для медичного застосування лікарського засоб=
у
ВІРОКОМБ
(=
VIROCOMB)
Склад:
діючі речовини: zidovudine, l=
amivudine;
1 таблетка містить зидовудину 300 мг, ламівудину 150 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (РН102), натрію
крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеар=
ат;
оболонка: опадрай 03Н58900 білий (гіпромелоза, титану
діоксид (Е 171), пропіленгліколь).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Основні фізико-хім=
ічні
властивості:
білого або майже білого кольору таблетки, вкриті оболонкою, у формі
капсули, з відбиттям «RX923»
з одного боку та гладенькі – з іншого.
Фармакотерапевтична група.
Противірусні засоби для системного застосування. Противірусні засоби для
лікування ВІЛ-інфекції, комбінації. Код АТХ J05A<=
span
lang=3DEN-US style=3D'mso-ansi-language:UK'> R01.
Фармакологічні власт=
ивості.
Фармакодинаміка.
Це комбінований противірусний препарат. Активні інгредієнти препарату –
ламівудин і зидовудин – є селективними інгібіторами реплікації вірусу
імунодефіциту людини – 1 (ВІЛ-1) і вірусу імунодефіциту людини – 2 (ВІЛ-2).=
Крім
того, ламівудин має активність проти вірусу гепатиту В (HBV). Обидва активні
інгредієнти препарату перетворюються у клітині на активні форми: Ламівудин-=
5’-трифосфат
(TP) і зидовудин-5’-трифосфат (TP). Їхні основні механізми дії – це терміна=
тори
ланцюга зворотної транскрипції вірусу.
Ламівудин-TP та зидовудин-TP мають селективну інгібуючу активність прот=
и реплікації
ВІЛ-1 та ВІЛ-2 in vitro; ламівудин також активний проти клінічних ізолятів =
ВІЛ,
стійких до зидовудину. Антагоністичних ефектів in vitro з ламівудином та ін=
шими
антиретровірусними препаратами (тестовані агенти: абакавір, диданозин та
невірапін) не спостерігалося.
Антагоністичних ефектів in vitro при застосуванні зидовудину та інших
антиретровірусних препаратів (тестовані агенти: абакавір, диданозин та
інтерферон-альфа) не спостерігалося.
Резистентність ВІЛ-1 до ламівудину передбачає розвиток зміни амінокисло=
ти
M184V поблизу активного центру вірусної зворотної транскриптази (ЗТ). Цей
варіант виникає як in vitro, так і у
ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, які отримують антиретровірусну терапію, що
містить ламівудин. Мутанти M184V демонструють значно знижену чутливість до
ламівудину та демонструють знижену реплікаційну здатність вірусу in vitro.
Дослідження in vitro показують, що ізоляти вірусу, стійкі до зидовудину, мо=
жуть
стати чутливими до зидовудину, коли вони одночасно набувають резистентності=
до
ламівудину. Клінічна значущість таких висновків, однак, залишається нечітко
визначеною.
Дані in vitro свідчать про те, що продовження застосування ламівудину в
антиретровірусному режимі, незважаючи на розвиток M184V, може забезпечити
залишкову антиретровірусну активність (ймовірно, через порушення вірусної
придатності). Клінічна значущість цих висновків не встановлена. Дійсно, ная=
вні
клінічні дані дуже обмежені та виключають будь-які достовірні висновки в цій
галузі. У будь-якому випадку, початок прийому чутливих нуклеозидних аналого=
вих
інгібіторів зворотної транскриптази (НІЗТ) завжди має бути кращим за підтри=
мку
терапії ламівудином. Тому підтримка терапії ламівудином, незважаючи на появу
мутації M184V, повинна розглядатися лише у випадках, коли немає інших актив=
них
НІЗТ.
Перехресна резистентність, що виникає внаслідок зворотної транскриптази
M184V, обмежена класом антиретровірусних препаратів, що надаються нуклеозид=
ними
інгібіторами.
Зидовудин та ставудин зберігають свою антиретровірусну активність проти
ВІЛ-1, резистентного до ламівудину. Абакавір зберігає свою антиретровірусну
активність проти ВІЛ-1, резистентного до ламівудину, який містить лише мута=
цію
M184V. Мутант РТ M184V демонструє зниження чутливості до диданозину
<4-кратне; клінічне значення цих результатів невідоме. Тестування на
чутливість in
vitro не стандартизоване, і результати можуть відрізнятися залежно від
методологічних факторів.
Ламівудин демонструє низьку цитотоксичність для лімфоцитів периферичної
крові, для усталених ліній лімфоцитів та моноцитарних макрофагальних клітин=
, а
також для різноманітних клітин-попередників кісткового мозку in vitro.
Резистентність до аналогів тимідину (одним з яких є зидовудин) добре
охарактеризована та забезпечується поступовим накопиченням до шести специфі=
чних
мутацій у зворотній транскриптазі ВІЛ у кодонах 41, 67, 70, 210, 215 та 219.
Віруси набувають фенотипову резистентність до аналогів тимідину шляхом
комбінації мутацій у кодонах 41 та 215 або шляхом накопичення щонайменше
чотирьох із шести мутацій. Ці мутації аналогів тимідину самі по собі не
викликають високого рівня перехресної резистентності до будь-якого з інших
нуклеозидів, що дозволяє подальше використання будь-якого з інших схвалених
інгібіторів зворотної транскриптази. Два патерни мутацій мультирезистентнос=
ті,
перший з яких характеризується мутаціями у зворотній транскриптазі ВІЛ у
кодонах 62, 75, 77, 116 та 151, а другий включає мутацію T69S плюс вставку =
з 6
пар основ у тому ж положенні, призводять до фенотипової резистентності до A=
ZT,
а також до інших схвалених нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази
(НІЗТ). Будь-який з цих двох патернів мутацій мультинуклеозидної резистентн=
ості
суттєво обмежує майбутні терапевтичні можливості.
Клінічний досвід
У клінічних випробуваннях було показано, що ламівудин у поєднанні із
зидовудином знижує вірусне навантаження ВІЛ-1 та збільшує кількість CD4 клі=
тин.
