ІНСТРУКЦІЯ =

для медичного застосування лікарського засобу

НАЛБАКСОН

(NALBAXON)

Склад:

діюча речовина: nalbuphine;

1 мл розчину для ін’єкцій містить налбуфіну гідрохлориду у перерахуванні на 100 % речовину 10 мг;

д= опоміжні речовини: кислота лимонна безводна, натрію цитрат, натрію метабісульфіт (Е 22= 3), натрію хлорид, кислота хлористоводнева концентрована, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’= єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин.

Фармакотерапевтична група= . Анальгетики. О= піоїди. Похідні морфіну.

Код АТХ N02А F02.

<= /p>
Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. = Налбуфіну гідрохлорид є агоністом каппа-опіоїдних рецепторів та антагоністом мю-опіоїдних рецепторів.

Налбуфін – сильнодіючий анальгетик, знеболювальн= а дія якого еквівалентна дії морфіну у міліграмах дозуванням приблизно 30 мг.

Активність опіоїдних антагоністів налбуфіну на ч= верть нижча, ніж у налорфіну, і в 10 разів вища, ніж у пентазоцину.

Налбуфін може спричиняти пригнічення дихання так= само, що й еквівалентні анальгезивні дози морфіну.

Проте налбуфін проявляє ефект насичення, отже збільшення дози вище 30 мг не спричиняє подальшого пригнічення дихання за у= мови відсутності інших активних щодо центральної нервової системи (ЦНС) препарат= ів, які впливають на дихання.

Налбуфін має потужну опіоїдну антагоністичну активність у дозах, рівних або менших, ніж його анальгетична доза.

При введенні після або одночасно з агоністами мю-опіоїдних рецепторів (наприклад, з морфіном, оксиморфоном, фентанілом) налбуфін може частково зменшувати або усувати спричинене ними пригнічення дихання. Налбуфін може спричиняти синдром відміни у пацієнтів, залежних від опіоїдних препаратів. Налбуфін слід застосовувати з обережністю пацієнтам, = які регулярно отримували мю-опіоїдні анальгетики.

Вплив на ЦНС.

Налбуфін спричиняє пригнічення дихання шляхом пр= ямого впливу на дихальні центри стовбура головного мозку. Пригнічення дихання пол= ягає у зниженні чутливості дихальних центрів стовбура головного мозку до збільше= ння тиску вуглекислого газу і до електростимуляції. Однак, може спостерігатися ефект насичення для пригнічення дихання, спричиненого налбуфіном. Незважаюч= и на те, що налбуфін є змішаним агоністом/антагоністом, налоксон може нейтралізу= вати його пригнічувальні респіраторні ефекти.

Налбуфін спричиняє міоз навіть у повній темряві. Точкові зіниці є ознакою передозування опіоїдами, але не є патогномонічним симптомом (наприклад, ураження варолієвого мосту геморагічного або ішемічно= го походження можуть мати аналогічні симптоми). Через гіпоксію внаслідок передозування може спостерігатися виражений мідріаз, а не міоз.<= /span>

Вплив на шлунково-кишковий тракт та інші гладкі = м’язи.

Налбуфін спричиняє зниження моторики, пов’язане = із підвищенням тонусу гладких м’язів антрального відділу шлунка і дванадцятипа= лої кишки. Перетравлювання їжі в тонкому кишечнику затримується і зменшуються пропульсивні скорочення. Пропульсивні хвилі перистальтики у товстій кишці зменшуються, а тонус може підвищуватися до спазму, що призводить до запору. Інші опіоїдні ефекти можуть включати зниження секреції жовчовивідних шляхів= і підшлункової залози, спазм сфінктера Одді і тимчасове підвищення рівня аміл= ази у сироватці крові.

Вплив на серцево-судинну систему.

При застосуванні налбуфіну під час анестезії були повідомлення про більш високу частоту брадикардії у пацієнтів, які не отримували атропін перед операцією.

Опіоїди спричиняють периферичне розширення судин= , що може призвести до ортостатичної гіпотензії або непритомності.

Прояви вивільнення гістаміну та/або периферичної вазодилатації можуть включати свербіж, гіперемію, почервоніння очей, пітлив= ість та/або ортостатичну гіпотензію.

Вплив на ендокринну систему.

Опіоїди пригнічують секрецію адренокортикотропно= го гормону (АКТГ), кортизолу і лютеїнізуючого гормону (ЛГ) у людини. Вони також стимулюють секрецію пролактину, гормону росту (СТГ – соматотропний гормон) = та секрецію підшлунковою залозою інсуліну і глюкагону.

Тривале застосування опіоїдів може впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадну вісь, призводячи до дефіциту андрогенів, який може проявлятися зниженням лібідо, імпотенцією, еректильною дисфункцією, аменореєю або безпліддям.

Причинна роль опіоїдів у клінічному синдромі гіпогонадізму невідома, оскільки різні медичні, фізичні і психологічні чинн= ики стресу та спосіб життя, що можуть впливати на рівні гонадних гормонів, не контролювалися належним чином у дослідженнях, проведених на теперішній час.=

Вплив на імунну систему.
На моделях in vitro та на тваринах було показано= , що опіоїди по-різному впливають на компоненти імунної системи. Клінічне значен= ня цих результатів невідоме. В цілому ефекти опіоїдів мають помірно імуносупресивний характер.

Співвідношення концентрація/ефективність<= /u>.

Мінімальна ефективна анальгетична концентрація б= уде широко варіюватися у пацієнтів, особливо у тих, які раніше лікувалися сильн= ими агоністами опіоїдів. Мінімальна ефективна анальгетична концентрація налбуфі= ну гідрохлориду для окремого пацієнта може збільшуватися з часом через посилен= ня болю, розвиток нового больового синдрому та/або розвиток толерантності.

Фармакокінетика.

Дія налбуфіну починається протягом 2–3 хвилин пі= сля внутрішньовенного введення і менш ніж через 15 хвилин після підшкірної або внутрішньом’язової ін’єкції. Період напіввиведення налбуфіну з плазми крові становить 5 годин. У клінічних дослідженнях тривалість знеболювальної дії становила від 3 до 6 годин.

Метаболічний шлях налбуфіну не визначений, але, ймовірно, метаболізм відбувається у печінці.

Клінічні характеристики.

Показання.

Налбаксон призначають для лікування достатньо сильного бо= льового синдрому, для якого обгрунтовано застосування опіоїдних анальгетиків та відносно якого альтернативні методи лікування не дають очікуваного результа= ту. Лікарський засіб Налбаксон також рекомендовано як додаткову терапію при змішаній анестезії з метою передопераційного та післяопераційного знеболенн= я, а також для знеболення під час переймів та пологів.

=

Протипоказання.

· Пі= двищена чутливість до налбуфіну гідрохлориду або будь-якого з інгредієнтів лікарського засобу.

· Відома або потенційна шлунково-кишкова непрохідність, включаючи паралітичну непрохідність кишечнику.

· Застосовування лікарського засобу при гострих запальних захворюваннях органів черевної порожнини (зокрема при гострому апендициті чи панкреатиті), оскільки це може ускладнити діагностику.

