для медичного застосування лікарського засобу
МІКАРДИСПЛЮС®
(MICARDISPLUS®)
Склад:
діючі речовини:
телмісартан, гідрохлортіазид;
1
таблетка містить телміcартану 80 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;
допоміжні речовини: пові=
дон (Е
1201); меглюмін; натрію гідроксид; сорбіт (Е 420); магнію стеарат (Е 470b);
целюлоза мікрокристалічна; заліза оксид червоний (E 172); натрію крохмальгл=
іколят; лактоза, моногідрат; крохмаль кукурудзяний.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хі=
мічні
властивості: продовгуваті біло-червоні двоопуклі
двошарові таблетки з можливими червоними вкрапленнями у білому шарі. Білий =
бік
має відтиск «Н8» та логотип компанії Берінгер Інгельхайм.
Фармакотерапевтична група.
=
Блокатори
рецепторів ангіотензину II (БРА) і діуретики. Код АТХ С09D А07.
Фармакологічні властивості.
МІКАРДИСПЛЮС – це комбінація блокатора рецепторів ангіотензину II
(телміcартану) і тіазидного діуретика (гідрохлортіазиду). Комбінація цих
компонентів виявляє додатковий антигіпертензивний ефект, зменшуючи артеріал=
ьний
тиск більшою мірою, ніж кожний з компонентів окремо. При застосуванні препа=
рату
МІКАРДИСПЛЮС, таблетки, один раз на добу в межах терапевтичних доз
спостерігається ефективне та повільне зниження артеріального тиску.
Механізм дії.
Телміcартан
ефективний при пероральному застосуванні; він є специфічним блокатором
рецепторів ангіотензину II підтипу 1 (АТ1). Маючи дуже високу
спорідненість із даним підтипом рецепторів, телміcартан заміщує ангіотензин=
ІІ
у його зв’язках з АТ1-рецепторами. Не виявляє будь-якого частков=
ого
агоністичного впливу на АТ1-рецептори. Телмісартан вибірково
зв’язується з АТ1-рецепторами. Зв’язування є довготривалим.
Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ
У здорових добровольців телмісартан у дозі 80 мг майже повністю пригнічує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ у людини. Інгібуюча дія препарату триває понад 24 години і відзначається до 48 годин.
Гідрохлортіазид – це тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків досі не до кінця з’ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, тим самим безпосередньо підвищують екскрецію натрію та хлору в приблизно еквівалентних об’ємах. Зав= дяки діуретичному впливу гідрохлортіазиду зменшується об’єм плазми, підвищується активність реніну в плазмі, підвищується секреція альдостерону з відповідни= м збільшенням виведення калію та бікарбонатів з сечею та зниженням рівня калію у сироватц= і. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи сумісне призначення телміcартану сприяє оборотному процесу втрати калію, пов’язаном= у з цими діуретиками. При застосуванні гідрохлортіазиду початок діурезу настає через 2 години, максимальний ефект досягається приблизно через 4 години, то= ді як дія триває приблизно 6–12 годин.
Фармакодинамічні ефект=
и.
Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність посту= пово проявляється протягом 3-х годин. Максимальне зниж= ення артеріального тиску зазвичай виявляється через 4–8 тижнів після початку лікування та підтримується при довготривалій терапії. Гіпотензивний ефект утримується постійно протягом 24 годин після прийому препарату, включаючи останні 4 години перед прийомом наступної дози. Це підтверджується вимірюваннями артеріального тиску в точці максимального ефекту та безпосере= дньо перед прийомом наступної дози (відношення найменших і максимальних показник= ів вище 80 % після прийому доз 40 мг і 80 мг телмісартану в ході плацебо-контрольов= аних клінічних досліджень).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телміcартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність телміcартану порівнянна з такою інших класів антигіпертензивних препаратів (продемонстровано в ході клінічних досліджень= при порівнянні телміcартану з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом і лізиноприлом).
При раптовому припиненні лікування телміcартаном артеріальний тиск поступово протягом кількох днів повертається до параметрів, які передували лікуванню, без ознак синдрому відміни.
У ході клінічних досліджень порівняння двох схем антигіпертензивн= ої терапії випадки сухого кашлю були значно меншими у пацієнтів, які застосову= вали телміcартан, ніж у тих, хто приймав інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.
У ході дослідження «Превентивне лікування з метою ефективного запобігання повторного інсульту» (PRoFESS) у пацієнтів віком від 50 років, = які нещодавно перенесли інсульт, частіше розвиток сепсису відмічали при застосуванні телмісартану (0,70 %) порівняно з плацебо (0,49 %) [RR 1,= 43 (довірчий інтервал 95 % 1,00–2,06)]; частота сепсису з летальним наслідком = була вищою у пацієнтів, які приймали телмісартан (0,33 %), порівняно з пацієнтам= и, які приймали плацебо (0,16 %) [RR 2,07 (95 % довірчий інтервал 1,14–3,76)].=
Встановлений підвищений рівень частоти проявів сепсису на тлі при=
йому
телмісартану може мати випадковий характер або залежати від досі не
встановленого механізму.
Епідеміологічні випробування виявили, що довготривале лікування
гідрохлортіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертнос=
ті.
Вплив комбінації з фіксованою дозою телмісартан/гідрохлортіазид на смертність та серцево-судинні захворювання невідомий.
Немеланомний рак шкіри
Доступні = дані епідеміологічних досліджень продемонстрували зв’язок між кумулятивною дозою гідрохлортіазиду та немеланомним раком шкіри.
