ІНСТРУКЦІЯ<= o:p>

для медичного застосування лікарсько= го засобу

ЕСОМ

(ESOM)

Склад:

діюча речовина: езомепразол;

1 фла= кон містить езомепразолу натрію, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;=

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідрок= сид.

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкц= ій та інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок або пориста грудка білого= або майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група. Препарати, що застосовуються при розладах кислотності. Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи (ІПП). Код= АТХ A02B C05.

Фармаколог= ічні властивості.<= /p>
Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, що пригнічує секрецію кислоти шлункового соку завдяки специфічному, направленому механіз= му дії. Він є специфічним інгібітором кислотної помпи парієтальних клітин. І R= -, і S-ізомери омепразолу мають подібну фармакологічну активність.

Місце та механізм дії=

Езомепразол являє собою слабку основу, що концентрується та перетворюється на активну форму у сильно кислому середови= щі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н⁺= К⁺-АТФ-азу – кислотну помпу та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кисл= оти.

Вплив на секрецію шлункового соку=

Через 5 днів перорального прийому по 20 мг та 40= мг езомепразолу рівень рН шлунка вище 4 зберігався відповідно в середньому 13 годин та 17 годин протягом 24-годинного інтервалу у пацієнтів зі симптомати= чною гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ). Ефект подібний незалежно від того, застосовується езомепразол перорально чи внутрішньовенно.<= /span>

За допомогою площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) як опосередкованого параметра концентрації препара= ту у плазмі крові було продемонстровано залежність між пригніченням секреції кис= лоти та експозицією після перорального застосування езомепразолу.

При внутрішньовенному введенні езомепразолу здор= овим добровольцям у дозі 80 мг у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшим застосуванням препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфуз= ії зі швидкістю 8 мг/годину тривалістю 23,5 години рівень рН шлунка вище 4 та = вище 6 зберігався відповідно в середньому 21 годину та 11 – 13 годин протягом 24-годинного інтервалу.

Терапевтичний ефект пригнічення секр= еції кислоти

При пероральному застосуванні езомепразолу в доз= і 40 мг приблизно 78 % пацієнтів із рефлюксним езофагітом одужують через 4 тижні= , 93 % – через 8 тижнів лікування.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні пацієнтів з ендоскопічно доведеною пептичною виразкою класу Іа, Іб, ІІа або ІІб (9 %, 43 %, 38 % та = 10 % відповідно) за Форестом рандомізували до груп езомепразолу, розчину для інф= узій (n =3D 375), або плацебо (n =3D 389). Після ендоскопічного гемостазу пацієн= там вводили або езомепразол у дозі 80 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/годину або плацебо протягом 72 годин. Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом езомепразолу в дозі 40= мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кров= отечі протягом 3 діб становила 5,9 % у групі прийому езомепразолу та 10,3 % у гру= пі плацебо. Через 30 днів після терапії частота повторних кровотеч у групі при= йому езомепразолу та плацебо становила відповідно 7,7 % та 13,6 %.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти

У період лікування антисекреторними препаратами = рівень гастрину у сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень із виявлення нейроендокринних пухлин. Опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП) слід припинити протягом періоду від 5 дн= ів до 2 тижнів до вимірювань рівня CgA для того, щоб рівень CgA нормалізувався, оскільки цей показник може бути підвищений після лікування ІПП.=

Підвищення кількості ентерохромафіноподібних клі= тин, можливо пов’язане зі збільшенням рівня гастрину, спостерігалося у деяких пацієнтів у період довготривалого лікування пероральним езомепразолом.=

На тлі довготривалого лікування пероральними антисекреторними препаратами відзначалося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого = пригнічення секреції шлункового соку, мають доброякісну та оборотну природу.=

Зменшення кислотності шлункового соку із будь-як= их причин, у тому числі внаслідок застосування ІПП, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, я= кі зазвичай наявні у шлунково-кишковому тракті. Лікування ІПП може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, зумовлених, наприклад, Salmonella та Campylobacter, і в госпіталізованих пацієнтів, зумовлених, можливо, також Clostridium diffi= cile.

Діти

У плацебо-контрольова= ному дослідженні (98 хворих віком від 1 до 11 місяців) оцінювались ефективність = та безпека застосування препарату в пацієнтів із ознаками та симптомами ГЕРХ. Езомепразол 1 мг/кг 1 раз на добу застосовували перорально протягом 2 тижнів (відкрита фаза), а 80 пацієнтів було включено протягом 4 додаткових тижнів (подвійна сліпа, фаза відміни лікування). Не спостерігалося суттєвої різниці між езомепразолом та плацебо щодо досягнення первинної кінцевої точки та припинення лікування через погіршення симптомів.

У плацебо-контрольова= ному дослідженні (52 пацієнти віком < 1 місяця) оцінювали ефективність та без= пеку застосування препарату в пацієнтів із ГЕРХ. Езомепразол          0,5 мг/кг 1 раз на добу вводили перорально протягом мінімум 10 днів. Не було суттєвої різниці між езомепраз= олом та плацебо щодо первинної кінцевої точки зміни кількості випадків симптомів ГЕРХ порівняно з вихідним рівнем.

