ІНСТРУКЦ= ІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

&nb= sp;

ОРАМОРФ<= o:p>

(ORAMORP= H)

&nb= sp;

Cклад:

діюча речовина: morphine sulfate;

1 мл розчину орального містить морфіну сульфату 2 мг;=

допоміжні речовини: сахароз= а, глюкози розчин, метилпарабен (E 218), пропілпарабен (E 216), етанол 96 %, вода очищена.

Лікарська форма. Розчин оральний.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, майже безбарвний розчин, вільний від за= висі часток.

&nb= sp;

Фармакот= ерапевтична група.

Анальгетики. Опіоїди. Алкалоїди опію. Код АТХ N02A A01.

Фармакологічні властивості.<= /b>

Фармакод= инаміка.

Морфін зв’язується зі специфічними рецепторами, що локалізовані на різн= их рівнях центральної нервової системи, а також в різних периферичних органах.=

Знижує відчуття болю та реакцію на біль за рахунок взаємодії з рецепторами центральної нервової системи.

Фармакок= інетика.

Абсорбці= я.

Морфін помірно всмоктується зі шлунково-кишкового тракту після перорального введення. Після перорального застосування міченого морфіну у людини піковий рівень в плазмі досягається приблизно через 15 хви= лин. Морфін зазнає значного метаболізму при первинному надходженні в печінку, що призводить до системної біодоступності приблизно на рівні 25 %. Розподіл.

Після застосування терапевтичної дози приблизно од= на третина морфіну в плазмі зв’язується з білками.

Метаболі= зм.

Метаболізм морфіну в основному включає в себе кон’югацію морфіну з 3- і 6-глюкуронідами. Невеликі кількості також метаболізуються шляхом N-деметилювання та N-деалкілування. Морфін-6-глюкуро= нід має фармакологічні ефекти, що не відрізняються від морфіну. Період нап= іврозпаду морфіну становить близько 2 годин. T_1/2 морфін-6-глюкуроніду тро= хи довший.

Виведенн= я.

Невелика кількість морфіну виводиться з калом. Інша частина виводиться з сечею, головним чином у вигляді кон'югатів. Близько 90 % разової дози морфіну виводиться з організму протягом перших 24 го= дин. Можлива ентерогепатична циркуляція морфіну і його метаболітів, тому може спостерігатися невелика кількість морфіну в сечі або калі протягом декількох днів після прийому останньої дози.

Клінічні характеристики.

Показання.

Больовий синдром сильної інтенсивності або біль, <= /span>який не купірується аналгетиками з меншою силою дії, у т= .ч. біль при злоякісних новоутвореннях.

Протипоказання.

-      = Підвищена чутливість до діючої речовини або до інш= их речовин, які строго споріднені з хімічної точки зору, та/або до будь-якого з компонентів препарату. Підвищена чутливість до морфіну характеризується почервонінням обличчя, свербінням і бронхоспазмом (при застосуванні також можуть виникнути анафілактичні реакції);

-      = гостре пригнічення дихання, обструктивні захворювання дихальних шляхів, напади бронхіальної астми (див. розділ «Особливості застосування» щод= о інформації про застосування при контрольованій астмі);

-      = серцева інтоксикація внаслідок хронічного ураження легень;=

-      = гостра інтоксикація алкоголем;

-      = делірій;

-      = усі форми гострого живота та паралітичний ілеус (див. розділ «Особлив= ості застосування»);

-      = підвищений внутрішньочерепний тиск (див. розділ «Особливості застосування»);

-      = травми голови (див. розділ «Особливості застосування»);

-      = оперативні втручання на жовчних протоках в анамнезі;

-      = судом= ні розлади;

-      = некон= трольована епілепсія;

-      = = пригнічення центральної нервової системи, особливо спричинене= іншими лікарськими засобами, такими як снодійні, заспокійливі, транквілізатори тощ= о;

-      = кома = (див. розділ «Особливості застосування»);<= /o:p>

-      = феохромоцитома. Морфін та деякі інші опіоїди можуть індукувати вивільнення ендогенного гістаміну і тим самим стимулювати вивільнення катехоламіну;

-      = гострі/тяжкі захворювання печінки;

-      = одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази (МАО), а також протягом 2–= 3 тижнів після припинення їх застосування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

-      = одночасне застосування налтрексону;

-      = застосування дітям віком до 1 року (див. розділ «Спосіб застосування = та дози»).

Ораморф також, як правило, протипоказаний під= час вагітності та годування груддю (див. розділ «Засто= сування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви= ди взаємодій.

Інгібітори моноаміноксидази.