Клінічні дані кінцевих точок вказують на те, що ламівудин у поєднанні із
зидовудином призводить до значного зниження ризику прогресування захворюван=
ня
та летальності.
Ламівудин та зидовудин широко використовуються як компоненти комбінован=
ої
антиретровірусної терапії з іншими антиретровірусними препаратами того ж кл=
асу
(нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази) або різних класів (інгібіт=
ори
протеази, ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази).
Кілька препаратів, що містять антиретровірусну терапію, виявилися
ефективними у пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію,=
а
також у пацієнтів з вірусами, що містять мутації M184V. Дані клінічних
досліджень показують, що ламівудин плюс зидовудин затримують появу резистен=
тних
до зидовудину ізолятів в осіб, які попередньо не отримували антиретровірусну
терапію. У пацієнтів, які отримують ламівудин та зидовудин з або без додатк=
ової
супутньої антиретровірусної терапії та у яких вже виявлено мутантний вірус
M184V, також спостерігається затримка початку мутацій, що надають стійкості=
до
зидовудину та ставудину (мутації аналогів тимідину; TAM). Зв'язок між
чутливістю ВІЛ до ламівудину та зидовудину in vitro та клінічною відповіддю=
на
терапію, що містить ламівудин / зидовудин, залишається предметом дослідженн=
я.
Ламівудин у дозі 100 мг 1 раз на добу також виявився ефективним для лікуван=
ня
дорослих пацієнтів з хронічною інфекцією HBV. Однак для лікування ВІЛ-інфек=
ції
лише добова доза ламівудину 300 мг (у комбінації з іншими антиретровірусними
препаратами) була показана ефективною.
Ламівудин окремо не досліджували у пацієнтів з ВІЛ, коінфікованих HBV.<= o:p>
Фармакокінетика.
Всмоктування. Після застосування внутрішн=
ьо
ламівудин та зидовудин добре всмоктуються зі шлунково-кишкового тракту.
Біодоступність ламівудину у дорослих становить 80-85 %, зидовудину – 60-70 =
%.
Середні величини
максимальної концентрації
Розподіл. При застосуванні внутрішньо ламівудину і
зидовудину середній об’єм видимого розподілу становить 1,3 і 1,6 л/кг
відповідно. Ламівудин демонструє лінійну фармакокінетику у терапевтичному
діапазоні доз і обмежене зв’язування з головним білком плазми крові –
альбуміном (менше 36 %). Зв’язування зидовудину з білками плазми крові дося=
гає
34-38 %. Взаємодії, що включають заміщення місця зв'язування, не очікуються=
. Ламівудин
і зидовудин проникають у центральну нервову систему і спинномозкову рідину.
Середнє співвідношення між концентраціями ламівудину і зидовудину у
лікворі та сироватці
крові через 2-4 години після застосування внутрішньо
становить приблизно 0,12 і 0,5 відповідно. Справжній ступінь проникнен=
ня
ламівудину в ЦНС та його зв'язок з будь-якою клінічною ефективністю невідом=
і.
Метаболізм. Метаболізм ламівудину є другорядним шляхом
виведення. Ламівудин переважно виводиться у незміненому вигляді нирками.
Ймовірність метаболічної лікарської взаємодії з ламівудином низька через
невеликий ступінь печінкового метаболізму (5-10 %) та низький рівень
зв'язування з плазмою крові. 5'-глюкуронід зидовудину є основним метаболіто=
м як
у плазмі, так і в сечі, що становить приблизно 50-80 % введеної дози, що
виводиться нирками. 3'-аміно-3'-дезокситимідин (АМТ) був ідентифікований як
метаболіт зидовудину після внутрішньовенного введення.
Виведення. Ламівудин виводиться з організму переважно
нирками у незміненому вигляді. Період напіввиведення ламівудину з клітин
становить 5-7 годин. Період напіввиведення зидовудину –
1,1 години, а середн=
ій
системний кліренс – 1,6 л/год/кг. Нирковий кліренс зидовудину оцінюється як
0,34 л/год/кг, що вказує на гломерулярну фільтрацію та активну канальцеву
секрецію нирками.
Виведення
Спостережуваний
період напіввиведення ламівудину становить від 18 до 19 годин. Середній
системний кліренс ламівудину становить приблизно 0,32 л/год/кг, переважно
нирковий кліренс
(>70
%) здійснюється через органічну катіонну транспортну систему. Дослідження у
пацієнтів з порушенням функції нирок показують, що на виведення ламівудину
впливає ниркова дисфункція. Зниження дози необхідне для пацієнтів з кліренс=
ом
креатиніну ≤30 мл/хв (див. розділ 4.2).
Згідно
з дослідженнями з внутрішньовенним введенням зидовудину, середній кінцевий
період напіввиведення з плазми становив 1,1 години, а середній системний
кліренс – 1,6 л/год/кг. Нирковий кліренс зидовудину оцінюється в 0,34 л/год=
/кг,
що вказує на клубочкову фільтрацію та активну канальцеву секрецію нирками.
Концентрації зидовудину підвищуються у пацієнтів з прогресуючою нирковою
недостатністю.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках.
Фармакокінетика у дітей
У
дітей віком від 5-6 місяців фармакокінетичний профіль зидовудину подібний до
профілю у дорослих. Зидовудин добре всмоктується з кишечнику, і при всіх рі=
внях
дозування, що досліджувалися у дорослих та дітей, біодоступність становила =
від
60 до 74 % із середнім значенням 65 %. Рівень Cssmax становив 4,45 мкМ (1,19
мкг/мл) після прийому 120 мг зидовудину (у розчині)/м2 площі
поверхні тіла та 7,7 мкМ (2,06 мкг/мл) при прийомі 180 мг/м2 пло=
щі
поверхні тіла. Дозування 180 мг/м2 чотири рази на добу у дітей
призводило до подібної системної експозиції (24-годинна AUC 40,0 год мкМ або
10,7 год мкг/мл), як і дози 200 мг шість разів на добу у дорослих (40,7 год=
мкМ
або 10,9 год мкг/мл).
