МИНИСТЕРСТВО ЗРАВООХРАНЕНИЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування|вживанню| лікарського засобу

ЕНАЛАПРИЛ-H-ЗДОРОВ’Я

(ENALAPRIL-H-ZDOROVYE)

Склад:

діючі речовини: enalapril, hydrochlorothiazide;

1 таблетка містить еналапри= лу малеату 10 мг, гідрохлортіазиду 25 мг;<= /o:p>

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, н= атрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, кро= хмаль картопляний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон.<= span style=3D'mso-bidi-font-style:italic'>

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки бі= лого або білого з кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми з рискою та фаскою.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що= діють на ренін-ангіотензинову| систему. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ|. Еналаприл| і діуретики. Код АТХ С09В А02.

Фармакологічні властивості. Препарат містить комбінацію двох антигіпертензивних засобів. Гіпотензивні ефекти двох компонентів <= /span>доповнюють один одного і зберігаються= протягом 24 годин. Наявність еналаприлу= дає змогу зменшити втрату калію, асоцій= овану з прийомом гідрохлортіазиду.

Фармакодинам= іка. Еналаприл – = високоспецифічний конкурентний= антагоніст <= /span>АПФ, проліки= , які в організмі перетворюються на активний метаболіт еналаприлат<= /span>.=

Еналаприлат<= /span> пригнічує ак= тивність АПФ, унаслід= ок чого ангіотензин = I не перетво= рюється на ангіотензин II – речовину, що чинить значну судинозвужувальну дію; він також зменшу= є секрецію альдостерону= , завдяки чому концентрація ангіотензину II і альдостерону у крові зменшується. Гальмує розпад брадикініну,= який є потуж= ним вазопресорним пептидом. Механізм, через який еналаприл знижує артеріальний тиск, переду= сім пов’язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яка= регулює арте= ріальний тиск; еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією.=

Пригнічуються пре= сорні (симпатоадреналові) та активуються= депресорні (= калікреїн-кінінові і простагландинові) системи організму, підвищується <= /span>утворення су= динного ендотеліального чинника. Уна= слідок цих ефектів зменшується загальний периферичний судинний опір, артеріальний= тиск, тиск у= малому колі кровооб= ігу, збільшується серцевий викид. Еналаприл спричиняє поступове зн= иження систолічного і діастолічног= о тиску.<= /o:p>

Призначення = еналаприлу у разі гіпе= ртензії призводить д= о зниження артеріального тиску у пацієнта у горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного= збільшення <= /span>частоти серц= евого ритму. Симптомна постуральна гіпотензія <= /span>виникає неча= сто. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріальног= о тиску може в= имагати кількох тижнів терапії. Раптова відміна еналаприлу не призводи= ла до швидкого підвищення рівня артеріального тиску. Ефект= ивне пригнічення активності АПФ зазвичай досягається через 2–4&= nbsp;години після перорального прийому індивідуально= ї дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної<= span class=3DFontStyle14> активності зазвичай реєструється через 1&= nbsp;годину, а пі= кове зниження артеріального тиску досягається через 4–6&= nbsp;годин після застосування препарату. Тривалість збереження ефекту залежить від дози. Одн= ак при застосуванні у рекомендованих дозах антигіпертензивні і гемодинамічні ефекти зберігалися = після одноразовог= о прийому внутрішньо принаймні протягом 24 годин.

У пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску зазвичай супроводжувалося зменшенням периферичного опору артерій із деяким збільшенням серцевого викиду і незначними змінами = серцевого ритму або без таких змін. Пі= сля прийому еналаприлу збільшувався нирковий кровот= ік; швидкість гломерулярної фільтрації не змінювалася. Проте у = пацієнтів з низькою шв= идкістю гломерулярної фільтрації <= /span>до початку л= ікування вона зазвичай збільшувалася. Антигіпертензивна терапія еналаприлом призводить до істотного регресу гіпе= ртрофії лівого шлуночка зі збереженням систолічної = функції оста= ннього. Лікування еналаприлом асоціювалося зі сприятливими= ефектами щодо фракції ліпопротеїнів у плазмі крові= і сприятливим = впливом на загальний рівень холестерину або без такого впливу.

Ступінь зниж= ення артеріальног= о тиску, яке <= /span>спостерігало= ся при поєднанн= і еналаприлу і<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt'> гідрохлортіазиду= , перевищував = такий при окремому застосуванні компонентів препарату.<= /span>

Гідрохлортіазид – активний с= ечогінний засіб, дія <= /span>якого зумовл= ена зменшенням реабсорбції іонів натрію і хлору у проксимальній частині звивистих канальців. Відбувається також пригнічення реабсорбції калію і бікарбонатів. Діуретичний ефект розвивається через 1–2&= nbsp;години, макс= имальний ефект – через 4 = години і триває до 12&= nbsp;годин. Діуретичний = ефект проявл= яється при алкалозі та ацидозі, не зменшується при тривалому застосуванні.

