ІНСТРУКЦ= ІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

&nb= sp;

ЛОСАРТАН ПЛЮС

&nb= sp;

Склад:

діючі речовини: лозартан калію і гідрохлоротіаз= ид;

1 таблет= ка, вкрита оболонкою, містить лозартану калію 50 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 мг= або лозартану калію 100 мг і гідрохлоротіазиду 25 мг;

= допоміжні речовини:

маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, повідон, магнію стеарат, = = Опадрай білий (гіпромелоза 3 сР, гідроксипропілцелюлоза, титану діоксид (Е 171), макрогол, гіпромелоза 50 сР).

&nb= sp;

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою обол= онкою.

Основні фізико-хімічні властивос= ті:

таблетки Лосартан Плюс 50 мг/12,5 мг: круглі, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з рис= кою з обох боків таблетки та боковими рисками, з позначенням «LН» з одного боку від риски та «1» з іншого = боку від риски;

таблетки Лосартан Плюс 100 мг/25 мг: круглі, двоопуклі та= блетки білого або майже білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з обох боків таблетки та боковими рисками, з позначенням «LН» з одного боку від риски та «2» з іншого боку від риски;

Фармакотерапевтична група.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Лозартан та діуретик= и.

Код АТХ С09D A01.

Фармакологічні властивості. =

Фармакодинам= іка.

Лозартан/гідрохлоротіазид

Доведено, що гіпотензивна дія компонентів препарату лозартан/гідрохлоротіазид адитивна, тому лозартан/гідрохлоротіазид знижують артеріальний тиск більше, ніж компоненти препарату окремо. Припускають, що = цей ефект пов’язаний з додаванням дій компонентів. Крім того, у зв’язку з діуре= тичним ефектом гідрохлоротіазид збільшує активність реніну в плазмі крові та виділ= ення альдостерону, знижує концентрацію калію і збільшує рівень ангіотензину = ;II в плазмі крові. Лозартан перешкоджає всім біологічно активним впливам ангіотензину II. Лозартан внаслідок інгібування дії альдостерону знижує втр= ату іонів калію, спричинену сечогінним засобом.

Лозартан незначною мірою сприяє тимчасовому виділенню сечової кислоти. =

Гідрохлоротіазид незначно підвищує рівень сечової кислоти в плазмі кров= і. При застосуванні комбінації лозартану з гідрохлоротіазидом гіперурикемія, спричинена сечогінним засобом, знижується.

Гіпотензивна дія комбінації лозартан/гідрохлоротіазид зберігається прот= ягом 24 годин. Під час досліджень тривалістю не менше 1 року гіпотензивна дія на артеріальний тиск при безперервному застосуванні препарату зберігається. Кр= ім достовірного зниження артеріального тиску, терапія комбінацією лозартан/гідрохлоротіазид клінічно важливо не впливала на частоту серцевих скорочень. Під час клінічних досліджень ефективності комбінованого препарат= у 50 мг лозартану + 12,5 мг гідрохлоротіазиду до кінця 12-тижневої терапії діастолічний артеріальний тиск (вимірювання в період остаточної дії) знизив= ся в середньому на 13,2 м= м рт. ст.

Комбінація лозартан/гідрохлоротіазид однаково ефективно знижувала артеріальний тиск у чоловіків і жінок, в осіб негроїдної раси і представник= ів інших рас, у пацієнтів віком до 65 років і літніх (віком понад 65 років) пацієнтів, а також у пацієнтів з різним ступенем тяжкості артеріальної гіпе= ртензії.

Лозартан

Лозартан - це синтетичний антагоніст рецептора ангіотензину II (тип АТ₁), що застосовується перорально. Ангіотензин II зв’язується з рецептором АТ₁, який знаходиться в деяких тканинах (гладкій мускулатурі судин, надниркових залозах, нирках та серці). Ангіотензин II спричиняє низку біологічних дій, наприклад вазоконстрикцію, вивільнення альдостерону тощо, однак ангіотензин II сприяє проліферації гладких м’язів.

Лозартан селективно зв’язується з рецептором АТ₁. Під час досліджень in vitro та in vivo як лозартан, так і його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (E 3174) блокують = всі біологічно важливі функції ангіотензину II.

Лозартан селективно зв’язується з АТ₁-рецептором, не зв’язує= ться і не блокує інших гормональних рецепторів або іонних канальців, важливих для кардіоваскулярної системи. Крім того, лозартан не впливає на дію ангіотензинперетворюючого ферменту (кіназа II), що відповідає за розщеплення брадикініну. Через це не відмічаються небажані дії, пов’язані з підвищеною концентрацією брадикініну.

При введенні лозартану гальмується негативна дія ангіотензину II на утворення реніну, що призводить до підвищення активності реніну в плазмі кр= ові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення рівня ангіотензину&nb= sp;II в плазмі крові. Незважаючи на ці відхилення, що знижують артеріальний тиск і концентрацію альдостерону, дія препарату зберігається, що вказує на ефектив= не блокування рецептора ангіотензину II. Після завершення терапії лозарта= ном активність реніну в плазмі крові та концентрація ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до норми.

