MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D126A6.9FD52E30" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный обозреватель или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите обозреватель, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D126A6.9FD52E30 Content-Location: file:///C:/680C14B4/UA25340101_6CD4.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засоб=
у
НЕКСІУМ
(NEXIUM®)
Склад:
діюча речовина:
езомепразол;
1 флакон містить езомепразолу натрію 42,5 мг, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;
допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид.
Лікарська форма. Порошок для
розчину для ін’єкцій та інфузій.
Основні фізико-хімі= чні властивості: пориста грудка або порошок білого або майже білого кольору.
Фармакотерапевтична група. Засоби=
для лікування пептичної виразки та
гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Код АТХ A=
02B C05.
Ф=
армакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Езомепразол є S-і=
зомером
омепразолу, що пригнічує секрецію кислоти шлункового соку завдяки специфічн=
ому,
направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотної помпи п=
арієтальних
клітин. І R-, і S-ізомери омепразолу мають подібну
фармакологічну активність.
Місце та механізм дії
Езомепразол являє собою слабку основу, що концентрується та перетворюєт=
ься
на активну форму у сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтал=
ьних
клітин, де інгібує фермент Н+К+-АТФ-азу – кислотну по=
мпу
– та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.
Вплив на секрецію шлункового соку
Через 5 днів перорального прийому по 20 мг та 40 мг езомепразолу рівень=
рН
шлунка вище 4 зберігався відповідно в середньому протягом 13 годин та 17
годин протягом 24-годинного інтерв=
алу у
пацієнтів із симптоматичною ГЕРХ (гастроезофагеальної рефлюксної хвороби). Ефект подібний незале=
жно
від того, застосовується езомепразол перорально чи внутрішньовенно.
За допомогою AUC =
як
опосередкованого параметра концентрації препарату у плазмі крові було
продемонстровано залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією
після перорального застосування езомепразолу.
При внутрішньовенному вве= денні езомепразолу здоровим добровольцям= у дозі 80 мг у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшим застосуванням препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину тривалістю 23,5 години рівень рН шлунка вище 4 та вище 6 зберігався відповідно в середньому протягом 21 г= одини та 11-13 годинпротягом 24-годинного інтервалу.
Терапевтичний ефект пригнічення секреції кислоти
При пероральному застосув=
анні
езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78 % пацієнтів із рефлюксним езофагітом
одужують через 4 тижні, 93 % – через 8 тижнів лікування.
У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному
дослідженні пацієнтів із ендоскопічно доведеною пептичною виразкою класу Іа,
Іб, ІІа чи ІІб (9 %, 43 %, 38 % та 10 % відповідно) за Форрестом рандомізув=
али
до груп застосування препарату Нексіум, розчин для інфузій (n=3D375), або плацебо (n
Інші ефекти, пов’язані= із пригніченням секреції кислоти
У період лікування антисекреторними препаратами рівні гастрину у
сироватці зростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень
хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлунково=
го
соку.
Підвищення кількості ентерохромафіноподібних клітин, можливо пов’язане =
зі
збільшенням рівня гастрину, спостерігалося у деяких пацієнтів у період
довготривалого лікування пероральним езомепразолом.
На фоні довготривалого лі=
кування
пероральними антисекреторними препаратами відзначалося деяке зростання част=
оти
утворення шлункових гландулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком
вираженого пригнічення секреції шлункового соку, мають доброякісну та оборо=
тну
природу.
Зменшення кислотності шлункового соку із будь-яких причин, у тому числі
внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи, призводить до збільшенн=
я у
шлунку кількості бактерій, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті.
Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик
шлунково-кишкових інфекцій, зумовлених, наприклад, Salmonella=
та Campylobacter
Діти
Результати, отримані в ході досліджень за участю пацієнтів дитячого вік=
у,
показують, що дози езомепразолу 0,5 мг/кг і 1,0 мг/кг у немовлят віком <1
місяця і 1-11 місяців відповідно знижують середній відсоток часу з
внутрішньостравохідним рН <4.
Профіль безпеки застосування препарату виявився подібним до того, що
спостерігався у дорослих.
Фармакокінетика.
Розподіл
Уявний об’єм розподілу у стаціонарному стані у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг м= аси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується із білками плазми крові.
Метаболізм та виведенн= я
Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- та десметилметаболітів езомепразолу. Решта метаболізму забезпечує= ться іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, що відповідає за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту у плазмі крові.