Результати, отримані = в процесі досліджень за участю пацієнтів дитячого віку, показують, що дози езомепразо= лу 0,5 мг/кг і 1,0 мг/кг у немовлят віком < 1 місяця і 1 – 11 місяців відповідно знижують середній відсоток часу внутрішньостравохідного рН < 4,0. Профіль безпеки застосув= ання препарату виявився подібним до такого у дорослих.<= /p>
У дослідженні, проведеному за участю педіатричних пацієнтів з ГЕРХ (віком від < 1 до 17 років), які отримували тривале лікування ІПП, у 61 % дітей спостерігалася гіперплазія ECL-клітин незначного ступеня, щодо якої клінічна значимість бу= ла невідомою; розвитку атрофічного гастриту або карциноїдних пухлин не спостер= ігалося.

Фармакокінетика.

Розподіл

Уявний об’єм розподілу у стаціонарному стані у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол = на 97 % зв’язується з білками плазми крові.

Метаболізм та виведення=

Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- та десметилметаболітів езомепразолу. Решта метаболізму забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, що відповідає за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту у плазмі крові.

Нижченаведені параметри відображають переважно фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2C19, тобто швидких метаболізаторів.

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно = 17 л/годину після застосування одноразової дози та приблизно 9 л/годину після повторного застосування. Період напіввиведення (t_1/2)_{препарату
з плазми крові становить приблизно 1,3 години при повторному його застосува=
нні 1
раз на добу.}

Езомепразол повністю виводиться із плазми крові = між прийомами, тенденції до його накопичення в організмі при застосуванні 1 раз= на добу не спостерігається.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Майже    = 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів зі сечею, ре= шта – з калом. Менше 1 % вихідної сполуки виводиться зі сечею.

Загальна AUC зростає при повторному застосуванні езомепразолу. Це зростання залежить від дози та призводить до утворення нел= інійної залежності між дозою та AUC після повторного застосування. Така залежність = від часу та дози зумовлена зниженням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, спричиненого, вірогідно, пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразо= лом та/або його сульфоновим метаболітом.

При повторному застосуванні препарату в дозах 40= мг у вигляді внутрішньовенних ін’єкцій середня максимальна концентрація його у плазмі крові становить приблизно   = 13,6 мкмоль/л. Середня максимальна плазмова концентрація після відповідних пероральних доз становить приблизно 4,6 мкмоль/л. Менше зростання (приблизн= о на      30 %) загальної експозиції відзначається при внутрішньовенному застосуванні порівняно з пероральним прийомом. Зафіксовано лінійне дозозалежне зростання експозиції при введенні езомепразолу у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин (у доз= і 40 мг, 80 мг або 120 мг) із подальшим йо= го введенням у вигляді тривалої інфузії (зі швидкістю 4 мг/год або 8 мг/год) протягом 23,5 години.

Пацієнти особливих груп

= Повільні метаболізатори

Приблизно 2,9 ± 1,5 % населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами.= У цих осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, каталізується переважно CYP3A4. Після багаторазового перорального прийому езомепразолу в дозі 40 мг 1 раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100 % вищою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові була підв= ищена приблизно на 60 %. Подібні відмінності спостерігалися і при внутрішньовенно= му введенні езомепразолу. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.<= o:p>

= Стать

Після одноразового перорального прийому езомепра= золу в дозі 40 мг середня загальна експозиція у жінок приблизно на 30 % вища, ні= ж у чоловіків. Залежної від статі різниці не відзначається при повторному застосуванні препарату 1 раз на добу. Подібні відмінності спостерігалися при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці дані не впливають на дозува= ння езомепразолу.

= Порушення функції печінки

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із легкими а= бо помірними порушеннями функції печінки може бути порушеним. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внасл= ідок чого загальна експозиція езомепразолу зростає вдвічі. Тому пацієнтам із ГЕР= Х та тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. У разі виразки, що кровоточить, та тяжких порушень функції печінки після введення початкової болюсної дози 80 мг введення препарату у вигляді тривал= ої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю максимум                  4 мг/годину протягом 71,5 години може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні 1 раз на добу.

= Порушення функції нирок

Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболіт= ів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, не очікується змін метаболізму у пацієнтів із порушеннями функції нирок.

Пацієнти літнього віку

Метаболізм езомепразо= лу незначним чином змінюється в пацієнтів літнього віку (71– 80 років).

Діти

У рандомізованому відкритому міжнародному дослідженні багаторазових доз езомепразол застосову= вали шляхом 3-хвилинної ін’єкції 1 раз на добу протягом 4 днів. Всього в дослідж= ення було залучено 59 дітей віком від 0 до 18 років, 50 із яких (7 дітей віком в= ід 1 до 5 років) завершили дослідження та за результатами яких було оцінено фармакокінетику езомепразолу.

