ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Лі= зиноприл

(LISINOPRIL)

Склад:

діюча речовина: = lisinopril;<= /p>
1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 5 мг або 10 мг, або 20 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Лікарська форма. Таблетки.

О= сновні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору плоскоциліндричної фор= ми зі скошеними краями і рискою.

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперет= ворювального ферменту (АПФ).

К= од АТХ С09А А03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл знижує рівень ангіотензину-ІІ та альдостерону у плазмі крові, одночасно підвищуючи концентрацію вазодилататора брадикініну. Лізиноприл спричиняє зниження периферичного судинного опору та артеріального тиску, хвилинний об’єм серця може збільшитися при незмінній частоті серцевих скорочень, також може посилитися нирковий кровообіг.

Артеріальний тиск починає знижуватися через 1 годину після прийому препарату внутрішньо, максимальний гіпотензивний ефект досягається через 6 = годин. Тривалість дії лізиноприлу (близько 24 годин) залежить від дози. При тривал= ому лікуванні ефективність препарату не знижується. При різкому припиненні лікування великих перепадів артеріального тиску (синдром відміни) не виника= є.

Хоча первинна дія лізиноприлу пов’язана із системою ренін-ангіотензин-альдостерону, препарат ефективний і в разі артеріальної гіпертензії, яка протікає з низьким вмістом реніну.

Крім безпосереднього зниження артеріального тиску, лізиноприл зменшує альбумінурію за рахунок змін гістології та гемодинаміки гломерулярного апар= ату нирок. У ході контрольованих випробувань у хворих на цукровий діабет не спостерігалося ні коливань рівня цукру в крові, ні почастішання гіпоглікемі= ї.

Відіграє позитивну роль у відновленні функції ушкодженого ендотелію у хворих із гіперглікемією.

Фармакокінетика.<= o:p>

Всмоктування=

При пероральному прийомі лізиноприлу максимальна концентрація (С= _{max<=
/sub>) у сироватці кро=
ві досягається
приблизно через 7 годин. Зважаючи на кількість, що виділяється з сечею, сер=
едня
швидкість всмоктування лізиноприлу становить приблизно 25 % при прийомі дози
5-80 мг. Варіабельність показників між пацієнтами може становити від 6 до 6=
0 %.
Абсолютна біодоступність лізиноприлу зменшується приблизно до 16 % у пацієн=
тів
з NYHA класу II-IV серцевої недостатності. Прийом їжі не впливає на
всмоктування лізиноприлу.}

Розподіл

Крім зв’язування з ангіотензинперетворювальним ферментом (АПФ), лізиноп= рил не зв’язується з іншими білками сироватки крові. Як показують дослідження на тваринах, лізиноприл у невеликій кількості проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Виведення

Лізиноприл не зазнає метаболізму і виводиться винятково нирками у незміненому вигляді. Після збільшення дози ефективний період напіврозпаду становить 12,6 години. Кліренс лізиноприлу становить приблизно 50 мл/хв у здорових добровольців. Після виведення значної кількості вільної активної речовини слідує більш повільне виведення фракції, зв'язаної з АПФ.

Порушення функції= печінки

У пацієнтів із цирозом печінки всмоктування лізиноприлу сповільнюється залежно від порушення функції печінки приблизно на 30 % (як визначено при виділенні з сечею). З іншого боку, його виведення зменшується і веде до збільшення ефективності лізиноприлу на 50 %.

Порушення функції= нирок

Порушення функції нирок зменшує виведення лізиноприлу, який виводиться нирками. Дане зменшення має клінічне значення тільки тоді, коли рівень гломерулярної фільтрації менше 30 мл/хв. = Якщо кліренс креатиніну становить 30-80 мл/хв, середня площа під кривою «концент= рація-час» (AUC) збільшується тільки на 13 %. Якщо кліренс креатиніну становить від 5 до 30 мл/хв, незважаючи на це, середня площа під кривою збільшується в 4,5 раза порівняно з нормою. Лізиноприл можна видалити за допомогою діалізу.

Серцева недостатн= ість

При наявності серцевої недостатності вплив лізиноприлу збільшується (AUC збільшується приблизно на 25 %). З іншого боку, абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно до 16 % у пацієнтів із серцевою недостатні= стю.

