ІНСТРУКЦІЯ<= /b>

для медичного застосування лі= карського засобу

<= /span>

МОКСОТЕНС

(MOKSOTENS)

Склад:

діюча речовина: моксонідин;

1 таблетка містить моксонідину, в перерахунку на 100 % речовину 0,2 мг = або 0,4 мг;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; повідон; кросповідон; магнію стеарат;

суміш для плівкового покриття= :

гіпромелоза; лактоза, моногідрат; макрогол; заліза оксид жовтий (Е 172)= ; заліза оксид червоний (Е 172); титану діоксид (Е 171) – для таблеток по 0,2 мг;

гіпромелоза; лактоза, моногідрат; макрогол; кармін; заліза оксид жовтий= (Е 172); титану діоксид (Е 171) – для таблеток по 0,4 мг.

<= /span>

Лікарська форма. <= /span>Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:=

таблетки по 0,2 мг – таблетки, вкриті плівковою оболонкою, помаранчево-рожевого кольору, круглої форми з двоопуклою поверхнею;

таблетки по 0,4 мг – таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору, круглої форми з двоопуклою поверхнею.

<= /span>

Фармакотерапевтична група. Антигіпертензивні лікарські засоби. Агоністи імідазолінових рецепторів. Моксонідин. Код АТХ С02А С05.

<= /span>

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Доведено, що моксонідин є ефективним антигіпертензивним агентом. Наявні експериментальні дані свідчать про те, що центральна нервова система (ЦНС) є місцем антигіпертензивної дії моксонідину. Моксонідин є селективним агоніст= ом імідазолінових рецепторів. Ці чутливі до імідазоліну рецептори сконцентрова= ні у ростральному відділі вентролатеральної частини довгастого мозку – ділянці, = яка вважається центром регуляції периферичної симпатичної нервової системи. Сти= муляція імідазолінових рецепторів сприяє зниженню активності симпатичної нервової системи і знижує артеріальний тиск.

Моксонідин відрізняється від інших симпатолітичних антигіпертензивних засобів відносно низькою спорідненістю з відомими α₂-адрено= рецепторами порівняно з імідазоліновими рецепторами. Завдяки цьому седативний ефект і сухість у роті при застосуванні моксонідину виникають рідко.

У людини застосування моксонідину призводить до зменшення периферичного судинного опору = з подальшим зниженням артеріального тиску. Антигіпертензивний ефект моксонідину був продемонстрований у подвійн= их сліпих плацебо-контрольованих рандомізованих дослідженнях. Опубліковані дані свідчать, що застосування антагоніста ангіотензину ІІ (АІІА) разом з моксонідином у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка при однаковому зниженні артеріального тиску дало змогу досягти посилення регресу гіпертрофії лівого шлуночка порівняно з вільною комбінаці= єю тіазиду і блокатора кальцієвих канальців.

У терапевтичних дослідженнях тривалістю 2 місяці порівняно з плацебо моксонідин підвищував індекс чутливості до інсуліну на 21 % у пацієнтів з помірною гіпертензією, ожирінням та інсулінорезистентністю.

Фармакокінетика.

Абсорбція.<= span style=3D'mso-bookmark:OCRUncertain001'> Після внутрішнього застосува= ння моксонідин швидко (час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові = (t_max) – приблизно 1 година) та ма= йже повністю абсорбується у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Абсолют= на біодоступність становить приблизно 88 %, що вказує на відсутність значного = метаболізму при первинному проходженні через печінку. Одночасне вживання їжі не впливає= на фармакокінетику моксонідину.

Розподіл. Ступінь зв’язування з білками плазми крові, визначений in vitro, становить приблизно 7,2 %.

Біотрансформація.<= /span> У зразках плазми крові людини було ідентифіковано лише дегідрогенізований моксонідин. Фармакодинамічна активність дегідрогенізованого моксонідину становить приблизно 1/10 активно= сті моксонідину.

Виведення.<= span style=3D'mso-bookmark:OCRUncertain001'> Протягом 24-годинного період= у зі сечею екскретується 78 % загальної дози моксонідину у вигляді незміненої сполуки і 13 % – у вигляді дегідрогенізованого моксонідину. Інші незначні метаболіти в сечі становлять приблизно 8 % дози. Менше 1 % виводиться з кал= ом. Період напіввиведення моксонідину та його метаболіту становить приблизно 2,5 години та 5 годин відповідно.

