ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу<= o:p>

МОРФІНУ ГІДРОХЛОРИД

(MORPHINE HYDROCHLORIDE)=

Склад:

д= іюча речовина: morphine;

1 мл розчину містить морфіну гідрохлориду 20 м= г;

допоміжні речовини: н= атрію хлорид, кислота хлористоводнева розведена, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. = Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:= прозора безбарвна або злегка жовтувата або жовтувато-коричнювата рідина.

Фармакотерапевтична група. Аналгетики. Опіоїди. Природні алкалої= ди опію. Морфін.

Код АТХ N02A A01.

Фармакологічні властивості.<= /i>

Ф= армакодинаміка.

Морфін зв’язується зі стереоспецифічними рецепторами в центральній нервовій системі (ЦНС). Це змінює як сприйняття б= олю, так і емоційну реакцію на біль.

Вважається, що різні підтипи опіоїдних рецепто= рів опосередковують різні терапевтичні та побічні ефекти, що спостерігаються при застосуванні морфіну. Морфін — чистий агоніст опіоїдів. Морфін має дуже вис= оку спорідненість до рецепторів μ (мю), трохи нижчу — до рецепторів σ (сигма) та κ (каппа). Ефекти впливу на ЦНС виражені у зв’язуванні з рецепторами, які зумовлюють такі ефекти:

μ (мю) рецептори: су= праспінальна аналгезія, пригнічення дихання, ейфорія та психічна залежність;<= /span>

κ (каппа) рецептори: спінальна аналгезія, звуження зіниць та седація;

σ (сигма) рецептори: дисфорія та галюцина= ції.

Є повідомлення про те, що у самців щурів морфін може знижувати фертильність та пошкоджувати хромосоми у статевих клітинах.<= o:p>

Фармакокінетика. =

Розподіл.

Морфін розподіляється переважно в нирках, печі= нці, легенях та селезінці, в менших концентраціях — у мозку та м’язах. Морфін проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Близько 35 % дози зв’язується з б= ілками крові. Морфін проникає через плаценту та в грудне молоко.

Біотрансформація. =

Морфін переважно кон’югується з глюкуроновою кислотою в печінці та кишечнику, утворюючи морфін-3-глюкуронід та морфін-6-глюкуронід. Останній метаболіт активний і вважається, що він сприяє знеболювальному ефекту морфіну, особливо при багаторазовому пероральному застосуванні. На відміну від цього, вважається, що морфін-3-глюкуронід має антагоністичний ефект, і припускають, що цей метаболіт лежить в основі парадоксального болю, який відчувають деякі пацієнти при введенні морфію. Іншими активними метаболітами є норморфін, коде= їн та морфіну ефірсульфат. Імовірно, відбувається ентерогепатична циркуляція.

Елімінація. =

Морфін виводиться у вигляді метаболітів, голов= ним чином через нирки. Однак близько 10 % дози виводиться через жовч з калом. Близько 90 % дози морфіну виводиться через 24 години, хоча сліди можна вияв= ити в сечі через 48 годин і більше. Середній період напіввиведення становить 2 години для морфіну та 2,4–6,7 години для морфіну-3-глюкуроніду. У пацієнтів= із печінковою недостатністю період напіввиведення може бути збільшений (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

<= o:p>

К= лінічні характеристики.

П= оказання.

С= ильний біль, який можна адекватно контролювати тільки опіоїдними аналгетиками.

П= ремедикація.

І= нфаркт міокарда.

Г= острий набряк легенів.

<= o:p>

П= ротипоказання.

П= ідвищена чутливість до морфіну, інших опіоїдів або до будь-якої з допоміжних речовин= .

С= упутнє лікування агоністом/антагоністом морфіну (див. розділ «Взаємодія з іншими л= ікарськими засобами та інші види взаємодій»).

П= аралітичний ілеус або шлунково-кишкова непрохідність.

П= ригнічення дихання, тяжка бронхіальна астма або обструктивна хвороба легень.

Т= яжка печінкова недостатність.

Г= острий живіт.

<= o:p>

В= заємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.=

О= дночасне застосування опіоїдних агоністів/антагоністів, включаючи налтрексон.=

М= еханізм: конкурентне зв’язування з опіоїдними рецепторами. =

Е= фект: прискорення симптомів відміни.

І= нгібітори моноаміноксидази (ІМАО).

