ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

КАРДИПРИЛ 2,5

КАРДИПРИЛ 5

КАРДИПРИЛ 10

(CАRDIPR= IL 2,5

CАRDIPRI= L 5

CАRDIPRI= L 10)

Склад:

діюча речовина= : раміприл;

1 капсула містить раміприлу 2,5 мг або 5 мг,= або 10 мг;

<= span style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt'>допоміжна = речов= ина: крохмаль прежелатинізований.

Лікарська форма. Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості= :

Кардипри= л 2,5: капсули тверді желатинові розміром 2, синього/білого кольору, вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору;

Кардипри= л 5: капсули тверді желатинові розміром 4, червоно-коричневого/білого кольору, вміст кап= сул – порошок білого або майже білого кольору;

Кардипри= л 10: капсули тверді желатинові розміром 4, синього/білого кольору, вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt;mso-ansi-language:UK= '>Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюв= ального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ монокомпонентні<= /span>. Раміприл.

Код АТХ С09А А05.

Фармакологічні властивості.

Раміприл= ат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент <= span class=3DSpellE>дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ); кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент = каталізує перетворення ангіотенз= ину I на ангіотензин II – активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор),= а також блокує розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення утворення ангіотензину II та інгібування розпаду = брадикініну спричиняє розширення кровоносних судин. Оскільки ангіотензин II також стиму= лює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується.

Інгібітори AПФ є ефективними навіть для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у популяції з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) є нижчою, ніж у представників інших рас.

Фармакодинаміка.

Прийом раміприлу спричиняє помітне зниження опірності периферичних артерій. Загалом нирковий= плазмоток і швидкість клубочково= ї фільтрації істотно не змінюються.

Введення раміприлу хворим на артеріальну гіпертензію призводить до зниження артеріального тиск= у у положенні лежачи і стоячи, без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосува= ння одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразо= вої дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години.=

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 ро= ків.

У відповідь на різке припин= ення прийому раміприлу не відбувається швидкого і зн= ачного підвищення артеріального тиску.

У пацієнтів з вираженою недіабетичною або діабетичною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання термінальної стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього – потребу у проведенні діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів з першими проявами недіабетич= ної або діабетичної нефропатії, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.

Проведені дослідження показ= али, що раміприл з високою статистичною значущістю з= нижує частоту настання інфаркту міокарда (на 20 %), інсульту (на 32 %) або серцево-судинної летальності (на 26 %). Крім того, рам= іприл зменшує загальну летальність і виникнення потреби у ре= васкуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. <= span class=3DSpellE>Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії у загальній популяції і хворих на цукровий діабет. Раміприл= також істотно зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігались у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так = і з нормотензією.

Фармакокінетика.

У печінці відбувається пресистемний метаболізм проліків= – раміприлу, в результаті якого утворюється єди= ний активний метаболіт раміприлат (шляхом гідролізу= , який відбувається в основному у печінці). Крім такої активації з утворенням раміприлату, раміприл глюкуронідується і перетворюється на раміприл дикетопіперазин (ефір). Ра= міприлат також глюкуронідується і перетворюється на раміприлат дикетопіперазин (кислоту).

У результаті цієї активації= /метаболізації проліків пр= иблизно 20 % прийнятого перорально раміприлу є біодоступним. Біодоступн= ість раміприлату після перорального прийому 2,= 5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 %, порівнян= о з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз.

Після перорального прийому = 10 мг раміприлу, міченого радіоактивною міткою, приблизно 40 % всієї мітки виводиться з калом і приблизно 60 % – із сечею. Після перорального введення 5 мг раміприлу паці= єнтам з дренажем жовчних протоків із сечею та жовчю <= span class=3DSpellE>екскретувалася приблизно однакова кількість раміприлу та його метаболітів у перші 24 години.=

Приблизно 80-90 % метаболіт= ів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метабо= літи раміприлату. Раміприл глюкоронід і раміприл дикетопіперазин становлять приблизно 10-20 % від загальної кількості,= а неметаболізований раміприл – приблизно 2 %.

У ході досліджень на тварин= ах встановлено, що раміприл е= кскретується у молоко.

Раміприл= швидко абсорбується після перорального прийому. Як було встановлено за допо= могою вимірювання кількості радіоактивної мітки в сечі, яка відображає лише один = зі шляхів елімінації, абсорбція раміприлу становит= ь не менше 56 %. Введення раміприлу разом з їжею не виявляло значного впливу на абсорбцію.

Пікова плазмова концентраці= я раміприлу досягається через 1 годину після перорально= го прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація рамі= прилату у плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийом= у раміприлу.

Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за декілька ф= аз. Напівперіод початкової фази розподілу та елімінації становить приблизно 3 години. Після цього настає перехідна фаза (з напівперіодом приблизно 15 годин), а потім – кінцева = фаза, під час якої плазмові концентрації раміприлату = є дуже низькими, з напівперіодом приблизно 4-5 днів. <= o:p>

Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією раміприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ.

Незважаючи на тривалу кінце= ву фазу виведення, після одноразового приймання раміприлу= у дозі 2,5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийняття багаторазових доз «ефективний» період напіввиведення, залежно від дози, станов= ить 13-17 годин.

Дослідження in-vitro показали, що константа інгібування раміприлату становить 7 ммоль/л, а час напівдисоціації раміприлат= у з АПФ – 10,7 години, що свідчить про його високу активність.

Зв’язування раміприлу і раміприлату з білками сироватки крові станови= ть близько 73 % і 56 % відповідно.

У здорових осіб віком від 6= 5 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до кінетики у молодих здорових осіб.

При погіршеній функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується= , нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в = осіб з нормальною функцією нирок.

При введенні високих доз (10 мг) при погіршеній функції печінки перетворення раміпр= илу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.

Так само, як і в здорових о= сіб та пацієнтів з гіпертензією, після перорального прийому 5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів у пацієнтів= із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції ра= міприлу і раміприлату не спостерігалося.

Клінічні характеристики.

Показання.

·&nb= sp; Лікування артеріальної гіпертензії= .

