MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D172D7.A02046E0" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный обозреватель или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите обозреватель, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D172D7.A02046E0 Content-Location: file:///C:/680C8C85/UA41620101_7ABE.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застос=
ування лікарського
засобу
ЕНЗИКС® ДУО
(ENZIX® DUO)
Склад:
діючі речовини: еналапри=
лу
малеат; індапамід;
1 таблетка більшого розміру містить еналаприлу малеату 10 мг;
допоміжні речовини=
span>: лактози
моногідрат, магнію карбонат важкий, желатин, кросповідон, магнію стеарат;
1 таблетка=
, вкрита плівковою оболонкою, меншого розміру міс=
тить
індапаміду 2,5 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат,
повідон К 30, кросповідон, магнію стеарат, натрію лaурилсульфaт, тальк;
оболонка: гіпромелоза, макрогол 60=
00, тальк,
титану діоксид (Е 171).
Лікарська форма. Таблетки. Таблетки, вкриті плівко=
вою оболонкою.
Основні фізико-хіміч=
ні
властивості:
еналаприлу малеат: круглі двоопуклі таблетки білого кольору з рискою з
одного боку;
індапамід: круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого
кольору.
Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів
ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Еналаприл і діуретики.
Код АТХ=
С09В А02.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Ензикс® Дуо містить два окремі лікарські засоби в одній
упаковці: інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (AПФ) еналаприл і діуретичний засіб індапамід.
Еналаприл.
Еналаприл-малеат являє собою еналаприлову сіль малеїнової кислоти, похі=
дну
сполуку двох амінокислот – L-аланіну і L-проліну. Ангіотензин-І-перетворювальний фермент (АПФ) являє собою
пептидил-пептидазу, яка виступає каталізатором перетворення ангіотензину-І в
речовину, що підвищує артеріальний тиск – ангіотензин-ІІ. Після всмоктуванн=
я еналаприл
зазнає гідролізу з утворенням еналаприлату, який служить інгібітором АПФ.
Уповільнення АПФ призводить у результаті до зменшення концентрації
ангіотензину-ІІ у плазмі, що веде, у свою чергу, до зниження активності рен=
іну
у плазмі (за рахунок усунення негативного зворотного зв’язку з виділенням
реніну) та до зменшення секреції альдостерону.
АПФ є ідентичним кіназі-ІІ. Таким чином, еналаприл також може блокувати=
зниження
концентрації брадикініну, сильного пептидного вазодепресора. Незважаючи на =
це,
роль, яку ця обставина може відігравати в терапевтичній дії еналаприлу,
залишається відкритою для вивчення.
Оскільки механізмом, за яким еналаприл знижує артеріальний тиск крові,
вважається первинна супресія системи ренін-ангіотензин-альдостерон, то енал=
април
виявляється антигіпертензивним препаратом навіть у випадку лікування хворих=
на
артеріальну гіпертензію при низькому рівні реніну.
Призначення еналаприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить=
у
результаті до зниження обох показників – артеріального тиску і в лежачому, =
і в
стоячому положенні, причому без значного підвищення частоти серцевих скороч=
ень.
Симптоматична поступальна або ортостатична гіпотензія трапляється нечас=
то.
У деяких пацієнтів розвиток оптимального зниження артеріального тиску може
потребувати кількох тижнів терапії. Різке і раптове припинення застосування
еналаприлу не було пов’язане зі швидким підвищенням тиску крові.
Ефективний інгібіторний вплив на активність АПФ у звичайному випадку на=
стає
через
2-4 години після перорального призначення індивідуальної дози еналаприл=
у.
Прояв антигіпертензивної активності зазвичай можна помітити через 1 годину,=
а
максимальне зниження артеріального тиску крові досягається через 4-6 годин
після прийому препарату. Тривалість цього ефекту залежить від дози. Незважа=
ючи
на це, якщо виходити з умов рекомендованого дозування препарату, то його
антигіпертензивна та гемодинамічна дія триває, як було виявлено, в середньо=
му
щонайменше 24 години.
В експериментальних дослідженнях гемодинамічних ефектів з участю пацієн=
тів
зі значним підвищенням артеріального тиску зниження тиску крові супроводжув=
алося
зниженням опору в периферійних артеріях, збільшенням серцевого кровотоку при
незначних змінах або навіть при відсутності будь-яких змін частоти серцевих
скорочень. Після прийому еналаприлу спостерігалося посилення потоку крові ч=
ерез
нирки; швидкість гломерулярної фільтрації залишалась при цьому незмінною. Т=
ут
не виявлялося жодних ознак утримування натрію або води. Незважаючи на це, у
пацієнтів, які до початку лікування характеризувалися низькими швидкостями
гломерулярної фільтрації, ці показники швидкості зазвичай зростали.
У процесі короткотермінових клінічних досліджень пацієнтів з діабетом і=
без
нього, а також із захворюваннями нирок після прийому еналаприлу можна було
спостерігати зменшення кількості протеїнів у сечі та виділення імуноглобулі=
ну IgG з сечею.
Якщо еналаприл приймати одночасно з сечогінними препаратами типу тіазид=
ів,
то його вплив на зниження тиску крові виявляється щонайменше адитивним.
Еналаприл може знижувати або навіть відвертати розвиток гіпокаліємії, зумов=
леної
застосуванням тіазидів.
Є лише обмежений досвід застосування цього препарату у випадках
педіатричних пацієнтів з артеріальною гіпертензією, тобто у віці понад 6 ро=
ків.
Індапамід.
