ІНС= ТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЦЕФТРИАКСОН

(CEFTRIAXONE)

&= nbsp;

Склад:=

діюча речовина: ceftriaxone;

1 флакон містить цефтриаксо= ну натрію еквівалентно 1 г або 2 г цефтриаксону безводного.<= /p>

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’= єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: білого або біло-жовтого кольору кристалічний порошок, легкорозчинний у воді.

Фар= макотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини III покоління. Цефтриаксон. Код АТХ J01D D04.

Фармакологічні властивості.<= /i>

Фар= макодинаміка.

Механізм дії

Цефтриаксон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків, у результаті чого припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що в свою чергу призводить до лізису бактеріальної клітини і її загибелі.=

Резистентність

Бактеріальна резистентність до цефтриаксону може розвиватися внаслідок = дії одного або декількох механізмів:

•          Гідролізу бета-лактам= азами, включаючи бета-лактамази розширеного спектра, карбапенемази і ферменти Amp = C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій.

•          Зниженої афінності пеніцилінзв’язуючих білків до цефтриаксону.

•          Непроникності зовнішн= ьої мембрани у грамнегативних бактерій.

•          Бактеріального ефлюкс= ного насоса.

Граничні значення при визна= ченні чутливості

Таблиця 1=

Граничні значення для мінімальної інгібуючої концентрації, визначені Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST)

Патоген

Метод розведень (мінімал= ьна інгібуюча концентрація, мг/л)

Чутливий

Резистентний<= /span>

= Enterobacteriaceae

≤ 1

> 2

= Staphylococcus spp.

a

a

= Streptococcus spp.(групи A, B, C і G)

b

b

= Streptococcus pneumoniae

≤ 0,5^c

> 2

= Streptococci групи Viridans

≤ 0,5

> 0,5

= Haemophilus influenzae

≤ 0,12^c=

> 0,12

= Moraxella catarrhalis

≤ 1

> 2

= Neisseria gonorrhoeae

≤ 0,12

> 0,12

= Neisseria meningitidis

≤ 0,12^c

> 0,12

Не пов’язані з видом

≤ 1^d=

> 2

^a= Висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину.

^b= Висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну.

^c= Рідко зустрічаються ізоляти із мінімальною інгібуючою концентрацією, що перевищує граничні значення чутливості. Якщо таке спостерігається, слід провести повт= орне тестування, а у разі підтвердження – відправити у референтну лабораторію.

^d= Граничні значення стосуються добової внутрішньовенної дози 1 г × 1 і високої д= ози щонайменше 2 г × 1.

                                                 =

Загалом чутливі види

Грампозитивні аероби

Staphylococcus aureus (метициліночутливий)^&p=
ound;, коагулазонегативні стафілококи (метициліночутливі)^£, Streptococcus pyogenes (групи А), = Streptococcus agalactiae (групи В)= , Streptococcuspneumoniae, Streptococci групи Viridans.

Грамнегативні аер= оби

Borreliaburgdorferi, Haemophilusinfluenzae, Haemophilusparainfluenzae, Moraxellacatarrhalis, Neisseriagonorrhoeae, Neisseriameningitidis, Proteusmirabilis, Providenciaspp., Treponema pallidum.

Види, які можуть набувати резистен= тності

Грампозитивні аероби

Sta= phylococcusepidermidis⁺, Staphylococcushaemolyticus⁺, Staphylococcushominis⁺.

Грамнегативні аероби=

Citrobacterfreundii, Enterobacteraerogenes, Enterobactercloacae, Escherichiacoli^%, Klebsiellapneumoniae^=
%, Klebsiellaoxytoca^%, Morganellamorganii, Proteusvulgaris, Serratiamarcescens.

Aнаероби

Bacteroides spp., Fusobacterium spp., Peptostreptococ= cus spp., Clostridium perfringens.

Резистентні мікроорганізми

Грампозитивні аероби

Ent= erococcus spp., Listeria monocytogenes.<= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>

Грамнегативні аер= оби

Aci= netobacter baumannii, Pseudomonas aeruginosa, Stenotrophomonas maltophilia.=

Aнаероби

Clo= stridium difficile.

Інші<= /p>
Chl= amydia spp., Chlamydophila spp., Mycoplasma spp., Legionella spp., Ureaplasma urealyticum.

