ІНСТРУКЦІЯ

для меди= чного застосування лікарського засобу

&n= bsp;

БЕРЛІПРИЛ^{® 5}

<= /span>

Склад:=

діюча речовина: enalapril m= aleate;

1 таблетка містить еналаприлу малеату 5 мг;

допоміжні речовини:<= /span> лактози моногідрат, магнію карбон= ат легкий, желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію крохмальглікол= ят (тип А), магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хіміч= ні властивості: майже білого кольору таблетки, злегка опу= клі з обох сторін, зі скошеними краями та насічкою для поділу з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювал= ьного ферменту, монокомпонентні. Код ATХ C09A A02<= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>.

&n= bsp;

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Берліприл^® 5 (еналаприлу малеат) – сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокисло= т, L-аланіну та L-проліну.

Механізм дії.

Ангіоте= нзинперетворювальний фермент (АПФ) є пептидилдипептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензи= ну І у пресорну речовину ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприлу малеат гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ спричин= яє зниження рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до підвищення активності реніну у плазмі (внаслідок блокування механізму негативного зворотного зв’язку вивільнення реніну) і до зменшення секреції альдостерону= .

АПФ є ідентичним до кінінази II. Таким чином, Берліприл^® 5 т= акож може блокувати розщеплення брадикініну, потужного вазодепресорного пептиду.= Проте роль, яку відіграє даний ефект у терапевтичній дії еналаприлу, залишається = не вивченою.

Механізм, завдяки якому Берліприл^® 5 знижує артеріальний тис= к, пов’язують передусім із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РAAС). Берліприл^® 5 може виявляти антигіпертензивний ефект наві= ть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією.

Застосування Берліприлу^® 5 пацієнтам з артеріальною гіпертен= зією призводить до зниження артеріального тиску у пацієнтів у горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевих скорочен= ь.

Симптоматична постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може потребувати кільк= ох тижнів терапії. Раптова відміна Берліприлу^® 5 не асоціювалася зі швидким підвищенням артеріального тиску.

Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається через 2–4 го= дини після перорального прийому разової дози еналаприлу малеату. Початок антигіпертензивної активності зазвичай спостерігається через 1 годину, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4–6 годин після застосування. Тривалість ефекту залежить від дози. Однак при прийомі рекомендованих доз було продемонстровано, що антигіпертензивний і гемодинамічний ефекти підтримувались щонайменше протягом 24 годин.

Дослідження гемодинаміки у хворих на есенціа= льну артеріальну гіпертензію довели, що зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням периферичного опору в артеріях та збільшенням хвилинного об’єму крові, але частота серцевих скорочень незначно змінювалас= я або не змінювалася. Після застосування Берліприлу^® 5 кровообіг у нирках збільшувався; ступінь клубочкової фільтрації залишався незміненим. Ознаки затримки натрію та води не спостерігалися. Проте у пацієнтів, у яких швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) до початку терапії була низькою, цей показник, зазвичай, підвищувався.

У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок як з наявністю, так і при відсутності цукрового діабету після прийому еналаприлу мaлeaту спостерігалося зменшення альбумінурії, а також зменшення виведення із сечею IgG та загального білка.=

При одночасному застосуванні діуретичних зас= обів групи тіазидів антигіпертензивна дія Берліприлу^® 5 має адитивний характер. Берліпр= ил^® 5 може зменшити або попередити прояви гіпокаліємії, індукованої тіазидом. <= o:p>

У пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймають препарати групи наперстянки та діуретичні засоби, після пероральн= ого або внутрішньовенного застосування еналаприлу малеату спостерігалося зменшення периферичного опору та зниження артеріального тиску. Хвилинний об’єм крові збільшувався, тоді як частота серцевих скорочень (у пацієнтів із серцевою недостатністю зазвичай підвищен= а), навпаки, зменшувалася. Так само знижувався тиск у кінцевих легеневих капіля= рах. Переносимість фізичного навантаження та ступінь серцевої недостатності, визначені за критеріями Нью-Йоркської Асоціації кардіологів, покращилися. П= ри тривалому лікуванні ці ефекти зберігаються.

У пацієнтів із серцевою недостатністю від ле= гкого до помірного ступеня тяжкості еналаприл уповільнював прогресування дилатації/збільшення серця та серцевої недостатності, визначених за зменшен= ням кінцевого діастолічного та систолічного об’ємів у лівому шлуночку та за пок= ращенням фракції викиду.

У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD, дослідження профілактики) вивча= ли популяцію пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду < 35 %). 4228 пацієнтів були рандомізовані у групи прийому плацебо (n=3D2117) або еналаприлу малеату (n=3D2111). У групі плацебо 818 осіб мали= серцеву недостатність або померли (38,6 %) порівняно із 630 пацієнтами у групі еналаприлу малеату (29,8 %) (зниження ризику: 29 %; 95 % ДІ: 21–36 %; p <= ; 0,001).

518 пацієнтів у групі плацебо (24,5 %) та 434 – у групі еналаприлу мале= ату (20,6 %) померли або були госпіталізовані через розвиток серцевої недостатн= ості або ускладнення вже існуючого захворювання (зниження ризику: 20 %; 95 % ДІ:= 9–30 %; p < 0,001).

