MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01D14C67.FB3DD150" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный обозреватель или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите обозреватель, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01D14C67.FB3DD150 Content-Location: file:///C:/6C0C5277/UA101400103_7327.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251"
для медичного застосування =
лікарського
засобу
ІРУМЕД
Склад=
:<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>
діюча речовина:=
i> лізиноприл;
1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату 5,00 мг або 10,0 мг, або 20=
,0 мг
в перерахунку<=
/span> на лізиноприл бе=
зводний;
допоміжні речовини:<=
/i> маніт (Е 421)=
; кальцію гідрофосфат, дигідр=
ат;
крохмаль кукурудзяний; крохмаль прежелатинізований; кремнію діоксид колоїдн=
ий
безводний; магнію
стеарат;
заліза оксид жовт=
ий (Е
172) (таблетки 10 та 20 мг); заліза оксид червоний (Е 172) (таблетки 20 мг)=
.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки 5 мг – білого кольору круглі таблетки з =
рискою
з одного боку;
таблетки 10 мг – світло-жовтого кольору круглі
таблетки з рискою з одного боку;
таблетки 20 мг – жовто-оранжевого кольору круг=
лі
таблетки з рискою з одного боку.
Ф=
армакотерапевтична
група. Інгібітори ангіотензинперетворювального фермен=
ту
(АПФ).
Код АТХ С09А А03.
Фар=
макологічні
властивості.
Фармакодинаміка.
Лізиноприл – інгібітор АПФ. АПФ є
пептидилдипептидазою, що каталізує конверсію ангіотензину І у
судинозвужувальний пептид, ангіотензин ІІ. Останній також стимулює секрецію
альдостерону корою надниркових залоз. Результатом пригнічення АПФ зменшення
концентрації ангіотензину ІІ, що, у свою чергу, призводить до ослаблення
судинозвужувальної активності та зниження виділення альдостерону. Останнє
зниження може підвищити концентрацію калію у сироватці крові.
Фар=
макокінетика.
Лізиноприл – це інгібітор АПФ для перорального
прийому, що не містить сульфгідрилу.
Всмоктування<=
span
style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:RU'>. Після перорального прийому =
лізиноприл
повільно і не повністю всмоктується у травному тракті. Абсорбція
Розподіл. Лізиноприл не зв’язується з
білками плазми крові, окрім АПФ. Дослідження на тваринах показали, що
лізиноприл погано проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Виведення. Лізиноприл не біотрансформу=
ється
та екскретується у незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому прийомі
період напіввиведення лізиноприлу становить 12,6 години. Кліренс у здоров=
их
учасників дослідження становить близько 50 мл/хв. Зменшення концентрацій
препарату в сироватці крові проявляється у подовженні термінального періоду
напіврозпаду, що не впливає на накопичення препарату. Цей термінальний пері=
од
представляє собою насичуване зв’язування з АПФ та не є пропорційним до дозу=
вання
препарату.
Печінкова недостатність. Порушення функції
печінки у пацієнтів з цирозом призводить до зменшення всмоктування лізинопр=
илу
(близько 30 % за показником виведення з сечею), та збільшення виведення (ма=
йже
на 50 %) порівняно зі здоровими учасниками дослідження у зв’язку зі зменшен=
ням
кліренсу.
Ниркова недостатність. При порушенні фу=
нкції
нирок знижується виведення лізиноприлу, що відбувається переважно через нир=
ки,
але воно стає клінічно важливим лише у випадку зменшення швидкості клубочко=
вої
фільтрації < 30 мл/хв. При середньому та легкому ступені ниркової недостатності
(кліренс креатиніну 30-80 мл/хв)
середня AUC збільшилася лише на 13 %, тоді як при
серйозній нирковій недостатності спостерігалося 4,5-кратне збільшення (клір=
енс
креатиніну 5-30 мл/хв). Лізиноприл видаляється при гемодіалізі. Протягом 4
годин гемодіалізу концентрації лізиноприлу у плазмі крові зменшилися у
середньому на 60 %, а кліренс коливався у межах 40-55 мл/хв.
