ІНСТ= РУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ІЗОНІАЗИД

(ІSONIAZID)

&nbs= p;

Склад:

діюча речовина: isoniazi= d;

1 таблетка містить ізоніаз= иду 100 мг або 300 мг;

допоміжні речовини: кальцію = гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний, динатрію едетат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію сте= арат.

Лікарська форма. = Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 100 мг: двоопуклі круглі таблетки від білого до майже білого кольору, з лінією розлому з одно= го боку і гладкі – з іншого;

таблетки по 300 мг: двоопуклі круглі таблетки від білого до майже білого кольору, гладкі з обох боків.

Фармакотера= певтична група.

Протитуберкульозні засоби. Код АТХ = ;J04A C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодина= міка.

Ізоніазид має високу активність щодо мікобактерій туберкульозу. Чинить бактерицидну дію in vitro&nb= sp;та in vivo&nbs= p;проти мікобактерій. Механізм його дії пов’язаний із пригніченням синтезу міколієвих кислот з довгим ланцюгом, які є компонента= ми клітинної оболонки мікобактерій. Стійкість до ізо= ніазиду виникає швидко, якщо його застосовують як монопрепарат= у лікуванні клінічних захворювань, спричинених мікобактеріями.

Фармакокінетика.

Ізоніазид добре всмоктується з травного тракту, легко проникає через г= ематоенцефалічний бар’= єр. Час досягнення максимальної концентрації в крові становить 1-4 години= . Зв’язування з білками плазми крові становить до 10 %. Об’єм розподілу – 0,56-0,76 л/кг. Туберкулостатична концентрація після прийому в разові= й дозі зберігається протягом 6-24 годин. Широко розподіляється у тканинах і рідинах організму, включаючи спинномозкову рідину, плевральний випіт, асцитичну рідину, шкіру, легені, мокротиння, слину, <= span class=3DSpellE>казеозні маси. Проникає через плаценту та екскретується у грудне молоко.

Метаболізується= в печінці шляхом ацетилування. Швидкість ацетилування генетично детермінована та = ;зумовлена рі= внем активності N-ацетилтрансферази. Залежно від шви= дкості ацетилування хворих поділяють на «швидких» та «повільних» інактиваторів. У «швидких» інактиваторів період напіввиведення ізоніазиду становить 0,5-1,6 години, а кількість незміненої речовини, виділеної нирками, – менше 10 % на добу. У «повільних»= інактиваторів – відповідно 2-5 годин та понад 10 % на= добу.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування туберкульозу, спричиненого мікобактер= іями туберкульозу.

Препарат призначають згідно з офіційними інструкціями з лікування туберкульозу, наприклад ВООЗ.

Протипоказання.

Ізоніазид протипоказ= аний пацієнтам із:

– підвищеною чутливістю до ізоніазиду або до допоміжних речовин препарату;

– епілепсією, схильністю до судомних нападів;

– тяжким психозом (у т. ч. в анамнезі);<= span style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso-fareast-f= ont-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'>

– поліомієлітом (у т. ч. раніше перенесеним);

– токсичним гепатитом в анамнезі внаслідок застосування похідних гідразиду ізонікотинової кислоти (фтивазид);

– вираженим атеросклерозом;

– гострою печінковою та/або нирковою недостатні= стю.

Застосування ізоніазиду в дозі вище 10 мг/кг маси тіла на добу протипоказане у період вагітності, при серцево-легеневій недостатності, артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, хронічній нирковій недостатності, гепатиті у період загострення, цирозі печінки, псоріазі, екземі у гострій формі, мікседемі, гіпотиреозі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антацидні засоби<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>: зменш= ення абсорбції ізоніазиду (інтервал між їх прийомом повинен становити= не менше 1 години).=

Непрямі антикоагулянти, бензодіазепіни, фенітоїн,= карбамазепін, теофілін, інгібітори МАО: ізоніазид потенціює ефекти даних препаратів (у т. ч. токсичні).

