ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарсько= го засобу

РАМАГ

(RAMAG)

= Склад:

= діюча речовина: ramipril;

1 таблетка містить раміприлу 5 мг або 10 мг;

= допоміжні речовини:

таблетки 5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, пігментна суміш РВ24877 рожева: лактози моногідрат, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 1= 72);

таблетки 10 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелати= нізований, натрію стеарилфумарат.

= Лікарська форма. таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг: таблетки = без оболонки, плоскі, капсулоподібні, рожеві, з насічкою з одного боку та боков= их стінках, з маркуванням R3.

таблетки 10 мг: таблетки = без оболонки, плоскі, капсулоподібні, від білого до майже білого кольору, з насічкою з одного боку та бокових стінках, з маркуванням R4.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ монокомпонентні. Раміприл. Код= АТХ С09А А05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

= Механізм дії.

Раміприлат, активний метабо= літ проліків − раміприлу, є інгібітором ферменту дипептидилкарбоксипептидази І (синоніми: АПФ; кіназа І= І). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину = І на ангіотензин ІІ (активну судинозвужувальну речовину) та розщеплення активного вазодилататора брадикініну. Зменшення утворення ангіотензину II і пригнічен= ня розщеплення брадикініну призводять до розширення судин. Оскільки ангіотензи= н II також стимулює вивільнення альдостерону, раміприлат спричиняє зменшення секреції альдостерону. Реакція на монотерапію інгібіторами АПФ в середньому була менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси (афро-карибського походженн= я) з артеріальною гіпертензією (популяція, для якої характерний низький рівень реніну при артеріальній гіпертензії), ніж у пацієнтів, які є представниками інших рас.

Антигіпертензивні властивос= ті.

Прийом раміприлу призводить до значного знижен= ня периферичного артеріального опору. Зазвичай значних змін ниркового плазмото= ку або швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) не відбувається. Застосування раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску як у горизонтальному, так і у вертикальному положенні хворого, що не супроводжується компенсаторним підвищенням частоти серцевих скорочень.

У більшості паціє= нтів антигіпертензивний ефект настає через 1−2 години після перорального прийому разової дози препарату. Максимальний ефект після перорального прийо= му разової дози зазвичай настає через 3−6 годин. Антигіпертензивний ефект після прийому разової дози зазвичай зберігається протягом 24 годин.

При тривалому лік= уванні із застосуванням раміприлу максимальний антигіпертензивний ефект розвиваєть= ся через 3−4 тижні. Доведено, що при довготривалій терапії антигіпертензивний ефект зберігається протягом 2 років.

Раптове припинення прийому раміприлу не спричиняє швидкого та надмірного підвищення артеріальн= ого тиску (феномен рикошету).

Серцева недостатн= ість.

Доведено, що заст= осований як доповнення до традиційної терапії діуретиками та, якщо необхідно, серцев= ими глікозидами раміприл є ефективним для пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ−IV функціональних класів за NYHA. Препарат виявляє сприятливий впл= ив на серцеву гемодинаміку (зниження тиску наповнення лівого і правого шлуночк= ів, загального периферичного судинного опору, підвищення серцевого викиду і покращення серцевого індексу). Він також зменшує нейроендокринну активацію.=

Клінічна ефективність та безпека.

Профілактика серцево-судинних захворювань/нефропротек= ція.

Було проведено превентивне плацебо-контрольова= не дослідження (дослідження HOPE) за участю понад 9 200 пацієнтів, які додатко= во до стандартної терапії отримували раміприл. У цьому дослідженні брали участь пацієнти з високим ризиком виникнення серцево-судинного захворювання після перенесеного атеротромботичного серцево-судинного захворювання (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця, інсульту або захворювання периферичних су= дин) або пацієнти з цукровим діабетом, які мали принаймні ще один додатковий фак= тор ризику (документально підтверджена мікроальбумінурія, артеріальна гіпертенз= ія, підвищений рівень загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів низької щільності або паління).

Це дослідження продемонструвало, що раміприл статистично достовірно зменшує частоту виникн= ення інфаркту міокарда, серцево-судинної смерті та інсульту як окремо, так і у комбінації (первинна комбінована кінцева точка).

