MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D209C2.7A949930" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный обозреватель или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите обозреватель, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D209C2.7A949930 Content-Location: file:///C:/6C0C4ED4/UA97620103_7254.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
для медичного застосування лікарського засобу
Склад:
діюча речовина: <=
/span>topiramate; 1 таблетка містить топірамату 25=
мг
або 50 мг, або 100 мг
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, целактоза (суміш лактози моногідрату і
целюлози порошкоподібної (75:25)), натрію кроскармелоза, кислота стеаринова,
гіпромелоза, титану діоксид (Е 1=
71),
тальк; барвник: азорубін (Е 122) (дозування 50 мг) або тартразин (Е 102)
(дозування 100 мг).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою
Основні фізико-хімічні властивості: <=
/i>таблетки, вкриті
плівковою оболонкою, з двоопуклою поверхнею білого кольору (дозування 25 мг=
),
рожевого кольору (дозування 50 мг) або жовтого кольору (дозування 100 мг). =
На
поверхні таблеток допускається мармуровість. На поперечному розрізі видно =
два
шари (дозування 50 мг або 100 мг).=
Фармакотерапевтична група. Протиепілептичні засоби. Код АТХ N03A X11.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Топірамат належить до класу
сульфаматзаміщених моносахаридів. Точний механізм, за яким топірамат спричи=
няє
протисудомну та профілактичну дію проти мігрені, невідомий. Електрофізіолог=
ічні
та біохімічні дослідження на культурах нейронів виявили три властивості, які
можуть бути пов’язані з протиепілептичною ефективністю топірамату.
Топірамат блокує
натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів дії на тлі
тривалої деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує частоту активац=
ії
ГАБАА-рецепторів =
-амінобутиратом
(ГАБА), а також збільшує здатність ГАБА індукувати потік іонів хлору в нейр=
они,
що свідчить про властивість топірамату посилювати активність цього
інгібіторного нейротрансмітера. Ця дія не блокується флумазенілом, антагоні=
стом
бензодіазепіну. До того ж, топірамат не збільшує тривалості часу, коли іонні
канали є відкритими, що відрізняє топірамат від барбітуратів, які модулюють
ГАБАА-рецептори.
Топірамат може
модулювати бензодіазепін-нечутливий підтип ГАБАА-рецепторів внаслідок суттє=
вих
відмінностей у протиепілептичних властивостях топірамату і бензодіазепінів.
Топірамат перешкоджає здатності каїнату активувати підтип каїнат/АМПК
(α-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) глутаматних
рецепторів, але не має явного впливу на активність N-метил-D-аспартату (NMD=
A) серед
підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є залежними від концентрації у
плазмі крові в межах від 1 мкмоль до 200 мкмоль, з мінімальною активністю у
межах від 1 мкмоль до 10 мкмоль.
Крім того, топірам=
ат
пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За вираженістю цей
фармакологічний ефект топірамату значно поступається відповідному показнику
ацетазоламіду – відомому інгібітору карбоангідрази, тому ця активність
топірамату не вважається основним компонентом його протиепілептичної
активності.
Фармакокінетика.
Фармакокінетичний профіль топірамату, порівняно з іншими протиепілептичними
лікарськими засобами, характеризується тривалим періодом напіввиведення з
плазми крові, лінійністю фармакокінетики, переважно нирковим кліренсом,
відсутністю суттєвого зв’язування з білками та відсутністю клінічно значущих
активних метаболітів.
Топірамат не є
потужним індуктором ферментів, які метаболізують лікарські засоби, його мож=
на
застосовувати незалежно від прийому їжі, рутинний моніторинг концентрацій
топірамату у плазмі крові не потрібен. Дослідження не показали достовірного
зв’язку між концентраціями у плазмі крові та ефективністю чи побічними
реакціями.
Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефекти=
вно.
При пероральному застосуванні 100 мг топірамату середня пікова концентрація=
у
плазмі крові (Cmax) 1,5 мкг/мл досягається протягом 2-3 годин (Тmax). Середній =
рівень
всмоктування пероральної дози 100 мг 14С-топірамату складає щонайменше 81 %=
. Їжа
не має клінічно важливого впливу на біодоступність топірамату.
Розподіл. З білками
плазми крові зв’язується 13-17 % топірамату. Показано, що ділянка зі слабкою
здатністю зв’язуватися із топіраматом в/на еритроцитах досягає порога насич=
ення
при концентраціях у плазмі крові понад 4 мкг/мл. Об’єм розподілу змінюється
обернено пропорційно до дози. Після одноразового прийому дози від 100 до 12=
00
мг значення середнього уявного об’єму розподілу становить 0,80-0,55 л/кг.
Величина об’єму розподілу залежить від статі: у жінок вона становить прибли=
зно
50 % від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов’язують з більш вис=
оким
вмістом жирової тканини в організмі жінок; дана різниця не є клінічно важли=
вою.
Метаболізм. У здорових пацієнтів топірамат переважн=
о не
піддається метаболізму (~ 20 %). У
пацієнтів, які отримують супутню терапію протиепілептичними препаратами
метаболізм топірамату підвищується до 50 %. Із плазми крові, сечі та фекалій
людини були виділені та ідентифіковані 6 метаболітів, утворених шля=
хом
гідроксилювання, гідролізу та глюкуронідації. Кожен з цих метаболітів склад=
ає
менше 3 % від загальної радіоактивності сечі після застосування 14С-топірам=
ату.
Дослідження двох метаболітів, які зберегли більшість структури топірамату,
виявлено, що вони мають невелику або зовсім не мають протисудомної дії.
Виведення. Основним
шляхом виведення незміненого топірамату (щонайменше 81 % від дози) і його
метаболітів у людини є нирки. Близько 66 % дози 14С-топірамату виділяється у
незміненому вигляді із сечею протя=
гом 4
днів. При застосуванні 50 мг та 100 мг топірамату 2 рази на добу середній нирковий кліренс становить
близько 18 мл/хв та 17 мл/хв відповідно, що свідчить про канальцеву
реабсорбцію топірамату в нирках. Після перорального застосування плазмовий
кліренс препарату становить
20-30 мл/хв.
