ІНСТРУКЦІЯ=

для медичного застосува= ння лікарського засобу

<= /span>

П’ЯТИРЧАТКА^® ІС

<= /span>

Склад:<= /b>

ді= ючі речовини:= метамізол натрію моногідрат, парацетамол, кофеїн-б�= �нзоат натрію, фенобарбітал, кодеїну фосфат гемігідрат;

1 таблетка містить метамізолу натрію моногідрату 300 мг, парацетамолу 200 = мг, кофеїн-бензоату натрію 50 мг (у перерахунку на кофеїн 20 мг), фенобарбітал= у 10 мг, кодеїну фосфату гемігідрату 9,5 мг (у перерахунку на кодеїну основу 7 мг= );

допоміжн�= � речовини: крохмаль ка= ртопляний, желатин, кальцію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні вл�= �стивості: = таблетки білого аб= о білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної ф�= �рми, з фаскою. На одній поверхні таблетки нанесений товарний знак підпри�= �мства, на другій поверхні таблетки – рис= ка.

&nb= sp;

Фармакотерапевтична група.

Аналгетики. Інші а�= �алгетики та антипіретики. Піразолони. Метамізол натр= ію, комбінації з психолептиками.=

Код АТХ N02B B72.

&nb= sp;

Фармакологічні вл�= �стивості.

Фармакодинаміка. <= /span>

Комб= інований лікарський засіб, який чинить знеболювал= ьну, жарознижувальну та протизапальну дію.

Мета= мізол натрію ‒ похідна речовин= а піразолону, належить до нес�= �ероїдних протизапальних засобів. Має аналгетичні = та антипіретичні властивості, чинить спазмолітичну дію на гладку мускулатуру = жовчних і сечовивідних шляхів, мускулатуру матки.

Парацетамол – ненаркотичний аналгети�= �, блокує циклооксигеназу (ЦОГ) переважно у центральній нервовій системі (ЦНС), впливає на центри = болю та терморегуляції, чинить аналгетичну та жарознижувальну дію.

Кофе= їн стимулює психомоторні центри головного мозку, чин= ить аналептичну дію, полегшує проникнення аналгетиків крізь гематоенц= ефалічний бар’єр, запобігає колапсу, збуджуючи судиноруховий центр, усуває се= дативні ефекти інших компонентів лікарського засобу.

Фено= барбітал у складі лікарського засобу чинить седати�= �ну, спазмолітичну та міорелаксуючу дію, потенціює активність аналгетичних компо= нентів.

Кодеїн – наркотичний аналгетичний з= асіб, ефекти якого подібні до ефектів морфіну, проте зі значно слабшою аналгетич= ною дією і більш м’яким седативним ефектом. Кодеїн є слабким аналгетиком центральної дії. Код= еїн чинить свою дію, взаємодіючи з μ-опіоїдними рецепторами, хоча він має з �= �ими низьку спорідненість, знеболювальний ефект кодеїну обумовлений його перетворенням у морфін. Показано, що коде= їн, особливо у комбінації з іншими аналгетиками, такими як парацетамол, ефе�= �тивний у лікуванні гострого ноцицептивного болю. Код= еїн зменшує збудливість кашльового центру. У невеликих дозах не с= причиняє пригнічення дихального центру, не порушує функцію миготливого е�= �ітелію і не зменшує бронхіальну секрецію.

Фармакокінетика.

Метамізол натрію добре та швидко абсор= бується у шлунково-кишковому тракті (ШКТ). У стінках кишечнику гідролізується з утворенням активного м�= �таболіту; незмінений метамізол у крові відсутній. Зв’язок активного метаболіту= з білками плазми крові – 50–60 %. Терапевти= чна дія розвивається через 20–40 хвилин після прийому внутрішн�= �о та досягає максимуму через 2 години. Метаболізується у печінці, вивод�= �ться нирками.

Пара= цетамол швидко абсорбується у ШКТ, зв’язується з= білками плазми. Період напіввиведення з плазми становить 1–4 години. Метаболізується у печінці з утворенням г= люкуроніду та сульфату парацетамолу. Виводиться нирками головним чином у вигл= яді продуктів кон’югації, менш ніж 5 % екскретується у незміненому вигляд�= �.

Кофе= їн добре абсорбується вздовж усього кишечнику. Ме= таболізується у печінці. Виводиться з се�= �ею (10 % у незміненому вигляді).

Фено= барбітал повільно, але практично повністю абсорбу= ється у ШКТ (80 %) та рівномірно розподіляється в органа= х і тканинах організму. Проникає крізь гістогематичні бар’єри т= а в грудне молоко. Добре проникає крізь плаценту. Фенобарбітал майже на 45&nb= sp;% зв’язується з білками плазми крові. Максимальна концентрація в крові �= �постерігається через 1–2 години після п�= �ийому. Ефект настає протягом 30–60 �= �вилин. Метаболізується у печінці, індукує мікро= сомальні ферменти печінки. З організму виводиться повільно, що створює передумо= ви для кумуляції фенобарбіталу. Період напіввиведення становить 2–4 доби. Виводиться нирками у вигляді неактивних = метаболітів, до 25 % дози – у незміненом= у вигляді. Екскреція незміненого фенобарб�= �талу нирками залежить від pH сечі і може підвищуватися у лужному середовищі.=

Код�= �їн та його солі швидко абсорбуються у ШКТ. При засто= суванні внутрішньо максимальна концентрація кодеїну у плазмі крові дося= гається протягом 1 години. Кодеїн завдяки сво= їй ліпофільності швидко пр�= �никає крізь гематоенцефалічний бар’єр, накопичується у жировій тканині та меншою мірою – у тканинах з високим рі= внем перфузії (легенях, печінці, нирках та селезінці). Період напіввиведення з плазми крові становить = 3–4 години. = Співвідношення сили анал= гетичного ефекту при пероральному застосуванні / в�= �утрішньом’язовому введенні �= �тановить приблизно 1 : 1,5. Метаболізується О- і= N-деметилюванням у печінці з утворенням морфіну та норкодеїну. Кодеїн= та його метаболіти екскретуються нирками, переважно у вигляді кон’юга= тів із глюкуроновою кислотою. Більшість продуктів екскреції виводиться з сечею протягом 6 годин і до 86 % дози ви= водиться з організму протягом 24 годин. Близько 70 % дози виводиться у ви�= �ляді вільного кодеїну, 10 % – у вигляді вільного та кон’югованого �= �орфіну і ще 10 % – у вигляді вільного або кон’югованого= норкодеїну. Тільки сліди продуктів екскреції = виявляються у фекалі�= �х.

&nb= sp;

Клінічні х�= �рактеристики.

Показання.

Виражений больовий синдром різного ге�= �езу (біль у суглобах, м’язах, радикуліт, менструальний біль, невралгії= , головний та зубний біль, мігрень). Застудні та пропасні стани, що супроводж�= �ються больовими симптомами та запаленнями.

Лікарський засіб показа�= �ий до застосування дітям віком від 12 років для лікування гострого = помірного болю, який не полегшується і�= �шими знеболювальними засобами, такими як парацетамол або ібуп�= �офен (як монопрепаратами).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до кодеїну або і= нших опіоїдних аналгетиків, до коф�= �їну або інших похідних ксантинів (теофілін, теобромін),= до похідних піразолону або до будь-якого з компонентів лікарського засобу; = період після операції н�= � жовчовивідних шляхах, виразкова хвороб�= � шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загостре�= �ня; стани, при яких інгібування перисталь= тики слід уникати чи при яких розвивається здуття живота; ризик паралі= тичної непрохідності кишечнику, хронічний з= апор, виражені порушення функ= ції нирок та/або печінки, вроджена гіпербілірубінемія (у тому числі= синдро�= � Жильбера), гострий панкреатит, цукровий діабет, гіп�= �ртиреоз, гостра респіраторна депресія, рес= піраторні захворювання із задишкою, о�= �структивним синдромом, бронхі�= �льна астма (не слід застосовувати опіоїди під час астматичн�= �го нападу); органічні захворювання серцево-судинної системи (у= тому числі атеросклероз), декомпенсована серцева недостатність, і�= �емічна хвороба серця, гострий інфаркт міокарда, порушення серцевого ритму, під�= �ищений артеріальний тиск, виражена артеріальна гіпотензія, схильність до сп= азму судин, тромбоз, тромбофлебіт, поруше= ння функції кісткового мозку або захворюван�= �я системи кровотворення, інфекційна нейтропенія, цитостатична нейтропенія; а= гранулоцитоз, спричинений метамізолом, іншими піразолонами або піразолідинами, = в анамнезі; дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, порфірія, = міастенія, глаукома, черепно-мозкові трав�= �и або стани, що супроводжуються підвищеним внутрішньоч�= �репним тиском (на додаток до ризику респіраторної депресії та підвищення вн�= �трішньочерепного тиску кодеїн може чини= ти вплив на зіничну реакцію та інші вітальн�= � реакції при оцінці неврологічного статусу); депресія, депресивні розлади зі схил�= �ністю хворого до суїцидальної поведінки, стани підвищеного збудження, �= �орушення сну (у тому числі безсоння), епілепсія; алкогольна, наркотична, медик�= �ментозна залежність (у тому числі в анамнезі); стан алкогольного сп’яніння<= /span>.

