ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ІНФЛАМІН

(= Inflamin)

= ;

Скл= ад:

д= іюча речовина: meloxicam;

1 мл розчину мі= стить 10 мг мелоксикаму;

допоміжні речовини: меглюмін, глікофурол, полоксамер 188, натрію хлорид, гліцин, натр= ію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.<= /span>

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, жовтий із зеленим відтінком розчин.

=

Фармакотерапевтична група. = Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.

Код АТХ М01А С06.

= ;

Фармакологічні власт= ивості.

Фармакодинаміка.

Інфламін – це нестер= оїдний протизапальний препарат (НПЗП) класу єнолієвої кислоти, що має протизапальн= ий, аналгетичний та антипіретичний ефекти.

Інфламін виявив висо= ку протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для ін= ших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Мелоксикам повністю абсорбується після внутрішньом’язової ін’єкції. Відносна біодоступність порівняно з такою при пероральному застосуванні – майже 100%. Тому корегувати дозу при переході від внутрішньом’язового до перорального ш= ляху застосування не потрібно. Після внутрішньом’язової ін’єкції 15 мг максимальна концентрація у плазмі крові становить близько 1,6-1,8 мкг/= мл і досягається за 1-6 годин.

Розподіл. Мелоксик= ам дуже сильно зв’язується з білками плазми крові, головним чином з альбуміном (99%= ). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, де його концентрація у половину менша, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу низький, у середньому 11 л після внутрішньом’язового або внутрішньовенного шляху застосування, і показ= ує індивідуальні відхилення у межах 7-20%. Об’єм розподілу після застосування багаторазових пероральних доз мелоксикаму (від 7,5 до 15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення у межах від 11% до 32%.

Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці.

У сечі було ідентифіковано чотири різних метаболіти мелоксикаму, що є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт, 5’-карбоксимелоксикам (60% дози), формуєть= ся шляхом окислення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикам, що також виділяється меншою мірою (9% дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP 3А4 ізоензими відіграють меншу роль. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16% та 4% призначеної дози відповідно.

Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5% добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється з сечею. Період напіввиведення становить з 13 до 25 годин залежно від способу застосування (перорального, внутрішньом’язового або внутрішньовенно= го). Плазмовий кліренс становить близько 7-12 мл/хв після разової пероральн= ої дози, внутрішньовенного або ректального застосування.

Лінійність дози. Мелоксикам проявляє лінійну фармакокінетику в межах терапевтичної дози від 7,5 мг до 15 мг після перорального та внутрішньом’язового застосування.~~<= /o:p>~~

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого = до помірного ступеня суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. Паці= єнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний клір= енс. Знижене зв’язування з білками плазми крові спостерігалося у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення об’єму розподілу може призвести до збільшення концентрації вільн= ого мелоксикаму. Не слід перевищувати добову дозу 7,5 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієн= ток літнього віку жіночої статі значення AUC вищі і період напіввиведення довший порівняно з відповідними показниками у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.

Клінічні характерист= ики.

Показання.

Короткотривале симптоматичне лікування гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивн= ого спондиліту, коли інші шляхи застосування не можуть бути застосовані.<= /span>

=

Протипоказання.

– ІІІ триместр вагітності (див. роз= діл «Застосування у період вагітності або годування груддю»);=

– вік пацієнта = до 18 років;

– гіперчутливіс= ть до мелоксикаму або до інших складових лікарського засобу, або до активних речо= вин з подібною дією, таких як НПЗП, аспірин. Інфламін не слід призначати пацієн= там, у яких виникали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому аспірину чи інших НПЗП;

– шлунково-кишк= ова кровотеча або перфорація, пов’язана з попередньою терапією НПЗП в анамнезі;=

– активна або рецидивуюча пептична виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадки виразки або кровотечі);

– тяжка печінко= ва недостатність;

– тяж= ка ниркова недостатність, без застосування діалізу;

– шлу= нково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі= або інші порушення згортання крові;

– роз= лади гемостазу або одночасне застосування антикоагулянтів (протипоказання, пов’я= зані із шляхом застосування);

– тяж= ка серцева недостатність;

– лік= ування періопераційного болю при коронарному шунтуванні (КШ).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження щодо вза= ємодії проводили лише з участю дорослих.