Як лозартан, так і його активний метаболіт мають виразніший афінітет до рецептора AT₁, ніж до рецептора AT₂. Активний метабол= іт за розрахунками об’ємного відсотка в 10–40 разів ефективніший, ніж лозартан.

У пацієнтів з гіпертонічною протеїнурією без цукрового діабету застосув= ання лозартану калію достовірно знизило протеїнурію, парціальне виведення альбум= іну та імуноглобуліну G з сечею. Лозартан калію підтримує рівень гломерулярної фільтрації (GFR). Лозартан зазвичай знижує рівень сечової кислоти в плазмі крові (як правило, на < 0,4 мг/л), який зберігається протягом всієї терапії.

Лозартан не впливає на автономні рефлекси і не має тривалого впливу на рівень норадреналіну в плазмі крові.

У пацієнтів з недостатністю лівого шлуночка доза лозартану 25 мг а= бо 50 мг спричиняла позитивні гемодинамічні і нейрогормональні ефекти, що характеризувалися підвищенням серцевого індексу та зниженням тиску заклинюв= ання в капілярах легеневої артерії, системного судинного опору, середнього показ= ника артеріального тиску, а також зниженням частоти серцевих скорочень. Крім тог= о, відмічали зниження рівня альдостерону та норадреналіну в плазмі крові. Проя= ви артеріальної гіпотензії у цих хворих були дозозалежними.<= /p>
Дослідження гіпертензії

Під час клінічних досліджень при застосуванні хворим з легкою та помірн= ою есенціальною гіпертензією одноразової дози лозартану відмічали достовірне зниження систолічного і діастолічного значень артеріального тиску. Ця знижу= вальна дія препарату на артеріальний тиск зберігалася протягом усього річного курсу терапії. При порівнянні значень артеріального тиску, вимірюваних під час остаточної дії (через 24 години після прийому препарату) і під час пікової концентрації препарату (через 5–6 годин після прийому препарату), відмічали приблизно рівне зниження артеріального тиску протягом доби.

Зниження артеріального тиску в кінці інтервалу прийому становив 70–80 % від такого під час пікової концентрації (5–6 годин після прийому).

Різка відміна препарату не спричиняла різкого підвищення артеріального тиску. Незважаючи на достовірне зниження артеріального тиску, застосування лозартану не спричиняло істотної зміни частоти серцевих скорочень.

Лозартан однаково ефективний для лікування артеріальної гіпертензії у жінок, чоловіків, дорослих (віком до 65 років) або літніх (віком від 65 рок= ів) пацієнтів.

Гідрохлоротіазид

Це діуретичний засіб, похідний тіазидів. Механізм антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду невідомий. Тіазиди діють на реабсорбцію електролітів і во= ди в дистальних канальцях нирок, приблизно однаково посилюють виділення іонів на= трію і хлору. Гідрохлоротіазид знижує об’єм плазми крові, збільшує активність ре= ніну і виділення альдостерону, що посилює виділення іонів калію і бікарбонату та знижує концентрацію калію в плазмі крові. Зв’язок реніну і альдостерону керується ангіотензином II. Таким чином, одночасне застосування антагоніста рецепторів ангіотензину II і гідрохлоротіазиду зменшує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Після перорального прийому посилення діурезу починається в межах 2 годи= н, досягає піку в межах 4 годин і триває протягом 6–= 12 годин. Антигіпертензивна д= ія триває не більше 24 годин.

На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом і немеланомним раком шкіри. Одне дослідження охоплювало пацієнтів із 71 533 випадками базальноклітинної карциноми (БКК) та 8 629 випадками плоскоклітинної карциноми (ПКК), із 1 430 883 та 172 462 пацієнтів групи контролю відповідно. Висок= ий рівень застосування гідрохлортіазиду (сукупно ≥50 000 мг) був по= в’язаний із скоригованим коефіцієнтом ризику (КР) 1,29 (95 % довірчий інтервал (ДІ): 1,23–= 1,35) для БКК та 3,98 (95 % ДІ: 3,68–4,31) –= для ПКК. Чіткий взаємозв’язок між сукупною дозою та результатами спостерігався як для БКК, так і для ПКК. Інше дослідження пока= зало можливий взаємозв’язок між ризиком раку губи (ПКК) та дією гідрохлортіазиду: 633 випадки раку губи (ПКК) виявлено на 63 067 контрольного населення. Було продемонстровано чіткий взаємозв’язок із сукупною дозою для кожно= го пацієнта зі скоригованим КР 2,1 (95 % ДІ: 1,7–2,6), КР 3,9 (3,0–= 4,9) – для високої сукупної дози (щонайменше 25 000= мг) та КР 7,7 (5,7–= 10,5) – для найвищої сукупної дози (щонай= менше 100 000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).

Фармакокінетика.

Всмоктування=

Лозартан

Перорально введений лозартан майже повністю всмоктується, піддається первинному метаболізму в печінці, при якому утворюється активний метаболіт – карбоксильна кислота (E 3174)<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-language:UK'> та інші неактивні метаболіти. Біологічна доступні= сть лозартану - тільки 33 %. Пікова концентрація лозартану відзначається приблизно через 1 годину, а активного метаболіту - чере= з 3–4 години піс= ля прийому. Їжа не впливала на концентрацію лозартану в плазмі крові.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид деякою мірою всмоктується зі слизової оболонки шлунка,= а приблизно 70 % засвоюється з дванадцятипалої кишки і верхньої частини тонкого кишечнику. Одночасний прийом гідрохлоротіазиду з їжею збільшував йо= го засвоєння приблизно на 10 %. Всмоктування у хворих з артеріальною гіпертензію та у здорових осіб не відрізнялося.