Індапамід являє собою нетіазидний сульфамід з індольним кільцем, який
належить до сімейства діуретичних препаратів. При добовій дозі 2,5 мг індап=
амід
проявляє тривалу антигіпертензивну активність у людини. Експериментальні
дослідження залежно від дози продемонстрували, що при дозі 2,5 мг на добу
антигіпертензивний ефект виявляється максимальним, а сечогінна дія залишаєт=
ься
у доклінічних межах.
При цій антигіпертензивній дозі 2,5 мг на день індапамід послаблює
підвищену реакцію судин на норадреналін у пацієнтів з підвищеним артеріальн=
им
тиском і зменшує загальний периферійний опір та артеріолярний опір.
Причетність екстраренального, тобто позаниркового механізму дії до
антигіпертензивного ефекту продемонстрована підтриманням його
антигіпертензивної ефективності у гіпертензивних пацієнтів з функціональною
відсутністю нирок.
Судинний механізм дії індапаміду включає в себе наступне:
• зниження скорочувальної здатності гладких м’язів судин унаслідок
модифікації іонного обміну через мембрани, в основному кальцію;
• розширення судин унаслідок стимуляції синтезу простагландину <=
span
lang=3DDE style=3D'mso-ansi-language:DE'>PGE2 та вазодилататора і антиагреганта тромбоцитів простацикліну
• посилення дії вазодилататора брадикініну.
Було також продемонстровано, що в результаті короткотермінової,
середньотермінової та довготермінової дії у випадку гіпертензивних пацієнтів
індапамід:
• зменшує гіпертрофію лівого шлуночка серця;
• очевидно, не змінює метаболізм ліпідів: тригліцеридів, LDL-холестерин=
у та
HDL-холестерину;
• очевидно не призводить до зміни метаболізму глюкози, навіть у
пацієнтів-діабетиків з гіпертензією. Нормалізація артеріального тиску та
помітне зниження мікроальбумінурії (мікро-кількості білка у сечі)
спостерігалися після подовженого застосування індапаміду в осіб з артеріаль=
ною
гіпертензією і діабетом.
Нарешті, одночасне призначення індапаміду разом з іншими
антигіпертензивними лікарськими препаратами (бета-блокатори, блокатори
кальцієвих каналів, інгібітори ангіотензин-І-перетворювального ферменту) ве=
де у
результаті до поліпшеного контролю гіпертензії з підвищеним відсотковим
відношенням респондентів порівняно з тим, що спостерігається у випадку тера=
пії
лише одним препаратом.
Фармакокінетика.
Еналаприл.
Абсорбція.
Після перорального прийому еналаприл швидко всмоктується, пікові величи=
ни
концентрації еналаприлу у сироватці крові з’являються протягом 1 години.
Спираючись на результати виявлення препарату в сечі, можна сказати, що ступ=
інь
всмоктування еналаприлу після перорального прийому таблетки еналаприлу
становить приблизно 60 %. Пероральний прийом препарату еналаприл не зазнає
впливу від присутності їжі у шлунково-кишковому тракті. Після всмоктування
пероральна доза еналаприлу швидко та екстенсивно гідролізує з утворенням
еналаприлату, сильного інгібітору ангіотензин-І-перетворювального ферменту.
Пікові концентрації еналаприлату у сироватці крові досягаються приблизно че=
рез
4 години після прийому пероральної дози – таблетки еналаприлу. Ефективна
тривалість періоду напіввиведення препарату з урахуванням акумуляції
еналаприлату після прийому багатократних доз таблеток еналаприлу становить =
11
годин. В осіб з нормальною функцією нирок рівноважні концентрації еналаприл=
ату
у сироватці крові були досягнуті через 4 дні лікування.
Розподіл.
У всьому діапазоні концентрацій, які характеризуються як терапевтично
важливі, зв’язування еналаприлату протеїнами плазми людини не має перевищув=
ати
показник 60 %.
Біологічна трансформ=
ація.
За винятком конверсії з утворенням еналаприлату, не спостерігалося жодн=
их
помітних ознак метаболізму еналаприлу.
Виведення з організм=
у.
Виведення еналаприлату з організму відбувається спочатку ренальним шлях=
ом.
Головними складовими частинами у сечі виявлялись еналаприлат, який становив
приблизно 40 % дози, та неперетворений еналаприл (приблизно 20 %).
Ниркова недостатніст=
ь.
Виділення еналаприлу та еналаприлату є підвищеним у пацієнтів з нирковою
недостатністю. У випадку пацієнтів зі слабким або середнім ступенем ниркової
недостатності (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) рівноважна концентрація
еналаприлату (за площею під кривою) була приблизно у 2 рази вищою, ніж у
пацієнтів з нормальною функцією нирок після прийому
5 мг препарату 1 раз на добу. У випадку серйозних порушень функції нирок
(кліренс креатиніну не перевищує 30 мл/хв) площа під кривою збільшувалась
приблизно у 8 разів. Ефективна тривалість періоду напіввиведення еналаприла=
ту
після прийому багаторазових доз таблеток подовжувалась на цьому рівні нирко=
вої
недостатності, а час досягнення рівноважних концентрацій затягувався.
Еналаприлат може видалятися з організму за допомогою загального гемодіалізу
системи кровообігу. Кліренс діалізу становить 62 мл/хв.
Діти та дорослі.