Серцева недостатність. =
span>У пацієнтів із се=
рцевою
недостатністю збільшувалося виведення лізиноприлу порівняно зі здоровими
учасниками дослідження (середнє збільшення AUC становить 125 %), але за
показниками виведення з сечею спостерігалося зменшення абсорбції майже на 1=
6 %.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літн=
ього
віку вищі рівні в крові та показники площі під кривою залежності
концентрація-час (збільшення майже на 60 %) порівняно з пацієнтами молодшого
віку.
Клінічні характеристики.
Показання.
− &n=
bsp;
Артеріальна гіпертензія;
− &n=
bsp;
хронічна серцева
− &n=
bsp;
гострий інфаркт міокарда (к=
ороткотривале
лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж чере=
з 24
години після гострого інфаркту міокарда);
− &n=
bsp;
ускладнення з боку нирок при
цукровому діабеті (лікування захворювання нирок у гіпертензивних пацієнтів з
цукровим діабетом ІІ типу та початковою нефропатією).
− &nb=
sp; =
При гіперчутливості до лізиноприлу або до інших
інгібіторів АПФ, або однієї зі складових препарату.
− &nb=
sp; =
Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосув=
ання
інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке).
− &nb=
sp; =
Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна
кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними
порушеннями.
− &nb=
sp; =
Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз арте=
рії
єдиної нирки.
− &nb=
sp; =
Гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою=
.
− &nb=
sp; =
Кардіогенний шок.
− &nb=
sp; =
Пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥
220 мкмоль/л.
−- антигіпертензивний ефект зазвичай подвоюється=
. На початку застосування комбінації лізиноприлу з
діуретиками пацієнти можуть періодично відчувати надмірне зниження
артеріального тиску при прийомі лізиноприлу. Можливість розвитку симптомати=
чної
артеріальної гіпотензії при
застосуванні лізиноприлу
Кал=
ійвмісні
харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом кал=
ію. У деяких пацієнтів
спостерігалась гіперкаліємія. Фактори, що підвищують ризик розвитку
гіперкаліємії, включають ниркову недостатність, цукровий діабет, супутнє
застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, тріамтере=
н,
амілорид), калійвмісних харчових добавок, замінників солі з вмістом калію.
Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або
калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня ка=
лію
в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Під час прийому лізиноприлу на тлі калійвивідн=
их
діуретиків гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.
Літ=
ій. Повідомлялося про
оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та токсичні реакції
при супутньому застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Супутнє застосування
тіазидних діуретиків може підвищувати ризик інтоксикації літієм та посилюва=
ти
вже існуючу інтоксикацію. Застосування лізиноприлу разом з літієм не
рекомендується, але якщо така комбінація дійсно необхідна, слід ретельно
перевіряти рівні літію у сироватці крові.
Нес=
тероїдні
протизапальні засоби (НПЗЗ) з вмістом ацетилсаліцилової кислоти
≥ 3 г/добу. Постійне застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивний ефект
інгібіторів АПФ. НПЗЗ та інгібітори АПФ спричиняють сукупний ефект на
підвищення рівня калію у сироватці крові і можуть призвести до погіршення
функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. Зрідка може виникнути гостра
ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з групи ризику, таких як особи
літнього віку та пацієнти зі зневодненням організму.
Інші
антигіпертензивні препарати. Одночасне застосування цих препаратів може підвищити
гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та
іншими нітратами або іншими вазоди=
лататорами
може у подальшому зменшити артеріальний тиск.
Три=
циклічні
антидепресанти/антипсихотики/анестетики. Одночасне застосування деяк=
их
анестезуючих медичних засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичн=
их
препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження
артеріального тиску.
Сим=
патоміметичні
препарати. Симпатоміметичні препарати можуть зменшити антигіпертензивний ефект інг=
ібіторів
АПФ.