· Легки= й біль, який можна зняти за допомогою інших знеболювальних лікарських засобів.=

· Гостра або тяжка форма бронхіальної астми, хро= нічна обструкція дихальних шляхів або астматичний статус.

· Виражене пригнічене дихання, підвищений рівень вуглекислого газу в крові та легеневе серце.

· Гостре алкогольне отруєння, делірій або судоми.

· Вираж= ене пригнічення ЦНС, підвищений внутрішньочерепний тиск, травма голови.

· Прийом інгібіторів моноаміноксидази (МАО) та п= еріод протягом 14 днів після закінчення терапії МАО.

· Період вагітності або годування груддю (за винятком випадків застосування під час пологів).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Бензодіазепіни та інші препарати, що інгібують ЦНС.

Хоча лікарський засіб Налбаксон має антагоністич= ну активність щодо опіоїдних рецепторів, є дані, що у пацієнтів, які не стражд= ають залежністю, він не протидіятиме опіоїдному анальгетику, введеному безпосере= дньо перед, одночасно або одразу після лікарського засобу Налбаксон. Таким чином= , у зв’язку з адитивними фармакологічними ефектами одночасне застосування налбу= фіну гідрохлориду з іншими опіоїдними анальгетиками, бензодіазепінами або з інши= ми препаратами, що інгібують ЦНС (наприклад, з алкоголем, іншими заспокійливими/снодійними препаратами, анксіолітиками, транквілізаторами, міорелаксантами, загальними анестетиками, нейролептиками та іншими опіоїдам= и), може збільшити ризик пригнічення дихання, глибокої седації, коми та летальн= ого наслідку.

Сумісний прийом таких препаратів слід обмежувати пацієнтами, у яких альтернативна терапія є нерезультативною. Дози та тривал= ість прийому препаратів слід зменшити до мінімуму. Пацієнтів потрібно ретельно перевіряти на наявність симптомів пригнічення дихання та седації.

Серотонінергічні преп= арати.

Сумісне застосування опіоїдних анальгетиків з ін= шими препаратами, що впливають на серотонінергічну систему нейропередачі (наприк= лад, із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норепінефрину, трициклічними антидепресантами, триптанами, антагоністами 5-НТ3-рецептора, препаратами, що впливають на серотонінову систему нейропередачі (наприклад, міртазапін, тразодон, трамадол), певними міорелаксантами (наприклад, циклобензаприн, метаксалон) та МАО (препарати, призначені для лікування психічних розладів = та інші, наприклад, лінезолід та метиленовий синій для внутрішньовенного введе= ння)), призводять до виникнення серотонінового синдрому.

Якщо сумісне застосування таких препаратів є виправданим, за пацієнтом слід ретельно спостерігати, особливо на початку лікування та під час коригування дози. При підозрі на серотоніновий синдром застосування лікарського засобу Налбаксон слід припинити.=

Міорелаксанти.

Лікарський засіб Налбаксон може посилити нейром’= язову блокаду релаксантів скелетних м’язів та призвести до сильного пригнічення дихання.

Пацієнтів слід перевіряти на наявність симптомів= пригнічення дихання, що можуть бути інтенсивнішими, ніж очікувалося, та за необхідності зменшити дозу налбуфіну та/або міорелаксантів.

Діуретики.=

Опіоїдні анальгетики можуть знижувати ефективніс= ть діуретиків шляхом активації вивільнення антидіуретичного гормону.

Пацієнтів слід перевіряти на наявність ознак зме= ншення діурезу та/або впливу на артеріальний тиск та за необхідності підвищити дозу діуретиків.

Антихолінергічні преп= арати.

Сумісне застосування налбуфіну гідрохлориду з антихолінергічними препаратами може підвищити ризик затримки сечі та/або сильного запору, що може призвести до паралітичної кишкової непрохідності.<= o:p>

При сумісному застосуванні лікарського засобу Налбаксон з антихолінергічними препаратами за пацієнтами слід ретельно спостерігати на наявність симптомів затримки сечі або зниження перистальтики шлунка.

Інгібітори МАО= .

Взаємодія інгібіторів МАО (наприклад, фенелзин, транілципромін, лінезолід) з опіоїдними анальгетиками може проявлятися у вигляді серотонінового синдрому або опіоїдної токсичності (наприклад, пригнічення дихання, кома).

Застосування лікарського засобу Налбаксон не рекомендовано для пацієнтів, які приймають інгібітори МАО, а також протягом= 14 днів після припинення їх застосування.

У разі нагальної потреби у застосуванні опіоїдни= х анальгетиків рекомендується застосовувати пробні дози та часто підвищувати малі дози для лікування больового синдрому, ретельно контролюючи артеріальний тиск, ознак= и і симптоми пригнічення ЦНС та дихання.

Особливості застосування.

Налбаксон містить налбуфін. Як опіоїд, налбуфін наражає користувачів на ризик залежності, зловживання та неправильного використання.

Пригнічення дихання, = що загрожує життю.

При застосуванні опіоїдів, навіть відповідно до рекомендацій, повідомлялося про серйозні, загрозливі для життя або навіть летальні випадки пригнічення дихання. Пригнічення дихання, якщо його одразу= не розпізнати та не розпочати необхідну терапію, може призвести до зупинки дих= ання та летального наслідку. Лікування пригнічення дихання може включати ретельн= ий нагляд, підтримувальні заходи, а також застосування антагоністів опіоїдних рецепторів, залежно від клінічного стану пацієнта. Затримка вуглекислого га= зу (СО₂) в результаті спричиненого опіоїдними анальгетиками пригніч= ення дихання може посилити седативний ефект таких анальгетиків.

Хоча загрозливе для життя пригнічення дихання, м= оже виникнути у будь-який момент протягом застосування лікарського засобу Налбаксон, найбільший ризик спостерігається на початку терапії або після підвищення дози. Пацієнтів слід ретельно контролювати щодо пригнічення диха= ння, особливо протягом перших 24–72 годин після початку терапії та після підвище= ння дози налбуфіну.

Для зменшення ризику пригнічення дихання важливе значення має належне дозування та розведення лікарського засобу Налбаксон. = Неправильний розрахунок дози налбуфіну при переведенні пацієнта з іншого опіоїдного препарату може призвести до передозування першою дозою з летальним наслідко= м.

Опіоїдні анальгетики можуть призвести до порушен= ня функції дихання уві сні, включно з центральним апное уві сні та гіпоксемії = уві сні. Застосування опіоїдних анальгетиків дозозалежним чином підвищує ризик центрального апное уві сні. Для пацієнтів, які мають скарги на центральне а= пное уві сні, слід розглянути можливість зменшення дози опіоїдних анальгетиків з використанням найкращих практик поступового зменшення дози.

Ризики, пов’язані з одночасним прийомом бензодіазепінів або інших депресантів ЦНС.

При сумісному застосуванні лікарського засобу Налбаксон з бензодіазепінами або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС (наприклад, седативні засоби/снодійні небензодіазепінового ряду, анксіоліти= ки, транквілізатори, міорелаксанти, загальні анестетики, нейролептики, інші опіоїдні агалгетики, алкоголь), можливі глибока седація, пригнічення диханн= я та летальний наслідок. У зв’язку з цими ризиками призначення налбуфіну гідрохлориду для сумісного прийому з цими препаратами слід обмежити пацієнт= ами, для яких альтернативні методи лікувальння є неадекватними.