Відомо, що інгібітори моноаміноксидази взаємодіють= з наркотичними анальгетиками, які призводять до збудження або пригнічення центральної нервової системи з гіпер- або гіпотензивним кризом, тому їх застосування з препаратом Ораморф протипоказане.

Габапентин.

Відомо про випадки взаємодії при одночасному застосуванні морфіну і габапентину, вірогідно, через збільшення опіоїдних побічних реакцій. Механізм цієї взаємодії невідомий. Тому зазначені лікарсь= кі засоби у комбінації слід застосовувати з обережністю та ретельно стежити за ознаками пригнічення центральної нервової системи, такими як сонливість, а = дозу габапентину або морфіну потрібно відповідно знижувати.

Ритонавір.

На сьогодні недостатньо фармакокінетичних даних що= до одночасного застосовування ритонавіру з морфіном, проте відомо, що ритонавір може збільшити активність глюкуронілтрансферази. Тому одночасне застосування ритонавіру і морфіну може призвести до зниження концентрації морфіну у сироватці крові з можливою втратою аналгетичної ефективності.

Рифампіцин.

Рифампіцин може знижувати концентрацію морфіну в сироватці крові і зменшити його знеболювальну дію.

Циметидин.

Циметидин пригнічує метаболізм морфіну.=

Депресанти центральної нервової системи.

Слід зазначити, що морфін посилює дію депресантів центральної нервової системи, таких як транквілізатори, анестезуючі засоби, седативні, снодійні, нейролептики, трициклічні антидепресанти та алкоголь.<= o:p>

Есмолол.

Морфін може збільшити плазмову концентрацію есмоло= лу.

Домперидон/метоклопрамід.

Опіоїдні анальгетики, включаючи морфін, можуть зменшити дію домперидону і метоклопраміду на травний тракт.

Мексилетин.

Одночасне застосування морфіну може уповільнити всмоктування мексилетину.

Протиблювотні засоби групи фенотіазину.=

Протиблювотні засоби групи фенотіазіну можна засто= совувати одночасно з морфіном, проте слід враховувати їхній гіпотензивний ефект.

Седативні лікарські засоби, такі як бензодіазепіни= або аналогічні препарати.

Одночасний прийом опіоїдів із заспокійливими препаратами, такими як бензодіазепіни або аналогічні препарати, збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми та смерті через додатковий пригнічувальний вплив на ЦНС. Доза= та тривалість одночасного застосування повинні бути обмеженими (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбіноване застосування морфіну та інших засобів, що пригнічують центральну нервову систему, таких як інші морфіноподібні лікарські засоби (знеболювальні, протикашльові та замінні препарати), трициклічні антидепресанти, нейролептики (включаючи фенотіазини= ), барбітурати, бензодіазепіни, анксіолітики, крім бензодіазепінів (наприклад мепробамат), снодійні, седативні засоби (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні H₁-антигістамінні засоби, = гіпотензивні засоби центральної дії, баклофен, талідомід, габапентин або прегабалін і алкоголь, може посилити небажані ефекти морфіну, зокрема = пригнічення функції дихання. Препарати, що пригнічують систему цитохрому Р450, наприклад циметид= ин, уповільнюють метаболіз= м морфіну, зумовлюючи підвищення його концентрації в плазмі крові.

Морфін може потенціювати дію нейром’язових блокаторів, міорелаксантів, дикумаролу та інших пероральних антикоагулянтів= .

Дія діуретичних лікарських засобів може бути знижена.

Протипоказані комбінації.

- Інгібітори моноаміноксидази.

Через пригнічення центральної нервової системи одночасне застосування може спричинити гіпотензію та пригнічення дихання (д= ив. розділ «Протипоказання»).

- Налтрексон.

У разі одночасного застосування у пацієнта мо= же бути нечутливість до знеболювальної дії морфіну.

Не рекомендовані комбінації.=

- Алкоголь.

Алкоголь посилює седативну дію морфіну. Одноч= асне застосування може підвищити ризик порушення пильності, що може зробити керування автомобілем та роботу з іншими механізмами небезпечними. Вживання алкоголю та прийом лікарських засобів, які містять алкоголь, не рекомендуєт= ься.

Комбінації, які вимагають особливих запобіжних зах= одів при застосуванні.

- Рифампіцин.

Одночасне застосування знижує концентрацію та активність морфіну і його активного метаболіту. Під час та в кінці терапії рифампіцином слід ретельно спостерігати за станом пацієнта і, якщо необхідн= о, відкоригувати дозу морфіну.

- Циметидин та інші інгібітори цитохрому Р450= .

Такі препарати уповільнюють розпад морфіну, внаслідок чого збільшується його концентрація в плазмі крові.

- Інгібітор P2Y12.

