MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D40A31.4DE3B170" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный браузер или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите браузер, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D40A31.4DE3B170 Content-Location: file:///C:/680C5735/UA136120101_7485.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
для медичного застосування лікарського засобу
Хуміра® =
(Humira®)
1 попередньо наповнений однодозовий шприц містить 40=
мг
адалімумабу у 0,8 мл розчину;
маніт (Е 421), кислоти лимонної моногідрат, натрію
цитрат, натрію гідрофосфату дигідрат, натрію дигідрофосфату дигідрат, натрію
хлорид, полісорбат-80, вода для ін’єкцій, натрію гідроксид.
Імун=
осупресанти.
Інгібітори фактора
некрозу пухлини-альфа. Адалімумаб.
Хуміра (адалімумаб) – це
рекомбінантний імуноглобулін (IgG1) людини, моноклональне антиті=
ло,
що містить тільки пептидні послідовності людини. Хуміра була створена за
технологією фагового відображення, що дало змогу отримати характерні тільки=
для
людини варіабельні ділянки важких та легких ланцюгів, які проявляють свою
специфічність щодо фактора некрозу пухлин (ФНП), а також важкий ланцюг IgG<=
sub>1
людини та послідовність легких ланцюгів каппа-типу. Хуміра зв’язується з
високим ступенем спорідненості та зі специфічністю з розчинним ФНП-альфа, а=
ле
не з лімфотоксином (ФНП-бета). Хуміра продукується за допомогою отримання
рекомбінантної ДНК в експресуючій системі клітин ссавців. Складається з 1300
амінокислот, молекулярна маса становить близько 148 кілодальтонів.
Адалімумаб специфічно зв’язуєтьс=
я з
ФНП та нейтралізує біологічні ефекти ФНП, блокуючи його взаємодію з p55 та =
p75
рецепторами ФНП на поверхні клітини. ФНП – це природний цитокін, який бере
участь у нормальних запальних та імунних реакціях організму. Підвищені рівні
ФНП виявляють у синовіальній рідині пацієнтів з ревматоїдним артритом (РА),=
ювенільним
ревматоїдним артритом (ЮРА), псоріатичним артритом (ПсА) та анкілозуючим
спондилітом (АС). ФНП відіграє важливу роль у розвитку патологічного запале=
ння
і руйнуванні тканин суглобів, що є характерним для цих захворювань. Підвище=
ні
рівні ФНП виявляються також у псоріатичних бляшках. Застосування Хуміри
пацієнтам із бляшковим псоріазом може зменшити потовщення епідермісу та
інфільтрацію запальними клітинами. Взаємозв’язок між цими фармакодинамічними
ефектами та механізмом(-ами), через які Хуміра проявляє свою клінічну
ефективність, невідомий.
Адалімумаб модулює також біологі=
чні
реакції відповіді, що індукуються або регулюються ФНП, включаючи зміни рівн=
ів
молекул адгезії, відповідальних за міграцію лейкоцитів (ELAM-1, VCAM-1 та
ICAM-1 при IC50 1-2 × 10-10 М).
У пацієнтів з РА Хуміра спричиня=
ла
швидке зменшення, порівняно з початковими параметрами, рівнів показників
гострої фази запалення (С-реактивного протеїну (СРП), цитокінів сироватки к=
рові
(IL-6) та швидкості осідання еритроцитів). Зниження рівнів СРП спостерігало=
ся
також і у пацієнтів з ЮРА, хворобою Крона, виразковим колітом та гнійним
гідраденітом поряд зі значним зменшенням експресії ФНП-альфа та запальних
маркерів, таких як лейкоцитарний антиген (HLA-DR) та мієлопероксидаза (МРО)=
, у
товстому кишечнику пацієнтів з хворобою Крона. Також спостерігалося зниження
рівнів матриксних металопротеїназ (MMP-1 та MMP-3) у сироватці крові, які
спричиняють ремоделювання тканин, що лежить в основі руйнування хряща. У хв=
орих
з РА, ПсА та АС часто спостерігається від слабкого до помірного ступеня ане=
мія
та лімфоцитопенія, а також підвищення кількості нейтрофілів та тромбоцитів.=
При
застосуванні Хуміри зазвичай спостерігається покращення цих гематологічних
ознак хронічного запалення.
Після одноразового підшкірного
введення 40 мг Хуміри абсорбція та розподіл адалімумабу були повільними,
середня пікова концентрація в сироватці крові досягалася приблизно через 5 =
днів
після введення. Середня абсолютна біодоступність адалімумабу, розрахована в
трьох дослідженнях, після застосування одноразової дози 40 мг підшкірно
становила 64 %.
Після одноразового внутрішньовен=
ного
введення у дозах від 0,25 до 10 мг/кг концентрації були пропорційні дозам.
Після застосування дози 0,5 мг/кг (приблизно 40 мг) кліренс був у діапазоні
11–15 мл/год, об’єм розподілу (Vss) становив від 5 до 6 л, середній
термінальний період напіввиведення становив приблизно 2 тижні. Концентрації
адалімумабу у синовіальній рідині у пацієнтів з РА становили 31–96 % від рі=
вня
в сироватці крові.
Після підшкірного застосування
Хуміри у дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні у пацієнтів з РА рівноважні концентрац=
ії
становили від 5 мкг/мл (без супутнього застосування метотрексату) до 8–9 мкг/мл (з метотрек=
сатом)
відповідно. Концентрації адалімумабу в сироватці крові у рівноважному стані
зростали майже пропорційно до підшкірно введених доз 20, 40 та 80 мг 1 раз =
на 2
тижні або щотижня.
Після підшкірного застосування
Хуміри у дозі 24 мг/м2 (до 40 мг) 1 раз на 2 тижні у пацієнтів з
поліартикулярним ЮРА віком від 4 до 17 років рівноважні концентрації (показ=
ники
вимірювались з 20-го по 48-й тиждень) становили 5,6 ± 5,6 мкг/мл (102 % CV – коефіцієнт
варіації) без супутнього застосування метотрексату та 10,9 ± 5,2 мкг/мл (47=
,7 %
CV) з метотрексат=
ом.
У дітей з поліартикулярним ЮРА в=
іком
2–4 роки та у дітей віком від 4 років, маса тіла яких менше 15 кг, після
застосування Хуміри у дозі 24 мг/м2 з метотрексатом середнє знач=
ення
рівноважних концентрацій становило 7,9 ± 5,6 мкг/мл (101 % CV).
Після підшкірного застосування
Хуміри у дозі 24 мг/м2 (до 40 мг) 1 раз на 2 тижні у пацієнтів в=
іком
від 6 до 17 років з ентезит-асоційованим артритом рівноважні концентрації
(показники вимірювались на 24-му тижні) становили 8,8 ± 6,6 мкг/мл без супу=
тнього
застосування метотрексату та 11,8 ± 4,3 мкг/мл з метотрексатом відповідно. =
У дорослих пацієнтів із псоріазом
середня рівноважна концентрація становила 5 мкг/мл протягом монотерапії
адалімумабом у дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні.
Після підшкірного застосування
Хуміри у дозі 0,8 мг/кг (до максимум 40 мг) 1 раз на 2 тижні у дітей із
хронічним бляшковим псоріазом рівноважні концентрації становили приблизно 7=
,4 ±
5,8 мкг/мл (79% CV).
У пацієнтів з гнійним гідраденітом після введення Хум=
іри
у дозі 160 мг на тижні 0 з наступним введенням 80 мг на тижні 2 концентраці=
я у
сироватці крові становила приблизно від 7 до 8 мкг/мл на тижні 2 та тижні 4. Середня рівноваж=
на
концентрація з тижня 12 до тижня 36 становила приблизно від 8 до 10 мкг/мл<=
span
style=3D'mso-spacerun:yes'> під час введення Хуміри у дозі 40 мг ко=
жного
тижня.
Вплив
адалімумабу на підлі=
тк<=
span
lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;color:windowtext;mso-ansi-language:UK;
mso-bidi-language:BO'>ів з гідраденітом було визн=
ачено
за допомогою фармакокінетичного моделюван=
ня
та симуляції на основі фармакокін=
етики при інших показаннях у дітей (бляшковий
псоріаз, ювенільний ревматоїдний (ідіопатични=
й)
артрит (ЮРА), хвороба Крона (ХК) та ентезит-асоційований артрит).
Рекомендований режим дозування для підлітків з гідраденітом – 40 мг 1 раз на 2 тижн=
і. Оскільки вплив адалімумабу може залежати від маси тіла,
підліткам з високою масою тіла та недостатньою відповіддю на лікування можна
застосовувати рекомендовану дозу для дорослих – по 40 мг один раз на тижден=
ь.
У пацієнтів з хворобою Крона після введення Хуміри у =
дозі
80 мг на тижні 0 з наступним введенням 40 мг на тижні 2 концентрація у
сироватці крові становила приблизно 5,5 мкг/мл протягом індукційної терапії.