Застосу= вання лікарського засобу протипоказане, якщо є= підозра на гостру хірургічну пато�= �огію у пацієнта, до встановлення діагнозу.

Застосування лікарського засобу про= типоказане таким групам пацієнтів:=

– дітям віком до 12 років;

– дітям віком від 12 до 18 років, яким проводять тонзилек�= �омію та/або аденоїдектомію задля запобігання виникненню обструктивного а= пное під час сну;

– дітям віком від 12 до 18 р= оків зі скомпрометованою дихальною функцією;

– жінкам у період вагітн�= �сті або годування груддю;

– пацієнтам будь-якого віку, які мають надшвидкий метаболізм за учас�= �ю CYP2D6;

– пацієнтам літнього віку.

Не застосовувати с= упутньо з β-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, інгібіт= орами моноаміноксидази (МАО) та протягом 2 тижнів після припинення застосування і�= �гібіторів МАО.

Взаємодія з іншими= лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодії, пов’яз�= �ні з метамізолом натрію

Не слід застосовув= ати метамізол натрію одночасно з рентгеноконтрастними речови= нами, колоїдними кровозамінниками та пеніциліном. Метамізол натрію посилює ді= ю пероральних цукрознижувальних лік�= �рських засобів, непрямих коагулянтів, глюкокортикостеро= їдів, індометацину, фенітоїну, ібупрофену �= �ляхом витіснення їх зі зв’язку з білками крові. Метамізол н�= �трію може індукувати ферменти метаболічних шляхів, включаючи CYP2B6 та CYP3A= 4. Одночасне застосування метамізолу натрію з бупропіоном, ефавірензом, метадоном, вальпроатом, цик�= �оспорином, такролімусом та сертраліном може= спричинити зменшення плазмової концентра�= �ії цих лікарських засобів, що потенційно може призвести до = послаблення їхнього терапевтичного ефекту. Таким чином, реко�= �ендується бути обережними у разі одноча�= �ного застосування метамізолу натрію з іншими = лікарськими засобами; клінічну відповідь та/або рівні лікарських засобі= в у плазмі крові слід контролювати у разі необхідності.

Метамізол натрію п= осилює седативну дію алкого= лю. При одночасному застосуванні метамізолу нат= рію з діуретиками (фуросемід) можливе зниження діуретичного ефекту. Мієлот= оксичні лікарські засоби спричиняють посилення гематотоксичності. Сарколізин= , тіамазол, лікарські засоби, які пригнічують актив= ність кісткового мозку (зокрема препарати золота), при засто�= �уванні з метамізолом натрію збільшують ймовірність гематотоксичності, у тому числі розвитку лейкопені= ї. Метамізол натрію у високих дозах може спричинити збільшенн�= � концентрації метотрексату у плазмі крові та посилення його токсичних ефекті= в (насамперед на ШКТ і систему кровотворення). При супутньому застосува= нні метамізолу натрію з іншими несте�= �оїдними протизапальними лікарськими засобами (Н�= �ЗЗ) потенціюється їх знеболювальна та жарознижувальна дія та збільшується ймо�= �ірність адитивних побічних ефектів. = Побічні реакції, пов’язані із застосуванням мет�= �мізолу натрію, посилюються при одночасному застосуванні з іншими ненар�= �отичними аналгетиками, трициклічними антидепресантами, гормональними контрац= ептивами та алопуринолом. Застосування метамізолу натрію у комбінації з хлорпромазином або іншим�= � похідними фенотіазину може призвести до розвитку вираженої гіп= отермії. Знеболювальну дію = метамізолу натрію посилюють седативні засоби, транквілізатори (діазепам, триме�= �озин тощо). У разі одночасного застос= ування ефективність метамізолу натрію зменшуют= ь фенілбутазон, глютетимід, барбіт�= �рати та інші індуктори мікросомальних ферментів печі= нки, посилюють ‒ кодеїн, блокатори Н₂-гіс�= �амінових рецепторів, пропранолол.

Вза�= �модії, пов’язані з парацетамолом

Швидкість абсорбц�= �ї парацетамолу може збільшуватися при застосуванні з метокл�= �прамідом або домперидоном і зменшуватися при застосуванні з холести�= �аміном. Холестирамін не слід застосовувати протягом однієї години пі�= �ля прийому парацетамолу.

Лікарські засоби, �= �кі індукують мікросомальні ферменти, такі як протисуд= омні препарати та оральні стероїдні контрацептиви, можуть прискорювати мета�= �олізм парацетамолу і спричиняти зниження його концентрації в плазмі кров= і та збільшення швидкості елімінації. Барбітурати зменшують жарознижувальний = ефект парацетамолу. Лікарські засоби, які стимулюють активність мікросомальни= х ферментів, зокрема барбітурати, та алко= голь можуть підвищувати г�= �патотоксичність парацетамолу, особливо у разі прийому то�= �сичних доз. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотокси= чними засобами збільшується токсичний вплив лікарських засобів на печінку. Одн�= �часне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом підвищує риз�= �к розвитку гепатотоксичного синдрому.

Пробене= цид інгібує зв’язування парацетамолу з глюкуроново�= � кислотою, що призводить до зменшення кліренс�= � парацетамолу на 50 %, тому при одночасному застос= уванні дозу парацетамолу слід знизити.

Парацетамол може знижувати біодоступн= ість ламотриджину зі зменшенням його ефективності через індукцію метаболізму= лікарського засобу в печінці.
При одночасному прийомі парацетамолу �= � зидовудину підвищується ризик розвитку нейтропенії.

Парацетамол може впливати на період на= піввиведення хлорамфеніколу. Клінічна значущість цих даних = не з’ясована. При супутньому застосуванні парацетамолу з �= �лорамфеніколом не потрібно проводити рутинний моніторинг стану пац�= �єнта, але слід враховувати цю потенційну взаємодію, особливо у пацієнтів, які недо= статньо харчуються.

Рекомендується з обережністю признача= ти парацетамол одночасно з флуклоксациліном, оскільки такий прийом = асоціюється з метаболічним ацидозом з високою аніонною різницею внаслідок піроглутамінової ацидемії, особливо = у пацієнтів з факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»).

Антикоагулянтний �= �фект варфарину та інших кумаринів може посилитися з підвищенням = ризику кровотечі при довготривалому регулярному щоденному застосуванні з па�= �ацетамолом; періодичний прийом не виявляє значного ефекту.

Парацетамол знижу�= � ефективність діуретиків.

Не застосовувати о= дночасно з алкоголем.

Взаємодії, пов’яз�= �ні з кофеїном

У разі одночасного = застосування кофеїну з:

‒ протисудомним= и лікарськими засобами [барбітуратами (у тому числі пентобарбіталом, примідоном), похідними гіда�= �тоїну (особливо фенітоїном)] – прискорення метаболізму та збільшення= кліренсу кофеїну;

‒ флувоксаміном= , мексилетином – підвищення концентрації кофеїну в плазмі крові;

‒ нікотином – п�= �ишвидшення виведення кофеїну;

‒ кетоконазолом= , дисульфірамом, ципрофлоксацином, норфлоксацином, енокс�= �цином, піпемідиновою кислотою ‒ уповільнення виведення кофеїну та збіль�= �ення його концентрації в плазмі крові;

‒ метоксаленом �= �� уповільнення виведення кофеїну з можливим посиленням = його ефекту та розвитком токсичної дії;

‒ циметидином, г= ормональними контрацептивами, ізоніазидом – посиленн= я дії кофеїну;

‒ β-адреноблокаторами ‒ взаємне зн�= �ження терапевтичних ефектів лікарських засобів (див. розділ «Протипо�= �азання»);

‒ опіоїдними ан�= �лгетиками, анксіолітиками (у тому числі діазепамом), снодійними і седативними за= собами – зниження ефекту лікарських засобів;

‒ ерготаміном –= підвищення абсорбції ерготаміну з ШКТ;

‒ клозапіном – �= �ідвищення концентрації клозапіну в плазмі крові;

‒ препаратами к�= �льцію – зниження абсорбції лікарських засобів;
‒ теофіліном та = іншими похідними ксантинів – зниження кліренсу лікарськи= х засобів, збільшення ризику адитивних фармакодинамічних і токсичних ефектів;

‒ пр�= �паратами літію – підвищення кліренсу літію (одноч= асне застосування не рекомендується);<= /o:p>

‒ α- та β-адреном= іметиками (у тому числі фенілпропаноламіном), психостимулюючим�= � засобами, тиреотропними засобами, аналгетиками-ан�= �ипіретиками – посилення ефекту лікарських засобів;

‒ серцевими глі�= �озидами – посилення дії та підвищення токсичності = серцевих глікозидів;

‒ інгібіторами �= �АО, фуразолідоном, прокарбазином і селегіліном ‒ можливий �= �озвиток небезпечних серцевих аритмій або вираженого підвищення артеріального= тиску.

