ІНСТРУКЦ= ІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Тожео СолоСтар

(Toujeo® SoloStar®)

Склад:

діюча речовина: інсулін гларгін;

1 мл розчину містить інсуліну гларгіну 10,91= мг, що еквівалентно 300 Од. інсуліну гларгіну;

1 шприц-ручка міст= ить 1,5 мл розчину для ін’єкцій, що еквівалентно 450 Од. інсуліну гларгіну;

допоміжні речовини: м-крезол, цинку хлорид, гліцерин= (85 %), натрію гідроксид, кислота хлористоводнева концентрована, вода для ін’єк= цій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій. =

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвний або майже безбарвний розчин.

Фармакотерапевтична група. Протид= іабетичні препарати. Інсуліни та аналоги тривалої дії для ін’єкцій. Код АТХ A10A E04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Діюча речовина інсуліну гларгіну є аналогом людського інсуліну трива= лої дії, що виготовлений за допомогою технології рекомбінантних ДНК з використанням мікроорганізму-продуценту Escherichia coli.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-language:UK'>

Найважливішою дією інсуліну, у тому числі інсуліну гларгіну, є регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують рівень глюкози в кров= і за рахунок стимуляції його споживання периферичними тканинами, зокрема скелетн= ими м’язами та жировою тканиною, а також пригнічення утворення глюкози у печінц= і. Інсулін пригнічує ліполіз в адипоцитах та протеоліз, одночасно посилюючи си= нтез білка.

Інсулін гларгін розроблений як аналог інсуліну людини, який має низьку розчинність у нейтральному середовищі. Інсулін гларгін повністю розчинний у кислому середовищі (pH=3D4) розчину препарату. Після введення у підшкірні т= канини кислий розчин нейтралізується, що призводить до виникнення преципітату, з я= кого постійно вивільняється невелика кількість інсуліну гларгіну.

Під час досліджень методом фі= ксації еуглікемічного стану у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу було відмічено більш стабільну та пролонговану глюкозознижувальну дію після підшкірного введення препарату Тожео СолоСтар у порівнянні з інсуліном гларгіном 100 Од./мл. Результати перехресного дослідження за участю 18 пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, отримані протягом періоду тривалістю = до 36 годин після введення препаратів, наведено на рис. 1. Дія препарату Тожео СолоСтар при застосуванні клінічно значущих доз тривала понад 24 години (до= 36 годин).

ШІГ, мг/(кгхв)	= <= /o:p>
	Час, який пройшов після підшкірної ін’єкції (год= ини)

Лікування:

––– Тожео СолоСтар (300 Од./мл) 0,4 Од./кг =

- - - - Інсулін гларгін (100 Од.= /мл) 0,4 Од./кг

*ШІГ – швидкість інфузії глюкози: визначалася як кількість введеної глюкози для підтримки постійного рівня глюкози у плазмі крові (щогодинні середні показники). Завершення періоду спостереження відбулося на 36 годині.

Рис. 1. Профіль активності в рівноважному стані у хворих на цукровий діабет 1 типу у 36-годинному дослідженні методом фіксації еуглікемічного ст= ану.

&nb= sp;

Більш рівномірне вивільнення інсуліну гларгіну з преципітату препарату Тожео СолоСтар у порівнянні із таким препарату інсуліну гларгіну 100 Од./мл обумовлене зменшенням об’єму ін’єкції на дві третини, що призводить до меншої площі поверхні преципітату.

Інсулін гларгін метаболізується до 2 активних метаболітів – М1 та M2 (д= ив. розділ «Фармакокінетика»).

Зв’язування з інсуліновим рецептором. Результати досліджень in vitro свідчать про те, що афінн= ість інсуліну гларгіну та його метаболітів М1 і M2 до інсулінового рецептора люд= ини подібна афінності людського інсуліну до цього рецептора.<= /p>

Зв’язування з рецептором ІФР-1 (інсуліноподібного фактора росту 1). Афінність інсуліну гларгіну до рецептора ІФР-1 людини приблизно у 5–8 разів вища за афінність людського інсуліну (але приблизно у 70–80 разів нижча, ніж афінність ІФР-1 до цього рецептора), тоді як метаболіти М1 і M2 зв’язуються= з рецептором ІФР-1 з афінністю, дещо нижчою за афінність людського інсуліну.<= o:p>

Загальна терапевтична концентрація інсуліну (інсуліну гларгіну та його метаболітів), що визначалася у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, була значно нижчою за ту, яка була б необхідною для напівмаксимального зв’язуван= ня з рецептором ІФР-1 та для подальшої активації мітогенно-проліферативного механізму, який запускається рецептором ІФР-1. Ендогенний рецептор ІФР-1 у фізіологічних концентраціях може активувати мітогенно-проліферативний механ= ізм; проте терапевтичні концентрації інсуліну, які використовуються при інсулінотерапії, в тому числі при терапії препаратом Тожео СолоСтар, значно нижчі за фармакологічні концентрації, необхідні для активації ІФР-1-опосередкованого механізму.

У дослідженні клінічної фармакології було показано, що інсулін гларгін = та людський інсулін при внутрішньовенному введенні є еквіпотентними при застосуванні у однакових дозах.

Як і при застосуванні будь-яких інсулінів, на динаміку дії інсуліну гларгіну можуть впливати фізична активність та інші чинники.

Клінічна ефективність та безпека. У відкр= итих рандомізованих випробуваннях в паралельних групах з активним контролем тривалістю до 26 тижнів порівнювали загальну ефективність та безпеку = препарату Тожео СолоСтар (інсулін гларгін

300 Од./мл) при введенні 1 раз на добу щодо глікемічного контролю у порівнянні з цими показниками інсуліну гларгіну 100 Од./мл при введенні 1 р= аз на добу у 546 пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу і 2474 пацієнтів з цукро= вим діабетом 2 типу (див. таблиці 1 і 2). Результати всіх клінічних досліджень препарату Тожео СолоСтар показали, що зниження вмісту HbA1c з початку до завершення досліджень було принаймні не гірше за зміну цього показника, отриману при застосуванні інсуліну гларгіну 100 Од./мл. Рівні зниження концентрації глюкози в кінці випробування препаратів Тожео СолоСтар і інсул= іну гларгіну 100 Од./мл були подібними, більш повільним було зниження під час періоду титрування дози препарату Тожео СолоСтар.

Ефективність глікемічного контролю при застосуванні препарату Тожео СолоСтар один раз на добу вранці або ввечері була схожою. На покращення показників HbA1c не впливали стать, етнічна належність та вік пацієнта, тривалість захворювання на цукровий діабет (< 10 і ≥ 10 років), концентрація HbA1c до лікування (< 8 або ≥ 8 %) чи початковий інде= кс маси тіла (ІМТ) хворого.

У кінці цих досліджень, в яких дози препаратів титрували до досягнення цільових рівнів глікемії, в групі препарату Тожео СолоСтар вводилися дози, = на 10–18 % (залежно від підгрупи пацієнтів та супутньої терапії) вищі за дози,= які вводилися в групі препарату порівняння (див. таблиці 1 і 2).

Для хворих на цукровий діабет 2 типу, які отримували досліджувані препа= рати у комбінації або з неінсуліновим протидіабетичним препаратом, або з прандіальним інсуліном, результати клінічних випробувань показали, що часто= та виникнення підтверджених випадків гіпоглікемії (у будь-який час доби та ніч= них) була нижчою у пацієнтів, які отримували препарат Тожео СолоСтар, у порівнян= ні з пацієнтами, які отримували інсулін гларгін 100 Од./мл. Перевага препарату Т= ожео СолоСтар над інсуліном гларгіном 100 Од./мл щодо зниження ризику виникнення підтвердженої нічної гіпоглікемії показана у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, яких лікували базальним інсуліном у комбінації з неінсуліновими протидіабетичними лікарськими засобами (зниження ризику на 18 %) або прандіальним інсуліном (зниження ризику на 21 %) протягом періоду лікування= з 9-го тижня до завершення дослідження. Загалом ці ефекти зниження ризику гіпоглікемії стабільно спостерігалися незалежно від віку, статі, ІМТ, тривалості захворювання на цукровий діабет (< 10 і ≥ 10 років) у пацієнтів, які лікувалися препаратом Тожео СолоСтар, у порівнянні з пацієнт= ами, які отримували інсулін гларгін 100 Од./мл.