У рамках обсерваційних досліджень доведено, що сумісний прийом опіоїдних анальгетиків та бензодіазепінів підвищує ризик летальності у зв’язку з прийомом лікарських засобів порівняно із застосуван= ням лише опіоїдних анальгетиків. У зв’язку зі схожими фармакологічними властивостями доцільно очікувати подібних ризиків при сумісному застосуванні інших препаратів, що пригнічують ЦНС, з опіоїдними анальгетиками.

У разі прийняття рішення щодо призначення бензодіазепіну або іншого препарату, що пригнічує ЦНС, сумісно з опіоїдним аналььгетиком рекомендується призначати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду сумісного прийому. Пацієнтам, які вже отримують опіоїд= ний анальгетик, рекомендується призначати нижчу початкову дозу бензодіазепіну а= бо іншого препарату, що пригнічує ЦНС, ніж та, яку призначають без опіоїдного анальгетика, та поступово підвищувати її відповідно до клінічного ефекту. П= ри призначенні опіоїдного анальгетика пацієнтові, який вже застосовує бензодіазепін або інший препарат, що пригнічує ЦНС, слід призначати нижчу початкову дозу опіоїдного анальгетика та поступово підвищувати її відповідн= о до клінічного ефекту. Пацієнтів слід ретельно контролювати на наявність симпто= мів пригнічення дихання та седації.

Пацієнтів та осіб, які за ними доглядають, слід проінформувати про ризик пригнічення дихання та седації при застосуванні лікарського засобу Налбаксон з бензодіазепінами або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС, включно з алкоголем та наркотиками. Потрібно проінформувати пацієнтів про необхідність утримання від керування автомобілем або управлін= ня складними механізмами, поки ефект від сумісного застосування налбуфіну гідрохлориду з бензодіазепіном або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС, не буде визначе= но. Необхідно перевіряти пацієнтів щодо ризику розвитку порушень, пов’язаних із використанням субстанції, включно зі зловживанням та неправильним застосува= нням опіоїдних анальгетиків, та повідомляти їх про ризик передозування і летальн= ого наслідку через додатковий прийом препаратів, що пригнічують ЦНС, включно з алкоголем та наркотиками.

Гіпералгезія та аллод= инія, спричинені опіоїдами.

Гіпералгезія, викликана опіоїдами, виникає, коли опіоїдний анальгетик парадоксальним чином викликає посилення болю або підвищення чутливості до болю. Цей стан відрізняється від толерантності (звикання), яка полягає в необхідності збільшення дози опіоїдів для підтрим= ки певного ефекту. Симптоми гіпералгезії, викликаної опіоїдами, включають (але= не обмежуються ними) посилення рівня болю при збільшенні дози опіоїду, зниження рівня болю при зниженні дози опіоїду або біль від звичайних неболючих подразників (аллодинія). Ці симптоми можуть свідчити про гіпералгезію, викликану опіоїдами, лише якщо немає доказів прогресування основного захворювання, толерантності (звикання) до опіоїдів, відміни від опіоїдів або залежності. Повідомлялося про випадки гіпералгезії, викликаної опіоїдами, <= span style=3D'mso-spacerun:yes'> як при короткочасному, так і при тривало= му застосуванні опіоїдних анальгетиків. Хоча механізм даного стану не повністю вивчений, було визначено кілька біохімічних шляхів. В медичній літературі о= писана сильна біологічна правдоподібність між опіоїдними анальгетиками, гіпералгез= ією, викликаною опіоїдами, та аллодинією. Якщо у пацієнта є підозра, що він відч= уває гіпералгезію, викликану опіоїдами, необхідно ретельно обдумати належне зниж= ення дози поточного опіоїдного анальгетика або опіоїдної ротації (безпечне переключення пацієнта на інший опіоїдний анальгетик).

Без попередньої консультації з лікарем пацієнтам= та особам, що за ними доглядають, збільшувати дозу опіоїдів не можна. Пацієнтам слід повідомити свого медичного працівника, якщо відчувають симптоми гіпералгезії, включаючи посилення болю, підвищену чутливість до болю або но= вий біль.<= /p>
Пригнічення дихання, = що загрожує життю, у пацієнтів з хронічною хворобою легенів, у пацієнтів літнь= ого віку, із кахексією або ослаблених пацієнтів.

Застосування лікарського засобу Налбаксон пацієн= там з гострою чи тяжкою формою бронхіальної астми за відсутності відповідного контролю або реанімаційного обладнання протипоказано.

Пацієнти із хронічним захворюванням легенів

Пацієнти зі значним ступенем хронічної обструкти= вної хвороби легень або легеневим серцем, а також пацієнти зі значно зниженою ємністю легень, гіпоксією, гіперкапнією або наявним пригніченням дихання ма= ють підвищений ризик зниження активності дихального центру, включно з апное, на= віть при застосуванні лікарського засобу Налбаксон у рекомендованих дозах.<= /o:p>

Пацієнти літнього вік= у, з кахексією або ослаблені пацієнти

Загрозливе пригнічення дихання найбільш вірогідн= е у пацієнтів літнього віку, пацієнтів із кахексією або ослаблених пацієнтів че= рез можливі зміни фармакокінетичних параметрів або зміни кліренсу порівняно з молодшими та здоровішими пацієнтами. Таких пацієнтів слід ретельно контролювати, особливо на початку лікування, при підвищенні дози лікарського засобу Налбаксон та при сумісному його прийомі з іншими препаратами, що спричиняють пригнічення дихальної функції. Як альтернативу для таких пацієн= тів слід розглянути застосування неопіоїдних анальгетиків.

Недостатність кори надниркових залоз.

При застосуванні опіоїдних анальгетиків були повідомлення про недостатність кори надниркових залоз, найчастіше при застосуванні препарату більше 1 місяця. Прояви недостатності кори наднирков= их залоз можуть включати неспецифічні симптоми та ознаки, включаючи нудоту, блювання, анорексію, втому, слабкість, запаморочення та зниження артеріальн= ого тиску. У разі підозри на недостатність кори надниркових залоз діагноз слід підтвердити якомога скоріше шляхом проведення діагностичних випробувань. У = разі діагностування недостатності кори надниркових залоз лікування проводять фізіологічними замісними дозами кортикостероїдів. Пацієнтам поступово припиняють застосування опіоїдних анальгетиків, щоб дати функціям кори надниркових залоз відновитися, та продовжують терапію кортикостероїдами до = повного відновлення функції кори надниркових залоз. Можна спробувати перейти на інші опіоїдні анальгетики, оскільки були повідомлення про декілька випадків пере= ходу на інший опіоїдний анальгетик без рецидиву недостатності кори надниркових залоз. З наявних даних невідомо, які саме опіоїдні анальгетики більш вірогі= дно пов’язані з недостатністю кори надниркових залоз.

Тяжка артеріальна гіп= отензія.