Розподіл в організмі

Лозартан

Лозартан і його активний метаболіт більш ніж на 99 % зв’язуються з білками плазми крові, в першу чергу з альбумінами. Об’єм розподілу лозартан= у - 34 л. Дослідження, проведені на тваринах, показали, що лозартан не проникає або незначною мірою проходить через гематоенцефалічний бар’єр.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид проходить через плаценту, але не проходить через гематоенцефалічний бар’єр. Проникає у грудне молоко.

Метаболізм <= o:p>

Лозартан

Приблизно 14 % перорально або внутрішньовенно введеної дози лозарт= ану метаболізується в активний метаболіт. Після перорального або внутрішньовенн= ого введення радіоактивно міченого (¹⁴C) лозартану калію радіоактивність плазми крові спричинена в основному лозарта= ном та його метаболітами.

У 1 % досліджених добровольців лозартан тільки незначною мірою перетворюється на активний метаболіт.

Крім активного метаболіту, утворюються біологічно неактивні, у тому чис= лі два основні метаболіти, що утворюються внаслідок гідроксилювання бутилового бічного ланцюга, і один другорядний – N-2-тетразол-глюкуронід.

Гідрохлоротіазид <= /span>

Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму.

Виведення з організму

Лозартан

Кліренс лозартану - приблизно 600 мл/хв, а активного метаболіту = - = 50 мл/хв. Нирковий кліренс лозартану - 74 мл/хв, а активного метаболіту = - 26 мл/хв. При пероральному застосуванні приблизно 4 % введеної дози виділяється з сечею в незміненому стані, а у фо= рмі активного метаболіту - приблизно 6 %. Фармакокінетика лозартану та = його активного метаболіту лінійна для пероральної дози 200 мг. <= /span>

Після перорального застосування концентрація лозартану та його активного метаболіту експоненційно знижується. Період напіврозпаду лозартану <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:Symbol;mso-ascii-font-famil= y:"Times New Roman"; mso-hansi-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-language:UK;mso-char-ty= pe: symbol;mso-symbol-font-family:Symbol'>- приблизно 2 години, а активного метаболіту - 6= 210;9 годин. При введенні дози 100 мг на добу ні лозартан, ні його активний метаболіт не показують достовірної кумуляції в плазмі крові.

У людини після перорально введеного радіоактивно міченого лозартану 35 % радіоактивності виділялося з сечею та 58 % - з ка= лом.

Гідрохлоротіазид

Не піддається метаболізму в організмі людини, швидко виділяється з сече= ю. При дослідженні концентрації гідрохлоротіазиду в плазмі крові протягом біль= ше 24 годин період напіврозпаду знаходився в межах 5,6 і 14,8 години. Як мінім= ум 61 % перорально введеного гідрохлоротіазиду в незміненому стані виділяється з сечею протягом 24 годин.

Спеціальна г= рупа хворих

Лозартан/гідрохлоротіазид

Концентрація лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові, а т= акож всмоктування гідрохлоротіазиду значно не відрізняються у молодих і літніх хворих.

Лозартан

При введенні лозартану хворим з цирозом печінки легкого і помірного ступенів концентрація лозартану в плаз= мі крові була в 5 разів вищою, а концентрація активного метаболіту - в 1,7 раза вищою порівняно з показниками здорових добровольців. <= /o:p>

Ні лозартан, ні його активний метаболіт не можна видалити з організму шляхом гемодіалізу.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування артеріальної гіпертензії, коли монотерапія лозартаном або монотерапія гідрохлоротіазидом є недостатньою.

Протипоказання.

= - Гіперчутливість до лозартану, похідних cульфонамі= дів (гідрохлоротіазиду) або до будь-якої допоміжної речовини препарату.

- Гіпокаліємія або гіперкальціємія, що не піддається корекції.

- Тяжка печінкова недостатність, холестаз та захворювання жовчних шляхів з обструкц= ією.

- Стій= ка гіпонатріємія.

- Пода= гра, симптоматична гіперурикемія.

- Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

- Анур= ія.

- Вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

- Дитя= чий вік.

‒ Одночасне застосування препарату з лікарськими засобами, які містять аліскірен, у разі наявності цукрового діабету чи порушень функції н= ирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв./1,73 м²= ;) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємоді= й»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви= ди взаємодій.

Лозартан

Є повідомлення про те, що рифампіцин і флуконазол знижують рівень актив= ного метаболіту в крові. Клінічне значення цих взаємодій не оцінювали.

Як при застосуванні інших препаратів-інгібіторів ангіотензину II, спільне застосування лозартану з калійзберігаючими сечогінним засобами (наприклад спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом) і з добавками калію а= бо з сольовими добавками, що містять калій, може призвести до підвищення рівня к= алію в плазмі крові. Одночасне застосування лозартану з цими засобами не рекомендується.