Гідрохлортіазид збільшує акт= ивність реніну плазми крові. Хоча еналаприл чинить анти= гіпертензивну дію навіть у пацієнтів з низькореніно= вою гіпертензією, = супутнє приз= начення гідрохлортіазиду призводить д= о більшого зниження артеріального тиску у цих пацієнтів.

Гідрохлортіа= зид спричиняє се= чогінну та антигіпертензивну дію, але при тривалому застосуванні можливі = метаболічні відхилення, = що нівелюються = еналаприлом (гіпокаліємі= я). Комбінація і= нгібітора АПФ з діуретичним засобом збіл= ьшує антигіпертен= зивну дію і зменшує навантаження на міокард. Максимальний терапевтичний ефект розвивається чере= з 3–4&= nbsp;тижні лікува= ння.

Фармакокінетика. Еналаприл <= span style=3D'mso-ansi-font-size:12.0pt;mso-bidi-font-size:12.0pt'>добре абсорбу= ється. Після перорального прийому у травній системі абсорбується приблизно 60&= nbsp;% еналаприлу. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування. У печінці гі<= /span>дролізується= з утворенням= еналаприлату. Біодоступність становить майже 40&= nbsp;%. При перор= альному прийомі C_{max еналаприлу у}= плазмі крові спостерігається через 1 годи= ну, еналаприлату – через 3–4&= nbsp;години. Еналаприлат легко проникає крізь гістогематичні= бар’єри, крім гематоенцефалічного, проникає крізь плаценту, у = незначній кількості екскретуєтьс= я у грудне молоко. Еналаприлат не піддається біотрансформа= ції. Еналаприлат зв’язується з протеїнами плазми менш ніж = на 50&= nbsp;%. Після при= йому еналаприлу 33= % дози вивод= иться з фекаліями (6&= nbsp;% – у формі еналаприлу, 27<= /span>&= nbsp;% – у формі еналаприлату), з сечею –= приблизно 60 % (20 % – у незмін= еному стані, 40 % – у формі еналаприлату= ). Нирковий = кліренс становить 150 ± 44 = мл/хв. Т_½ еналаприлату становить 11&= nbsp;годин. При н= ирковій недостатност= і Т_&frac1=
2; зростає. Еналаприлат видаляється з організму пр= и проведенні гемодіалізу.

Гідрохлортіазид швидко всмок= тується після прийому внутрішньо (60–80 %). Гідрохлорті= азид накопичуєтьс= я в еритроцитах у 3–9 = разів більше, ніж у плазмі крові. Зв’язування = з білками плазми крові — 40–70 %. Об’єм розподілу у термінальн= ій фазі = виведення ст= ановить 3–6 л/кг (що еквівалентно= 210–420&= nbsp;л при <= /span>масі = тіла 70&= nbsp;кг). = Гідрохлортіа= зид метаболізується мало. Коли рівні у плазмі крові оцінювали принаймні протягом 24<= /span>&= nbsp;годин, час <= span class=3DSpellE>напівжиття у = плазмі коливався у межах від 5,6 до 14,8<= /span>&= nbsp;години. Гідрохлортіази= д швидко елімінується= нирками, Т½ – 10<= /span>&= nbsp;годин, майже= 95&= nbsp;% речовини в= иводиться з сечею. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту та = у грудне молоко, але не проходить через гематоенцефалічний бар’єр.=

У хворих із тяжкою нирко= вою недостатністю Т_½ еналаприлату= і гідрохлортіазиду збільшуються= .

Одночасне пр= изначення багаторазових доз еналаприлу і гідрохлортіазиду незначною мірою впливає або не має впливу на біодоступність цих препаратів. Комбінована = таблетка біоеквівалентна окремому при= значенню її компонентів.

Клінічні характеристики.

Показання. Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, я= ким показана комбінована терапія.

= Протипоказання. Підвищена чутливість до ен= алаприлу та до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), гідрохлортіазиду та до інших похідних сульфонамідів або до інших компонентів препарату; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв або рівень креатиніну у сироватці крові перевищує= 265 мкмоль/л (3 мг/100 мл); стеноз ниркової артерії; період проведення гемодіалізу; клінічний стан після трансплантації нирки; тяжкі порушення фун= кції печінки; анурія, первинний гіперальдостеронізм; резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкаліємія; рефрактерна гіпонатріємія; симптомна гіперурикемія (подагра= ); вагітність або планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Не слід застосовувати енала= прил з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73&nbs= p;м²).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.=

Еналаприл та гідрохлортіазид

Інші антигіпертензивні препарати. Супутнє застосування β-блокаторів, метилдопи, блокаторів кальцієвих каналів може підвищувати гіпотензивний ефе= кт препарату. Одночасне застосування нітрогліцерину та інших нітратів або вазодилататорів може додатково знизити артеріальний т= иск.

Гангліоблокатори<= /span> або адреноблокатори, поєднані з еналаприлом, слід вводити тільки під ретельним спостереженням за станом пацієнта.