Фармакокінетика у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією порівняно зі здоровими добровольцями фармакокінетика моксонідину суттєво не відрізнялася.

Фармакокінетика у пацієнтів літнього віку. Пов’язані з віком зміни фармакокінетики спостерігалися, найімовірніше, через знижений рівень метаболізму і/або дещо більшу біодоступність у пацієн= тів літнього віку. Однак ці фармакокінетичні відмінності не вважаються клінічно значущими.

Фармакокінетика у дітей. Оскільки моксонідин не рекомендований для застосування дітям, фармакокінетичні дослідження у цій субпопуляції не проводилися.

Фармакокінетика при нирковій недостатності. Виведення моксонідину значною мірою залежить від кліренсу креатиніну. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрац= ії (ШКФ) – 30–60 мл/хв) стабільна концентрація у плазмі крові і кінцевий період напіввиведення відповідно приблизно в 2 і 1,5 раза вищі, ніж у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і нормальною функцією нирок (ШКФ > 90 мл/хв). У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 30 мл/хв) стабільна концентрація у плазмі і кінцевий період напіввиведення приблизно у 3 рази в= ищі. У цих хворих не спостерігалося накопичення моксонідину після багаторазового застосування. У пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії (ШКФ <10 мл/хв), які знаходяться на гемодіалізі, площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) і кінцевий період напіввиведення відповідно в 6 і 4 рази вищі порівняно з пацієнтами з артеріальною гіпертензією і нормальною функцією нирок. У пацієнтів з помірн= ою нирковою недостатністю максимальна концентрація моксонідину у плазмі крові = (C_max) вища всього= у 1,5–2 рази.

Базуючись на вищенаведених даних, дозу моксонідину для пацієнтів з нирк= овою недостатністю слід підбирати індивідуально. Під час гемодіалізу моксонідин видаляється незначною мірою.

Доклінічні дані з безпеки

Доклінічні дані не містять інформації щодо будь-якого особливого ризику= для людини на підставі результатів стандартних досліджень з фармакологічної безпеки, хронічної токсичності, генотоксичності, канцерогенного потенціалу = та репродуктивної токсичності.

Дoслідження на тваринах виявили токсичний вплив на ембріональний розвиток при застосуванні доз, токсичних д= ля материнського організму. Дослідження репродуктивної токсичності не виявили впливу на фертильність та тератогенного потенціалу. Токсичний вплив на ембріональний розвиток спостерігався у щурів при дозах ≥ 9 мг/кг/добу= та кролів при дозах > 0,7 мг/кг/добу. У ході досліджень пери- та постнаталь= ного розвитку у щурів відзначався вплив на розвиток та життєздатність при дозах ≥ 3 мг/кг/добу.

Клінічні характеристики.=

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання.

Моксонідин протипоказаний при:

гіперчутливості до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату;

синдромі слабкості синусового вузла;

брадикардії (ЧСС у спокої нижче 50 уд./хв);

АВ-блокаді ІІ та ІІІ ступеня;

серцевій недостатності.<= /span>

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне застосування препарату з іншими антигіпертензивними засобами призводить до адитивного ефекту.

Оскільки трициклічні антидепресанти можуть зменшити ефективність антигіпертензивних препаратів центральної дії, одночасне призначення цих препаратів з моксонідиномне рекомендовано.

Моксонідин може посилювати седативний ефект трициклічних антидепресантів (одночасного призначення слід уникати), транквілізаторів, алкоголю, седатив= них та снодійних засобів.

Моксонідин помірно підсилює порушення когнітивної функції у пацієнтів, = які отримують лоразепам. Моксонідин може посилювати седативний ефект бензодіазепінів при одночасному застосуванні.

Моксонідин виводиться шляхом тубулярної екскреції. Не можна виключити взаємодії з іншими агентами, що виводяться шляхом тубулярної екскреції. Одн= ак дослідження з дигоксином та гідрохлортіазидом не виявили будь-яких доказів взаємодії. Біодоступність глібенкламіду при пероральному застосуванні знижувалася на 11 %.