Як і інші препарати, що впливають на виділення натрію, лозартан також м= оже гальмувати виділення літію з організму. Таким чином, при одночасному застосуванні солей літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II необхідно регулярно і ретельно контролювати рівень літію в плазмі крові.

При спільному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II= та нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), у тому числі селективних блокаторів ЦОГ-2, ацетилсаліцилової кислоти в протизапальній дозі, знижуєть= ся антигіпертензивна дія препарату. При спільному застосуванні інгібіторів ангіотензину II або діуретичних засобів з НПЗП може зростати ризик погіршення ниркової функції, зокрема появи гострої ниркової недостатності з підвищенням рівня калію, особливо у хворих з нирковою недостатністю. Комбін= ацію цих препаратів потрібно застосовувати з обережністю, особливо літнім пацієн= там. Перед початком курсу комбінованої терапії необхідно збалансувати водний обм= ін і під час терапії регулярно контролювати функціональні показники нирок. =

У хворих з нирковою патологією, що приймали нестероїдні протизапальні препарати, зокрема селективні блокатори ЦОГ-2, одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II призвело до подальшого погірше= ння функціональних показників нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. <= /span>

Подвійна бло= када ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RААS)

Клінічні дослідження вказують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RААS) шляхом одночасного застосу= вання інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, антагоністагоністів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку таких побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функ= ції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівнянно з застосуван= ням будь-якого одного з лікарських засобів (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Спільне застосування лозартану з препаратами, що знижують артеріальний тиск, у тому числі з трициклічними антидепресантами, антипсихотичними засоб= ами, баклофеном, аміфостином, може збільшувати ризик артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби, антидепресанти. Ці засоби можуть посилити ортостатичну гіпотензію.
Антидіабетич= ні засоби (пероральні антидіабетичні засоби та інсулін). Застосування тіазидів може впливати на переносимість глюкози, внаслідок чого може виникнути необхідність у зміні дози антидіабетичних засобів. Спіл= ьне застосування гідрохлоротіазиду з метформіном при функціональній недостатнос= ті нирок може призвести до метаболічного ацидозу.

Інші антигіпертензивні засоби. Адитивна або потенціююча дія.

Холестирамін= і колестипол, смоли. За наявності аніонообмін= них смол послаблюється всмоктування гідрохлоротіазиду з травного тракту. Разові дози холестирамінових та колестиполових смол зв’язують гідрохлоротіазид і зменшують його всмоктування у шлунково-кишковому тракті на 85 і 43 % відповідно.

Кортикостеро= їди, АКТГ. Збільшується втрата електролітів, особливо іонів калію.

Катехоламіни (наприклад адреналін). За наявності гідрохлоротіазиду ефективність катехоламінів знижується. Ступінь цього зниж= ення незначний, тому не виключається застосування цих засобів.

Недеполяризу= ючі м’язові релаксанти (наприклад тубокурарин). Може збільшуватися ефективність міорелаксантів.

Солі літію. = Діуретики зазвичай знижують нирковий кліренс літію= і значно збільшують ризик його передозування. Спільне застосування препаратів= не показано.

Препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон і алопурин= ол). Може виникнути необхідність у зміні дози препараті= в, що виводять сечову кислоту, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати концентрацію сечової кислоти в плазмі крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Похідні тіазидів можуть збільшувати ймовірність реакцій гіперчутливості на алопуринол. <= /span>

Антихолінерг= ічні засоби (наприклад атропін, акінетон, біпериден). Через зменшення перистальтики травного тракту і випорожнення шлунка біо= логічна доступність діуретиків, похідних тіазидів, збільшується. =

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Похідні тіазидів знижують ниркові виділення цитотоксичних засобів і мож= уть посилювати мієлосупресивну дію.

Саліцилати. = При застосуванні великих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати токсичну дію саліцилатів на центральну нер= вову систему.

Метилдопа. <= /span>В окремих випадках при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і метилдопи відмічали гемолітичну анемію.

Циклоспорин.= Спільне застосування гідрохлоротіазиду з циклоспор= ином може посилювати ризик гіперурикемії та ймовірність подагри.

Серцеві глікозиди. Спричинена тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія сприяє формуванню аритмій, спричинених серцевими глікозидами.

Препарати, д= ія яких змінюється залежно від рівня калію в крові. Необхідно періодично контролювати концентрацію калію в плазмі крові та проводити контроль ЕКГ при одночасному застосуванні комбінованого препарату лозартан/гідрохлоротіазид з препаратами, дія яких залежить від рівня калію в плазмі крові (наприклад із серцевими глікозидами та антиаритмічними засобам= и), а також із препаратами, що спричиняють              torsades de pointes (шлуночкову тахікардію), включаючи деякі антиаритмічні засоби, оскільки гіпокаліємія сприяє формуванню шлуночкової тахікардії.

Це такі препарати:

-   &nb= sp;            =          антиаритмічні препарати Iа класу (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

-   &nb= sp;            =          антиаритмічні препарати III класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

-   &nb= sp;            =          деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

-   &nb= sp;            =          інші препара= ти (наприклад бепридил, цисаприд, дифеманіл, внутрішньовенно введений еритромі= цин, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, внутрішньовенно введений вінкамін).

