ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу=

КО-ІРБЕСАН^®

(CO-IRBESAN)

Склад:

діюча речовина: <= /i>irbesartan; hydrochlorothiazide;=

1 таблетка, вкрита оболонкою, містить ірбесартану 150 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 мг або ірбесартану 300 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 м= г;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, покриття *Opadry Pink OY – 34948.

*Склад покриття Opadry Pink OY – 34948: гідроксипропілметилцелюлоза (29= 10), поліетиленгліколь 400, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172= ).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 150 мг/12,5 мг:<= /u> овальні двоопуклі таблетки роже= вого кольору, вкриті оболонкою, з лінією розлому з одного боку;

таблетки 300 мг/12,5 мг:<= /u> продовгуваті таблетки рожевого кольору, вкриті оболонкою, з лінією розлому з одного боку.

Фармакотерапевтична група.

Серцево-судинна система. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систе= му. Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину II. Блокатори рецепторів ангіотензину II= та діуретики. Ірбесартан та діуретики. Код АТХ C09D A04.

Фармакологічні властивості.<= /b>

Фармакодинаміка.

Ко-Ірбесан^® являє собою поєднання антагоніста рецепторів ангіотензину-І= І, ірбесартану і тіазидового діуретика гідрохлоротіазиду. Поєднання цих складо= вих має додатковий антигіпертензивний ефект, при якому артеріальний тиск зменшується значно більше, ніж при застосуванні будь-якої складової окремо.=

Ірбесартан — це сильнодіючий, перорально активний селективної дії антагоніст рецепторів ангіотензину-ІІ (підтипу АТ₁). Він може блокувати всі дії ангіотензину-ІІ, які забезпечуються рецептором АТ_{1,
незалежно від джерела або способу синтезу ангіотензину-ІІ. Селективний
антагонізм рецепторів ангіотензину-ІІ (АТ₁) стає причиною підвищ=
ення
рівнів реніну і рівнів ангіотензину-ІІ у плазмі крові, а також зменшення
концентрації альдостерону у плазмі крові. Окремо ірбесартан при його
застосуванні у рекомендованих дозах пацієнтами без ризику виникнення
електролітного дисбалансу істотно не впливає на рівні калію у сироватці кро=
ві.
Ірбесартан не пригнічує АПФ (кініназу-ІІ), фермент, який генерує
ангіотензин-ІІ, а також розкладає брадикінін на неактивні метаболіти.
Ірбесартан не потребує метаболічної активації.}

Гідрохлоротіазид — це тіазидовий діуретик. Механізм антигіпертензивного ефекту тіазидових діуретиків на цей час у повному обсязі не з’ясований. Тіа= зиди чинять вплив на механізми повторного всмоктування електролітів у ниркових каналах, безпосередньо посилюючи виведення натрію і хлориду приблизно в однакових кількостях. За рахунок діуретичної дії гідрохлоротіазиду зменшуєт= ься об’єм плазми крові, збільшується активність реніну плазми, секреція альдостерону, внаслідок чого збільшується втрата калію і бікарбонату з сече= ю і зменшується концентрація калію в сироватці крові. Імовірно, через блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи при одночасному застосуванні ірбесартану існує тенденція до компенсації втрати калію. При застосуванні гідрохлоротіазиду діурез розпочинається через 2 години, а піковий ефект нас= тає приблизно на 4-й годині, тоді як його дія триває приблизно 6-12 годин.=

Поєднання гідрохлоротіазиду і ірбесартану зумовлюють дозозалежне додатк= ове зменшення артеріального тиску у межах діапазону терапевтичних доз. Додавання 12,5 мг гідрохлоротіазиду до 300 мг ірбесартану 1 раз на добу для пацієнтів, які не можуть належним чином контролюватися 300 мг окремо взятим ірбесартан= ом, призводило до коригованого плацебо зменшення діастолічного тиску крові до мінімального значення (через 24 години після застосування дози) в 6,1 мм рт. ст. Поєдн= ання 300 мг ірбесартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду призводило до загального зменшен= ня систолічного/ діастолічного тиску до 13,6/11,5 мм рт. ст. без урахування даних, отриманих внаслідок застосування плацебо.

За обмеженими клінічними даними (7 пацієнтів з 22) припускається, що пацієнти, які не контролюються поєднанням 300 мг/12,5 мг, можуть давати відповідь при титруванні до 300 мг/25 мг. У таких пацієнтів спостерігалося поступове зменшення артеріального тиску як у межах систолічного артеріально= го тиску (САТ), так і в межах діастолічного артеріального тиску (ДАТ) (відпові= дно 13,3 і 8,3 мм. рт. ст.).

При застосуванні 1 раз на добу 150 мг ірбесартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду спостерігалося зменшення середнього систолічного/діастолічного артеріального тиску з коригуванням даних за результатами прийому плацебо на 12,9/6,9 мм рт. ст. (через 24 години п= ісля застосування) у пацієнтів з артеріальною гіпертензією від легкої до помірної форми. Піковий ефект спостерігався через 3-6 годин. При оцінці артеріального тиску шляхом амбулаторного моніторингу одночасне застосування 150 мг ірбесартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу спостерігалося послід= овне зменшення артеріального тиску протягом 24 годин при середньому значенні зменшення систолічного/діастолічного артеріального тиску протягом 24 годин = на 15,8/10 мм рт. ст. без урахування даних, отриманих внаслідок застосування плацебо. При визначенні шляхом амбулаторного моніторингу артеріального тиску перехід ефекту препарату 150 мг/12,5 мг від мінімального до максимального з= начень становив 100 %. Ефекти від мінімального до пікового значень, які визначалися при вимірюванні артеріального тиску під час відвідувань лікаря, становили 6= 8 % і 76 % відповідно. Ці ефекти протягом 24 годин спостерігаються без надмірно= го зниження артеріального тиску відносно максимального значення і становлять безпечне та ефективне зменшення артеріального тиску протягом часу застосува= ння однієї добової дози.

У пацієнтів, стан яких належним чином не контролюється застосуванням 25= мг окремо гідрохлоротіазиду, додавання ірбесартану давало додаткове середнє зменшення систолічного/діастолічного тиску без урахування даних, отриманих у результаті застосування плацебо, на рівні 11,1/7,2 мм рт. ст.

Ефект зменшення артеріального тиску ірбесартаном у поєднанні з гідрохло= ротіазидом проявляється після прийому першої дози і триває протягом 1-2 тижнів, причому максимальний ефект настає через 6-8 тижнів. Під час довгострокових супроводжуючих досліджень ефект ірбесартану/гідрохлоротіазиду тривав протяг= ом періоду, довшого за один рік. Хоча про це і не зазначено спеціально стосовно препарату Ко-Ірбесан^®= , відновлення артеріальної гіпертензії при застосуванні як ірбесартану, так і гідрохлоротіазиду не спостерігалося.

Вплив застосування ірбесартану разом із гідрохлоротіазидом на рівень захворюваності і смертності не вивчався. Дані досліджень показали, що при довготривалому лікуванні із застосуванням гідрохлоротіазиду зменшується риз= ик летальності внаслідок серцево-судинних захворювань.