Лікарський засіб Налбаксон може спричиняти тяжку артеріальну гіпотензію, включно з ортостатичною гіпотензією та синкопе, в амбулаторних пацієнтів. Є підвищений ризик у пацієнтів, у яких можливість підтримувати артеріальний тиск вже була порушена через зниження об’єму крові або через сумісне застосування певних препаратів, що пригнічують ЦНС, напри= клад фенотіазини, трициклічні антидепресанти, снодійні, седативні або загальні анестетики. Цих пацієнтів слід контролювати щодо ознак зниженого артеріальн= ого тиску після початку прийому або після підвищення дози лікарського засобу Налбаксон. У пацієнтів із циркуляторним шоком налфубіну гідрохлорид може спричиняти розширення судин, що в подальшому може призвести до зменшення серцевого викиду та зниження артеріального тиску. Слід уникати застосування лікарського засобу Налбаксон пацієнтам із циркуляторним шоком.

Ризики застосування пацієнтами з підвищеним внутрішньочерепним тиском, пухлинами головного мозк= у, травмами голови або порушенням свідомості.

У пацієнтів, схильних до внутрішньочерепних ефек= тів затримки СО₂ (наприклад, пацієнти з ознаками або підвищеним внутрішньочерепним тиском, або пухлинами мозку), лікарський засіб Налбаксон може зменшити активність дихального центру, а пов’язана з цим затримка СО2 може в подальшому призвести до підвищення внутрішньочерепного тиску. Таких пацієнтів слід контролювати на наявність ознак седації та пригнічення дихан= ня, особливо на початку застосування препарату. Крім того, налбуфін може виклик= ати сплутаність свідомості, міоз, блювання та інші побічні ефекти, що маскують клінічний перебіг у пацієнтів із травмою голови.

Слід уникати застосування лікарського засобу Нал= баксон при порушенні свідомості або комі.

Ризики застосування п= ацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями.

Лікарський засіб Налбаксон протипоказаний пацієн= там із наявною або підозрюваною обструкцією шлунково-кишкового тракту, включно з паралітичною кишковою непрохідністю.

Налбуфіну гідрохлорид може спричиняти спазми сфі= нктера Одді. Опіоїдні анальгетики можуть викликати підвищення рівня амілаз у сиров= атці крові. Пацієнтів із захворюваннями жовчних протоків, включно з гострим панк= реатитом, слід контролювати щодо погіршення симптомів.

Підвищений ризик судо= м у пацієнтів із судомними розладами.

Лікарський засіб Налбаксон може підвищити частоту судом у пацієнтів із судомними розладами та може підвищити ризик судом за і= нших клінічних умов, асоційованих зі судомами. Пацієнтів зі судомними розладами в анамнезі слід контролювати щодо погіршення контролю судом під час терапії налбуфіном.

Припинення прийому (с= индром відміни).

Застосування лікарського засобу Налбаксон, зміша= ного опіоїдного анальгетика групи агоністів-антагоністів опіатних рецепторів, пацієнтам, які застосовують анальгетик, який є повним агоністом опіатних рецепторів, може призвести до зниження анальгетичного ефекту та/або спровокувати симптоми відміни. Слід уникати одночасного застосування лікарського засобу Налбаксон з анальгетиком, який є повним агоністом опіоїд= них рецепторів.

При відміні лікарського засобу Налбаксон у фізич= но залежних пацієнтів дозу потрібно знижувати поступово. Таким пацієнтам не сл= ід різко припиняти застосування даного лікарського засобу.
Залежність, зловживан= ня та неправильне застосування.

Налбуфіну гідрохлорид є синтетичним анальгетиком, агоністом-антагоністом опіоїдних рецепторів. Застосування налбуфіну гідрохлориду як опіоїду наражає пацієнта на ризик залежності, зловживання та неправильного застосування.

Залежність може виникнути при застосуванні препа= рату як у рекомендованих дозах, так і в разі зловживання або неправильного його застосування.

Для кожного пацієнта необхідно оцінити ризик опі= оїдної залежності, зловживання або неправильного застосування. Ризик збільшується = при наявності в особистому або сімейному анамнезі пацієнта зловживання психоактивними речовинами (включаючи зловживання лікарськими засобами, алкоголем або залежність) та у пацієнтів із психічними захворюваннями (наприклад, тяжка депресія). Існування цих ризиків не повинно перешкоджати належному лікуванню болю у кожного окремо взятого пацієнта.

Опіоїди, які застосовують пацієнти з наркотичною залежністю, можуть використовуватися у злочинних цілях. Необхідно враховува= ти ці ризики при призначенні налбуфіну гідрохлориду. Для зниження цих ризиків препарат слід призначати у найменшій дозі.

Зловживання та залежн= ість. Налбуфіну гідрохлорид є предметом зловживання, неправильного застосування, залежності та незаконного перепродажу.

Усі пацієнти, які отримують лікування опіоїдними анальгетиками, потребують ретельного контролю щодо симптомів зловживання та залежності, оскільки застосування таких речовин несе в собі ризик залежності навіть при належному медичному застосуванні.

Зловживання рецептурним препаратом є навмисним, = коли застосовується не з метою лікування, навіть якщо це трапляється один раз, а задля отримання психологічних та фізіологічних ефектів.
Медикаментозна залежність являє собою сукупність= поведінкових, когнітивних та фізіологічних явищ, що розвиваються після повторного застосування субстанції та включає сильне бажання прийняти лікарський засіб, важкість контролю його використання та продовження прийому, незважаючи на шкідливі наслідки, більший пріоритет прийому препарату, а не іншим видам діяльності та обов’язкам, підвищена толерантність до препарату, іноді – фіз= ичні симптоми відміни.

Поведінка, націлена на «пошук препарату», є звич= ною для людей із порушеннями, пов’язаними з прийомом субстанції. Тактика «пошуку препарату» включає термінові дзвінки або візити ближче до кінця робочого дн= я, відмова від проходження належного обстеження, аналізів або направлення до спеціаліста, «втрату» рецептів, підробку рецептів, небажання надавати попер= едню медичну документацію або контактну інформацію іншим лікарям, які надають медичну допомогу. Серед людей, які страждають на медикаментозну залежність,= та людей, які страждають від нелікованої залежності, частим є відвідування кіл= ькох лікарів для отримання додаткових рецептів. Занепокоєння досягненням адекват= ного знеболення може бути відповідною поведінкою у пацієнтів з недостатньою знеболювальною терапією.

Зловживання та залежність є окремими поняттями та відрізняються від фізичної залежності та толерантності. Лікарі мають знати = про те, що не у всіх залежних залежність може супроводжуватися толерантністю та симптомами фізичної залежності. Крім того, зловживання опіоїдними анальгети= ками можливе у разі відсутності справжньої залежності.

Лікарський засіб Налбаксон, як і інші опіоїдні анальгетики, може потрапляти у заборонені канали дистрибуції для використан= ня не за медичним призначенням.

Належні заходи, які допомагають обмежити зловжив= ання опіоїдними анальгетиками, включають належну оцінку пацієнта, належні практи= ки видачі рецептів, періодичну оцінку терапії, а також належну видачу та зберігання. Зловживання налбуфіном може призвести до передозування і летального наслідк= у. Ризики збільшуються при одночасному застосуванні налбуфіну з іншими депресантами ЦНС та алкоголем. Зловживання парентеральними лікарськими засо= бами зазвичай пов’язане з передачею інфекційних захворювань, наприклад гепатиту = та ВІЛ.