= = Таблиця 1

Дослідження HOPE: основні результати

Показник	Раміприл	Плацебо=	Відносний ризик (95 % довірчий інтервал)<= o:p>	Значення <= /o:p> p
%	%
Усі пацієнти	n=3D4,645	N=3D4,652
Первинна комбінова= на кінцева точка	14<= /p>	17,8	0,78 (0,7−0,86)	<0,001
Інфаркт міокарда	9,9	12,3	0,80 (0,7−0,9)	<0,001
Серцево-судинна смерть	6,1	8,1	0,74 (0,64−0,87)	<0,001
Інсульт	3,4	4,9	0,68 (0,56−0,84)	<0,001
Вторинні кінцеві т= очки
Смерть із будь-якої причини	10,4	12,2	0,84 (0,75−0,95)	0,005
Потреба у реваскуляризації	16,0	18,3	0,85 (0,77−0,94)	0,002
Госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії <= o:p>	12,1	12,3	0,98 (0,87−1,1)	не достовірно
Госпіталізація з приводу серцевої недостатності	3,2	3,5	0,88 (0,7−1,1)	0,25
Ускладнення, пов’язані з цукровим діабетом	6,4	7,6	0,84 (0,72−0,98)	0,03

<= /span>

У процесі дослідж= ення MICRO-HOPE, проведення якого було попередньо заплановано в рамках досліджен= ня HOPE, вивчався ефект, що виникав при додаванні раміприлу у дозі 10 мг до існуючої схеми лікування порів= няно з плацебо у 3577 пацієнтів віком від 55 років (верхнього вікового обмеження не було) з нормальним або підвищеним артеріальним тиском, більшість із яких хворіла на цукровий діабет 2-го типу (і мала щонайменше один фактор серцево-судинного ризику).

Результати первин= ного аналізу продемонстрували, що у 117 (6,5 %) учасників дослідження, які отримували раміприл, та у 149 (8,4 %) учасників дослідження, які отримували плацебо, розвинулася виражена нефропатія, що відповідає відносно= му зниженню ризику на 24 %; 95 % ДІ [3-40], p =3D 0,027. =

Дослідження REIN, багатоцентрове рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване досліджен= ня у паралельних групах, проводилося з метою оцінки впливу лікування раміприлом = на інтенсивність зниження ШКФ у 352 пацієнтів з нормальним або підвищеним артеріальним тиском (віком 18−70 років), у яких спостерігалася легка (середня кількість виведеного білка із сечею > 1 та < 3 г на добу) або тяжка середня кількість виведення білка з сечею (≥ 3 г на добу) проте= їнурія внаслідок хронічної недіабетичної нефропатії. Обидві підгрупи були проспект= ивно стратифіковані.

Результати основн= ого аналізу стану пацієнтів з найбільш тяжкою протеїнурією (підгрупа, яка достроково припинила участь у дослідженні, оскільки була доведена користь в= ід лікування у групі раміприлу) продемонстрували, що середня інтенсивність зниження ШКФ за місяць була нижчою при застосуванні раміприлу, ніж при застосуванні плацебо: −0,54 (0,66) порівняно з −0,88 (1,03) мл/хв/місяць, p =3D 0,038. Таким чином, міжгрупова різниця становила [0,34&= #8722;0,03−0,65] мл/хв/місяць та приблизно 4 мл/хв/рік; 23,1 % пацієнтів групи раміприлу досягли комбінованої вторинної кінцевої точки – подвоєння концентрації креатиніну у плазмі крові та/або термінальна стадія захворювання нирок (необхідність проведення гемодіалізу або трансплантації нирки) порівняно із 45,5 % у групі плацебо= (p =3D0,02).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостероно= вої системи (РААС). У двох масштабн= их рандомізованих контрольованих дослідженнях [ONTARGET (дослідження впливу телмісартану як монотерапії та у комбінації з раміприлом на загальну кінцеву точку) і VA NEPHRON-D (дослідження діабетичної нефропатії у ветеранів)] вивчалося застосування комбінації інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II.

Дослідження ONTARGET проводилося за участю пацієнтів із серцево-судинни= ми чи цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або із цукровим діабетом 2= -го типу із супутніми ознаками ураження органів-мішеней. У дослідженні VA NEPHR= ON-D взяли участь пацієнти з цукровим діабетом 2-го типу та діабетичною нефропат= ією.

Ці дослідження не показали значущих переваг комбінованої терапії щодо ниркових і/або серцево-судинних наслідків та смертності, тоді як при цьому спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності і/або артеріальної гіпотензії порі= вняно з монотерапією. З огляду на подібні фармакодинамічні характеристики цих препаратів, ці результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ і антагоністів рецепторів ангіотензину II.

Отже, інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам із діабетичною нефропатією.