Ант=
идіабетичні
препарати. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних препаратів
(інсулін, гіпоглікемічні препарати) можуть посилити ефект зниження глюкози
крові з ризиком гіпоглікемії. Виявилось, що це явище з більшою імовірністю =
має
місце протягом перших тижнів комбінованої терапії та серед пацієнтів з нирк=
овою
недостатністю.
Аце=
тилсаліцилова
кислота, тромболітичні препарати, ß-блокатори, нітрати.
Зол=
ото. Нітритоїдні реак=
ції
(симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріа=
льну
гіпотензію, що може бути дуже тяжкою) після ін’єкції золота (наприклад, нат=
рію
ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування
інгібіторами АПФ.
Под=
війна
блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Продемонстровано, що подві=
йна
блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при супутньому
застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або
аліскірену характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакці=
й як
артеріальна гіпотензія, гіперглікемія, порушення функції нирок (у тому числі
гостра ниркова недостатність) порівняно із застосуванням монотерапії.
Ало=
пуринол,
цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід. При одночасному з=
астосуванні
з лізиноприлом можуть спричинити лейкопенію.
Лік=
арські
засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку. При одночасному застосува=
нні з
лізиноприлом підвищують ризик виникнення нейтропенії та/або агранулоцитозу.=
Ест=
рогени. При одночасному
призначенні можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок
затримки рідини в організмі.
Осо=
бливості
застосування.
Сим=
птоматична
артеріальна гіпотензія рідко спостерігалася у пацієнтів з неускладненою
артеріальною гіпертензією. Вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії
зростає у дегідратованих пацієнтів (наприклад у результаті лікування
діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діар=
еї
або блюванні), а також при тяжких формах ренін-залежної артеріальної
гіпертензії.
Симптоматична артеріальна гіпотензія
спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи
поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у
пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю,
які одержують високі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або
порушеннями функції нирок. У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної
гіпотензії слід ретельно контролювати початок терапії та регулювання дози.
Подібні застережні заходи стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця а=
бо з
порушенням мозкового кровообігу, у яких надмірне зниження артеріального тис=
ку
може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Нерідко артеріальна гіпотензія, особливо після
першої дози, може розвинутись у хворих із тяжкими формами серцевої
недостатності, що слід враховувати, призначаючи
лізиноприл. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти=
на
спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання 0,9 % розчину нат=
рію
хлориду. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подал=
ьших
доз, які зазвичай можна без ускладнень вводити після відновлення ефективног=
о об’єму
крові та зникнення скороминущої гіпотензивної реакції.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, =
які
мають нормальний або низький артеріальний тиск, може відбутися додаткове
зниження системного артеріального тиску на тлі лікування лізиноприлом. Цей
ефект є передбачуваним і, як правило, не вимагає припинення терапії
лізиноприлом. Якщо гіпотензія набуває симптоматичного характеру, може виник=
нути
необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.
Арт=
еріальна
гіпотензія при гострому інфаркті міокарда. При гострому інфаркті міока=
рда не
можна розпочинати лікування лізиноприлом, якщо через попереднє застосування
вазодилаторами існує ризик виникнення подальших серйозних гемодинамічних
порушень. Це стосується пацієнтів =
із
систолічним артеріальним тиском
Сте=
ноз
аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і при прийомі інших інгібіторів АПФ, лізино=
прил
потрібно приймати обережно пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або
утрудненням викиду з лівого шлуночка, такими як аортальний стеноз чи
гіпертрофічна кардіоміопатія.
Пор=
ушення
функції нирок
У випадку ниркової недостатності (кліре=
нс
креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу потрібно скоригувати
відповідно до показника кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1), а по=
тім
– залежно від реакції хворого на лікування. У цих пацієнтів потрібно щоденно
контролювати рівень калію у сироватці крові та кліренс креатиніну.
У пацієнтів із серцевою недостатністю
гіпотензія після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до
подальшого погіршення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про
розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної.