Ізоніазид може знижу= вати печінковий метаболізм бензодіазепінів (наприклад, діазепаму, флуразепаму= , триазоламу, мідазоламу), що призводить до підвищення концентрації останніх у плазмі крові. Пацієнтів слід ретельно перевірити на наявність ознак бензодіазе= пінової токсичності, а дози бензодіазепінів відповідним= чином скоригувати.

Фенобарбітал: одноч= асне застосування з ізоніазидом може призвести до посилення гепатотоксичності.

Потенційно гепатотоксичні та нейротоксичні засоби (у т.= ч. етанол, рифампіцин, параце= тамол): підвищується ймовірність розвитку токсичного гепатиту та нейропатії= (з прийомом парацетамолу збільшується ризик роз= витку гепатотоксичної дії).

Вальпроат: при о= дночасному застосуванні підвищується<= /span> концентрація вальпроату в= плазмі крові.<= /span>

Ставудин: підви= щується ризик розвитку дистальної сенсорної нейропатії.

Оскільки кліренс ізоніазид= у подвоюється при застосуванні зі зальцитабіном<= /i> у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, потрібно контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну= для забезпечення ефективності лікування у таких пацієнтів.

Вітамін В₆ і глутамінова кислота: при комбінованому застосуванні знижується імовірність побічних ефектів і= зоніазиду.

Для посилення ефективності ізоніазид застосовують у комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами (наприклад, із рифампіцином, етамбутолом, піразинамідом= ), а при змішаній інфекції – одночасно з антибіотиками широкого спектра дії:&n= bsp;фторхінолонами (такими як офлоксацин, ципрофлоксацин), су= льфаніламідами (зокрема ко-тримоксазолом), мак= ролідами (наприклад, із кларитроміцином, азитроміцином, рокситроміцином).

Посилює протиаритмічні властивості дифеніну= .

Тривале застосування ізоніазиду може знижувати плазмовий кліренс та збільшувати тривалість дії алфетанілу.

Глюкокортик= остероїди: при одночасному застосуванні підвищується метаболізм та елімі= нація ізоніазиду.

При призначенні ізоніазиду= пацієнтам із повільною інактивацією препарату, які одночасно отримують = ;парааміносаліцилову кислоту, концентрац= ія препарату в тканинах може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розв= итку побічних ефектів.

Дисульфірам= : одноч= асне застосування з ізоніазидом може призвести до збільшення частоти впливу на центральну нервову систему. Можливо, буде потр= ібно зменшення дозування або припинення прийому дисульфірам= у.

Ізоніазид може сповільнювати печінковий метаболізм примідону<= /i>, триазоламу, хлорзокс= азону, що може призвести до посилення токсичності.

Ізоніазид може зменшити терапевтичний ефект= леводопи.

Одночасне застосування з <= span class=3DSpellE>ітраконазолом не рек= омендується через можливе істотне зниження концентрації останнього в сироватці крові і відсутність терапевтичного ефекту.

Ізоніазид при одночасному застосуванні з кетоконазолом може зменшувати рівень останнього в сироватці крові, тому необхідно контролювати концентрацію препарату в крові і у разі необхідності збільшити дозу.=

Ізоніазид при застосуванні з&nb= sp;ацетамінофеном збіль= шує його токсичність за= рахунок генерації і накопичення метаболітів у= печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій.

Аміназин: одночасне застосування може погіршити метаболізм ізоніазиду. Пацієнтів слід контролювати щодо токсичної дії з боку = ізоніазиду.

Хлорпромази= н: одноч= асне застосування з ізоніазидом може погіршити метаб= олізм ізоніазиду. Пацієнтів слід ретельно контролювати на п= редмет токсичності ізоніазиду.

Галоперидол= : одноч= асне застосування може підвищити плазмовий рівень галоперид= олу. Необхідно коригувати дозу галоперидолу.

Антикоагулянти (кумарин- або = індандіонпохідні), наприклад варфарин): одночасне застосування може пригнічувати ферментативний метаболізм антикоагулянтів, що призводить до збільшення концентрації в плазмі крові з підвищеним ризиком кровотечі. Слід ретельно контролювати протромбіновий час.<= /o:p>

Альфаентані= л: хроні= чне перед-/періопераційне застосування ізоніазиду може зменшити кліренс у плазмі крові та продовжити тривалість дії альфентанілу. Дозу альфентанілу, можливо, потрібно буде відповідно скорегувати.