Кофеїн може посилю�= �ати тахікардіальний ефект деяких деконгестантів.

Кофеїн може впливати на ефекти ідроцилам= іду.

Кофеїн є а= нтагоністом засобів для наркозу, транквілізаторів та= інших лікарських засобів, які пригнічують ЦНС, конкурентним антагоністом препарат= ів аденозину.

Одночасне застосув= ання з лікарським засобом П’ятирчатка^® ІС інших лікарських засобів, які містять ко�= �еїн, чи супутнє вживання кофеїновмісних напоїв може призвести до = надмірної стимуляції ЦНС. Пацієнтам слід уникати надмірного вживання кави аб= о чаю.

Взаємодії, пов’яз�= �ні з фенобарбіталом

Фенобарбітал інду�= �ує ферменти печінки і таким чином може прискорювати метаболіз�= � деяких лікарських засобів, які метаболі= зуються за участю цих ферментів [включаючи парац�= �тамол, саліцилати, непрямі антикоагулянти, серцеві глікозиди (дигіт= оксин), протимікробні (хлорамфенікол, доксициклін, метронідазол, рифампіцин, с�= �льфаніламід), противірусні, протигрибкові (гризеофульвін, ітраконаз�= �л), протиепілептичні (протисудомні), психотропні (трициклічні антидепресанти= ), гормональні (естрогени, прогестогени, кортикостероїди, тиреоїдні гормони), іму�= �осупресивні (глюкокортикостероїди, циклоспорин, цитостатики), антиаритмічні= , антигіпертензивні (β-адреноблокатори, блокатори кальцієвих каналів), пероральн= і цукрознижувальні лікарські засоби тощо]. Можливий вплив фенобарбіталу на ко= нцентрацію фенітоїну, карбамазепіну та клоназепаму в крові. = Фенобарбітал може прискорювати метаболізм пероральних кон= трацептивів, що призводить до втрати їхнього ефекту. Фенобарбітал підвищує токсичність м= етотрексату. Фенобарбітал посилює дію аналгетиків, анестетиків, не�= �ролептиків, транквілізаторів. У разі суп= утнього застосування фенобарбіталу з іншими лік�= �рськими засобами, які пригнічують ЦНС, можлив= е взаємне посилення дії (седативно-снодійного �= �фекту), що може супроводжуватися пригніченням дихання. Алкоголь посилює д= ію фенобарбіталу і може збільшувати його токсичність. Лікарські засоби, які м= ають властивості кислот (аскорбінова кислота, хлорид амонію), та препарати, що �= �істять вальпроєву кислоту, посилюють дію барбітуратів. Стан пацієнтів, які одн= очасно отримують лікування вальпроатом та фенобарбіталом, слід контролювати на �= �аявність ознак гіперамоніємії. У половині зареєстрованих випадків гіпера= моніємія протікала безсимптомно і не обов’язково призводила до енцефалопаті�= �. Інгібітори МАО (у тому числі фуразолідон, прокарбазин, селегілін) про�= �онгують ефект фенобарбіталу. Рифампіцин може зни= жувати ефект фенобарбіталу. При застосув= анні у комбінації з препаратами золота збі�= �ьшується ризик ураження нирок. При трива= лому одночасному застосуванні з НПЗЗ існує ри= зик утворення виразки шлунка та кровотечі. Одночасне застосування феноб�= �рбіталу разом із зидовудином посилює токсичність обох лікарських засобів.

Взаємодії, пов’яз�= �ні з кодеїном

Повідомляли про ви= падки серотонінового синдрому (включаючи змінений психічний с= тан, розлади вегетативної нервової системи та нервово-м’язові порушення) у �= �ацієнтів, які приймали опіоїди, особливо при одночасному застосуванні з = іншими серотонінергічними лікарськими засобами (включаючи селективні інгібітори зворотного за= хоплення серотоніну (СІЗЗС), інгіб= ітори зворотного захоплення серотоніну та нор�= �дреналіну (ІЗЗСН), трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО, див. розд= іл «Протипоказання»). Не слід застосовувати к�= �деїн у комбінації з інгібіторами МАО або протягом 2 тижнів після припинення їх застосув= ання. Застосування інгібіторів MAO у ко= мбінації з петидином було пов’язане з тяжким збу= дженням/пригніченням ЦНС (включаючи артеріальну гіпертензію / артеріальну гі= потензію). Незважаючи на те, що такі явища не бул= о задокументовано у разі застосування кодеїну, не виключено, що по= дібна взаємодія може відбутися (див. розділ «Особ�= �ивості застосування»).

Коде= їн посилює ефекти депресантів ЦНС. При одночасному �= �астосуванні кодеїну з алкоголем можливе посилення гіпотензивного, седат�= �вного ефектів алкоголю та його пригнічу�= �ального впливу на дихальну діяльність; з анестет�= �ками (у тому числі натрію оксибутиратом), антигіста�= �інними засобами із седативними властивостями – можливе посилення депресії ЦНС та/або пригніченн= я дихання, та/або посилення артеріальної гіпотензії; з нейролептиками (у тому чис= лі фенотіазиновими транкв�= �лізаторами) – посилення седативного та гіпотензив�= �ого ефектів; з анксіолітиками, седативними і снодійними засобами – пос�= �лення седативного ефекту, підвищення ри�= �ику пригнічення дихання.

Зас�= �осування опіоїдів у комбінації із седативними лік= арськими засобами, такими як бензодіазепіни або препарати з дією, под�= �бною до дії бензодіазепінів, підвищує ризик седації, пригн= ічення дихання, коми або летального наслідку через посилення = пригнічувальної дії на ЦНС. Дози лікарських засобів та тривалість супутн�= �ого лікування слід обмежити (див. розділ «Особливості застосування»).=

Застосування кодеїну у к= омбінації з антигіпертензивними засобами може поси�= �ити гіпотензивну дію.

Коде= їн уповільнює абсорбцію мексилетину, що при= зводить до зниження антиаритмічного ефекту останнього. При одночасном= у застосуванні кодеїну та хінідину аналгетична дія коде= їну, ймовірно, буде значно знижена через негативний вплив хінідину на його �= �етаболізм.

При застосуванні к= одеїну у великих дозах дія серцевих глікозидів (дигоксин та інш�= �) може посилюватися.

При �= �астосуванні кодеїну у комбінації із хлорамфеніколом = можливе підвищення концентрації кодеїну у плазмі крові через інгібування його ме�= �аболізму; з ненаркотичними аналгетиками – поси= лення аналгетичної дії; із противиразковими лікарськими засобам= и – циметидин може пригнічу= вати метаболізм кодеїну, що призводить до підвищення концентраці�= � останнього у плазмі крові.

При �= �дночасному застосуванні кодеїну з протидіар= ейними засобами, антихолінергічними засобами (н= априклад, атропіном) або лікарськими засобами з дією, подібною до дії антихолі= нергічних засобів, підвищується ризик розвитку тяжкого запору, який може призв�= �сти до паралітичної кишкової непрохідності та/або до затримки сечі.=

Кодеїн антагонізує дію цизаприду, мет�= �клопраміду та домперидону на перистальтику ШКТ.

Слід= уникати премедикації опіоїдами, оскільки вони зн= ижують концентрацію ципрофлоксацину у плазмі крові.

При �= �астосуванні з ритонавіром можливе підвищення концен�= �рації опіоїдних аналгетиків (зокрема кодеїну) у плазмі крові.

Трициклічні антидепресанти можуть п�= �силити пригнічу�= �альні ефекти опіоїдних аналгетиків.

Застосування коде�= �ну у комбінації з опіоїдними антагоністами (наприклад, буп= ренорфіном, налоксоном, налтрексоном) може прискорити розвиток синдрому відмі�= �и.

Застосування опіоїдів може перешкод�= �ати дослідженню евакуації вмісту шлунка, оскільки опіоїди затримують випо= рожнення шлунка, а також гепатобіліарній візуалізації при застосува= нні Technetium Tc 99m Disofenin<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:Calibri;mso-ansi-language:UK;mso= -fareast-language: EN-US'>, оскільки опіоїдна терапія може спри= чинити звуження сфінктера Одді і підвищення тиску у жовчовивідних шляхах.=

Особливості засто�= �ування.

= Н= е застосовувати лікарський засіб для знят�= �я гострого болю у животі (до з’ясування причини). Оскільки метамізол натрію має протиз= апальні та знеболювальні властивості, він може маскувати ознаки і�= �фекції, симптоми неінфекційних захворювань і ускладнень з больовим �= �индромом, що може ускладнювати їх діагностику.

Агранулоцитоз

Лікування метамізолом може спричин= ити розвиток агранулоцитозу, зокрема з летальним наслідком (див. розділ «Побі= чні реакції»). Індукований метамізолом агранулоцитоз може розвинутися �= �авіть у пацієнтів, які раніше застосовували метамізол без = ускладнень.