У хворих на цукровий діабет 1 типу частота виникнення гіпоглікемії була подібною при застосуванні препаратів Тожео СолоСтар і інсулін гларгін 100 Од./мл (див. таблицю 3).

Таблиця 1

Результати клініч= них досліджень за участю пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу=

26 тижнів лікування
	Тожео СолоСтар	ІГлар
Лікування у комбінації з	аналогом прандіального інсуліну
Кількість пацієнтів, які отримали лікування (mITT^a)=	273	273
Рівень HbA_= 1c
Середній вихідний рівень	8,13	8,12
Середня зміна від вихідного рівня з поправками	-0,40	-0,44
Середня різниця з поправками^b	0,04 [від -0,098 до 0,185]
Доза базального інсуліну^c (Од/кг)
Середній вихідний рівень	0,32	0,32
Середня зміна від вихідного рівня	0,15	0,09
Маса тіла^d (кг)
Середній вихідний рівень	81,89	81,80
Середня зміна від вихідного рівня	0,46	1,02

= ІГлар — інсулін гларгін 100 одиниць/мл.

= ^a<=
/span>mITT — модифікована популяція усіх рандомізованих пацієнтів (intention-to-treat) .

= ^b<=
/span>Різниця між групами лікування визначалася шляхом віднімання значень, отриманих в групі прийому препарату Тожео СолоСтар, від значень, отриманих в групі прийому інсуліну гларгіну 100 одиниць/мл; [95% довірчий інтервал] . <= o:p>

= ^c<=
/span>Зміна з вихідного рівня до Місяця 6 (оцінка спостережуваних випадків). =

= ^d<=
/span>Зміна з вихідного рівня до останнього значення, отриманого протягом основного 6-місячного періоду лікування.

Таблиця 2

Результати клініч= них досліджень за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу=

26 тижнів лікування
	Пацієнти, які раніше отримували базальний інсулі= н	Пацієнти, які раніше отримували базальний інсулі= н	Пацієнти, які раніше не отримували інсулін
Лікування у комбінації з	аналогом прандіального інсуліну ± метформін	неінсуліновими протидіабетичними препаратами
Тожео СолоСтар	ІГлар	Тожео СолоСтар<= /span>	ІГлар	Тожео СолоСтар<= /span>	ІГлар
Кількість пацієнтів, які отримали лікування^a	404	400	403	405	432	430
Рівень HbA_1c
Середній вихідний рівень Середня зміна від вихідного рівня= з поправками	8,13 -0,90	8,14 -0,87	8,27 -0,73	8,22 -0,70	8,49 -1,42	8,58 -1,46
Середня різниця з поправками^b	-0,03 [від -0,144 до 0,083]	-0,03 [від -0,168 до 0,099]	0,04 [від -0,090 до 0,174]
Доза базального інсуліну^c (Од/кг)
Середній вихідний рівень	0,67	0,67	0,64	0,66	0,19	0,19
Середня зміна від вихідного рівня	0,31	0,22	0,30	0,19	0,43	0,34
Маса тіла^d (кг)
Середній вихідний рівень	106,11	106,50	98,73	98,17	95,14	95,65
Середня зміна від вихідного рівня	0,93	0,90	0,08	0,66	0,50	0,71

= ІГлар — інсулін гларгін 100 одиниць/мл.

= ^a<=
/span>mITT — модифікована популяція усіх рандомізованих пацієнтів (intention-to-treat).

= ^c<=
/span>Зміна з вихідного рівня до місяця 6 (оцінка спостережуваних випадків).<= o:p>

Таблиця 3

= Зведені дані про частоту епізодів гіпоглікемії у клінічному дослідженні= за участю пацієнтів з цукровим діабетом 1 і 2 типу

Популяція пацієнтів з цукровим діабетом	Цукровий діабет 1 типу Пацієнти, які раніше отриму= вали базальний інсулін=	Цукровий діабет 2 типу Пацієнти, які раніше отриму= вали базальний інсулін<= /p>	Цукровий діабет 2 типу = Пацієнти, які раніше не отримували інсулін або отримували базальний інсулін<= /b>
Лікування у комбінації з	аналогом прандіального інсуліну	аналогом прандіального інсуліну ± метформін	неінсуліновими протидіабетичними препаратами
	Тожео СолоСтар	ІГлар	Тожео СолоСтар	ІГлар	Тожео СолоСтар	ІГлар
Частота (%) епізодів тяжкої^a гіпоглік= емії (n/загальна N)
Весь період дослідження^d	6,6	9,5	5,0	5,7	1,0	1,2
(18/274)	(26/275)	(20/404)	(23/402)	(8/838)	(10/844)
ВР* 0,69 [0,39;1,23]	ВР 0,87 [0,48;1,55]	ВР 0,82 [0,33;2,00]
Частота (%) епізодів підтвердженої^b гіпоглікемії (n/загальна N)
	93,1	93,5	81,9	87,8	57,6	64,5
Весь період дослідження	(255/274)	(257/275)	(331/404)	(353/402)	(483/838)	(544/844)
ВР 1,00 [0,95;1,04]	ВР 0,93 [0,88; 0,99]	ВР 0,89 [0,83; 0,96]
Частота (%) епізодів підтвердженої нічної^{c<= /sup> гіпоглікемії (n/загальна N)}
З тижня 9 до кінця дослідження	59,3 (162/273)	56,0 (153/273)	36,1 (146/404)	46,0 (184/400)	18,4 (154/835)	22,5 (188/835)
ВР 1,06 [0,92;1,23]	ВР 0,79 [0,67;0,93]	ВР 0,82 [0,68;0,99]

= ІГлар — інсулін гларгін 100 одиниць/мл.

^aТяжка гіпоглікемія — епізод, що потребує допомоги іншої особи для актив= ного введення вуглеводів, глюкагону або інших реанімаційних заходів.<= /span>

^bПідтверджена гіпоглікемія — будь-який епізод тяжкої гіпоглікемії та/або гіпоглікемії, підтвердженої визначенням рівня глюкози в плазмі крові ≤ 3,9 ммоль/л.

= ^cНічна гіпоглікемія — епізод, що виникає у проміжку з 00:00 до 05:59 год= ин.

= ^d6-місячний період лікування.

= *ВР — розрахункове відношення ризиків; [95% довірчий інтервал] . <= /o:p>

Гнучкість часу введення препарату. Було проведено два рандомізовані відкриті клінічні випробування тривалістю 3 міс= яці за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (n=3D194), які отримували пр= епарат ввечері 1 раз на добу або у один і той же час вдень (фіксований час введенн= я) чи в межах 3 годин до або після звичайного часу застосування (гнучкий час введення). Застосування препарату з використанням гнучкого часу введення не впливало на контроль глікемії і на частоту розвитку гіпоглікемій.

Антитіла. Результати досліджень, в яких порівнювали препар= ати Тожео СолоСтар та інсулін гларгін = 100 Од./мл, не вказують на жодні відмінності між цими препаратами за частотою утворення антитіл до інсуліну з огляду на ефективність, безпечність або дозу базального інсуліну.

Маса тіла. У пацієнтів, які отримували препарат Тожео СолоС= тар, середня зміна маси тіла на кінець 6-місячного періоду лікування становила м= енш ніж 1 кг.

Результати дослідження впливу лікування на прогресування діабетичної ретинопатії. Вплив інсуліну гларгіну 100 Од./мл (вводився один раз на добу) на перебіг діабетичної ретинопатії оцінювався під час відкрито= го 5-річного дослідження за участю 1024 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, в якому як препарат контролю використовувався НПХ-інсулін (вводився два рази на добу) = та у рамках якого за допомогою фотографування очного дна оцінювалося прогресуван= ня ретинопатії на 3 та більше пункти за шкалою ETDRS (Early Treatment Diabetic Retinopathy Study, дослідження раннього лікування діабетичної ретинопатії).= За результатами порівняння інсуліну гларгіну 100 Од./мл з НПХ-інсуліном не було виявлено статистично значущих відмінностей між цими препаратами щодо впливу= на прогресування діабетичної ретинопатії.

