ІНСТРУКЦІЯ

ІНСТРУКЦІЯ

Епірубіцин-Віста

(Epirubicin-Vista)

Склад:

діюча речовина: epirubicin1 мл розчину містить 2 мг епірубіцину гідрохлориду;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева 0,1 М<= /st1:metricconverter>, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.<= o:p>

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин червоного кольору.=

Фармакотерапевтична група.

Антинеопластичні засоби. Антрацикліни та споріднені сполуки= . Код АТХ L01D B03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

ЕпірубіцинФармакокінетика.

Після внутрішньовенного введення препарату в дозах 60−150 мг/м2 процес зниження концентрації епірубіцину у плаз= мі крові пацієнтів з нормальною функцією печінки та нирок має трифазний експоненціальний характер. Перша фаза дуже коротка, а період напіввиведення у термінальній фазі становить близько = 40 годин. Зазначені дози знаходяться в діапазоні фармакок= інетичної лінійності як у плані показників плазмового кліренсу, так і метаболізму. Головними ідентифікованими метаболітами епірубіцину є епірубіцинол            (13-OH е= пірубіцин) і глюкуроніди епірубіцину<= /span> та епірубіцинолу.

4'-О-глюкуронізація відрізняє епірубіцин ві= д доксорубіцину і пояснює його швидше виведення та меншу токсичність. Концентрація головного метаболіту, похідного 13-ОН (епірубіцинолу), у плазмі крові нижча, ніж епірубіцину, і знижується приблизно пропорційно до концентрації початкової сполуки.

ЕпірубіцинЗ жовчю за 72 години екскретується приблизн= о 40 % дози, це є основним шляхом виведення препарату. Епіруб= іцин не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Клінічні характеристики.=

Лікування широкого спектра неопластичних захворювань, у тому числі раку молочної залози, <= /span>яєчників, шлунка, легень, колоректального раку, злоякісних лімфом, лейкемій.

При внутрішньоміхуровому застосуванні для лікування поверхневого раку сечового міхура (перехідно= клітинний рак, карцинома in situ)= та для профілактики рецидивів після трансуретральної резекції.

Протипоказання.

= -      =    Підвищена чутливість до епірубіцину, інших антрациклінів= та антрацендіонів або до допоміжних речовин препарату.

-      =    Годування груддю.<= /span>

Протипок= азання для внутрішньовен= ного введення:

-      =    Персистуюча-      =    Активна депресія функції кісткового мозку внаслідок раніше проведених курсів лікування із застосуван= ням інших протипухлинних засобів або радіотерапії.

-      =    Отримання раніше максимальної кумулятивної дози інших антрациклінів (наприкла= д доксорубіцину або даунорубіцину<= /span>).

-      =    Кардіологічні захворювання, у тому числі в анамнезі (зокрема міокардіальна недостатність IV ступеня, гострий інфаркт міокарда або інфаркт міокарда в анамнезі, що спричинив міокардіальну недостатні= сть III або IV ступеня, гострі запальні захворювання серця, аритмії з серйозним= и гемодинамічними порушеннями).

-      =    Кардіоміопатія.

-      =    Нестабільна стенокардія.=

-      =    Гострі системні (генералізовані) інфекції.

-      =    Тяжкі порушення функції печін= ки.

Протипоказання для внутрішньоміхурового застосування:

= -         інфекції сечового тракту;

= -         інвазивні-         запалення сечового міхура;

= -         гематурія;<= /p>
-      =    проблеми катетеризації (а сам= е: уретральна непрохідність, спричинена значним внутрішнь= оміхуровим новоутворенням).

Особливі заходи безпеки.

Внутрішньовенне введення

Епірубіцин-Віста рекомендовано вводити, використовуючи крапельницю з безперервним поток= ом фізіологічного розчину. Для мініміз= ації ризику тромбозу або перивенної екстравазації інфузія має тривати від 3 до 20 хвилин, залежно= від дози та об’єму інфузійного розчину. Пряма з нат= иском ін’єкція не рекомендована з причин ри= зику екстравазації, яка може мати місце навіть при адекватному кровонаповненні при аспірації голкою.

