MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D209C2.3C6EDE90" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный обозреватель или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите обозреватель, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D209C2.3C6EDE90 Content-Location: file:///C:/680A8E31/UA154380101_3B01.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
IНСТРУКЦ=
IЯ
для
медичного застосування лікарського засобу
БЕЛЦЕФ
(=
BELCEF)
Склад:
діюча
речовина: цефтріак=
сон;
1 флакон містить цефтріаксону натрію еквівалентно цефтріаксону <= span style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif";mso-fareast= -font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:RU;mso-fareast-language:UK'>безводному = 1,0 г .<= o:p>
Лікарська
форма. Порошок =
для
розчину для ін’єкцій.
Основні =
фізико-хімічні
властивості: кристалі=
чний
порошок від білого до світло-жовтого кольору, злегка гігроскопічний.
Фармакот=
ерапевтична
група. Антибактеріальні засоби для
системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини III поколін=
ня.
Цефтріаксон. Код АТХ J01D D04.
Фармакологічні властивості.
Фармакод=
инаміка.
Цефтр=
іаксон
– парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління з
пролонгованою дією.
Механізм дії.
Бактерицидна активність цефтріак=
сону
зумовлена пригніченням синтезу клітинної стінки. Цефтріаксон активний in
vitro відносно широкого спектра грамнегативних і грампозитивних
мікроорганізмів. Цефтріаксон характеризується дуже великою стійкістю до
більшості =
b-лактамаз (як пеніциліназ, так і
цефалоспориназ) грампозитивних і грамнегативних бактерій. Цефтріаксон звича=
йно
активний відносно таких мікроорганізмів in vitro та при клінічних
інфекціях:
Грампозитивні
аероби.
Staphylococcus
aureus (метициліночутливий),
коагулазонегативні стафілококи, Str=
eptococcus
pyogenes (β-гемолітичний, групи А), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний, групи В),
β-гемолітичні стрептококи (групи ні А, ні В), Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae.
Примітка. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні також щодо цефалоспоринів,
включаючи цефтріаксон. Також Enterococcus
faecalis, Enterococcus faecium<=
/i> та
Listeria monocytogenes проявляю=
ть
стійкість до цефтріаксону.
Грамнегативні
аероби.
Acinetobacter
lwoffi, Acinetobacter anitratus
(головним чином A. baumanii)*, =
Aeromonas hydrophila, Alcaligenes faec=
alis,
Alcaligenes odorans, алкагеноподібні бактерії, Borrelia burgdorferi, Burkholderia cepacia, Capnocytophaga spp., Citrobacter diversus (у тому числі C.
amalonaticus), Citrobacter freu=
ndii*,
Escherichia coli, Enterobacter aerogenes*, Enterobacter cloacae*, =
Enterobacter
spp. (інші)*, Haemophilus ducre=
yi,
Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Hafnia alvei, Klebsiella oxytoca, Klebsiella pneumoniae**, Moraxella
catarrhalis (раніше називалися =
Branhamella
catarrhalis), Moraxella osloens=
is,
Moraxella spp. (інші), Morganel=
la
morganii, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Pasteurella multoc=
ida,
Plesiomonas shigelloides, Proteus mirabilis, Proteus penneri*, Prote=
us
vulgaris, Pseudomonas fluoresce=
ns*, Pseudomonas spp. (інші)*, Providentia
rettgeri, Providentia spp.
(інші), Salmonella typhi, Salmonella spp. (група enteritidis=
),
Serratia marcescens, Serratia spp=
i>.
(інші), Shigella spp., Vibrio spp., Yersinia
enterocolitica, Yersinia spp.
(інші).
* Деякі ізоляти цих видів стійкі=
до
цефтріаксону переважно внаслідок утворення β-лактамаз, що кодуються
хромосомами.
** Деякі ізоляти Klebsiella pneumoniae стійкі до
цефтріаксону внаслідок утворення низки плазмідоопосередкованих β-лакта=
маз.
Примітка. Багато зі штамів вищезазначених
мікроорганізмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків як амінопеніциліни та уреїдопеніциліни,
цефалоспорини І та ІІ покоління, аміноглікозиди, є чутливими до цефтріаксон=
у. Treponema pallidum чутлива до
цефтріаксону in vitro та в дослідах на тваринах. Клінічні випробуван=
ня
показують, що цефтріаксон ефективний для лікування первинного та вторинного
сифілісу. За деякими винятками, клінічні штами P. аeruginosa стійкі до цефтріаксону.
