ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засоб= у

пенталгін-ФС

(Pentalgin-PS)=

Склад:

діючі речовини: парацетамол, метамізол натрію моногідрат (анальгін), кофеїн, фенобарбітал, кодеїну фосфат гемігідрат;

1 таблетка містить парацетамолу 300 мг, метаміз= олу натрію моногідрату (анальгіну) 300 мг, кофеїну 50 мг, фенобарбіталу 10 мг, кодеїну фосфату гемігідрату у перерахунку на кодеїну фосфат 8 мг;

допоміжні речовини: крохмаль картопля= ний, повідон, кислота стеаринова, кальцію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, білого або жовтувато-білого кольору, з плоскою поверхнею, круглої форми з фа= скою, з рискою з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Аналгети= ки та антипіретики. Метамізол натрію у комбінації з психотропними препаратами. Код АТ= Х N02B B72.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Препарат чинить аналгетичну, жарознижувальну, пр= отизапальну, спазмолітичну, седативну дію. Препарат Пенталгін-ФС – комбінований препарат, який поєднує властивості активних компонентів.

Метамізол натрію та парацетамол – складові г= рупи ненаркотичних аналгетиків, що чинять виражену протизапальну, жарознижувальну дію, мають аналгетичну активність.

Кодеїну фосфат посилює дію ненаркотичних аналгетиків (блокує опіатні рецептори, стимулює антиноцицептивну систему та змінює емоційне сприйняття болю).

Кофеїн спричиняє розширення кровоносних судин скелетних м’язів, головного мозку, серця, нирок; підвищує розумову та фізич= ну працездатність, сприяє усуненню втоми та сонливості; підвищує артеріальний = тиск при артеріальній гіпотензії; збільшує проникність гістогематичних бар’єрів = та підвищує біодоступність ненаркотичних аналгетиків, що сприяє посиленню терапевтичного ефекту.

Фенобарбітал чинить седативну дію.

Фармакокінетика.

Кінетику комбінованого препарату Пенталгін-ФС не вивчали.

Клінічні характеристики.

Показання.

Помірно виражений больовий синдром різного генезу: головний біль, зубний біль, невралгії, міалгії, артралгії, дисменорея; як жарознижувальний засіб.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до кодеїну або до інших опіоїдних аналгетиків, до похідних піразолону або до будь-якого= з компонентів лікарського засобу; період після операції на жовчовивідн= их шляхах, виразкова хвороба = шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення, стани, при яких інгібування перистальтики слід уникати або при яких розвивається здуття живота; ризик паралітичної непрохідності кишечнику, виражені порушення функції нирок та/або печінки, вроджені гіпербілірубінемії = (у т.= ч. синдром Жильбера), гострий панкреа= тит, цукровий діабет, гостра респірато= рна депресія, респіраторні захворювання із задишкою, обструктивним синдромом, бронхіальна астма (не слід застосовувати опіоїди під час астматичного нападу); ор= ганічні захворювання серцево-судинної системи, у т. ч. тяжкий атеросклероз; декомпенсована серцева недостатність, гострий інфаркт міокард= а, порушення серцевого ритму, підвищений артеріальний тиск, виражена артеріаль= на гіпотензія, дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, порфірія, гіпертиреоз; <= /span>агранулоцитоз в анамнезі, спричинений метамізолом, іншими піразолонами = або піразолідинами; порушення функції кісткового мозку або захворювання кровотв= орної системи та крові (зок= рема лейкопенія (у т. ч. цитостатична та інфекційна нейтропенії), тромбоцитопенія, виражена анемія (у т. ч. гемолітична)); міастенія, глаукома, черепно-мозк= ові травми або стани, що супроводжуються підвищеним внутрішньочерепним тиском (= на додаток до ризику респіраторної депресії та підвищення внутрішньочерепного тиску кодеїн може чинити вплив на зіничну реакцію та інші вітальні реакції = при оцінці неврологічного статусу); депресія, депресивні розлади зі схильністю хворого до суїцидальної поведінки, стани підвищеного збудження, порушення сну, епілепсія, алкогольн= а, наркотична, медикаментозна залежність (у т. ч. в анамне= зі), <= span style=3D'mso-bidi-font-weight:bold'>стан алкогольного сп’яніння; літній вік. Застосування лікарського засобу протипоказано, якщо є підозра на гостру хірургічну патологію у пацієнта, до встановлення діагно= зу.

Застосування лікарського засобу протипоказано таким групам пацієнтів:
– дітям віком до 12 років;
<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -ansi-language: UK'>– дітям віком від 12 до 18 років, яким проводять тонзилектомію та/або а= деноїдектомію задля запобігання виникненню обструктивного апное під час сну= ;
– дітям віком від 12 до 18 років зі скомпрометованою дихальною функцією= ;
– жінкам у період вагітності або годування груддю;
– пацієнтам будь-якого віку, які мають надшвидкий метаболізм з участю C= YP2D6.
Не застосовувати супутньо з інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та прот= ягом 2 тижнів після припинення застосування інгібіторів МАО.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Токсична дія метамізолу натрію посилюється при одночасному застосуванні з ін= шими ненаркотичними аналгетиками, трициклічними антидепресантами, гормональними контрацептивами та алопуринолом. Сарколізин, тіамазол, лікарські засоби, що пригніч= ують активність кісткового мозку, у т. ч. препарати золота, при застосуванні з метамізолом натрію збільшують імовірність гематотоксичності, у т. ч. розвитку лейкопенії. Знеболювальну дію метамізолу натрію посилюють блокатори Н₂-гістамінових рецепторів, пропранолол, кодеїн, седативні засоби, транквілізатори (діазепам, триметозин тощо), послабляють&nbs= p;– фенілбутазон, глютет= имід, барбітурати та інші індуктори мікросомальних ферментів печінки. Мієлотоксичні лікарські засоби спричиняють посилення гематотоксичності. Метамізол натрію підвищує активність пероральних гіпоглікемічних засобів, непрямих коагулянтів, глюкокортикостероїдів, індометацину, фенітоїну, ібупрофену шляхом витіснення їх= зі зв’язку з білками крові. Метамізол натрію посилює седативну дію= етанолу.