У дослідженні ALTITUDE (дослідження впливу аліскірену на стан пацієнтів= із цукровим діабетом 2-го типу з використанням серцево-судинних та ниркових кінцевих точок) оцінювали переваги додавання аліскірену до стандартної тера= пії інгібітором АПФ або антагоністом рецепторів ангіотензину II для пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судин= ним захворюванням або обома патологіями. Це дослідження було завершено достроко= во через підвищення ризику небажаних клінічних наслідків. У групі прийому аліскірену порівняно із групою при= йому плацебо було відмічено більшу частоту летальних випадків через серцево-суди= нні захворювання та інсульт, а також підвищення частоти серйозних небажаних яви= щ, які являли собою особливий інтерес (гіперкаліємії, артеріальної гіпотензії і дисфункції нирок).

Вторинна профілак= тика після перенесеного гострого інфаркту міокарда.

У дослідженні AIR= E брали участь понад 2000 пацієнтів з минущими/постійними симптомами серцевої недостатності після перенесеного інфаркту міокарда. Лікування раміприлом розпочинали через 3-10 днів після виникнення гострого інфаркту міокарда. Це дослідження продемонструвало, що після завершення періоду подальшого спостереження, який у середньому становив 15 місяців, кількість летальних випадків у групі пацієнтів, які отримувала раміприл, становила 16,9 %,= а у групі плацебо – 22,6 %. Це означає абсолютне зниження летальних випадків на 5,7 % та відн= осне зниження ризику на 27 % (95 % ДІ [11−40 %]).

Педіатрична популяція.

У процесі рандомі= зованого подвійного сліпого плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю= 244 педіатричних пацієнтів з артеріальною гіпертензією (у 73 % з яких була перв= инна артеріальна гіпертензія) віком 6−16 років учасники отримували низькі, середні або високі дози раміприлу з метою досягнення у них плазмових концентрацій раміприлату, які відповідають діапазону доз для дорослих 1,25 мг, 5 мг та 20 мг з розрахунку за масою тіла. Після 4 т= ижнів було виявлено, що раміприл був неефективним щодо кінцевої точки – зниження систолічного артеріального тиску, однак він знижував діастолічний тиск при застосуванні найвищої дози досліджуваного діапазону. Було показано, що як середні, так і високі дози раміприлу знижують систолічний і діастолічний артеріальний тиск на статистично значущу величину у дітей із підтвердженою артеріальною гіпертензією.

Такого ефекту не спостерігалося у процесі 4-тижнево= го рандомізованого подвійного сліпого дослідження з підвищенням дози, де оціню= вався ефект відміни лікарського засобу і в якому взяли участь 218 педіатричних пацієнтів віком 6−16 років (у 75 % з них була первинна артеріальна гіпертензія). У процесі цього дослідження після відміни препарату спостерігалося помірне рикошетне підвищення як діастолічного, так і систолічного тиску, проте воно не було статистично значущим для повернення тиску до вихідного рівня в усіх групах доз досліджуваного діапазону раміпри= лу [низькі дози (0,625 мг–2,5 мг), середні дози (2,5 мг–10 мг) або високі дози= (5 мг–20 мг)] з розрахунку за масою тіла. У досліджуваній педіатричній популяції раміприл не виявляв лінійного дозозалежного ефекту.

Фар= макокінетика.

Всмоктування.

Після перорального прийому раміприл швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) досягається про= тягом 1 години. З огляду на кількість речовини, виявленої у сечі, ступінь всмоктува= ння становить щонайменше 56 %, і на нь= ого суттєво не впливає наявність їжі у шлунково-кишковому тракті. Біодоступніст= ь активного метаболіту раміприлату після перорального застосування раміприлу у дозі 2,5= мг і 5 мг становить 45 %.

C_max раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягається через 2−4 години після прийому раміприлу. Після застосування звичних доз раміприлу 1 раз на добу рівноважна концентрація раміприлату у плазмі крові досягається приблизно на 4-й день лікування.

= Розподіл.

Зв’язування раміприлу= з білками плазми крові становить приблизно 73 %, а раміприлату – 56= %.

= Метаболізм.<= /o:p>

Раміприл майже по= вністю метаболізується до раміприлату, дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазин= ової кислоти і глюкуронідів раміприлу і раміприлату.

= Виведення.=

Виведення метабол= ітів відбувається переважно шляхом ниркової екскреції. Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові багатофазне. Через потужне насичувальне зв’язува= ння з АПФ і повільну дисоціацію зі зв’язку з ферментом раміприлат має пролонгов= ану термінальну фазу виведення при дуже низьких концентраціях у плазмі крові. <= o:p>

Після прийому пов= торних доз раміприлу 1 раз на добу ефективний період напіввиведення становить 13−17 годин для доз 5−10 мг і більше для нижчих доз (1,25−= ;2,5 мг). Різниця зумовлена тим, що здатність ферменту до зв’язування з раміприлатом є насичувальною. При пероральному прийомі разової дози препарату ані раміприл, ані його метаболі= т не виявлялися у грудному молоці. Проте невідомо, який ефект має прийом повторн= их доз.