Анаероби.
Bacteroides spp.
(чутливі до жовчі)***, Clostridium<=
/i> spp. (крім групи C. perfringens), Fusoba=
cterium
nucleatum, Fusobacterium spp. (інші), Gaffkia
anaerobica (раніше називалися P=
eptococcus),
Peptostreptococci.
***
Деякі ізоляти Bacteroides spp. стійкі до цефтріаксону.
Примітка. Багато штамів Bacteroides spp., =
які
продукують =
b-лактамази (зокрема B. fragilis), стійкі до цефтріакс=
ону. Стійкий Clostridium difficile.
Чутливість до цефтріаксону можна
визначати методом дисків або методом серійних розведень на агарі або бульйо=
ні,
використовуючи стандартну методику, подібну до рекомендованої Національним
комітетом клінічних лабораторних стандартів (НККЛС). Критерії оцінки
результатів випробувань для цефтріаксону, встановлені НККЛС, такі:
Метод |
Чутливі |
Помірно чутливі |
Стійкі |
Метод
розведень Інгібуюча концентрація, мг/л |
≤ 8 |
16-32 |
≥ 64 |
Метод
дисків (диск з 30 мкг цефтріаксону) Діаметр зони затримки росту, м=
м |
≥ 21 |
20-14 |
≤ 13 |
Для визначення чутливості
мікроорганізмів слід використовувати диски з цефтріаксоном, так як у
дослідженнях in vitro показано,=
що
цефтріаксон активний відносно окремих штамів, які стійкі при використанні
дисків, призначених для всієї групи цефалоспоринів.
Замість стандартів НККЛС для
визначення чутливості мікроорганізмів можна використовувати й інші
стандартизовані нормативи, наприклад, DIN та ICS, які дають змогу адекватно
оцінити рівень чутливості.
Фармак=
окінетика.
Фармакокінетика цефтріаксону має нелінійний характер. Всі основні
фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях препара=
ту
(вільний та зв’язаний з білками цефтріаксон), за винятком періоду
напіввиведення, залежать від дози.
Всмокт=
ування.
Максимальна концентрація у плазмі
крові після внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг/л та
досягається за 2-3 години після введення. Одноразові внутрішньовенні інфузі=
ї 1
г та 2 г призводять через 30 хвилин до концентрацій 168,1 ± 28,2 та 256,9 ± 16,8 мг/л відповідно. Площа під кривою
«концентрація-час» у плазмі крові після внутрішньовенного введення дорівнює
такій після внутрішньом’язового введення. Це означає, що біодоступність
цефтріаксону після внутрішньом’язового введення становить 100 %.
Розподіл.
Об’єм розподілу цефтріаксону
становить 7-12 л. Після внутрішньовенного введення цефтріаксон швидко прони=
кає
в інтерстиціальну рідину, де бактерицидні концентрації щодо чутливих
мікроорганізмів зберігаються протягом 24 годин.
Після введення дози 1-2 г
цефтріаксон добре проникає у тканини та рідини організму. Протягом більш ні=
ж 24
години його концентрація набагато перевищує мінімальну пригнічувальну
концентрацію для більшості збудників інфекцій більш ніж у 60 тканинах та
рідинах (у тому числі легенях, серці, жовчовивідних шляхах, печінці, середн=
ьому
вусі та слизовій носа, кістках, а також спинномозковій, плевральній та
синовіальній рідинах, у секреті простати).
Цефтріаксон оборотно зв’язується=
з
альбуміном, причому ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентра=
ції,
наприклад, знижуючись з 95 % при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л=
до
85 % при концентрації 300 мг/л. Завдяки нижчій концентрації альбуміну в
тканинній рідині частка вільного цефтріаксону в ній вища, ніж у плазмі кров=
і.
Цефтріаксон проникає через запал=
ені
мозкові оболонки у дітей, у т.ч=
. новонароджених. Максимальна концентрація у спинномозковій рідині досягається
приблизно через 4 години після внутрішньовенного введення та становить у
середньому 18 мг/л при дозах 50-100 мг/кг. При бактеріальному менінгіті сер=
едня
концентрація цефтріаксону в цереброспінальній рідині становить 17 % від
концентрації у плазмі крові, при асептичному менінгіті – 4 %. Через 24 годи=
ни
після внутрішньовенного введення Белцефу в дозі 50-100 мг/кг концентрація
цефтріаксону в спинномозковій рідині перевищує 1,4 мг/л. У дорослих хворих на менінгіт після введення дози 50 мг/кг через
2-24 години досягається така концентрація цефтріаксону в цереброспінальній
рідині, що в багато разів перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію для
найрозповсюдженіших збудників менінгіту.