Різниці у відповіді на застосування препарату Ко-Ірбесан^® залежно від віку або статі немає. Як = і у разі застосування інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією відповідь на монотерапію із застосуванням ірбесартану значно менша. Коли ірбесартан застосовується одночасно з малою дозою гідрохлоротіазиду (наприк= лад, 12,5 мг на добу), протигіпертензивна відповідь у таких пацієнтів наближаєть= ся до відповіді пацієнтів – представників інших рас.

Ефективність і безпека препарату Ко-Ірбесан^® як початкової терапії при тяжкій формі артеріальної гіпертензії (визначаєть= ся як ТДАТ ≥ 110 м= м рт. ст.) оцінювалася в рамках багатоцентрового, рандомізованого, подвійного сліпого, активно контрольованого, 8‑тижневого дослідження за декілько= ма напрямами.

Загалом 697 пацієнтів були рандомізовані у співвідношенні 2:1 у групи прийому ірбесартану/гідрохлортіазиду 150 мг / 12,5 мг або ірбесартану 150 м= г із систематичним титруванням (до оцінки відповіді на нижчу дозу) через один тиждень до отримання доз ірбесартану/гідрохлортіазиду 300 мг / 25 мг або ірбесартану 300 мг відповідно.

Серед досліджуваних 58 % становили чоловіки. Середній вік пацієнтів був 52,5 року, 13 % були віком ≥ 65 років і лише 2 % були віком ≥ 75 років. Дванадцять відсотків (12 %) пацієнтів страждали на цукровий діабет, = 34 % — на гіперліпідемію, а найчастішим серцево-судинним захворюванням була стабільна стенокардія у 3,5 % учасників. Основною метою цього дослідження б= уло порівняти частку пацієнтів, у яких САТ був контрольованим (САТ < 90 мм р= т. ст.) на 5-му тижні лікування. 47 % пацієнтів, які приймали комбінований засіб, досягли мінімального значення ТДАТ < 90 мм. рт. ст. порівн= яно з 33,2 % пацієнтів, які приймали ірбесартан (р=3D0,0005). Середній початковий артеріальний тиск становив приблизно 172/113 мм рт. ст. в кожній групі учасників і зменшення ТСАТ/ТДАТ на п’ятий тиждень становило 30,8/24,0 = мм рт. ст. і 21,1/ 19,3 мм рт. ст. відповідно для ірбесартану / гідрохлоротіазиду і ірбесартану (Р < 0,0001).

За даними досліджень типи і кількість випадків побічних дій у пацієнтів, які проходили лікування із застосування комбінованого засобу, про які повідомлялося, були подібними до профілю побічних дій у пацієнтів, які отримували монотерапію. Протягом досліджень не було повідомлено про жоден випадок втрати свідомості. У 0,6 % і 0 % пацієнтів спостерігалося зменшення артеріального тиску, і у 2,8 % і 3,1 % пацієнтів – запаморочення як побічні реакції, про які повідомлялося відповідно в групі, яка приймала комбінований засіб, і в групі, яка застосовувала монотерапію.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Два великих рандомізованих контрольованих дослідження [ONTARGET (дослідження застосування телмісартану окремо та в комбінації з раміприлом)= і VA NEPHRON-D (нефропатія при діабеті у ветеранів)] вивчали використання комбінації інгібітора АПФ з блокатором рецепторів ангіотензину II. ONTARGET досліджувало пацієнтів із серцево-судинними чи цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або цукровим діабетом 2 типу з ознаками ураж= ення органів-мішеней. У дослідженні VA NEPHRON-D брали участь пацієнти із цукров= им діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією.

Вказані дослідження не показали значного сприятливого впливу за ниркови= ми і/або серцево-судинними показниками та зниження смертності, натомість спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. З огляду на подібні фармакодинамічні властивості ці результати також застосовні до інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.=

Тому інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Дослідження ALTITUDE (лікування аліскіреном при діабеті ІІ типу із використанням кінцевих точок, пов’язаних із серцево-судинними і нирковими захворюваннями) було розроблено для перевірки переваг додавання аліскірену = до стандартної терапії інгібітором АПФ або блокатором рецепторів ангіотензину = II для пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок, серцево-судинними захворюваннями або обома захворюваннями. Дослідження було припинено достроково через підвищений ризик несприятливих результатів. Серцево-судинні розлади та інсульт були частішими в групі аліскірену, ніж у групі плацебо, а побічні явища і серйозні побічні явища, що представляють інтерес (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та дисфункція нирок), частіше виникали в групі аліскірену, ніж у групі плацебо.

Немеланомний рак шкіри

Згідно з даними епідеміологічних досліджень, існує кумулятивний дозозалежний зв’язок між застосуванням гідрохлортіазиду і немеланомним раком шкіри. В одному з досліджень вивчали 71533 випадки базальноклітинної карцин= оми (БКК) і 8629 випадків плоскоклітинної карциноми (ПКК) на 1430833 і 172462 пацієнти контрольної групи відповідно. Високі дози гідрохлортіазиду (> 5= 0000 мг кумулятивно) асоціювалися зі скоригованим відношенням шансів (ВШ) 1,29 (= 95 % ДІ [довірчий інтервал]: 1,23–1,35) при БКК та 3,98 (95 % ДІ: 3,68–4,31) при ПКК. Чітка залежність «кумулятивна доза — відповідь» спостерігалася як для = БКК, так і для ПКК. Інше дослідження встановило можливість зв’язку між раком губи (ПКК) і застосовуванням гідрохлортіазиду: 633 випадки раку губи на 630= 67 осіб у контрольній групі (використовувалася стратегія вибірки з урахуванням ризику). Залежність «кумулятивна доза — ефект» була продемонстрована за допомогою скоригованого відношення шансів (ВШ), яке становило 2,1 (95 % ДІ: 1,7–2,6) зі збільшенням до ВШ 3,9 (3,0–4,9) при високій дозі (~25000 мг) та= ВШ 7,7 (5,7–10,5) при найвищій кумулятивній дозі (~100000 мг) (див. також розд= іл «Особливості застосування»).

Фармакокінетика.

Одночасне застосування гідрохлоротіазиду і ірбесартану не чинить впливу на фармакокінетику будь-як= ого з компонентів лікарського засобу.

Всмоктування

Ірбесартан і гідрохлоротіазид – це перорально активні препарати і при с= воїй активності не потребують біологічного перетворення. Після перорального застосування препарату Ко-Ірбеса= н^® абсолютна пероральна біодоступність становить 60-80 % і 50-80 % відповідно = для ірбесартану і гідрохлоротіазиду. На біодоступність препарату Ко-Ірбесан^® прийом ї= жі не впливає. Пікове значення концентрації у плазмі крові досягається через 1,5-2 години після перорального застосування для ірбесартану і через 1-2,5 години= для гідрохлоротіазиду.