Агранулоцитоз, спричинений метамізол= ом, є ідіосинкратичною побічною реакцією. Метамізоліндукований агранул= оцитоз не є дозозалежним і може розвинутися на будь-якому етапі лікуван= ня, навіть невдовзі після припинення лікування.

Пацієнтів слід проінформувати про не�= �бхідність припинити лікування метамізо�= �ом та негайно звернутися за медичною допом= огою у разі появи будь-яких симптомів, які вказують на розвиток агранулоцитоз�= �, включаючи гарячку, озноб, біль у горлі та патологічні зміни слизової обо= лонки, що супроводжуються больовими відчуттями, особливо в ротовій порожнин= і, носі й горлі або в ділянці статевих органів чи анального отвору.

У разі застосування метамізолу для лі= кування гарячки деякі ранні симптоми агранулоцитозу можуть залишитися нероз= пізнаними. Крім того, симптоми можуть бути замаскованими у пацієнтів, які о= тримують антибіотикотерапію.

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman"'>У разі= підозри на агранулоцитоз слід негайно провести кл�= �нічний аналіз крові (включаючи диференц�= �йний підрахунок лейкоцитів) та припинити лік= ування на час очікування результатів лабораторних досліджень. Якщо діагноз п= ідтверджено, лікування не слід поновлювати (див. розділ «Протипоказанн= я»).

Ризик медикаментозного ураження печ= інки

Повідомля= ли про випадки гос= трого гепатиту, перева= жно гепатоцелюлярного характеру, у пацієнтів, які приймал�= � метамізол натрію, прояви якого з’являлися у період від декількох = днів до кількох місяців після початку лікування препаратом. Симптоми включали = підвищення рівнів печінкових ферментів у сироватці крові, з жовтяницею або без н�= �ї, часто в контексті реакцій гіперчутливості до інших лікарських зас�= �бів (наприклад, висипів на шкірі, дискразії крові, лихоманки та еозинофілі= ї) або у супроводі проявів аутоімунного гепатиту. Більшість пацієнтів одужал= и після відміни лікування метамізолом натрію; однак відомо про поо�= �инокі випадки прогресування печінкової недостатності аж до виникнення необхідн�= �сті трансплантації печ= інки.

Механізм розвитку ураження печінки, = індукованого метамізолом натрію, чітко не з’ясований, але наявні дані сві�= �чать про імуноалергічний механізм.

Пацієнтів потрібн�= � проінструктувати щодо необхідності повідомити лікаря про появ�= � симптомів, що вказують на ураження печінки. Якщо є підозра на ураження печін= ки, пацієнтам слід припинити прийом метамізолу натрію; у пацієнтів потрібно �= �цінити показники функціонального стану печінки.

Випадки ураження печінки під час лік= ування метамізолом натрію є дуже рідкісними, але точну частоту розвитку ц�= �єї побічної реакції неможливо розрахувати. У деяких пацієнтів спостерігали рецидиви ураження печінки після повторн�= �го застосування метамізолу натрію. Якщо у пацієнта раніше вже виникало ураже�= �ня печінки під час лікування метамізолом натрію, і не було встановлено інших причин ураження печін�= �и, не слід повторно засто�= �овувати лікарські засоби, що містять метамізол натрію.

У пацієнтів із захворюваннями печін�= �и збільшується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу. Ризик передозування лікарського зас= обу вищий у пацієнтів з нециротичним алкогольним ураженням печінки.=

З особлив�= �ю обережністю слід застосовувати парацета= мол пацієнтам зі зневодненням, дефіцитом глутатіону, хронічною недостатністю хар�= �ування, порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації, ШКФ ≤= 50 мл/хв), порушенням функції печінки (див. розділ «Протипоказ�= �ння»), пацієнтам з масою тіла < 50 кг, у разі супутнього застосува= ння лікарських засобів, які впливають на функцію печінки.

Відомо про випадки порушення функції п= ечінки / печінкової недостатності у пацієнтів з= дефіцитом глутатіону.

У пацієнтів зі зниженим рівнем глута= тіону (зокрема з тяжкими інфекціями, такими як сепсис) при прийомі= парацетамолу підвищується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симпт�= �мами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене чи утруднене дихання, нудота, = блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих сим= птомів.

Повідомляли про випадки метаболічного= ацидозу з високою аніонною різницею, який було спричинено піроглутаміновою ацидемією, у пацієнтів з тяжкими захвор�= �ваннями, такими як ниркова недостатність та сепсис, або у пацієнтів = з недостатнім харчуванн�= �м або іншими станами, асоційованими з дефіцитом глута= тіону (наприклад, алкоголізм), які застосовувал�= � парацетамол у терапевтичних дозах протягом тривалого часу або отриму= вали комбіноване лікування парацетамоло�= � та флуклоксациліном. У разі підозри на метаболіч�= �ий ацидоз з високою аніонною різницею= внаслідок піроглутамінової ацидемії рекомендуєть�= �я негайно відмінити застосування парацетамолу та ретельно спостерігати за станом пацієнта. Контроль рівня 5-оксопроліну в сечі може бути кори�= �ним для виявлення піроглутамінової ацидемії як основної причини метаболічного ацид= озу з високою аніонною різницею у пацієнтів з множинними факторами ризику.

Лікарський засіб с= лід з обережністю призначати пацієнтам з артритами легкої = форми, які приймають аналгетики кожен день, та пацієнтам, які застосовують варфарин або подібні преп= арати, які мають антикоагулянтний ефект.

Застосування лікарського засобу під = час гострого нападу астми протипоказане (див. розділ «Протипоказан= ня»). У хворих на атопічну бронхіальну астму і поліноз існує пі�= �вищений ризик розвитку реакцій гіперчутливос= ті. Лікарський засіб слід приймати з обережністю при <= /span>підвищеній чутливості д= о аналгетиків та НПЗЗ, у разі наявності алергічних захворювань, у= тому числі в анамнезі (у зв’язку з підвищеним ризиком розвитку а�= �афілактичного шоку у цієї категорії пацієнтів).

З обережністю слід= застосовувати лікарський засіб при виразковій хворобі = шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії ремісії, при порушеннях функції п�= �чінки та нирок (див. розділ «Протипоказання»), захворюваннях щитови�= �ної залози (у тому числі гіпотиреозі, див. розділ «Протипоказання»), захворюва�= �нях сечовивідних шляхів, при гіперкінезах, хронічних інфекціях дихал�= �них шляхів, при пневмонії, порушеннях дихальної функції, гострій інтоксикації = лікарськими засобами, при лікуванні цито= статичними лікарськими засобами (тільки під контролем лікаря). Потрібно знизити дозу лікарськог= о засобу ослабленим пацієнтам, пацієнтам з артеріальною гіпо= тензією (див. розділ «Протипоказання»), гіпертрофією передміхурової залози, = гіпофункцією/недостатністю надниркових залоз (наприклад, хворобою Аддісона), запал= ьними захворюваннями кишечника, включаю�= �и неспецифічний виразковий коліт та хворо�= �у Крона (кодеїн знижує перистальтику, підвищ= ує тонус і сегментацію кишечника та може підвищувати тиск у товстій кишці) (д�= �в. розділ «Протипоказання»), зі стриктур�= �ю уретри, судомними станами, пацієнтам у шо= ковому стані. Слід знизити дозу лікарськ�= �го засобу для пацієнтів із нирковою недоста= тністю (див. розділ «Протипоказання»). Потрібно з обережністю застосовувати лі�= �арський засіб пацієнтам із захворюваннями н= ирок в анамнезі (пієлонефрит, гломерулонефрит) та пацієнтам= , які нещодавно перенесли хірургічні втручанн= я на кишечнику (через можливе зниження моторики ШКТ) або сечовивідних шляхах (та= кі пацієнти більш схильні до затримк= и сечовипускання, спричиненої безпосередньо спазмом уретр= ального сфінктера та запором внаслідок застосування кодеїну). Слід з обережніст�= � призначати лікарський засіб пацієнтам з феохромоцитомою (опіоїди можуть сти= мулювати вивільнення катехоламінів шляхом індукції вивільнення ендогенного= гістаміну). Пацієнтам із захворюваннями жовчови= відних шляхів (зокрема жовчнокам’яною хворобою) слід уник�= �ти застосування опіоїдних аналгетиків або �= �астосовувати їх у комбінації зі спазмолітиками.

Лікарський засіб потрібно призначат�= � з обережністю пацієнтам, стан яких може погіршитися внаслідок прийому опіоїдів, = та пацієнтам, які приймають депресанти ЦНС.