Топірамат має низь=
ку міжсуб’єктну
варіабельність концентрацій у плазмі крові, тому його фармакокінетичні
властивості є передбачуваними. Фармакокінетика топірамату є лінійною, плазм=
овий
кліренс залишається постійним, а площа під кривою «концентрація-час»
збільшується дозопропорційно після застосування доз у діапазоні від 100 мг =
до
400 мг. У пацієнтів з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація у
плазмі крові досягається протягом 4-8 днів. Значення Сmax після багаторазов=
ого
перорального застосування 100 мг топірамату 2 рази на добу становить 6,76 мкг/мл. Після багаторазо=
вого
прийому доз по 50 і 100 мг 2 рази на добу середній період напіввиведення
топірамату з плазми крові становить приблизно 21 годину.
Багаторазове
застосування топірамату у дозах від 100 до 400 мг 2 рази на добу одночасно з
фенітоїном чи карбамазепіном демонструє дозопропорційне зростання концентра=
ції
топірамату у плазмі крові.
У хворих з помірни=
ми та
тяжкими порушеннями функції нирок плазмовий та нирковий кліренс топірамату
знижується (СLCR 70 мл/хв). Як наслідок, для заданої дози препарат=
у у
пацієнтів з порушенням функції нирок очікуються вищі рівноважні концентрації
топірамату у плазмі крові порівняно з пацієнтами з нормальною функцією ниро=
к.
Пацієнтам з відомими порушеннями функцій нирок може знадобитися більше часу=
для
досягнення рівноважних концентрацій після прийому кожної дози. Пацієнтам з
помірними та тяжкими порушеннями функцій нирок рекомендується половина від
звичайної початкової та підтримуючої доз.
Топірамат ефективно
виводиться з плазми крові шляхом гемодіалізу. Подовжений час гемодіалізу мо=
же
спричинити зниження концентрації топірамату нижче рівня, необхідного для пі=
дтримання
протисудомного ефекту. Для уникнення швидких знижень концентрації топірамат=
у у
плазмі крові під час гемодіалізу може потребуватися додаткова доза. При доб=
орі
дози слід враховувати: 1) тривалість діалізного періоду; 2) швидкість кліре=
нсу
діалізної системи, що використовується; 3) значення ниркового кліренсу
топірамату у пацієнта, який знаходиться на діалізі.
У пацієнтів з
порушеннями функцій печінки від середнього до тяжкого ступеня кліренс
топірамату знижується в середньому до 26 %. Тому пацієнтам з порушеннями
функції печінки топірамат слід застосовувати з обережністю.
У пацієнтів літньо=
го
віку, які не мають захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не
змінюється.
Діти (віком до 12
років). Фармакокінентика
топірамату у дітей, як і у дорослих, яким застосовують топірамат в якості
додаткової терапії, є лінійною, з кліренсом, незалежним від дози та з
рівноважними концентраціями у плазмі крові, що підвищуються пропорційно до
дози. Однак діти мають вищий рівень кліренсу та коротший період напіввиведе=
ння.
Отже, концентрації топірамату у плазмі крові для одних і тих же доз в
розрахунку на кілограм маси тіла можуть бути нижчими для дітей порівняно з
такими у дорослих. Як і у дорослих, протиепілептичні лікарські засоби, що
індукують печінкові ферменти, зменшують рівноважні концентрації топірамату у
плазмі крові.
Клінічні характеристики.
Показання. Як монотерапія для лікування доросли=
х та
дітей віком від 6 років з парціальними нападами з або без вторинно генералі=
зованих
нападів та первинно генералізованих тоніко-клонічних нападів.
Як додаткова терап=
ія
для лікування дорослих та дітей віком від 2 років з парціальними напад=
ами
з або без вторинно генералізованих нападів або первинно генералізованих
тоніко-клонічних нападів, асоційованих із синдромом Леннокса-Гасто.
Для профілактики
нападів мігрені у дорослих, після ретельної оцінки можливостей
альтернативного лікування. Топірам=
ат не
рекомендований для лікування гострих станів.
Протипоказання. <=
/span>Підвищена чутливіс=
ть
до будь-якого компонента препарату. Профілактика мігрені у вагітних та жінок
репродуктивного віку, якщо тільки вони не застосовують ефективні методи
контрацепції.
Взаємодія з іншими
лікарськими засобами та інші види взаємодій. Вплив топірамату на інші протиепілептичні препарати. Поєднання прийому топірам=
ату
з лікуванням іншими протиепілептичними препаратами (фенітоїном, карбамазепі=
ном,
вальпроєвою кислотою, фенобарбіталом, примідоном) не впливає на значення їх
рівноважних концентрацій у плазмі крові, за винятком окремих пацієнтів, у я=
ких
одночасне застосування топірамату та фенітоїну може спричинити підвищення
концентрації фенітоїну у плазмі крові. Це може бути пов’язано з пригніченням
специфічної поліморфної ізоформи ферменту (CYP2C19). Таким чином, у кожного
пацієнта, який приймає фенітоїн і має клінічні ознаки або симптоми
інтоксикації, необхідно контролювати рівень фенітоїну у плазмі крові.
Дослідження
фармакокінетичних взаємодій у пацієнтів, хворих на епілепсію, показало, що =
одночасне
застосування топірамату в дозах від 100 до 400 мг на добу з ламотриджином не
впливає на рівноважні концентрації ламотриджину у плазмі крові. Крім того, =
не
було виявлено змін у рівноважних концентраціях топірамату у плазмі крові під
час або після відміни лікування ламотриджином (середня доза – 327 мг на доб=
у).
Топірамат пригнічує
фермент CYP2C19 та може взаємодіяти з іншими речовинами, які метаболізуються
цим ферментом (наприклад з діазепамом, іміпраміном, моклобемідом, прогуаніл=
ом,
омепразолом).
Вплив інших
протиепілептичних препаратів на топірамат. Фенітоїн і карбамазепін знижують
концентрації топірамату у плазмі крові. Додавання або відміна фенітоїну або
карбамазепіну під час лікування топіраматом може потребувати зміни доз
останнього. Дозу слід титрувати до досягнення необхідного терапевтичного
ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не спричиняє терапевтично
значущих змін концентрації топірамату у плазмі крові і, відповідно, не потр=
ебує
зміни доз топірамату.
Результати зазначе=
них
взаємодій наведені нижче =
ПЕП , що
додається |
Концентрація ПЕП |
Концентрація топірамату |
Фенітоїн |
«**<=
span
lang=3DUK style=3D'font-family:Symbol;mso-bidi-font-family:Symbol;color:w=
indowtext;
mso-ansi-language:UK'> |
¯ |
Карбамазепін |
« |
¯ |
Вальпроєва кисло=
та |
« |
« |
Ламотриджин |
« |
« |
Фенобарбітал |
« |
НД |
Примідон<=
span
lang=3DUK style=3D'font-family:Symbol;mso-bidi-font-family:Symbol;color:w=
indowtext;
mso-ansi-language:UK'> |
« |
НД |
« =3D відсутність впливу (зміна ≤ 15 %);
** =3D підвищення
концентрації в окремих пацієнтів;
¯ =3D зниження
концентрації у плазмі крові;
НД =3D не
досліджувалася;
ПЕП =3D
протиепілептичний препарат.