М= еханізм: невідомий.

Е= фект: можлива гіпотензія, посилення пригнічення ЦНС та пригнічення дихання. Морфі= н та ІМАО не слід застосовувати одночасно або протягом 14 днів після припинення прийому ІМАО (див. розділ «Особливості застосування»).

Д= епресанти ЦНС (інші опіоїдні аналгетики, барбітурати, міорелаксанти центральної дії, хлоралгідрат, фенотіазини, габапентин або прегабалін).

М= еханізм: адитивна депресія ЦНС.

Е= фект: можливе пригнічення дихання, гіпотензія, виражена седація або кома. Морфін = слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують депресанти ЦНС (див. розділ «Особливості застосування»).

С= едативні засоби, такі як бензодіазепіни або подібні за дією препарати.

В= икористання опіоїдів із седативними засобами, такими як бензодіазепіни або подібні за д= ією препарати, збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку через адитивні ефекти депресантів ЦНС. Дозу та тривалість одночасн= ого прийому слід обмежити (див. розділ «Особливості застосування»). =

Т= рициклічні антидепресанти.

Амітриптилін та кломіпрамін мо= жуть посилити знеболювальний ефект морфіну. Це може бути пов’язано з тим, що ці препарати підвищують біодоступність морфіну.

Рифампіцин та рифапентин.

М= еханізм: посилений метаболізм морфіну за рахунок індукції цитохрому P450 3A4. <= /o:p>

Е= фект: плазмові рівні морфіну можуть бути знижені. Зниження знеболювального ефекту= .

Пероральна антитромбоцитарна терапія інгібіторами P2Y12.

У пацієнтів із гострим коронарним синдромом, які отримували морфін, спостеріг= али затримку та зменшення впливу перор= альної антитромбоцитарної терапії інгібіторами P2Y12. Ця взаємодія може бути пов’язана зі зниженою моторикою шлунково-кишкового тракту і стосуватися інших опіоїдів. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома, але д= ані вказують на потенційне зниження ефективності інгібіторів P2Y12 у пацієнтів,= які застосовували їх одночасно з морфіном (див. розділ «Особливості застосуванн= я»). Для пацієнтів із гострим коронарним синдромом, для яких неможливо відмінити мор= фін і для яких швидке інгібування P2Y12 вважається критичним, може бути доцільн= им застосування парентерального інгібітору P2Y12.

А= лкоголь.

М= еханізм: адитивна депресія ЦНС.

Е= фект: посилена седація. Слід уникати одночасного застосування. =

А= нтациди.

О= дночасне застосування морфіну з антацидами може призвести до вивільнення морфіну шви= дше, ніж очікувалося, тому не слід застосовувати ці лікарські засоби одночасно, а дотримуватися інтервалу приблизно у 2 години.

Ч= ерез зниження морфіном моторики шлунково-кишкового тракту швидкість всмоктування інших лікарських засобів може бути знижена.

<= o:p>

О= собливості застосування.<= span lang=3DUK style=3D'font-family:"Times New Roman",serif;mso-bidi-font-family= :Mangal'>

П= ацієнти, які лікувались або отримували ІМАО протягом 14 днів, зазнають особливо тяжк= их проявів взаємодій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та = інші види взаємодій»).

Протягом першої доби супутнього лікування інгібіто= рами P2Y12 та морфіном спостерігалася знижена ефективн= ість лікування інгібіторами P2Y12 (див. розділ «= Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Л= ікарський засіб слід застосовувати з обережністю до операції та протягом перших 24 го= дин після операції.

М= орфін спричиняє звикання. Повідомляли про наркоманію та зловживання. <= /span>

Розлади, пов’язані з вживанням опіоїдів (РВО) (зловживання, залежність та абстинентний синдром= ).= <= u><= /p>
Толерантність і фізична та/або психологічна залежність можуть розвинутися після повторного застосування опіоїдів, таких як морфін;<= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'> повторне застосування морфіну може призвести до РВО. Вища доза та довша тривалість лікування опіоїдами може збільшити ризик розвитку РВО. Зловживання або навм= исне неправильне застосування морфіну може призвести до передозування та/або сме= рті. Ризик розвитку РВО підвищений у пацієнтів з наявністю в особистому або сімейному анамнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (включаючи розлади, пов’язані із вживанням алкоголю), у тих, хто зараз вживає тютюнові вироби, або у пацієнтів з наявн= ими іншими психічними розладами (наприклад, важка депресія, тривога та розлади особистості).

