ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування
лікарського засобу
Валсартан 160/гідрохлоротіазид 12,5/амлодипін 5 Макле=
одс
Валсартан
160/гідрохлоротіазид 12,5/амлодипін 10 Маклеодс
Склад:
1 таблет=
ка
по 160 мг/12,5 мг/5 мг містить:
діючі речовини: валсартану 160 мг;
допоміжні
речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний
безводний, магнію стеарат;
покриття Instacoat Universal ICG-U-10346 White: гіпромелоза,
поліетиленгліколь, тальк,
титану
діоксид (Е 171);
1 таблет=
ка
по 160 мг/12,5 мг/10 мг містить:
діючі речовини: валсартану 160 мг;
допоміжні
речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний
безводний, магнію стеарат;
покриття Instacoat
Universal A05G10966 Yellow: гіп=
ромелоза,
поліетиленгліколь, тальк,
титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е
172), заліза оксид червоний (Е 172=
).
Лікарська
форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по=
160 мг/12,5 мг/5 мг – двоопуклі
таблетки, вкриті плівковою оболонкою,
овальної форми, білого кольору з гравіюванням «Т23» з одного боку і
гладкі з іншого боку;
таблетки по=
160 мг/12,5 мг/10 мг –
Фармакотера=
певтична
група. Антагоністи ангіотензину ІІ, і=
нші
комбінації. Валсартан, амлодипін і гідрохлоротіазид. Код АТX C09D X01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодина=
міка.
До складу препарату входять т=
ри
антигіпертензивних засоби з механізмами контролю артеріального тиску у
пацієнтів з есенціальною гіпертензією, що доповнюють один одного: амлодипін
належить до класу антагоністів кальцію, валсартан – до класу антагоністів
ангіотензину ІІ, а гідрохлоротіазид – до класу тіазидних діуретиків. Комбін=
ація
цих трьох компонентів характеризується взаємодоповнюючою антигіпертензивною
дією.
Амлодипін
Амлодипін, що входить до скла=
ду
препарату, інгібує трансмембранний вхід іонів кальцію у м’язи серця та глад=
кі
м’язи судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну відбувається шляхом
прямої релаксуючої дії на гладкі м’язи судин, спричиняючи зниження
резистентності периферичних судин та артеріального тиску.
Амлодипін у терапевтичних доз=
ах у
пацієнтів з артеріальною гіпертензією спричиняє вазодилатацію, що призводит=
ь до
зниження артеріального тиску у положенні лежачи та стоячи. Таке зниження
артеріального тиску не супроводжується вираженими змінами частоти серцевих
скорочень або рівня катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні=
.
Концентрації у плазмі крові
співвідносяться з ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів літнього
віку.
У пацієнтів з артеріальною
гіпертензією і нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах
призводить до зниження резистентності ниркових судин і підвищення швидкості
клубочкової фільтрації та ефективного ниркового плазмотоку без зміни
фільтраційної фракції або протеїну=
рії.
Валсартан
Валсартан є активним при
пероральному застосуванні, потужним і специфічним антагоністом рецепторів
ангіотензину ІІ. Валсартан діє селективно на підтип АТ1 рецептор=
ів,
що відповідають за відомі ефекти ангіотензину ІІ.
Прийом валсартану пацієнтами з
артеріальною гіпертензією сприяє зниженню артеріального тиску без впливу на
швидкість пульсу.
У більшості пацієнтів після
перорального застосування одноразової дози початок гіпотензивного ефекту на=
стає
протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається
протягом 4–6 годин. Антигіпертензивний ефект
триває протягом 24 годин після застосування препарату. При повторному
застосуванні максимальне зниження артеріального тиску (при всіх режимах
дозування) досягається, як правило, протягом 2–4 тижнів.
Гідрохлоротіазид
Місцем дії тіазидних діуретик=
ів є
переважно дистальні звивисті канальці нирок. Підтверджено, що у кірковому ш=
арі
нирок існують високоспоріднені рецептори, які є основним центром зв’язування
для тіазидних діуретиків і інгібіції транспортування NaCl у дистальні звиви=
сті
канальці. Механізм дії тіазидів полягає в інгібіції переносників Na+Cl–,
можливо, шляхом конкуренції за центри Cl–, що, у свою чергу, діє=
на
механізми реабсорбції електролітів: безпосередньо посилює екскрецію натрію і
хлору до приблизно еквівалентного ступеня і опосередковано, завдяки сечогін=
ному
ефекту, знижує об’єм плазми крові з подальшим підвищенням активності реніну=
у
плазмі крові, секреції альдостерону та виведенням калію з сечею, а також
зниженням калію у сироватці крові.
Немеланомний рак шкіри
Наявні дані епідеміологічних
досліджень свідчать про кумулятивний дозозалежний зв’язок між експозицією
гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження включало 71 533 випад=
ки
базальноклітинної карциноми (з них 1 430 833 осіб з контрольної
групи) і 8 629 випадків плоскоклітинної карциноми (з них172 462 о=
соби
з контрольної групи). Високе дозування гідрохлоротіазиду (≥50000 мг
кумулятивно) було пов'язано зі скоригованим співвідношенням ризиків (OR) 1,=
29
(95 % CI: 1,23–1,35) для базальноклітинної карциноми та 3,98 (95 % CI:
3,68–4,31) для плоскоклітинної карциноми. Кумулятивна залежність доза–відпо=
відь
спостерігалася як при базальноклітинній карциномі, так і при плоскоклітинній
карциномі. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губ і
застосуванням гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губ були зіставлені з
63 067 контрольними групами населення з використанням стратегії вибору
ризику. Кумулятивна залежність «доза-відповідь» була продемонстрована зі
скоригованим OR 2,1 (95 % CI: 1,7–2,6) зі збільшенням до OR 3,9 (3,0–4,9) д=
ля
високої дози (~ 25000 мг) і OR 7,7 (5,7-10,5) для найвищої дози (~ 100000 м=
г).
Інше: подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)=
Було проведено два великі
рандомізовані контрольовані дослідження ONTARGET (дослідження, що триває до
досягнення кінцевого результату, з вивчення дії телмісартану окремо і у
комбінації з раміприлом) та VA NEPHRON-D (дослідження діабетичної нефропаті=
ї,
що проводиться Міністерством у справах ветеранів), в яких вивчалося супутнє
застосування інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II.
Дослідження ONTARGET проводил=
и з
участю пацієнтів, які мали в анамнезі серцево-судинні або цереброваскулярні
захворювання або цукровий діабет ІІ типу з ознаками ушкодження органів-міше=
ней.
Дослідження VA NEPHRON-D проводили з участю пацієнтів з цукровим діабетом ІІ
типу і діабетичною нефропатією.
Ці дослідження не виявили
суттєвої сприятливої дії на функції нирок та/або серцево-судинної системи і
рівень летальності; у той же час був відзначений підвищений ризик
гіперкаліємії, гострого ушкодження нирок та/або гіпотензії порівняно з монотерапією. З огляду на
аналогічні фармакодинамічні властивості ці результати також актуальні для і=
нших
інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II.
У зв'язку з цим не рекомендує=
ться
супутнє застосування інгібіторів АПФ і антагоністів рецепторів ангіотензину=
II
пацієнтам з діабетичною нефропатією (див. розділ «Особливості застосування»=
).
Крім того, було проведено
дослідження ALTITUDE (вивчення дії аліскірену у пацієнтів з цукровим діабет=
ом
ІІ типу, де як кінцеві точки приймалися зміни функції серцево-судинної сист=
еми
і нирок), в якому перевіряли переваги додавання аліскірену до стандартної
терапії (інгібітором АПФ або антагоністом рецепторів ангіотензину II) у
пацієнтів з діабетом ІІ типу та хронічними захворюваннями нирок,
серцево-судинними захворюваннями або захворюваннями обох видів. Дослідження
було передчасно завершено внаслідок підвищеного ризику несприятливих
результатів. Летальний наслідок з причини серцево-судинних захворювань та
інсульт набагато частіше відзначалися в групі терапії з додаванням аліскіре=
ну,
ніж у групі плацебо; крім того, небажані явища і серйозні небажані явища
(гіперкаліємія, гіпотензія і порушення функції нирок) частіше відзначалися в
групі аліскірену, ніж у групі плацебо.