Дослідження показників довгострокової ефективності= і безпечності. Дослідження ORIGIN (Outcome Reduction with Initial Glargine INtervention, «Зниження ризику несприятливих клінічних наслідків при первинному призначен= ні гларгіну») було багатоцентровим рандомізованим дослідженням з факторіальним дизайном 2 × 2, що проводилося за участю 12 537 пацієнтів з високим серцево-судинним (СС) ризиком, у яких спостерігалася порушена глікемія натще (ПГН) або порушена толерантність до глюкози (ПТГ) (12 % учасників) чи цукро= вий діабет 2 типу, з приводу якого вони отримували ≤ 1 пероральний протид= іабетичний препарат (88 % учасників). Учасники дослідження були рандомізовані (1:1) для отримання або інсуліну гларгіну 100 Од./мл= (n =3D 6264), доза якого титрувалася до досягнення рівня ГПН ≤= 95 мг/дл (5,3 мМ), або стандартної терапії (n =3D 6273).

Першим показником у складі комбінованої первинної кінцевої точки був ча= с до першого настання СС смерті, нефатального інфаркту міокарда (ІМ) або нефатального інсульту, а другим показником у складі комбінованої первинної кінцевої точки був час до першого настання будь-якої з цих подій першого показника комбінованої первинної кінцевої точки або проведення процедури реваскуляризації (коронарних, сонних або периферичних судин), або госпіталізації з приводу серцевої недостатності. До вторинних кінцевих точок належали смертність з усіх причин і комбінована кінцева точка мікроваскуляр= них подій.

Інсулін гларгін 100 Од./мл не змінював відносний ризик СС захворювань і смерті з СС причин у порівнянні зі стандартною терапією. Не було відмічено різниці між інсуліном гларгіном і стандартною терапією за обома показниками= у складі комбінованої первинної кінцевої точки; за жодною складовою кінцевої точки, що включає ці несприятливі клінічні наслідки; за смертністю з усіх причин або за комбінованою кінцевою точкою мікроваскулярних подій.

Середня доза інсуліну гларгіну 100 Од./мл у кінці дослідження становила 0,42 Од./кг. На початку дослідження медіана рівнів HbA1c у учасників станов= ила 6,4 %, а у ході досліджуваного лікування медіана рівнів HbA1c варіювала від= 5,9 до 6,4 % в групі застосування інсуліну гларгіну 100 Од./мл і від 6,2 до 6,6= % в групі застосування стандартної терапії протягом усього періоду спостереженн= я.

Частота епізодів тяжкої гіпоглікемії (представлена у вигляді кількості учасників дослідження, у яких спостерігалися такі епізоди, на 100 пацієнто-років лікування) становила 1,05 в групі застосування інсуліну глар= гіну 100 Од./мл і 0,30 в групі застосування стандартної терапії, а частота епізо= дів підтвердженої нетяжкої гіпоглікемії становила 7,71 в групі застосування інсуліну гларгіну 100 Од./мл і 2,44 в групі застосування стандартної терапі= ї. Протягом цього 6-річного дослідження у 42 % пацієнтів в групі застосування інсуліну гларгіну 100 Од./мл взагалі не спостерігалося епізодів гіпоглікемі= ї.

На останньому візиті, виконаному на фоні досліджуваного лікування, спостерігалося підвищення маси тіла = від вихідного рівня в групі застосування інсуліну гларгіну

100 Од./мл в середньому на 1,4 кг і її зниження в середньому на 0,8 кг в групі застосування стандартної терапії.

Діти.

Ефективність і безпечність препарату Тожео СолоСтар вивчалися в рамках відкритого, рандомізованого (1:1), контрольованого клінічного дослідження за участю дітей та підлітків із цукровим діабетом 1 типу протягом 26 тижнів (n= =3D 463). У групі застосування препарату Тожео СолоСтар було 73 дітей віком <= ; 12 років та 160 дітей віком ≥ 12 років. Препарат Тожео СолоСтар, який приймали один раз на добу, продемонстрував аналогічне зниження рівня HbA1c = та ГПН з початку дослідження до 26 тижня порівняно з інсуліном гларгіном 100 Од./мл.

Аналіз залежності доза−ефект показав, що після початкової фази титрування скориговані відносно маси тіла дози у дітей вищі, ніж у дорослих пацієнтів у рівноважному стані.

Загалом частота виникнення гіпоглікемії в пацієнтів із будь-якої катего= рії була схожою в обох групах лікування: 97,9 % пацієнтів групи препарату Тожео СолоСтар та 98,2 % пацієнтів групи інсуліну гларгіну 100 Од./мл повідомили щонайменше про один випадок гіпоглікемії. Аналогічним чином нічна гіпоглікемія порівнювалася в групах лікування препаратом Тожео СолоСтар та інсуліном гларгіном 100 Од./мл. Відсоток пацієнтів, які повідомляли про тяж= ку гіпоглікемію, був нижчим у групі застосування препарату Тожео СолоСтар порі= вняно з таким у групі інсуліну гларгіну 100 Од./мл: 6 % та 8,8 % відповідно. Відс= оток пацієнтів з епізодами гіперглікемії з кетозом був нижчим у групі застосуван= ня препарату Тожео СолоСтар порівняно з таким у групі інсуліну гларгіну 100 Од= ./мл: 6,4 % та 11,8 % відповідно. При застосуванні препарату Тожео СолоСтар жодних проблем щодо безпеки, пов’язаних із побічними явищами та стандартними параметрами безпеки, виявлено не було. Антитіла утворювалися рідко, й це яв= ище не мало клінічного впливу. Дані щодо ефективності й безпечності застосування препарату дітям, хворим на цукровий діабет 2 типу, були екстрапольовані з д= аних застосування препарату підліткам та дорослим пацієнтам із цукровим діабетом= 1 типу та дорослим пацієнтам із цукровим діабетом 2 типу. Результати дослідже= ння обґрунтовують застосування препарату Тожео СолоСтар дітям, хворим на цукров= ий діабет 2 типу.

Фармакокінетика.=

Абсорбція та розподіл.<= /span> Порівнян= ня концентрації інсуліну в сироватці крові у здорових добровольців та у хворих= на цукровий діабет вказало на більш повільну та тривалішу абсорбцію, що призве= ло до отримання більш плаского профілю «концентрація/час» після підшкірної ін’єкції препарату Тожео СолоСтар порівняно з інсуліном гларгіном 100 Од./мл. Фармакокінетичні профілі препарату Тожео СолоСтар відповідали його фармакодинамічній активно= сті.

Рівноважна концентрація в інтервалі терапевтичної дії досягається через= 3–4 дні щоденного введення препарату Тожео СолоСтар.

Після підшкірної ін’єкції препарату Тожео СолоСтар індивідуальна варіабельність, що визначалася як коефіцієнт варіації для експозиції інсулі= ну за 24 години, була низькою у рівноважному стані (17,4 %).=

Біотрансформація. Після підшкірної ін’єкції інсул= іну гларгіну у людини він швидко метаболізується на карбоксильному кінці бета-ланцюга з утворенням двох активних метаболітів – М1 (21А-Глі-інсулін) = і M2 (21А-Глі-дез-30В-Тре-інсулін). У плазмі крові головною циркулюючою сполукою= є метаболіт М1. Експозиція М1 зростає пропорційно введеній дозі інсуліну гларгіну. Фармакокінетичні та фармакодинамічні дані свідчать про те, що ефе= кт підшкірної ін’єкції інсуліну гларгіну пов’язаний переважно із експозицією М= 1. Інсулін гларгін та метаболіт M2 у переважної більшості учасників досліджень= не виявлялися, а коли їхній вміст можна було визначити, то їхні концентрації не залежали від введеної дози і складу препарату інсуліну гларгіну.

Виведення. Після внутрішньовенного введення препаратів інсул= іну гларгіну та інсуліну людини їхні періоди напіввиведення були порівнянними.<= span style=3D'mso-spacerun:yes'> Після підшкірної ін’єкції препарату Тож= ео СолоСтар час напіввиведення визначається швидкістю абсорбції з підшкірної клітковини. Час напіввиведення препарату Тожео СолоСтар після підшкірної ін’єкції стано= вить 18–19 годин і не залежить від дози препарату.

Діти.

Було проведено популяційний фармакокінетичний аналіз препарату Тожео СолоСтар на основі показників концентрації його основного метаболіту M1 із використанням даних, отриманих від 75 дітей (віком від 6 до < 18 років), хворих на цукровий діабет 1 типу. Вплив маси тіла пацієнта на кліре= нс препарату Тожео СолоСтар є нелінійним. Як наслідок, вплив (ППК – площа під кривою концентраціїї препарату) у дітей дещо нижчий порівняно з таким у дорослих при отриманні тієї ж дози, скоригованої за масою тіла.<= /span>

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування цукрового діабету у дорослих, підлітків та дітей віком від 6 років.