Фармакокінетична індукція метаболі= чних ферментів:

Метамізол може індукувати метаболі= чні ферменти, включаючи CYP2B6 та CYP3A4.

Сумісне застосування метамізолу з бупропіоном, ефавіренцом, метадоном, вальпроатом, циклоспорином, такролімус= ом або сертраліном може спричинити зниження плазмової концентрації цих препара= тів з потенційним зниженням клінічної ефективності. Тому рекомендується дотримуватися обережності при одночасному їх застосуванні з метамізолом; за необхідності слід контролювати клінічну відповідь та/або рівень препаратів.=

При супутньом= у застосуванні метамізолу натрію з іншими нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП) потенціюється їх знеболювальна та жарознижувальна дія та збільшується імовірність адитивних небажаних побічних ефектів. Застосування у комбінації з похідними фенотіазину (у т. ч. з хлорпромазином) може призвести до розвитку вираженої гіпотермії. Необхідна обережність при одночасному застосуванні лікарського засо= бу з сульфаніламідними цукрознижувальними лікарськими засобами (посилюєть= ся гіпоглікемічна дія) та діуретиками (фуросемід). Метамізол натрію у вис= оких дозах може спричинити збільшення концентрації метотрексату у плазмі крові та посилення його токсичних ефектів (насамперед на шлунково-кишкову систе= му і систему кровотворення). Не можна застосовувати метамізол натрію одночасно з рентгеноконтрастними речовинами, колоїдними кровозамінниками та пеніциліном.

Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при застосуванні метоклопраміду та домперидону і зменшуватися при застосуванні холестираміну. Барбітурати зменшують жарознижувальний ефект парацетамолу. П= ротисудомні лікарські засоби (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня його перетворення на гепатотоксичні метаболіти. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив лікарських засобів на печінку. Одночасне застосування високих доз парацетам= олу з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому. Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений при одночасному довготривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу;= при цьому підвищується ризик кровотечі; періодичний прийом не дає значного ефек= ту. Парацетамол знижує ефективність діуретиків. Не застосовувати одночасно з алкоголем. Парацетамол може знижувати біодоступність ламотриджину з потенційним зниженням його ефекту у зв’язку з можливою індукцією його метаболізму в печінці. При одночасному прийомі парацетамолу та зидовудину підвищується ризик. Слід бути обережними при одночасному застосуванні парацетамолу з флуклоксациліном, оскільки одночасний прийом цих препаратів = асоціюється з підвищеним ризиком метаболічного ацидозу з високим аніонним проміжком як наслідок піроглутамінового аци= дозу, особливо у пацієнтів з факторами= ризику (див. розділ «Особливості застосування»).

Кофеїн посилює ефект (покращує біодоступність) аналгетиків-антипіретиків, ерготаміну, потенціює ефекти похідних ксантину, α- та β-адреноміметиків, психостимулюючих засобів. При одночасному застосуванні кофеїну з тиреотропними засобами підвищується тиреоїдний ефект. Інші лікарські засоби, дія яких може бути змінена при взаємодії з кофеїном: ідроциламід, мексилети= н, ципрофлоксацин, еноксацин, піпемідинова кислота, флувоксамін, фенілпропаноламін, фенітоїн, клозапін, літій, теофілін, пентобарбітал, діазепам, метоксален. Кофеїн знижує ефект опіоїдних аналгетиків, анксіоліти= ків, снодійних і седативних засобів, є антагоністом засобів для наркозу та інших лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему (ЦНС), конкурентним антагоністом препаратів аденозину. Одночасне застосув= ання кофеїну з інгібіторами МАО може спричинити небезпечний підйом артеріального тиску. Циметидин, гормональні контрацептиви, ізоніазид посилюють дію кофеїн= у.