Взаємодії з іншими лікарськими засобами.
Дигоксин. Площа під кривою «концентрація-час» дигоксину у плазмі
крові (AUC) при одночасному прийомі топірамату зменшується на 12 %. Кл=
інічне
значення цього спостереження не з’ясоване. При призначенні або відміні
топірамату пацієнтам, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно
приділяти регулярному моніторингу концентрації дигоксину у сироватці крові.=
Засоби, що пригнічують функції ЦНС. Одночасне застосув=
ання
топірамату з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не
вивчали. Не рекомендується приймати топірамат разом з алкоголем або іншими
препаратами, що пригнічують функції ЦНС.
Звіробій звичайний (Hypericum perforatum). При одночасному
застосуванні топірамату та звіробою звичайного існує ризик зниження
концентрації топірамату у плазмі крові та зменшення його ефективності.
Дослідження з оцінки цієї взаємодії не проводилися.
Пероральні контрацептиви. У дослідженнях взаємодії лікарських
засобів, застосування топірамату в якості монотерапії у дозах 50-200 мг на =
добу
одночасно з комбінованим пероральним контрацептивом (норетиндрон 1 мг +
етинілестрадіол 35 мкг) не було асоційоване зі статистично значущими змінам=
и середніх
концентрацій (AUC) будь-якого з компонентів перорального контрацептива. В
іншому дослідженні застосування топірамату в дозах 200, 400 або 800 мг на д=
обу
в якості додаткової терапії до лікування вальпроєвою кислотою, у пацієнтів з
епілепсією спостерігалося суттєве дозозалежне зниження ефективності
етинілестрадіолу (18 %, 21 % та 30 % відповідно). В обох дослідженнях
топірамату (при застосуванні у дозах 50-200 мг на добу здоровим добровольця=
м та
200-800 мг на добу хворим на епілепсію) не мав суттєвого впливу на концентр=
ацію
норетиндрону. Хоча при застосуванні доз 200-800 мг на добу пацієнтам з
епілепсією спостерігалося дозозалежне зниження концентрації етинілестрадіол=
у,
при застосуванні доз 50-200 мг на добу здоровим пацієнтам суттєвої дозозале=
жної
зміни концентрації етинілестрадіолу виявлено не було. Клінічне значення вия=
влених
змін невідоме. Слід враховувати ризик зниження ефективності контрацептивів і
посилення проривних кровотеч у пацієнток, які приймають комбіновані перорал=
ьні
контрацептиви одночасно з топіраматом. Слід попередити пацієнток про
необхідність повідомляти про будь-які зміни у тривалості та характері крово=
теч.
Навіть при відсутності проривних кровотеч ефективність контрацептивів може =
бути
знижена.
Препарати літію. Спостерігається зниження (до 18 %) A=
UC
літію під час одночасного застосування топірамату у дозі 200 мг на добу. У
пацієнтів із біполярними розладами фармакокінетика літію залишається незмін=
еною
під час одночасного лікування топіраматом у дозах 200 мг на добу, тоді як п=
ри
застосуванні топірамату у дозах 600 мг на добу спостерігається збільшення A=
UC
літію до 26 %. Рекомендується контролювати концентрацію літію в плазмі при
одночасному застосуванні з топіраматом.
Рисперидон. При одночасному застосуванні риспери=
дону
в дозах 1-6 мг на добу з топіраматом у дозах 100, 250 та 400 мг на добу
спостерігається зниження концентрацій рисперидону на 16 % та 33 % AUC для
дозувань 250 і 400 мг на добу відповідно. Однак відмінностей в AUC активної
речовини при лікуванні рисперидоном в якості монотерапії та комбінованим
лікуванням з топіраматом не виявлено. Спостерігалися мінімальні відхилення у
фармакокінетиці діючої речовини та активних метаболітів (рисперидон та
9-гідроксирисперидон) та не спостерігалося змін у фармакокінетиці
9-гідроксирисперидону. Також не спостерігалося клінічно значущих змі=
н у
системній експозиції активних метаболітів як рисперидону, так і топірамату.
Після додання топірамату у дозах
250-400 мг на добу до лікування рисперидоном у дозах 1-6 мг на добу
спостерігалося підвищення частоти побічних реакцій (90 % та 54 % відповідно=
).
Найчастішими побічними реакціями після додання топірамату до лікування
рисперидоном були: сонливість (27 % та 12 %), парестезії (22 % та 0 %) та
нудота (18 % та 9 % відповідно).
Гідрохлоротіазид. При одночасному прийомі топірамату та
гідрохлоротіазиду відбувається збільшення Cmax
та AUC топірамату на 27 % та 29 % відповідно. Клінічне значення цих =
змін
невідоме. Призначення гідрохлоротіазиду пацієнтам, які приймають топірамат,
може потребувати коригування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри
гідрохлоротіазиду не змінюються суттєво при супутній терапії топіраматом.
Дослідження показали зниження рівня калію у сироватці крові при застосуванн=
і топірамату
або гідрохлоротіазиду, яке було більш суттєвим при застосуванні топірамату =
та
гідрохлоротіазиду у комбінації.
Метформін. Середні значення Cmax та
AUC0-12h метформіну збільшуються на 18 % та 25 % відповідно, тоді як
середнє значення CL/F зменшується на 20 % при застосуванні метформіну одноч=
асно
з топіраматом. Топірамат не впливає на tmax метформіну. Клінічне значення
впливу топірамату на фармакокінетику метформіну невідоме. При пероральному
застосуванні кліренс топірамату з плазми крові знижується при одночасному
застосуванні з метформіном. Рівень зміни кліренсу невідомий. Клінічне значе=
ння
впливу метформіну на фармакокінетику топірамату невідоме.
У випадках признач=
ення
або відміни топірамату пацієнтам, які лікуються метформіном, слід регулярно контролювати їх діабетичний с=
татус.
