ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарськ= ого засобу

АМІОСТЕДІ=

(AMIOSTEDY)

Склад:

аміодарон;<= /p>

1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг= ;

=

Лікарська форма.<= /b> Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки без оболонки від білого до майже білого кольору з відбит= ками «8» та «4», розділеними лінією розлому, на одному боці та «А» на іншому боц= і.

Фармакотерапевтична груп= а.

Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Код АТХ С01B D01.

=

Фармакологічні властивості.<= /i>

Протиаритмічні властивості. <= /span>Подовже= ння фази 3 потенціалу дії міокарда, головним чином внаслідок інгібування калієв= их каналів (клас III за класифікацією Вогена Вільямса).

Уповіль= нення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусового вузла. Цей ефект= не блокується атропіном.

Неконку= рентна альфа- та бета-антиадренергічна дія.

Уповіль= нення синоатріальної, передсердної та вузлової провідності, яке стає більш вираже= ним при прискоренні серцевого ритму.

Відсутн= ість змін з боку внутрішньошлуночкової провідності.

Збільше= ння рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях.

Уповіль= нення провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості.Зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменшення частоти серцевих скорочень.

Збільше= ння коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладкі м’язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин та при відсутності негативних інотропних ефектів.=

Був виконаний метааналіз даних 13 проспективних, рандомізованих, контрольованих досліджень, у яких взяли участь 6553 пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78 %) або хронічну серцеву недостатність (22 %)= .

Середня тривалість спостереження за пацієнтами була в діапазоні від 0= ,4 до 2,5 року. Середня добова підтримуюча доза препарату варіювала від 200 до= 400 мг.

Цей метааналіз продемонстрував, що аміодарон статистично значущо зниж= ує загальну кількість летальних випадків на 13 % (95 % ДІ: 0,78–0,99; p =3D 0,030) та летальних випадків, спричинених порушеннями ритму, на 29 % (95 % = ДІ: 0,59–0,85; p =3D 0,0003).

Проте ці результати слід інтерпретувати з обережністю у зв’язку з гетерогенністю різних досліджень (відмінності пов’язані головним чином із в= ключеними у дослідження популяціями, тривалістю періоду спостереження за пацієнтами, використаною методологією та результатами досліджень).

Відсоток пацієнтів, яким було відмінено препарат, в групі прийому аміодарону був вищий (41 %), ніж у групі плацебо (27 %).<= /p>
У 7 % пацієнтів, які приймали аміодарон, розвинувся гіпотиреоз, порів= няно з 1 % у групі плацебо. Гіпертиреоз був діагностований у 1,4 % пацієнтів гру= пи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.

Інтерстиційна пневмопатія розвинулася у 1,6 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.

Педіатрична популяція. За участю дітей не проводил= ось жодних контрольованих клінічних досліджень. За опублікованими даними безпека застосування аміодарону досліджувалася у 1118 дітей з різними типами аритмі= й.

У рамках клінічних досліджень дітям застосовували такі дозування препарату:

-&nb= sp;      навантажувальна доза: 10–20 мг/кг/добу впродовж 7= –10 днів (тобто 500 мг/м²/добу в перерахуванні на площу поверхні тіл= а);

-&nb= sp;      підтримуюча доза: слід застосовувати мінімальну ефективну дозу; залежно від індивідуальної відповіді вона може коливатись у межах від 5 до 10 мг/кг/добу (тобто 250 мг/м²/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла).
Клінічні характеристики.=

Пока= зання.

Профілактика рецидивів:

        &n= bsp; шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для жит= тя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;

        &n= bsp; симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;

        &n= bsp; суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препара= ти не виявляють терапевтичного ефекту або протипоказані;

        &n= bsp; фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна= хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка = (див. ро= зділ «Фармакодинаміка»).

Прот= ипоказання.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада се= рця при відсутності кардіостимулятора.

Синдром слабкості синусового вузла при відсутн= ості кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення атріовентрикулярної провідності висо= кого ступеня при відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Гіпертиреоз, через можливе загострення при при= йомі аміодарону.

Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або= до однієї з допоміжних речовин.

Другий та третій триместри вагітності.

Період годування груддю.

Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes» (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):

-           антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

-           антиаритмічні засоби III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

-           інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен, вінкамін в/в (див. розділ «Взаємоді= я з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

-           телапревір;

-           кобіцистат.