Діти

Фармакокінетичний профіль лізиноприлу був досліджений у пацієнтів віком= від 6 до 16 років, які страждають на артеріальну гіпертензію, і у яких швидкість клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв/1,73 м². При прийомі дози від 0,1 до 0,2 мг/кг стале значе= ння концентрації лізиноприлу у плазмі крові, досягнуте протягом 6 годин, а також ступінь всмоктування, що ґрунтується на виведенні з сечею, становили прибли= зно 28 %. Значення відрізнялися від значень, отриманих у дорослих пацієнтів. Значення AUC і C_max у дітей у даному дослідженні збігаються зі значенням= и, отриманими у дорослих.

Пацієнти літнього= віку.

У пацієнтів літнього віку рівень лізиноприлу, як правило, вищий через порушення функції нирок; AUC приблизно на 60 % вищий, ніж у більш молодих пацієнтів.

=

Клінічні характер= истики.

Показання.

– Есенціальна гіпертензія.

– Серцева недостатність (симптоматичне лікування).

– Гострий інфаркт міокарда (короткотривале лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів = не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).

– Лікування початкової нефр= опатії у пацієнтів, хворих на цукровий діаб= ет II типу, з артеріальною гіпертензією.

Протипоказання.

– Гіперчутливість до діючої або до допоміжних речовин препарату.

– Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попереднім лікуванням іншими інгібіторами AПФ.

– Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.=

– Стеноз аорти або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія= з порушенням гемодинаміки.

– Первинний гіперальдостеронізм.

– Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

– Кардіогенний шок.

– Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.<= o:p>

– Застосування пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69).

– Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.

– Період вагітності або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).=

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Калійзберігаючі д= іуретики і калієві добавки

Супутній прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, = тріамтерену і амілориду), калію і калійвмісних замінників солі вимагає обережності. Гіперкаліємія в деяких випадках може призвести до порушення функцій нирок. З цієї причини дане поєднання препаратів можна призначати лише при подальшому ретельному спостереженні лікаря і при регулярному контролі рівня калію в сироватці крові та функції нирок.

Сечогінні засоби<= o:p>

Одночасний прийом сечогінних засобів з лізиноприлом, як правило, чинить гіпотензивну дію. Слід виявляти особливу обережність при додаванні Лізинопр= илу до терапії пацієнтів, які приймають сечогінні засоби, оскільки значне зниже= ння артеріального тиску можливе внаслідок зменшення об’єму міжклітинної рідини та/або надлишкового виведення хлориду натрію з організму. З урахуванням вищесказаного, ризик розвитку симптоматичної гіпотензії можна зменшити, якщо припинити прийом сечогінних засобів і збільшити об’єм рідини або споживання солі до початку визначення дозування лізиноприлу, а також на початку лікува= ння низькими дозами інгібіторів АПФ.

Інші антигіпертен= зивні засоби

Прийом інших супутніх антигіпертензивних препаратів може посилювати антигіпертензивний ефект Лізиноприлу.

Одночасний прийом нітрогліцерину та інших нітратів або інших судинорозширювальних засобів може додатково знижувати артеріальний тиск.

Нестероїдні проти= запальні препарати (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозуванні 3 г/добу) =

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) можуть зменшувати гіпотензив= ний ефект інгібіторів АПФ. Крім того, повідомляється про підвищення рівня калію= в сироватці крові, спричинене НПЗП та інгібіторами АПФ, що може призвести до порушення функції нирок. Дана дія, як правило, оборотна, а її прояв можливи= й, перш за все, у пацієнтів з попереднім порушенням функції нирок.<= /span>

Ацетилсаліцилова = кислота, тромболітичні препарати, β-блокатори, нітрати

Лізиноприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, β-блокаторами та/а= бо нітратами під наглядом лікаря.

Препарати літію

Інгібітори АПФ можуть знижувати екскрецію літію, що може супроводжувати= ся підвищенням токсичності. Беручи до уваги даний факт, не рекомендований одночасний прийом Лізиноприлу з препаратами літію, однак якщо одночасний пр= ийом даних препаратів необхідний, слід регулярно контролювати рівень літію в сироватці крові.