У деяких хворих із двостороннім стенозом
ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, які прийма=
ли
інгібітори АПФ, підвищувалися рівні сечовини крові та креатиніну сироватки
крові, що зазвичай поверталися до норми після припинення терапії. Найчастіше
рівні зростали у пацієнтів із нирковою недостатністю. У випадку наявності
реноваскулярної гіпертензії збільшується ризик розвитку тяжкої артеріальної
гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування подібних хворих слід
розпочинати під наглядом лікаря, низькими дозами та їх ретельним підбором.
Оскільки терапія діуретиками може сприяти всьому вище зазначеному, їх прийом
слід припинити та контролювати функцію нирок протягом перших тижнів лікуван=
ня
лізиноприлом.
У деяких хворих з артеріальною гіпертензією=
без явних захворювань судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуре=
тиків,
зумовлює підвищення рівня сечовини у
крові і креатиніну в сироватці крові; ці зміни, як правило, бувають незначн=
ими
і скороминущими. Найчастіше вони в=
иникали
у пацієнтів із нирковою недостатністю в анамнезі. У такому випадку, можливо,
буде потрібне зменшення дози препарату та/або припинення прийому діуретика =
та/або
лізиноприлу.
Лікування гострого інфаркту міокарда
лізиноприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій
відзначається підвищений рівень креатиніну в сироватці крові > 177 мкмол=
ь/л
та/або протеїнурія > 500 мг/добу. Якщо ниркова недостатність розвивається
під час лікування лізиноприлом (концентрація креатиніну в сироватці крові &=
gt;
265 мкмоль/л чи збільшення у 2 рази показника до лікування), тоді лікар може
розглядати можливість припинення прийому лізиноприлу.
Гіп=
ерчутливість/ангіоневротичний
набряк. Надзвичайно рідко повідомлялося про
ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/=
або
гортані у пацієнтів, які проходили лікування інгібіторами АПФ, в тому числі
лізиноприлом. У період лікування ангіоневротичний набряк може виникнути у
будь-який час. У таких випадках прийом препарату необхідно терміново припин=
ити,
розпочати відповідну терапію і встановити спостереження для забезпечення
повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк локалізовано у ділянці
язика, що не призводить до порушення дихання, пацієнт може потребувати
тривалого спостереження, оскільки терапії антигістамінними засобами та
кортикостероїдами може виявитися недостатньо.
Зареєстровані поодинокі летальні випадки внасл=
ідок
ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язи=
к,
голосову щілину або гортань, може розвинутися порушення дихання, особливо у
пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У
таких випадках слід негайно вжити заходи невідкладної терапії, що, зокрема,
можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальн=
их
шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і=
стійкого
зникнення симптомів.
У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневроти=
чний
набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібітору АПФ, може бути підвищений
ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування препар=
атів
даної групи.
Ана=
філактоїдні
реакції у пацієнтів, які проходять гемодіаліз. =
Повідомлялося
про анафілактоїдні реакції у паці=
єнтів,
які проходили гемодіаліз з використанням
високопроточних мембран (наприклад, АN 69) та одночасно лікувались
інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні
мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препа=
рат
іншого класу.
Дес=
енсибілізація.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під ч=
ас
десенсибілізуючої терапії (наприклад, до отрути перетинчастокрилих),
розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у
таких пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але
після необережного повторного застосування медичного препарату реакції
відновлювалися.
Печ=
інкова недостатність.
Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдро=
мом,
який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу=
та
(іноді) до летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявлений.
Пацієнтам, у яких під час прийому лізиноприлу розвинулась жовтяниця або
спостерігалися значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити прийом
препарату та надати відповідну медичну допомогу.
Ней=
тропенія/агранулоцитоз.
Повідомлялося про випадки
нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які
отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при
відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко.
Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають
оборотний характер. Необхідно з надзвичайною обережністю призначати лізиноп=
рил
пацієнтам з колагенозом судин, а також при отриманні пацієнтами
імунодепресивної терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або=
при
комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі порушення функції нир=
ок.
При застосуванні препарату таким пацієнтам рекомендується проводити періоди=
чний
контроль кількості лейкоцитів у крові і попередити пацієнтів про необхідніс=
ть
повідомляти про будь-які ознаки інфекції.
