MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D240B3.E6D86270" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный обозреватель или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите обозреватель, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D240B3.E6D86270 Content-Location: file:///C:/68141486/UA58530101_FCBF.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застос=
ування лікарського
засобу
БЕРЛІПРИЛ=
â=
ПЛЮС 10/25
(BERLIPRIL® PLUS
10/25)
Склад:
діюча речовина: еналаприлу малеат, =
i>гідрохлортіазид;
1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг та гідрохлортіазиду 25 мг;<=
b>
допоміжні речовини: лактози моногідрат; магнію карбонат легкий;
желатин; заліза оксиду гідрат жовтий (Е 172), натрію крохмальгліколят (тип =
А);
кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хіміч=
ні
властивості: п
Насічка для поділу
призначена винятково для того, щоб розділити таблетку навпіл для полегшення=
її
ковтання, а не для її поділу на рівні дози.
Фармакотерапевтична =
група. Інгібітори ангіотензинперетворюва=
льного
ферменту і діуретики. Код АТХ С09В А02.
Фармакологічні властивості.
Берліприл® плюс 10/25 – це комбінований препарат, до складу
якого входить інгібітор АПФ – еналаприл та антигіпертензивний діуретичний з=
асіб
– гідрохлортіазид.
Фармакодинаміка.
Еланаприлу малеат
Еналаприлу малеат – це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного=
2
амінокислот – L-аланіну та L-пролі=
ну.
Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) являє собою пептидил-дипептидазу =
та
каталізує перетворення ангіотензину І у ангіотензин ІІ, що чинить вазопресо=
рну
дію. Після всмоктування еналаприл гідролізується з утворенням еналаприлату, який, у свою
чергу, пригнічує АПФ. Це призводить до зменшення рівня ангіотензину ІІ у пл=
азмі
крові та подальшого збільшення активності реніну у плазмі крові (внаслідок
блокування механізму від’ємного зворотного зв’язку з вивільненням реніну) та
зменшення секреції альдостерону. Структура АПФ не відрізняється від кінінази
ІІ, таким чином, еналаприл може блокувати розпад брадикініну – потужного
вазодилататора. Однак клінічна значущість цього ефекту ще не з’ясована.
Антигіпертензивна дія еналаприлу, у першу чергу, пов’язана з пригніченням
активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, але препарат знижує
артеріальний тиск і у пацієнтів з низькореніновою формою гіпертензії.
Застосування еналаприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією супроводжуєть=
ся
зменшенням артеріального тиску у горизонтальному та вертикальному положенні
тіла без суттєвого збільшення частоти серцевих скорочень. У рідкісних випад=
ках
це супроводжується ортостатичною гіпотензією. У деяких пацієнтів оптимальне
зниження артеріального тиску відбувається тільки через кілька тижнів лікува=
ння.
Раптове припинення терапії еналаприлом не супроводжується різким підвищенням
артеріального тиску. Достатнє пригнічення активності АПФ зазвичай
спостерігається через
2-4 години після одноразового перорального застосування еналаприлу. Антигіпертензивна дія
проявляється вже протягом 1 години після прийому, але максимальне зниження
артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин. Тривалість дії препара=
ту
залежить від його дози. Однак при застосуванні рекомендованих доз гіпотензи=
вний
та гемодинамічний ефекти зберігаються не менше 24 годин. При оцінці
гемодинаміки у пацієнтів з ессенціальною гіпертензією зниження артеріального
тиску супроводжувалося зменшенням опору периферичних судин та збільшенням
серцевого викиду з мінімальною зміною частоти серцевих скорочень. Після
застосування еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку, тоді =
як
швидкість клубочкової фільтрації залишалася незмінною. Затримки натрію та в=
оди
при застосуванні еналаприлу не помічено. Однак у пацієнтів з попередньо низ=
ькою
швидкістю клубочкової фільтрації цей показник може збільшуватися на тлі лік=
ування.
У короткочасних клінічних дослідженнях, проведених на пацієнтах із порушенн=
ям
функції нирок та супутнім цукровим діабетом або без нього, спостерігалося
зменшення альбумінурії, протеїнурії та екскреції IgG із сечею після
застосування еналаприлу. При одночасному застосуванні з діуретичними засоба=
ми
тіазидової групи антигіпертензивна дія еналаприлу посилюється. Еналаприл мо=
же
запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, пов’язаної із застосуванням
діуретичних засобів тіазидової групи.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів
ангіотензину ІІ досліджувалося у двох широкомасштабних, рандомізованих,
контрольованих дослідженнях ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і у комбіна=
ції
з Ramipril Global Endpoint Trial) та VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs
Nephropathy in Diabetes)).
Дослідження ONTARGET проводилося у пацієнтів із серцев-судинними або цереброваскулярними
захворюваннями в анамнезі або цукровим діабетом ІІ типу, що супроводжувався
ознаками ураження органа-мішені. Дослідження VA NEPHRON-D проводили у паціє=
нтів
із цукровим діабетом ІІ типу і діабетичною нефропатією. Дані дослідження не
виявили значного позитивного впливу на результат ниркових та/або
серцево-судинних захворювань та летальність внаслідок них, у той час як пор=
івняно
із монотерапією спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гост=
рого
ураження нирок та/або гіпотонії. В=
раховуючи
схожість фармакодинамічних властивостей, дані результати також застосовні д=
ля
інших інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотен=
зину
ІІ протипоказане пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Дослідження AL=
TITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and
Гідрохлортіазид
Гідрохлортіазид – це діуретичний засіб тіазидового ряду, що чинить
сечогінну дію за рахунок пригнічення реабсорбції натрію у кортикальному
сегменті ниркових канальців. Він посилює виведення натрію та хлору і, меншою
мірою калію та магнію, збільшуючи об’єм сечі і сприяючи зниженню артеріальн=
ого
тиску. Сечогінний ефект препарату зазвичай проявляється через 2 години після
перорального застосування, досягає максимальної дії через 4 години та триває
протягом 6-12 годин. При досягненні певної дози збільшення терапевтичного е=
фекту
діуретичних засобів тіазидового ряду припиняється, тоді як тяжкість побічних
реакцій збільшується. При відсутності ефекту збільшення дози препарату біль=
ше
рекомендованої не дає бажаного результату і супроводжується чисельними побі=
чними
реакціями.