Ризик розвитк�= � серотонінового синдрому

Повідомляли про випадки серо= тонінового синдрому у пацієнтів, які приймали опіоїди, особлив�= � у разі одночасного застосування з іншими серотонінергічними лікарськими з= асобами, включаючи СІЗЗС, ІЗЗСН, трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО (ди= в. розділ «Протипоказання»). Якщо супутнє лікування опіоїдами є клінічно обгрунтованим, рекомендується проводити= відповідне медичне спостереження за станом пацієнта. Застосува= ння петидину і можливо інших опіоїдних аналгетиків па= цієнтам, які приймають інгібітори MAO, може бути пов’язане з дуже тяжкими реакц= іями, іноді з летальним наслідком. Якщо застосування кодеїну пацієнтам, які прий= мають інгібітори MAO, є життєво необхідним, слід припинити застосування = інгібіторів МАО за 2 тижні до початку лікування кодеїном (див. розділи «Протип�= �казання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви�= �и взаємодій»).

= Ри�= �ик, пов’язаний із одночасним застосуванням = седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або препарати з дією, под�= �бною до дії бензодіазепінів=

Супутнє застосування кодеїн�= � і седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або препарати з дією, подібною до= дії бензодіазепінів, мо�= �е призвести до седації, пригнічення диханн= я, коми та летального наслідку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими з= асобами та інші види взаємодій»). Тому призначення кодеїну у комбінації з седат= ивними засобами можливе лише у разі відсутності альтернативних варіантів лі= кування. Якщо одночасне застосування кодеїну і седативних лікарських засобів = є необхідним, слід застосовувати найнижчі ефективні дози, а тривалість лі�= �ування повинна бути якомога коротшою. Під час супутньої терапії потрібно контр= олювати стан пацієнта. Пацієнтів, які отримують супутню терап= ію, та осіб, я= кі за ними доглядають, слід проінформувати про симп= томи пригнічення дихання та седації.

Метаболізм за участю CYP= 2D6

Кодеїн перетворюється у його активний = метаболіт – морфін – у печінці за участю ферменту CYP2D6. Якщо пацієн= т має дефіцит цього ферменту або якщо у пацієнта CYP2D6 по= вністю відсутній, адекватний знеболювальний ефект не буде отриманий. �= �о 7 % кав= казького населення може мати цю особливість метаб= олізму. Однак, якщо пацієнт має надшвидкий метаболізм з= а участю CYP2D6, існує підвищений ризик розвитку побічних ефектів – симптомів о�= �іоїдної токсичності – навіть при застосуванні звичайних доз. У таких паці�= �нтів перетворення кодеїну у морфін швидко призводить до встановлення більш = високого рівня морфіну у сироватці крові, ніж очікувалося. Загальні симптом�= � опіоїдної токсичності: сплутаність свідомості, сонливість, поверхневе дихан= ня, звужені зіниці, нудота, блювання, запор, відсутність апетиту. У тяжких випа= дках можливі симптоми циркуляторної та дихальної депресії, які можуть бути небе�= �печними і дуже рідко летальними.

Дані про поширеність н�= �дшвидких метаболізаторів за участю CYP2D6 в різних п�= �пуляціях наведено нижче:

<= /span>

Популяція

Поширення, %

Африканці/ефіопи

29

Афроамериканці<= /span>

3,4–6,5

Монголоїди

1,2–2

Кавказці

3,6–6,5

Греки

6

Угорці

1,9

Північні європейці=

1–2

<= /span>

Післяопераційне засто�= �ування дітям

Повідомляли про те, що �= �астосування кодеїну дітям після тонзилектомії та/або аденоїд= ектомії задля запобігання виникненню обстру�= �тивного апное під час сну зрідка призводило до життєво небезпечних не= сприятливих подій, у тому числі з летальним наслідком (див. розділ «Протип�= �казання»). Всі діти отримували дози кодеїну у відповідному діапазоні доз. Од�= �ак є докази того, що ці діти були або надш= видкими, або екстенсивними метаболізаторами коде= їну.

Діти зі скомпрометован= ою дихальною функцією

Застосування кодеїну п= ротипоказане дітям, у яких дихальна функція може бути скомпром= етована нервово-м’язовими порушеннями, тяжкими серцевими або респіраторними за�= �ворюваннями, інфекціями верхніх дихальних шляхів або легенів, мультитрав= мами або масштабними хірургічними втручаннями. Ці фактори можуть посилити �= �имптоми токсичності морфіну.

Тя= жкі шкірні побічні реакції

Під час лі= кування фенобарбіталом було зареєстровано випад= ки розвитку небезпечних для життя шкірних реакцій, зокрема синдрому Стівен= са ‒ Джонсона та токсичного епідермального некролізу (синдром Лаєлл�= �). При лікуванні метамізол= ом натрію реєстрували тяжкі шкірні побічні реакції, включаючи синдро= м Стівенса ‒ Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та індуковану лікарським засобом реакцію з = еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), я�= �і можуть загрожувати життю або призвести до летального наслідку. Пе�= �ед початком терапії лікарським засобом = П’ятирчатка^® ІС пацієнтів слід пр�= �інформувати про ознаки та симптоми тяжких шкірних реакцій. Під ч= ас лікування необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнтів щодо по= яви цих характерних симптомів. Ризик розвитку синдрому Стівенса – Джонсона або токсичного епідермаль�= �ого некролізу є найбільшим у перші тижні лікування= . У разі появи = симптомів, що вказують на тяжкі шк�= �рні побічні реакції = (наприклад, прогресуючі шкірні висипи, часто з пухир�= �ми, та ураження слизової оболонки), слід негайно припинити п= рийом лікарського засобу і надалі ні в якому р= азі не застосовувати лікарські засоби, які міст= ять метамізол натрію або фенобарбітал (див. розд�= �л «Протипоказання»). Рання діа= гностика та негайне припинення застосування лікарсь= кого засобу, який міг спричинити симптоми синдрому Стівенса ‒ Джонсона а�= �о токсичний епідермальний некроліз, дають змогу досягти найкращих результат�= �в у лікуванні.

Слід уникати трива= лого застосування лікарського засобу у зв’язку з можливіс�= �ю кумуляції фенобарбіталу та розвитку залежності. Для барбітуратів характерни�= � синдром відміни. У пацієнтів, які можуть мати фізич�= �у залежність, припинення лікування слід проводити поступово, щоб �= �никнути прискорення розвитку симптомів синдрому відміни.

При тривалому застосуванні кофеїну м= ожливий розвиток психологічної залежності.=

Регулярне чи тривале застосування ко= деїну може призвести до розвитку психологічної та фізичної залежності. Ко= деїн слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі зловживанням психоактивним= и речовинами (у тому числі в анамнезі) або психічними захворюваннями (див. розділ «Протипоказання»). Неправильне застосув�= �ння кодеїну може призвести до передозування та/або летального насл= ідку (див. розділ «Передозування»). Опіоїдні аналгетики знижують слинов= иділення, що може спричинити розвиток карієсу та кандидамікозу слизо�= �ої оболонки ротової порожнини.=

Засто= сування лікарського засобу може впливати на резу= льтати аналізів допінг-контролю у спортсменів, на результати лаборато�= �них досліджень щодо вмісту в крові глюкози. Застосування коф�= �їну може стати причиною хибного підвищення рівня сечов�= �ї кислоти у крові, �= �о визначається методом Bittner. Кофеїн може пі= двищувати рівні 5-гідроксиіндолоцтової кислоти, ванілілм= игдалевої кислоти та катехоламінів у сечі, що може призвести до хибнопозити= вних результатів діагностики феохромоци= томи та нейробластоми.

У період лікування можливе забарвленн�= � сечі у червоний колір (за рахунок виведення метаболіту м= етамізолу натрію), що не= має клінічного значення.

Л= ікарський засіб слід приймати у найнижчій ефективн= ій дозі протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів= .

Не слід перевищувати рекомендовані до�= �и. У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почуває себе добре, через ри= зик необоротного ураження печінки (див. розділ «Передозування»).

Не слід застосовувати лікарський за�= �іб довше встановленого терміну без консультації з лікарем. При застосуванні лікарського засобу більше 3= діб необхідно контролювати показники функції печінки і нирок.

При �= �ривалому застосуванні, а також при застосуванні л�= �карського засобу у дозах, які значно перевищують рекомендовані терапевтичні = дози, можливе посилення проявів побі= чних реакцій.

Якщо= симптоми зберігаються довше 3 днів або, навпаки, стан здоров’я погіршується= (виникає гарячка чи ознаки вторинної інфекції), або з’являються небажані явищ= а, необхідно призупинити застосування лікарського засобу та звернутися за конс= ультацією до лікаря щодо його подальшого застосування.

Не п�= �иймати лікарський засіб з іншими препаратами, щ�= � містять метамізол натрію, парацетамол, кофеїн, фенобарбітал або кодеїн.

Під час лікування �= �репаратом заборонено вживати алкогольні напої.

Під час застосування лікарського засо�= �у не рекомендується надмірне вживання напоїв, що містять кофеїн (у тому числі ча= ю, кави), оскільки це може спричинити посилення побічних ефектів кофеїну, таки= х як запаморочення, підвищена збудливість, безсоння, неспокій, почуття = тривоги, роздратованість, головний біль, порушення з боку ШКТ, тахікардія.=

Тривале застос= ування будь-якого знеболювального препарату для лікування= головного болю може призвести до посилення головного болю. Пацієнтів слід= проінформувати, що у такому разі їм потрібно звернутися за консультацією до = лікаря, а терапію знеболювальним лікарським засобом припинити. Розвиток г= оловного болю, спричиненого надмірною медикаментозною терапією, слід запідозр�= �ти у пацієнтів з частим або щоденним головним болем попри регулярне застосув�= �ння препаратів від головного болю (або через регулярне застосування цих засобі�= �).