= Пацієнти із поруш= еннями функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів із порушеннями функції нирок ниркова екскреція раміприлату знижена, а нирковий кліренс раміприлату пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації раміприлату у плазмі, яка знижується повільніше, ніж в осіб із нормальною функцією нирок.

= Пацієнти із поруш= еннями функції печінки (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів із порушеннями функції печінки метаболізм раміприлу з утворенням раміприлату був сповільне= ний через зниження активності печінкових естераз, а рівні раміприлу у плазмі кр= ові у цих пацієнтів були підвищені. Втім C_max раміприлату у цих пацієнтів не відр= ізняються від такої в осіб із нормальною функцією печінки.

= Період годування = груддю.

Після застосуванн= я одноразової дози раміприлу перорально його рівні в грудному молоці були нижче межі вияв= лення. Однак ефект при багаторазовому застосуванні не відомий.

= Педіатрична попул= яція.

Фармакокінетичний= профіль раміприлу досліджувався у 30 педіатричних пацієнтів з артеріальною гіпертен= зією віком 2−16 років з масою тіла >10 кг. Після застосування доз від 0= ,05 до 0,2 мг/кг раміприл швидко та значною мірою метаболізувався до раміприлат= у. Cmax раміприлату досягалася через 2ͨ= 2;3 години. Кліренс раміприлату значно= ю мірою корелював з логарифмом маси тіла (p<0,01), а також із дозою препарату (p<0,001). Кліренс та об’єм розподілу збільшувалися прямо пропорційно ві= ку дітей у кожній групі дозування. При застосуванні дози 0,05 мг/кг у дітей бу= ло досягнуто рівнів експозиції, які були порівнянними з експозицією у дорослих= при застосуванні дози 5 мг раміприлу. В результаті застосування дози 0,2 мг/кг у дітей досягалися рівні експозиції, які були вищими, ніж при застосуванні максимальної рекомендованої дози 10 мг на добу у дорослих.

Доклінічні дані з безпеки.<= /p>

При пероральному застосуванні препарату тваринам з’ясувалося, що раміприл не спричиняє гостр= их токсичних явищ. Дослідження із тривалим пероральним введенням препарату проводили на щурах, собаках та мавпах. У всіх цих трьох видів тварин спостерігалися зміни електролітного балансу та картини крові. У собак та ма= вп, які отримували препарат у дозі 250 мг/кг маси тіла на добу, було помічено значне збільшення юкстагломерулярного апарату, що є проявом фармакодинамічн= ої активності раміприлу. Щурі, собаки та мавпи переносили добові дози препарат= у, які становили 2; 2,5 та 8 мг/кг маси тіла на добу відповідно. При цьому небажані ефекти у них не виникали.

Дослідження репродуктивної токсичності, провед= ені на щурах, кролях та мавпах, не виявили жодних тератогенних властивостей препарату. Негативний вплив на фертильність не спостерігався ані у самців, = ані у самиць щурів.

Введення раміприлу самицям щурів під час вагітності та лактації призводило до необоротного ушкодження нирок (розшире= ння ниркової миски) у потомства при застосуванні доз 50 мг/кг маси тіла на добу= та вище.

Численні випробування на мутагенність із застосуванням різних тест-систем не виявили мутагенних або генотоксичних властивостей раміприлу.

Клі= нічні характеристики.

Показання.

Лікування артеріальної гіпертензії.=

Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальних випадків у пацієнтів = із:

- в= ираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамн= езі ішемічної хвороби серця або інсульту чи захворювання периферичних судин);

- діабетом, які мають щонайме= нше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування захворювання нирок:

- п= очаткова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбуміну= рії;

- в= иражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнур= ії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»);

- в= иражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г на д= обу (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування серцевої недостатності, яка супроводжується клінічними проявами.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальних випадків під час гострої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності за умови початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міока= рда.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, чи до інших інгібіторів АПФ. Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного чи раніше перенесеного на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ). Одночасне застосування із сакубітрилом/валсартаном (див. розді= ли «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Особливості застосування»). Значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз нирков= ої артерії при наявності єдиної функціонуючої нирки. Вагітність та планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотензі= єю або гемодинамічно нестабільними станами. Одночасне застосування препарату Рамаг із препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або нирковою дисфункцією (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Фармакоди= наміка» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів АПФ та екстракорпоральних мето= дів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхн= ями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємоді= й»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дані клінічних досліджень продемонстрували, що подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з підвищ= еною частотою виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із застосуванням лише одного засобу, що впливає на РААС (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказання» і «Особливості застосування»). Протипоказані комбінації.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипока= зане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» і «Особливості застосування»). Лікування раміприлом слід починати лише через 36 годин після прийому останн= ьої дози сакубітрилу/валсартану. Лікування сакубітрилом/валсартаном с= лід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози раміприлу.

Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембран з поліакрилонітрилу) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату, з огля= ду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання п= ро використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Комбінації, що вимагають запобіжних заходів.

Сол= і калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, тримето= прим та його фіксовані комбінації із сульфаметоксазолом, такролімус, циклоспорин= ). Може виникнути гіперкаліємія, тому потрібно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.

Ант= игіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші речовини, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестети= ки, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин= ). Слід очікувати збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливо= сті застосування» щодо діуретиків).

Ваз= опресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад, ізопротеренол, добутамін, допа= мін, епінефрин), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект препарату Рамаг.

Рекомендується ретельно контролювати артеріаль= ний тиск.

Ало= пуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини= , що можуть спричиняти зміни картини крові. Підвищена ймовірн= ість виникнення гематологічних реакцій (див. розділ «Особливості застосування»).=

Сол= і літію. Інгібітори АПФ м= ожуть зменшити екскрецію літію, що може призвести до збільшення токсичності літію= . Необхідно ретельно контролювати = рівень літію.

Про= тидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Рекомендуєть= ся ретельно контролювати рівень глюкози у крові.

Нес= тероїдні протизапальні препарати (НПЗП) і ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниже= ння антигіпертензивного ефекту препарату Рамаг. Також, одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може супроводжуватися підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію у крові.

Сіл= ь. При надмірному споживанні солі можливе послаблення гіпотензивного ефекту препарату. <= /o:p>

Спе= цифічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість ан= афілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що така реакція може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Інг= ібітори мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) або вілдагліптин. Можливе підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно отримують такі засоби, як інгібітори mTOR (наприклад, темсиролімус, еверолімус, сиролімус) або вілдагліптин. Розпочинати таку терапію слід з обережністю (див. розділ «Особливості застосування»).

Рац= екадотрил. Повідомлялося пр= о потенційне зростання ризику розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібітора НЕП (нейтральної ендопептидази), наприклад рацекадотрилу (див. розділ «Особливості застосування»).

Сак= убітрил/валсартан. = Одночасне застосування інгібіторів АПФ із са= кубітрилом/ валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

Особливості застосування.

Особливі групи пацієнтів

= Вагітність. Лікування інгібі= торами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ не слід розпочинати у пері= од вагітності. За винятком випадк= ів, коли продовження лікування інгібітором АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ є абсолютно необхідним, пацієнток, які планують завагітніти, необхідно перевести на інший антигіпертензивний препарат, застосування яког= о у період вагітності визнано безпечним. Як тільки буде діагностовано вагітність, лікування інгібіторами АПФ/антагоніст= ами рецепторів ангіотензину ІІ слід негайно припинити та у разі необхідності ро= зпочати лікування іншим препаратом (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Подвійна блокада РААС.

Існують доказові дані на користь того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (у тому числі розвитку гострої ниркової недостатності). У зв’язку з цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «= Фармакодинаміка» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо терапія у вигля= ді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, вона повинна застосовуватися лише під наглядом спеціаліста та за умови частого і ретельн= ого контролю функції нирок, вмісту електролітів та рівня артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам із діабетичною нефропатією.

Пацієнти, у яких існує особ= ливий ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Пац= ієнти зі значним підвищенням активності РААС. У пацієнтів зі значним підвищенням активності = РААС існує ризик раптового значного зниження артеріального тиску та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ, особливо якщо інгібітор АПФ чи супутній діуретик призначають вперше або вперше підвищують дозу. Суттєвого підвищення активності РААС, яке потребує медичного нагляду, в тому числі по= стійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:=

- з тяжкою артеріал= ьною гіпертензією;

- з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;

- з гемодинамічно з= начущою перешкодою для притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад, зі стенозом аортального або мітрального клапана);

= - &nb= sp; = з однобічним стенозом ниркової артерії при наявності другої функціонуючої нирки;

- у яких існує або = може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи тих, хто отримує діуретики);

- із цирозом печінк= и та/або асцитом;

- яким виконують ве= ликі хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію.

Зазвичай, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до початку лікування (од= нак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі корегуючі заходи слід ретельно зважити щодо ризику виникнення перевантаження об’ємом).

Транзиторна або персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда.

Пац= ієнти, у яких існує ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у випадку гост= рої артеріальної гіпотензії.

У початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Пац= ієнти літнього віку.