Внутрішньоміхурове введення

Розчин е= пірубіцину слід вводити за допомогою катетера, розчин повинен залишатися у сечовому мі= хурі протягом 1 години. Під час процедури пацієнтові необхідно періодично повертатися на бік, щоб слизова оболонка сечового міхура мала найбільший контакт з розчином. Для того щоб уникнути розведення розчину сечею, пацієнт= має утримуватися від вживання будь-якої рідини протягом 12 годин до інстиляції. Після завершення процедури хворому слід випорожнити сечовий міхур.

Перед проведенням інстиляцій = Епірубіцин-Віста слід розвести за допомогою стерильно= ї води для ін’єкцій або стерильного фізіологічного розчину 0,9 %.

Ін’єкційний/перфузійний розчин не містить консервантів, тому будь-яку невикористану частину флакона слід одразу утилізувати.

Рекомендації щодо безпечного застосування та зберігання.

1. Готувати розчин повинен ли= ше кваліфікований медичний персонал в асептичних умовах у спеціально відведено= му приміщенні.

2. Співробітники, які працюют= ь з препаратом Епірубіцин-Віста, мають користуватися якісним захисним одягом (одноразові рукавички, окуляри, халати і маски).

3. Слід вживати усіх заходів = для запобігання потраплянню розчинів епірубіцину в = очі. Якщо це сталося, очі слід негайно промити великою кількістю води та/або 0,9= % розчином натрію хлориду принаймні 15 хвилин і звернутися до лікаря.

4. При потраплянні розчинів <= span class=3DSpellE>епірубіцину на шкіру уражену ділянку слід промивати в= одою або розчином натрію бікарбонату з милом. Проте не слід терти шкіру щіткою. Після зняття рукавичок завжди слід мити руки.

5. При розбризкуванні або розливанні розчину епірубіцину забруднене місце необхідно обробити розведеним розчином натрію гіпохлор= иду (з концентрацією активного хлору 1 %), бажано через відмочування, потім про= мити водою. Усі матеріали, які використовувалися для прибирання, слід утилізуват= и, як описано нижче.

6. Вагітним медичним співробітницям не можна працювати з цитотоксичними препаратами.<= /span>

7. Невикористані залишки препарату, а також усі інструменти та матеріали (шприци, голки тощо), що використовувалися при розчиненні та/або відновленні розчинів цитотоксичних лікарських засобів, необхідно утилізувати відповідно= до місцевих вимог.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

ЕпірубіцинЕпірубіцинАнтрацикліниСлід уникати вакцинації живими вакцинами пацієнтів, які отримують епірубіцин. Допускається застосовування вбитих та інактивованих вакцин, але відповідь на таку вакцинаці= ю може бути слабкою.

Дексверапаміл може змінювати фармакокінети= ку епірубіцину і, можливо, посилювати пригнічення функції кісткового мозку.

В одному дослідженні спостерігали збільшення концентрації метаболітів <= span class=3DSpellE>епірубіцину у плазмі крові при введенні доцетакселу одразу ж після епірубіцину.
При комбінованому застосуванні з інтерфероном-α2b можливе зменшення періоду напіввиведення у термінальній фазі і загального кліренсу епірубіцину.

ПаклітакселЦю комбінацію препаратів можна використовувати за умови дотримання інтервалу між введенням дозувань. Інфузії епірубіцину та паклітакселу рекомендується виконувати з щонайменше 24-годинним інтервалом.

Хінін може прискорювати початковий розподіл епіруб= іцину з крові у тканини, а також впливати на розподіл епіруб= іцину в еритроцитах.

