MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D34CB7.AF350510" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный браузер или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите браузер, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D34CB7.AF350510 Content-Location: file:///C:/6C0C8A95/UA87050103_7A35.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
для медичного застосування лікарського засобу
ЛІЗИНОПРИЛ-ТЕВА
(LISINOPRIL-TEVA)
Склад:
діюча речовина: лізиноприл:
1 таблетка містить лізиноприлу 2,5 мг або 5 мг, або 10
мг, або 20 мг у вигляді лізиноприлу дигідрату;
допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфа=
т,
магнію стеарат, маніт (Е 421).
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хім=
ічні
властивості:
таблетки=
по 2,5
мг: білі, овальної форми, злегка вип=
уклі
таблетки, з гравіюванням «LSN 2.5» з одного боку та рівні з іншого.
таблетки=
по 5 мг
або по 10 мг, або по 20 мг: білі, овальної форми, злегка випуклі таблетки, з
Фармакотерапевтич=
на
група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ=
).
Код АТ<=
/span>X С09А А0=
3.
Фармакологічні
властивості.
Фармакодинаміка.
Лізиноприл – інгібітор АПФ. АПФ є пептидилдипептидазою, що каталізує
конверсію ангіотензину І у судинозвужувальний пептид, ангіотензин ІІ. Остан=
ній
також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Результатом
пригнічення АПФ є зменшення концентрації ангіотензину ІІ, що, у свою чергу,
призводить до ослаблення судинозвужувальної активності та зниження виділення
альдостерону. Останнє зниження може підвищити концентрацію калію у сироватці
крові.
Фармакокінетика.
Лізиноприл - це інгібітор АПФ для перорального прийому, =
що не
містить сульфгідрилу.
Всмоктування. Після перорального прийому лізиноприл повіль=
но і
не повністю всмоктується у травному тракті. Абсорбція =
препарату після перорального прийому становить приблизно 25 % з
міжіндивідуальною варіабельністю (6-60 %). Одночасне вживання їжі не вплива=
є на
всмоктування. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно
через
6-8 годин.
Розподіл. Лізиноприл не зв’язується з білками плазми к=
рові,
окрім АПФ. Дослідження на тваринах показали, що лізиноприл погано проникає
через гематоенцефалічний бар’єр.
Виведення. Лізиноприл не біотрансформується та екскрету=
ється
у незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому прийомі період напіввивед=
ення
лізиноприлу становить
12,6 години. Кліренс у здорових учасників дослідження становить близько 50
мл/хв. Зменшення концентрацій препарату в сироватці крові проявляється у
подовженні термінального періоду напіврозпаду, що не впливає на накопичення
препарату. Цей термінальний період представляє собою насичуване зв’язування=
з
АПФ та не є пропорційним до дозування препарату.
Печінкова недостатність. Порушення функції печінки у пацієнтів з цир=
озом
призводить до зменшення всмоктування лізиноприлу (близько 30 % за показником
виведення з сечею), та збільшення виведення (майже на 50 %) порівняно зі
здоровими учасниками дослідження у зв’язку зі зменшенням кліренсу.
Ниркова недостатність. При порушенні функції нирок знижується виве=
дення
лізиноприлу, що відбувається переважно через нирки, але воно стає клінічно
важливим лише у випадку зменшення швидкості клубочкової фільтрації < 30
мл/хв. При середньому та легкому ступені ниркової недостатності (кліренс
креатиніну 30-80 мл/хв) середня AUC збільшилася лише на 13 %, тоді як при
серйозній нирковій недостатності спостерігалося 4,5-кратне збільшення (клір=
енс
креатиніну 5-30 мл/хв). Лізиноприл видаляється при гемодіалізі. Протягом 4
годин гемодіалізу концентрації лізиноприлу у плазмі крові зменшилися у
середньому на 60 %, а кліренс коливався у межах 40-55 мл/хв.