Протипоказання.

Підвищена чутливіс= ть до діючої речовини або до будь-якої допоміжної речовини, що входить до скла= ду препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви= ди взаємодій.

Існує ряд речовин,= які впливають на метаболізм глюкози, а отже, їх застосування може вимагати коре= кції дози інсуліну гларгіну.

До речовин, які можуть посилювати глюкозознижувальну дію інсуліну та збільшувати схильність до виникнення гіпоглікемії, належать протидіабетичні лікарські засоби, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази (МАО), пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідні протимікробні зас= оби.

До речовин, які можуть послаблювати глюкозознижувальну дію інсуліну, належать кортикостероїди, даназол, діазоксид, сечогінні засоби, глюкагон, ізоніазид, естрогени та прогестагени, похідні фенотіазину, соматропін, препарати-симпатоміметики (епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін), гормони щитовидної залози, атипові антипсихотичні лікарські засоби (наприкл= ад клозапін та оланзапін) та інгібітори протеаз.

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або алкоголь можуть як посилювати,= так і послаблювати глюкозознижувальну дію інсуліну. Пентамідин може викликати гіпоглікемію, після якої іноді настає гіперглікемія.

Крім того, під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-блокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції можуть слабшати або зовсім зникати.

Особливості застосування.

Препарат Тожео СолоСтар не є препаратом вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. Замість нього у таких випадках рекомендується внутрішньовенне введення простого інсуліну.

Якщо у результаті лікування не вдається досягти достатнього контролю рі= вня глюкози або спостерігається тенденція до виникнення епізодів гіпо- чи гіперглікемії, перш ніж змінювати дозування препарату, слід перевірити, чи дотримується хворий призначеної схеми лікування, рекомендованих місць введе= ння препарату, належної техніки ін’єкційного введення, а також оцінити інші важ= ливі фактори.

Пацієнтів потрібно попередити про необхідність постійно змінювати місце ін’єкції, щоб зменшити ризик розвитку ліподистрофі= ї та амілоїдозу шкіри. Існує потенційний ризик затримки абсорбції інсуліну та погіршення глікемічного контролю після ін’єкцій інсуліну в місцях цих реакц= ій. Повідомляється, що зміна місця ін’єкції на неуражену ділянку шкіри призводи= ть до гіпоглікемії. Рекомендується проводити моніторинг рівня глюкози в крові після зміни місця введення і врахувати коригування дози протидіабетичних препаратів.

Гіпоглікемія. Час, через який розвивається гіпоглікемія, залежить від профілю дії інсулінів, що застосовуються, і тому може змінюватися при зміні схеми лікування. Дотримуватися особливої обережн= ості і посилено контролювати рівень глюкози у крові доцільно пацієнтам, у яких епізоди гіпоглікемії можуть бути особливо небезпечними з клінічної точки зо= ру, таким як пацієнти з вираженим стенозом коронарних артерій або кровоносних судин, що постачають кров’ю головний мозок (ризик серцевих чи мозкових ускладнень гіпоглікемії), а також пацієнтам з проліферативною ретинопатією, особливо тим, кому не проводилася фотокоагуляція (ризик виникнення транзито= рної постгіпоглікемічної сліпоти).

Пацієнти повинні знати, що за певних обставин перші симптоми розвитку гіпоглікемії можуть бути менш помітними. Симптоми, що вказують на розвиток гіпоглікемії, можуть змінюватися, ставати менш вираженими або бути взагалі = відсутніми у пацієнтів, що належать до певних груп ризику. Серед них хворі:=

-   у яких спостерігається значне покращення глікемічного контролю,<= /p>
-   у яких гіпоглікемія розвивається поступово,

-   літнього віку,

-   що пере= йшли з інсуліну тваринного походження на людський інсулін,

-   з вегетативною нейропатією,

-   які хво= ріють на цукровий діабет впродовж тривалого періоду часу,

-   з психі= чними розладами,

-   які одн= очасно отримують терапію деякими іншими лікарськими засобами (див. розділ «Взаємод= ія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У таких ситуаціях може виникати тяжка гіпоглікемія (можливо, із втратою свідомості) ще до того, як пацієнт зрозуміє, що у нього знизився рівень глю= кози у крові. Сповільнена дія інсуліну гларгіну при підшкірному введенні може призвести до затримки нормалізації глікемічного стану. Якщо у хворого спостерігається нормальний чи знижений рівень глікозильованого гемоглобіну, необхідно взяти до уваги можливість виникнення у нього періодичних недіагностованих (особливо нічних) епізодів гіпоглікемії.=

Для зменшення ризику виникнення гіпоглікемії дуже важливими є дотримання пацієнтом дози препарату, режиму харчування, правильного введення інсуліну,= а також поінформованість хворого стосовно симптомів гіпоглікемії. Існує ряд факторів, які підвищують схильність до виникнення гіпоглікемії та вимагають ретельного спостереження за станом хворого, а іноді і корекції дози препара= ту. До них належать:

-   зміна м= ісця введення інсуліну,

-   підвище= ння чутливості до інсуліну (наприклад, при усуненні стресових факторів),

-   незвичн= е, надмірне або тривале фізичне навантаження,

-   супутнє захворювання, що супроводжується блюванням, проносом,

-   нераціо= нальне харчування,

-   пропуск прийому їжі,

-   вживання алкоголю,

-   деякі порушення ендокринної системи (наприклад гіпотиреоз, недостатність аденогіпофіза чи кори надниркових залоз) у стадії декомпенсації,=

-   одночас= не застосування деяких інших лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з інши= ми лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Переведення з інсуліну гларгіну 100 Од./мл на преп= арат Тожео СолоСтар і навпаки. Оскільки інсулін гларгін 100 Од./мл і препарат Т= ожео СолоСтар не біоеквівалентні і не взаємозамінні, перехід з одного препарату = на інший може обумовити потребу у зміні дози і має виконуватися лише під ретел= ьним медичним наглядом (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Переведення пацієнта з інших інсулінів на препарат= Тожео СолоСт= ар і навпаки. Переведення пацієнта на інший тип або марку інсуліну з препарату Тожео СолоСтар і навпаки має відбуват= ися під ретельним медичним наглядом. Зміни активності, марки (виробника), типу (про= стий інсулін, НПХ, ленте, тривалої дії і т.д.), походження (тваринний, людський, аналог людського інсуліну) та/або способу виробництва можуть призвести до необхідності зміни дози інсуліну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»= ).

Супутні захворювання. Наявність супутнього захворюван= ня вимагає посилення контролю за метаболічними показниками. У багатьох випадках показане проведення аналізу сечі на присутність кетонових тіл та часто вини= кає необхідність у корекції дози інсуліну. Потреба в інсуліні нерідко може зростати. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет 1 типу, необхідно продовжува= ти регулярно споживати хоча б невелику кількість вуглеводів, навіть якщо вони здатні приймати лише незначну кількість їжі або зовсім не можуть приймати ї= жу, або у них, наприклад, виникає блювання. Вони ніколи не повинні припиняти застосування інсуліну повністю.

Утворення антитіл до інсуліну. Введення препаратів інсуліну може викликати утворення антитіл до нього. У рідкісних випадках через наявність антитіл до інсуліну може виникати потреба у корекц= ії дози для усунення тенденції до гіпо- або гіперглікемії.
Комбінація препарату Тожео СолоСтар з піоглітазоно= м. При застосуванні піоглітазону в комбінації з інсуліном повідомлялося про випадки серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з факторами ризику розвитку серцевої недостатності. Це слід враховувати при розгляді можливості проведе= ння лікування комбінацією піоглітазону та препарату Тожео СолоСтар. При застосу= ванні цієї комбінації пацієнти мають перебувати під наглядом щодо виникнення симптомів серцевої недостатності, а також збільшення маси тіла і набряку. П= ри будь-якому погіршенні кардіологічних симптомів застосування піоглітазону необхідно припинити.

Помилкове введення іншого препарату. Повідом= лялося про помилкові введення іншого препарату, коли інші інсуліни, особливо інсул= іни швидкої дії, було випадково введено замість інсулінів тривалої дії. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти етикетку препарату інсуліну, щоб уникнути помилкового введення замість препарату Тожео СолоСтар інших інсулінів або навпаки (див. підрозділ «Особливі застереження при використанні препарату»)= .

