ІНСТРУКЦІЯ=

для медичного застосування лікарського засобу

АМІОСТЕДІ

Склад:

діюча речовина: аміодарон;

1 таблетка містить аміодарону гідро= хлориду 200 мг;

допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний; натрію крохмальгліколят (внутрішньогранулярний); лактози моногідрат; повідон K-30; натрію крохмальгліколят (зовнішньогранулярний); магнію стеарат; вода очищена.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки без оболонки від біло= го до майже білого кольору з відбитками «8» та «4», розділеними лінією розлому= , на одному боці та «А» на іншому боці.

Фармакотерапевтична група

Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Код АТХ С01B D01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Протиаритмічні властивості. <= /span>Подовження фази 3 потенціалу дії міокарда, головним чином внаслідок інгібування калієв= их каналів (клас III за класифікацією Воген–Вільямса). Уповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном.

Неконкурен= тна альфа- та бета-антиадренергічна дія.

Уповільнен= ня синоатріальної, передсердної та вузлової провідності, яке стає більш вираже= ним при прискоренні серцевого ритму.

Відсутність змін з боку внутрішньошлуночкової провідності.

Збільшення рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях.

Уповільнен= ня провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості. <= /span>Зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменш= ення частоти серцевих скорочень.

Збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладкі м’язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин та при відсутності негативних інотропних ефектів.=

Був викона= ний метааналіз даних 13 проспективних рандомізованих контрольованих досліджень,= у яких взяли участь 6553 пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (= 78 %) або хронічну серцеву недостатність (22 %).

Середня тривалість спостереження за пацієнтами була в діапазоні від 0,4 до 2,5 року. Середня добова підтримуюча доза препарату варіювала від 200 до 400 мг.=

Цей метаан= аліз продемонстрував, що аміодарон статистично значущо знижує загальну кількість летальних випадків на 13 % (95 % ДІ: 0,78–0,99; p =3D 0,030) та летальних випадків, спричинених порушеннями ритму, на 29 % (95 % ДІ: 0,59–0= ,85; p =3D 0,0003).

Проте ці результати слід інтерпретувати з обережністю у зв’язку з гетерогенністю різ= них досліджень (відмінності пов’язані головним чином із включеними у дослідження популяціями, тривалістю періоду спостереження за пацієнтами, використаною методологією та результатами досліджень).

Відсоток пацієнтів, яким було відмінено препарат, у групі прийому аміодарону був вищ= ий (41 %), ніж у групі плацебо (27 %).

У 7 % пацієнтів, які приймали аміодарон, розвинувся гіпотиреоз, порівняно з 1&nbs= p;% у групі плацебо. Гіпертиреоз був діагностований у 1,4 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.

Інтерстиці= йна пневмопатія розвинулася у 1,6 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.

Педіатричн= а популяція. За участю дітей не проводилось жодних контрольованих клінічних досліджень. За опублікованими даними безпека застосування аміодарону досліджувалася у 1118 дітей з різними типами аритмій.

У рамках клінічних досліджень дітям застосовували такі дозування препарату:

-&nb= sp; навантажувальна доза: 10–20 мг/кг/добу впродовж 7–10 днів (тобто 500 мг/м²/добу в перерахува= нні на площу поверхні тіла);

-&nb= sp; підтримуюча доза: слід застосовувати мінімальну ефективну дозу; залежно від індивідуальної відпові= ді вона може коливатись у межах від 5 до 10 мг/кг/добу (тобто 250 мг/м2/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла).

Фармакокінетика

Аміодарон − сполука,= для якої властиві повільне транспортування та висока тканинна афінність.

При пероральному прийомі біодоступність аміодарону може бути від 30 до 80 % (у середньому – 50&= nbsp;%) залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. Після одноразового прийому дози препарату максимальна концентрація в плазмі крові досягається протягом= 3‑7 годин. Терапевтична активність проявляється в середньому протягом одного тижня при= йому препарату (від кількох днів до двох тижнів).

Період напіввиведення аміодарону тривалий та характеризується значною міжіндивідуальною варіабельністю (від 20 до 100 днів). У перші дні лікування препарат кумулює= ться у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Елімінація розпоч= инається через кілька днів, співвідношення надходження/виведення препарату досягає рівноваги протягом одного або кількох місяців, залежно від пацієнта.