У
шести ВІЛ-інфікованих дітей віком від 2 до 13 років фармакокінетику зидовуд=
ину у
плазмі крові оцінювали, коли суб'єкти отримували 120 мг/м2
зидовудину тричі на добу та знову після переходу на 180 мг/м2 дв=
ічі
на добу.
Системна
експозиція (добова AUC та Cmax) у плазмі крові при режимі прийому двічі на =
добу
виявилася еквівалентною такій при тій самій загальній добовій дозі, що
приймалася у три прийоми [Bergshoeff, 2004].
Загалом,
фармакокінетика ламівудину у дітей подібна до дорослих. Однак абсолютна
біодоступність (приблизно 55-65 %) була знижена у дітей віком до 12 років. =
Крім
того, значення системного кліренсу були вищими у молодших дітей та знижувал=
ися
з віком, наближаючись до значень для дорослих приблизно до 12 років.
Через
ці відмінності рекомендована доза ламівудину для дітей (віком від 3 місяців=
та масою
тіла менше 30 кг) становить 4 мг/кг двічі на добу. Ця доза досягне середньої
AUC0-12 в діапазоні приблизно від 3800 до 5300 нг год/мл. Нещодавні дані
свідчать про те, що експозиція у дітей віком до 6 років може бути знижена
приблизно на 30 % порівняно з іншими віковими групами. Наразі очікуються
додаткові дані щодо цього питання.
Наразі
наявні дані не свідчать про те, що ламівудин менш ефективний у цій віковій
групі.
Фармакокінетика у період вагітності
Фармакокінетика
ламівудину та зидовудину була подібною до такої у невагітних жінок.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування інфекції, спричиненої вірусами
імунодефіциту людини (ВІЛ), у комбінації з іншими антиретровірусними
препаратами.
Протипоказання.
Підвищена чутливість=
до
будь-яких компонентів препарату. Тяжкий ступінь нейтропенії (кількість
нейтрофілів менше 0,75 =
´ 109/л) або анемії (рівень гемоглобіну менше 7,5 г/дл або 4,=
65
ммоль/л), порушення функції нирок (з кліренсом креатиніну 50 мл/хв та нижче=
).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Оскільки препарат містить ламівудин та зидовудин, будь-які форми взаємо=
дії,
характерні для кожного з цих препаратів, будуть характерні також для даного
препарату. Клінічні дослідження показали, що немає клінічно значущих взаємодій між
ламівудином та зидовудином. Зидовудин метаболізується переважно ферментами =
UGT;
одночасне застосування індукторів або інгібіторів ферментів UGT може змінити
експозицію зидовудину. Ламівудин виводиться нирками. Активна ниркова секрец=
ія
ламівудину з сечею здійснюється через транспортери органічних катіонів (ОКТ=
);
одночасне застосування ламівудину з інгібіторами ОКТ або нефротоксичними
препаратами може збільшити експозицію ламівудину.
Ламівудин та зидовудин суттєво не метаболізуються ферментами цитохрому =
P450
(такими як CYP 3A4, CYP2C9 або CYP 2D6), а також не інгібують та не індукую=
ть
цю ферментну систему. Тому існує невеликий потенціал для взаємодії з
інгібіторами антиретровірусної протеази, ненуклеозидами та іншими лікарськи=
ми
засобами, що метаболізуються основними ферментами P450. Дослідження взаємод=
ії проводили
лише у дорослих. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але включають у
себе головні класи препаратів, при призначенні яких рекомендується бути
обережними.
|
Терапевтична галузь та лікарські засоби |
Середня геометрична зміна взаємодії (%) (Можливий механізм) |
Рекомендації щодо одночасного застосування |
|
АНТИРЕТРОВІРУСНІ ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ |
||
|
Диданозин / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. Комбінація не рекомендується. |
Коригування дози не потрібне. |
|
Диданозин / зидовудин |
Взаємодію не вивчали. |
Коригування дози не потрібне. |
|
Ставудин / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. |
Комбінація не рекомендується. |
|
Ставудин / зидовудин |
Антагонізм антиВІЛ-активності in vitro між ставудином та
зидовудином може призвести до зниження ефективності обох препаратів. |
Комбінація не рекомендується. |
|
ПРОТИІНФЕКЦІЙНІ ЗАСОБИ |
||
|
Атоваквон / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. |
Оскільки доступні лише обмежені дані, клінічне значення невідоме. |
|
Атоваквон / зидовудин (750 мг двічі на добу з їжею / 200 мг тричі на =
добу) |
Зидовудин AUC ↑33 % Атоваквон AUC ↔ |
|
|
Кларитроміцин/ламівудин. |
Взаємодія не вивчалася. |
Інтервал між застосуванням Вірокомбу та кларитроміцину - щонайменше 2
години |
|
Кларитроміцин / зидовудин (500 мг двічі на добу / 100 мг кожні 4 години) |
Зидовудин AUC ↓12 % |
|
|
Триметоприм / сульфаметоксазол (ко-тримоксазол) / Ламівудин (160 мг/800 мг 1 раз на добу протягом 5 днів / 300 мг одноразова доза=
) |
Ламівудин: AUC ↑40 % Триметоприм: AUC ↔ Сульфаметоксазол: AUC ↔ (інгібування транспортера органічних катіонів) |
Корекція дози Вірокомбу не потрібна у пацієнтів з без порушення функц=
ії
нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Якщо супутнє застосування з ко-тримоксазолом є виправданим, пацієнтів
слід клінічно контролювати. Високі дози триметоприму / сульфаметоксазолу =
для
лікування пневмоцистної пневмонії (Pneumocystis jirovecii) та токсоплазмо=
зу
не досліджувалися та їх слід уникати. |
|
Триметоприм / сульфаметоксазол (Ко-тримоксазол) / Зидовудин |
Взаємодію не вивчали. |
|
|
ПРОТИГРИБКОВІ ЗАСОБИ |
||
|
Флуконазол / ламівудин |
Взаємодія не вивчалася. |
Оскільки доступні лише обмежені дані, клінічне значення невідоме.