Нижченаведені параметри
відображають переважно фармакокінетику у осіб із функціональним CYP2C19
ферментом, тобто швидких метаболізаторів.
Загальний плазмовий кліре=
нс
становить приблизно 17 л/годину після разової дози та приблизно 9 л/годину
після повторного застосування. Період напіввиведення препарату із плазми
становить приблизно 1,3 години при повторному застосуванні один раз на добу.
Загальна експозиція (AUC) зростає при повторному застосуванні езомепразолу.=
Це
зростання залежить від дози та призводить утворення нелінійної залежності м=
іж
дозою та AUC після повторного застосування. Така залежність від часу та дози
зумовлена зниженням пресистемного метаболізму та системного кліренсу,
спричиненого, вірогід=
но, пригніченням ферменту CYP=
2C19
езомепразолом та/або його су=
льфоновим
метаболітом.
Езомепразол повністю виво=
диться
із плазми між прийомами, і тенденції до його накопичення в організмі при
застосуванні один раз на добу не спостерігається.
При повторному застосуван=
ні
препарату в дозах 40 мг у вигляді внутрішньовенних ін’єкцій середня максима=
льна
концентрація його у плазмі становить приблизно 13,6 мкмоль/л. Середня
максимальна плазмова концентрація після відповідних пероральних доз станови=
ть
приблизно 4,6 мкмоль/л. Менше зростання (приблизно на 30 %) загальної
експозиції відзначається при внутрішньовенному застосуванні порівняно із
пероральним прийомом. Відзначено
лінійне дозозалежне зростання експозиції при введенні езомепразолу у
вигляді внутрішньовенної інфузії
тривалістю 30 хвилин (у дозі 40 мг, 80 мг або 120 мг) із подальшим його
введенням у вигляді тривалої інфузії (зі швидкістю 4 мг/год або 8 мг/год)
протягом 23,5 години.=
Основні метаболіти езомеп= разолу не впливають на секрецію шлункового соку. Майже 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта – із калом. М= енше 1 % вихідної сполуки виводиться із сечею.
Пацієнти особливих гру= п
Приблизно 2,9 ±1,5 % насе=
лення не
має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізатор=
ами.
У цих осіб метаболізм езомепразолу,
ймовірно, каталізуєть=
ся
переважним чином CYP3A4. Після багаторазового перорального прийому езомепра=
золу
у дозі 40 мг один раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на=
100
% вищею у повільних метаболізаторів, ніж у осіб із функціональним ферментом
CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі
була підвищена приблизно на 60 %. Подібні відмінності спостерігалися і при =
внутрішньовенному
введенні езомепразолу. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>
Метаболізм езомепразолу н= езначним чином змінюється у літніх осіб (71-80 років).
Після одноразового перора=
льного
прийому езомепразолу у дозі 40 мг середня загальна експозиція у жінок прибл=
изно
на 30 % вища, ніж у
чоловіків. Залежної від статі різниці не відзначається при повторному
застосуванні препарату один раз на добу. Подібні відмінності спостерігалися=
при
внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці дані не впливають на дозува=
ння
езомепразолу.
Метаболізм езомепразолу у
пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути
порушеним. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки швидкість
метаболізму знижується, внаслідок чого загальна експозиція езомепразолу зро=
стає
вдвічі. Тому пацієнтам із ГЕРХ та тяжкими порушеннями функції печінки не сл=
ід
перевищувати максимальну дозу 20 мг.
У разі виразки, що кровоточить, та тяжких порушеннь функції печінки після
введення початкової болюсної дози 80 мг введення препарату у вигляді тривал=
ої
внутрішньовенної інфузії зі швидкістю максимум 4 мг/годину протягом 71,5 го=
дини
може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не
виявляють тенденції до накопичення при застосуванні один раз на добу.
Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функці= єю нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а= ле не за виведення основної сполуки, змін метаболізму не очікується у пацієнті= в із порушенням функції нирок.
Клінічні характеристики.
Показання.
Д=
орослі
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
гастроезофагеальна
рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або =
тяжкими
симптомами рефлюксу;
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
лікування
виразок шлунка, пов’язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобам=
и
(НПЗЗ);
-<=
span
style=3D'font:7.0pt "Times New Roman"'> =
попередження
виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, у
пацієнтів, які входять до групи ризику.