Протидіабетичні з= асоби

Одночасний прийом протидіабетичних засобів з інгібіторами АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та сульфонілсечовини, що підвищує ризик розвитку симптоматичної гіпоглікемії. Однак підвищення толерантності = до глюкози може знижувати необхідну дозу інсуліну або сульфонілсечовини. Дана взаємодія, як правило, проявляється у перший тиждень комбінованого лікуванн= я у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть знижувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. З цієї причини необхідно більш ретельно контролювати артеріальний тиск пацієн= та, для того щоб встановити, чи був досягнутий бажаний терапевтичний ефект.

Трициклічні антидепресанти, нейролептичні засоби, анестезуючі засоби<= /i>

Одночасний прийом трициклічних антидепресантів, нейролептичних засобів = або анестезуючих засобів може посилювати гіпотензивний ефект Лізиноприлу.<= /o:p>

Золото=

Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудот= у, запаморочення і артеріальну гіпотензію, які можуть проявлятися у тяжкій фор= мі) внаслідок ін’єкцій золота (наприклад натрію ауротіомалату) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.<= /p>
Стрептокіназа

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом міокарда протягом 6-12 годин після застосування стрептокінази (ризик розвит= ку артеріальної гіпотензії).

Одночасне застосування лізиноприлу з наркотичними засобами, анестетикам= и, алкогольними напоями та снодійними препаратами спричиняє посилення гіпотензивного ефекту.

Особливості застосування.

Значне зниження а= ртеріального тиску, що супроводжується симптоматичною гіпотензією, може виникати у пацієнтів з гіповолемією та/або зменшенням об’єму міжклітинної рідини, що виникають у результаті лікування сечогінними засобами або у разі обмеження споживання харчової солі та при інших формах втрати рідини (підвищене потовиділення, тривале блювання, діарея, діаліз), а також у разі серцевої недостатності. П= ри виникненні артеріальної гіпотензії слід надати пацієнтові горизонтального положення, як обов’язковий захід рекомендовано внутрішньовенне вливання рід= ини (вливання фізіологічного розчину). Минуща артеріальна гіпотензія, як правил= о, не є протипоказанням для подальшого лікування, однак може виникнути необхідність тимчасового припинення або зниження дози.
У разі можливості слід усунути гіповолемію та/або зменшення обсягу міжклітинної рідини до початку лікування лізиноприлом і ретельно проконтролювати вплив початкової дози на артеріальний тиск. У разі порушення мозкового кровообігу або ішемічної хвороби серця різке початкове зниження артеріального тиску може бути причиною інсульту або інфаркту міокарда.

У разі розвитку гострого інфарк= ту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус паці= єнта (наприклад, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або н= ижче) або у разі кардіогенного шоку. Якщо систолічний артеріальний тиск 120 мм рт. ст. або н= ижче, низькі дози (2,5 мг/добу) слід застосовувати протягом перших 3 діб після інфаркту. При артеріальній гіпотензії підтримуючі дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг. При стійкій артеріальній гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години) слід припинити лікування даним препаратом= .

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як усі судинорозширювальні засоби, інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю з огляду на передуючу обструкцію шляхів відтоку.

Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл не рекомендується призначати паціє= нтам з мітральним стенозом або утрудненням відтоку крові з лівого шлуночка (при аортальному стенозі або гіпертрофічній кадіоміопатії).

Порушення функції = нирок

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу потрібно підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну в крові.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках= , як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які приймають інгібітори АПФ, спостерігалося збільшення рівня сечовини крові та креатиніну в сироватці крові, що зазвичай мало оборотний характер після припинення терапії. Це особливо властиво пацієнтам з нирковою недостатністю. Якщо також розвивається реноваскулярна гіпертензія, ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності збільшується. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати під пильним медичним наглядом із призначенням низьких доз препарату та ретельним титруванням дози. Зважаючи на те, що лікування діуретиками може бути фактором, що сприяє виникненню вищезазначених явищ, п= еред застосуванням лізиноприлу їх прийом необхідно відмінити і контролювати функ= цію нирок протягом перших тижнів лікування лізиноприлом.

