мл	4 години