Солі кальцію= . Похідні тіазидів можуть збільшувати вміст кальцію в плазмі крові. Якщо необхідно застосовувати лікарські засоби, що поповнюють вміст кальцію, слід регулярно контролювати рівень кальцію в плазмі крові і відповідно до отриманого результату визначати дозу цих препаратів.

Карбамазепін= . Може збільшуватися ризик симптоматичної гіпонатріє= мії. Потрібен клінічний нагляд за хворим та лабораторний контроль крові.

Контрастні речовини, що містять йод. При дегідратації, спричиненій сечогінними засобами, може збільшуватися ризик гострої ниркової недостатності, особливо при введенні великих доз контрастн= ої речовини.

Перед введенням йоду необхідно відновити водний баланс.

Амфотерицин Б (парентерально введений), кортикостероїди, АКТГ та проносні засоби. = Гідрохлоротіазид може сприяти порушенню водно-електролітного балансу, що призводить до гіпокаліємії.

Вплив на лаб= ораторні показники. Внаслідок впливу на метаболізм кальцію тіазиди мож= уть вплинути на результати функціональних тестів паращитовидної залози.

<= /o:p>

Особливості застосування.

Лозартан

Ангіоневроти= чний набряк

Хворі з ангіоневротичним набряком (набряком обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі при прийомі препарату мають перебувати під суворим нагляд= ом лікаря.

Артеріальна гіпотензія і гіповолемія

У хворих, у яких через інтенсивну сечогінну терапію, дієту зі зниженою кількістю натрію, діарею або блювання розвивається гіповолемія та/або гіпонатріємія, може спостерігатися артеріальна гіпотензія з вираженими ознаками, особливо при прийомі перших доз препарату. Ці стани необхідно коригувати перед початком курсу терапії таблетками Лосартан Плюс.

Порушення електролітного балансу

Порушення електролітного балансу спостерігається частіше при порушенні функції нирок, особливо при наявності цукрового діабету. Цей стан потрібно відкоригувати перед початком курсу терапії препаратом. Таким чином, концентрацію калію в крові та кліренс креатиніну слід регулярно контролюват= и, особливо у тих хворих, у яких кліренс креатиніну знаходиться у межах 30–50 мл/х= в.

Одночасне застосування препарату лозартан/гідрохлоротіазид з калійзберігаючими діуретиками, із замінниками калію або із сольовими добавк= ами, що містять калій, протипоказане.

Порушення функції печінки

Відмічали значне збільшення рівня лозартану в плазмі крові у хворих із цирозом печінки. Таблетки Лосартан Плюс можна застосовувати з обережністю хворим з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня. Немає досвіду застосування комбінованого препарату хворим з тяжкою недостатністю печінки, тому таблетки Лосартан Плюс протипоказані хворим з тяжкою печінков= ою недостатністю.

Порушення функції нирок

Препарат шляхом гальмування системи ренін-ангіотензин-альдостерон може змінити функцію нирок, зокрема може призвести до ниркової недостатності. Це може спостерігатися особливо у тих хворих, у яких функціональний стан нирок залежить від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, наприклад, при тяжкій серцевій недостатності або порушенні функції нирок в анамнезі. Ці зміни в нирковій функції можуть бути оборотними при припиненні терапії лозартаном/гідрохлоротіазидом.

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на систему ренін-ангіотензин-альдостерон, можливе збільшення рівня залишкового азоту або креатиніну в плазмі кро= ві, особливо при наявності двобічного стенозу ниркової артерії (або однобічного= при відсутності однієї нирки). Ці відхилення у функції нирок можуть бути оборот= ними після закінчення терапії. Таблетки лозартан/гідрохлоротіазид слід застосову= вати з обережністю при наявності двобічного стенозу ниркової артерії або однобіч= ного при відсутності однієї нирки.

Трансплантац= ія нирок

Немає досвіду застосування комбінованого препарату хворим, у яких нещод= авно проводили трансплантацію нирок.

Первинний альдостеронізм

При первинному альдостеронізмі хворі, як правило, не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують систему ренін-ангіотензину. Таким чином, цим хворим застосовувати таблетки Лосартан Плюс не показано.

Захворювання серцевих судин і цереброваскулярні захворювання

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з церебровас= кулярним захворюванням може спричинити інфаркт міокарда або інсульт.

Серцева недостатність

Як і при застосуванні інших засобів, що діють на систему ренін-ангіотен= зин, при застосуванні лозартану/гідрохлоротіазиду у пацієнтів із серцевою недостатністю, особливо із супутньою нирковою недостатністю, існує підвищен= ий ризик тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення ниркової функції.

Стеноз мітрального або аортального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопа= тія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, препарат Лосартан Плюс слід застосовувати з обережністю хворим зі стенозом мітрального або аортального клапана або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Расові особливості

При застосуванні інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту) спостерігалося, що лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні= для зниження артеріального тиску у представників негроїдної раси, ніж у пацієнт= ів інших рас. Вірогідно, це є наслідком того, що в пацієнтів негроїдної раси і= з артеріальною гіпертензією рівень реніну в крові часто низький.