Цефтріаксон проходить через
плацентарний бар’єр та в малих концентраціях проникає у грудне молоко (3-4 %
від концентрації у плазмі крові матері через 4-6 годин).
Метаболізм.
Цефтріаксон не піддається систем=
ному
метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флор=
и.
Виведення.
Загальний плазмовий кліренс
цефтріаксону дорівнює 10-22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5-12 мл/хв. 50=
-60
% цефтріаксону виводиться у незміненому вигляді нирками і
40-50 % – у незміненому вигляді з
жовчю. Період напіввиведення цефтріаксону в дорослих складає близько 8 годи=
н.
Фармакокінетика
особливих груп пацієнтів.
У новонароджених нирками виводит=
ься
приблизно 70 % дози. У дітей перших 8 днів життя, а також у пацієнтів віком=
від
75 років період напіввиведення у середньому є в 2-3 рази більшим, ніж у
дорослих молодого віку.
У хворих із легким та помірним
порушенням функцій нирок та печінки=
фармакокінетика
цефтріаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільш=
ення
періоду напіввиведення з плазми крові. Якщо порушена лише функція нирок,
збільшується виведення з жовчю, якщо порушена функція печінки, збільшується
виведення нирками.
Клінічні
характеристики.
Показання.
-
інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а т=
акож
інфекції вуха, горла й носа;
-
інфекції органів черевної порожнини (перитоніт,
інфекції жовчовивідних шляхів і шлунково-кишкового тракту);
-
інфекції нирок і сечовивідних шляхів;
-
інфекції статевих органів, включаючи гонорею;
-
сепсис;
-
інфекції кісток, суглобів, м’яких тканин, шкіри, а
також ранові інфекції;
-
інфекції <=
/i>у
хворих з ослабленим імунним захистом;
-
менінгіт;
-
дисемінований бореліоз Лайма (стадії ІІ та ІІІ).
Протипоказання.
Підвищена чутливість до цефтріак=
сону
або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій
гіперчутливості (наприклад анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу
бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та
карбапенемів).
Цефтріаксон протипоказаний:
Недоношеним новонародженим віком
≤ 41 тиждень з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку
(гестаційний вік + вік після народження)*.
Доношеним новонародженим (віком
≤ 28 днів):
- із
гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки п=
ри
таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, порушене*;
- які
потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення
препаратів кальцію або інфузій кальцієвмісних розчинів, оскільки існує ризик
утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. розділи «Особливо=
сті
застосування» та «Побічні реакції»).
* У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтріа=
ксон
може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призво=
дить
до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.=
Перед внутрішньом’язовим введенн=
ям
цефтріаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосув=
ання
лідокаїну, якщо його застосовують в якості розчинника (див. розділ «Особлив=
ості
застосування»). Див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особл=
иво
розділ «Протипоказання».
Розчини цефтріаксону, що містять
лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви=
ди
взаємодій.
Розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рін=
гера
або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення препарату Белц=
еф у
флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для
внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати
кальцієвої солі цефтріаксону також можуть утворюватися при змішуванні
цефтріаксону із кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі.
Цефтріаксон не можна вводити одночасно із розчинами для внутрішньовенного
введення, що містять кальцій, в тому числі із кальцієвмісними розчинами для
тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за
допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених,
цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після
одного, якщо між інфузіями систему ретельно промити сумісною рідиною. У
дослідженнях іn vitro із
використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показ=
ано,
що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієв=
ої
солі цефтріаксону (див. розділи «Спосіб застосування та дози»,
«Протипоказання», «Особливості застосування», «Побічні реакції»).
Сумісне застосування препарату із пероральними
антикоагулянтами може посилювати ефект антагоністів вітаміну К та ризик
кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване
співвідношення та належним чином корегувати дозу антивітаміну К як під час,=
так
і після терапії цефтріаксоном (див. розділ «Побічні реакції»).
Існують суперечливі дані щодо потенційного посилен= ня токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. В таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій = із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці.<= o:p>
У дослідженні in
vitro при застосуванні хлорамфеніколу в комбінації з цефтріаксоном
спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідом=
а.