Див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Хірургічне втручання. Якщо це можливо, то лікування АПФ, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання. <= /span>

= Контроль за функцією нирок. Функцію нирок потрібно оцінювати до і під= час проведення лікування та корегувати дозу, особливо у перші тижні лікування. = Особливо ретельний контроль потрібен за станом пацієнтів із порушеннями функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Існує ризик погіршення ниркової функції, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після трансплантації нирки, а також у разі ураження ниркових судин, в тому числі у пацієнтів з гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк (див. розділ «Побічні реакції»). Цей ризик підвищується у пацієнтів, які одночасно отримують такі лікарські засоби, як інгібітори мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад, темсиролімус, еверолімус, сиролімус) або вілдагліптин чи рацекадотрил.

Комбінація раміприлу= із сакубітрилом/валсартаном протипока= зана через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськ= ими засобами та інші види взаємодій»).

У разі розвитку ангіоневротичного набряку прий= ом препарату Рамаг слід припинити. = Потрібно негайно розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під меди= чним наглядом протягом щонайменше 12−24 годин і може бути виписаний після повного зникнення симптомів.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи Рамаг, спостерігалися = випадки ангіоневротичного набряку кишечнику (див. розділ «Побічні реакції»). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою/блюванням або без них).

Анафілактичні реакції під ч= ас десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату Рамаг.

Контроль електролітної рівн= оваги. Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи препарат Рамаг, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До групи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, пацієнти віком ві= д 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймаю= ть солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти з такими станами, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо суміс= не застосування вищезазначених препаратів вважається доцільним, то рекомендуєт= ься регулярно контролювати рівень калію у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Контроль електролітної рівн= оваги. Гіпонатріємія. У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з подальшим розвитком гіпонатріємії. Рекомендується регулярно контролювати сироваткові рівні натрію у осіб літнього віку та у інших пацієнтів, які маю= ть ризик розвитку гіпонатріємії.

Нейтропенія/агранулоцитоз.<= /span> Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії і анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий конт= роль бажано проводити на початку лікування та за пацієнтами з порушеннями функції нирок, супутнім колагенозом (наприклад, системним червоним вовчаком або склеродермією) або тими, хто приймає інші лікарські засоби, які можуть спричинити зміни картини крові (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»).

Етнічні відмінності.= Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у паціє= нтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Це може бути обумовле= но тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерним є те, що кашель непродуктивний, тривалий і зн= икає після припинення терапії. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам’ят= ати при можливість виникнення кашлю внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Зас= тосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат протипок= азано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена під час терапії, прийом препарату слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділ «Протипоказання»).

Період годування груддю. Через брак інформ= ації щодо застосування раміприлу під час годування груддю (див. розділ «Фармакологічні властивості») не рекомендується призначати цей препарат жін= кам, які годують груддю, бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при грудному вигодовуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом= або іншими механізмами. Деякі побічні ефекти (наприклад, симптоми зниження артеріального тиску, такі як запаморочення) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги і знижувати швидкість його реакції, що є ризикованим у ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами).

Це, зазвичай, можливо на початку лікування або= при переході з терапії іншими препаратами на лікування препаратом Рамаг. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози не бажано керувати транспортним засобом або працювати з іншими механіз= мами протягом кількох годин.

Спосіб застосуван= ня та дози.

Препарат для перорального застосування.

Препарат Рамаг рекомендується приймати щодня в один і той самий час. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки вживання їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Рамаг слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

За неможливості застосування призначеної дози = слід застосовувати раміприл у відповідному дозуванні.

Дор= ослі.

Пацієнти, які застосовують діуретики. На початку лікування препаратом Рамаг може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої більш імовірний у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується виявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можл= иве зниження ОЦК та/або кількості електролітів.

Якщо можливо, баж= ано припинити застосування діуретика за 2−3 дні до початку лікування препаратом Рамаг (див. розділ «Особливості застосування»).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування препаратом Рамаг слід починати з = дози 1,25 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні). Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування препарату Рамаг слід корегувати = залежно від цільового рівня артеріального тиску.

= Артеріальна гіпертензія.

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Рамаг можна застосовувати як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказання», «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Початкова доза.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'> Лікування препар= атом Рамаг слід розпочинати поступово, починаючи з рекомендован= ої початкової дози 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) на= добу.

У пацієнтів зі значною активацією РААС після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. = Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 1,25 мг (застосовува= ти раміприл у відповідному дозуванні), а їх лікування потрібно розпочинати під медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»).

Титрування дози та підтриму= юча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2−4 т= ижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза препара= ту Рамаг становить 10 мг на добу. Зазвичай, препарат приймают= ь 1 раз на добу.