·&nb= sp; Профілактика серцево-судинних захв= орювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів із:

-&nb= sp; вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту чи захворювання периферичних судин);

-&nb= sp; цукровим діабетом, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику.

·&nb= sp; Лікування захворювання нирок:=

-&nb= sp; початкова клу= бочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікр= оальбумінурії;

-&nb= sp; виражена клуб= очкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макр= опротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику;

-&nb= sp; виражена клуб= очкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність ма= кропротеїнурії ≥ 3 г на добу.

·&nb= sp; Лікування серцевої недостатності, = яка супроводжується клінічними проявами.

·&nb= sp; Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальності під час гост= рої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності за умови початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

&nb= sp;

Протипоказання.<= /span>

Препарат не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років).

Підвищена чутливість до дію= чої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препар= ату, чи до інших інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворювальн= ого ферменту) (див. розділ «Склад»); ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий, ідіопатичний чи р= аніше перенесений на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ); значний стеноз ниркової артерії (двобічний стеноз або сте= ноз артерії єдиної нирки); гіпотензивні або гемодинамічно<= /span> нестабільні стани, системний червоний вовчак, склеродермія (підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу); пригн= ічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія, трансплантація нирки, ниркова недостатність, гіпонатрі= ємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності), печінкова недостатність, первинний гіперальдостеронізм.

Вагітні або жінки, які план= ують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності та годування груддю»).

Не слід застосовувати разом= із препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною чи тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв).

Слід уникати застосування <= span class=3DSpellE>раміприлу або інших інгібіторів АПФ у комбінації з ме= тодами екстракорпоральної терапії, які можуть спричини= ти контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реа= кції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку. Таким чином, при прийомі раміприлу не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням поліакрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних мемб= ран з високою ультрафільтраційною активністю (наприкл= ад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛПНЩ (ліпопротеїнів низької щільності) із застосуванням декстрану сульфату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.=

Протипоказані комбінації.

Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно заряджени= ми поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мемб= рани з поліакрилонітрилу) і LDL-аферез із застосуванням декстрину сульфату – з огляду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання п= ро використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних за= собів.

Комбіноване застосування раміприлу з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабет= ом або помірно тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендоване іншим категоріям пацієнтів (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Комбінац= ії, що вимагають запобіжних заходів.

Не рекомендовані комбінації.

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики= та інші активні речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин): слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.=

Застосовувати з обережністю.

Антигіпе= ртензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші препарати, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклі= чні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен,= альфузозин, доксазозин, <= span class=3DSpellE>празозин, тамсулозин, теразозин): слід очікувати посилення гіпотензивного е= фекту раміприлу. Рекомендовано регулярно контролювати сиров= аткову концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками (див. розділ «Особливості застосування» стосовно діуретиків).

Вазопресорні симпатомімет= ики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин). Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопурин= ол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть зумовити зміни у гемограмі, можуть підвищувати імовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.

Солі літ= ію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію в сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно ретельно контролювати концентрацію літію.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt;mso-ansi-language:UK= '>Протидіабетичні засоби (наприклад, інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвит= ку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку= лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в крові.

Їжа.

Їжа істотно не змінює абсор= бцію раміприлу.

Взяти до уваги.

Нестерої= дні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження тиску крові під дією раміприлу. Окрім того, одн= очасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.<= /o:p>

Гепарин.= Можливе підвищення концентрації калію в сироватці крові.

Алкоголь= . Збільшується розширення судин. Раміприл може посилювати дію алкоголю.

Сіль. Підвищене споживання солі може послаблювати антигіперт= ензивну дію Кардиприлу.

Специфіч= на гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, = що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Особливості застосування.

Раміприл= слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

Особливі категорії пацієнтів.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою лікарських засобів, що містять аліскірен.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи шляхом комбінованого застосування раміприлу та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвит= ку артеріальної гіпотензії, г= іперкаліємії та виникнення змін у функції нирок.

Пацієнтам із цукровим діабе= том або порушеннями функції нирок (ШКФ˂60 мл/хв) комбіноване застосуванні = раміприлу та аліскірену протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

У пацієн= тів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки.<= /i> Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), одночасно слід проводити контроль ЕКГ та артеріального тиску. У разі розвит= ку ангіоневротичного набряку прийом раміприлу слід припинити. Пот= рібно негайно розпочати невідкладну терапію. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум, і виписувати його мож= на лише після того, як симптоми повністю зникнуть.

Анафілак= тичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичн= их та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та і= нші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом раміприлу.
У пацієн= тів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення прийому інгібітора АПФ.

Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування пацієнтам з тяжким порушен= ням функції нирок (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв на 1= ,73 м² площі поверхні тіла).

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензин= ової системи.

При лікуванні пацієнт= ів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід проявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції в результаті інгібування АПФ, особливо = коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають вперше або вперше у вищій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-= ангіотензинової системи, яке потребує медичного нагля= ду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, зокрем= а:

- у пацієнтів з тяжкою, і особли= во злоякісною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у паці= єнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у паці= єнтів з гемодинамічно значущими труднощами прит= оку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз а= орти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початко= вій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у паці= єнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен пильний медичн= ий нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;

- у паці= єнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення приймання або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;=

- у паці= єнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (в результаті недостатнього споживання рідини або солі, чи, наприклад, через діарею, блювання або надмірне потовиділення, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою);

- у паці= єнтів, яким виконують обширні хірургічні втручання, або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну г= іпотензію.

Загалом рекомендується коре= кція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі со= лі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі кориг= уючі заходи слід ретельно оцінити з точки зору ризику об’ємного перенавантаження= ). При клінічно значущих станах лікування можна розпочинати або продовжувати л= ише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірн= ого зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.<= /p>
Пацієнти із хворобами печінки.

У пацієнтів з погіршеною функцією печінки відповідь на лікування може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/= або асцитом активність ренін-ангіотензинової систем= и може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно проявл= яти особливу обережність.

Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску підпадають під особли= вий ризик. Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Особи літнього віку.