Фармакокіне=
тика.
Лінійність<=
/span>
Амлодипін, валсартан і
гідрохлоротіазид демонструють лінійну фармакокінетику.
Амлодипін/валсартан/гідрохлоротіазид
Після перорального застосуван=
ня
препарату здоровими дорослими добровольцями максимальні концентрації
амлодипіну, валсартану і гідрохлоротіазиду у плазмі крові досягалися протяг=
ом 6–8
годин 3 годин і 2 годин відповідно. Швидкість та об’єм абсорбції амлодипіну,
валсартану і гідрохлоротіазиду при застосуванні препарату аналогічні
показникам, що спостерігалися при застосуванні його компонентів як окремих
препаратів.
Амлодипін
Абсорбція. Після перорального застосування у терапевтичних дозах окремо амлодипі=
ну
максимальна концентрація у плазмі крові досягалася через 6–12 годин. Абсолю=
тна
біодоступність становила від 64
Розподіл. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro амлодипіну показали, що
приблизно 97,5 % препарату, що знаходиться у циркулюючій крові, зв’язується=
з
білками плазми крові.
Біотрансформація. Амлодипін активно (приблизн=
о 90
%) метаболізується у печінці до неактивних метаболітів.
Виведення. Амлодипін виводиться з плазми крові двома етапами, кінцевий період
напіввиведення становить приблизно 30–50 годин. Рівноважний стан у плазмі д=
осягається
після постійного застосування протягом 7–8 днів. 10 % початкового амлодипін=
у і
60 % метаболітів амлодипіну виводяться із сечею.
Валсартан
Абсорбція. Після перорального застосування окремо валсартану його максимальні
концентрації досягаються через 2–4 години. Середня абсолютна біодоступність
становить 23 %. Прийом їжі знижує експозицію (як визначено за AUC) валсартану прибли=
зно
на 40 %, а максимальну концентрацію у плазмі крові (Сmax) – приблизно на 50 %, хоча
приблизно через 8 годин після застосування
концентрація валсартану є подібною у групах прийому препарату натще і після
їди. Однак таке зменшення показника AUC не супроводжується клінічно значущим
зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна застосовувати незалеж=
но
від прийому їжі.
Розподіл. Об’єм розподілу валсартану у рівноважному стані після внутрішньовенно=
го
введення становить приблизно
Біотрансформація. Валсартан не трансформується
значною мірою, оскільки лише приблизно 20 % дози
виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксиметаболіт було ідентифіковано у
плазмі крові у низьких концентраціях (менше 10 % від AUC валсартану). Цей
метаболіт фармакологічно неактивний.
Виведення. Валсартан виводиться переважно з калом (приблизно 83 % дози) і сечею
(приблизно 13 % дози), головним чином у вигляді незміненого препарату. Після внутрішньовенного
введення плазмовий кліренс валсарт=
ану
становить близько 2 л/годину, а нирковий кліренс – 0,62 л/годину (приблизно=
30
% від загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану – 6 годин.
Гідрохлоротіазид
Абсорбція. Абсорбція гідрохлоротіазиду після перорального застосування відбуваєт=
ься
швидко (Тmax приблизно 2 години). Підвищення середнього AUC є лінійним і пропорційн=
им
до дози при застосуванні у терапевтичному діапазоні доз. Не спостерігається
змін кінетики гідрохлоротіазиду при повторному застосуванні, а кумуляція бу=
ла
мінімальною при прийомі 1 раз на добу. При одночасному прийомі з їжею
відзначалось як підвищення, так і зниження системної доступності
гідрохлоротіазиду порівняно з прийомом натще. Вираженість цих ефектів незна=
чна
і має невелику клінічну значущість. Абсолютна біодоступність гідрохлоротіаз=
иду
становить 60–80 % після перорального застосування.
Розподіл. Видимий об’єм розподілу становить 4–8 л/кг. Гідрохлоротіазид у
циркулюючій крові зв’язується з білками плазми крові (40–70 %), головним чи=
ном
з альбумінами сироватки крові. Гідрохлоротіазид також накопичується в
еритроцитах у рівнях, що у 1,8 раза перевищують рівні у
плазмі крові.
Біотрансформація. Гідрохлоротіазид виводиться=
у
незміненому вигляді.
Виведення. Більше 95 % абсорбованої дози виводиться у незміненому вигляді з сече=
ю.
Нирковий кліренс складається з пасивної фільтрації і активної секреції в
ниркових канальцях. Період напіввиведення – 6–15 годин.
Окремі групи
пацієнтів
Діти (віком до 18 років)
Немає даних щодо фармакокінет=
ики
у дітей.
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)
Час до досягнення С
Системна експозиція валсартану
дещо вища у пацієнтів літнього віку порівняно з молодшими пацієнтами, але ц=
е не
має клінічної значущості.
Обмежені дані вказують на те,=
що
системний кліренс гідрохлоротіазиду знижений як у здорових добровольців
літнього віку, так і у пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією
порівняно з молодшими здоровими добровольцями.
Оскільки три компоненти препа=
рату
однаково добре переносяться молодими пацієнтами та пацієнтами літнього віку,
рекомендовано звичайний режим дозування.
Порушення функції нирок
Порушення функції нирок суттє=
во
не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Як і очікувалося, для препарату,
нирковий кліренс якого становить лише 30 % загального плазмового кліренсу, =
не
спостерігалося взаємозв’язку між функцією нирок і системною експозицією
валсартану.
Тому пацієнти з порушеннями
функції нирок від легкого до помірного ступеня тяжкості можуть застосовувати
препарат у звичайній початковій дозі.
Порушення функції печінки
У пацієнтів з порушенням функції печінки кліренс амлодипіну знижений, що
призводить до збільшення показника AUC приблизно на 40–60 %. У середньому у
пацієнтів з хронічними захворюваннями легкого та помірного ступеня тяжкості
експозиція (визначено за показником AUC) валсартану у 2 рази вища, ніж у
дорослих добровольців (згруповано за віком, статтю і масою тіла). З обережн=
істю
слід призначати препарат пацієнтам із захворюваннями печінки.
Комбінація
амлодипін/валсартан/гідрохлоротіазид не тестувалася щодо генотоксичності та
канцерогенності, оскільки не спостерігалось ознак взаємодії між цими
препаратами, що представлені на ринку протягом тривалого часу. Однак амлоди=
пін,
валсартан і гідрохлоротіазид протестовані індивідуально стосовно
генотоксичності та канцерогенності; були отримані негативні результати.
Клінічні характеристики.
Показання.<=
span
lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso=
-fareast-font-family:
"Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>
Лікування есенціальної
гіпертензії у дорослих пацієнтів з артеріальним тиском, адекватно
контрольованим комбінацією амлодипіну, валсартану і гідрохлоротіазиду, які
застосовують як три окремих препарати або як два препарати, один з яких є
комбінованим.
Протипоказання=
.
Взаємод=
ія з
іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Дослідження взаємодії препара=
ту з
іншими лікарськими препаратами не проводили. У таблиці 1 представлено лише
інформацію про взаємодію з іншими лікарськими препаратами, що відомі для ко=
жної
окремої діючої речовини.
Однак важливо враховувати, що
препарат може посилювати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препа=
ратів.