Серцева недостатність. У пацієнтів із серцевою недостатністю збільшувалося виведення лізинопри=
лу
порівняно зі здоровими учасниками дослідження (середнє збільшення AUC стано=
вить
125 %), але по показниках виведення з сечею спостерігалося зменшення абсорб=
ції
майже на 16 %.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку вищі рівні в кров=
і та
показники площі під кривою залежності концентрація-час (збільшення майже на=
60
%) порівняно з пацієнтами молодшого віку.
Клінічні
характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензі=
я.
Серцева недостатність
(симптоматичне лікування).
Гострий інфаркт міокар=
да
(короткотривале лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не
пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).
Ускладнення з боку нир=
ок при
цукровому діабеті (лікування захворювань нирок у гіпертензивних пацієнтів з
цукровим діабетом ІІ типу та початковою нефропатією).
Протипоказання.
− =
При гіперчутливості до
лізиноприлу або до інших інгібіторів АПФ, або однієї зі складових препарату=
.
− =
Ангіоневротичний набря=
к в
анамнезі (у тому числі після застосування
інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке).
− =
Аортальний або мітраль=
ний
стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.
− =
Білатеральний стеноз н=
иркової
артерії або стеноз артерії єдиної нирки.
− =
Гострий інфаркт міокар=
да з
нестабільною гемодинамікою.
− =
Кардіогенний шок.
− =
Рівень креатиніну в си=
роватці
крові ≥ 220 мкмоль/л.
− =
Одночасне застосування
препарату і високопроточних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфон=
ату
(наприклад, AN 69) при терміновому діалізі.
− =
Одночасне
застосування аліскірен-вмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або
порушенням ниркової функції (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).
− =
Первинний гіперальдостеронізм.
− =
Вагітність аб=
о період
планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування
груддю»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та і=
нші
види взаємодій.
Діуретики. =
i>При супутньому застосу=
ванні діуретика
пацієнтам, які вже застосовують лізиноприл -
антигіпертензивний ефект зазвичай подвоюється. На почат=
ку застосування комбінації лізиноприлу з
діуретиками пацієнти можуть періодично відчувати надмірне зниження
артеріального тиску при прийомі лізиноприлу. Можливість розвитку симптомати=
чної
артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшена у р=
азі
припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом.
Калійвмісні харчові =
добавки,
калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію. У деяких пацієнтів спостерігалась
гіперкаліємія. Фактори, що підвищують ризик розвитку гіперкаліємії, включаю=
ть
ниркову недостатність, цукровий діабет, супутнє застосування калійзберігаюч=
их
діуретиків (таких як спіронолактон, триамтерен, амілорид), калійвмісних
харчових добавок, замінників солі з вмістом калію. Застосування калійвмісних
харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінник=
ів
може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особл=
иво
у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Під час прийому лізиноприлу на тлі калійвивідних діуретиків гіпокаліємі= я, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.
Літій. Повідомлялося про обор=
отне
підвищення концентрації літію у сироватці
крові та =
токсичні
реакції при супутньому застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Супутнє
застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик інтоксикації літіє=
м та
посилювати вже існуючу інтоксикацію. Застосування лізиноприлу разом з літієм не рекомендується, але якщо така
комбінація дійсно необхідна, слід ретельно перевіряти рівні літію у сироват=
ці
крові.
Нестероїдні протизап=
альні
засоби (НПЗЗ) з вмістом ацетилсаліцилової кислоти
≥ 3 г/добу.
Постійне застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивний ефект інгібітор=
ів
АПФ. НПЗЗ та інгібітори АПФ спричиняють сукупний ефект на підвищення рівня
калію у сироватці крові і можуть призвести до погіршення функції нирок. Ці
ефекти зазвичай оборотні. Зрідка може виникнути гостра ниркова недостатніст=
ь,
особливо у пацієнтів з групи ризику, таких як особи літнього віку та пацієн=
ти
зі зневодненням організму.
Інші антигіпертензив=
ні
препарати. Одноча=
сне
застосування цих препаратів може підвищити гіпотензивний ефект лізиноприлу.
Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами м=
оже у
подальшому знизити артеріальний тиск.
Трициклічні антидепр=
есанти/антипсихотики/анестетики.
Одночасне застосу=
вання
деяких анестезуючих медичних засобів, трициклічних антидепресантів та
нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до
зниження артеріального тиску.
Симпатоміметичні пре=
парати. Симпатоміметичні препарати можуть =
знизити
антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.
Антидіабетичні препа=
рати. Одночасне застосування інгібіторів=
АПФ та
антидіабетичних препаратів (інсулін, гіпоглікемічні препарати) може посилити
ефект зниження глюкози крові з ризиком гіпоглікемії. Виявилось, що це явище=
з
більшою імовірністю має місце протягом перших тижнів комбінованої терапії та
серед пацієнтів з нирковою недостатністю.
Ацетилсаліцилова кис=
лота,
тромболітичні препарати, ß-блокатори. Лізиноприл можна застосовувати одночасно з
ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними
препаратами, ß-блокаторами.
Нітрати. Одночасне застосування з нітрогл=
іцерином
та іншими нітратами або іншими вазодилятаторами може у подальшому зменшити
артеріальний тиск.
Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми
вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну
гіпотензію, що може бути дуже тяжкою) після ін’єкції золота (наприклад, нат=
рію
ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування
інгібіторами АПФ.
Алопуринол, цитостат=
ики,
імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід. При одночасному застосуванні з лізиноприлом
можуть спричинити лейкопенію.
Тканинні активатори
плазміногену. Суп=
утнє
застосування разом із тканинними активаторами плазміногену може підвищити р=
изик
ангіоневротичного набряку.
Подвійна=
блокада
ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Продемонстровано, що подвійна б=
локада
ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при супутньому застосуванні
інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену
характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакцій як
артеріальна гіпотензія, гіперглікемія, порушення функції нирок (у тому числі
гостра ниркова недостатність) порівняно зі застосуванням монотерапії.
Лікарські
засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку. При одночасному застосуванні з
лізиноприлом підвищують ризик виникнення нейтропенії та/або агранулоцитозу.=
Естроген=
и. При одночасному приз=
наченні
можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рід=
ини
в організмі.
Вілдагліптин. У
пацієнтів, які приймали одночасно інгібітори АПФ і вілдагліптин, було виявл=
ено
вищу частоту ангіоневротичного наб=
ряку.
Більшість цих явищ були слабкими за тяжкістю і зникали при продовженні
лікування вілдагліптином.
Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики, анестети=
ки,
алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення
гіпотензивного ефекту.
Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом
міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази
(ризик розвитку артеріальної гіпотензії).
Особливості застосування.
Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігалася у пацієнтів з
неускладненою артеріальною гіпертензією. Вірогідність розвитку артеріальної
гіпотензії зростає у дегідратованих пацієнтів (наприклад у результаті лікув=
ання
діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діар=
еї
або блюванні), а також при тяжких формах ренін-залежної артеріальної
гіпертензії.
Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серц=
евою
недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою
недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжкою серцевою
недостатністю, які
одержують високі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями
функції нирок. У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії с=
лід
ретельно контролювати початок терапії та регулювання дози. Подібні застереж=
ні
заходи стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з порушенням
мозкового кровообігу, у яких надмірне зниження артеріального тиску може
призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Нерідко артеріальна гіпотензія, особливо після першої дози, може
розвинутись у хворих із тяжкими формами серцевої недостатності, що слід
враховувати, призначаючи лізиноприл. При появі артеріальної гіпотензії паці=
єнта
слід покласти на спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання =
0,9
% розчину натрію хлориду. Короткотривала гіпотензивна реакція не є
протипоказанням для подальших доз, які зазвичай можна без ускладнень вводити
після відновлення ефективного об’єму крові та зникнення скороминущої
гіпотензивної реакції.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або
низький артеріальний тиск, може відбутися додаткове зниження системного
артеріального тиску на тлі лікування лізиноприлом. Цей ефект є передбачуван=
им
і, як правило, не вимагає припинення терапії лізиноприлом. Якщо гіпотензія
набуває симптоматичного характеру, може виникнути необхідність зниження дози
або припинення прийому лізиноприлу.
