ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
МОРФІНУ СУЛЬФАТ РЕАКТ
(MORPHINE SULFATE REACT)
1 мл розчину містить морфіну сульфату 10 мг;
допомі=
жні
речовини: натрію метабісуль=
фіт
(Е 233), динатрію едетат,
натрію дигідрофосфат, дина=
трію
гідрофосфат дигідрат, вода
для ін’єкцій.
Фармакодинаміка.
Морфіну сульфат пригнічує дихання шляхом безпосередньої дії на дихальні центри стов= бура головного мозку, що включає зниження реакції дихальних центрів стовбура моз= ку як на підвищення напруги вуглекислого газу, так і на електричну стимуляцію.=
Морфін викликає міоз, навіть у повній темряві. Звуження зіниць є ознакою передозув= ання опіоїдами, однак не є пато= гномонічним симптомом (наприклад, ураження варолієвого мост= а геморагічного або ішемічного походження можуть викликати подібні симптоми). При гіпоксії = внаслідок передозування спостерігається виражений мідріаз, а не міоз.
Морфін підвищує тонус гладкої мускулатури антрального відділу шлунка та дванадцятипалої кишки, таким = чином зменшуючи їх моторику. Процеси травлення в тонкому кишечнику сповільнюються= , а пропульсивні скорочення зменшуються. Пропульсивні перистальтичні хвилі в товстій кишці зменшуються, при цьому тонус може підвищуватися аж до спазму, що призводить до запорів. Інші опіоїдні ефекти можуть включати зменшення секреції жовчі та підшлункової залози, спа= зм сфінктера Одді та тимчасове підвищення рівня ам= ілази в сироватці крові.
Морфін викликає периферичну вазодилатацію, що може при= звести до ортостатичної гіпотензії або синкопе. Прояви вивільнення гістаміну та/або периферично= ї вазодилатації можуть включати свербіж, почервоніння, = почервоніння очей, підвищену пітливість та/або ортостати= чну гіпотензію.
<= span lang=3DUK>Вплив на ендокринну систему<= o:p>
Опіоїди пригнічують секрецію адренокортикотропн= ого гормону (АКТГ), кортизолу та лютеїнізуючого гормону (ЛГ) у люди= ни. Вони також стимулюють секрецію пролактину, гормону росту (ГР) і панкреатичну секрецію інсуліну та глюкагону.
Тривале застосування опіоїдів може впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадальну вісь, що призводить= до андрогенної недостатності, яка може проявлятися зниженням лібідо, імпотенцією, еректильною дисфункцією, = аменореєю або безпліддям. Причинно-наслідковий зв’язок прийому о= піоїдних анальгетиків та клінічного синдрому гіпогонадизму невідомий, оскільки належний контроль різних медичних, фізичних, побутових = та фізіологічних стрес-факторів, що можуть впливати на рівень гонадних гормонів, у рамках проведених дотепер досліджень не проводився (див. розділ «Побічні реакції»).
Було показано, що опіоїди чинять різноманітний вплив= на компоненти імунної системи в дослідженнях in<= /span> vitro та на тваринних моделях. Клінічна значущість цих даних невідома. Загалом, вплив опіоїдів= , як видається, є помірно ім= уносупресивним.
Мінімальна ефективна аналгетична доза значно варіюватиметься у різних пацієнтів, особл= иво серед пацієнтів, які раніше отримували лікування агоні= стами опіоїдів. Мінімальна ефективна аналгетична доза морфіну для будь-якого окремого пацієнта може з часом збільшуватися через посилення болю, розвиток нового больового синдрому та/або розвиток толерантності до анальгетиків (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).<= /span>
Існує зв’язок між підвищенням концентрації морфіну сульфату в плазмі крові та збі= льшенням частоти дозозалежних побічних реакцій, пов’язан= их з опіоїдами, таких як нудота, блювання, вплив на ЦНС та пригнічення дихання. У пацієнтів, толерантних до опіої= дів, ситуація може змінюватися внаслідок розвитку толерантності до побічних реак= цій, пов’язаних з опіоїдами (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Розподіл
Об’єм розподілу після парентерального введення становить від 1,0 до 4,7 л/кг. Зв’= язування з білками становить приблизно 36 %, а зв’язування з м’язовою тканиною – 54 = %. При введенні поза ЦНС через гематоенцефалічний бар’= єр концентрація морфіну в плазмі крові залишається вищою, ніж відповідні рівні морфіну в спинномозковій рідині.
Загальний плазмовий кліренс морфіну коливається від 0,9 до 1,2 л/кг/год у післяопераційних пацієнтів, але демонструє значну міжі= ндивідуальну варіабельність.
Основним шляхом кліренсу є печінкова глюкуронізація до морфін-3-глюкуроніду, який є фармакологічно неактивним.