Ризики, пов’язані з гіперкаліємією.

Деякі лікарські засо= би або терапевтичні групи можуть сприяти гіперкаліємії: калієві солі, калійзберіга= ючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоні= сти рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні препарати, (низькомолекулярні або нефракціоновані) гепарини, циклоспорин, такролімус і триметоприм.

Початок гіперкаліємі= ї може залежати від того, чи є пов’язані з нею чинники. Ризик появи гіперкаліємії зростає у разі, якщо вищезгадані лікарські засоби застосовувати супутньо з мелоксикамом.

Фармакодинамічні взаємодії.

Інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота ≥3 г/добу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див.&nb= sp;розділ «Особливості застосування»), ацетилсаліциловою кислотою в дозах ≥500 мг за один прийом або ≥3 г загальної добової доз= и.

Кортикостероїди (наприклад, глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у шлунково-кишковому тракті.<= /p>
Антикоагулянти або гепарин. Значно підвищується= ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоа= гулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»). Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах. У зв’язку з внутрішньом’яз= овим введенням розчин для ін’єкцій Інфламіну протипоказаний пацієнтам, які прохо= дять лікування антикоагулянтами (див. розділи «Протипоказання» та «Особливо= сті застосування»).

В інших ви= падках (наприклад, при профілактичних дозах) при застосуванні гепарину необхідна обережність через підвищений ризик кровотеч.

Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби.= Підвищений= ризик кровотеч шляхом пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серото= ніну (СІЗЗС). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.

Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть зменшувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функ= ції нирок (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів літнього віку= з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є оборотною. То= му комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього ві= ку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку сумісної терапії та періодично надалі (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, бета-адреноблокатори). Як і при застосуванні нижчезазначених лікарських засобів, може розвинутися зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокатор= ів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).

Інгібітори кальциневрину (наприклад, циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП шлях= ом медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролюв= ати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.

Деферасірокс.

Супутнє застосування мелоксикаму і деферасіроксу може підвищити ризик шлунково-кишк= ових побічних реакцій. Слід проявляти обережність при комбінуванні цих лікарських засобів.

Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Літій. Є дані щодо НПЗП, які підвищують рівень концен= трації літію у плазмі крові (шляхом зниження ниркової екскреції літію), які можуть досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендовано (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо комбінова= на терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування мелоксикамо= м.

Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі крові. З цієї= причини не рекомендується супутньо застосовувати НПЗП пацієнтам, які приймають висо= ку дозу метотрексату (понад 15 мг/тиждень) (див. розділ «Особливості застосування»). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які приймають низьку дозу метотрексату, у т. ч. пацієнтам з порушеною функці= єю нирок. У разі якщо потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід дотримуватися обережності у = разі, коли прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмов= ий рівень метотрексату може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнала впливу супутнь= ого лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрек= сату може зростати при лікуванні НПЗП (див. вище) (див. розділ «Побічні реакції»).

Пеметрексед. При супутньому застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом для пацієнтів із легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від 45 до 79 мл/хв) прийом Інфламіну слід призупин= ити на 5 днів до введення пеметрекседу, у день введення і на 2 дні пі= сля введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, пацієнтів = слід ретельно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишков= их побічних реакцій. Для пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 45 мл/хв) супутнє застосування мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендується.

Для пацієн= тів із нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв), дози 15 мг мелоксикаму можуть зменшити елімінацію пеметрекседу, а, отже, збільшити частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід проявляти обережність при призначенні 15 мг мелоксик= аму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів із нормальною функцією нирок (кліре= нс креатиніну ≥80 мл/хв).

Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму.

Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму шляхом порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс = мелоксикаму підвищується на 50% і період напіввиведення знижується до 13±3 годин. = Ця взаємодія є клінічно значущою.

Фармакокінетична взаємодія: вплив комбінації мелоксикаму та інших лікарських засобів на фармакокінетику.

Пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід).