Застосування пацієнтам з трансплантованою ниркою<= /p>
Досвід застосування лізиноприлу пацієнтам, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутній. Тому лікування лізиноприлом не рекомендується.=

Не слід починати лікування у разі розвитку гострого інфаркту міокарда, якщо функція нирок пацієнта знаходиться= в зоні ризику (рівень креатиніну в сироватці вище 177 мкмоль/л та/або альбумінурія вище 500 мг/24 год). У разі розвиненого під час лікування порушення функції нирок (рівень креатиніну в сироватці вище 265 мкмоль/л або вдвічі вище порівняно з початковим рівнем) лікар повинен розглянути можливі= сть припинення лікування.

Підвищена чутливі= сть, ангіоневротичний набряк

Рідко повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та/або гортані у пацієнтів, які проходять лікування інгібітор= ами АПФ, включаючи лізиноприл. Набряк може розвиватися в ході лікування у 0,1-1= ,0 % пацієнтів. У такому разі слід негайно припинити лікування, пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів.

Навіть при повному швидкому зникненні набряку з обличчя і губ для полегшення симптомів можна застосовувати антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що вражає гортань, може призвести до летального наслідку. Ураження язика, голосової щілини або дихального горла може спричи= нити обструкцію дихальних шляхів, тому слід негайно розпочати відповідне лікуван= ня: 0,3-0,5 мл розчину епініфрину 0,1 % (0,3-0,5 мг епініфрину) підшкірно або 0= ,1 мл внутрішньовенно повільно, застосування глюкокортикоїдів, антигістамінних засобів.

Оперативне втручання/анестезія

Під час порожнинної операції або загальної анестезії із застосуванням препаратів, що провокують розвиток артеріальної гіпотензії, лізиноприл блок= ує утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного виділення реніну. Артеріал= ьну гіпотензію, що розвивається в результаті дії даного механізму, можна усунут= и за допомогою поповнення об’єму рідини.

Гемодіаліз

Повідомляється про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходять ді= аліз з використанням поліакрилонітрилових мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад AN 69) і одночасно приймають інгібітор АПФ. Слід уникати цього поєднання, а також звернути увагу на використання іншого виду діалізної мембрани або іншого класу антигіпертензи= вних засобів.

Аферез ліпопротеї= нів низької щільності (ЛНЩ)

Анафілактоїдні реакції, які становлять загрозу для життя (такі як глибо= ка артеріальна гіпотензія, розлад дихання, блювання, алергічні шкірні реакції), можуть розвиватися у пацієнтів, які проходять лікування інгібіторами АПФ, п= ід час ЛНЩ - аферезу із засто= суванням сульфату декстрану. З цієї причини під час аферезу ЛНЩ інгібітори АПФ, що застосовуються для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності, слід тимчасово замінити іншими препаратами.

Десенсибілізація, спричинена отрутою комах, належить до анафілактоїдних реакцій у деяких пацієнті= в, які приймають інгібітори АПФ. Даних реакцій, що створюють загрозу для життя, можна уникнути за допомогою завчасної відмови від застосування інгібіторів = АПФ.

Нейтропенія/агран= улоцитоз

Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія можуть розвинутися= в ході лікування інгібіторами АПФ пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Дані патології рідко спостерігалися у пацієнтів з нормальною функцією нирок і у = разі відсутності інших ускладнень. Нейтропенія та агранулоцитоз зникали після припинення лікування інгібіторами АПФ. Лізиноприл слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з порушенням функції нирок, зокрема при захворюваннях, що вражають судинну систему обох нирок і сполучні тканини (наприклад у разі системного червоного вовчака або склеродермії), а також п= ід час супутньої імуносупресивної терапії (наприклад, кортикостероїдами, цитотоксичними засобами, антиметаболітами). Застосування інгібіторів АПФ та= ким пацієнтам може супроводжуватися розвитком особливо гострих інфекцій, які в деяких випадках не реагують на інтенсивне лікування антибіотиками.

У таких пацієнтів слід періодично перевіряти рівень лейкоцитів у крові = під час лікування препаратом Лізиноприл, а також слід попередити пацієнта про необхідність повідомляти про виникнення будь-яких інфекцій.

Протеїнурія<= /o:p>

Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниже= ною функцією нирок або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г на добу) препарат слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Етнічні особливос= ті (раса)

Інгібітори АПФ є причиною розвитку ангіоневротичного набряку частіше у = темношкірих пацієнтів, ніж у світлошкірих.

Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, ефективність лізиноприлу підв= ищується у темношкірих пацієнтів, внаслідок наявності серед них великої кількості хв= орих на низькоренінову артеріальну гіпертензію порівняно зі світлошкірими.<= /o:p>

Печінкова недоста= тність

Дуже рідко інгібітори АПФ можуть пришвидшувати розвиток холестатичної жовтяниці або гепатиту, що може призвести до швидкого розвитку некрозу, а і= ноді і летального наслідку. Першопричина цього процесу невідома. Якщо у пацієнті= в, які приймають Лізиноприл, розвивається жовтяниця або виражене підвищення активності печінкових ферментів, слід припинити застосування препарату і продовжити лікування альтернативними лікарським засобами.=

Гіперкаліємія

Лікування лізиноприлом може супроводжуватися розвитком гіперкаліємії, зокрема при нирковій недостатності та/або серцевій недостатності. Поповнення калію або лікування із застосуванням калійзберігаючих сечогінних засобів загалом не рекомендується, оскільки воно може призвести до значного підвище= ння рівня калію в сироватці крові. Якщо одночасний прийом вищезазначених препар= атів обов’язковий, рекомендується час= тий контроль рівня калію в сироватці крові.

У пацієнтів літнь= ого віку однакові дози пр= епарату можуть супроводжуватися підвищенням його концентрації в крові, з цієї причи= ни слід визначати дозу з особливою обережністю і з урахуванням стану функції н= ирок пацієнта. Незважаючи на це, між молодими пацієнтами і пацієнтами літнього в= іку не було виявлено суттєвих відмінностей у гіпотензивній ефективності лізиноприлу.

Кашель=

Повідомляється про виникнення кашлю в період лікування інгібіторами АПФ. Кашель, як правило, сухий, без мокротиння, припинявся після припинення лікування.

=

=

=

Цукровий діабет

Необхідний більш ретельний контроль рівня глюкози в перший місяць лікув= ання інгібіторами АПФ додатково до попереднього лікування інсуліном або перораль= ними гіпоглікемічними препаратами.

Препарати літію

Не рекомендовано поєднувати препарати літію та лізиноприл.

Застосування у пе= ріод вагітності або годування груддю.

Період вагітності.

Лікарський засіб протипоказаний для застосування вагітним або жінкам, які планують вагітність. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під = час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).= У разі впливу інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок і кістки черепа за допомогою УЗД.

Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

= Період годування груддю. =

Оскільки і= нформація щодо можливості застосув= ання лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу не рекоме= ндується.

Здатність впливат= и на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Враховуючи можливість виникнення запаморочення= та розвитку втомлюваності, лізиноприл може вплинути на здатність керування автотранспортом та роботу з іншими механізмами, особливо на початку лікуван= ня. Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат. =

Спосіб застосування та дози.

Приймати 1 раз на добу, в один і той же час, незалежно від прийому їжі.

Есенціальна гіперт= ензія.

Початкова доза.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'> Рекомендована по= чаткова доза зазвичай становить 10 мг. У пацієнтів з дуже активною ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (особливо при реноваскулярній артеріальній гіпертензії, надлишковому виведенні натрію хлориду та/або дегідратації, серцевій декомпенсації або тяжкій артеріальній гіпертензії) м= оже спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску після прийому першої д= ози. Тому на початку лікування такі пацієнти повинні перебувати під наглядом лік= аря, початкова рекомендована доза становить 2,5*-5 мг.

Пацієнтам з нирковою недостатністю також потрі= бно зменшити початкову дозу (див. таблицю).

Підтримувальна доза.= Звичайна ефектив= на підтримувальна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо при застосуванні призначеної дози протягом 2-4 тижнів не досягнуто бажаного терапевтичного ефекту, у подальшому дозу можна збільшити. Максимальна добова доза не повин= на перевищувати 80 мг.

У разі якщо хворі приймають діуретичні засоби, за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом прийом цих засобів слід припинити. Якщо це неможливо, початкова доза лізиноприлу не повинна перевищувати 5 мг на добу, при цьому рекомендується забезпечити нагляд лікаря за хворим після прийому першої дози, оскільки мож= ливий розвиток симптоматичної гіпотензії (максимальна дія проявляється через 6 го= дин після прийому препарату).