Залежність= . При тривалій терапії опіоїдними анальгетиками може розвинутися як толерантність, так і залежність. Толерантність – необхідність підвищення до= зи опіоїдних анальгетиків для підтримання певного ефекту, наприклад знеболення= (за відсутності прогресування захворювання або інших зовнішніх факторів). Толерантність може бути спричинена як бажаними, так і побічними ефектами лікарських засобів та для різних ефектів розвивається по-різному.

Фізична залежність призводить до розвитку симпто= мів відміни після раптового припинення застосування або значного зменшення дози препарату. Синдром відміни також можна зменшити за допомогою препаратів з антагоністичною активністю до опіоїдних рецепторів (наприклад, налоксон, налмефен), анальгетиків, що належать до класу агоністів-антагоністів опіоїд= них рецепторів (пентазоцин, буторфанол, налбуфін), або часткових агоністів (бупренорфін). Клінічно значущий ступінь фізичної залежності може проявитися тільки через кілька днів або навіть тижнів безперервного прийому опіоїдних анальгетиків.

Не рекомендується раптово припиняти застосування налбуфіну гідрохлориду. Якщо пацієнт із фізичною залежністю раптово припиняє застосування лікарського засобу Налбаксон, у нього може виникнути синдром відміни. Деякі або всі зазначені далі симптоми можуть характеризувати цей синдром: неспокій, сльозотеча, ринорея, позіхання, підвищена пітливість, оз= ноб, біль у м’язах та мідріаз. Також можуть розвиватися інші ознаки та симптоми, включно з дратівливістю, неспокоєм, болем у спині, болем у суглобах, слабкі= стю, спазмом м’язів живота, безсонням, нудотою, анорексією, блюванням, діареєю а= бо підвищенням артеріального тиску, частоти дихальних рухів або пульсу.

Діти, народжені від жінок, які мають фізичну залежність від опіоїдних анальгетиків, також страждатимуть фізичною залежні= стю та можуть мати ускладнення дихання і симптоми відміни.

У зв’язку з ризиком розвитку залежності, зловжив= ання та неправильного застосування, пов’язаним з опіоїдними анальгетиками, навіть при їх прийомі в рекомендованих дозах, застосування лікарського засобу Налбаксон слід обмежити пацієнтам, у яких альтернативні методи лікування (наприклад, неопіоїдні анальгетики):

– пов’язані з непереносимістю або є підозра на непереносимість;

– не дають належного знеболення або належний знеболювальний ефект при їх прийомі не очікується.

Налбаксон не слід застосовувати протягом тривало= го періоду часу, якщо тільки біль не залишається настільки сильним, що потребує застосування опіоїдного анальгетика, і для якого альтернативні методи лікув= ання залишаються недостатньо ефективними.

Порушення функції нир= ок або печінки.

Оскільки налбуфін метаболізується в печінці та в= иводиться нирками, даний лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам = із порушеннями функції нирок або печінки та вводити його у знижених дозах.

Інфаркт міокарда.

Лікарський засіб Налбаксон, як і інші сильнодіючі анальгетики, слід з обережністю застосовувати пацієнтам з інфарктом міокард= а, у яких виникає нудота та блювання.

Серцево-судинна систе= ма.

При оцінці застосування лікарського засобу Налба= ксон під час введення анестезії були повідомлення про підвищення частоти брадика= рдії у пацієнтів, які не отримували атропін до операції.

Лабораторні тести.

Лікарський засіб Налбаксон може заважати ферментативним методам виявлення опіоїдів залежно від специфіки/чутливості тесту. За більш детальною інформацією необхідно звернутися до виробника тест-системи.

Серотоніновий синдром= .

Опіоїдні анальгетики рідко можуть призвести до потенційно небезпечного для життя стану внаслідок одночасного застосування серотонінергічних лікарських засобів. Необхідно одразу ж звернутися за меди= чною допомогою у разі виникнення симптомів серотонінового синдрому. У такому вип= адку серотонінергічний засіб потрібно відмінити і розпочати симптоматичне лікува= ння. Потрібно повідомити лікаря про прийом або планування прийому серотонінергіч= них препаратів.

Лікарський засіб Налбаксон не слід застосовувати= разом з інгібіторами МАО, попередниками серотоніну або іншими засобами, які вплив= ають на серотонінергічну систему нейромедіаторів.

Взаємодія з інгібітор= ами МАО.

Необхідно уникати застосування лікарського засобу Налбаксон з будь-якими препаратами, що інгібують МАО (див. розділ «Взаємоді= я з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Запор<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt'>.

Можливий розвиток сильного запору (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Побічні реакції»).

Застосування пацієнтам літнього віку.

Пацієнти літнього віку (від 65 років) можуть мати підвищену чутливість до налбуфіну. Загалом слід дотримуватися обережності п= ри виборі дозування для пацієнтів літнього віку, зазвичай починаючи з найнижчої межі діапазону дозування, оскільки у цій популяції більш висока частота зниження функції печінки, нирок або серця, супутнього захворювання або застосування інших лікарських засобів.

Пригнічення дихання є головним ризиком для паціє= нтів літнього віку, які приймають опіоїди, і виникає після введення великих поча= ткових доз пацієнтам, які нечутливі до опіоїдів, або при одночасному введенні опіо= їдів з іншими препаратами, що пригнічують дихання. Дозування для пацієнтів літнь= ого віку слід збільшувати дуже повільно.

Відомо, що налбуфін значною мірою виводиться нир= ками, і ризик побічних реакцій вищий у пацієнтів із порушенням функції нирок. Оскільки у таких пацієнтів більш імовірне зниження функції нирок, слід дотримуватися обережності при виборі дози та у разі можливості контролювати функцію нирок.

Канцерогенез.

У довгострокових дослідженнях, проведених на щур= ах (24 місяці) та мишах (19 місяців) з пероральним застосуванням у дозах 200 мкг/м= л (у 12 разів перевищує максимальну рекомендовану добову дозу для людини (МРДЛ) = та 200 мг/добу (у 6 разів вище за МРДЛ) відповідно, докази канцерогенності відсутні.

Мутагенез.=

Налбуфіну гідрохлорид спричиняв підвищену частоту мутацій у тесті на лімфоми мишей. Препарат не проявляв мутагенної активност= і у тесті Еймса з чотирма бактеріальними штамами, у тестах ГГФТ яєчників китайського хом’яка або у тесті сестринського хроматидного обміну. Кластоге= нна активність не спостерігалася у мікроядерному тесті у мишей та в аналізі цитогенності кісткового мозку у щурів.

Важлива інформація про допоміжні речовини.

Лікарський засіб Налбаксон містить менше 1 ммоль= (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період ва= гітності або годування груддю.

Вагітність.

Дослідження на людях не проводили. Налбуфін прон= икає через плацентарний бар’єр і протипоказаний вагітним жінкам.