Не було зареєстровано випадків взаємодії між
цефтріаксоном та кальцієвмісними препаратами для перорального застосування =
або
взаємодії між цефтріаксоном для внутрішньом’язового введення та кальцієвміс=
ними
препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування).
У пацієнтів, які застосовують цефтріаксон, можливі
хибнопозитивні результати тесту Кумбса.
Цефтріаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти
хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.
Подібним чином, при визначенні глюкози у сечі за
допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З ц=
ієї
причини в період застосування цефтріаксону слід визначати рівень глюкози у =
сечі
за допомогою ферментних методів.
Порушень функції нирок не спостерігалося після
супутнього застосування великих доз цефтріаксону та потужних діуретиків
(наприклад фуросеміду).
Одночасне застосування пробенециду не знижує вивед=
ення
цефтріаксону.
Особливо=
сті
застосування.
Реакції
гіперчутливості.
Як і при застосуванні всіх бета-лактамних
антибіотиків, повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості,
іноді із летальним наслідком (див. розділ «Побічні реакції»). У разі тяжких
реакцій гіперчутливості застосування цефтріаксону слід негайно припинити та
вжити належних невідкладних заходів. Перед початком лікування слід встанови=
ти,
чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтріаксону, і=
нших
цефалоспоринів або інших типів бета-лактамних лікарських засобів. Слід з
обережністю застосовувати цефтріаксон пацієнтам із наявністю в анамнезі
нетяжкої гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів.
Зареєстровані випадки тяжких небажаних реакцій з б=
оку
шкіри (синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла/токсичний епідермальний
некроліз); однак частота цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»).=
Взаємоді=
я з
лікарськими засобами, що містять кальцій.
У недоношених та доношених немовлят віком до 1 міс=
яця
описано випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону в леген=
ях
та нирках з летальним наслідком. Щонайменше одному з цих пацієнтів цефтріак=
сон
та кальцій вводили у різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні
системи. Згідно з наявними науковими даними, не зареєстровано підтверджених
випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджени=
х,
яким вводили цефтріаксон та кальцієвмісні розчини або будь-які інші
кальцієвмісні препарати. У дослідженнях іn
vitro було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворе=
ння
преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно із пацієнтами інших вік=
ових
груп.
При застосуванні цефтріаксону пацієнтам будь-якого
віку препарат не можна змішувати або вводити одночасно із будь-якими розчин=
ами
для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, навіть при використанні
різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки.
Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна
вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через р=
ізні
інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання
інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчино=
м,
щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних
інфузій кальцієвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ=
),
медичні працівники можуть призначити альтернативні антибактеріальні засоби,
застосування яких не пов’язане із подібним ризиком утворення преципітатів. =
Якщо
застосування цефтріаксону пацієнтам, які потребують постійного харчування,
визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно,
хоча і через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення
розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити
інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Протипоказання»,
«Побічні реакції» та «Несумісність»).
Діти.
Безпека та ефективність Белцефу для дітей, у т.ч.
новонароджених та немовлят були встановлені для доз, описаних у розділі «Сп=
осіб
застосування та дози». У дослідженнях було показано, що цефтріаксон, як дея=
кі
інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сирова=
тки
крові.
Белцеф протипоказаний недоношеним та доношеним
новонародженим з ризиком розвитку білірубінової енцефалопатії (див. розділ
«Протипоказання»).
Імуноопо=
середкована
гемолітична анемія.
Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії
спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу
цефалоспоринів, у тому числі цефтріаксон. Тяжкі випадки гемолітичної анемії=
, в
тому числі з летальним наслідком, були зареєстровані в період лікування
цефтріаксоном як у дорослих, так і у дітей.
Якщо під час застосування цефтріаксону в пацієнта
виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванн=
ям
цефалоспорину, та припинити застосування цефтріаксону до встановлення етіол=
огії
захворювання.
Довготри=
вале
лікування.
При довготривалому лікуванні слід регулярно провод=
ити
розгорнутий аналіз крові.
Коліт/на=
дмірний
ріст нечутливих мікроорганізмів.
Випадки коліту та псевдомембранозного коліту,
асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, були зареєстровані=
на
тлі застосування майже всіх антибактеріальних засобів, в тому числі
цефтріаксону. Тяжкість цих захворювань може коливатися від легкої до
загрозливої для життя. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу в
пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтріаксону виникла діаре=
я.