Еналаприлу малеат/гідрохлорт=
іазид
Проведені клінічні дослідження = довели, що одночасне застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду спричиняє більшу антигіпертензивну дію, ніж їх монотерапія. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, зумовленої гідрохлортіазидом.
Фармакокінетика.
Абсорбція.
Еналаприлу малеат
Після перорального застосування еналаприл швидко всмоктується і його
максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається протягом 1 годин=
и.
Виходячи з вмісту еналаприлу у сечі, ступінь його всмоктування після
перорального застосування у формі таблетки становить приблизно 60 %. Вживан=
ня
їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл шви=
дко
та у значних кількостях гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітору
АПФ. Максимальний рівень еналаприлату у сироватці крові досягається через 4
години після перорального застосування еналаприлу у вигляді таблетки.
Ефективний період напіввиведення для еналаприлату після багаторазового
застосування еналаприлу становить 11 годин. При нормальній функції нирок рі=
вноважна
концентрація еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 доби після
початку його застосування.
Розподіл. У діапазоні терапевтичних концентрацій ступі= нь зв’язування еналаприлату з білками плазми крові людини не перевищує 60 %. <= o:p>
Біотрансформація. Еналаприл не піддається суттєвим метаболічн=
им
перетворенням за винятком конверсії в еналаприлат.
Виведення. Еналаприлат виводиться головним ч=
ином
нирками. У сечі визначаються еналаприлат, на долю якого припадає 40 % від
застосованої дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %).
Порушення функції нирок. Експозиція еналаприлу та еналаприлату
збільшується при нирковій недостатності. При легкій або помірній нирковій
недостатності (кліренс креатиніну –
40-60 мл/хв) AUC (площа під кривою «концентрація-час») еналаприлату у с=
тані
рівноваги при дозі 5 мг 1 раз на добу приблизно у 2 рази вища, ніж при
нормальній функції нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креати=
ніну
≤ 30 мл/хв) AUC збільшується приблизно у 8 разів. У таких пацієнтів п=
ри
багаторазовому застосуванні еналаприлу малеату подовжується ефективний пері=
од
напіввиведення еналаприлату та збільшується час досягнення рівноваги.
Лактація<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>. Протягом 4-6 годин після перорал=
ьного
застосування в дозі 20 мг п’ятьма жінками у післяродовому періоді пік
концентрації еналаприлу малеату у молоці матері в середньому становив 1,7 м=
кг/л
(діапазон піків від 0,54 до 5,9 мкг/л). Середнє значення піків концентрації
еналаприлату ̶ 1,7 мкг/л (від=
1,2
до 2,3 мкг/л); піки концентрації спостерігалися в різний час протягом 24 го=
дин.
Відповідно до даних по піковій концентрації у грудному молоці, вважається, =
що
немовля, яке вживає в їжу лише молоко матері, отримує не більше 0,16 % речо=
вини
від прийнятої матір’ю дози і підібраної в розрахунку на кг маси тіла. У жін=
ки,
яка застосовувала по 10 мг еналаприлу на добу протягом 11 місяців, пік концентрації, що станов=
ить 2
мкг/л, спостерігається, приблизно через 4 години після прийому препарату, а=
пік
концентрації еналаприлу, що становить 0,75 мкг/л – приблизно через 9 годин
після прийому. Загальний добовий вміст еналаприлу в молоці матері складав 0=
,63
мкг/л, а загальний добовий вміст еналаприлу – 1,44 мкг/л. Через 4 години пі=
сля
застосування разової дози 5 мг еналаприлу однією пацієнткою та разової дози=
10 мг
еналаприлу двома пацієнтками рівень вмісту еналаприлату в молоці знаходився
нижче межі виявлення (<0,2 мкг/л); вміст еналаприлу не було встановлено.=
Гідрохлортіазид
Після перорального застосування гідрохлортіазид досить швидко всмоктуєт=
ься
в об’ємі 80 % від застосованої дози. Вживання їжі не впливає на його
всмоктування. Максимальний рівень у плазмі крові досягається через 2-5 годи=
н.
Приблизно 50-60 % гідрохлортіазиду зв’язується з альбуміном, але більша його
частина накопичується в еритроцитах. Середній період напіввиведення станови=
ть
5-15 годин. Гідрохлортіазид виводиться нирками практично у незміненому стані
(> 95 %).
Доклінічні дані з бе=
зпеки.
Стандартні доклінічні дослідження фармакологічної безпеки, токсичності =
при
багаторазовому застосуванні, генотоксичності, канцерогенності та репродукти=
вної
токсичності не виявили специфічного ризику для людини.
Дані досліджень репродуктивної токсичності дають змогу припустити, що
еналаприлу малеат не впливає на фертильність і функціонування репродуктивної
системи у щурів та не володіє тератогенним ефектом. У дослідженні, у якому
препарат вводили щурам до спаровування і протягом вагітності, під час лакта=
ції була
виявлена підвищена летальність потомства. Було доведено, що препарат проход=
ить
через плаценту і виводиться з молоком. Також було доведено фетотоксичну дію
(шкідливий вплив на плід та/або загибель плода) препаратів, що відносяться =
до
класу інгібіторів АПФ, якщо їх призначати у ІІ та ІІІ триместрах вагітності=
.
Клінічні характерист=
ики.
Показання.=
Ессенціальна гіпертензія.
Берліприл&a=
circ; плюс 10/25 показаний тоді, коли з=
ниження
артеріального тиску недостатнє при застосуванні монотерапії еналаприлом
малеатом.
Цей лікарський засіб можна застосовувати для заміни комбінованої терапії
еналаприлом малеатом 10 мг та гідрохлортіазидом 25 мг при стабільному стані=
хворого
при цих дозах.
Протипоказання.=
span>
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
Підвищена
чутливість до еналаприлу або до інших інгібіторів ангіотензин-перетворюваль=
ного
ферменту (АПФ), діуретичних засобів групи тіазидів, засобів групи
сульфонамідів/препаратів сульфонілсечовини або до будь-якої іншої допоміжної
речовини лікарського засобу;
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
ангіоневротичний
набряк в анамнезі, спричинений застосуванням інгібітору АПФ;
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
спадкова/вроджена
схильність до ангіоневротичного набряку;
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
тяжка
ниркова недостатність (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) та лікування
методом гемодіалізу, анурія;
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
стеноз
ниркової артерії;
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
тяжкі
порушення функції печінки;
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
одночасне
застосування разом з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказ=
ано
пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60
мл/хв/1,73 м2);
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
вагітні
або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період ваг=
ітності
або годування груддю»);
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
період
годування груддю.