Такі характеристики обґрунтовують застосування навантажувальних доз для швидкого досягнення рів= ня захоплення препарату тканинами, необхідного для прояву його терапевтичної активності.

Частина йоду відділяється = від сполуки та виводиться із сечею у вигляді йодиду; при застосуванні аміодарон= у в добовій дозі 200 мг виведення йоду становить 6 мг/24 години. Решта сполуки = і, відповідно, більша частина йоду екскретуються з калом після печінкового транспорту.

Оскільки із сечею елімінує= ться незначна кількість препарату, пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати звичайні дози.

Після відміни препарату йо= го елімінація продовжується протягом кількох місяців. Слід зазначити, що залишкова активність препарату може виявлятися протягом періоду від 10 = ;днів до 1 місяця.

Аміодарон головним чином м= етаболізується за участю цитохрому CYP4503A4, а також за участю цитохрому CYP2C8. Аміодаро= н та його метаболіт дезетиламіодарон в умовах in vitro є потенційними інгібіторами цитохромів CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 та CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон можуть також інгібувати функцію транспортних білків, таких= як Р-глікопротеїн та органічний катіонний транспортер 2-го типу (OCT2). Резуль= тати одного дослідження свідчать про збільшення концентрації креатиніну на 1,1&n= bsp;% (субстрат OCT2).

Дані досліджень in vivo свідчать про взаємодію між аміодароном та субстратами CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-глікопротеїну.<= /o:p>

Педіатрична популяція. За участю дітей не проводилось жодних контрольов= аних клінічних досліджень. Наявні обмежені дані не свідчать про відмінність у фармакокінетичних параметрах між дорослими та дітьми.

Дані доклінічн= их досліджень. Результати 2-річного дослідження канцерогенності= у тварин показали, що аміодарон призводить до збільшення кількості фолікулярн= их пухлин щитовидної залози (аденом і/або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях. Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин пояснюється, ймовірніше, епігенетичним, а не генотоксичним механізмом. Результати досліджень на тваринах не свідчать про розвиток будь-яких карцином, проте відзначалась дозозалежна фолікулярна гіперплазія щитовидної залози. Такі ефекти на щитоподібну залозу у тварин, можливо, були зумовлені впливом аміодарону на синтез і/або вивільнення тиреоїдних гормонів. Ці дані мають низьку значущіс= ть для застосування препарату людям.

Клінічні характеристики

Показання

Профілактика рецидивів:=

= - = шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;

= - = симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;

= - = суправентрикул= ярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не виявляють терапевтичного ефекту або протипоказані;

= - = фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії:= уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка = (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Протипоказання

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Синдром слабкості синусового вузла (ризик зупинки синусового вузла), за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Тяжкі порушення атріовентрикулярної провідності, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Гіпертиреоз, через можливе загострення при прийомі аміодарону.

Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або до однієї з допоміжних речовин лікарського засобу.

Другий та третій триместри вагітності.

Період годування груддю.

Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointe= s» (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):

- антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні засоби III класу (сотало= л, дофетилід, ібутилід);

- інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен, вінкамін в/в (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

- телапревір;

- кобіцистат.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви= ди взаємодій

Антиаритмічні препарати

Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може бути корисним, але найчастіше лікування такою комбінацією потр= ебує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу. Одночасне застосування антиаритмі= чних засобів, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, сотал= ол), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяє брадикардії та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу.

Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток «torsades de pointes»

Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, належать вони до антиаритмічних препаратів чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижую= ть вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що уповільнюють серц= евий ритм») або вроджене чи набуте попередньо існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток «torsades de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні препарати Ia і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну така взаємодія виникає тільки при застосуванні лікарських форм для внутрішн= ьовенного введення.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препарат= ом, що сприяє виникненню «torsades de p= ointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон, протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхід= ним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими = лікарськими засобами, що сприяють виникненню «torsades de pointes».