Мелоксикам= майже повністю виводиться за рахунок метаболізму в печінці, який приблизно на дві третини опосередкований ферментами цитохрому (CYP) Р450 (основний шлях CYP = 2C9 та допоміжний шлях CYP 3A4) і на одну третину іншими шляхами, наприклад, шл= яхом пероксидазного окислення. Слід брати до уваги можливість фармакокінетичних взаємодій при одночасному введенні мелоксикаму і лікарських засобів, які яв= но пригнічують або метаболізуються CYP 2C9 та/або CYP 3A4. Взаємодії, опосеред= кованої CYP 2C9, можна очікувати в комбінації з такими лікарськими засобами як пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід); ця взаємодія може призвести до підвищення рівня цих засобів і мелоксикаму у пл= азмі крові. Стан пацієнтів, які приймають мелоксикам та препарати сульфонілсечов= ини або натеглінід, слід ретельно контролювати щодо розвитку гіпоглікемії.=

Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.

Діти. Дослідження взаємодії проводили тільки з участю дорослих.

<= /span>

Особливості застосування.

Побічні реакції можуть бути мінімізовані застосуванням найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідної для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та інформацію щодо шлунково-кишкових і серцево-судинн= их ризиків нижче).

Рекомендовану максимальну добову д= озу не можна перевищувати у разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.=

Інфламін не слід застосовувати для лікуван= ня пацієнтів, які потребують полегшення гострого болю.

У разі відсутності покращання після декількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.

Слід звернути увагу на езофагіт, г= астрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Слід регулярно проявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів із такими випадками в анамнезі.

Шлунково-кишкові порушення.

Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування= при наявності чи без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації є більшим при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід розпочинати лікування з найменшої ефективної доз= и. Для таких пацієнтів слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як мізопростол або інгібітори протонної помпи)= , а також для пацієнтів, які потребують сумісного застосування низької дози аспірину або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнтам = зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.=

Пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підви= щити ризик виразки або кровотечі, такі як гепарин, як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин або інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби, або ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥500 мг за один прийом або ≥3 г загальної добової дози застос= ування мелоксикаму не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарсь= кими засобами та інші види взаємодій»).

При виникн= енні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмінити лікування.

НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки.

До 15% пац= ієнтів, які застосовують НПЗП, можуть мати підвищення значень одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, можуть залишатися незмінними або можуть бути тимчасовими при продовженні лікування. Суттєві підвищення АЛТ або АСТ (приблизно у три та більше разів вище норми)= були відзначені в 1% пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Окрім цього, протягом клінічних випробувань з НПЗП були рапортовані рідкісні випадки тяж= кої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них – із летальним наслідком.

Пацієнтів = із симптомами та/або ознаками печінкової дисфункції або у яких спостерігалося відхилення печінкових тестів, потрібно оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності упродовж терапії Інфламіном. Якщо клінічні ознаки та симптоми зіставляються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад, еозинофілія, висип= ання тощо), застосування Інфламіну слід припинити.

Серцево-судинні порушення.
Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.

Пацієнтам = із факторами ризику рекомендується клінічне спостереження артеріального тиску = на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.

Дані дослі= джень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НП= ЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Недостатньо даних для виключення такого ризику для мелоксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатніст= ю, діагностованою ішемічною хворобою серця, периферичним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного обстеження. Подібне обстеження необхідне= до початку довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судин= них захворювань (наприклад, з артеріальною гіпертензією, гіперліпідемією, цукро= вим діабетом, курців).

НПЗП можуть збільшити ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Збільшення ризику пов’язано з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань можуть мат= и підвищений ризик тромботичних ускладнень.

Порушення з боку шкіри.

Повідомляли про небезпечні для життя тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз при застосуванні мелоксикаму. Пацієнти пов= инні бути проінформовані про ознаки та симптоми тяжких уражень та уважно стежити= за реакціями шкіри. Найбільший ризик виникнення синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу існує протягом перших тижнів лікування. Якщо у пацієнта присутні симптоми або ознаки синдрому Стівенса-Джонсона чи токсичного епідермального некролізу (наприклад, шкірний висип, що прогресує часто з пухирцями або ураженням слизової оболонки), потрібно припинити лікування мелоксикамом. Важливо якнайшвидше діагностувати і припинити застосування будь-яких препаратів, що можуть спричинити тяжкі ураження шкір= и: синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. З цим пов’язаний кращий прогноз при тяжких ураженнях шкіри. Якщо у пацієнта вияви= ли синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз при використ= анні мелоксикаму, застосування препарату не можна відновлювати у будь-який час у майбутньому.