Взаємодія з іншими
лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Еналаприлу
малеат/гідрохлортіазид
Інші
гіпотензивні засоби
При одночасному застосуванні можливе посилення
гіпотензивних ефектів еналаприлу та гідрохлортіазиду. При поєднанні з
нітрогліцерином, іншими нітропрепаратами або судинорозширювальними препарат=
ами
можливе подальше значне зниження артеріального тиску.
Літій.<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK;mso-bidi-font-weight:bold'> Були
повідомлення про оборотне збільшення рівня літію у сироватці крові та його
токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Діуретичні зас=
оби
тіазидової групи можуть ще більше підвищувати ризик розвитку токсичної дії
літію, що вже має місце на тлі застосування інгібіторів АПФ. Тому комбінова=
ний
препарат еналаприлу/гідрохлортіазиду не рекомендується одночасно застосовув=
ати
з препаратами літію, а у разі необхідності такої терапії слід ретельно
контролювати рівень літію у сироватці крові.
Нестероїдні
протизапальні засоби (НПЗЗ). При тривалому застосуванні НПЗЗ можливе
послаблення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Поєднання НПЗЗ (у тому
числі інгібіторів ЦОГ-2) та інгібіторів АПФ супроводжується адитивним ефект=
ом у
вигляді підвищення рівня калію в сироватці крові та може призвести до
погіршення функції нирок. Як правило, ці ефекти мають оборотний характер. Р=
ідко
розвивається гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів із
порушенням функції нирок, наприклад у літньому віці або у пацієнтів =
зі зменшеним об’ємом циркулюючої крові,=
у
тому числі внаслідок інтенсивного застосування діуретичних засобів.
Подвійна
блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Дані клі=
нічних
досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС, пов’язана із одночасним
застосуванням інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або
аліскірену, призводить до підвищення частоти побічних реакцій, таких як
артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (у т. ч. го=
стра
ниркова недостатність) порівняно з застосуванням одного засобу, що впливає =
на
РААС.
Еналаприлу
малеат
Калійзберігаючі
діуретичні засоби або препарати калію. Інгібітори АПФ
зменшують втрату калію, спричинену діуретичним засобом. Калійзберігаючі
діуретичні засоби (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид=
),
добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій, можуть
призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. Якщо внаслі=
док
гіпокаліємії показано одночасне застосування цих препаратів, то їх слід
застосовувати з обережністю та регулярно контролювати рівень калію у крові.=
Діуретичні засоби =
(групи
тіазидів та петльові діуретичні засоби). Попереднє лікуван=
ня
високими дозами діуретичних засобів може призвести до зневоднення та виникн=
ення
небезпеки артеріальної гіпотензії на перших етапах терапії еналаприлом.
Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів,
збільшенням кількості солі та рідини, що вживається, шляхом застосування
еналаприлу у низьких початкових дозах.
Трициклічні
антидепресантні засоби/нейролептичні засоби/анестетичні засоби/наркотичні
засоби. Можливе значне зниження артеріального тиску при одночасному застосув=
анні
наведених вище засобів з інгібіторами АПФ.
Симпатоміметичні з=
асоби. Можливе
послаблення дії інгібіторів АПФ.
Антидіабетичні зас=
оби. За дани=
ми
епідеміологічних досліджень одночасне застосування інгібіторів АПФ та
антидіабетичних засобів (інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів) =
може
супроводжуватися значним зниженням рівня глюкози у крові та підвищенням риз=
ику
розвитку гіпоглікемії. Це найвірогідніше у перші тижні такого лікування та =
при
порушенні функції нирок.
Етанол.=
Етанол =
посилює
гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Ацетилсаліцилова
кислота/тромболітичні засоби/засоби групи бета-блокаторів. Одночасне
застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних доза=
х),
тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами небезпеки не становить. =
Препарати золота.<=
/span> При одн=
очасному
застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, з препаратами золота,
призначених для ін’єкційного введення (натрію ауротіомалат), були повідомле=
ння
про виникнення рідкісних нитритоїдних реакцій, що супроводжуються такими
симптомами як припливи, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія.
Гідрохлортіазид
Недеполяризуючі
міорелаксантні засоби. Можливе підвищення
реакції на тубокурарин.
Етанол/засоби групи
барбітуратів/наркотичні аналгетичні засоби. Можливе посилення
ортостатичної артеріальної гіпотензії.
Антидіабетичні зас=
оби
(пероральні засоби, інсулін). Може виникнути необхідність корекції дози
антидіабетичних засобів.
Метформін. Метфор=
мін слід
застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактацидозу, спричиненого<=
span
style=3D'mso-spacerun:yes'> функціональною нирковою недостатністю, =
яка
іноді виникає у результаті застосування гідрохлортіазиду.
Холестирамін та
колестипол. У присутності даних іонообмінних смол всмоктування гідрохлортіазиду
порушується. Після одноразового
застосування холестираміну та колестиполу відбувається зв’язування гідрохлортіазиду з одночасним зменшення=
м його
всмоктування у шлунково-кишковому тракті до 85 % та 43 % відповідно.
Засоби,
що призводять до подовження інтервалу QT (напр. хінідин, прокаїнамід, аміод=
арон,
солатол). Підвищує ризик розвитку двонаправленої веретеноподібної шлуночкової
тахікардії (піруента тахікардія – «torsades de=
po=
intes»).
Серцеві глікозиди =
на
основі наперстянки. Гіпокаліємія може призводити до підвищення
чутливості серця до токсичних ефектів наперстянки або спричиняти його
гіперреакцію на ці токсичні ефекти (напр. підвищення шлуночкової збудливост=
і).
Кортикостероїди,
кортикотропін (АКТГ), амфотерицин В (при парентеральному застосуванні). При одн=
очасному
застосуванні цих засобів з гідрохлортіазидом можливі електролітні порушення,
зокрема гіпокаліємія.
Калійуретичні
діуретики (напр. фуросемід), карбеноксолон або зловживання послаблюючими
засобами. Гідрохлортіазид може посилювати втрату калію та/або магнію.