Розподіл

Зв’язування ірбесартану з білками плазми крові становить приблизно 96 %, причому зв’язування з клітинними складовими крові надзвичайно низьке настіл= ьки, що ним можна знехтувати. Об’єм розподілу ірбесартану становить 53-93 л. Гідрохлоротіазид зв’язується з білками плазми крові на 68 %, і його підтверджений об’єм розподілу становить 0,83‑1,14 л/кг.

Лінійність/нелінійність

Ірбесартан показує лінійну і пропорційну дозуванню фармакокінетику в ра= мках діапазону доз від 10 до 600 мг. Спостерігалося збільшення всмоктування при дозах, менших від 600 мг; механізм цього не з’ясований. Загальне вивед= ення з організму нирками становить відповідно 157-176 і 3-3,5 мл/хв. Кінцевий пе= ріод напіввиведення ірбесартану становить 11-15 годин. Стабільні рівні концентра= ції у плазмі крові досягаються протягом 3 днів після початку режиму прийому одн= ієї дози на добу. Обмежене накопичення ірбесартану (< 20 %) спостерігається в плазмі крові після повторного прийому добової дози. В рамках дослідження де= що вищі рівні концентрації ірбесартану в плазмі крові спостерігалися у пацієнт= ів жіночої статі з артеріальною гіпертензією. Однак різниці між періодом напіввиведення і накопиченням ірбесартану виявлено не було. Для пацієнтів жіночої статі коригування дозування не потрібне. Значення площі під кривою «концентрація-час» і максимальної концентрації для ірбесартану також були д= ещо вищими у пацієнтів літнього віку (≥ 65 років), ніж у молодих пацієнтів (18-40 років). Однак кінцеве значення періоду напіввиведення істотно не від= різнялося. Для пацієнтів літнього віку коригувати дозування не потрібно. Середнє значе= ння періоду напіввиведення гідрохлоротіазиду з плазми крові згідно з повідомлен= ими даними становить 5-15 годин.

Біотрансформація

Після перорального або внутрішньовенного застосування ¹⁴С ірбесартану 80-85% радіоактивності плазми крові, що циркулює, належить незміненому ірбесартану. Ірбесартан метаболізується печінкою завдяки сполуч= енню з глюкуронідами і окисненню. Основний метаболіт, який перебуває в циркуляці= ї, – ірбесартану глюкуронід (приблизно 6 %). Дослідження in vitro показують, що ірбесартан перш за все окислюється цитохромним ферментом Р450 CYP2C9; ізофермент CYP3А4 має незначний вплив, яким можна знехтувати. =

Виведення

Ірбесартан і його метаболіти виводяться як через печінку, так і нирками. Або після перорального, або після внутрішньовенного застосування ^{14С ірбесартану
приблизно 20 % радіоактивності виводиться з сечею, а решта – з фекаліями. М=
енше
2 % дози виводиться з сечею у формі незміненого ірбесартану. Гідрохлоротіаз=
ид
не метаболізується, проте швидко виводиться нирками. Принаймні 61 % перорал=
ьно
застосовуваної дози виводиться в незміненому вигляді протягом 24 годин.
Гідрохлоротіазид проходить крізь плацентарний бар’єр, проте не долає
гематоенцефалічного бар’єра, і потрапляє у грудне молоко.}=

Порушення функції нирок

У пацієнтів з нирковою недостатністю або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. <= o:p>

Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться. Повідомлялося, що у пацієнтів із кліренсом креатиніну < 20 мл/хв період напіввиведення гідрохлоротіазиду зростав до 21 години.

Печінкова недостатність

У пацієнтів з цирозом печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Дослідження із залученням пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності не проводил= ися.

&nb= sp;

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії.

Ця комбінація із фіксованою дозою показана дорослим пацієнтам, артеріал= ьний тиск яких не можна належним чином контролювати тільки ірбесартаном або гідрохлоротіазидом (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активних речовин або до будь-якої з допоміжних речовин, або до будь-яких речовин, які є похідними сульфонамідів (гідрохлоротіазид − речовина, похідна сульфонамідів).

Другий і третій триместр вагітності (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).<= o:p>

Тяжка фо= рма ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Стійка ф= орма гіпокаліємії, гіперкальціємія.

Тяжка фо= рма печінкової недостатності, цироз печінки і холестаз.

Одночасне застосування препарату Ко-Ірбесан^® з препаратами, що містять аліскерін, пацієнтам, хворим на діабет або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (ди= в. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакологічні властивості»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви= ди взаємодій.

Інші агтигіпертензивні препарати= . Антигіпертензивний ефект препар= ату Ко-Ірбесан^® може посилюватися за рахунок одночасного застосування інших антигіпертензивних препаратів. Ірбесартан і гідрохлоротіазид (у дозах до 300 мг ірбесартану/25= мг гідрохлоротіазиду) безпечно застосовували з іншими протигіпертензивними препаратами, включаючи блокатори кальцієвих каналів і β-адреноблокатор= ів. Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призводити до зменшення об’єму крові і ризику зменшення артеріального тиску з початком застосування ірбесартану з тіазидовими діуретиками, якщо тільки попередньо не було усуне= но зменшення об’єму крові (див. розділ «Особливості застосування»).=

Препарати, що містять аліскерін = або інгібітори АПФ. Дані клінічних досліджень показали, що подвійне блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов’язане з вищою част= отою виникнення небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно = із застосуванням одного засобу, що діє на РААС (див. розділи «Спосіб застосува= ння та дози», «Протипоказання», «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»).

Препарати літію. Повідомлялося про тимчасові підвищення рівнів концентрації літію у сироватці крові і токсичності під час одночасного застосування літію з інгібіторами ангіотензин-перетворювального ферменту. На цей час повідомлялося про дуже рідкісні випадки подібних ефект= ів при застосуванні ірбесартану. Крім того, тіазиди зменшують виведення літію нирками, тому при застосуванні препарату Ко-Ірбесан^® ризик токсичної дії літію може підвищуватися. Таким чином, поєднувати літій= і Ко-Ірбесан^® не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо таке поєднання виявиться потрібним, то рекомендується здійснювати ретельний моніторинг рів= нів літію у сироватці крові.

Лікарські засоби, які виводять калій. Ефект виведення калію за рахунок гідрохлоротіазиду пом’якшується ефектом збережен= ня калію за рахунок ірбесартану. Однак вважається, що цей вплив гідрохлоротіаз= иду на рівні калію у сироватці крові може відбуватися за рахунок інших лікарськ= их засобів, пов’язаних із втратою калію і гіпокаліємією (наприклад, інших діуретиків, які виводять калій, послаблювальних засобів, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G натрію). І навпаки, виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування діуретиків, які не виводять калій, додатков= их засобів, які містять калій, замінниками солей, які містять калій, або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати рівні калію у сироватці крові (н= априклад, гепарину натрію), можуть призводити до підвищення рівнів калію у сироватці крові. Рекомендується здійснювати належний моніторинг рівнів калію у сирова= тці крові у пацієнтів із таким ризиком (див. розділ «Особливості застосування»)= .