<= /span>

Особливості застосування.=

Протягом післяреєстраційного періоду повідомлялося про випадки атріовентрикулярної блокади різного ступе= ня тяжкості у пацієнтів, які застосовували моксонідин. Отже, не можна повністю виключити причинну роль моксонідину у затримці атріовентрикулярної провідно= сті. Тому рекомендується обережність при лікуванні пацієнтів зі схильністю до розвитку атріовентрикулярної блокади.

Пацієнтам з атріовентрикулярн= ою блокадою І ступеня слід застосовувати моксонідин з особливою обережністю, щ= об уникнути брадикардії. Моксонідин не можна застосовувати пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою більш високого ступеня (див. розділ «Протипоказання»).

З обережністю слід застосовув= ати моксонідин пацієнтам із тяжкою ішемічною хворобою серця або нестабільною стенокардією, оскільки досвід застосування препарату таким пацієнтам обмежений.

Рекомендується з обережністю застосовувати моксонідин пацієнтам із порушеннями функції нирок, оскільки м= оксонідин виводиться переважно нирками. Таким пацієнтам рекомендується обережно титру= вати дозу, особливо на початку терапії. Лікування слід розпочинати з дози 0,2 мг= на добу. Дозу можна збільшити максимум до 0,4 мг на добу для пацієнтів з помір= ною нирковою недостатністю (ШКФ >30 мл/хв, але <60 мл/хв) та максимум до = 0,3 мг на добу для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ <&nbs= p;30 мл/хв), якщо це клінічно показано та препарат переноситься добре.=

Якщо моксонідин застосовують у комбінації з β-адреноблокатором і обидва препарати необхідно відмінити, спочатку слід відмінити β-адреноблокатор, а потім через кілька днів – моксонідин.

Дотепер не відзначалося прояву ефектів відміни з боку артеріального тиску після припинення прийому моксонідину. Однак раптове припинення терапії моксонідином не рекомендуєтьс= я, натомість дозу слід поступово зменшувати протягом двох тижнів.

Пацієнти літнього віку можуть бути більш чутливими до ефектів антигіпертензивних засобів. Тому слід розпочинати лікування з найменшої доз= и та збільшувати дозу з обережністю для уникнення серйозних побічних реакцій.

Допоміжні речовини

Якщо у Вас встановлено непереносимість деяких цукрів, проконсультуйтеся= з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність<= /i>

Відповідних даних щодо застосування моксонідину вагітним жінкам немає. Дослідження на тваринах продемонстрували ембріотоксичний ефект (див. розділ «Фармакологічні властивості – Доклінічні дані з безпеки»). Потенційний ризик для людини невідомий. Моксонідин не слід застосовувати протягом вагітності, якщо немає нагальної потреби.

Період годування груддю<= /o:p>

Моксонідин проникає у грудне молоко, тому його не слід застосовувати у період годування груддю. Якщо терапія моксонідином вважається абсолютно необхідною, годування груддю потрібно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом а= бо іншими механізмами.

Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автотранспортом= або працювати з іншими механізмами не проводилися.

Лікування артеріальної гіпертензії даним лікарським засобом потребує регулярного медичного нагляду. Різні реакції, про які повідомлялося в окрем= их випадках (наприклад, запаморочення, сонливість), можуть змінювати реакцію до такої міри, що здатність керувати автотранспортом, працювати з іншими механізмами або працювати без засобів безпеки погіршується. Це більшою мірою стосується періодів початку лікування, збільшення дози, зміни препарату та взаємодії з алкоголем.

Спосіб застосування та дози.

Стандартна початкова доза моксонідину становить 0,2 мг на добу. Максима= льна разова доза – 0,4 мг. Максимальна добова доза – 0,6 мг – застосовується за 2 прийоми. Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від реакції пацієнта.

Моксонідин можна приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи невелик= ою кількістю рідини.

Порушення функції нирок

Для пацієнтів з помірною або тяжкою нирковою недостатністю початкова до= за моксонідину становить 0,2 мг на добу. При необхідності та у разі доброї переносимості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг на добу для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю і до 0,3 мг на добу для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатн= істю (див. розділ «Особливості застосування»).