У таблиці 1 представл= ено результати системного впливу езомепразолу після внутрішньовенного застосува= ння шляхом ін’єкції тривалістю 3 хвилини у педіатричних пацієнтів та дорослих здорових добровольців. Значення в таблиці 1 представлено у вигляді геометри= чних середніх (діапазону). Дозу 20 мг для дорослих застосовували шляхом інфузії тривалістю 30 хвилин. Максимальну рівноважну концентрацію препарату в плазмі крові (С_{ss, max}) оцінювали через 5 хвилин після введення до= зи у дітей у всіх вікових групах, а у дорослих пацієнтів — через 7 хвилин п= ісля введення дози 40 мг і по закінченню інфузії у дозі 20 мг.

Таблиця 1=

Вікова група

Дозова група

AUC (мкмоль*г/л)

С_ss, max(мкмоль/л)

0–1 місяць*

0,5 мг/кг (n =3D 6)

7,5 (4,5–20,5)

3,7 (2,7–5,8)

1–11 місяців*

1,0 мг/кг (n =3D 6)

10,5 (4,5–22,5)

8,7 (4,5–14,0)

1–5 років

10 мг (n =3D 7)

7,9 (2,9–16,6)

9,4 (4,4–17,2)

6–11 років

10 мг (n =3D 8)

6,9 (3,5–10,9)

5,6 (3,1–13,2)

20 мг (n =3D 8)

14,4 (7,2–42,3)

8,8 (3,4–29,4)

20 мг (n =3D 6)**

10,1 (7,2–13,7)

8,1 (3,4–29,4)

12–17 років

20 мг (n =3D 6)

8,1 (4,7–15,9)

7,1 (4,8–9,0)

40 мг (n =3D 8)

17,6 (13,1–19,8)

10,5 (7,8–14,2)

Дорослі

20 мг (n =3D 22)

5,1 (1,5–11,8)

3,9 (1,5–6,7)

40 мг (n =3D 41)

12,6 (4,8–21,7)

8,5 (5,4–17,9)

* Вікова група від 0 = до 1 місяця включала пацієнтів зі скоригованими віком (сума внутрішньоутробного = віку та віку після народження у повних тижнях) ≥ 32 повних тижнів та < = 44 повних тижнів. Вікова група від 1 до 11 місяців включала пацієнтів зі скоригованим віком ≥ 44 повних тижнів.

** Два пацієнти були = виключені: один, ймовірно, у зв’язку зі зниженою активністю ізоферменту CYP2C19, други= й – у зв’язку зі супутнім застосуванням інгібітора ізоферменту CYP3A4.

Згідно з побудованою моделлю С_ss, maxпісля внутрішньовенного введення езомепраз= олу шляхом 10-хвилинної, 20-хвилинної та 30-хвилинної інфузії зменшиться в середньому на 37–49 %, 54–66 % та 61–72 % відповідно у всіх вікових групах = та групах дозування порівняно зі значенням С_ss, max після 3-хвилинної ін'єкції.

Клінічні характеристики.<= /span>

Показання.=

Дорослі

Антисекреторна терапія у разі, = коли неможливо використовувати пероральний шлях застосування, наприклад:=

-&nb= sp;        гастроезофагеальна рефлюксна хвороба= у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;

-&nb= sp;        лікування виразок шлунка, пов’язаних= з терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);<= /o:p>

-&nb= sp;        попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних із терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входят= ь до групи ризику.

Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Діти віком= від 1 до 18 років

Антисекреторна терапія у разі, = коли неможливо використовувати пероральний шлях введення, наприклад:

гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптом= ами рефлюксу.

<= i>=

<= i>= Протипоказання.

= Підвищена чутливість до діючої речовини езомепразолу, інших заміщених бензимідазолів<= span style=3D'mso-spacerun:yes'> або до будь-якої з допоміжних речовин ц= ього лікарського засобу.

= Езомепразол не слід застосовувати одночасно з атазанавіром, нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

=

<= i>= Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів<= /i>

Інгібітори протеази

= Відзначена взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми цих взаємодій не завжди відомі. Підвищення рівня рН шлункового со= ку в період терапії омепразолом може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії можливі через пригнічення CYP2C19. Зниження сирова= ткового рівня атазанавіру та нелфінавіру відзначалося при одночасному застосуванні омепразолу, тому супутньо застосовувати ці препарати не рекомендується. Суп= утнє застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонав= іром 100 мг у здорових добровольців спричиняло значне зниження експозиції атазанавіру (зниження AUC, C_max та C_min приблизно на = 75 %). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу= на експозицію атазанавіру. Супутнє застосування омепразолу (20 мг на добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців знижувало експозицію атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, зафіксова= ною при застосуванні атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг 1 раз на добу без застосування омепразолу в дозі     = 20 мг на добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг на добу) зменшувало середні значення AUC, C_max та C_min нелфінавіру на 36–39 %, а середні значення AUC, = C_max та C_min фармакологічно активного метаболіту М8 – на 75–92 %.=

= Підвищення концентрації саквінавіру (що застосовувався одночасно з ритонавіром) у сироватці крові (80–100 %) спостерігалося при супутньому застосуванні омепразолу (в дозі 40 мг на добу= ). Омепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію дарунавіру (що застосовувався одночасно з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Езомепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію ампренавіру (у поєнанні з ритонавіром або окремо). Застосування омепразолу в дозі 40 мг на добу не змінювало експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром). Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичн= их властивостей омепразолу та езомепразолу супутньо застосовувати езомепразол = та атазанавір не рекомендується, а супутнє застосування езомепразолу та нелфінавіру протипоказане.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Метотрексат

= При застосуванні метотрексату разом із ІПП його рівень підвищувався у деяких пацієнтів. Може бути потрібне тимчасове припинення прийому езомепразолу при застосуванні метотрексату у великих дозах.