Профілактика серцево-судинних захворювань.

Початкова доза. Рекомендована по= чаткова доза препарату Рамаг становить 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) 1 раз на добу.=

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1−2 тижні лікування, а потім – ще через 2−3 тижні – збільшити її до цільової підтримуючої до= зи 10 мг 1 раз на добу.

= Лікування захворювання нирок.

= Пацієнти з діабетом та мікроальбумінурією.

Початкова доза.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'> Рекомендована по= чаткова доза препарату Рамаг становить 1,25 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) 1 раз на добу.=

Титрування дози та підтриму= юча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні), а пот= ім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

= Пацієнти з діабетом та щонайменше одним фактором серцево-судинного ризику= .

Початкова доза.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'> Рекомендована по= чаткова доза препарату Рамаг становить 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) 1 раз на добу.=

Титрування дози та підтриму= юча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 1−2 тижні лікування добову дозу препарату Рамаг рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг ще через 2−3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.<= /o:p>

= Пацієнти з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г на добу<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>.

Титрування дози та підтриму= юча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні), а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

Сер= цева недостатність із клінічними проявами.

Початкова доза.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'> Для пацієнтів, с= тан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) на добу= .

Титрування дози та підтриму= юча доза. Дозу препарату Рамаг титрують шляхом = її подвоєння через кожні 1−2 тижні до досягнення максимальної добової до= зи 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

= Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.

Початкова доза.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'> Через 48 годин п= ісля виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких є клінічно та гемодинаміч= но стабільним, призначають початкову дозу 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо початкова доза= 2,5 мг (застосовувати раміприл у відпові= дному дозуванні) переноситься погано, тоді слід застосовувати дозу 1,25 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) 2 рази на добу впродовж 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідно= му дозуванні) та 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

Титрування дози та підтриму= юча доза. У подальшому добову дозу підвищують шляхом її подвоєння з інтервалом у 1ͨ= 2;3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримуючу добову дозу розподіляють на 2 прийоми.

Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (IV функціонального к= ласу за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA)) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з дози 1,25 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні) 1 раз на добу і будь-яке = її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

= Особливі категорії пацієнтів.

Пац= ієнти з порушеннями функції нирок. Добова доза для пацієнтів із порушеннями функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну (див. розділ «Фармакологічні властивості»):

= - &nb= sp; = &nb= sp; якщо кліренс креатиніну становить ≥60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг/добу (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні)) немає, а максимал= ьна добова доза − 10 мг;

= - &nb= sp; = &nb= sp; якщо кліренс креатиніну становить 30−60 мл= /хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг/добу (застосовувати раміпри= л у відповідному дозуванні)) немає, а максимальна добова доза −5 мг;=

= - &nb= sp; = &nb= sp; якщо кліренс креатиніну становить 10−30 мл= /хв, початкова добова доза становить 1,25 мг/добу (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза − 5 мг;

= - &nb= sp; = &nb= sp; пацієнти з артеріальною гіпертензією, які перебувають= на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначною мірою; початкова доза становить 1,25 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза–5 мг; препарат слід приймати через декілька годин п= ісля проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти із порушеннями функції печінки (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Лікування препаратом Рамаг пацієнтів із порушеннями функції печінки слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, а максимальна добова доза у та= ких випадках повинна становити 2,5 мг (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні).

Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляд= у на вищу ймовірність виникнення небажаних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу &= #8722; 1,25 мг раміприлу (застосовувати раміприл у відповідному дозуванні).

Також дивіться наведену вище інформацію щодо д= озування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

<= /span>

Діти.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-fareast-font-family:"MS Mincho";mso= -ansi-language: UK'> Препарат Рамаг не рекомендується застосовувати дітям (в= іком до 18 років), оскільки даних щодо ефективності та безпеки застосування цього препарату для таких пацієнтів недостатньо.

Передозування. =

Симптомами, пов’язаними з передозуванням інгібіторів = АПФ, можуть бути надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гі= потензією, шоком), брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатні= сть. За станом пацієнта слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. До запропонованих лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, в тому числі введення агоністів альфа-1 адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться із системного кровотоку шляхом гемодіалізу.

Побічні реакції.

Профіль безпеки п= репарату Рамаг містить дані про постійний кашель та реакції, спричинені артеріальною гіпотензією. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяж= кі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

Частота виникнення побічних реакцій класифікує= ться таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/= 10); нечасто (від ≥ 1/1 000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000); дуже рідко (< 1/10 000); часто= та невідома (не можна розрахувати за наявними даними). У кожній групі побічні явища представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності. =

= Таблиця 2.