Сумісне застосування гідрохлортіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику = цих препаратів у здорових добровольців.
Всмоктування.<= o:p>
Телміcартан. Після перор= ального застосування пік концентрації телміcартану досягається через 0,5–1,5 год. Абсолютна біодоступність телміcартану в дозах 40 мг і 160 мг становить 42 % і 58 % відповідно. Їжа незначно знижує біодоступність телміcартану, зниження площі= під кривою «концентрація-час» (AUC) для телміcартану варіюється від приблизно 6= % (доза 40 мг) до приблизно 19 % (доза 160 мг). Через 3 години після застосув= ання концентрація у плазмі подібна при прийомі телміcартану натще і при прийомі з їжею. Вважають, що неве= лике зниження AUC не спричиняє зменшення терапевтичної ефективності. Телміcартан= не накопичується в плазмі значною мірою при повторних застосуваннях.
Гідрохлортіазид. Після перорального застосування комбінації з фіксованою дозою пік концентрації гідрохлортіазиду досягається через 1–3 години. Через сукупну ренальну екскрецію гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить приб= лизно 60 %.
Розподіл.
Телміcартан сильно зв’язується з проте=
їнами
плазми (> 99,5 %), головним чином з альбум=
іном
та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу становить приблизно
Гідрохлортіазид зв’язується з протеїна= ми плазми на 64 %, об’єм розподілу становить 0,8 ± 0,3 л/кг.<= /p>
Біотрансформація.
Телміcартан= метаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки є єдиним метаболіт= ом, що був ідентифікований у людини. Після застосування однієї дози 14С-міченого телміcартану глюкуронід демонструє приблизно 11 % виміряної радіоактивності= у плазмі. Цитохром Р450 ізоензимів не залучається до метаболізму телміcартану= .
Гідрохлортіазид= не метаболізується у = людини.
Виведення.
Телміcартан= . Після внутрішньовенного або перорального застосування 14С-міченого телміcартану більша частина дози (> 97 %) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначний об’єм був виявлений у сечі. Загальний плазмовий кліренс телміcартану після перорального призначення становить > 1500 мл/хвилину. Кінцевий період напіввиведення становить більше 20 годин.<= /span>
Гідрохлортіазид= виділяється майже повністю у незміненій формі з сечею. Приблизно= 60 % пероральної дози виводиться протягом 48 год. Ренальний кліренс становить приблизно 250–300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення – 10–15 год.=
Лінійність/нелінійніст=
ь.
Телміcартан= . Фармакокінетика телмісартану, що застосовувався перорально, нел= інійна в дозах від 20 до 160 мг з більш ніж пропорційним підвищенням концентрації в плазмі (Cmax і AUC) зі збільшенням доз. Телміcартан не накопичує= ться в плазмі значною мірою при повторних застосуваннях.
Гідрохлортіазид= демонструє лінійну фармакокінетику.
Фармакокінетика особливих категорій хворих.
Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку і молодших пацієнтів.
Стать. Концентрація телміcартану в плазмі у жінок загалом у 2–3 рази ви=
ща,
ніж у чоловіків. Однак, за даними клінічних досліджень рівень зменшення
артеріального тиску, а також кількість випадків ортостатичної гіпотензії у
жінок суттєво не зростає. Необхідності в коригуванні дози немає. У жінок
спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків, концентрації
гідрохлортіазиду в плазмі, але клінічного значення це не має.
Пацієнти з порушеннями функцій нирок. Нижчі концентрації в плазмі спостерігалися у пацієнтів з нирковою недостатністю на діалізі. У пацієнтів з нирковою недостатністю телмісартан значною мірою зв’язується з білками плазми і не виводиться за допомогою діалізу. Період напіввиведення = не змінюється у пацієнтів із порушенням функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатніс= тю швидкість елімінації гідрохлортіазиду зменшується. В типовому дослідженні у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв період напіввиведення гідрохлортіазиду зростав. У пацієнтів з видаленою або відсут= ньою ниркою період напіввиведення становить приблизно 34 год.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили ріст абсолютної біодоступності майже до 100 %. Період напіввиведення у цих пацієнтів не змінюється.
=
Клінічні характеристи=
ки.
Показання.<=
/span>
Есенціаль=
на гіпертензія.
· Вагітність або планування вагітності (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у пері= од вагітності або годування груддю»).
· Холестаз і біліарні обструкт= ивні порушення.
· Тяжкі порушення функції печі= нки.
· Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), анурія.
· Рефрактерна гіпокаліємія/гіпонатріємія, гіперкальціємія.
· Годування груддю.
· Симптомна гіперурикемія (под= агра).
· Дитячий= вік (до 18 років).
Одночасне застосування телмісартану/гідрохлортіазиду та аліскіренвмісних препаратів протипоказано хворим на цукровий діабет або з нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) = (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та= «Фармакодинаміка»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
= Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці та підвищення його токсичності. Про поодинокі випадки взаємодії повідомлялось при застосуванні блокаторів рецепторів ангіотензину II (включаючи телміс= артан/гідрохлортіазид). Одночасне застосування літію та т= елмісартану/гідрохлортіазиду не рекомендується (див. розділ «Протипоказання»). Якщо доведено необхідність даної комбінації, рекомендований ретельний моніторинг рівня літію у сироват= ці крові при одночасному застосуванні.