Артеріальна гіпотенз=
ія при
гострому інфаркті міокарда. При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати лікування лізинопри=
лом,
якщо через попереднє застосування вазодилататорами існує ризик виникнення
подальших серйозних гемодинамічних порушень.
Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском
Стеноз аортального та
мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при прийомі інших інгібіторів АПФ, лізи=
ноприл
потрібно приймати обережно пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або
утрудненнями викиду з лівого шлуночка, такими як аортальний стеноз або
гіпертрофічна кардіоміопатія.
Порушення функції ни=
рок. У випадку ниркової недостатност=
і
(кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу потрібно
скоригувати відповідно до показника кліренсу креатиніну пацієнта (див. табл=
ицю
1), а потім - залежно від реакції хворого на лікування. У=
цих
пацієнтів потрібно щоденно контролювати рівень калію у сироватці крові та
кліренс креатиніну.
У пацієнтів із серцевою недостатністю гіпотензія після початку л=
ікування
інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. У т=
аких
випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай
оборотної.
У деяких хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стеноз=
ом
ниркової артерії єдиної нирки, які приймали інгібітори АПФ, підвищували=
ся
рівні сечовини крові та креатиніну сироватки крові, що зазвичай поверталися=
до
норми після припинення терапії. Найчастіше рівні зростали у пацієнтів із
нирковою недостатністю. У випадку наявності реноваскулярної гіпертензії
збільшується ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової
недостатності. Лікування подібних хворих слід розпочинати під наглядом ліка=
ря,
низькими дозами та їх ретельним підбором. Оскільки терапія діуретиками може
сприяти всьому вищезазначеному, їх прийом слід припинити та контролювати
функцію нирок протягом перших тижнів лікування лізиноприлом.
У деяких хворих з артеріальною гіпертензією без явних захворювань
судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищ=
ення
рівня сечовини у крові і креатинін=
у в
сироватці крові; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими.
Найчастіше вони виникали у пацієнтів із нирковою недостатністю в анамнезі. У
такому випадку, можливо, буде потрібне зменшення дози препарату та/або
припинення прийому діуретика та/або лізиноприлу.
Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показане
пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій відзначається підвищений рі=
вень
креатиніну в сироватці крові > 177 мкмоль/л та/або протеїнурія >=
; 500
мг/добу. Якщо ниркова недостатність розвивається під час лікування лізинопр=
илом
(концентрація креатиніну в сироватці крові > 265 мкмоль/л чи збільшення =
у 2
рази показника до лікування), тоді лікар може розглядати можливість припине=
ння
прийому лізиноприлу.
Гіперчут=
ливість/ангіоневротичний
набряк. Надзвичайно рідко повідомлялося про
ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/=
або
гортані у пацієнтів, які проходили лікування інгібіторами АПФ, в тому числі
лізиноприлом. У період лікування ангіоневротичний набряк може виникнути у
будь-який час. У таких випадках прийом препарату необхідно терміново припин=
ити,
розпочати відповідну терапію і встановити спостереження для забезпечення
повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк локалізовано у ділянці
язика, що не призводить до порушення дихання, пацієнт може потребувати
тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та
кортикостероїдами може виявитися недостатньою.
Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок
ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язи=
к,
голосову щілину або гортань, може розвинутися порушення дихання, особливо у
пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У
таких випадках слід негайно вжити заходи невідкладної терапії, що, зокрема,
можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальн=
их
шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і=
стійкого
зникнення симптомів.
У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний
набряк, не повʼязаний із застосуванням інгібітору АПФ, може бути
підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосув=
ання
препаратів даної групи.
