ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Моваліс^®

(Movalis^®)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить мелоксикаму 7,5 мг або 15 мг;

допоміжні речовини: натрію цитрат, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, кросповідон, магнію стеарат.

Лікарська форма. Т= аблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки в= ід пастельно-жовтого до лимонно-жовтого кольору. З одного боку опуклі, зі скошеними краями та маркуванням символу компанії. З іншого боку з лінією розлому навпіл та кодо= м. Поверхня таблетки може бути злегка шершавою.=

Фармакотерапе= втична група.

Нестероїдні протизапальні препарати та протиревматичні засоби<= /span>.

Код АТХ М01А С06.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Моваліс – це нестероїдний протизапальний лікарський засіб (НПЗП) класу єнолієвої кислоти, що має протизапальний, аналгетичний та антипіретичний ефекти.=

Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на= всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишаєтьс= я невідомим. Однак є загальний механізм розвитку для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біо= синтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Мелоксикам добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту при пероральному застосува= нні, абсолютна біодост= упність препарату становить 90 % (капсули). Таблетки, суспензія для перорального застосування та капсу= ли показали біоеквівалентність.

Після разового застосування мелоксикаму максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 5-6 годин для твердих пероральних форм (капсули і таблетки).<= /p>

При багаторазовому дозуванні стабільні концентрації досягаються на 3-5 добу. Дозування 1 раз на добу призводить середньої концентрації у плазмі крові з відносно малими коливанн= ями піків: у межах 0,4-1,0 мкг/мл для 7,5 мг та 0,8-= 2,0 мкг/мл для 15 мг відповідно (C_minі С_max у стабільному стані відповідно). Середні концентрації мел= оксикаму у плазмі крові в стабільному стані досягаються протягом 5-6 годин для табле= ток, капсул та суспензії для перорального застосування відповідно.

Одночасне вживання їжі або = застосування неорганічних антацидів не впливає на абсорбцію препарату.=

Розподіл. Мелоксикам дуже сильно зв’язується з = білками плазми кро= ві, головним чином з альбуміном (99 %). Мелоксикам проникає в синовіальну рідин= у, концентрація в якій у половину менша, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу н= изький, у середньому 11 л після внутрішньом’язового або внутрішньовенного застосування, і показує індивідуальні відхилення в межах 7-20 %. Об’єм розподілу після застосування багаторазових пероральних доз мелоксикаму (від= 7,5 до 15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення у межах від 11 % до= 32 %.

Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенс= ивній біотрансформації у печінці.

У сечі було ідентифіковано чотири різних метаболіти мелоксикаму, що є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт 5’-карбоксимелоксикам (60 % дози) формується шляхом окислення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9 % дози). Дослідження invitro припускають, що = CYP<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'> 2C9 відіграє важлив= у роль у процесі метаболізму, тоді як CYP 3А4 ізоензими сприяють меншою мірою. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 % та 4 % призначеної дози відпові= дно.

Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у форм= і метаболітів у рівних частинах з сечею та калом. Менше 5 % добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється з сечею. Період н= апіввиведення змінюється від 13 до 25 годин після перорального, внутрішньом’язового та внутрішньовенного застосування. Плазмовий кліренс становить близько 7-12 м= л/хв після разової пероральної дози, внутрішньовенного або ректального застосування.

Лінійність дози. Мелоксикам проявляє лінійну фармакокінетику у межах терапевтичної дози від 7,5 мг до 15 мг після перорального та внутрішньом’язового застосування.

Особливі групи хворих.

Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недост= атність від легкого до помірного ступеня суттєво не впливають на фармакокінетику ме= локсикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загал= ьний кліренс. Знижене зв’язування з білками плазми крові спостерігалося у пацієн= тів з термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатно= сті збільшення об’<= /span>єму розподілу може призвест= и до збільшення концентрації вільного мелоксикаму (див. розділи «Спосіб застосув= ання та дози» та «Протипоказання»).