Вазопресорні
аміни (напр. норадреналін). Ефект вазопресорних амінів може знижуватися=
.
Солі кальцію. При одн=
очасному
застосуванні з препаратами тіазидової групи можливе підвищення рівня кальці=
ю в
сироватці крові через зменшення його виведення.
Імунодепресантні
засоби/кортикостероїдні засоби системної дії/прокаїнамід. Можливе =
зниження
кількості лейкоцитів, лейкопенія.
Цитостатичні засоби
(наприклад циклофосфамід, фторурацил, метотрексат). Тіазиди
можуть знижувати виведення цитостатичних засобів через нирки та посилювати =
їх пригнічувальну
дію на кістковий мозок.
Засоби для лікуван=
ня
подагри (наприклад, алопуринол, бензбромарон). Може бути потрібне
збільшення дози цих засобів, оскільки гідрохлортіазид підвищує рівень сечов=
ої
кислоти у крові.
Клінічні лаборатор=
ні
дослідження. Гідрохлортіазид може впливати на результати проби з бентиромідом.
Діуретичні засоби тіазидової групи
можуть знижувати у сироватці крові концентрацію йоду, що зв’язаний з
білками, при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.
Особливості засто=
сування.
Еналаприлу малеат та гідрохлортіазид
Артеріальна гіпотонія та порушення балансу
електролітів/рідини в організмі. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко
спостерігається у пац=
ієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензі=
єю.
При застосуванні еналаприлу ризик її розвитку підвищується при порушенні
водно-електролітного обміну, дієти з обмеженням вживання солі, діалізі, діа=
реї
або блюванні. У таких пацієнтів слід проводити регулярний контроль сироватк=
ової
концентрації електролітів. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам з ішеміч=
ною
хворобою серця або з ураженням судин головного мозку, у яких надмірне зниже=
ння
артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого поруше=
ння
мозкового кровообігу. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у=
пацієнтів
із серцевою недостатністю із супу=
тньою
нирковою недостатністю або без неї.
При появі артеріальної гіпотензії пацієнта тр=
еба
перевести у горизонтальне положення і, у разі необхідності, провести інфузію
фізіологічного розчину. Перехідна артеріальна гіпотензія не є протипоказанн=
ям
для подальшого лікування, яке може бути продовжене після нормалізації
артеріального тиску на тлі інфузійної терапії.
Порушення функції =
нирок. =
Берліприл® плюс 10/25 н=
е слід
призначати пацієнтам із печінковою недостатністю (кліренс креатиніну < 80 мл/хв. та > 30 мл/хв), поки у ході підбору дози еналаприлу не буде доведена
необхідність застосування препарату з даним складом.
У деяких пацієнтів без явної патології=
нирок
спостерігалося збільшення концентрації сечовини та креатиніну у крові, особ=
ливо
при одночасному застосуванні еналаприлу та діуретичних засобів. Якщо це
відбувається, лікування препаратом Берліприл® плюс 10/25<=
span
style=3D'mso-spacerun:yes'> слід припинити. При цьому слід врахуват=
и, що
в даному випадку може мати місце стеноз ниркової артерії.
Одночасне застосування препарату Берліприл® плюс 10/25 та
аліскірену протипоказано пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функ=
ції
нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).
Гіперкаліємія. При застосуванні комбінації еналаприлу з
діуретиками в низьких дозуваннях неможливо виключити можливість гіперкалієм=
ії.
Літій. Одночасне застосування еналаприлу та препаратів літію не рекомендуєтьс=
я.
Лактоза. Берліприл&a=
circ; плюс 10/25 містить лактози моногі=
драт,
тому його не слід застосовувати пацієнтам з такими рідкісними спадковими
захворюваннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази або порушення
всмоктування глюкози-галактози.
Еналаприлу малеат<= o:p>
Стеноз устя аорти/=
гіпертрофічна
кардіоміопатія. Як і інші судинорозширювальні засоби, інгібітори АПФ слід з обережні=
стю
застосовувати пацієнт=
ам із порушенням відтоку крові з лівого
шлуночка, а також при кардіогенному шоку та стенозі, що спричиняє суттєвий
вплив на гемодинаміку.
Порушення функції нирок. Були повідомленн=
я про
розвиток ниркової недостатності на тлі лікування еналаприлом, що спостеріга=
лися
головним чином у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або захворюванн=
ям
нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. При своєчасному діагностуванні та адеква=
тному
лікуванні ця ниркова недостатність має оборотний характер.
Вазоренальна артер=
іальна
гіпертензія. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з двобічним стенозом
ниркових артерій або зі стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки
підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності=
. У
цьому випадку порушення функції нирок може супроводжуватися лише незначними
змінами концентрації креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам препарат=
слід
застосовувати під постійним медичним наглядом у низькій дозі, яку слід пост=
упово
обережно підвищувати, під контролем функції нирок.
Трансплантація нир=
ки. Клінічн=
ий
досвід застосування п=
репарату
Берліприл&a=
circ; плюс 10/25 у пацієнтів, які нещод=
авно
перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому препарат не рекомендується даній категорії пацієнті=
в.
Гемодіаліз. Пацієнтам з нирковою недостатністю, які
потребують діалізу, застосування еналаприлу не показано. Були повідомлення =
про
розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу з мембранами вис=
окої
пропускної здатності (наприклад AN 69) у пацієнтів, які застосовували
інгібітори АПФ. При необхідності такої процедури рекомендується використову=
вати
діалізні мембрани іншого типу або застосовувати препарат іншого
антигіпертензивного класу.