У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD, дослідження лікування) вивчали популяцію пацієнтів із клінічними проявами застійної серцевої недостатності= внаслідок систолічної дисфункції (фракція викиду < 35 %). 2569 пацієнтів, які отримували традиційне лікування серцевої недостатності, були рандомізовано розділені на групи прийому плацебо (n=3D1284) або еналаприлу (n=3D1285). У = групі плацебо було зареєстровано 510 летальних випадків (39,7 %) порівняно з 452 випадками у групі еналаприлу (35,2 %) (зниження ризику: 16 %; 95 % ДІ: 5–26 %; p=3D0,0036). У групі плац= ебо було зареєстровано 461 летальний випадок через серцево-судинні захворювання порівняно з 399 випадками у групі еналаприлу (зниження ризику: 18 %; 95 % Д= І: 6–28 %;

p < 0,002), головним чином внаслідок зменшення летальності від прогресивної серцевої недостатності (251 випадок у групі плацебо порівняно з 209 випадками у групі еналаприлу (зниження ризику: 22 %; 95 % ДІ: 6–35 %)). Кілька пацієнтів померли або були госпіталізовані через прогресування серце= вої недостатності (736 пацієнтів у групі плацебо та 613 – у групі еналаприлу (зниження ризику: 26 %; 95 % ДІ, 18-34 %; p < 0,0001)). Загалом у пацієн= тів з дисфункцією лівого шлуночка в дослідженні SOLVD еналаприл знижував ризик інфаркту міокарда на 23 % (95 % ДІ: 11–34 %; p < 0,001), а також ризик госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії на 20 % (95 % ДІ: 9–29 %;= p < 0,001).

У двох масштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone and in combination with Ramipril Global Endpoint Trial/Поточне міжнародне дослідження застосування телмісартану окремо та в комбінації з раміприлом) та VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy = in Diabetes/Дослідження лікування діабетичної нефропатії)) вивчалося застосування інгібітора АПФ у комбінації з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ.

Дослідження ONTARGET проводили з участю пацієнтів, які мали серцево-суд= инне або цереброваскулярне захворювання в анамнезі або цукровий діабет ІІ типу, = що супроводжувалося ознаками пошкодження органів-мішеней. У дослідженні VA NEPHRON-D брали участь пацієнти з цукровим діабетом ІІ типу та діабетичною нефропатією. У процесі цих досліджень було виявлено незначний сприятливий е= фект щодо результатів ниркових та/або серцево-судинних порушень та зниження летальності, тоді як спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії порівняно з монотерапією. Зважаюч= и на схожі фармакодинамічні властивості, ці результати також стосуються й інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.=

Саме тому пацієнтам з діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II.<= /o:p>

Дослідження ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints/Застосування аліскірену при діаб= еті ІІ типу, з використанням серцево-судинних та ниркових кінцевих точок) було змодельоване з метою визначення переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II для пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинним захворюванням. Дослідження було достроково припинено через підвищений ризик виникнення небажаних явищ. Летальний випадок з причини серцево-судинного захворювання або інсульт частіше виникали у групі аліскір= ену, ніж у групі плацебо, як і інші серйозні небажані явища, що є предметом дослідження (гіперкаліємія, гіпотензія та ниркова дисфункція).

Клінічна фармакологія у дітей.

Існує обмежений досвід застосування препарату дітям з артеріальною гіпертензією віком від

6 років. У клінічних дослідженнях з участю 110 дітей з артеріальною гіпертензією віком від

6 до 16 років, у яких маса тіла становила ≥ 20 кг, а швидкість клубочкової фільтрації > 30 мл/хв/1,73 м^{2<=
/sup>,
пацієнти, маса тіла яких була < 50 кг, отримували 0,625 мг, 2,=
5 мг
або 20 мг еналаприлу малеату щоденно, а пацієнти з масою тіла
≥ 50 кг отримували 1,25 мг, 5 мг або 40 мг еналаприлу
малеату щоденно. При прийомі 1 раз на добу еналаприлу малеат знижував
артеріальний тиск залежно від дози. Дозозалежний антигіпертензивний ефект
спостерігався в усіх підгрупах (за віком, стадією Таннера, статтю, расою).
Проте при застосуванні найменших досліджуваних доз 0,625 мг та
1,25 мг, що відповідає у середньому 0,02 мг/кг 1 раз на добу, не =
було
виявлено відповідної антигіпертензивної ефективності. Максимальна доза
препарату, яку вивчали під час дослідження, становила 0,58 мг/кг (до
40 мг) 1 раз щоденно. Профіль небажаних явищ у дітей був аналогічним т=
ому,
що спостерігався у дорослих пацієнтів.}

Фармакокінетика.

Всмоктування.

Після перорального прийому еналаприлу малеат швидко всмоктується, його максимальна концентрація у сироватці крові досягається протягом першої годи= ни. За даними виведення із сечею, ступінь всмоктування еналаприлу малеату при пероральному пр= ийомі таблеток становить приблизно 60 %. Наявність їжі у шлунково-кишковому тракт= і не впливає на абсорбцію перорального лікарського засобу Берліприл® 5. Після всмоктування прийнятий перорально еналаприлу малеат швидко та повністю гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітора АПФ. Пік концентрації еналаприлату в сироватці крові спостерігається приблизно через 4 години піс= ля перорального прийому таблеток еналаприлу.

Ефективний період напіввиведення (Т_½) еналаприлату пі= сля багаторазового перорального застосування еналаприлу становить 11 годин. У пацієнтів з нормальною функцією нирок концентрації еналаприлату у сироватці крові в стаціонарному стані були досягнуті після 4 днів лікування.

Розподіл.=

У межах усього діапазону терапевтичних концентр= ацій не більше 60 % еналаприлату зв’язується з білками плазми крові.<= /span>

Біотрансформація.