Фенобарбітал<= /i> індукує ферменти печінки і, таким= чином, може прискорювати метаболізм деяких лікарських засобів, що метаболізуються = цими ферментами (включаючи парацетамол, саліцилати, непрямі антикоагулянти, серц= еві глікозиди (дигітоксин), протимікробні (хлорамфенікол, доксициклін, метронідазол, рифампіцин), противірусні, протигрибкові (гризеофульвін, ітраконазол), протиепілептичні (протисудомні), психотропні (трициклічні антидепресанти, клоназепам), гормональні (естрогени, прогестогени, кортикостероїди, тиреоїдні гормони), імуносупресивні (глюкокортикостероїди, циклоспорин, цитостатики), антиаритмічні, антигіпертензивні     (β-блокатори, блокатори кальцієв= их каналів), пероральні цукрознижувальні препарати та інші лікарські засоби). Фенобарбітал може прискорювати метаболізм пероральних контрацептивів, що призводить до втрати їх ефекту. Фенобарбітал посилює дію аналгетиків, місце= вих анестетиків та лікарських засобів, що пригнічують ЦНС (засобів для наркозу, нейролептиків, транквілізаторів), алкоголю. Одночасне застосування фенобарбіталу з лікарськими засобами, що проявляють седативну дію, призводить до посилення седативно-снодійного ефекту та може супроводжуватися пригніченням дихання. Можливий вплив фенобарбіталу на концентрацію фенітоїну, карбамазепіну та клоназепаму в крові. Лікарські зас= оби, які мають властивості кислот (аскорбінова кислота, хлорид амонію), посилюють дію барбітуратів. Пацієнтів, які одночасно от= римують лікування вальпроатами та фенобарбіталом, слід контролювати щодо наявності = ознак гіперамоніємії. У половині зареєстрованих випадків зафіксовано безсимптомний перебіг гіперамоніємії, яка не о= бов’язково призводила до енцефалопатії. Інгібітори МАО= (у т. ч. фуразолідон, прокарбазин, селегін<= span class=3DFontStyle13>) пролонгують ефект фенобарбіталу. Рифампіцин може знижувати ефект фенобарбіталу. При застосуванні у комбінації з препаратами золота збільшується ризик ураження нирок. При тривалому одночасному застосуванні з НПЗЛЗ існує ризик утворення виразки шлунка та кровотечі. Одночасне застосування фенобарбіталу разом із зидовудином посилює токсичність обох лікарських засобів.<= /p>
Не слід застосовувати кодеїн у комбінації з інгібіторами МАО або протягом 2 тижнів = після припинення їх застосування. Застосування інгібіторів MAO у комбінації з петидином було пов’язане з тяжким збудженням/пригніченням ЦНС (включаю= чи артеріальну гіпертензію/гіпотензію). Незважаючи на те, що такі явища не були задокументовані у разі застосування кодеїну, не виключено, що под= ібна взаємодія може відбутися. Трициклічні антидепресанти можуть посилити пригнічувальні ефекти опіоїдних аналгетиків.= При одночасному застосуванні кодеїну з алкоголем можливе посилення гіпотензивно= го, седативного ефектів алкоголю та пригнічувального впливу алкоголю на дихальну діяльність; з анестетиками, натрію оксибутиратом, антигістамінними засобами із седативними властивостями – можливе посилення депресії ЦНС та/або респіраторної депресії, та/або артеріальної гіпотензії; з нейролептиками – посилення седативного та гіпотензивного ефектів; з анксіолітика= ми, седативними і снодійними засобами – посилення седативного ефекту, підвищення ризику респіраторної депресії; з антигіпертензивними засобами – посилення гіпотензивної дії; з антиаритмічн= ими засобами – кодеїн сповільнює всмоктування мексилетину, при одночасному застосуванні кодеїну та хінідину аналгетична дія кодеїну, імовірно, буде значно знижена через негативний вплив хінідину на його метаболізм; слід уникати премедикації опіоїдами, оскільки вони знижують концентрацію ципрофлоксацину у плазмі кро= ві; із противиразковими лікарськими засобами – циметидин може пригнічувати метаболізм кодеїну, що призводить до підвищення його концентрації у плазмі; з антидіарейними зас= обами, антихолінергічними засобами (наприклад, з атропіном) – ризик тяжк= ого запору, який може призвести до паралітичної кишкової непрохідності та/або до затримки сечі. Кодеїн антагонізує дію цизаприду, метоклопраміду та домперидону на шлунково-кишкову діяльніст= ь. Застосування кодеїну у комбін= ації з опіоїдними антагоністами (наприклад, із бупренорфіном, налоксоном, налтрексоном) може прискорити розвиток синдрому відміни. Слід уникати премедикації опіоїдами, ос= кільки вони знижують концентрацію ципрофлоксацину у плазмі крові. При застосуванні з ритонавіром можливе підвищення рівня опіоїдних аналгетиків (зокрема кодеїну) у плазмі крові. При одночасному застосуванні мексилетину з кодеїном уповільнюється абсорбція мексилетину.

Застосування опіої= дів може перешкоджати дослідженню евакуації вмісту шлунка, оскільки опіоїди затримують випорожнення шлунка, а також гепатобіліарній візуалізації при застосуванні Technetium Tc 99m Disofenin, оскільки опіоїдна терапія може спричинити звуження сфінктера Одді і підвищення тиску у жовчовивідних шляхах.

Особливості застосування.

Не приймати лікарський засіб з іншими препаратами, що містять метамізол натрію, парацетамол, кофеїн, фенобарбітал, кодеїн.

Під час терапії лікарським засобом заборонено вживати алкоголь.

Нижче представлена інформація, що властива для діючих речовин лікарського засобу.=

Метамізол

Агранулоцито= з

Лікування метамізолом може спричинити агранулоцитоз, який може призвести до летального наслідку (див. розділ «Побічні реакції»). Він може виникнути навіть після попереднього застосування метамізолу без ускладнень.

Агранулоцитоз, індукований метамізолом, є ідіосинкратичною побічною реакцією. Агранулоцитоз не залежить від дози і може виникнути в будь-який час під час лікування, навіть невдовзі після припинення лікування.

Пацієнтам не= обхідно повідомити до початку лікування про необхідність припинити лікування та нег= айно звернутися за медичною допомогою у разі появи будь-яких симптомів, що вказу= ють на агранулоцитоз (наприклад, гарячка, озноб, біль у горлі та патологічні зм= іни слизової оболонки, особливо у роті, носі та горлі або у ділянці статевих органів або анального отвору).

Якщо метаміз= ол застосовують при гарячці, деякі симптоми агранулоцитозу, що розвивається, можуть залишитися непоміченими. Подібним чином симптоми можуть бути замаско= вані у пацієнтів, які отримують антибіотикотерапію.

При появі ознак і симптомів, що вказують на агранулоцитоз, слід негайно провести загальний аналіз крові (включаючи розг= орнутий аналіз крові) і припинити лікування на час очікування результатів. Якщо діа= гноз підтверджено, лікування поновлювати не можна (див. розділ «Протипоказання»)= .

Тяжкі шкірні= реакції

Тяжкі шкірні реакції, включаючи синдром Стів= енса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та індуковану лікарськими засобами еозиноф= ілію із системними симптомами (DRESS-синдром), що можуть загрожувати життю або бути летальними, реєстрували= сь при лікуванні метамізолом.

Пацієнті= в слід проінформувати про ознаки та симптоми шкірних реакцій та уважно стежити за цими пацієнтами.

Якщо з’я= вляються ознаки та симптоми, що вказують на ці реакції, застосування лікарського засобу слід відмінити та ні в якому раз= і не починати його повторно (див. розділ «Протипоказання»).