=
Таблиця
1
|
Одночасне
застосування не рекомендоване |
||
|
Компоненти препарату |
Лікарські засоби та речовини, з якими існують взаємодії |
Ефект при взаємодії |
|
Валсартан=
і
гідрохлоротіазид |
Літій |
Про оборо=
тне
підвищення концентрації літію у сироватці крові і токсичність повідомляли
протягом одночасного застосування літію з інгібіторами АПФ, антагоністами
рецепторів ангіотензину II, у тому
числі валсартаном або тіазидами, такими як гідрохлоротіазид. Оскільки
нирковий кліренс літію знижується тіазидами, ризик токсичності літію,
ймовірно, може збільшуватися із застосуванням Препарату. У зв’язку з цим
рекомендовано проводити ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові
під час сумісного застосування препаратів. |
|
Валсартан=
|
Калійзбер=
ігаючі
діуретики, добавки калію, замісники солі, що містять калій, та інші засоб=
и,
що можуть підвищувати рівні калію |
Якщо
необхідне застосування лікарського препарату, що впливає на рівень калію,=
у
комбінації з валсартаном, рекомендовано часто перевіряти рівень калію у
плазмі крові. |
|
Амлодипін=
|
Грейпфрут=
або
грейпфрутовий сік |
Застосува=
ння
амлодипіну з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком не рекомендоване, оскільки
біоеквівалентність може збільшуватися у деяких пацієнтів, що призводить до
збільшення ефекту зниження артеріального тиску. |
|
Одночасне
застосування потребує обережності |
||
|
Компоненти Препарату |
Лікарські засоби та речовини, з якими існують взаємодії |
Ефект при взаємодії |
|
Амлодипін=
|
Інгібітори
CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) |
Досліджен=
ня з
участю пацієнтів літнього віку продемонстрували, що дилтіазем інгібує
метаболізм амлодипіну, можливо, з участю CYP3A4 (концентрація у плазмі кр=
ові
зростає приблизно на 50 % і ефект амлодипіну посилюється). Не можна виклю=
чити
вірогідності того, що більш потужні інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазо=
л,
ітраконазол, ритонавір) можуть підвищувати концентрацію амлодипіну у плаз=
мі
більш виражено, ніж дилтіазем. Одночасне
застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4
(інгібітори протеази, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як
еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) можуть призвести =
до
значного збільшення експозиції амлодипіну. Клінічні прояви цих
фармакокінетичних змін можуть бути більш вираженими у пацієнтів літнього
віку. Таким чином, можуть бути потрібні клінічний моніторинг та коригуван=
ня
дози. |
|
|
Індуктори
CYP3A4 (протисудомні препарати [такі як карбамазепін, фенобарбітал, феніт=
оїн,
фосфенітоїн, примідон], рифампіцин, звіробій) |
Немає дан=
их
про вплив індукторів CYP3A4 на амлодипін. Одночасне застосування індуктор=
ів
CYP3A4 (наприклад рифампіцину, звіробою) може призводити до зниження
концентрацій амлодипіну у плазмі крові. Показано проводити клінічний
моніторинг із можливим коригуванням дози амлодипіну протягом лікування
індуктором і після його відміни. Амлодипін
слід застосовувати з обережністю разом з індукторами CYP3A4. |
|
|
Симвастат=
ин |
Застосування багаторазових доз 10 мг амлодипі=
ну з
80 мг симвастатину призводить до збільшення експозиції симвастатину на 77=
%
порівняно з застосуванням одного симвастатину. Рекомендовано знижувати до=
бову
дозу симвастатину до 20 мг пацієнтам, які застосовують амлодипін. |
|
|
Дантролен
(інфузії) |
У тварин спостерігалися летальні випадки
внаслідок вентрикулярних фібриляцій та кардіоваскулярних колапсів у зв’яз=
ку з
гіперкаліємією після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенн=
о.
Через ризик гіперкаліємії рекомендується уникати супутнього застосування
блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, чутливим до
злоякісної гіпертермії, та при лікуванні злоякісних гіпертермій. |
|
|
Такролімус |
Існує ризик підвищення рівня
такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникн=
ути
токсичності такролімусу, застосування амлодипіну пацієнтам, які лікуються
такролімусом, потребує моніторингу рівня такролімусу в крові та, за
необхідності, коригування дози такролімусу. |
|
Валсартан=
і
гідрохлоротіазид |
Нестероїд=
ні
протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2,
ацетилсаліцилову кислоту (>3 г/добу) і неселективні НПЗП |
НПЗП можу=
ть
послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину ІІ, та=
к і
гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасне
застосування препарату і НПЗП мо=
же
призводити до погіршення ниркової функції та підвищення рівня калію у
сироватці крові. Тому рекомендовано проводити моніторинг ниркової функції=
на
початку лікування, а також відповідну гідратацію пацієнта. |
|
Валсартан=
|
Інгібітори переносника накопичення (рифампіци=
н,
циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір) |
Результати досліджень in vitro з тканиною печінки людини показали, що валсартан є субстратом
печінкового переносника накопичення OATP1B1 та печінкового ефлюксного переносника MRP2. Супутнє
застосування інгібіторів переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин)
або ефлюксного переносника (ритонавір) можуть збільшувати системну експоз=
ицію
валсартану. |
|
Гідрохлор=
отіазид |
Алкоголь,
барбітурати, або наркотичні препарати |
Одночасне
введення тіазидних діуретиків з речовинами, які також мають ефект зниження
артеріального тиску (наприклад з такими, що знижують симпатичну активність
центральної нервової системи або пряму вазодилатацію), може посилити
ортостатичну гіпотензію. |
|
|
Амантадин=
|
Тіазиди,
включаючи гідрохлоротіазид, можуть підвищувати ризик розвитку побічних ре=
акцій,
спричинених амантадином. |
|
|
Антихолін=
ергічні
препарати та інші лікарські засоби, що впливають на моторику шлунка |
Біодоступ=
ність
діуретиків тіазидного типу можуть підвищувати антихолінергічні препарати
(наприклад атропін, біпериден), очевидно, внаслідок зниження
шлунково-кишкової рухливості та швидкості випорожнення шлунка. І навпаки,
передбачається, що прокінетичні речовини, такі як цизаприд, можуть зменши=
ти
біодоступність тіазидних діуретиків. |
|
|
Антидіабе=
тичні
препарати (наприклад інсулін і пероральні антидіабетичні засоби) Метформін=
|
Тіазиди
можуть змінювати толерантність до глюкози. Може виникнути необхідність
повторно скоригувати дозу інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів=
. Метформін
слід застосовувати з обережністю, оскільки існує ризик розвитку лактоацид=
озу,
індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, що пов’язана=
із
застосуванням гідрохлоротіазиду. |
|
|
Бета-блок=
атори
і діазоксид |
Одночасне
застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з
бета-блокаторами може посилювати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики,
включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект
діазоксиду. |
|
|
Карбамазе=
пін |
У пацієнт=
ів,
які отримують гідрохлоротіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинути=
ся
гіпонатріємія. Тому пацієнтів слід попередити про можливість гіпонатріємі=
чних
реакцій, а також спостерігати за їх станом. |
|
|
Циклоспор=
ин |
Одночасне
лікування з циклоспорином може посилювати ризик гіперурикемії та ускладне=
ння
подагричного типу. |
|
|
Цитотокси=
чні
препарати (наприклад циклофосфамід, метотрексат) |
Тіазиди,
включаючи гідрохлоротіазид, можуть послаблювати ниркову екскрецію
цитотоксичних препаратів (наприклад циклофосфаміду, метотрексату) і
потенціювати їхній мієлосупресивний ефект. |
|
|
Глікозиди
наперстянки |
Індукована
тіазидом гіпокаліємія або гіпомагніємія можуть виникати як небажані ефект=
и,
що сприяють розвитку серцевої аритмії, індукованої дигіталісом. |
|
|
Йодовмісні
контрастні засоби |
У випадку
індукованої діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гостр=
ої
ниркової недостатності, особливо при високих дозах препаратів йоду. Перед
застосуванням слід провести регідратацію. |
|
|
Іонообмін=
ні
смоли |
Поглинання
тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, знижується
холестираміном або колестиполом. Це може призвести до субтерапевтичних
ефектів тіазидних діуретиків. Проте вражаюча доза гідрохлоротіазиду та см=
оли
така, що гідрохлоротіазид застосовується щонайменше за 4 години до або че=
рез
4-6 годин після застосовання смол, що потенційно мінімізує взаємодію. |
|
|
Лікарські
препарати, що впливають на рівні калію (калійуретичні діуретики,
кортикостероїди, послаблювальні засоби, АКТГ, амфотерицин, карбеноксолон,
пеніцилін G, похідні саліцилової кислоти) та антиаритмічні засоби |
Гіпокаліє=
мічний
ефект гідрохлоротіазиду можуть посилювати калійуретичні діуретики,
кортикостероїди, послаблювальні засоби, адренокортикотропний гормон (АКТГ=
),
амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G, похідні саліцилової кислоти та
антиаритмічні засоби. Якщо такі препарати призначати з комбінацією амлоди=
пін/валсартан/
гідрохлоротіазид, рекомендовано проводити моніторинг рівня калію у плазмі
крові. |
|
|
Лікарські
препарати, що впливають на рівні натрію |
Гіпонатрі= ємічний ефект діуретиків при одночасному застосуванні можуть посилювати антидепресанти, антипсихотичні препарати, антиепілептичні препарати тощо. Необхідна обережність при тривалому застосуванні цих лікарських засобів.<= o:p> |
|
|
Лікарські
засоби, які можуть спричиняти torsades de pointes |
Зважаючи =
на
ризик гіпокаліємії, гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю з
лікарськими засобами, які можуть спричиняти torsades de pointes, зокрема з антиаритмічними препаратами кл=
асу
Іа та класу III, а також із деякими антипсихотичними препаратами. |
|
|
Лікарські
препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид,
сульфінпіразон і алопуринол) |
Може
виникнути необхідність у коригуванні дози урикозуричних лікарських
препаратів, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кис=
лоти
у сироватці крові. Може виникнути необхідність у підвищенні дози пробенец=
иду
або сульфінпіразону. Одночасне
призначення тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може
підвищувати частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу. |
|
|
Метилдопа=
|
Були окре=
мі
повідомлення про розвиток гемолітичної анемії при одночасному застосуванні
гідрохлоротіазиду і метилдопи. |
|
|
Недеполяр=
изуючі
релаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин) |
Тіазиди,
включаючи гідрохлоротіазид, потенціюють дію похідних кураре. |
|
|
Інші
антигіпертензивні препарати |
Тіазиди
потенціюють антигіпертензивну дію інших антигіпертензивних препаратів (та=
ких
як гуанетидин, метилдопа, бета-блокатори, судинорозширювальні засоби,
блокатори кальцієвих каналів, інгібітори АПФ, інгібітори блокаторів
рецепторів ангіотензину ІІ та прямих інгібіторів реніну). |
|
|
Пресорні
аміни (наприклад норадреналін, адреналін) |
Гідрохлор=
отіазид
може зменшувати реакцію на пресорні аміни, такі як норадреналін. Клінічне
значення цього ефекту є невизначене та недостатнє для припинення їх
застосуванню. |
|
|
Вітамін D=
і
солі кальцію |
Застосува=
ння
тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з вітаміном D або із со=
лями
кальцію може потенціювати підвищення рівня кальцію у сироватці крові.
Одночасне застосування тіазидних діуретиків може призвести до
гіперкальціємії, схильних до гіперкальціємї (наприклад, гіперпаратиреоз,
злоякісні новоутворення або вітамін-D-опосередковані стани) у схильних до
цього пацієнтів за рахунок збільшення канальцевої реабсорбції кальцію. |
Подвійна
блокада РААС з антагоністами рецепторів ангіотензину II, інгібіторами АПФ а=
бо
аліскіреном
Клінічні дані продемонстрували, що подвійна бло=
када
РААС за допомогою супутнього застосування інгібіторів АПФ, антагоністів
рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана із підвищеним ризиком
розвитку побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і порушення
функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з
монотерапією речовиною, що впливає на РААС.
Особливості застосування.
Безпеку та ефективність амлодипіну при гіпертонічному кризі не
досліджували.
Пацієнти з
дефіцитом натрію та дегідратацією
Надмірна гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію, спостерігалас=
я в
1,7 % пацієнтів, які отримували максимальну дозу Препарату (10 мг/320 мг/25
мг), порівняно з 1,8 % пацієнтів, =
які
отримували валсартан/гідрохлоротіазид (320 мг/25 мг), 0,4 % пацієнтів, які =
отримували
амлодипін/валсартан (10 мг/320 мг), та 0,2 % пацієнтів, які отримували
гідрохлоротіазид/амлодипін (25 мг/10 мг), у контрольованому дослідженні з
участю пацієнтів з помірною або тяжкою неускладненою гіпертензією.
У пацієнтів із дефіцитом солей
та/або дегідратацією, які отримують діуретики у високих дозах, може виникати
симптоматична артеріальна гіпотензія після початку застосування препарату.
Рекомендовано коригувати такий стан перед застосуванням препарату або уважно
спостерігати за пацієнтом на початку лікування.
Якщо при застосуванні препара=
ту
виникає виражена артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати горизонтально=
го
положення з припіднятими нижніми кінцівками і, якщо необхідно, внутрішньове=
нно
інфузійно ввести фізіологічний розчин. Лікування можна продовжувати після
стабілізації артеріального тиску.
Зміни рівнів
електролітів сироватки крові
Амлодипін/валсартан/гідрохлоротіазид
У контрольованому дослідженні
препарату протидіючий ефект валсартану 320 мг та гідрохлоротіазиду 25 мг на
рівень калію в сироватці крові приблизно врівноважує один одного у багатьох
хворих. В інших пацієнтів один або інший ефект може бути домінуючим.
Необхідно періодично перевіря=
ти
рівні електролітів сироватки крові, щоб визначити можливий електролітний
дисбаланс.
Періодичне визначення рівнів
електролітів і калію у сироватці крові слід проводити через відповідні пром=
іжки
часу для попередження можливого електролітного дисбалансу, особливо у паціє=
нтів
з такими факторами ризику як порушення функції нирок, лікування іншими
препаратами та електролітний дисбаланс в анамнезі.
Валсартан
Одночасне застосування з
калійвмісними добавками, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що
містять калій, або іншими препаратами, що можуть підвищувати рівні калію
(наприклад гепарином), не рекомендоване. При необхідності слід контролювати
рівні калію.
Гідрохлоротіазид
Повідомляли про розвиток
гіпокаліємії при лікуванні тіазидними діуретиками, в тому числі
гідрохлоротіазидом.
Лікування препаратом слід
розпочинати тільки після корекції гіпокаліємії та будь-якої співіснуючої
гіпомагніємії. Тіазидні діуретики можуть призвести до появи гіпокаліємії або
загострювати наявну гіпокаліємію. Тіазидні діуретики слід застосовувати з о=
бережністю
пацієнтам зі станами, що включають втрату калію, наприклад, солевтратна
нефропатія та преренальне (кардіогенне) порушення функції нирок. Якщо
гіпокаліємія розвивається під час терапії гідрохлоротіазидом, застосування
препарату слід припинити до стабільної корекції калієвого балансу.
Лікування тіазидними діуретик=
ами,
включаючи гідрохлоротіазид, пов’язане з розвитком гіпонатріємії і
гіпохлоремічного алкалозу або з загостренням існуючої гіпонатріємії.
Спостерігається гіпонатріємія, що супроводжується неврологічними симптомами
(нудота, прогресуюча дезорієнтація, апатія). Лікування гідрохлоротіазидом с=
лід
розпочинати лише після корекції існуючої гіпонатріємії. У разі тяжкої або
швидкої гіпонатріємії під час лікування препаратом застосування лікарського=
засобу
слід припинити до нормалізації натріємії. Тіазиди, в тому числі
гідрохлоротіазид, посилюють виведення магнію із сечею, що може призводити до
гіпомагніємії. При застосуванні тіазидних діуретиків знижується екскреція
кальцію, що може призводити до гіперкальціємії.
Усім пацієнтам, які отримують
тіазидні діуретики, необхідний проводити періодичний моніторинг рівня
електролітів, особливо калію, натрію та магнію.