Такролімус=

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також ф= ункції нирок (кліренс креатиніну), при необхідності слід відкоригувати дозування такролімусу.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН

= Пригнічення шлункової секреції на тлі терапії езомепразолом та іншими ІПП може призводи= ти до послаблення або посилення всмоктування лікарських засобів, абсорбція яких залежить від рівня рН шлункового соку. Як і при застосуванні інших лікарськ= их засобів, що зменшують кислотність шлункового соку, всмоктування таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол та ерлотиніб, може послаблюватися, а всмоктування дигоксину – посилюватися в період застосування езомепразолу. П= ри супутньому застосуванні омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців, біодоступність дигоксину зростала на 10 % (до 30 % у двох із десяти учасників). Токсичні ефекти дигоксину відзначалися зрідка. Однак слід дотримуватися обережності при застосуванні високих доз езомепразолу пацієнт= ам літнього віку. Слід посилити моніторинг концентрації дигоксину у крові пацієнта.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19

= Езомепразол пригнічує CYP2C19 – основний фермент, що метаболізує езомепразол. Тому при поєднанні езомепразолу з лікарськими засобами, що метаболізуються CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн, концентра= ція цих препаратів у плазмі крові може зростати і може бути потрібним зменшення= їх доз. Дослідження взаємодії in vivo зі застосуванням форми препарату = для внутрішньовенного введення у великих дозах (80 мг + 8 мг/годину) не проводилися. Вплив езомепразолу на лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19, на тлі такого режиму лікування може бути більш вираженим, і за пацієнтами протягом 3-денного періоду внутрішньовенного введення препарату = слід пильно стежити щодо розвитку побічних реакцій.

Діазепам

= Супутній пероральний прийом 30 мг езомепразолу призводив до зниження кліренсу субстр= ату CYP2C19 діазепаму на 45 %.

Фенітоїн

= При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу та фенітоїну мініма= льна концентрація фенітоїну у плазмі крові хворих на епілепсію зростала на 13 %. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі крові на початку терапії езомепразолом та при її припиненні.

Вориконазол

= Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) спричиняло зростання C_max та AU= C_τ вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15 = % та 41 % відповідно.

Цилостазол

= Омепразол, як і езомепразол, є інгібітором CYP2C19. У здорових добровольців у процесі перехресного дослідження застосування омепразолу в дозі 40 мг призводило до зростання C_max та AUC ц= илостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % = та 69 % відповідно.

Цизаприд

= Супутній пероральний прийом 40 мг езомепразолу та цизаприду у здорових добровольців призводив до збільшення AUC на 32 %, а t_1/2 – на 31 %, але значн= ого підвищення C_max цизаприду у плазмі крові зафіксовано не було. Невелике подовження інтервалу QТc, що відзначалося при застосуванні цизапри= ду окремо, не збільшувалося при застосуванні цизаприду у комбінації з езомепразолом.

Варфарин

= При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу пацієнтами, які приймали варфарин у рамках клінічного дослідження, час зсідання крові залиш= ався у межах інтервалу припустимих значень. Однак у постмаркетинговий період на = тлі застосування перорального езомепразолу були відзначені кілька окремих випад= ків клінічно значущого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ)= при супутньому застосуванні цих препаратів. Рекомендується проводити моніторинг= на початку та наприкінці супутнього застосування езомепразолу та варфарину або інших кумаринових похідних.

Клопідогрель

Результати оцінки фармакокінетичної (ФК)/фармак= одинамічної (ФД) взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримуюча д= оза 75 мг на добу) і езомепразолом (перорально 40 мг на добу), отримані під час проведення досліджень за участю здорових добровольців, показали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40 % і зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів в середньому на 14 %.

Під час проведення дослідження за участю здоров= их добровольців, коли клопідогрель застосовувався разом з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою (АСК) у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) порівняно зі застосуванням клопідогрелю як монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на= 40 %. Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів= у цих осіб були однаковими у групі застосування клопідогрелю як монотерапії і= в групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і АСК. У спостережних= і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів ФК= /ФД взаємодії езомепразолу щодо основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний з= ахід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-bidi-font-style:italic'>Досліджувані лікарські засоби без клінічно знач= ущої взаємодії

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Амоксицилін або хінідин

= Доведено, що езомепразол клінічно значуще не впливав на фармакокінетику амоксициліну = або хінідину.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Напроксен або рофекоксиб=

Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу<= span style=3D'mso-bookmark:_Hlk530735209'>

= Езомепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3А4. Супутнє пероральне застосування езомепра= золу та інгібітора CYP3А4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) призводило до подвоєння AUC езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінован= ого інгібітора CYP2C19 і CYP3А4 може призводити до зростання експозиції езомепразолу більше ніж удвічі. Інгібітор CYP2C19 та CYP3А4 вориконазол збільшував AUCτ омепразолу на 280 %. Корекція дози езомепразолу не зав= жди потрібна в таких ситуаціях. Однак вона може бути необхідною для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки та у випадках, коли показане довготрива= ле лікування.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Лікарські засоби, які індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

= Препарати, такі як рифампіцин та звіробій, здатні стимулювати CYP2C19 чи CYP3А4 або об= идва ці ферменти, можуть знижувати концентрацію езомепразолу в сироватці крові шляхом посилення його метаболізму.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Діти

= Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

=

Особливості застосування.=

= У разі будь-яких тривожних симптомів (таких як, наприклад, значне непередбачуване зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) = та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки езомепразол може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу.

<= u>= Шлунково-кишкові інфекції

= Терапія ІПП може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовлені Salmonella та Cаmpylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

<= u>= Всмоктування вітаміну В₁₂

= Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може пригнічувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід мати на увазі щодо пацієнтів зі зниженим запасом вітам= іну в організмі або факторами ризику погіршеного всмоктування вітаміну В₁₂₌ при довготривалій терапії.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Гіпомагніємія

= Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали ІПП, такі як езомепразол, протягом щонайменше трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тета= нія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може = бути поступовим та лишатися непоміченим. У більшості пацієнтів із гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП.

= Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або які приймають ІПП із дигоксином або препаратами, здатними спричиняти гіпомагніємію (наприклад, з діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.

Ризик виникнення переломів

= ІПП, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (&g= t; 1 року), можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку чи з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що ІПП можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10–40 %. Дея= кою мірою це підвищення може бути зумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтів, яким загрожує ризик остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічн= их рекомендацій, також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та каль= цію.

<= u>= Підгострий шкірний червоний вовчак

Застосування ІПП пов’язують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої тера= пії ІПП може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших ІПП.

<= u>= Комбінація з іншими лікарськими засобами

= Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. роз= діл «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо застосування комбінації атазанавіру з ІПП вважається обов’язковим, рекомендується пильно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанаві= ру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

= Езомепразол – інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід вр= аховувати можливість взаємодії з препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодії точно не визначена. Як запобіжний захід не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол та клопідогрель.

<= u>= Тяжкі шкірні побічні реакції (SCARs)

У зв’язку з лікуванням езомепразолом повідомлялося про дуже рідкісні випадки тяжких шкірних побічних реакцій (SCARs), включно з еритемою багатоформною (= EM), синдромом Стівенса – Джонсона (SJS), токсичним епідермальним некролізом (TE= N) та реакцією на лікарський засіб з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), які можуть нести загрозу життю.

= Пацієнти мають бути поінформовані про можливі ознаки та симптоми тяжких шкірних побі= чних реакцій EM/SJS/TEN/DRESS і повинні негайно звертатися за консультацією до с= вого лікаря у разі появи будь-яких характерних ознак або симптомів.

= У разі появи ознак та симптомів тяжких шкірних реакцій потрібно негайно припинити прийом езомепразолу та надати додаткову медичну допомогу / забезпечити ретельний контроль стану пацієнта.

= Не потрібно повторно призначати лікарський засіб пацієнтам з EM/SJS/TEN/DRESS.=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Вплив на результати лабораторних аналізів

= Підвищений рівень CgA може заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу щонайменше за п’ять днів до вимірювання рівня CgA. Якщо рівень CgA та гастрину не нормалізувався після початкового вимірювання, потрібно провести повторні вимірювання через 14 днів після від= міни лікування ІПП.

= 1 флакон з препаратом містить менше 1 ммоль натрію, тобто езомепразол практично віль= ний від натрію.

=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-bidi-font-weight:bold'>Застосування у період вагітності або годування груддю.

= Дані щодо застосування езомепразолу в період вагітності обмежені. Дещо більша кількість даних епідеміоло= гічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу в період вагітності свідчить про відсутність ризику вроджених вад та фетотоксичного впливу. Дослідження на тваринах не виявили прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріофетальний розвиток.

= Дані досліджень рацемічної суміші у тварин не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на вагітність, пологи чи післяпологовий розвиток. Призначати езомепразол вагітним жінкам слід з обережністю.

Помірна кількість даних щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефек= тів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.

Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої або опосередкованої шкідливої дії препарату на репродукт= ивну функцію за рахунок його токсичного впливу.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-bidi-font-style:italic'>Період годування груддю

= Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Досліджень за участю жінок, які годують груддю, не проводилося. Езомепразол не слід застосовувати в період годування груддю.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-bidi-font-style:italic'>Фертильність

Результати досліджень рацемічної суміші омепраз= олу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність у разі перорального застосування препарату.