На початку лікування лізиноприлом може розвину= тися артеріальна гіпотензія. Це найбільш вірогідно у пацієнтів, які вже застосов= ують діуретики. Оскільки у цих пацієнтів може спостерігатися дегідратація та/або надлишкове виведення натрію хлориду, препарат необхідно застосовувати з обережністю.

Серцева недостатні= сть.

Лізиноприл можна застосовувати одночасно з діуретиками та/або препаратами дигіталісу. При цьому попередньо, якщо це можливо, дозу діуретика слід зменшити. Початкову добову дозу лізиноприлу, що дорівнює 2,5* мг, можна поступово збільшити до підтримуючої дози 5-20 мг на добу.

Рекомендований коефіцієнт збільшення дози через 2 тижні становить не бі= льше 10 мг.

Максимальна добова доза лізиноприлу = - 35 мг/добу.=

Перед початком лікування лізиноприлом та під час лікування препаратом с= лід регулярно контролювати артеріальний тиск, показники функції нирок, концентр= ацію калію і натрію у крові, щоб уникнути розвитку артеріальної гіпотензії та пов’язаного з нею порушення функції нирок.

Діа= бетична нефропатія.

Добова доза для інсуліннезалежних хворих із цукровим діабетом, які страждають на артеріальну гіпертензію, становить 10 мг за один прийом на до= бу. Якщо необхідно, дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення оптимального діастолічного тиску (повинен бути нижче 90 мм рт. ст.).<= /o:p>

Гострий інфаркт міокарда.

У разі застосування лізиноприлу у перші 24 години після інфаркту міокар= да початкова доза препарату повинна становити 5 мг на добу, через 24 години повторно призначають 5 мг, через 48 годин – 10 мг, надалі підтримувальна доза станов= ить 10 мг на добу. Тривалість курсу лікування – 6 тижнів. При потребі лікування проводять за звичайною у таких випадках схемою, наприклад призначають тромболітичні препарати, ацетилсаліцилову кислоту і β-блокатори.<= /o:p>

При низькому систолітичному тиску (≤ 120 мм рт. ст.) або = протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда показане застосування низької дози (2= ,5* мг на добу), після чого, якщо дозволяє стан хворого, можна продовжувати лікування більшою дозою. У разі розвитку артеріальної гіпотензії (систолічн= ий тиск ≤ 100 мм рт. ст.) рекомендовано зменшити підтримувальну дозу до 5 мг на добу, при необхідності - з проміжним скор= оченням до 2,5* мг на добу.

Показанням для припинення лікування лізиноприлом є артеріальна гіпотенз= ія, що продовжується, коли через 1 годину після застосування препарату систолітичний тиск залишається нижче 90 мм рт. ст.

При розвитку серцевої недостатності необхідно дотримуватися інструкції з дозування, викладеної у відповідному розділі.

* = При необхідності застосування дози 2,5 мг слід застосовувати лізиноприл у відповідному дозуванні або лікарській формі.

Пацієнти з порушен= ою функцією нирок.

Оскільки елімінація лізиноприлу здійснюється нирками, початкова доза залежить від показників кліренсу креатиніну, підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярн= ому вимірюванні показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.<= o:p>

Кліренс креатиніну (мл/хв= )

Початкова доза (мг/доба)

31-70
10-30
< 10=

(включаючи хворих, які перебувають на гемодіалізі)*

5-10

2,5-5
2,5*

* Прийом лізиноприлу можна припинити на ч= ас проведення діалізу.

Дозу і частоту прийому лікарського препар= ату визначають за параметрами зниження артеріального тиску.
Максимальна доза лізиноприлу становить 40 мг/добу.

Застосування пацієнтам літнього віку

У ході досліджень не виявлено різниці в ефективності або безпеці лікування лізиноприлом залежно від віку. Оскільки = у літньому віці часто спостерігається зниження функції нирок, слід визначати дозу, прийняту при нирковій недостатності.

Застосування пацієнтам з трансплантатом нирки

Досвіду застосування лізиноприлу пацієнтам безпосередньо після пересадки нирки немає, отже, лікування Лізиноприлом так= им пацієнтам не рекомендується.

Діти.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>

Препарат не застосовують дітям.

Передозування.

Дані щодо передозування людей обмежені. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запамороче= ння, неспокій і кашель.