Анафілак=
тоїдні
реакції у пацієнтів, які проходять гемодіаліз. Повід=
омлялося
про анафілактоїдні реакції у паці=
єнтів,
які проходили гемодіаліз з використанням
високопроточних мембран (наприклад, АN 69) та одночасно лікувались
інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні
мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препа=
рат
іншого класу.
Десенсиб=
ілізація.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої
терапії (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі
анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у таких пацієнтів шлях=
ом
тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного
повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.
Печінкова
недостатність. Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися з
синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує=
до
некрозу та (іноді) до летального наслідку. Механізм цього синдрому не
виявлений. Пацієнтам, у яких під час прийому лізиноприлу розвинулась жовтян=
иця
або спостерігалися значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити
прийом препарату та надати відповідну медичну допомогу.
Нейтропе=
нія/агранулоцитоз.
Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопен=
ії та
анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною
функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія
спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія =
та
агранулоцитоз мають оборотний характер. Необхідно з надзвичайною обережністю
призначати лізиноприл пацієнтам з колагенозом судин, а також при отриманні
пацієнтами імунодепресивної терапії, при лікуванні алопуринолом або
прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі
порушення функції нирок. При застосуванні препарату таким пацієнтам
рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і
попередити пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфек=
ції.
Кашель. =
Після
застосування інгібіторів АПФ можлива поява кашлю. Зазвичай кашель носить
непродуктивний характер і припиняється після відміни терапії. Кашель, сприч=
инений
інгібіторами АПФ, слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю як =
один
із можливих варіантів.
Хірургіч=
ні
втручання/анестезія. У пацієнтів, які перенесли загальне хірургіч=
не
втручання або анестезію засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію,
лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторної
секреції реніну. Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, що виникла
завдяки цьому механізму, необхідно відкоригувати рівень ОЦК.
Гіперкал=
іємія. Повідомлялося
про кілька випадків підвищення рівня калію у сироватці
крові пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ, включаючи лізинопр=
ил.
Серед пацієнтів, які мають високий ризик розвитку гіперкаліємії, знаходяться
пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом або, які одночасно
застосовують калійні добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з
вмістом калію, або пацієнти, які приймають інші препарати, що підвищують рі=
вень
калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасне застосування
вищезгаданих препаратів вважається за доцільне, рекомендується регулярний
контроль рівня калію у сироватці крові.
Пацієнти=
, хворі
на цукровий діабет. У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які
приймали перорально антидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійсню=
вати
ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами =
АПФ.
Анафілак=
тоїдні
реакції, що виникають під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ=
).
Оскільки при аферезі ЛПНЩ з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ
може призвести до анафілактоїдних реакцій, які можуть загрожувати життю, сл=
ід
тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним застосуванням.
Расова
приналежність. Інгібітори АПФ можуть спричинити більш вира=
жений
ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри, ніж у хворих
європеоїдної раси. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект лізинопри=
лу є
менш вираженим унаслідок переважання низьких фракцій реніну.
Літій. З<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>агалом комбінація літію та лізиноп=
рилу не
рекомендується.
Подвійна=
блокада
ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Повідомлялося, що супутнє
застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або
аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперглікемії,
порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким
чином подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шля=
хом
супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину=
ІІ або
аліскірену не рекомендована.
У разі нагальної потреби у застосуванні терапії подві=
йної
блокади її слід здійснювати під наглядом спеціаліста та регулярно перевіряти
функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з
діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори
АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.
Застосуван=
ня у
період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Лікарський засіб протипоказаний для застосування
вагітним або жінкам, які планують вагітність. Якщо під час лікування цим лікарським засобом
підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо
необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування
вагітним.
Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів
вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції,
маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова
недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу
інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати
функцію нирок і кістки черепа за допомогою УЗД.
Немовлят, матері яких =
приймали
лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії,
олігурії та гіперкаліємії.