Під час застосування лікарсь= кого засобу дітям потрібно проводити постійний лікарський контроль= (див. розділи «Протипоказання», «Діти»).

1 таблетка лікарського засоб�= � П’ятирчатка^® = ІС містить 1 ммоль (або 23 мг) натрію, що становить 1,15&nb= sp;% від рекомендованого ВООЗ максимального добового споживання натрі= ю для дорослої людини (2 г). Пацієнтам, які дотримують�= �я дієти з контрольованим вмістом натрію, слід з обережністю застосову�= �ати цей лікарський засіб.

Застосування у період ваг�= �тності або годування груддю.

Період вагітності

Застосування лікарського засобу у пе= ріод вагітності протипоказане.=

Добове споживання понад 200 мг= кофеїну під час вагітності збільшує ризик спонтанного переривання �= �агітності або ризик народження дитини з малою масою тіла.

Барбітурати збіль�= �ують ймовірність розвитку патології плода. При застосуванні ф= енобарбіталу у III триместрі вагітності можливе виникнення= фізичної залежності у плода, що призводить до появи синдрому відміни у н�= �вонародженого, який проявляється судомами, збудженістю, порушенням згорта= ння крові. Застосування фенобарбіталу під час пологів може призвести до пригні�= �ення дихання у новонародженого.

Повідом�= �яли про можливий зв’язок між виникненням у немовлят в= ад дихальної системи та серця і застосуванням к�= �деїну у І триместрі вагітності. Регулярне застосуванн= я кодеїну у період = вагітності може спричин= ити розвиток фізичної залежності у плода, що призводить до симп= томів абстиненції у новонародженого. Застосування кодеїну п= ід час пологів може пригнічувати дихання у новонародженого. = Застосування опіоїдних аналгетиків може призвести до шлункового стазу під час пологів, підвищення ризику аспіраційної = пневмонії у матері.

Період г= одування груддю

Застосування лікарського засобу у пе= ріод годування груддю протипоказане.~~<= /span>~~

Парацетамол і кофе�= �н виділяються у грудне молоко, але у клінічно незначних к= ількостях. Хоча виражених проявів токсичних ефе= ктів кофеїну не спостерігали у немовлят, які пер= ебувають на грудному вигодовуванні, проте кофеїн може чинити �= �тимулювальний ефект на немовля.

Феноба�= �бітал у значній кількості проникає у грудне <= span lang=3DUK style=3D'letter-spacing: -.1pt;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:ZH-CN'>молоко і мо= же пригнічувати ЦНС у дитини.

При застосуванні у звичайних терапевтичних �= �озах кодеїн і його активний метаболіт можуть бути присутніми у грудному молоці= у дуже низьких концентраціях, що навряд чи може чинити негативний вплив на немовля. О= днак, якщо пацієнтка має надшвидкий метаболізм= за участю CYP2D6, у грудному молоці може встановлюват= ися більш високий рівень морфіну, у дуже рідкісних випадках це може спричини= ти потенційно летальні симптоми опіоїдної токсичності у немовляти.=

Здатність впливати на шви�= �кість реакції при керуванні автотранспортом або іншими ме�= �анізмами.

Під час лікування препаратом слід утр= имуватися від керування автотранспортом або іншими механізмами �= �ерез можливість виникнення таких ефектів, як сплутаність свідомості, сонл�= �вість, запаморочення, галюцинації, розлади зору або судоми. Опіоїдні аналге�= �ики посилюють ефекти алкоголю.

Спосіб застосуван�= �я та дози.

Лікарський засіб с= лід приймати внутрішньо.

Рекомендована доз�= � для дорослих і дітей віком від 12 років – 1 таблетка 1–3 рази на = добу. Максимальна разова доза – 2 таблетки, добова – 3 таблетки.

Не слід перевищувати рекомендовану �= �озу.

Тривалість безпер�= �рвного застосування лікарського засобу – не більше 3 діб. Якщ�= � симптоми не зникають, слід звернутися до лікар= я. У виняткових випадках за рекомендацією та під наглядом лікаря термін лікува�= �ня може бути збільшений.

Діти.

Ліка= рський засіб показаний до застосування дітям віком ві= д 12 до 18 років для лікування гострого помірного болю, який не полегшується іншими знеболювальними зас= обами, такими як парацетамол або ібупрофен (як монопрепаратами) (див. розд�= �л «Показання»).

Застосування ліка�= �ського засобу протипоказане дітям віком до 12 років, оск= ільки існує ризик розвитку сер= йозних і небезпечних для життя побічних реакцій через варіабельний та непередбачув�= �ний шлях перетворення кодеїну у морфін у пацієнтів цієї вікової групи (ди= в. розділ «Протипоказання»).

Кодеїн не застосов= увати дітям віком від 12 до 18 років, яким проводять тонзилектомію та/або �= �деноїдектомію задля запобігання виникненню обструктивного апное під час = сну, через ризик розвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій (�= �ив. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Кодеїн не застосов= увати дітям віком від 12 до 18 років зі скомпрометованою дихальною функцією через ризик розвитку с�= �рйозних і небезпечних для життя побічних реакцій (див. розділи «Протипо�= �азання», «Особливості застосування»).

Кодеїн не застосовувати дітям віком від 12 до 18 �= �оків, які мають надшвидк�= �й метаболізм за участю CYP2D6 (див. розділи «= Протипоказання», «Особливості застосування»).

Передозування.

При перших симптомах пер= едозування слід негайно звернутися за медичною допомогою.

Передозування метамізолу натрію=

Симптоми: шум у вухах, сонли�= �ість, судомний синдром, марення, порушення свідомості, с= лабкість, гіпотермія, виражене зниження артеріального тиску, тахікарді�= �, відчуття серцебиття, геморагічний синдром, гостра ниркова недостатність, о�= �ігурія, анурія, дисфагія,= нудота, блювання, гастралг�= �я/гастрит, печінкова недоста�= �ність, параліч дихальних м’язів, задишка.

Лікування: індукція блюв= ання, промивання шлунка, застосування сольових проносних = засобів, ентеросорбентів, проведення фор= сованого діурезу, симптоматичної терапії, спрямов= аної на підтримк= у життєво важливих функцій. У тяжких випадках можл�= �вий гемодіаліз, гемоперфузія, перитонеальний діаліз. У разі розвитку судомного синдрому слід вводити внутрішньо= венно діазепам і швидкодіючі= барбітурати.

Передозування парацетамолу

У разі застосуванн= я лікарського засобу у дозі, яка перевищує рекомендовану дозу, с= лід негайно звернутися до лікаря через ризик ураження печінки. Передозування па= рацетамолу може спричинити печінкову недостатність, що може потребувати транс= плантації печінки або мати летальний наслідок.

Симптоми. Прийом понад 12 г парацета�= �олу або понад 150 мг парацетамолу на кілограм маси тіла (зале�= �но від того, яке числове значення кількості парацетамолу є меншим) може пр�= �звести до тяжкого ураження печін�= �и. Розвиток ураження печінки, про яке свідчить підвищення рів�= �я трансаміназ у плазмі крові, клінічно може проявлятися через 8‒36 годин після п�= �ийому надмірної дози парацетамолу. Біохімічні маркери ураження печінки дос�= �гають своїх максимальних значень тільки через 3‒4 доби після передозування, кліні= чні симптоми ураження печінки максимально проявляються через 4–6 діб п�= �сля передозування. Прийом 5 г або більше парацетамолу може призвести до ур= аження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривалий п= рийом карбамазепіну, фенобарбіталу, фенітоїну, примідону, риф�= �мпіцину, звіробою або інших лікарських засобів, які індукують ферменти печі�= �ки; регулярне вживання надмірної кількості алкоголю; недостатність глутатіонової системи, наприклад, розлад= и харчової поведінки, кістозний фіброз, ВІЛ-інфекція, голодування, муковісцидоз, = кахексія).