При введенні епірубіцину в дозі 100 мг/м2 кожні 3 тижні після терапії циметидином у дозі 400 мг 2 рази на добу було відзначено 50 % збільшення AUC епірубіцину і 41 % збільшення AUC епірубіцинолу (показник р останнього ˂0,05). Оскільки не було виявлено змін AUC             7-дезоксидоксорубіцинолу аглікону і зниження печінкового кровотоку, зазначене = явище не пояснюється зниженням активності ферментів системи цитохрому P450. Під ч= ас лікування епірубіцином слід припинити застосува= ння циметидину.

При призначенні епірубіцину необхідно враху= вати можливість вираженого порушення кровотворення після попередньої (або супутн= ьої) терапії препаратами, які пригнічують функцію кісткового мозку (цитостатики, сульфонамід,= хлорамфенікол, дифенілгідантоїн<= /span>, похідні амідопірину, антиретровірусні засоби).<= o:p>

Особливості застосування.

Лікування препаратом Епірубіцин-Віста потрі= бно проводити під контролем кваліфікованого лікаря, досвідченого у призначенні цитотоксичної терапії. Має бути наявним діагностичне устаткування та умови = для лікування можливих ускладнень внаслідок мієлосупресії<= /span>, особливо при високодозовій терапії епірубіцином.

Перед початком лікування епірубіцином паціє= нти мають одужати від проявів гострих токсичних явищ (таких як стоматити, мукозити, нейтропенія, тромбоцитопенія та генералізован= і інфекційні захворювання) внаслідок попередньої хіміотерапії.

Оскільки високі дози епірубіцину (наприклад ≥90 мг/м² кожні 3−4 тижні) викликають загалом такі ж побічні ефекти, як і стандартні дозування (<90 мг/м² кожні 3−4 тижні), може спостерігатися погіршення стану стоматитів/мукозитів або нейтропенії= . Високодозова терапія епірубіцино= м потребує особливої уваги через наявні ризики клінічних ускладнень внаслідок глибокої мієлосупресії.

Функція серця

Лікування антрациклінами асоційоване з ризи= ком кардіотоксичності, що може проявлятися у вигляді ранн= іх (гострих) та пізніх (відстрочених) проявів.

Ранні (гострі) прояви: ранні прояви кардіотоксичності пов’язані з введенням епірубіцину, проявляються головним чи= ном у вигляді синусової тахікардії та/або аномалій електрокардіограми (ЕКГ), таких як неспецифічні зміни хвиль ST-T. Також повідомляли про випадки тахіаритмії, у тому чис= лі передчасних шлуночкових скорочень, шлуночкової тахікардії, брадикардії, а також атріовентрикулярної блокади та блокади пучка Гіса. Ці явища зазвичай не є передвісниками подальшого розвитку відстроченої кардіотоксичності, рідко = мають клінічну важливість і, як правило, не є підставою для скасування терапії епірубіцином.

Пізні (відстрочені) прояви: відстрочена кардіотоксичність зазвичай розвивається в кінці курсу терапії або через 2−3 місяці після припине= ння лікування, однак надходили повідомлення про виникнення небажаних явищ і в б= ільш пізньому періоді (через декілька місяців або років після завершення терапії= ). Відстрочена кардіоміопатія проявляється зниженн= ям фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або симптомами застійної серцевої недостатності (ЗСН), такими як задишка, набряк легень, застійний набряк, кардіомегалія та гепатомегалія, олігурія, асцит, плеврит і ритм галопу. Загрозлива для життя ЗСН є найбільш важкою формою кардіоміопатії, асоційованою із застосуванням антрацикліну, що відображає дозолімітовану кумулятивну токсичніс= ть препарату. Серцева недостатність, яка не піддається специфічному медикаментозному лікуванню, може розвиватися через декілька тижнів після припинення терапії епірубіцином.

При визначенні максимально допустимої кумулятивної дози епірубіцину необхідно брати до уваги супутню терапію іншими потенційно кардіотоксичними препаратами. Кумулятивну дозу понад 900 мг/м² слід призначати з великою обережністю при лікуванні як звичайними, так і високими дозами, оскільки при перевищенні цього рівня різко зростає ризик розвитку необоротн= ої застійної серцевої недостатності.