Не застосовувати лікарський засіб для зняття гострого болю у животі (до з’ясув= ання причини). Оскільки метамізол натрію має протизапальні та знеболювальні влас= тивості, він може маскувати ознаки інфекції, симптоми неінфекційних захворювань і ускладнень з больовим синдромом, що може ускладнювати їх діагностику.<= /o:p>

Лікарський засіб слід застосо= вувати з обережністю пацієнтам:

·&nb= sp;          літнього віку − може призвести до підвище= ння частоти побічних реакцій, особливо з боку травної системи;

·&nb= sp;          з наявними алергічними захворюваннями (в т.&nbs= p;ч. з полінозом) або з попередньою історією цих захворювань – підвищується ризик алергічних реакцій;

·&nb= sp;          з порушеннями функції нирок, із захворюваннями нирок в анамнезі (пієлонефрит, гломерулонефрит);<= /span>

·&nb= sp;          із запальними захворюваннями кишечнику, включаючи неспецифічний виразковий коліт та хворобу Крона; <= /o:p>

·&nb= sp;          з вираженою артеріальною гіпотензією, серцево-судинною недостатністю;

·&nb= sp;          з алкоголізмом в анамнезі;

·&nb= sp;          які одночасно з= астосовують цитостатичні лікарські засоби (тільки під контролем лікаря).

Не застосовувати лікарський засіб дов= ше встановленого терміну без консультації з лікарем. Не перевищувати зазначених доз. При тривалому застосуванні, а також при застосуванні лікарського засобу у дозах, які значно перевищують рекомендовані терапевтичні дози, можливе посилення пр= оявів побічних реакцій. При застосуванні лікарського засобу необхідно контролювати показники функції печінки.

Медикам= ентозне ураження печінки

У пацієнтів, які застосовували метамізол, спостерігалися= випадки медикаментозного ураженн= я печінки, головним ч= ином гепатоцелюлярного характеру, що<= /span> виникали через кілька днів чи кілька місяців після початку лікування. = Ознаки та симптоми захворювання включають підвищення рівня печінкових ферментів у сироватці крові, з жовтяницею або без неї, часто на тлі реакцій гіперчутливості н= а інші лікарські засоби (наприклад, висип на шкірі, дискразія крові, гарячка = та еозинофілія), або супроводжуються ознаками = аутоімунного гепатиту. У більшос= ті пацієнтів стан нормалізува= вся після відміни терапії метамізолом. Однак повідомлялося про <= span class=3Dspelle>окремі випадки прогресування захворювання до гострої печінкової недостатності, що потребувала трансплантації печінки.

Механізм ураження печінки, спричиненого застосуванням метамізолу,= чітко не з’ясований, хоча наявні дані свідчать про імуноалергічн= ий механізм.

Пацієнтів слід повідомити про необхідність звернення до лікаря у разі виникнення симптомів, що свідчать про ураження печінки. В такому разі прийом = метамізолу слід припинити та провести оцінку функції печінки.

Якщо виникають такі симптоми, як нудота та блювання, гарячка, відчуття втоми, втрата апетиту, забарвлення сечі у темний колір, забарвлення калу у світлий= колір, пожовтіння шкіри або білка ока, свербіж, висипання або біль у верхній частині живота, застосуван= ня метамізолу слід припинити та обов’язково звернутися до лікаря. Метамізол не можна повторно застосовувати пацієнтам з епізодом ураження печінки, який було з= афіксовано під час = лікування метамізолом, якщо н= е було встановлено інших причин ураження печінки.

У період лікування мож= ливе забарвлення сечі у червоний колір (за рахунок виведення метаболіту метамізолу натрію), що не&nbs= p;має клінічного значення.

Фенобарбітал=

При застосуванні фенобарбіталу було зареєстровано випадки розвитку небезпечних для життя шкірних реакцій, зокрема синдрому Стівенса-Джонсона а= бо токсичного епідермального некролізу (синдрому Лаєлла). Тому при появі характерних симптомів зазначених вище реакцій (наприклад, прогресивного шкірного висипу, часто з пухирями, та уражень слизової оболонки) застосуван= ня лікарського засобу слід припинити і надалі ні в якому разі не застосовувати лікарські засоби, що містять фенобарбітал. Ризик розвитку синдрому Стівенса-Джон= сона або синдрому Лаєлла є найбільшим у перші тижні лікування. Рання діагно= стика та негайне припинення застосування лікарського засобу, який міг спричинити симптоми синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу, дають змогу досягти найкращих результатів у лікуванні.

Слід уникати тривалого застосування лікарського засобу у зв’язку з можливістю кумуляції фенобарбіталу та розвитку залежності. Для барбітуратів характерний синдром відміни.

З обережністю слід застосовувати лікарський засіб при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії ремісії, при порушеннях функції печінки та нирок (див. розділ «Протипоказання»), захворюваннях щитовидної залози (у т. ч. гіпотиреозі, див. розділ «Протипоказання»), захворюваннях сечовивідних шляхів, при гіперкінезах, хронічних інфекціях дихальних шляхів, при пневмонії, порушеннях дихальної функції, гострій інтоксикації лікарськими засобами, при лікуванні цитостатиками (тільки під контролем лікаря).

Парацетамол

При захворюваннях печінки або нирок перед застосуванням лікарського засобу необхідно порадити= ся з лікарем (див. розділ «Протипоказання»).

Слід враховувати, що в пацієнтів із захворюваннями печінки збільшується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу.=

Зафіксовано випадки порушення функ= ції печінки/печінкової недостатності у пацієнтів, які мали знижений рівень глутатіону, що може виникати при серйозному виснаженні організму, анорексії, низькому індексі маси тіла, хронічному алкоголізмі або сепсисі. =

По= відомлялося про випадки метаболічного ацидозу з високим аніонним проміжком (HAGMA) як наслідок піроглутамінового ацидо= зу у пацієнтів із тяж= кими захворюваннями, такими як тяжка ниркова недостатність та сепсис, або у пацієнтів з недостатнім харчуванням чи за наявності інших причин дефіциту глутатіону (наприклад, хронічний алкоголізм= ), які лікувалися парацетамолом у терапевтичній дозі пр= отягом тривалого періоду або комбінацією парацетамолу та флуклоксациліну. При підозрі на HAGMA, спричиненого піроглутамінов= им ацидозом, рекомендується негайно припинити застосування парацетамолу та проводити рете= льний моніторинг за станом пацієнта. Вимірювання рі= вня 5-оксопроліну в сечі може бути корисним для ідент= ифікації піроглутамінового ацидозу як основної причини HAGMA у пацієнтів з множинними факторами ризику.<= /span>

У пацієнтів зі зниженням рівня глутатіону, при прийомі парацетамолу підвищується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидозу є глибок= е, прискорене чи утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід нег= айно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів.
Препарат може впливати на результати визначення вмісту в крові глюкози, сечової кислоти.