= Лікарські засоби, асоц= ійовані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні). При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією гідрохлортіазид-телмісартан рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в= сироватці крові (див. розділ «Особливі заходи безпеки при застосуванні»).
=
Йодовмісні
контрастні засоби
=
У разі індукованої діуретика=
ми
дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності,
переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів.
Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
= Лікарські засоби, які = можуть підвищувати рівень калію та спричинити гіперкаліємію (наприклад інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, циклоспорин або інші лік= арські засоби, такі як гепарин натрію). При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією гідрохлортіазид-телмісартан рекомендується проводити моніторинг рівня калію= в плазмі. З огляду на досвід застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до підвищення рівня калію в сироватці кро= ві і тому не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).
= Лікарські засоби, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці. Р= екомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ при застосуванні телмісартану/гідрохл= ортіазиду із нижчезазначеними препаратами, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові (наприклад з глікозидами дигіталісу, антиаритмічними препаратами) та лікарськими засобами, які стимулюють мерехтіння шлуночків с= ерця (включаючи деякі антиаритмічні препарати), гіпокаліємію, що є провокуючим фактором мерехтіння шлуночків:
= - антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
= - антиаритмічні лікарські засоби ІІІ класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
= - деякі антипсихотики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левопромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпри= д, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
=
- інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин ІV, га=
лофантрин,
мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін ІV).
= Глікозиди дигіталісу.<= /span> Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені тіазидами, сприяють виникненню серцевої аритмії, спричиненої дигіталісом (див. розділ «Особливо= сті застосування»).
Дигоксин. <=
span
lang=3DUK>При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відмічали
підвищення середніх значень пікової (49 %) та мінімальної (20 %) концентрац=
ії
дигоксину в плазмі крові. На початку терапії, під час корегування дози та п=
ри
відміні терапії телмісартаном необхідно контролювати рівні дигоксину, для т=
ого
щоб підтримувати рівень у терапевтичних межах.
= Інші антигіпертензивні препарати. Телміcартан може підвищувати гіпотенз= ивний ефект інших антигіпертензивних препаратів.
= Клінічні дані показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою комбінованого використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому ч= ислі гостра ниркова недостатність) у порівнянні із застосуванням одного РААС-дію= чого агента (див. розділи «Особливості застосування», «Протипоказання» та «Фарма= кодинаміка»).
= Антидіабетичні лікарсь= кі засоби (пероральні препарати та інсулін). Може виникнути потреба у корекції дози антидіабетичного засобу (див. розділ «Особливості застосування»).
Метформін. Метформін слід
застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактоацидозу, спричинено=
го
можливою нирковою недостатністю, що пов’язана із застосуванням
гідрохлортіазиду.
= Холестирамінова та холестиполова смоли. Абсорбція гідрохлортіазиду послаблюється у присутності аніонообмінних смол.
Нестероїдні протизапальні препарати. НПЗП (а саме: ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП) можуть зменшити діуретичну, натрійурет= ичну та антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та антигіпертензивний ефект б= локаторів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок = (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II та аген= тів, які пригнічують циклооксигеназу, може спричинити подальше погіршення нирков= ої функції, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо паціє= нтам літнього віку. Після початку терапії комбінацією лікарських засобів та періодично протягом лікування пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію і проводити ретельний контроль функції нирок.
=
У ході одного з досліджень одночасне застосування телмісартану та
раміприлу призвело до збільшення у 2,5 раза площі під кривою «концентрація-=
час»
(AUC0-24) та максимальної концентрації в плазмі крові (Cmax=
)
раміприлу та раміприлату. Клінічна значущість цього спостереження залишаєть=
ся
невідомою.
Вазопресорні аміни (наприклад норадреналін).=
Дія вазопресорних амінів може бути зменшена.
=
Недеполяризуючі міорел=
аксанти
скелетних м’язів (наприклад тубокурарин). Дія
недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м’язів може бути посилена
гідрохлортіазидом.
= Лікарські засоби, які застосовуються для лікування подагри (наприклад пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути необхідність у корекції дози медикаментів, що сприяють вивед= енню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кис= лоти в сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
= Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці к= рові внаслідок зниження екскреції. У разі необхідності призначення добавок кальц= ію або лікарських засобів, що зберігають кальцій (наприклад, терапія вітаміном= D), с= лід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці крові та відповідно коригува= ти дозу.
Бета-блокатори та діазоксид. Гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути посилена тіазид= ами.
=
Антихолінергічні лікар=
ські
засоби (наприклад атропін, біпериден) можуть збі=
льшити
біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної
моторики та ступеня випорожнення шлунка.
Амантадин.<= span lang=3DUK> Тіазиди можуть збільшити ризик побічної дії, спричиненої амантад= ином.
Цитотоксичні лікарські=
засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшити ренальну екскрецію цитотоксичних
препаратів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.
З огляду на фармакологічні властивості очікується, що баклофен та
аміфостин можуть посилювати гіпотензивну дію усіх антигіпертензивних лікарс=
ьких
засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може
посилюватися застосуванням алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або
антидепресантів.
Саліцилати. <=
/span>При застосуванні високих доз саліцилатів
гідрохлортіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову
систему.
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення
гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилд=
опи.
Циклоспорин. = При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.<= o:p>
Вплив лікарсь=
ких
засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оц=
інки
функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Карбамазепін.=
З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необх=
ідно
здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.