Печінкова недостатність. Рідко застосування інгібіторів АПФ супровод=
жувалося
синдромом, що починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і закінчував=
ся
блискавичним некрозом печінки, інколи з летальним наслідком. Механізм розви=
тку
такого синдрому не з’ясований. Пацієнтам, у яких на тлі лікування інгібітор=
ами
АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових
ферментів, слід припинити застосування інгібітору АПФ та розпочати відповід=
не
лікування.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про розвиток
нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які
застосовували інгібітори АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності і=
нших
провокуючих факторів нейтропенія виникає досить рідко. Еналаприл слід з
обережністю застосовувати пацієнтам з ураженням судин на тлі колагенових
захворювань, при лікуванні імунодепресивними засобами, алопуринолом,
прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо у пацієнтів із
попереднім ушкодженням нирок. У деяких пацієртів розвивалися тяжкі інфекцій=
ні
процеси, які не піддавалися антибіотикотерапії. Під час застосування еналап=
рилу
у таких пацієнтів слід періодично перевіряти лейкоцитарну формулу, при цьому
усім пацієнтам рекомендується повідомляти лікарю про будь-які ознаки інфекц=
ійного
процесу.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які застосовують інгібі=
тори
АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення рівня калію у сирова=
тці
крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність,
зниження функції нирок, вік пацієнта (від 70 років), цукровий діабет,
інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі такі як зневоднення, гост=
ра
декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз та супутнє застосува=
ння
калійзберігаючих діуретичних засобів (наприклад спіронолактон, епленерон,
тріамтерен, амілорид), калієвих добавок або замінників солі, що містять кал=
ій,
а також інших засобів, що призводять до підвищення рівня калію у крові
(наприклад гепарин). При застосуванні препаратів калію, калійзберігаючих ді=
уретичних
засобів, калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, у пацієнті=
в з
порушенням функції нирок можливе значне підвищення рівня калію у крові.
Гіперкаліємія здатна спричинити розвиток тяжких аритмій, у тому числі з
летальним наслідком. Якщо застосування вищезазначених засобів з еналаприлом
доцільне, лікування слід проводити з обережністю, регулярно контролюючи рів=
ень
калію у крові.
Подвійна
блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Дані клі=
нічних
досліджень свідчать, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів
рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищують ризик розвитку артеріа=
льної
гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у т.ч. гострої ниркової
недостатності). Тому подвійна блокада РААС на тлі одночасного застосування
інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не
рекомендується. Якщо терапія з подвійною блокадою РААС є абсолютно доцільно=
ю,
то її слід проводити тільки під наглядом спеціаліста, а також на тлі ретель=
ного
нагляду за функцією нирок, вмістом електролітів та артеріальним тиском. Одн=
очасне
застосування інгібіторів АПФ та
блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказано пацієнтам з діабетичною
нефропатією.
Пацієнти з
цукровим діабетом. Пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні
засоби або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ треба
попередити про необхідність ретельного контролю рівня цукру у крові для
уникнення розвитку гіпоглікемії, особливо у перший місяць одночасного
застосування.
Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний наб=
ряк. При застосуванні інгібіторів АПФ,=
у тому
числі еналаприлу, були повідомлення про розвиток ангіоневротичного набряку
обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника, гортані. Такий набряк може ро=
звинутися
у будь-який час на тлі лікування. У цьому випадку слід негайно припинити
застосування препарату Берліприлâ
плюс 10/25, пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного
зникнення усіх симптомів. Навіть якщо ангіоневротичний набряк вражає тільки
язик, без супутньої дихальної недостатності, небхідний тривалий нагляд за п=
ацієнтом,
оскільки застосування антигістамін=
них
препаратів та кортикостероїдних засобів може бути недостатнім.
У рідкісних випадках були повідомлення про летальні випадки через
ангіоневротичний набряк гортані та язика. При набряку язика, надгортанника =
або
гортані підвищений ризик обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів,=
які
нещодавно перенесли операцію на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно
вжити негайних заходів, у
тому числі може
знадобитися підшкірна ін’єкція
розчину епінефрину 1:1000 (=
0,3-0,5
мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів.
У представників негроїдної раси частіше спостерігалися випадки
ангіоневротичного набряку по відношенню до пацієнтів європеоїдної раси, які
застосовували інгібітори АПФ.
У цілому вважається, що у представників негроїдної раси існує більш вис=
окий
ризик розвитку ангіоневротичного набряку.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком іншої етіології в анамнезі при
призначенні інгібіторів АПФ потрапляють в іншу групу підвищеного ризику щодо
даного ускладнення.
Анафілактичні реакції при десенсибілізації о=
трутою
комах. Рідко у па=
цієнтів,
які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що =
загрожували
життю, при проведенні десенсибілізації отрутою комах. Таких реакцій можна
уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед ко=
жною
процедурою десенсибілізації.
Анафілактичні реакції при аферезі ліпопротеї=
дів
низької щільності (ЛПНЩ). Рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися
анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні аферезу ЛПНЩ з
декстрином сульфатом. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового
припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Кашель. Були повідомлення про появу «впертого» непродуктивного кашлю при
застосуванні інгібітору АПФ, який припинявся після його відміни, що слід
враховувати при проведенні диференційної діагностики причини кашлю.
Хірургічні втручання/анестезія. При виконанні хірургічних втручан=
ь або
застосуванні наркозу із застосуванням препаратів, що знижують артеріальний
тиск, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ за рахунок компенсаторного
вивільнення реніну. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії, спричиненої=
цим
механізмом, її усувають за допомогою інфузійної терапії.
Вагітність.=
i> Берліприл® плюс 10/25 =
не
слід застосовувати ва=
гітним
або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування лікарським засобом Берліприл® плюс
10/25 підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно
припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.
Етнічні відмінності. Як і у випадку інших інгібіторів АПФ, у пац=
ієнтів
негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражени=
й,
ніж у пацієнтів інших рас, можливо, через більшу розповсюдженість низького
рівня реніну в осіб даної раси.
Гідрохлортіазид
Порушення функції нирок. Застосування діуретичних засобів групи тіаз=
идів
не завжди доцільно при лікуванні пацієнтів з порушенням функції нирок. Вони
неефективні при показниках кліренсу креатиніну 30 мл/хв та нижче (наприклад=
у пацієнтів
з нирковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня).
Печінкова недостатність. Препарати групи тіазидів слід з обережністю
застосовувати пацієнтам із порушенням функції печінки або її прогресуючим
захворюванням, оскільки незначні зміни вмісту рідини та водно-сольового бал=
ансу
в організмі можуть спричинити печінкову кому.
Метаболічні та ендокринні ефекти.=
Препарати групи тіазидів можуть
порушувати толерантність до глюкози. У пацієнтів з цукровим діабетом допуск=
ається
потреба у корекції дозування цукрознижувальних засобів, включаючи інсулін.