Лікарські засоби, які зазнають впливу з боку порушення вмісту калію в сироватці крові. Рекомендується здійснювати періодичний моніторинг вмісту калію в сироватці крові, якщо Ко-Ірбесан^® застосов= увати одночасно з лікарськими засобами, токсичність яких підвищується при порушен= ні вмісту калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки, антиаритм= ічні засоби).

Інгібітори АПФ. Одночасне застосування препарату= Ко-Ірбесан^® з інгібі= торами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендоване усім іншим пацієнтам.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Якщо антагоністи ангіотензину-ІІ застосовувати одночасно з НПЗЗ (тобто селективн= ими інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (> 3 г/добу) і неселектив= ними нестероїдними протизапальними засобами), може спостерігатися послаблення протигіпертензивного ефекту.

Як і у разі застосування інгібіторів АПФ, одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗЗ може призводити до підвищення ризику погіршення функції нирок, включаючи можливе виникнення гострої ниркової недостатності і підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієн= тів із попередньо існуючим несприятливим станом функції нирок. Поєднання слід застосовувати із пересторогою, особливо для пацієнтів літнього віку. Пацієн= ти мають у належній кількості отримувати рідину, увагу слід звертати на моніто= ринг функції нирок після початку такої комбінованої терапії, а також періодично і пізніше.

Репаглінід: ірбесартан може інгібувати OATP1B1. У клінічному дослідженні повідомлялося, що ірбесартан підвищував C_max і AUC репаглініду (субстрат OATP1B1) в 1,8 раза і 1,3 раза відповідно при застосуванні за 1 годину до репаглініду. В іншому дослідженні не було виявл= ено жодної значущої фармакокінетичної взаємодії під час сумісного застосування = цих двох препаратів. Тому може виникнути необхідність у корекції дози протидіабетичного препарату, так само як і дози репаглініду (див. розділ «Особливості застосування»).

Додаткова інформація про взаємод= ію ірбесартану. За даними досліджень фармакокінетика ірбесартану гідрохлоротіазидом не порушується. Ірбесартан головним чином виводиться CYP2С9 і меншою мірою за рахунок глюкуронідації. Істотної фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії не спостерігалося, коли ірбесартан застосовували разом із варфари= ном, лікарським засобом, який метаболізується CYP2С9. Вплив таких індукторів CYP= 2С9, як рифампіцин, на фармакокінетику ірбесартану не визначений. Внаслідок паралельного застосування ірбесартану фармакокінетика дигоксину не змінювал= ася.

Додаткова інформація про взаємод= ію гідрохлоротіазиду. При одночасному застосуванні з тіазидними діурети= ками можлива взаємодія із нижчезазначеними лікарськими засобами.

Алкоголь. Може спричинити ортостатичну гіпотензію.

Протидіабетичні лікарські засоби (пероральні засоб= и і інсуліни). Може бу= ти потрібне коригування дозування протидіабетичного лікарського засобу (див. розділ «Особливості застосування»).

Холестирамінові і холестиполові смоли.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:UK'> В присутності аніонних обмінних смол порушується всмоктування гідрохлоротіазиду. Препарат Ко-Ірбесан^® слід при= ймати не менше ніж за 1 годину до або через 4 години після прийому цих лікарських засобів.

Кортикостероїди, АКТГ. Зменшення об’єму електролітів, особливо може посилюватися гіпокаліємія.

Серцеві глікозиди. Тіазидіндукована гіпокаліємія = або гіпомагніємія сприяє розвитку серцевих аритмій, індукованих глікозидами наперстянки (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні засоби. Застосування НПЗЗ може у деяких пацієнтів зменшувати діуретичний, натрійуретичний і протигіпертензивний ефе= кт тіазидних діуретиків.

Пресорні аміни (наприклад норадреналін). Дія пресорних амінів може послаблюватися, але не настільки, щоб виключати їхнє застосування.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокура= рин): дія недеполяризуючих міорелакс= антів може підсилюватися гідрохлоротіазидом.

Лікарські засоби від подагри. Може бути потрібне коригування дозування лікарських засобів від подагри, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути потреб= а у підвищенні дозування пробенециду або сульфінпіразону. При спільному застосуванні тіазидних діуретиків може збільшуватися кількість випадків реа= кцій підвищеної чутливості до алопуринолу.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищувати рівні кальцію у сироватці крові через зменшення виведення. Якщо необхідно призначати додаткові засоби, що містять кальцій, або лікарські засоби, які не виводять кальцію (наприклад вітаміну D), то слід контролювати рівень кальцію у сироватці крові і відповідним чином коригувати дозування кальцію.

Карбамазепін. Одночасне застосування карбамазепіну та гідрохлоротіазиду було асоційоване з ризиком виникнення симптоматичної гіпонатріємії. У разі одночасного застосування цих препаратів необхідно контролювати рівні електролітів. Якщо можливо, слід застосовувати діуретики іншого класу.

Інші форми взаємодії. Гіперглікемічний ефект β-блокаторів і діазоксиду може посилюватися тіазидами.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, бипериден) можуть підвищувати біодоступність діуретиків тіазидного типу шляхом зменшен= ня тонусу шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.

Тіазиди можуть підвищувати ризик несприятливих ефектів, спричинених амантадином. Тіазиди можуть зменшувати ниркове виведення цитотоксичних лікарських засобів (наприклад циклофосфамід= у, метотрексану) і посилювати їхні ефекти пригнічення функції кісткового мозку= .

Особливості застосування.

Гіпотензія у пацієнтів із дефіци= том об’єму циркулюючої крові. Ко-Ірб= есан^® рідко асоціюється із симптоматичним зменшенням артеріального тиску у пацієн= тів із гіпертензією без присутності інших факторів ризику виникнення зменшеного артеріального тиску. Симптоматичне зниження артеріального тиску може виника= ти у пацієнтів, у яких внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання зменшено об’єм крові та/або вмі= ст натрію. Такі стани

Стеноз ниркових артерій – реноваскулярна гіпертензія. Вплив ірбесартану на ниркову і серцево-судинну функцію не був однаковим в усіх підгрупах, які брали участь в аналізі, що проводився в рамках дослідження, де брали участь пацієнти з хронічним захворюванням нирок на пізніх стадіях. Зокрема, його переваги виявилися менш вираженими у жінок і у осіб, що не належали до європеоїдної раси.

Існує підвищений ризик виникнення тяжкої форми зменшення артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності, коли пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікують інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Коли при застосуванні препарату Ко-Ірбеса= н^® це не спостерігається, то слід очікувати подібний ефект.<= /p>
Ниркова недостатність і трансплантація нирок. Якщо К= о-Ірбесан^® застосовують пацієнтам з порушенням функції нирок, рекомендується періодичн= ий моніторинг вмісту кальцію, креатиніну і сечової кислоти в сироватці крові. Немає досвіду застосування препарату Ко-Ірбесан^® пацієнтам, яким нещодавно було здійснено трансплантацію нирок. Ко-Ірбесан^® не слід застосовувати пацієнтам із тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). У пацієнтів із порушенням функції нирок може виникати азотемія, асоційована з тіазидними діуретиками. Коригування дозува= ння не потрібно для пацієнтів із нирковою недостатністю, кліренс креатиніну в я= ких ≥ 30 мл/хв. Однак пацієнтам із нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв, але < 60 мл/хв) = цю комбінацію із фіксованою дозою слід застосовувати з пересторогою.