Амфотерицин В (для парентерального введенн=
я),
кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлортіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно
гіпокаліємію.
Порушення функцій печінки. Телмісартан/ гідрохлортіазид не можна призначати пацієнтам з холестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»), тому що телміcартан виводиться головним чином із жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження кліренсу телміcартану в печінці.
Телмісарт= ан/гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки аб= о з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть незначні зміни водно-сольового балансу можуть призвести до печінкової коми. Клінічний досв= ід застосування телмісартану/гідрохлортіазиду пацієнтам з печінковою недостатн= істю відсутній.
Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, = якщо пацієнтам з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії єдиної нирки, яка функціонує, застосовують медичні препарати, які впливають= на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.
Ниркова недостатність та трансплантація нирки. Телмісартан/гідрохлортіазид
не можна призначати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс
креатиніну < 30
мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»). Відсутній досвід щодо призначення телмісартану/гідрохлортіазиду пацієнтам з нещодавно
трансплантованою ниркою. Існує невеликий досвід застосування телмісартану/гідрохлортіазиду пацієнтам зі слабкою та
помірною нирковою недостатністю, тому рекомендується періодичний моніторинг
рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти в сироватці крові. У пацієнтів з
порушеннями функцій нирок може виникнути азотемія, пов’язана з тіазидними
діуретиками.
Телміcартан не видаляється з
крові за допомогою гемофільтрації та не піддається діалізу.
При засто= суванні гідрохлортіазиду спостерігалися поодинокі випадки гіпонатріємії, що супроводжувалися неврологічними симптомами (нудота, прогресуюча дезорієнтація, апатія).
По= двійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують докази, що супутнє застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ а= бо аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії і знижує ниркову функці= ю (у тому числі гострої ниркової недостатності).
Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінов= аного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»).
= Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона має відбуватися тіль= ки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функ= ції нирок, рівня електролітів і артеріального тиску.
= Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Інші стани, що потребують стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, судинний тонус яких та функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів= із застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи ст= еноз ниркової артерії), лікування іншими лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може бути пов’язане з гострою арт= еріальною гіпотензією, гіперазотемією, олігурією або зрідка – гострою нирковою недостатністю (див. розділ «Побічні реакції»).
Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом загалом не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи. Тому застосування телмісартану/гідрохл= ортіазиду не рекомендується.
Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і стосовно інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при лікуванні пацієнтів зі стенозом аорти та мітрального клапана або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Метаболічна та ендокринна дія. Терапія тіазидом може зменшити толерантність до глюкози, тоді як у пацієнтів із діабетом, які приймають інсулін або антидіабетичну терапію та лікування телмісартаном, може розвинутися гіпоглікемія. Тому у цих пацієнтів слід контролювати рівень глюкози в крові; може виникнути необхідність у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічних препаратів. Під час терапії тіазидами може виявитися латентний цукровий діабет.
Підвищенн= я рівня холестерину і тригліцеридів пов’язують з діуретичною терапією тіазидами; од= нак при застосуванні препарату, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, спостеріга= ли мінімальне підвищення рівня холестерину і тригліцеридів або не спостерігали такого зовсім. У деяких пацієнтів, які одержують тіазидну терапію, може виникнути гіперурикемія або явна подагра.
Порушення електролітного балансу. Всім пацієнтам, які одержують терапію діуретиками, слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці. Тіазиди, включаючи гідрохлортіаз= ид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (включно з гіпокалієміє= ю, гіпонатріємією та гіпохлоремічним алкалозом). Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах або судоми, м’язова втомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і гастроінтестинальні порушенн= я, такі як нудота і блювання (див. розділ «Побічні реакц= ії»).
- Гіпокаліємія. Незважаючи на те, що внаслідок застосування тіазидних діурети= ків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телміcартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії найвищий у хворих = на цироз печінки, у пацієнтів зі значним діурезом, у пацієнтів, які застосовую= ть неадекватні пероральні дози електролітів, та у пацієнтів, які отримують суп= утню терапію кортикостероїдами або АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарсь= кими засобами та інші види взаємодій»).
-
Гіперкаліємія. Навпаки, через антагонізм рецепторів ангіотензину II (АТ
- Гіпохлоремічний алкалоз. Дефіцит хлоридів, як правило, легкий і зазвичай не потребує лікування.
- Гіперкальціємія. Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із= сечею та сприяти незначному підвищенню рівня кальцію в сироватці крові за відсутн= ості відомих порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може бути озна= кою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози.
- Гіпомаг= ніємія. Тіазиди продемонстрували підвищення виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Расова приналежність. Як= і при застосуванні інших блокаторів рецепторів ангіотензину II, телмісартан менш ефективний для зниження артеріального тиску у пацієнтів із темним кольором шкіри, очевидно, через поширений низький реніновий стан у цієї популяції хв= орих з артеріальною гіпертензією.
Ішемічна хвороба серця. =
Як і при
застосуванні будь-якого іншого антигіпертензивного препарату, значне знижен=
ня
артеріального тиску у хворих з ішемічною кардіопатією або у пацієнтів з іше=
мією
міокарда може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Загальні відомості. Вини= кнення реакцій гіперчутливості до гідрохлортіазиду можливе у пацієнтів з наявною алергією або бронхіальною астмою чи без таких, але більш це вірогідно у пацієнтів із такими захворюваннями в анамнезі. Загострення або активація системного червоного вовчака спостерігалася при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид.