Симптоми передозу�= �ання парацетамолу в перші 24 години: блідість, нудота, блюванн�= �, втрата апетиту, абдомінальний біль. Клінічні ознаки передозування можу= ть не проявлятися. Ураження печінки виникає, коли підвищена кількість токсич= ного метаболіту парацетамолу (який зазвичай нейтралізується дією глутатіон= у при застосуванні звичайних доз парацетамолу) необоротно зв’язується з �= �канинами печінки. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метабо�= �ічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресува= ти до енцефалопатії, крововиливів, гіпоглікемії, коми та летального наслідк= у. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців може проявлятися сил�= �ним болем у попереку, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть при ві= дсутності тяжкого ураження печінки. Пові= домляли про серцеву аритмію та панкреатит.<= /span>

При тривалому заст= осуванні парацетамолу у великих дозах з боку органів кровотворен= ня може розвинутися панцитопенія, апласт= ична анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, агр�= �нулоцитоз, нейтропенія. При прийомі великих доз з боку= ЦНС можливі запаморочення, психомоторне збудження, п= орушення орієнтації; з боку сечовидільної системи − нефротоксичніс�= �ь (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).<= /p>
Лікування. У разі передозуван= ня необхідна швидка медична допомога! Пацієнта слід негайно доставити у лікарн= ю, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обме= жені нудотою і блюванням та можуть не відображати тяжкості передозування і ризику ураження органів. = Концентрацію парацетамолу в плазмі крові слід вимірюв= ати через 4 години після прийому= лікарського засобу або пізніше (більш ранні концентрації є недостовірними). Ефективним є внутрішньовенне введення N-�= �цетилцистеїну протягом 8 годин після прийому надмірної дози парацетамо�= �у. Ефективність антидоту після цього часу різко знижується, проте подальше за�= �тосування N-ацетилцистеїну аж до 24-ї години після передозування, а можливо і д= овше, може бути певною мірою ефективним. При відсутності блювання ефе= ктивним може бути пероральне застосування метіоніну протягом 10‒12 год= ин після передозування. Може бути доцільним лік�= �вання активованим вугіллям у межах 1 години після прийому надмір�= �ої дози парацетамолу. Н= едостатньо доказів щодо ефективності промивання шл�= �нка у разі передозування, зумовленого тільки парацетамолом.

Передозування кофеїну

Прийом лікарського= засобу П’яти�= �чатка^® ІС у кількості, яка спричиняє клінічно вира�= �ені симптоми передозування кофеїну, ймовірно, призведе до ураження печінки, с= причиненого передозуванням парацетамолу.

Симптоми. Передозування коф= еїну може спричинити такі стани, як головний біль, запаморочен= ня, емоційне збудження, неспокій, нервозн= ість, дратівливість, ажитація, почуття тривоги= , психомоторне збудження, незв’язність думок і мовлення, сплутаність свідомості= , делірій, безсоння, підвищена тактильна або больова чутливість, тремор= , м’язові посмикування, судомні напади (при гострому передозуванні – тоніко-кло= нічні судоми), дзвін у вухах, гарячка, прискорене дихання, почервоніння обличч�= �, припливи, аритмія, тахікардія, екстрасистолія, нудота, блювання, іноді з= домішками крові; біль в епігастральній ділянці, гастроінтестина= льні порушення, збільшення частоти сечовипускання, збільшення діурезу, знев= однення.

Лікування. При передозуванні= кофеїну необхідно промити шлунок. Застосуван�= �я активованого вугілля може бути ефективним при його прийомі протяго= м 1 години після передозування, проте мо�= �ливість застосування активованого вугілля можна розглядати у = межах 4 годин після прийому надмірної дози кофеїну. Слід підтримув= ати вентиляцію легенів, баланс рідини та солей, можливий гемодіаліз; при судомн= их нападах – вводити внутрішньовенно діазепам, фенобарбітал або фенітоїн. Спе�= �ифічного антидоту немає, проте як підтримувальний захід можна застосувати= антагоністи β-адренорецепторів для зниження кардіотоксичних ефектів.<= /span>

Передозування фенобарбіталу

Симптоми гостр= ого отруєння барбітуратами легкого або середнього ст�= �пеня тяжкості: запамороче= ння, підвищена втомлюваність, навіть глибокий сон, від я= кого пацієнта неможливо розбудити. Можуть спостерігатися реакції гіперчутл= ивості: ангіоневротичний набряк, свербіж, висип (зокрема кропив’янка).

Симптоми гостр= ого тяжкого отруєння барбітуратами: пригнічення ЦНС, аж до глиб= окої коми, що супроводжується тканинною гіпок= сією; поверхневе дихання, спочатку прискорене, потім сповільнен�= � дихання; пригнічення дихання, а= ж до його зупинки; пригнічення серцево-судинної діяльності= , включаючи порушення серцевого ритму, зниження артеріального тиску, аж до кола�= �тоїдного стану; зниження температури тіла, зменшення діурезу, прискорене серц�= �биття або брадикардія, послаблення або відсутність рефлексів, ністагм, головний= біль, атаксія, нудота, слабкість.

= Якщо не лікувати отруєння, можливий летальний= наслідок через судинну недостатність, дихальний параліч або набряк легенів.<= /o:p>

Лікування: терапія си�= �птоматична (насамперед моніторинг основних життє�= �их функцій організму: дихання, пульс, артеріальний тиск); інтенсивна терапія у разі необхідн�= �сті. Потрібно стабілізувати та нормалізувати дихання і кровообіг. Для л�= �кування дихальної недостатності необхідно проводити штучне дихання, для �= �упірування шоку ‒ вливати плазму і плазмозамінники. Якщо після прийому надм= ірної кількості фенобарбіталу пройшло небагато часу (не більше 6 годин), слід про= вести промивання шлунка з подальшим введенням сорбенту (активоване вугілля) та �= �ульфату натрію. З метою швидкого виведення барбітурату з органі�= �му можна проводити форсований діурез лугами, а також гемодіаліз та/або �= �емоперфузію.

Передозування кодеїну

Симптоми передозування кодеїну можуть= бути замасковані клінічними проявами тя= жкого ураження печінки, спричиненого передозу�= �анням парацетамолу. У разі передозуван�= �я необхідна негайна медична допомога, навіть якщо симптоми п�= �редозування відсутні!

Симптоми. Першими проявами �= �ередозування кодеїну є нудота та блювання. Клі= нічною тріадою передозування опіоїдів вважається кома, = точкові зіниці (міоз) та респіраторна депресія з подальшим розширенням зіниць = при розвитку гіпоксії. Гостра респіраторна депресія може спричинити ц�= �аноз, уповільнене чи утруднене дихання, �= �онливість, атаксію, рідше – набряк легенів. Інші = симптоми передозування опіоїдів: апное, задишка, гіпотермія, суд�= �ми (особливо у дітей), сплутаність свідомості, сильне запаморочення, вираже= на сонливість; нервозність, неспокій, емо= ційне збудження, галюцинації, артеріальна гіпо= тензія та тахікардія (можливі, але малоймовірні); брадикардія, недостатніст= ь кровообігу, колапс, затримка сечовиділення, виражен= а слабкість. Можуть спостерігатися ознаки вивільнення гіста= міну. При передозува�= �ні опіоїдів повідомляли про випадки розвитку рабдом�= �олізу, який прогресував до ниркової недостатності= . Передозування посилюється при одночасному прийомі алк�= �голю та психотропних засобів. Тяжка депресія ЦНС, зо�= �рема пригнічення дихання, може розвинутися у разі супутнього застосування з кодеїном інши�= � засобів із седативною дією (у тому числі алкоголю) чи значного перевищ�= �ння дози.

Лікування. Терапія при перед�= �зуванні кодеїну включає загальні симптома= тичні та підтримувальні заходи, у тому числі захо�= �и для забезпечення прохідності дихальних шляхів та моніторинг життє= во важливих функцій організму до стабілізації стан�= � пацієнта. Тяжке пригнічення функції дихальної системи с�= �ід лікувати за допомогою штучної вентиляції легенів т�= � подачі кисню. Прийом активованого �= �угілля є доцільним, якщо минуло не більше 1 години з моменту прийому кодеїну дор= ослим у дозі, що перевищує 350 мг, дитиною – у дозі, = що перевищує 5 мг на кілограм маси тіла. Слід= застосувати налоксон у разі розвитку коми або пригнічення дихання. Налоксон є = конкуруючим антагоністом та має короткий період напіввиведення, тому мож= е бути необхідним повторне застосування великих доз для пацієнтів із тяжким отруєнням. Потрібно спостерігати за стан= ом пацієнта протягом щонайменше 4 годин після введення налоксону або 8 годин у ви�= �адках застосування препарату налоксону з пролонгованою дією.

Побічні реакції.

Частіше за все побічні ефекти мають ти�= �часовий характер і зникають після припинення лікування.

Психічні розлади: �= �огнітивні порушення, зниження концентрації уваги, �= �алюцинації, кошмарні сновидіння, підвищена збудливість, психомоторне збу�= �ження і порушення орієнтації, почуття страху, стан неспокою, дратівливість, нер= возність, почуття тривоги, раптові зміни настрою, ейфорія, дисфорія, депресі= я, сплутаність свідомості, медикаментозна залежність (при тривалом�= � застосуванні високих доз), розвиток толерантності.<= /o:p>

З боку нервової системи: підвищення внутрішньочерепного тиску, г�= �ловний біль, посилення головного болю (при тривалому застосуванні), запамороче�= �ня, посилення рефлексів, порушення координації рухів, атаксія, тремор, судомні напади (особливо у дітей), гіперкінез (у дітей), уповільненість реакцій, слабкі�= �ть, астенія, сонливість, безсоння, парестезія.