=

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Езомепразол виявляє мінімальний вплив на здатні= сть керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Зафіксо= вано такі побічні реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (нечасто) (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнт= ам не слід керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.<= o:p>

<= i>=

<= i>= Спосіб застосування та дози.=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Дозування

<= u>= Дорослі

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Антисекреторна терапія у разі, коли неможливий пероральний шлях застосування

= Пацієнтам, які не можуть приймати лікарський засіб перорально, можна вводити препарат парентерально у дозі 20–4= 0 мг 1 раз на добу. Доза для пацієнтів із рефлюксним езофагітом становить 40 мг 1 = раз на добу. Доза для пацієнтів, які одержують симптоматичне лікування рефлюксн= ої хвороби, становить 20 мг 1 раз на добу.

= При лікуванні виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗЗ, звичайна доза становить       20 мг 1 раз на добу= . Для запобігання виразкам шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовленим терапією Н= ПЗЗ, пацієнтам групи ризику призначають лікарський засіб у дозі        20 мг 1 раз на добу.

= Зазвичай лікування за допомогою лікарського засобу для внутрішньовенного введення є короткотривалим, пацієнтів слід переводити на пероральне застосування лікарського засобу якомога швидше.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки

= Після терапевтичної ендоскопії гострої кровотечі виразок шлунка або дванадцятипал= ої кишки вводять 80 мг лікарського засобу у вигляді болюсної інфузії триваліст= ю 30 хвилин, після чого продовжують введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину впродовж 3 днів (72 годин= ).

= Після парентерального лікування терапію слід продовжити за допомогою пероральних засобів, що пригнічують кислотну секрецію.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Спосіб застосування=

= Інструкції із приготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

= Ін’єкції

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 40 мг

= 5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 20 мг

= 2,5 мл, або половину відновленого розчину (8 мг/мл), вводять у вигляді внутрішньове= нної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.=

= Інфузії

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 40 мг

= Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10–30 хвилин.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 20 мг

= Половину відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю = 10–30 хвилин. Невикористаний розч= ин утилізують.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Болюсна доза 80 мг=

= Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвил= ин.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 8 мг/год

= Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 го= дини (розрахована швидкість інфузії становить 8 мг/годину; термін придатності відновленого розчину вказаний у розділі «Термін придатності»).

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Пацієнти особливих груп

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Порушення функції нирок<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>=

= Для пацієнтів із порушеннями функції нирок корекція дози не є необхідною. Оскіл= ьки досвід застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю обмежений, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю (див. розділ «Фармак= окінетика»).

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Порушення функції печінки=

= ГЕРХ: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція доз= и не потрібна. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищу= вати максимальну дозу препарату 20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).

= Виразки, що кровоточать: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печі= нки корекція дози не потрібна; пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки після введення початкової болюсної дози езомепразолу для інфузій 80 мг пода= льше введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю= 4 мг/годину протягом 71,5 години може бути достатнім (див. розділ «Фармакокінетика»).

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Пацієнти літнього віку<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>=

= Корекція дози не потрібна.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Діти

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Дозування

<= u>= Діти віком 1= –18 років

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Як засіб для пригнічення шлункової секреції у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий=

= Пацієнтам, які не можуть приймати препарат перорально, в рамках періоду повного лікува= ння ГЕРХ можна вводити препарат парентерально 1 раз на добу (дози вказано у таб= лиці 2).

= Зазвичай лікування за допомогою препарату для внутрішньовенного введення триває недо= вго, пацієнтів слід переводити на пероральний прийом лікарського засобу якомога швидше.

= Таблиця 2

= Рекомендовані дози езомепразолу для внутрішньовенного введення

–

Маса тіла < 20 кг: = 10 мг 1 раз на добу

Маса тіла ≥ <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"WenQuanYi Micro Hei";mso-font-kerning:1.0pt; mso-fareast-language:ZH-CN'>20 кг: 10 або 20 мг 1 раз на добу<= /span>

10 мг 1 раз на добу

–

40 мг 1 раз на добу

20 мг 1 раз на добу

=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Спосіб застосування=

= Інструкції з приготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

= Ін’єкції

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 40 мг

= 5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 20 мг

= 2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовен= ної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 10 мг

= 1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.

= Інфузії

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 40 мг

= Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10–30 хвилин.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 20 мг

= Половину відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю = 10–30 хвилин. Невикористаний розч= ин утилізують.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Доза 10 мг

= Чверть відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю = 10–30 хвилин. Невикористаний розч= ин утилізують.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)

= Перед застосуванням відновлений розчин слід візуально оглянути на наявність часто= к та зміни забарвлення. Потрібно використовувати лише прозорий розчин. Розчин призначений лише для одноразового застосування.

= Якщо весь відновлений вміст флакона не потрібен, невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Розчин для ін’єкцій по 40 мг=

= Готують розчин для ін’єкції (8 мг/мл), додаючи 5 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування до флакона езомепразолу 40 мг.

= Відновлений розчин для ін’єкцій прозорий та безбарвний або трохи жовтуватого кольору.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Розчин для інфузій по 40 мг=

= Готують розчин для інфузій, розчиняючи вміст одного флакона езомепразолу 40 мг у    100 мл 0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>= Розчин для інфузій по 80 мг=

= Готують розчин для інфузій, розчиняючи вміст двох флаконів езомепразолу по 40 мг у = 100 мл 0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

= Відновлений розчин для інфузій прозорий та безбарвний або трохи жовтуватого кольору.