Препарати літію. Діуретики або інгібітори АПФ знижують нирковий к= ліренс літію і значно підвищують ризик інтоксикації літієм, тому одночасне застосування не рекомендується.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу і неселективні НПЗЗ, можуть послаблювати антигіпертензивні = ефекти інгібіторів АПФ, ефекти діуретиків та/або інших антигіпертензивних препарат= ів. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти з дегідратацією, включаючи тих, хто отримує лікування діуретиками), які застосовують НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект щодо підвищення калію в сироватці крові та подаль= шого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Т= акі ефекти, як правило, оборотні. Тому таку комбінацію слід вводити з обережніс= тю пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.<= /o:p>

Еналаприл

Калійзберігаючі діуретики і калієві до= бавки. Інгібітори АПФ можуть посилювати сприч= инену калійзберігаючими діуретиками гіперкаліємію. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду= ), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять кал= ій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід застосовув= ати з обережністю, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. ро= зділ «Особливості застосування»).

Діуретики (тіазиди або петльові діурет= ики). Попереднє лікування діуретиками у вели= ких дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення риз= ику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом= (див. розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або розпочинаючи лікування з низьких доз препарату.

Трициклічні антидепресанти/антипсихоти= чні засоби/наркотики. Одн= очасне застосування анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріальн= ого тиску.

Препарати золота. Поодинокі реакції, подібні реакціям на нітрити (симптоми вазодилатації, у тому числі припливи, набряк обличчя, запаморочення, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія), спостерігалися у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АП= Ф, у тому числі еналаприлом.

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібі= торів АПФ.

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.=

Протидіабетичні препарати. = Супутнє застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підвищити ефект зниження глюкози у крові з ризи= ком гіпоглікемії. Такий ефект більш імовірний протягом перших тижнів супутнього лікування та у разі порушення функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, β-блокатори. Еналаприл можна з обережністю застосов= увати разом з ацетилсаліциловою кислотою (коли її застосовують як тромболітичний засіб), тромболітичними засобами і β-блокаторами.

Інгібітори mTOR. Супутнє застосування з інгібіторами mTOR (такими як темсіролімус, с= іролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Повідомлялося, що у пацієнтів з підтве= рдженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням кінцевого органа супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з такою при застосуванні тільки препарату ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ) повинна обмежуватись індивідуально визначеними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції ни= рок, рівнів калію та артеріального тиску.

Гідрохлортіазид

Нижчезазначені лікарські засоби можуть взаємодія= ти з тіазидними діуретиками при їх одночасному застосуванні.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприкла= д, тубокурарин). Можливе посилення чутливості до дії міорелаксантів.

Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні анальгетики, антидепресанти. <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt'>Можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.
Протидіабетичні препарати (пероральні протидіабетичні засоби та інсулін). На тлі лікування тіазидами можливе зни= ження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба в зміні дозування. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникненн= я лактоацидозу внаслідок можливої ниркової недостатност= і, пов’язаної з прийомом гідрохлортіазиду.

Холестирамін та смоли колестиполу. Аніоннообмінні смоли можуть зменшити всмоктування гідрохлортіазиду. Однократні дози холестираміну або смол колестиполу знижують всмоктування гідрохлортіазиду зі шлунково-кишкового тракту відпові= дно на 85 % та 43 %.

Подовження інтервалу QT (наприклад, прокаїнамід, аміодарон, соталол). Підвищений ризик тахікардії типу «пірует».

Серцеві глікозиди. Гіпокалієм= ія може підвищити чутливість або збільшити клінічну відповідь серця на токсичність дигіталісу (наприклад, підвищена шлуночкова збудливість).

Амфотерицин В (парентерально), кортикостероїди, адренокортикотропний гормон, стимулюючі проносні засоби або гліциризин (виявлений у лак= риці). Гідрохлортіазид може посилювати порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), карбеноксолон або зловживання проно= сними засобами. Гідрохлорті= азид може cпричинити підвищення втрати калію та/або магнію.

Пресорні аміни (наприклад, адрен= алін). Тіазиди можуть знизити реакцію у відпо= відь на пресорні аміни, але недостатньо для того, щоб виключа= ти супутній прийом.

Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрекса= т). Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, мо= жуть знижувати виведення цитотоксичних лікарських засобів нирками та посилити їх= мієлосупресивний ефект.

Інгібітори простагландин-синтази. У деяких пацієнтів їх застосування може зменшува= ти діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти діуретиків.

Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробе= нецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може бути потрібна корекція доз лікарс= ьких засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид мо= же підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або = сульфінпіразону. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту виникнення гіперчутливості до алопуринолу.

Саліцилати. У разі прийому високи= х доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа. Є окремі повідомлення= про виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри. =

Антихолінергічні засоби (наприклад, ат= ропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.

Інші гіпотензивні засоби. <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt'>Адитивний ефект.

Глікозиди наперстянки. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індуко= вана прийомом тіазидів, може призвести до розвитку серцевої аритмії, спричиненої глікозидами наперстянки.