Перед початком і після закінчення кожного курсу терапії рекомендується проводити ЕКГ-дослідження. Такі зміни ЕКГ, як сплощення або інверсія зубця = Т, депресія сегмента S-T або аритмії (зазвичай транзиторн= і та оборотні), не є підставою для припинення терапії препаратом.<= /span>

Перед початком лікування епірубіцином слід провести обстеження серцевої функції пацієнта та відстежувати її стан протя= гом усього курсу лікування з метою мінімізації ризику виникнення серйозних ураж= ень серця.

Кардіоміопатія, спричинена антрациклінами, асоціюється зі стійким зниженням амплітуди комплексу QRS, подовженням з вих= одом за межі норми систолічного інтервалу (збільшення співвідношення періодів передвигнання і вигнання лівого шлуночка PEP/LVET) і зменшенням фракції викиду. Дуже важливо регулярно контролювати (бажано не <= span class=3DSpellE>інвазивними методами) функцію серця пацієнтів, які отримують епірубіцин. Зміни ЕКГ можуть бути показовими у разі кардіоміопатії, спричиненої <= span class=3DSpellE>антрациклінами, проте ЕКГ-дослідження не є досить чут= ливим і специфічним методом для відстеження кардіотоксичних<= /span> уражень, спричинених антрациклінами.=

Для зниження ризику появи серйозних кардіологічних порушень у процесі лікування рекомендується регулярно контролювати фракцію викиду лівого шлуно= чка (ФВЛШ) і негайно відміняти епірубіцин при появі перших ознак порушення функції серця. Оптимальним способом контролю функції серця є періодичний вимір ФВЛШ за допомогою багатоканальної радіонуклідної ангіографії (MUGA) або ехокардіографії (ЕХОКГ).= Перше обстеження рекомендовано проводити з використанням методів ЕКГ та MUGA або ЕХОКГ, особливо у пацієнтів, які мають підвищений ризик кардіотоксичних уражень. Надалі слід виконувати повторні дослідження ФВЛШ за допомогою MUGA= або ЕХОКГ, зокрема при застосуванні високих доз та наближенні до граничної кумулятивної дози антрациклінів. Слід застосову= вати один і той самий метод визначення ФВЛШ упродовж усього періоду спостережень. Особливо важливо ретельно контролювати функцію серця у пацієнтів з ризиком прояву кардіотоксичності, зокрема у тих, які ра= ніше отримували антрацикліни або антрацендіони.

З огляду на ризик появи кардіоміопатії кумулятивну дозу епірубіцину 900 мг/м^{2
можна перевищувати тільки з великою обережністю.}

До факторів ризику кардіотоксичності належа= ть наявність активних або латентних серцево-судинних захворювань, попередня або супутня радіотерапія ділянки перикарду або середостіння, попереднє лікування іншими антрациклінами або = антрацендіонами, супутнє застосування інших лікарських засобів, що здатні пригнічувати скоротливість серця або кардіотоксичних препара= тів (наприклад, трастузумаб), особливо ризик, підви= щений у пацієнтів літнього віку.

ТрастузумабОсобливо ретельно слід відстежувати функцію серця у пацієнтів, які отримують високі кумулятивні дози препарату, та тих, хто має ризик появи кардіотоксичних уражень. Втім, к= ардіотоксичність внаслідок застосування епірубіцину може розвива= тися і при введенні нижчих кумулятивних доз (<900 мг/м²) незалежно в= ід того, чи присутні у пацієнта серцеві фактори ризику. Існує вірогідність адитивної токсичності епірубіцину та інших антрациклінів або антрацендіонів= . У разі появи серцевої недостатності лікування епірубіц= ином слід припинити.