Тривале застосування опіоїдних анальгетиків у пе= ріод вагітності може призвести до неонатального синдрому відміни. Неонатальний синдром відміни опіоїдів може бути небезпечним для життя.=

Для людини потенційний ризик серйозних вроджених= вад і викидня у вказаній популяції невідомий. На всіх термінах вагітності є потенційний ризик вроджених вад, викидня або інших несприятливих наслідків.=

У репродуктивних дослідженнях на тваринах налбуф= ін знижував виживаність та масу тіла дитинчат при введенні самкам щурів на пізньому терміні вагітності та протягом періоду лактації 1,7-кратної максимальної рекомендованої дози для людини, а також при введенні препарату самицям та самцям щурів як до спарювання, так і протягом вагітності та пері= оду лактації. Ані у щурів, ані у кроликів не спостерігалося дефектів розвитку п= ри введенні препарату в 6,1- та 3,9-кратних максимальних рекомендованих дозах = для людини відповідно. Передбачуваний фоновий ризик серйозних вроджених дефекті= в і викидня для людини невідомий. Усі вагітності мають фоновий ризик вродженого дефекту, викидня або інших несприятливих наслідків. У загальній популяції С= ША передбачуваний фоновий ризик основних вроджених дефектів і викиднів при клінічно визнаних вагітностях становить 2–4 % та 15–20 % відповідно.

Несприятливі реакції у плода/новонародженого.

Повідомлялося про тяжку брадикардію у плода при застосуванні налбуфіну гідрохлориду під час пологів. Оборотність цих ефектів можна досягти застосуванням налоксону. Повідомлень про виникнення брадикард= ії у плода на ранніх термінах вагітності немає, але цей ризик є. Препарат слід застосовувати у період вагітності тільки за необхідності, коли потенційна користь перевищує наявні ризики для плода і у разі застосування таких відповідних заходів як спостереження за станом плода на предмет виявлення та усунення будь-якого потенційного несприятливого впливу.
Перейми та пологи.

Плацентарний перенос налбуфіну є високим, швидки= м і непостійним у співвідношеннях «мати — плід» від 1:0,37 до 1:6. Побічні ефек= ти у плода та новонародженого, про які повідомляли після введення налбуфіну мате= рі під час пологів, включають брадикардію плода, пригнічення дихання новонародженого, апное, ціаноз і гіпотонію. Деякі з цих ефектів були небезпечними для життя. При введенні налоксону матері під час пологів у дея= ких випадках ситуації нормалізувалися. Повідомляли про важку та тривалу брадика= рдію плода. Були повідомлення про стійке неврологічне ушкодження, пов’язане з брадикардією плода.

Також повідомляли про зміну частоти серцевих скорочень, пов’язану із застосуванням налбуфіну. Лікарський засіб Налбаксон слід застосовувати під час переймів і пологів, тільки якщо це необхідно і тільки якщо потенційна користь для матері перевищує ризик для немовляти. Як= що налбуфін застосовують під час пологів, новонароджених слід контролювати щодо пригнічення дихання, апное, брадикардії і аритмій.

Лікарський засіб Налбаксон не рекомендується застосовувати вагітним жінкам під час або безпосередньо перед пологами, якщо можна застосувати інші методи знеболювання. Опіоїдні анальгетики, зокрема н= албуфін, можуть подовжити тривалість пологів завдяки своїм властивостям тимчасово зменшувати силу, тривалість і частоту скорочень матки. Однак цей ефект не є постійним і може бути компенсований збільшенням швидкості розкриття шийки матки, що, як правило, скорочує пологи. Необхідно здійснювати спостереження= за новонародженими, які піддаються впливу опіоїдних анальгетиків під час полог= ів, на предмет наявності ознак надмірного седативного ефекту та пригнічення дихання.

Неонатальний синдром відміни.<= /u>

Тривале застосування опіоїдних анальгетиків у пе= ріод вагітності може призвести до неонатального синдрому відміни. Синдром відмін= и у новонароджених проявляється дратівливістю, гіперактивністю, ненормальним режимом сну, пронизливим криком, тремором, блюванням, діареєю та відсутністю набору маси тіла. Початок, тривалість та тяжкість синдрому відміни опіоїдів= у новонароджених варіюють залежно від конкретного застосованого опіоїду, тривалості застосування, часу та кількості останнього застосування матір’ю, швидкості виведення препарату новонародженим. Неонатальний синдром відміни опіоїдів може бути небезпечним для життя.

Досвід, отриманий на тваринах.

Вагітним щурам застосовували підшкірно налбуфіну гідрохлорид з 6-го по 15-й день вагітності у дозах 7, 14 або 100 мг/кг/добу= (у 0,4, 0,85 або 6,1 раза вище МРДЛ, що становить 160 мг/добу, залежно від пло= щі поверхні тіла відповідно). Не спостерігалося жодних ознак виникнення вад розвитку або ембріотоксичності, незважаючи на зниження кількості випадків збільшення маси тіла матері при застосуванні середніх і високих доз.

Вагітним кроликам вводили внутрішньовенно налбуф= іну гідрохлорид з 7-го по 19-й день вагітності у дозах 4, 8 або 32 мг/кг/добу (у 0,5, 1 або 3,9 раза вище МРДЛ, залежно від площі поверхні тіла відповідно).= Не спостерігалося жодних ознак виникнення вад розвитку або ембріотоксичності, незважаючи на зниження кількості випадків збільшення маси тіла матері у гру= пі з високими дозами.

Вагітним щурам застосовували підшкірно налбуфіну гідрохлорид з 15-го дня вагітності до 20-го дня лактації у дозах 14, 28 або= 56 мг/кг/добу (у 0,85, 1,7 або 3,4 раза вище МРДЛ, залежно від площі поверхні = тіла відповідно). Виживання дитинчат було знижено у групах, які отримували серед= ні і високі дози, а маса тіла новонароджених була залежна від дози. Материнська токсичність була відзначена у всіх групах лікування (зниження маси тіла).

Самкам щурів застосовували підшкірно налбуфіну гідрохлорид, починаючи з 15-го дня до спарювання до 20-го дня лактації, у д= озах 14, 28 або 56 мг/кг/добу (у 0,85, 1,7 або 3,4 раза вище МРДЛ, що становить = 160 мг/добу, залежно від площі поверхні тіла відповідно). Самців щурів лікували через оральний зонд однаковими дозами оксиморфону гідрохлориду, починаючи з 60-го дня до і під час спарювання. У тварин із групи з високим дозуванням знижувалося виживання дитинчат, а у групах із середнім і високим дозуванням знижувалася маса тіла дитинчат.

Годування груддю.

Згідно з обмеженими даними, налбуфіну гідрохлорид проникає у материнське молоко, але тільки у невеликій кількості (менше 1 % = від введеної дози) і з проявом клінічно незначного ефекту. За немовлятами, що зазнали впливу налбуфіну гідрохлориду через грудне молоко, необхідно здійснювати спостереження на предмет виникнення надмірного седативного ефек= ту та пригнічення дихання. Симптоми відміни можуть виникати у дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні, у разі припинення застосування опіоїдного анальгетика матір’ю або у разі припинення годування груддю.=

Фертильність.

Самкам щурів застосовували підшкірно налбуфіну гідрохлорид, починаючи з 15-го дня до спарювання до 20-го дня лактації, у д= озах 14, 28 або 56 мг/кг/добу (у 0,85, 1,7 або 3,4 раза вище МРДЛ, що становить = 160 мг/добу, залежно від площі поверхні тіла відповідно). Самців щурів лікували через оральний зонд однаковими дозами налбуфіну гідрохлориду, починаючи з 6= 0-го дня до і під час спарювання. Не спостерігалося ніяких несприятливих ефектів= з боку чоловічої та жіночої фертильності.