При засто= суванні тіазидних діуретиків спостерігались випадки реакцій фоточутливості (див. ро= зділ «Побічні реакції»). Якщо реакції фоточутливості виникають під час лікування, рекомендується припинити застосування препарату. Якщо вважається необхідним повторне застосування діуретиків, рекомендується захищати відкриті ділянки = від дії сонця або штучного ультрафіолетового випромінювання.
Хоріоїдальний випіт, гостра міопія і закритокутова глаукома. Гідрохлортіазид, сульфонамід можуть викли=
кати
реакцію підвищеної чутливості та, як наслідок, хоріоїдальний випіт з дефект=
ом
поля зору, гостру перехідну міопію та гостру закритокутову глаукому.=
Симптоми включають різкий початок падіння гостроти зору або очний біль =
і,
як правило, спостерігаються від кількох годин до тижнів після початку
лікування. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до
необоротної втрати зору. Необхідно відмінити лікування гідрохлортіазидом як
можна швидше. Може виникнути необхідність невідкладного медичного або
хірургічного лікування у разі, якщо внутрішньоочний тиск залишається
неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми
можуть включати алергію на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.
Ангіоневротичний набряк кишечнику. Відомо про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику у пацієнтів, які приймали блокатори рецепторів ангіотензину II (див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів спостерігався біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми минали після припинення застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо діагностовано ангіоневротичний набряк кишечнику, лікування телмісартаном слід припинити та розпочати відповідний моніторинг = до повного зникнення симптомів.
Препарат може впливати на результати таких лабораторних аналізів:
−
препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі
крові;
−
лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного
обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
−
препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в
сироватці крові.
Застосування у період вагітності або годування груд=
дю.
Вагітність
Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосува= ння необхідно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).=
Немає = даних щодо застосування телмісартану/гідрохл= ортіазиду вагітним. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Епідем= іологічні докази ризику тератогенності після застосування інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності не остаточні; однак невелике збільшення ризику не можна виключат= и. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних про ризик застосування бло= каторів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики можливі для цього класу лікарськ= их засобів. Доки не вважатиметься доцільною терапія блокаторами рецепторів ангіотензину II, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на прий= ом альтернативних антигіпертензивних препаратів, які мають встановлений профіль безпеки щодо застосування під час вагітності. При встановленні вагітності прийом блокаторів рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та у ра= зі необхідності розпочати альтернативну терапію.
Лікува= ння блокаторами рецепторів ангіотензину II під час ІІ та ІІІ триместру вагітності спричинює фетотоксичність у людей (послаблення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатні= сть, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо застосування блокаторів рецепт= орів ангіотензину II відбувалось з ІІ триместру вагітності, рекомендується прово= дити ультразвукову перевірку функції нирок та стану черепа плода. За немовлятами, матері яких приймали блокатори рецепторів ангіотензину II, слід встановити ретельне спостереження щодо наявності артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Обмеже= ний досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо протягом І триместру. Досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлортіазид проникає крі= зь плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлортіаз= иду, застосування препарату під час ІІ та ІІІ триместрів може порушити перфузію плід-плацента та призвести до таких внутрішньоутробних і неонатальних ефект= ів, як жовтяниця, порушення електролітної рівноваги у плода і тромбоцитопенія.<= /span>
Гідрох= лортіазид не слід застосовувати при набряках, артеріальній гіпертензії, зумовлених вагітністю, або прееклампсії через ризик зменшення об’єму плазми та плацентарної гіпоперфузії без позитивного ефекту на перебіг захворювання.
Гідрох=
лортіазид
не слід застосовувати при значній артеріальній гіпертензії вагітним, за
винятком рідкісних випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.
Годування груддю
Оскільки відсутня інформація щодо застосування телмісартану/гідрохлортіазиду=
під час годування груддю, не рекомендує=
ться
приймати =
телмісартан/гідрохлортіазид у період годування груддю; і слід надати
перевагу альтернативній терапії із застосуванням препаратів із краще вивчен=
им
профілем безпеки, особливо при годуванні новонароджених або недоношених діт=
ей.
Гідрохлортіазид у незначних кількостях виділяється з грудним молоком.
Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати
утворення грудного молока. Застосування телмісартану/гідрохлортіазиду
Фертильність
Досліджень щодо впливу на фертильність людини при застосуванні комбінації фіксованих доз або окремих компонентів не проводилось.
Доклінічні дослідження не виявили впливу телмісартану та
гідрохлортіазиду на фертильність чоловіків та жінок.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуван= ні автотранспортом або іншими механізмами.
МІКАРДИСП= ЛЮС може впливати на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами. При = лікуванні антигіпертензивними препаратами, зокрема телмісартаном/гідрохлортіазидом, може виникати запаморочення, = синкопе або вертиго.
Пацієнтам= , у яких виникають ці побічні явища, слід уникати потенційно небезпечних видів діяльності, таких як керування автотранспортом або робота з іншими механізм= ами.
Спосіб заст=
осування
та дози.
Доз= ування
Комбін= ація з фіксованою дозою призначається пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостат= ньо піддається контролю при застосуванні окремо телміcартану. Перед переходом на комбінацію з фіксованою дозою слід визначити дозу кожного з компонентів. Мо= же бути розглянута безпосередня заміна монотерапії на фіксовані комбінації, як= що це клінічно обґрунтовано. МІКАРДИСПЛЮС, 80 мг/12,5 мг, можна призначати один раз на добу пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається конт= ролю при застосуванні таблеток МІКАРДИС, 80 мг.