Основним шляхом виведення кон’югату є нирки, при цьому 2= –12 % виводиться в незміненому вигляді із сечею. Приблизно 10 % виводиться з кало= м. Кінцевий період напіввиведення зазвичай становить від 1,5 до 4,5 годин, хоча довший період напіввиведення спостерігався, коли рівень морфіну контролював= ся протягом тривалого періоду за допомогою надчутливих методів радіоімуноаналізу. Прийнятий період напіввиведення у здорових осіб становить від 1,5 до 2 годи= н.
Ін’єкції морфіну сульфату показані для лікування болю, достатньо сильного, щоб потребувати опіоїдного анальгетику, та для якого альтернативні методи лікування є недостатніми.
Через ризики звикання, зловживання та неправильного застосування опіоїдів, які можуть виникнути при будь-якому дозуванні або тривалості (див. розділ «Особливості застосування»), ін’єкції морфіну сульфату слід застосовувати л= ише для пацієнтів, які мають непереносимість або очікувану непереносимість, а т= акож неможливість (у т. ч. очікувану) адекватного знеболення при альтернативних варіантах лікування (наприклад, неопіоїдні анальгетики або комбіновані препарати опіоїдів)= .
Ін’єкції морфіну сульфату не слід застосовувати протягом тривалого періоду часу, за винятком випадків, коли біль залишається достатньо сильним, що вимагає застосування опіоїдного ан= альгетика, і для яких альтернативні варіанти лікування залишаються недостатніми.
Протипоказання.
У таблиці наведено клінічно значущі лікарські взаємодії з ін’єкці=
ями
морфіну сульфату.
|
Бензодіазепіни та інші депресанти ЦНС |
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
=
Приклади: |
|
|
|
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
=
Приклади: |
|
|
|
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
=
Приклади: |
|
|
|
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
=
Приклади: |
|
|
Міорелаксанти |
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
Циметидин= |
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
Діуретики= |
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
|
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
|
|
|
=
Клінічний вплив: |
|
|
=
Заходи: |
|
|
=
Приклади: |
|
Пацієнти, що застосовують морфіну сульфат, мають ризик виникнення залежності, зловживання або неправильного застосування.
Хоча ризик виникнення залежності у кожної особи різний, він може виникати навіть у пацієнтів, яким належним чином призначено ін’єкції морфіну сульфату. Звикання може виникати як при рекомендованих дозах, так і при неправильному застосуванні або зловживанні препаратом.
Толерантність і фізична та/або психологічна залежність можуть розвинутися після повторного застосування опіоїдів, таких як морфіну сульфат.
Повторне застосування морфіну сульфату може призвести до розладів, пов’язаних із вживанням опіоїдів (РВО). Вища до= за та довша тривалість лікування опіоїдами може збіль= шити ризик розвитку РВО.
Зловживання або навмисне неправильне застосування морфіну сульфат= у може призвести до передозування та/або летального наслідку.
Необхідно оцінити ризик опіоїдної зал= ежності, зловживання або неправильного застосування у кожного пацієнта, перш ніж призначати морфіну сульфат, а також спостерігати за кожним пацієнтом, що отримує морфін, щодо розвитку цих форм поведінки та станів. Однак потенційні ризики не повинні перешкоджати належному лікуванню болю у будь-якого конкретного пацієнта.
Ризик розвитку РВО підвищується у пацієнтів з наявністю в особист= ому або сімейному анамнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (у т. ч. розлади, пов’язані із вживанням на= ркотиків або алкоголю), у тих, хто зараз вживає тютюнові вироби, або у пацієнтів із наявними іншими психічними розладами (наприклад, глибока депресія, тривога = та розлади особистості).
Перед початком та під час лікування морфіном сульфату слід обгово= рити із пацієнтом цілі лікування та схему припинення лікування (див. розділ «Спо= сіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також с= лід поінформувати про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам потрібно порекомендувати звернутися до лікаря у разі появи таких ознак.
Пацієнтам із підвищеним ризиком РВО можуть бути призначені опіоїди, такі як ін’єкції морфіну сульфату, але застосування їх у таких пацієнтів вимагає інтенсивного нагляду щодо належно= го застосування та ознак залежності, зловживання чи неправильного застосування= .
Всі пацієнти повинні перебувати під наглядом для виявлення ознак наркозалежної поведінки (наприклад, занадто ранні запити на отримання додаткової дози). Це включає перевірку супутнього прийому опіоїдів та психоактивних лікарських засобів (наприклад,= бензодіазепінів). Пацієнтам із ознаками та симптомами= РВО слід розглянути можливість консультації з наркологом.
Повідомлялося про серйозні, небезпечені для
життя або летальні випадки пригнічення дихання, навіть при застосуванні
Хоча серйозне, загрозливе для життя пригнічення дихання, яке тако= ж може призвести до летального наслідку, може виникнути в будь-який момент протягом застосування морфіну сульфату, найбільший ризик спостерігається на початку терапії або після підвищення дози. Затримка максимального ефекту з боку ЦНС= при швидкому внутрішньовенному введенні морфіну сульфату (30 хв) може призвести= до передозування, при цьому пригнічення дихання може бути серйозним і вимагати втручання (див. розділ «Передозування»).