Після введення Хуміри у дозі 160 мг на тижні 0 з наступним введенням 80 мг =
на
тижні 2 концентрація у сироватці крові становила приблизно 12 мкг/мл протяг=
ом
індукційної терапії. Середня рівноважна концентрація становила приблизно 7
мкг/мл під час введення Хуміри у підтримуючій дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні.<=
/span>
У дітей з хворобою Крона середнього та високого ступе=
ня
активності початкова доза Хуміри у відкритому дослідження становила 160/80 =
мг
або 80/40 мг на тижнях 0 та 2 залежно від маси тіла. На тижні 4 пацієнти бу=
ли
рандомізовані в співвідношенні 1 : 1 у групи, які отримували залежно від ма=
си
тіла або стандартну дозу (40/20 мг 1 раз на 2 тижні), або низьку дозу (20/1=
0 мг
1 раз на 2 тижні) для підтримувальної терапії. Середня рівноважна концентра=
ція
становила приблизно 15,7 ± 6,6 мкг/мл на
тижні 4 у пацієнтів з масою тіла 40 кг або більше (160/80 мг) та 10,6 ± 6,1
мкг/мл у пацієнтів з масою тіла менше 40 кг (80/40 кг). У пацієнтів з виразковим колітом після введення Хумір=
и у
початковій дозі 160 мг на тижні 0 з наступним введенням 80 мг на тижні 2
концентрація у сироватці крові становила приблизно 12 мкг/мл протягом
індукційної терапії. Середня рівноважна концентрація становила приблизно 8
мкг/мл під час введення Хуміри у
підтримуючій дозі 40 мг 1 раз у 2 тижні. У пацієнтів з увеїтом після введ=
ення
Хуміри у початковій дозі 80 мг на тижні 0 з наступним введенням 40 мг 1 раз=
на
2 тижні, починаючи з тижня 1, середня рівноважна концентрація становила при=
близно
від 8 до 10 мкг/мл. Вплив адалімумабу на стан дітей з увеїтом було визначено за допомогою
фармакокінетичного моделювання та симуляції на основі фармакокінетики при і=
нших
показаннях у дітей (бляшковий псоріаз, ювенільний ревматоїдний (ідіопатични=
й) артрит
(ЮРА), хвороба Крона (ХК) та ентезит-асоційований артрит). Немає клі=
нічних
даних про вплив початкової дози адалімумабу на стан дітей віком до 6 років. Прогнозується, що за
відсутності метотрексату початкова=
доза
може призвести до підвищення системного впливу. Виведення. Популяційний фармакокінетичний
аналіз даних більше ніж 1300 пацієнтів з РА виявив тенденцію до підвищення
явного кліренсу адалімумабу з підвищенням маси тіла пацієнтів. З урахування=
м поправок щодо різниці маси тіла було
встановлено, що стать та вік мають мінімальний вплив на кліренс адалімумабу.
Рівні вільного адалімумабу (не зв’язаного з антитілами проти адалімумабу (А=
АА))
в сироватці крові були нижчими у пацієнтів, у котрих виявлялись ААА. Хуміра=
не
вивчалась у пацієнтів із порушеннями функцій печінки та нирок. Діти. Безпека та ефективність застосування Хуміри дітям з іншими
показаннями, ніж ті, що зазначені у розділі «Показання», не встановлені. Хуміра у комбінації з метотрекса=
том
показана для: ·
лікування ревматоїдного артриту середнього та високого ступеня активності<=
span
lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;color:windowtext;mso-ansi-language:UK'>=
Клі=
нічні
характеристики.
Показання.
Рев=
матоїдний
артрит (РА).
·
лікування актив=
ного
прогресуючого ревматоїдного артриту високого ступеня активності=
у дорослих пацієнтів, які раніше не отримували терапію
метотрексатом.
Хуміру можна застосовувати як
монотерапію у разі непереносимості метотрексату або коли продовження терапії
метотрексатом є неприйнятним.
Хуміра продемонструвала <=
span
lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;color:windowtext;mso-ansi-language:UK'>=
пригнічення
прогресування структурного ураження суглобів, що було підтверджено
рентгенографічно, та покращення функціонального стану при одночасному
застосуванні з метотрексатом.
Хуміра показана для =
лікування дорослих пацієнтів з високим ступенем активності
анкілозуючого спондиліту, які не в=
ідповіли
на традиційну терапію.
Хуміра показана для лікування
дорослих пацієнтів з високим ступенем активності аксіального спондилоартриту без рентгенологічного
підтвердження АС, але з наявними ознаками запалення, на підставі підвищеного
рівня СРП та/або за результатами МРТ (магнітно-резонансна томографія).
Хуміра показана для лікування
хвороби Крона середнього та високого ступеня активності у дорослих пацієнтів, які не відповідал=
и на
повний курс терапії кортикостероїдами та/або імуносупресантами, або при
наявності непереносимості чи медичних протипоказань до таких
видів терапії.
Виразковий коліт (ВК).
Хуміра показана для лікування
виразкового коліту середнього та високого ступеня активності у дорослих
пацієнтів, які не відповідали на традиційну терапію, включаючи терапію
кортикостероїдами та/або 6-меркаптопурином або азатіоприном, або при наявно=
сті
непереносимості чи медичних протипоказань до таких видів терапії.
Хуміра показана для лікування
дорослих пацієнтів із середньотяжким або тяжким перебігом хронічного бляшкового псоріазу, яким необхідна системна терапія.
Гнійний гідраденіт (ГГ).
Хуміра показана для лікування
активного середньотяжкого та тяжкого гнійного гідраденіту (acne inversa) у дорослих
пацієнтів, які не відповідали на традиційну системну терапію.
Увеїт.
Хуміра показана для лікування неінфекційного інтермедіарного, заднього =
та
панувеїту у дорослих пацієнтів, які не відповідали на терапію
кортикостероїдами, яким необхідно знизити дозу кортикостероїдів або при
наявності непереносимості чи медичних протипоказань до терапії
кортикостероїдами.
В педіатрії
Ювенільний
ревматоїдний (ідіопатичний) артрит (ЮРА).
Поліартику=
лярний
ювенільний ревматоїдний (ідіопатичний) артрит.
Хуміра у комбінації з метотрексатом показана для
лікування активного поліартикулярного ювенільного ідіопатичного артриту у д=
ітей
віком від 2 років, у яких не було адекватної відповіді на терапію одним або
кількома протиревматичними препаратами, що модифікують перебіг захворювання=
(DMARDs).
Хумі=
ру можна
застосовувати як
монотерапію
у разі неперенос=
имості
метотрексату або коли продовження терапії метотрексатом є неприйнятним. Не =
було
проведено досліджень застосування Хуміри пацієнтам віком до 2 років=
.
Ентезит-ас=
оційований
артрит.
Хуміра показана для лікування активного
ентезит-асоційованого артриту у дітей віком від 6 років, які не відповідали=
на
традиційну терапію, або при наявності непереносимості чи медичних протипока=
зань
до таких видів терапії.
Хвороба Крона (ХК) у дітей.
Хуміра показана для лікування
хвороби Крона середнього та високого ступеня активності у дітей віком від 6
років, які не відповідали на традиційну терапію, включаючи первинну нутрити=
вну
терапію, терапію кортикостероїдами та/або імуномодуляторами, або при наявно=
сті
непереносимості чи медичних протипоказань до таких видів терапії.
Бляшковий
псоріаз (БП) у дітей.
Хуміра показана для лікування хронічного бляшкового
псоріазу з тяжким перебігом у дітей віком від 4 років, у яких не отримано клінічн=
span>ої відповіді або є протипоказання/ непереносимість місцевої терапії або
фототерапії.
Гнійний гідраденіт (ГГ) у підлітків.
Хуміра показана для лікування
активного середньотяжкого та тяжкого гнійного гідраденіту (acne inversa) у підлітків в=
іком
від 12 років, які не відповідали на традиційну системну терапію ГГ.
Увеїт у дітей.
Хуміра показана для лікування хронічного неінфекційного переднього увеї=
ту у
дітей віком від 2 років, які не відповідали або мали непереносимість традиційної терапії або яким традиційна
терапія протипоказана.
Особливості
застосування.
З метою покращення контролю
застосування біологічних препаратів необхідно чітко фіксувати торгівельну н=
азву
та номер серії введеного препарату.
Інфекції.<=
/span>
Тяжкі інфекції: бактеріальні,
мікобактеріальні, інвазивні грибкові (дисемінований або екстрапульмонарний
гістоплазмоз, аспергільоз, кокцидіоїдомікоз), вірусні, паразитарні або інші
опортуністичні інфекції – спостері=
галися
у пацієнтів, які застосовували блокатори ФНП. Про розвиток сепсису, рідко –
туберкульозу, кандидозу, лістеріозу, легіонельозу та пневмоцистної інфекції
також повідомлялося при застосуванні антагоністів ФНП, включаючи Хуміру. У
клінічних дослідженнях спостерігалися й інші серйозні інфекції: пневмонія,
пієлонефрит, септичний артрит та септицемія. Були повідомлення про
госпіталізацію пацієнтів із інфекц=
іями,
що виникли (у тому числі з летальним наслідком). Більшість тяжких інфекцій
розвинулася на тлі застосування імуносупресивних засобів та основного захво=
рювання.
Не слід застосовувати Хуміру пац=
ієнтам
з активним інфекційним процесом, включаючи хронічні або локалізовані інфекц=
ії,
поки інфекція не буде контрольована. У пацієнтів, які мають контакт із
хворим на туберкульоз або повернулися з країн з високим рівнем захворюванос=
ті
на туберкульоз або з ендемічних зон щодо мікозів (гістоплазмоз,
кокцидіоїдомікоз або бластомікоз), слід оцінити співвідношення користь/ризи=
к до
початку застосування Хуміри (див. нижче «Інші опортуністичні інфекції»).
Як і при застосуванні інших
антагоністів ФНП, за пацієнтами слід ретельно спостерігати до, протягом та
після лікування Хумірою з огляду на можливість розвитку інфекцій (у тому чи=
слі
туберкульозу).
Необхідно провести повне обстеже=
ння
та ретельно спостерігати за пацієнтами, у яких під час лікування Хумірою
розвинулася нова інфекція. Лікування припинити при розвитку тяжкої інфекції=
або
сепсису та застосувати відповідні протимікробні або протигрибкові препарати,
поки інфекція не буде контрольована.
Слід з особливою обережністю
застосовувати Хуміру пацієнтам з рекурентними інфекціями або при преморбідн=
их
станах, що підвищують схильність до розвитку інфекцій.