За винятком перетворення на еналаприлат, більше не існує жодного значно= го свідчення щодо метаболізму еналаприлу малеату.

Виведення.

Еналаприлат виводиться головним чином нирками. Головними компонентами у сечі є еналаприлат, кількість якого становить приблизно 40 % дози, та незмінений еналаприлу малеат (приблизно 20 %).

Порушення функції ни= рок.

У пацієнтів із нирко= вою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу малеату та еналаприлату. Після введення 5 мг 1 раз на добу пацієнтам з легкими або помірними порушен= нями функції нирок (кліренс креатиніну 40–60 мл/хв) значення AUC (площа під фарм= акокінетичною кривою «концентрація-час») еналаприлату в стабільному стані було приблизно = в 2 рази більшим, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. При тяжкій нирко= вій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) величина AUC збільшилася приблизно у 8 разів. = На цій стадії ниркової недостатності ефективний Т_1/2 еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу малеату подовжується, а швидкість до= сягнення стаціонарного рівня уповільнюється (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). =

Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс при діалізі становить 62 мл/хв.

Діти.

Були проведені дослідження фармакокінетики із застосуванням багаторазов= их доз за участю 40 дітей, хлопчиків та дівчаток з артеріальною гіпертензією в= іком від 2 місяців до 16 років, які приймали еналаприлу малеат перорально в дозі= від 0,07 до 0,14 мг/кг на добу. Не було виявлено ніяких серйозних відмінностей у фармакокінетиці еналаприлату у дітей порівняно з дорослими. Результати свід= чать про збільшення = AUC (при нормуванні доз у розрахунку = на масу тіла) з віком, однак таке збільшення AUC = не спостерігалося, якщо дози норму= валися у розрахунку на площу тіла. У стаціонарному стані середній ефективний період напівнакопичення еналаприлату становив 14 годин.

Період годування груддю.

Через 4–6 = годин після прийому одноразової пероральної дози 20 мг у п’ятьох жінок після пологів середня максимальна концентрація еналаприлу у грудному молоці дорівнювала 1,7 мкг/л (діапазон 0,54–5,9 мкг/л).

Середня максимальна концентрація еналаприлату у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (діапазон 1,2–2,3 мкг/л); піки концентрацій спостерігал= ися у різний час протягом періоду до 24 годин. З огляду на значення максимальної концентрації у грудному молоці, максимальна доза, яку отримує дитина, яка знаходиться винятково на грудному годуванні, становить 0,16 % від материнської дози.

Максимальна конц= ентрація еналаприлу у гр= удному молоці жінки, яка перорально приймала еналаприл у дозі 10 мг на добу протягом 11 місяців, становила 2 мкг/л через 4 години після прийому дози, а мак= симальна концентрація еналаприлату – 0,75 мкг/л – приблизно через

9<= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'> годин після прийому дози. Загальна кількість= еналаприлу та еналаприлату у грудному<= /span> молоці, яку вимірювали протягом доби,<= /span> становила 1,44 та 0,63 мкг/л відповідно.

Неможливо було в= изначити концентрацію еналаприлату у грудному молоці (< 0,2 мкг= /л) через 4 години після прийому одноразової дози еналаприлу 5 мг в однієї= матері та дози 10 мг у двох матерів; концентрації еналаприлу не були визначені.

= &nb= sp;

= &nb= sp;

= Доклініч= ні дані з безпеки.

Доклінічні дані не свідчать про особливу небезпеку для людей з огляду на стандартні дослідження щодо безпечної фармакології, токсичності при багаторазовому застосуванні, генотоксичності, канцерогенності та токсичного впливу на репродуктивну функцію.

Дані досліджень репродуктивної токсичності дають змогу припустити, що еналаприлу малеат не впливає на фертильність і функціонування репродуктивної системи у щурів та не володіє тератогенним ефектом. У дослідженні, у якому препарат вводили щурам до спаровування і протягом вагітності, під час лакта= ції була виявлена підвищена летальність потомства. Було доведено, що препарат проходить через плаценту і виводиться з молоком. Також було доведено фетотоксичну дію (шкідливий вплив на плід та/або загибель плода) препаратів= , що належать до класу інгібіторів АПФ, якщо їх призначати у ІІ та ІІІ триместрах вагітності.

Клінічні характеристик= и.

Показання.

Лікування артеріальної гіперт= ензії.

Лікування серцевої недостатно= сті з наявними симптомами.

Профілактика симптоматичної с= ерцевої недостатності у пацієнтів з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤ 35 %).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до енала= прилу малеату, інших інгібіторів АПФ, або до будь-яких інших компонентів препарату.

Наявність в анамнезі ангіонаб= ряку, який розвинувся внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Спадковий або ідіопатичний ан= гіонабряк.

Вагітні або жінки, які планую= ть завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годуван= ня груддю»).

Одночасно застосовувати Берліприл^® 5 з препаратами, що містя= ть аліскірен, протипоказано пацієнтам із цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Еналаприл не слід застосовувати у комбінації з сакубітрилом/валсартаном через підвищений ризик виникнення ангіонабряку. Не слід застосовувати еналаприл протягом 36 годин після переходу з/на прийом сакубітрилу/валсартану, препарату, що містить інгібітор неприлізину (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарати, що підвищують ризик виникнення ангіонабряку.

Інгібітори неприлізину.

Одночасне застосування еналаприлу з сакубітрил= ом/валсартаном протипоказане. Оскільки супутнє інгібування неприлізином та інгібіторами АПФ може підвищувати ризик виникнення ангіонабряку. Застосування сакубітрилу/валсартану не можна розпочинати раніше ніж через 36 годин з останнього прийому дози терапії еналаприлом. Терапію еналаприлом не можна розпочинати раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітр= илу/валсартану (див. розділи «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).