Повідомлялося про випадки фіксованого медикамент= озного висипу при застосуванні мелоксикаму. Мелоксикам не слід повторно призначати пацієнтам, які мали в анамнезі фіксований медикаментозний висип пов’язаний = із застосуванням мелоксикаму. Потенційна перехресна реактивність може виникнут= и з іншими оксикамами.

Анафілактичні реакції.

Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можуть спостерігатися у пацієнтів без відомої реакції на Інфламін. Інфламін не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Даний симптоматичний комплекс виникає у пацієнтів з астмою, у яких повідомляли про риніти з або без назальних поліп= ів або у яких проявлявся тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування аспірину або інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допом= оги при виявленні анафілактичної реакції.

Параметри печінки та функція нирок.

Як і при л= ікуванні більшістю НПЗП, описані поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, підвищення креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини крові, а також інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні і мали тимчасовий характер. При значному або стійк= ому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.

Функціональна ниркова недостатність.

НПЗП внаслідок пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність шляхом зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На поча= тку лікування або після збільшення дози рекомендується ретельне спостереження діурезу та ниркової функції у пацієнтів із такими факторами ризику:

– літній вік;

– супутнє застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотенз= ину ІІ, сартанами, діуретиками (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

– гіповолемія (будь-якого ґенезу);

– застійна серцева недостатність;

– ниркова недостатність;

– нефротичний синдром;

– вовчакова нефропатія;

– тяж= кий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін <25 г/л або ≥10 за класифікацією Чайлда-П’ю).

У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефрит= ів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичних синдромів.=

Доза мелоксикаму для пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діаліз= і, не має перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам із нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну більше 25 мл/хв).

Затримка натрію, калію та води.<= /i>

НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретик= ів. Крім того, може спостерігатися зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У результаті у чутливих пацієнтів можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або артеріальна гіпертензія. Тому пацієнтам із ризиком затрим= ки натрію, калію та води рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Протипоказання»).<= /o:p>

Гіперкаліємія.

Гіперкаліємії може с= прияти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У таких випадках на регулярній основі потрібно проводити контроль рівнів калію.

Комбінація з пеметрекседом.

У пацієнтів із легко= ю та помірною нирковою недостатністю, які отримують пеметрексед, лікування мелоксикамом потрібно призупинити принаймні на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення і щонайменше на 2 дні після введення (див розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Інші застереження та заходи безпеки.

Побічні реакції часто гірше переносяться пацієнтами літнього віку, слабкими або ослабленими пацієнтами, які потребують ретельного нагляду. Як і при лікуванні іншими НП= ЗП, треба бути обережними щодо пацієнтів літнього віку, в яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій до НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорації, що можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Інфламін, як і будь-= який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.

Як і при внутрішньом’язовому застосуванні інших НПЗП, у місці ін’єкції може виникнути абсцес або некроз.

Застосуван= ня мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендо= вано жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують завагітніти або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припин= ення прийому мелоксикаму (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Лікарський= засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на ампулу 1,5 мл, тобто= по суті є вільним від натрію.

Маскування запалення та гарячки.=

Фармаколог= ічна дія Інфламіну, спрямована на зменшення гарячки та запалення, може зменшити кори= сть даних діагностики при визначенні ускладнень щодо підозрюваного неінфекційно= го больового стану.

Лікування кортикостероїдами.=

Мелоксикам= не може бути імовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.

Гематологічні ефекти.

Анемія мож= е спостерігатися у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи Інфламін. Це може бути пов’язано= із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження або макроскопічною кровотечею чи неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи Інфламін, слід контролювати гемоглобін або гематокрит, якщо наявні симптоми та ознаки анем= ії.

НПЗП гальм= ують агрегацію тромбоцитів та можуть показати подовження часу кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від аспірину, їх вплив на функцію тромбоцитів кількіс= но менший, короткочасний та оборотний. Потребують ретельного контролю пацієнти, яким призначено Інфламін та у яких можливі побічні впливи щодо змін у функц= ії тромбоцитів, такі як розлади згортання крові, або пацієнти, які отримують антикоагулянти.