Морфін має потенціал для зловживання, подібний до інших сильних опіоїдних агоністі= в, і його слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам, які в анамнезі зловживали алкоголем або наркотиками. Також його слід застосовувати з обережністю пацієнтам, залежним від опіоїдів.

Перед початком та під час лікування морфіном слід обговорити з пацієнтом цілі лікування та схему припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також слід поінформувати про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам слід порекомендувати звернутися до ліка= ря у разі появи таких ознак.

Симптоми можуть бути зведені до мінімуму за допомо= гою коригування дози або лікарської форми, а також поступової відміни морфіну. Різке припинення лікування може спричинити абстинентний синдром (див. розді= л «Побічні реакції»).

Лікування морфіном слід проводити лише протягом короткого періоду та під суворим нагл= ядом лікаря для пацієнтів, які в анамнезі мали зловживання наркотиками або наркотичну залежність. Пацієнти повинні перебувати п= ід наглядом для виявлення ознак наркозалежної поведінки (наприклад, занадто ра= нні запити на отримання додаткової дози). Це включає перевірку супутнього прийо= му опіоїдів та психоактивних лікарських засобів (наприклад, бензодіазепінів). Пацієнтам з ознаками та симптомами РВО слід розглянути можливість консульта= ції з наркологом.=

П= ро розвиток психічної залежності від опіоїдів у пацієнтів, які належним чином лікували біль, повідомляли рідко, але відсутні дані, що демонструють справж= ню поширеність психічної залежності у хронічних хворих.

В= нутрішньочерепна гіпертензія та черепно-мозкова травма.

У= разі підвищення внутрішньочерепного тиску морфін слід застосовувати з обережніст= ю, оскільки це може спричинити подальше підвищення тиску. У пацієнтів із черепно-мозковою травмою морфін може ускладнити діагноз або клінічний переб= іг захворювання. Цим пацієнтам морфін слід застосовувати лише тоді, коли корис= ть від лікування явно перевищує ризик.

Д= ихальна недостатність.

С= лід уважно стежити за частотою дихання. Сонливість може бути ознакою декомпенса= ції. Важливо зменшити дозу морфію, якщо одночасно призначене лікування іншими знеболювальними засобами, оскільки такі комбінації збільшують ризик рапт= ового початку дихальної недостатності.

Х= ронічний запор або інші розлади кишечнику.

О= піоїди пригнічують перистальтику гладенької мускулатури. Тому перед початком лікув= ання важливо переконатися, що пацієнт не страждає на оклюзі= йний синдром, особливо на кишкову непрохідність. Запор — це поширений побічний е= фект опіоїдів. Профілактику запорів слід проводити одночасно із застосуванням морфіну.

Розлади дихання під час сну.

Опіоїди можуть викликати розлади дихання під час сну, зокрема центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксемію під час сну. Застосув= ання опіоїдів підвищує ризик виникнення ЦАС та є дозозалежним. Для пацієнтів з Ц= АС слід розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів.

Г= острий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів із серповидноклітин= ною анемією.

Ч= ерез можливий зв’язок між ГГС і застосуванням морфіну у пацієнтів із серповидн= оклітинною анемією, які отримували морфін під час вазооклюзійного кризу, необхідно забезпечити моніторинг симптомів ГГС.

Н= едостатність надниркових залоз.
О= піоїдні аналгетики можуть спричиняти оборотну наднирковозалозну недостатність, що вимагає моніторингу та замі= сної терапії глюкокортикоїдами. Наднирковозалозна недостатність може супроводжуват= ися такими симптомами як нудота, блювання, втрата апетиту, втома, слабкість, запаморочення або низький артеріальний тиск.

З= ниження рівня статевих гормонів та підвищення рівня пролактину.

Т= ривале використання опіоїдних аналгетиків може спричиняти зниження рівня статевих гормонів і збільшення рівня пролактину. Симптоми включають зниження лібідо, імпотенцію= або аменорею.

Випадки гіпералгезії, коли підвищення доз не призводить до аналгезуючого е= фекту, можуть спостерігатися дуже рідко, зокрема при прийомі високих доз. У такому разі необхідно або зменшити дозу препарату, або замінити його на інший опіоїдний лікарський засіб.