Лікарські препарати, на які впливає зм= іна вмісту калію в сироватці крові. Періодичний контроль вмісту калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану/гідрохло= ртіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні препарати), а також з нижчезазначеними засобами (в тому числі з антиаритмічними), які спричиняють тахікардію типу «пірует», при цьому гіпокаліємія є сприятливим фактором тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії):

·    антиаритмічні препарати класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

·    антиаритмічні препарати класу III (нап= риклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

·    деякі антипсихотичні засоби (наприклад= , тіоридазин, хлорпромазин, левоме= промазин, трифлупіразин, ціамемазин<= /span>, сульпірид, сультоприд, амі= сульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

·&nb= sp;   і= нші препарати (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, п= ентамідин, терфенадин, вінкаміцин для внутрішньовенного введення).

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть збільшувати вміст каль= цію у сироватці крові внаслідок зниження його виведення. При необхідності признач= ення препаратів кальцію дозу слід підбирати під контролем вмісту кальцію в сиров= атці крові.

Вплив на результати лабораторних дослі= джень. Завдяки впливу на метаболізм кальцію т= іазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитов= идних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптоматичної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний і біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз контрастних засобів. Пацієнти потребують регідрата= ції до введення йодовмісних препаратів.

НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу і неселект= ивні НПЗЗ. При одночасному застосуванні НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлортіазиду та посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в сироватці крові.

β-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з β-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діурети= ки, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглік= емічний ефект діазоксиду.

Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлортіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених аманта= дином.

Особливості застосування.

Еналаприл та гідрохлортіазид

Артеріальна гіпотензія та дисбаланс електролітів. Симптом= атичну артеріальну гіпотензію рідко спостерігають у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією. При застосуванні еналаприлу= ризик її розвитку підвищується у пацієнтів із виснаженням солі/об’єму, наприклад, унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, діалізу, наявності діареї або блювання. Необхідно проводити регулярний контроль рівня електролітів у сироватці крові для таких пацієнтів. Симптоматична артеріальна гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових<= /span> діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Таким пацієнтам лікування препаратом слід починати під наглядом лікаря. <= /span>

Пацієнтів слід обстежувати стосовно клінічних оз= нак водного та електролітного дисбалансу, таких як дегідратація, гіпонатріємія,= гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову= енцефалопатію або печінкову кому; гіпомагніємія або гіпокаліємія, що можуть виникати внаслідок діареї або блювання. У таких пацієнтів слід періодично перевіряти рівні електролітів у сироватці крові.

Особливо уважним повинен бути підхід до лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта сл= ід покласти на спину та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно 0,9 % розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі препарату не є протипоказанням для лікування, яке мо= жна продовжувати після нормалізації артеріального тиску та відновлення об’єму рідини.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю і нормальним або зниженим артеріальним тиском препарат може додатково зменшити рівень артеріального тиску. Таку реакцію на прийом препарату можна очікуват= и та її не слід розцінювати як підставу для припинення лікування. Якщо артеріаль= на гіпотензія стає резистентною до лікування, слід знизити дозу та/або припини= ти лікування діуретиком та/або препаратом.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгіб= ітору АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. Є дані, що у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада ре= нін-ангіотензин-альдостеронової системи пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних ста= нів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі з гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, діючого= на ренін-ангіотензин-альдосте= ронову систему. Не слід застосовувати еналаприл з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з поруш= енням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Порушення функції нирок. Повідомлялося про порушення функції ни= рок, спричинене еналаприлом, особливо у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. Якщо діагноз встановлено швидко і проведено відповідне лікування, ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай оборотна.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією б= ез раніше існуючої ниркової недостатності при прийомі ена= лаприлу разом з діуретиком спостерігається підвищення сечовини і креатиніну у сиров= атці крові. Може бути потрібно зменшення дози еналаприлу та/або припинення прийому діуретиків. У такому разі необхідно враховувати можливість існування стенозу ниркових артерій.

Гіперкаліємія. Комбінація еналаприлу та діуретика в низьких дозах може спричинити гіперкаліємію.<= /span>

Літій. Супутній прийом еналаприлу= та літію зазвичай не рекомендується.

Пацієнти літнього віку. Ефективність і переносимість еналаприлу малеату і гідрохлорті= азиду, що застосовуються одночасно, подібні як у пацієнтів літнього віку, так і у молодших дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.<= /span>

Еналаприл

Аортальний або мітральний стеноз/гіпер= трофічна кардіоміопатія. Як і = всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього прийому слід уникати у разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Реноваскулярна= гіпертензія. У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артер= ій або зі стенозом аорти єдиної здорової нирки, які приймають інгібітори АПФ, існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Навіть при слабких змінах креатиніну сироватки крові може погіршитися функція нирок. Лікування у цих пацієнтів слід розпочинати під суворим медичним контролем, з низьких доз і = при ретельному коригуванні доз та контролі функції нирок.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалі= зі. У пацієнтів, які перебувають на діаліз= і з використанням мембран із високою проникністю (наприклад, AN 69) і супутньо отримують лікування інгібіторами АПФ, у деяких випадках розвивалися = анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування діалізних мембран іншого типу або антигіпертензивних засобів іншої групи.