В осіб літнього віку реакці= я на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку їх лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Хірургіч= не втручання. = Якщо це можливо, то лікування інгібіторами ангіотензинперет= ворювального ферменту, такими як раміприл, слід припинити за= 1 день до проведення хірургічного втручання.

Моніторинг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції до і під час проведення лікування та корегувати дозу, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:

- серцевою недостатністю; <= o:p>

- вазо= ренальним захворюванням, включаючи пацієнтів із гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих наві= ть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про однобічне погіршення функції нирок;

- зниженням функції нирок;<= o:p>

- трансплантованою ниркою.<= o:p>

Моніторинг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Частіший контроль рівня калію в сироватці потрібен пацієнтам зі зниженою нирковою функц= ією.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt;mso-ansi-language:UK= '>Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи ра= міприл, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До гру= пи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієн= ти із нирковою недостатністю, пацієнти віком від 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймають солі калію, калійзберігаючі діуретики= , а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти із такими станами як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо сумісне застосування вищезазначених препаратів вважається доцільним, то рекомендується регулярно контролювати рівень калію= у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші = види взаємодій»).

Контроль електролітної рівноваги. Гіпонатріємія.<= /u> У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з наступним розвитком гіпонатріємії. Рекомендуєть= ся регулярно контролювати сироваткові рівні натрію в осіб літнього віку та в і= нших пацієнтів, які мають ризик розвитку гіпонатріємії.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt;mso-ansi-language:UK= '>Нейропенія/агранулоцитоз. Випадки нейропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування та = за пацієнтами з порушеною функцією нирок, супутнім колаге= нозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) або тими, хто при= ймає інші лікарські засоби, які можуть спричинити зміни картини крові (див. розд= іли «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості лейкоцитів з метою вчасного виявлення можливої лейкопе= нії. Частіший контроль рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів зі зниженою нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад червоний вовчак чи склеродермія) або тих, хто лікувався іншими препаратами,= які можуть зумовити зміни картини крові. Випадки ней= тропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії спостерігалис= я рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку.

Етнічні відмінності. = Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк= у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і у випадку застосування інших інгібіторів АПФ, гіпотензивна дія р= аміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно із представниками інших рас. Це може бути зумовлено тим, що у пацієнтів негрої= дної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Кашель.<= /span> При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерни= м є те, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. П= ри диференціальній діагностиці кашлю слід пам’ятати про можливість виникнення кашлю внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Застосування у період вагітності а= бо годування груддю.

Вагітність.<= /p>
Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена під час терапії, прийом препарату слід негайно припинити і, якщо необхідно, – замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділ «Протипоказання»).

Годування груддю.

Через брак інформації щодо застосування раміприлу у період годування грудд= ю не рекомендується призначати цей препар= ат жінкам, які годують груддю, та бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при= грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (напри= клад симптоми зниження артеріального тиску, такі як запаморочення) можуть порушу= вати здатність пацієнта до концентрації уваги і знижувати швидкість його реакції= , що є ризикованим у ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами).

Це, як правило, можливе на початку лікування або при переході від терапії іншими препаратами на лікува= ння препаратом. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози не баж= ано керувати транспортним засобом або працювати з іншими механізмами протягом к= ількох годин.

Спосіб застосування та дози= .

Препарат для перорального застосування.

П= репарат рекомендується приймати щодня в один і той самий час. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Капсули слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

Дорослі.

Пацієнти, які застосовують діуретики. На поча= тку лікування препаратом може виникати артеріальна гіпотен= зія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується проявля= ти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та /або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування раміприлом, якщо це можливо (= див. розділ «Особливості застосування»).

Артеріальна гіпертензія.

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та результатів контрольних вимірювань артеріаль= ного тиску. Раміп= рил можна застосовувати у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом слід розпочинати поступово, розпочинаючи з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу.

У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза стано= вить 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні), а їх лікування потрібно розпочинати під медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»).=

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 т= ижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза раміприлу становить 10 мг на добу. Як правило, препар= ат слід приймати 1 раз на добу.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Профілактика серцево-судинних захворювань= .

Рекомендована початкова доза ра= міприлу становить 2,5 мг 1 = раз на добу.

Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім – ще через 2-3 тижні – збільшити ї= ї до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Лікування захворювання нирок

Для пацієнтів з цукровим діабетом та мікроальбумін= урією.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату становить 1,2= 5 мг 1 раз на добу (застосовувати у відповідному дозуванні).

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Чер= ез 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а пот= ім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

(Також див. наведену вище і= нформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

У пацієнтів з цукровим діабетом та щонайменше одним фактором серцево-судинного ризику.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза ра= міприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Чер= ез 1-2 тижні лікування добову дозу препарату рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг ще через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить = 10 мг.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Для пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність <= span class=3DSpellE>макропротеїнурії ≥ 3 г/на добу.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза ра= міприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу (застосовувати у відповідному дозуванні). <= o:p>

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подв= оїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

Серцева недостатність із клінічними проявами.

Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікува= ння діуретиками, рекомендована початкова доза препарату становить 1,25 мг на добу (застосовувати у відповідному дозуванні).

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Дозу раміпри= лу слід титрувати шляхом її подвоєння через кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.

Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких є клінічно та гемодинамічно стабільним, слід призначати початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, тоді слід застосовува= ти дозу 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) 2 рази на добу впродо= вж 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг та 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. У подальшому добову дозу слід підвищувати шляхом її подвоєння з інтервалом у 1-3 дні до досягнення цільов= ої підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримуючу добову дозу слід розподіляти на 2 прийоми.

Якщо дозу не можна підвищит= и до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнті= в із тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапі= ю з дози 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) 1 раз на добу і будь-= яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова д= оза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну:

-&nb= sp; = &nb= sp; якщо кліренс креатиніну становить ≥ 60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг на д= обу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг;

-&nb= sp; = &nb= sp; якщо кліренс креатиніну становить 30-60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг на добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг;

-&nb= sp; = &nb= sp; якщо кліренс креатиніну становить 10-30 мл/хв, початкова добова доза становить 1,25 мг на добу (застосовувати у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза −= 5 мг;

-&nb= sp; = &nb= sp; пацієнти з артеріальною гіпертензі= єю, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначною мірою; початкова доза становить 1,25 мг (застосовувати= у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза – 5 мг; препарат слід приймати через кілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печі= нки. Лікування раміприлом пацієнтів з порушеннями фу= нкції печінки слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, а максимальна доб= ова доза у таких випадках повинна становити 2,5 мг.

Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою= , а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляду на вищу імовірність виникнення небажаних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу − 1,= 25 мг раміприлу (застосовувати у відповідному дозуванні).

Діти.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років), оскільки даних щодо ефективності та безпеки цього препарату для таких пацієнтів недостатньо. =

Передозування.

Симптоми= . Передозування може спричиняти надмірне розширення периферичних судин (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення балансу електролітів і ниркову недостатність. <= /p>

Лікуванн= я. За станом пацієнта слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичну та пі= дтримуючу терапію. До запропонованих лікувальних заходів належать первинна детоксикац= ія (промивання шлунка, введення адсорбентів), а та= кож заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, в тому числі введення агоністів альфа-1-адренорецепторів або ангіот= ензину ІІ (ангіотензинаміду). Рам= іприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться= з системного кровотоку шляхом гемодіалізу.

Побічні реакції.

Оскільки раміприл є антигіпертензив= ним засобом, багато його побічних ефектів є вторинними відносно його здатності знижувати артеріальний тиск, унаслідок чого відбувається адренергічна оборо= тна регуляція або гіпоперфузія органів. Численні ін= ші ефекти (наприклад, вплив на баланс електролітів, певні анафілактоїдні реакції або запальні реакції слизових оболонок) спричиняються інгібуванням АПФ або іншими фармакологічними ефектами= цього класу лікарських засобів. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, постійний кашель, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія<= /span>/агранулоцитоз.

З боку серця: ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки.

З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія; зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів; недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів зі зниженою функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад, червоний вовчак або склеродермію), або в тих, хто застосовує інші препарати, які можуть зумовити зміни у складі крові.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення; <= span class=3DSpellE>вертиго, парестезія, агевзія, ди= сгевзія; тремор, порушення рівноваги; церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інс= ульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомо= торних функцій; відчуття печіння; паросмія.

З боку органів зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору; кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та лабіринту: порушення сл= уху, дзвін у вухах.

З боку дихальної системи: непродуктивн= ий подразнювальний кашель, бронхіт, синусит, задиш= ка; бронхоспазм, у тому числі загострення астми; закладеність носа.

З боку шлунково-кишкового тракту: запальні яви= ща у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсі= я, діарея, нудота, блювання; панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося п= ро летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферме= нтів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк то= нкого кишечнику, біль у верхній частині живота, включаючи гастрит, запор, сухість= у роті; глосит; афтозний стоматит.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини у крові; підвищення рівня креатиніну у крові.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, зокрема макуло-папульозні; ангіоневротичний набряк; порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок; свербіж, гіпергідроз; ексфоліати= вний дерматит, кропив’янка, оніхоліз; реакція фоточутливості; токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріаз= у, псоріатичний дерматит, пемфігоїд= на або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція= .

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м’язові спазми, міалгія; артралгія.<= /o:p>

Ендокринні розлади: синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ).

Метаболічні та аліментарні розлади: підвищення р= івня калію у крові; анорексія, зниження апетиту; зниження рівня натрію у крові.<= /span>

З боку судин= : артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе; відчуття припливів; стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт; феномен Рейно.

Порушення загального стану: біль у грудя= х, втомлюваність; пірексія; астенія.

З боку імунної системи: анафілактичн= і та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антинуклеарних антитіл.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів та/або кон= 'югатів білірубіну; холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин; гостра печінкова недостатність, хол= естатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках= – з летальним наслідком).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо; гінекомастія.

З боку психіки: зниження настрою, тривожність, нервовість, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість; стан сплутаної свідомості; порушення уваги.

Педіатрична популяція. Характер та ступінь тяжкості небажаних реакцій у дітей були подібни= ми до тих, що спостерігаються у дорослих, але частота виникнення деяких реакці= й у дітей була вищою, ніж у дорослих, а саме:

Тахік= ардія, закладеність носа та риніт: часто (тобто від &#= 8805; 1/100 до ˂1/10) у педіатричній популяції та нечасто (тобто від ≥ 1/1000 до ˂1/100) в популяції дорослих пацієнтів.

Кон’ю= нктивіт: часто (тобто від ≥ 1/100 до ˂1/10) у педіатричній популяції та <= span class=3DSpellE>рідко (тобто від ≥ 1/10 000 до ˂1/1000) у популяції дорослих пацієнтів.

Тремо= р і кропив’янка: нечасто (тобто від ≥ 1/1000 до ˂1/100) у педіатричн= ій популяції та рідко (тобто від ≥ 1/10 000 = до ˂1/1000) в популяції дорослих пацієнтів.

Загал= ьний профіль безпеки раміприлу у дітей і дорослих зн= ачуще не відрізняється.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберіг= ати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С.

Упаковка= .

Кардипри= л 2,5: по 10 капсул у блістері, по 1 або 3 блістери в пачці.

Кардиприл 5 або Кардиприл 10: по 10 капсул у блістері; по 3 блістери в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Ананта Медікеар Лімітед.

Місцезна= ходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Чак 17 МЛ, Агро фуд парк Роуд, РІІКО Індастріал Еріа, Удіог Віхар, Шріганганага= р-335002 (Раджастан), Індія.

&nb= sp;

Заявник.

Ананта М= едікеар Лтд.

<= o:p>

Місцезнаходження заявника та/або представника заявника.

Сьют 1, 2 Стейшн Корт, Імперіал Варф, Таунмед Роад, Фулхам, Лондон, Cполучене Королівство.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

КАРДИПРИЛ 2,5

КАРДИПРИЛ 5

КАРДИПРИЛ 10

(CАRDIPR= IL 2,5

CАRDIPRI= L 5

CАRDIPRI= L 10)

Склад:

діюча речовина= : раміприл;

1 капсула містить раміприлу 2,5 мг або 5 мг,= або 10 мг;

<= span style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt'>допоміжна = речов= ина: крохмаль прежелатинізований.