У пацієнтів з гострим коронарним синдромом, я= кі отримували морфін, спостерігавя сповільнений та зменшений вплив пероральної антитромбоцитарної терапії інгібітором P2Y12. Ця взаємодія може бути пов’яз= ана зі зниженою моторикою шлунково-кишкового тракту та стосуватися інших опіоїд= ів. Клінічна значущість невідома, але дані вказують на можливість зниження ефективності інгібітора P2Y12 у пацієнтів, які одночасно приймають морфін та інгібітор P2Y12 (див. розділ «Особливості застосування»). Для пацієнтів з гострим коронарним синдромом, яким не можна відмовлятися від морфіну, а шви= дке інгібування P2Y12 вважається вирішальним, можна розглянути застосування парентерального інгібітора P2Y12.

Комбінації, які необхідно враховувати.<= /b>

- Інші знеболювальні агоністи морфіну (альфентаніл, кодеїн, декстроморамід, декстропропоксифен, дигідрокодеїн, фентаніл, оксикодон, петидин, феноперидин, реміфентаніл, суфентаніл, трамад= ол).

- Морфіноподібні протикашльові засоби (декстрометорфан, носкапін, фолкодин).

- Морфінові протикашльові препарати (кодеїн, етилморфін).

- Барбітурати.

- Інші седативні лікарські засоби (нейролепти= ки, седативні антидепресанти, міорелаксанти, седативні H₁-антигістам= інні засоби). Одночасне застосування може посилити центральну депресію та підвищ= ити ризик порушення пильності, що може зробити керування автомобілем та роботу = з іншими механізмами небезпечними.

- Пероральні антикоагулянти (включаючи дикумарол). Морфін може потенціювати дію цих препаратів.<= /p>
- Діуретики. Морфін може пригнічувати діурети= чну дію.

<= /span>

Особливості застосування.

Ораморф через його знеболювал= ьну дію та дію на рівень свідомості, діаметр зіниці та дихальну динаміку може заплутати клінічну оцінку стану пацієнта та заважати діагностиці тяжких абдомінальних станів.

Слід з обережністю застосовувати морфіну сульфат:

• протягом перших 24 годин після операції,

• при гіпотиреозі (дивись «Спосіб застосування та дози»),<= /p>
• у випадках, коли знижується дихальна функція (кіфосколіоз, емфізема, легеневе серце, тяжкий ступінь ожиріння).

Астма.

Лікарські засоби групи опіоїдів можна застосовуват= и з обережністю при контрольованій бронхіальній астмі. Однак такі лікарські зас= оби протипоказані при загостреннях бронхіальної астми.

Травми голови і підвищений внутрішньочерепний тиск= .

Ораморф протипоказаний пацієнтам з підвищеним внутрішньочерепним тиском, черепно-мозковими травмами і комою. Здатність морфіну підвищувати тиск цереброспінальної рідини може бути значно збільшен= а, якщо у пацієнта внутрішньочерепний тиск уже підвищений в результаті травми.= Крім того, морфін може спричиняти сплутаність свідомості, міоз, блювання та інші побічні реакції, які можуть приховувати клінічний перебіг у хворих з черепно-мозковою травмою.

Захворювання органів черевної порожнини.

Морфіну сульфат не слід застосовувати при загрозі виникнення паралітичного ілеусу або якщо у пацієнта є кишкова непрохідність= або непрохідність жовчних шляхів. Застосування препарату слід негайно припинити, якщо є підозра на наявність або виникнення паралітичного ілеусу під час застосування препарату.

Слід застосовувати з обережністю при обструктивних розладах кишечнику, жовчних коліках, операціях на жовчних шляхах, гострому панкреатиті або гіперплазії передміхурової залози. При виникненні запо= ру застосовують відповідні проносні засоби.

Слід застосовувати з обережністю пацієнтам із запальним захворюванням кишечнику. Застосування морфіну може маскувати діаг= ноз або клінічний перебіг у хворих з гострим перебігом захворювань органів чере= вної порожнини і ускладнень після операції на черевній порожнині.

Гіпотензивний ефект.

Застосування морфіну може викликати тяжку гіпотенз= ію у пацієнтів, нездатних підтримувати гемостатичний кров’яний тиск через зменше= ння об’єму крові або при одночасному введенні лікарських засобів, таких як фенотіазин, або деяких анестетиків.

Залежність, синдром відміни (абстинентний) і зловживання.

Застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності чи толерантності. Толерантність – це стан, при якому для досягнення такого ж знеболювального ефекту пацієнту потрібні вищі дози морфіну через коротші інтервали. Толерантність до більшості ефектів морфіну зазвичай розвивається протягом 2–3 тижнів терапії середніми дозами, швидше – при більш високих до= зах. Після припинення лікування толерантність знижується і зникає протягом 2 тиж= нів. Залежність від морфію може бути як фізичною, так і психологічною. Це стан, = який виникає після повторного введення препарату. Він характеризується силь= ним потягом до прийому препарату або іншої речовини з подібними властивостями і може розвинутися через 1–2 тижні лікування в терапевтичних дозуваннях. Ризи= к збільшується зі збільшенням терміну застосування препарату та при підвищенні дози. Симпт= оми можна звести до мінімуму за допомогою коригування дози або лікарської форми= та поступової відміни морфіну. Щодо окремих симптомів див. розділ «Побічні реакції». Можуть виникнути симптоми відміни при різкому припиненні лікування або при введенні антагоніста морфіну, наприклад налоксону. Раптове припинення прийому морфіну у фізично залежного пацієнта викликає синдром відміни, тяжкість якого залежить від типу пацієнта, введеної дози, частоти прийому та тривалості лікування. Симптоми відміни зазвичай виникають протяг= ом декількох годин і досягають максимальної інтенсивності через 36–72 години, потім поступово зменшуються. Симптоми включають позіхання, мідріаз, сльозот= ечу, ринорею, чхання, жах, тремтіння, головний біль, слабкість, пітливість, занепокоєння, дратівливість, зміни сну або безсоння, неспокій, збудження, анорексію, нудоту, блювання, діарею зі зневодненням, біль у кістках, абдомінальні та м’язові судоми, тахікардію, тахіпное, артеріальну гіпертенз= ію, підвищення температури тіла та вазомоторні розлади.

При відсутності лікування найбільш явні симптоми відміни зникають через 5–14 днів. З цієї причини Ораморф не слід призначати= у разі болю, який можна лікувати слабкішими знеболювальними засобами, або пацієнтам, які не перебувають під суворим медичним контролем. Морфіну сульф= ат – це опіоїдний агоніст і наркотичний засіб, що підлягає контролю. Як і щодо і= нших опіоїдних агоністів, можливі випадки зловживання морфіну сульфатом. Це слід враховувати при призначенні морфіну у ситуаціях, коли лікар або фармацевт стурбовані ризиком зловживання або незаконним застосуванням препарату паціє= нтом. Морфін має потенціал до розвитку зловживання, подібний до такого у інших сильних агоністичних опіоїдів, і його слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам, що зловживали алкоголем і наркотиками.= Зловжива= ння морфіну сульфатом також можливе при інгаляційному або парентеральному застосуванні. Такий спосіб застосування значно підвищує ризик передозування= і смерті для осіб з наркотичною залежністю.

Реакції гіперчутливості.

При застосуванні препарату виникали реакції гіперчутливості та анафілактичні реакції. З особливою обережністю слід застосовувати пацієнтам з алергічними реакціями на опіати в анамнезі. Орамо= рф протипоказаний пацієнтам з відомою гіперчутливістю до морфіну сульфату. Особливі групи пацієнтів.

Морфін метаболізується в печінці, тому через ризик збільшення його пероральної біодоступності препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із захворюванням печінки. Слід зменшити дозу препарату пацієнтам з хронічною печінковою і нирковою недостатністю, вираженим гіпотиреозом, наднирковозалозною недостатністю, гіпертрофією передміхурової залози або шоком. Активний метаболіт морфін-6-глюкуронід може накопичуватис= я у пацієнтів з нирковою недостатністю, що призводить до пригнічення дихання та діяльності центральної нервової системи.

Розлади дихання під час сну

Опіоїди можуть викликати розлади дихання під час сну, зокрема центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксем= ію під час сну. Застосування опіоїдів підвищує ризик виникнення ЦАС, що є дозозалежним. Для пацієнтів з ЦАС слід розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів.

Тяжкі шкірні побічні реакції =

Повідомлялося про гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), який може становити загро= зу для життя або призвести до летального наслідку, у зв’язку з застосуванням морфіну. Більшість цих реакцій виникали протягом перших 10 днів лікування. Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми ГГЕП та порадити їм звернутися за медичною допомогою у разі виникнення таких симптомів.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";letter-spacing:.25pt'>=

Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці шкірні реакції, морфін слід відмінити та розгля= нути можливість альтернативного лікування.

Розлади з боку гепатобіліарної системи=

Морфін може спричинити дисфункцію та спазм сфінктера Одді, таким чином підвищуючи внутрішньочеревн= ий тиск і збільшуючи ризик виникнення симптомів з боку жовчовивідних шляхів та панкреатиту.=

Розлади, пов’язані з вживанням опіоїдів (зловживання та залежність)

Толерантність і фізична та/= або психологічна залежність можуть розвинутися після повторного застосування опіоїдів, таких як Ораморф.