Здатність впливати на шв= идкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Лікарський засіб Налбаксон може погіршити розумо= ві або фізичні здібності, необхідні для потенційно небезпечних видів діяльності, т= аких як управління автотранспортом або робота з обладнанням. Необхідно утримуват= ися від управління автомобілем або роботи з небезпечними механізмами при толерантності пацієнта до налбуфіну та якщо невідома реакція на нього.=

Необхідний нагляд за пацієнтом до моменту усунен= ня ефектів налбуфіну, які можуть вплинути на здатність управляти автомобілем, працювати з механізмами або займатися іншою діяльністю, що потребує підвище= ної уваги.

С= посіб застосування та дози.

Лікарський засіб повинні вводити тільки медичні працівники, які пройшли спеціальний курс із застосування внутрішньовенних анестетиків та тактики управління респіраторними ефектами сильнодіючих опіоїдів.

Обовʼязково повинні бути напоготові: налокс= он, реанімаційне та інтубаційне обладнання і кисень.

Дозування для кожного пацієнта має бути індивіду= альне, беручи до уваги серйозність больового синдрому, реакцію пацієнта на препара= т, попередній досвід знеболювального лікування і фактори ризику залежності, зловживання та неправильного застосування.

Необхідно уважно стежити за пацієнтами щодо вини= кнення пригнічення дихання, особливо протягом перших 24–72 годин після початку тер= апії та після збільшення дози препарату, і відповідно коригувати дозування.=

Спосіб застосування.

Налбаксон сумісний з 0,9 % розчином натрію хлори= ду, 5 % розчином глюкози і розчином Хартмана протягом 30 хвилин від моменту змішування за умови зберігання розчинів у захищеному від прямих сонячних променів місці.

Перед застосуванням потрібно перевіряти візуальн= о на наявність механічних включень та зміни кольору розчину.
Дозування.

Дозування залежить від маси тіла пацієнта. Слід = бути обережним, щоб уникнути помилок у дозуванні через плутанину між міліграмами (мг) та мілілітрами (мл), що може призвести до випадкового передозування (д= ив. таблицю нижче).

Рекомендована разова доза для дорослих становить= 10 мг налбуфіну гідрохлориду для пацієнтів із масою тіла 70 кг, що вводиться підшкірно, внутрішньомʼязово або внутрішньовенно. Разову дозу можна вводити за необхідністю кожні 3–6 годин. Дозування повинно бути скориговане залежно від тяжкості болю, фізичного стану пацієнта та враховуючи взаємодію= з іншими одночасно застосовуваними лікарськими засобами. Для нетолерантних пацієнтів рекомендована максимальна разова доза становить 20 мг. Максимальна добова доза становить 160 мг.

Таблиця дозування для дорослих пацієнтів =

Доза на в= ведення

Максималь= на разова доза

Максималь= ний об’єм на введення

Максималь= на добова доза

Максималь= ний об’єм добової дози

0,1–0,3&n= bsp;мг/кг

20 мг

2 мл=

160 мг

16 мл

При застосуванні лікарського засобу Налбаксон як допоміжного засобу= для анестезії необхідні вищі дози, ніж для знеболення. Початкові дози налбуфіну гідрохлориду варіюються від 0,3 до 3 мг/кг внутрішньовенно впродовж 10–15 хвилин, підтримувальні дози – від 0,25 до 0,5 мг/кг внутрішньовенно при необхідності. Застосування налбуфіну гідрохлориду може супроводжуватися пригніченням дихання, яке можна усунути за допомогою антагоніста опіоїдів налоксону гідрохлориду.

Титрування та підтримання терапії.

Титрування лікарського засобу Налбаксон рекоменд= ується шляхом підбору індивідуальної дози, що забезпечує адекватний анальгетичний ефект та мінімальні побічні реакції. Необхідно постійно контролювати пацієн= тів, які отримують налбуфіну гідрохлорид, на предмет оцінки інтенсивності болю та відносної частоти побічних реакцій, а також з метою моніторингу розвитку залежності, зловживання або неправильного застосування. Часте спілкування важливе між лікарем, іншими медичними співробітниками, пацієнтом та особою,= яка здійснює догляд, у період зміни потреби у дозі анальгетика, включаючи почат= кове титрування.

Якщо після стабілізації дози інтенсивність болю збільшується, необхідно визначити джерело болю, перш ніж збільшувати дозу налбуфіну гідрохлориду. Якщо спостерігаються несприятливі побічні реакції, повʼязані з опіоїдами, необхідно розглянути можливість зниження дози. Необхідно відкоригувати дозування з метою отримання відповідного співвіднош= ення між лікуванням болю та побічними ефектами, пов’язаними з опіоїдами.

Припинення застосування лікарського засобу Налбаксон.

Якщо пацієнт, який регулярно застосовує налбуфіну гідрохлорид і, можливо, має фізичну залежність, більше не потребує терапії налбуфіну гідрохлоридом, рекомендується поступово зменшувати дозу препарату= на 25–50 % кожні 2–4 дні, уважно контролювати стан пацієнта щодо ознак і симпт= омів синдрому відміни. При появі таких ознак або симптомів необхідно спочатку збільшити дозу до попереднього рівня та поступово зменшувати її шляхом збільшення інтервалу між зменшеннями дози або шляхом зменшення величини доз= и, або і те, й інше. Не слід раптово припиняти застосування лікарського засобу Налбаксон пацієнтам із фізичною залежністю (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти.<= /i>

Безпеку та ефективність застосування лікарського засобу Налбаксон у дітей та підлітків (віком до 18 років) не вивчали.

Передозування.

Симптоми=

Гостре передозування тільки налбуфіном може проявлятися пригніченням дихання і дисфорією. Гостре передозування налбуфін= у та інших опіоїдів або депресантів ЦНС може проявлятися пригніченням дихання, сонливістю, що переходить у заціпеніння або кому, в’ялістю скелетних м’язів, холодною і липкою шкірою, звуженими зіницями і, в деяких випадках, набряком легенів, брадикардією, гіпотонією, частковою або повною обструкцією дихальн= их шляхів, атиповим хропінням і летальним наслідком. Помітний мідріаз, але не міоз, може спостерігатися у разі гіпоксії при передозуванні.

Лікування

У разі передозування першочерговими заходами є відновлення вільної прохідності та захист дихальних шляхів і, при необхідно= сті, застосування допоміжної або контрольованої вентиляції. У разі циркуляторного шоку і набряку легенів необхідно застосовувати інші підтримувальні заходи (включаючи кисень і вазопресори). При зупинці серця або аритмії потрібно застосовувати сучасні методи життєзабезпечення.

Антагоністи опіоїдів налоксон або налмефен є специфічними антидотами у випадках пригнічення дихання, спричиненого передозуванням опіоїдів. У разі клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу при передозуванні налбуфіном необхідно застосовувати антагоніст опіоїдів. Антагоністи опіоїдів не слід призначати за відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу.