Повідомлялося про випадки
реактивації та про розвиток нової інфекції туберкульозу, включаючи легеневу=
та
нелегеневу форми (тобто дисемінований туберкульоз), у пацієнтів, які отриму=
вали
лікування препаратом Хуміра. До початку терапії Хумірою пацієнтів
потрібно ретельно обстежити щодо активного та неактивного (латентного)
туберкульозу. Обстеження повинно включати вичерпну оцінку анамнезу пацієнта=
з
туберкульозом або відомості про можливі контакти з хворими на активний
туберкульоз та про попередню та/або супутню імуносупресивну терапію. Слід
провести всім пацієнтам до початку терапії шкірний туберкуліновий тест (про=
ба
Манту) та рентгенографію грудної клітки. Позитивним результатом шкірного
туберкулінового тесту при проведенні діагностики латентного туберкульозу
вважається поява ущільнення (папули) діаметром 5 мм або більше (без врахува=
ння
попередньої вакцинації БЦЖ). Слід враховувати можливість недіагностованого
латентного туберкульозу у пацієнтів, які повернулися із країн з високим рів=
нем
захворюваності на туберкульоз або мали тісний контакт із хворим на активний
туберкульоз. Лікування Хумірою не слід проводити, якщо діагностується актив=
ний
туберкульоз.
У разі латентного туберкульозу перед початком терапії
Хумірою потрібно провести специфічне профілактичне лікування. Слід зважити =
на
необхідність застосування протитуберкульозного лікування перед початком тер=
апії
Хумірою пацієнтам, які мають фактори ризику розвитку туберкульозної інфекці=
ї,
але в яких отримано негативний результат тесту на латентний туберкульоз, та
пацієнтам, які мали в анамнезі латентний або активний туберкульоз і для яки=
х не
може бути підтверджене відповідне лікування. Рішення про початок протитубер=
кульозної
терапії для таких пацієнтів приймають після консультації з фтизіатром та оц=
інки
ризику розвитку латентного туберкульозу і безпеки протитуберкульозного
лікування.
Специфічне лікування латентного
туберкульозу зменшує ризик реактивації туберкульозу у пацієнтів, які отриму=
ють
лікування препаратом Хуміра. Незважаючи на профілактичне протитуберкульозне
лікування, випадки реактивації туберкульозу траплялися у пацієнтів, які
отримували препарат Хуміра. Також активний туберкульоз розвивався на тлі лі=
кування
Хумірою у деяких пацієнтів з негативними результатами скринінгу на латентну
туберкульозну інфекцію, а у деяких пацієнтів, які раніше перенесли успішну
терапію активного туберкульозу, спостерігався повторний розвиток туберкульо=
зу
на тлі прийому блокаторів ФНП. Під час застосування Хуміри пацієнтів
слід оглядати щодо появи ознак та симптомів активного туберкульозу, особлив=
о з
огляду на можливість отримання псевдонегативних результатів тестів на латен=
тний
туберкульоз (наприклад, у тяжких хворих і в імуноскомпрометованих пацієнтів=
).
Усіх пацієнтів потрібно попередити про необхідність
консультації лікаря у разі появи ознак, що нагадують симптоми туберкульозу
(наприклад, постійний кашель, зменшення маси тіла, субфебрильна температура,
апатія) під час або після лікування Хумірою.
Протягом лікування Хумірою повідомлялося про розвиток
опортуністичних інфекцій, у тому числі інвазивних грибкових інфекцій. Іноді
такі інфекції своєчасно не діагностувалися, що призводило до пізнього почат=
ку
лікування та іноді завершувалося летально. Пацієнти, які застосовують блока=
тори
ФНП, більш схильні до розвитку серйозних грибкових інфекцій, таких як гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз, бластомікоз, аспергіл=
ьоз,
кандидоз, та інших. Усіх пацієнтів у разі розвитку лихоманки, нездужання,
зменшення маси тіла, підвищення пітливості, кашлю, задишки та/або інфільтра=
тів
у легенях або інших ознак серйозного системного захворювання (з шоком або б=
ез)
слід негайно обстежити щодо виявлення збудників опортуністичних інфекцій.
У пацієнтів, які проживають або перебувають у ендеміч=
них
до мікозів регіонах, інвазивні грибкові інфекції слід підозрювати при появі
відповідних симптомів системних грибкових інфекцій. Через існування підвище=
ного
ризику розвитку гістоплазмозу або інших інвазивних грибкових інфекцій слід
проводити емпіричну протигрибкову терапію до визначення збудника. У деяких
пацієнтів результати тесту на виявлення гістоплазмозного антигену або антит=
іл
могли бути негативними навіть при активній інфекції. Якщо доцільно, рішення
щодо застосування емпіричної протигрибкової терапії таким хворим слід прийм=
ати
після консультації з фахівцем у сфері діагностики та лікування інвазивних
грибкових інфекцій, зважаючи на ризик розвитку грибкової інфекції, а також
ризик внаслідок застосування протигрибкової терапії. Рекомендовано припинити
застосування блокатора ФНП у разі розвитку
тяжкої грибкової інфекції, поки інфекція не буде контрольована.=
Застосування блокаторів ФНП
пов’язувалося з реактивацією вірусу гепатиту В (ВГВ) у хронічних носіїв. Ін=
оді
реактивація ВГВ на тлі терапії блокаторами ФНП була летальною. У більшості
випадків пацієнти одночасно отримували й інші медичні препарати, що пригніч=
ують
імунну систему, що також могло вплинути на реактивацію ВГВ. До початку
застосування блокаторів ФНП слід обстежити пацієнтів групи ризику щодо ВГВ.
Слід з обережністю призначати блокатори ФНП пацієнтам-носіям ВГВ, а у разі
призначення – ретельно спостерігати за появою симптомів реактивації ВГВ
протягом терапії та декілька місяців після припинення лікування. Немає даних
щодо ефективності та безпеки застосування противірусних препаратів для
профілактики реактивації ВГВ у носіїв, які отримують блокатори ФНП. При
реактивації ВГВ слід припинити терапію Хумірою і призначити ефективне
противірусне лікування та відповідну підтримуючу терапію.
=
При
застосуванні блокаторів ФНП, у тому числі Хуміри, повідомлялося про поодино=
кі
випадки появи або загострення клінічних симптомів та/або радіографічних озн=
ак демієлінізуючих
захворювань центральної нервової системи, включаючи розсіяний склероз, невр=
ит
зорового нерва та демієлінізуючі захворювання периферичної нервової системи=
, включаючи
синдром Гійєна – Барре. Рекомендується ретельна оцінка переваг/ризику засто=
сування
Хуміри для пацієнтів з демієлінізуючими розладами центральної або периферич=
ної
нервової системи. Необхідно припинити терапію Хумірою у разі виникнення
зазначених розладів. Відомо, що існує зв’язок між інтермедіарним увеїтом та демієлінізуючими розладами центральн=
ої
нервової системи. Неврологічне обстеження необхідно проводити пацієнтам з <=
/span>неінфекційним інтермедіарним увеїтом перед тим, як
розпочати терапію Хумірою, та регулярно протягом терапії, щоб оцінювати
розвиток демієлінізуючих розладів центральної
нервової системи.
У контрольованих клінічних дослідженнях блокаторів ФНП
частіше повідомлялося про розвиток злоякісних
новоутворень у пацієнтів, які отримували ФНП-блокатор, ніж у
пацієнтів контрольної групи. Проте невелика вибірка пацієнтів контрольної г=
рупи
та недостатня тривалість випробувань не дають змоги зробити остаточні висно=
вки.
Більше того, у пацієнтів з давнім високоактивним РА існує високий фоновий р=
изик
виникнення лімфоми, що ускладнює оцінку ризику. Протягом тривалих відкритих
клінічних випробувань Хуміри загальна частота виникнення злоякісних новоутворень була аналогічна очікуваній у загальній популяції=
з
такими самими віковими, статевими та расовими параметрами. Проте не можна
виключати імовірний ризик розвитку лімфом або інших злоякісних новоутворень=
у
пацієнтів, які лікуються антагоністами ФНП.
Повідомлялося про окремі випадки
розвитку злоякісних новоутворень з летальним наслідком у дітей і підлітків,=
які
отримували лікування блокаторами ФНП. Приблизно половина з цих випадк=
ів –
лімфоми, включаючи ходжкінську та неходжкінську. Інші випадки були представ=
лені
різними видами злоякісних новоутворень, серед них повідомлялося про рідкісні
випадки злоякісних новоутворень, які зазвичай
пов’язані з імуносупресією. Злоякісні новоутворення виникали у середньому ч=
ерез
30 місяців терапії. Більшість пацієнтів одночасно отримували імуносупресант=
и.
Ці повідомлення були отримані при
постмаркетинговому спостереженні
та надходили з різних джерел, включаючи реєстри та постмаркетингові
звіти.
У постмаркетинговій практиці дуже рідко у пацієнтів, =
які
застосовували адалімумаб, повідомлялося про розвиток гепатолієнальної
Т-клітинної лімфоми (рідкісний тип лімфоми, що характеризується дуже агреси=
вним
перебігом та зазвичай є летальним). Більшість із цих пацієнтів раніше
отримувала терапію інфліксимабом у комбінації з азатіоприном або
6-меркаптопурином для лікування запальних захворювань кишечнику. Потенційний
ризик одночасного застосування азатіоприну або 6-меркаптопурину з Хумірою м=
ає
бути ретельно оцінений. Причинно-наслідковий зв’язок між розвитком
гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми та застосуванням адалімумабу залишаєть=
ся
не з’ясованим.
Досліджень щодо застосування Хуміри пацієнтам зі
злоякісними новоутвореннями в анамнезі або продовження терапії у пацієнтів,=
в
яких розвилося злоякісне новоутворення, не проводилося. Це потрібно врахову=
вати
та з обережністю приймати рішення щодо застосування Хуміри таким хворим.
У всіх пацієнтів, особливо при інтенсивній
імуносупресивній терапії в анамнезі, або у пацієнтів із псоріазом, яким
проводили PUVA-терапію, слід виключити наявність немеланомного раку шкіри до та протягом періоду застосування Хум=
іри.