Застосування діуретичних засобів групи тіазидів може призвести до збільшення
рівня холестерину та тригліцеридів у сироватці крові, а у деяких пацієнтів =
може
розвинутися гіперурикемія або подагра. Даний ефект гіперурикемії, імовірно,=
залежить від дози. Крім того, еналаприл =
може
підвищувати рівень сечової кислоти у крові, і таким чином, посилювати
гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду. Як і у випадку застосування будь-я=
ких
діуретиків, необхідний періодичний контроль рівня сироваткових електролітів=
.
Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлортіазид, можуть спричини=
ти
порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію,
гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-передвісниками появи водно-електролітн=
ого
дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, сонливість, запаморочення,
неспокій, біль або судоми у м’язах, слабкість у м’язах, артеріальна гіпотен=
зія,
олігурія, тахікардія та розлади з боку травного тракту, такі як нудота та
блювання. Хоча при застосуванні гідрохлортіазид може виникнути гіпокаліємія,
одночасне застосування еналаприлу зменшує цей ефект. Ризик гіпокаліємії біл=
ьш
вірогідний у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів зі значно підвищеним
діурезом, із недостатнім надходженням в організм електролітів, у пацієнтів,=
які
одночасно застосовують кортикостероїдні засоби або адренокортикотропний гор=
мон
(АКТГ).
У пацієнтів із набряками у спекотну погоду може виникати гіпонатріємія.
Дефіцит хлоридів зазвичай помірно виражений та не вимагає терапевтичного
втручання. Препарати групи тіазидів можуть знижувати виведення кальцію із с=
ечею
та спричиняти оборотне та легке підвищення рівня кальцію у сироватці крові =
при
відсутності відповідних захворювань, що впливають на його метаболізм. При
прихованому гіперпаратиреозі може спостерігатися виражена гіперкальціємія.
Застосування препаратів групи тіазидів треба припинити перед проведенням
досліджень функції паращитовидних залоз. Препарати групи тіазидів можуть
збільшувати виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії. =
Антидопінговий тест. Гідрохлортіазид, що міститься у цьому препа=
раті,
може зумовити хибно позитивний результат антидопінгового тесту.
Гіперчутливість. У пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі=
або
без неї можуть виникати реакції гіперчутливості. Також були повідомлення про
підвищений ризик посилення або активізації перебігу системного червоного
вовчака.
Гострий напад закрит=
окутової
глаукоми. Гідрохл=
ортіазид,
що є сульфонамідом, пов’язували з реакцією ідіосинкразії, що призводила до
гострої перехідної міопії та гострого нападу закритокутової глаукоми. Симптоми включають у себе гос=
тре
зниження гостроти зору або появу болю в очах. Вони виникають зазвичай протягом проміжку часу від дек=
ількох
годин до одного тижня після початку лікування. Напад гострої закритокутової
глаукоми може призвести до стійкої втрати зору, якщо його не лікувати вчасн=
о.
Першочерговими заходами є якомога швидша відміна гідрохлортіазиду. У
випадку, якщо внутрішньоочний тиск не контролюється, може виникнути
необхідність прийняття рішення про негайне терапевтичне або хірургічне
лікування. Фактором ризику у плані розвитку закритокутової глаукоми може бу=
ти
наявність в анамнезі алергії до сульфаніламідів або пеніцилінів.
Застосування у пе=
ріод
вагітності або годування груддю.
Берліприл® плюс 10/25 не
застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час
лікування лікарським засобом
Берліприл® плюс 10/25 підтверджується вагітність, його
застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобо=
м,
дозволеним для застос=
ування вагітним.
Інгібітори АПФ
Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення
тератогенного впливу інгібіторів АПФ у вагітних під час І триместру вагітно=
сті
не були переконливими, однак ризик не може бути виключеним. Пацієнткам, які
планують вагітність, необхідно замінити терапію інгібіторами АПФ на терапію
альтернативними антигіпертензивними засобами, які мають встановлений профіл=
ь з
безпеки для застосування у період вагітності, крім випадків, коли терапія
інгібіторами АПФ вважається необхідною. Коли діагностується вагітність,
лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, при необхідності,
розпочати терапію альтернативними засобами.
Терапія інгібіторами АПФ під час ІІ та ІІІ
триместру вагітності спричиняє фетотоксичність (порушення функції нирок, ол=
ігогідрамніон,
уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова
недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Може мати місце оліг=
огідрамніон
– імовірно, як прояв пониженої ниркової функції плода; що може призвести до
контрактур кінцівок, краніоцефальних деформацій або гіпоплазії легень. У
випадку появи ефектів фетотоксичності під час терапії інгібіторами АПФ у ІІ=
та
ІІІ триместрах вагітності пацієнткам показане ультразвукове дослідження для
перевірки функції нирок та стану кісток черепа. Немовлят, матері яких
застосовували інгібітори АПФ, необхідно спостерігати щодо можливої артеріал=
ьної
гіпотонії.
Гідрохлортіазид
Досвід застосування гідрохлортіазиду у періо=
д вагітності
обмежений. Результатів експериментальних досліджень на тваринах недостатньо=
. Гідрохлортіазид проникає крізь плацента=
рний
бар’єр. Враховуючи механізм дії гідрохлортіазиду, у ІІ та ІІІ триместрах він
може порушувати фето-плацентарний кровоток і здійснювати негативний вплив на
плід, а як наслідок, і на немовля, спричиняючи жовтяницю, електролітні
порушення і тромбоцитопенію.
Гідрохлортіазид не призначений для лікування
гестаційного набряку, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії,
оскільки він може спричиняти зменшення об’єму плазми і гіпоперфузію плацент=
и,
але при цьому не здійснювати позитивного впливу щодо лікування захворювання=
.
Гідрохлортіазид також не рекомендовано застосовувати для лікування первинної артеріальної гіпертензії у вагітних, = крім рідкісних випадків, коли не можна використовувати інші препарати.
Годування груддю. =
span>Препарат Берліприл® плю=
с 10/25
протипоказаний у період годування груддю.
У людини еналаприл та гідрохлортіазид проник=
ають у
грудне молоко. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів у період
годування груддю у годуючих матерів супроводжувалося зменшенням або припине=
нням
продукування молока. Через можливі серйозні побічні реакції у немовлят на
обидва активні компоненти цього препарату його застосування слід припинити у
період годування груддю. В іншому випадку жінкам рекомендується відмовитися=
від
годування дитини груддю.