Енфлюран: при сумісно= му застосуванні ізоніазид може збільшувати утворен= ня потенційно нефротоксичних неорганічних фторидів – метаболітів енфлюрану= .

Теофілін: зростає концентрація теофіліну у плазмі крові, тому потрібно контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дозу препарату.=

Прокаїнамід= : збіль= шується плазмова концентрація ізоніазиду. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо токсичної дії з боку і= зоніазиду.

Кортикостероїди <= /i>(наприклад,= преднізолон): необхідно коригувати дозу ізоніазиду.

Гідроксид алюмінію: погір= шується всмоктування ізоніазиду. Під час терапії ізоніазидом необхідно застосовувати кислотопригнічувальні препарати або антациди, що не містять гідроксид алюмінію.

Метаболізм ізоніазиду та його метаболіту ацетилізоніазиду не змінюється = при надмірному вживанні алкоголю, але можливе його збільшення у пацієнтів з алкогольною залежністю, однак цей ефект не визначений.

Також можлива взаємодія із= оніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутися побі= чні реакції, такі як почервоніння або свербіж шкіри, відчуття печії, головний б= іль або запаморочення, озноб, підвищена пітливість, відчуття серцебиття, припли= ви, артеріальна гіпотензія.

Ізоніазид не слід приймати під час їди. Дослідження показали, що біодост= упність ізоніазиду значно знижується при застосуванні разом із їжею.

Взаємодія з лабораторними тес= тами

Ізоніазид може викли= кати помилкову позитивну відповідь при проведенні глюк= озуричного тесту; ферментативні проби на глюкозу не впливають.

Особливості застосування.

У результаті монотерапії ізоніазидом утворюються стійкі штами мікобактерій, то= му його слід застосовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до можливості інактивувати ізоніазид. Перед призначенням ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, ізоніазид слід призначати у більш високих дозах. Для зменшення побічних ефектів одночасно з ізоніазидом потрібно призначати піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом’язово) або глутамін= ову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом= ’язово), натрієву сіль АТФ.

При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом слід призначати антибіотики широкого спек= тра дії, фторхінолони, сульфаніламіди.

Під час лікування необхідний лікарський контрол= ь, регулярне проведення функціональних печінкових проб і офтальмологічного обстеження. У перший місяць терапії обстеження необхідно проводити не рідше= 2 разів на місяць, потім – 1 раз на місяць.

Усім пацієнтам потрібно контролювати функцію печінки у процесі лікування. Повідомлялося про тяжкий, іноді летальний гепатит, пов’язаний із терапією ізоніазидом.&nb= sp;Більшість випадків виникає протягом перших трьох місяців терапії, але гепатотоксичніс= ть може розвиватися і після більш тривалої терапії. Додатково до щомісячного спостереження за симптомами необхідно вимірювати печінкові ферменти (зокрема АСТ та АЛТ) у цих пацієнтів до початку терапії ізоніаз= идом та періодично протягом усього періоду лікування. Слід вживати спеціаль= них запобіжних заходів пацієнтам із порушеннями функції печінки. Будь-яке поруш= ення функції печінки у цих хворих є показанням для припинення лікування. Якщо рі= вень аспартаттрансамінази (АСТ) у сироватці крові зр= осте більше ніж у 3 рази або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

При появі перших симптомів гепатиту (блювання, темна сеча, жовтяниця, висипання, стійкі парестезії рук і ніг, слабкість тривалістю понад 3 дні та/або хворобливість живота, особливо правого верхнь= ого квадранта, відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування необхідно негайно припинити, оскільки продовження застосування препарату в цих випадках викликає більш тяжку форму ураження печінки. Слід бути обережними, призначаючи ізоніа= зид пацієнтам, які постійно приймають інші потенційно гепа= тотоксичні препарати та які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм, споживачам ін’єкційних наркотиків, пацієнтам які мають порушення функції печінки або нирок.