Піоглітазон. Спостерігалося зниження AUCτ,ss піоглітазону на =
15 %
без змін Cmax,ss. Результат не є статистично значущим. Крім того, спостеріг=
алося
зниження Cmax,ss та AUCτ,ss активного гідроксиметаболіту на 13 % та 16=
% відповідно
та зниження Cmax,ss та AUCτ,ss активного кетометаболіту на 60 %. Кліні=
чне
значення цих результатів не встановлене. При одночасному призначенні пацієн=
там
топірамату та піоглітазону необхідно регулярно контролювати їх діабетичний
статус.
Глібурид. Спостерігалося зниження AUC24 глібуриду на 25 % при
одночасному застосуванні з топіраматом. Системний вплив активних
метаболітів 4-транс-гідроксиглібур=
иду
(М1) та 3-цис-гідроксиглібуриду (М2) знижувався на 13 % та 15 % відповідно.
Одночасне лікування глібуридом не впливало на рівноважні концентрації
топірамату.
При одночасному
призначенні топірамату та глібуриду необхідно регулярно контролювати
діабетичний статус пацієнтів.
Інші види взаємодій.
Лікарські засоби, що сприяють розвитку нефролітіазу. =
Одночасне застосув=
ання
топірамату та інших препаратів, що сприяють розвитку нефролітіазу, може
підвищувати ризик утворення конкрементів у нирках. Під час лікування
топіраматом слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть
спричиняти фізіологічні зміни, які призводять до нефролітіазу.
Вальпроєва кислота. Одночасне
застосування топірамату разом із вальпроєвою кислотою асоційоване з
гіперамоніємією з або без енцефалопатії у пацієнтів, які добре переносили
терапію зазначеними препаратами окремо. У більшості випадків симптоми та оз=
наки
зникали після припинення прийому одного з препаратів. Зазначена побічна реа=
кція
не пов’язана із фармакокінетичною взаємодією. Зв’язок розвитку гіперамонієм=
ії з
монотерапією топіраматом або з одночасним застосуванням інших протиепілепти=
чних
препаратів не встановлений.
Повідомлялося про випадки гіпотермії (зниження температури тіла до =
<
35 °С) при одночасному застосуванн=
ям
вальпроєвої кислоти та топірамату, як одночасно з гіперамоніємією, так і без
неї. Ця побічна реакція у пацієнтів, які застосовують топірамат та вальпроє=
ву
кислоту одночасно, може виникнути як на початку лікування топіраматом, так і
після збільшення добової дози.
Додаткові дослідження фармакокінетичної взаємодії
лікарських засобів. Зміни в Cmax та AUC у результаті взаємодії наведені нижче. У першій колонці зазначено
лікарський засіб, що застосовується під час супровідної терапії. У другій
колонці описані зміни у концентрації лікарського засобу, що застосовується =
під
час супровідної терапії, при додаванні топірамату. У третій колонці
(концентрація топірамату) зазначено вплив одночасного застосування лікарськ=
ого
засобу на концентрацію топірамату.
ЛЗ , що додається |
Концентрація ЛЗа |
Концентрація топірамату |
Амітриптилін |
« 20 % збільшення Cmax та AUC метаболіту
нортриптиліну |
НД |
Дигідроерготамін=
(перорально та
підшкірно) |
« |
« |
Галоперидол |
« 31 % збільшення AUC метаболіту |
НД |
Пропранолол |
« 17 % збільшення Cmax 4-ОН пропранололу
(топірамат 50 мг кожні 12 годин) |
9 % та 16 %
збільшення Cmax і 9=
% та
17 % збільшення AUC (пропранолол 40 мг та 80 мг кожні 12 годин відповідно=
) |
Суматриптан (перорально та
підшкірно) |
« |
НД |
Пізотифен |
« |
« |
Дилтіазем |
25 % зменшення A=
UC
дилтіазему та 18 % зменшення DEA, і « для DEM* |
20 % збільшення =
AUC |
Венлафаксин |
« |
« |
Флунаризин |
16 % збільшення =
AUC
(топірамат 50 мг кожні 12 годин)b |
« |
а=
виражена у відсот=
ках
зміна значення Cmax у плазмі крові або AUC у порівнянні з
монотерапією;
=3D відсу=
тність
впливу на Cmax та AUC (не більше 15 % від початкових даних);
НД =3D не
досліджувалася;
*DEA =3D дезацетил=
дилтіазем,
DEM =3D N-диметилдилтіазем;
b<=
/sup> AUC флунаризину зросла на 14 % у пацієнтів, які прийм=
али
тільки флунаризин. Зростання впливу може бути пов’язано з його накопиченням=
під
час досягнення стану рівноважних концентрацій.
Особливості застосування.
Як і при застосува=
нні
інших протиепілептичних препаратів, у деяких пацієнтів може спостерігатися
зростання частоти нападів або поява нових типів нападів при застосуванні
топірамату. Ці явища можуть бути наслідком передозування, зниження концентр=
ацій
у плазмі крові протиепілептичних препаратів, які застосовують одночасно,
прогресуванням захворювання чи парадоксальним ефектом.
Достатня гідратаці=
я є
дуже важливою при застосуванні топірамату для зниження ризику розвитку
нефролітіазу. Вживання достатньої кількості рідини до та під час фізичних
навантажень або впливу високих температур може знизити ризик
температурозалежних побічних реакцій (див. розділ «Побічні реакції»).
Олігогідроз. Повідомлялося про випадки олігогідрозу (зменшення
потовиділення) та ангідрозу, асоційовані із застосуванням топірамату. Зменш=
ення
потовиділення та гіпертермія (підвищення температури тіла) можуть виникати
головним чином у маленьких дітей, які піддаються впливу високих температур
навколишнього середовища.
Розлади
настрою/депресія. Повідомлялося
про підвищення частоти випадків розладів настрою та депресії під час лікува=
ння
топіраматом.
Суїцид/суїцидальні думки. Повідомлялося про випадки появи
суїцидальних думок та суїцидальної поведінки у пацієнтів, які лікувалися
протиепілептичними препаратами за декількома показаннями. Існують дані про
невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм розвит=
ку
цього явища невідомий, наявні дані не виключають можливості підвищення ризи=
ку у
зв’язку з застосуванням топірамату.
Існують дані, що
суїцидальні побічні реакції (суїцидальні
думки, спроби самогубства
та випадки самогубства)
відзначаються у 0,5 % паціє=
нтів,
які отримують топірамат, і з приблизно у 3 рази вищою частотою, ніж у
пацієнтів, які топірамат не приймали.
Рекомендовано
відстежувати ознаки суїцидальних думок та поведінки пацієнтів з призначення=
м відповідного
лікування. Пацієнтам (та особам, які їх доглядають) слід звертатися за
консультацією до лікаря при першій появі суїцидальних думок та поведінки.