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм

Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію, зокрема антиаритмічні препарати Ia класу, бета-блокатори, деякі антиаритмічні препа= рати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін та антихолінестеразні препарати. Ефекти аміодарону на інші лікарські засоби

Аміодарон і/або його метаболіт дезетиламіодарон інгібують CYP1A1, CYP1A= 2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-глікопротеїн та можуть збільшувати експозицію ї= хніх субстратів. З огляду на значну тривалість ефекту аміодарону, такі взає= модії можуть спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Вплив інших лікарських засобів на аміодарон=

Інгібітори CYP3A4 та CYP2C8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експозицію.
Інгібітори CYP3A4 (наприклад, грейпфрутовий сік та деякі лікарські засо= би), як правило, не слід застосовувати під час лікування аміодароном.=

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»)

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes= » (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):

-&nb= sp;    антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

-&nb= sp;    антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол= );

= -     інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Телапревір. Розлади автомати= зму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.

Кобіцистат. Є ризик збільшення частоти інд= укованих аміодароном побічних реакцій внаслідок зниження метаболізму.

Нерекомендовані комбінації (див. розділ «Особливос= ті застосування»)

Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапію даклатасвіром/софосбувіром або ледипасвіром/со= фосбувіром: брадикардія, можливо симптомна або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідно здійснювати ретельний клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ, особливо впродовж перших кількох тижнів подві= йної терапії.

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію субстратів CYP3A4 в плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.

Циклос= порин. Збільшен= ня сироваткових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Під час лікування аміодароном слід проводити кількісне визначення концентрації циклоспорину в крові, моніторувати функцію нирок та коригувати дози циклоспорину. Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельний клінічний наг= ляд та безперервний моніторинг ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо з летальним наслідком. Особливо це актуально = для бета-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату потрібно здійснювати клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ впродовж 24 годин.

Верапа= міл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо за= стосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ.

Протипаразитарні препарати, які можуть індуку= вати «torsades de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшен= ня ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». <= /i>Якщо можна, слід відмінити один із двох препаратів. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та провести моніторинг ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати «torsades de pointes» (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes»<= /span>. Фторхінолони, за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ри= зику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Стимулювальні проносні засоби. Під= вищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії «torsades de pointes» (при цьому провокуючим фактором є гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ і клінічний нагляд разом із контролем рівня електролітів.
Фідаксоміцин. Підвищення концентрації фідаксоміцину в плазмі крові.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні

Субстрати Р-глікопротеїну= . Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їхня концентрація у крові.

Препар= ати наперстянки. Пригніче= ння автоматизму (надмірна брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності.

При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівня дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину, що потребує моніторингу ЕКГ та клінічного стану. Якщо необхідно, слід контролювати рівень дигоксину в крові та коригувати дозу дигоксину. Дабігатран. Збільшення плазм= ових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовується після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу дабігатрану у разі необхідності, але доза не повинна перевищувати 150 мг/добу.

Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном. Субстрати CY= P 2C9. Аміодарон збільшує концентрацію речовин, які є субстратами CYP 2C9, так= их як антагоністи вітаміну К або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Антаго= ністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровот= ечі. Моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) потрібно здійснюва= ти більш часто. Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном та впродовж 8 днів після завершення лікування.

Феніто= їн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Слід проводити клінічний моніторинг, контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові та, якщо необхідно, коригувати дозу фенітоїну.

Субстрати CYP2D6:

= -     Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаїніду.

Субстрати CYP3A4: аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію в плазмі субстратів даного цитохрому, як результат − підвищує токсичну дію цих субстратів.<= /o:p>

= -     Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’яз= ової токсичності (наприклад, рабдоміоліз). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

Інші лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP3A4 (лідокаїн, сиролімус, такролімус, силденафіл, фентаніл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, тріазолам). Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію цих молекул у плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їхньої токсичності.

Лідока= їн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, який може призвести до неврологічних та кардіальних побічних реакцій внаслідок пригнічення аміодароном печінкового метаболізму. Слід проводити клінічний та ЕКГ-моніторинг, а також, якщо необхідно, кількі= сне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності слід коригувати дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відмін= и.