Д=
іти віком
від 1 до 18
років
гастрое=
зофагеальна
рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/а=
бо
тяжкими симптомами рефлюксу.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до діючої речовини езомепразолу, інших заміщених
бензимідазолів або будь-якої із
допоміжних речовин цього лікарського засобу.
Езомепразол не слід застосовувати одночасно з атазанавіром, нелфінавіром
(див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види
взаємодій»).
Взаємодія з
іншими лікарськими засобами=
та
інші види взаємодій.
Дослідження взаємодії
Вплив езомепразолу на фармакокінетику=
інших
лікарських засобів
Лікарські засоби, всмо= ктування яких залежить від рН
Пригнічення шлункової сек=
реції на
фоні терапії езомепразолом та іншими ІПП (інгібітор протонної помпи) може призводити до послаблення або
посилення всмоктування лікарських засобів, абсорбція яких залежить від рівн=
я рН
шлункового соку. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що зменшую=
ть
кислотність шлункового соку, всмоктування таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол та ерло=
тиніб, може послаблюватися, а
всмоктування дигоксин=
у –
посилюватися в період застосування
езомепразолу. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців, біодоступність дигоксину зростала на 10 % (до 30 % у двох із десяти учасників). Токсичні ефекти дигоксину відзначалися зрідка. Однак с=
лід
дотримуватися обережності при застосуванні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Слід посилити моніторинг концентрації дигоксину у крові пацієнта.
Відзначена взаємодія омеп=
разолу
із деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми цих взаємодій не завжди відомі. Підвищен=
ня
рівня рН шлункового соку в період терапії омепразолом може змінювати
всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаєм=
одії можливі че=
рез
пригнічення CYP2C19. Зниження сироваткових рівнів атазанавіру та нелфінавіру
відзначалося при одночасному застосуванні омепразолу, тому супутньо
застосовувати ці препарати не рекомендується. Супутнє застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) з
атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло значне зниження експозиції атазанавіру (зн=
иження
AUC, Cmax та Cmin приблизно на 75 %). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив
омепразолу на експозицію атазанавіру. Супутнє застосування омепразолу (20 м=
г на добу) з атазановіром =
span>400
мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців знижувало експозицію атазанав=
іру
приблизно на 30 % порівняно з
експозицією, відзначеною при застосуванні атазанавіру 300
мг/ритонавіру 100 мг один раз на добу без застосування омепразолу в дозі 20 мг на добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг на добу) зменшу=
вало середні значення AUC, C
Підвищення концентраці
Лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19
Езомепразол пригнічує CYP=
2C19 – основний фермент, що мет=
аболізує езомепразол. Тому при поєд=
нанні
езомепразолу із лікарськими =
засобами,
що метаболізуються CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін,
кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препаратів у плазмі можуть
зростати і може бути потрібн=
им
зменшення їх доз. Суп=
утній
пероральний прийом 30 мг езомепразолу призводив до зниження кліренсу субстр=
ату
CYP2C19 діазепаму на 45 %. При
супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу та фенітоїну, мінімальні концентрації ф=
енітоїну
у плазмі крові хворих на епілепсію зростали на 13 %. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну у плазмі =
на
початку терапії езомепразолом та при її припиненні. Застосування омепразолу=
(40
мг один раз на добу) спричиняло зростання Cmax та AUCτ=
вориконазолу (субстрату CYP2C19) відповідно на 15% та 41 % відповідно.
При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу пацієнтами,=
які
приймали варфарин у рамках клінічного дослідження, час зсідання крові залиш=
ався
у межах інтервалу припустимих значень. Однак у постмаркетинговий період на =
фоні
застосування перорального езомепразолу були відзначені кілька окремих випад=
ків
клінічно значущого підвищення МНС при супутньому застосуванні цих препараті=
в. Рекомендується
проводити моніторинг на початку та наприкінці супутнього застосування
езомепразолу та варфарину або інших кумаринових похідних.
При одн= очасному застосуванні езомепразолу повідомлялось про підвищення рівня такролімусу в сироватці.
Омепразол, як і езомепраз= ол, є інгібітором CYP2C19. У здорових добровольців у ході перехресного= дослідження застосува= ння омепразолу в дозі 40 мг призводило до зростання Cmax та AUC цилостазолу відповідно на 18% та 26%, а одного із його активних метаболітів = – на 29 % та 69 %.