У постмаркетинговій практиці повідомлялося про випадки
гострої та хронічної лейкемії, пов’язаної із застосуванням ФНП-блокаторів п=
ри
ревматоїдному артриті, а також при інших показаннях. Пацієнти з ревматоїдним
артритом можуть мати підвищений ризик розвитку лейкемії (майже в два рази)
порівняно з загальною популяцією, навіть при відсутності терапії ФНП-блокат=
орами.
У пошуковому клінічному дослідженні, в якому оцінювали
застосування іншого ФНП-блокатора (інфліксимаб), у пацієнтів із хронічною
обструктивною хворобою легенів
повідомлялося про більш часті випадки виникнення новоутворень,
здебільшого у легенях, голові та на ділянці шиї, порівняно з контрольною
групою. Всі пацієнти довгий час були курцями. Тому необхідно з обережністю
застосовувати будь-які ФНП-блокатори пацієнтам із хронічною обструктивною
хворобою легенів та пацієнтів із підвищеним ризиком виникнення новоутворень=
на
тлі паління.
На даний час невідомо, чи впливає застосування
адалімумабу на ризик розвитку дисплазії або раку кишечнику. Усі хворі на
виразковий коліт, що входять до групи підвищеного ризику розвитку дисплазії=
або
раку кишечнику (наприклад пацієнти з довготривалим виразковим колітом або
первинним склерозуючим холангітом) або ті, хто мав в анамнезі дисплазію або=
рак
кишечнику, повинні підлягати регулярному обстеженню щодо наявності дисплазії
перед початком терапії та протягом перебігу всієї хвороби. Обстеження має
включати колоноскопію та біопсію.
Під час клінічних досліджень
серйозні алергічні реакції, пов’язані з Хумірою, виникали рідко. Повідомлял=
ося
про серйозні алергічні реакції, включаючи анафілаксію, після введення Хумір=
и.
При виникненні анафілактичної реакції або іншої серйозної алергічної реакції
необхідно негайно припинити застосування Хуміри і розпочати відповідну тера=
пію.
Рідко при застосуванні блокаторів
ФНП повідомлялося про розвиток панцитопенії, апластичної анемії. При
застосуванні Хуміри (причинно-наслідковий зв'язок не з’ясований) повідомлял=
ося
про розвиток цитопенії (тромбоцитопенії, лейкопенії), що мала клінічне
значення. Усіх пацієнтів потрібно попередити про необхідність =
негайної
консультації лікаря при появі симптомів,
притаманних захворюванням крові (наприклад постійна гарячка, синці, кровоте=
ча,
блідість шкіри та слизових оболонок), на тлі застосування Хуміри. Слід
розглянути необхідність припинення застосування Хуміри пацієнтам у разі
підтвердження серйозних порушень з боку крові.
Спостерігалися серйозні інфекції під час клінічних до=
сліджень
супутнього застосування анакінри та етанерцепту, що не мало терапевтичних
переваг у порівнянні з монотерапією етанерцептом. З огляду на характер побі=
чних
явищ, що спостерігалися під час комбінованого лікування етанерцептом та
анакінрою, подібна токсичність може розвинутися при комбінації анакінри та
іншого блокатора ФНП. Тому комбінація адалімумабу та анакінри не
рекомендується.
Одноч= асне застосування адалімумабу з іншими біологічними DMARDs (наприклад, анакінра = та абатацепт) або з іншими антагоністами ФНП не рекомендується, зважаючи на мо= жливе підвищення ризику інфекцій та інших потенційних фармакологічних взаємодій.<= o:p>
Під час клінічних досліджень Хум=
іри
у 64 пацієнтів з РА випадків пригнічення гіперчутливості сповільненого типу,
зниження рівнів імуноглобулінів або кількісних змін ефекторних Т- та В-кліт=
ин,
а також NK-клітин, моноцитів/макрофагів та нейтрофілів не спостерігалося.
Пацієнтам під час застосування
Хуміри можна проводити вакцинацію, за винятком застосування живих вакцин.
Жодних даних щодо вторинної передачі інфекції живими вакцинами у пацієнтів,=
які
отримували Хуміру, не існує.
Для пацієнтів дитячого віку
рекомендовано по можливості провести всі необхідні щеплення згідно з календ=
арем
до початку терапії Хумірою.
Застосування живих вакцин
немовлятам, які піддавалися впливу адалімумабу внутрішньоутробно, не
рекомендується протягом 5 місяців після останньої ін'єкції адалімумабу мате=
рі у
період вагітності.
Застосування Хуміри пацієнтам із
хронічною серцевою недостатністю не досліджувалося, однак у клінічних
дослідженнях з іншим блокатором ФНП повідомлялося про вищу частоту побічних
явищ, пов’язаних із ХСН, включаючи погіршення перебігу ХСН та вперше виявле=
ну
ХСН. Повідомлялося також про випадки прогресування ХСН у пацієнтів які
отримують терапію Хумірою. Хуміру слід з обережністю застосовув=
ати
пацієнтам із серцевою недостатністю під ретельним контролем їх стану (див.
розділ «Побічні реакції»).
Аутоімунні
процеси.
Лікування Хумірою може спричинити
появу аутоантитіл. Вплив тривалого застосування Хуміри на розвиток аутоімун=
них
захворювань невідомий. При виникненні симптомів, що нагадують вовчакоподібний
синдром, лікування Хумірою необхідно припинити.
Доступні обмежені дані щодо безп=
еки
хірургічних процедур у пацієнтів, які отримують Хуміру. Тривалий період
напіввиведення адалімумабу необхідно брати до уваги, якщо планується хірург=
ічне
втручання. Пацієнта, який потребує хірургічного втручання та знаходиться на
лікуванні Хумірою, потрібно ретельно обстежити на наявність інфекцій. У раз=
і необхідності
слід вжити відповідних заходів. Доступні обмежені дані щодо безпеки
застосування пацієнтам, які піддавались артропластиці під час терапії Хумір=
ою.
Відсутність відповіді на лікуван=
ня
хвороби Крона може свідчити про наявність фіксованої фіброзної стриктури, я=
ка
вимагає лікування хірургічним шляхом. Доступні дані дають змогу вважати, що
лікування Хумірою не спричиняє виникнення або прогресування стриктур.
Частота розвитку серйозних
інфекцій у пацієнтів віком від 65 років, які отримували Хуміру (3,7%), вища,
ніж у молодших пацієнтів (1,5 %). Деякі випадки були летальними. Загалом у
клінічних дослідженнях брали участь 9,5 % пацієнтів віком від 65 років, з я=
ких
приблизно 2,0 % -
пацієнти віком від 75 років. У зв’язку з тим, що частота розвитку інфекцій у
пацієнтів літнього віку вища, застосовувати Хуміру пацієнтам цієї вікової
категорії необхідно з обережністю.
Допоміжні
речовини з відомими ефектами.
Лікарський засіб Хуміра містить менше 1 ммоль натрію =
(23
мг) на 0,8 мл, тобто практично без натрію.
Вагітність.
У дослідженні токсичності в
ембріо-фетальному та перинатальному періодах розвитку, що проводилось на
мавпах, не спостерігалось ознак ембріотоксичності та тератогенності в зв’язку з адалімумабом. В проспективному когортному
реєстрі дослідження вагітності було зареєстровано 257 жінок з РА або ХК, які
отримували адалімумаб як мінімум протягом першого триместру та 120 жінок з =
РА
або ХК, які не отримували адалімумаб. Не було виявлено значущих відмінносте=
й за
загальною частотою значних вроджених вад, які були первинною кінцевою точою та незначні вроджені вади=
(вторинною
кінцевою точою), що включали в себе,
спонтанні аборти, передчасні пологи, низьку масу тіла при народженні і серй=
озні
або опортуністичні інфекції.
Про випадки мертвонароджень
або злоякісних новоутворень не повідомлялося.
Хоча реєстр має =
методологічні
обмеження, включаючи невеликий розмір вибірки та нерандомізований дизайн
Адалімумаб може проникати
через плаценту в сироватку крові плода, тому у новонароджених, матері яких
отримували адалімумаб під час вагітності, може бути підвищений ризик
інфікування. Застосування живих вакцин
немовлятам, що піддавалися впливу адалімумабу внутрішньоутробно, не
рекомендується протягом 5 місяців після останньої ін'єкції адалімумабу мате=
рі у
період вагітності.
Годування груддю. =
=
Обмежені опубліковані дані свідчать =
про
те, що адалімумаб екскретується у грудне молоко у дуже низьких концентрація=
х –
від 0,1 % до 1 % від рівня у сироватці матері. Враховуючи те, що білки
імуноглобуліну G піддаються в кишечнику протеолізу і мають погану біодоступ=
ність,
системний вплив адалімумабу на нем=
овлят,
які знаходяться на грудному вигодовуванні,
малоймовірний.
Користь грудного вигодовування для
здоров’я та розвитку дитини має бути оцінена, з урахуванням клінічної потре=
би
матері в адалімумабі та можливих несприятливих наслідків для дитини, яка
знаходиться на грудному вигодовуванні, у зв’язку з прийомом адалімумабу та
основним захворюванням матері.
П=
ологи.=
Дані щодо впливу Хуміри на пологи відсутні.
Хуміра може мати незначний вплив на швидкість реакції=
при
керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Застосування Хуміри може
спричинити виникнення вертиго та порушення гостроти зору (див. розділ «Побі=
чні
реакції»).
Терапію Хумірою повинен призначати лікарм, який має
досвід у діагностуванні та терапії захворювань, при яких показана Хуміра.
Офтальмологам рекомендовано проконсультуватися з відповідним спеціалістом п=
еред
тим, як призначати терапію Хумірою.
Хуміру можна вводити самостійно тільки у разі, якщо пацієнт або бать=
ки
дитини, якій призначена терапія Хумірою, пройшли відповідний інструктаж у
лікаря щодо техніки введення ін’єкції та лікар підтвердив, що це можливо.