Лікарська форма. Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості= :

Кардипри= л 2,5: капсули тверді желатинові розміром 2, синього/білого кольору, вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору;

Кардипри= л 5: капсули тверді желатинові розміром 4, червоно-коричневого/білого кольору, вміст кап= сул – порошок білого або майже білого кольору;

Кардипри= л 10: капсули тверді желатинові розміром 4, синього/білого кольору, вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt;mso-ansi-language:UK= '>Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюв= ального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ монокомпонентні<= /span>. Раміприл.

Код АТХ С09А А05.

Фармакологічні властивості.

Раміприл= ат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент <= span class=3DSpellE>дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ); кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент = каталізує перетворення ангіотенз= ину I на ангіотензин II – активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор), а також блокує розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення утворення ангіотензину II та інгібування розпаду брадикініну<= /span> спричиняє розширення кровоносних судин. Оскільки ангіо= тензин II також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується.

Інгібітори AПФ є ефективними навіть для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у популяції з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) є нижчою, ніж у представників інших рас.

Фармакодинаміка.

Прийом раміприлу спричиняє помітне зниження опірності периферичних артерій. Загалом нирковий= плазмоток і швидкість клубочково= ї фільтрації істотно не змінюються.

Введення раміприлу хворим на артеріальну гіпертензію призводить до зниження артеріального тиск= у у положенні лежачи і стоячи, без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосува= ння одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразо= вої дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години.=

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 ро= ків.

У відповідь на різке припин= ення прийому раміприлу не відбувається швидкого і зн= ачного підвищення артеріального тиску.

У пацієнтів з вираженою недіабетичною або діабетичною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання термінальної стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього – потребу у проведенні діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів з першими проявами недіабетич= ної або діабетичної нефропатії, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.

Проведені дослідження показ= али, що раміприл з високою статистичною значущістю з= нижує частоту настання інфаркту міокарда (на 20 %), інсульту (на 32 %) або серцево-судинної летальності (на 26 %). Крім того, рам= іприл зменшує загальну летальність і виникнення потреби у ре= васкуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. <= span class=3DSpellE>Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії у загальній популяції і хворих на цукровий діабет. Раміприл= також істотно зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігались у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так = і з нормотензією.

Фармакокінетика.

У печінці відбувається пресистемний метаболізм проліків= – раміприлу, в результаті якого утворюється єди= ний активний метаболіт раміприлат (шляхом гідролізу= , який відбувається в основному у печінці). Крім такої активації з утворенням раміприлату, раміприл глюкуронідується і перетворюється на раміприл дикетопіперазин (ефір). Ра= міприлат також глюкуронідується і перетворюється на раміприлат дикетопіперазин (кислоту).

У результаті цієї активації= /метаболізації проліків пр= иблизно 20 % прийнятого перорально раміприлу є біодоступним. Біодоступн= ість раміприлату після перорального прийому 2,= 5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 %, порівнян= о з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз.

Після перорального прийому = 10 мг раміприлу, міченого радіоактивною міткою, приблизно 40 % всієї мітки виводиться з калом і приблизно 60 % – із сечею. Після перорального введення 5 мг раміприлу паці= єнтам з дренажем жовчних протоків із сечею та жовчю <= span class=3DSpellE>екскретувалася приблизно однакова кількість раміприлу та його метаболітів у перші 24 години.=

Приблизно 80-90 % метаболіт= ів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метабо= літи раміприлату. Раміприл глюкоронід і раміприл дикетопіперазин становлять приблизно    10-20 % від загальної кількості,= а неметаболізований раміприл – приблизно 2 %.

У ході досліджень на тварин= ах встановлено, що раміприл е= кскретується у молоко.

Раміприл= швидко абсорбується після перорального прийому. Як було встановлено за допомогою вимірювання кількості радіоактивної мітки в сечі, яка відображає = лише один зі шляхів елімінації, абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Введення раміприлу раз= ом з їжею не виявляло значного впливу на абсорбцію.

Пікова плазмова концентраці= я раміприлу досягається через 1 годину після перорально= го прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація рамі= прилату у плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийом= у раміприлу.

Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за декілька ф= аз. Напівперіод початкової фази розподілу та елімінації становить приблизно 3 години. Після цього настає перехідна фаза (з напівперіодом приблизно 15 годин), а потім – кінцева = фаза, під час якої плазмові концентрації раміприлату є ду= же низькими, з напівперіодом приблизно 4-5 днів. <= o:p>

Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією раміприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ.

Незважаючи на тривалу кінце= ву фазу виведення, після одноразового приймання раміприлу= у дозі 2,5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийняття багаторазових доз «ефективний» період напіввиведення, залежно від дози, станов= ить 13-17 годин.

Дослідження in-vitro показали, що константа інгібування раміприлату становить 7 ммоль/л, а час напівдисоціації раміприлат= у з АПФ – 10,7 години, що свідчить про його високу активність.

Зв’язування раміприлу і раміприлату з білками сироватки крові станови= ть близько 73 % і 56 % відповідно.

У здорових осіб віком від 6= 5 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до кінетики у молодих здорових осіб.

При погіршеній функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підв= ищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуют= ься значно повільніше, ніж в осіб з нормальною функцією нирок.

При введенні високих доз (10 мг) при погіршеній функції печінки перетворення раміпр= илу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.

Так само, як і в здорових о= сіб та пацієнтів з гіпертензією, після перорального прийому 5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів у пацієнтів= із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції ра= міприлу і раміприлату не спостерігалося.

Клінічні характеристики.

Показання.

·&nb= sp;          Лікування артеріальної гіпертензії= .

·&nb= sp;          Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів із:

-&nb= sp;         вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту чи захворювання периферичних судин);

-&nb= sp;         цукровим діабетом, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику.