Застосування пацієнтам з наявною астмою.

Пацієнти з астмою мо= жуть мати аспіринчутливу астму. Застосування аспірину пацієнтам з аспіринчутливою астмою асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. У зв’я= зку з перехресною реакцією, включаючи бронхоспазм, між аспірином та іншими НПЗП Інфламін не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до аспірину, та слід обережно застосовувати пацієнтам з наявною астмою.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Фертильність. Інфламін, як і інші лікарські засоби, що інгібу= ють синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на репродукт= ивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок,= які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.

Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змог= у припустити збільшення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошизисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менше 1% до близько 1,5%. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.

Починаючи з 20-го тижня вагітності, застосування Інфламіну може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода.= Це порушення може виникнути невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення лікування. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у другому триместрі вагітності, яке у більшості випадків зникало після припинення лікування. Пі= д час І та ІІ триместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за виня= тком нагальної потреби. Якщо жінка, яка намагається завагітніти, або вагітна протягом І та ІІ триместру застосовує мелоксикам, дозування та тривалі= сть лікування повинні бути щонайменшими. Може бути доцільним допологовий моніторинг щ= одо олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки після впливу Інфламіну протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу Інфламін слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон а= бо звуження артеріальної протоки.

У ході ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:

–&n= bsp;серцево-легеневої токсичності (з передчасним звуженням/закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);=

–&n= bsp;порушення роботи нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідрамніон= ом (див. вище).

Можливі ризики в = останні терміни вагітності для матері та новонародженого:

–&n= bsp;подовження часу кровотечі, протиагрегаційний ефект, навіть при дуже низьких дозах;

–&n= bsp;пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.<= span style=3D'background:white'>

Тому мелоксикам протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності.

Годування груддю. Хоча конкретних дан= их щодо Інфламіну немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують груддю.=

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, мелоксикам схильний не впли= вати або мати незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочен= ня, сонливість, вертиго або інші порушення центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

<= /span>

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньом’язове застосування.

Одна ін’єкція 15&nbs= p;мг 1 раз на добу.

НЕ ПЕРЕВИЩУВАТИ ДОЗУ 15 мг/добу.

Лікування повинно обмежуватися однією ін’єкцією на початку терапії з максимальною тривалістю = до 2-3 днів в обґрунтованих виняткових випадках (тобто коли інші шляхи застосування неможливі). Побічні реакції можуть бути мінімізовані застосуванням найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідного для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»).

Слід періодично оцін= ювати потребу пацієнта у симптоматичному полегшенні та його відповідь на лікуванн= я.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти л= ітнього віку та пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій.=

Рекомендована доза для пацієнтів літнього віку становить 7,5 м= г на добу. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій, наприклад, шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі або факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань, слід розпочинати лікування з 7,5 мг на д= обу (половина ампули 1,5 мл) (див. розділ «Особливості застосування»).

Ниркова недостатність.

Цей лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, які не перебувают= ь на гемодіалізі (див. розділ «Протипоказання»).

Для пацієнтів із тяж= кою нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, доза не повинна перевищ= увати 7,5 мг на добу (половина ам= пули 1,5 мл).

Пацієнтам із легкою та середньою нирковою недостатністю (а саме – пацієнтам з кліренсом креатиніну вище 25 мл/хв) зниження дози не потрібне.

Печінкова недостатність.

Пацієнтам із легкою та середньою печінковою недостатністю зменшення дози не потрібне. Щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю див. розділ «Протипоказання».

Спосіб застосування.

Препарат слід вводити повільно, шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції у верхній зовнішній квадрант сідниці, дотримуючись суворої асептичної техніки. У разі повторного введення рекомендується чергувати ліву та праву сідниці. Перед ін’єкцією важливо перевірити, щоб вістря голки не попало в судину.<= /p>
Ін’єкцію слід негайно припинити у випадку сильного болю під час ін’єкції.

У разі протезу кульш= ового суглоба ін’єкцію слід зробити в іншу сідницю.

Для продовження ліку= вання слід застосовувати пероральні форми препарату.

Діти.