Додатково необхідно ознайомитись з інформацією щодо самостійного введення, =
яка
міститься в упаковці. Пацієнт або батьки дитини, якій призначена терапія
Хумірою, мають ознайомитися з інформаційною карткою, що також знаходиться в
упаковці. Під час лікування Хумірою інші супутні види терапії (наприклад те=
рапію
кортикостероїдами та/або імуномодулюючими препаратами) потрібно переглянути=
.
Рекомендована доза для дорослих
пацієнтів становить 40 мг 1 раз на 2 тижні підшкірно. Під час терапії Хумір=
ою необхідно
продовжувати застосовувати метотрексат, також можна продовжувати терапію
У деяких хворих на РА, які не
застосовують метотрексат, може бути виправданим збільшення частоти введення
препарату до 40 мг 1 раз на тиждень підшкірно.
Клінічна відповідь зазвичай
досягається протягом 12 тижнів лікування. Слід переглянути необхідність
продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не
спостерігається відповіді на лікування.
Якщо необхідно перервати терапію
(наприклад, перед хірургічним втручанням або у разі тяжкої інфекції) існують
дані, що після повернення до терапії через 70 днів або більше клінічна
відповідь та профіль безпеки є подібними до тих, що були до перерви.
Рекомендована доза для дорослих
пацієнтів становить 40 мг 1 раз на 2 тижні підшкірно.
Клінічна відповідь зазвичай
досягається протягом 12 тижнів лікування. Слід переглянути необхідність
продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не
спостерігається відповіді на лікування.
Для індукції ремісії рекомендова= на початкова доза для дорослих пацієнтів становить 80 мг на тижні 0 (день 1) з наступним зменшенням дози до 40 мг на тижні 2 (день 15) підшкірно. Якщо необхідно отримати більш швидку клінічну відповідь, можна спочатку застосовувати 160 мг на тижні 0 (день 1), доза може бути введена у вигляді = 4-х ін’єкцій в один день або як дві ін’єкції по 40 мг протягом двох днів поспіл= ь, а на тижні 2 (день 15) застосовувати дозу 80 мг підшкірно. Необхідно взяти до уваги, що у такому випадку ризик виникнення побічних реакцій підвищується.<= o:p>
Після індукційної терапії
розпочинати підтримуюче лікування у дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні, підшкірно.
Альтернативно, якщо пацієнт припинив терапію і знову з’явилися симптоми
захворювання, терапію Хумірою можна
розпочати знову. Існують обмежені дані щодо повторної терапії Хумірою після
перерви більше ніж на 8 тижнів від введення останньої дози. Протягом підтри=
муючої
терапії дозу кортикостероїдів можна зменшити, зважаючи на клінічну практику=
.
При зменшенні клінічної відповіді
деякі пацієнти можуть потребувати збільшення частоти введення препарату до =
40
мг 1 раз на тиждень підшкірно.
Деяким пацієнтам, у яких не
досягнуто клінічної відповіді на 4-й тиждень лікування, слід продовжити
підтримуючу терапію до 12-го тижня. Слід ретельно переглянути =
необхідність
продовження терапії для пацієнтів, у яких в межах цього терміну не
спостерігається клінічної відповіді.
Рекомендована початкова доза для
індукції ремісії у дорослих пацієнтів з виразковим колітом середнього або
тяжкого ступеня активності становить 160 мг на тижні 0 (день 1), доза може бути введена у вигляді 4-х ін=
’єкцій
в один день або по дві ін’єкції в день протягом двох днів поспіль та 80 мг
через 2 тижні (день 15). Після
індукційної терапії рекомендована доза становить 40 мг 1 раз на 2 тижні у
вигляді підшкірної ін’єкції.
Протягом підтримуючої терапії до=
зу
кортикостероїдів можна зменшити, зважаючи на клінічну практику.
При зменшенні клінічної відповіді
деякі пацієнти можуть потребувати збільшення частоти введення препарату до =
40
мг 1 раз на тиждень.
Клінічна відповідь має бути
досягнута протягом 2–8 тижнів лікування. Терапію Хумірою можна продовжувати
тільки для тих пацієнтів, які досягли клінічної відповіді протягом перших 8=
-ми
тижнів лікування.
Рекомендована початкова доза для
дорослих становить 80 мг, через 1 тиждень застосовувати 40 мг підшкірно.
Підтримуюча терапія – 40 мг 1 раз на 2 тижні підшкірно.
Для пацієнтів, у яких не
спостерігається клінічної відповіді протягом 16 тижнів терапії, може бути
ефективним підвищення частоти введення дози до 40 мг 1 раз на тиждень.
Слід ретельно переглянути
необхідність продовження терапії Хумірою для пацієнтів, у яких не
спостерігається клінічної відповіді після підвищення частоти введення
лікарського засобу.
Якщо була досягнута клінічна
відповідь після підвищення частоти введення, дозу можна поступово зменшити =
до
40 мг 1 раз на 2 тижні.
Хуміру також можна застосовувати
дорослим пацієнтам із середньотяжким або тяжким перебігом псоріазу нігтів, яким необхідна системна терапія (у дозуванні, описа=
ному
вище).
Гнійний гідраденіт (ГГ).
Рекомендований режим дозування д=
ля
дорослих пацієнтів з гнійним гідраденітом – 160 мг початково на тижні 0 (де=
нь
1), дозу можна вводити у вигляді 4 ін’єкцій в один день або по 2 ін’єкції в
день протягом двох днів поспіль, потім – 80 мг через 2 тижні (день 15), дозу
слід вводити у вигляді 2 ін’єкцій в один день. По закінченню двох тижнів (д=
ень
29) рекомендована доза становить 40 мг 1 раз на тиждень.
Протягом терапії Хумірою можна
продовжувати приймати антибіотики, якщо це необхідно.
Також рекомендовано продовжувати
щоденне місцеве промивання антисептиками уражених ділянок.
Слід ретельно переглянути
необхідність продовження терапії понад 12 тижнів для пацієнтів, у яких у ме=
жах
цього терміну не спостерігається клінічної відповіді.
При перериванні терапії можливе
повернення до застосування Хуміри в дозі 40 мг 1 раз на тиждень.
При довготривалій терапії необхід=
но
періодично оцінювати співвідношення користь/ризик.
Увеїт.
Рекомендована початкова доза Хум=
іри для
дорослих пацієнтів з увеїтом становить 80 мг, починаючи з першого тижня піс=
ля
початкової дози необхідно перейти до підтримуючої терапії – 40 мг 1 раз на 2
тижні підшкірно.
Існують обмежені дані щодо введе=
ння
лише Хуміри як стартової терапії. Терапію Хумірою можна розпочати в комбіна=
ції
з кортикостероїдами та/або з іншими небіологічними імуномодул=
юючими
препаратами. Через 2 тижні після початку комбінованої терапії поступово мож=
на
перейти на монотерапію Хумірою відповідно до клінічного досвіду.
Рекомендовано щорічно оцінювати співвідношення
користь/ризик довготривалої терапії.
В педіатрії
Поліартику=
лярний
ювенільний ревматоїдний (ідіопатичний) артрит
Рекомендована доза Хуміри для ді=
тей
віком від 2 років з поліартикулярною формою ЮРА залежить від маси тіла (таб=
лиця
1). Хуміру застосовують 1 раз на 2 тижні підшкірно. Лікарський засіб Хуміра
доступний в інших дозуваннях залежно від індивідуальних потреб в лікуванні.=
Таблиця 1. Дозування Хуміри для
пацієнтів з поліартикулярною формою ЮРА
Маса тіла |
Доза |
Від 10 кг до 30=
кг |
20 мг 1 раз на 2 тижні |
30 кг та більше |
40 мг 1 раз на 2 тижні |
Клінічна відповідь, згідно з
існуючими даними, зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Слід
переглянути необхідність продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом
вказаного терміну не спостерігається відповіді на лікування.
Хуміру не застосовують за цим
показанням дітям віком до 2 років.
Ентезит-ас=
оційований
артрит.
Рекомендована доза Хуміри для ді=
тей
віком від 6 років залежить від маси тіла (таблиця 2). Хуміру застосовують 1=
раз
на 2 тижні підшкірно. Лікарський засіб Хуміра доступний в інших дозуваннях
залежно від індивідуальних потреб в лікуванні.
Таблиця 2. Дозування Хуміри для
пацієнтів з ентезит-асоційованим артритом
Маса тіла |
Доза |
Від 15=
кг до 30=
кг |
20 мг 1 раз на 2 тижні |
Від 30 кг |
40 мг 1 раз на 2 тижні |
Застосування Хуміри дітям віком =
до 6
років з ентезит-асоційованим артритом не вивчалось.
Рекомендована доза Хуміри для
Хуміру застосовують підшкірно.
Лікарський засіб Хуміра доступний в інших дозуваннях залежно від індивідуал=
ьних
потреб в лікуванні
Таблиця 3. Дозування Хуміри для
дітей із хворобою Крона
Маса тіла |
Індукційна доза |
Підтримуюча терапія, починаючи з тижня 4 |
< 40 кг |
40 мг на тижні 0 та 20 мг на т=
ижні
2 Якщо існує потреба в більш шви=
дкій
відповіді на терапію, можна використовувати таку схему: 80 мг на тижні 0 та 40 мг на т=
ижні
2. Але слід враховувати, що ризик побічних явищ при застосуванні більш
високої індукційної дози зростає. |
20 мг 1 раз на 2 тижні |
≥ 40 кг |
80 мг на тижні 0 та 40 мг на т=
ижні
2 Якщо існує потреба в більш шви=
дкій
відповіді на терапію, можна використовувати таку схему: 160 мг на тижні 0 та 80 мг на
тижні 2. Але слід враховувати, що ризик побічних явищ при застосуванні бі=
льш високої
індукційної дози зростає. |
40 мг 1 раз на 2 тижні |
Для пацієнтів з недостатньою
відповіддю може бути доцільним збільшення частоти застосувань Хуміри:
пацієнтам з масою тіла < 40 к=
г:
20 мг 1 раз на тиждень;
пацієнтам з масою тіла ≥ 40
кг: 40 мг 1 раз на тиждень.