Для хворих, які знаходяться на гемодіалізі, початкова доза моксонідину<= sup> становить 0,2 мг на добу. При необхідності та у разі доброї переносим= ості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг на добу.<= /p>
Порушення функції печінки

Дослідження щодо пацієнтів із порушеннями функції печінки відсутні. Оскільки моксонідин не піддається активному метаболізму у печінці, не очікується значного впливу на фармакокінетику. В зв’язку з цим рекомендована доза для пацієнтів із легкими та помірними порушеннями функції печінки відповідає звичайній рекомендованій дозі для дорослих.

Тривалість застосування не обмежується.

Хоча у ході обмеженого числа досліджень після раптової відміни прийому моксонідину прояву контррегуляції артеріального тиску (ефекту відміни) не відзначалося, раптове припинення терапії моксонідином (у разі необхідності) не рекомендується, що зазвичай стосується усіх антигіпертензивних засобів. Дозу моксонідину слід поступово зменшувати протягом двох тижнів.

Діти.

Моксонідин не рекомендується для застосування дітям та підліткам (віком= до 18 років) через недостатність даних щодо безпеки та ефективності препарату = для цієї групи пацієнтів.

Передозування.

Симптоми передозування

В окремих випадках передозування моксонідину, навіть у дозі 19,6 мг, прийнятій за 1 раз, не призводило до летального наслідку. Ознаки та симптоми передозування включають головний біль, седативний ефект, сонливість, артеріальну гіпотензію, запаморочення, астенію, брадикардію, сухість у роті, блювання, втому, біль у верхній ділянці живота. У разі тяжкого передозування рекомендується <= span style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif";mso-fareast= -font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:UK'>ретельний моніторинг щодо виникнення порушень свідомості та пригнічення дихання.

При випадковому прийомі дворічною дитиною невідомої кількості моксоніди= ну (можливо, 14 мг) спостерігалися седативний ефект, кома, артеріальна гіпотен= зія, міоз і диспное. Промивання шлунка, інфузія глюкози, контрольована вентиляція легенів та іммобілізація призвели до повного зникнення симптомів протягом 11 годин.

З огляду на дослідження застосування високих доз препарату у тварин, додатково можна очікувати появу ортостатичної дисрегуляції, тимчасової гіпертензії, тахікардії і гіперглікемії.

Необхідні заходи при передозуванні

Специфічні антидоти невідомі. У разі гіпотензії для підтримки гемоциркуляції рекомендується застосування допаміну і введення плазмозамінн= их розчинів. При появі брадикардії можна застосовувати атропін.

Антагоністи α-адренорецепторів можуть зменшити або усунути парадоксальні гіпертензивні ефекти передозування моксонідину.

Побічні реакції.

Найчастіші побічні реакції при прийомі моксонідину включають сухість у роті, запаморочення, астенію та сонливість. Ці симптоми часто зменшуються п= ісля перших кількох тижнів лікування.

Нижче наведено згруповані за класами систем організму та розподілені за частотою (дуже часто (= ³1/10), часто (<= span style=3D'mso-bookmark:OCRUncertain001'>³<= /span>1/100 – <1/10), нечасто (<= /span>³<= /span>1/1000 – <1/100)) побічні реакції, що спостерігалися протягом плацебо-контрольованих клінічних дослід= жень у 886 пацієнтів, які застосовували моксонідин.

З боку психіки: часто – безсоння; нечасто – знервованість.

З боку нервової системи: часто – головний біль*, запаморочення, вертиго, сонливість; нечасто – непритомність*.

З боку органів слуху та лабіринту: нечасто – дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної систе= ми: нечасто – брадикардія, гіпотензія* (включаючи ортостатичну гіпотензію).
З боку шлунково-кишкового тра= кту: дуже часто – сухість у роті; часто – діарея, нудота, блювання, диспепсія.

З боку шкіри та підшкірної тканини: часто – висипання, свербіж; нечасто – ангіоневротичний набряк.

З боку скелетно-м’язової сист= еми та сполучної тканини: часто – біль у спині; нечасто – біль у шиї.
Загальні порушення: часто – астенія; нечасто – набряк.

* Частота не підвищена порівняно з плацебо.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток в блістері, по 2 блістери в пачці.

<= /span>

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

ПАТ «Київмедпрепарат».

Місцезнаход= ження виробника та адреса місця провадж= ення його діяльності. =

= Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.