<= /span>

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види = взаємодій.

Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серце= вий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може бути корисним, але найчастіше лікування так= ою комбінацією потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане= .

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одно= го і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяє брадикардії та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічн= ого та ЕКГ-моніторингу.

Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, належать вони до антиаритмічних препаратів чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препара= ти, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте попередньо існуюче п= одовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток «torsades de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні препарати Ia і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну така взаємодія виникає тільки при застосуванні лікарських форм для внутрішньовен= ного введення.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, ко= жен з яких є препаратом, що сприяє виникненню «torsades de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон, протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхідним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими засобами, що сприяють виникненню «torsades de pointes».=

Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію, зокрема, антиаритмічні препарати Ia класу, бета-блокатори, дея= кі антиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін та антихолінестеразні препарати.

.

Аміодарон і/або його метаболіт дезетиламіодарон інгібують CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-глікопротеїн та можуть збільшувати експозицію їхніх субстратів. З огляду на значну тривалість ефек= ту аміодарону, такі взаємодії можуть спостерігатись впродовж кількох місяців п= ісля припинення лікування аміодароном.

Інгібітори CYP3A4 та CYP2C8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експози= цію.

Інгібітори CYP3A4 (наприклад грейпфрутовий сік та деякі лікарські засоби), як правило, не слід застосовувати під час лікування аміодароном.

Лікарські засоби, які мо= жуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):
-&nb= sp;    антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

-&nb= sp;    антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);

-     інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, міз= оластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».

Телапревір.= Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.

Кобіцистат<= /span>. Є ризик збільшення частоти індукованих аміодароном побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.

Софосбувір.= Тільки у пацієнтів, які отрим= ують подвійну комбіновану терапію даклатасвіром/софосбувіром або ледипасвіром/со= фосбувіром: брадикардія, можливо симптомна або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідно здійснювати ретельний клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ, особливо впродовж перших кількох тижнів подві= йної терапії.

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації субстратів CYP3A4 в плазмі кров= і, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.

Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Під час лікування аміодароном слід проводити кільк= існе визначення концентрацій циклоспорину в крові, моніторувати ниркову функцію = та коригувати дози циклоспорину.

Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можн= а, слід здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ.=

Фінголімод.= Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо з летальним наслідком. Особливо це актуально = для бета-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату потрібно здійснювати клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ впродовж 24 годин.

Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можн= а, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ.

Протипаразитарні препара= ти, які можуть індукувати «torsades de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Нейролептики, які можуть індукувати «torsades de pointes» (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфенази= н, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».

Фторхінолон= и, за винятком левофлоксацину = та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «tors= ades de pointes».

Стимулюваль= ні проносні засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії «torsades de pointes» (при цьому провокуючим фактором є гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ і клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.<= /p>
Фідаксоміци= н. Підвищення концентрацій фідаксоміцину в плазмі крові.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасно= му застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їхня концентрація у крові.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірна брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності.

При застосуванні дигоксину спостерігається збільше= ння рівня дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину, що потребує мон= іторингу ЕКГ та клінічного стану. Якщо необхідно, слід контролювати рівень дигоксину= в крові та коригувати дозу дигоксину.

Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовується після проведення хірургіч= ного втручання, потрібно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу дабігатрану у разі необхідності, але доза не повинна перевищувати 150 мг/до= бу.

Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведе= ння, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати C= YP 2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як антагоні= сти вітаміну К або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C= 9.

Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Моніторинг міжнарод= ного нормалізованого відношення (МНВ) потрібно здійснювати більш часто. Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном та впродовж 8 днів після завершення лікування.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентр= ацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Слід проводити клінічний моніторинг, контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові та, якщо необхідно, коригувати дозу фенітоїну.

Субстрати CYP2D6:

-     Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові концентрації флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флек= аїніду.

Субстрати CYP3A4: аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію в плазмі субстратів даного цитохрому, як результат − підвищує токсичну дію цих субстратів.

-     Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’яз= ової токсичності (наприклад, рабдоміоліз). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

Інші лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP3A4 (лідокаїн, сиролімус, такролімус, силденафіл, фентаніл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, тріазолам). Аміодарон є інгібіто= ром CYP3A4 та підвищує концентрації цих молекул в плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їхньої токсичності.

Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, який може призвести = до неврологічних та кардіальних побічних ефектів внаслідок пригнічення аміодар= оном печінкового метаболізму. Слід проводити клінічний та ЕКГ-моніторинг, а тако= ж, якщо необхідно, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі не= обхідності слід коригувати дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.

Такролімус. Збільшення концентрації такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентрації такролімусу у крові, моніторинг функції нирок та коригування дози такроліму= су при одночасному його застосуванні з аміодароном та після відміни останнього= .

Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). <= span lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:12.0pt;mso-fareast-font-family:"Times= New Roman"; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендов= ано проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Бета-блокатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Дилтіазем для перорального застосування. Верапаміл для перорального застосування. Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). <= /i>Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «tors= ades de pointes». Рекомендовано проводити ЕКГ та клінічний моніторинг на тлі одночасного застосування цих препаратів.

Препарати, що знижують в= міст калію: діуретики, що знижують вміст= калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид.

Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes» (гіпокаліємія= є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та проводити контроль ЕКГ, вмісту електролітів та клініч= ний моніторинг.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Рекомендований клінічний моніторинг та у разі необхідності – контроль ЕКГ.

Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід провод= ити клінічний моніторинг та у разі необхідності – корекцію дози тамсулозину під= час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.<= /o:p>

Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритм= ій, особливо шлуночкової тахікардії «to= rsades de pointes», оскільки можливе зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд і моніторинг ЕКГ та у разі необхідності провес= ти корекцію дози аміодарону.

Пілокарпін. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).

Особ= ливості застосування.

Ефе= кти з боку серця. До початку застосування препарату необхідно зро= бити ЕКГ та визначити рівень калію в сироватці крові.

У пацієнтів літнього віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільн= ення частоти серцевих скорочень.

Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок под= овженої реполяризації з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

Виникнення на тлі лікування АV-блокади II або III ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає посилення нагляду за пацієнтом.

Повідомлялося про випадки появи нової аритмії або погіршення вже існуючої аритмії, яку лікують (див. розділ «Побічні реакції»). Такий проаритмогенний ефект може спостерігатись особливо за наявності факторів, які сприяють подовженню інтервалу QT, зокрема при застосуванні певних комбінацій лікарських засобів= та за наявності гіпокаліємії (див. розділи «Побічні реакції» та «Взаємодія з інши= ми лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Ризик появи індукованої прий= омом лікарських засобів тахікардії «torsades de pointes» при застосуванні аміодарону вважається нижчим порівняно з таким при застосуванні інших антиаритмічних препаратів у пацієн= тів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT.

Пор= ушення з боку щитовидної залози. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з ч= им впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (поглинан= ня радіоактивного йоду, рівні білково-зв’язаного йоду). Але показники функції щитовидної залози T3, T4, високочутливий аналіз на ТТГ залишаються інтерпретованими.

Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів= із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване для всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, а п= отім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у разі клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).

Пор= ушення з боку легень. Поява задишки або непродуктивного кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвитку інтерстиціального пневмоніту, та вимагає рентгенологічного обстеже= ння пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»).

Пор= ушення з боку печінки. Регулярне моніторування функції печінки рекомендоване на початку прийому препарату, далі періодично протягом лікува= ння аміодароном (див. розділ «Побічні реакції»).

Нер= вово-м’язові порушення. Аміодарон може спричиняти периферичну сенсорно-моторну або змішану нейропат= ію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).

Пор= ушення з боку органів зору. При виникненні нечіткості зору або зниженні гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, у тому числі офтальмоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень аж до сліпоти (див. розд= іл «Побічні реакції»).

Тяжкі шкірні реакції. Можуть виникати небезпечні для життя або навіть летальні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса–Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. У разі появи ознак = або симптомів, що вказують на ці стани (наприклад, прогресуючий висип на шкірі з утворенням пухирів або ураженнями слизової оболонки), слід негайно припинити лікування аміодароном.

Тяж= ка брадикардія. У пацієнтів, які приймали аміодарон у комбіна= ції із софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, симепрев= ір або ледипасвір, повідомлялось про виникнення тяжкої, потенційно небезпечної= для життя брадикардії та тяжких порушень серцевої провідності. У зв’язку з цим одночасне застосування вищезазначених лікарських засобів з аміодароном не рекомендується.

Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів з аміодароном не можна уникнути, тоді слід здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнтів на поч= атку лікування софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії. Пацієнти з відомим високим ризиком виникнення бра= диаритмії повинні знаходитись під відповідним безперервним моніторингом впродовж щонайменше 48 годин після початку лікування софосбувіром.