Репродуктивна система

Оскільки епірубіцин може чинити генотоксичну дію, чоловікам слід використовувати ефек= тивні методи контрацепції. Зважаючи на можливість розвитку безпліддя внаслідок лікування епірубіцином, пацієнтам-чоловікам, які бажають стати батьками у майбутньому, рекомендується вдатися до кріоконсервації сперми до початку терапії.=

Жінкам не можна вагітніти у період лікування епіру= біцином. І чоловікам, і жінкам необхідно користуватися ефективними засобами контрацепції. Пацієнтам, які бажають мати дітей після завершення терапії, рекомендується отримати генетичну консультацію.

Небажані явища у місці введення препарату

Введення препарату у вени невеликого діаметра або повторне введення в о= дну і ту ж саму вену може спричинити склероз вени. Виконання рекомендацій щодо застосування препарату дасть змогу мінімізувати ризик появи флебіту/тромбофлебіту у місці ін’єкції.

Екстравазація

Екстравазація епірубі= цину під час внутрішньовенної ін’єкції може спричинити місцевий біль, серйозні ураження тканин (утворення пухирів, тяжке запалення підшкірної клітковини) = та некроз. У разі появи ознак екстравазації під час внутрішньовенного введення епірубіцину ін’єкцію= слід негайно припинити. Гематологічна токсичність

Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, лікування епірубіцином може спричиняти міє= лосупресію. Перед початком і в ході кожного курсу терапії необхідно визначати кількість еритроцитів, лейкоцитів, нейтрофілів і тромбоци= тів. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є головними проявами гематологічн= ої токсичності та найпоширенішими явищами дозолімітуючої<= /span> токсичності епірубіцину.

Лейкопенія та нейтропенія при лікуванні епірубіцином зазвичай більш виражені при застосуванні високих доз препарату і досягають найнижчого рівня через 10−14 днів п= ісля ін’єкції. У більшості випадків ці явища є транзиторним= и, показники лейкоцитів/нейтрофілів зазвичай нормалізуються до 21 дня. Також можлива тромбоцитопені= я (<100000 тромбоцитів/мм³) та анемія. Клінічні наслідки тяжкої мієлосупресії включають гарячку, інфекці= ю, сепсис/септицемію, септичний шок, крововиливи, гіпоксію тканин та летальний наслідок.

Вторинний лейкоз

У пацієнтів, які отримували терапію антрациклінами= , в тому числі епірубіцином, зареєстровані випадки розвитку вторинного лейкозу з передлейкозною фа= зою або без неї. Вторинний лейкоз спостерігається частіше, коли такі препарати призначати у поєднанні з ДНК-пошкоджувальними протипухлинними препаратами, променевою терапією, у разі попереднього інтенсивного лікування цитотоксичними препаратами або високими дозами антрациклінів. Такі лейкози можуть мати латентний пер= іод від 1 до 3 років.

Синдром лізису пухлини

При лікуванні цитотоксичними препаратами, зокрема = епірубіцином, може розвинутися гіперурикемія внаслідок значно= го катаболізму пуринів, що супроводжується швидким лізисом клітин пухлини (син= дром лізису пухлини). Тому після початку лікування необхідно контролювати рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію та креатиніну в крові. Для запобіга= ння розвитку гіперурикемії та мінімізації можливих ускладнень синдрому лізису пухлини рекомендується проведення гідратації, алкалізація сечі та профілактичне застосування алопури= нолу.

Імуносупресивний ефект/підвищення сприйнятлив= ості до інфекційних захворювань

Введення живих або живих атенуйованих вакцин пацієнтам зі зниженим імунітетом внаслідок хіміотерапії, зокрема епірубіцином, може спричинити розвиток тяжких або лет= альних інфекцій. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

ЕпірубіцинФункція печінки

ЕпірубіцинФункція нирок

До початку та у процесі лікування необхідно регулярно визначати рівень сироваткового креатиніну. Хворим зі збільшеним рівнем сироваткового креатин= іну (>5 мг/дл) рекомендується знижувати дозу препарату.