Слід ретельно переглянути =
необхідність
продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом 12 тижнів не спостерігає=
ться
клінічної відповіді.
Хуміру не застосовують за цим
показанням дітям віком до 6 років.
Бляшковий
псоріаз у дітей.<=
span
lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;color:windowtext;mso-ansi-language:UK;
mso-bidi-language:BO'>
Рекомендована доза Хуміри для
пацієнтів віком від 4 до 17 років з бляшковим псоріазом залежить від маси т=
іла
(таблиця 4). Хуміру застосовують підшкірно.
Лікарський засіб Хуміра доступни=
й в
інших дозуваннях залежно від індивідуальних потреб в лікуванні.
Таблиця 4. Дозування Хуміри для
дітей з бляшковим псоріазом
Маса тіла |
Доза |
Від 15=
кг до 30=
кг |
Початкова доза становить 20 мг на тижні 0, потім 20 мг 1 раз на 2 тижні, починаючи з тижня 1 |
Від 30 кг |
Початкова доза становить 40 мг на тижні 0, потім 40 мг 1 раз на 2 тижні, починаючи з тижня 1 |
Слід ретельно переглянути =
необхідність
продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом 16 тижнів не спостерігає=
ться
клінічної відповіді.
Якщо призначено повторну терапію
Хумірою, необхідно дотримуватись схеми лікування, зазначеної вище.
Безпека застосування Хуміри дітя=
м з
бляшковим псоріазом вивчалась в середньому протягом 13 місяців.
Застосування Хуміри дітям віком =
до 4
років з бляшковим псоріазом не вивчалось.
Гідраденіт у підлітків (віком від 12 років та з масою тіла не менше 30 =
кг).
Немає клінічних досліджень щодо
застосування Хуміри підліткам з гідраденітом. Дозування Хуміри таким пацієн=
там
було визначено методом фармакокінетичного моделювання та симуляції (див. ро=
зділ
«Фармакокінетика»).
Рекомендована доза Хуміри станов=
ить
80 мг початково на тижні 0, потім 40 мг 1 раз на 2 тижні, починаючи з тижня=
1,
підшкірно. Лікарський засіб Хуміра доступний в інших дозуваннях залежно від
індивідуальних потреб в лікуванні.
Для підлітків з недостатньою
відповіддю на застосування Хуміри =
40 мг
1 раз на 2 тижні може бути доцільним підвищення частоти застосування дози 4=
0 мг
до 1 разу на тиждень.
Протягом терапії Хумірою можна продовжувати приймати антибіотики, якщо це
необхідно.
Також рекомендовано продовжувати
щоденне місцеве промивання антисептиками уражених ділянок.
Слід ретельно переглянути необхідність продовження
терапії понад 12 тижнів для пацієнтів, у яких у межах цього терміну не
спостерігається клінічної відповіді.
При перериванні терапії можливе
повернення до застосування Хуміри, якщо це необхідно.
При довготривалій терапії необхід=
но
періодично оцінювати співвідношення користь/ризик.
Застосовування Хуміри дітям до 12
років для даного показання не обґрунтоване.
Увеїт у
дітей.
Рекомендована доза Хуміри для ді=
тей віком
від 2 років з хронічним неінфекційним увеїтом залежить від маси тіла (табли=
ця
5). Хуміру застосовують підшкірно.
Лікарський засіб Хуміра доступни=
й в
інших дозуваннях залежно від індивідуальних потреб в лікуванні. Немає даних
щодо застосування Хуміри без супутньої терапії метотрексатом дітям з увеїто=
м.
Таблиця 5. Дозування Хуміри дітя=
м з
увеїтом
Маса тіла |
Доза |
До 30 кг |
20 мг 1 раз на 2 тижні в комбінації з метотрексатом |
Від 30 кг |
40 мг 1 раз на 2 тижні в комбінації з метотрексатом |
Хуміру можна застосовувати в комбінації з метотрексат=
ом
або іншими небіологічними імуномодулюючими препаратами відповідно до клініч=
ного
досвіду.
Початкова навантажувальна доза
Хуміри становить 40 мг для пацієнтів з масою тіла до 30 кг і 80 мг для пацієнтів, маса тіла яких 30 кг і б=
ільше;
її можна ввести за тиждень до початку підтримувальної терапії. Немає клініч=
них
даних щодо введення початкової
навантажувальної дози Хуміри дітям віком до 6 років.
Застосовування Хуміри дітям віко=
м до
2 років за даним показанням не обґрунтоване. Рекомендується щорічно оцінювати користь та ризик довготривалого лікува=
ння.
Корекція дози для даної групи пацієнтів не потрібна.<= o:p>
Застосування Хуміри таким пацієн=
там
не досліджувалось, тому рекомендації щодо зміни дози відсутні.
Хуміру необхідно застосовувати п=
ід
наглядом лікаря. За рекомендацією лікаря пацієнти або їх батьки/ близькі лю=
ди
можуть самостійно вводити препарат після відповідного навчання техніці
підшкірного введення.
Також необхідно ознайомитися з
інформацією щодо самостійного введення препарату (міститься в упаковці).
Лікарський засіб Хуміра доступни=
й в
інших дозуваннях залежно від індивідуальних потреб в лікуванні.
Рекомендовані ділянки для
самостійного введення – стегна та живіт. Місця ін’єкцій слід постійно
змінювати. Не слід вводити препарат у ділянки з чутливою шкірою, синцями,
почервонінням або затвердінням шкіри.
Як і будь-які інші препарати для парентерального
застосування, розчин перед введенням необхідно оглянути на присутність
сторонніх часток, зміну кольору та прозорості.
Хуміру не можна змішувати в одно=
му
шприці з будь-якими іншими лікарськими засобами.
Невикористаний розчин та шприц п=
ісля
застосування необхідно утилізувати відповідно до чинних рекомендацій.
=
Максимальна доза Хуміри, що
переноситься людиною, не встановлена. У ході клінічних досліджень адалімума=
бу
не було виявлено випадків дозолімітуючої токсичності. Пацієнтам призначалися
багаторазові дози до 10 мг/кг, що не супроводжувалось ознаками токсичності,
пов’язаної із передозуванням. У разі передозування необхідно спостерігати за
пацієнтом щодо появи будь-яких симптомів побічних реакцій і негайно проводи=
ти
відповідну симптоматичну терапію.
Хуміру досліджували у контрольованих клінічних
дослідженнях та дослідженнях відкритого періоду
тривалістю близько 60 місяців з участю 9506 пацієнтів з раннім та довготрив=
алим
ревматоїдним артритом, ЮРА (поліартикулярним артритом та
ентезит-асоційованим артритом), а також із
псоріатичним артритом, аксіальним спондилоартрит=
ом
(анкілозуючий спондиліт та нерентгенографічний аксіальний спондилоартрит),
хворобою Крона, виразковим колітом, псоріазом, гнійним гідраденітом, увеїто=
м.
Нижче приведено дані, отримані п=
ід
час основних контрольованих досліджень, в яких 6089 пацієнтам застосовували
Хуміру та 3801 пацієнту застосовували плацебо або препарат порівняння впрод=
овж
контрольованого періоду.
Протягом основних клінічних випробувань 5,9 % пацієнт=
ів,
які отримували Хуміру, та 5,4 % пацієнтів з контрольної групи припинили
лікування через побічні реакції.
Загальна
інформація щодо профілю безпеки.
Очікується, що приблизно у 13 % пацієнтів можуть
виникнути реакції у місці введення, що є однією з найчастіших побічних реак=
цій,
які спостерігалися протягом застосування адалімумабу в контрольованих кліні=
чних
випробуваннях.
Найчастіше повідомлялось про виникнення побічних реак=
цій
у вигляді інфекцій (таких як назофарингіт, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів та синусит), реакцій в місці
введення (почервоніння, свербіж, геморагії, біль або набряк), головний біль=
та
скелетно-м’язовий біль.
Антагоністи ФНП, такі як Хуміра, впливають на імунну
систему, їх застосування може спричинити зниження опірності організму до
інфекцій та злоякісних новоутворень. Під час застосування Хуміри повідомлял=
ося
про виникнення інфекцій, які можуть становити загрозу життю людини та призв=
ести
до смерті (включаючи сепсис, опортуністичні
інфекції та туберкульоз), реактивацію
гепатиту В та виникнення різних новоутворень (включаючи лейкоз, лімфому та гепатолієнальну Т-клітинну лімфому).=
Повідомлялось також про серйозні гематологічні,
неврологічні та автоімунні реакції, а саме: панцитопенію, апластичну анемію,
випадки центральних та периферичних демієлінізуючих
розладів, випадки виникнення вовчака, вовчакоподібних станів та синдрому Стівенса – Джонсона.
У таблиці 6 представлено побічні реакції з можливим
причинно-наслідковим зв’язком, які спостерігалися протягом клінічних
випробувань у пацієнтів з РА, ЮРА, ПсА, аксіальним спондилоартритом (АС та
нерентгенографічний аксіальний спондилоартрит), ВК, ХК або псоріазом. Побіч=
ні
реакції, розподілені за органами і системами організму та частотою виникнен=
ня
(≥ 1/10 – дуже часто, від ≥1/100 до ˂1/10 – часто; від =
805;
1/1000 до ˂1/100 – нечасто, від ≥1/10000 до ˂1/1000 – рідко=
).