Слід зважити доцільність припинення терапії цефтріаксоном та застосування
відповідних засобів проти Clostridi=
um
difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовуват=
и не
слід.
Як і при застосуванні інших антибактеріальних засо=
бів,
можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до препарату
мікроорганізмами.
Тяжка
ниркова та печінкова недостатність.
У разі тяжкої ниркової та печінкової недостатності
рекомендований ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності (див.
розділ «Спосіб застосування та дози»).
Вплив на
результати серологічних досліджень.
При застосуванні препарату Белцеф тест Кумбса може
давати хибнопозитивні результати. Також Белцеф може спричиняти хибнопозитив=
ні
результати аналізу на наявність галактоземії (див. розділ «Побічні реакції»=
).
При визначенні глюкози у сечі неферментними метода=
ми
можуть бути отримані хибнопозитивні результати, тому під час лікування Белц=
ефом
рівні глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу
(див. розділ «Побічні реакції»).
Натрій.<=
/span>
1 грам препарату Белцеф містить 3,6 ммоль натрію. =
Це
слід взяти до уваги пацієнтам, які дотримуються дієти із контрольованим вмі=
стом
натрію.
Спектр
антибактеріальної активності.
Цефтріаксон має обмежений спектр антибактеріальної
активності і може бути неприйнятним для застосування як монотерапія при
лікуванні певних типів інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтвердже=
ний
(див. розділ ««Спосіб застосування та дози»). У разі полімікробних інфекцій=
, коли
серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтріаксону мікроорганізми, =
слід
розглянути доцільність застосування додаткових антибіотиків.
Застосув=
ання
лідокаїну.
Якщо як розчинник застосовують розчин лідокаїну,
цефтріаксон можна вводити лише внутрішньом’язово. Перед введенням препарату
слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну,
застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медич=
ного
застосування лідокаїну (див. розділ «Протипоказання»). Розчин лідокаїну в
жодному випадку не можна вводити внутрішньовенно.
Жовчнока=
м’яна
хвороба.
У разі наявності на сонограмі тіней, слід брати до
уваги можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону.
Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на
сонограмах жовчного міхура, і частота їх виникнення зростала при застосуван=
ні
цефтріаксону в дозі 1 г/добу та вище. З особливою обережністю препарат
застосовують дітям. Такі преципітати зникають після припинення терапії
цефтріаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі
цефтріаксону супроводжувалося симптоматикою. За наявності симптомів
рекомендується консервативне нехірургічне лікування. Питання про подальше
застосування препарату має вирішувати лікар, спираючись на результати оцінки
користь/ризик конкретного випадку (див. розділ «Побічні реакції»).
Жовчний
стаз.
Випадки панкреатиту, можливо спричинені непрохідні=
стю
жовчних шляхів, були зареєстровані у пацієнтів, які отримували цефтріаксон
(див. розділ «Побічні реакції»). Більшість цих пацієнтів мали фактори ризику
розвитку холестазу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня значна
терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. Не можна виключат=
и,
що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути
утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтріаксону=
.
Нирковок=
ам’яна
хвороба.
Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, =
що
зникали після припинення застосування цефтріаксону (див. розділ «Побічні
реакції»). У випадку наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеже=
ння.
Рішення щодо застосування препарату пацієнтам з гіперкальціурією або нирков=
ими
каменями в анамнезі приймає лікар, спираючись на результати оцінки
користь/ризик.
Утилізац=
ія
лікарського засобу.
Надходження лікарського засобу в зовнішнє середови=
ще
слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню лікарського засобу у
каналізаційну систему або побутові відходи. Будь-який невикористаний лікарс=
ький
засіб після закінчення лікування або терміну придатності слід повернути в
оригінальній упаковці постачальнику (лікарю або фармацевту) для правильної
утилізації.
Застосув=
ання
у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Цефтріаксон проникає через плацентарний бар’є=
р.
Дані щодо застосування цефтріаксону вагітним жінкам обмежені. Дослідження на
тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив =
на
ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. Під час вагітності, зокрема у
першому триместрі, цефтріаксон можна застосовувати, лише якщо користь перев=
ищує
ризик.
Годування груддю
Цефтріаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при
застосуванні препарату в терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на
немовлят, яких годують груддю. Проте не можна виключати ризик розвитку діар=
еї
та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість
сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення годування груддю =
або
припинення/відмови від застосування цефтріаксону з урахуванням користі від
грудного вигодовування для дитини та користі від терапії для жінки.