Каш=
ель. Після
застосування інгібіторів АПФ можлива поява кашлю. Зазвичай кашель носить
непродуктивний характер і припиняється після відміни терапії. Кашель, сприч=
инений
інгібіторами АПФ, слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю як =
один
із можливих варіантів.
Хір=
ургічні
втручання/анестезія. У пацієнтів, які перенесли
загальне хірургічне втручання або анестезію засобами, що спричиняють
артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II
після компенсаторної секреції реніну. Якщо спостерігається артеріальна
гіпотензія, що виникла завдяки цьому механізму, необхідно відкоригувати рів=
ень
ОЦК.
Гіп=
еркаліємія.
Повідомлялося про кілька випадків підвищення рі=
вня
калію у сироватці крові пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ,
включаючи лізиноприл. Серед пацієнтів, які мають високий ризик розвитку
гіперкаліємії, знаходяться пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діаб=
етом
або які одночасно застосовують калійні добавки, калійзберігаючі діуретики а=
бо
замінники солі з вмістом калію, або пацієнти, які приймають інші препарати,=
що
підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо одноча=
сне
застосування вищезгаданих препаратів вважається за доцільне, рекомендується
регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.
Пац=
ієнти, хворі
на цукровий діабет. У пацієнтів, хворих на
цукровий діабет, які приймали перорально антидіабетичні препарати або інсул=
ін,
необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця
терапії інгібіторами АПФ.
Ана=
філактоїдні
реакції, що виникають під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ=
).
Оскільки при аферезі ЛПНЩ з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ
може призвести до анафілактоїдних реакцій, які можуть загрожувати життю, сл=
ід
тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним застосуванням.
Рас= ова приналежність. Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри, ніж у хворих європеоїдної раси. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект лізиноприлу є менш вираженим унаслідок переважання низьких фракцій реніну.<= o:p>
Літ=
ій. Загалом комбінація=
літію
та лізиноприлу не рекомендується.
Под=
війна
блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Повідомлялося, що
супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ=
чи
аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперглікемії,
порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким
чином подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шля=
хом
супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину=
ІІ
чи аліскірену не рекомендована.
У разі нагальної потреби у застосування терапії
подвійної блокади, її слід здійснювати під наглядом спеціаліста та регулярно
перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієн=
там
з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібіт=
ори
АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.
Ваг=
ітність.
=
Не слід
розпочинати прийом інгібіторів АПФ у період вагітності. Доки продовження
терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, пацієнтки, які планують
вагітність, повинні бути переведені на альтернативну антигіпертензивну тера=
пію,
що включає препарати, які мають встановлений профіль безпеки для застосуван=
ня у
період вагітності. Якщо вагітність настала, лікування інгібіторами АПФ має =
бути
негайно припинене і, якщо це можливо, повинна бути розпочата альтернативна
терапія (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності=
або
годування груддю»).
Застосування у період
вагітності або годування груддю.
В=
агітність. Препарат не слід застосову=
вати
вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим
лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негай=
но припинити
і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для
застосування вагітним.
Якщо у процесі лікування інгібіторами АПФ у жі=
нки
підтверджено вагітність, застосування препарату слід негайно припинити. Жін=
ок репродуктивного
віку, яким призначено лікування інгібіторами АПФ, необхідно поінформувати п=
ро
негативний вплив цих препаратів на плід та необхідність термінової консульт=
ації
лікаря одразу після підтвердження вагітності.
При
прийомі інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності встановлено прояви
фетотоксичної дії (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка
закостеніння кісток черепа) у плода і неонатальної токсичності (ниркова
недостатність, артеріальна гіпотензія, гіпокаліємія) у дитини. У випадку
прийому інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності рекомендується УЗД
нирок та кісток черепа плода, надалі необхідно ретельно спостерігати за
новонародженими з метою виявлення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та
олігурії.