Повторне застосування лікарського засобу Ораморф може призвести до розладів, пов’язаних із вживан= ням опіоїдів (РВО). Вища доза опіоїдів та довша тривалість їх застосування можу= ть збільшити ризик розвитку РВО. Зловживання або навмисне неправильне застосув= ання лікарського засобу Ораморф може призвести до передозування та/або смерті. Р= изик розвитку РВО підвищений у пацієнтів з наявністю в особистому або сімейному анамнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (включаючи розлади, пов’язані із вживанням алкоголю),= у тих, хто зараз вживає тютюнові вироби, або у пацієнтів з наявними іншими психічними розладами (наприклад, важка депресія, тривога та розлади особистості).=

Перед початком та під час т= ерапії лікарським засобом Ораморф слід обговорити з пацієнтом цілі лікування та сх= ему припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також слід поінформувати про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам слід порекомендувати звернутися до лікаря у разі появи таких ознак.=

Пацієнти повинні перебувати= під наглядом для виявлення ознак наркозалежної поведінки (наприклад, занадто ра= нні запити на отримання додаткової дози). Це включає перевірку супутнього прийо= му опіоїдів та психоактивних лікарських засобів (зокрема бензодіазепінів). Пацієнтам з ознаками та симптомами РВО слід розглянути можливість консульта= ції з наркологом.=

Допоміжні речовини.

Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або недостатністю сахарози-ізомальтази не слід застосовувати цей лікарський засіб.=

Препарат містить допоміжні речовини метилпарабен (E 218) і пропілпарабен (E 216), які можуть спричинити алергічні реакції (можл= иво, уповільнені).

Цей лікарський засіб містить 10 об. % етанолу (алкоголю), тобто до 0,81 г, що еквівалентно 20 мл пива, 8,3 мл вина, у дозі. Шкідливий для пацієнтів, хворих на алкоголізм. Слід бути обережним при застосуванні вагіт= ним та жінкам, які годують груддю, дітям та пацієнтам із захворюваннями печінки= та хворим на епілепсію.

Гострий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів з серпоподібноклітинною анемією (СКА). Симптоми ГГС є обґрунтованими. Через можливий зв’язок між ГГС та застосуванням морфіну у хворих із СКА, які отримували мо= рфін під час вазооклюзивного кризу, виправданим є моніторинг симптомів ГГС.

Ризики при одночасному застосуванні седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або аналогічні препарати.

Одночасне застосування перорального розчину Ораморфу та седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або аналогічні препарати, може спричини= ти седацію, пригнічення дихання, кому та летальний наслідок (див. розд= іл «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Через = ці ризики супутнє призначення цих заспокійливих препаратів можливе лише у разі відсутності альтернативних варіантів лікування. Якщо приймається рішення про призначення Ораморфу, розчину орального, одночасно з седативними лікарським= и засобами, слід застосовувати найменшу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна = бути якомога коротшою.

За станом пацієнтів слід уважно спостерігати щодо появи ознак та симпто= мів пригнічення дихання та седації. У зв’язку з цим переконливо рекомендується інформувати пацієнтів та їхніх опікунів про такі ознаки та симптоми (див. розділ «Взаємоді= я з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пероральна антитромбоцитарна терапія інгібіторами P2Y12.

Протягом першого дня одночасного застосування інгібітора P2Y12 та морфі= ну лікування, спостерігалося зниження ефективності лікування інгібіторами P2Y1= 2.

Недостатність надниркових залоз.=

Опіоїдні анальгетики можуть викликати оборотну недостатність надниркових залоз, що вимагає контролю та замісної терапії глюкокортикоїдами.

Симптоми наднирковозалозної недостатності можуть включати, наприклад, нудоту, блювання, втрату апетиту, втому, слабкість, запаморочення або низьк= ий артеріальний тиск.

Зниження статевих гормонів та підвищення пролактин= у.

Тривале застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов’язане зі зниженням рівня статевих гормонів та підвищенням пролактину. Симптоми включ= ають зниження лібідо, імпотенцію або аменорею.

Гіпералгезія.

Гіпералгезія, яка не реагує на подальше збільшення дози морфіну, може в= иникати, зокрема, при застосуванні препарату у високих дозах. Може бути потрібне зниження дози морфіну або зміна опіоїду.

Рифампіцин.

Плазмові концентрації морфіну можуть бути знижені рифампіцином. Слід контролювати знеболювальну дію морфіну та коригувати дози морфіну під час та після лікування рифампіцином.

Запобіжні заходи при застосуванні.