Інфламін, розчин для ін’єкцій 10 мг/мл, протипоказаний дітям (віком до 18 років) (див. розділ «Протипоказання»).

= ;

Передозування.

Симптоми.

Симптоми г= острого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримуюч= ій терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до артеріальної гіпертензії, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомляли про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також може спостерігатися при передозуванні.

Лікування.

При передо= зуванні НПЗП пацієнтам рекомендовано симптоматичні та підтримуючі заходи. Досліджен= ня показали прискорене виведення мелоксикаму за допомогою 4 пероральних д= оз холестираміну 3 рази на добу.

= ;

Побічні реакції.

Дані дослі= джень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НП= ЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливості застосування»).

Набряк, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність спостерігалися при лікуван= ні НПЗП.

Більшість = побічних ефектів, що спостерігаються, шлунково-кишкового походження. Можлива пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особлив= о у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»). Після застосування спостерігалася нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливості застосування»). З меншою частотою спостерігався гастрит.<= /p>
Повідомляли про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некрол= із (див розділ «Особливості застосування»).

Критерії оцінки част= оти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥1/10); час= то (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (не можна визначити за наявними даними).

З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія;= рідко – відхиле= ння показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія. Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоци= тозу (див. «Окремі серйозні та/або часті побічні реакції»).

З боку імунної системи: нечасто – алергічні = реакції, крім анафілактичних або анафілактоїдних;

невідомо – анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.

Психічні розлади: рідко – зміна настро= ю, нічні кошмари; невідомо – сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.

З боку нервової системи: часто – головний біл= ь; нечасто – запаморочення, сонливість.

З боку органів зору: рідко – розлади функ= ції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто – <= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:UK'>запамороче= ння; рідко – дзвін у вухах.

Кардіальні порушення: рідко – відчуття серцебиття. Повідомляли про сер= цеву недостатність, пов’язану із застосуванням НПЗП.

З боку судин: нечасто – підвищення артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»), припливи= .

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко – астма у пацієнтів з алергією на аспірин та інші НПЗП; невідомо – інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.

З боку травного тракту: дуже часто = – розлади = травної системи: диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея; нечасто – прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастр= ит, відрижка; рідко – коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт; дуже рідко – шлунково-кишкова перфорація; невідомо – панкреатит. Шлунково-кишкова кровот= еча, виразки або перфорація можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особли= во у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»).=

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – <= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:UK'>порушення показників функції печінки (наприклад, підвищення трансаміназ або білірубін= у); дуже рідко – гепатит; невідомо – жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: <= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:UK'>нечасто – <= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:UK'>ангіоневро= тичний набряк, свербіж, висипання; рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка; дуже рідко – бульозний дерматит, мультиформна еритема; невідомо – реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит, фіксований медикаментозний висип (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку сечовидільної системи: нечасто – затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. розділи «Особливості застосування»= та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки крові); дуже рідко – гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів з факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»); невідомо – інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.<= /span>

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: евідомо – жіноче безпліддя, затримка овуляції.<= /o:p>

Загальні розлади та реакція у місці введення: часто – затвердіння у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції; нечасто – набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок; невідомо – грипоподібні симпт= оми.

З боку опорно-рухової системи: невідомо – артралгія, біль у спині, ознаки та симптоми, пов’язані з суглобами.

Окремі серйозні та/або часті побічні реакції. Повідомляли про дуже= рідкі випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які приймали мелоксикам та інші потенці= йно мієлотоксичні лікарські засоби (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Побічні реакції, які не асоціювалися із застосуванням препарату, але які є загальноприйнято характерними для інших сполук класу. Органічне ниркове ураження, що, імовірно, призводить до гострої ниркової недостатності: повідомлялося про дуже рідкі випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. розділ «Особливості застосування»).

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у захищеному від сонячного світла, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.=

Упаковка.= По 1,5 мл в ампулі; по 5 або 100 ампул у пачці, або по 5 ампул у блістері, по 1 блістеру в пачці.

Категорія відпуску.<= /span> За рецептом.

Виробник.= Приватне акціонерне товариство «Лекхім-Харків».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

<= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>Україна, 61115, Харківська обл., м= істо Харків, вулиця Северина Потоцького, будинок 36.

&n= bsp;