Фертильність
У дослідженнях репродуктивної функції ознак небажаного впливу на чолові=
чу
або жіночу фертильність не виявлено.
Здатність
впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими
механізмами.
Відповідні дослідження не проводилися. У зв’язку з можливістю виникнення
таких побічних реакцій, як запаморочення, Белцеф може впливати на здатність
керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Дорослі та діти віком від 12 рок=
ів: призначати 1-2 г Белцефу 1 раз =
на
добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких м=
ають
лише помірну чутливість до цефтріаксону, добову дозу можна збільшувати до 4=
г.
Новонароджені, немовлята та діти
віком до 12 років.
Нижче
наведено рекомендовані дози для застосування 1 раз на добу.
Новонароджені (до 2 тижнів): 20-50 мг/кг маси
тіла 1 раз на добу, добова доза не має перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При
визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей не=
має.
Белцеф=
протипоказаний для
застосування новонародженим віком ≤28 днів при необхідності (чи
очікуваній необхідності) лікування внутрішньовенними розчинами, які містять
кальцій, у тому числі постійні внутрішньовенні вливання, які містять кальці=
й,
наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення
преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону (див розділ «Протипоказання»).
Діти віком від 15 днів до 12 рок=
ів: 20-80 мг/кг маси тіла 1 раз на =
добу.
Дітям =
із
масою тіла понад 50 кг призначати дози для дорослих.
Внутрі=
шньовенні
дози 50 мг/кг або вищі слід вводити шляхом інфузії упродовж принаймні 30 хвилин.
Хворі літнього віку.
Пацієн=
ти
літнього віку корекції дози не потребують.
Тривалість лікування.
Тривал=
ість
лікування залежить від показання та перебігу захворювання. Застосування
препарату слід продовжувати (як і будь-яку антибіотикотерапію) впродовж 48-=
72
годин після зникнення симптомів захворювання і підтвердження ефекту лікуван=
ня
результатами бактеріологічного аналізу.
Комбінована терапія.
За
наявними даними, відносно багатьох грамнегативних бактерій існує синергізм =
між
цефтріаксоном і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективніс=
ть
таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при
наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Через фіз=
ичну
несумісність цефтріаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в
рекомендованих дозах.
Дозування в особливих випадках.<= o:p>
Менінгіт.
При бактеріальному менінгіті у новона=
роджених
і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинати з дози 100 мг/кг
(але не більше 4 г) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, а
його чутливість визначена, дозу можна відповідно знизити. Найкращі результа=
ти
показало лікування такої тривалості:
Neisseria
meningitidis Haemophilus
influenzae Streptococcus
pneumoniae |
4 дн=
і 6 дн=
ів 7 дн=
ів |
Бореліоз Лайма: дорослим та дітям – 50 мг/кг
(найвища добова доза – 2 г) 1 раз на добу протягом 14 днів.
Гонорея.
Для
лікування гонореї (спричиненої утворюючими та неутворюючими пеніциліназу
штамами) рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.
Профілактика інфекцій у хірургії=
.
Для
профілактики післяопераційних інфекцій при контамінованих або потенційно
контамінованих хірургічних втручаннях рекомендовано – залежно від ступеня
небезпеки зараження – вводити разову дозу 1-2 г Белцефу за 30-90 хвилин до
початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекоменду=
вало
себе одночасне введення цефтріаксону та одного з 5-нітроімідазолів, наприкл=
ад,
орнідазолу.
Порушення функцій нирок та печін=
ки.
Хворим=
з
порушеннями функцій нирок немає необхідності знижувати дозу, якщо функція
печінки залишається нормальною. Лише у разі ниркової недостатності
передтермінальної стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не=
має
перевищувати 2 г.
Хворі,=
які
знаходяться на діалізі, не потр=
ебують
додаткового введення препарату після діалізу. Слід, однак, контролювати
концентрацію цефтріаксону в сироватці крові, оскільки у цих хворих може
знижуватися швидкість виведення. Добова доза цефтріаксону для хворих, які
перебувають на діалізі, не повинна перевищувати 2 г.
Хворим=
з
порушеннями функцій печінки немає необхідності знижувати дозу, якщо функція=
нирок залишається нормальною.