Таблиця 6
Органи і системи організму |
Частота |
Побічні реакції |
Інфекції та інвазії* |
дуже часто |
інфекції дихальних шляхів (включаючи інфекції нижніх та верхніх відді=
лів
дихальних шляхів, пневмонію, синусит, фарингіт, ринофарингіт, пневмонію,
спричинену вірусом герпесу); |
часто |
системні інфекції (включаючи сепсис, кандидоз та грип), кишкові інфек=
ції
(включаючи вірусний гастроентерит), інфекції шкіри та м’яких тканин
(пароніхія, целюліт, імпетиго, некротичний фасциїт, оперізуючий герпес),<=
span
style=3D'mso-spacerun:yes'> інфекції вуха, інфекції ротової порож=
нини
(включаючи вірус простого герпесу, герпес ротової порожнини та інфекції
зубів), інфекції статевих органів (включаючи грибковий вульвовагініт),
інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит), грибкові інфекції,
інфекції суглобів; |
|
нечасто |
опортуністичні інфекції (включаючи кокцидіоїдомікоз, гістоплазмоз та
інфекції комплексу mycobacterium avium), туберкульоз, неврологічні інфекц=
ії
(включаючи вірусний менінгіт), інфекції ока, бактеріальні інфекції |
|
Доброякісні, злоякісні та
неспецифічні новоутворення (включаючи кісти та поліпи)* |
часто |
доброякісні новоутворення, рак шкіри, за винятком меланоми (включаючи
базальноклітинну карциному та плоскоклітинну карциному); |
нечасто |
лімфома**, новоутворення паренхіматозних органів (включаючи рак молоч=
ної
залози, пухлину легенів та пухлину щитовидної залози), меланома** |
|
Порушення з боку кровоносної та лімфатичної систем* |
дуже часто |
лейкопенія (включаючи нейтропенію та агранулоцитоз), анемія; |
часто |
тромбоцитопенія, лейкоцитоз; |
|
нечасто |
ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура; |
|
рідко |
панцитопенія |
|
Порушення з боку імунної системи* |
часто |
гіперчутливість, алергія (включаючи сезонну алергію) |
Порушення обміну речовин, метаболізму |
дуже часто |
підвищення рівня ліпідів крові; |
часто |
гіпокаліємія, гіперурикемія, відхилення від норми концентрації натрію=
у
плазмі крові, гіпокальціємія, гіперглікемія, гіпофосфатемія, дегідратація=
|
|
Психічні розлади |
часто |
зміни настрою (включаючи депресію), тривога, безсоння |
Неврологічні розлади* |
дуже часто |
головний біль |
часто |
парестезія (включаючи гіпестезію),
мігрень, стиснення нервових корінців; |
|
нечасто |
тремор, невропатія; |
|
рідко |
розсіяний склероз |
|
Порушення з боку органів зору |
часто |
порушення гостроти зору, кон’юнктивіт, блефарит, набряк ока; |
нечасто |
диплопія |
|
Порушення з боку органів слуху та вестибулярного апарату |
часто нечасто |
вертиго; глухота, дзвін у вухах |
Кардіальні порушення* |
часто |
тахікардія; |
нечасто |
аритмія, хронічна серцева недостатність; |
|
рідко |
зупинка серця |
|
Судинні розлади |
часто |
артеріальна гіпертензія, припливи, гематома; |
нечасто |
оклюзія артерій, тромбофлебіт, аневризма аорти |
|
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та
середостіння* |
часто |
кашель, астма, диспное; |
нечасто |
хронічне обструктивне захворювання легенів, інтерстиціальне захворювання легенів,
пневмоніт |
|
Шлунково-кишкові розлади |
дуже часто |
біль у животі, нудота та блювання; |
часто |
шлунково-кишкова кровотеча, диспепсія, гастроезофагеальний рефлюкс, с=
ухий
синдром (синдром Шегрена); |
|
нечасто |
панкреатит, дисфагія, набряк обличчя |
|
Розлади гепатобіліарної системи* |
дуже часто |
підвищення рівня печінкових ферментів; |
нечасто |
холецистит та холелітіаз, підвищення рівня білірубіну, стеатоз печінк=
и |
|
Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини |
дуже часто |
висип (включаючи ексфоліативний висип); |
часто |
свербіж, кропив’янка, екхімози (включаючи пурпуру), дерматит (включаю=
чи
екзему), оніхоклазія, підвищена пітливість; |
|
нечасто |
нічна пітливість, рубці |
|
Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини |
дуже часто |
скелетно-м’язовий біль; |
часто |
спазми м’язів (включаючи підвищення рівня креатинфосфокінази у плазмі
крові); |
|
нечасто |
рабдоміоліз, системний червоний вовчак |
|
Розлади з боку сечовидільної системи |
часто |
гематурія, ниркова недостатність; |
нечасто |
ніктурія |
|
Розлади репродуктивної системи та молочних залоз |
нечасто |
еректильна дисфункція |
Загальні розлади та реакції у місці введення* |
дуже часто |
реакції у місці введення (включаючи почервоніння у місці введення); |
часто |
біль у грудях, набряк; |
|
нечасто |
запалення |
|
Лабораторні дослідження |
часто |
коагуляція та порушення системи згортання крові (включаючи подовження
активованого частково тромбопластинового часу (АЧТЧ)), позитивні тести на
аутоантитіла (включаючи антитіла до дволанцюгової ДНК), підвищення рівня
лактатдегідрогенази у плазмі крові |
Пошкодження, отруєння та процедурні ускладнення* |
часто |
повільне загоювання |
* Див. також розділи «Протипоказання», «Особливості
застосування».
** Включаючи відкритий період
досліджень.
Зазвичай побічні реакції, що
виникали у дітей, були однакові за частотою та характером з побічними
реакціями, які спостерігалися у дорослих пацієнтів.
У контрольованих клінічних
дослідженнях у дорослих та дітей, які отримували Хуміру, у 12,9 % випадків
розвинулися реакції у місці введення (еритема та/або свербіж, крововилив, б=
іль
або набряк), порівняно з 7,2 % пацієнтів контрольної групи. Більшість реакц=
ій
були легкими та загалом не потребували відміни препарату.
У контрольованих клінічних
дослідженнях у дорослих та дітей рівень інфекцій становив 1,51/пацієнто-рік=
у
групі пацієнтів, які отримували Хуміру, та 1,46/пацієнто-рік у контрольній =
групі
пацієнтів. Рівень серйозних інфекцій становив 0,04/пацієнто-рік у групі
пацієнтів, які отримували Хуміру, та 0,03/пацієнто-рік у контрольній групі
пацієнтів. Переважно це були назофарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхі=
в та
синусит. Більшість пацієнтів продовжили застосовувати Хуміру після одужання=
.
У контрольованих та відкритих
дослідженнях у дорослих та дітей повідомлялося про розвиток тяжких інфекцій
(рідко з летальним наслідком): туберкульозу (у тому числі міліарного та
позалегеневої локалізації) та інвазивних опортуністичних інфекцій (таких як
дисемінований гістоплазмоз, пневмоцистна пневмонія, аспергільоз, лістеріоз)=
.
Протягом клінічних досліджень
адалімумабу у дітей з ЮРА (поліартикулярним артритом та
ентезит-асоційованим артритом) злоякісних
новоутворень не спостерігалося (n =3D 249, 655,6 пацієнто-року).
Додатково не спостерігалося
злоякісних новоутворень у клінічних дослідженнях у дітей з хворобою Крона (=
n =3D
192; 498,1 пацієнто-року), бляшковим псоріазом (n =3D 77; 80,0 пацієнто-рок=
у),
увеїтом (n =3D 60; 58,4 пацієнто-року).
Під час контрольованих періодів
основних досліджень застосування Хуміри дорослим протягом щонайменше 12 тиж=
нів
у пацієнтів з ревматоїдним артритом від середнього до високого ступеня
активності, пацієнтів із псоріатичним артритом, аксіальним спондилоартритом
(анкілозуючим спондилітом та нерентгенографічним аксіальним
спондилоартритом), хворобою Крона,
виразковим колітом, гнійним гідраденітом, увеїтом та псоріазом рівень новоу=
творень
(за винятком лімфоми та немеланомного раку шкіри) становив (95 % довірчий
інтервал) 6,8 (4,4; 10,5) на 1000 пацієнто-років у 5291 пацієнта, які прийм=
али
Хуміру, в порівнянні з рівнем 6,3 (3,4; 11,8) на 1000 пацієнто-років у 3444
пацієнтів контрольної групи (середня тривалість лікування становила 4,0 міс=
яця
у групі застосування Хуміри та 3,8 місяця у пацієнтів контрольної групи).
Рівень немеланомного раку шкіри =
(95
% довірчий інтервал) становив 8,8 (6,0; 13,0) на 1000 пацієнто-років у
пацієнтів, які приймали Хуміру, та 3,2 (1,3; 7,6) на 1000 пацієнто-років у
пацієнтів контрольної групи. Серед наведених випадків частота виникнення ра=
ку
шкіри, плоскоклітинної карциноми (95 % довірчий інтервал) становила 2,7(1,4;
5,4) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів, які приймали Хуміру, та 0,6 (0,1; =
4,5)
на 1000 пацієнто-років у пацієнтів контрольної групи.
Рівень лімфом (95 % довірчий
інтервал) становив 0,7 (0,2; 2,7) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів, які
приймали Хуміру, та 0,6 (0,1; 4,5) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів
контрольної групи.
Темпи розвитку новоутворень, що
спостерігалися (за винятком лімфоми та немеланомного раку шкіри), становить
приблизно 8,5/1000 пацієнто-років у контрольованих дослідженнях та у
дослідженнях відкритого періоду, які ще тривають та вже завершені. Темпи
розвитку немеланомного раку шкіри становили приблизно 9,6/1000 пацієнто-рок=
ів,
а темпи розвитку лімфом – приблизно 1,3/1000 пацієнто-років. Ці дослідження
становили приблизно 3,3 року та включали 6427 пацієнтів, які отримували Хум=
іру
принаймні протягом 1 року або в яких новоутворення виникли упродовж року від
початку терапії, що становить більш ніж 26439 пацієнто-років терапії.
У ході клінічних досліджень
ревматоїдного артриту I–V фази пацієнтам декілька разів проводили аналіз кр=
ові
на наявність аутоантитіл. У цих контрольованих дослідженнях у 11,9 % пацієн=
тів,
які приймали Хуміру, та у 8,1 % пацієнтів групи плацебо повідомлялося про
позитивні титри, при активному моніторингу лікування спостерігалися негатив=
ні
титри антинуклеарних антитіл на 24 тижні.