Для зниження ризику пригнічення дихання важливе значення мають правильне дозування та титрування ін’єкцій морфіну сульфату. Завищення дози морфіну при переведенні пацієнтів з іншого опіоїдного<= /span> засобу може призвести до летального передозування при прийомі першої дози.<= /span>
Опіоїди можуть= викликати розлади дихання, пов’язані зі сном, включаючи центральне апное сну (ЦАС) та= гіпоксемію під час сну. Застосування опіоїдів підвищує ризик виникнення ЦАС та є дозозалежним= . У пацієнтів із ЦАС слід розглянути можливість зниження дози опіоїдів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Глибока седація, пригнічення дихання,= кома та смерть можуть виникнути внаслідок одночасного застосування морфіну із бензодіазепінами та/або іншими депресантами ЦНС (напр= иклад, небензодіазепінові седативні/снодійні засоби, <= span class=3DSpellE>анксіолітики, транквілізатори, м= іорелаксанти, загальні анестетики, нейролептики, інші опіоїди, алкоголь). Тому одночасне призначення цих препаратів можливе тільки у випад= ках, коли альтернативні варіанти лікування є недостатніми.
Обсерваційні дослідження показали, що одночасне застосування опіоїдних анальгетиків та бензод= іазепінів підвищує ризик смертності, пов’язаної з прийомом лікарських засобів, порівн= яно із застосуванням лише опіоїдних анальгетиків. У зв’язку зі схожими фармакологічними властивостями доцільно очікувати подібн= их ризиків при одночасному застосуванні інших препаратів, що пригнічують ЦНС, = з опіоїдними анальгетиками (див. розділ «Взаємодія з ін= шими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Необхідно призначати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду одночасного застосування у разі прийняття рішення щодо призначення = бензодіазепіну або іншого препарату-депресанту ЦНС одночасно з опіоїдним анальгетиком. Пацієнтам, = які вже отримують опіоїдний анальгетик, призначають= нижчу початкову дозу бензодіазепіну або іншого депрес= анту ЦНС, ніж та, яку призначають без опіоїдного ана= льгетику, та титрують її відповідно до клінічного ефекту. При призначенні опіоїдного анальгетику пацієнтові, який вже застосову= є бензодіазепін або інший препарат, що пригнічує ЦНС, призначають нижчу початкову дозу опіоїдного ана= льгетику та титрують її відповідно до клінічного ефекту. Пацієнтів слід ретельно контролювати на наявність симптомів пригнічення дихання та седації.
Пацієнтів та осіб, що за ними доглядають, слід проінформувати про= ризик пригнічення дихання та седації при застосуванні= ін’єкцій морфіну сульфату із бензодіазепінами або іншими= депресантами ЦНС, включно з алкоголем та забороненими наркотиками. Слід проінформувати пацієнтів про необхідність утримання від керування автомобілем або управлін= ня складними механізмами доти, доки ефект від одночасного застосування морфіну= з бензодіазепіном або іншими депресантами ЦНС не буде визначено. Необхідно перевіряти пацієнтів щодо ризику розвитку порушень, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин, включаючи зловживання та неправильне застосування опіоїдів, та попереджа= ти їх про ризик передозування і смерті, пов’язаний із використанням додаткових депресантів ЦНС, у т. ч. алкоголю і заборонених наркотиків (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
У той час як низькі дози внутрішньовенного морфіну сульфату мало впливають на серцево-судинну стабільність, високі дози викликають збудження внаслідок симпатичної гіперактивності та підвищення рівня катехоламінів у кровообігу. Ін’єкції налоксону та реанімаційне обладнання повинні бути доступними у випадку небезпечних для життя або серй= озних побічних реакцій на початку терапії морфіном.
Опіоїд-індукована
гіпералгезія та алодинія
Гіпералгезія, = індукована опіоїдами (ОІГ) – це парадоксальна реакція на <= span class=3DSpellE>опіоїд, при якій відчуття болю посилюється, незважаюч= и на стабільний або підвищений вплив опіоїдів. Це ін= ше явище, ніж толерантність, що вимагає більш високих доз опіоїдів для досягнення такого ж знеболюючого ефекту або для лікування періодичного болю. Симптоми ОІГ включають (але можуть не обмежуватися ними) підвищення р= івня болю при збільшенні дози опіоїдів, зниження рів= ня болю при зниженні дози опіоїдів, або біль від звичайних небольових подразників (алодинія). Ці симптоми можуть вказувати на ОІГ лише у випадку, якщо немає доказів основно= го прогресування захворювання, толерантності до опіоїдів<= /span>, синдрому відміни або залежної поведінки.
Повідомлялося про випадки ОІГ як при короткочасному, так і при тривалому застосуванні опіоїдів. Хоча механізм розвитку ІОГ до кінця не вивчений, припускають, що в ньому задіяні численні біохімічні шляхи.