Фармакокінетичні дослідження впливу багаторазової дози препарату були
проведені за участю 40 педіатричних пацієнтів чоловічої та жіночої статі з
гіпертензією у віці від
2 місяців до ≤ 16 років. Дослідження стосувалися визначення
відповідних характеристик після щоденного перорального прийому еналаприлу
малеату у дозах від 0,07 до 0,14 мг/кг маси тіла. В цьому випадку не
спостерігалося жодних значних відмінностей між фармакокінетичними показника=
ми у
дітей та відповідними існуючими на цю дату характеристиками для дорослих.
Одержані дані свідчать про те, що збільшення площі під кривою (AUC) (приведеною до нормального показника величини дози на
Індапамід.
Абсорбція.
Індапамід швидко і повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті.
Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1-2 години після
застосування. Стадія стабільної концентрації настає через 7 діб регулярного
прийому.
Розподіл.
Зв’язування з протеїном плазми – понад 79 %.
Біологічний період напіввиведення становить від 14 до 24 годин (у
середньому 18 годин).
Виведення.
Препарат метаболізується в печінці та виводиться у вигляді неактивних
метаболітів, переважно нирками (70 % дози) і з калом (22 %).
Пацієнти з підвищеним
ризиком.
Фармакокінетичні параметри не змінюються у пацієнтів з нирковою
недостатністю. При наявності печінкової недостатності застосування тіазидни=
х і
тіазидоподібних діуретиків може спричинити печінкову енцефалопатію.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія.
Протипоказання.
Еналаприл.
Підвищена чутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини чи=
до
будь-якого іншого інгібітору АПФ.
Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного із застосуванням інгібіторів АПФ.
Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
Не слід застосовувати Ензикс® Дуо з препаратами, що містять
аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (ШКФ
< 60 мл/хв/1,73 м2).
Вагітні жінки або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у
період вагітності або годування груддю»).
Індапамід.
Підвищена чутливість до індапаміду, інших сульфонамідів або до будь-яких
допоміжних речовин; тяжка ниркова недостатнiсть; печінкова енцефалопатія або
тяжке порушення функції печiнки; гіпокаліємія.
Взаємодія з іншими
лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Еналаприл.
Гіпотензивна терапія
Супутній прийом цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект
еналаприлу. Супутній прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодила=
таторами
може додатково зменшити артеріальний тиск.
Калійзберігаючі діуретики або добавки з калієм
Інгібітори АПФ посилюють спричинену діуретиками втрату калію. Застосува=
ння
калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтер=
ену
або амілориду), а також застосування харчових добавок або сольових замінник=
ів,
що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у
сироватці крові. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємі=
єю,
їх слід застосовувати з обережністю, регулярно визначаючи рівень калію в
сироватці крові (див. розділ «О=
собливості
застосування»).
Діуретики (тіазидні =
або
петльові діуретики)
Попереднє лікування діуретиками у великих дозах може призвести до зниже=
ння
об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на
початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості застосування»).
Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика,
збільшення об’єму споживання солі чи якщо розпочати терапію з низької дози
еналаприлу.
Притидіабетичні преп=
арати
Епідеміологічні дослідження показали, що сумісне застосування інгібітор=
ів
АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних
засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку
гіпоглікемії. Цей феномен найбільш вірогідний протягом перших тижнів сумісн=
ого
прийому та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділи «Особливості
застосування», «Побічні реакції»).
Літій сироватки крові
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і літію повідомляли про
оборотні підвищення рівня літію в сироватці крові та токсичність. Супутній
прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рів=
ні
літію в сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не
рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація є
необхідною для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію=
у
сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Трициклічні
антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні
Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних
антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до
додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).
Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи
селективні інгібітори циклооксигенази-2
Нестероїдні протизапальні=
засоби
(НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2- інгібітор=
и),
можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Т=
ому
гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений
нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ=
-2.
Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи ЦОГ-2-інгібітори, та антагоністів
рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на
підвищення калію сироватки крові та може призвести до порушення функції нир=
ок.
Зазвичай ці явища оборотні.
Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких пацієнті=
в з
порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів літнього віку або пацієнті=
в зі
зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). =
Тому
таку комбінацію слід вводити з обережністю пацієнтам з порушеннями функції
нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись =
під
ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично
протягом такого лікування.
Подвійна блокада
ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RAAS)
Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ до антагоніста
рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з
ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електроліті=
в.
Під час декількох досліджень повідомлялося, що у пацієнтів зі встановленим
атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з
кінцевим ураженням органів подвійна блокада
ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов’язана з вищою частотою
артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення фун=
кції
нирок (у тому числі гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при
застосуванні одного препарату, що впливає на ренін-ангіотензин-альдостероно=
ву
систему. Не слід застосовувати Ензикс® Дуо з аліскіреном пацієнт=
ам з
цукровим діабетом або з порушенням функції нирок
(ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Протипоказання» а=
бо
«Особливості застосування»).
Препарати золота
Зрідка повідомлялося про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають на=
бряк
обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, які
лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно
інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.
Симпатоміметики
Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АП=
Ф.
Спирт етиловий
Спирт етиловий підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Ацетилсаліцилова кис=
лота,
тромболітики та β-блокатори
Еналаприл можна безпечно застосовувати супутньо з ацетилсаліциловою
кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами.
Супутня терапія інгі=
бітором
АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину
Повідомлялося, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичною хворобо=
ю,
серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням кінцевого органа
супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину
асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе,
гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову
недостатність) порівняно з такою при застосуванні тільки препарату
ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад,
комбінуванням інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ) пов=
инна
обмежуватись індивідуально визначеними випадками та супроводжуватися ретель=
ним
моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску.
Індапамід.