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні парамет= ри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієнтів літнього віку = жіночої статі значення AUC вищі і період напіввиведення довший порівняно з такими у молодих добровольц= ів обох статей. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був = трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.

Клі= нічні характеристики.

Показання.

Короткотривале симптоматичне лікування загостр= ення остеоартрозу.

Довготривале симптоматичне лікування ревматоїд= ного артриту та анкілозивного спондиліту.

П= ротипоказання.

- Гіперчутливість до діючої речовини або до інших складових лікарського = засобу;

- гіперчутливість до активних речови= н з подібною дією, таких як нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЗП), аспірин. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у яких виникали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому аспірину чи інших НПЗП;

- ІІІ триместр вагітності (див. розд= іл «Застосування у період вагітності або годування груддю»);=

- діти віком до 16 років;=

- шлунково-кишкова кровотеча або пер= форація, пов’язана з попередньою терапією НПЗП в анамнезі;

- активна або рецидивуюча пептична виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадки виразки або кровотечі);

- тяжка печінкова недостатність;

- тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу;

- шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові;<= o:p>

- тяжка серцева недостатність;<= /o:p>

- лікування періопераційного болю при коронарному шунтуванні (КШ).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ризики, пов’язані з гіперкаліємією

Деякі лікарські засоби або терапевтичні групи можуть сприяти гіперкаліє= мії: калієві солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворювал= ьного ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні препарати, (низькомолекулярні або нефракціоновані) гепарини, циклоспорин, такролімус і триметоприм.

Початок гіперкаліємії може залежати від того, чи є пов’= язані з нею чинники. Ризик появи гіперкаліємії зростає у разі, якщо вищезгадані лікарські засоби застосовувати супутньо з мелоксикамом.

Фармакодинамічні взаємодії.=

Інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота. Не рекомендується= комбінація з іншими НПЗП (див. розділ «Особливості застосування»), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥ 500 мг за один прийом або ≥ = 3 г загальної добової дози.

Кор= тикостероїди (наприклад глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у шлунково-кишковому тракті.

Ант= икоагулянти або гепарин. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів,= таких як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»). Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах (див. розділ «Особливості застосування»)= .

В інших випадках (наприклад, при профілактичних дозах) застосування гепарину потрібна обережність через підвищений ризик кровотеч. Необхідний ретельний контроль МНВ (міжнародного нормалізованого відношення), якщо доведена неможливість уникнення даної комбінації.

Тро= мболітичні та протиагрегаційні лікарські засоби: підвищений ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.

Сел= ективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.

Діу= ретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнт= ів з порушенням функції нирок (наприклад пацієнти з дегідратацією або пацієнти літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є оборотною. То= му комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього ві= ку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку сумісної терапії та періодично надалі (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад бета-адреноблокатори).= Як і для нижчеза= значених лікарських засобів, можливе зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокат= орів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).

Інг= ібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП внаслідок медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнь= ого віку.

Деф= ерасірокс.

Супутнє застосування мелоксикаму і деферасірок= су може підвищити ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Слід виявляти обережніс= ть при комбінуванні цих лікарських засобів.

Фар= макокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Літ= ій. Є дані щодо НПЗП= , які підвищують рівень концентрації літію у плазмі крові (внаслідок зниження ниркової екскреції літію), які можуть досягнути токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендовано (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролюв= ати вміст літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.

Мет= отрексат. НПЗП можуть змен= шувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі крові. З цієї причини не рекомендується супутньо застосовувати НПЗП пацієнтам, які приймають високу дозу метотрексату (понад 15 мг/тиждень) (див. розділ «Особливості застосування»). Ризик взаємодії НПЗП і метотрекса= ту слід враховувати також пацієнтам з низькою дозою метотрексату, зокрема пацієнтам з порушеною функцією нирок. У разі, коли потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід дотримуватися обережності, коли прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнала впливу супутнього лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна то= ксичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. інформацію, наведену ви= ще) (див. розділ «Побічні реакції»).