^£ Всі метицилінорезистентні стафілококи резис= тентні до цефтриаксону.

⁺Частота резистентності > 50% щонайменше в одному регіоні.=

^%Штами, що продукують бета-лактамазу розширеного спектра, завжди резистентні.

Фармакокінетика.

Всмоктування.

Внутрішньом’язове введення<= /i>

Після внутрішньом’язової ін’єкції середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно половину від такого, що спостерігається пі= сля внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Максимальна концентрація у плазмі крові після одноразового внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається через 2–3 години після введення. Площа під кривою «концентрація – час» у плазмі крові після внутрішньом’язового введен= ня дорівнює такій після внутрішньовенного введення еквівалентної дози.

Внутрішньовенне введення

Після внутрішньовенного болюсного введення цефтриаксону у дозах 500 мг = і 1 г середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 1= 20 і 200 мг/л відповідно. Після внутрішньовенних інфузій цефтриаксону у дозах 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 80, 15= 0 і 250 мг/л відповідно.

Розподіл.

Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують мінімальні пригнічувальні концентрації для більшості значимих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінк= у, мигдалики, середнє вухо та слизову носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет простати. Збільшення середньої пік= ової концентрації у плазмі крові на 8–15% (C_max) спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досягався у більшості випадків протяг= ом 48–72 годин залежно від шляху введення.

Проникнення в окремі тканин= и

Цефтриаксон проникає в оболонки головного мозк= у. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня пікова концентрація цефтриаксону в спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25 % від такої у плазмі у порівнянні = із 2 % у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Пікова концентрація цефтриаксону в спинномозковій рідині досягається приблизно через 4–6 годин після внутрішньовенної ін’єкції. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр та його присутність очікується в малих концентраціях у грудному моло= ці (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).=

Зв’язування з біл= ками

Цефтриаксон оборотно зв’язу= ється з альбуміном. Зв’язування із білками плазми становить близько 95 % при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування є насичуваним, і ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до 85 % при концентрації в плазмі крові 300 мг/л).

Біотрансформація<= o:p>

Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори.

Виведення

Загальний плазмовий кліренс цефтриаксону (зв’язаного і незв’язаного) становить 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5–12 мл/хв. 50–60 % цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками, в першу чергу шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50 % – у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих – близько 8 годин.

= Пацієнти із нирковою або печінковою недостатністю

У хворих з порушенням функцій нирок або печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведення (менше ніж у 2 рази), навіть у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок.

Відносно помірне збільшення періоду напіввивед= ення при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з білками і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтриаксону.

У пацієнтів з порушенням функції печінки період напіввиведення цефтриаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним збільшенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшен= ня вільної фракції цефтриаксону у плазмі крові, що сприяє парадоксальному збільшенню загального кліренсу препарату зі збільшенням об’єму розподілу паралельно такому загального кліренсу.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів віком від 75 ро= ків середній період напіввиведення зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку.

Діти

Період напіввиведення цефтриаксону подовжений у новонароджених віком до 14 днів. Рівень вільного цефтриаксону може надалі зростати у результаті дії таких факторів, як зменшення клубочкової фільтрац= ії і порушення зв’язування з білками. У дітей період напіввиведення менший, ніж у новонароджених або дорослих.

Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтриаксону вищі у новонароджених, немовлят і дітей, ніж у дорослих.<= /o:p>

Лінійність/нелінійність

Фармакокінетика цефтриаксону є нелінійною і всі основні фармакокінетичні параметри, за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози, що базується на загальній концентрації препарату, і зменшуються меншою мірою, ніж пропорційно дозі. Нелінійність спостерігаєтьс= я у результаті насичення зв’язування з білками плазми крові, і тому помічається= для загального цефтриаксону у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) – ні.=

Фармакокінетичний/фармакоди= намічний взаємозв’язок

Як і в інших бета-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореля= цію з ефективністю in vivo – це відсоток інтервалу дозування, при= якому незв’язана концентрація залишається вищою мінімальної інгібуючої концентрац= ії цефтриаксону для окремих цільових видів (тобто, % T > мінімальної інгібу= ючої концентрації).

Клі= нічні характеристики.