Ризик ізоніазидіндукованої= гепатотоксичності зростає: у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі; у вагітних; в осіб з повільною інактивацією препарату; у ВІЛ-інфікованих; у пацієнтів, які страждають від недоїдання; у пацієнтів з периферичною нейропатією або  у схильних до нейропатії.

Також ризик токсичності із= оніазиду підвищується при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну – менше = 10 мл/хв).

Ізоніазид не слід призначати особам із серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи медикаментозноіндуковані захворювання печінки.

У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.

Пацієнтам із ризиком розвитку нейропатії або піридоксинової недостатності (хворим на діа= бет, хронічний алкоголізм, пацієнтам із гіпотрофією, з термінальною стадією нирк= ової недостатності, вагітним, ВІЛ-інфікованим) слід призначати піридоксин.

Ізоніазид не слід приймати під час їди. Дослідження показали, що біодост= упність ізоніазиду значно знижується при його застосува= нні разом із їжею.

Під час лікування слід уникати вживання алкогол= ьних напоїв.

Не слід призначати ізоніаз= ид при епілепсії, схильності до судом.

Можлива взаємодія ізоніази= ду з продуктами харчування, що містять гістамін і = тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічна = риба): можуть розвинутися побічні реакції, такі як гол= овний біль, підвищена пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Підвищення рівня показників функціонування печі= нки (АСТ та АЛТ) поширені під час терапії таблетками Ізоні= азид. Ці зміни показників функціонування печінки зазвичай незначні або помірні і зазвичай нормалізуються спонтанно протягом трьох місяців, навіть за умови продовження терапії.

Якщо рівень показників порушення функції печінки перевищує у 3-5 разів верхню межу норми, слід розглянути можливість відміни таблеток Ізоніазиду.

Периферична невропатія= є найпоширенішим токсичним ефектом ізоніазиду. Ча= стота залежить від дози та таких схильних станів, як неправильне харчування, порушення функції нирок, алкоголізм або діабет. Одночасне введення піридокс= ину значною мірою знижує ризик розвитку невропатії. Тому піридоксин слід одноча= сно застосовувати у дозах 10 мг на добу.

Перехресна чутливість.= Паціє= нти, чутливі до етіонаміду, пір= азинаміду, ніацину (нікотинової кислоти) або інших хімічно пов’язаних препаратів, також можуть бути чутливими до цього препарату.

Ізоніазид слід з обережністю застосовувати пацієнтам із попередніми наявними порушеннями суд= ом, психозом в анамнезі або порушеннями роботи печінки.

Цукровий діабет. Паціє= нтів із діабетом слід ретельно контролювати, оскільки на контроль глюкози в крові може впливати ізоніазид.

Порушення функції нирок. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, особливо у тих, хто має повільні ацетилятори, може бути підвищений ризик виникнення по= бічних ефектів ізоніазиду, таких як периферична нейропатія, і слід їх відповідно контролювати. Як і в= інших пацієнтів, слід розглянути  додавання  піридоксину, щоб уникнути нейротоксичності.

Застосування у період вагітно= сті або годування груддю.

Застосування ізоніазиду у період вагітності можливе з урахуванням співвідношення користь/ризик у дозі= до 10 мг/кг маси тіла на добу. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає крізь плаценту і може спричинити розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода.

Ізоніазид проникає у грудне молоко, тому, враховуючи імовірність розвитку гепатиту та периферичн= их невритів у дитини, необхідно вирішити питання щодо припинення годування гру= ддю або припинення застосування препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом а= бо іншими механізмами.

Слід враховувати імовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, що можуть вплинути на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.<= /span>

Застосовують перорально.

Ізоніазид, таблетки, слід ковтати, не розжовуючи, запиваючи водою.

Таблетки слід приймати натще (принаймні за 1 го= дину до або через 2 години після вживання їжі).

Активний туберкульоз

Для лікування активного туберкульозу ізоніазид завжди слід застосовувати в поєднанні з інш= ими протитуберкульозними препаратами.