Медична література вказує на значний біологічний зв’язок між опіоїдними анальгетиками, ОІГ та алодинією. Якщо у пацієнта є підозра на ОІГ, необхідно розглянути можливість відповідн= ого зменшення дози поточного опіоїдного анальгетику= або ротації опіоїдів (безпечного переведення пацієн= та на інший опіоїдний препарат) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Застосування ін’єкцій морфіну сульфату пацієнтам із гострою або т= яжкою бронхіальною астмою в умовах без контролю або за відсутності реанімаційного обладнання протипоказане.
Пацієнти зі значним ступенем хронічної обструктивної хвороби леге= нь або легеневим серцем, а також пацієнти зі значно зниженою ємністю легень, гіпоксією, гіперкапнією або існуючим пригніченн= ям дихання мають підвищений ризик зниження активності дихального центру, включ= но з апное, навіть при застосуванні рекомендованих доз морфіну сульфату.<= /p>
Загрозливе для життя пригнічення дихання частіше виникає у пацієн= тів літнього віку, пацієнтів з кахексією або ослаблених пацієнтів через можливі зміни фармакокінетичних параметрів або зміни кл= іренсу порівняно з молодшими чи здоровішими пацієнтами. Слід ретельно спостерігати= за такими пацієнтами, особливо на початку лікування, при підвищенні дози морфі= ну сульфату, а також при одночасному його введенні з іншими препаратами, що пр= игнічують дихання. Крім того, необхідно розглянути можливість застосування неопіоїдних анальгетиків у цих пацієнтів.
Інгібітори МАО можуть потенціювати ефекти морфіну, включаючи пригнічення дихання, кому та сплутаність свідомості. Тому ін’єкції морфіну сульфату не слід застосовувати пацієнтам, які приймають інгібітори МАО, або протягом 14 днів після припинення такого лікування.
Повідомлялося про випадки недостатності надниркових залоз при вжи= ванні опіоїдів, частіше після більш ніж одного місяця застосування. Прояви недостатності надниркових залоз можуть включати неспецифічні симптоми та ознаки, у т. ч. нудоту, блювання, анорексію, втому, слабкість, запаморочення та низький артеріальний тиск. При підозрі на такий стан необхідно якомога швидше провести діагностичне обстеження. При підтвердженні недостатності надниркових залоз слід розпочати лікування фізіологічними замісними дозами кортикостероїдів. Пацієнтам поступово припиняють застосування опіоїдних анальгетиків,= щоб функції надниркових залоз відновилися, та продовжують терапію кортикостерої= дами до повного відновлення функції кори надниркових залоз. Можна спробувати пер= ейти на інші опіоїдні анальгетики, оскільки повідомл= ялося про декілька випадків переходу на інший опіоїдний анальгетик без рецидиву недостатності надниркових залоз. З наявних даних невідомо, які саме опіоїдні анальгетики з більш= ою ймовірністю асоціюються із недостатністю надниркових залоз.
Розчин для ін’єкцій морфіну сульфат може спричинити тяжку артеріа= льну гіпотензію, включно з ортостатичною гіпотензією та синкопе, в амбулаторних пацієнтів. Існує підвищений ризик у пацієнтів, чия здатність підтримувати артеріальний тиск = вже була порушена зменшенням об’єму крові або одночасним застосуванням певних препаратів, що пригнічують ЦНС, наприклад фенотіазинів= або загальних анестетиків (див. розділ «Взаємод= ія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Цих пацієнтів слід контролювати на ознаки артеріальної гіпотензії = після початку лікування або титрування дози морфіну сульфату. У пацієнтів із циркуляторним шоком морфіну сульфат може викликати розширення судин, що може додатково знизити серцевий викид та артеріальний тиск. Слід уникати застосування ін’єкцій морфіну сульфату пацієнтам із циркуляторним шоком.
У пацієнтів, схильних до внутрішньочерепних ефектів затримки СО
Опіоїдні аналь= гетики також можуть маскувати клінічний перебіг хвороби у пацієнтів із черепно-мозковою травмою. Слід уникати застосування ін’єкцій морфіну у пацієнтів із порушеннями свідомості або коматозним станом.
Морфіну сульфат протипоказаний пацієнтам із відомою або підозрюва= ною шлунково-кишковою непрохідністю, включаючи паралітичний ілеус.
Морфін може спричинити дисфункцію та спазм сфінктера Одді, таким чином підвищуючи внутрішньочеревний тиск і збільшуючи ризик виникнення симптомів з боку жовчовивідних шляхів та панкреатиту. Опіоїди можуть також спричинити підвищення рівня амілази в сироватці крові. Необхідний нагляд за пацієнтами= із захворюваннями жовчовивідних шляхів, включаючи гострий панкреатит, щодо погіршення симптомів.