Кодеїн=

Застосування лікарського засобу під час гострого нападу астми протипоказане (див. розділ «Протипоказання»). Кодеїн слід застосовувати з обережністю або зменшити дозу препарату при лікуванні астми та зниженні респіраторного резерву. Необхідно уникати застосування кодеїну під час гострого нападу астми (див. розділ «Протипоказання»). Кодеїн слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі зниженою функцією нирок або печінки, із захворюваннями жовчного міхура (зокрема жовчнокам’яною хворобою), із наявністю в анамнезі зловживання наркотиками , при порушеннях дихальної функції та астмі в анамнезі.

Слід зменшити дозу кодеїну ослабленим пацієнтам, пацієнтам з артеріальною гіпотензією (див. ро= зділ «Протипоказання»), гіпотиреозом, гіпертрофією передміхурової залози; гіпофун= кцією надниркових залоз (наприклад, із хворобою Аддісона); із запальними захворюваннями кишечнику, включаючи неспецифічний виразковий коліт та хворобу Крона (кодеїн знижує перистальтику, підвищує тонус та сегментацію кишечни= ку та може підвищувати тиск у товстій кишці) (див. розділ «Протипоказання»), зі стриктурою уретри, судомними станами, пацієнтам у шоковому стані, міастеніє= ю gravis. Слід зменшити дозу кодеїну= для пацієнтів із нирковою недостатністю. Кодеїн слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які нещодавно перенесли хірургічні втручання на кишечнику (через можливе зниження моторики шлунково-кишкового тракту) або сечових шляхах (такі пацієнти більш схильні до затримки сечовипускання, спричиненої безпосередньо спазмом уретрального сфінктера та запором внаслідок застосування кодеїну). Кодеїн с= лід застосовувати з обережністю при феохромоцитомі (опіоїди можуть стимулю= вати вивільнення катехоламіну шляхом індукції вивільнення ендогенного гістаміну)= . У пацієнтів, які можуть мати фізичну залежність, припинення лікування слід проводити поступово, щоб уникнути прискорення розвитку симпт= омів синдрому відміни.

Метаболізм за участі CYP2D6

Кодеїн перетворює= ться на його активний метаболіт – морфін – у печінці з участю фермен= ту CYP2D6. Якщо пацієнт має дефіцит цього ферменту або якщо у пацієнта CYP2D6 повністю відсутній, адекватний знеболювальний е= фект не буде отриманий. До 7 % кавказького населення може мати цю особливість метаболізму з участю CYP2D6. Однак, якщо пацієнт має надшвидкий метаболізм з участю CYP2D6, існує підвищен= ий ризик розвитку побічних ефектів – симптомів опіоїдної токсичності – навіть при застосуванні звичайних доз. У таких пацієнтів перетворення кодеїну у морфін швидко призводить до встановлення б= ільш високого рівня морфіну в сироватці крові, ніж очікувалося. =

Загальні симптоми опіоїдної токсичності: сплутаність свідомості, сонливість, поверхневе дихання, звужені зіниці, нудота, блювання, запор, відсутність апетиту. У тяжких випадках можливі симптоми циркуляторної та дихальної депресії, які можуть бути небезпечними і дуже рідко летальними.

Дані про поширеність надшвидких метаболізаторів з участю CYP2D6 в різних популяціях наведені нижче:

Популяція

Поширення, %

Африканці/ефіопи

29

Афроамериканці

3,4–6,5

Монголоїди

1,2–2

Кавказці

3,6–6,5

Греки

6

Угорці

1,9

Північні європейці

1–2

<= /span>

Післяопераційне застосування дітям

Існують повідомлення про те, що застосування кодеїну дітям після тонзилектомії та/або аденоїдектомії задля запобігання виникненню обструктив= ного апное під час сну зрідка призводило до життєво небезпечних побічних явищ, у т. ч. з летальними наслідками (див. розділ «Протипоказання»). В= сі діти отримували дози кодеїну у відповідному діапазоні доз. Однак є свідчення того, що ці діти були або ультрашвидкими, або екстенсивними метаболізаторами кодеїну.

Діти зі скомпрометованою дихальною функцією
Застосування кодеїну протипоказано дітям, у яких дихальна функція м= оже бути скомпрометована нервово-м’язовими порушеннями, тяжкими серцевими або р= еспіраторними захворюваннями, інфекціями верхніх дихальних шляхів або легенів, мультитрав= мами або масштабними хірургічними втручаннями. Ці фактори можуть посилити симпто= ми токсичності морфіну.

Пацієнтам із захворюваннями жовчовивідних шляхів (зокрема із жовчно= кам’яною хворобою) слід уникати застосування опіоїдних аналгетиків або застосовувати їх у комбінації зі спазмолітиками.

Застосування петидину і, можливо, інших опіоїдних аналгетиків пацієн= тами, які приймають інгібітори MAO, може бути пов’язане з дуже тяжкими реакціями, іноді – з летальним наслідком= . Якщо застосування кодеїну пацієнтам, які приймають інгібітори MAO, є життєво необхідним, слід припинити застосування інгібіторів МАО за 14 днів до початку лікування кодеїном (див. розділи «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Слід уникати застосування алкоголю під час лікування кодеїном.

У пацієнтів літньо= го віку метаболізм та елімінація кодеїну можуть відбуватися повільніше (див. розділ « Спосіб застосування та дози»).

Застосування кодеїну потребує регулярної оцін= ки лікарем співвідношення користь/ризик.=

Кофеїн<= /span>

Під час застосування лікарського засобу не рекомендується надмірне вживання чаю, кави, інших тонізуючих напоїв, алкоголю, а також застосування лікарських засобів= , що містять кофеїн.

У випадку тривалого застосування препарату можливий розвиток психічної залежності. Раптове припинення лікування призводить до посилення гальмуванн= я ЦНС (сонливість, депресія).