Клас системи органів	Поб= ічні реакції за частотою
Час= то	Неч= асто	Рід= ко	Дуже рідко	Час= тота невідома
З боку серця		Ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфа= ркт міокарда; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки
З боку крові та лімфатичної системи		Еозинофілія	Зме= ншення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення= кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів<= o:p>		Недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія
З боку нервової сист= еми	Головний біль, запаморочення	Вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія	Тремор, порушення рівноваги		Церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсу= льт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій; відчуття печіння; паросмія
З боку органів зору<= o:p>		Порушення зору, включаючи нечіткість зору<= /o:p>	Кон’юнктивіт
З боку органів слуху= та лабіринту			Порушення слуху, шум/дзв= ін у вухах
Респіраторні, торака= льні та медіастиналь-ні розлади	Непродуктив-ний подразнюваль-ний кашель, бронхі= т, синусит, задишка	Бронхоспазм, у тому числі загострення астми; закладеність носа
З боку шлунково-кишкового тракту <= /span>	Запальні явища у шлунково-кишковому тракті, роз= лади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання<= /o:p>	Пан= креатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки виключно при застосуванні інгібіторів= АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротич-ний набряк тонкого кишечнику, біль у верхній частині живота, у т.ч. асоційований із гастритом, запором, сухістю у роті	Глосит		Афтозний стоматит
З боку нирок і сечовивідних шляхів		Пор= ушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини у крові; підвищення рівня креатиніну у крові
З боку шкіри та підшкірних тканин	Висипання, зокрема макуло-папульозні=	Ангіоневро-тичний набряк; у дуже виняткових випадках – обструкція дихальних = шляхів внаслідок ангіоневро-тичного набряку, що може мати летальний наслідок; свербіж, гіпергідроз	Ексфоліатив-ний дерматит, кропив’янка, оніхоліз= ис	Реакція фоточут- ливості	Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса− Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція
З боку опорно-рухово= го апарату та сполучної тканини	М’язові спазми, міалгія	Артралгія
Ендокринні розлади	&nbs= p;				Синдром неналежної секреції антидіуретич-ного гормону (СНСАГ)
Метаболічні та аліментарні розлади	Підвищення рівня калію у крові	Анорексія, зниження апетиту			Зниження рівня натрію у крові=
Судинні розлади	Артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе	Відчуття припливів	Стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт=		Феномен Рейно
Порушення загального стану	Біль у грудях, втомлюваність<= /p>	Пірексія	Астенія
З боку імунної систе= ми					Ана= філактичні та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антинуклеар- них антитіл
Гепатобіліарні розла= ди		Підвищення рівня печінкових ферментів і/або кон’югова-ного білірубіну	Холестатична жовтяниця, ураження печінкових клі= тин		Гостра печінкова недостатність, холестатичний а= бо цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком)=
З боку репродуктив-н= ої системи та молочних залоз		Транзиторна еректильна імпотенція, зниження ліб= ідо			Гінекомастія
З боку психіки<= /o:p>		Зниження настрою, тривожність, нервовість, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість	Стан сплутаної свідомості		Порушення уваги

Педіатрична попул= яція. Безпека застосування раміприлу вивчалася за участю 325 дітей та підлітків віком 2−16 років у процесі 2 кліні= чних досліджень. Згідно з результатами, характер та ступінь тяжкості небажаних реакцій у дітей були подібними до тих, які спостерігаються у дорослих, але частота виникнення деяких реакцій у дітей була вищою, ніж у дорослих, а сам= е:

Тахікардія, закладеність носа та риніт: часто - у педіатричній популяції, нечасто - у дорослих пацієнтів.

Кон’юнктивіт: часто - у педіатричній популяції, = рідко - у дорослих пацієнтів.

Тремор і кропив’янка: нечасто - в педіатричній популяції, рідко - у дорослих пацієнтів.

Загальний профіль= безпеки раміприлу у дітей і дорослих значущо не відрізняється.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції у період після реєстрації препарату є важливим заходом. Вони дають змогу продовжувати моніторинг співвідношення користь/ри= зик при застосуванні даного лікарського засобу.

Медичним працівни= кам необхідно повідомляти про випадки будь-яких побічних реакцій за допомогою системи фармаконагляду України.

Термін придатності.=

2 роки.

= ;

= Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

= Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній пачці.

= Категорія відпуску.

За рецептом.

= ;

Виробники.

1) Актавіс= Лтд.

2) Балканф= арма – Дупниця АД.

= Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

1) БЛБ 016, Промислова зона Бюлебель, Зейтун, ZTN3000, Мальта.

2) вул. Самоковське Шосе 3, Дупниця, 2600, Болгарія.