Ін’єкції морфіну сульфату можуть збільшити частоту нападів у паці= єнтів із судомними розладами та збільшити ризик судом за інших клінічних умов, асоційованих із судомами. Пацієнтів із судомними розладами в анамнезі слід контролювати щодо ознак погіршення контролю над нападами під час ін’єкційної терапії морфіном сульфату.
Повідомлялося про гострий генералізований екзантематозний пустульоз= (ГГЕП), який може становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку,= у зв’язку із застосуванням морфіну. Більшість цих реакцій виникали протягом перших 10 днів лікування. Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симпт= оми ГГЕП та порадити їм звернутися за медичною допомогою у разі виникнення таких симптомів.
Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці шкірні реа= кції, морфін слід відмінити та розглянути можливість альтернативного лікування.
Слід уникати застосування змішаних опіоїдних= анальгетиків групи агоністів-антагоністів (напр= иклад, пентазоцину, налбуфіну та буторфанолу) або часткових агоні= стів (наприклад, бупренорфіну) у пацієнтів, які отри= мують повний анальгетик опіоїдного агоніста, включаючи ін’єкції морфіну сульфату. У цих пацієнтів змішані агоністи-антагоністи та часткові агоністичні анальгетики можуть зменшувати аналгетичний ефект та/або викликати симптоми відміни (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
При припиненні застосування ін’єкцій морфіну сульфату у фізично залежного пацієнта слід поступово знижувати дозу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Не слід різко припиняти ін’єкцій морфіну сульфату т= аким пацієнтам.
Відміна може бути спровокована прийомом антагоністів опіатних рецепторів (наприклад, = налоксону), змішаних анальгетиків агоністів/антагоністів (наприклад, пентазоцину, б= уторфанолу, налбуфіну) або часткових а= гоністів (наприклад, бупренорфіну). Фізична залежність м= оже виникнути в клінічно значущій формі лише через декілька днів або тижнів безперервного застосування.
Через ризик виникнення синдрому відміни ін’єкції морфіну сульфату= не слід раптово припиняти у пацієнтів із фізичною залежністю (див. розділ «Спо= сіб застосування та дози»). Синдром відміни зазвичай характеризується неспокоєм= , сльозотечею, ринореєю, пі= двищеним потовиділенням, ознобом, міалгією та мідріазом.= Також можуть спостерігатися інші симптоми, у т. ч. дратівливість, тривожність, бі= ль у спині та суглобах, слабкість, спазми у животі, безсоння, нудота, анорексія, блювання, діарея, підвищення артеріального тиску, частоти дихання або серце= вих скорочень.
Немовлята, народжені матерями, фізично залежними від опіоїдів, також будуть фізично залежними та можуть ма= ти проблеми з диханням та ознаки відміни.
Канцерогенність
Довготривалі дослідження на тваринах з метою оцінки канцерогенного потенціалу морфіну не проводилися.
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, т= обто практично вільний від натрію. Морфіну сульфат Реакт містить натрію метабісульфіт (Е 233). Натрію метабісульфіт рідко може спричиняти реакції гіперчутливості та бронхоспазм.
Відсутні доступні дані щодо застосування ін’єкцій морфіну сульфату вагітним жінкам для оцінки ризику, пов’язаного з препаратом, щодо серйозних вроджених вад розвитку та викидня або несприятливих наслідків для матері. Є повідомлення про несприятливі наслідки, пов’язані з впливом опіоїдних анальгетиків на плід. Опубліковані дослідження застосування морфіну під час вагітності не показали чіткого зв’язку між морфіном та серйозними вродженими вадами розвитку. В опублікованих дослідженнях репродуктивності на тваринах підшкірне введення морфіну на ранніх термінах вагітності викликало дефекти нервової трубки (екзенцефалію та краніосхізис) при дозах, що в 5 та 16 разів перевищували добову дозу для людини 60 мг, розраховану за площею поверхні тіла (HDD), у хом’яків та мишей відповідно, зниження маси тіла плода та збільшення частоти абортів при дозі= , що в 0,4 раза перевищувала HDD у кроликів, затримку росту при дозі, що в 6 разів перевищувала HDD у щурів, та зрощення осьового скелета та крипторхізм при дозі, що в 16 разів перевищувала HDD у мишей. Введення морфіну сульфату вагітним щурам під ч= ас органогенезу та в період лактації призводило до ціанозу, гіпотермії, зменше= ння маси мозку, смертності дитинчат, зменшення маси тіла та несприятливого впли= ву на репродуктивні тканини при дозах, що в 3–4 рази перевищували HDD; та довгострокових нейрохімічних змін у мозку потом= ства, які корелюють зі зміненими поведінковими реакціями, що зберігаються протягом дорослого життя, при експозиціях, порівнянних та менших за HDD. На основі даних, отриманих на тваринах, необхідно попередити вагітних жінок про потенційний ризик для плода.