Оскільки очікується, що тривалість відміни опіої= дів буде меншою, ніж тривалість дії налбуфіну, необхідно спостерігати за пацієн= том до повного відновлення дихання. Якщо реакція на опіоїдний антагоніст неповна або короткочасна, потрібно ввести додатковий антагоніст згідно з рекомендац= іями щодо його застосування.

У пацієнтів, фізично залежних від опіоїдів, введ= ення рекомендованої звичайної дози антагоніста спричинить гострий синдром відмін= и. Ступінь тяжкості симптому відміни буде залежати від ступеня фізичної залежн= ості і дози введеного антагоніста. Якщо необхідне лікування серйозного пригнічен= ня дихання у фізично залежного пацієнта, введення антагоніста слід починати з = обережністю, додаючи дози антагоніста, менші, ніж зазвичай.

=

= Побічні реакції.

Найчастішою побічною реакцією у 1066 пацієнтів, = яких лікували у клінічних дослідженнях налбуфіну гідрохлоридом, була седація 381= (36 %).

Рідше виникали такі реакції: підвищена пітливіст= ь/липкість шкіри 99 (9 %), нудота/блювання 68 (6 %), запаморочення/вертиго 58 (5 %), сухість у роті 44 (4 %) і головний біль 27 (3 %).

Інші побічні реакції, що виникли з частотою 1 % = або менше вказані далі.

З боку нервової системи<= /span>: нервозність, почуття щастя, ворожіст= ь, незвичайні сни, слабкість, відчуття тяжкості, оніміння, поколювання, запаморочення, головний біль, м’язова ригідність, підвищення внутрішньочерепного тиску.

З боку психіки: звикання до препарату, психоміметичні реакції, невротичні реакції, сонливість, депресія, плач, сплутаність свідомості, дисфорія, порушення мовлення, зміна настрою, неспокій, знервованість (невгамовність), галюцинації, ейфорія, відчуття нереальності.

Показано, що частота виникнення психотоміметичних ефектів, таких як відчуття нереальності, деперсоналізація, марення, дисфорі= я і галюцинації, менша, ніж у пентазоцину.

Можливість виникнення фізичної та психічної залежності, а також толерантності під час тривалого лікування така ж сама, = як і для інших похідних морфіну.

Загальні порушення і реакції у місці введення препарату: гіпотермія, може виникнути локальний біль, набряк, почервоніння, печіння та відчуття тепла, припливи, підвищена пітливість.

З боку органів зору: нечіткість або порушення зору, міоз.=

З боку респіраторної сис= теми: пригнічення дихання, задишка, астма,= набряк легень.

З боку серцевої системи: підвищення або зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, брадикардія, тахікардія, відчуття серцебиття.

З боку шлунково-кишковог= о тракту: запор, нудота, блювання, сухість у р= оті, спазми, диспепсія, гіркота у роті, біль у животі.

З боку гепатобіліарної с= истеми: порушення функціональних показників = печінки, спазм жовчовивідних шляхів.

З боку нирок та сечовиві= дних шляхів: антидіуретичн= ий ефект, спазм сечовивідних шляхів.<= /o:p>

З боку репродуктивної си= стеми та молочних залоз: зниже= ння лібідо або потенції, аменорея або безпліддя.

З боку шкіри та підшкірн= ої клітковини: свербіж, = печіння, кропив’янка.

Інше: утруднення мовлення, позиви до сечовипускання, помутніння зору, гіперемія і припливи, реакції у місці ін’єкції, наприклад, біль, набряк, почервоніння, печіння та відчуття жару.

Алергічні реакції: після застосування налбуфіну були зареєстровані анафілактичні/анафілактоїдні та інші серйозні реакції гіперчутливості, які можуть потребувати застосування негайного підтримуваль= ного лікування. Ці реакції можуть включати шок, респіраторний дистрес-синдром, зупинку дихання, брадикардію, зупинку серця, гіпотензію або набряк гортані. Деякі з цих алергічних реакцій можуть бути небезпечними для життя. Повідомл= яли про інші реакції алергічного типу, включаючи стридор, бронхоспазм, дихання = зі свистом, хрипи, набряк, висип, свербіж, нудоту, блювання, потовиділення, слабкість і тремтіння.

Післяреєстаційний досвід= .

Наведені далі побічні реакції були виявлені у післяреєстраційний період. Оскільки про ці реакції повідомляють добровільно= і розмір популяції, де виявлялися побічні реакції, невизначений, неможливо то= чно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із впливом препарату.

Біль у животі, гіпертермія, пригніченість або вт= рата свідомості, сонливість, тремор, неспокій, набряк легенів, збудження, судоми= і реакції у місці ін’єкції, такі як біль, набряк, почервоніння, печіння і відчуття жару. Повідомляли про летальний наслідок від важких алергічних реа= кцій при застосуванні налбуфіну. Також є повідомлення про загибель плода при введенні налбуфіну матері під час пологів.

Серотоніновий синдром.

При одночасному прийомі опіоїдів із серотонінерг= ічними препаратами були повідомлення про випадки серотонінового синдрому, потенцій= но небезпечного для життя стану.

Недостатність надниркови= х залоз.

Були повідомлення про випадки наднирковозалозної недостатності при застосуванні опіоїдів, частіше після тривалого застосуван= ня (понад один місяць).

Гіпералгезія та аллодині= я: повідомлялося про випадки гіпералгез= ії та аллодинії при лікуванні опіоїдами будь-якої тривалості.
Гіпоглікемія<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt'>: повідомлялося про випадки гіпоглікем= ії у пацієнтів, які приймали опіоїди. Більшість повідомлень стосувалося пацієнтів із, принаймні, одним фактором ризику (наприклад, діабет).

Повідомлення про підозрювані небажані реакції

Повідомлення про підозрювані небажані реакції пі= сля реєстрації лікарського засобу мають важливе значення. Це дає змогу вести постійний моніторинг за співвідношенням користі/ризику при застосуванні цьо= го лікарського засобу. Спеціалісти галузі охорони здоров’я повідомляють про будь-які підозрювані небажані реакції за допомогою національної системи звітності.

<= o:p>

Т= ермін придатності. 3 роки.=

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС.=

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Н= есумісність. =

Не слід змішувати в о= дному шприці з іншими ін’єкційними розчинами.

Препарат не слід змішувати з нафциліном, кеторолаком.

Упаковка. По 1 мл в ампулі; по 10 а= мпул у = пачці з картону.

К= атегорія відпуску. За рецептом.

<= /p>
Виробник. Мюнгмун Фарм. Ко., Лтд./ = Myungmoon Pharm. Co., Ltd.

М= ісцезнаходження виробника та адреса місця впровадження його діяльності.

26, вул. Джейконгдан 2, Хйангман- місто, Хвасон- провінція, Кьонгі, Республіка Корея/= 26, Jeyakgongdan 2-gil, Hyangnam-eup, Hwaseong-si, Gyeonggi-do, Republic ofKorea.

Заявник. ПРАТ «ФІТОФАРМ».

М= ісцезнаходження. Україна, 02092, місто Київ, вул. Алматинська, будинок 12.=

&nbs= p;

Доза на в= ведення	Максималь= на разова доза	Максималь= ний об’єм на введення	Максималь= на добова доза	Максималь= ний об’єм добової дози
0,1–0,3&n= bsp;мг/кг	20 мг	2 мл=	160 мг	16 мл