Період годування груддю. Оскільки інформа=
ція щодо
можливості застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прий=
ом
лізиноприлу не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернати=
вне
лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо жінка вигодо=
вує
новонароджену або недоношену дитину. При необхідності застосування препарату
годування груддю слід прип=
инити.
Здатність впливати на швидкість реакції при
керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Слід брати до уваги, що під час прийому
лізиноприлу здатність керувати автотранспортом чи іншими потенційно
небезпечними механізмами може бути порушена внаслідок можливого запаморочен=
ня
та підвищеної втомлюваності.
Спосіб застосування =
та
дози. =
Лізиноприл рекомендується застосовувати перора=
льно
1 раз на добу, приблизно в один і той самий час. Прийом їжі не впливає на
абсорбцію таблеток лізиноприлу. Дозу потрібно визначати індивідуально
відповідно до реакції пацієнта і рівня артеріального тиску.
=
Артеріальна
гіпертензія
Лізиноприл можна застосовувати як
монотерапію та в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами.
Поч=
аткова
доза
Для хворих з артеріальною гіпертензією
рекомендована початкова доза становить 10 мг. Пацієнти з дуже активною
ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (зокрема з реноваскулярною гіпертензією, підвищеним виведенням солі з
організму та/або зниженим об’ємом міжклітинної рідини, серцевою недостатніс=
тю
або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) можуть відчути надмірне зниження
артеріального тиску після прийому початкової дози. Для таких пацієнтів
рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг, початок лікування має
проходити під безпосереднім наглядом лікаря. Зменшення початкової дози
рекомендується також у разі наявності ниркової недостатності (див. нижче
таблицю 1).
Під=
тримуюча
доза.
Звичайна рекомендована підтримуюча доза станов=
ить
20 мг одноразово на добу. Якщо призначення цієї дози не дає достатнього
терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів − її можна збільшити.
Максимальна добова доза становить 80 мг на добу.
Пацієнти, які приймають діуретичні препарати.
Симптоматична артеріальна
гіпотензія може виникнути після початку лікування лізиноприлом. Це імовірні=
ше
для пацієнтів, які приймають діуретики під час лікування лізиноприлом. Тому
таким пацієнтам рекомендується приймати препарат з обережністю через імовір=
ність
підвищеного виведення солі з організму та/або зниження об’єму міжклітинної
рідини. Якщо є така можливість, необхідно припинити лікування діуретиками за
2-3 дні до початку терапії лізиноприлом. Для хворих з артеріальною гіпертен=
зією,
які не можуть припинити лікування діуретиками, терапію лізиноприлом слід
розпочинати з дози 5 мг. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію=
у
сироватці крові. Наступні дози лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до
реакції артеріального тиску. У разі потреби терапію діуретиками можна понов=
ити.
Під=
бір
дозування для хворих з нирковою недостатністю.
Дозування для хвори=
х з
нирковою недостатністю має базуватися на кліренсі креатиніну, як показано н=
ижче
у таблиці 1.
=
Таблиця
1.
Підбір дозування для хворих з нирковою
недостатністю.
|
|
<10 мл/хв (включаючи
пацієнтів на діалізі) |
2,5 мг* |
10-30 мл/хв |
2,5-5 мг |
31-80 мл/хв |
5-10 мг |
* – дозування та/або
частоту прийому необхідно розраховувати, виходячи з показників реакції
артеріального тиску.
Дозу можна поступово
збільшувати, поки артеріальний тиск не нормалізується, або до досягнення
максимальної дози у 40 мг на добу.
Хро=
нічна
серцева недостатність.
Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатн=
істю
слід приймати лізиноприл у якості допоміжної терапії до діуретиків, препара=
тів
наперстянки або ß-блокаторів. Терапію лізиноприлом можна розпочинати з
дозування 2,5 мг 1 раз на добу, прийом препарату необхідно здійснювати під
наглядом лікаря, щоб виявити початковий ефект препарату на артеріальний тис=
к.