Тяжкі шкірні побічні реакції.

Повідомлялося про гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), який може становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку, у зв’язку= з застосуванням морфіну. Більшість цих реакцій виникали протягом перших 10 дн= ів лікування. Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми ГГЕП та порадити їм звернутися за медичною допомогою у разі виникнення таких симпто= мів.<= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>

Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці шкірні реакції, морфін сл= ід відмінити та розглянути можливість альтернативного лікування.

Гепатобіліарні розлади.

Морфін може спричинити дисфункцію та спазм сфінк= тера Одді, таким чином підвищуючи внутрішньочеревний тиск і збільшуючи ризик виникнення симптомів з боку жовчовивідних шляхів та панкреатиту.

Ризик, пов’язаний з одночасним застосуванням седат= ивних засобів, таких як бензодіазепіни або подібні за дією препарати.<= /span>

Одночасне застосування морфіну і седативних засобі= в, таких як бензодіазепіни або подібні за дією препарати, може призводити до седації, пригнічення дихання, коми або летального наслідку. Через ці ризики супутнє лікування такими заспокійливими засобами слід призначати пацієнтам,= які не мають інших варіантів лікування. Якщо прийнято рішення про супутнє застосування морфіну з седативними препаратами, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами щодо наявності ознак та симптомів пригнічення дихання та седації. У зв’язку з цим рекомендується інформувати пацієнтів та їхніх опікунів про такі симптоми (<= /span>див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші в= иди взаємодій»)= .

Рифампіцин може знижувати концентрації морфіну в крові. Аналгетичну дію морфіну слід контролювати, а дозу морфіну регулювати= під час і після лікування рифампіцином.

М= орфін може знизити судомний поріг у пацієнтів з епілепсією.

<= o:p>

М= орфін слід застосовувати з обережністю пацієнтам:

•= з порушеннями свідомості;

•= з судомами;

•= при захворюваннях жовчовивідних шляхів;

•= при панкреатиті;

•= з гіпотонією, пов’язаною з гіповолемією;

•= при фібриляції передсердь та при інших надшлуночкових тахікардіях;

•= при гострих болях у животі;

•= при лікуванні аналгетиками-агоністами-антагоністами опіоїдів;=

•= при лікуванні іншими депресантами ЦНС (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші в= иди взаємодій»)= ;

•= які зловживають алкоголем (див. розділ «Взає= модія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

<= o:p>

М= орфін слід застосовувати з максимальною обережністю у зменшених дозах пацієнтам п= ри:

•= хворобі Аддісона;

• гіпертрофії простати;

• гіпотиреозі;

• зниженні ємності легенів;

• нирковій та/або печінковій недостатності та у людей літнього віку (див. роз= діл «Спосіб застосування та дози»).

<= o:p>

П= ацієнти літнього віку.

Ч= ерез особливу чутливість людей літнього віку до побічних ефектів, що виникають з боку ЦНС (сплутаність свідомості) або розладів шлунково-кишкового тракту та фізіологічне зниження функції нирок слід дотримуватися обережності. Одночас= ний прийом інших препаратів, особливо трициклічних антидепресантів, ще більше підвищує імовірність розвитку таких побічних ефектів як сплутаність свідомо= сті та запор. Захворювання передміхурової залози та сечовивідних шляхів, яке ча= сто трапляється у цієї популяції, збільшує ризик затримки сечі. Однак ці міркув= ання не повинні обмежувати використання морфіну у пацієнтів літнього віку, якщо дотримано запобіжних заходів.

<= o:p>

О= дночасне вживання алкоголю та морфіну може посилити седативний ефект морфіну; слід уникати одночасного застосування.

Л= ікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

<= o:p>

З= астосування у період вагітності або годування груддю.

В= агітність.

Ч= ерез мутагенні властивості морфіну як чоловіки, так і жінки, які ведуть статеве життя, повинні застосовувати надійні засоби контрацепції під час лікування морфіном. Морфін не слід застосовувати у період вагітності, особливо під час ІІІ триместру. Якщо не існує альтернативного лікування болю, слід враховува= ти переваги для матері та потенційний ризик для плода. Морфін проникає через плаценту і може спричинити пригнічення дихання та пригнічення психофізіологічних функцій у новонародженого, якщо його вводити під час пологів. Може знадобитися реанімація. За необхідності слід розглянути питан= ня про введення опіоїдного антагоніста. Новонароджених, матері яких отримували опіоїдні аналгетики у період вагітності, слід контролювати на предмет ознак синдрому абстиненції новонароджених. Лікування може включати застосування опіоїдних лікарських засобів та допоміжні заходи. =

Л= актація.