Еналаприл
Дані з фармакокінетики підтверджують перехід
еналаприлу у дуже низьких концентраціях у грудне молоко. Хоча незначні
концентрації інгібіторів АПФ не мають клінічного значення, через наявний ри=
зик
виникнення побічних реакцій у немовлят (вплив на серцево-судинну систему та
функцію нирок), а також у зв’язку з недостатністю досвіду клінічного
застосування Берліприл®=
плюс
10/25, проводити лікування еналаприлом пацієнток – у випадку недоношеності<=
span
style=3D'mso-spacerun:yes'> дітей або у перші тижні їх життя – не
рекомендується, якщо дитина знаходиться на грудному годуванні. При грудному
годуванні у більш старшому віці застосування еналаприлу матір’ю допускається
тільки у випадку крайньої необхідності і при умові медичного спостереження =
за
немовлям на предмет побічних реакцій.
Гідрохлортіазид
Гідрохлортіазид у невеликих кількостях прони=
кає у
грудне молоко. У високих дозах тіазиди значно збільшують діурез, і тим самим
пригнічують лактацію.
Фертильність. Досліджень щодо впливу препарату Б=
ерліприл®
плюс 10/25 на фертильність не проводили.
Еналаприл
Результати досліджень щодо токсичності відно=
сно
репродуктивної функції, що проводили на щурах, дають можливість припустити,=
що еналаприл
не впливає на фертильність і функцію репродуктивної системи.
Гідрохлортіазид
У дослідженнях
токсичності гідрохлортіазиду на репродуктивну функцію, що проводилис=
я на
мишах та щурах, випадків негативного впливу на фертильність тварин обох ста=
тей
зафіксовано не було.
Здатність впливат=
и на
швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
У деяких пацієнтів під час застосування препа=
рату Берліприл® плюс 10/25 =
можлива зміна швидкості реакції, що перешкоджає керуванню автотранспорто=
м та
роботі з іншими механізмами або роботі в умовах нестійкої рівноваги. Це най=
вірогідніше
на початку лікування, при підвищенні дози або зміні препарату, а також при
застосуванні алкоголю під час лікування. Слід пам’ятати, що застосування
препарату Берліприл® плюс 10/25 може супроводжуватися
запамороченням та слабкістю.
Спосіб застосуван=
ня та
дози.
Берліприл® плюс 10/25 не
показаний для початкового лікування ессенціальної гіпертензії. На перших ет=
апах
слід підбирати оптимальні дози його окремих компонентів. У разі необхідност=
і пацієнту
слід призначити застосування комбінованого препарату з фіксованими дозами
діючих речовин замість монотерапії.
Стандартна добова доза препарату становить 1
таблетку на добу. Таблетку приймати незалежно від вживання їжі, вранці, і
запивати достатньою кількістю рідини, наприклад 1 склянкою води.
При переведенні пацієнтів з монотерапії еналаприлом на препарат Берліпр=
илâ=
плюс 10/25, особливо пацієнтів з
водно-електролітними порушеннями (наприклад після блювання, діареї, лікуван=
ня
діуретичними засобами), з тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою формою
артеріальної гіпертензії, у тому числі ниркового походження, можливе значне
зниження артеріального тиску, тому такі пацієнти повинні перебувати під
наглядом приблизно 8 годин після застосування першої дози.
Дозування при поруше=
ннях
функції нирок (кліренс креатиніну – 30-80 мл/хв)
Берліприл&a=
circ; плюс 10/25 протипоказаний пацієнт=
ам з
тяжкою нирковою недостатністю. Його призначення можливе пацієнтам, у яких
кліренс креатиніну становить > 30 та < 80 мл/хв, але тільки після під=
бору
діючих речовин окремо. У таких пацієнтів рекомендована початкова доза
еналаприлу малеату при монотерапії становить 5-10 мг.
Пацієнти літнього віку. Дані про взаємозв’язок ефективності та безп=
еку
препарату з віком пацієнта відсутні. При застосуванні препарату треба
враховувати функцію нирок.
Діти.
Застосовувати препарат дітям не рекомендується
через відсутність інформації щодо його ефективності та безпеки при застосув=
анні
цій категорії пацієнтів.
Передозування.
С=
пеціальних вказівок
щодо лікування пацієнтів
із передозуванням препарату
Берліприл® плюс =
10/25
немає. Лікування носить симптоматичний та підтримуючий характер. У випадку
передозування слід припинити застосування препарату, пацієнт повинен перебу=
вати
під медичним наглядом.
Лікування. Можливими заходами з усунення передозування є штучне блювання,
застосування активованого вугілля та проносних засобів у тому випадку, коли
препарат було прийнято нещодавно, а також боротьба зі зневодненням, порушен=
ням
електролітного балансу та артеріальною гіпотензією за допомогою
загальноприйнятих методів.
Еналаприлу малеат. Дотепер найчастішою ознакою передозування є виражена артеріальна
гіпотензія, що розпочинається приблизно через 1 годину після застосування
таблеток та супроводжується блокадою ренін-ангіотензин-альдостеронової сист=
еми
та ступором. При передозуванні інгібіторами АПФ можуть розвиватися такі
симптоми: гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу,
ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття,
брадикардія, запаморочення, стан тривожності та кашель. Були повідомлення п=
ро
випадки перорального застосування 300 мг та 400 мг еналаприлу, що призвело
відповідно до підвищення рівня еналаприлу в сироватці крові у 100 та 200 ра=
зів
порівняно з рівнями, що зазвичай спостерігаються при застосуванні терапевти=
чних
доз.
Лікування. Для лікування передозування рекомендується внутрішньовенна інфузія 0=
,9 %
розчину натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід
перевести у горизонтальне положення. Можливе проведення внутрішньовенної
інфузії ангіотензину ІІ та/або препаратів катехоламінової групи. Якщо
застосування еналаприлу відбулося нещодавно, показані такі заходи щодо його
виведення з організму: штучне блювання, промивання шлунка, застосування
адсорбентів та сульфату натрію. Еналаприлат піддається виведенню за допомог=
ою
гемодіалізу. При стійкій брадикардії показане застосування кардіостимулятор=
а,
при цьому слід проводити безперервний контроль життєвих показників організм=
у та
рівня електролітів у сироватці крові.