Дозування препарату лізиноприл необхідно
підвищувати:
·&nb=
sp; =
збільшуючи дозу не більш ніж на 10 мг;
·&nb=
sp; =
інтервали між підвищенням дози мають становити не мен=
ше 2
тижнів;
·&nb=
sp; =
до найвищої дози, яку переносить пацієнт, максимум до=
35
мг 1 раз на добу.
Підбір дозування має базуватися на клінічній
реакції кожного окремого пацієнта. Пацієнтам, які мають високий ризик
симптоматичної гіпотензії, наприклад, пацієнтам з підвищеним рівнем виведен=
ня
солі з організму з або без гіпонатріємії, пацієнтам з гіповолемією або
пацієнтам, які проходили інтенсивну терапію діуретиками, слід покращити свій
стан, якщо це можливо, до початку терапії лізиноприлом. Необхідно перевіряти
функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.
Гострий інфаркт міокарда.
Залежно від обставин, пацієнт має пройти стандартну рекомендовану
терапію, таку як лікування тромболітиками, аспірином та β-блокаторами.
Разом з цим можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньовенно або
трансдермально.
Початкова доза (перші 3 дні після =
перенесеного інфаркту).
Лікування лізиноприлом можна розпочати у перші 24 години після появи
перших симптомів. Лікування не слід розпочинати, якщо показник систолічного
артеріального тиску становить менше <=
st1:metricconverter
ProductID=3D"100 мм" w:st=3D"on">100 мм рт. ст. Почат=
кова
доза лізиноприлу становить 5 мг перорально, потім приймати 5 мг через 24 години, 10 мг через 48 годин та 1=
0 мг
щоденно. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує
У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну <80 мл/хв)
початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників
кліренсу креатиніну пацієнта (див. таб. 1).
Під=
тримуюча доза.
Рекомендована підтримуюча доза стан=
овить 10
мг 1 раз на добу. У разі виникнення
артеріальної гіпотензії (систолічний тиск менш ніж
Діа=
бетична
нефропатія.
Для хворих на цукро=
вий
діабет ІІ типу, з артеріальною гіпертензією та початковою стадією нефропатії
доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу, яку у разі необхідності мож=
на
збільшити до 20 мг 1 раз на добу для досягнення стійкого артеріального тиску
нижче
У разі ниркової
недостатності (кліренс креатиніну <80
мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показни=
ків
кліренсу креатиніну пацієнта (див. таб. 1).
Пац=
ієнти
літнього віку.
У клінічних випробуваннях не було виявлено змі=
н в
ефективності або безпеці препарату, пов’язаних з віком. Однак при досягненні
віку, що асоціюється зі зниженням ниркової функції, початкову дозу лізинопр=
илу
необхідно підбирати відповідно до вказівок, наведених у таблиці 1. Після ць=
ого
дозу потрібно підбирати відповідно до реакції та артеріального тиску.
Пац=
ієнти з
трансплантацією нирок.
Немає досвіду застосування препарату у пацієнт=
ів з
трансплантованою ниркою. Лікування лізиноприлом у цьому випадку не
рекомендовано.
Діти.
Препарат протипоказа=
ний
дітям.
Передозування.
Кількість даних п=
ро
передозування препарату у людей обмежена. Симптоми,
пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну
гіпотензію, судинну недостатність, порушення електролітного балансу, ниркову
недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, підвищене серцебиття, брадикард=
ію,
запаморочення, занепокоєння та кашель.
Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. У випадк=
ах
виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтал=
ьне
положення. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину ІІ та=
/або
внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат застосовували нещодав=
но,
прийняти міри з виведення лізиноприлу з організму (наприклад, викликати
блювання, промивання шлунка, застосування абсорбентів та сульфату натрію).
Використання кардіостимулятора показане при стійкій до терапії брадикардії.
Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію
електролітів та креатиніну у сироватці крові.
Лізиноприл може б=
ути
видалений з організму за допомогою гемодіалізу,=
при
цьому слід уникати використання високопропускних мембран з
поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN 69).
У випадку
ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клініч=
на
ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхід=
но в
ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3=
-0,5
мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шлях=
ів
показані інтубація або ларинготомія.