Подвійна бло= када ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RААS)

Є дані, що супутнє застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, антагоністагоністів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підв= ищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції н= ирок (у тому числі появи гострої ниркової недостатності). Отже, подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецептор= ів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована.

Коли комбінація цих лікарських засобів (подвійна блокада) вважається абсолютно необхідною, лікування має відбуватися тільки під наглядом лікаря = і за умови частого ретельного контролю функції нирок, водно-електролітного балан= су та артеріального тиску. Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину = II, не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Гідрохлоротіазид

Артеріальна гіпотензія і порушення водно-сольового балансу

Як при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, при прийомі препа= рату Лосартан Плюс можлива артеріальна гіпотензія з вираженими ознаками. Хворий = має перебувати під наглядом лікаря для своєчасного виявлення клінічних ознак порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемії, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії). У цих хворих необхідно регулярно контролювати концентрацію електролітів у сироватці кров= і. У спекотну погоду у хворих з набряками може сформуватися дилюційна гіпонатріє= мія.

Метаболічні = та ендокринні ефекти

Терапія похідними тіазидів може призвести до погіршення толерантності до глюкози. Може виникнути необхідність у зміні дози антидіабетичних засобів, зокрема інсуліну. Під час терапії похідними тіазидів прихований цукровий ді= абет може маніфестувати.

Сечогінні - похідні тіазидів - можу= ть знижувати виділення кальцію, спричинити тимчасове незначне збільшення рівня кальцію в плазмі крові. Значне збільшення рівня кальцію в крові може бути ознакою паратиреоїдизму. Перед функціональними дослідженнями паращитовидної залози застосування тіазидів потрібно тимчасово припинити.

Збільшення рівня холестерину і тригліцеридів у плазмі крові можна пов’я= зати з діуретичною дією тіазидів.

Терапія тіазидами може спричинити збільшення сечової кислоти в плазмі к= рові або напад подагри. Оскільки лозартан зменшує концентрацію сечової кислоти в плазмі крові, одночасне застосування його з гідрохлоротіазидом знижує можливість збільшення концентрації сечової кислоти та загострення перебігу = подагри, спричиненої сечогінним засобом.

Порушення функції печінки

Сечогінні засоби - похідні тіазидів - слід застосовувати з обережністю при наявності ураження або при прогресуючих захворюваннях печінки, оскільки вони можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз і невеликі відхилення у водно-сольовому балансі, що може призвести= до печінкової коми.

Лосартан Плюс протипоказаний хворим з тяжкими захворюваннями печінки.

Немеланомний рак шкіри

Підвищений ризик немеланомного р= аку шкіри (БКК і ПКК) зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлортіазиду спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду може виступати можливим механізмом розвитку даних патологі= й. Пацієнтів, які приймають гідрохлортіазид окремо або у комбінації з іншими лікарськими засобами, слід повідомити про ризик виникнення немеланомного ра= ку шкіри та рекомендувати регулярно перевіряти шкіру на наявність нових утворе= нь або змін уже наявних утворень та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід негайно обстежити, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Пацієнтам слід порекомендув= ати обмежити вплив сонячних та ультрафіолетових променів, користуватися належним захистом під час перебування під дією сонячних або УФ-променів, щоб мінімізувати ризик раку шкіри. Крім того, слід з обережністю призначати препарати, що містять гідрохлортіазид, пацієнтам із раком шкіри в анамнезі (див. також розділ «Побічні реакції»).

Інші особлив= ості

Як у хворих з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, так і у тих,= хто раніше не страждав від цих захворювань, похідні тіазидів можуть спричинити реакцію гіперчутливості. Є повідомлення про погіршення перебігу або рецидиву системного червоного вовчака при застосуванні похідних тіазидів у таких хво= рих.

Застосування= у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Лозартан

Застосування інгібіторів ангіотензину ІІ протипока= зане під час вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести= на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль без= пеки застосування під час вагітності. Якщо виявлена вагітність, лікування інгібітором ангіотензину ІІ слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.

Відомо, що застосування інгібіторів ангіотензину ІІ під час ІІ та ІІІ триместру вагітності може спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон з гіпоплазією легень, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).

Якщо застосування інгібіторів ангіотензину ІІ відбулося в ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори ангіотен= зину ІІ, слід ретельно контролювати щодо артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

Гідрохлоротіазид

Існує обмежений досвід застосування гідрохлоротіаз= иду під час вагітності, особливо під час І триместру. Дослідження на тваринах о= бмежені.

Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’є= р. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування= під час ІІ та ІІІ триместру може зашкодити кровопостачанню між плацентою та пло= дом і спричинити у плода та немовляти жовтяницю, розлад електролітного балансу = та тромбоцитопенію.

Період годув= ання груддю

Невідомо, чи виділяється лозартан у грудне молоко.= Гідрохло= ртіазид у невеликих кількостях проникає у грудне молоко. Не рекомендується застосовувати препарат у період годування груддю. Пацієнта слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке м= ає затверджений профіль безпеки застосування у період годування груддю, особли= во новонароджених або недоношених дітей.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Не були проведені дослідження щодо впливу препарату на здатність керува= ти автотранспортом або іншими механізмами.