Через тривалий період напіввиведення аміодарону відповідний моніторинг повинен та= кож здійснюватися у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон у межах кількох місяців перед початком лікування софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії.

Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С в комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших препаратів, що знижують частоту серцевих скорочень, повинні бути попереджені про симптоми, які виникають при брадикардії та тяжких порушеннях серцевої провідності, та повинні бути повідомлені про те, що у разі їх появи необхідно звернутись за невідкладною медичною допомогою.

Пор= ушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами, як:

-           бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні),

-           верапаміл та дилтіазем,

слід розглядати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.=

Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з такими лікарськими засобами:

циклоспорин, дилтіазем (для ін’єкцій) або верапаміл (для ін’єкцій), деякі протипаразитар= ні засоби (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфенази= н, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, су= льпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за винятком левофлоксац= ину та моксифлоксацину), стимулювальні проносні засоби, метадон або фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємоді= й»).

Пор= ушення, пов’язані з допоміжними речовинами. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам із непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання).

Еле= ктролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати будь-яку ситуацію, при які= й у пацієнта може бути ризик виникнення гіпокаліємії, оскільки гіпокаліємія може провокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.

Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарськ= ого засобу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримуючої дози.

Під час лікування препаратом пацієнтам рекомендовано уникати сонячного опроміне= ння або вживати запобіжних заходів протидії сонячним променям.

Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися у контрольован= их клінічних дослідженнях.

Через можливе підвищення порога дефібриляції та/або порога стимуляції у пацієнтів= з імплантованими серцевими дефібриляторами або кардіостимуляторами необхідно перевіряти цей поріг до застосування аміодарону та кілька разів після почат= ку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.

Ане= стезія. Анестезіолог має = бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.

Побічні ефекти хронічного лікування аміодароном можуть посилювати гемодинамічний ри= зик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією. Ці ефекти включають, зокре= ма, брадикардію, артеріальну гіпотензію, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності.

Крім того, деякі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому спостерігалися= у ранній післяопераційний період у пацієнтів, які отримували аміодарон. У зв’= язку з цим за такими пацієнтами рекомендовано здійснювати ретельний нагляд під ч= ас штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.= У дослідженнях на тваринах не було виявлено жодних тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. На сьогодні речовини, які призводять до виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.

Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенн= і у лікувальних дозах у І триместрі вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати= йод з 14 тижня, не очікується ніякого впливу на ембріональну щитовидну залозу, = якщо препарат застосовувався до цього часу.

Надмірна кількість йоду, що надходить до організму= при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).

З огляду на вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов’язани= й з ним.

Період годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом із йодом екскретуються в грудне мо= локо у більшій кількості, ніж він наявний у плазмі матері. Зважаючи на ризик роз= витку гіпотиреозу в немовляти, годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.

=

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом= або іншими механізмами. Слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.

Спосіб застосування та дози.

Початкове лікування. Звичайна рекомендована доза препарату – по 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8–10 днів. У деяких випадках для початкового лікування викори= стовуються більш високі дози (4–5 таблеток на добу), але завжди – протягом короткого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.

Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Залежно від реакції хворо= го на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 дні) до 2 таблеток на добу. <= o:p>

Діти. Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися, = тому застосування препарату дітям не рекомендується.

Передозування.

Випадки гострого передозування аміодарону при застосуванні всередину недостатньо документовані. Зафіксовано кілька випадк= ів виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes», та ураження печінки. Лікування має бути симптоматичним. З огляду на фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендовано контролювати стан пацієнта, особливо функцію серця, протягом досить тривалого періоду.

Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

Побічні реакції.

частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними).

Розлади з боку органів зору.<= o:p>

Дуже часто. Мікродепозити у рогівці майже у всіх дорослих ос= іб зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими гало в осліплюючому світ= лі або із затуманенням зору.

Дуже рідко. Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва= ), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду оч= ного дна, – з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або м= енш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогодні не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендо= вано відмінити аміодарон.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Дуже часто. Фотосенсибілізація. Рекомендовано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання загалом) під = час лікування препаратом.

Часто. Пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препара= ту та повільно зникають після його відміни (протягом 10–24 місяців).