Морфін слід з обережністю призначати літнім, дуже літнім або ослабленим пацієнтам (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та пацієнтам, які страждають на:

- органічні захворювання мозку;

- дихальну недостатність і хронічні ураження легень (особливо якщо вони пов’язані з гіперсекрецією бронхів), а також при всіх станах, що викликають обструкцію дихальних шляхів, і у разі зниженого дихального резерву (наприкл= ад, кіфосколіоз та ожиріння);

- жовчні або ниркові коліки;

- гіпертрофію передміхурової залози;

- мікседему та гіпертиреоз;

- гострий гепатит і гепатопатії;

- хронічні порушення функції нирок і печінки (див. розділ «Спосіб застосування та дози»);

- недостатність надниркових залоз;

- шок і тяжкий гіпотензивний стан;

- повільний шлунково-кишковий транзит і запальні або обструктивні кишко= ві розлади;

- звикання до опіоїдів;

- серцево-судинні порушення та серцеву аритмію;

а також пацієнтам після хірургічного втручання на сечовивідних протоках= .

Застосування у період вагітності або годування гру= ддю.

Вагітніс= ть.

Не існує достатніх даних щодо безпеки його застосування під час вагітності.

Морфін проникає крізь плацентарний бар’єр, тому препарат не слід застосовувати під час вагітності, особливо в першому триместрі. Застосування препарату під час вагітності можливе, тільки якщо очікувана користь переважає будь-які можливі ризики для плода.

При застосуванні препарату під час вагітності слід мати на увазі, що у дітей, матері яких постійно приймають морфін, може проявлятися синдром відміни. У новонароджених, матері яких під час вагітності отримували опіоїдні анальгетики, слід контролювати появу ознак синдрому відміни (неонатального абстинентного синдрому). Лікування може включати опіоїдну та підтримуючу терапію.

Під час пологів зростає ризик шлункового стазу та інгаляційної пневмонії у жінок. Оскільки морфін швидко проникає через плацентарний бар’= єр, його= не слід застосовувати протягом другого періоду пологів або передчасних пологів через ризик вторинного пригнічення дихання у новонародженого/немовляти.

Препарат містить етанол, що слід враховувати при застосуванні вагітним.

Годування груддю.

Не існує достатніх даних щодо безпеки його застосування у період годування груддю. Препарат не слід застосовувати= під час годування груддю. Морфін виділяється в грудне молоко і, таким чином, мо= же пригнічувати дихання у новонародженого/немовляти.

Фертильн= ість.

Тривале застосування опіоїдних анальгетиків може викликати гіпогонадизм і недостатність надниркових залоз у чоловіків і жіно= к. Вважається, що ці явища є дозозалежними і можуть призвести до аменореї, зниження лібідо, безпліддя і еректильної дисфункції. Дослідже= ння на тваринах показали, що морфін може знизити фертильність. За результатами доклінічних досліджень на тваринах повідомлялось про зниження фертильності та хромосомні пошкодження у статевих клітинах.

Здатність впливати на швидкість реакції при керува= нні автотранспортом або іншими механізмами.

Морфіну сульфат може несприятливо впливати на увагу та координацію ру= хів, тому під час лікування не можна керувати транспортними засобами та виконува= ти роботу, пов’язану з ризиком і для виконання якої необхі= дна вправність та швидка реакція.

Цей ефект ще більш посилюється, коли препарат використовується в поєднанні з алкоголем або депресантами ЦНС.

Спосіб застосування та дози.=

Для перорального застосування.
Дозування.

Дорослі.

Рекомендована доза для дорослих становить 10–20 = мг (5–10 мл) кожні 4 години. Максимальна добова доза–120 мг над добу.

Діти:

Діти 13–18 років:

рекомендована доза 5–20 мг (2,5–10 мл) кожні 4 години.

максимальна добова доза– 120 мг на добу.

Діти 6–12 років:

рекомендована доза 5–10 мг (2,5–5 мл) кожні 4 години.

максимальна добова доза– 60 мг на добу.

Діти 1–5 років:

рекомендована доза 5 мг (2,5 мл) кожні 4 години.=

максимальна добова доза–30 мг на добу.

Діт= и до 1 року:

не рекомендується.

Дозування можна збільшити під медичним наглядом залежно від інтенсивності болю і анамнезу пацієнта щодо потреби в знеболюва= нні.

Титрування дози може бути доцільним при переведенні пацієнтів з інших препаратів морфіну на лікування препаратом Ораморф.<= /o:p>

Морфіну сульфат легко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту після перорального застосування. Проте, коли лікарські засоби морфіну застосовуються перорально замість парентерального морфіну, як правило, потрібне збільшення дози на 50–100 % для досягнен= ня того ж рівня аналгезії.