Дія препарату значною мірою залежить від типу нервової системи та може проявлятися як збудженням, так і гальмуванням вищої нервової діяльності.

Кофеїн може стати причиною хибного підвищення сечової кислоти у крові, що визначається методом Bit= tner.

Кофеїн може підвищувати рівень 5-гідроксиіндолоцтової кислоти (5-HIAA), ванілілмигдалевої кислоти (VMA) та катехоламінів у сечі, що може призвести= до хибнопозитивних результатів діагностики феохромоцитоми та нейробластоми.

З обережністю застосовувати препарат пацієнтам із виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі.

У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря через ризик ураження печінки, навіть якщо пацієнт почу= ває себе добре.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Період вагітності

Застосування лікарського засобу у період вагітності протипоказане.

Повідомляли про можливий зв’язок між виник= ненням у немовлят вад дихальної системи та серця і застосуванням кодеїну протягом І триместру вагітності. Регулярне застосування кодеїну у пер= іод вагітності може спричинити розвиток фізичної залежності у плода, що призведе до симптомів абстиненції у новонародженого. Застосування кодеїну під час пологів може пригнічувати дихання у новонародженого. Застосування опіоїдних аналгетиків може призвести до шлункового стазу під ч= ас пологів, підвищення ризику аспіраційної пневмонії у матері.

Повідомляли про збільшення імовірності розвитку патології плода під час застосування барбітуратів. При застосуванні фенобарбіталу протягом III триместру вагітності можливе виникнення фізичної залежності, що призведе до появи синдрому відміни у новонародженого, який проявляється судомам= и, збудженістю, порушенням згортання крові. Застосування фенобарбіталу під час пологів може призводити до пригнічення дихання у новонародженого.=

Період годування груддю<= /u>

Застосування лікарського засобу у період годування груддю протипоказане.~~<= /span>~~

При застосуванні у звичайних терапевтичних д= озах кодеїн і його активний метаболіт можуть бути присутніми в грудному молоці у дуже низьких концентраціях, тому малоймовірно, що це може чинити негативний вплив на немовля. Однак, якщо пацієнтка має<= /span> надшвидкий метаболізм з участю CYP2D6, у грудному моло= ці можуть встановлюватися більш високі рівні морфіну, у дуже рідкісних випадка= х це може спричинити потенційно летальні симптоми опіоїдної токсичності у н= емовляти.

Фенобарбітал у значній кількості проникає у грудне молоко і може пригнічувати ЦНС дитини.

Здатність впливати= на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Під час терапії лікарським засобом слід утримуватися від керування автотранспортом а= бо іншими механізмами через можливість виникнення таких ефектів як сплутаність свідомості, сонливість, запаморочення, галюцинації, розлади зору або судоми. Ефекти алкоголю посилюються опіоїдними аналгетиками.

Спосіб застосування = та дози.

Препарат Пенталгін-ФС приймати внутріш= ньо. Дорослим та дітям віком від 12 років при нетривалому больовому синдромі препарат Пен= талгін-ФС застосовувати одноразово по 1 таблетці. При тривалому больовому синдро= мі (невралгії, артралгії, міалгії), при пропасних станах призначати по 1 табле= тці 3 рази на добу. Тривалість терапії, як правило, не повинна перевищувати 5 д= іб при застосуванні як знеболювального засобу та 3 діб при застосуванні як жарозни= жувального засобу.

Максимальна добова доза – 3 таблетки.

Діти.

Лікарський засіб показаний для застосування д= ітям віком від 12 до 18 років для лікування гострого помірного болю, який не полегшується іншими знеболювальними засобами, такими як парацетамол або ібупрофен (як монопрепаратами) (див. розділ «Показання»).

Застосування лікарського засобу протипоказане дітям віком до 12 років, оскільки існує ризик розвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій через варіабельний та непередбачуваний шлях перетворення кодеїну у морфін у паціє= нтів цієї вікової групи (див. розділ «Протипоказання»).

Кодеїн не застосовувати дітям віком від 12 до 18 років, яким проводять тонзилектомію та/або аденоїдектомію задля запобігання виникненню обструктивного апное під час сну, через ризик розвитку серйозних і небезпеч= них для життя побічних реакцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Кодеїн не застосовувати дітям віком від 12 до 18 років зі скомпрометованою дихальною функцією через ризик розвитку серйозних і небезпечн= их для життя побічних реакцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Кодеїн не застосо<= /span>вувати дітям віком від 12 до 18 років, як= і мають надшвидкий метаболізм з участю CYP2D6 (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Передозування.

Симптоми передозуван= ня метамізолу натрію: нудота, блювання, дисфагія, гастралгія/гастрит, гіпотермія, виражена артеріальна гіпотензія, відчуття серцебиття, тахікардія, задишка, шум у вухах, олігурія, анурія, слабкість, сонливі= сть, марення, порушення свідомості, судомний синдром, можливий розвиток гострого агранулоцитозу, геморагічного синдрому, гострої ниркової та печінкової недостатності, паралічу дихальних м’язів.

Лікування: індукція блюванн= я, зондове промивання шлунка, застосування сольових проносних засобів, ентеросорбентів, форсований діурез, олужнювання крові, симптоматична тер= апія, спрямована на підтримку життєво важливих функцій. У тяжких випадках необхід= но застосовувати гемодіаліз, гемоперфузію, перитонеальний діаліз. У разі розвит= ку судомного си= ндрому слід розглянути необхідність внутрішньовенного введення діазепаму і швидкодіючих барбітуратів.

Передозування параце= тамолу. Якщо пацієнт прийняв лікарський за= сіб у дозі, яка перевищує рекомендовану дозу, слід негайно звернутися до лікаря ч= ерез ризик ураження печінки. Ураження печінки можливе у дорослих, які прийняли 10 г і більше парацетамолу, та у дітей, які прийняли парацетамол у дозі понад 150 мг/кг маси тіла. Прийом 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривалий прийом карбамазепіну, фенобарб= італу, фенітоїну, примідону, рифампіцину, звіробою або інших лікарських засобів, які індукують ферменти печінки; регулярне вживання надмірних кількостей алкоголю; недостатність глутатіон= ової системи, наприклад розлади харчової поведінки, ВІЛ-інфекція, голодування, муковісцидоз, кахексія).