У двох пацієнтів (із 3989 пацієн=
тів
з РА, ПсА та АС, які отримували Хуміру протягом клінічних випробувань)
розвинулися ознаки вовчакоподібного синдрому (вперше виявленого), що зникли
після припинення лікування. У жодного пацієнта не розвинулися люпус-нефрит =
або
ураження центральної нервової системи. Вплив довготривалого застосування Ху=
міри
на розвиток аутоімунних захворювань невідомий.
Повідомлялося про нові випадки
виникнення псоріазу, включаючи пустульозний псоріаз та долонно-підошовний
псоріаз, а також про випадки погіршення перебігу псоріазу на тлі лікування =
=
ФНП-блокаторами, включаючи Хуміру. Більшість пацієнтів отримували
паралельно імуносупресанти (наприклад метотрексат, кортикостероїди). Деякі з
цих пацієнтів потребували госпіталізації. У більшості пацієнтів спостерігал=
ося
покращання перебігу псоріазу після відміни блокатора =
ФНП. У деяких пацієнтів спостерігався рецидив псоріазу пі=
сля
повторної спроби застосування різних блокаторів ФНП. У тяжких
випадках, а також якщо покращання не спостерігається або навпаки, перебіг
псоріазу погіршується, не зважаючи на місцеве лікування, слід розглянути
питання про припинення застосування Хуміри.
У контрольованих клінічних
дослідженнях 3 фази (40 мг підшкірно 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з
ревматоїдним артритом та псоріатичним артритом протягом контрольованого пер=
іоду
тривалістю від 4 до 104 тижнів підвищення АЛТ (аланінтрансаміназа) у 3 або
більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 3,7 % пацієнтів, які
отримували Хуміру, та у 1,6 % пацієнтів контрольної групи. Оскільки багато
пацієнтів у цих дослідженнях приймали ліки, які спричиняють підвищення рівня
печінкових ферментів (наприклад НПЗЗ, метотрексат), взаємозв’язок між Хумір=
ою
та підвищенням рівня печінкових ферментів не зясований.
У контрольованих клінічних дослідженнях 3 фази (початков=
а доза
160 мг і 80 мг або 80 мг і 40 мг у 1-й і на 15 день відповідно, а потім 40 =
мг 1
раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з хворобою Крона з тривалістю контрольн=
ого
періоду від 4 до 52 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої
межі норми спостерігалося у 0,9 % пацієнтів обох груп.
У контрольованих клінічних
дослідженнях 3 фази (початкова доза 160 мг і 80 мг у 1 і на 15 день відпові=
дно,
потім 40 мг 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з виразковим колітом з
тривалістю контрольного періоду від 1 до 52 тижнів підвищення АЛТ у 3 або
більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 1,5 % пацієнтів, які
отримували Хуміру, і у 1,0 % пацієнтів контрольної групи.
У контрольованих клінічних
дослідженнях 3 фази (початкова доза 80 мг, потім 40 мг 1 раз на 2 тижні) за
участю пацієнтів з бляшковим псоріазом з тривалістю контрольного періоду ві=
д 12
до 24 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми
спостерігалося у 1,8 % пацієнтів о=
бох
груп.
У контрольованих клінічних
дослідженнях (початкова доза 160 мг і 80 мг на 1-й і 15 день відповідно, а
потім 40 мг 1 раз на тиждень) за участю пацієнтів з гнійним гідраденітом з
тривалістю контрольного періоду від 12 до 16 тижнів підвищення АЛТ у 3 або
більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 0,3 % пацієнтів, які
отримували Хуміру, та у 0,6 % пацієнтів контрольної групи.
У контрольованих клінічних
дослідженнях (початкова доза 80 мг (тиждень 0), а потім, починаючи з тижня =
1,
по 40 мг 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з увеїтом з тривалістю
контрольного періоду до 80 тижнів з представленими середніми значеннями 166=
,5
дня та 105 днів у групі терапії Хумірою та контрольній групі відповідно
підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у
2,4 % пацієнтів, які отримували Хуміру, та у 2,4 % пацієнтів контрольної гр=
упи.
У контрольованих клінічних
дослідженнях 3 фази (40 мг кожні в два тижні) за участю пацієнтів з аксіаль=
ним
спондилоартритом (анкілозуючим спондилітом та нерентгенографічним аксіальним
спондилоартритом) з тривалістю контрольного періоду від 12 до 24 тижнів
підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося =
у 2,1
% пацієнтів, які отримували Хуміру, і 0,8 % пацієнтів контрольної групи.
У контрольованих клінічних
дослідженнях 3 фази за участю пацієнтів віком 4–17 років з поліартикулярним артритом та пацієнт=
ів
віком 6–17 років з ентезит-асоційованим артритом підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігал=
ося
у 6,1 % пацієнтів, які отримували Хуміру, і 1,3 % пацієнтів контрольної гру=
пи.
Більшість випадків підвищення АЛТ спостерігалося під час супутньої терапії
метотрексатом. Не спостерігалось підвищення АЛТ у 3 або більше разів від
верхньої межі норми у клінічних дослідженнях 3 фази у пацієнтів з
поліартикулярним артритом віком 2–4 роки.
У клінічному дослідженні 3 фази =
за
участю дітей з хворобою Крона, де було оцінено ефективність та безпеку двок=
ратного
по відношенню до маси тіла режиму дозування з подальшим приведенням до режи=
му
дозування відповідно до маси тіла з тривалістю терапії до 52 тижнів, підвищ=
ення
АЛТ в 3 або більше разів вище верхньої межі норми спостерігалось у 2,6 %
(5/192) пацієнтів, 4 з яких отримували Хуміру на тлі одночасного застосуван=
ня
імуносупресантів.
Для всіх показань у клінічних
випробуваннях пацієнти мали безсимптомне підвищення рівня АЛТ і в більшості
випадків підвищення було минущим на тлі тривалого лікування. Однак, були ду=
же
рідкісні постмаркетингові повідомлення про печінкову недостатність та менш
серйозні печінкові реакції, що можуть призвести до печінкової недостатності,
такі як гепатит, включаючи аутоімунний гепатит, у хворих, які отримували
адалімумаб. Причинно-наслідковий зв’язок з адалімумабом залишається не з’яс=
ованим.
У дослідженнях у дорослих пацієн=
тів
з хворобою Крона, які отримували Хуміру у комбінації з
азатіоприном/6-меркаптопурином, спостерігалося підвищення частоти виникнення
новоутворень та тяжких інфекцій порівняно з пацієнтами, які отримували
монотерапію Хумірою.
Оскільки дана інформація надається добровільно, не за=
вжди
є можливість достовірно оцінити частоту таких ускладнень і причинно-наслідк=
овий
зв'язок.
Таблиця 7<=
/span>
Органи і системи організму |
Побічні реакції |
Інфекції та інвазії |
дивертикуліт |
Доброякісні, злоякісні та
невизначені новоутворення (включаючи кісти та поліпи)* |
гепатолієнальна Т-клітинна лімфома, лейкоз, карцинома Меркеля
(нейроендокринна карцинома шкіри) |
Порушення з боку імунної систе=
ми* |
анафілаксія, саркоїдоз |
Неврологічні розлади* |
демієлінізуючі розлади (наприклад неврит зорового нерва, синдром Гійє=
на –
Барре), інсульт |
Порушення з боку дихальної
системи, органів грудної клітки та середостіння |
легенева емболія, плевральний випіт, легеневий фіброз |
Шлунково-кишкові розлади* |
перфорація кишечнику |
Розлади гепатобіліарної систем=
и* |
гепатит, реактивація гепатиту В, печінкова недостатність, аутоімунний
гепатит |
Зміни з боку шкіри і підшкірної
клітковини |
шкірний васкуліт, синдром Стівенса – Джонсона, ангіоневротичний набря=
к,
нові випадки або погіршення перебігу псоріазу (у тому числі
долонно-підошовного пустульозного псоріазу), мультиформна еритема, алопец=
ія,
погіршення симптомів дерматоміозиту |
Порушення з боку опорно-рухової
системи та сполучної тканини |
вовчакоподібний синдром |
Серцево-судинні розлади |
інфаркт міокарда |
Загальні розлади та реакції у
місці введення* |
пірексія |
*Детально див. у розділах «Протипоказання», «Особливості застосування» =
та
«Побічні реакції».
Не слід застосовувати препарат після закінчення термі=
ну
придатності.
Зберігати у недоступному для
дітей місці при температурі від 2 до 8 °С (у холодильнику) в оригінальній
картонній упаковці. Не заморожувати.
Можливе зберігання при кімнат=
ній
температурі (не вище 25 °С) протягом не більше 14 діб у захищеному від світ=
ла
місці. Не використовувати через 14 діб після вилучення з холодильника (наві=
ть
якщо препарат був знову розміщений у холодильник).
По 0,8 мл розчину у попередньо наповненому однодозовому=
шприці.
По 1=
шприцу
разом з 1 серветкою, просякнутою 70 % ізопропіловим спиртом (в ламінованому поліетиленом папе=
рі),
вміщують у контурну
чарункову упаковку. По 1 або 2 шприци (у контурній чарунковій упаковці з 1 серветкою кожен=
) =
у картонній коробці.
Виробник. =
Випуск сер=
ії.
Еббві Біотекнолоджі ГмбХ, Німеччина/ AbbVie Biotechno=
logy
GmbH, Germany.
Місцезнахо=
дження
виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Макс-Планк-Рінг 2, 65205 Візбаден, Німеччина=
/=
Max-Planck-Ring 2, 65205 Wiesbaden, Germany.=
або
Кнольштрассе, 67061 Людвігсхафен, Німеччина/ <=
span
lang=3DEN-US style=3D'font-size:12.0pt;color:windowtext;mso-ansi-language:E=
N-US'>Knollstrasse=
, 67061 Ludwigshafen=
, Germany=
.