Порушення
функції нирок
Тіазидні діуретики можуть прискорити азотемію у пацієнтів з хронічним захворюванням нирок.
При застосуванні препарату
рекомендовано періодично контролювати рівень калію, креатиніну та сечової
кислоти у сироватці крові пацієнтів з порушенням функції нирок.
Препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю, анурією=
або
пацієнтам, які знаходяться на діалізі.
Немає необхідності у коригува=
нні
дози препарату пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до помірного
ступеня тяжкості (ШКФ ≥30 мл/хв/1,73 м2).
Стеноз нирк=
ової
артерії
Препарат потрібно застосовувати з обережністю д=
ля
лікування гіпертензії у пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом нирко=
вої
артерії або стенозом нирки, оскільки рівні сечовини та креатиніну в сироват=
ці
крові можуть збільшуватися.
Транспланта=
ція
нирки
На даний час немає інформації=
щодо
безпеки застосування препарату пацієнтам, яким нещодавно проведено
трансплантацію нирки.
Порушення
функції печінки
Валсартан головним чином
виводиться у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення амлодипіну
подовжується та показник AUC (ко=
нцентрація
у плазмі – час) вищий у
пацієнтів з порушеннями функції печінки; рекомендації щодо дозувань відсутн=
і.
Для пацієнтів із порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня
тяжкості, що не супроводжуються холестазом, максимальна рекомендована доза
валсартану становить 80 мг. З цієї причини препарат не показаний для такої
групи пацієнтів.
Ангіоневротичний набряк.
Набряк Квінке, у тому числі набряк гортані та
голосової щілини, що можуть призвести до обструкції дихальних шляхів, і/або
набряк обличчя, губ, глотки і/або язика спостерігалися у пацієнтів, які
застосовували валсартан. Деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке
при прийомі інших препаратів, у тому числі інгібіторів
ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Застосування препарату слід
негайно припинити при виникненні набряку Квінке; повторне застосування не
рекомендоване.
Ангіоневротичний набряк кишечника
Повідомлялося про ангіоневротичний набряк кишечника у
пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II,
включаючи валсартан (див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів
спостерігалися біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми зникають
після відміни антагоністів рецепторів ангіотензину II=
.
Якщо діагностовано ангіоневротичний набряк кишечника, валсартан слід припинити та розпочати
відповідний моніторинг до повного зникнення симптомів.
Серцева
недостатність та захворювання коронарних артерій/стан після перенесеного
інфаркту міокарда
Внаслідок пригнічення
ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) у пацієнтів із підвищеною
чутливістю можуть очікуватися порушення функції нирок. У пацієнтів із тяжкою
серцевою недостатністю, в яких функція нирок може залежати від активності Р=
ААС,
лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і антаго=
ністами
ангіотензинових рецепторів призводить до олігурії та/або прогресуючої азоте=
мії
(рідко) з гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Про
подібні результати повідомлялося щодо валсартану. Оцінка пацієнтів із серце=
вою
недостатністю або після перенесеного інфаркту міокарда повинна завжди включ=
ати
оцінку функції нирок.
У довгостроковому
плацебо-контрольованому дослідженні амлодипіну (PRAISE-2) у пацієнтів із
серцевою недостатністю неішемічного походження класу III і IV за класифікац=
ією NYHA
(Нью-Йоркської кардіологічної асоціації) при застосуванні амлодипіну частота
випадків розвитку набряку легень була вищою, незважаючи на незначну різницю=
у
появі чи погіршенні серцевої недостатності
порівняно з такою при застосуванні плацебо.
Пацієнтам із застійною серцев=
ою
недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід
застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик
серцево-судинних подій та летального наслідку.
Рекомендовано з обережністю
призначати препарат пацієнтам із серцевою недостатністю та захворюваннями
коронарних артерій, особливо у максимальній дозі препарату –
10 мг/320 мг/
25 мг, оскільки дані щодо
застосування препарату цій групі пацієнтів обмежені.
Стеноз
аортального і мітрального клапанів
Як і при застосуванні інших
вазодилататорів, з особливою обережністю призначати препарат пацієнтам зі
стенозом аортального і мітрального клапанів невисокого ступеня.
Вагітність<= o:p>
Лікування антагоністами
рецепторів ангіотензину II (AРАІІ) не слід розпочинати у період вагітності.
Якщо продовження терапії АРАІІ є необхідним, пацієнтам, які планують
вагітність, необхідно перейти на лікування альтернативними антигіпертензивн=
ими
засобами, які мають встановлений профіль безпеки для застосування вагітним.=
У
разі настання вагітності лікування AРАII потрібно негайно припинити і, якщо
необхідно, розпочати альтернативну терапію.
Первинний
гіперальдостеронізм
Пацієнтів з первинним
гіперальдостеронізмом не слід лікувати антагоністом ангіотензину ІІ
валсартаном, оскільки у них не активована система ренін-ангіотензин. Тому
препарат Валмісар НА не рекомендов=
аний
для цієї групи пацієнтів.
Системний
червоний вовчак
Є повідомлення, що тіазидні
діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, загострюють або активують перебіг
системного червоного вовчака.
Інші поруше=
ння
метаболізму
Тіазидні діуретики, включаючи
гідрохлоротіазид, можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати р=
івні
холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти у сироватці крові. Може виникн=
ути
необхідність у коригуванні дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних
засобів пацієнтам із цукровим діабетом.
Оскільки препарат містить
гідрохлоротіазид, він протипоказаний при системній гіперурикемії.
Гідрохлоротіазид може підвищувати рівні сечової кислоти в сироватці крові в=
наслідок
зниження кліренсу сечової кислоти та може спричиняти загострення гіперурике=
мії,
а також раптову подагру у чутливих пацієнтів.
Тіазиди можуть послаблювати
екскрецію кальцію з сечею і спричиняти періодичне та незначне підвищення рі=
вня
кальцію у сироватці крові при відсутності відомих порушень метаболізму каль=
цію.
Застосування препарату слід припинити, якщо під час лікування розвивається
гіперкальціємія. Під час лікування тіазидами періодично слід контролювати
рівень кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про
прихований гіперпаратиреоз. Слід припинити застосування тіазидів перед
проведенням тестів щодо функції паращитовидної залози.
Фоточутливі=
сть
Про випадки реакцій
фоточутливості повідомляли при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реак=
ції
фоточутливості виникають протягом прийому препарату, рекомендовано припинити
лікування. Якщо відновлення застосування діуретика вважається необхідним,
рекомендовано захищати відкриті ділянки тіла від сонячних променів або штуч=
ного
УФО.
Хоріоїдальний
випіт, гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома
Застосування Гідрохлоротіазид=
у,
сульфонаміду було асоційоване з алергійною реакцією, що призвела до
хоріоїдального випіту з дефектом зорового поля, гострої транзиторної міопії=
та гострої
закритокутової глаукоми. Симптоми включали гострий початок зниження гостроти
зору або біль в очах та зазвичай з’являлися в перші години або перший тиждень після поча=
тку
лікування. Нелікована закритокутова глаукома може призводити до необоротної=
втрати
зору.
В першу чергу, необхідно яком=
ога
швидше припинити застосування гідрохлоротіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск
залишається не контрольованим, слід розглянути необхідність негайного
медикаментозного або хірургічного лікування. Факторами ризику розвитку
закритокутової глаукоми можуть бути алергічні реакції на сульфонамід або
пеніцилін в анамнезі. (див. розділ «Побічні реакції»).
Загальні
З обережністю призначати преп=
арат
пацієнтам, у яких спостерігалася гіперчутливість до інших антагоністів
рецепторів ангіотензину ІІ. Виникнення реакцій гіперчутливості до
гідрохлоротіазиду більш імовірне у пацієнтів з алергією та астмою.
Пацієнти
літнього віку (віком від 65 років)
Рекомендовано з обережністю,
зокрема часто контролюючи артеріальний тиск, призначати препарат пацієнтам
літнього віку, особливо максимальні дози препарату10 мг/320 мг/25 мг,
оскільки дані щодо застосування препарату пацієнтам цієї групи обмежені.