Симптоми передозування парацетамолу в перші 24 години: блідість, нудота, блювання, втрата апетиту та абдомінальний біль. Ураження печінки мо= же стати явним через            12–48&= nbsp;годин після передозування. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати до енцефалопатії, крововиливів, гіпоглікемії, коми та летально= го наслідку. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців мо= же проявлятися сильним болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначалися т= акож серцева аритмія та панкреатит.

При тривалому застосуванні парацетамолу у великих дозах з боку органів кровотворення може розвинутись апластична анемія, панцитопенія, агранулоцит= оз, лейкопенія (у т. ч. нейтропенія), тромбоцитопенія. При прийо= мі великих доз з боку ЦНС можливі запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації; з боку сечовидільної системи − нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).

При передозуванні необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід нега= йно доставити у лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів.

Лікування. Слід розглянути лікування активованим вугілл= ям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 години. Концен= трацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні протягом 8 годин після прийому. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту внутрішньовенно слід вводити   N-ацетилцистеїн згідно з чинними рекомендаціями. При відсутності блювання може бути застосований метіон= ін перорально як відповідна альтернатива у віддалених районах поза лікарнею.

Симптоми передозуван= ня кофеїну: нервозні= сть, неспокій, безсоння, збудження, дратівливість, стан афекту, почуття тривоги, запаморочення, тремор, м’язові посмикування, судоми, дзвін у вухах, почервоніння обличчя, гіпертермія, прискорене дихання, збільшення частоти сечовипускання, гастроінтестинальні порушення, біль в епігастрії, блювання, аритмії (у т. ч. тахікардія, екстрасистолія), психомоторне з= будження. Клінічно важливі симптоми передозування кофеїном пов’язані також з ураженням печінки парацетамолом.

Лікування. При передозуванні кофеїну застосу= вання антагоністів β-адренорецепторів може полегшити кардіотоксичний ефект.<= o:p>

Симптоми передозуван= ня фенобарбіталу: нудота, головний біль, атаксія, н= істагм, слабкість, пригнічення дихання із ризиком його зупинки, пригнічення серцево-судинної діяльності, включаючи порушення ритму, зниження артеріальн= ого тиску аж до колаптоїдного стану, уповільнення пульсу, гіпотермія, зменшення діурезу, пригнічення ЦНС а= ж до коми.

Лікування:= промивання шлунка, проведення симптоматичної терапії (насамперед моніторинг основних життєвих функцій організму (дихання, пульс, артеріальний тиск).

Передозування кодеїн= у. Тяжка депресія ЦНС, зокрема пригнічення дихання, може розвинутися у разі супутнього застосування інших за= собів із седативною дією (у т. ч. алкоголю) або значного перевищен= ня дози. Клінічною тріадою передозуван= ня опіоїдів вважається кома, точкові зіниці та респіраторна депресія (м= оже спричинити ціаноз) з подальшим розшир= енням зіниць при розвитку гіпоксії. Інші симптоми передозування опіоїдів: гіпотермія, сплутаність свідомості, судоми (особливо у дітей), си= льне запаморочення, виражена сонливість, артеріальна гіпотензія та тахікардія (можливі, але малоймовірні), нервозність або неспокій, емоційне збудження, галюцинації, брадикардія, недостатність кровообігу, сповільнене або утрудне= не дихання, виражена слабкість. Можливе виникнення задишки, апное, кола= псу, затримки сечовиділення; рідко – набряк легень; можуть спостерігатися ознаки вивільнення гістаміну. При передозуванні опіоїдів повідомляли про випадки розвитку рабдоміолізу, який прогресував до ниркової недостатності.

Передозування посилюється при одночасному при= йомі алкоголю та психотропних засобів.

Лікування: загальні симптоматичні та підтримувальні заходи, включаючи заходи для підтримки дихального центру та моніторинг вітальних показн= иків до стабілізації стану.

Прийом активованого вугілля є доцільним, якщо минуло не більше 1 години з моменту прийому кодеїну дорослим у дозі, що перевищує 350 мг, дитиною – у дозі, що перев= ищує 5 мг/кг маси тіла. Слід застосувати налоксон при виникненні коми або пригнічення дихання. Налоксон є конкуруючим антагоністом та має коротк= ий період напіввиведення, таким чином, може бути необхідним повторне застосува= ння великих доз для пацієнтів із тяжким отруєнням. Слід спостерігати за станом пацієнта протягом щонайменше 4 годин після введення налоксону або щона= йменше 8 годин у випадках застосування препарату налоксону з пролонгованою ді= єю.

Побічні реакції.

Частіше за все побічні ефекти мають тимчасовий характер і зникають після припинення лікування.

З боку нервової сист= еми: підвищення внутрішньочерепного ти= ску, головний біль, запаморочення, порушення координації рухів, атаксія, тремор,= судоми (особливо у діт= ей), гіперкінез (у дітей), сповільненість реакцій, слабкість, астенія, сонливість, безсоння (у ді= тей, пацієнтів літнього віку), розвиток толерантності або залежності.

З боку органів зору: звуження зіниць, порушення гостроти зору, світлочутливість, порушення зору (зокрема розмитість, подвоєння контурів видимих предметів), міоз, ністагм.=

З боку органів слуху та лабіринту: вертиго.

Психічні розлади: когнітивні порушення (у т. ч. зниження концентрації уваги, галюцинації), кошмарні сновидіння, парадоксальне збудження, підвищена збудливість, стан неспокою, почуття тривоги, дратівливість, сплутаність свідомості, раптові зміни настр= ою, ейфорія, дисфорія, депресія.=

З боку шлунково-кишк= ового тракту: анорексія= , сухість у роті, відчуття тяжкості або біль в епігастрії, нудота, блювання, діа= рея або запор, розвиток паралітичної кишкової непрохідності, спазми шлунка, панкреатит.=

З боку гепатобіліарн= ої системи: гепатит,= медикаментозне ураження <= span class=3Dspelle>печінки, включаючи гострий гепатит, жовтяницю, підвищення рівня печінкових ферментів (див= . розділ «Особливості застосування<= /span>»).