М= орфін не слід застосовувати під час годування груддю. Морфін проникає у грудне молоко. Співвідношення коефіцієнтів концентрації морфіну у молоці та у плаз= мі крові становить приблизно 3:1.

Ф= ертильність.

За даними доклінічних досліджень, морфін може знижувати фертильність (див. роз= діл «Фармакологічні властивості»).

<= o:p>

З= датність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

М= орфін може суттєво вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами, особливо на початку лікування та при збільшенні дози, а також = при сумісному застосуванні з алкоголем або седативними препаратами.<= /span>

<= o:p>

С= посіб застосування та дози.

З= астосовувати внутрішньом’язово, підшкірно, внутрішньовенно або епідурально.

Д= оза залежить від тяжкості болю, віку пацієнта та попередніх потреб у знеболенні= в анамнезі. Існує значна різниця у потребі дози та відповіді навіть у пацієнт= ів із нормальною функцією печінки та нирок.

В= нутрішньовенне введення.

Д= ля постійного внутрішньовенного введення лікарський засіб слід вводити повільн= о у вигляді інфузії зі швидкістю 2 мг/хв до полегшення болю. У пацієнтів, толерантних до опіоїдів, можуть знадобитися більш високі дози. <= /span>

Е= підуральне введення.

З= вичайна початкова доза становить 2–4 мг, зазвичай розбавлена 0,9 % розчином натрію хлориду. Після закінчення знеболювальної дії, зазвичай через 6–24 години, п= ри необхідності можна вводити нову дозу від 1 до 2 мг. Для полегшення тривалого болю ракові хворі зазвичай вимагають більш високих доз і безперервної епідуральної інфузії. Добова доза для дорослих зазвичай не перевищує 100 мг= на добу, але в деяких випадках для зменшення болю потрібна більш висока доза, особливо на пізніх стадіях захворювання.

<= o:p>

Р= екомендовані дози.

Д= орослі.

І= нфаркт міокарда, набряк легенів: спочатку можна вводити від 2 до 8 мг дуже повільно шляхом внутрішньовенної ін’єкції, додаючи при необхідності 2–6 мг, з інтервалом від 5 до 15 хвилин.=

С= ильний біль: = 10–20 мг внутрішньом’язово або підшкірно.

П= ремедикація: дози індивідуальні. =

П= ацієнти літнього віку.

Д= ля пацієнтів літнього віку початкова доза має бути нижчою, а потім дозу слід титрувати індивідуально до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Морф= ін у пацієнтів літнього віку виводиться повільніше, тому може знадобитися зменше= на добова доза.

П= орушення функції печінки.

У пацієнтів з порушенням функції печінки період напіввиведення збільшується. = Для таких пацієнтів морфін слід застосовувати з обережністю (див. розділ «Особливості застосування»). Початкова доза має бути зменшена, а інтервали = між введеннями можуть бути збільшені.

П= орушення функції нирок.

М= орфін в основному метаболізується у печінці до неактивних метаболітів, які виводя= ться нирками. Оскільки серед метаболітів є активний морфін-6-глюкуронід, рекомендується зменшити дозу для пацієнтів із гострою або хронічною нирковою недостатністю. Пацієнти з помірною/тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ від 1= 5 до 60 мл/хв) повинні отримувати 50 % нормальної дози через звичайні інтервали,= а пацієнти з термінальною нирковою недостатністю (ШКФ < 15 мл/хв) повинні отримувати 25 % від нормальної дози через звичайні інтервали.

З= ниження моторики шлунково-кишкового тракту.

П= ацієнтам зі зниженою моторикою шлунково-кишкового тракту дозу слід підбирати з особл= ивою обережністю.