Лікування. Терапія симптоматична. Крім загальних зах= одів, спрямованих на виведення лізиноприлу з організму (промивання шлунка, прийом адсорбентів і сульфату калію протягом 30 хвилин після прийому лізиноприлу), необхідний контроль за життєвими показниками та їх коригування у відділенні інтенсивної терапії. Необхідний безперервний контроль рівня електролітів і концентрації креатиніну у сироватці крові.

Рекомендованим лікуванням при передозуванні є внутрішньовенне введення стандартного сольового розчину і поповнення об’єму рідини. Якщо в результаті даних заходів не було досягнуто бажаного результату, необхідне внутрішньове= нне введення катехоламіну. Cлід також брати до уваги лікування ангіотензином II. =

Брадикардію можна зменшити шляхом прийому атропіну. Слід розглянути можливість встановлення кардіостимулятора при розвитку стійкої до лікування= брадикардії.

Лізиноприл можна видалити із загального кровотоку за допомогою гемодіал= ізу. Під час діалізу слід уникати застосування поліакрилнітрилових мембран з вис= окою щільністю потоку.

Побічні реакції.

Побічні ефекти, як правило, слабко виражені і короткочасні, припинення лікування необхідне в крайніх випадках.

З боку системи кр= ові: пригнічення діяль= ності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія.

З боку імунної си= стеми: аутоімунне захво= рювання, ангіоедема.

З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

Метаболічні поруш= ення: гіпоглікемія.

З боку нервової с= истеми: запаморочення, г= оловний біль, парестезія, вертиго, розлад смаку, непритомність.
З боку психіки: <= /span>зміна настрою, по= рушення сну, сплутаність свідомості, депресія.

З боку серцево-су= динної системи: прискорене серцебиття; тахікардія; інфаркт міокарда можливий як ускладнення надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів з високим ризиком; ортостатичні явища (включаючи артеріальну гіпотензію); порушення мозкового кровообігу можливе як ускладнення надмірної артеріальної гіпотензії у паціє= нтів з високим ризиком; феномен Рейно.

При застосуванні лізиноприлу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда мож= ливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяж= ка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадка= х – кардіогенний шок.

З боку дихальної = системи: = кашель, запалення слизової оболонки носа, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія.

З боку травного т= ракту: блювання, діарея, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк.=

З боку гепатобілі= арної системи: гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит, печінкова недостатність.

З боку шкіри: висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив’янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри (комплекс симптомів, який може включати в себе як одне, так і декілька проявів: відчуття жару, біль у м’язах, суглобах, артри= т, васкуліт, еозинофілія, лейкоцитоз та/або позитивна реакція на антинуклеарні антитіла, прискорення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), фотосенсибіліза= ція. При розвитку тяжкої шкірної реакції слід припинити лікування лізиноприлом і негайно звернутися до лікаря).

З боку сечовиділь= ної системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродукти= вної системи: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушенн= я: біль у грудях, стомлюваність, астенія.<= /i>

Лабораторні показ= ники: збільшення рівня сечовини, креатиніну в сироватці крові, збільшення активності фермент= ів печінки, гіперкаліємія, підвищення гематокриту, зниження рівня гемоглобіну, збільшення рівня сироваткового білірубі= ну, гіпонатріємія.

Стосовно безпеки препаратів, що містять лізиноприл, також повідомлялося= про такі побічні реакції: порушення рівноваги, дезорієнтація, порушення нюху, глосит, непритомність, м’язові спазми, задишка, інфекції верхніх дихальних шляхів, зменшення апетиту, запор, гіперемія шкіри, протеїнурія. =

Дані щодо безпеки, отримані в ході клінічних досліджень, показують, що лізиноприл у цілому добре переноситься педіатричними пацієнтами, які стражд= ають на артеріальну гіпертензію, а профіль безпеки в даній віковій групі порівня= нний з профілем групи дорослих пацієнтів.

Термін придатності. 3 роки. =

Умови зберігання.

Зберігати в оригі= нальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недос= тупному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у = блістері; по 1 або 2, або 3 блістери у коробці з картону.

Категорія відпуску= .

За рецептом.

Виробник.

ТОВ «АСТРАФАРМ».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.<= /span>

Україна, 08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Київськ= а, 6.