При одночасному тяжкому порушенні фун=
кцій
нирок та печінки слід регулярно
визначати концентрацію цефтріаксону в плазмі крові та за необхідності прово=
дити
корекцію дози препарату, оскільки рівень виведення у таких пацієнтів може
знижуватися.
Приготування
розчинів.
Віднов=
лені
розчини слід використати одразу після приготування або зберігати не більше =
24
годин при температурі від 2 до 8 °С.
Внутрішньом’язова ін’єкція.
Для
внутрішньом’язової ін’єкції 1 г розчиняють у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну;
ін’єкцію робити у центр великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 =
г в
одну ділянку.
Якщо
лідокаїн застосовують як розчинник, отриманий розчин ніколи не слід вводити
внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»). Для отримання детальної
інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосув=
ання
лідокаїну.
Застос=
ування
лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальн=
ої
чутливості до цього лікарського засобу.
Внутрішньовенна ін’єкція.
Для
внутрішньовенної ін’єкції слід розчинити 1 г Белцефу в 10 мл води для ін’єк=
цій;
вводити внутрішньовенно повільно (не менше 5 хвилин).
Внутрішньовенне вливання.
Внутрі=
шньовенне
вливання має тривати не менше 30 хвилин. Для приготування розчину для влива=
ння
розчинити 2 г Белцефу в 40 мл одного з таких інфузійних розчинів, вільних в=
ід
іонів кальцію: 0,9 % хлорид натрію, 0,45 % хлорид натрію + 2,5 % розчин
глюкози, 5 % розчин глюкози, 10 % розчин глюкози, 6 % декстран у 5 %
розчині глюкози, 6-10 % гідроксіетильований крохмаль, вода для ін’єкцій.
Зважаю=
чи
на можливу несумісність, розчини цефтріаксону не можна змішувати з розчинам=
и,
які містять інші антибіотики, як під час приготування, так і під час введен=
ня.
Втім, =
2 г
цефтріаксону та 1 г орнідазолу фізично та хімічно сумісні у 250 мл
фізіологічного розчину натрію хлориду або розчину глюкози.
Для
розчинення порошку Белцеф у флаконах або для розведення вже відновленого
розчину з метою подальшого внутрішньовенного введення не можна використовув=
ати
розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана,
через імовірність утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону.
Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону також може відбуватися
при змішуванні Белцефу з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній
системі для внутрішньовенного введення. Белцеф не можна одночасно вводити
внутрішньовенно з розчинами, які містять кальцій, у тому числі з тривалими
інфузіями, які містять кальцій, наприклад, при парентеральному харчуванні.
Однак, за винятком новонароджених, Белцеф
та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну
систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. «Взаємодія з
іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Діти.
Препарат
застосовувати дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб
застосування та дози».
Передозу=
вання.
У разі передозування гемодіаліз чи перитонеальний
діаліз не зменшать надмірної концентрації препарату в плазмі крові. У разі
передозування можливі нудота, блювання, діарея. Специфічного антидоту не іс=
нує.
Лікування передозування симптоматичне.
Побічні реакції.
Небажаними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні
цефтріаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та
підвищення рівня печінкових ферментів.
За частотою явища класифіковані таким чином:
Дуже часто (≥ 1/10)
Часто (≥ 1/10=
0 <
1/10)
Нечасто (≥ 1/1000=
<
1/100)
Рідко (≥ 1/10=
000
< 1/1000)
Частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними; за даними постм=
аркетингових
повідомлень. Оскільки повідомлення про ці реакції були добровільними і розм=
ір
популяції невідомий, надійно оцінити частоту явищ неможливо, тому вони
віднесені до категорії реакцій невідомої частоти.)
Інфекції=
та
інвазії: нечасто:
грибкові інфекції статевих органів; рідко: псевдомембранозний коліт; частота
невідома: суперінфекції.
З боку
системи крові та лімфатичної системи: часто: еозинофілія, лейкопенія,
тромбоцитопенія; нечасто: гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; час=
тота
невідома: гемолітична анемія, агранулоцитоз.
З боку
імунної системи: частота невідома: анафілактичний шок, анафілактичні реакції,
анафілактоїдні реакції, гіперчутливість.
З боку
нервової системи: нечасто: головний біль, запаморочення; частота невідома: судоми.
З боку
органів слуху і рівноваги: частота невідома: вертиго.
З боку
органів дихання, грудної клітки та середостіння: рідко: бронхоспазм.