Щоденна терапія: діти – 10-15 мг/кг маси тіла на добу; дорослі – 5 мг/кг маси тіла на добу; максима= льна добова доза – не більше 300 мг.

Таблетки Ізоніазиду 100 мг

Дозування для дітей

Маса тіла (кг)

Рекомендована доза (мг)

Кількість таблеток на добу<= /span>

3,5 до < 7<= /o:p>

50

½

7 до < 10<= /o:p>

100

1

10 до = < 15<= /o:p>

150

1½

15 до = < 20<= /o:p>

200

2

20 до = < 30<= /o:p>

250

2½

Дозування для дорослих

Маса тіла (кг)

Рекомендована доза (мг)

Кількість таблеток на добу<= /span>

30 до = 45

200

2

> 4= 5

300

3

Ізоніазид, таблетки = 100 мг, не призначають дітям з масою тіла менше 3,5 кг.

Ізоніазид, таблетки = 300 мг, не призначають пацієнтам з масою тіла менше 45 кг.

Тривалість терапії залежить від показання, а та= кож комбінації препаратів, які застосовуються разом з ізон= іазидом.

Латентний туберкульоз (монотерапія)

Дорослі: 300 мг на д= обу протягом не менше 6 місяців.

Діти: 10 мг/кг ма= си тіла на добу (максимальна добова доза – 300 мг) протягом принаймні 6 місяці= в.

Маса тіла (кг)

Кількість препарату Ізоніазид, таблетки 100 мг, для застосування однієї= дози (сумарна доза 10 мг/кг/добу)

Доза (мг)

< 5<= /o:p>

½ таблетки<= /o:p>

50

5,1-9,9=

1 = ;таблетка

100

10-13<= /span>,9=

1&frac= 12; таблетки<= /o:p>

150

14-19,= 9

2 табл= етки

200

20-24,= 9

2&frac= 12; таблетки<= /o:p>

250

>&n= bsp;25<= /o:p>

3 таблетки по 100 мг або 1 таблетка 300 мг

300

Ізоніазид, таблетки = 300 мг, не застосовують дітям для лікування латентного туберкульозу. У цих випа= дках застосовують ізоніазид у меншому дозуванні.

У разі пропуску прийому цю дозу необхідно прийн= яти якомога швидше, якщо наступна чергова доза не планується протягом 6 годин.<= /span>

Діти.

Застосовують дітям (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Передозування.=

Симптоми: анорексія, нудота, блювання, шлунково-кишкові розлади, гарячка, головний біль, запаморочення, невиразне мовлення; галюцинації та/або зорові галюцинації, що виникають через період від 30 хвилин до 3 годин після прийому препарату.  Передозування  ізоніаз= иду (≥80 мг/кг маси тіла) призводить до дихальної недостатності і пригніч= ення центральної нервової системи, що швидко прогресують від ступору до глибокої коми, поряд із тяжкими судомами. Типовим результатом лабораторних досліджен= ь є серйозний метаболічний ацидоз, кетонурія і гіперглікемія.

Лікування: викли= кання блювання, промивання шлунка і застосування активованого в= угілля може мати значення лише протягом декількох годин після передозування препар= ату. Згодом піридоксин (внутрішньовенно грам на грам основи, еквівалентно дозі <= span class=3DSpellE>ізоніазиду; якщо остання доза невідома, то початковою= дозою слід вважати 5 г у дорослих або 80 мг/кг маси тіла у дітей), внутрішньовенне введення діазепаму (у разі вини= кнення судом піридоксин не діє) та можливе проведення гемодіалізу. Подальше лікува= ння повинно передбачати особливу увагу до моніторингу/підтримки вентиляції легенів та корекції метаболічного ацидозу. Специфічно= го антидоту немає.

=

Побічні реакції.=

У пацієнтів зі сповільненою інактивацією ізоніазиду значно підвищується ризик токсичних проявів препарату.

З боку травного тракту: нудот= а, блювання, запор, сухість у роті, дискомфорт або біль  у ділянці живота, анорексія, гострий панкреатит, мет= еоризм.