Потрібно слідкувати за ознаками токсичності зидовудину (див. розділ «Побічні реакції»). |
|
Флуконазол / Зидовудин (400 мг 1 раз на добу /200 мг тричі на добу) |
Зидовудин AUC ↑74 % (інгібування UGT) |
|
|
АНТИМІКОБАКТЕРІАЛЬНІ ЗАСОБИ |
||
|
Рифампіцин / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. |
Недостатньо даних для рекомендації коригування дози. |
|
Рифампіцин / зидовудин (600 мг 1 раз на добу / 200 мг тричі на добу)<= o:p> |
Зидовудин AUC ↓48 % (індукція UGT) |
|
|
ПРОТИСУМНІ ЗАСОБИ |
||
|
Фенобарбітал / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. |
Недостатньо даних для рекомендації коригування дози. |
|
Фенобарбітал / зидовудин |
Взаємодію не вивчали. Потенціал незначного зниження концентрації зидовудину у плазмі крові =
через
індукцію UGT. |
|
|
Фенітоїн / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. |
Слід контролювати концентрації фенітоїну. |
|
Фенітоїн / зидовудин |
AUC фенітоїну ↑↓ |
|
|
Вальпроєва кислота / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. |
Клінічне значення невідоме. Потрібно слідкувати за ознаками токсичнос=
ті
зидовудину (див. розділ «Побічні реакції»). |
|
Вальпроєва кислота / зидовудин (250 мг або 500 мг тричі на добу /100 =
мг
тричі на добу) |
Зидовудин AUC ↑80 % (інгібування UGT) |
|
|
АНТИГІСТАМІННІ ПРЕПАРАТИ (АНТАГОНІСТИ ГІСТАМІНОВИХ H1-РЕЦЕПТОРІВ) |
||
|
Ранітидин / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. |
Коригування дози не потрібне. |
|
Ранітидин / зидовудин |
Клінічно значуща взаємодія малоймовірна. Ранітидин виводиться лише
частково через ниркову систему транспорту органічних катіонів. |
|
|
Циметидин / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. Клінічно значуща взаємодія малоймовірна. Циметидин виводиться лише частково через систему транспорту органічних
катіонів нирками. |
Коригування дози не потрібне. |
|
Циметидин / зидовудин |
Взаємодію не вивчали. |
|
|
ЦИТОТОКСИКИ |
||
|
Кладрибін / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. In vitro ламівудин пригнічує внутрішньоклітинне фосфорилювання
кладрибіну, що призводить до потенційного ризику втрати ефективності
кладрибіну у разі комбінації в клінічних умовах. Деякі клінічні дані також
підтверджують можливу взаємодію між ламівудином та кладрибіном |
Тому одночасне застосування ламівудину з кладрибіном не рекомендується
(див. розділ «Особливості застосування») |
|
ОПІОЇДИ |
||
|
Метадон / ламівудин |
Взаємодію не вивчали. |
Оскільки доступні лише обмежені дані, клінічне значення невідоме. Потрібно слідкувати за ознаками токсичності зидовудину (див. розділ
«Побічні реакції»). Коригування дози метадону малоймовірне для більшості пацієнтів; іноді
може знадобитися повторне титрування дози метадону. |
|
Метадон / зидовудин (30-90 мг один раз на добу / 200 мг кожні 4 годин=
и) |
AUC зидовудину ↑43 % AUC метадону ↔ |
|
|
УРИКОЗУРИЧНІ ЗАСОБИ |
|
|
|
Пробенецид / ламівудин. |
Взаємодію не вивчали. |
Оскільки доступні лише обмежені дані, клінічне значення невідоме. Потрібно слідкувати за ознаками токсичності зидовудину (див. розділ
«Побічні реакції»). |
|
Пробенецид / зидовудин (500 мг чотири рази на добу / 2 мг/кг тричі на=
добу) |
Зидовудин AUC ↑106 % (інгібування UGT) |
|
|
ІНШІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ |
|
|
|
Розчин сорбіту (3,2 г, 10,2 г, 13,4 г) / ламівудин |
Одноразова доза перорального розчину ламівудину 300 мг Ламівудин: AUC ↓ 14 %; 32 %; 36 % Cmax ↓ 28 %; 52 %, 55 %. |
По можливості слід уникати тривалого супутнього застосування Вірокомб=
у з
лікарськими засобами, що містять сорбіт або інші поліспирти осмотичної дії
або моносахаридні спирти (наприклад, ксиліт, маніт, лактит, мальтит). Необхідно розглянути можливість частішого моніторингу вірусного
навантаження ВІЛ-1, коли тривалого супутнього застосування неможливо
уникнути. |
Скорочення: ↑ =3D Збільшення; ↓ =3D
Зменшення; ↔ =3D без суттєвих змін; AUC =3D площа під кривою
«концентрація-час»; Cmax =3D максимальна спостережувана концентрація; CL/F =
=3D
видимий пероральний кліренс.
Повідомлялося про загострення анемії, спричиненої рибавірином, коли
зидовудин був частиною схеми лікування ВІЛ, хоча точний механізм не з’ясова=
но.
Супутнє застосування рибавірину із зидовудином не рекомендується через
підвищений ризик анемії (див. розділ «Особливості застосування»).
Слід розглянути можливість заміни зидовудину в КАРТ, якщо така вже
встановлена. Це буде особливо важливо для пацієнтів з відомою анемією,
спричиненою зидовудином, в анамнезі.
Супутнє лікування, особливо гостра терапія, потенційно нефротоксичними =
або
мієлосупресивними лікарськими засобами (наприклад, системний пентамідин,
дапсон, піриметамін, ко-тримоксазол, амфотерицин, флуцитозин, ганцикловір,
інтерферон, вінкристин, вінбластин та доксорубіцин) також може збільшити ри=
зик
побічних реакцій на зидовудин. Якщо супутня терапія препаратом Вірокомб та
будь-яким із цих лікарських засобів необхідна, слід особливо ретельно
контролювати функцію нирок та гематологічні показники, а за потреби дозу од=
ного
або кількох препаратів слід зменшити.