Цілі лікування та його припинення=

Перед початком терапії ліка= рським засобом Ораморф слід узгодити з пацієнтом стратегію лікування, включаючи тривалість та цілі лікування. Під час терапії лікарю слід підтримувати част= ий контакт з пацієнтом, щоб оцінити необхідність продовження лікування, розгля= нути питання про припинення лікування та у разі необхідності скоригувати дози. К= оли пацієнт більше не потребує терапії лікарським засобом Ораморф, може бути доцільно поступово зменшувати дозу для запобігання виникненню симптомів від= міни (див. розділ «Особливості застосування»).

Тривалість лікування= =

Лікарський засіб Ораморф не слід застосовувати дов= ше, ніж це необхідно.=

Особливі групи пацієнтів.

Зниження дози може бути доцільним для пацієнтів літнього віку та пацієнтів з хронічним захворюванням печінки, нирковою недостатністю, вираженим гіпотиреозом, адренокортикальною недостатністю, гіпертрофією передміхурової залози, шоком або коли седативний ефект небажан= ий.

Припинен= ня терапії.

Синдром абстиненції може виникати у разі раптового припинення прийому опіоїдів. Тому дозу слід зменшувати поступово до припинення прийому.

Діти.

Застосовують дітям віком від 1 року.

Передозування.

Симптоми.

Ознаки інтоксикації морфіном та передозування можу= ть включати міоз, пригнічення дихання і гіпотензію. У більш тяжких випадках мо= же розвинутися аспіраці= йна пневмонія, недостатність кровообігу і поглиблення коми. У немовлят і дітей можуть виникати судоми. Смерть може наступити від дихальної недостатності.<= o:p>

Лікування.

Дорослим призначають 0,4–2 мг налоксону внутрішньовенно. Повторюють через кожні 2‑3 хвилини, якщо необхі= дно, доводячи до максимальної дози 10 мг; або застосовують 2 мг в 500 мл ізотоніч= ного розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози (4 мкг/мл).

Дітям призначають налоксон у дозі 5–10 мкг на 1 кг маси тіла. Якщо це не призводи= ть до бажаного клінічного поліпшення, вводять наступну дозу, яка становить 100 мкг/кг маси тіла. Найбільш важливо забезпечити прохідність дихальних шляхів і достатню вентиляцію. Вживають заходів для підтримки рівня рідини та електроліті= в. У разі необхідності можна застосовувати кисень, рідини для внутрішньовенного введення та вживати інших підтримувальних заходів. Пік концентрації морфіну= у плазмі крові настає через 15 хвилин після застосування, тому промиван= ня шлунка і прийом активованого вугілля є малоефективними. Увага. Тривалі= сть ефекту налоксону (2–3 години) може бути меншою, ніж тривалість ефекту передозування морфіном. Рекомендується спостерігати за пацієнтом, який прий= шов до пам’яті після лікування налоксоном, протягом не менше 6 годин після останньої дози налоксону.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями на морфіну сульфат при застосуванні препарату у рекомендованих дозах є нудота, блювання, запор, сонливість і сплутаність свідомості. Ці ефекти зазвичай минущі, тому стійкі= сть таких симптомів може свідчити про супутню причину або передозування. З прогресуванням терапії запори не зменшуються. Усі ці небажані ефекти є очікуваними і потребують адекватного лікування. При виникненні запору можна застосовувати відповідні проносні засоби. Препарат, навіть у терапевтичних дозах, викликає пригнічення дихання та меншою мірою – пригнічення кровообіг= у. Пригнічення дихання, як правило, незначне або помірне і не призводить до значних наслідків у пацієнтів, які не мають порушень дихальної функції; але воно може викликати тяжкі наслідки у пацієнтів з бронхолегеневими ураженням= и, такі як утворення ділянки ателектазу.

Водночас після перорального або парентерального введення наркотичних анальгетиків спостерігалося тяжке пригнічення дихання = та кровообігу, що призводило до зупинки дихання та колапсу. У разі раптового припинення терапії може виникнути синдром відміни (див. розділ «Особливості застосування»).

Дія морфіну призводила до зловживання цим препарат= ом і неправомірного його використання. Довготривале і неправильне застосування препарату може призвести до залежності і наркоманії. Перелік відомих на сьогодні побічних реакцій, частота виникнення яких не встановлена, представ= лено нижче.

З боку імунної системи: гіперчутливість, анафілактичні реакції

З боку серцево-судинної системи: брадикардія, тахікардія, тріпотіння серця, непритомність, синкопе, пригнічення кровообігу (навіть у меншій мірі, ніж дихання), гіпотензія (більш виражена при гіповолемії), почервоніння обличчя.