З боку
шлунково-кишкового тракту: часто: рідкі випорожнення, діарея; нечасто: нудо=
та,
блювання; частота невідома: панкреатит, стоматит, глосит.
З боку
гепатобіліарної системи: часто: підвищення рівня печінкових ферментів;
частота невідома: преципітати у жовчному міхурі, ядерна жовтяниця.
З боку ш=
кіри
і підшкірної клітковини: часто: висип; нечасто: свербіж; рідко: кропив’ян=
ка;
частота невідома: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некрол=
із,
мультиформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
З боку н=
ирок
та сечовидільної системи: рідко: гематурія, глюкозурія; частота невідома:
олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні).
Загальні
розлади та реакції у місці введення препарату: нечасто: флебіт, біль у місці
інʼєкції, пропасниця; рідко: набряк, озноб.
Дані
лабораторних аналізів: нечасто: підвищення рівня креатиніну у крові; част=
ота
невідома: хибнопозитивні результати тесту Кумбса, хибнопозитивні результати
аналізу на галактоземію, хибнопозитивні результати неферментних методів
визначення глюкози.
Інфекції=
та
інвазії.
Випадки діареї після застосування цефтріаксону можуть бути пов’язані з =
Clostridium difficile. Слід призна=
чити
відповідну кількість рідини та електролітів (див. розділ «Особливості
застосування»).
Преципіт=
ати
кальцієвої солі цефтріаксону.
Рідкісні випадки тяжких небажаних реакцій, іноді із летальним наслідком,
зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком < 28 днів=
),
яким внутрішньовенно вводили цефтріаксон та препарати кальцію. Аутопсія вия=
вила
у легенях та нирках преципітати кальцієвої солі цефтріаксону. Високий ризик
утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові =
та
довшого, ніж у дорослих, періоду напіввиведення цефтріаксону (див. розділи
«Протипоказання», «Особливості застосування»).
Є дані щодо утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей, які
отримували великі добові дози препарату (наприклад ≥ 80 мг/кг/добу) а=
бо
загальні дози понад 10 грамів, а також мали додаткові фактори ризику (напри=
клад
обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципіта=
тів
зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості, або у хворих у стані зневоднен=
ня.
Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними,
можуть призводити до ниркової недостатності та анурії і зникають після
припинення застосування цефтріаксону (див. розділ «Особливості застосування=
»).
Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксо=
ну в
жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, які отримували дози вищі за стандар=
тні
рекомендовані. У дітей зафіксовано різну частоту утворення преципітатів при
внутрішньовенному введенні. При повільному введенні препарату (протягом 20-=
30
хвилин) частота утворення преципітатів, очевидно, нижча. Утворення преципіт=
атів
зазвичай не супроводжується симптомами, але в окремих випадках були наявні =
такі
симптоми, як біль, нудота і блювання. У такій ситуації рекомендується
симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтріаксону преципі=
тати
зазвичай зникають (див. розділ «Особливості застосування»).
Термін придатності. =
3 роки. =
Умови
зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці
при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місц=
і.
Приготовлений розчин зберігати не більше 24 годин при температурі від 2 до
8 °С.
Несумісність.
Не змішувати з іншими лікарськими
засобами в одному шприці або системі для внутрішньовенного введення.
Фармацевтично несумісний з іншими
антимікробними засобами. Не допускається змішування розчину препарату в одн=
ій
ємності з іншими антибіотиками, з розчинами, які містять кальцій (такими як
розчини Гартмана та Рінгера).
Несумісний з амсакрином, ванкомі=
цином,
флуконазолом, лабеталолом, аміноглікозидами, іншими антибіотиками.
Не слід змішувати з іншими
розчинниками, крім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози=
».
Упаковка=
. 1 г у
флаконі, 1 або 10 флаконів у картонній упаковці.
Категорія
відпуску. За
рецептом.
Виробник.
СТЕРИЛ-ДЖЕН ЛАЙФ САЙЄНСИЗ (П) ЛТД / Steril-Gene Life Sciences (P) Ltd.
Місцезнаходжен=
ня
виробника та адреса місця провадження його діяльності.
№ 45, Мангалам Мейн Роуд, Вілліанур Коммʼюн,
Пудучеррі, 605110, Індія / No. 45, Mangalam Main Road, Villianur Commune, Puducherry 605110, India.
Заявник. ТОВ «АША Формулейшнс».
Місцезнаходження заявника. Україна, 01042, м. Київ, вул. І. Кудрі,
37-А.