Пересадка нирок. Досвід застосування препарату пацієнтам із нещод= авно перенесеною пересадкою нирки відсутній. Тому лікування препаратом для них не рекомендується.

Порушення функції печінки. = Дуже рідко із застосуванням інгібіторі= в АПФ пов’язують синдром, який розпочинається з холестатично= ї жовтяниці і прогресує до некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Меха= нізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, при виникненні жовтяниці або значному підвищенні печінкових ферментів слід прип= инити їх прийом і отримати відповідну медичну допомогу.<= /p>
Нейтропенія/агранулоцитоз. = Були повідомлення про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та а= немію у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ. Нейтропенія рідко вини= кає у пацієнтів із нормальною функцією нирок і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід дуже обережно застосовувати пацієнтам із колагенозом, при імунодепресивній терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом = або при комбінації вищевказаних факторів ризику, особливо якщо раніше встановле= но порушення функції нирок. У деяких з таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які іноді не реагують на інтенсивну терапію антибіотиками.

При застосуванні еналаприлу= цим пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг лейкоцитів, а пацієнта = слід попередити щодо інформування лікаря про будь-які ознаки інфекції.

Гіперкаліємія. Протягом лікування інгібіторами АПФ, включаючи <= span class=3DSpellE>еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищен= ня рівня калію в крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком > 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду); при використанні харчових добав= ок або сольових замінників, що містять калій; а також у пацієнтів, які приймають і= нші препарати, що можуть спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, у пацієнтів з порушенням функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст рівня калію в сироватці крові.<= o:p>

Гіпоглікемія. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які прийма= ють пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо у перший місяць лікува= ння інгібіторами АПФ.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний = набряк. У пацієнтів, яких лікували інгібіторам= и АПФ, іноді з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом лікування. У такому випадку застосування препарату необхідно негайно припин= ити і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитися у повному зникненні симптомів. Навіть якщо відзначається лише набряк язика при відсутності дихального дистресу, пацієнту може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними і кортикостероїдними агентами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальний ангіоневротичний набряк гортані або язика. При виникненні набряку язика, голосової щілини або гортані імовірне виникнення обструкції дихальних шляхі= в, особливо у пацієнтів, які перенесли операцію на органах дихання. У цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3–0,5 мл) та/або заходи для забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів. <= /o:p>

У представників негроїдної раси, які застосовува= ли інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнт= ами інших рас.

Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при застосуванні інгібіторів АПФ.=

Сумісне застосування інгібіторів АПФ з інгібіторами mTOR (наприклад темсіролімус, с= іролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Анафілактоїдні реакції при десенсибілі= зуючій терапії. Зрідка у пац= ієнтів, які отримували інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізації алергено= м з отрути перетинчастокрилих розвивалися анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції при аферезі = ліпопротеїнів низької щільності= (ЛПНЩ). Рідко при аферезі ЛПНЩ за допомогою дек= странсульфату у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть проявлятися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасо= вій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом<= /span>.

Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний, стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель у зв’язку з лікуванням інгібіт= ором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Хірургічні операції/анестезія. = Під час великих хірургічних операцій а= бо при анестезії із застосуванням препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотенз= ію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується= за допомогою збільшення об’єму рідини.

Расовий фактор. Як повідомлялося для інших інгібіторів АПФ, еналаприл може менш ефективно знижувати артеріальний = тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

Гідрохлортіазид

Порушення функції нирок. Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок,= а також коли рівень кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (тобто при помірній або вираженій нирковій недостатності).

Препарат не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), поки титрування окремих компонентів препарату не вкаже на необхідність доз, присутніх у комбінованих таблетках.<= /span>

Порушення функції печінки. = Тіазиди слід з обережністю застосовува= ти пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печі= нки, оскільки навіть при незначних відхиленнях рідинного та електролітного балан= су може виникнути печінкова кома.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може змінювати толер= антність до глюкози. Може бути потрібною корекція доз протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Лікування тіазидами може спровокувати прояви латентного діабету.

Тіазиди можуть знижувати рівні натрію, магнію та= калію у сироватці крові.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів м= оже асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками; однак при застосуванні гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг повідомлялося про мінімальні ефекти або їх відсутність.
Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію з сече= ю та спричинити періодичне незначне підвищення кальцію у сироватці крові. Вираже= на гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпар= атиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням тестів щодо функції щитовидної залози.

Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти <= span class=3DSpellE>гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких пацієнтів. Однак еналаприл може підвищувати рів= ень сечової кислоти у сечі та, таким чином, послабити гіпе= рурикемічний ефект гідрохлортіазиду.

Хоча немає наявних даних контрольованих клінічних досліджень для пацієнтів, які отримують комбінацію ена= лаприлу та гідрохлортіазиду, їм, як пацієнтам, які отри= мують діуретичну терапію, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у сироватці крові через відповідні інтервали часу.