Цілі лікування та його припинення.<= /p>
Перед початком лікування морфіном слід узгодити з пацієнтом стратегію лікування, включаючи тривалість та цілі лікування, а також план завершення лікування, відповідно до протоколу лікування болю. Під час терапії лікарю слід підтримувати частий контакт з пацієнтом, щоб оцінити необхідність продовжен= ня лікування, розглянути питання про припинення лікування та, за необхідності, скоригувати дози. Коли пацієнт більше не потребує терапії морфіном, може бу= ти доцільно поступово зменшувати дозу, для запобігання виникненню абстинентного синдрому. За відсутності належного контролю болю слід розглянути можливість виникнення гіпералгезії, толерантн= ості та прогресування основного захворювання (див. розділ «Особливості застосування»).

Тривалість лікування.<= /i>

Морфін не слід застосовувати довше, ніж це необхідно.<= /span>

<= o:p>

Д= іти.

0= ,1–0,2 мг/кг маси тіла внутрішньом’язово або підшкірно кожні 2–4 години (максималь= на доза становить 15 мг/добу).

В особливих випадках ін’єкцію можна робити внутрішньовенно: 0,05–0,1 мг/кг ма= си тіла.

М= орфін слід застосовувати з обережністю немовлятам та маленьким дітям, оскільки во= ни більш чутливі до опіоїдів через низьку масу тіла. =

<= o:p>

П= ередозування.

Т= оксичність.

Ч= утливість до морфію сильно варіюється від пацієнта до пацієнта. Отже, у дорослих симп= томи інтоксикації можуть виникати після введення одноразових доз, що відповідають підшкірній або внутрішньовенній дозі приблизно 30 мг. У ракових хворих ці д= ози часто перевищуються, не спричиняючи серйозних побічних ефектів. =

С= имптоми.

С= ильне передозування морфіну характеризується пригніченням дихання, важким міозом (сильно звужені зіниці), надзвичайною сонливістю, яка може перерости у ступ= ор або кому. Холодна та липка шкіра, рабдоміоліз, що переростає в ниркову недостатність, м’язову слабкість, іноді брадикардію та гіпотонію. У разі серйозного передозування, особливо при внутрішньовенному введенні, може наступити апное, колапс кровообігу, зупинка серця та летальний наслідок. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку. Аспіраційна пневмонія.

Л= ікування.

Першочергово необхідно забезп= ечити пацієнту вільний доступ повітря та застосувати примусову або контрольовану вентиляцію легень. Антагоніст опіоїдів налоксон є специфічним антидотом при депресії дихання, спричиненій передозуванням або незвичною чутливістю до опіоїдів. Тому налок= сон слід вводити у дозах відповідно до потреб пацієнта, бажано внутрішньовенно, одночасно з початком дихальної реанімації. Налоксон: 0,4 мг для дорослих (д= іти: 0,01 мг/кг) повільно внутрішньовенно. При необхідності ін’єкції слід повтор= ити. Ефект починається через 30–60 секунд і зазвичай триває 45–60 хвилин. Після внутрішньом’язової ін’єкції ефект починається через 10 хвилин і триває 2–3 години. У пацієнта спостерігається пригнічення дихання протягом 24 годин. За необхідності слід застосовувати трансфузійну терапію, оксигенотерапію, вазопресори та інші допоміжні методи лікування. Промивання шлунка може знадобитися для видалення неабсорбованого препарату.

<= o:p>

П= обічні реакції.

О= сновними ризиками застосування морфіну є депресія дихання та, меншою мірою, депресія кровообігу. Більшість побічних реакцій — дозозалежні. Найчастіші побічні реакції — запори, нудота та седація. Запор виникає у всіх пацієнтів. Прибли= зно у 30 % спостерігається нудота і блювання, які зменшуються при тривалому застосуванні. Якщо при застосуванні лікарського засобу виникає нудота та блювання, його за необхідності можна комбінувати з про= тиблювальним засобом. Седативний ефект зазвичай стихає через кілька днів прийому. У схил= ьних пацієнтів можуть виникати спазми жовчної протоки та сечовивідних шляхів.

<= o:p>

&nb= sp;

&nb= sp;

&nb= sp;

Класи органів та систем

Частота<= o:p>

Дуже час= то (≥1/10)

Часто

(≥1/100, <1/10)

Нечасто<= o:p>

(≥1/1000, <1/100)=

Рідко

(≥1/10000, <1/1000)

Дуже рід= ко

(<1/10000)

Частота невідома (неможливо встановити на підставі наявних даних)

Лабораторні показники<= /span>

Підвищена секреція АДГ.