Такрол= імус. Збільшен= ня концентрації такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентрації такролімусу у крові, моніторинг функції нирок та коригування дози такролімусу при одночас= ному його застосуванні з аміодароном та після відміни останнього.

Бета-б= локатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вима= гає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідн= ості (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Бета-б= локатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритм= ій, особливо «torsades de pointes». Рекомендований регулярний клінічний та ЕКГ-моніторинг. Есмолол. = Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано проводити ЕКГ та клінічний моніторин= г.

Дилтіа= зем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Верапа= міл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «tors= ades de pointes». Рекомендовано проводити ЕКГ та клінічний моніторинг на тлі= одночасного застосування цих препаратів.

Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид.

Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та проводи= ти контроль ЕКГ, вмісту електролітів та клінічний моніторинг.

Препар= ати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Рекомендований клінічний та ЕКГ-моніторинг. Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Рекомендова= ний клінічний моніторинг та у разі необхідності – контроль ЕКГ. Тамсулозин. Ризик посилення небажа= них ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та у разі необхідності – корек= цію дози тамсулозину під час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.

Ворико= назол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії «torsades de pointes= », оскільки можливе зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд і моніторинг ЕКГ та у разі необхідності провести корекцію = дози аміодарону.

Комбінації, які потребують особливої уваги

Пілока= рпін. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).

Особливості застосування=

= Ефекти з боку серця. До початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ та визначити рівень калію в сироватці крові.

= У пацієнтів літньо= го віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільнення частоти серцев= их скорочень.

= Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженої реполяризації з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

= Виникнення на тлі лікування АV-блокади II або III ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає посилення нагляду за пацієнтом.

= Повідомлялося про випадки появи нової аритмії або погіршення вже існуючої аритмії, яку лікують (див. розділ «Побічні реакції»). Такий проаритмогенний ефект може спостерігатись особливо за наявності факторів, які сприяють подовженню інтервалу QT, зокрема при застосуванні певних комбінацій лікарських засобів= та за наявності гіпокаліємії (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). Ризик появи індуков= аної прийомом лікарських засобів тахікардії «torsades de pointes» при застосуванні аміодарону вважається ни= жчим порівняно з таким при застосуванні інших антиаритмічних препаратів у пацієн= тів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT. Порушення з боку щитовидної залози. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (поглинання радіоактивного йоду, рівні білково-зв’язаного йоду). Але показники функції щитовидної залози T3, T4, високочутливий аналіз на ТТГ залишаються інтерпретованими. Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитови= дної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване для всіх пацієнтів перед поча= тком застосування препарату, а потім регулярно під час лікування та протягом кіл= ькох місяців після відміни препарату, а також у разі клінічної підозри на дисфун= кцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).

= Порушення з боку легень. Поява задишки або непродуктивного кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвитку інтерстиціального пневмоніту, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»).=

= Порушення з боку печінки. Регулярне моніторування функції печінки рекомендоване на початку прийому препарату, д= алі періодично протягом лікування аміодароном (див. розділ «Побічні реакції»). =

= Нервово-м’язові порушення. Аміодарон може спричиняти периферичну сенсорно-моторну або змішану нейропатію і міопатію (= див. розділ «Побічні реакції»).

= Порушення з боку органів зору. При виникненні нечіткості зору або зниженні гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, у тому числі офтальмоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препар= ату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень аж = до сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).

Тяжкі шкірні реакції. Можуть виникати небезпечні для життя або навіть летальні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса – Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. У разі появи ознак або симптомів, що вказують на ці стани (наприклад, прогресуючий висип на шк= ірі з утворенням пухирів або ураженнями слизової оболонки), слід негайно припин= ити лікування аміодароном.

= Тяжка брадикардія. У пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації із софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії для лікування гепатиту= С, такими як даклатасвір, симепревір або ледипасвір, повідомлялось про виникне= ння тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та тяжких порушень серцевої провідності. У зв’язку з цим одночасне застосування вищезазначених лікарських засобів з аміодароном не рекомендується.

= Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів з аміодароном не можна уникнути, тоді с= лід здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнтів на початку лікування софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії. Пацієнти з відомим високим ризиком виникнення брадиаритм= ії повинні знаходитись під відповідним безперервним моніторингом впродовж щонайменше 48 годин після початку лікування софосбувіром.=

= Через тривалий пер= іод напіввиведення аміодарону відповідний моніторинг повинен також здійснюватис= я у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон у межах кількох місяців перед початком лікування софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії.

= Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С в комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших препаратів, що знижують частоту серцевих скорочень, повинні бути попереджені про симптоми, які виникають при брадикардії та тяжких порушеннях серцевої провідності, та повинні бути повідомлені про те, що у разі їх появи необхідно звернутись за невідкладною медичною допомогою.

= Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з інши= ми лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами:

= -           бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні);

= -           верапаміл та дилтіазем

= слід розглядати ли= ше для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій. Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з такими лікарськими засобами: циклоспорин, дилтіазем (для ін’єкцій) або верапаміл (для ін’єкцій), деякі протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентикс= ол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину), стимулювальні проносні засоби, метадон або фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобам= и та інші види взаємодій»).

= Порушення, пов’язані з допоміжними речовинами= . Цей лікарський з= асіб містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам із непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання). Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати будь-яку ситуацію, при якій у пацієнта може бути ризик виникнення гіпокаліємії, оскільки гіпокаліємія може провокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.

= Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарського засо= бу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримуючої дози.

= Під час лікування препаратом пацієнтам рекомендовано уникати сонячного опромінення або вживати запобіжних заходів протидії сонячним променям.

= Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися у контрольованих клінічних дослідженнях.

= Через можливе підвищення порога дефібриляції та/або порога стимуляції у пацієнтів з імплантованими серцевими дефібриляторами або кардіостимуляторами необхідно перевіряти цей поріг до застосування аміодарону та кілька разів після почат= ку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.

= Анестезія. Анестезіолог має = бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.

= Побічні ефекти хронічного лікування аміодароном можуть посилювати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією. Ці ефекти включають, зокре= ма, брадикардію, артеріальну гіпотензію, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності.

= Крім того, деякі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому спостерігалися у ранній післяопераційний період у пацієнтів, які отримували аміодарон. У зв’язку з = цим за такими пацієнтами рекомендовано здійснювати ретельний нагляд під час шту= чної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).

= Первинна дисфункція трансплантата після трансплантації серця

= У ретроспективних дослідженнях застосування аміодарону реципієнтом до трансплантації серця бу= ло асоційоване з підвищеним ризиком первинної дисфункції трансплантата (ПДТ). = ПДТ – це небезпечне для життя ускладнення після трансплантації серця, яке проявляється у вигляді дисфункції лівого, правого або обох шлуночків, що виникає впродовж перших 24 годин після операції з трансплантації та не= має ідентифікованої вторинної причини (див. розділ «Побічні реакції»). Тяжка ПДТ може бути необоротною.

= Пацієнтам, які перебувають у листі очікування на трансплантацію серця, слід розглянути можливість застосування альтернативного антиаритмічного засобу якомога рані= ше перед трансплантацією.

= <= /span>

Застосування у період вагітності= або годування груддю

Вагітність. У дослідженнях на тваринах не б= уло виявлено жодних тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформац= ії у людей. На сьогодні речовини, які призводять до виникнення вад розвитку у лю= дей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.

Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенні у лікувальних дозах = у І триместрі вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14 тижня, не очікується ніякого впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовувався до цього часу. Надмірна кількість йоду, що надходить до організму при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).

З огляду на вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, ко= ли користь його призначення переважає ризик, пов’язаний з ним.

Період годування груддю. Аміодарон та його метаболіти р= азом із йодом екскретуються в грудне молоко у більшій кількості, ніж він наявний= у плазмі матері. Зважаючи на ризик розвитку гіпотиреозу в немовляти, годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.

Спосіб застосування та дози

Початкове лікування. = Звичайна рекомендована доза препарату – по 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8–10 днів. У дея= ких випадках для початкового лікування використовуються більш високі дози (4–5 таблеток на добу), але завжди – протягом короткого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.

Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімальну еф= ективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 дні) до 2 таблеток на добу.

Діти

Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися, т= ому застосування препарату дітям не рекомендується.