Дуже рідко. Еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипа= ння, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогодні чітко не встановлений. Алопеція.

ЧастотаЕндокринні розлади.

Розлади з боку ендокринної системи.

Дуже часто. За винятком випадків, коли присутні клінічні озна= ки дисфункції щитовидної залози, «не пов’язані з прийомом препарату» зміни з б= оку вмісту гормонів щитовидної залози у крові (збільшений рівень T4, нормальний= або дещо зменшений рівень T3) не вимагають відміни препарату.=

Часто. Гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення = маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівнів = ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування препаратом нормальна функція щитовидної залози поступово відновлюється впродовж періоду від 1 до= 3 місяців. Відміна препарату не обов’язкова: якщо застосування аміодарону необхідне, лікування цим препаратом можна продовжувати у комбінації із замі= сною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуванням левотироксину. Дози L-тироксину можуть бути відкориговані залежно від рівнів ТТГ.

Інші ендокринні розлади.

Розлади з боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Часто. Повідомлялося про випадки дифузного інтерстиціаль= ного або альвеолярного пневмоніту та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією склеротичного типу, інколи з летальним наслідком. Поява задишки при фізично= му навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеженн= я та у разі необхідності – відміни препарату, оскільки ці захворювання легень мо= жуть призводити до легеневого фіброзу.

Дуже рідко. Бронхоспазм у пацієнтів з гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – з летальним наслідком, іноді у ранньому періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»)= .

Частота невідомаРозлади з боку нервової систе= ми.

Часто. Тремор або інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, в тому числі нічні жахи. Периферична сенсорно-моторна або змішана периферична нейропатія.

Нечасто. Міопатія. Периферична сенсорна, моторна або зміша= на нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, а= ле іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, обор= отні після припинення лікування. Проте одужання може бути неповним, дуже повільн= им та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препар= ату.

Дуже рідко. Мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні головного болю необхідно виконати обстеження для визначення його можливої причини.

Частота невідома.<= span lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:12.0pt;mso-fareast-font-family:"Times= New Roman"; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'> Синдром паркінсонізму, парос= мія.

Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Дуже часто. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5–3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно.

Часто. Гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальне, яке вимагає відміни препарату.

Дуже рідко. Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепат= иту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки виражені нечітк= о (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5–5 разів від норм= и), показаний регулярний моніторинг функції печінки. У разі підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зафіксовано кілька оборотних випадків таких змін.

Розлади з боку серця.

Часто. Брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна.

Нечасто. Порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня).

Дуже рідко. Виражена брадикардія та у виняткових випадках – відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на тлі дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця.=

Частота невідома.Розлади з боку травного тракт= у.

Дуже часто. Помірні розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зника= ють після зменшення його дози.

Частота невідомаРозлади з боку молочних залоз= та репродуктивної системи.

Дуже рідко. Епідидиміт. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на сьогодні чітко не встановлений.
Частота невідомаРозлади з боку судин.

Дуже рідко. Васкуліт.

Результати досліджень<= /u>.

Рідко. Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити п= ро розвиток СНСАГ.

Дуже рідко. Ураження нирок з помірним підвищенням рівнів креатиніну.

Розлади з боку крові та лімфатичної системи.

Дуже рідко. Тромбоцитопенія.

Частота невідома.Розлади з боку імунної систем= и.

Частота невідомаЗагальні розлади.<= /span>

Частота невідома.Метаболічні та аліментарні розлади.

Частота невідома. Порушення психіки<= /span>

Часто. Зниження лібідо.

Частота невідомаРозлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Частота невідомаПовідомлення про підозрювані побічні реакції.

Термін придатності.

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонн= ій коробці.

За рецептом.=

Виробник.

Ауробіндо Фарма Лімітед – Юніт VII/Aurobindo Pharma Limited – Unit VII.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Спеціальна економічна зона, ТСІІК, = Плот № S1, Sy. № 411/Р, 425/Р, 434/Р, 435/Р та 458/Р, Грін Індастріал Парк, Полепаллі Віладж, Джедчерла Мандал, Махабубнагар Дістрікт, Штат Телангана, 509302, Індія/Special Economic Zone, TSIIC, Plot No. S1, Sy. Nos., 411/P, 425/P, 434/P, 435/P and 458/P, Green Industrial Park, Polepally Village, Jedcherla Mandal, Mahabubnagar District, Telangana State, 509302, India.