Фоновий ризик великих вроджених вад та викидня невідомий. Усі вагітності мають фоновий ризик вроджених вад розвитку, викидня або інших несприятливих наслідків. У загальній популяції США передбачуваний фоновий р= изик великих вроджених вад і викидня при клінічно визнаних вагітностях становить= від 2 до 4 % та від 15 до 20 % відповідно.
Несприятливі реакції у плода/новонародженого. Застосування опіоїдних анальгетиків протягом тривалого періо= ду вагітності з медичною або немедичною метою може призвести до фізичної залежності у новонародженого та неонатального синдрому відміни опіоїдів незабаром після народ= ження. Неонатальний синдром відміни опіоїдів, на відміну від синдрому відміни у дорослих, може бути небезпечним для життя, якщо його не розпізнати і не лікувати, і вимагає лікування відповідно до протоколів, розроблених експертами з неонатології. Неонатальний синдром відміни проявляється дратівливіс= тю, гіперактивністю та порушенням сну, частим плачем, тремором, блюванням, діареєю та недостатнім набором маси тіла. Початок, тривалість та тяжкість неонатального синдрому в= ідміни залежать від конкретного використаного опіоїду, тривалості застосування, часу та кількості останнього застосування матір’ю = та швидкості виведення препарату новонародженим. Потрібно слідкувати за новонародженими щодо ознак неонатального синдро= му відміни опіоїдів та вживати відповідних заходів= .
Необхідно повідомити вагітним жінкам, які використовують опіоїди= протягом тривалого періоду часу, про ризик розвитку не= онатального синдрому відміни опіоїдів та забезпечити доступ= ність лікування новонародженого експертами-неонатологами під час пологів.
Період годування груддю. Морфін проник= ає в грудне молоко. Опубліковані дослідження лактації повідомляють про різну концентрацію морфіну в грудному молоці при введенні морфіну негайного вивільнення матерям, що годують груддю, у ранньому післяпологовому періоді = зі співвідношенням AUC морфіну у молоці та у плазмі крові 2,5:1, виміряним в одному дослідженні лактації. Однак недостатньо інформації для визначення вп= ливу морфіну на немовля, яке перебуває на грудному вигодовуванні, та впливу морф= іну на утворення грудного молока. Дослідження лактації з ін’єкціями морфіну сульфату не проводилися, інформація про вплив препарату на немовля, яке перебуває на грудному вигодовуванні, або про вплив препарату на утворення г= рудного молока відсутня.
Перед призначенням матері морфіну сульфату під час грудного вигодовування необхід= но ретельно оцінити ризик будь-яких потенційних побічних ефектів для новонародженого і потребу матері в ін’єкціях препарату та її стан.
Необхідно ретельно спостерігати за немовлятами, які зазнають впливу ін’єкцій морфіну сульфату через грудне молоко, щодо надмірної седації та пригнічення дихання. У немовлят, які перебувають на грудному вигодовуван= ні, можуть виникнути симптоми відміни при припиненні введення морфіну матері або при припиненні грудного вигодовування.
Фертильність. Тривале застосування
В опублікованих дослідженнях на тваринах введення морфіну негативно впливало = на фертильність та репродуктивні кінцеві точки у самців щурів та подовжувало <= span class=3DSpellE>еструсний період у самок щурів.
Ін’єкції морфіну сульфату можуть погіршувати розумові або фізичні
здібності, необхідні для виконання потенційно небезпечних видів діяльності,
таких як керування транспортними засобами або робота з механізмами. Необхід=
но
попередити пацієнтів про заборону керування транспортними засобами або робо=
ти з
небезпечними механізмами, доки вони не переконаються у відсутності негативн=
ого
впливу препарату на їхню здатність до концентрації та реакції.
Важливі інструкції щодо дозування та способу
застосування
· = Застосовувати шляхом внутрішньовенних ін’єкцій.
Початкове дозування<=
span
lang=3DUK>
Застосовувати найнижчу дозу, необхідну для досягнення адекватного знеболення. Починати лікування з діапазону дозування від 0,1 до 0,2 мг на кілограм маси тіла кож= ні 4 години внутрішньовенно за необхідності для контролю болю. Вводити ін’єкцію повільно.
Звичайна доза для дорослих становить 10 мг кожні 4 години, якщо необхідно, але може коливатися від 5 мг до 20 мг.
Слід титрувати дозу на основі індивідуальної реакції пацієнта на початкову дозу = ін’єкцій морфіну сульфату. Індивідуально титрувати ін’єкції морфіну сульфату до дози, яка забезпечує адекватне знеболення та мінімізує побічні реакції. Постійно оцінювати стан пацієнтів, які отримують ін’єкції морфіну сульфату, для оцін= ки збереження контролю над болем, ознак та симптомів відміни опіоїді= в та інших побічних реакцій, а також для повторної оцінки розвитку залежності, зловживання або неправильного застосування. Якщо після збільшення дози спостерігаються неприйнятні побічні реакції, пов’язані з опіоїдами (включаючи посилення болю після збільшення дози), слід розглянути можливість зменшення дози (див. розділ «Особливості застосування»). Коригувати дозу для досягнення належного балансу між контролем болю та побічними реакціями, пов= ’язаними з опіоїдами.