Тіазиди (включаючи гідрохлортіазид) можуть сприч= иняти дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками поруш= ення водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний = сон, сонливість, втомлюваність, м’язовий біль або судоми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання).

Хоча протягом застосування тіазидних діуретиків = може виникнути гіпокаліємія, сумісна терапія з еналаприлом<= /span> може зменшити гіпокаліємію, спричинену застосуванням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним прийомом електролітів та у п= ацієнтів, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном.

У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набря= ків, може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує лікування.

Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що = може призвести до гіпомагнеземії.<= /p>
Препарат може впливати на результати таких лабораторних аналізів:

<= ![if !supportLists]>-      = п= репарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;<= /span>

<= ![if !supportLists]>-      = л= ікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;=

<= ![if !supportLists]>-      = п= репарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові;

<= ![if !supportLists]>-&nb= sp;       г= ідрохлортіазид може давати позитивний результат антидопінгового тесту.

Підвищена чутливість. У пацієнтів, схильних до алергії, або = у хворих на бронхіальну астму в анамнезі можуть виникати реакції підвищеної чутливос= ті до гідрохлортіазиду.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостеріга= лося загострення або активація системного червоного вовчака.

Препарати, що містять сульфонамід або п= охідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з деф= ектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру <= span class=3DSpellE>закритокутову глаукому. Симптоми включають гострий по= чаток зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату.

Нелікована гостра закритокутова глауком= а може призвести до необоротної втрати зору. Основне лікування – це якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може потребуватися невідкладне медикаментозне= або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаук= оми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність. Повідомлялося про дуже рідкісні, але тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), у пацієнтів, які приймали гідрохлортіазид. Набряк легені= в зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлортіазиду. На початку симптоми включають задиш= ку, гарячку, погіршення легеневої функції та артеріальну гіпотензію. Гідрохлортіазид не слід призначати пацієнтам, у яких раніше виникав ГРДС пі= сля прийому гідрохлортіазиду. При підозрі на ГРДС гідрохлортіазид слід відмінити та призначити відповідне лікування.

Немеланомний рак шкіри. Відомо, що підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри [базаль= но-клітинної карциноми (BCC) і плоскоклітинної карциноми (SC= C)] зі збільшенням кумулятивної дози впливу гідрохлортіазиду<= /span> спостерігався в двох епідеміологічних дослідженнях, заснованих на даних датського національного реєстру раку. Фотосенсибілізую= ча дія гідрохлортіазида може виступати в якості можливого механізму для немеланомного раку шкір= и. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид, повинні бути проінформовані про ри= зик немеланомного раку шкіри і регулярно перевіряти шкіру= на наявність нових пошкоджень і оперативно повідом= ляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Можливі профілактичні заходи, такі як обмежений вплив сонячного світла і УФ-променів і, в разі впливу, адекватний захист повинні бути рекомендовані пацієнтам з метою зведення до мінімуму ри= зику розвитку раку шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід опе= ративно дослідити, включаючи гістологічні дослідження біопсій<= /span>. Використання гідрохлортіазида також може бути <= span class=3DSpellE>переглянуто у пацієнтів, які зазнали попередній немеланомний рак шкіри.

Препарат містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський за= сіб.

Застосування у період вагітності або г= одування груддю. Інгібітор= и АПФ протипоказано застосовувати вагітним та жінкам, які планують вагітність (ди= в. розділ «Протипоказання»).

Пацієнток, які планують вагітність, слід перевес= ти на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль без= пеки застосування у період вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування ін= гібіторами АПФ слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію. Епідеміологічні висновки відносно ризику тератогенності після впли= ву інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними; однак не можна виключати деякого підвищення ризику. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію).= При призначенні еналаприлу необхідно інформувати пацієнтку щодо потенційної шкоди для плода.

Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався у період вагітності, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки <= span class=3DSpellE>інтраамніотичного простору. Однак як лікарям, так і пацієнтам необхідно знати про те, що олігогідрамніон може розвинутися вже п= ісля появи у плода необоротних порушень.

Якщо застосування інгібіторів АПФ відбулося у ІІ= триместрі вагітності, рекомендується п= ровести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона та черепа ембріона. <= /o:p>

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, с= лід ретельно перевіряти щодо артеріальної гіпотензії, оліг= урії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, м= ожна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення такої процедури.

Досвід застосування гідрохл= ортіазиду у період вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. Даних, отриманих з досліджень на тваринах, недостатньо.

Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар’= єр. При застосуванні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності гідрохлортіазид може порушити фетоплацентарний кровообіг і зумовлюва= ти жовтяницю у плода або у новонародженого, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенію.

Гідрохлортіазид не можна застосовувати для лікув= ання набряків, артеріальної гіпертензії чи прееклампсії у вагітних, оскільки зам= ість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення об= ’єму плазми та погіршує матковоплацентарне кровопостачання.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати для лікува= ння есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних.