З боку нервової системи: сонливість, головний біль, підвищення внутрішньочерепного т= иску, що може погіршити наявні розлади головного мозку, алодинія, гіпералгезія, пригнічення кровообігу, зупинка дихання, колапс, розлади зору, запаморочення, емоційне збудження, безсоння, дратівливість, тривожне збудже= ння, ейфорія та дисфорія, астенія та міоклонус (особливо у літніх пацієн= тів та пацієнтів з нирковою недостатністю, у разі передозування або занадто швидкого підвищення дози), гіпергідроз.

З боку кишково-шлункового тракту: відчуття сухості у роті, нудота, блювання, запор, невідомо – панкреа= тит.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: дизурія, спазм сечовивідних шляхів, олігурія та затримка сечі (більш виражені при супутніх уретропростатичних патологіях).

З боку шкіри та підшкірних тканин: кропив’я= нка, свербіж<= /span> та інші шкірні висипання, почервоніння обличчя, ши= ї та верхньої частини грудей, гіпергідроз, невідомо – гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП).= =

З боку ендокринної системи: підвищення ендокринної секреції вазопресину та зниження адренокортикотропного гормону, тиреотропного гормону, 17-гідрокси-= та 17-кетокортикостероїдів.

З боку печінки та/або жовчовивідної системи: спазми жовчовивідних шляхів з тимчасовим підвищен= ням амілази та ліпази в плазмі, невідомо – спазм сфінктера Одді.

З боку психіки: сплутані= сть свідомості, психічне притуплення, занепокоєння, змінений настрій, дисфоричний настрій, стани апатії, розвиток залежн= ості та, особливо у пацієнтів літнього віку, кошмари та галюцинації.<= /span>

З боку органів зору: міоз.

Порушення = з боку с= луху та лабіринту: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: пригнічення дихання, бронхоконстрикція. Великі дози можуть викликати виражене пригнічення дихання. У пацієнтів з астмою морфіну сульфат може викликати бронхоспазм, невідомо – синдром центрального апное с= ну.=

Порушення скелетно-мʼязової та з’єднувальної тканини: м’язова ригідність.

Загальні порушення та реакції в місці введення: гіпотермія, лікарс= ька залежність, синдром відміни.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: зниження лібідо, еректильна дисфункція.

Опис окр= емих побічних реакцій

Повторне вживання Ораморф може призвести до лікарської залежності, навіть у терапевтичних дозах. Ризик розвитку лікарсь= кої залежності може варіюватися залежно від індивідуальних факторів ризику пацієнта, дозування та тривалості лікування опіоїдами (див. розділ «Особлив= ості застосування»).

Залежність, синдром відміни (абстинентний) і зловживання.

Використання опіоїдних анальгетиків може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності чи толерантності. Абстинентний син= дром може бути спричинений раптовим припиненням застосування опіоїдів або введен= ням антагоністів опіоїдів, а іноді може спостерігатися у період між застосуванн= ями лікарського засобу.

Фізіологічні симптоми синдрому відміни включають біль у тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарею, черевну коліку, нудоту, грипоподібні симпт= оми, тахікардію та мідріаз. Психологічні симптоми включають дисфоричний настрій, тривожність і дратівливість. Одним із факторів розвитку наркотичної залежності є потяг до наркотиків.<= /span>

Повідомлення про підозрювані поб= ічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніто= ринг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакці= й та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформацій= ну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.=

Термін придатності. 3 роки.

Термін придатності після першого відкриття флакона – 3 місяці.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка= .

По 100 мл препарату у флаконі, по 1 флакону з адаптером, кришкою з захистом від відкриття дітьми та мірною піпеткою у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник= .

Л.Молтені і К. деі Ф.ллі Алітті Сосіета ді Езерчиціо С.п.А.<= /span>

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

С. С. 67 (Тоско Ромагнола) Локаліта Гранатьіері - 50018 Скандиччі, Італ= ія.

Дорослі.	Рекомендована доза для дорослих становить 10–20 = мг (5–10 мл) кожні 4 години. Максимальна добова доза–120 мг над добу.
Діти:
Діти 13–18 років:	рекомендована доза 5–20 мг (2,5–10 мл) кожні 4 години. максимальна добова доза– 120 мг на добу.
Діти 6–12 років:	рекомендована доза 5–10 мг (2,5–5 мл) кожні 4 години. максимальна добова доза– 60 мг на добу.
Діти 1–5 років:	рекомендована доза 5 мг (2,5 мл) кожні 4 години.= максимальна добова доза–30 мг на добу.
Діт= и до 1 року:	не рекомендується.