Супутній пероральний прийом 40 мг езомепразолу та цизаприду у здорових
добровольців призводив до збільшення площі під кривою залежності концентрац=
ії
від часу (AUC) на 32 =
%, а
періоду напіввиведення (t1/2) – на 3=
1%, але
значного підвищення максимальної концентрації цизаприду у плазмі крові
відзначено не було. Невелике подовження інтервалу QТc, що відзначало=
ся
при застосуванні цизаприду окремо, не збільшувалося при застосуванні цизапр=
иду
у комбінації з езомепразолом.
Було показано що езомепра=
зол
клінічно значуще не в=
пливав
на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.
Дослідження взаємодії =
in vivo
із застосуванням форми препарату для внутрішньовенного введення у великих д=
озах
(80 мг + 8 мг/годину) не проводилися. Вплив езомепразолу на лікарські засоб=
и,
що метаболізуються CYP2C19, на фоні
такого режиму лікування може бути більш вираженим, і за пацієнтами протягом
3-денного періоду внутрішньовенного введення препарату слід пильно стежити =
щодо розвитку небажаних яви=
щ.
Під час перехресного клінічного дослідження клопідогрел (у навантажувал=
ьній
дозі 300 мг із подальшим застосуванням по 75 мг/добу) застосовували окремо =
та у
поєднанні із омепразолом (по 80 мг одночасно із клопідогрелом) протягом 5 д=
нів.
Експозиція активного метаболіту клопідогрелу знизилась на 46 % (день 1) та 42 % (день 5) при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепраз=
олу.
Середня величина пригнічення агрегації тромбоцитів при одночасному застосув=
анні
клопідогрелу та омепразолу зменшилася на 47 %
(через 24 години) та 30 % (день=
5). Інше дослідження продемонструвало, що застосування клопідогрелу та омепразолу в різний час не <=
span
lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>усувало їх взаємодії, що Невідомий механізм=
При застосуванні метотрек=
сату
разом із ІПП його рівні підвищувалися у деяких пацієнтів. Може бути потрібне тимчасове припинення=
прийому езомепразол Вплив інших лікарських=
засобів
на фармакокінетику езомепразолу Езомепразол метаболізуєть=
ся
CYP2C19 та CYP3А4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібіто=
ру
CYP3А4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу), призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє
застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3А4 може призводити до зростання
експозиції езомепразолу більше ніж удвічі. Інгібітор CYP2C19 та CYP3А4
вориконазол збільшував AUCτ омепразолу на 280 %. Корекція дози езомепразолу не завжди потрібна в таких ситуац=
іях.
Однак вона може бути необхідною для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції
печінки та у випадках, коли показане довготривале лікування. Препарати, здатні стимулю=
вати
CYP2C19 чи CYP3А4 або обидва ці ферменти (такі як рифампіцин та звіробій),
можуть знижувати концентрації езомепразолу у сироватці крові шляхом посилен=
ня
його метаболізму. У разі будь-яких тривожних симптомів (таких як, наприклад, значне
непередбачуване зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематеме=
зис
або мелена) та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виклю=
чити
злоякісне захворювання, оскільки Нексіум може приховувати симптоми та
затримувати встановлення діагнозу. Терапія інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик
шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовлені Salmonel=
la та Cаmpylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»). Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (д=
ив.
розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види
взаємодій»). Якщо застосування комбінації атазанавіру з інгібіторами протон=
ної
помпи вважається обов’язковим, рекомендується пильно спостерігати за пацієн=
том
та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; д=
озу
езомепразолу 20 мг перевищувати не слід. Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може
пригнічувати всмоктування вітаміну В 12 (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- чи
ахлоргідрії. Це слід мати на увазі щодо пацієнтів зі зниженим запасом вітаміну у організмі або факт=
орами
ризику погіршеного всмоктування вітаміну В 12
при довготривалій терапії. Езомепразол – інгібітор CYP2C19. На початку та
наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії із
препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншим=
и лікарськими засобами та інші види взаєм=
одій»).
Клінічна значущість цієї взаємодії точно
не визначена. Як
запобіжний захід не рекомендується одночасно
застосовувати езомепразол та клопідогрель.у при застосуванні метотрек=
сату у
великих дозах.Особливості
застосування.
Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали
інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол, протягом щонайменше
трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може м=
ати
серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та
шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та лишатися
непоміченим. У більшості пацієнтів із гіпомагніємією стан покращувався після
замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП.