·&nb= sp;          Лікування захворювання нирок:=

-&nb= sp;         початкова клу= бочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікр= оальбумінурії;

-&nb= sp;         виражена клуб= очкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макр= опротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику;

-&nb= sp;         виражена клуб= очкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність ма= кропротеїнурії ≥ 3 г на добу.

·&nb= sp;          Лікування серцевої недостатності, = яка супроводжується клінічними проявами.

·&nb= sp;          Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальності під час гост= рої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності за умови початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

&nb= sp;

Протипоказання.<= /span>

Препарат не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років).

Підвищена чутливість до дію= чої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препар= ату, чи до інших інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворювальн= ого ферменту) (див. розділ «Склад»); ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий, ідіопатичний чи р= аніше перенесений на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів= ангіотензину ІІ); значний стеноз ниркової артерії (двобічний стеноз або стеноз артерії єдиної нирки); гіпотензивні або гемодинамічно нестабільні стани, системний червоний в= овчак, склеродермія (підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу); пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія, трансплантація ни= рки, ниркова недостатність, гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності), печінкова недостатність, первинний гіп= еральдостеронізм.

Вагітні або жінки, які план= ують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності та годування груддю»).

Не слід застосовувати разом= із препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною чи тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв).

Слід уникати застосування <= span class=3DSpellE>раміприлу або інших інгібіторів АПФ у комбінації з ме= тодами екстракорпоральної терапії, які можуть спричини= ти контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реа= кції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку. Таким чином, при прийомі раміприлу не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням поліакрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних мемб= ран з високою ультрафільтраційною активністю (наприкл= ад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛПНЩ (ліпопротеїнів низької щільності) із застосуванням декстрану сульфату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.=

Протипоказані комбінації.

Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно заряджени= ми поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мемб= рани з поліакрилонітрилу) і LDL-аферез із застосуванням декстрину сульфату – з огляду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання п= ро використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних за= собів.

Комбіноване застосування раміприлу з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабет= ом або помірно тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендоване іншим категоріям пацієнтів (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Комбінац= ії, що вимагають запобіжних заходів.

Не рекомендовані комбінації.

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики= та інші активні речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин): слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.=

Застосовувати з обережністю.

Антигіпе= ртензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші препарати, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклі= чні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен,= альфузозин, доксазозин, <= span class=3DSpellE>празозин, тамсулозин, теразозин): слід очікувати посилення гіпотензивного е= фекту раміприлу. Рекомендовано регулярно контролювати сиров= аткову концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками (див. розділ «Особливості застосування» стосовно діуретиків).

Вазопресорні симпатомімет= ики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин). Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопурин= ол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть зумовити зміни у гемограмі, можуть підвищувати імовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з = раміприлом.

Солі літ= ію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію в сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно ретельно контролювати концентрацію літію.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt;mso-ansi-language:UK= '>Протидіабетичні засоби (наприклад, інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвит= ку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в кров= і.

Їжа.

Їжа істотно не змінює абсор= бцію раміприлу.

Взяти до уваги.

Нестерої= дні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження тиску крові під дією раміприлу. Окрім того, одн= очасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.<= /o:p>

Гепарин.= Можливе підвищення концентрації калію в сироватці крові.

Алкоголь= . Збільшується розширення судин. Раміприл може посилювати дію алкоголю.

Сіль. Підвищене споживання солі може послаблювати антигіперт= ензивну дію Кардиприлу.

Специфіч= на гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, = що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Особливості застосування.

Раміприл= слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

Особливі категорії пацієнтів.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою лікарських засобів, що містять аліскірен.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи шляхом комбінованого застосування раміприлу та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвит= ку артеріальної гіпотензії, г= іперкаліємії та виникнення змін у функції нирок.

Пацієнтам із цукровим діабе= том або порушеннями функції нирок (ШКФ˂60 мл/хв) комбіноване застосуванні = раміприлу та аліскірену протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

У пацієн= тів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки.<= /i> Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), одночасно слід проводити контроль ЕКГ та артеріального тиску. У разі розвит= ку ангіоневротичного набряку прийом раміприлу слід припинити. Пот= рібно негайно розпочати невідкладну терапію. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум, і виписувати його мож= на лише після того, як симптоми повністю зникнуть.

Анафілак= тичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичн= их та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та і= нші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом раміприлу.
У пацієн= тів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення прийому інгібітора АПФ.

Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування пацієнтам з тяжким порушен= ням функції нирок (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв на 1= ,73 м² площі поверхні тіла).

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензин= ової системи.

При лікуванні пацієнт= ів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід проявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції в результаті інгібування АПФ, особливо = коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають вперше або вперше у вищій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-= ангіотензинової системи, яке потребує медичного нагля= ду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, зокрем= а:

- у пацієнтів з тяжкою, і особли= во злоякісною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у паці= єнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У ви= падку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен особлив= ий медичний нагляд;

- у паці= єнтів з гемодинамічно значущими труднощами прит= оку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз а= орти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну= кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у паці= єнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен пильний медичн= ий нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;

- у паці= єнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення приймання або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;=

- у паці= єнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідин= и або солі (в результаті недостатнього споживання рідини або со= лі, чи, наприклад, через діарею, блювання або надмірне потовиділення, у випадка= х, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою);
- у паці= єнтів, яким виконують обширні хірургічні втручання= , або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну <= span class=3DSpellE>гіпотензію.

Загалом рекомендується коре= кція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі со= лі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі кориг= уючі заходи слід ретельно оцінити з точки зору ризику об’ємного перенавантаження= ). При клінічно значущих станах лікування можна розпочинати або продовжувати л= ише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірн= ого зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.<= /p>
Пацієнти із хворобами печінки.

У пацієнтів з погіршеною функцією печінки відповідь на лікування може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/= або асцитом активність ренін-ангіотензинової систем= и може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно проявл= яти особливу обережність.

Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску підпадають під особли= вий ризик. Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен = особливий медичний нагляд.

Особи літнього віку.