Рацекадотрил, інгібі= тори mTOR (наприклад, темсиролімус, сиролімус, еверол= імус) та вілдагліптин.

Супутній прийом інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами <= span lang=3DEN-US style=3D'mso-ansi-language:EN-US'>mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптину може підвищувати ризик виникнення ангіонабряку (див. розділ «Особливості застосування»).

= Інші антигіпертензивні препарати.

Супутній прийом антигіпертензивних препаратів може посилити гіпотензивн= ий ефект еналаприлу. Супутній прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або і= ншими вазодилататорами може додатково знизити артеріальний тиск.

Калійзберігаючі діуретики, добавки з калієм = або сольові замінники, що містять калій.

Не= зважаючи на те, що рівень калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми, у де= яких пацієнтів, які отримують терапію еналаприлом, може виникнути гіперкаліємія.= Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид), калієві доба= вки або сольові замінники, що містять калій можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові.

Не= обхідно дотримуватись обережності при одночасному призначенні препарату Берліприл® 5 з іншими речовинами, що підвищують вміст калію в сироватці крові, такими = як триметоприм та ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). Оскільки відо= мо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик як амілорид. Тому комбінація Берліприлу^® 5 з вищезгаданими препаратами не рекомендована. Якщо= ж супутній прийом є показаним, їх слід застосовувати з обережністю та при рег= улярному контролі рівня калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Циклоспорин.

Пр= и одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендовано спостерігати за рівнем калію в сироватці крові.

Гепарин.

Пр= и одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та гепарину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендовано спостерігати за рівнем калію в сироватці крові.

Діуретичні засоби (тіазидового ряду або петльові діуретики).

Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призвести до зниже= ння об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивний ефект можна зменши= ти, якщо відмінити діуретик, компенсувати нестачу рідини або солей в організмі, якщо розпочати терапію еналаприлом з його низьких доз.

Тромболітики. <= /o:p>

Повідомляли про підвищений ризик виникнення ангіонабряку у пацієнтів, я= кі при застосуванні альтеплази супутньо приймають інгібітори АПФ, у т.ч. енала= прил (див. розділ «Особливості застосу= вання»).

Антидіабетичні препа= рати.

Епідеміологічні дослідження показали, що сумісне застосування інгібітор= ів АПФ і антидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку = гіпоглікемії. Розвиток такої взаємодії найбільш вірогідний протягом перших тижнів сумісно= го прийому та у разі наявності у пацієнтів ниркової недостатності (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Метформін.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з метформіном може підвищити ризик розвитку лактоацидозу (можливо, че= рез порушення функції нирок). Тому метформін слід з обережністю застосовувати пацієнтам з групи ризику та необхідно здійснювати ретельний моніторинг функ= ції нирок.

Препарати літію.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і препаратів літію повідом= ляли про оборотні підвищення рівня літію в сироватці крові та його токсичність. Супутній прийом інгібіторів АПФ і тіазидних діуретиків може додатково збіль= шити рівень літію у сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація необхід= на для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/наркотичні засоби.=

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів і нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (= див. розділ «Особливості застосування»).<= /o:p>

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), вкл= ючаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2).

Постійний прийом нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можуть послаблю= вати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути послаблений НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.<= /p>
Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ виявляє адитивний ефект на підвищення калію сироватки крові та може призвести до порушення функції нир= ок. Зазвичай ці явища є оборотними. Зрідка може розвинутися гостра ниркова недо= статність, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок (у пацієнтів похилого віку= або у пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто прийм= ає діуретики). Тому таку комбінацію препаратів слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини і знаходитися під ретельним контролем функції нирок на поч= атку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РAAС).

Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електроліті= в. Під час декількох досліджень повідомляли, що у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів, подвійна блокада РAAС пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних стані= в, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, діючого= на РAAС.

Не рекомендовано застосовувати Берліприл^®5 з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Препарати золота.

Зрідка повідомляли про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають прип= ливи до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, які сумісно лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Симпатоміметики.

Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Алкоголь.=

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кис= лота та бета-блокатори.

Супутнє застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах) та бета-блокаторами є безпечним.

Особливості застосування.

= Симптоматична гіпотензія.

Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів із неускладн= еною артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Берліприл^® 5, симптоматична гіпотензія розвивається частіше при гіповолемії, яка виникає, наприклад, внаслідок лікування діуретиками, обмеження вживання солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у хворих з діареєю або блюванням (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви= ди взаємодій», «Побічні реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивала= ся частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушенн= ями функції нирок. Таким пацієнтам лікування Берліприлом^® 5 слід розпочинати під наглядом лікаря. При зміні дози Берліприлу^®5 та/= або діуретичних препаратів нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску мо= же призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтального положення та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. = Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування, яке можна продовжити після нормалізації артеріального тиску завдяки компенсуван= ню об’єму циркулюючої крові.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском Берліприл^® 5 може додатково знижувати рівень артеріального тиску. Така реакція на прийом препарату очікувана і зазвичай не є підставою для припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотенз= ія стає вираженою, слід зменшити дозу та/або припинити лікування діуретиком та= /або препаратом Берліприл^®5.

= Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.
Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з особливою обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку. Їхнього прийому слід уникати у разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

= Порушення функції нирок.