Показання.

Цефтри= аксон застосовують для лікування нижчеперелічених інфекцій у дорослих і дітей, у тому числі доношених новонародж= ених (від народження):

–          бактеріальний менінгіт;

–          негоспітальна пневмонія;

–          госпітальна пневмонія;

–          гострий серед= ній отит;

–          внутрішньочер= евні інфекції;

–          ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит);

–          інфекції кіст= ок і суглобів;

–          ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин;

–          гонорея;=

–          сифіліс;=

–          бактеріальний ендокардит.

Цефтриаксон можливо застосовувати для:

–          лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих;

–          лікування дисемінованого бореліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія= )) у дорослих і дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів;

–          передоперацій= ної профілактики інфекцій в місці хірургічного втручання;

–          ведення паціє= нтів з нейтропенією, у яких розвинуся лихоманка та є підозра на бактеріальну інфекцію;

–          лікування пацієнтів з бактеріємією, яка виникла у зв’язку з будь-якою з вищезазначених інфекцій або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій.

Цефтриаксон слід призначати разом з іншими антибактеріальними препаратами у разі, якщо можливий діапазон бактеріальних збудників не підпадає під його спектр дії (див. розділ «Особливості застосування»).

Слід брати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до цефтриаксону або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжк= их реакцій гіперчутливості (наприклад анафілактичних реакцій) до будь-якого ін= шого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів).

Цефтриаксон протипоказаний:=

недоношеним дітям віком = 804; 41 тиждень із урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний = вік + вік після народження)*;

доношеним новонародженим (в= іком ≤ 28 днів):

-      із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, порушене*;

-      які потребують (або очіку= ється, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфуз= ій кальцієвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальці= євої солі цефтриаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

*   У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку= з альбуміном сироватки крові, що спричиняє ризик розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.

Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник (див. розділ «Особливості застосування»). Див. також інструкцію для медичного застосуван= ня лідокаїну, особливо розділ «Протипоказання».

Розчини цефтриаксону, що мі= стять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Розчи= нники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення препарату у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки мо= же утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтриаксону із кальцієвмісними розчинами в одн= ій інфузійній системі. Цефтриаксон не можна вводити одночасно із розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, в тому числі із кальцієвміс= ними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідов= но, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показ= ано, що у новонароджених існує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання»<= /span>, «Особливості застосування», «Побічні реакції», «Несумісність»).

Суміс= не застосування препарату із пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект антагоніста вітаміну К= та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення та належним чином корегувати дозу антагоніста вітаміну К як = під час, так і після терапії цефтриаксоном (див. розділ «Побічні реакції»).

Існую= ть суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікози= дів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. У таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій щодо моніторингу рівня аміноглікозидів = (та функції нирок) у клінічній практиці.

У дослідженні in vitro при застос= уванні хлорамфеніколу у комбінації із цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.

Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтриаксоном та кальцієвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтриаксоном д= ля внутрішньом’язового введення та кальцієвмісними препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування).

У пацієнтів, які застосовують цефтриаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса.

Цефтр= иаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.

Подіб= ним чином, при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів резу= льтати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини в період застосування цефтриак= сону слід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів.<= /o:p>

Порушень функції нирок не спостерігалося після супутн= ього застосування великих доз цефтриаксону та потужних діуретиків (наприклад фуросеміду).

Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтриаксону.

Особливості застосування.

Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, іноді із летальними наслідками (див. розділ «Побічні реакції»). У разі тяжк= их реакцій гіперчутливості застосування цефтриаксону слід негайно припинити та вжити належних невідкладних заходів. Перед початком лікування слід встанови= ти, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтриаксону, і= нших цефалоспоринів або інших типів бета-лактамних лікарських засобів. Слід з обережністю застосовувати цефтриаксон пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів.

Зареєстровані випадки тяжких небажаних реакцій= з боку шкіри (синдром Стівенса–Джонсона або синдром Лайєла/токсичний епідермальний некроліз); однак частота цих явищ невідома (див. розділ «Побі= чні реакції»).

Вза= ємодія з лікарськими засобами, що містять кальцій.