Відміна препарату
Коли
пацієнт, який через регулярний прийом морфіну сульфату може мати фізичну
залежність, більше не потребує терапії ін’єкціями морфіну сульфату, слід по=
ступово
зменшувати дозу на
25–50 % кожні 2–4 дні, ретельно спостерігаючи за ознаками та симптомами
відміни. Якщо у пацієнта розвиваються ці ознаки або симптоми, збільшити доз=
у до
попереднього рівня та зменшувати її повільніше, збільшуючи інтервал між
зменшеннями, зменшуючи величину зміни дози або використовуючи обидва способ=
и.
Не припиняти раптово застосування ін’єкцій морфіну сульфату у пацієнта з
фізичною залежністю.
Цілі лікування та його припинення
Перед початком лікування Морфіном сульфатом Реакт слід узгодити з пацієнтом стратегію лікування, включаючи тривалість та цілі лікування, а також план завершення лікування, відповідно до протоколу лікув= ання болю. Під час терапії лікарю потрібно підтримувати частий контакт із пацієн= том, щоб оцінити необхідність продовження лікування, розглянути питання про припинення лікування та, за необхідності, скоригувати дози. Коли пацієнт бі= льше не потребує терапії Морфіном сульфатом Реакт, м= оже бути доцільно поступово зменшувати дозу, для запобігання виникненню симптом= ів відміни. За відсутності належного контролю болю слід розглянути можливість виникнення гіпералгезії, толерантності та прогресування основного захворювання (див. розділ «Особливості застосування= »).
Тривалість лікування
Лікарський засіб Морфіну сульфат Реакт не слід застосовува= ти довше, ніж це необхідно.
Пацієнти літнього віку
Фармакодинамічні ефекти морфіну у пацієнтів літнього віку є більш варіабельними, ніж у молодших пац= ієнтів. У пацієнтів літнього віку спостерігається значна варіабельність ефективної початкової дози, швидкості розвитку толерантності, а також частоти та інтенсивності пов’язаних побічних ефектів при збільшенні дози. Початково пацієнти літнього віку (віком від 65 років) можуть мати підвищену чутливіст= ь до морфіну. Загалом, слід дотримуватися обережності при виборі дози для пацієн= та літнього віку; зазвичай починають з нижньої межі діапазону дозування, враховуючи більшу частоту зниження функції печінки, нирок або серця, а також супутні захворювання або іншу медикаментозну терапію.
Пригнічення дихання є основним ризиком для пацієнтів літнього віку, які отримують лікув= ання опіоїдами. Це зазвичай спостерігалося після вве= дення великих початкових доз пацієнтам, які не були толерантними до опіоїдів, або при одночасному застосуванні опіоїдів з іншими препаратами, що пригнічують дихання= . Титрувати дозу ін’єкцій морфіну сульфату слід повільно у пацієнтів літнього віку та ретельно контролювати ознаки пригнічення ЦНС та дихання.
Відомо, що морфін значною мірою виводиться нирками, і ризик побічних реакцій на цей препарат може бути вищим у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Оскільки пацієнти літнього віку більш схильні до зниження функції нирок, слід бути обережними при виборі дози, і може бути корисним моніторинг функції нирок.<= /span>
Повідомляється, що фармакокінетика морфіну змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю= і значно змінюється у пацієнтів із цирозом печінки. Потрібно розпочинати лікування ц= их пацієнтів з нижчої, ніж звичайна, дози ін’єкцій морфіну сульфату та повільно титрувати дозу, одночасно контролюючи ознаки пригнічення дихання, седації та артеріальної гіпотенз= ії (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Безпека та ефективність ін’єкцій морфіну сульфату у дітей віком д= о 18 років не встановлені.
Антагоністи опіоїдів, такі як налоксон= , є специфічними антидотами при пригніченні дихання внаслідок передозування <= span class=3DSpellE>опіоїдами. При клінічно значущому пригніченні дихання= або кровообігу внаслідок передозування морфіну необхідно ввести антагоніст опіоїдів.
Оскільки очікувана тривалість дії антагоніста опіоїдів б= уде меншою, ніж тривалість дії морфіну сульфату, необхідний ретельний нагляд за пацієнтом до надійного відновлення спонтанного дихання. Якщо реакція на антагоніст опіоїдів є субо= птимальною або лише короткочасною, необхідно ввести додаткову дозу антагоніста відпові= дно до інструкції із застосування препарату.
У особи з фізичною залежністю від опіоїдів введен= ня рекомендованої дози антагоніста спровокує гострий синдром відміни. Тяжкість симптомів відміни залежатиме від ступеня фізичн= ої залежності та введеної дози антагоніста. Якщо прийнято рішення лікувати серйозне пригнічення дихання у пацієнта з фізичною залежністю, введення антагоніста слід починати обережно та шляхом титрування з використанням мен= ших, ніж зазвичай, доз антагоніста.