Гідрохлортіазид не можна застосовувати у період вагітності.

Годування груддю. Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації еналаприлу у грудному молоц= і. Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначними, застосування препа= рату не рекомендується під час годування груддю новонароджених, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід такого застосування.

Гідрохлортіазид проникає у грудне моло= ко; його застосування у період годування груддю протипоказане. Якщо його застосування вкрай необхідне, годування груддю необхідно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакці= ї при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Під час керування автомобілем та іншими механіч= ними засобами слід бути обережними та враховувати можливість виникнення небажаних реакцій з боку нервової системи, включаючи запаморочення або сонливість.

= Спосіб застосування та дози. Артеріальна гіпертензія. Табле= тки з фіксованою комбінацією еналаприлу малеату та гідрохлортіазиду призначають пацієнтам, у яких артері= альний тиск недостатньо контролюється тільки одним еналаприло= м.

Застосування фіксованої комбінації еналаприлу малеату і гідрохлортіазиду не призначають для початкової терапії та зазвичай рекомендується після коригування доз окремо кожного з компонентів. Але при клінічній доцільності можна переходити одразу від монотерапії до фіксованої комбінації.

Режим дозування встановлює лікар індивідуально з= алежно від стану хворого та ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії. Лікування с= лід розпочинати з низьких доз препарату з поступовим збільшенням дозування. Препарат застосовувати перорально незалежно від прийому їжі. Встановлену до= бову дозу слід приймати вранці разом із великою кількістю рідини.

Зазвичай доза становить 1 таблетку, яку слід застосовувати 1 раз на добу.= При необхідності дозування може бути підвищене до 2 таблеток на добу, які слід застосовувати 1 раз на добу.

Попереднє лікування діуретиками. Симптоматична гіпотензія може виникнути на початку терапії еналаприл= ом. Частіше вона спостерігається у пацієнтів‚ у яких попередня терапія діуретик= ами спричинила порушення водно-електролітного балансу. Терапію діуретиками слід припинити за 2–3 дні до початку терапії препаратом.
Дозування при порушенні функції нирок<= u>

= Кліренс креатиніну понад 30 мл/хв. Для пацієнтів із порушеннями нирок з кліренсом креатиніну ≥ 30 мл/хв перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози <= span class=3DSpellE>еналаприлу шляхом титрування. Для таких пацієнтів пет= льові діуретики більш прийнятні за тіазиди. Доза еналаприлу<= /span> та гідрохлортіазиду має бути найменшою. Необхід= ний періодичний контроль калію і креатиніну, наприклад, кожні 2 місяці, коли ст= ан пацієнта стабілізувався.

= Кліренс креатиніну менше 30 мл/хв. Застосування препарату протипоказане.

Особливі популяції. Для пацієнтів зі зменшенням об’єму рідини/солі початкова доза еналаприлу становить 5 мг (застосовується у відповідному дозуванні) або менше. Для таких пацієнтів рекомендується титрування м= онокомпонентів.

Дозування для пацієнтів літнього віку.= Застосування препарату пацієнтам літнь= ого віку здійснювати у таких же самих дозах, як і для молодших пацієнтів. У разі фізіологічної ниркової недостатності перед переходом до фіксованої комбінац= ії необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування.

= Діти. Безпека та ефективність застосування|вживання| препарату дітям не встановлені|установлені|.<= o:p>

Передозування. Лікування – симптоматичне і підтримую= че. Застосування препарату слід припинити і ретельно обстежити пацієнта. Запропоновані заходи включають: провокування блювання, якщо препарат було прийнято нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітного дисбаланс= у та артеріальної гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.

Еналаприлу малеат. Основним проявом передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що виникає протягом 6 годин після прийому препарату і супроводжується блокадою ренін-ангіотензинової системи та ступором. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркулярний шок, електролітний дисбаланс, гіпервентиляцію <= span class=3DSpellE>легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, запамороч= ення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлу у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлату. При появі артеріальної гіпертензії можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів.

Рекомендованим лікуванням при передозуванні є внутрішньовенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду. Еналаприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу.

При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора.

Гідрохлортіазид. Найчастішими симптомами є прояви гіпокаліємії, гіпохлоремії, гіпонатріємії і дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Якщо також застосовувати препарат дигіталісу, гіпокаліємія може посилити прояви серцевої аритмії. Також прояв= ами передозування може бути тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаженн= я, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недо= статність).

Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Побічні реакції. Най= частішими побічними реакціями були запаморочення і підвищена втомлюваність, що зазвич= ай зникали при зниженні дози і рідко вимагали відміни препарату.<= /span>

Іншими побічними реакціями (1–2 %) були: м’язові судоми; нудота; астенія; ортост= атичні ефекти, включаючи артеріальну гіпотензію; головний біль; кашель та імпотенц= ія.

Включено побічні реакції, про які повідомлено пі= д час застосування одного еналаприлу або одного гідрохлортіазиду або під час клінічних досліджень, або після виходу препарату на ринок.