У недоношених та доношених немовлят віком до 1 місяця описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у легенях та нирках, що мало летальний наслідок. Щонайменше одному із цих пацієнтів цефтриаксон та кальцій вводили у різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. Згідно із наявними науковими даними, не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципіта= тів, крім тих, що спостерігалися у новонароджених, яким вводили цефтриаксон та к= альцієвмісні розчини або будь-які інші кальцієвмісні препарати. У дослідженнях іn vitro було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої = солі цефтриаксону порівняно із пацієнтами інших вікових груп.<= /p>
При застосуванні цефтриаксону пацієнтам будь-я= кого віку препарат не можна змішувати або вводити одночасно із будь-якими розчин= ами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через р= ізні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчино= м, щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальцієвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ= ), медичні працівники можуть призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких не пов’язане із подібним ризиком утворення преципітатів. = Якщо застосування цефтриаксону пацієнтам, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтриаксон можна вводити одночасно, хоча і через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтриаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції», «Фармакокінетика» та «Несумісність»).<= /p>
Діт= и.

Безпека та ефективність застосування Цефтриакс= ону новонародженим, немовлятам та дітям були встановлені для доз, описаних у розділі «Спосіб застосування та дози». У дослідженнях було показано, що цефтриаксон, як деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’яз= ку із альбуміном сироватки крові.

Препарат протипоказаний недоношеним та доношен= им новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (д= ив. розділ «Протипоказання»).

Іму= ноопосередкована гемолітична анемія.

Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анем= ії спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів, в тому числі Цефтриаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Т= яжкі випадки гемолітичної анемії, в тому числі із летальним наслідком, були зареєстровані в період лікування Цефтриаксоном як у дорослих, так і у дітей= .

Якщо під час застосування цефтриаксону у паціє= нта виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванн= ям цефалоспорину, та припинити застосування цефтриаксону до встановлення етіол= огії захворювання.

Дов= готривале лікування.

При довготривалому лікуванні слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові.

Кол= іт/надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів.

Випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, були зареєстровані= на фоні застосування майже всіх антибактеріальних засобів, в тому числі цефтриаксону. Ступінь тяжкості цих захворювань може коливатися від легкого = до загрозливого для життя. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу у пацієнтів,= у яких під час або після застосування цефтриаксону виникла діарея (див. розділ «Побічні реакції»). Слід обміркувати припинення терапії цефтриаксоном та застосування відповідних засобів проти Clostridium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовуват= и не слід.

Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до препарату мікроорганізмами.

Тяж= ка ниркова та печінкова недостатність.

У разі тяжкої ниркової та печінкової недостатн= ості рекомендований ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препа= рату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Впл= ив на результати серологічних досліджень.

При застосуванні препарату Цефтриаксон тест Ку= мбса може давати хибнопозитивні результати. Також Цефтриаксон може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на наявність галактоземії (див. розділ «Побічні реакції»).

При визначенні глюкози у сечі неферментними методами можуть бути отримані хибнопозитивні результати. Протягом застосува= ння Цефтриаксону рівні глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. розділ «Побічні реакції»).

Нат= рій.

1 грам препарату Цефтриаксон містить 3,6 ммоль натрію. Це слід взяти до уваги пацієнтам, які дотримуються дієти із контрольованим вмістом натрію.

Спе= ктр антибактеріальної активності.

Цефтриаксон має обмежений спектр антибактеріал= ьної активності і може бути непридатним для застосування як монотерапії при лікуванні певних типів інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтвердже= ний (див. розділ ««Спосіб застосування та дози»). У разі полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтриаксону мікрооргані= зми, слід розглянути додаткове застосування інших антибіотиків.

Зас= тосування лідокаїну.

Якщо як розчинник застосовують розчин лідокаїн= у, цефтриаксон можна вводити лише внутрішньом’язово. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медич= ного застосування лідокаїну (див. розділ «Протипоказання»). Розчин лідокаїну ні в якому разі не можна вводити внутрішньовенно.

Жов= чнокам’яна хвороба.

У разі наявності на сонограмі тіней, слід зваж= ити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону. Затіненн= я, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмах жовч= ного міхура, і частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтриаксону у до= зі від 1 г/добу. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні препара= ту дітям. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтриаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону супроводжувалося симптоматикою. За наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, і лікар має прийняти рішення про припинення застосування препарату, спираючись на результати оцінки користі-ризику конкретного випадку (див. розділ «Побічні реакції»).