Інше

При лікуванні цитотоксичними препаратами, зокрема = епірубіцином, повідомляли про випадки тромбофлебіту та тромбоемболіч= ного синдрому, у тому числі емболії судин легень (у деяких випадках летальної). =

ЕпірубіцинДодаткові застереження та заходи безпеки при ін= ших способах введення препарату

Внутрішньоміхуровий шлях введе= ння

Внутрішньоміхурове введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліур= ія, ноктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, диско= мфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура), а також спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звертати на проблеми катетеризації (наприклад, у разі обструкції уретри при масивних інтр= авезикальних пухлинах).

Внутрішньоартеріальний шлях введе= ння

Внутрішньоартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація для місцевої або регіональної терапії первинної гепато= целюлярної карциноми або метастазів печінки) може спричинити (на додаток до явищ систе= мної інтоксикації, які якісно подібні до тих, що спостерігаються після внутрішньовенного введення епірубіцину) появу місцевих або регіональних явищ, включаючи виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (імовірно, внаслідок рефлюксу препаратів у шлункову артерію) і звуження жовчних протоків внаслідок медикаментозного склерозуючого холангіту. = Цей шлях введення може призвести до поширеного некрозу перфузов= аних тканин.

Інструкції медичному персоналу.

Набирати розчин з флакона слід безпосередньо перед застосуванням.<= /o:p>

Флакони призначені для одноразового використання і будь-яка невикориста= на частина препарату повинна бути знищена. З мікробіологічної точки зору лікарський засіб слід використати одразу ж після першої перфорації гумової пробки. Якщо препарат не використати одразу, відповідальність за час та умо= ви зберігання несе користувач.Допоміжні речовини

Епірубіцин-Віста у своєму складі містить натр= ій (1 флакон по = 5 мл містить 45 мг                       (1,95 ммоль) натрію, по 10 мл містить 90 мг (3,91 ммоль) натрію, по 25 мл містить= 225 мг (9,78 ммоль) натрію, по 50 мл містить 450 мг (19,56 ммоль) натрію, по 10= 0 мл містить 900 мг (39,13 ммоль) натрію), що слід враховувати = при лікуванні пацієнтів, які знаходяться на дієті з контрольованим вмістом натр= ію.

<= /b>

Зас= тосування у період вагітності або годування груддю.

Фертильність

Точно невідомо, чи може епірубіцин несприят= ливо впливати на фертильність людини. Епірубіцин може спричиняти пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. Зважаючи на можлив= ість розвитку безпліддя внаслідок лікування епірубіцином, пацієнтам чоловічої статі, які бажають стати батьками у майбутньому, рекомендується вдатися до кріоконсервації сперм= и до початку терапії.

Чоловікам та жінкам, які отримують епірубіцин, слід повідомити про потенційний ризик негативного впливу препарату на репродуктивну функцію організму.

ЕпірубіцинДані експериментальних досліджень на тваринах свідчать, що епірубіцин може чинити тератоген= ний вплив на плід при застосуванні вагітними. Пацієнток необхідно детально проінформувати про потенційну шкоду для плода, а також доцільність проведен= ня генетичної консультації у разі призначення препарату вагітним жінкам або настання вагітності протягом лікування епірубіцином.

Невідомо, чи може епірубіцин чинити тератогенний вплив. Як і більшість інших протипухлинн= их препаратів, епірубіцин демонструє мутагенні та канцерогенні властивості у дослідженнях на тваринах. Випробування з участю вагітних жінок не проводили. Епірубіцин можна застосовувати протягом вагітності лише за умови, якщо потенційний ефект лікування перевищує можливі ризики для плода.

Невідомо, чи проникає епірубіцин у грудне м= олоко. Оскільки багато лікарських засобів, зокрема інші антра= цикліни, екскретуються у грудне молоко людини, а також зважаючи на потенційні серйозні побічні явища у немовлят внаслідок терапії матері епірубіцином, жінки повинні припинити годування груддю до початку лікування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Не проводили систематичних оцінювань впливу епіруб= іцину на можливість керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами. Епірубіцин може спричиняти нудоту і блювання, внаслід= ок чого може тимчасово порушуватися здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами.