З боку серцево-судинної системи: неортостатична гіпотензія, пальпітація, тахікардія, біль у грудній клітці.

З боку шлунково-кишкового тракту: панкреатит, діарея, блювання, диспепсія, абдомінальний біль, пептичні вираз= ки, метеоризм, запор, сухість у роті, афтозні вираз= ки.

З боку нервової системи/психіки: синкопе, безсоння, сонливість, парестезії, запаморочення, вертиго, втомлюваність, нездужання, нервозність, парез (внаслідок гіпокаліємії).

З боку органів дихання: диспное, алергічний альвеоліт.

З боку шкіри: синдром С= тівенса – Джонсона, висипання, свербіж, посилена пітливість, д= іафорез, фоточутливість або інші дерматологічні реакції.

З боку системи крові: з= ниження рівня гемоглобіну, гематокриту, а також зменшення кількості тромбоцитів і лейкоцитів, рідко – нейтропенія, тромбоцитопенія, пригнічення функції кісткового мозку.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія.

З боку репродуктивної системи: зниження лібідо.

Метаболічні розлади: подагра.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах.

Інші: повідомлялося про симптомокомплекс, = що може включати кілька або всі такі симптоми: гарячка, серози= т, васкуліт, міалгія/міозит і артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз. <= /p>
Реакції гіперчутливості: рідко повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»). Дуже рідко повідомлялося про інтестина= льний ангіоневротичний набряк при застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл.

Зміни лабораторних показників: гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія. Спостерігалося підвищення рівня азоту, сечовини крові та креати= ніну сироватки крові, підвищення рівня печінкових ферментів та/або білірубіну у сироватці крові. Ці симптоми, як правило, мають оборотний характер при відм= іні препарату. Відзначалися випадки гіперкаліємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії, гіперкальціємії, підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів крові. Вплив на результати таких лабораторних показників:

·      =    п= репарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;<= /span>

·      =    п= репарат здатний підвищувати концентрацією вільного білірубіну в сироватці крові;

·      =    ч= ерез вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функцій= паращитовидних залоз, тому перед обстеженням оцінки їх функції лікування препаратом слід припинити.

Додаткові побічні реакції, що спостері= галися при застосуванні окремих компонентів препарату і можуть бути потенційними побічними ефектами препарату.

Еналаприл
З боку шлунково-кишкового тракту: ілеус, анорексія, зміна смакових відчуттів, стоматит, глосит, нудота.

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холецистит, печінковий некроз, холестаз.

З боку нервової системи/психіки: депресія, сплутаність свідомості, розлади сну, аномальні сновидіння, астені= я.

З боку органів дихання: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/астма, біль у горлі та охриплість голосу, ринорея.

З боку серцево-судинної системи: порушення серцевого ритму, стенокардія, ортостатична гіпотензія, інфаркт міокарда або інсульт (можливо, внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику), феномен Рейно.

З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, алопеція, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, пухирчатка.

З боку системи крові: апластична та гемолітична анемія, гіпонатріємія.

З боку імунної системи: кропив’янка, анафілактичний шок, аутоімунні порушення.

Метаболічні розлади: гіпоглікемія= .

Інші: нечіткість зору, лімфаденопатія, оліг= урія, синдром порушення секреції антидіуретичного гормону, м’язові судоми.

Гідрохлортіазид
З боку серцево-судинної системи: аритмія.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (внутрішньопечінкова, холестатична), печінковий некроз, холестаз, холецистит.

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, подразнення шлунка, сіаладеніт, зміна смакових відчуттів, нудота.

Метаболічні розлади: глюкозурія, = гіпохлоремічний<= /span> алкалоз (що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому), гіперурикемія (що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним пер= ебігом захворювання), гіпоглікемія, зниження глюкозото= лерантності (що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету).

З боку системи крові: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична та гемолітична анемі= я.

З боку імунної системи: анафілактична реакція, кропив’янка.=

З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, некротизуючий ангіїт (васкуліт), токсичний епідермальний некроліз.

З боку органів зору: ксантопсія, транзиторне порушення зору, хоріоїдальний випіт.

З боку органів дихання:= гострий респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмонію і набряк легень).

З боку нервової системи/психіки: неспокій, дезорієнтація, зміни настрою, виснаження.

Зміни лабораторних показників: електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію).

Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (включаючи кісти та поліпи): частота невідома = – немеланомний рак шкіри (базально= -клітинний рак і плоскоклітинний рак). На підставі наявних= даних епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом і немеланомним раком шкіри.

Інші: гарячка, інтерстиціал= ьний нефрит, спазми м’язів, судоми, відчуття спраги, статеві розлади.=

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температур= і не вище 25 ºС. ^ввЗберігати у недоступному = для дітей місці.

Упаковка. Таблетки № 2= 0, № 30 у блістерах у коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОВАРИСТВО = З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОРПОРАЦІЯ «ЗДОРОВ’Я».

Місцез= находження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Україна, 61013, Харківська обл., місто= Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.