Годування груддю. Оскільки інформація щодо можливості застосу=
вання
лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу не
рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування,
профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонародже=
ну
або недоношену дитину.
Здатність
впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими
механізмами.
Слід брати до уваги, що під час прийому лізиноприлу
здатність керувати автотранспортом або іншими потенційно небезпечними
механізмами може бути порушена внаслідок можливого запаморочення та підвище=
ної
втомлюваності.
Спосіб застосування та дози.
Лізиноприл рекомендується застосовувати перорально 1 =
раз
на добу, приблизно в один і той самий час. Прийом їжі не впливає на абсорбцію таблеток
лізиноприлу. Дозу потрібно визначати індивідуально відповідно до реакції
пацієнта і артеріального тиску.
Артер=
іальна
гіпертензія
Лізиноприл можна застосовувати як монотера=
пію
та в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами.
Початков=
а доза
Для хворих з артеріальною гіпертензією рекомендована
початкова доза становить 10 мг. Пацієнти з дуже активною ренін-ангіотензин-альдостероновою системою
(зокрема з реноваскулярною
гіпертензією, підвищеним виведенням солі з організму та/або зниженим
об’ємом міжклітинної рідини, серцевою недостатністю або тяжкою формою
артеріальної гіпертензії) можуть відчути надмірне зниження артеріального ти=
ску
після прийому початкової дози. Для таких пацієнтів рекомендована початкова =
доза
становить 2,5-5 мг, початок лікування має проходити під безпосереднім нагля=
дом
лікаря. Зменшення початкової дози рекомендується також у разі наявності
ниркової недостатності (див. нижче таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Звичайна рекомендована підтримуюча доза становить 20 мг одноразово на д=
обу.
Якщо призначення цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту протягом
2-4 тижнів − її можна збільшити. Максимальна добова доза становить 80=
мг
на добу.
Пацієнти,
які приймають діуретичні препарати.
Симптоматична артеріальна гіпотензія може
виникнути після початку лікування лізиноприлом. Це імовірніше для пацієнтів,
які приймають діуретики під час лікування лізиноприлом. Тому таким пацієнтам
рекомендується приймати препарат з обережністю через імовірність підвищеного
виведення солі з організму та/або зниження об’єму міжклітинної рідини. Якщо=
є
така можливість, необхідно припинити лікування діуретиками за 2-3 дні до
початку терапії лізиноприлом. Для хворих з артеріальною гіпертензією, які не
можуть припинити лікування діуретиками, терапію лізиноприлом слід розпочина=
ти з
дози
5 мг. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.
Наступні дози лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до реакції
артеріального тиску. У разі потреби терапію діуретиками можна поновити.
Підбір дозування для=
хворих
з нирковою недостатністю.
Дозування для хворих з нирковою недостатністю
має базуватися на кліренсі креатиніну, як показано нижче у таблиці 1.
Таблиця 1. Підбір дозування для хворих із
нирковою недостатністю
Кліренс креатиніну (мл/хв) |
Початкова доза (мг/день) |
<10
мл/хв (включаючи пацієнтів на діалізі) |
2,5
мг* |
10-30
мл/хв |
2,5-5
мг |
31-80
мл/хв |
5-10
мг |
* – Дозування та/або частоту прийому необхід=
но
розраховувати, виходячи з показників реакції артеріального тиску.
Дозу можна поступово збільшувати, поки
артеріальний тиск не нормалізується, або до досягнення максимальної дози у =
40
мг на добу.
Серцева
недостатність.
Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю сл=
ід
приймати лізиноприл у якості допоміжної терапії до діуретиків, препаратів
наперстянки або ß-блокаторів. Терапію лізиноприлом можна розпочинати з
дозування 2,5 мг 1 раз на добу, прийом препарату необхідно здійснювати під
наглядом лікаря, щоб виявити початковий ефект препарату на артеріальний тис=
к.