Пем= етрексед. При супутньому застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом пацієнтам з кліренсом креатиніну в= ід 45 до 79 мл/хв прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення, і на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, пацієнтів необхідно ретельно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишкових побічн= их реакцій. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 45 мл/хв) супутнє застосування мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендується.

Для пацієнтів з нормальною функцією нирок (клі= ренс креатиніну ≥ 80 мл/хв), дози 15 мг мелоксикаму можуть зменшити елімін= ацію пеметрекседу, а, отже, збільшити частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід виявляти обережність при призначенні 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥ 80 мл / хв).

Фар= макокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму.

Хол= естирамін. = Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму внаслідок порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50 % і період напіввиведення знижується до 13±3 годин. Ця взаємодія є клінічно значущою.<= o:p>

Фармакокінетична взаємодія: вплив комбінації мелоксикаму та інших лікарських засобів на фармакокінетику.

Пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід)

Мелоксикам майже повністю виводиться за рахунок метаболізму в печінці, який приблизно на дві третини опосередкований фермен= тами цитохрому (CYP<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>) Р450 (основний = шлях CYP 2C9 та допоміжний ш= лях CYP 3A4) і на одну трет= ину – іншими шляхами, наприклад, шляхом пероксидазного окислення. Слід брати до уваги можливість фармакокінетичних взаємодій при одночасному введенні мелоксикаму= і лікарських засобів, які явно пригнічують або метаболізуються CYP 2C9 та/або <= span lang=3DEN-GB style=3D'font-size:12.0pt'>CYP 3A4. Взаємодії, опосередкованої CYP 2C9, можна очікувати в комбінації з такими лікарськими засобами, як пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід); ця взаємодія може призвести до підвищення р= івня цих засобів і мелоксикаму в плазмі крові. Стан пацієнтів, які приймають мелоксикам та препарати сульфонілсечовини або натеглінід, слід ретельно контролювати щодо розвитку гіпоглікемії.

Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаєм= одії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.=

Діти

Дослідження взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

Особливості застосування.

Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найменшої ефекти= вної дози протягом найкоротшої тривалості лікування, необхідної для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та інформації щодо шлунково-кишкових та серцево-судинних ризиків нижче).

Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати у випадку недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги = не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаю= чи селективні інгібітори циклооксигенази-2.

Мелоксикам не підходить для лікування пацієнтів, що потребують полегшен= ня гострого болю.

У разі відсутності покращання після декількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.

Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анам= незі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикам= ом. Слід регулярно проявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, = які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів з такими випадками в анамнезі.

Шлу= нково-кишкові порушення.

Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнут= и у будь-який час у процесі лікування при наявності або без попередніх симптомі= в, або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації вищий при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказанн= я»), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід розпочинати лікування з = найменшої ефективної дози. Для таких пацієнтів слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як місопростол або інгібітори протон= ної помпи), а також для пацієнтів, які потребують сумісного застосування низької дози аспірину або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про всі незвич= ні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином= на початкових етапах лікування.

Пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, зокрема гепарин як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин, або інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥ 500 мг за один прийом або ≥ = 3 г загальної добової дози, застосування мелоксикаму не рекомендується (див. ро= зділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмінити лікування.=

НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнта= м зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Кро= на), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ «Побічні реакції»).

Пор= ушення з боку печінки.

До 15 % пацієнтів, які застосовують НПЗП (включаючи МОВАЛІС), можуть мати підвищення значень одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, можуть залишатися незміненими або можуть бути тимчасовими при продовженні лікуванн= я. Помітні підвищення АЛТ або АСТ (приблизно у три та більше разів вище норми) спостерігалися у 1 % пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Додатк= ово повідомлялося про рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них з летальним наслідком.

Пацієнтів із симптомами або підозрою на печінк= ову дисфункцію або у яких спостерігалися відхилення печінкових тестів, потрібно оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності впрод= овж терапії МОВАЛІСОМ. Якщо клінічні ознаки та симптоми співставляються з розви= тком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висипання та інші), то застосування МОВАЛІСУ слід припинити.