Пацієнти літнього віку. Немає потреби у корекції до=
зи для
пацієнтів літнього віку.
Пор= ушення функції нирок. Досвід лікування пацієнтів із лег= ким та помірним порушенням функції нирок незначний, але не свідчить про побічні еф= екти з боку нирок, тому коригування дози не вважається необхідним. Рекомендується проводити періодичний моніторинг функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»). З огляду на вміст гідрохлортіазиду комбінація з фіксованою = дозою протипоказана пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).
Телміc= артан не видаляється з крові за допомогою гемофільтрації та не піддається діалізу.
Пор= ушення функції печінки. Пацієнтам із печінковою недоста= тністю легкого та помірного ступеня МІКАРДИСПЛЮС слід застосовувати з обережністю.= Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг один раз на добу. Комбінація з фіксованою дозою протипоказана пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печі= нки (див. розділ «Протипоказання»). Слід з обережністю призначати тіазиди паціє= нтам із порушеннями функцій печінки (див. розділ «Особливості застосування»).
Спо=
сіб
застосування.
Слід п= риймати МІКАРДИСПЛЮС перорально один раз на добу, ковтаючи таблетку цілою та запиваючи рідиною. МІКАРДИСПЛЮС можна = приймати незалежно від вживання їжі.
Заходи= безпеки перед застосуванням лікарського засобу.
МІКАРД= ИСПЛЮС слід зберігати в запаяному блістері через гігроскопічні властивості таблето= к. Таблетки необхідно виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.
Передозування.
Інформаці= я щодо передозування телміcартаном людей обмежена. Ступінь видалення гідрохлортіаз= иду шляхом гемодіалізу невідомий.
Симптоми. Найімовірнішими очікуваними проявами передозування телміcартану є артеріальна гіпотензія і тахікардія; також спостерігалися брадикардія, запаморочення, блювання, підвищення креатиніну сироватки крові та гостра ниркова недостатність. Передозування гідрохлортіазидом пов’язано зі зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та гіповолемією унаслідок надмірного діурезу. Найпоширенішими симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокалієм= ія може призвести до спазму м’язів та/або до загострення серцевої аритмії, що пов’язані з одночасним застосуванням глікозидів дигіталісу або певних антиаритмічних препаратів.
Лікування.<=
span
lang=3DUK> Телміcартан не видаляється за допомогою гемофільтрації та не
піддається діалізу. Слід здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнтів.
Лікування при виникненні симптомів передозування повинно бути симптоматични=
м і
підтримуючим. Терапія залежить від часу прийому таблетки та тяжкості симпто=
мів.
Підтримуючі заходи включають індукцію блювання та/або промивання шлунка. При
лікуванні передозування може бути корисним застосування активованого вугілл=
я.
Слід часто проводити моніторинг рівня електроліті=
в і
креатиніну у сироватці крові. При виникненні артеріальної гіпотензії
пацієнта слід покласти на спину та проводити терапію, спрямовану на швидке
поповнення солі та об’єму рідини в організмі.
Характеристика профілю безпеки. Найбільш частою побічною реакцією є зап= аморочення. Серйозний ангіоневротичний набряк можливий рідко (≥1/10000 – < 1/1000).
Загалом частоту повідомлень про побічні реакції для телмісартану/ гідрохлортіазиду м=
ожна
порівняти з кількістю повідомлень для телмісартану окремо в ході
рандомізованого контрольованого дослідження із залученням 1471 пацієнта, які
отримували комбінацію телмісартану і гідрохлортіазиду (835 пацієнтів) або
телмісартан окремо (636 пацієнтів). Кількість побічних ефектів не є
дозозалежною і не має взаємозв’язку зі статтю, віком або расою пацієнтів.
Перелік побічних реакц=
ій у
вигляді таблиці
Побічні реакції, про які повідомлялося в усіх клінічних досліджен= нях і які виникали частіше (p ≤ 0,05) з телміcартаном плюс гідрохлортіазидом, ніж плацебо, наведе= но нижче відповідно до систем органів. Побічні реакції, які не спостерігались у ході клінічних досліджень, можуть виникнути під час лікування телмісартаном/ гідрохлортіазидом і базуються на досвіді застосування телміcартану або гідрохлортіазиду окремо.
Відомі побічні реакції, які виникають при застосуванні кожного компонента окремо, але які не спостерігалися в клінічних дослідженнях із лікарським засобом МІКАРДИСПЛЮС, можуть бути потенційними побічними реакція= ми при його застосуванні.
Побічні реакції, класифіковані за частотою виникнення, визначають= ся наступним чином: дуже часті (≥ 1/10), ча= сті (≥<= /span> 1/100 - < 1/10), нечасті (≥ 1/1000 - < 1/100), рідкісні (≥ 1/10 000 = - < 1/1000), дуже рідкісні (< 1/10 000) та невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).
У кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення с= ерйозності.