Однак застосування антигіпертензивних засобів може спричинити запаморочення, сонливість, тому = на початку курсу терапії або при підвищенні дози препарату це необхідно брати = до уваги під час керування автотранспортом або роботи з механізмами, коли існує підвищений ризик травматизму.

<= /o:p>

Спосіб застосування та дози.

Таблетки Лосартан Плюс м= ожна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними засобами.

Таблетки Лосартан Плюс необхідно приймати, запиваючи склянкою води; мож= на приймати в будь-який час незалежно від прийому їжі.

Артеріальна гіпертензія

Комбінацію лозартану та гідрохлоротіазиду не слід застосовувати як початкову терапію.

По можливості доцільно титрувати дози компонентів препарату (лозартану = та гідрохлоротіазиду) при застосуванні їх як монотерапії.
У разі недостатньої ефективності монотерапії компонентами препарату Лос= артан Плюс можна застосовувати безпосередньо комбінований препарат.

У більшості випадків загальноприйнята початкова та підтримуюча доза препарату становить           1 таблетку Лосартан Плюс 50 мг/12,5 мг на д= обу. Пацієнтам, у яких застосування 1 таблетки                    Лосартан Плюс 50 мг/12,5 мг не дає достатнього ефекту, дозу препарату можна підвищити до              1 таблетки Лосартан Плюс 100 мг/12,5 мг або до 1 таблетки Лосартан Плюс 100 мг/25 мг 1 раз на добу.

Зазвичай максимальне зниження артеріального тиску встановлюється в межа= х 3–4 тижнів піс= ля початку терапії.

Застосування препарату при ураженні нирок та гемодіалізі

Немає необхідності у корекції дози препарату при наявності ниркової недостатності середнього ступеня (кліренс креатиніну в межах 30–50 мл/хв). П= репарат, що містить комбінацію лозартану та гідрохлоротіазиду, протипоказаний пацієн= там, яким проводять гемодіаліз, а також пацієнтам із нирковою недостатністю тяжк= ого ступеня (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Стани, що супроводжуються гіповолемією

Перед застосуванням препарату Лосартан Плюс необхідно відкоригувати гіповолемію та/або гіпонатріємію.

Печінкова недостатність

При наявності печінкової недостатності застосування препарату Лосартан Плюс протипоказано.

Пацієнти віком від 75 років =

Зазвичай немає необхідно= сті у зміні дозування препарату пацієнтам літнього віку.

=

Діти (віком до 18 років)

Немає достатніх даних про застосування комбінації лозартан/гідрохлоротіазид дітям, тому препарат Лоса= ртан Плюс не призначають пацієнтам цієї вікової групи.

=

Передозуванн= я.

Недостатньо даних щодо передозування комбінованого препарату. Терапія передозування симптоматична і підтримуюча. Потрібно перервати курс терапії препаратом і ретельно контролювати стан пацієнта. Необхідно викликати блюва= ння та промити шлунок, якщо хворий нещодавно прийняв таблетки, а також проводити лікування дегідратації, електролітного дисбалансу, печінкової коми і артеріальної гіпотензії відомими методами.

Лозартан

Недостатньо даних щодо передозування препарату. Можливі симптоми передозування препарату: артеріальна гіпотензія та тахікардія через підвище= ння парасимпатичного тонусу (вагус), брадикардія. Якщо відмічається симптоматич= на гіпотензія, слід провести підтримуючу терапію.

Ні лозартан, ні його метаболіти не можна видалити з організму шляхом ге= модіалізу.

Гідрохлоротіазид

Гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія і дегідратація є результатом надмірного діурезу. Якщо хворий одночасно приймає серцеві глікозиди, гіпокаліємія, що розвивається, може збільшити ризик аритмії. Немає даних про те, якою мірою гідрохлоротіазид можна видалити з організму шляхом гемодіалі= зу.

=

Побіч= ні реакції.

При застосуванні препарату можливі нижчезазначені побічні реакції, що згруповані за системами органів та за частотою:

дуже часто: ≥ 1/10;

часто: ≥ 1/100 ‒ < 1/10;

нечасто: ≥ 1/1000 ‒ < 1/100;

рідко: ≥ 1/10 000 ‒ < 1/1000;

дуже рідко: < 1/10 000;

невідомо: < 1/10 000 (не можна визначити за наявними даними).

Під час клінічних досліджень застосування комбінації лозартан/гідрохлоротіазид не спостерігалося особливих побічних реакцій, характерних для комбінованого препарату. Зазначені небажані ефекти вже описувалися при застосуванні лозартану калію та/або гідрохлоротіазиду.

Під час контрольованих клінічних досліджень, проведених за участю хвори= х на артеріальну гіпертензією, запаморочення було єдиним побічним ефектом, який = був пов’язаний з діючою речовиною і який зустрічався у понад 1 % хворих (достовірно більше, ніж у групі плацебо).

З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит.

Лабораторні показники: рідко – гіперкаліємія, підвищення активності АЛАТ (аланінамінотрансферази).

Нижчезазначені побічні реакції відмічалися при застосуванні діючих речо= вин як монотерапії і можуть зустрічатися при застосуванні комбінованого препара= ту лозартан/гідрохлоротіазид.