Пацієнтам, для яких передбачається т= ривалий курс лікування або які приймають ІПП із дигоксином чи препара= тами, здатними спричиняти гіпом= агніємію (наприклад з діуретик= ами), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.
Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (>1 року), можуть дещо підвищувати ризик пере= лому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку чи з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що інгібітори протонної помпи мож= уть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякою мірою це підвищення може бути зумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтів, яким загрожує ризик остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних керівництв; також їм= слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію.
Вплив на результати лабораторних аналізів
Підвищені рівні CgA можуть
заважати діагностиці =
нейроендокринних
пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепраз=
олу
щонайменше за п’ять днів до вимірювання рівня CgA.
Кожен флакон містить менше 1 ммоль натрію.
Застосування у період вагітності або годуван=
ня
груддю.
Дані щодо застосування
езомепразолу в період вагітності обмежені. Дослідження на тваринах не виявили прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріофетал=
ьний
розвиток. Дані досліджень рацемічної суміші у тварин не свідчать про безпосередній чи опосередкований шкідли=
вий
вплив на вагітність, пологи чи післяпологовий розвиток. Призначати Нексіум
вагітним жінкам слід з обережністю.
Невідомо, чи проникає езо=
мепразол
у грудне молоко. Досліджень =
за
участю жінок, які годують груддю, не проводилося. Тому Нексіум не сл=
ід
застосовувати в період годування груддю.
Малоймовірно, щоб Нексіум впливав на здатність керувати автомобілем та
працювати з іншими механізмами. =
Під
час лікування препаратом можуть
спостерігатись побічні реакції з
боку нервової системи або органів =
зору.
<=
b>
<=
b>
<=
b>
<=
b>Спосіб
застосування та дози.
Дозування
Дорослі
Антисекреторна терапія, у разі, коли неможли=
во
застосовувати пероральний шлях введення Пацієнтам, які не можуть
приймати лікарський засіб перорально, можна вводити препарат парентерально у дозі 20-40 мг один раз на доб=
у.
Доза для пацієнтів із рефлюксним езофагітом становить 40 мг один раз на доб=
у.
Доза для пацієнтів, що одерж=
ують
симптоматичне лікуван=
ня
рефлюксної хвороби, с=
тановить
20 мг один раз на добу.
При лікуванні виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу.= Для запобігання виразкам = шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовленим терапією НПЗЗ, пацієнтам групи ризику призначають лікарський засіб у дозі 20 мг один ра= з на добу.
Зазвичай лікування за доп= омогою лікарського засобу для внутрішньовенного введення є короткотривалим, пацієнтів слід переводити на пероральне застосування лікарського засобу якомо= га швидше.
Короткотривале підтримання гемостазу та
профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування
гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки
Після терапевтичної ендоскопії гострої кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки вводять 80 мг лікарського засобу у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин, після чого продовжують введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину впродовж 3 днів (72 годин).<= o:p>
Після парентерального лік= ування терапію слід продовжити за допомогою пероральних засобів, що пригнічують кислотну секрецію.
Спосіб застосування
Інструкції із приготування
відновленого розчину наведені у
даному розділі нижче («Інструкції із застосування, використання та
утилізації (у відповідних випадках)»).
Ін’єкції
Доза 40 мг
5 мл відновленого розчину=
(8
мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3
хвилини.
Доза 20 мг
2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді
внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний
розчин утилізують.
Інфузії
Доза 40 мг
Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії триваліст=
ю 10-30
хвилин.
Доза 20 мг
Половину відновленого роз=
чину
вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин.
Невикористаний розчин утилізують.
Доза 80 мг
Відновлений розчин вводят=
ь у
вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин.
Доза 8 мг/год
Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 години (розрахована швидкість інфузії 8 мг/годину; термін придатності відновленого розчину вказаний у розділі «Термін придатності»).<= o:p>
Порушення функції ниро= к
Для пацієнтів із порушеням функції нирок корекці= я дози не є необхідною. Оскільки досвід застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю обмежений, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю (див. розділ «Фармакокінетика»).
Порушення функції печі= нки
ГЕРХ: пацієнтам із легкими або помірними порушення= ми функції печінки корекція дози не потрібна. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу Н= ексіуму 20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).
Виразки, що кровоточать: = пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна; пацієнтам із тяжкими порушеннями функ= ції печінки після введення початкової болюсної дози препарату Нексіум для інфуз= ій 80 мг подальше введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфуз= ії зі швидкістю 4 мг/годину протягом 71,5 години може бути достатнім (див. розділ «Фармакокінетика»).