В осіб літнього віку реакці= я на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку їх лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Хірургіч= не втручання. = Якщо це можливо, то лікування інгібіторами ангіотензинперет= ворювального ферменту, такими як раміприл, слід припинити за= 1 день до проведення хірургічного втручання.

Моніторинг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції до і під час проведення лікування та корегувати дозу, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:

- серцевою недостатністю; <= o:p>

- вазо= ренальним захворюванням, включаючи пацієнтів із гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих наві= ть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про однобічне погіршення функції нирок;

- зниженням функції нирок;<= o:p>

- трансплантованою ниркою.<= o:p>

Моніторинг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Частіший контроль рівня калію в сироватці потрібен пацієнтам зі зниженою нирковою функц= ією.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt;mso-ansi-language:UK= '>Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи ра= міприл, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До гру= пи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієн= ти із нирковою недостатністю, пацієнти віком від 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймають солі калію, калійзберігаючі діуретики= , а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти із такими станами як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо сумісне застосування вищезазначених препаратів вважається доцільним, то рекомендується регулярно контролювати рівень калію= у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші = види взаємодій»).

Контроль електролітної рівноваги. Гіпонатріємія.<= /u> У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з наступним розвитком гіпонатріємії. Рекомендуєть= ся регулярно контролювати сироваткові рівні натрію в осіб літнього віку та в і= нших пацієнтів, які мають ризик розвитку гіпонатріємії.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;letter-spacing:0pt;mso-ansi-language:UK= '>Нейропенія/агранулоцитоз. Випадки нейропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування та = за пацієнтами з порушеною функцією нирок, супутнім колаге= нозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) або тими, хто при= ймає інші лікарські засоби, які можуть спричинити зміни картини крові (див. розд= іли «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості лейкоцитів з метою вчасного виявлення можливої лейкопе= нії. Частіший контроль рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів зі зниженою нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад червоний вовчак чи склеродермія) або тих, хто лікувався іншими препаратами,= які можуть зумовити зміни картини крові. Випадки ней= тропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії спостерігалис= я рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку.

Етнічні відмінності. = Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк= у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і у випадку застосування інших інгібіторів АПФ, гіпотензивна дія р= аміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно із представниками інших рас. Це може бути зумовлено тим, що у пацієнтів негрої= дної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Кашель.<= /span> При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерни= м є те, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. П= ри диференціальній діагностиці кашлю слід пам’ятати про можливість виникнення кашлю внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Застосування у період вагітності а= бо годування груддю.

Вагітність.<= /p>
Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена під час терапії, прийом препарату слід негайно припинити і, якщо необхідно, – замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділ «Протипоказання»).

Годування груддю.

Через брак інформації щодо застосування раміприлу у період годування грудд= ю не рекомендується призначати цей препар= ат жінкам, які годують груддю, та бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (напри= клад симптоми зниження артеріального тиску, такі як запаморочення) можуть порушу= вати здатність пацієнта до концентрації уваги і знижувати швидкість його реакції= , що є ризикованим у ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механіз= мами).

Це, як правило, можливе на початку лікування або при переході від терапії іншими препаратами на лікува= ння препаратом. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози не баж= ано керувати транспортним засобом або працювати з іншими механізмами протягом кількох годин.

Спосіб застосування та дози= .

Препарат для перорального застосування.

П= репарат рекомендується приймати щодня в один і той самий час. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Капсули слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

Дорослі.

Пацієнти, які застосовують діуретики. На поча= тку лікування препаратом може виникати артеріальна гіпотен= зія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується проявля= ти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та /або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування раміприлом, якщо це можливо (= див. розділ «Особливості застосування»).

Артеріальна гіпертензія.

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. розділ «Особли= вості застосування») та результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. <= span class=3DSpellE>Раміприл можна застосовувати у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом слід розпочинати поступово, розпочинаючи з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу.

У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза стано= вить 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні), а їх лікування потрібно розпочинати під медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»).=

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 т= ижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза раміприлу становить 10 мг на добу. Як правило, препар= ат слід приймати 1 раз на добу.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Профілактика серцево-судинних захворювань= .

Рекомендована початкова доза ра= міприлу становить 2,5 мг 1 = раз на добу.

Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшува= ти. Рекомендується подвоїти дозу через        =       1-2 тижні лікування, а потім – ще через 2-3 тижні – збільшити ї= ї до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Лікування захворювання нирок

Для пацієнтів з цукровим діабетом та мікроальбумін= урією.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату становить 1,2= 5 мг 1 раз на добу (застосовувати у відповідному дозуванні).
Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу= слід збільшувати. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подв= оїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

У пацієнтів з цукровим діабетом та щонайменше одним фактором серцево-судинного ризику.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза ра= міприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу= слід збільшувати. Через 1-2 тижні лікування добову дозу препарату рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг ще через 2-3 тижні лікування. Цільова до= бова доза становить 10 мг.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Для пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність <= span class=3DSpellE>макропротеїнурії ≥ 3 г/на добу.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза ра= міприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу (застосовувати у відповідному дозуванні). <= o:p>

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому ліку= ванні дозу слід збільшувати. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікуван= ня.

Серцева недостатність із клінічними проявами.

Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікува= ння діуретиками, рекомендована початкова доза препарату становить 1,25 мг на добу (застосовувати у відповідному дозуванні).

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. Дозу раміпри= лу слід титрувати шляхом її подвоєння через кожні 1-2 тижні до досягнення макс= имальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.

Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких є клінічно та гемодинамічно стабільним, слід призначати початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, тоді слід застосовува= ти дозу 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) 2 рази на добу впродо= вж 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг та 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.)

Титруван= ня дози та підтримуюча доза. У подальшому добову дозу слід підвищувати шляхом її подвоєння з інтервалом у 1-3 дні до досягнення цільов= ої підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримуючу добову дозу слід розподіляти на 2 прийоми.