Подвійна блокада ренін-ангіотенз= ин-альдостеронової системи (РААС). Подвійна блокада РААС при поєднанні препарату Ко-Ірбесан^® з аліскіреном не рекомендована до застосування через підвищений ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліемії та з= мін у функції нирок. Одночасне застосування препарату Ко-Ірбесан^® з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам, хворим на діабет, та пацієнтам з помірним та тяжким ураженням нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м^=
2).

Печінкова недостатність.<= /i> З пересторогою тіазиди слід зас= тосовувати пацієнтам із порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печі= нки, оскільки незначні зміни балансу рідини та електролітного балансу можуть прискорити настання печінкової коми. Немає клінічного досвіду застосування препарату Ко-Ірбесан^®= пацієнтам із печінковою недостатністю.

При печінкових розладах та прогресуючих захворюваннях печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньопечінковий холестаз, а нав= іть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінко= вою недостатністю.

Ангіоневротичний набряк кишеч= нику

Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику у пацієнтів, які застосовували блокатори рецепторів ангіотензину II, включаючи ірбесартан (див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів спостеріга= вся біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми минали після відміни блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо діагностовано ангіоневротичний набряк кишечнику, застосування ірбесартану слід припинити та розпочати відповідний моніторинг до повного зникнення симптомів.

Стеноз аортального і мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших судинорозширювальних засобів, спеціальних заходів перестороги необхідно вжи= ти щодо пацієнтів, які страждають на стеноз аортального або мітрального клапана або на обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Первинний альдостеронізм.= У пацієнтів із первинним альдостеронізмом, як правило, не виникає гіпотензивного ефекту при застосув= анні засобів, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи, тому застосування препарату Ко-Ірбеса= н^® не рекомендується.

Вплив на обмін речовин та ендокр= инну систему. При тер= апії тіазидними діуретиками може порушуватися толерантність до глюкози. Під час лікування тіазидами може проявитися прихований цукровий діабет. Ірбесартан = може викликати гіпоглікемію, особливо у пацієнтів із цукровим діабетом. Для пацієнтів, які лікуються інсуліном або протидіабетичними засобами, слід розглянути можливість проведення відповідного моніторингу рівня глюкози в крові.

Може бути потрібна корекція дози інсуліну або антидіабетичних препараті= в, якщо це показано (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та і= нші види взаємодій»).

Підвищення рівнів холестерину і тригліцериду пов’язують із терапією із застосуванням тіазидних діуретиків; однак при дозі 12,5 мг, яка міститься у препараті Ко-Ірбесан^®= , повідомлялося про мінімальний ефект або про відсутність будь-якого ефекту.<= o:p>

У деяких пацієнтів, які мають отримувати терапію тіазидними діуретиками, може виникати гіперурикемія або мають проявлятися ознаки подагри.

Порушення електролітного балансу= . Як і у будь-яких пацієнтів, які приймають діуретики, через відповідні проміжки часу слід періодично перевір= яти рівень електролітів у сироватці крові.

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть спричиняти порушення балансу рідини або електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алка= лоз). Характерні ознаки порушення балансу рідини або електролітів, на які слід звернути увагу, − сухість у роті, спрага, слабкість, кволість, сонливість, занепокоєння, біль або судоми м’язів, м’язова слабкість, зменше= ння артеріального тиску, олігурія, тахікардія і такі шлунково-кишкові розлади, = як нудота або блювання.

Хоча гіпокаліємія і може розвиватися при застосува= нні тіазидних діуретиків, паралельна терапія із застосуванням ірбесартану може послаблювати гіпокаліємію, яка виникає при застосуванні діуретиків. Найвищий ризик розвитку гіпокаліємії у пацієнтів із цирозом печінки, у пацієнтів із інтенсивним діурезом, у пацієнтів, які перорально приймають неналежні кільк= ості електролітів, і у пацієнтів, які паралельно проходять лікування із застосуванням кортикостероїдів або АКТГ. І навпаки, гіперкаліємія може вини= кати через присутність ірбесартану в складі препарату Ко-Ірбесан^®, особливо при наявності ниркової недостатності та/або серцевої недостатності, а також цукрового діабету. Рекомендується належний моніторинг вмісту калію у сироватці крові у пацієнт= ів, щодо яких існує такий ризик. З препаратом Ко-Ірбесан^® із пересторогою слід застосовувати діуретики, які не виводять калій, додаткові препарати калію або замінники солей, які містять калій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Свідчень про те, що ірбесартан може послаблювати або запобігати виникне= нню гіпонатріємії внаслідок застосування діуретиків, немає. Дефіцит хлориду заг= алом трапляється у легкій формі і, як правило, лікування не потребує.=

Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею і спричиняти тимча= сове та незначне підвищення вмісту кальцію у сироватці крові при відсутності від= омих розладів кальцієвого обміну. Виражена форма гіперкальціємії може свідчити п= ро латентну стадію гіперпаратиреозу. Перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози застосування тіазидів слід припинити.

Було показано, що тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призводити до виникнення гіпомагніємії.

Препарати літію. Не рекомендується одночасно застосовувати препарати літію та Ко‑Ірбесан^® (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші в= иди взаємодій»).

Антидопінговий контроль.<= /i> Гідрохлоротіазид, який міститьс= я у цьому лікарському засобі, може дати позитивний аналітичний результат при проведенні антидопінгового контролю. Загальні застереження. У пацієнтів, у яких судинний тонус і функція нирок залежа= ть головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів із тяжкою формою застійної серцевої недостатності або початковим захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікуван= ня із застосуванням інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину І= І, які чинять вплив на цю систему, пов’язується з гострою артеріальною гіпотензією, азотемією, олігурією або рідко − з гострою нирковою недостатністю (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засо= бу, надмірне зменшення артеріального тиску у пацієнтів із ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призводити до інфаркту міокарда або інсульту. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду можуть виникати у пацієнтів, у яких в анамнезі є або відсутні алергія або бронхіальна астма, проте вони з більшою вірогідністю можуть виникати у пацієнтів із наявністю такої патології в анамнезі. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака при застосуванні тіазидних діуретиків.

Повідомлялося про реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо під час лікування виникає реакція фоточутливості, то рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування таких діуретиків вважається потрібним, то рекомендується захищ= ати відкриті ділянки тіла від потрапляння сонячного проміння або штучного випромінювання у спектрі УФА.

Вагітність. Лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ (АРА) не слід розпочинати під час вагітності. Пацієнткам, які планують вагітність, слід перейти на альтернати= вне антигіпертензивне лікування зі встановленим профілем безпеки для застосуван= ня під час вагітності, якщо тільки продовження лікування інгібіторами АПФ не вважається особливо важливим.

Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, за необхідності, розпочати альтернативне лікування (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»).<= /span>

Хоріоїдальний випіт, гостра міоп= ія та вторинна закритокутова глаукома. Гідрохлортіазид є сульфонамідом і може викликати реакції ідіосинкразії, що призводять до хоріоїдального випоту з дефектом поля зору, до гострої перехідної міопії та гострого нападу закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий розвиток короткозорості або болю в очах і, як правило, виникають протягом проміжку ч= асу від декількох годин до декількох тижнів після початку лікування. Нелікований напад гострої закритокутової глаукоми може призвести до стійкої втрати зору= . У першу чергу слід якнайшвидше відмінити гідрохлортіазид. Якщо внутрішньоочний тиск не піддається контролю, може потребуватися негайне медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку закритокутової глаукоми є наявність в анамнезі алергії на сульфонаміди або пеніцилін (див. розділ «По= бічні реакції»).

Немеланомний рак шкіри. У = двох епідеміологічних дослідженнях, що ґрунтувалися на даних Данського національ= ного реєстру онкологі= чних захворювань, було виявлено підвищення ризику розвитку немеланомного раку шкіри (базальноклітинного раку і плоскоклітинного раку) при збільшенні кумулятивн= ої дози гідрохлортіазиду.

Ймовірним механізмом розвитку немеланомного раку шкіри<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif'> (= НМРШ) є фотосенсибілізувальна дія гідрохлортіазиду.

Пацієнтів, які приймають гідрохлортіазид, слід повідомити про ризик розвитку НМРШ та рекомендувати їм регулярно перевіряти шкіру на наявність нових уражень і негайно повідомляти про появу підозрілих уражень шкіри. Потрібно проінформувати пацієнтів про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та ультрафіолетових проме= нів і відповідний захист, для мінімізації ризику розвитку раку шкіри.

Підозрілі ураження шкіри слід негайно дослідити, можливо застосовуючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Перегл= яд лікування гідрохлортіазидом також може бути необхідним для пацієнтів, які раніше перенесли НМРШ (див. також розділ «Побічні реакції»).

Гостра респіраторна токсичність

Після прийому гідрохлоротіазиду повідомлялося п= ро дуже рідкісні тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи ГР= ДС. Набряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин піс= ля прийому гідрохлоротіазиду. На початку захворювання симптоми включають задиш= ку, лихоманку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, застосування гідрохлоротіазиду слід припинити та провести відповідне лікува= ння. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС пі= сля прийому гідрохлоротіазиду.

Лактоза. Пацієнт= ам з такими рідкісними спадковими порушеннями, як непереносимість галактози, деф= іцит лактази Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози, не можна приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності= або годування груддю.

Вагітність.

Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ)

Не рекоменду= ється призначати АРАІІ під час першого триместру вагітності (див. розділ «Особлив= ості застосування»). Застосування АРАІІ протипоказане під час другого та третього триместрів вагітності (див. розділи «Протипоказання» й «Особливості застосування»).

Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенності у = разі застосування інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є непереконливими. Однак не можна виключити незначне підвищення ризику. Хоча немає даних контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, такий ризик може існувати. Пацієнткам, які планують вагітність, слід перейти на альтернативне антигіпертензивне лікування зі встановленим профілем безпеки для застосуван= ня під час вагітності, якщо тільки продовження лікування інгібіторами АПФ не вважається особливо важливим. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо потрібно, розпочати альтернативне лікування.

Відомо, що застосування антагоні= стів рецепторів ангіотензину ІІ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності індукує у людини фетотоксичність (послаблення функції нирок, олігогідрамніо= н, затримка осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія)<= /a><= span style=3D'mso-bookmark:OLE_LINK15'> (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman"'>Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовувал= и з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового обстежен= ня функції нирок і стану кісток черепа.

Новонароджені, матері яких приймали АРА ІІ, повинні перебувати під ретельним наглядом щодо наявності гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Гідрохлортіазид

Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо протягом першого триместру, обмежений. Досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлортіазид проникає через плаценту. З огляду на фармакологічний механізм дії застосування гідрохлортіазиду протягом ІІ та І= ІІ триместрів може погіршити фето-плацентарну перфузію і спричинити у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяниця, порушення електролітного балансу= і тромбоцитопенія.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати при гестацій= них набряках, гестаційній гіпертензії або прееклампсії через ризик зменшення об= ’єму плазми та гіпоперфузії плаценти і відсутність позитивного впливу на перебіг захворювання.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли не можна застосувати жодне інше лікування.

Оскільки лікарський засіб містить гідрохлортіазид, його не рекомендується застосовувати під час першого триместру вагітності. = При плануванні вагітності пацієнткам слід перейти на відповідне альтернативне лікування.

Грудне годування

Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ=

Через відсутність відповідної інформації застосува= ння лікарського засобу у період грудного годування не рекомендується. Перевагу = слід надавати альтернативним методам лікування з краще встановленим профілем без= пеки у період годування грудьми, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Невідомо, чи виділяється ірбесартан або його метаболіти в грудне молоко.

Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані, отрим= ані під час досліджень на щурах, свідчать про екскрецію ірбесартану або його метаболітів у молоко (докладніше див. розділ «Фармакологічні властивості»).=

Гідрохлортіазид

Гідрохлортіазид у невеликих кількостях виділяється= у грудне молоко. Тіазиди у високих дозах, що призводять до інтенсивного діуре= зу, можуть пригнічувати вироблення грудного молока. Застосування лікарського за= собу під час годування грудьми не рекомендується. Якщо лікарський засіб застосов= ують під час лактації, дози повинні бути якомога нижчими.

Фертильність

Ірбесартан не впливає на фертильність щурів та їхнє потомство, аж до рівнів доз, що викликають перші симптоми токсичності у бат= ьків (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.<= /o:p>

= Досліджень про вплив на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами не проводилося. Виходячи з фармакодинамічних властивостей препарату Ко-Ірбесан^® його вплив = на цю здатність малоймовірний. При керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід враховувати, що під час лікування гіпертензії може виникати сонливість, запаморочення або підвищена втомлюваність.

Спосіб застосування та дози.=

Ко-Ірбесан^® застосовують 1 раз на добу незал= ежно від прийому їжі.

Можна рекомендувати титрування дози окремими складовими (тобто ірбесарт= аном і гідрохлоротіазидом).

При клінічній доцільності можна розглядати можливість безпосереднього переходу від монотерапії до фіксованих комбінацій:

Ко-Ірбесан^® 150 мг/12,5 мг можна застосовува= ти пацієнтам, артеріальний тиск яких неможливо належним чином контролювати одн= им гідрохлоротіазидом або ірбесартаном у дозі 150 мг;

Ко-Ірбесан^® 300 мг/12,5 мг можна застосовува= ти пацієнтам, артеріальний тиск яких недостатньо контролюється ірбесартаном у = дозі 300 мг або препаратом Ко‑І= рбесан^® 150 мг/12,5 мг.