Жов= чний стаз.

Випадки панкреатиту, можливо спричинені непрохідністю жовчних шляхів, були зареєстровані у пацієнтів, які отримували Цефтриаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість із таких пацієнтів м= али фактори ризику розвитку холестазу та утворення міліарного сладжу, такі як попередня значна терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. = Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього поруш= ення може бути утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування препарату Цефтриаксон.

Нир= ковокам’яна хвороба.

Зареєстровано випадки утворення ниркових камен= ів, що зникали після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Побічні реакції»). У разі наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування препарату пацієнтам із наявністю в анамнезі нирко= вих каменів або гіперкальціурії приймає лікар, спираючись на результати оцінки користі/ризику у кожному конкретному випадку.

Утилізація невикористаного препарату та препарату із простроченим терміном придатності. Потрапляння лікарського засобу у зовнішнє середовище необхідно звести до мінімуму. Лікарський засіб не слід викидати у стічні води і побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати так звану «систему збору відходів» при наявності такої.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Ваг= ітність.

Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр= . Існують обмежені дані щодо застосування цефтриаксону вагітним жінкам. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив = на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. Під час вагітності, зокрема у першому триместрі, цефтриаксон можна застосовувати, лише якщо користь перев= ищує ризик.

Год= ування груддю.

Цефтриаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні препарату у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Проте не можна виключати риз= ик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення годува= ння груддю або припинення/відмови від застосування цефтриаксону із врахуванням користі від грудного вигодовування для дитини та користі від терапії для жі= нки.

Фер= тильність.

У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.<= /o:p>

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.=

Під час лікування цефтриакс= оном можуть виникати такі побічні реакції, як запаморочення, що може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам слід бути обережними= при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.=

Дозування=

Доза препарату залежить від тяжкості, чутливос= ті, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта.

З метою передопераційної профілактики інфекцій= цефтриаксон слід вводити за 30–90 хвилин до хірургічного втручання.
Нижче наведені загальнорекомендовані дози. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу із рекомендованих доз.<= o:p>

Дорослі та діти віком від 12 років (≥ 50 кг).

Таблиця 2

Доза цефтриаксону*

Частота введення**

Показання

1–2 г

Один раз на = добу

Негоспітальна пневмонія

Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень

Внутрішньоче= ревні інфекції

Ускладнені і= нфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

2 г

Один раз на = добу

Госпітальна пневмонія

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Інфекції кіс= ток і суглобів

2–4 г

Один раз на = добу

Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію

Бактеріальний ендокардит

Бактеріальний менінгіт

*=      При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої із рекомендованих доз.

**     У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату двічі на добу (з 12-годинним інтервалом).

Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥50 кг), що потребують особливих схем дозування

Гос= трий середній отит

Може бути застосована одноразова внутрішньом’я= зова доза 1–2 г препарату.

Деякі дані свідчать, що у разі тяжкого стану п= ацієнта, або неефективності попередньої терапії, Цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі   1–2 г на добу протягом 3 днів.

Пер= едопераційна профілактика інфекцій в місці хірургічного втручання<= /p>
2 г одноразово перед операцією.

Гон= орея

Разова доза 500 мг внутрішньом’язово.

Сиф= іліс

Загально рекомендованими дозами є 500 мг – 1 г один раз на добу зі збільшенням дози до 2 г один раз на добу протягом 10–14 днів при нейросифілісі. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених даних. Слід також враховувати націонал= ьні або місцеві рекомендації.

Дис= емінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія))=

По 2 г один раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національ= ні або місцеві рекомендації.

= Діти

= Новонароджені, немовлята та діти віком від 15 днів до 12 років (<50 кг)

Дітям вагою 50 кг або більше слід застосувати звичайні дози для дорослих.

Доза цефтриаксону*

Частота введення**

Показання

50–80 мг/кг

Один раз на добу

Внутрішньоче= ревні інфекції

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

Негоспітальна пневмонія

Госпітальна пневмонія

50–100 мг/кг=

(максимальна= – 4 г)

Один раз на = добу

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Інфекції кіс= ток і суглобів

Ведення паці= єнтів з нейтропенією, у яких розвинулася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію

80–100 мг/кг=

(максимальна= – 4 г)

Один раз на = добу

Бактеріальний менінгіт

100 мг/кг

(максимальна= – 4 г)

Один раз на = добу

Бактеріальний ендокардит

*       При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої із рекомендованих доз.<= /p>
**     У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату двічі на добу (з 12-годинним інтервалом).