Подвійна
блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)
Існують докази того, що супутнє застосування
інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену
підвищує ризик гіпотензії, може призводити до підвищення випадків гіпотензі=
ї,
гіперкаліємії та порушень функції нирок (включаючи гостру ниркову
недостатність).
У зв’язку з цим подвійна блокада РААС шляхом
супутнього застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензи=
ну
II або аліскірену не рекомендується.
Якщо подвійна блокада потрібна, то її слід
проводити під ретельним наглядом фахівця і при постійному контролі функції
нирок, рівня електролітів і артеріального тиску. Супутнє застосування
інгібіторів АПФ і антагоністів рецепторів ангіотензину II не рекомендується
пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Немеланомний
рак шкіри
Підвищений ризик немеланомного раку шкіри (НМРШ)
(базально-клітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома) зі збільшенням
кумулятивної дози гідрохлоротіазиду спостерігався у двох епідеміологічних д=
ослідженнях,
що базуються на датському національному реєстрі раку. Фотосенсибілізуюча дія
гідрохлоротіазиду може виступати потенційним механізмом розвитку НМРШ.
Пацієнти, які приймають гідрохлоротіазид, повин=
ні
бути поінформовані про ризик НМРШ. Таким пацієнтам рекомендовано регулярно
перевіряти шкіру на наявність нових уражень і негайно повідомляти про будь-=
які
підозрілі зміни шкіри. Можливі профілактичні заходи з метою мінімізації риз=
ику
розвитку раку шкіри, такі як обмеження впливу сонячних променів і
ультрафіолетових променів, а при впливі
сонячного світла – використання адекватного захисту. Підозрілі ураження шкі=
ри
слід негайно вивчити, включаючи гістологічні дослідження біопсій. Застосува=
ння
гідрохлоротіазиду також має бути переглянуте для пацієнтів із НМРШ в анамне=
зі.
Гостра респіраторна токсичність
Повідомлялося про дуже рідкіс=
ні
випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний
дистрес-синдром (ГРДС), після прийому гідрохлоротіазиду. Набряк легенів
зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому
гідрохлоротіазиду. На початку симптоми включають задишку, лихоманку, погірш=
ення
легеневої функції та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, лікарський засіб с=
лід
припинити та призначити відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід
призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому
гідрохлоротіазиду.
Застосуванн=
я у
період вагітності або годування груддю.
Вагітність<=
/span>
Амлодипін
Дослідження щодо безпеки застосування амлодипін=
у у
період вагітності не проводили. У дослідженнях на тваринах репродуктивна
токсичність спостерігалася при застосуванні високих доз. Застосування у пер=
іод
вагітності рекомендоване, тільки якщо відсутній більш безпечний альтернатив=
ний
лікарський засіб та якщо захворювання несе більший ризик для вагітної та пл=
ода.
Валсартан
Препарат протипоказано застосовувати вагітним а=
бо
жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським зас=
обом
підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і,
якщо необхідно, – замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для
застосування вагітним.
Гідрохлоротіазид
Досвід застосування
гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо в І триместрі, обмежений.
Даних, отриманих під час досліджень на тваринах, недостатньо.
Гідрохлоротіазид проникає чер=
ез
плаценту. Фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду дає можливість
стверджувати, що застосування цього препарату у період ІІ та ІІІ триместрів
вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію і спричиняти виникнення
фетальних та неонатальних реакцій, таких як жовтяниця, порушення електроліт=
ного
балансу і тромбоцитопенія, а також може асоціюватися з іншими побічними
реакціями, що спостерігаються у дорослих.
Амлодипін/валсартан/гідрохлоротіазид
Немає досвіду застосування
препарату вагітним жінкам. Наявні дані стосовно компонентів препарату дають
можливість стверджувати, що застосування препарату протипоказано.
Період
годування груддю
Амлодипін проникає у грудне
молоко. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінювалася з
межквартильним діапазоном 3–7 %, максимально 15 %. Вплив амлодипіну на немо=
вля
невідомий. Інформація щодо застосуванння валсартану у період годування груд=
дю
відсутня. Гідрохлоротіазид виявляється у грудному молоці у невеликих
кількостях. Тіазиди у високих дозах, що спричиняють сильний діурез, можуть
перешкоджати виробленню грудного молока.
Застосування препарату
протипоказано протягом періоду годування груддю.
Фертильніст=
ь
Клінічних досліджень, пов’яза=
них
із застосуванням препарату, щодо фертильності немає.
Валсартан
Ва=
лсартан
не мав жодного шкідливого впливу на репродуктивну функцію самців або самок
щурів при пероральних дозах до 200 мг/кг/добу. Ця доза в 6 разів перевищує
максимальну рекомендовану дозу для людини, розраховану в мг/м2
(розрахунки передбачають пероральну дозу 320 мг/добу для пацієнта з масою т=
іла
60 кг).
Амлодипін
У
деяких пацієнтів, які отримували блокатори кальцієвих каналів, були
зареєстровані оборотні біохімічні зміни головок сперматозоїдів. Клінічні да=
ні є
недостатніми щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність. В одному
дослідженні на щурах було виявлено несприятливі впливи на чоловічу
фертильність.
Здатність
впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими
механізмами.
У пацієнтів, які застосовують препарат, може
виникати запаморочення або відчуття слабкості після прийому препарату, тому
вони повинні враховувати це під час керування автотранспортом та роботи з
потенційно небезпечними механізмами.
Амлодипін може слабко або помірно впливати на
здатність керувати автотранспортом або працювати
з іншими механізмами. Якщо пацієнти під час застосування амлодипіну відчува=
ють запаморочення,
головний біль, втому або нудоту, їхня реакція може порушуватися.
Спосіб застосування та дози.
Спосіб
застосування
Препарат можна застосовувати
незалежно від прийому їжі. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи водою, в
один і той же час доби, бажано вранці.
Дозування
Рекомендована доза препарату–=
1
таблетка на добу, бажано вранці.
Перед переходом на застосуван=
ня
препарату стан пацієнта повинен бути контрольованим незмінними дозами
монопрепаратів, які слід приймати одночасно. Доза препарату повинна залежати
від доз окремих компонентів комбінації, які застосовують на момент зміни
препарату.
Максимальна рекомендована доза
препарату – 10 мг/320 мг/25 мг.
Окремі групи
пацієнтів
Порушення функції нирок
Оскільки до складу препарату
входить гідрохлоротіазид, препарат протипоказаний пацієнтам з анурією та
тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації
(ШКФ) <30 мл/хв/1,73 м2).
Немає необхідності у коригуванні дози пацієнтам=
з
порушеннями функції нирок від легкого до помірного ступеня тяжкості.=
Порушення функції печінки
Оскільки до складу препарату
входить валсартан, препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями
функції печінки. Пацієнтам з порушеннями функції печінки від легкого до
помірного ступеня тяжкості, що не супроводжуються холестазом, максимальна
рекомендована доза валсартану становить 80 мг, і тому препарат не показаний=
для
цієї групи пацієнтів. Пацієнтам з порушеннями функції печінки від легкого до
помірного ступеня тяжкості рекомендації щодо дозування амлодипіну не
встановлені. При переведенні пацієнтів з гіпертонічною хворобою з порушенням
функції печінки на препарат потрібно використовувати найнижчу доступну дозу
амлодипіну.
Серцева недостатність та захворювання коронарних артерій
Досвід застосування препарату,
особливо у максимальних дозах, пацієнтам із серцевою недостатністю та
захворюваннями коронарних артерій обмежений. Рекомендовано з обережністю
застосовувати препарат пацієнтам із серцевою недостатністю та захворюваннями
коронарних артерій, особливо максимальну дозу препарату
10 мг/320 мг/25 мг.
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)
Рекомендовано з обережністю,
зокрема часто контролюючи артеріальний тиск, призначати препарат пацієнтам
літнього віку, особливо максимальну дозу препарату 10 мг/320 мг/25 мг, оскі=
льки
дані щодо застосування препарату цій групі пацієнтів обмежені. При переведе=
нні
пацієнтів літнього віку на препарат потрібно використовувати найнижчу досту=
пну
дозу амлодипіну.