Для уникнення помилок у дозуванні та потенційного передозування пацієнт= ів слід проінструктувати, що не можна використовувати шприц для відбору препар= ату Тожео СолоСтар (інсулін гларгін 300 Од./мл) із попередньо наповненої шприц-ручки (див. розділ «Передозування» та підрозділ «Особливі застереження при використанні препарату» нижче).

Перед кожною ін’єкцією необхідно під’єднувати нову стерильну голку. Пацієнти також мають бути проінструктовані не використовувати голки повторн= о. Повторне використання голки збільшує ризик її блокування, що може призводит= и до введення недостатньої або надмірної дози препарату. У разі блокування голки пацієнти мусять дотримуватись інструкцій, які описані в кроці 3 інструкції з використання препарату в листку-вкладці (див. підрозділ «Особливі застереже= ння при використанні препарату»).

Пацієнти повинні візуально перевіряти кількість вибраних одиниць на лічильнику дози шприц-ручки. Сліпі хворі або пацієнти з поганим зором повин= ні бути проінструктовані про необхідність допомоги іншої людини з добрим зором, навченої використовувати цей пристрій для дозування інсуліну.

Також див. розділ «Спосіб введення» у розділі «Спосіб застосування та дози».

Допоміжні речовини. Цей лікарський засіб містить м= енше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну дозу, тобто він практично не містить натрію.=

Застосування у період вагітності або годування гру= ддю.

Вагітність. Не існує клінічного дос= віду застосування препарату Тожео СолоСтар вагітним жінкам. Не існує клінічних даних, отриманих у ході контрольованих клінічних досліджень, стосовно застосування інсуліну гларгіну у період вагітності. Великий обсяг даних щодо застосування цього препарату вагітним жінкам (більше 1000 випадк= ів вагітності при застосуванні лікарського засобу, що містить інсуліну гларгіну 100 Од./мл) вказує на те, що інсулін гларгін не виявляє специфічних небажан= их впливів на перебіг вагітності, а також не спричиняє ані вад розвитку у плода/новонародженого, ані токсичного впливу на нього. Дослідження на лабораторних тваринах не виявили ознак репродуктивної токсичності. Препарат= Тожео СолоСтар можна призначати під час вагітності, якщо у цьому лікуванні є потреба.

Для запобігання небажаних наслідків, пов’язаних з виникненням гіперглікемії, пацієнткам, хворим на цукровий діабет, що виник до вагітност= і, або з гестаційним діабетом упродовж усього періоду вагітності дуже важливо підтримувати належний метаболічний контроль. Потреба в інсуліні може зменшуватися протягом І триместру вагітності та, як правило, зростає протяг= ом II та ІІІ триместрів. Одразу після пологів потреба в інсуліні різко знижуєт= ься (збільшується ризик виникнення гіпоглікемії). Тому дуже важливе значення має ретельний контроль рівня глюкози у крові.

Годування груддю. Дотеп= ер невідомо, чи екскретується інсулін гларгін у грудне молоко. Виникнення будь-яких метаболічних ефектів, спричинених проникненням інсуліну гларгіну в організм новонародженого/немовляти із грудним молоком при годуванні, не очікується, оскільки інсулін гларгін є пептидом, який у шлунково-кишковому тракті людини розщеплюється на амінокислоти. Жінки під час грудного годування можуть потребувати корекції дози препарату та дієти.

Фертильні= сть. Дослідже= ння на лабораторних тваринах не виявили безпосереднього шкідливого впливу на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керува= нні автотранспортом або іншими механізмами. Здатність пацієнта до концентрац= ії уваги та швидкість його реакції можуть порушуватися внаслідок виникнення гіпоглікемії чи гіперглікемії або, наприклад, унаслідок зорових розладів. Це може бути небезпечним у тих ситуаціях, коли ці якості є особливо важливими (наприклад, під час керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами).

Пацієнтам необхідно порадити вживати необхідних запобіжних заходів з ме= тою уникнення гіпоглікемії під час керування транспортним засобом. Це є особливо важливим для тих пацієнтів, у яких перші ознаки розвитку гіпоглікемії є сла= бко вираженими або взагалі відсутні, а також для тих хворих, у яких часто виник= ає гіпоглікемія. Слід ретельно зважити, чи варто сідати за кермо або працювати= з іншими механізмами у такому стані.

Спосіб застосування та дози.

Дозування. Препарат Тожео СолоСтар є базальним препаратом інсуліну для введення один р= аз на добу у будь-який час доби, але бажано кожен день в один і той самий час.

Схему введення препарату (дозу та час введення) слід підбирати згідно з індивідуальною відповіддю хворого на лікування.

При цукровому діабеті 1 типу препарат Тожео СолоСтар слід застосовувати= у комбінації з інсуліном короткої дії/ швидкої дії для забезпечення потреби в інсуліні після прийомів їжі.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет 2 типу, препарат Тожео СолоСтар та= кож можна застосовувати одночасно з пероральними протидіабетичними лікарськими засобами.

Сила дії цього лікарського засобу виражається в одиницях. Ці одиниці застосовуються винятково для препарату Тожео СолоСтар і відрізняються від М= О чи одиниць, в яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Гнучкість часу введення. За необхідності пацієнти можуть вводити препарат Тожео СолоСтар в інтервалі до 3 годин до або після їхнього звичайного часу введення препарату (див. розділ «Фармакодинаміка»). Пацієнт= ам, які забувають вводити дозу препарату, рекомендується частіше перевіряти у с= ебе рівень цукру в крові і після цього повернутися до своєї звичайної схеми введення препарату один раз на добу. Пацієнтів слід застерегти від введення подвійної дози препарату для компенсації пропущеної дози.=

Пацієнти, хворі на цукровий діабет 1 типу. Препарат Тожео СолоСтар потребує індивідуального підбору дозування і має застосовуватися 1 раз на добу разом з інсуліном короткої дії.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет 2 типу. Рекомендована початкова добова доза становить 0,2 одиниці/кг з подальшим індивідуальним її коригуванням.

Перехід з препарату інсуліну гларгіну 100 Од./мл на препарат Тожео СолоСтар і навпаки. Інсулін гларгін 100 Од./мл і препарат Тожео Соло= Стар не біоеквівалентні і не взаємозамінні. Перехід з інсуліну гларгіну 100 Од./= мл на препарат Тожео СолоСтар можливий зі збереженням точної дози у одиницях, проте для досягнення цільового діапазону рівнів глюкози в плазмі крові може бути потрібне застосування більш високої (приблизно на 10–18 %) дози препар= ату Тожео СолоСтар. При переведенні пацієнта з препарату Тожео СолоСтар на інсу= лін гларгін 100 Од./мл необхідно знизити дозу (приблизно на 20 %) для зменшення= ризику гіпоглікемії. Під час переходу та протягом перших тижнів після переходу рекомендується ретельно контролювати метаболічні показники.

Перехід з інших базальних інсулінів на препарат То= жео СолоСтар. При переході від схем лікування інсулінами середньої тривалості дії або тривалої дії на схему лікування препаратом Тожео СолоСтар може виникнути потреба у з= міні дози базального інсуліну, а також у корекції супутньої протидіабетичної тер= апії (доз і часу введення додатково застосованих простих інсулінів або аналогів інсуліну швидкої дії чи доз неінсулінових протидіабетичних лікарських засоб= ів).

Заміну базальних інсулінів, які вводяться один раз на добу, на препарат Тожео СолоСтар 1 раз на добу можна виконувати шляхом заміни на ту ж кількіс= ть одиниць попередньої дози препарату базального інсуліну.
У разі заміни базальних інсулінів, які вводяться двічі на добу, на преп= арат Тожео СолоСтар 1 раз на добу рекомендована початкова доза препарату Тожео СолоСтар становить 80 % від повної добової дози попереднього препарату база= льного інсуліну, прийом якого припиняється.

У пацієнтів, які отримують високі дози інсуліну внаслідок наявності ант= итіл до людського інсуліну, при переході на препарат Тожео СолоСтар можливе покращення відповіді на введення інсуліну.

Під час переходу на інший препарат та впродовж перших тижнів після цього рекомендується ретельно контролювати метаболічні показники хворого.

Покращення метаболічного контролю і пов’язане з цим збільшення чутливос= ті до інсуліну можуть потребувати додаткової корекції схеми дозування. Корекція дози також може бути потрібна, наприклад, при зміні маси тіла хворого чи зм= іні його способу життя, зміні часу доби, коли здійснюється введення інсуліну, а= бо при виникненні інших факторів, які сприяють підвищенню схильності до розвит= ку гіпо- або гіперглікемії (див. розділ «Особливості застосування»).