З боку крові та лімфатичної системи

Анемія.

З боку серця

Тахікардія, брадикардія, пальпітація.

Від астенії до синкопе та серцевої недостатності.

З боку нервової системи

Седація, головний біль, запаморочення.<= /o:p>

Розгубленість.

Підвищен= ий внутрішньо-черепний тиск, млявість, тремор, парестезії, гіпергідроз.=

Високі д= ози можуть спричиняти збудження ЦНС (гіпер-алгезія (див. розділ «Особливості застосування») та аллодині= я, які не реагу-ватимуть на підвищення дози), міоклонус.

З боку органів зору

Міоз.

Порушення зору, включаючи помутніння зору, диплопію, ністагм.

З боку дихальної системи, органів грудної кл= ітки та середостіння

Диспное, гіпоксія.<= /p>

Респіраторна депресія, бронхоспазм, гіперкап= нія.

Астматич= ні напади у гі-перчутливих пацієнтів.=

Набряк легенів.

Синдром централь-ного апное сну.

З боку шлунково-кишкового тракту<= /span>

Запор, нудота, блювання.

Метеоризм.

Коліки, паралітичний ілеус, сухість у роті, здуття, диспепсія.

Панкреатит.

З боку нирок та сечовивідних шляхів

Затримка сечі після перорального або паренте-рального введення.=

Спазми сечовивідних шляхів, олігурія.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Висип, свербіж (через вивільнення гістаміну).

Кропив’я= нка (через вивільнення гістаміну), мурашки.

Гострий генералі-зований екзантема-тозний пустульоз.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини

Судоми, скутість м’язів, біль у спині. =

З боку метаболізму та харчування<= /span>

Зниження апетиту.

Інфекції та інвазії

Інфекції сечовивідних шляхів.

З боку судин

Ортостатична гіпотензія.

Гіпертензія, почервоніння обличчя.

Гіпотензія.

Флебіт у місці ін’єкції.

Загальні розлади та стан у місці введення

Гарячка.

Симптоми відміни (неспокій, блювання, підвищ= ений апетит, дратівливість, тремор, гіперактивність, закладеність носа, судоми= та плач) спостерігались у немовлят матерів, які вживали морфін під час вагітності (див. розділ «Особливості застосування»). Неадекватність, толерантність.

Периферичний набряк, пухирі та набряки у міс= ці ін’єкції.

Абстинент-ний синдром.

З боку імунної системи=

Анафілак= -тичні/анафі-лактоїдні реакції.

З боку печінки та/або ж= овчовивід-ної системи

Спазми жовчних протоків.

Спазм сфінктера Одді.

З боку психіки<= /p>

Психічні побічні ефекти можуть виникати післ= я прийому морфіну і можуть різнитися залежно від інтенсивнос-ті та характеру (залеж= но від особистості та тривалості лікування).

Перепади настрою (як правило, збудження, іно= ді дисфорії).

Зміна активності (зазвичай пригнічення, епізодичне збудження) та зміна когнітив= ної та сенсорної здатності (наприклад, схема прийняття рішень, порушення сприйняття, галюцинації (минущі), кошмари, особливо у пацієнтів літнього віку). Розгубленість, безсоння.

Психічна та фізична залежність, дезорієнтаці= я, тривожність, збудження.

<= o:p>

Наркотична залежність та абстинентний синдром (синдром відміни).

Повторне застосування опіоїдн= их аналгетиків, навіть у терапевтичних дозах, може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Ризик розвитку наркотичної залежності може варіюватися залежно від індивідуальних факторів ризику пацієнта, дозування та тривалості лікування опіоїдами.= Раптове припинення лікування або застосування опіоїдних антагоністів може спричинити розвиток абстинентного синдрому, іноді синдром відміни може розвиватися у проміжках часу між прийомами доз (див. розділ «Особливості застосування»).<= o:p>

Ф= ізіологічні симптоми абстиненції: болі в тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, черевні коліки, нудот= а, грипоподібні симптоми, тахікардія та мідріаз.

П= сихічні симптоми включають дисфорію, тривожність та дратівливість.<= /p>
Одним із факторів розвитку наркотичної залежності є потяг до наркотиків.

Термін придатності. 30 місяців.

<= o:p>

У= мови зберігання.

З= берігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

З= берігати у недоступному для дітей місці.