Нерекомендовані комб=
інації
Літій. Можливе
підвищення рівня літію у плазмі крові та поява симптомів передозування, як і
при безсольовій дієті (зниження екскреції літію з сечею). Якщо необхідно
призначити діуретик, слід провести ретельний моніторинг рівня літію у плазмі
крові та адаптувати дозу
літію.
Комбінації, що потре=
бують
обережності
Препарати,
що можуть спричинити виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу
«пірует»:
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
&nb=
sp; =
антиаритмічні препарати класу Іа (квінідин,
гідроквінідин, дизопірамід);
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
&nb=
sp;
антиаритмічні препарати класу ІІІ (аміодарон, соталол,
дофетилід, ібутилід);
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
&nb=
sp; =
деякі антипсихотичні препарати:
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
&nb=
sp; =
&nb=
sp; =
&nb=
sp;
фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин,
тіоридазин, трифлуоперазин);
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
&nb=
sp; =
&nb=
sp; =
&nb=
sp;
бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіапри=
д);
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
&nb=
sp; =
&nb=
sp; =
&nb=
sp;
бутирофенони (дроперидол, галоперидол);
- інші лікарські за=
соби:
бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенний, галофантрин,
мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін внутрішньов=
енний.
При застосуванні індапаміду з вищезазначеними
лікарськими засобами підвищується ризик виникнення шлуночкових аритмій, зок=
рема
torsades de pointes – пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу
«пірует» (гіпокаліємія є фактор=
ом
ризику).
Перед призначенням такої
комбінації слід перевірити рівень калію та у разі необхідності відкоригувати
його. Слід контролювати клінічний стан пацієнтів, електроліти плазми та ЕКГ.
При наявності гіпокаліємії рекомендовано призначати препарати, що не
спричиняють torsades de pointes.
Нестероїдні
протизапальні препарати (для системного призначення), включаючи селективні
інгібітори циклооксигенази 2, великі дози саліцилатів (≥ 3 г/добу):
- можуть
зменшувати антигіпертензивний ефект індапаміду;
- у знево=
днених
пацієнтів підвищується ризик виникнення гострої ниркової недостатності (чер=
ез
зниження гломерулярної фільтрації). Перед початком лікування необхідно
відновити водний баланс та перевірити функцію нирок.
Інгібітори АПФ. <=
/span>Можливе=
раптове
виникнення артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності у
пацієнтів зі зниженим рівнем натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом нирко=
вої
артерії).
Артеріальна гіпер=
тензія. Якщо
попереднє застосування діуретика викликало зниження рівня натрію, необхідно=
за
3 доби до початку лікування інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) припинити прийом діуретика та п=
отім
у разі необхідності відновити терапію діуретиком або розпочати прийом
інгібітору АПФ з низької початкової дози із подальшим поступовим її
підвищенням.
При застійній серцевій недостат=
ності
застосування інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози та, можливо,
після зниження дози попередньо призначеного діуретика, що виводить калій.
У будь-якому випа=
дку необхі=
дно
проводити контроль функції нирок (креатиніну плазми) протягом перших тижнів
лікування інгібітором АПФ.
Препарати, що мож=
уть
спричинити гіпокаліємію: глюко- та мінералокортикоїди (для системного
призначення), амфотерицин В (внутрішньовенний), тетракозактид, проносні
препарати, що стимулюють перистальтику – підвищують ризик виникнення гіпокаліємії (адити=
вний
ефект). Слід контролювати та у разі необхідності проводити корекцію калію у
плазмі крові, особливу увагу слід приділяти одночасній терапії із серцевими
глікозидами. Рекомендується призначати проносні препарати, що не стимулюють
перистальтику.
Серцеві глікозиди=
. Наявні=
сть
гіпокаліємії сприяє кардіотоксичності серцевих глікозидів. Слід проводити
моніторинг калію у плазмі крові, ЕКГ-контроль та у разі необхідності коригу=
вати
лікування.
Баклофен <=
/i>посилює
антигіпертензивну дію препарату. На початку терапії необхідно відновити
водно-електролітний баланс пацієнта та контролювати функцію нирок.
Комбінації, що потре=
бують
уваги
Калійзберігаючі
діуретики (амілорид, спіронолактон, триамтерен). Якщо існує доціл=
ьність
призначення такої комбінації, не виключається можливість виникнення
гіпокаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет або із нирковою
недостатністю) або гіперкаліємії. Слід проводити моніторинг рівня калію у
плазмі крові, ЕКГ-контроль та у разі необхідності коригувати терапію.
Метформін. Підвищ= ується ризик виникнення молочнокислого ацидозу у разі розвитку функціональної нирк= ової недостатності внаслідок прийому діуретиків, особливо петльових. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.<= o:p>
Йодоконтрастні
засоби. У разі дегідратації, спричиненої прийомом діуретиків, збільшується риз=
ик
розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні великих =
доз
йодоконтрастних засобів. Необхід=
но
відновити водний баланс до призначення йодоконтрастних засобів.
Іміпраміноподібні
антидепресанти, нейролептики. Посилення антигіпертензивного ефекту та ризику
розвитку ортостатичної гіпотензії за рахунок адитивного ефекту.
Солі
кальцію. Можливе виникнення гіперкальціємії внаслідок зниження елімінації кальц=
ію
нирками.
Циклоспорин,
такролімус. Ризик підвищення креатиніну у плазмі крові без вплив=
у на
рівень циркулюючого циклоспорину, навіть у разі відсутності зниження рівня
води/натрію.
Кортикостероїди,
тетракозактид (системної дії). Зменшення антигіпертензивної дії індапаміду
внаслідок затримки води та іонів натрію під впливом кортикостероїдів.