Педіатрична
популяція
Немає відповідних даних про застосування препар=
ату
пацієнтам педіатричної популяції (пацієнтів віком до 18 років) за показанням
артеріальна гіпертензія.
Діти.
Безпека та
ефективність застосування дітям не встановлена, тому препарат не слід
застосовувати пацієнтам цієї вікової групи.
Передозування.=
Симптоми
Немає даних про передозування
препарату. Основний симптом передозування – можлива виражена артеріальна
гіпотензія із запамороченням. Передозування амлодипіну може призводити до
вираженої вазодилатації периферичних судин і, можливо, рефлекторної тахікар=
дії.
Повідомлялося про виражену і потенційну пролонговану системну гіпотензію,
включаючи шок із летальним наслідком.
Рідко повідомлялося про розви=
ток
некардіогенного набряку легенів як наслідок передозування амлодипіну, який =
може
проявлятися з відстроченим початком (через 24-48 годин після прийому) і
потребувати штучної вентиляції легень. Факторами, що сприяють розвитку
некардіогенного набряку легень, можуть бути ранні реанімаційні заходи
(включаючи перевантаження рідиною) для підтримки перфузії та серцевого вики=
ду.
Лікування
Амлодипін/валсартан/гідрохлоротіазид
Клінічно виражена артеріальна
гіпотензія при передозуванні препарату потребує активної підтримки
серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг функції серця і дихал=
ьної
системи, утримання нижніх кінцівок у припіднятому положенні, контроль об’єму
циркулюючої крові та діурезу. Судинозвужувальні препарати можуть бути дореч=
ними
для відновлення тонусу судин і артеріального тиску за умови, що немає
протипоказань для їх застосування. Внутрішньовенне введення кальцію глюкона=
ту
може бути ефективним для реверсії ефектів блокади кальцієвих каналів.
Амлодипін
Якщо після прийому препарату
минуло небагато часу, слід розглянути питання про індукцію блювання або
промивання шлунка. При призначенні активованого вугілля здоровим добровольц=
ям
одразу або через 2 години після прийому амлодипіну абсорбція амлодипіну
виражено знижувалась.
Малоймовірно, що амлодипін
виводиться при гемодіалізі.
Валсартан
Малоймовірно, що валсартан
виводиться при гемодіалізі.
Гідрохлоротіазид
Передозування гідрохлоротіази=
дом
супроводжується дефіцитом електролітів (гіпокаліємією, гіпохлоремією) і
гіповолемією внаслідок надмірного діурезу. Найчастішими симптомами
передозування є нудота і сонливість. Гіпокаліємія може призводити до спазмів
м’язів та/або загострення аритмії, пов’язаної з одночасним застосуванням
глікозидів наперстянки або деяких антиаритмічних лікарських препаратів.
Рівень, до якого гідрохлороті=
азид
виводиться при проведенні гемодіалізу, не встановлений.
Побічні реакції.
Про=
філь
безпеки застосування препарату, представлений нижче, базується на клінічних
дослідженнях препарату та відомому профілю безпеки окремих його компонентів:
амлодипіну, валсартану та гідрохлоротіазиду.
Резюме профілю безпеки
Без=
пека
застосування препарату оцінювалась за максимальною дозою
10 мг/320 мг/25 мг у контрольованому короткостроковому (8 тижнів)
клінічному дослідженні з участю 2271 пацієнта, 582 з яких отримали валсарта=
н у
поєднанні з амлодипіном та гідрохлоротіазидом. Побічні реакції, як правило,
були легкими та минущими і лише рідко вимагали припинення терапії. У цьому
активному контрольованому клінічному дослідженні найпоширенішими причинами
припинення терапії із застосуванням препарату були запаморочення та гіпотен=
зія
(0,7 %).
У
8-тижневому контрольованому клінічному дослідженні не спостерігали жодних
суттєвих нових або неочікуваних побічних ефектів при застосуванні потрійної
терапії порівняно з відомими ефектами монотерапії або подвійної терапії ком=
понентами
препарату.
У
8-тижневому контрольованому клінічному дослідженні зміни лабораторних
показників, що спостерігалися при застосуванні препарату, були незначними і
відповідали фармакологічному механізму дії монотерапевтичних засобів. Наявн=
ість
валсартану в потрійній комбінації послаблює гіпокаліємічний ефект
гідрохлоротіазиду.
Побічні реакції, подані у таб=
лиці
2 за класами систем органів (MedDRA) та частотою, представлені стосовно
препарату (амлодипін/валсартан/гідрохлоротіазид) і окремо стосовно амлодипі=
ну,
валсартану і гідрохлоротіазиду.
Дуже часто: ≥1/10; част=
о:
від ≥1/100 до <1/10; нечасто: від ≥1/1000 до <1/100; рідк=
о:
від ≥1/10000 до <1/1 000; дуже рідко: <1/10000; невідомо
(неможливо визначити за наявними даними).
=
Таблиця 2
|
Класи сис=
тем
органів (MedDRA) |
Побічні
реакції |
Частота |
|||
|
Валмісар =
НА |
Амлодипін=
|
Валсартан=
|
Гідрохлор=
о- тіазид |
||
|
Доброякіс=
ні,
злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи) |
Немеланом=
ний
рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома) |
-- |
-- |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
З боку
системи крові та лімфатичної системи |
Агранулоц=
итоз,
недостатність кісткового мозку |
-- |
-- |
-- |
Дуже рідк=
о |
|
Зниження
рівнів гемоглобіну і гематокриту |
-- |
-- |
Невідомо =
|
-- |
|
|
Гемолітич=
на
анемія |
-- |
-- |
-- |
Дуже рідк=
о |
|
|
Лейкопені=
я |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
Дуже рідк=
о |
|
|
Нейтропен=
ія |
-- |
-- |
Невідомо =
|
-- |
|
|
Тромбоцит=
опенія,
іноді з пурпурою |
-- |
Дуже рідк=
о |
Невідомо =
|
Рідко |
|
|
Апластична
анемія |
-- |
-- |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
З боку
імунної системи |
Гіперчутл=
ивість
|
-- |
Дуже рідк=
о |
Невідомо =
|
Дуже рідк=
о |
|
З боку
метаболізму та харчування |
Анорексія=
|
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
-- |
|
Гіперкаль=
ціємія
|
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
Рідко |
|
|
Гіперглік=
емія
|
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
Рідко |
|
|
Гіперліпі=
демія
|
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
-- |
|
|
Гіперурик=
емія
|
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
Часто |
|
|
Гіперхлор=
емічний
алкалоз |
-- |
-- |
-- |
Дуже рідк=
о |
|
|
Гіпокаліє=
мія |
Часто |
-- |
-- |
Дуже част=
о |
|
|
Гіпомагні=
ємія
|
-- |
-- |
-- |
Часто |
|
|
Гіпонатрі=
ємія
|
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
Часто |
|
|
Погіршення
метаболічних ознак діабету |
-- |
-- |
-- |
Рідко |
|
|
З боку
психіки |
Депресія<= o:p> |
-- |
Нечасто |
-- |
Рідко |
|
Безсоння/=
порушення
сну |
Нечасто <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
-- |
Рідко |
|
|
Зміни нас=
трою
|
-- |
Нечасто <= o:p> |
-- |
|
|
|
Зніяковіл=
ість |
-- |
Рідко |
-- |
-- |
|
|
З боку
нервової системи |
Порушення
координації |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
-- |
|
Запамороч=
ення
|
Часто |
Часто |
-- |
Рідко |
|
|
Запамороч=
ення
постуральне, запаморочення при напруженні |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
|
Дисгевзія=
|
Нечасто <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
|
|
Екстрапір=
амідний
синдром |
-- |
Невідомо =
|
-- |
-- |
|
|
Головний =
біль |
Часто |
Часто |
-- |
Рідко |
|
|
Гіпертоні=
я |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
|
Летаргія =
|
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
-- |
|
|
Парестезі=
я |
Нечасто <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
-- |
Рідко |
|
|
Периферич=
на
нейропатія, нейропатія |
Нечасто <= o:p> |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
|
Сонливіст=
ь |
Нечасто <= o:p> |
Часто |
-- |
-- |
|
|
Синкопе <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
|
|
Тремор |
-- |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
|
|
Гіпоестез=
ія |
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
З боку
органів зору |
Порушення
зору |
Нечасто <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
-- |
Рідко |
|
Розлади з=
ору |
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Гостра
закритокутова глаукома |
-- |
-- |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
Хоріоїдаль<=