<= o:p>

Несумісність. Не слід змішувати з іншими препаратами. Використовувати лише розчинник, зазначений у розділі «Спосіб застосування та дози».

<= o:p>

У= паковка. По 1 мл або 5 мл в ампулі, по 5 ампул у бліст= ері, по 2 блістери у коробці.

<= o:p>

К= атегорія відпуску. = За рецептом.

<= o:p>

В= иробник. Товариство з обмеженою відповідальністю «Харк= івське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльно= сті.

Україна, 61002, Харківсь= ка обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.

&nb= sp; &nb= sp; &nb= sp; Класи органів та систем	Частота<= o:p>
Дуже час= то (≥1/10)	Часто (≥1/100, <1/10)	Нечасто<= o:p> (≥1/1000, <1/100)=	Рідко (≥1/10000, <1/1000)	Дуже рід= ко (<1/10000)	Частота невідома (неможливо встановити на підставі наявних даних)
Лабораторні показники<= /span>		Підвищена секреція АДГ.
З боку крові та лімфатичної системи	Анемія.
З боку серця			Тахікардія, брадикардія, пальпітація.	Від астенії до синкопе та серцевої недостатності.
З боку нервової системи	Седація, головний біль, запаморочення.<= /o:p>	Розгубленість.	Підвищен= ий внутрішньо-черепний тиск, млявість, тремор, парестезії, гіпергідроз.=		Високі д= ози можуть спричиняти збудження ЦНС (гіпер-алгезія (див. розділ «Особливості застосування») та аллодині= я, які не реагу-ватимуть на підвищення дози), міоклонус.
З боку органів зору		Міоз.	Порушення зору, включаючи помутніння зору, диплопію, ністагм.
З боку дихальної системи, органів грудної кл= ітки та середостіння		Диспное, гіпоксія.<= /p>	Респіраторна депресія, бронхоспазм, гіперкап= нія.	Астматич= ні напади у гі-перчутливих пацієнтів.=	Набряк легенів.	Синдром централь-ного апное сну.
З боку шлунково-кишкового тракту<= /span>	Запор, нудота, блювання.	Метеоризм.	Коліки, паралітичний ілеус, сухість у роті, здуття, диспепсія.			Панкреатит.
З боку нирок та сечовивідних шляхів		Затримка сечі після перорального або паренте-рального введення.=	Спазми сечовивідних шляхів, олігурія.
З боку шкіри та підшкірної клітковини		Висип, свербіж (через вивільнення гістаміну).		Кропив’я= нка (через вивільнення гістаміну), мурашки.		Гострий генералі-зований екзантема-тозний пустульоз.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини			Судоми, скутість м’язів, біль у спині. =
З боку метаболізму та харчування<= /span>		Зниження апетиту.
Інфекції та інвазії		Інфекції сечовивідних шляхів.
З боку судин	Ортостатична гіпотензія.		Гіпертензія, почервоніння обличчя.	Гіпотензія.	Флебіт у місці ін’єкції.
Загальні розлади та стан у місці введення	Гарячка.		Симптоми відміни (неспокій, блювання, підвищ= ений апетит, дратівливість, тремор, гіперактивність, закладеність носа, судоми= та плач) спостерігались у немовлят матерів, які вживали морфін під час вагітності (див. розділ «Особливості застосування»). Неадекватність, толерантність.	Периферичний набряк, пухирі та набряки у міс= ці ін’єкції.		Абстинент-ний синдром.
З боку імунної системи=				Анафілак= -тичні/анафі-лактоїдні реакції.
З боку печінки та/або ж= овчовивід-ної системи			Спазми жовчних протоків.			Спазм сфінктера Одді.
З боку психіки<= /p> Психічні побічні ефекти можуть виникати післ= я прийому морфіну і можуть різнитися залежно від інтенсивнос-ті та характеру (залеж= но від особистості та тривалості лікування).	Перепади настрою (як правило, збудження, іно= ді дисфорії).	Зміна активності (зазвичай пригнічення, епізодичне збудження) та зміна когнітив= ної та сенсорної здатності (наприклад, схема прийняття рішень, порушення сприйняття, галюцинації (минущі), кошмари, особливо у пацієнтів літнього віку). Розгубленість, безсоння.	Психічна та фізична залежність, дезорієнтаці= я, тривожність, збудження.