Показання у новонароджених, немовлят та дітей віком до 12 років (<50 кг), що потребують особливих сх= ем дозування

Пер= едопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання<= /p>
50–80 мг/кг одноразово перед операцією.

Сиф= іліс

Загальнорекомендованими дозами для дітей є 75–= 100 мг/кг (максимальна – 4 г) один раз на добу протягом 10 – 14 днів. Рекоменда= ції щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендаці= ї.

Дис= емінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія))=

50–80 мг/кг один раз на добу протягом 14–21 дн= я. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національ= ні або місцеві рекомендації.

Гос= трий середній отит

Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція Цефтриакс= ону у дозі 50 мг/кг. Деякі дані свідчать, що у разі тяжкого стану дитини, або н= еефективності попередньої терапії, Цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язово= му введенні в дозі 50 мг/кг на добу протягом 3 днів.

Дис= емінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія))=

По 2 г один раз на добу протягом 14 – 21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національ= ні або місцеві рекомендації.

= Новонароджені віком 0–14 днів

Цефтриаксон протипоказаний для застосування недоношеним дітям з віком до 41 тижня із урахуванням строку внутрішньоутроб= ного розвитку (гестаційний вік + вік після народження).

Таблиця 3=

Доза цефтриаксону*

Частота введ= ення

Показання

20–50 мг/кг<= o:p>

Один раз на = добу

Внутрішньоче= ревні інфекції

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

Негоспітальна пневмонія

Госпітальна пневмонія

Інфекції кіс= ток і суглобів

Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвинулася лихоманка та є підозра на бактеріальну інфекцію

50 мг/кг

Один раз на = добу

Бактеріальний менінгіт

Бактеріальний ендокардит

*=      При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої із рекомендованих доз.

Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг.

Показання у новонароджених = віком 0 – 14 днів, що потребують особливих схем дозування
Гос= трий середній отит

Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція Цефтриакс= ону у дозі 50 мг/кг.

Пер= едопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання<= /p>
20–50 мг/кг одноразово перед операцією.

Сиф= іліс

Загальнорекомендованою дозою є 50 мг/кг один р= аз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

= Тривалість лікування

Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Враховуючи загальні рекомендації щодо антибіотикотерапії, застосув= ання цефтриаксону слід продовжувати протягом 48–72 годин після зникнення лихоман= ки або підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції.<= /span>

Спосіб введення

= Внутрішньом’язове введення

Цефтриаксон можна вводити шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Внутрішньом’язову ін’єкцію слід робити у центр відносно великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянк= у.

Якщо лідокаїн застосовують як розчинник, отрим= аний розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»= ). Для отримання детальної інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.

Застосування лідокаїну пере= дбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальної чутливості до цього лікарського засобу.

= Внутрішньовенне введення

Цефтриаксон можна вводити шляхом внутрішньовен= ної інфузії тривалістю не менше 30 хвилин (шлях, якому віддається перевага) або шляхом повільної внутрішньовенної ін’єкції тривалістю більше 5 хвилин. Внутрішньовенне переривчасте введення слід здійснювати протягом 5 хвилин переважно у великі вени. Внутрішньовенні дози по 50 мг/кг або більше слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до 12 років. Новонародженим внутрішньовенні дози слід вводити протягом 60 хвилин з метою зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії (див. розділи «Протипоказан= ня» та «Особливості застосування»). Питання про внутрішньом’язове введення слід розглядати, коли внутрішньовенний шлях введення неможливий або менш прийнят= ний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити внутрішньовенно.<= /o:p>

Цефтриаксон протипоказаний новонародженим (= 804; 28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальцієвмісними внутрішньовенними розчинами, включаючи інфузійні розчини, я= кі містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону (див. розділ «Протипоказання»).

Не можна використовувати розчинники, які містя= ть кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення цефтриак= сону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також можливе при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі д= ля внутрішньовенного введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтриаксон з розчинами, які містять кальцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Несумісність»).