Передозування

Випадки гострого передозув= ання аміодарону при застосуванні внутрішньо недостатньо документовані. Зафіксова= но кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особ= ливо «torsades de pointes», та ураже= ння печінки. Лікування має бути симптоматичним. З огляду на фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендовано контролювати стан пацієнта, особливо функцію серця, протягом досить тривалого періоду. Аміодарон та його метабол= іти не виводяться за допомогою діалізу.

Побічні реакції

Побічні реакції класифіковані за системою органів = та частотою виникнення:

дуже ча= сто (> 10 %); часто (> 1 %, < 10 %); неч= асто (> 0,1 %, < 1 %); рідко (> 0,01 %, <&n= bsp;0,1 %); дуже рідко (< 0,01 %); частота невідома (не може бути оцінена за доступни= ми даними). Розлади з боку органів зору

Дуже час= то. Мікродепозити у рогівці майже у всіх дорослих осіб зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими га= ло в осліплюючому світлі або із затуманенням зору.

Мікродепозити у рогівці являють собою складні ліпі= дні відкладення та завжди є повністю оборотними після відміни препарату.

Дуже рід= ко. Нейропатія зорового нерва (нев= рит зорового нерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогодні не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.

Розлади з боку шкіри та підшкірн= ої клітковини

Дуже час= то. Фотосенсибілізація. Рекомендов= ано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання загалом) під час лікування препаратом. Часто. Пігментація шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, яка виникає на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату та повільно зникає після його відміни (протягом 10–24 місяців).

Дуже рід= ко. Еритема на тлі променевої тера= пії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогодні чітко не встановлений. Алопеція.

Частота невідома. Екзема. Тяжкі, іноді летальні, шкірні реакції, у тому числі токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та синдром Стівенса – Джонсона. Бульозний дерматит. DRESS-синдром (медикаментозне висипання з еозинофілією = та системними симптомами).

Ендокринні розлади

Розлади з боку ендокринної систе= ми

Побічні ефекти з боку щитовидної залози.

Дуже час= то. За винятком випадків, коли наяв= ні клінічні ознаки дисфункції щитовидної залози, «не пов’язані з прийомом препарату» зміни з боку вмісту гормонів щитовидної залози у крові (збільшен= ий рівень T4, нормальний або дещо зменшений рівень T3) не вимагають відміни препарату.

Часто. Гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатію, сонливість. Значне підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування препаратом нормальна функція щитовидної залози поступово відновлюється впродовж періоду від 1 до 3 місяців. Відміна препарату не обов’язкова: якщо застосування аміодарону необхідне, лікування цим препарат= ом можна продовжувати у комбінації із замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуванням левотироксину. Дози L-тироксину можуть б= ути відкориговані залежно від рівня ТТГ.

Гіпертиреоз встановити важче: симптоматика менш виражена (незначне зменшення маси тіла, що не має причини, недостатня ефективність антиангінальних та/або антиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.

Значне зниження рівня високочутливого ТТГ підтверд= жує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково відмінити аміодарон, чо= го, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3–4 тижн= ів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію. Якщо причиною проблем= є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівнова= гу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду (3 місяців). Повідомлял= ося про випадки гіпертиреозу тривалістю до кількох місяців після відміни аміодарону.

Інші ендокринні розлади

Дуже рідкісні випадки СНСАГ (синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону), особливо якщо аміодарон застосовують одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».

Розлади з боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння

Часто. Повідомлялося про випадки дифуз= ного інтерстиціального або альвеолярного пневмоніту та облітеруючого бронхіоліту= з пневмонією склеротичного типу, інколи з летальним наслідком. Поява задишки = при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих= із погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеженн= я та у разі необхідності – відміни препарату, оскільки ці захворювання легень мо= жуть призводити до легеневого фіброзу.

Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводять до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3–4 тижнів; покращ= ання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (прот= ягом кількох місяців).

Зафіксовано кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиційною пневмопатією.

Дуже рід= ко. Бронхоспазм у пацієнтів з гост= рою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – з летальним наслідком, іноді у ранньому періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»)= .

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Повідомлялося про легеневу кровотечу, я= ка у деяких випадках може маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефек= ти часто асоційовані з пневмопатією, індукованою аміодароном.