Нефролітіаз. Деякі
пацієнти, особливо зі схильністю до нефролітіазу, можуть мати підвищений ри=
зик
утворення каменів у нирках і появи пов’язаних з цим симптомів, таких як нир=
кова
коліка, нирковий біль чи біль у боці. Факторами ризику розвитку нефролітіаз=
у є
утворення каменів у минулому, нефролітіаз у сімейному анамнезі,
гіперкальціурія. Жоден із цих факторів ризику не може достатньою мірою
передбачати виникнення каменів під час прийому топірамату. Крім того, ризик
додатково підвищується у пацієнтів, які приймають супутні препарати, що
сприяють розвитку нефролітіазу.
Порушення функцій нирок. Пацієнтам з порушенням функції нир=
ок
(CLCR ≤ 70 мл/хв) топірамат слід призначати з обережністю з огляду на=
те,
що плазмовий та нирковий кліренси топірамату знижені у таких пацієнтів.
Пацієнтам з відомим порушенням функції нирок може знадобитися більше часу д=
ля
досягнення стану рівноважних концентрацій після прийому кожної дози (див.
розділи «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»).
Порушення функцій печінки. Пацієнтам із порушеннями функції печ=
інки
топірамат слід призначати з обережністю внаслідок можливості зниження кліре=
нсу
топірамату.
Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома. При застосуванні топірамату повідомлялося про випадки синдрому гострої міопії,
асоційованої із вторинною закритокутовою глаукомою. Симптоми включають різке
зниження гостроти зору та/або біль у оці. Офтальмологічний огляд може вияви=
ти
міопію, зменшення глибини передньої камери ока, гіперемію (почервоніння оче=
й)
та підвищений внутрішньоочний тиск. Також може спостерігатися мідріаз. Опис=
аний
синдром може бути пов’язаний із супрациліарним випотом, що спричиняє зсув
кришталика та райдужної оболонки і розвиток вторинної закритокутової глауко=
ми.
Як правило, симптоми виникали протягом першого місяця лікування топірамаксо=
м.
На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, що рідко спостерігається=
у
пацієнтів віком до 40 років, вторинна закритокутова глаукома, пов’язана із застосуванням
топірамату, спостерігалась як у дітей, так і у дорослих. Лікування передбач=
ає
щонайшвидшу відміну топірамату та вжиття відповідних заходів для зниження
внутрішньоочного тиску.
Підвищений
внутрішньоочний тиск будь-якої етіології при відсутності відповідного лікув=
ання
може призвести до серйозних ускладнень, включаючи постійну втрату зору.
Слід визначити, чи
можна призначати топірамат пацієнтам із порушеннями зору в анамнезі.
Дефекти поля зору. =
У пацієнтів, які
отримували лікування топіраматом, спостерігались дефекти поля зору, що не
залежали від підвищеного внутрішньоочного тиску. Більшість таких випадків м=
али
зворотний характер і зникали після припинення лікування. При появі візуальн=
их
дефектів у будь-який час протягом терапії слід розглянути необхідність відм=
іни
препарату.
Метаболічний ацидо=
з.
При застосуванні топірамату може виникати гіперхлоремічний, не пов’язаний із
дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (тобто зниження концентрації
бікарбонатів у плазмі крові нижче норми за відсутності респіраторного
алкалозу). Зниження концентрації бікарбонатів у сироватці крові є наслідком
пригнічення топіраматом карбоангідрази у нирках. У більшості випадків зниже=
ння
концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча д=
аний
ефект може виявитися у будь-який час протягом лікування топіраматом. Рівень
зниження концентрації, як правило, невеликий або помірний (у середньому на 4
ммоль/л при застосуванні дорослим пацієнтам у дозі 100 мг на добу і близько=
6
мг/кг маси тіла на добу при застосуванні дітям). У деяких випадках у пацієн=
тів
відзначалося зниження концентрації нижче рівня 10 ммоль/л. Деякі захворюван=
ня
або заходи лікування, що призводять до розвитку ацидозу (наприклад захворюв=
ання
нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірург=
ічні
втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських засобів), можуть бути
додатковими факторами, що посилюють вплив топірамату на зниження концентрац=
ії
бікарбонатів.
Хронічний метаболі=
чний
ацидоз підвищує ризик утворення ниркових каменів та потенційно може призвес=
ти
до виникнення остеопенії.
У дітей хронічний
метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту. Вплив топірамату =
на
ускладнення, пов’язані з кістковою тканиною, систематично не досліджувався =
ні у
дітей, ні у дорослих пацієнтів.
Залежно від основн=
ого
захворювання, при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати відповід=
ні
дослідження, включаючи рівень бікарбонатів у сироватці крові. У разі наявно=
сті
симптомів або ознак (наприклад дихання Куссмауля, задишка, анорексія, нудот=
а,
блювання, надмірна втомлюваність, тахікардія або аритмія), що вказують на
метаболічний ацидоз, рекомендується дослідження рівня бікарбонатів у сирова=
тці
крові. При виникненні та прогресуванні метаболічного ацидозу рекомендується
зменшити дозу або припинити застосування топірамату (шляхом зниження дози).=
Пацієнтам з фактор=
ами
ризику появи метаболічного ацидозу топірамат слід призначати з обережністю.=
Порушення когнітив=
них
функцій. Когнітивні порушення при епілепсії зумовлені багатьма факторами і
можуть бути пов’язані з основною причиною захворювання, безпосередньо
епілепсією або протиепілептичним лікуванням. У літературних джерелах є пові=
домлення
про випадки погіршення когнітивних функцій у дорослих, які отримували лікув=
ання
топіраматом, що вимагали зниження дози або відміну лікування препаратом. Од=
нак
існуючі дані досліджень впливу топірамату на когнітивні функції у дітей є
недостатніми, зв’язок потребує подальшого вивчення.
Особливості дієти.
Під
час лікування топіраматом деякі пацієнти можуть втрачати масу тіла, тому
рекомендується контроль маси тіла. При зменшенні маси тіла під час прийому
топірамату слід розглянути доцільність підтримуючої дієти або посиленого
харчування.
Препарат містить
лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими
формами непереносимості галактози, недостатністю лактази, синдромом
глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування у період вагітності або годування груддю=
. Дані реєстру
вагітностей Великої Британії та Північноамериканського реєстру вагітностей =
та
протиепілептичних лікарських засобів (NAAED) вказують на підвищений ризик в=
роджених
вад розвитку (черепно-лицьові дефекти, зокрема вроджене розщеплення
губи/піднебіння, гіпоспадія та аномалії різних систем організму) у немовлят=
при
монотерапії топіраматом під час І триместру вагітності. Дані реєстру
вагітностей NAAED вказують на майже у 3 рази вищу частоту випадків виникнен=
ня
вад розвитку та збільшення частоти випадків народження дітей з малою масою
(<2500 грамів) при монотерапії топіраматом порівняно з контрольною групо=
ю,
яка не приймала протиепілептичні препарати.
Крім того, дані цих
реєстрів та інших досліджень вказують на підвищення ризику тератогенних ефе=
ктів
при комбінованій терапії протиепілептичними препаратами порівняно із
застосуванням топірамату як монотерапії.
Жінкам репродуктив=
ного
віку рекомендовано використовувати адекватні методи контрацепції та розглян=
ути
альтернативні методи лікування.
Екскреція топірама=
ту у
грудне молоко людини не вивчалася. Обмежені спостереження припускають, що
топірамат проникає у грудне молоко у значних кількостях. Оскільки більшість
лікарських засобів проникає у грудне молоко, необхідно вирішити питання про
доцільність припинення годування груддю або припинення прийому препарату,
враховуючи ступінь його важливості для матері.
Призначення при епілепсії. У період вагітності топірамат слід
призначати лише після докладного інформування жінки про відомі ризики
неконтрольованої епілепсії для вагітності та можливий вплив лікарського зас=
обу
на плід.
Призначення для профілактики мігрені. Топірамат
протипоказаний для профілактики мігрені у жінок у період вагітності та у жі=
нок
репродуктивного віку, якщо вони не застосовують ефективні методи контрацепц=
ії (див.
розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»,
«Протипоказання»).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні
автотранспортом або іншими механізмами. <=
/span>Топірамат має незн=
ачний
або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з інш=
ими
механізмами.
Топірамат діє на ц=
ентральну
нервову систему та може спричиняти сонливість, запаморочення та інші симпто=
ми. Він
також може спричинити зорові порушення та/або розмитість зору. Зазначені
побічні реакції можуть бути потенційно небезпечними для пацієнтів, які керу=
ють
автомобілем або працюють з технікою, особливо у тому випадку, коли пацієнт =
ще
не має індивідуального досвіду застосування препарату.
Спосіб застосування та дози. Лікування
рекомендується розпочинати з низької дози з подальшим поступовим добором
ефективної дози. Дозу та рівень її підвищення слід підбирати залежно від кл=
інічної
відповіді.
Препарат можна
приймати незалежно від вживання їжі.
Контроль концентра=
цій
топірамату у плазмі крові не є необхідним для оптимізації лікування
топіраматом. У рідкісних випадках призначення топірамату в якості додаткової
терапії при лікуванні фенітоїном може потребувати коригування дози фенітоїну
для досягнення оптимального клінічного ефекту. Додавання або відміна феніто=
їну
або карбамазепіну в якості додаткової терапії при лікуванні топіраматом може
потребувати коригування дози топірамату.
Відміну
протиепілептичних препаратів, включно з топіраматом, слід здійснювати посту=
пово
з метою мінімізації можливості виникнення нападів або збільшення їх частоти
незалежно від того, чи мали пацієнти випадки нападів епілепсії в анамнезі.
Добові дози слід зменшити на 50-100 мг зі щотижневим інтервалом у дорослих,
хворих на епілепсію, та на 25-50 мг у дорослих, які приймали топірамат у
дозуванні до 100 мг на добу з метою профілактики мігрені. У дітей відміну
топірамату проводити поступово, за 2-8 тижнів.
Монотерапія епілепсії. При відміні супутн=
іх
протиепілептичних препаратів з метою монотерапії топіраматом необхідно
враховувати можливий вплив цього кроку на частоту нападів. Якщо міркування
безпеки не вимагають термінової відміни супутнього протиепілептичного
препарату, рекомендується поступове зниження його дози на 1/3 кожні 2 тижні=
.
При відміні
препаратів, що є індукторами печінкових ферментів, концентрації топірамату в
крові будуть зростати. У таких ситуаціях при наявності клінічних показань д=
озу
препарату можна знизити.
Дорослі. Дозу слід титрувати в залежності від клінічної відпов=
іді.
Лікування слід розпочинати з прийому 25 мг на ніч протягом 1 тижня з подаль=
шим
збільшенням з тижневим або двотижневим інтервалом на 25 або 50 мг на добу
(добову дозу застосовують у 2 прийоми). Якщо пацієнт не переносить такий ре=
жим
титрування дози, можна збільшити інтервали між підвищеннями дози або
застосувати менш значне збільшення дози.
Рекомендований рів=
ень
початкової цільової дози топірамату при монотерапії у дорослих – від 100 до=
200
мг на добу, розподілених на 2 прийоми. Максимальна рекомендована доза – 500=
мг
на добу, розподілена на 2 прийоми. Деякі пацієнти з рефрактерними формами
епілепсії добре переносять монотерапію топіраматом у дозі 1000 мг на добу.
Зазначені рекомендації щодо дозування стосуються всіх дорослих пацієнтів,
включаючи людей літнього віку у разі відсутності у них захворювань нирок.
Діти (віком від 6 років).
Дозу
для дітей слід титрувати в залежності від клінічної відповіді. Лікування ді=
тей
віком від 6 років слід розпочинати=
з
прийому 0,5-1 мг/кг на ніч протягом 1 тижня з подальшим збільшенням з тижне=
вим
або двотижневим інтервалом на 0,5-1 мг/кг на добу (добову дозу застосовують=
у 2
прийоми). Якщо дитина не переносить такий режим титрування дози, можна
збільшити інтервали між підвищеннями дози або застосувати менш значне збіль=
шення
дози.
Рекомендований рів=
ень
початкової цільової дози топірамату при монотерапії у дітей віком від 6 рок=
ів
становить 100 мг на добу залежно від клінічної відповіді (це близько 2 мг/кг
маси тіла на добу для дітей віком від 6 до 16 років).
Додаткова терапія =
епілепсії
(парціальні напади з наявністю або відсутністю вторинної генералізації,
первинні генералізовані тоніко-клонічні напади чи напади, асоційовані з
синдромом Леннокса-Гасто).