Сер= цево-судинні порушення.

За пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/а= бо із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анам= незі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.

Для пацієнтів із факторами ризику рекомендуєть= ся клінічний нагляд за артеріальним тиском на початку терапії, особливо на поч= атку курсу лікування мелоксикамом.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НП= ЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для виключення такого ризику для мелоксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хвор= обою серця, периферійним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного ана= лізу. Подібний аналіз необхідний до початку довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (таких як артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).

НПЗП можуть збільшити ризик серйозних серцево-= судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Збільшення ризику пов’язано з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-с= удинних захворювань можуть мати підвищений ризик.

Пор= ушення з боку шкіри.

Повідомляли про небезпечні для життя тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некрол= із при застосуванні мелоксикаму. Пацієнти повинні бути проінформовані про озна= ки та симптоми тяжких уражень і уважно стежити за реакціями шкіри. Найбільший ризик виникнення синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу існує протягом перших тижнів лікування. Якщо у пацієнта присутні симптоми або ознаки синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу (наприклад, шкірний висип, що прогресує часто з пухирцями або ураженням слизової оболонки), потрібно припинити лікування мелоксикамом. Важливо якнайшвидше діагностувати і припинити застосування будь-яких препаратів, що можуть спричинити тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. З цим пов’язаний кращий прогноз при т= яжких ураженнях шкіри. Якщо у пацієнта виявили синдром Стівенса-Джонсона або токс= ичний епідермальний некроліз при використанні мелоксикаму, застосування препарату= не можна відновлювати у будь-який час у майбутньому.

Ана= філактичні реакції.

Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можуть спостерігатися у пацієнтів без відомої реакції на МОВАЛІС. МОВАЛІС не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Даний симптоматичний комплекс зустрічається у пацієнтів з астмою, у яких повідомлялося про риніти з або без назальних поліпів або у яких проявлявся тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування аспірину або ін= ших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактоїдної реакції.

Пар= аметри печінки та функція нирок.

Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описано поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, підвищення рівня білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, як і підвищення креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини крові, та інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні і мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрол= ьні тести.

Фун= кціональна ниркова недостатність.

НПЗП шляхом пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатні= сть внаслідок зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежни= м. На початку лікування або після збільшення дози рекомендується ретельний кон= троль ниркової функції, включаючи об’єм діурезу, у пацієнтів із такими факторами ризику:

-&nb= sp; літній вік;<= /o:p>

-&nb= sp; супутнє застосува= ння з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками (= див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

-&nb= sp; гіповолемія (будь-якого генезу);

-&nb= sp; застійна серцева недостатність;

-&nb= sp; ниркова недостатність;

-&nb= sp; нефротичний синдр= ом;

-&nb= sp; люпус нефропатія;=

-&nb= sp; тяжкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін < 25 г/л або ≥ 10 за класифікацією Чайлда-П’ю).<= o:p>

У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів= або нефротичних синдромів.

Доза мелоксикаму для пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не повинна перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу мо= жна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну більше 25 мл/хв).

Зат= римка натрію, калію та води.

НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, може спостерігатися зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Т= ому як результат у чутливих пацієнтів можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або артеріальна гіпертензія. Тому пацієнтам із такими ризиками рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. розд= іли «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»).

Гіп= еркаліємія.

Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одноча= сне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. розділ «Взаєм= одія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У таких випадках потрібно регулярно проводити контроль рівнів калію.

Комбінація з пеметрекседом

У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатніс= тю, які отримують пеметрексед, лікування мелоксикамом потрібно призупинити принаймні на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення і щонайменше = на 2 дні після введення (див розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та = інші види взаємодій»).

Інші попередження та заходи безпеки.

Побічні реакції часто гірше переносять пацієнти літнь= ого віку, слабкі або ослаблені хворі, які потребують ретельного нагляду. Як і п= ри лікуванні іншими НПЗП, потрібно бути обережними щодо хворих літнього віку, в яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літн= ього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій до НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, що можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Meлоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.