Обмежені дані клінічних випробувань не вказують на значно підвищений ри=
зик
побічних реакцій на зидовудин з ко-тримоксазолом (див. інформацію про взаєм=
одію
вище щодо ламівудину та ко-тримоксазолу), аерозольним пентамідином,
піриметаміном та ацикловіром у дозах, що використовуються для профілактики.=
Особливості застосування
Спеціальні застереження відносяться до кожного зі складників препарату.
Додаткових застережень стосовно комбінованого препарату не виявлено.
У разі якщо необхідна корекція дози, рекомендується застосовувати окремі
препарати ламівудину та зидовудину. У таких випадках слід враховувати інфор=
мацію
в інструкціях для медичного застосування кожного з цих препаратів.
Опортуністичні інфекції
У пацієнтів, які отримують Вірокомб або будь-яку іншу антиретровірусну
терапію, може продовжуватися розвиток опортуністичних інфекцій та інших
ускладнень ВІЛ-інфекції. Тому пацієнти повинні залишатися під пильним кліні=
чним
наглядом лікарів, які мають досвід лікування ВІЛ-інфекції.
Гематологічні побічні
реакції. Анемія,
нейтропенія, лейкопенія (зазвичай вторинна у результаті нейтропенії) можуть
виникнути у хворих, які лікуються зидовудином. Найчастіше вони виникають при
застосуванні високих доз зидовудину (1200-1500 мг на добу) у пацієнтів з
пізніми стадіями ВІЛ-хвороби та у тих осіб, у яких до лікування був знижений
резерв кісткового мозку (див. розділ «Побічні реакції») Тому пацієнтам, які
отримують препарат, необхідно ретельно контролювати гематологічні параметри
(див. розділ «Протипоказання»).
Ці гематологічні зміни зазвичай не спостерігаються протягом перших 4-6
тижнів терапії. Пацієнтам з пізнім=
и стадіями
ВІЛ-хвороби рекомендується<=
span
style=3D'mso-spacerun:yes'> робити
аналізи крові не
рідше 1 разу на
2 тижні протягом перших 3 місяців лікування та не рідше 1 разу на місяц=
ь у
подальшому. У пацієнтів із ранніми стадіями ВІЛ-хвороби гематологічні побіч=
ні
реакції виникають рідко. Залежно від загального стану пацієнта аналізи крові
можна робити рідше, наприклад, 1 раз на 1-3 місяці.
У випадку тяжкої анемії або мієлосупресії під час лікування препаратом =
або
для пацієнтів з уже скомпрометованим кістковим мозком (тобто гемоглобін мен=
ше 9
г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів менше 1х109/л) може
знадобитися зниження дози зидовудину (див. розділ «Протипоказання»). У зв'я=
зку
з неможливістю зниження дози препарату потрібно призначити зидовудин та
ламівудин в ізольованих формах випуску.
Панкреатит. У пацієнтів, які лікувалися ламів=
удином
та зидовудином, описані поодинокі випадки панкреатиту. Однак залишається
нез’ясованим, чи пов’=
язані ці
випадки з лікуванням медичними препаратами, чи вони є наслідком самої хворо=
би.
При виникненні симптомів панкреатиту потрібно негайно припинити прийом ліка=
рського
засобу.
|
Лактоацидоз. При застосуванні нуклеозидних ан=
алогів
повідомляли про випадки лактоацидозу, зазвичай асоційовані з гепатомегалі=
єю
та печінковим стеатозом. До ранніх симптомів (симптоматична гіперлактатем=
ія)
належать доброякісні гастроентерологічні симптоми (нудота, блювання та
абдомінальний біль), неспецифічне нездужання, втрата апетиту, втрата маси
тіла, респіраторні симптоми (прискорене та/або глибоке дихання) або
неврологічні симптоми (включаючи рухову слабкість). Лактоацидоз має високу летальність та може асоціюватися з панкреатито=
м,
печінковою або нирковою недостатністю. Лактоацидоз виникає зазвичай після декількох місяців лікування. У разі появи симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного
ацидозу/лактоацидозу, прогресуючої гепатомегалії або швидкого підвищення
рівня амінотрансфераз лікування
нуклеозидними аналогами слід припинити. З обережністю слід призначати аналоги нуклеозидів для лікування будь-=
яких
пацієнтів (особливо жінок з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або ін=
шими
відомими факторами ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу
(включаючи деякі медичні препарати та алкоголь). Особливий ризик становля=
ть
пацієнти, ко-інфіковані гепатитом С та які лікуються альфа-інтерфероном та
рибавірином. За пацієнтами, які становлять підвищений ризик, необхідний подальший =
пильний
нагляд. |
Мітохондріальні дисф=
ункції. Було продемонстровано, що нуклеот=
идні та
нуклеозидні аналоги можуть спри=
чиняти
мітохондріальні порушення різного ступеня, що найбільш виражено при
застосуванні ставудину, диданозину та зидовудину. Були повідомлення про
мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які підпали під вплив
нуклеозидних аналогів, переважно зидовудину, внутрішньоутробно або у
постнатальному періоді. Серед побічних реакцій головним чином повідомляли п=
ро
гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення
(гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто мали транзиторний характе=
р. Рідко
повідомляли про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, конвульсії, анома=
льна
поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними або постійними, наразі
невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом, яка підпала під вплив нуклеозидних або
нуклеотидних аналогів внутрішньоутробно, повинна знаходитись під клінічним =
та
лабораторним наглядом та повністю досліджена щодо виникнення мітохондріальн=
их
дисфункцій у разі появи відповідних ознак та симптомів. Ці дані не впливают=
ь на
існуючі рекомендації щодо застосування антриретровірусної терапії вагітним
жінкам для запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ.
Ліпоатрофія. =
Лікування зидовудином асоційоване з
втратою жирових відкладень на тілі, що пов'язано з мітохондріальною
токсичністю. Частота та тяжкість ліпоатрофії залежать від кумулятивного впл=
иву.
Ця втрата жиру, яка найбільш помітна на обличчі, кінцівках та сідницях, може
бути необоротною при переході на режим лікування без зидовудину. Під час
лікування зидовудином пацієнтів слід регулярно обстежувати на наявність озн=
ак
ліпоатрофії. При підозрі на розвиток ліпоатрофії слід перейти на альтернати=
вний
режим.