Розлади метаболізм= у та харчування: анорексія, метаболічний ацидоз з високим аніонним проміжком.

З боку серцево-судин= ної системи: відчуття тиснення у грудях, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія, колапс, артеріальна гіпертензія, аритмії (тахі- або брадикардія, екстрасистолія тощо), відчуття серцебиття,<= span style=3D'mso-bidi-font-weight:bold'> гіперемія шкіри обличчя.

З боку системи крові= та лімфатичної системи: збільшення лімфатичних вузлів, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопені= я, агранулоцитоз, лейкоцитоз, лімфоцитоз, анемія (у т. ч. гемолітична анемія, мегалобластна анемія), сульфгемоглобінемія, метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у ділянці серця), кровотечі, синці.

З боку дихальної сис= теми: бронхоспазм у пацієнтів, чутливих = до ацетилсаліцилової кислоти та до інших НПЗП, утруднене дих= ання, задишка, пригнічення дихання (при застосуванні великих доз).

= З боку сечовидільної системи: = інтерстиціальний нефрит, спазм сечовивідних шляхів, утруднене сечовипускання, затримка сечі, олігурія, анурія, дизурія, антидіуретичний ефект, збільшення сечовипускання, забарвлення сечі у червоний колір, протеїну= рія, підвищення кліренсу креатиніну, збільшення екскреції натрію та кальцію, асептична піурія.

З боку репродуктивної системи: статева дисфункція= , = еректильна дисфункція, зменшення лібідо та потенції.

З боку ендокринної с= истеми: гіпоглікемія аж до гіпоглікемічно= ї коми, гіперглікемія.

З боку імунної систе= ми: анафілаксія, реакції гіперчутливос= ті, у т. ч. шкірний свербіж, висип на шкірі та слизових оболонках (зазвичай генералізований висип, еритематозний, кропив’янка), макулопапульозний висип (розглядається = як симптом синдрому гіперчутливості, пов’язаний з пероральним застосуванн= ям кодеїну), ангіоневротичний набряк, утруднене дихання, провокування бронхоспазму, задишки (зокрема тахіпное), гаря= чка, спленомегалія і лімфаденопатія, кон’юнктивіт.

З боку шкіри та слиз= ових оболонок: фотосенсибілізація, почервоніння обличчя, ексфоліативний дерматит, алергічні реакції, такі як висип, кропив’янка, свербіж, підвищена пітливість, набряк обличчя, мультиформна ексудативна еритема (у т. ч. синдром Стівенса–Джонсона), токсичний епідерм= альний некроліз (синдром Лаєлла), індукована лікарськими засобами еозинофілія із системними симптомами (DRESS-синдром).

З боку кістково-м’язової системи: неконтрольовані м’язові рухи, ригідність м’язів (при застосуванні великих доз); при тривалому застосуванні існує= ризик порушення остеогенезу та розвитку рахіту.

Загальні порушення: відчуття нездужання, підвищена втомлюваність, гіпо- або гіпертермія.=

Тривале застосування лікарського засобу для лікування головного болю може призводити до його посилення.=

При тривалому безконтрольному застосуванні високих доз лікарського засо= бу можливі судомні напади, пригнічення дихання, може розвинутися порушення фун= кції печінки, гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми, звикання (послаблення знеболювального ефекту), синдром відміни.

При тривалому застосуванні фенобарбіталу може розвинутися медикаментозн= а залежність, дефіцит фолатів, імпотенція.

При тривалому застосуванні кодеїну, як правило, розвиваються толерантність і деякі з найбільш поширених побічних ефектів – сонливість, нудота, блювання, сплутаність свідомості.

Регулярне тривале застосування кодеїну призводить до розвитку залежності і толерантності та до виникнення стану неспокою і дратівливості після припинення лікуванн= я. Слід пам= ’ятати, що толерантність знижується швидко після припинення прийому кодеїну, тому повторне застосування раніше припустимої дози може виявитися летальним.

Метаболічний ацидоз з високим аніонним проміжком

Випадки метаболічного ацидозу з високим аніонним проміжком як наслі= док піроглутамінового ацидозу спостерігалися у пацієнтів з факторами ризику, які застосували парацетамол (див. розділ «Особливості застосування»). У таких пацієнтів піроглутаміновий ацидоз може виникати як наслідок низького рівня глутатіону.

Синдром відміни

При різкій відміні фенобарбіталу зазвичай може виникати синдром відміни, який супроводжується виникненням кошмарних сновидінь, нервозністю.

Раптове припинення лікування кодеїном може спричинити синдром відміни. Можливі= симптоми: тремор, безсоння, стан неспокою, дратівливість, почуття тривоги, депресія, відсутність апетиту, нудота, блювання, діарея, підвищене потовиділення, сльозотеча, ринорея, чхання, позіхання, пілоерекція, мідріаз, слабкість, гарячка, м’язові судоми, дегідратація, збільшення частоти серцевих скорочен= ь, частоти дихання та артеріального тиску.

При появі небажаних = ефектів хворому слід порадитися з лікарем щодо подальшого застосування препарату.

Повідомлення= про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніто= ринг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакці= й та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформацій= ну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недост= упному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.<= o:p>

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній пачці.

Категорія відпуску. = За рецептом.

Виробник. ТОВ «Фарма Старт».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 03124, м. Київ, бу= львар Вацлава Гавела, 8.

У разі виникнення побічних ефектів та запита= нь щодо безпеки застосування лікарського засобу просимо звертатися до відділу фармаконагляду ТОВ «АСІНО УКРАЇНА» за адресою: бульвар Вацлава Гавела, 8, м. Київ, 03124, тел/факс:+38 044 281 2333

Популяція	Поширення, %
Африканці/ефіопи	29
Афроамериканці	3,4–6,5
Монголоїди	1,2–2
Кавказці	3,6–6,5
Греки	6
Угорці	1,9
Північні європейці	1–2