Гідрохлортіазид. Найчастішими ознаками передозування є симптоми, зумовлені зниженням
рівня електролітів у сироватці крові (гіпокаліємія, гіпохлоремія,
гіпонатріємія), а також зневоднення, що виникає внаслідок надмірного діурез=
у. У
випадку застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія здатна призвести до
збільшення серцевих аритмій.
Побічні реакції.<=
/span>
Під час клінічних досліджень або після виходу
препарату на ринок повідомлялися наведені нижче побічні реакції препарату Берліприл® плюс 10/25, окремо еналаприлу або одного
гідрохлортіазиду.
Для оцінки частоти виникнення =
побічних дій використовується така класифікація: дуже част=
о:
> 1/10; часто: =
> > 1/10000, < 1/1000; дуже рідко:
< 1/10000; невідомо: за наявними даними
частоту встановити неможливо.
Інфекції та інвазі=
ї.
Рідко: сіалоаденіт.
З боку крові та
лімфатичної системи.
Іноді: анемія, у тому числі апластична та
гемолітична.
Рідко: нейтропенія, зниження рівня гемоглобін=
у,
зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції
кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З боку ендокринної
системи.
Невідомо: синдром порушення секреції
антидіуретичного гормону (SIADH).
З боку системи тра=
влення
та обміну речовин.
Часто: гіпокаліємія, гіперхолестеринемія, гіп=
ертригліцеридемія,
гіперурикемія.
Іноді: гіпоглікемія, гіпомагніємія, подагра.<= o:p>
Рідко: гіперглікемія, глюкозурія.
Дуже рідко: метаболічний алкалоз, гіперкальціємія.
З боку нервової си=
стеми
та психічні порушення.
Часто:
головний біль, депресія, втрата
свідомості, зміни смакового сприйняття.
Іноді: сплутаність свідомості, сонливість,
безсоння, підвищена збудливість, парестезії, запаморочення, зниження лібідо=
.
Рідко: незвичні сновидіння, порушення сну,
З боку органів зор=
у.
Дуже часто: розпливчатість зору.
Іноді:
ксантопсія.
Невідомо:
гострий напад закритокутової глаукоми.
З боку вуха та
лабіринту.
Іноді: шум у вухах=
.
З боку серця та су=
динної
системи.
Дуже часто: запаморочення.
Часто: артеріальна гіпотензія, у тому числі
ортостатична, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія.
Іноді: припливи, пальпітація, інфаркт міокарда
або порушення мозкового кровообігу, вірогідно, на тлі тяжкої артеріальної
гіпотензії у пацієнтів групи ризику.
Рідко: синдром Рейно, некротизуючий ангіїт
(васкуліт, шкірний васкуліт).
З боку органів дих=
ання,
грудної клітки та середостіння.
Дуже часто: кашель.
Часто: задишка.
Іноді: ринорея, біль у горлі або осиплість
голосу, бронхоспазм/астма.
Рідко: інфільтрати в легенях, респіраторний
дистрес-синдром (у тому числі пневмоніт та набряк легень), риніт, алергічний
альвеолі/еозинофільна пневмонія.
З боку травного тр=
акту.
Дуже часто: нудота.
Часто: діарея, біль у животі.
Іноді: кишкова непрохідність, панкреатит,
блювання, диспептичні розлади, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухіст=
ь у
роті, пептичні виразки, метеоризм.
Рідко: стоматит/афтозний стоматит, глосит.
Дуже рідко: ангіоневротичний набряк кишечнику=
.
З боку гепатобіліа=
рної
системи.
Рідко: печінкова недостатність, некроз печінки
(іноді з летальним наслідком), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний)=
, жовтяниця,
холецистит, зокрема у пацієнтів з діагностованим холелетіазом.
З боку шкіри та
підшкірної клітковини.
Часто: висипання (екзантема),
гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (були повідомлення про ангіоневротичний набряк обличчя, кінців=
ок,
губ, язика, надгортанника та/або гортані).
Іноді:
посилене потовиділення, шкірний свербіж, кропив’янка, алопеція,
фотосенсибілізація.
Рідко:
поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, ток=
сичний
епідермальний некроліз, пурпура, шкірна форма системного червоного вовчака і
вовчакоподібні реакції, пухирчатка, еритродермія, анафілактичні реакції.
Описаний
симптомокомлекс, який включає такі явища: підвищення температури, серозит,
васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний титр АНА (антиядерних
антитіл), підвищення ШОЕ, еозинофілію, лейкоцитоз. Також можливі висипання,
фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.
З боку опорно-рухового апарату.
Часто: судоми м’язів.
Іноді: артралгії.
З боку нирок та
сечовивідних шляхів.
Іноді: порушення функції нирок, ниркова
недостатність, протеїнурія.
Рідко: олігурія, інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктив=
ної
системи та молочних залоз.
Іноді: імпотенція.
Рідко: гінекомастія.
Системні порушення=
та ускладнення
у місці введення.
Дуже
часто: астенія.
Часто: підвищена втомлюваність, біль у грудній
клітці.
Іноді: загальне нездужання, підвищення
температури тіла.
Додаткові методи
дослідження.
Часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креати=
ніну
у сироватці крові.
Іноді: підвищення рівня сечовини у крові,
гіпонатріємія.
Рідко: підвищення активності печінкових
ферментів, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції=
.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції =
після
реєстрації лікарського засобу відіграє важливу роль. Це дозволяє продовжува=
ти нагляд
за співвідношенням користь/ризик відносно даного лікарського засобу.
Від працівників закладів охорони здоров’я
вимагається повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через
національну систему оповіщення.
Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності.
Умови зберігання. =
span>Зберігати при температурі не вище =
30 °С. Для захисту від попадання вологи препарат зберігати в оригінальній
упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.=
10 таблеток у блістері; по 2 або =
по 3
блістери у картонній коробці.
Категорія відпуску.<=
/span> За рецептом.
=
Виробник.
БЕРЛІН-=
ХЕМІ АГ,
Німеччина.
Місцезнаходження виробника та його адреса мі=
сція
провадження діяльності.
Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.
Заявник.
Берл=
ін-Хемі
АГ.
Місцезнаходження заявника.
Глініке=
р Вег 125,
12489 Берлін, Німеччина.