Маса тіла та метаболічні параметри. <=
/i>Під час антиретровірусної терапії =
може
спостерігатися збільшення маси тіла та рівня ліпідів і глюкози в крові. Такі
зміни можуть частково бути пов'язані з контролем захворювання та зміною спо=
собу
життя. У деяких випадках існують докази впливу лікування на зміну рівня
ліпідів, тоді як збільшення маси тіла немає вагомих доказів зв’язку з будь-=
яким
конкретним лікуванням. Моніторинг ліпідів крові та глюкози під час лікування
слід проводити відповідно до діючих рекомендацій для лікування ВІЛ. При
наявності ліпідних порушень необхідно враховувати клінічну доцільність їх
корекції.
Синдром імунного
відновлення. У
ВІЛ-інфікованих хворих із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої
ретровірусної терапії (КАРТ) може виникнути запальна реакція на асимптомати=
чну
або резидуальну опортуністичну інфекцію, що може спричинити тяжкий клінічний
стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час пер=
ших
тижнів або місяців КАРТ. Відповідними прикладами цього є ретинит, спричинен=
ий
цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені
мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii)
pneumonia (РСР) Будь-які запальні явища необхідно негайно дослідити, та при
необхідності розпочати їх лікування. Під час імунного відновлення також
повідомляли про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, =
поліоміозит
та синдром Гійєна-Барре), хоча їх початок є більш варіабельним та може вини=
кати
через багато місяців після початку
лікування та інколи мати нетипову картину.
Захворювання печінки=
. Безпека та ефективність зидовудин=
у не
встановлені у пацієнтів зі тяжкими основними захворюваннями печінки. Пацієн=
ти з
хронічним гепатитом В або С, які отримують КАРТ, мають підвищений ризик тяж=
ких
та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі супутньої
противірусної терапії гепатиту В або С необхідно враховувати інформацію в
інструкціях для медичного застосування цих лікарських засобів.
При припиненні прийому Вірокомбу у пацієнтів, коінфікованих ВГВ,
рекомендується періодичний моніторинг як показників функції печінки, так і
маркерів реплікації ВГВ протягом 4 місяців, оскільки відміна ламівудину може
призвести до загострення гепатиту.
У пацієнтів з існуючою дисфункцією печінки, включаючи хронічний активний
гепатит, спостерігається підвищена частота порушень функції печінки під час
КАРТ, і їх слід спостерігати відповідно до діючих стандартів лікування. Якщ=
о у
таких пацієнтів є ознаки погіршення захворювання печінки, слід розглянути
можливість переривання або припинення лікування.
Пацієнтам, ко-інфіко=
ваним
вірусом гепатиту С Не рекомендується
сумісне застосування рибавірину та зидовудину у зв’язку з підвищеним ризиком
розвитку анемії (див. розділ. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та =
інші
види взаємодій») .
Остеонекроз.<=
/i> Хоча етіологія остенекрозу вважає=
ться
багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання
алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), про випадки
остеонекрозу повідомляли головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою
та/або при довготривалому застосуванні КАРТ. Пацієнтів слід попередити про
необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності
суглобів або рухових порушень.
Вірокомб не слід приймати з будь-якими іншими лікарськими засобами, що
містять ламівудин, або лікарськими засобами, що містять емтрицитабін.
Комбінація ламівудину з кладрибіном не рекомендується (див. розділ «Взаємод=
ія з
іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Застосування пацієнтам з помірною нирковою
недостатністю. У
пацієнтів з кліренсом креатиніну від 30 до 49 мл/хв експозиція ламівудину (=
AUC)
може бути в 1,6-3,3 раза вищою, ніж у пацієнтів з кліренсом креатиніну
≥50 мл/хв. Відсутні дані з безпеки отримані в рандомізованих
контрольованих дослідженнях щодо порівняння Вірокомбу з окремими компонента=
ми у
пацієнтів з кліренсом креатиніну від 30 до 49 мл/хв, які отримували ламівуд=
ин з
поправкою на дозу. У початкових реєстраційних дослідженнях ламівудину в
комбінації із зидовудином вищі експозиції ламівудину були пов'язані з вищими
показниками гематологічної токсичності (нейтропенія та анемія), хоча припин=
ення
прийому через нейтропенію або анемію спостерігалося менш ніж у 1 % пацієнті=
в. Можуть
також виникнути інші побічні ефекти, пов'язані з ламівудином, такі як
шлунково-кишкові та печінкові розлади.
Пацієнтів зі стійким кліренсом креатиніну від 30 до 49 мл/хв, які отрим=
ують
Вірокомб, слід контролювати на предмет побічних ефектів, пов'язаних з
ламівудином, зокрема гематологічної токсичності. Якщо розвивається нова або
посилюється існуюча нейтропенія чи анемія, показана корекція дози ламівудин=
у.
Прийом Вірокомбу слід припинити, а використовувати окремі компоненти для
підбору схеми лікування.
Застосування у період
вагітності або годування груддю.
Фертильність
За даними досліджень на щурах не було виявлено ознак впливу, ні зидовуд=
ину
ні ламівудину на жіночу та чоловічу фертильність. Даних щодо впливу цих двох
препаратів на фертильність людини немає. Встановлено, що зидовудин не вплив=
ає
на кількість, морфологію та рухливість сперматозоїдів у чоловіків.
Вагітність
Як правило, при прийнятті рішення про використання антиретровірусних
препаратів для лікування ВІЛ-інфекції у вагітних жінок і, відповідно, для
зниження ризику вертикальної передачі ВІЛ новонародженому враховуються дані
досліджень на тваринах, а також клінічний досвід застосування у вагітних жі=
нок.
Застосування одного зидовудину вагітним жінкам з подальшим лікуванням
новонародженого показало зниження рівня передачі ВІЛ від матері до дитини. =
Велика кількість даних про вагітних жінок, що приймали ламівудин або
зидовудин, вказує на відсутність мальформативної токсичності (понад 3000
результатів після І триместру вагітності, з яких понад 2000 результатів
включали вплив як ламівудину, так і зидовудину). Враховуючи велику кількості
таких даних, ризик мальформації у людей вважається малоймовірним.