Застосування мелоксикаму може негативно вплива= ти на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийому мелоксикаму (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю= »).

До складу таблеток МОВАЛІС по 7,5 мг та 15 мг входить лактоза (1 таблетка МОВАЛІС по 7,5 мг містить 22,3 мг лактози, 1 таблетка МОВАЛІС по 15 мг містить 19,0 мг лактози), тому цей препарат не рекомендується приймати пацієнтам з рідкісною вродженою непереносимістю галактози, загальним дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози = чи галактози.

Лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль нат= рію (23 мг) на таблетку, тобто практично вільний від натрію.

Мас= кування запалення та гарячки.

Фармакологічна дія МОВАЛІСУ щодо зменшення гар= ячки та запалення може ускладнити діагностику при підозрюваному неінфекційному больовому стані.

Лік= ування кортикостероїдами.

МОВАЛІС не може бути імовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.<= /span>

Гем= атологічні ефекти.

Анемія може спостерігатися у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи МОВАЛІС. Це може бути пов’язано з затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження або макроскопічною, або неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи МОВАЛІС, слід контролювати гемоглобін або гемокри= т, якщо наявні симптоми та ознаки анемії.

НПЗП гальмують агрегацію тромбоцитів та можуть подовжити час кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від аспірину, їх впл= ив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та оборотний. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, які приймають МОВАЛІС та у яких можли= ві побічні впливи щодо змін у функції тромбоцитів, зокрема розлади згортання крові, або пацієнтів, які отримують антикоагулянти.

Зас= тосування пацієнтам з наявною астмою.

Пацієнти з астмою можуть мати аспірин-чутливу астму. Застосування аспірину у пацієнтів з аспірин-чутливою астмою асоційов= ане з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. З огляду на перехресну реакцію, включаючи бронхоспазм, між аспірином та іншими НПЗП МОВАЛІС не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до аспірину, та слід обережно призначати пацієнтам з наявною астмою.

Застосування у період вагітності або годування= груддю.

Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона і плода. Дані епідеміологіч= них досліджень дають змогу припустити збільшення ризику викидня та розвитку пор= оків серця і гастрошизисів після застосування інгібіторів синтезу простагландині= в у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку пороків серця збільшивс= я з менш ніж 1 % до близько 1,5 %. Вважається, що цей ризик збільшується зі збільшенням дози та тривалості лікування.

Під час І та ІІ т= риместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Якщо жінка намагається завагітніти або у період І та ІІ триместру вагітності застосовує мелоксикам, дозування та тривалість лікування повинні бути щонайменшими.

У ході ІІІ тримес= тру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для пло= да ризик:

- серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);=

- порушення функції нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідроамніоном;=

можливі ризики в останні терміни вагітності для матер= і та новонародженого:

- можливість подовження часу кровоте= чі, протиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;<= /p>

- пригнічення скорочень матки, що пр= изводить до затримки або затягування пологів.

Тому мелоксикам протипоказаний під час ІІІ триместру вагітності.

Годування груддю. Хоча конкретних даних щодо = МовалісУ немає, про НПЗП відомо, = що вони можуть проникати в грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано ж= інкам, які годують груддю.

Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Т= ому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.<= o:p>

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.=

Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. Од= нак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, можна припустити, що мелоксикам схильний не впливати або мати незначний впл= ив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади фун= кції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керува= ння автомобілем або роботи з іншими механізмами.

С= посіб застосування та дози.=

Дозування.

Загальну добову кількість лікарського засобу слід застосовувати разово<= /span>.=

Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найменшої ефективної дози протягом найкоротшої тривалості лікування, необхі= дної для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»). Слід періодично оцінювати потребу пацієнта в симптоматичному полегшенні та відповідь на лікуваня.

<= o:p>

Загострення остеоартрозу:

ІНСТРУКЦІЯ

Особливості застосування.

невідомо – анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.