Дорослі. Лікування розпочинати з прийому 25-50 мг на ніч протя=
гом 1
тижня. Були повідомлення про застосування нижчих початкових доз, однак вони=
не
вивчалися систематично. У подальшому дозу збільшують з тижневим або двотижн=
евим
інтервалом на 25-50 мг на добу (добову дозу застосовують у 2 прийоми). У де=
яких
пацієнтів ефект може бути досягнутий при прийомі препарату 1 раз на добу.
При застосуванні
топірамату як додаткової терапії мінімальна
ефективна доза становить 200 мг. Звичайна добова доза становить 200-=
400
мг на добу у 2 прийоми.
Зазначені рекоменд=
ації
щодо дозування стосуються всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей літнього
віку у разі відсутності у них захворювань нирок (див. розділ «Особливості
застосування»).
Діти (віком від 2 років). Рекомендована загальна добова доза
топірамату як додаткової терапії становить близько 5-9 мг/кг маси тіла на д=
обу
у 2 прийоми. Лікування слід розпочинати з прийому 25 мг (або менше, з
розрахунку 1-3 мг/кг маси тіла на добу) на ніч протягом 1 тижня з подальшим
збільшенням з тижневим або двотижневим інтервалом на 1-3 мг/кг маси тіла на=
добу
(добову дозу застосовують у 2 прийоми) до досягнення терапевтичного ефекту.=
Також
вивчали дози до 30 мг/кг маси тіла на добу, які загалом добре переносилися.=
Мігрень.
Дорослі. Рекомендована зага=
льна
добова доза топірамату для профілактики нападів мігрені становить 100 мг,
розділених на 2 прийоми. Лікування слід розпочинати з прийому 25 мг ввечері
протягом 1 тижня з подальшим збільшенням на 25 мг на добу з інтервалом 1
тиждень після кожного підвищення дози. Якщо пацієнт не переносить такий реж=
им
титрування дози, можна збільшити інтервали між підвищеннями дози.
У деяких пацієнтів
клінічна відповідь досягається при застосуванні 50 мг топірамату на добу. Дозування до 200 мг топірамату на добу =
може
бути ефективним для деяких пацієнтів, однак рекомендовано призначати його з
обережністю з метою попередження
підвищення частоти виникнення побічних реакцій.
Особливі групи пацієнтів.
Порушення функцій нирок. З огляду на те, що плазмовий та нирк=
овий
кліренси топірамату знижені у пацієнтів з порушеною функцією нирок (CLCR
≤ 70 мл/хв), таким пацієнтам топірамат слід призначати з обережністю.
Пацієнтам з відомим порушенням функції нирок може знадобитися більше часу д=
ля
досягнення стійкого стану після прийому кожної дози. Рекомендується половина
звичайної початкової та підтримуючої дози (див. розділ «Фармакологічні
властивості»).
Топірамат видаляєт=
ься
з плазми крові під час гемодіалізу, тому пацієнтам з останньою стадією нирк=
ової
недостатності у дні проведення гемодіалізу рекомендовано призначати додатко=
ву
дозу топірамату, яка становить приблизно половину звичайної добової дози.
Додаткову дозу слід розподілити на 2 прийоми та застосовувати на початку та
після завершення процедури гемодіалізу. Додаткова доза може відрізнятися в
залежності від характеристик діалізної системи, що використовується (див.
розділ «Фармакологічні властивості»).
Порушення функції
печінки. Пацієнтам з порушеннями функцій печінки від помірного до тяжкого
ступеня топірамат слід призначати з обережністю, зважаючи на знижений кліре=
нс
топірамату.
Пацієнти літнього віку. Для лікування пацієнтів літнього віку
коригування дози не потрібне, якщо вони не мають порушень функції нирок.
Діти.
Монотерапія епілепсії. Застосовувати дітям віком від 6 рок=
ів.
Додаткова терапія (парціальні напади з або без вторин=
ної генералізації,
первинні генералізовані тоніко-клонічні напади чи напади, асоційовані з
синдромом Леннокса-Гасто). Застосовувати дітям віком від 2 років.
Передозування.
Симптоми. Повідомлялося про випадки передозування топіраматом.
Ознаки та симптоми передозування топіраматом включали судоми, сонливість,
порушення мовлення, розмитість зору, диплопію, порушення мислення, порушення
координації, летаргію, ступор, артеріальну гіпотензію, біль у животі, ажита=
цію,
запаморочення та депресію. У більшості випадків не було тяжких клінічних на=
слідків,
але були зареєстровані летальні випадки після передозування із застосуванням
комбінації кількох лікарських засобів, у тому числі топірамату. Передозуван=
ня
топіраматом може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз (див. «Особливості
застосування»).
Лікування. При гострому передозуванні топірамату, =
якщо з
моменту прийняття пройшло небагато часу, необхідно одразу промити шлунок або
спровокувати блювання. Активоване вугілля адсорбує топірамат. При необхідно=
сті
проводити симптоматичну терапію, пацієнтам рекомендується вживати багато
рідини. Ефективним заходом виведення топірамату з організму є гемодіаліз.
По=
бічні
реакції. Найчастішими побічними реакціями є:
анорексія, зниження апетиту, брадифренія, депресія, порушення експресивного
мовлення, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації ува=
ги,
запаморочення, дизартрія, спотворення смаку, гіпестезія, летаргія, порушення
пам’яті, ністагм, парестезія, сонливість, тремор, диплопія, розмитість зору,
діарея, нудота, втома, роздратованість та зменшення маси тіла.