Таблиця 1
Побічні реакції (згідно з MedDRA, за
даними плацебо-контрольованих досліджень та повідомлень у ході
постмаркетингового застосування)
|
Клас системи органів |
Побічні реакції |
Частота |
||
|
МІКАРДИСПЛЮС |
Телмісартана |
Гідрохлортіазид |
||
|
Інфекції та інвазії<= o:p> |
сепсис,
включно з летальним наслідком |
|
рідкісні2 |
|
|
бронхіт |
рідкісні |
|
|
|
|
фарингіт |
рідкісні |
|
|
|
|
синусит |
рідкісні |
|
|
|
|
інфекція
верхніх відділів дихальних шляхів=
|
|
нечасті |
|
|
|
інфекція
сечостатевого тракту |
|
нечасті |
|
|
|
цистит |
|
нечасті |
|
|
|
Новоутворення доброя=
кісні,
злоякісні та неуточнені (включаючи кісти та поліпи) |
немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома) |
|
|
невідомо2 |
|
З боку кровоносної та
лімфатичної систем |
анемія |
|
нечасті |
|
|
еозинофілія |
|
рідкісні |
|
|
|
тромбоцитопенія |
|
рідкісні |
рідкісні |
|
|
тромбоцитопенія
з пурпурою |
|
|
рідкісні |
|
|
апластична
анемія |
|
|
невідомо |
|
|
гемолітична
анемія |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
пригнічення
функції кісткового мозку |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
лейкопенія |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
агранулоцитоз |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
З боку імунної систе=
ми |
анафілактичні
реакції |
|
рідкісні |
|
|
гіперчутливість |
|
рідкісні |
дуже рідкісні |
|
|
Порушення обміну реч=
овин і
харчування |
гіпокаліємія |
нечасті |
|
дуже часті |
|
гіперурикемія |
рідкісні |
|
часті |
|
|
гіпонатріємія |
рідкісні |
рідкісні |
часті |
|
|
гіперкаліємія |
|
нечасті |
|
|
|
гіпоглікемія (у пацієнтів із цукрови=
м діабетом) |
|
рідкісні |
|
|
|
гіпомагніємія |
|
|
часті |
|
|
гіперкальціємія |
|
|
рідкісні |
|
|
гіпохлоремічний
алкалоз |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
зниження
апетиту |
|
|
часті |
|
|
гіперліпідемія |
|
|
дуже часті |
|
|
гіперглікемія |
|
|
рідкісні |
|
|
втрата
контролю над цукровим діабетом |
|
|
рідкісні |
|
|
Психічні розлади |
тривога |
нечасті |
рідкісні |
|
|
депресія |
рідкісні |
нечасті |
рідкісні |
|
|
безсоння |
рідкісні |
нечасті |
|
|
|
порушення сну |
рідкісні |
|
рідкісні |
|
|
З боку нервової сист=
еми |
запаморочення |
часті |
|
рідкісні |
|
синкопе |
нечасті |
нечасті |
|
|
|
парестезія |
нечасті |
|
рідкісні |
|
|
сонливість |
|
рідкісні |
|
|
|
головний біль |
|
|
рідкісні |
|
|
З боку органів зору<= o:p> |
порушення
зору |
рідкісні |
рідкісні |
рідкісні |
|
нечіткість
зору |
рідкісні |
|
|
|
|
гостра
закритокутова глаукома |
|
|
невідомо |
|
|
хоріоїдальний
випіт |
|
|
невідомо |
|
|
З боку органів слуху=
та
лабіринту |
вертиго |
нечасті |
нечасті |
|
|
З боку серця |
тахікардія |
нечасті |
рідкісні |
|
|
аритмія |
нечасті |
|
рідкісні |
|
|
брадикардія |
|
нечасті |
|
|
|
З боку судин |
гіпотензія |
нечасті |
нечасті |
|
|
ортостатична
гіпотензія |
нечасті |
нечасті |
часті |
|
|
некротичний
васкуліт |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
З
боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння=
|
диспное |
нечасті |
нечасті |
|
|
респіраторний
дистрес-синдром |
рідкісні |
|
дуже рідкісні |
|
|
пневмоніт |
рідкісні |
|
дуже рідкісні |
|
|
набряк
легень |
рідкісні |
|
дуже рідкісні |
|
|
кашель |
|
нечасті |
|
|
|
інтерстиціальне
захворювання легень |
|
дуже рідкісні1,2 |
|
|
|
гострий
респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (див. розділ «Особливості застосуван=
ня») |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
З боку шлунково-кишк=
ового
тракту |
діарея |
нечасті |
нечасті |
часті |
|
сухість
у роті |
нечасті |
рідкісні |
|
|
|
метеоризм |
нечасті |
нечасті |
|
|
|
абдомінальний
біль |
рідкісні |
нечасті |
|
|
|
запор |
рідкісні |
|
рідкісні |
|
|
диспепсія |
рідкісні |
нечасті |
|
|
|
блювання |
рідкісні |
нечасті |
часті |
|
|
гастрит |
рідкісні |
|
|
|
|
дискомфорт у шлунку |
|
рідкісні |
рідкісні |
|
|
нудота |
|
|
часті |
|
|
панкреатит |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
Гепатобіліарні поруш=
ення |
порушення
функції печінки/=
розлади =
функції
печінки |
рідкісні2 |
рідкісні2 |
|
|
жовтяниця |
|
|
рідкісні |
|
|
холестаз |
|
|
рідкісні |
|
|
З боку шкірних покри=
вів та
підшкірної клітковини |
ангіоневротичний набряк (включно з летальним наслідком) |
рідкісні |
рідкісні |
|
|
еритема |
рідкісні |
рідкісні |
|
|
|
свербіж |
рідкісні |
нечасті |
|
|
|
висипання |
рідкісні |
нечасті |
часті |
|
|
підвищення
потовиділення |
рідкісні |
нечасті |
|
|
|
кропив’янка |
рідкісні |
рідкісні |
часті |
|
|
екзема |
|
рідкісні |
|
|
|
медикаментозний
дерматит |
|
рідкісні |
|
|
|
токсичний