Пацієнти літнього віку=
Корекція дози не потрібна= .
Діти
Дозування
Діти віком 1-18 рок=
ів
Як засіб для пригнічення шлункової секреції= у разі, коли пероральний прий= ом препарату неможливий
Пацієнтам, які не можуть = приймати препарат перорально, в рамках періоду повного лікування ГЕРХ можна вводити препарат парентерально один раз на добу (дози вказані у таблиці нижче).
Зазвичай лікування за доп= омогою препарату для внутрішньовенного введення має тривати недовго і пацієнтів сл= ід переводити на пероральний прийом лікарського засобу якомога швидше.
Рекомендовані дози езомеп=
разолу
для внурішньовенного введення
= Вікова група |
= Лікування ерозивного рефлюксного езофагіту |
= Симптоматичне лікування ГЕРХ |
= 1-11 років |
Маса тіла <20 кг: 10 мг один раз на добу Маса тіла ≥=
20 кг:
10 або 20 мг один раз на добу |
10 мг один раз на добу |
= 12-18 років |
40 мг один раз на добу |
20 мг один раз на добу |
Спосіб застосування
Інструкції із приготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).
Ін’єкції
Доза 40 мг
5 мл відновленого розчину=
(8
мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3
хвилини.
Доза 20 мг
2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді
внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний
розчин утилізують.
Доза 10 мг
1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенн=
ої
ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.=
Інфузії
Доза 40 мг
Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії триваліст=
ю 10-30
хвилин.
Доза 20 мг
Половину відновленого роз= чину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин. Невикор= истаний розчин утилізують.
Доза 10 мг
Чверть відновленого розчи=
ну
вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин.
Невикористаний розчин утилізують.
Інструкції із застосув=
ання,
використання та утилізації (у відповідних випадках)
Перед застосуванням відно=
влений
розчин слід візуально оглянути на наявність часток та зміни забарвлення. Сл=
ід
використовувати лише прозорий розчин. Розчин призначений лише для одноразов=
ого
застосування.
Якщо весь відновлений вмі= ст флакону не потрібен, невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.
Розчин для ін’єкцій по= 40 мг
Готують розчин для ін’єкц= ії (8 мг/мл), додаючи 5 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосуванн= я до флакону езомепразолу 40 мг.<= o:p>
Відновлений розчин для ін= ’єкцій прозорий та безбарвний або трохи жовтуватого кольору.
Розчин для інфузій по = 40 мг
Готують розчин для інфузі= й, розчиняючи вміст одного флакона езомепразолу 40 мг у до 100 мл 0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.
Розчин для інфузій по = 80 мг
Готують розчин для інфузі=
й,
розчиняючи вміст двох флаконів езомепразолу по 40 мг у до 100 мл 0,9 % хлориду натрію для
внутрішньовенного застосування.
Відновлений розчин для ін=
фузій
прозорий та безбарвний або трохи жовтуватого кольору.
Діти.
Застосовують дітям віком від 1 року як
засіб для антисекреторної терапії у разі, коли
пероральний прийом препарату неможливий.
Передозування.
Досвід навмисного передоз= ування на даний час дуже обмежений. Симптомами, що виникали внаслідок пероральному прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкі= сть. Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та внутрішньовенне введення 3= 08 мг езомепразолу протягом 24 годин наслідків не спричиняли. Специфічний анти= дот невідомий. Езомепразол значним чином зв’язується із білками плазми крові і = тому погано виводиться за допомогою діалізу. Як і у випадку будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та вжити загальних підтримуючих заходів.
Побічні реакції.
Нижченаведені небажані ре=
акції на
препарат були виявлені або підозрювалися у програмі клінічних досліджень
езомепразолу при його пероральному чи внутрішньовенному застосуванні, а так=
ож
під час постмаркетингового спостереження за пероральним застосуванням
препарату. Реакції розподілені за
категоріями за частот=
ою: дуже
часто (≥1/10
Порушення з боку крові=
та
лімфатичної системи
Рідко: лейкопенія,
тромбоцитопенія.
Дуже рідко: аграну=
лоцитоз,
панцитопенія.
Порушення з боку імунн=
ої
системи
Рідко: реакції
гіперчутливості, наприклад, =
гарячка,
ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.