Дози понад 300 мг ірбесартану/25 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу не рекомендуються.

При потребі Ко-Ірбесан^®=можна застосовувати з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами (див. розді= ли «Протипоказання», «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськи= ми засобами та інші види взаємодій», «Фармакологічні властивості»).=

Ниркова недостатність. Через присутність у складі препарату Ко-Ірбесан^®= гідрохлоротіазиду він не рекомендується пацієнтам із тяжкою формою порушення функції н= ирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). У таких пацієнтів перевага надається застосуванню петльових діуретиків, а не тіазидів. Для пацієнтів із нирковою недостатністю, кліренс креатиніну у яких ≥ 30 мл/хв, коригування дозування не потрібне (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Печінкова недостатність.<= /i> Ко-Ірбесан^® не рекомендується пацієнтам із тяжкою формою печінкової недостатності. Пацієнтам із печінковою недостатністю тіазиди слід застосовувати з пересторогою. Для пацієнтів із легкою або помірною печінков= ою недостатністю коригування дозування препарату Ко-Ірбесан^® не потрібне (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти літнього віку: для пацієнтів літнього віку коригування дозування препарату не потрібне.

Діти.

Препарат не застосовують дітям (віком до 18 років) через недостатність даних про безпеку та ефективність.

= =

= Передозування.

Немає спеціальної інформації про лікування передозування препаратом Ко-Ірбесан^®. Пацієнт повинен проходити ретельний моніторинг, а лікування має бути симптоматичним= і підтримувальним. Лікування залежить від часу, який минув з моменту застосув= ання засобу, і тяжкості симптомів. Заходи, що передбачаються, включають: виклика= ти блювання та/або промити шлунок. При лікуванні передозування можна застосову= вати активоване вугілля. Потрібно часто контролювати рівні електролітів і креати= ніну в сироватці крові. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта потрібно покласти в горизонтальне положення і швидко застосувати сольові розчини та провести поповнення об’єму рідини.

Найімовірнішими проявами передозування ірбесартаном вважаються артеріал= ьна гіпотензія і тахікардія; також може виникати брадикардія.=

Передозування гідрохлоротіазиду може призвести до гострої затримки сечі= у пацієнтів, схильних до цього (наприклад, у разі гіперплазії передміхурової залози), до тахікардії, слабкості, запаморочення, спазмів м’язів, поліурії, олігурії, анурії, гіпокалємії, гіпонатріємії, гіпохлоремії, алкалозу, підвищення рівня азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). Найбільш звичні симптоми передозування − нудота і сонливість. Також ознаками передозування є сплутаність свідомості, шок, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага.

Гіпокаліємія може призводити до м’язових спазмів та/або посилювати серц= еву аритмію через паралельне застосування глікозидів наперстянки або деяких протиаритмічних лікарських засобів.

Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться. Об’єм, в якому гідрохлоротіазид виводиться за допомогою гемодіалізу, не встановлений.=

=

Побічні реакції.

У таблиці 1 зазначені небажані реакції, інформація= про які отримана шляхом спонтанних повідомлень і в ході плацебо-контрольованих досліджень.
Частота виникнення побічних реакцій визначається шляхом таким чином: ду= же часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, але < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, але < 1/100); рідко (≥ 1/10000, але < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000). Побічні реакції зазначені у порядку зменшення ступеня тяжкості.

&nb= sp;

Таблиця 1. Побічні реакції за даними плацебо-контрольованих досліджень та спонтанних повідомлень

Резуль= тати лабораторних досліджень

Часто<= o:p>

&= nbsp;

Нечаст= о

Підвищ= ення вмісту азоту сечовини крові (АСК), креатиніну і креатинкінази.=

Зменше= ння вмісту калію і натрію в сироватці крові.

З боку серця

Нечаст= о

Втрата свідомості, артеріальна гіпотензія, тахікардія, набряки. Зміни на ЕКГ.

З боку нервової системи

Часто<= o:p>

Нечаст= о

Частота невідома

Запамо= рочення.

Ортост= атичне запаморочення.

Головн= ий біль.

З боку органів слуху і лабіринту

Частота невідома

Відчут= тя шуму/дзвону у вухах.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння

Частота невідома

Кашель= .

З боку шлунково-кишкового тракту

Часто<= o:p>

Нечаст= о

Частота невідома

Нудота= /блювання.

Діарея= .

Диспеп= сія, дисгевзія.

З боку нирок і сечовивідної системи

Часто<= o:p>

Частота невідома

Поруше= ння сечовиділення.

Поруше= ння функції нирок, включаючи окремі випадки ниркової недостатності у пацієнті= в, щодо яких існує такий ризик (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку м’язово-скелетної і сполучної тканини

Нечаст= о

Невідо= мо

Набряк кінцівок.

Артрал= гія, міалгія.

З боку обміну речовин і харчування

Частота невідома

Гіперк= аліємія.

З боку судин

Нечаст= о

Припли= ви.

Загаль= ні розлади

Часто<= o:p>

Підвищ= ена втомлюваність.

З боку імунної системи

Частота невідома

Реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, висипання, кропив’янк= у.

З боку гепатобіліарної системи

Нечаст= о

Частота невідома

Жовтяниця.<= o:p>

Гепати= т, порушення функції печінки.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз

Нечаст= о

Поруше= ння статевої функції, зміни лібідо.

Окрім вищезазначених побічних реакцій, які виникали під час застосування комбінованого лікарського засобу, можуть виникати побі= чні реакції, які спостерігалися при застосуванні окремих компонентів — ірбесарт= ану та гідрохлортіазиду.

Таблиця 2. Побічні реакції, про які повідомлялося на тлі застосування лише ірбесарта= ну

= Розлади крові та лімфатичної системи <= /span>

Частота невідома

Анемія, тромбоцитопенія.

= Загальні розлади і стан місця введення

Нечасто

Біль у грудній клітці.

= З боку імунної системи

Частота невідома

Анафілактична реакція, включаючи анафілактичний = шок.

= З боку обміну речовин і харчування

Частота невідома

Гіпоглікемія.

&nb= sp;

Таблиця 3: Побічні реакції, про які повідомлялося на фоні застосування лише гідрохлоротіазиду

Резуль= тати клінічних досліджень

Частота невідома

Поруше= ння електролітного балансу (включаючи гіпокаліємію і гіпонатріємію (див. розд= іл «Особливості застосування»)), гіперурикемія, глюкозурія, гіперглікемія, підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів.

З боку серця

Частота невідома

Серцеві аритмії.

З боку системи кровообігу і лімфатичної системи

Частота невідома

Апласт= ична анемія.

Пригні= чення функції кісткового мозку, нейтропенія/агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку нервової системи

Частота невідома

Вертіг= о, парестезія, легке запаморочення, занепокоєння.

З боку органів зору

Частота невідома

Тимчас= ове помутніння зору, ксантопсія, гостра міопія та гостра закритокутова глауко= ма, хоріоїдальний випіт.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння

Дуже рідко

=

Частота невідома

Гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (див. розділ «Особливості застосування»).