дерматит |
|
рідкісні |
|
|
|
синдром,
подібний до червоного вовчака |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
реакції
фоточутливості |
|
|
рідкісні |
|
|
токсичний
епідермальний некроліз |
|
|
дуже рідкісні |
|
|
мультиформна
еритема |
|
|
невідомо |
|
|
З боку опорно-рухово=
го
апарату, сполучної тканини і кісток |
біль
у спині |
нечасті |
нечасті |
|
|
судоми
м’язів (судоми литкових м=
’язів) |
нечасті |
нечасті |
невідомо |
|
|
міалгія |
нечасті |
нечасті |
|
|
|
артралгія |
рідкісні |
рідкісні |
|
|
|
біль
у кінцівках (ногах) |
рідкісні |
рідкісні |
|
|
|
біль
у сухожиллях (тендинітоподібні =
симптоми) |
|
рідкісні |
|
|
|
системний червоний вовчак |
рідкісні1 |
|
дуже рідкісні |
|
|
З боку нирок і сечов=
идільної
системи |
порушення
функції нирок |
|
нечасті |
невідомо |
|
гостра
ниркова недостатність |
|
нечасті |
нечасті |
|
|
глюкозурія |
|
|
рідкісні |
|
|
З боку
репродуктивних органів та молочних залоз |
імпотенція |
нечасті |
|
часті |
|
Загальні порушення та
реакції у місці введення |
біль
у грудній клітці |
нечасті |
нечасті |
|
|
симптоми,
подібні до грипу |
рідкісні |
рідкісні |
|
|
|
біль |
рідкісні |
|
|
|
|
астенія (слабкість) |
|
нечасті |
невідомо |
|
|
пропасниця |
|
|
невідомо |
|
|
Лабораторні дані |
підвищення
рівня сечової кислоти в крові |
нечасті |
рідкісні |
|
|
підвищення
рівня креатиніну в крові |
рідкісні |
нечасті |
|
|
|
підвищення
рівня креатинфосфокінази у крові=
|
рідкісні |
рідкісні |
|
|
|
підвищення
рівня ензимів печінки |
рідкісні |
рідкісні |
|
|
|
зниження
рівня гемоглобіну |
|
рідкісні |
|
1 На підставі повідомлень у ході постма=
ркетингового
застосування.
2 Див. нижченаведені підрозділи з додат=
ковою
інформацією.
а Побічні реакції виникали з подібною
частотою у пацієнтів, які отримували плацебо та телмісартан. Загальна часто=
та побічних
реакцій, про які повідомлялося при застосуванні телмісартану (41,4 %),
зазвичай була порівнянною з такою при застосуванні плацебо (43,9 %) у
плацебо-контрольованих випробуваннях. Зазначені вище побічні реакції були
зареєстровані в усіх клінічних випробуваннях за участю пацієнтів, які
отримували телмісартан з причини гіпертензії, або пацієнтів віком від 50 ро=
ків
з високим ризиком серцево-судинних захворювань.
Опис окремих побічних =
реакцій.
Порушення функції печі= нки/ розлади функції печінки. Більшість випадків порушення фу= нкції печінки/ розладу функції печінки, про які повідомлялося у постмаркетинговий період при застосуванні телмісартану, спостерігались у пацієнтів японської національності. Останні більш схильні до цих побічних реакцій.
= Сепсис. У ході дослідження PRoFESS у пацієнтів, які приймали телмісартан, частіше спостерігалися випадки сепсису, ніж у тих, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознак= ою процесу, механізм якого наразі невідомий (див. розділ «Фармакодинаміка»).
=
Інтерстиціальне захворювання легень. Про випадки інтерстиціального захворювання легень, пов’язаного у час=
і із
прийомом телмісартану, повідомлялося в ході постмаркетингового застосування.
Проте не було встановлено причинно-наслідковий зв’язок.
Немеланомний рак шкіри= . На основі наявних даних епідеміологічних досліджень, спостерігаєт= ься сукупний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом та немеланомним раком ш= кіри (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»).
Ангіоневротичний набряк кишечнику. Відомо про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику пі= сля застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II (див. розділ «Особливості застосування»).
Повідомлення про
підозрювані побічні реакції
Повідомлення про побіч= ні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає зм= огу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнт= ам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюва= них побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: = https://aisf.dec.gov.ua<= /a>
Термін придатності. 3 роки.=
Умови
зберігання. =
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 7 таблеток у блістері=
; по 4
блістери у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробн=
ик.=
Берінгер
Інгельхайм Фарма ГмбХ і Ко. КГ/
Boehringer Ingelheim Pharma GmbH & Co.KG
або
Берінгер = Інгельхайм Хеллас Сингл Мембер С.А./
Boehringer Ingelheim Hellas Single Member S.A.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяль=
ності.
Бінгер Шт=
рассе 173,
55216 Інгельхайм на Рейні, Німеччина/
Binger Strasse 173, 55216 Ingelheim am Rhein, Germany=
або
5-й км Пайаніа-Маркопоуло, Коропі Аттика, 19441, Греція/
5th
km Paiania-Markopoulo, Koropi Attiki, 19441, Greece.