Пацієнтам із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/х= в) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), а потім залежно від реакції пацієнта= на лікування. Для таких пацієнтів стандартною медичною практикою є здійснення = рутинного контролю вмісту калію і рівня креатиніну.

Зокрема, були повідомлення про розвиток ниркової недостатності при застосуванні еналаприлу малеату, переважно у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, що були першопричиною захворюван= ня, у тому числі зі стенозом ниркових артерій. Така ниркова недостатність, пов’= язана з терапією еналаприлом, має оборотний характер за умови її своєчасної діагностики та відповідного лікування.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок перед початком лікування, еналаприлу малеат сумісно з діуретиками спричиняв підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зменшити дозу та/або відмінити діуретик. Така ситуація підвищує імовірність наявного стенозу арт= ерії нирок (див. розділ «Особливості застосування: Реноваскулярна гіпертензія»).=

Реноваскулярна гіпер= тензія.

Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатност= і, коли пацієнти з двостороннім стенозом артерій нирок або стенозом артерії єд= иної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функції нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці. Таким пацієнтам лікування слід розпочинати малими дозами під ретельним лікарським наглядом з уважним титруванням дози і контролем функції нирок.

Трансплантація нирки= .

Немає досвіду прийому препарату Берліприл^® 5 хворими, які нещодавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому застосування препарату Берліприл^® 5 не рекомендовано.

Печінкова недостатні= сть.

Рідко прийом інгібіторів АПФ асоціювався із синдромом, що розпочинаєтьс= я з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до миттєвого некрозу печін= ки та (іноді) летального наслідку. Механізм такого синдрому залишається нез’яс= ованим. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітно підвищується рівень ферментів печінки, повинні припинити прийом інгібітора АПФ і знаходитися під наглядом лікаря.

Нейтропенія/агрануло= цитоз.

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, зафіксовано появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормал= ьною функцією нирок та у разі відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприлу малеат слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин, пацієнтам, яким призначена імуносупресантна терапія, лікування алопуринолом, прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо, якщо вже існує порушення функції нирок. У деяких з таких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, що іноді не піддавались інтенсивній антибіотикотерапії. При призначенні еналаприлу малеату таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, а пацієнти пови= нні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

= Гіперчутливість/ангіонабряк.

При застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. Берліприлу^® 5, були= зареєстровані повідомлення про ангіонабряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникав у різні періоди лікування. У цих випадках слід негайно припинити лікування препаратом Берліприл^® 5 і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Спостереження можна припинити лише після зникнення усіх таких симптомів. Навіть тоді, коли відбувається набряк тільки язика без порушення дихання, пацієнти потребують подовженого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може бути недостатнім. Дуже рідко повідомляли про летальний наслідок через ангіонабряк гортані або набр= як язика. У разі, коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини = або гортані, особливо у пацієнтів із хірургічними втручаннями на дихальних шлях= ах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. При залученні язика, голосових зв’язок або гортані з появою загрози обструкції дихальних шляхів необхідно невідкладно розпочати відповідне лікування, наприклад підшкірне введення розчину адреналіну у співвідношенні 1:1000 (0,3–0,5 мл), та/або вж= ити заходів для забезпечення прохідності дихальних шляхів.
У пацієнтів негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіонабряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти з ангіонабряком в анамнезі, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуван= ні інгібітором АПФ (також див. розділ «Протипоказання»).

Супутній прийом інгібіторів АПФ та сакубітрилу/валсартану протипоказаний через підвищений ризик виникнення ангіонабряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном не слід розпочинати раніше ніж через 36 годин післ= я застосування останньої дози Берліприлу^®5. Терапію Берліприлом^®5 не можна розпочинати раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При одночасному прийомі інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібітора= ми mTOR= (наприкла= д, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином може підвищуватися ризик виникнення ангіонаб= ряку (наприклад, набряку дихальних шлях= ів або язика з респіраторним порушенням або без нього) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Необхідно дотримуватись обережності на початку лікування рацекадотрилом, інгібіторами mT= OR (наприклад, сиролімус, евероліму= с, темсиролімус) та вілд= агліптином пацієнтам, які вже приймають інгібітори АПФ.

Підвищений ризик виникнення ангіонабряку був виявлений при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та альтеплази (тромболітична терапія).

Анафілактоїдні реакц= ії під час десенсибілізуючої терапії, спрямованої проти отрути перетинчастокрилих.=

Зрідка при проведенні десенсибілізуючої терапії проти отрути перетинчастокрилих та одночасному застосуванні інгібіторів АПФ спостерігали= ся анафілактоїдні реакції, що представляють загрозу для життя. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку десенсибілізуючої терапії тимчасово припини= ти прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакц= ії протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ-аферез) із застосуванням декстрансульфату зрідка спостерігалися анафілактоїдні реакції, що представл= яють загрозу для життя. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку аферезу тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

= Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, «AN 69^®») і застосовують одноча= сно інгібітори АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому таким пацієн= там рекомендується застосовувати діалізні мембрани іншого типу або гіпотензивний засіб іншої групи.

= Гіпоглікемія.

= Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, = які отримують лікування пероральними антидіабетичними лікарськими засобами або інсуліном та яким додатково призначили інгібітори АПФ, слід ретельно контролювати рівень глюкози в крові, особливо протягом першого місяця комбінованого застосування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).<= o:p>

= Кашель.

Повідомляли про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвич= ай кашель носить непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати= при диференційній діагностиці кашлю.

Оперативні втручання/анестезія.

Під час обширних хірургічних втручань або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприлу малеат блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Як= що при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити такими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

Калій си= роватки крові.

Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією ни= рок. Проте, у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які прий= мають калієві добавки (включаючи сольові замінники), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (також відомий як триметоприм/сульфаметоксаз= ол), гепарин, циклоспорин і, особливо, антагоністи альдостерону або ангіотензин-= рецепторні блокатори, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики, триметоприм, ко-тримоксазол і калієві добавки слід застосовувати з обережні= стю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ (для блокаторів ангіотензин-рецепторів див. «Подвійна блокада РAAС» у цьому розділі).

Необхідно контролювати калій у сироватці крові та функції нирок (див. «Порушення функ= ції нирок» у цьому розділі та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Додатковими факторами ризику розвитку гіперкаліємії є вік (> 70 років), цукровий діа= бет, гіпоальдостеронізм, транзиторні стани, зокрема зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Гіперкаліємія може спричинити серйозну,= інколи летальну аритмію.

Препарати літію.

Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована.

Подвійна блокада РАА= С.

Існують докази того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ= , блокаторів рецепторів ангіотензи= ну II або = аліскірену збільшує ризик розвитку гіпотенз= ії, гіперкаліємії та знижує <= span class=3Dhps>функцію нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому здійснювати подвійну блокаду РААС за допомогою комбінованої терапії з інгібіторами АП= Ф, блокаторами рецепторів ангіотенз= ину II або = аліскіреном не рекомендується (див. <= span class=3Dhps>розділи «Фармакодинаміка» та «<= span class=3Dhps>Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»= ).

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, терапію слід проводити під ретельним наглядом лікаря та здійснювати періодичний монітори= нг функції нирок, рівнів електроліт= ів та артеріального тиску.

Пацієнтам з діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори <= span class=3Dhps>АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Лактоза.<= /span>

Берліприл^®5 містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями непереносимості галактози, повним дефіцитом лактази або синдромом мальабсор= бції глюкози-галактози цей препарат застосовувати не слід. Берліприл^®5 містить менше

200 мг лактози у таблетці.

Натрій.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг лактози) на та= блетку, тобто його можна вважати вільним від натрію.

Застосування дітям.

Дані щодо ефективності та безпеки застосування еналаприлу малеату дітям= віком від 6 років, які страждають на артеріальну гіпертензію, обмежені, а досвід застосування при інших показаннях відсутній. Фармакокінетичні дані щодо застосування препарату дітям віком від

2 місяців обмежені (див. розділи «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика» т= а «Спосіб застосування та дози»). Берліприл^® 5 призначений тільки дітям з артеріальною гіпертензією, він не рекомендується для застосування при інших показаннях.

Через відсутність відповідної інформації не рекомендується застосовувати еналаприл дітям із показником клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м2 (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вагітність.

Не слід розпочинати лікування інгібіторами АПФ у період вагітності.

У разі необхідності тривалої терапії інгібіторами АПФ жінкам, які плану= ють вагітність, показане альтернативне лікування антигіпертензивними засобами, профіль безпеки застосування яких у період вагітності встановлений.

Якщо діагностовано вагітність, то лікування інгібіторами АПФ слід негай= но припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування в= агітним (див. розділи «Протипоказання», «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Етнічні відмінності.=

Як і у випадку інгібіторів АПФ, у пацієнтів негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражений, ніж у пацієнт= ів інших рас, можливо, через більшу розповсюдженість низького рівня реніну в о= сіб даної раси.

<= /span>

Застосування у пер= іод вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Протипоказано застосовувати препарат вагітним жінкам або жінкам, які планують вагітність.

Якщо вагітність підтверджено, застосування інгібіторів АПФ треба негайно припинити і розпочати лікування альтернативними засобами, якщо це необхідно= .

Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенезу внаслідок застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не є неспростовними, однак незначне підвищення ризику не виключається. У разі необхідності тривалої терапії інгібіторами АПФ жінкам, які планують вагітність, показане альтернативне лікування антигіпертензивними засобами, безпеку застосування яких під час вагітності доведено.

У випадку застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітност= і не виключена поява ефектів фетотоксичності (порушення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичн= ості (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія).

У матері існує ризик виникнення олігогідрамніону, що може спричинити зниження функції нирок плода та контрактуру м’язів кінцівок, деформації кіс= ток черепа та обличчя, розвиток гіпоплазії легенів.

Якщо інгібітори АПФ застосовували протягом ІІ триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження нирок та череп= а.

Дітей, матері яких у період вагітності застосовували інгібітори АПФ, сл= ід ретельно спостерігати на предмет артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Період годування гру= ддю.

Обмежені фармакокінетичні дані підтверджують вміст інгібіторів АПФ у мо= лоці матері в незначній концентрації (див. розділ «Фармакокінетика»). Незважаючи= на те, що незначні концентрації інгібіторів АПФ клінічного значення не мають, = під час годування груддю недоношених та= немовлят перших тижнів життя застосовувати Берліприл^® не рекомендується через наявність ризику впливу на серцево-судинну систему та функцію нирок дитини, а також через недостатній досвід клінічного застосування. В інших випадках лікування препаратом жінок, які годують груддю, можна розглядати лише у разі нагальної потреби, і проводитися воно повинно під наглядом лікаря з метою контролю побічних ефектів у дитини.

Фертильність.

Дослідження щодо ефектів препарату Берліприл^® на фертильність людини не проводилися.

Результати досліджень репродуктивної токсичності свідчать, що еналаприл= не впливає на фертильність та репродуктивні характеристики у щурів.=

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід взят= и до уваги імовірність виникнення запаморочення або підвищеної втомлюваності.