Перехід з препарату Тожео СолоСтар на інші базальні інсуліни. Під час переходу на інший препарат та впродовж перших тижнів після нього рекомендов= ано проводити медичний нагляд за хворим з ретельним контролем його метаболічних показників. За інформацією зверніться до інструкції для медичного застосува= ння того лікарського засобу, на який хворий переходить.

Особливі категорії пацієнтів. Тожео СолоСтар можна застосовувати пацієнтам літнього віку, пацієнтам з дисфункцією нирок та пацієнтам з дисфункцією печ= інки, а також = дітям та підліткам віком від 6 років.

Пацієнти літнього віку (від 65 років). = У людей літнього віку прогресуюче погіршення функції нирок може стати причиною постійного зменшення потреби в інсуліні (див. розділи «Побічні реакції» та «Фармакодинаміка»).

Ниркова та печінкова недостатність. У пацієн= тів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може бути зменшена через послаблення метаболізму інсуліну (див. розділ «Побічні реакції»). У пацієнт= ів з печінковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися через зниження здатності до глюконеогенезу та уповільнення метаболізму інсуліну.

Спосіб введення. Препарат Тожео СолоСтар слід вводити тільки підшкірно. Препарат Тожео СолоСтар вводиться підшкірно шляхом і= н’єкцій у стінку живота, стегно, плече, ділянка дельтоподібного м’яза. Місця ін’єкц= ії завжди слід змінювати в межах однієї ділянки, щоб зменшити ризик розвитку ліподистрофії та амілоїдозу шкіри (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Не дозволяється внутрішньовенне введення препарату Тожео СолоСтар. Подовжена тривалість дії препарату є залежною від його введення у підшкірну тканину. Внутрішньовенне введення звичайної підшкірної дози препарату може призвести до тяжкої гіпоглікемії.

Препарат Тожео СолоСтар не можна застосовувати за допомогою інфузійних інсулінових помп.

У вікні дозування показано кількість одиниць препарату Тожео СолоСтар, = яка вводиться. Попередньо наповнена шприц-ручка Тожео СолоСтар спеціально розро= блена для препарату Тожео СолоСтар, тому перераховувати дозу для кожної шприц-руч= ки не потрібно.

Перш ніж використовувати попередньо наповнену шприц-ручку Тожео СолоСта= р, необхідно ознайомитися з інструкціями щодо використання (див. підрозділ «Особливі застереження при використанні препарату»).

За допомогою попередньо наповненої шприц-ручки Тожео СолоСтар за одну ін’єкцію можна вводити дозу від 1 до 80 одиниць з кроком підбору дози в 1 одиницю. У віконці дози відображає= ться кількість одиниць препарату, яка вводиться.

Препарат Тожео СолоСтар не можна відбирати з картриджа попередньо наповненої шприц-ручки у шприц, оскільки це може призвести до тяжкого передозування препарату (див. розділ «Передозування» і підрозділ «Особливі застереження при використанні препарату» нижче).

Перед кожною ін’єкцією необхідно під’єднувати нову стерильну голку. Повторне використання голок збільшує ризик блокування голки, що може призво= дити до введення недостатньої або надмірної дози препарату (див. підрозділ «Особ= ливі застереження при використанні препарату»).

Для запобігання можливій передачі захворювань інсулінові шприц-ручки у жодному разі не повинні використовуватися більш ніж однією особою, навіть я= кщо при цьому замінюється голка (див. підрозділ «Особливі застереження при використанні препарату»).

Перед використанням попередньо наповненої шприц-ручки Тожео СолоСтар необхідно ретельно прочитати інструкцію з її використання (дивіться нижче).=

Особливі застереження при використанні препарату. Перед пе= ршим використанням шприц-ручки її слід витримати при кімнатній температурі щонайменше 1 годину.

Перед застосуванням препарату необхідно уважно прочитати інструкцію з використання попередньо наповненої шприц-ручки Тожео СолоСтар та ретельно дотримуватися викладених там рекомендацій (дивіться нижче).

Перед використанням перевіряють картридж шприц-ручки. Його можна використовувати лише тоді, коли в ньому міститься прозорий безбарвний розчи= н, який за консистенцією нагадує воду, без видимих твердих часточок. Оскільки препарат Тожео СолоСтар є розчином, то він не потребує ресуспендування перед використанням= .

Для уникнення помилкового введення інших препаратів інсулінів перед кож= ною ін’єкцією завжди необхідно перевіряти етикетку на упаковці інсуліну. На етикетці Тожео СолоСтар виділено силу дії – «300», що зазначена на етикетці медово-золотистим кольором.

Користування шприц-ручкою. Лікарський засіб Тожео Сол= оСтар містить 300 Од./мл інсуліну гларгіну у попередньо наповненій шприц-р= учці одноразового використання на 1,5 мл.

Голки необхідно викидати одразу ж після використання. Перед кожною ін’єкцією необхідно під’єднувати нову стерильну голку. При повторному використанні голка може заблокуватися і Ви можете не отримати потрібної дози (введення недостатньої дози) або отримати надто велику дозу препарату (передозування). Використання нової стерильної голки для кожної інʼєкції також зводить до мінімуму ризик контамінації= та інфекції. У разі блокування голки пацієнтам необхідно дотримуватися інструк= цій, описаних у кроці 3 інструкції з використання (див. нижче).

Не можна використовувати звичайний інсуліновий шприц для відбору препарату інсуліну зі шприц-ручки. Ви можете отримати надто велику дозу інсуліну. Шкала більшості шприців градуйована для використання лише неконцентрованих препаратів інсуліну   (100 Од./мл).

Важлива інформація щодо використання шприц-ручки Тожео СолоСтар.

-&nb= sp; Шприц-ру= чка призначена особисто Вам, і не слід передавати її іншим особам.

-&nb= sp; Не можна використовувати шприц-ручку у разі її пошкодження або при наявності сумніву щодо правильності її функціонування.

- Завжди слід проводити те= ст на безпеку.

-&nb= sp; Завжди необхідно мати запасну шприц-ручку і запасні голки на випадок втрати або пошкодження основного набору.

Що потрібно знати для проведення ін’єкції.

-&nb= sp; Перед використанням шприц-ручки слід запитати свого лікаря або медсес= тру, як робиться ін’єкція.

= - Якщо у В= ас є які-небудь складнощі з використанням шприц-ручки, наприклад, через проблеми= з зором, зверніться за допомогою.

= - Перед використанням шприц-ручки слід перечитати цю інструкцію. У разі недотримання цих настанов Ви можете отримати надто високу або низьку дозу інсуліну.=

Додаткові речі, які буду= ть потрібні при введенні цього препарату:

= - нова стерильна голка (дивіться КРОК 2);

= - змочений спиртом тампон;

~~-&nb= sp;~~ стійкий = до проколювання контейнер для використаних голок та шприц-ручок.=

ІНСТРУКЦІЯ з використан= ня шприц-ручки Тожео СолоСтар

*Поршень не буде видно, доки Ви не введете декілька доз. <= /span>

=

Рис. 2. Схематичне зображення шприц-ручки Тожео СолоСтар.<= /span>

КРОК 1. Перевірте свою шприц-ручку.

Щонайменше за 1 годину до проведення ін’єкції вийміть нову шприц-ручку з холодильника. Укол холодним розчином інсуліну бі= льш болісний.

А. Перевірте назву препарату і дату закінчення терміну придатності на етикетці шприц-руч= ки.

- Переконайтеся, що Ви взяли відповідний препарат інсуліну. Це особливо важливо, якщо у Вас є інші шприц-ручки.

- Ніколи не використовуйте шприц-ручку після закінчення її терміну придатності.

B. Зніміть ковпачок шприц-ручки.

C. Впевніться у тому, що інсулін є прозорим.

- Не використовуйте шприц-ручку, якщо розчин інсуліну мутний на вигляд, забарвле= ний або містить частинки.

КРОК 2. Приєднайте нову голк= у.

= -      = Для виконання кожної ін’єкції завжди використовуйте нову стерильну голку. Це допоможе запобігти блокуванню голки, забрудненню та занесенню інфекції.