Особливості застосування.
Еналаприл.
Симптоматична гіпоте=
нзія
Симптоматичну гіпотензію рідко спостерігають у пацієнтів з неускладненою
артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які
отримують Ензикс® Дуо, симптоматична гіпотензія розвивається частіше при
гіповолемії, яка виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмежен=
ня
вживання солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у хвори=
х з діареєю
або блюванням (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші
види взаємодій» та «Побічні реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігал=
и й
у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не
супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивала=
ся
частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким
застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушенн=
ями
функції нирок. Таким пацієнтам лікування Ензиксом® Дуо слід починати під
наглядом лікаря. При зміні дози Ензиксу® Дуо та/або діуретика нагляд має бу=
ти
особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтам=
и з
ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких
надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда а=
бо
інсульту.
При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтального
положення та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин.
Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі Ензиксу® Дуо не є
протипоказанням для подальшого при=
йому,
який можна продовжувати зазвичай без ускладнень після нормалізації
артеріального тиску шляхом відновлення об’єму рідини.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим
тиском Ензикс® Дуо може додатково знизити рівень артеріального тиску. Така
реакція на прийом препарату є очікуваною та зазвичай не є підставою для
припинення лікування. У разі, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною=
до
лікування, слід зменшити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або
Ензиксом® Дуо.
Аортальний або мітра=
льний
стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю
пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шля=
ху
відтоку; їхнього прийому слід уникати у разі кардіогенного шоку та
гемодинамічно значної обструкції.
Порушення функції ни=
рок
Пацієнтам з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв)
початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див.
розділ «Спосіб застосування та дози») та надалі – з відповіддю на лікування.
Для таких пацієнтів стандартною медичною практикою є регулярний контроль вм=
істу
калію та рівня креатиніну.
Про порушення функції нирок повідомляли у зв’язку з прийомом еналаприлу=
, що
головним чином спостерігалось у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю а=
бо з
захворюванням нирок, включаючи стеноз артерії нирок. При своєчасному виявле=
нні
та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з терапією
еналаприлом, зазвичай має оборотний характер.
У деяких пацієнтів з гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання
нирок до початку лікування, еналаприл сумісно з діуретиками спричиняв зазви=
чай
незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у
сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зменшення дози та/або
відміна діуретика. Ця ситуація підвищує імовірність наявного стенозу артерії
нирок (див. розділ «Особливості застосування»: Реноваскулярна гіпертензія).=
Реноваскулярна гіпер=
тензія
Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатност=
і,
коли пацієнти з двостороннім стенозом артерій нирок або стенозом артерії єд=
иної
функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функції нирок можлива
вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієн=
там
лікування слід розпочинати малими дозами під ретельним наглядом лікаря з
обережним титруванням та моніторингом функції нирок.
Трансплантація нирки=
Немає досвіду щодо прийому препарату Ензикс® Дуо пацієнтами, які недавно
перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендов=
ано
лікування препаратом Ензикс® Дуо.
Печінкова недостатні=
сть
Рідко інгібітори АПФ асоціювались із синдромом, що розпочинається з
холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до миттєвого некрозу печі=
нки
та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається
нез’ясованим. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і у яких розвивається
жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, повинні припинити прийом
інгібітору АПФ та перебувати під відповідним медичним спостереженням.
Нейтропенія/агрануло=
цитоз
У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, повідомлялося про появу
нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормал=
ьною
функцією нирок та при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія
виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колаген=
озом
судин, які проходять імуносупресивну терапію, лікування алопуринолом або
прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо =
вже
існує порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивались серйоз=
ні
інфекції, які іноді не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При
призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг
кількості лейкоцитів, а пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв
інфекції.
Гіперчутливість/ангі=
оневротичний
набряк
При застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. Ензиксу® Дуо, були описані
поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика,
голосової щілини та/або гортані, що виникав у різні періоди лікування. У цих
випадках слід негайно припинити лікування Ензиксом® Дуо і встановити постій=
не
спостереження за пацієнтом, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Л=
ише
після цього спостереження можна припинити. Навіть тоді, коли відбувається
набряк тільки язика без порушення дихання, пацієнти можуть потребувати
подовженого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами =
та
кортикостероїдами може бути недостатнім.
Дуже рідко повідомлялося про летальний наслідок через ангіоневротичний =
набряк
гортані або набряк язика. У разі, коли набряк локалізується в ділянці язика,
голосової щілини або гортані, особливо у пацієнтів з хірургічними втручання=
ми
на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхі=
в.
Коли є залучення язика, глотки або гортані до процесу та це може спричинити
обструкцію дихальних шляхів, слід негайно розпочати відповідну терапію, яка
може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) і/а=
бо
заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.
У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, част=
іше
виникав ангіоневротичний набряк порівняно із пацієнтами інших рас.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов’язують із
застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення=
і
при лікуванні інгібітором АПФ (див. також розділ «Протипоказання»).
Анафілактоїдні реакц=
ії під
час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих
Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час проведення
гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивались
анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя пацієнтів.
Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасо=
во
припинити прийом інгібітору АПФ.
Анафілактоїдні реакц=
ії
протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності
Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ протягом аферезу
ліпопротеїдів низької щільності з декстрану сульфатом, виникали анафілактої=
дні
реакції, що становили загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом
тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.