Інфекції та інвазії: назофарингіт;
З боку крові та лімфатичної системи: анемія,
лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія;
З боку імунної системи: гіперчутливість,
алергічний набряк, набряк кон’юнктиви;
З боку метаболізму:
анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення
апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз;
З боку психіки: =
депресія, брадифренія, безсоння, порушення експресивного мовлення, тривожність, сплута=
ність
свідомості, дезорієнтація, агресія, порушення настрою, схвильованість, пере=
пади
настрою, депресивний настрій, злість, незвична поведінка,суїцидальні думки,
спроба самогубства, галюцинації, психотичні порушення, слухові галюцинації,
зорові галюцинації, апатія, порушення спонтанного мовлення, порушення сну,
афективна лабільність, зниження лібідо, неспокій, плач, дисфемія, ейфорічний
настрій, параноя, персеверація, панічна атака, плаксивість, порушення здатн=
ості
читати, первинне безсоння, сплощення емоційного афекту, незвичне мислення,
втрата лібідо, байдужість, інтрасомнічний розлад, відволікання, раннє
пробудження, панічні реакції, піднесений настрій, манія, розлади панічного
типу, відчуття відчаю, гіпоманія, аноргазмія, порушення сексуального збудже=
ння,
зниження відчуття оргазму;
З боку нервової системи: парестезія, сонливість,
запаморочення, порушення
концентрації уваги, порушення пам’яті, амнезія, когнітивні розлади, порушен=
ня
розумової діяльності, розлади психомоторних функцій, конвульсії, порушення
координації, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дизгевзія, порушення
рівноваги, дизартрія, інтенційний тремор, седація, пригнічення свідомості,
великий епілептичний напад, дефект поля зору, комплексні парціальні напади,
порушення мовлення, психомоторна гіперактивність, синкопе, сенсорні порушен=
ня,
слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторюваність мовлення, гіпокінезія,
дискінезія, постуральне запаморочення, погана якість сну, відчуття печіння,
порушення чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія,
ступор, незграбність, аура, агезія, дизграфія, дисфазія, периферична
нейропатія, пресинкопе, дистонія, відчуття «повзання мурашок», апраксія,
порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальн=
ий
тремор, акінезія, відсутність реакції на подразники;
З боку органів зору<=
/i>: помутніння зору,
диплопія, розлади зору, зниження гостроти зору, скотома, гостра міопія,
незвичні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, посилення
сльозовиділення, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота,
короткочасна сліпота, глаукома, порушення акомодації, змінене візуальне
сприйняття глибини, мерехтлива скотома, набряк повік, нічна сліпота,
амбліопія,закритокутова глаукома, макулопатія, розлади руху очей;
Порушення слуху та
вестибулярного апарату: вертиго, тиніт, біль у вухах, глухота,
одностороння глухота, нейросенсорна глухота, відчуття дискомфорту у вухах,
порушення слуху;
З боку серцево-судинної системи: брадикарді=
я,
синусова брадикардія, пальпітація;
З боку судин: артеріальна гіпотензія,
ортостатична гіпотензія,
гіперемія, припливи, феномен Рейн=
о;
Респіраторні порушення: диспное, епістаксис, закладеність носа, ринорея, кашель, диспн= ое при фізичному навантаженні, параназальна синусова гіперсекреція, дисфонія;<= o:p>
З боку шлунково-ки=
шкового
тракту: нудота, діарея, блювання, закреп, біль у верхній частині живота,
диспепсія, біль у животі, сухість у роті, відчуття дискомфорту у шлунку,
парестезія слизової оболонки порожнини рота, гастрит, дискомфорт у животі,
панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, біль у нижній
частині живота, гіпестезія слизової оболонки порожнини рота, кровоточивість
ясен, здуття живота, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль при пальпації
живота, гіперсекреція слини, біль у порожнині рота, запах з рота, глосодині=
я;
З боку гепатобіліарної системи: гепатит,
печінкова недостатність;
З боку шкіри та підшкірної
клітковини: алопеція, висипання, свербіж, ангідроз, гіпестез=
ія
обличчя, кропив’янка,
еритема, генералізований свербіж, макулярні висипання, знебарвлення шкіри,
алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна
еритема, незвичний запах шкіри, периорбітальний набряк, локалізована
кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз;
З боку скелетно-м’язової та
сполучної тканини: артралгія, м’язові спазми,
міалгія,
м’язові посмикування, м’язова слабкість, м’язово-скелетний біль у грудній
клітці, набряк суглобів, м’язово-скелетна скутість, біль у боці, м’язова
втомлюваність, відчуття дискомфорту у кінцівках;
З боку сечовидільної систем=
и: нефролітіаз, полакіурія, дизурія, сечові камені, нетримання сечі, гематурія, інконтинен=
ція,
позиви до сечовипускання, ниркова коліка, нирковий біль, камені в сечовивід=
них
шляхах, нирковоканальцевий ацидоз;
З боку репродуктивної систе=
ми: еректильна дисфункція, статева дисфункція;
Загальні порушення: =
підвищена втомлюваність, пірексія, астенія, роздратованість, <=
span
lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-bidi-font-=
family:
"Times New Roman";color:windowtext;mso-ansi-language:UK'>розлади ходи, незв=
ичні
відчуття, нездужання, гіпертермія, відчуття спраги, грипоподібний стан,
млявість, похолодіння кінцівок, відчуття сп’яніння, відчуття тривожності,
набряк обличчя, кальциноз, генералізований набряк;
Лабораторні показники: зменшення маси тіла, збільш=
ення
маси тіла, наявність кристалів у сечі, аномальний результат тесту «тандем-хода», знижена
кількість лейкоцитів, збільшення рівня печінкових ферментів, зниження рівня
бікарбонатів у крові;
Соціальна поведінка<=
/i>: нездатність до навчання.
Особливості профілю безпеки у дітей. Побічні реакції, що спостерігалися у дітей у ≥ 2 рази частіше, ніж у дорослих: знижен=
ня
апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, розлади
поведінки, агресія, апатія, первинне безсоння, суїцидальні думки, порушення
концентрації уваги, летаргія, порушення циркадного ритму сну, погана якість
сну, посилення сльозовиділення, синусова брадикардія, незвичні відчуття,
порушення ходи.
Небажані реакції, які спостерігалися лише у
дітей: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання,
гіпертермія, пірексія та нездатність до навчання.
Опис окремих побічних реакц=
ій.
Збільшення ризику кровотеч. =
Випадки
кровотеч при застосуванні топірамату варіюють від реакцій середньої тяжкості
(носова кровотеча, екхімози і збільшення менструальної кровотечі) до
небезпечних для життя кровотеч. Пацієнти, у яких розвиваються тяжкі кровоте=
чі,
часто мають супутні стани, що підвищують ризик кровотечі, або приймали
лікарські засоби, що викликають тромбоцитопенію (інші протиепілептичні
препарати) або впливають на функцію тромбоцитів або коагуляції (наприклад,
аспірин, нестероїдні протизапальні препарати, інгібітори зворотного захопле=
ння
серотоніну, варфарин або інші антикоагулянти).
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. <=
/b>Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не в=
ище
25 ˚С.
Зберігати у
недоступному для дітей місці.
Упаковка. Таблетки, вкриті плівковою оболон=
кою,
по 25 мг або 50 мг, або 100 мг № 10х3 у блістерах у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ТОВ
«Фармацевтична компанія «Здоров’я».
Заявник. ТОВ «Фармацевтична комп=
анія
«Здоров’я».
Місцезнаходження
виробника/заявника та його адреса провадження діяльності.
Україна, 61013, м.
Харків, вул. Шевченка, 22.