Наступні серйозні побічні реакції описані більш детально в розділі «Особливості застосування»:
Наступні = побічні реакції, пов’язані із застосуванням морфіну, були ідентифіковані в клінічних дослідженнях або постмаркетингових звітах. Оскі= льки про деякі з цих реакцій повідомлялося добровільно = від невизначеної кількості популяції, не завжди можливо достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату.<= /span>
Серйозні побічні реакції, пов’язані з ін’єкціями морфіну сульфату, включали пригніче= ння дихання, апное, синдром центрального апное сну та, з меншою частотою, – пригнічення кровообігу, зупинку дихання, шок та зупинку серця. Рідко повідомлялося про анафілак= тоїдні реакції при внутрішньовенному введенні морфіну або інших фенантренових алкалоїдів опію.
Найчастіше спостерігалися такі побічні реакції, як седація, легке запаморочення, запаморочення, нудота, блювання, запор та підвищена пітливість.
Інші можливі побічні реакції включали:
Центра= льна нервова система – ейфорія, = дисфорія, слабкість, головний біль, збудження, тремор, некоординовані м’язові рухи, порушення зору, транзиторні галюцинації та дезорієнтація. Повідомлялося про випадки гіпералгезії<= /span> та алодинії при застосуванні опіоїдної терапії будь-якої тривалості (див. розділ «Особливості застосування»).
Шлунко= во-кишковий тракт та гепатобіліарна система – запор, спазм жовчовивідних шляхів, панкреатит, спазм сфінктера = Одді.
Серцев= о-судинна система – тахікардія, брадикардія, відчуття серц= ебиття, непритомність, синкопе та ортостатична гіпотензія.
Сечост= атева система – олігурія та затримка сечі; повідомлялося про антидіуретичний ефект.
З боку= шкіри, підшкірної клітковини та імунної системи – сверб= іж, кропив’янка та висипання на шкірі, гострий генералізов= аний екзантематозний пустульоз<= /span> (ГГЕП). Повідомлялося про анафілактоїдні реакці= ї та випадки анафілаксії після внутрішньовенного введення, що пов’язують з інгредієнтами препарату.
Інші <= /span>– опіоїд-індуковане вивільнення гістаміну може бути причиною почервоніння обличчя, підвищеної пітливості та свербежу, що часто спостерігаються при застосуванні цих препаратів. Пухирі та кропив’янка в мі= сці ін’єкції, ймовірно, також пов’язані з вивільненням гіс= таміну. Про місцеве подразнення тканин, біль та ущільнення повідомлялося після повторних підшкірних ін’єкцій. Морфін може змінювати терморегуляцію у схиль= них до цього осіб та пригнічувати кашльовий рефлекс. Випадки гіпоглікемії були зареєстровані у пацієнтів, які приймали опіоїди. Більшість повідомлень стосувалися пацієнтів з принаймні одним фактором ризику (наприклад, цукровий діабет).
<= span lang=3DUK>Серотоніновий синдром – випадки серотонінового синдрому, по= тенційно небезпечного для життя стану, були зареєстровані у разі одночасного застосування опіоїдів із с= еротонінергічними препаратами.
Ендокр= инна система – випадки недостатності надниркових зало= з були зареєстровані при застосуванні опіоїдів, частіше після більш ніж одного місяця застосування. При тривалому застосуванні опіоїдів також спостерігався дефіцит андрогенів (див.= розділи «Фармакологічні властивості» та «Особливості застосування»).
Повідомлення
про випадки побічних реакцій.
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського зас= обу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення кори= сть/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомля= ти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагля= ду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.
2 роки.
Зберігати в темному сухому місці при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Солі морфіну чутливі до змін рН, і мо= рфін може випадати в осад із розчину в лужному середовищі. Сполуки, несумісні з солями морфіну, включають амінофілін і натрієві= солі барбітуратів і фенітоїну. Інші несумісності, по= в’язані з окремими препаратами, включали ацикловір натр= ію, доксорубіцин, фторурацил,= фуросемід, гепарин натрію, петид= ину гідрохлорид, прометазину гідрохлорид і тетрацикліни.
Продемонстровано фізико-хімічну несумісність (утворення осаду) між розчинами морфіну сульфату та 5-фторурацилу.
По 1 мл в ампулі, по 5 ампул у пластиковому лотку, по 1 або 2 лот=
ка у
картонній пачці.
За рецептом.
Белко Фарма.
Belco Pharma.
515, Модерн Індастріал Естейт, Бахадургарх – 124=
507, (Гарʼяна), Індія.
515, Modern Indu=
strial
Estate, Bahadurgarh=
–
124507 Haryana, India.
Заявник.
ТОВ «РЕАКТФАРМ».
Місцезнаходження заявника.
Україна, 01133, місто Київ, вул. Коновальця Євген= а, будинок 36Д, офіс 42.