Респіраторний дистрес (включ= аючи пневмоніт і набряк легень).<= /span>

З боку шлунково-кишкового тракту

Частота невідома

&= nbsp;

Рідко

Панкре= атит, анорексія, діарея, запори, подразнення слизової оболонки шлунка, сіалоден= іт, втрата апетиту

Ангіоневротичний набряк кишечника=

З боку нирок і сечовивідної системи

Частота невідома

Інтерс= тиціальний нефрит, порушення функції нирок.

З боку шкірної і підшкірної тканини

Частота невідома

Анафіл= актичні реакції, у тому числі шок, токсичний епідермальний некроліз, некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт); шкірні реакції, подібні до захворюва= ння на червоний вовчак; еритематозоподібні реакції, рецидив шкірного червоного вовчака, реакції фоточутливості, висипання, кропив’янка.

З боку= м’язово-скелетної і сполучної тканини

Частота невідома

Слабкі= сть, м’язові спазми.

З боку судин

Частота невідома

Постур= альна гіпотензія.

Загаль= ні розлади

Частота невідома

Лихоманка.

З боку гепатобіліарної системи

Частота невідома

Жовтян= иця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).

З боку психіки

Частота невідома

Депрес= ія, порушення сну.

Ново= утворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (зокрема кісти та поліпи)=

Частота невідома

Немеланомний рак шкіри (базальноклітинна кар= цинома та плоскоклітинний рак).

Немеланомний рак шкіри: н= а основі наявних даних епідеміологічних досліджень було виявлено кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом і немеланомним раком шкіри (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»).

Дозозалежні побічні реакції на гідрохлортіазид (особливо порушення електролітного балансу) можуть посилюватися під час під= бору дози гідрохлортіазиду.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній упаковці.

По 15 таблеток у блістері, по 6 блістерів в картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

&nb= sp;

Виробник.

НОБЕЛ ІЛАЧ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ А.Ш= .

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Квартал Санкаклар, пр. Ескі Акчакоджа, №299, 81100 м. Дюздже, Туреччина.

Таблиця 1. Побічні реакції за даними плацебо-контрольованих досліджень та спонтанних повідомлень
Резуль= тати лабораторних досліджень	Часто<= o:p> &= nbsp; Нечаст= о	Підвищ= ення вмісту азоту сечовини крові (АСК), креатиніну і креатинкінази.= Зменше= ння вмісту калію і натрію в сироватці крові.
З боку серця	Нечаст= о	Втрата свідомості, артеріальна гіпотензія, тахікардія, набряки. Зміни на ЕКГ.
З боку нервової системи	Часто<= o:p> Нечаст= о Частота невідома	Запамо= рочення. Ортост= атичне запаморочення. Головн= ий біль.
З боку органів слуху і лабіринту	Частота невідома	Відчут= тя шуму/дзвону у вухах.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння	Частота невідома	Кашель= .
З боку шлунково-кишкового тракту	Часто<= o:p> Нечаст= о Частота невідома	Нудота= /блювання. Діарея= . Диспеп= сія, дисгевзія.
З боку нирок і сечовивідної системи	Часто<= o:p> Частота невідома	Поруше= ння сечовиділення. Поруше= ння функції нирок, включаючи окремі випадки ниркової недостатності у пацієнті= в, щодо яких існує такий ризик (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку м’язово-скелетної і сполучної тканини	Нечаст= о Невідо= мо	Набряк кінцівок. Артрал= гія, міалгія.
З боку обміну речовин і харчування	Частота невідома	Гіперк= аліємія.
З боку судин	Нечаст= о	Припли= ви.
Загаль= ні розлади	Часто<= o:p>	Підвищ= ена втомлюваність.
З боку імунної системи	Частота невідома	Реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, висипання, кропив’янк= у.
З боку гепатобіліарної системи	Нечаст= о Частота невідома	Жовтяниця.<= o:p> Гепати= т, порушення функції печінки.
З боку репродуктивної системи і молочних залоз	Нечаст= о	Поруше= ння статевої функції, зміни лібідо.

Таблиця 2. Побічні реакції, про які повідомлялося на тлі застосування лише ірбесарта= ну
= Розлади крові та лімфатичної системи <= /span>	Частота невідома	Анемія, тромбоцитопенія.
= Загальні розлади і стан місця введення	Нечасто	Біль у грудній клітці.
= З боку імунної системи	Частота невідома	Анафілактична реакція, включаючи анафілактичний = шок.
= З боку обміну речовин і харчування	Частота невідома	Гіпоглікемія.

Таблиця 3: Побічні реакції, про які повідомлялося на фоні застосування лише гідрохлоротіазиду
Резуль= тати клінічних досліджень	Частота невідома	Поруше= ння електролітного балансу (включаючи гіпокаліємію і гіпонатріємію (див. розд= іл «Особливості застосування»)), гіперурикемія, глюкозурія, гіперглікемія, підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів.
З боку серця	Частота невідома	Серцеві аритмії.
З боку системи кровообігу і лімфатичної системи	Частота невідома	Апласт= ична анемія. Пригні= чення функції кісткового мозку, нейтропенія/агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.
З боку нервової системи	Частота невідома	Вертіг= о, парестезія, легке запаморочення, занепокоєння.
З боку органів зору	Частота невідома	Тимчас= ове помутніння зору, ксантопсія, гостра міопія та гостра закритокутова глауко= ма, хоріоїдальний випіт.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння	Дуже рідко = Частота невідома	Гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (див. розділ «Особливості застосування»). Респіраторний дистрес (включ= аючи пневмоніт і набряк легень).<= /span>
З боку шлунково-кишкового тракту	Частота невідома &= nbsp; Рідко	Панкре= атит, анорексія, діарея, запори, подразнення слизової оболонки шлунка, сіалоден= іт, втрата апетиту Ангіоневротичний набряк кишечника=
З боку нирок і сечовивідної системи	Частота невідома	Інтерс= тиціальний нефрит, порушення функції нирок.
З боку шкірної і підшкірної тканини	Частота невідома	Анафіл= актичні реакції, у тому числі шок, токсичний епідермальний некроліз, некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт); шкірні реакції, подібні до захворюва= ння на червоний вовчак; еритематозоподібні реакції, рецидив шкірного червоного вовчака, реакції фоточутливості, висипання, кропив’янка.
З боку= м’язово-скелетної і сполучної тканини	Частота невідома	Слабкі= сть, м’язові спазми.
З боку судин	Частота невідома	Постур= альна гіпотензія.
Загаль= ні розлади	Частота невідома	Лихоманка.
З боку гепатобіліарної системи	Частота невідома	Жовтян= иця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).
З боку психіки	Частота невідома	Депрес= ія, порушення сну.
Ново= утворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (зокрема кісти та поліпи)=	Частота невідома	Немеланомний рак шкіри (базальноклітинна кар= цинома та плоскоклітинний рак).