= Пацієнти літнього віку

За умови задовільної функції нирок і печінки корекція дози пацієнтам літнього віку не потрібна.

= Пацієнти з печінковою недостатністю

Наявні дані свідчать про відсутність необхідно= сті коригувати дозу для пацієнтів з легкою чи помірною печінковою недостатністю= за умови, що функція нирок не порушена.

Немає даних щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Фармакокінетика»).

= Пацієнти з нирковою недостатністю

Пацієнтам з порушеною нирковою функцією немає необхідності знижувати дозу цефтриаксону, якщо функція нирок не порушена. Л= ише в разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза цефтриаксону не має перевищувати 2 г.

Хворим, які знаходяться на діалізі, немає потр= еби в додатковому введенні препарату після діалізу. Цефтриаксон не видаляється з організму шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування препара= ту.

= Пацієнти з тяжким порушенням функції печінки і нирок

При одночасному тяжкому порушенні функцій ниро= к та печінки рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективнос= ті застосування препарату.

Діти.

Препарат застосов= ують дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози»= .

Передозування.

При передозуванні гемодіаліз чи перитонеальний діаліз не зменшать надмірні концентрації препарату в плазмі крові. У разі передозування можливі нудота, блювання, діарея. Специфічного антидоту не іс= нує. Лікування передозування симптоматичне.

Побічні реакції.

Побічними реакціями, що найчастіше спостерігал= ися при застосуванні цефтриаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та підвищення рівня печінкових ферментів.
Частоту виникнення небажаних реакцій на цефтриаксон визначали за даними клінічних досліджень.

За частотою явища класифіковані таким чином: <= o:p>

дуже поширені         (≥ 1/10);=

поширені                   (≥ 1/100 < 1/10);
непоширені               (≥ 1/1000 < 1/100);

рідко поширені         (≥ 1/10000 < 1/1000);

частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

Інфекції та інвазії: непоширені – грибкові інфе= кції статевих органів; рідко поширені – псевдомембранний коліт^b; част= ота невідома^a – суперінфекції^b.

З боку системи крові та лімфатичної системи: <= /i>поширені – еозино= філія, лейкопенія, тромбоцитопенія; непоширені – гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; частота невідома^a – гемолітична анемія^b, агранулоцитоз.

З боку імунної системи: частота невідома^{a–
анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, реакції
гіперчутливості^b.}

З боку нервової системи: непоширені – головний біль, запаморочення; частота невідома^a – судоми.

З боку органів слуху і рівноваги: частота невідома<= sup>a – вертиго.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостінн= я: рідко поширені – бронхоспазм.<= /p>
З боку шлунково-кишкового тракту: поширені – діарея^{b,
рідкі випорожнення; непоширені – нудота, блювання; частота невідома^{a
– панкреатит^b, стоматит, глосит.}}

З боку гепатобіліарної системи: поширені – підвищення рів= ня печінкових ферментів; частота невідома^a – преципітати у жовчному міхурі^b, ядерна жовтяниця.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені – виси= п; непоширені – свербіж; рідко поширені – кропив’янка; частота невідома^{a<=
/sup>
– синдром Стівенса–Джонсона^b, токсичний епідермальний некролізb}, мультиформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз.

З боку нирок та сечовидільної системи: рідко поширені – гематурія, глюкозурія; частота невідома^a – олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні).

Загальні розлади та реакції у місці введення препарат= у: непоширені – фл= ебіт, біль у місці інʼєкції, пропасниця; рідко поширені – набряк, озноб.

Дані лабораторних аналізів: непоширені – підвищення рів= ня креатиніну у крові; частота невідома^a – хибнопозитивні результати тесту Кумбса^b, хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію= ^b, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози^b.

= ^a =На основі постмаркетингових звітів. Оскільки інформація про ці реакції добровільно надходить від популяції невизначеної чисельності, неможливо достовірно оцінити їх частоту, у зв’язк= у з цим вона характеризується як невідома.

= ^b Див= . розділ «Особливості застосування».

= <= /span>

Інфекції та інвазії.

Випадки діареї після застос= ування цефтриаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів = (див. розділ «Особливості застосування»).

Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону.<= /span>

Рідкісні випадки тяжких неб= ажаних реакцій, іноді із летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та донош= ених новонароджених (віком < 28 днів), яким внутрішньовенно вводили цефтриакс= он та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Високий ризик утворення преципіта= тів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові та довшого, ніж у дорос= лих, періоду напіввиведення цефтриаксону (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»).

Зареєстровані випадки утвор= ення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (наприклад ≥ 80 мг/кг/добу) або загальні дози понад 10 грамів, а також мали додаткові фактори ризику (наприклад обме= жене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципітатів зрост= ає у пацієнтів, позбавлених рухливості, або у хворих у стані зневоднення. Прецип= ітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними, можуть призво= дити до ниркової недостатності та анурії і зникають після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Особливості застосування»).

Зареєстровані випадки утвор= ення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні препарату була різною, у деяких дослідженнях понад – 30 %. При повільному введенні препарату (протягом 20–30 хвилин) частота утворення преципітатів, вочевидь, нижча. Утворення преципіт= атів зазвичай не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали т= акі клінічні симптоми, як біль, нудота і блювання. У таких випадках рекомендуєт= ься симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтриаксону преципі= тати зазвичай зникають (див. розділ «Особливості застосування»).

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі не вище= 25 °С. Готовий розчин препарату для внутрішньовенного введення необхідно використати негай= но, однак розчин для внутрішньом'язового введення залишається стабільним 1–3 дні при кімнатній температурі та 3–10 днів у холодильнику (4 °С). Колір приготованого розчину може змінюватися від світло-жовтого до бурштинового. = При дотриманні умов зберігання розчини з такими варіантами кольору придатні до застосування.

Несумісність.

Цефтриаксон несумісний з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом і аміноглікозидами.

Не слід змішувати або додав= ати до інших препаратів, крім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози». Цефтриаксон не слід змішувати з кальцієвмісними розчинами, такими як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, у зв’язку з тим, що можуть утворюватися преципітати. Цефтриаксон не слід змішувати або вводити одночасно із розчина= ми, які містять кальцій, включаючи розчини для парентерального харчування (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування» та «Побіч= ні реакції»).

Упаковка.

Флакон, що містить 1 г або 2 г порошку для розчину для ін'єкцій, у картонній пачці.

По 10 пачок у картонній коробці.

Категорія відпуску. За ре= цептом.

Вир= обник: Сенс Лабораторіс = Пвт. Лтд./

                     Sance Laboratories P= vt. Ltd.

Міс= цезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

VI/51В, п/с № 2, Кожуванал, Пала, Коттаям – 686 573, Керала, Індія/

VI/51B, п/с № 2, Kozhuvanal, Pala, Kottayam – 686 573, Kerala, India.

Заявник.=

Алємбік Фармас’ютікелс Лімітед/

Alembic Pharmaceuticals Limited.

Місцезна= ходження заявника.

Алємбік Роад, Вадодара - 390003, Індія/

Alembic Road, Vadodara - 390003, India.<= /em>

=

&n= bsp;

Патоген	Метод розведень (мінімал= ьна інгібуюча концентрація, мг/л)
Чутливий	Резистентний<= /span>
= Enterobacteriaceae	≤ 1	> 2
= Staphylococcus spp.	a	a
= Streptococcus spp.(групи A, B, C і G)	b	b
= Streptococcus pneumoniae	≤ 0,5^c	> 2
= Streptococci групи Viridans	≤ 0,5	> 0,5
= Haemophilus influenzae	≤ 0,12^c=	> 0,12
= Moraxella catarrhalis	≤ 1	> 2
= Neisseria gonorrhoeae	≤ 0,12	> 0,12
= Neisseria meningitidis	≤ 0,12^c	> 0,12
Не пов’язані з видом	≤ 1^d=	> 2

Доза цефтриаксону*	Частота введення**	Показання
1–2 г	Один раз на = добу	Негоспітальна пневмонія Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень Внутрішньоче= ревні інфекції Ускладнені і= нфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)
2 г	Один раз на = добу	Госпітальна пневмонія Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин Інфекції кіс= ток і суглобів
2–4 г	Один раз на = добу	Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію Бактеріальний ендокардит Бактеріальний менінгіт