Пацієнти, які перебу=
вають
на гемодіалізі
У пацієнтів, які перебувають на діалізі із використанням мембран високої
пропускної здатності (наприклад AN 69®) і застосовують одночасно інгібітор =
АПФ,
іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів
рекомендується розглянути питання про застосування діалізних мембран іншого
типу або гіпотензивного засобу іншої групи.
Гіпоглікемія
Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні
препарати чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендува=
ти
ретельно перевіряти рівні цукру в крові, особливо протягом перших декількох
місяців супутнього застосування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими
засобами та інші види взаємодій»).
Кашель
Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазв=
ичай
кашель носить непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни
препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати=
при
диференційній діагностиці кашлю.
Проведення хірургічн=
их
операцій/анестезія
Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням
препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворе=
ння
ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьо=
му
розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами
взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.
Гіперкаліємія
Протягом лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких
пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію в крові. Ризик виникнення
гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною
функцією нирок, віком > 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними
станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним
ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад
спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні
харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у
пацієнтів, які приймають інші препарати, що можуть спричинити підвищення ка=
лію
в крові (наприклад гепарин). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків,
харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з
порушенням функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію в
крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо
супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважаєть=
ся
необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст
калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засоба=
ми
та інші види взаємодій»).
Літій
Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ
«Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Супутня терапія
інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину
Комбінування інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II с=
лід
обмежити індивідуально визначеними випадками, які супроводжуються ретельним
моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску (див. розділ
«Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Лактоза
Оскільки препарат містить лактозу, він протипоказаний до застосування
хворим зі спадковими порушеннями непереносимості галактози, недостатністю
лактази чи синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Індапамід
Пацієнти з порушенням функції печінки
У пацієнтів із порушен=
ням
функції печінки застосування тіазидоподібних діуретиків може спричинити
печінкову енцефалопатію, особливо при порушеннях електролітного балансу. У
такому разі прийом діуретиків слід негайно припинити.
Світлочутливість
Повідомлялося про
випадки реакцій світлочутливості у пацієнтів, які приймали тіазидні та
тіазидоподібні діуретики (див. розділ «Побічні реакції»). При виникненні та=
ких
реакцій лікування діуретиками рекомендовано припинити. Якщо є необхідність у
повторному призначенні діуретиків, слід захистити вразливі ділянки від сонц=
я або
від джерел штучного ультрафіолету.
Допоміжні речовини
Препарат містить
лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з уродженою непереносимістю
галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лакт=
ази
Лаппа.
Баланс води та електролітів
Натрій
Необхідно контрол=
ювати
рівень натрію у плазмі крові перед початком лікування та надалі – регулярно=
під
час лікування. Будь-який діуретик може спричинити виникнення гіпонатріємії,=
що
іноді має серйозні наслідки. Зниження рівня натрію у плазмі крові може бути
спочатку безсимптомним, тому необхідний регулярний моніторинг. Моніторинг р=
івня
натрію слід проводити частіше у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів із
цирозом печінки.
Калій
Зниження рівня калію у плазмі крові із виникненням гіпокаліємії є основ=
ним
ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Розвиток
гіпокаліємії (< 3,4 ммоль/л) необхідно попередити у певних категорій
пацієнтів високого ризику, таких як пацієнти літнього віку, пацієнти, які
недостатньо харчуються, та/або пацієнти, які приймають багато медикаментів,
пацієнти із цирозом печінки, що супроводжується набряками та асцитом, паціє=
нти
з ішемічною хворобою серця та пацієнти з серцевою недостатністю. У таких
випадках гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність серцевих глікозидів та риз=
ик
виникнення аритмій.
Пацієнти, які мають подовжений інтервал QТ
вродженого або ятрогенного генезу, також належать до групи ризику.
Гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть сприяти розвитку тяжких порушень
серцевого ритму, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «піруе=
т»,
що може призвести до летального наслідку.
В=
усіх
вищезазначених випадках необхідний частіший контроль рівня калію у крові.
Перший аналіз потрібно зробити протягом 1-го тижня лікування. У разі виявле=
ння
гіпокаліємії слід провести її корекцію.
Кальцій
Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть
зменшувати екскрецію кальцію із сечею та призводити до незначного і тимчасо=
вого
підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути
наслідком попереднього недіагностованого гіперпаратиреоїдизму. У такому разі
лікування слід припинити та перевірити функцію паратиреоїдних залоз.
Глюкоза
крові
У хворих на цукро=
вий
діабет важливо контролювати глюкозу в крові, особливо при наявності
гіпокаліємії.
Сечова кислота
У пацієнтів із
підвищеним рівнем сечової кислоти може спостерігатися тенденція до підвищен=
ня
кількості нападів подагри.
Функція нирок та діуретики
Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш
ефективні, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення є незначними
(креатинін плазми крові < 25 мг/л=
, тобто
220 ммоль/л у дорослих). У пацієнтів літнього віку рівень креатиніну у плаз=
мі
крові повинен відповідати віку, масі тіла та статі. Гіповолемія, пов’язана =
із
втратою води та натрію внаслідок застосування діуретиків, на початку лікува=
ння
спричиняє зниження гломерулярної фільтрації. Це може призвести до підвищення
рівня сечовини та креатиніну у крові. Така транзиторна функціональна ниркова
недостатність не має наслідків в осіб із нормальною функцією нирок, але може
погіршити існуючу ниркову недостатність.
У спортсменів індапамід може спричинити позитивну реакцію при
проведенні допінг-контролю.
Застосування у період вагітності або годуван=
ня
груддю.