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>=

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-bidi-font-weight:bold'>Діти.

= Застосовують дітям віком від 1 року як засіб для антисекреторної терапії у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий.

=

<= i>= Передозування.

= Досвід навмисного передозування дотепер дуже обмежений. Симптомами, що виникали внаслідок пероральному прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Одноразовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та внутрішньовенне введення 308 мг езомепразолу протягом 24 го= дин наслідків не спричиняли. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою зв’язується з білками плазми крові, тому погано виводиться за допомог= ою діалізу. Як і у разі будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та вжити загальних підтримуючих заходів.=

=

<= i>= Побічні реакції.

<= u>= Резюме профілю безпеки

На основі наявних літературних даних відомо, що= під час проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного застосування препарату) найчастіше спостерігаються такі побічні реакції: головний біль, біль у животі, діарея та нудота. Окрім того, профіль безпеки застосування препарату є однаковим для різних лікарських форм препарату, показань для призначення лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Дозозалежних побічних реакцій виявлено не було.

= Нижченаведені побічні реакції на препарат (див. таблицю 3) були виявлені або підозрювалис= я у програмі клінічних досліджень езомепразолу при його пероральному чи внутрішньовенному застосуванні, а також під час постмаркетингового спостереження за пероральним застосуванням препарату. Реакції розподілено за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 - <1/10); нечасто (≥1/1000 - <1/100); рідко (≥1/10000 - <1/1000); дуже рідк= о (<1/10000); частота невідома (неможливо визначити за наявними даними).

= Таблиця 3

Клас систем органів

Частота=

Побічна реакція

З боку крові та лімфатичної системи

Рідко

Лейкопен= ія, тромбоцитопенія

Дуже рід= ко

Агрануло= цитоз, панцитопенія

З боку імунної системи

Рідко

Реакції гіперчутливості, наприклад гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілакти= чні реакції/шок

З боку метаболізму та харчування

Нечасто<= o:p>

Перифери= чний набряк

Рідко

Гіпонатр= іємія

Частота невідома

Гіпомагн= іємія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка форма гіпомагніємії може корелювати з гіпокальціємією. Гіпомагніємія також може бути пов’язана з гіпокаліємією.

Психічні розлади

Нечасто<= o:p>

Безсоння=

Рідко

Збудженн= я, сплутаність свідомості, депресія

Дуже рід= ко

Агресія, галюцинації

З боку нервової системи

Часто

Головний= біль

Нечасто<= /span>

Запаморо= чення, парестезія, сонливість

Рідко

Порушення смаку

З боку органів зору

Нечасто=

Нечіткий= зір

З боку органів слуху та рівноваги

Нечасто<= o:p>

Вертиго<= o:p>

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння=

Рідко

Бронхосп= азм

З боку травної системи

Часто

Біль у ж= ивоті, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання, залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні)

Нечасто<= /span>

Сухість = у роті

Рідко

Стоматит, шлунково-кишковий кандидоз

Частота невідома

Мікроско= пічний коліт

З боку гепатобіліарної системи

Нечасто<= o:p>

Підвищен= ня рівня печінкових ферментів

Рідко

Гепатит,= із жовтяницею або без неї

Дуже рід= ко

Печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з попередньо наявною хворобою печінки

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Часто

Реакції у місці введення*

Нечасто<= o:p>

Дерматит, свербіж, висип, кропив’янка

Рідко

Алопеція, фоточутливість

Дуже рід= ко

Еритема багатоформна (EM– Джон= сона (SJS), токсичний епідермальний некроліз (TEN), реакція на лікарський засі= б з еозинофілією та системними симптомами (DRESS)

Частота невідома=

Підгострий шкірний червоний вовчак (д= ив. розділ «Особливості застосування»)

З боку скелетної мускулатури та сполучної тканини

Нечасто<= o:p>

Перелом стегна, зап’ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко

Артралгі= я, міалгія

Дуже рід= ко

М’язова слабкість

З боку н= ирок та сечовидільної системи

Дуже рід= ко

Інтерсти= ціальний нефрит (у деяких пацієнтів одночасно повідомлялося про ниркову недостатні= сть)

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Дуже рід= ко

Гінекома= стія

Загальні розлади та реакції у місці введення

Рідко

Нездужан= ня, посилене потовиділення

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"'>=

= *Реакції у місці введення спостерігалися переважно у дослідженні зі застосуванням високих доз протягом 3 діб (72 годин).

=

= Необоротні порушення зору відзначалися у поодиноких випадках у критично хворих пацієнт= ів, які отримували омепразол (рацемат) у вигляді внутрішньовенної ін’єкції, особливо у високих дозах, однак причинно-наслідковий зв’язок не встановлени= й.

Педіатрична популяція

Рандомізоване відкрите міжнародне дослідження бу= ло проведено з метою оцінки фармакокінетики багаторазового внутрішньовенного застосування езомепразолу протягом 4 днів при введенні 1 раз на добу у дітей віком від 0 до 18 років (див. розділ «Фармакокінетика»). Всього до оцінки безпеки лікарського засобу було залучено 57 пацієнтів (8 дітей віком 1–5 років). Дані з безпеки препа= рату узгоджуються із відомим профілем безпеки езомепразолу, і нових загроз безпе= ці пацієнтів виявлено не було.