/span>ний випіт |
-- =
|
-- |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
З боку
органів слуху та лабіринту |
Дзвін у в=
ухах |
-- |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
|
Вертиго <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
-- |
Нечасто <= o:p> |
-- |
|
|
З боку се=
рця |
Пальпітац=
ія |
-- |
Часто |
-- |
-- |
|
Тахікарді=
я |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
-- |
|
|
Аритмія
(включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію, фібриляцію передсердь) |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
Рідко |
|
|
Інфаркт
міокарда |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
|
З боку
судинної системи |
Припливи<= o:p> |
-- |
Часто |
-- |
-- |
|
Артеріаль=
на
гіпотензія |
Часто |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
|
|
Ортостати=
чна
гіпотензія |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
Часто |
|
|
Флебіт,
тромбофлебіт |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
-- |
|
|
Васкуліт =
|
-- |
Дуже рідк=
о |
Невідомо =
|
-- |
|
|
З боку
респіраторного тракту, органів середостіння та грудної клітки |
Кашель |
Нечасто <= o:p> |
Дуже рідк=
о |
Нечасто <= o:p> |
|
|
Диспное <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
|
|
Гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), дихальна
недостатність, набряк легень, пневмоніт |
-- |
-- |
-- |
Дуже рідк=
о |
|
|
Риніт |
-- |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
|
|
Подразнен=
ня
горла |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
-- |
|
|
З боку
травного тракту |
Абдомінал=
ьний
дискомфорт, біль у верхній частині живота |
Нечасто |
Часто |
Нечасто |
Рідко |
|
Неприємний
запах при диханні |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
|
Зміна час=
тоти
дефекації |
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Запор |
-- |
-- |
-- |
Рідко |
|
|
Зниження
апетиту |
-- |
-- |
-- |
Часто |
|
|
Діарея |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
Рідко |
|
|
Сухість у
роті |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Диспепсія=
|
Часто |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Гастрит <= o:p> |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
|
Гіперплаз=
ія
ясен |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
|
Нудота |
Нечасто |
Часто |
-- |
Часто |
|
|
Панкреати=
т |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
Дуже рідк=
о |
|
|
Блювання =
|
Нечасто |
Нечасто |
-- |
Часто |
|
|
=
Ангіоневротичний
набряк кишечнику |
-- |
-- |
Дуже рі=
дко |
--<=
/span> |
|
|
З боку
печінки |
Підвищення
рівня ферментів печінки, включаючи підвищення рівня білірубіну у сироватці
крові |
-- |
Дуже рідк=
о* |
Невідомо =
|
-- |
|
та жовчовивід-них шляхів |
Гепатит <= o:p> |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
Внутрішнь=
опечінковий
холестаз, жовтяниця |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
Рідко |
|
|
З боку шк=
іри
та підшкірної клітковини |
Алопеція =
|
-- |
Нечасто <= o:p> |
-- |
-- |
|
Ангіоневр=
отичний
набряк |
-- |
Дуже рідк=
о |
Невідомо =
|
-- |
|
|
Бульозний
дерматит |
-- |
-- |
Невідомо =
|
-- |
|
|
Шкірні
реакції, подібні до червоного вовчаку, реактивація шкірної форми червоного
вовчака |
-- |
-- |
-- |
Дуже рідк=
о |
|
|
Мультифор=
мна
еритема |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
Екзантема=
|
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Гіпергідр=
оз |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Реакції
фоточутливості |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
Рідко |
|
|
Свербіж <= o:p> |
Нечасто |
Нечасто |
Невідомо =
|
-- |
|
|
Пурпура <= o:p> |
-- |
Нечасто |
-- |
Рідко |
|
|
Висипання=
|
-- |
Нечасто |
Невідомо =
|
Часто |
|
|
Зміна кол=
ьору
шкіри |
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Кропив’ян=
ка |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
Часто |
|
|
Некротизу=
ючий
васкуліт і токсичний епідермальний некроліз |
-- |
Невідомо<= o:p> |
-- |
Дуже рідк=
о |
|
|
Ексфоліат=
ивний
дерматит |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
|
Синдром
Стівенса–Джонсона |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
|
Набряк Кв=
інке |
-- |
Дуже рідк=
о |
-- |
-- |
|
|
З боку
скелетно-м’язової системи і сполучної тканини |
Артралгія=
|
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
Біль у сп=
ині |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Опухання
суглобів |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
|
Спазми м’=
язів
|
Нечасто |
Нечасто |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
М’язова
слабкість |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
|
Міалгія <= o:p> |
Нечасто |
Нечасто |
Невідомо =
|
-- |
|
|
Біль у
кінцівках |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
|
Набряк
щиколотки |
-- |
Часто |
-- |
-- |
|
|
З боку ни=
рок
і сечовидільної системи |
Підвищення
рівня креатиніну у сироватці крові |
Нечасто |
-- |
Невідомо =
|
-- |
|
Порушення
сечовипускання |
Нечасто |
|
|
||
|
Ніктурія =
|
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Полакіурі=
я |
Часто |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Ниркова
дисфункція |
-- |
-- |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
Гостра
ниркова недостатність |
Нечасто |
-- |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
Ниркова
недостатність і порушення функції нирок |
-- |
-- |
Невідомо =
|
Рідко |
|
|
З боку
репро-дуктивної системи і молочних залоз |
Імпотенці=
я |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
Часто |
|
Гінекомас=
тія |
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Загальні
порушення та реакції у місці застосування |
Абазія,
порушення ходи |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
Астенія <= o:p> |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
Дискомфор=
т,
нездужання |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Слабкість=
|
Часто |
Часто |
Нечасто |
-- |
|
|
Некардіал=
ьний
біль у грудній клітці |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Набряки <= o:p> |
Часто |
Часто |
-- |
-- |
|
|
Пропасниц=
я |
-- |
-- |
-- |
Невідомо<= o:p> |
|
|
Біль |
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Обстеженн=
я |
Підвищення
рівня ліпідів |
-- |
Дуже част=
о |
||
|
Підвищення
рівня азоту сечовини |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
|
Підвищення
рівня сечової кислоти у крові |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
|
Глюкозурі=
я |
|
|
|
Рідко |
|
|
Зниження
рівня калію у крові |
Нечасто |
-- |
-- |
-- |
|
|
Підвищення
рівня калію у крові |
-- |
-- |
Невідомо =
|
-- |
|
|
Збільшення
маси тіла |
Нечасто |
Нечасто |
-- |
-- |
|
|
Зменшення
маси тіла |
-- |
Нечасто |
-- |
-- |
*Більш
пов’язано з холестазом.
Немеланомний
рак шкіри: на основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігаєт=
ься
кумулятивна залежність «доза-відповідь» між застосуванням гідрохлоротіазиду=
і
розвитком НМРШ.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення=
про
побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. <=
/span>Це
дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні
цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також
пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки
підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу
через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua
Термін придатності. =
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 1=
або 3, або 9 блістерів у картонній упаковці.
Категорія відпуску. <=
span
style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso-fareast-f=
ont-family:
"Times New Roman";mso-fareast-language:RU'>За рецептом.
Виробник=
. Маклеодс
Фармасьютикалс Лімітед.
Місцезна=
ходження
виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Віледж Тхеда, ПО Лодхімайра, Техсіл Бадді, Дістрікт
Солан, Хімачал Прадеш, 174101, Індія.