Спосіб застосування та дози.

Вживання їжі не впливає на всмоктування таблеток Берліприл^® 5. Таблетка може бути поділена на рівні частини.

Дозу препарату слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та від дії препарату на артеріальн= ий тиск.

Артеріальна гіпертен= зія.

Початкова доза Берліприлу^® 5 становить від 5 до 20 мг залежно від ступеня тяжкості гіпертензії та стану пацієнта. Берліприл^®5приймати 1 раз на добу.

При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова до= за препарату становить 5–10 мг. У пацієнтів із вираженою активацією РAAС (наприклад, з реноваскулярною гіпертензією, порушенням сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функ= ції або тяжкою артеріальною гіпертензією) можливе надмірне зниження артеріально= го тиску після прийому початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початко= ва доза 5 мг або нижче, а початок лікування повинен проходити під наглядом лік= аря.

Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до дефіци= ту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку лікування еналаприлом. Для таких пацієнтів рекомендується початкова доза 5 мг або ниж= че. У разі необхідності комбінованого лікування за 2–3 дні до початку призначен= ня препарату Берліприл^® 5 слід припинити прийом діуретиків. Слід перевіряти функцію нирок і рівень калію в сироватці крові.

Звичайна підтримуюча доза – 20 мг на добу. Макс= имальна добова доза становить 40 мг.

= Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.

Для лікування симптоматичної серцевої недостатності застосовують Берліп= рил^®5 разом із діуретиками та, у разі необхідності, препаратами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза препарату Берліприлу^®5 для пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 м= г, при цьому застосування препарату необхідно проводити під ретельним наглядом лікаря для встановлення первинного впливу препарату на артеріальний тиск. У разі відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку лікування Берліприлом^®5, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яку необхідно призначати одноразово або розподілят= и на два прийоми, залежно від індивідуальної переносимості препарату. Таке титрування дози рекомендовано здійснювати впродовж перших 2–4 тижнів лікува= ння. Подібний терапевтичний режим ефективно зменшує показники летальності серед пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг на добу, яку слід ділити на два прийоми.<= /p>
Рекомендоване титрування дози препарату Берліприл^®5у пацієнтів із серцевою недостатністю/безсимптомн= ою дисфункцією лівого шлуночка.

Таблиця 1

Тиждень

Доза, мг/добу

Тиждень 1

Дні 1–3: 2,5 мг/добу* за один прийом

Дні 4–7: 5 мг/добу за 2 прийоми

Тиждень 2

10 мг/добу за 1 або 2 прийоми

Тиждень 3 та 4

20 мг/добу за 1 або 2 прийоми

* З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції нирок або тим, хто приймає діуретики (див. розділ «Особливості застосування»).

Як до, так і після початку лікування Берліприлом^® 5 слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функції нирок (див. ро= зділ «Особливості застосування»), оскільки повідомляли про виникнення артеріальн= ої гіпотензії та (рідше) наступної ниркової недостатності. Пацієнтам, які приймають діуретики, за можливості слід зменшити дозу до початку лікування препаратом Берліприл^® 5. Розвиток артеріальної гіпотензії на поч= атку лікування препаратом Берліприл^® 5 не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, та не свідчить про необхідність припинення прийому препарату. Слід також контролювати вміст калію у сироват= ці крові та функцію нирок.

Дозування при нирков= ій недостатності.

Взагалі, треба збільшити інтервал між прийомами еналаприлу і/або зменши= ти дозування препарату.

Таблиця 2

Стан нирок

Кліренс креатиніну (CrCL), мл/хв

Початкова доза,

мг/добу

Помірні-середні-тяжкі порушення функції нирок

30 < CrCL < 80

5–10

Тяжкі порушення функції нирок

10 < CrCL £ 30

2,5

Ниркова недостатність

CrCL £ 10

2,5 (у дні діалізу**)

**див. розділ «Особливості застосування: Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі». Еналаприлат піддається діалізу. Дозу в дні, в які діаліз не проводиться, корегувати залежно від ступеня зниження артеріального тиску.

Пацієнти літнього ві= ку.

Дозу слід коригувати залежно від функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти.

Клінічні дані щодо застосування Берліприлу^® 5 у дітей з артеріальною гіпертензією обмежені (див. розділи «Фармакологічні властивост= і», «Особливості застосування»).

Для дітей, які можуть ковтати таблетки, дозу слід підбирати індивідуаль= но залежно від його стану, ступеня зниження артеріального тиску та маси тіла. Дітям з масою тіла від 20 до 50 кг рекомендована п= очаткова доза становить 2,5 мг, а для пацієнтів з масою тіла ≥ 50 кг – 5 мг. Берліпр= ил^® 5 приймають 1 раз на добу. Дозу слід підбирати залежно від потреб пацієнта.= Не слід перевищувати максимальну добову дозу 20 мг для пацієнтів із масою тіла= від 20 кг до 50 кг та 40 мг для пацієнтів з масою тіла більше 50 кг (див. розділ «Особливості застосува= ння»).

Берліприл^® 5 не рекомендований новонародженим та дітям із показником клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м² через відсутність відповідної інформації.

Діти.

Берліприл^® 5 за= стосовувати дітям віком від 6 років.

Берліприл^® 5 не рекомендований новонародженим та дітям з рівнем клубочкової фільтрації

< 30 мл/хв/1,73 м² через відсутність даних.

Передозування.