Діючі речовини лікарського засобу Вірокомб можуть пригнічувати реплікац=
ію
клітинної ДНК, а зидовудин, як було показано в одному дослідженні на тварин=
ах,
є трансплацентарним канцерогеном (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Клінічна значущість цих висновків невідома.
Для пацієнток з коінфекцією гепатиту, які лікуються лікарськими засобам=
и,
що містять ламівудин, такими як Вірокомб, та завагітніли, слід враховувати
можливість рецидиву гепатиту після припинення прийому ламівудину.
Мітохондріальна дисфункція: було продемонстровано, що нуклеозидні та
нуклеотидні аналоги in vitro та in vivo спричиняють різний ступінь пошкодже=
ння
мітохондрій. Повідомлялося про випадки мітохондріальної дисфункції у
ВІЛ-негативних немовлят, які внутрішньоутробно та/або постнатально отримува=
ли
нуклеозидні аналоги (див. розділ «Особливості застосування»).
І ламівудин, і зидовудин екскретуються у грудне молоко людини в концентраціях, подібних до тих, які
виявляються у сироват=
ці
крові. Виходячи з дани=
х понад
200 пар мати / дитина, які лікувалися від ВІЛ, концентрації ламівудину в
сироватці крові у немовлят, яких годують груддю матері, що лікуються від ВІ=
Л, є
дуже низькими (< 4 % від концентрації в сироватці крові матері) і
прогресивно знижуються до невизначеного рівня при досягненні немовлятами 24
тижнів. Немає даних щодо безпеки застосування ламівудину дітям віком до трь=
ох
місяців. Після введення одноразової дози
200 мг зидовудину
ВІЛ-інфікованим жінкам середня концентрація зидовудину була подібною у груд=
ному
молоці та сироватці крові.
ВІЛ-інфікованим жінкам за будь-яких умов не слід годувати груддю, щоб уникнути пе= редачі ВІЛ-інфекції.
Здатність впливати=
на
швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими
механізмами.
Досліджень впливу на здатність керувати транспортними засобами та працю=
вати
з механізмами не проводилося.
Спосіб застосування та дози.
Лікування препаратом має призначати спеціаліст, який має досвід лікуван=
ня
ВІЛ-інфекції.
Препарат застосовувати
внутрішньо дорослим та дітям з масою тіла від <=
/span>
У ситуаціях, коли потрібно або припинити лікування одним зі складників
Вірокомбу, або зменшити дозу, можна скористатись іншими формами випуску
ламівудину та зидовудину, що представлені на ринку в ізольованих формах
таблеток/капсул або розчину для
внутрішнього застосування.
Ниркова недостатність
Концентрації ламівудину та зидовудину підвищуються у пацієнтів з поруше=
нням
функції нирок через зниження кліренсу (див. розділ «Особливості застосуванн=
я»).
У зв’язку з необхідністю корекції дози для хворих із нирковою недостатністю
(кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) рекомендується застосовувати ламівудин =
та
зидовудин в ізольованих формах.
Печінкова недостатність
Обмежені дані щодо пацієнтів з цирозом печінки свідчать про те, що у
пацієнтів з порушенням функції печінки може відбуватися накопичення зидовуд=
ину
через зниження глюкуронізації. Дані, отримані у пацієнтів з помірним та тяж=
ким
порушенням функції печінки, показують, що фармакокінетика ламівудину суттєв=
о не
залежить від порушення функції печінки. Однак у пацієнтів з печінковою
недостатністю може виникнути необхідність у корекції дози зидовудину. Тому хворим на тяжку
печінкову недостатність слід застосовувати ламівудин та зидовудин в ізольов=
аних
формах.
Корекція дози для пацієнтів з гематологічними
побічними ефектами
Корекція дози зидовудину може бути необхідною у разі зниження гемоглобі=
ну
до рівня менше 9 г/дл, чи 5,59 ммоль/л, або ж зниження кількості нейтр=
офілів до рівня менше 1,0 х 109/л.
Внаслідок того, що коригування дози Вірокомбу неможливе, потрібно застосову=
вати
ламівудин та зидовудин в ізольованих формах.
Дозування для пацієнтів літнього віку
Спеціальних даних немає, але рекомендується звертати особливу увагу на =
цю
групу хворих у зв’язку з можливістю вікового зниження ниркової функції або
зміни гематологічних показників.
Діти.
Препарат застосову=
вати
дітям з масою тіла від
Для лікування дітей з масою тіла менше
Передозування.
Існують обмежені дані щодо передозування препаратом. Специфічних ознак або симптомів гострого
передозування зидовудину та ламівудину, крім тих, що описані у розділі «Побічні реакції», не виявлено. У разі передозування пацієнт =
має
перебувати під наглядом з метою виявлення токсичності (див. розділ «Побічні
реакції»), при необхідності проводити стандартну підтримуючу терапію. Ламів=
удин
піддається діалізу, тому при передозуванні можна використати постійний
гемодіаліз. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз мають обмежений вплив на
виведення зидовудину, але пришвидшують елімінацію його метаболіту. Для
отримання додаткової інформації лікарю необхідно ознайомитися з інструкціями
для медичного застосування ламівудину та зидовудину.
Побічні реакції.
Були повідомлення про побічні ефекти під час терапії ВІЛ-інфікованих як=
при
застосуванні окремо ламівудину і зидовудину, так і їх комбінації. Для багат=
ьох
із цих ефектів залишається нез’ясованим, чи пов’язані вони із застосуванням
ламівудину, зидовудину або широкого спектра інших ліків, які застосовують
при лікуванні ВІЛ-хвороб, чи є результатом самої хвор=
оби. У
зв’язку з тим, що Вірокомб містить комбінацію ламівудину та зидовудину, мож=
на
очікувати, що тип та тяжкість побічних ефектів будуть пов’язані з цими двома
складниками. Даних про збільшення токсичності внаслідок сумісного прийому ц=
их
двох складників виявлено не було.
При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомляли про випадки
лактоацидозу, інколи летальні, асоційовані з тяжкою гепатомегалією та
печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).