- Використовуйте тільки такі голки, які є сумісними для використання з препар= атом Тожео СолоСтар (наприклад голки виробництва компаній «БД» [BD], «Іпсомед» [Ypsomed], «Артсана» [Artsana] або «Оуен Мамфорд» [Owen Mumford]).

A.       Візьміть нову голку та відклейте захи= сну плівку.

B. Тримайте голку прямо і закрутіть її на шприц-ручку до закріплення. Не закручуйте голку занадто туго.

C. Зніміть зовнішній ковпачок з голки. Збережіть його – він знадобиться пізніше.

D. Зніміть внутрішній ковпачок голки та = викиньте його.

Користування голками.

Поводьтеся з голками обережно, щоб запобігти уколам голкою і перехресному інфікуванню.

КРОК 3. Виконайте тест на безпеку.

Завжди виконуйте тест на безпеку перед кожною ін’єкцією для того, щоб:<= o:p>

= -      = перевіри= ти, що Ваша шприц-ручка і голка працюють правильно;

-   впевнитися у тому, що Ви отримаєте пот= рібну Вам дозу інсуліну.

А. Оберіть дозу 3 одиниці, обертаючи пер= емикач для вибору дози, поки покажчик дози не буде вказувати на риску між 2 і 4.

<= ![endif]>

В. Натисніть кнопку для виконання ін’єкц= ії до упору.

= - Якщо з кінчика голки буде виходити інсулін, Ваша шприц-ручка працює правильно.

<= ![endif]>

Якщо інс= улін не виходить:

-       Вам може бути потрібно повторити цей крок до 3 раз= ів, перш ніж Ви зможете побачити інсулін.

-       Якщо інсулін не виходитиме і після третього разу, голка може бути заблокована. Якщо таке станеться:

-       змініть голку (див. КРОК 6 та КРОК 2);<= /span>

-       після цього виконайте тест на безпеку повторно (КР= ОК 3).

-       Якщо і після цього інсулін не виходитиме з кінчика голки, не використовуйте Вашу шприц-ручку. Використайте нову шприц-ручку.

-       Ніколи не використовуйте шприц для відбору інсулін= у з Вашої шприц-ручки.

Якщо Ви побачите бульбашки повітря

= -      = Ви можете побачити бульбашки повітря в інсуліні. Це нормальне явище, вони не зашкодять Вам.

КРОК 4. Оберіть дозу.

Ніколи не обирайте дозу і не натискайте кнопку для виконання ін’єкції б= ез приєднаної голки. Це може пошкодити Вашу шприц-ручку.

A. Впевніться у тому, що голка приєднана= до шприц-ручки і що покажчик дози вказує на «0».

<= ![endif]>

B. Обертайте перемикач для вибору дози, = поки покажчик дози не буде вказувати на потрібну Вам дозу.=

- Якщо Ви повернете перемикач далі, ніж Вам потрібно, Ви можете повернути його у зворотному напрямку.

- Якщо у Вашій шприц-ручці залишилося недостатньо одиниць для Вашої дози, перемикач = для вибору дози зупиниться після набору тієї кількості одиниць, що залишилися в шприц-ручці.

- Якщо В= и не можете набрати повну дозу, призначену Вам, розділіть цю дозу на дві ін’єкції або використайте нову шприц-ручку.

<= ![endif]>

&nb= sp;

Як зчиту= вати дані у вікні відображення дози

Парні числа показуються на рівні покажчика дози:

<= ![endif]>

Встановл= ено дозу 30 одиниць

Непарні числа показуються у вигляді рисок між парними числами:

<= ![endif]>

Встановл= ено дозу 29 одиниць

Кількість одиниць інсуліну у Вашій шприц-ручці

-       Ваша шприц-ручка містить загалом 450 одиниць інсул= іну. Ви можете обирати дози від 1 до 80 одиниць з кроком у 1 одиницю. Кожна шприц-ручка містить більше однієї дози.

-       Ви можете приблизно оцінити, скільки одиниць інсул= іну залишилося у шприц-ручці, подивившись, де знаходиться поршень відносно інсу= лінової шкали.

КРОК 5. Введіть необхідну Вам дозу.

Якщо Ви відчуєте, що Вам важко натискати на кнопку для виконання ін’єкц= ії, не докладайте силу для її натискання, оскільки це може зламати Вашу шприц-ручку. Для допомоги ознайомтеся з розділом нижче.
A.&n= bsp;   Оберіть місце ін’єкції, як це показано на рисунку.

Місця введення ін’єкцій: стінка живота, ділянка дельтоподібного м’яза або стегно:

<= ![endif]>

B. Введі= ть голку собі у шкіру так, як Вам показував Ваш лікар або медична сестра.=

= - При ць= ому поки що не торкайтеся кнопки для виконання ін’єкції.

<= ![endif]>

C. Покла= діть великий палець руки на кнопку для виконання ін’єкції. Після цього натисніть= її до упору і утримуйте в такому положенні.

- Не натискайте на кнопку під кутом, оскільки Ваш великий палець може заблокувати обертання перемикача для вибору дози.<= /o:p>

<= ![endif]>

D. Утримуйте кнопку для виконання ін’єкц= ії в натисненому положенні, і після того, як Ви побачите у вікні відображення до= зи «0», повільно порахуйте до 5.

= - Це необхідно для того, щоб впевнитися у отриманні повної дози препарату.

<= ![endif]>

E. Після утримання кнопки і повільного рахування до 5 відпустіть кнопку для виконання ін’єкції. Після цього витягн= іть голку зі шкіри.

Якщо Ви відчуєте, що Вам важко натискати на кнопку= для виконання ін’єкції:

= - Змініть голку (див. КРОК 6 та КРОК 2), після чого виконайте тест на безпеку (див. К= РОК 3).

= - Якщо Вам= все ще важко натискати на кнопку, візьміть нову ручку.=

= - Ніколи не використовуйте шприц для відбору інсуліну з Вашої шприц-ручки.

КРОК 6. Від’єднайте голку.

-&nb= sp; Поводьте= ся з голками обережно, щоб запобігти уколам голкою і перехресному інфікуванню.

-&nb= sp; Ніколи не надягайте знову внутрішній ковпачок голки.

A. Надяг= ніть зовнішній ковпачок знову на голку та відкрутіть з його допомогою голку зі шприц-ручки.

- З метою зниження ризику випадкових уколів голкою ніколи не надягайте внутрішній ковпачок голки.

- Якщо ін’єкцію Вам виконує інша особа чи якщо Ви виконуєте ін’єкцію іншій о= собі, то особа, яка виконує ін’є= кцію, повинна витягати та утилізовувати голку з особливою обережністю.=

- Дотримуйтесь рекомендованих заходів з безпеки при витяганні та утилізації голок (зверніться до Вашого лікаря чи медичної сестри) для зниже= ння ризику випадкових уколів голкою та передачі інфекційних захворювань.

B. Викиньте використану голку у стійкий = до проколювань контейнер або відповідно до рекомендацій Вашого лікаря чи місце= вого уповноваженого органу.

<= ![endif]>

C. Надягніть ковпачок шприц-ручки назад = на шприц-ручку.

= - Не кладіть шприц-ручку назад у холодильник.=

<= ![endif]>

Інструкції щодо зберіган= ня.

Перед першим використанням шприц-ручки<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-language:UK'> зберіга= ти у холодильнику при температурі 2–8 °= С у захищеному від світла місці. Не заморожувати!

Термін придатності шприц-ручки після першого використання або шприц-ручки, яку беруть з собою як запасну: шприц-р= учки слід зберігати не більше 42 днів при температурі не вище 30 °С у захищеному= від світла місці.

Шприц-ручку, яка перебуває у використанні, не слід зберігати у холодильнику. Після кожної ін’єкції на шприц-ручку слід знову надягти ковпа= чок з метою захисту від світла.

Не можна зберігати шприц-ручку з приєднаною до неї голкою. <= /span>

Експлуатація шприц-ручки. Зі шприц-ручкою слід поводитися обережно: не можна кидати шприц-ручку або вдар= яти нею по твердим поверхням. Якщо Вам здається, що шприц-ручку пошкоджено, не намагайтеся її полагодити, візьміть нову.

Захищають шприц-ручку від пилу та бруду: зовнішню поверхню шприц-ручки можна очищати, протираючи її вологою тканиною. Не занурюйте у рідину, не промивайте і не змащуйте шприц-ручку, оскільки це може її пошкодити.

Утилізація шприц-ручки. Перед утилізацією шприц-ручки зніміть з неї голку. Викидайте шприц-р= учку так, як рекомендовано місцевими регуляторними органами.