Існують обмежені дані щодо передозування препарату. Згідно з наявними даними, основними ознаками передозування є виражена артеріальна гіпотензія,= яка починається приблизно через 6 годин після прийому препарату і збігається з блокадою системи ренін-ангіотензин, та ступор. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу та кашель. Рівні еналаприлату у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, були зареєстровані після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу= .

Для лікування передозування рекомендується внутрішньовенне введення ізотонічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покла= сти в горизонтальне положення з піднятими доверху ногами. Крім того, можна зроб= ити інфузію ангіотензину ІІ та/або катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий недавно, вживають заходи, спрямовані на виведення еналаприлу малеату (наприклад, штучне блювання або промивання шлунка, а також прийом абсорбент= ів та сульфату натрію). Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При брадикарді= ї, резистентній до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрацію електролітів і рівень креатиніну в сироватці крові.

Побічні реакції.

Побічні ефекти, що можуть виникнути під час прийому еналаприлу, класифіковані за частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – < 1/10), нечасто (≥ 1/1 000 – <1/100),

рідко (≥ 1/10 000 – < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо (частоту не можна визначити за наявними даними).

З боку кровоносної та лімфатичної систем. Нечасто: анемія (включаючи апластичну і гемолітичну). Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія,= лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.<= /span>

З боку ендокринної с= истеми. Невідомо: синдром неадекватної сек= реції антидіуретичного гормону (SIADH).

З боку обміну речови= н та харчування. Нечас= то: гіпоглікемія. Невідомо: лактоацидоз (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарс= ькими засобами та інші види взаємодій»).<= o:p>

= З боку нервової системи та психіки. Дуже часто: запаморочення. = Часто: депресія, головний біль, синкопе, зміна смаку. Нечасто: сплутаність свідомо= сті, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, головокружіння. Рідко: анома= льні сновидіння, розлади сну.

З боку органів зору.= Дуже часто: розмитість зору.<= /o:p>

З боку органу слуху та лабіринту.= Нечасто: дзвін у вухах.

З боку серцево-судин= ної системи. Часто: гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), біль за грудниною, порушення ритму, стенокардія, тахікардія. Нечасто: ортостатична гіпотензія, припливи, прискорене серцебиття, інфаркт міокарда = або інсульт (у клінічних випробуваннях показники захворюваності були порівняні з показниками у плацебо та активних контрольованих груп), можливо, внаслідок надмірного зниження тиску у пацієнтів з високим ризиком.

Рідко: синдром Рейно.

З боку дихальної сис= теми, грудної клітки та середостіння. Дуже часто: кашель. Часто: задишка. Нечасто: ринорея, біль= у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма. Рідко: легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

= З боку шлунково-кишкового тракту. Дуже часто: нудота. Часто: діарея, абдомінальний біль. Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, ано= рексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки. Рідко: стоматит/афтоз= ні виразки, глосит. Дуже рідко: ангіонабряк кишечнику.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Рідко: печінкова недостатність, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит (включаючи некроз), холестаз (включаючи жовтяницю= ).

З боку шкіри та підшкірних тканин. Часто: висипання, гіперчутливість/ангіонабряк (у тому числі обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані) = (див. розділ «Особливості застосув= ання»). Нечасто: підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція. Рідко: множинна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токси= чний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія.

Невідомо: повідомляли про розвиток складного симптомокомплексу, який мо= же включати деякі або усі з таких проявів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, підвищення титру антинуклеарних антитіл, зростання швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз. М= ожуть також виникати висипання, фотосенсибілізація або інші дерматологічні прояви= .

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканин= и. Нечасто:= м’язові судоми.

З боку нирок та сечовивідних шляхів. Нечасто: п= орушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія. Рідко: олігурія.<= /o:p>

З боку статевої системи та молочних залоз. Нечасто: імпотенція. Рідко: гінекомастія.

Загальні порушення та порушення умов введення. Дуже часто: астенія. Часто: підвищена втомлюваність. Нечасто: відчуття дискомфорту, гарячка.

= Зміни лабораторних показників. Часто: гіперка= ліємія, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові. Нечасто: підвищення концентрації сечовини у крові, гіпонатріємія. Рідко: зростання рівнів ферме= нтів печінки, підвищення концентрації білірубіну в сироватці крові.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу мають велике значення. Це дозволяє продовжувати моніторинг відношення користь/ризик лікарського засобу. Працівників медичної галузі просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему оповіщення Державного експертного центру МОЗ України.

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначе= ного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.=

Блістер по 10 таблеток; по 3 блістери у картонній коробці. <= /span>

Категорія відпуску.<= /span>

За рецептом.

Виробник.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ.

Місцезнаходження виробни= ка та адреса місця провадження його діяльності.

Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.<= o:p>

= Інші антигіпертензивні препарати.

Препарати літію.

= Симптоматична гіпотензія.

= Порушення функції нирок.

= Гіперчутливість/ангіонабряк.

= Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

= Гіпоглікемія.

= Кашель.

= Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.

Тиждень	Доза, мг/добу
Тиждень 1	Дні 1–3: 2,5 мг/добу* за один прийом Дні 4–7: 5 мг/добу за 2 прийоми
Тиждень 2	10 мг/добу за 1 або 2 прийоми
Тиждень 3 та 4	20 мг/добу за 1 або 2 прийоми

Стан нирок	Кліренс креатиніну (CrCL), мл/хв	Початкова доза, мг/добу
Помірні-середні-тяжкі порушення функції нирок	30 < CrCL < 80	5–10
Тяжкі порушення функції нирок	10 < CrCL £ 30	2,5
Ниркова недостатність	CrCL £ 10	2,5 (у дні діалізу**)