Розлади з боку нервової системи<= /span>

Часто. Тремор або інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, в тому числі нічні жахи. Периферична сенсорно-моторна або змішана периферична нейропатія. Нечасто. Міопатія. Периферична сенсорна, моторна або зміша= на нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, а= ле іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, обор= отні після припинення лікування. Проте одужання може бути неповним, дуже повільн= им та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препар= ату.

Дуже рід= ко. Мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні головного болю необхідно виконати обстеження для визначення його можливої причини.

Частота невідома. Синдром паркінсонізму, паросмія= .

Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів

Повідомлялося про випадки ураження печінки; ці вип= адки діагностувалися за підвищеним рівнем трансаміназ у сироватці крові. Повідом= лялося про нижчезазначені побічні реакції. Дуже часто. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівня трансаміназ (у 1= ,5–3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно.

Часто. Гостре ураження печінки з підви= щенням рівня трансаміназ у крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальне, яке вимагає відміни препарату.

Дуже рід= ко. Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки виражені нечітко (варіабельна гепатомегалія, підвищення = рівня трансаміназ у крові у 1,5–5 разів від норми), показаний регулярний монітори= нг функції печінки. У разі підвищення рівня трансаміназ у крові, навіть помірн= ого, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зафіксовано кілька оборотн= их випадків таких змін.

Розлади з боку серця<= /span>

Часто. Брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна.

Нечасто.= Порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня).

Дуже рід= ко. Виражена брадикардія та у виняткових випадках – відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кіл= ькох випадках (на тлі дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупин= кою серця.

Частота невідома. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «torsade de pointes». Розлади з боку травного тракту

Дуже час= то. Помірні розлади травлення (нуд= ота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препарато= м та зникають після зменшення його дози. Частота невідома. Панкреатит/гострий панкреатит, сухість у роті, запор.

Розлади з боку молочних залоз та репродуктивної системи

Дуже рід= ко. Епідидиміт. Причинно-наслідков= ий зв’язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на сьогод= ні чітко не встановлений.

Частота невідома. Втрата лібідо.

Розлади з боку судин<= /span>

Дуже рід= ко. Васкуліт.

Результати досліджень=

Рідко. Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ.

Дуже рід= ко. Ураження нирок з помірним підвищенням рівня креатиніну.

Розлади з боку крові та лімфатич= ної системи

Дуже рід= ко. Тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія.

Частота невідома. Нейтропенія, агранулоцитоз.

Розлади з боку імунної системи <= o:p>

Частота невідома (не мож= на оцінити за доступними даними). Зафіксовано випадки ангіоневротичного набряк= у (набряк Квінке) та/або кропив’янки. Анафілактичний шок/анафілактоїдна реакція, включаючи шок.

Загальні розлади

Частота невідома. Зафіксо= вано випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.<= /span>

Метаболічні та аліментарні розла= ди

Частота невідома. Зниження апетиту.

Порушення психіки

Часто. <= /span>Зниження лібідо.

Частота невідома. Сплутаність свідомості, делірій, галюцинації.

Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

Частота невідома. Червон= ий вовчак.

Травми, отруєння та процедурні порушення

Частота невідома. Первинна дисфункція трансплантата після трансплантації серця, потенційно летальна (д= ив. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані поб= ічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу продовжув= ати контролювати співвідношення користь/ризик для цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному = для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник
= Ауробіндо Фарма Лімітед – Юніт VII/Aurobindo Pharma Limited – Unit VII.

Місцезнаходження виробника та ад= реса місця провадження його діяльності

Спеціальна економічна зона, ТСІІК, Плот № S1, Sy. № 411/Р, 425/Р, 434/Р, 435/Р та 458/Р, Грін Індастріал Парк, Полепаллі Віладж, Джедчерла Мандал, Махабубнагар Дістрікт, Штат Телангана, 509302, Індія/Special Economic Zone, TSIIC, Plot No. S1, Sy. Nos., 411/P, 425/P, 434/P, 435/P and 458/P, Green Industrial Park, Polepally Village, Jedcherla Mandal, Mahabubnagar District, Telangana State, 509302, India.