Лозартан

З боку систе= ми крові: нечасто – анемія, пурпура Геноха ‒ Шенлейна, екхімоз, гемоліз; частота невідома – тромбоцитопенія.

З боку імунн= ої системи: рідко – анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, кропив’янка.

З боку обміну речовин: нечасто – анорексія, подагра.
З боку психі= ки: часто – безсоння; нечасто – тривога, тривожний ст= ан, панічний розлад, сплутаність свідомості, депресія, жахливі сновидіння, порушення сну, сонливість, порушення пам’яті.

З боку нерво= вої системи: часто – головний біль, запаморочення; нечасто – нервозність, парестезії, периферична нейропатія, тремор, мігрень, непритомність; частота невідома – дисгевзія.

З боку орган= ів зору: нечасто – помутніння зору, відчуття печіння/свербі= ж в очах, кон’юнктивіт, зниження гостроти зору.

З боку орган= ів слуху: нечасто – вертиго, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: нечасто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, біль у грудній клітці, стенокардія, атріовентрикулярна блокада II ступеня, цереброваскулярі поруше= ння, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, аритмії (тріпотіння передсердь, сину= сова брадикардія, тахікардія, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків серця)= .

Судинні ро= злади: нечасто – васкуліт; частота невідома – дозозалежні ортостатичні ефекти.

З боку дихал= ьної системи: часто – кашель, запалення верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, гайморит, зміни в носових пазухах; нечасто – відчуття фарингального дискомфорту, фарингіт, ларингіт, задишка, бронхіт, носова кровотеча, риніт, порушення прохідності дихальних шляхів.

З боку травн= ого такту: часто – біль у животі, нудота, пронос, диспепсія; нечасто – запор, зубний біль, сухість у роті, метеоризм, гастрит, блювання<= /span>; частота невідома – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: невідомо – функціональні порушення печінки.

З боку шкіри= і підшкірних тканин: нечасто – алопеція, дерматит, сухість шкіри, еритема, почервоніння, світлочутливість, свербіж, висипання, кропив’янка, підвищене потовиділення.

З боку кістково-м’язової системи: часто – м’яз= ові судоми, біль у спині, біль у ногах, міалгія;

Нечасто – біль у руках, набряки суглобів, біль у колінах, кістково-м’яз= овий біль, біль у плечах, відчуття скутості у суглобах, артралгія, артрит, фіброміалгія (фіброміозит), м’язова слабкість, біль у тазостегновому суглоб= і; частота невідома – рабдоміоліз.

З боку сечовидільної системи: часто – порушення функції нирок, ниркова недостатність; нечасто – ніктурія, часте сечовиділення, інфекції сечовивідн= их шляхів.

З боку стате= вих органів і молочних залоз: нечасто – зниження лібідо, імпотенція.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-language:UK'>Загальні розлади: часто – слабкість, підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці; неча= сто – набряк обличчя, підвищення температури, набряки, частота невідома – грипоподібні симптоми, загальне нездужання.

Лабораторні показники: часто – гіперкаліємія, невелике зниження рівня гематокриту та гемоглобіну, гіпоглікемія; нечасто – невелике зниження концентрації залишкового азоту та креатиніну; дуже рідко – збільшення активності печінкових ферментів і рівня білірубіну; частота невідома – гіпонатріємія.

Гідрохлоротіазид

З боку систе= ми крові: нечасто – агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія.

З боку імунн= ої системи: рідко – анафілактична реакція. <= /p>
З боку обміну речовин: нечасто – анорексія, гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія.

З боку психі= ки: нечасто – безсоння.

З боку нерво= вої системи: часто – головний біль.

З боку орган= ів зору: нечасто – тимчасове помутніння зору, ксантопсія. <= o:p>

З боку судин= ної системи: нечасто – некротизуючий ангіїт (васкуліт і шкірний васкуліт).

З боку дихал= ьної системи: нечасто – респіраторний дистрес (включаючи пневмон= іт та набряк легенів).

З боку травн= ого тракту: нечасто – запалення слинних залоз, кишкові спазми, іритація шлунка, нудота, блювання, діарея, запори.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична), панкреатит.

З боку шкіри= і підшкірних тканин: нечасто – світлочутливіс= ть, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз.

Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти і поліпи):<= /i> невідомо – немеланомний рак шкіри (БКК та ПКК) внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

З боку кістково-м’язової: нечасто – м’язові судоми= .

З боку сечовидільної системи: нечасто – глюкозурія, інтерстиціальний нефрит, дисфункція нирок, ниркова недостатніст= ь.

Загальні розлади: нечасто – підвищення температури тіла, запаморочен= ня.

Опис окремих побічних реакцій: немеланомний рак шкіри = для діючої речовини гідрохлоротіазид: на основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається сукупний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіаз= идом та виникненням немеланомного раку шкіри (див. також розділи «Фармакологічні властивості» і «Особливості застосування»).

Термін придатності. 3 роки.

&nb= sp;

Умови зберігання. <= /b>

= Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС.

= Зберігати у недоступному для дітей місці.

&nb= sp;

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 або по 10 блістерів у= картонній пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробники.

Актавіс ЛТД, Мальта.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.= <= /b>

BLB 016, Б= улебел Індастріал будинок, м. Зейтун ZTN3000, Мальта.