Енaлаприл
Вагітність
Лікарський засіб не можна застосовувати вагітним або жінкам, які планую=
ть
завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність,
його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським
засобом, дозволеним до застосування вагітним.
Інгібітори АПФ при застосуванні під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності
можуть спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон,
затримка осифікації кісток черепа) або неонатальну токсичність (ниркова
недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався протягом ІІ триместру вагітності,
рекомендовано ультразвукове обстеження нирок та черепа.
За новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ, потрібно ретел=
ьно
спостерігати з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії (див. розділи
«Протипоказання», «Особливості застосування»).
Годування груддю
Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у
грудному молоці (див. розділ «Фармакокінетика»). Хоча такі концентрації і
вважаються клінічно незначущими, застосування препарату Ензикс® =
Дуо не
рекомендується у період годування груддю недоношених та немовлят у перші кі=
лька
тижнів після народження, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку
серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід у цьому
питанні. У випадку старших немовлят застосування препарату Ензикс® Дуо
у період годування груддю можна розглядати, якщо лікування необхідне для
матері, а за дитиною будуть спостерігати щодо появи будь-яких побічних ефек=
тів.
Індапамід.
Вагітність
Слід
уникати призначення діуретиків вагітним жінкам та ніколи не застосовувати їх
для лікування фізіологічних набряків вагітних. Діуретики можуть призвести до
фетоплацентарної ішемії із ризиком затримки росту плода.
Годування
груддю
У період годування груддю застосування індапамі=
ду
не рекомендоване через наявність даних щодо його проникнення у грудне молок=
о.
Здатність впливати на
швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Якщо виникає потреба у керуванні автомобілем або у роботі з різними
машинами, то слід брати до уваги виникнення можливого запаморочення або
настання підвищеної втомлюваності, які можуть траплятися внаслідок дії
еналаприлу.
Індапамід.
Не впливає на пильність, але у разі виникнення небажаних реакцій (див.
розділ «Побічні реакції»), у тому числі симптомів, пов’язаних зі зниженням
артеріального тиску, особливо на початку лікування або у разі застосування у
комбінації з іншим антигіпертензивним засобом, здатність керувати автомобіл=
ем
або працювати з іншими механізмами може бути порушена.
Спосіб застосування =
та дози.
Застосовувати у випадку, коли монопрепарати
неефективні.
Ензикс® Дуо: 1 таблетку енaлaприлу малеату (10 =
мг)
і 1 таблетку індапаміду (2,5 мг) приймати внутрішньо, вранці, одночасно.
Залежно від динаміки показників артеріального тиску доза еналаприлу малеату
може бути збільшена до двократного прийому на добу.
Ена=
лаприлу
малеат.
Доза препарату становить від початкової 5 мг до
максимальної 20 мг, залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану п=
ацієнта.
При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза
становить 5-10 мг.
У пацієнтів із дуже активованою
ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (наприклад з реноваскулярною
гіпертензією, порушенням сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією
серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) можливе надмірне
зниження артеріального тиску після прийому початкової дози еналаприлу. Таким
пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, а початок лікування=
повинен
проходити під наглядом лікаря.
Попереднє лікування високими дозами діуретиків =
може
призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на
початку терапії еналаприлом. Для таких пацієнтів рекомендується початкова д=
оза
5 мг або нижче.
Звичайна підтримуюча доза – 20 мг 1 раз на добу=
.
Максимальна добова доза еналаприлу малеату R=
10;
40 мг (4 таблетки по 10 мг), індапаміду –
2,5 мг (1 таблетка).
При хронічній нирковій недостатності кумуляція
еналаприлу настає при зниженні фільтрації менше 10 мл/хв. При кліренсі
креатиніну 30-80 мл/хв доза еналаприлу малеату повинна становити 5-10 мг/до=
бу (½
– 1 =
таблетка
по 10 мг).
Діти.
Ефективність та безпека застосування препарату дітям вивчені недостатньо, тому препарат= не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.
Передозування.
Еналаприл.
Існують обмежені дані щодо передозування препарату. Основними ознаками
передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія,=
яка
починається приблизно через 6 годин після прийому препарату і збігається з
блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Симптоми, пов’язані з
передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок,
електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів,
тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність =
та
кашель. Рівні еналаприлату у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів
максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за
повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг
еналаприлу.
Для лікування передозування рекомендуються внутрішньовенні інфузії
ізотонічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покла=
сти
в горизонтальне положення. Можна розглянути необхідність інфузій ангіот=
ензину
ІІ та/або
внутрішньовенного введення катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий недав=
но,
рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (такі як штучне блюва=
ння,
промивання шлунка, прийом абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат може
бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ
«Особливості застосування»: пацієнт=
и, які
перебувають на гемодіалізі). При брадикардії, що резистентна до
терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід
постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації
електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.
Індапамід.
Перш за все ознаки гострої інтоксикації мають форму водних та електролі=
тних
розладів (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Клінічно до них належать нудота,
блювання, артеріальна гіпотензія, запаморочення (вертиго), сонливість, полі=
урія
або олігурія до анурії (внаслідок гіповолемії); судоми, сплутаність свідомо=
сті.
Лікування=
. Необхідно вивести препарат з орг=
анізму:
промити шлунково-кишковий тракт, призначити активоване вугілля та відновити
водно-електролітний баланс в умовах стаціонару. Симптоматична терапія.
Побічні реакції.
Еналапри=
л.
З
боку системи крові: анемія (включаючи апластичну та
гемолітичну); нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту,
тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія,
лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.