Побічні реакції.
Частота
випадків побічної дії визначається так:
дуже час=
то
(≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до
<1/100); рідко (≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (≥1/1000=
0);
невідомо (не може бути оцінено внаслідок відсутності даних).
При застосуванні препарату можливі нижченаведе=
ні
побічні ефекти.
З б=
оку
лімфатичної системи та системи крові
Рідко: зниження рівня гемоглобіну та гематокри=
ту.
Дуже рідко: пригнічення кістково-мозкового
кровотворення, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоци=
тоз,
гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З б=
оку метаболізму
Дуже рідко: гіпоглікемія.
З б=
оку
нервової системи
Часто: головний біль, запаморочення.
Нечасто: зміни настрою, парестезії, вертиго, п=
орушення
смакових відчуттів, розлади сну, порушення рівноваги, дезорієнтація.
Рідко: сплутаність свідомості, порушення нюху.=
Невідомо: депресія, непритомність, синкопе.
З б=
оку
серцево-судинної системи
Часто: ортостатичні порушення (включаючи
артеріальну гіпотензію).
Нечасто: інфаркт міокарда або інсульт (як насл=
ідок
значного зниження артеріального тиску у пацієнтів з високим ризиком), відчу=
ття
посиленого серцебиття, тахікардія, феномен Рейно.
З б=
оку
кістково-м’язової системи
Невідомо: м’язові спазми.
Пор=
ушення з
боку дихальнної системи
Часто: кашель, бронхіт.
Нечасто: риніт, задишка.
Рідко: диспное, ангіоневротичний набряк.
Дуже рідко: бронхоспазм, синусит, глосит, алер=
гічний
альвеоліт, еозинофільна пневмонія.
Невідомо: інфекції верхніх дихальних шляхів.
З б=
оку
травного тракту та печінки
Часто: діарея, блювання.
Нечасто: нудота, абдомінальний біль, диспепсія=
.
Рідко: сухість у роті, зменшення апетиту, зміни
смаку.
Дуже рідко: панкреатит, інтестинальний
ангіоневротичний набряк, запор, гепатит холестатичний чи гепатоцелюлярний,
жовтяниця, печінкова недостатність.
З б=
оку
шкіри та підшкірної клітковини
Нечасто: висипання, свербіж, реакції
гіперчутливості/ангіоневротичний набряк обличчя, губ, язика, кінцівок,
голосової щілини та/або глотки, відчуття жару, гіперемія шкіри.
Рідко: кропив’янка, алопеція, псоріаз.
Дуже рідко: підсилення потовиділення, пухирчат=
ка,
токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсо=
на,
ексудативна мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри.
Невідомо: шкірні реакції, що супроводжувалися
пропасницею, міалгією, артралгією, васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом
та/або позитивним аналізом на антинуклеарні антитіла (AНА-титром), підвищен=
ням
ШОЕ, висипаннями, фоточутливістю.
З б=
оку
ниркової системи
Часто: дисфункція нирок.
Рідко: уремія, гостра ниркова недостатність.
Дуже рідко: олігурія/анурія.
З б=
оку
репродуктивної системи
Нечасто: імпотенція.
Рідко: гінекомастія.
З б=
оку
ендокринної системи
Невідомо: неадекватна секреція антидіуретичного
гормону.
Заг=
альні
порушення
Нечасто: підвищена втомлюваність, астенія.
Рез=
ультати
біохімічних лабораторних показників
Нечасто: підвищення концентрації сечовини,
креатиніну, ферментів печінки та калію у сироватці крові.
Термін
придатності.
3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 оС.
Зберігати в недоступному для=
дітей
місці.
Упа=
ковка.
По 30 таблеток у блістері; по 1 блістеру в кар=
тонній
пачці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Белупо, ліки та косметика, д.д.
Міс=
цезнаходження
виробника та його адреса місця провадження діяльності. =
Вул. Даніца 5, 48000 Копривниця, Хорватія.
PAGE =
6 |