Діти.

Препарат Тожео СолоСтар можна застосовувати підліткам і дітям віком від 6 років на тих же принципах, що і дорослим пацієнтам (див. розділи «Фармакокінетика» та «Фармакодинаміка»). При перехо= ді з базального інсуліну на препарат Тожео СолоСтар зменшення дози базального та болюсного інсуліну необхідно розраховувати індивідуально, щоб мінімізувати ризик виникнення гіпоглікемії (див. розділ «Особливості застосування»).

Передозування.

Симптоми. Передозування інсуліну може призвести до тяжкої, а іноді тривалої гіпоглікемії, яка може бути небезпечною для життя хворого.

Лікування. Легкі випадки гіпоглікемії зазвичай можуть бути скориговані пероральним застосуванням вуглеводів. Можуть бути потрібні також корекція дози лікарського препарату, внесення змін у режим харчування чи фізичної активності.

Більш тяжкі епізоди гіпоглікемії, які супроводжуються комою, судомами а= бо неврологічними порушеннями, вимагають внутрішньом’язового/підшкірного введе= ння глюкагону або внутрішньовенного введення концентрованого розчину глюкози. Оскільки гіпоглікемія може повторитися навіть після явного покращання клінічного стану хворого, необхідними заходами є тривале приймання вуглевод= ів і спостереження за станом пацієнта.

Побічні реакції.

Наведені нижче побічні реакції були зареєстровані у ході клінічних досліджень, які проводилися з застосуванням препарату Тожео СолоСтар (див. розділ «Фармакодинаміка»), та у рамках досвіду клінічного застосування інсу= ліну гларгіну       100 Од./мл. Гіпоглік= емія, як правило, є найчастішою побічною реакцією, що спостерігається під час інсулінотерапії. Вона виникає тоді, коли доза введеного інсуліну перевищує потребу у ньому.

Побічні реакції, пов’язані із застосуванням препар= ату, що спостерігалися під час клінічних досліджень, наводяться нижче за категор= іями «Система-Орган-Клас» у порядку зменшення частоти виникнення (дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 – < 1/10); нечасто (≥1/1000 – &= lt; 1/100); рідко (≥1/10 000 – < 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000); частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними= )).

У кожній з цих груп побічні реакції наведено у порядку зменшення ступен= я їхньої серйозності.

Розлади з боку імунної системи. Рідко: алергічні реакції.

Метаболічні та аліментарні розлади. Дуже час= то: гіпоглікемія.

Розлади з боку нервової системи. Дуже рід= ко: дисгевзія.

Розлади з боку органів зору. Рідко: порушення зору, ретинопат= ія.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини. Часто: ліпогіпертрофія. Нечасто: = ліпоатрофія. Частота невідома: амілоїдоз шкіри.

Розлади з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини. Дуже рідко: міалгія.<= /span>

Порушення загального стану та реакції у місці введення. Часто: реакції у місці ін’єкційного введення препарату. Рідко: набряк.

Метаболічні та аліментарні розлади. Тяжкі епізоди гіпоглікемії, особливо якщо вони виникають неодноразово, можуть ста= ти причиною ураження нервової системи. Тривала або тяжка гіпоглікемія може становити загрозу для життя хворого.

У багатьох пацієнтів симптомам недостатнього надходження глюкози до головного мозку (нейроглікопенія) передують ознаки адренергічної контррегуляції. Як правило, чим більше та швидше знижується рівень цукру в крові, тим більш вираженою є адренергічна контррегуляція та інтенсивніше проявляються симптоми, характерні для неї.

Розлади з боку імунної системи. Реакції гіперчутливості негайного типу на інсулін виникають рідко. Прояви таких реа= кцій на інсулін (у тому числі на інсулін гларгін) або допоміжні речовини можуть бути, наприклад, пов’язані з генералізованими реакціями з боку шкіри, ангіоневротичним набряком, бронхоспазмом, артеріальною гіпотензією і шоком,= які можуть становити загрозу для життя хворого. У клінічних дослідженнях за уча= стю дорослих пацієнтів частота виникнення алергічних реакцій була подібною у пацієнтів, які отримували препарат Тожео СолоСтар (5,3 %), і у пацієнтів, я= кі отримували інсулін гларгін 100 Од./мл (4,5 %).

Розлади з боку органів зору. Значна зміна рівня глюкози у кр= ові може спричинити тимчасове порушення зору внаслідок тимчасової зміни тургору= та коефіцієнта заломлення кришталика. Ризик прогресування діабетичної ретинопа= тії зменшується при досягненні тривалої нормалізації рівня глюкози у крові. Одн= ак інтенсифікація інсулінотерапії із різким покращенням глікемічного контролю = може супроводжуватися тимчасовим погіршенням перебігу діабетичної ретинопатії. У хворих на проліферативну ретинопатію, особливо у тих, кому не проводилася фотокоагуляція, епізоди тяжкої гіпоглікемії можуть призвести до тимчасової сліпоти.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини. У місці ін’єкційного введення може виникати ліподистрофія та амілоїдоз шкіри, внаслідок чого швидкість всмоктування інсуліну у місці ін’єкції зменшується. Постійна зміна місця проведення ін’єкції у межах окремої ін’єкційної ділянки дає змогу зменшити = ці явища або попередити їхню появу (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення загального стану та реакції у місці введення. До реак= цій, що виникають у місці введення, належать почервоніння шкіри, біль, свербіння, кропив’янка, припухлість або запалення. Більшість незначних реакцій на інсу= лін, які виникають в місці введення препарату, зазвичай минають упродовж періоду= від кількох днів до кількох тижнів. У клінічних дослідженнях препарату Тожео СолоСтар за участю дорослих пацієнтів частота виникнення реакцій у місцях введення була подібною до такої при лікуванні препаратом інсулін гларгін 100 Од./мл (відповідно 2,5 % і 2,8 %).

Зрідка інсулін може призводити до появи набряків, особливо у випадках, = коли завдяки посиленню інтенсивності інсулінотерапії вдається покращити глікеміч= ний контроль, який до цього не був адекватним.

Діти та підлітки.

Безпека та ефективність препарату Тожео були продемонстровані в дослідж= енні за участю дітей віком від 6 до 18 років. Частота, тип і тяжкість побічних реакцій у дітей є такими самими, як і в загальній популяції хворих на цукро= вий діабет (див. розділ «Фармакодинаміка»). Дані щодо безпеки клінічного застосування дітям віком до 6 років недоступні.

Інші особливі популяції. На основі результатів клінічних досліджень профіль безпеки препарату Тожео СолоСтар для пацієнтів літнього = віку та для хворих з нирковою недостатністю були подібні до такого у загальній популяції пацієнтів (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Повідомлення щодо ймовірних побічних реакцій. Повідомлення про підозрювані побічні реакції у період після реєстрації цього препарату є важливим заходом. Вони дають змогу продовжувати контроль за співвідношенням користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через державну систему повідомлень.

Термін придатності. 30 місяців.

Термін придатності шприц-ручки після першого використання або шприц-ручки, яку беруть з собою як запасну: шприц-р= учки слід зберігати не більше 42 днів при температурі не вище 30 °С у захищеному= від світла місці. Шприц-ручку, яка перебуває у використанні, не слід зберігати у холодильнику. Після кожної ін’єкції на шприц-ручку слід знову надягти ковпа= чок з метою захисту від світла.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Перед першим використанням шприц-ручки<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-language:UK'> зберіга= ти у холодильнику при температурі 2–8 °С у захищеному від світла місці. Не заморожувати!

Шприц-ручка після першого використання або шприц-р= учка, яку беруть з собою як запасну: див. розділ «Термін придатності».

Несумісність.

Препарат Тожео СолоСтар не мо= жна змішувати з жодним іншим препаратом інсуліну чи з іншими лікарськими засобами або розводити ними. Змішування з іншими препаратами або розведення цього препарату змінює його профіль дії у часі, а змішування з іншими препаратами призводить до утворен= ня осаду.

Упаковка. № 1, № 3, № 5: по 1,5 мл у картриджі, вмонтованом= у в одноразову шприц-ручку; по 1, 3 або 5 шприц-ручок в картонній коробці. Голк= и в упаковку не включені.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ, Німеччина.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Брюнінгштрассе 50, Індустріпарк Хьохст, 65926 Франкфурт-на-Майні, Німеччина.