З боку органу зору: звуження = зіниць, порушення гостроти зору, світлочутливіс�= �ь, порушення зору (зокрема розмитість, подвоєння контурів видимих предметів), м�= �оз, ністагм, кон’юнктивіт<= span style=3D'mso-bidi-font-weight: bold'>.

З бок= у органу слуху та в= естибулярного апарату:= вертиго.

З боку шкіри та під�= �кірної клітковини: виразки на слизов�= �й оболонці ротової порожнини, фотосенсибілізація, почервон�= �ння обличчя, гіперемія шкіри, ексфоліати= вний дерматит, реакції гіпер= чутливості, такі як висип (за= звичай генералізований висип; еритематозний ви�= �ип, макулопапульозний висип, який розглядають як симптом синдрому гіперчу�= �ливості, пов’язаний з пероральним застосуванням кодеїну; кропив’янка)<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family: Calibri;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:EN-US'>, свербіж, = підвищена пітливість, пурпура, набряк обличчя, ангі= оневротичний набряк; тяжкі шкірні реакції: токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), медикаментозний дерма= тит, мультиформна ексудативна еритема, си�= �дром Стівенса – Джонсона, гострий ген= ералізований екзантематозний пустульоз, індукова�= �а лікарським засобом реакція з еозинофілією та системними симптомами (DR= ESS-синдром).

З боку кістково-м’язової �= �истеми: = неконтрольовані м’язові рухи, ригідність м’язів (при&nb= sp;застосуванні великих доз); при тр�= �валому застосуванні існує ризик порушення осте�= �генезу та розвитку рахіту. Були пові= домлення про зниження мінеральної щільності кістково= ї тканини, остеопенію, остеопороз і переломи у пацієнтів, які отримували три�= �алу терапію фенобарбіталом. Механізм впливу фенобарбіталу на метаболізм кіст�= �ової тканини не встановлено.

З боку серцево-судинної системи: відчуття тиснення у грудях, біль у діл�= �нці серця, ортостатична гіпотензія, зниженн�= � артеріального тиску, колапс, підвищення артеріального тиску, аритмія, тахікардія= , брадикардія, екстрасистолія, пальпітац�= �я, гіперемія шкіри обли= ччя, набряки.

З боку системи крові та лімфатичної систем= и: збільшення лімфатичних= вузлів, панцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія (при тривалому застосу�= �анні), нейтропенія, лейкоцитоз, агрануло�= �итоз, лімфоцитоз, тромбоцитопенія, анемія, гем�= �літична анемія, мегалобластна анемія, с�= �льфгемоглобінемія, метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у ділянці �= �ерця), кровотечі, синці. = Пацієнтам слід припинити застосування= лікарського засобу та звернутися до лікаря, якщо виникли ознаки або симптоми = незрозумілої чи надмірної кровотечі з порізів і ран, у разі появи численних чи г= либоких синців.

З боку імунної системи: анафілаксія, анафілактичний шок, спленом= егалія і лімфаденопатія.

= = З боку сечовидільної сист�= �ми: ниркова коліка, спазм сечовивідних шля= хів, утруднене сечовипускання, затримка сечовипускання, олігурія, дизурія, антид= іуретичний ефект, збіл�= �шення частоти сечовипускання, а�= �ептична піурія, підвищення кліренсу креатиніну, збільшення екскреції натрію та кальцію, забарвлення= сечі у червоний колір; зазвичай у пацієнтів із порушеннями функцій нир= ок та/або при застосуванні надмірних доз – анурія, протеїнурія, інтерстиціаль= ний нефрит.

З боку репродуктивної сис�= �еми: = статева дисфункція, еректильн= а дисфункція, зменшення лібідо та потенції.

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної к�= �ми, гіперглікемія.

Розлади м�= �таболізму та порушення харчування: анорексі�= �, час= тота невідома (неможливо оцінити частоту за н�= �явними даними) ‒ метаболічний ацидоз з в�= �сокою аніонною різницею.

З боку шлунково-кишкового тр�= �кту: сухіс�= �ь у роті, печія, відчуття тяжкості або біль в епігастрії,<= /span> дискомфорт і біль у животі, нудота, блю= вання, діарея або запор, диспепсія, спазми шлунка, гос= трий панкреатит у пацієнтів з холецистектомією в анамнезі, загострен= ня виразкової хвороби, розвиток паралітичної кишкової непрохідності= .

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, печінкова �= �едостатність, некроз печінки, гепатит, жовтяниця, спазм жовчовивідних шляхів, п�= �двищення активності печінкових ферментів, як правило без розвитку жовтя�= �иці; медикаментозне ураження печінки, включаючи гострий гепатит, жовтяницю, пі�= �вищення рівнів печінкових ферментів (див. розділ «Особливості застосування»).=

З боку органів дихальної сис�= �еми, органів грудної клітки і середостіння: закладеність носа, бронхоспазм (у паці= єнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та до інших НПЗЗ), тахіпное, задишка, утруднене дихання, пригнічення дихання (при застосуванні великих доз лі�= �арського засобу).

Загальні �= �орушення: відчуття нездужання, підвищена втомлювані= сть, зниження температ�= �ри тіла, гарячка.

Оп= ис окремих побічних реакцій

М= етаболічний ацидоз з високою аніонною різницею=

Випадки м= етаболічного ацидозу з високою аніонною різницею, яки�= � було спричинено піроглутаміновою ациде�= �ією, спостерігали у пацієнтів з факторами ризику, які застос�= �вували парацетамол (див. розділ «Особливості застосування= »). Піроглутамінова ациде�= �ія може бути спричинена низьким рівнем глутатіону у цих пацієнті= в.

Якщо застосування лікар�= �ького засобу П’ятирчатка^®&n= bsp;ІС у рекомендованих дозах поєднується зі споживанням продуктів, які містять кофеї= н, надмірна кількість кофеїну, що пот�= �апляє до організму, збільшує ймовірність розви= тку побічних ефектів, пов’язаних із кофеїном, таких як безсоння, неспокій, по�= �уття тривоги, дратівливість, головний біль, розлади з боку ШКТ, пальпітація.

У разі тривалого застосу= вання кофеїну можливе зниження його ефекту, можливий розвиток �= �едикаментозної залежності.

При тривалому застосуванні фенобарбіт= алу може розвинутися дефіцит фолатів, імпотенція, медикаментозна залежність.

При тривалому застосува= нні кодеїну, як правило, розвиваються деякі з найбільш поширени�= � побічних ефектів – сонливість, нудота, блювання, сплутані�= �ть свідомості.

Регулярне тривале застосування коде�= �ну призводить до розвитку залежності й толерантності та до виникнення стану н�= �спокою, дратівливості після припинення лікування. Слід пам’ятати, що толерантність зни�= �ується швидко після припинення прийому кодеїну, тому повторне застосува= ння раніше припустимої дози може виявитися летальним.

Тривале застос= ування препарату для лікування головного болю може призвести = до його посилення (див. розділ «Ос= обливості застосування»).

При тривалому безк= онтрольному застосуванні високих доз лікарського засобу можливі с= удомні напади, пригнічення дихання, може розвинутися порушення функції печі�= �ки, гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми, звикання (послаблення знеболювальн= ого ефекту), синдром відміни.

Синдром відміни<= /i>

У разі різкої відміни прийому кофеїну �= �ожливе посилення гальмування ЦНС з появою відчуття підвищеної втомлюваност= і, розвиток сонливості, м’язового напруження, депресії.

У разі різкого при�= �инення застосування фенобарбіталу зазвичай може виникати синдром відміни, �= �кий супроводжується кошмарними сновиді�= �нями, нервозністю.

Рапт= ове припинення лікування кодеїном може спри�= �инити синдром відміни. Можливі симптоми: тремор, �= �езсоння, стан неспокою, дратівливість, почуття тривоги= , депресія, відсутність апетиту, нудота, блювання, діарея, підвищене потов= иділення, сльозотеча, ринорея, чхання, позіхання, пілоерекція, мідріаз, слабкіс�= �ь, гарячка, м’язові судоми, дегідратація, збільшення частоти серцев�= �х скорочень, частоти дихання та артеріального тиску.

У разі появи будь-яких побічних реакці�= � необхідно обов’язково звернутися до лікаря.

Повідомлення про підо�= �рювані побічні реакції

�= �овідомлення про побічні реакції після реєстрації лік= арського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співві= дношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фа�= �мацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам = слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через А�= �томатизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.go= v.ua.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригін= альній упаковці при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати в недост= упному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блі= стері; по 1 блістеру в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Товариство з додат= ковою відповідальністю «ІНТЕРХІМ».

Місцезнаходження виробника та адреса �= �ісця провадження його діяльності.<= /span>

Укр�= �їна, 65025, м. Одеса, 21-й км. Старокиївської дороги, 40-�= �.

Популяція	Поширення, %
Африканці/ефіопи	29
Афроамериканці<= /span>	3,4–6,5
Монголоїди	1,2–2
Кавказці	3,6–6,5
Греки	6
Угорці	1,9
Північні європейці=	1–2