З боку імунної системи: алерг= ічні реакції, у т. ч. реакції гіперчутливості, такі = як медикаментозна гарячка, екзантема, еритема, шкірні висипання (кореподібний макулопапульозний дерматит, пурпура або ексфоліативний дерматит), шкірний свербіж, гарячка, лейкопенія, анафілаксія, нейтропенія, еозинофілія,  інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія і васкуліт; можливе загострення симптомів системного червоного вовчака або по= ява вовчакоподібного синдрому, = мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ток= сичний епідермальний некроліз.

З боку нервової системи: тремо= р, вертиго, головний біль, периферична нейропатія/неврити, запаморочення, судоми, гіперрефлексія, сплутані= сть свідомості, дезорієнтація, галюцинації, збільшення частоти нападів у хворих= на епілепсію, токсична енцефалопатія, розлади пам’= яті, порушення сну, психотичні реакції (токсичні психози), починаючи від незначних змін особистості до значних психічних розладів, які зазвичай зникали при відміні= препарату.

З боку органів зору: неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва.

З боку органів слуху:<= /i> дзвін у вухах та втрата слуху у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудниною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда у пацієнтів літнього віку.

З боку сечовидільної системи: утрудн= ене сечовипускання; затримка сечі; нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит.

З боку гепатобіліарної системи: ушкодження печінки, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтян= иця, гепатит, ізоніазидасоційований гепатит (особлив= о у пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки або у тих, хто зловживає алкоголем); фульмінантна печінкова недостатніст= ь, що може призвести до розвитку некрозу печінки (особливо у пацієнтів віком від = 35 років); білірубінемія; тимчасове збільшення сироваткових трансаміназ.

З боку ендокринної системи: гінекомастія у чоловіків, менорагії у жінок, синдром Кушинг= а, гіперглікемія, метаболічний ацидоз, дефіцит піридоксину, що впливає на перетворення триптофану в нікотинову кислоту, пелагра.

З боку систе= ми крові: гемолітична та аплас= тична анемія, сидеробластна анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія.

З боку кістково-м’язової системи: <= /i>ревматоїдний синдром, м’язові посмикування, артрит.

З боку дихальної системи: пневмоніт (алергічний).

Психічні розлади: порушення пам’яті, токсичний психоз, плутанина, дезорієнтація, галюцинації.

Метаболічні розлади: гіпер= глікемія, метаболічний ацидоз, пелагра.

Інші:= нездужання, слабкість; синдром відміни, що включає головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність, набряк слизової оболонки бронхів.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання.<= span style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso-fareast-f= ont-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'>

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 3, 9 або 10 блістерів у картонній упаковц= і.

По 28 таблеток у блістері, по 3 або 24 блістери у картонній упаковці.

По 1000 таблеток у поліетиленовому пакеті; по 1 пакету у пластиковому контейнері.

Категорія відпуску. За рецептом= .

Виробник.

Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Фаза ІІ, Плот № 12, 15, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 28 i 30, Сюрвей № 36= 6, Прем’єр Індастріал Істейт<= /span>, Качигам, Даман, 396210, І= ндія.

Маса тіла (кг)	Рекомендована доза (мг)	Кількість таблеток на добу<= /span>
3,5 до < 7<= /o:p>	50	½
7 до < 10<= /o:p>	100	1
10 до = < 15<= /o:p>	150	1½
15 до = < 20<= /o:p>	200	2
20 до = < 30<= /o:p>	250	2½

Маса тіла (кг)	Кількість препарату Ізоніазид, таблетки 100 мг, для застосування однієї= дози (сумарна доза 10 мг/кг/добу)	Доза (мг)
< 5<= /o:p>	½ таблетки<= /o:p>	50
5,1-9,9=	1 = ;таблетка	100
10-13<= /span>,9=	1&frac= 12; таблетки<= /o:p>	150
14-19,= 9	2 табл= етки	200
20-24,= 9	2&frac= 12; таблетки<= /o:p>	250
>&n= bsp;25<= /o:p>	3 таблетки по 100 мг або 1 таблетка 300 мг	300