Порушення з боку метаб=
олізму
та харчування
Нечасто: периферич=
ний
набряк.
Рідко: гіпонатрієм=
ія.
Невідома частота: гіпомагніємія (див. розділ «Особливості
застосування»); тяжка гіпомагніємія може корелювати із гіпокальціємією.
Психічні розлади
Нечасто: безсоння.
Рідко: ажитація, сплутаність свідомості, депресія.
Дуже рідко: агресі=
я,
галюцінації.
Порушення з боку нерво=
вої
системи
Часто: головний біль.
Нечасто: запамороч=
ення,
парестезія, сонливість.
Рідко: порушення с=
макових
відчуттів.
Порушення з боку орган=
ів зору
Нечасто: нечіткий =
зір.
Порушення з боку орган=
ів слуху
та рівноваги
Нечасто: вертиго.
Порушення з боку орган=
ів
дихання, грудної клітки та середостіння
Рідко: бронхоспазм=
.
Порушення з боку травн=
ої
системи
Часто: біль у живо=
ті,
запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання.
Нечасто: сухість у=
роті.
Рідко: стоматит, шлунково-кишковий кандидоз.<= o:p>
Невідома частота:
мікроскопічний коліт.
Порушення з боку
гепатобіліарної системи
Нечасто: збільшенн=
я рівня
печінкових ферментів.
Рідко: гепатит із
жовтяницею чи без неї.
Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у
пацієнтів із попередньо наявною хворобою печінки.
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітков=
ини
Часто: реакції у м=
ісці
введення*.
Нечасто: дерматит,
свербіж, висип, кропив’янка.=
Рідко: алопеція, фоточутливість.
Дуже рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсо=
на,
токсичний епідермальний некроліз.
Порушення з боку скеле=
тної
мускулатури та сполучної тканини
Нечасто: переломи = стегна, зап’ястя або хребта (див. ро= зділ «Особливості застосування»).
Рідко: артралгія, =
міальгія.
Дуже рідко: м’язова
слабкість.
Порушення з боку нирок=
та
сечовидільної системи
Дуже рідко:
інтерстиціальний нефрит; у деяких пацієнтів повідомлялося про ниркову
недостатність.
Порушення з боку
репродуктивної системи та молочної залози
Дуже рідко: гінеко=
мастія.
Загальні розлади та ре=
акції у
місці введення
Рідко: нездужання,
посилене потовиділення.
*Реакції у місці введення
спостерігалися переважно у дослідженні із застосуванням високих доз протяго=
м 3
діб (72 годин). У програмі
доклінічного дослідження препарату езомепразол для внутрішньовенного
застосування не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незна=
чна
реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін’єкції.
Результати доклінічного дослідження
вказували на те, що клінічне проявлення подразнення тканини було
пов’язане з концентрацією.
Незворотні порушення зору відзначалися у поодиноких випадках у критично хворих пацієнтів, які отримув= али омепразол (рацемат) у вигляді внутрішньовенної ін’єкції, особливо у високих дозах, однак причинно-наслідковий зв’язок не встановлений.
Педіатрична популяція
Рандомізоване, відкрите, міжнародне дослідження було проведено з метою
оцінки фармакокінетики багаторазового внутрішньовенного застосування
езомепразолу протягом 4 днів при введенні один раз на добу у дітей віком ві=
д 0
до 18 років (див. розділ «Фармакокінетика»). Всього до оцінки безпеки
засобу було залучено 57 пацієнтів (8 дітей у в=
іці 1-5
років). Дані з безпеки препарату узгоджуються із відомим профілем безпеки
езомепразолу, і нових загроз безпеці пацієнтів виявлено не було.
Термін придатності.= 2 роки.
Термін зберігання після приготування розчину=
:
була продемонстрована хімічна та фізична стабільність в умовах застосув= ання впродовж 12 годин пр= и 30 °С. З точки зору мікробіології, продукт слід застосувати негайно.
Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 30 °C.
Несумісність.
Даний лікарський засіб не слід застосовувати з іншими лікарськими засоб=
ами,
окрім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».
Упаковка. По=
10
скляних флаконів з порошком у картонній коробці.
Категорія відпу=
ску.
За рецептом.
Виробник. =
span>АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження
його діяльності.
Форскаргатан 18 та Гертуневеген, Содертал’є, 15185, Швеція/ Forskargat=
an 18 och Gartunavagen, Sodertalje, 15185, Sweden.