З
боку ендокринної системи: синдром порушення секреції
антидіуретичного гормону.
Метаболічні
порушення: гіпоглікемія (див. розділ «Особлив=
ості
застосування»).
З боку нервової системи і психіки:=
депресія, головний біль; сплутаність свідомості, сонливість, безсоння,
нервозність, парестезії, вертиго; розлади сну, аномальні сновидіння.
З
боку органів зору: затуманення зору.
З
боку серцево-судинної системи: запаморочення; гі=
потензія
(включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, порушення
ритму, стенокардія, тахікардія; ортостатична гіпотензія, прискорене серцеби=
ття,
інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження тиску у
пацієнтів з високим ризиком (див. розділ «Особливості застосування»); феном=
ен
Рейно.
З
боку дихальної системи: кашель; задишка; ринорея, біль у г=
орлі та
захриплість, бронхоспазм/астма; легеневі інфільтрати, риніт, алергічний аль=
веоліт/еозинофільна
пневмонія.
З боку травного тракту:=
нудота; діарея, абдомінальний біль, зміна смаку; кишкова непрохідність, пан=
креатит,
блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті,
пептичні виразки; стоматит/афтозні виразки, глосит; ангіоневротичний набряк
кишечнику.
З боку гепатобіліарн=
ої
системи: печінкова недостатні=
сть,
гепатит гепатоцелюлярний чи холестатичний, гепатит, включаючи некроз, холес=
таз
(включаючи жовтяницю).
З боку шкіри та підш=
кірних
тканин: висипання,
гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика,
голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»);
підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція; множинна еритема,
синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний
некроліз, пемфігус, еритродермія.
Повідомлялося про розвиток складно=
го
симптомокомплексу, який включав деякі або всі з таких проявів, як: гарячка,
серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний тест на
антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ),
еозинофілія і лейкоцитоз. Як побічні ефекти можуть також виникати висипи,
фотосенсибілізація та інші реакції з боку шкіри.
З боку
сечовидільної системи: порушення=
функції
нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; олігурія.
З боку репродуктивної
системи: імпотенція; гінеком=
астія.
Загальні порушення та
порушення умов введення: астенія; п=
ідвищена
втомлюваність; м’язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорт=
у,
гарячка.
Зміни лабораторних показників: гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці
крові; підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія; підвищення ферментів
печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.
Індапамід.
Зазвичай лікування препаратом переноситься д=
обре.
Більшість клінічних і лабораторних небажаних реакцій є дозозалежними та мож=
уть
бути значно зменшені при застосуванні мінімальної ефективної дози.
Інколи спостерігаються зміни водно-електролі=
тного
балансу:
–
зниження рівня калію та виникнення гіпокаліємії (особливо у пацієнтів з груп
ризику);
– гіпонатріємія, що =
може
призвести до гіповолемії та дегідратації організму з можливим розвитком
ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може спричинити
компенсаторний метаболічний алкалоз;
– збільшення рівня с=
ечової
кислоти та глюкози у плазмі крові під час лікування діуретиками, раціональн=
ість
призначення яких має бути ретельно зважена перед призначенням пацієнтам із
подагрою або цукровим діабетом;
– гіперкальціємія.
Клінічні
прояви.
З
боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, запор, сухість у роті; панкреатит; порушення функції
печінки; підвищення рівня печінкових ферментів. У пацієнтів із печінковою
недостатністю – печінкова енцефалопатія.
З
боку центральної нервової системи: запаморочення, астенія, парестезія, головний біль, безсоння, підвищена=
втомлюваність,
тривожність, депресія; непритомність.
З боку органів зору:=
порушення зору; кон’=
юнктивіт.
З
боку серцево-судинної системи: аритмія, артеріальна гіпотензія; пароксизмальна шлуночкова тахікардія =
типу
«пірует» (torsades de pointes), що може призвести до летального наслідку;
подовження інтервалу QT на електрокардіограмі.
Респіраторні захворювання, торакальні та медіастинальні розлади: кашель, фарингіт, синусит, ринорея, риніт.<= o:p>
З боку нирок та сечо=
вивідної
системи: ниркова
недостатність, зростання частоти розвитку інфекцій, ніктурія, поліурія,
підвищення азоту сечовини, креатиніну.
З боку репродуктивної
системи: зниження=
лібідо,
зниження потенції.
З
боку обміну речовин: глюкозурія,
пітливість, зменшення маси тіла.
Алергічні реакції:=
span> реакції гіперчутливості, головним=
чином з
боку шкіри, у пацієнтів, які мають схильність до алергічних та астматичних
реакцій, включаючи такі прояви: макулопапульозні висипання, пурпура,
загострення системного червоного вовчака, ангіоневротичний набряк та/або
кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона,
фоточутливість, геморагічний васкуліт.
Гематологічні поруше=
ння: тромбоцитопенія, лейкопенія,
агранулоцитоз, гемолітична анемія, апластична анемія.
Загальні захворюванн=
я та
ситуативні умови призначення препаратів: грипоподібний синдром, біль у грудній клітц=
і;
спині, інфекції, загострення системного червоного вовчака.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище=
Упаковка.=
Комбі-упаковка: 10 таблеток (біль=
шого
розміру) по 10 мг та 5 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, (меншого розм=
іру)
по 2,5 мг у блістері; по 3 блістери у картонній коробці.
Категорія відпуску.<=
/span> За рецептом.
Виробник.=
«Хемофарм» АД.
Місцезнаходження вир=
обника та
його адреса місця провадження діяльності.
Белградський шлях б/н,