Допускається лише внутрішньов= енне або внутрішньоміхурове введення препарату Епірубіцин-Віста. Епірубіцин неактивний при пероральному прийомі і його не слід вводити внутрішньом’= язово або інтратекально.

Внутрішньовенне введення

Епірубіцин-Віста рекомендовано вводити за допомогою крапельниці з безперервним потоком фізіологічного розчину; попередньо слід перевірити правильність розміщення голки у вені. Цей метод зводить до мінімуму ризик екст= равазації і гарантує, що вена промивається фізіологічним розчином після прийому препарату. Екстравація епі= рубіцину може привести до серйозних уражень тканин, навіть до некрозу. Венозний скле= роз може виникнути в результаті ін’= єкції у невеликі судини або повторних ін'єкцій в ті самі вени. У разі е= кстравазації слід негайно припинити введення. =

Звичайні дози

При моно= терапії епірубіцину гідрохлорид рекомендується вводити внутрішньовенно у дозі 60−90 мг/м²= поверхні тіла. Внутрішньовенне введення має тривати 3−5 хвилин. Курси терапії повторюють з інтервалами у 21 день залежно від гематологічних показників і функції кісткового мозку пацієнта.

При розвитку токсичних ефекті= в, зокрема тяжкої нейтропенії/нейтропенічної гарячки та тромбоцитопенії (які можуть не минат= и до 21 дня), введення препарату слід відкласти на певний час або коригувати подальші дози.

Високі дози

При лікуванні раку легень монотерапію епірубіцину <= span class=3DSpellE>гідрохлоридом у високих дозах призначати за такою схе= мою:

-&nb= sp;        дрібноклітинний рак легень (не лікований раніше): 120 мг/м² у 1 день курсу, повторення курсу кожні 3 тижні;=

-&nb= sp;        недрібноклітинний рак легень (не лікований раніше плоскоклітинний, великоклітинний= рак та аденокарцинома): 135 мг/м² у 1 день курсу або 45 мг/= м² у 1, на 2 та 3 дні курсу, повторення курсу кожні 3 тижні.=

Рак молочної залози

При ад’ю= вантній терапії раку молочної залози на ранній стадії з ураженням регіональних лімфатичних вузлів епірубіцин рекомендується вв= одити внутрішньовенно у дозах від         100 мг/м² поверхні тіла (одноразово у 1 день курсу) до 120 мг/м^=
2 поверхні тіла (у двох розділених дозах у 1 та 8 дні курсу) у комбінації з <= span class=3DSpellE>циклофосфамідом і 5-фторурацилом внутрішньовенно, а т= акож тамоксифеном перорально. = Курс повторювати з періодичністю у 3-4 тижні. При лікуван= ні високими дозами епірубіцину гідрохлорид вводити шляхом внутрішньовенних болюсних ін’єкц= ій тривалістю 3−5 хвилин або внутрішньовенних інфуз= ій тривалістю до 30 хвилин.

Пацієнтам з порушеннями функц= ії кісткового мозку внаслідок літнього віку, попередньої = хіміо- або променевої терапії або неопластичної інфіль= трації кісткового мозку рекомендується призначати нижчі дози препарату (60−75 мг/м² поверхні тіла при традиційній терапії і 105−120 мг/м² – при високодозові= й терапії). Загальну курсову дозу можна розділити і вводити протягом 2−3 послідовних днів.

Комбінована терапія

При комбінованій терапії епірубіцину гідрохлоридом= з іншими цитотоксичними препаратами дози рекомендується зменшувати.

Лікування пацієнтів із порушеннями функцій печінки.

Оскільки епірубіцин виводиться переважно гепатобіліарною системою, = дози для пацієнтів з порушеннями функцій печінки необхідно знижувати залежно від рівня білірубіну в сироватці крові.

Рівень білірубіну

Рівень затримки бромсульфофталеїну (БСФ)

Зменшення дози

1,4−3 мг/100 мл

9−15 %

На 50 %

> 3 мг/100 мл

> 15 %

На 75 %