Дозування препарату лізиноприл необхідно підвищувати:
·
збільшуючи
дозу не більш ніж на 10 мг;
·
інтервали
між підвищенням дози мають становити не менше 2 тижнів;
·
до
найвищої дози, яку переносить пацієнт, максимум до 35 мг 1 раз на добу.
Підбір дозування має базуватися на клінічній реакції кожного окремого
пацієнта. Пацієнтам, які мають високий ризик симптоматичної гіпотензії,
наприклад, пацієнтам з підвищеним рівнем виведення солі з організму з або б=
ез
гіпонатріємії, пацієнтам з гіповолемією або пацієнтам, які проходили інтенс=
ивну
терапію діуретиками, слід покращити свій стан, якщо це можливо, до початку
терапії лізиноприлом. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у
сироватці крові.
Гострий інфаркт міокарда.=
Залежно від обставин пацієнт має пройти стандартну
рекомендовану терапію, таку як лікування тромболітиками, аспірином та β-блокаторами. Разом з цим можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньов=
енно
або трансдермально.
Початкова
доза (перші 3 дні після перенесеного інфар=
кту).
Лікування
лізиноприлом можна розпочати у перші 24 години після появи перших симптомів.
Лікування не слід розпочинати, якщо показник систолічного артеріального тис=
ку
становить менш ніж
У разі
ниркової недостатності (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу
лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну
пацієнта (див. таб. 1).
Підтримуюча доза.
Рекомендована
підтримую=
ча доза становить 10 мг 1 раз на добу.
У разі виникнення артеріальної гіпотензії (систолічний тиск менш ніж
1 години), необхідно відмінити терапію препаратом. Рекомендується терапія
протягом
6 тижнів, потім необхідно провести повторну оцінку стану пацієнта. Пацієнта=
м із
симптомами серцевої недостатності необхідно і надалі продовжувати лікування
лізиноприлом.
Ускладнення з боку нирок при цук=
ровому
діабеті.
Для хворих на артеріальну
гіпертензію, з цукровим діабетом ІІ типу та початковою стадією нефропатії д=
оза
лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу, яку у разі необхідності можна
збільшити до 20 мг 1 раз на добу для досягнення стійкого артеріального тиску
нижче
У разі ниркової недостатно=
сті
(кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу
лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну
пацієнта
(див. таблицю 1).
Пацієнти літнього ві=
ку.
У клінічних випробуваннях не було виявлено змін у ефективності або безп= еці препарату, пов’язаних з віком. Однак при досягненні віку, що асоціюється зі зниженням ниркової функції, початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до вказівок, наведених у таблиці 1. Після цього дозу потрібно підбирати відповідно до реакції та артеріального тиску.
Застосування у пацієнтів із пересадженою нир=
кою.
Немає досвіду застосування препарату лізиноприл для лікування пацієнтів=
із
нещодавно пересадженою ниркою. Отже, лікування препаратом лізиноприл таким
пацієнтам не рекомендується.
Діти.
Безпека та ефективність
застосування препарату дітям не встановлені, тому не слід призначати
Лізиноприл-Тева цій віковій категорії.
Передозування.
Кількість даних про передозування
препарату у людей обмежена.
Симптоми, пов’язані з передозуванням інгіб=
іторів
АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, судинну недостатність, порушен=
ня
електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію,
підвищене серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння та кашель.
Лікування: внутрішньовенне введення сольових
розчинів. У випадках виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно
покласти у горизонтальне положення. Якщо є можливість, можна застосувати
введення ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо
препарат застосовували нещодавно, прийняти міри з виведення лізиноприлу з
організму (наприклад, викликати блювання, промити шлунок, застосувати абсор=
бенти
та сульфат натрію). Використання кардіостимулятора показане при стійкій до
терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих
органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.
Лізиноприл може бути в=
идалений
з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання
високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприк=
лад,
AN 69).
У випадку ангіоневротичного набряку
призначати антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується
набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку
розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину
адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані
інтубація або ларинготомія.