Повідомлення про побічні реакції=

Повідомлення про побічні реакції після реєстрац= ії лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакці= й та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформацій= ну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua<= /span>

Термін придатності.= 2 роки.

Після відновлення зберігати протягом 12 годин при температурі 25 °C.

= = Умови зберігання.

= Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

= Зберігати в захищеному від світла місці.

= = Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.=

Даний лікарський засіб не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, окрім зазначених у розділі «Спосіб застосуванн= я та дози».

Упаковка. По 1 флак= ону в картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.<= /span>

Виробник.

Нобел Ілач Санаї Ве Тіджарет А.Ш.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Квартал Санкаклар, пр. Ескі Акчакодж= а, №299, 81100 м. Дюздже, Туреччина.

Вікова група	Дозова група	AUC (мкмоль*г/л)	С_ss, max(мкмоль/л)
0–1 місяць*	0,5 мг/кг (n =3D 6)	7,5 (4,5–20,5)	3,7 (2,7–5,8)
1–11 місяців*	1,0 мг/кг (n =3D 6)	10,5 (4,5–22,5)	8,7 (4,5–14,0)
1–5 років	10 мг (n =3D 7)	7,9 (2,9–16,6)	9,4 (4,4–17,2)
6–11 років	10 мг (n =3D 8)	6,9 (3,5–10,9)	5,6 (3,1–13,2)
20 мг (n =3D 8)	14,4 (7,2–42,3)	8,8 (3,4–29,4)
20 мг (n =3D 6)**	10,1 (7,2–13,7)	8,1 (3,4–29,4)
12–17 років	20 мг (n =3D 6)	8,1 (4,7–15,9)	7,1 (4,8–9,0)
40 мг (n =3D 8)	17,6 (13,1–19,8)	10,5 (7,8–14,2)
Дорослі	20 мг (n =3D 22)	5,1 (1,5–11,8)	3,9 (1,5–6,7)
40 мг (n =3D 41)	12,6 (4,8–21,7)	8,5 (5,4–17,9)

Клас систем органів	Частота=	Побічна реакція
З боку крові та лімфатичної системи	Рідко	Лейкопен= ія, тромбоцитопенія
Дуже рід= ко	Агрануло= цитоз, панцитопенія
З боку імунної системи	Рідко	Реакції гіперчутливості, наприклад гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілакти= чні реакції/шок
З боку метаболізму та харчування	Нечасто<= o:p>	Перифери= чний набряк
Рідко	Гіпонатр= іємія
Частота невідома	Гіпомагн= іємія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка форма гіпомагніємії може корелювати з гіпокальціємією. Гіпомагніємія також може бути пов’язана з гіпокаліємією.
Психічні розлади	Нечасто<= o:p>	Безсоння=
Рідко	Збудженн= я, сплутаність свідомості, депресія
Дуже рід= ко	Агресія, галюцинації
З боку нервової системи	Часто	Головний= біль
Нечасто<= /span>	Запаморо= чення, парестезія, сонливість
Рідко	Порушення смаку
З боку органів зору	Нечасто=	Нечіткий= зір
З боку органів слуху та рівноваги	Нечасто<= o:p>	Вертиго<= o:p>
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння=	Рідко	Бронхосп= азм
З боку травної системи	Часто	Біль у ж= ивоті, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання, залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні)
Нечасто<= /span>	Сухість = у роті
Рідко	Стоматит, шлунково-кишковий кандидоз
Частота невідома	Мікроско= пічний коліт
З боку гепатобіліарної системи	Нечасто<= o:p>	Підвищен= ня рівня печінкових ферментів
Рідко	Гепатит,= із жовтяницею або без неї
Дуже рід= ко	Печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з попередньо наявною хворобою печінки
З боку шкіри та підшкірної клітковини	Часто	Реакції у місці введення*
Нечасто<= o:p>	Дерматит, свербіж, висип, кропив’янка
Рідко	Алопеція, фоточутливість
Дуже рід= ко	Еритема багатоформна (EM– Джон= сона (SJS), токсичний епідермальний некроліз (TEN), реакція на лікарський засі= б з еозинофілією та системними симптомами (DRESS)
Частота невідома=	Підгострий шкірний червоний вовчак (д= ив. розділ «Особливості застосування»)
З боку скелетної мускулатури та сполучної тканини	Нечасто<= o:p>	Перелом стегна, зап’ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування»).
Рідко	Артралгі= я, міалгія
Дуже рід= ко	М’язова слабкість
З боку н= ирок та сечовидільної системи	Дуже рід= ко	Інтерсти= ціальний нефрит (у деяких пацієнтів одночасно повідомлялося про ниркову недостатні= сть)
З боку репродуктивної системи та молочних залоз	Дуже рід= ко	Гінекома= стія
Загальні розлади та реакції у місці введення	Рідко	Нездужан= ня, посилене потовиділення