Якщо дозу не можна підвищит= и до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнті= в із тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапі= ю з дози 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) 1 раз на добу і будь-= яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова д= оза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну:

-&nb= sp;            =             &nb= sp;        якщо кліренс креатиніну становить ≥ 60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг на д= обу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг;

-&nb= sp;            =             &nb= sp;        якщо кліренс креатиніну становить 30-60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг на добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг;

-&nb= sp;            =             &nb= sp;        якщо кліренс креатиніну становить 10-30 мл/хв, початкова добова доза становить 1,25 мг на добу (застосовувати у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза −= 5 мг;

-&nb= sp;            =             &nb= sp;        пацієнти з артеріальною гіпертензі= єю, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначною мірою; початкова доза становить 1,25 мг (застосовувати= у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза – 5 мг; препарат слід приймати через кілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печі= нки. Лікування раміприлом пацієнтів з порушеннями фу= нкції печінки слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, а максимальна доб= ова доза у таких випадках повинна становити 2,5 мг.

Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою= , а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляду на вищу імовірність виникнення небажаних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу − 1,= 25 мг раміприлу (застосовувати у відповідному дозуванні).

Діти.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років), оскільки даних щодо ефективності та безпеки цього препарату для таких пацієнтів недостатньо. =

Передозування.

Симптоми= . Передозування може спричиняти надмірне розширення периферичних судин (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення балансу електролітів і ниркову недостатність. <= /p>
Лікуванн= я. За станом пацієнта слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. До запропонованих лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, в тому числі введення агоністів альфа-1-адренорецепторів або ангіотензину ІІ (<= span class=3DSpellE>ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться= з системного кровотоку шляхом гемодіалізу.

Побічні реакції.

Оскільки раміприл є антигіпертензив= ним засобом, багато його побічних ефектів є вторинними відносно його здатності знижувати артеріальний тиск, унаслідок чого відбувається адренергічна оборо= тна регуляція або гіпоперфузія органів. Численні ін= ші ефекти (наприклад, вплив на баланс електролітів, певні анафілактоїдні реакції або запальні реакції слизових оболонок) спричиняються інгібуванням АПФ або іншими фармакологічними ефектами= цього класу лікарських засобів. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, постійний кашель, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, п= анкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агран= улоцитоз.

З боку серця: ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки.

З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія; зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів; недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів зі зниженою функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад, червоний вовчак або склеродермію), або в тих, хто застосовує інші препарати, які можуть зумовити зміни у складі крові.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення; <= span class=3DSpellE>вертиго, парестезія, агевзія, ди= сгевзія; тремор, порушення рівноваги; церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інс= ульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомо= торних функцій; відчуття печіння; паросмія.

З боку органів зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору; кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та лабіринту: порушення сл= уху, дзвін у вухах.

З боку дихальної системи: непродуктивн= ий подразнювальний кашель, бронхіт, синусит, задиш= ка; бронхоспазм, у тому числі загострення астми; закладеність носа.

З боку шлунково-кишкового тракту: запальні яви= ща у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсі= я, діарея, нудота, блювання; панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося п= ро летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферме= нтів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк то= нкого кишечнику, біль у верхній частині живота, включаючи гастрит, запор, сухість= у роті; глосит; афтозний стоматит.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини у крові; підвищення рівня креатиніну у крові.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, зокрема макуло-папульозні; ангіоневротичний набряк; порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок; свербіж, гіпергідроз; ексфоліати= вний дерматит, кропив’янка, оніхоліз; реакція фоточутливості; токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріаз= у, псоріатичний дерматит, пемфігоїд= на або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція= .

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м’язові спазми, міалгія; артралгія.<= /o:p>

Ендокринні розлади: синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ).

Метаболічні та аліментарні розлади: підвищення р= івня калію у крові; анорексія, зниження апетиту; зниження рівня натрію у крові.<= /span>

З боку судин= : артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе; відчуття припливів; стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт; феномен Рейно.

Порушення загального стану: біль у грудя= х, втомлюваність; пірексія; астенія.

З боку імунної системи: анафілактичн= і та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антинуклеарних антитіл.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів та/або кон= 'югатів білірубіну; холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин; гостра печінкова недостатність, хол= естатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках= – з летальним наслідком).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо; гінекомастія.

З боку психіки: зниження настрою, тривожність, нервовість, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість; стан сплутаної свідомості; порушення уваги.

Педіатрична популяція. Характер та ступінь тяжкості небажаних реакцій у дітей були подібни= ми до тих, що спостерігаються у дорослих, але частота виникнення деяких реакці= й у дітей була вищою, ніж у дорослих, а саме:

Тахік= ардія, закладеність носа та риніт: часто (тобто від &#= 8805; 1/100 до ˂1/10) у педіатричній популяції та нечасто (тобто від ≥ 1/1000 до ˂1/100) в популяції дорослих пацієнтів.

Кон’ю= нктивіт: часто (тобто від ≥ 1/100 до ˂1/10) у педіатричній популяції та <= span class=3DSpellE>рідко (тобто від ≥ 1/10 000 до ˂1/1000) у популяції дорослих пацієнтів.

Тремо= р і кропив’янка: нечасто (тобто від ≥ 1/1000 до ˂1/100) у педіатричн= ій популяції та рідко (тобто від ≥ 1/10 000 = до ˂1/1000) в популяції дорослих пацієнтів.

Загал= ьний профіль безпеки раміприлу у дітей і дорослих зн= ачуще не відрізняється.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберіг= ати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С.

Упаковка= .

Кардипри= л 2,5: по 10 капсул у блістері, по 1 або 3 блістери в пачці.

Кардиприл 5 або Кардиприл 10: по 10 капсул у блістері; по 3 блістери в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Артура Фармасьютікалз Пвт.= Лтд.

Місцезна= ходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

1505 Портія Роуд, Шрі Сіті СЕЗ= , Сетяведу Мандал, Район Чіттор – 517 588, штат Андхра = Прадеш, Індія.

&nb= sp;

Заявник.

Ананта М= едікеар Лтд.

<= o:p>

Місцезнаходження заявника та/або представника заявника.

Сьют 1, 2 Стейшн Корт, Імперіал Варф, Таунмед Роад, Фулхам, Лондон, Cполучене Королівство.