Лікування зидовудином асоційоване з втратою жирових відкладень на тілі,=
що
найбільш помітно на обличчі, кінцівках та сідницях.
Пацієнтів, які отримують Вірокомб, слід часто обстежувати та опитувати =
щодо
ознак ліпоатрофії. Якщо виявлено такі ознаки, лікування Вірокомбом не слід
продовжувати (див. розділ «Особливості застосування»).
Під час антиретровірусної терапії можуть зростати маса тіла та рівень
ліпідів і глюкози в крові (див. розділ «Особливості застосування»).
У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку КАРТ мо=
жуть
виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфек=
ції Також
повідомлялося про аутоімунні захворювання (такі як хвороба Грейвса та
аутоімунний гепатит) на тлі імунної реактивації; однак, час до початку
захворювання більш варіабельний, і ці події можуть виникати через багато
місяців після початку лікування (див. розділ «Особливості застосування»).
Повідомляли про випадки остеонекрозу головним чином у пацієнтів з
підтвердженими ризик-факторами, запущеною ВІЛ-хворобою або довготривалою КА=
РТ.
Частота проявів невідома (див. розділ «Особливості застосування»).
Побічні реакції, які вважаються принаймні ймовірно пов'язаними з
лікуванням, вказані нижче за системами організму, класами органів та абсолю=
тною
частотою. Частота визначена як дуже поширені
(≥1/10), поширені (≥1/100 до <1/10), нечасті (≥1/1000 =
до
<1/100), рідкісні (≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідкісні (<1/=
10
000). У кожній групі частоти небажані ефекти представлені в порядку зменшен=
ня
їхньої серйозності.
Ламівудин
З боку крові та лімф=
атичної
системи: нечасті - анемія та нейтропенія (обидві можуть бути тяжкими),
тромбоцитопенія; рідкісні - істинна еритроцитарна аплазія.
З боку метаболізму та
травного тракту: =
дуже
рідкісні - лактоацидоз.
З боку нервової сист=
еми: поширен=
і
- головний біль,
безсоння, дуже рідкісні - периферична нейропатія (або парестезія).
З боку дихальної сис=
теми: поширені - кашель, симптоми засту=
ди.
З боку шлунково-травного тракту: поширені - нудота, блювання, біль чи спазми у верхніх
відділах живота, діарея; рідкісні - панкреатит, підвищення рівня амілази
сироватки крові.
З боку гепатобіліарн=
ої
системи: нечасті - транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ);=
рідкісні - гепатит.
З боку шкіри:=
поширені
- висипання, алопеція, р=
ідкісні
- ангіоневротичний набряк.
Інші: поширені - підвищена втомлюваніст=
ь,
нездужання, гарячка.
Зидовудин
Профіль побічних реакцій для дорослих та підлітків є подібним.
Найсерйозніші побічні реакції включають анемію (яка може вимагати переливан=
ня крові),
нейтропенію та лейкопенію. Вони частіше траплялися при вищих дозах (1200-15=
00
мг/добу) та у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією (особливо при низькому
резерві кісткового мозку до лікування), та
у пацієнтів з кількістю CD4-клітин менше 100/мм3 (див. ро=
зділ
«Особливості застосування»).
Частота нейтропенії також була підвищена у тих пацієнтів, у яких кількі=
сть
нейтрофілів, рівень гемоглобіну та рівень вітаміну B12 у сироват=
ці
крові були низькими на початку терапії зидовудином.
З боку крові та лімф=
атичної
системи: поширені=
- анемія, нейтропенія та лейкопенія.
непоширені – тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку=
; рідкісні
- істинна еритроцитарна анемія; дуже рідкісні - апластична анемія.
З боку метаболізму та
травного тракту: =
рідкісні
- гіперлактатемія; лактоацидоз, анорексія.
З боку психічних роз=
ладів: рідкісні - неспокій, депресія.
З
боку серцево-судинної системи: рідкісні - кардіоміопатія.=
З
боку дихальної системи:
нечасті - задишка; рідкісні - кашель.
З боку шлунково-трав=
ного
тракту: дуже поширені=
- <=
/b>нудота; =
поширені=
- <=
/b>блювання,
біль у животі, діарея; нечасті - метеоризм; рідкісні - пігментація слизової
оболонки рота, зміна смаку, диспепсія, панкреатит.
З боку гепатобіліарн=
ої
системи: поширені - підвищення рівня печінкових ферме=
нтів
та білірубіну; рідкісні - печінкові розлади (тяжка гепатомегалія зі стеатоз=
ом).
З боку опорно-рухового апарату: поширені=
- міалгія; нечасті - міопатія.
З боку нирок та
сечовидільної системи: рідкісні -=
часте сечовипускання.
З
боку репродуктивної системи: рідкісні - гінекомастія.
Інші:<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:11.0pt;mso-ansi-language:UK'> =
поширені=
- <=
/b>нездужання;
нечасті - гарячка, генералізований біль, астенія; рідкісні - озноб, біль у
грудях, грипоподібний синдром.
Наявні дані як плацебо-контрольованих, так і відкритих досліджень свідч=
ать
про те, що частота нудоти та інших часто зареєстрованих клінічних побічних
ефектів послідовно зменшується з часом протягом перших кількох тижнів терап=
ії
зидовудином.
Повідомлення про побічні реакц=
ії
після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу
проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього
лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнт=
ам
або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюва=
них
побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через
Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.de=
c.gov.ua.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у сухому місці при температурі не в=
ище
25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 60 таблеток у пластиковому флаконі.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Сан Фармасьютикал Індастріз Лімітед./ Sun<=
span
lang=3DEN-US style=3D'mso-ansi-language:UK;mso-no-proof:yes'> Pharmaceuti=
cal Industries<=
/span> Limited.
Місцезнаходження
виробника та адреса місця провадження його діяльності.
с. Ганг=
увала,
Паонта Сахіб, Дістрікт Сірмоур, Хімачал Прадеш 173025, Індія.
V. Ganguwala=
, Paonta
Sahib, District Sirmour, Himachal Pradesh 173025, India.