Побічні реакції.<= o:p>
Частота випадків побічної дії визначається так:
дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто
(≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10000 до <1/1000); дуже рі=
дко
(˂1/10000); невідомо (не може бути оцінено внаслідок відсутності даних=
).
При застосуванні препарату можливі нижченаведені побі=
чні
ефекти.
З боку
лімфатичної системи та системи крові
Рідко: зниження рівня гемоглобіну та гематокриту.
Дуже рідко: пригнічення кістково-мозкового кровотворе=
ння,
анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична
анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
Порушення
метаболізму
Дуже рідко: гіпоглікемія.
З боку н=
ервової
системи
Часто: головний біль, запаморочення.
Нечасто: зміни настрою, парестезії, порушення смакових
відчуттів, розлади сну, порушення рівноваги, дезорієнтація.
Рідко: сплутаність свідомості, порушення нюху.
Невідомо: депресія, непритомність.
З боку
серцево-судинної системи
Часто: ортостатичні порушення (включаючи артеріальну
гіпотензію).
Нечасто: інфаркт міокарда або інсульт (як наслідок
значного зниження артеріального тиску у пацієнтів з високим ризиком), відчу=
ття
посиленого серцебиття, тахікардія, феномен Рейно.
З боку
кістково-м’язової системи
Невідомо: м’язові спазми.
З боку д=
ихальної
системи
Часто: кашель, бронхіт.
Нечасто: риніт, задишка.
Рідко: диспное, ангіоневротичний набряк.
Дуже рідко: бронхоспазм, синусит, глосит, алергічний
альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
Невідомо: інфекції верхніх дихальних шляхів.
З боку т=
равного
тракту та печінки
Часто: діарея, блювання.
Нечасто: нудота, абдомінальний біль, диспепсія.
Рідко: сухість у роті, зменшення апетиту, зміни смаку=
.
Дуже рідко: панкреатит, інтестинальний ангіоневротичн=
ий
набряк, запор, гепатит холестатичний або гепатоцелюлярний, жовтяниця, печін=
кова
недостатність.
З боку ш=
кіри та
підшкірної клітковини
Нечасто: висипання, свербіж, реакції
гіперчутливості/ангіоневротичний набряк обличчя, губ, язика, кінцівок,
голосової щілини та/або глотки, відчуття жару, гіперемія шкіри.
Рідко: кропив’янка, алопеція, псоріаз.
Дуже рідко: посилення потовиділення, пухирчатка,
токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсо=
на,
ексудативна мультиформна еритема, лімфоцитома шкіри.
Невідомо: шкірні реакції супроводжувалися пропасницею,
міалгією, артралгією, васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом та/або позитив=
ним
аналізом на антинуклеарні антитіла (AНА-титром), підвищенням ШОЕ, висипання=
ми,
фоточутливістю.
З боку н=
иркової
системи
Часто: дисфункція нирок.
Рідко: уремія, гостра ниркова недостатність.
Дуже рідко: олігурія/анурія.
З боку
репродуктивної системи
Нечасто: імпотенція.
Рідко: гінекомастія.
З боку
ендокринної системи
Невідомо: неадекватна секреція антидіуретичного гормо=
ну.
Загальні
порушення
Нечасто: підвищена втомлюваність, астенія.
Результа=
ти
біохімічних лабораторних показників
Нечасто: підвищення концентрації сечовини, креатиніну,
ферментів печінки та калію у сироватці крові.
Термін придатност=
і.
Таблетки 2,5 мг =
- 18 місяців. Таблетки =
5 мг, 10
мг та 20 мг - 24 місяці.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 оС в оригінальній упако=
вці та недоступному для дітей місці.
Упаковка=
.
По 10 та=
блеток
у блістері; по 3 або 5 блістерів у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. АТ Фармацевтичний=
завод
ТЕВА.
Місцезнаходження виробника та адреса місця
провадження його діяльності.
Дільниця 1; H-4042
Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина.