ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засоб= у

НЕКСПРО-20, НЕКСПРО-40

(NEXPRO-20, NEXPRO-40)

Склад:

діюча речовина: esomeprazole;

1 таблетка містить езомепразолу (у вигляді езомепразолу магнію кишковорозчинних пелет) 20 мг або 40 мг;

допоміжні речовини: цукор сферичний, етилцелюлоза, магнію стеарат, повідон, магнію оксид легкий, метакрилатного сополімеру дисперсія, діетилфталат, тальк, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, коповідон, поліетиленгліколь 8000, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171= ), заліза оксид червоний (Е 172), чорнила чорні OPACODE S-1-1-1= 7823: шелак, заліза оксид чорний (Е 172), пропіленгліколь, амонію гідроксид.=

<= o:p>

Л= ікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості: <= /span>

таблетки по 20 мг: кругл= і, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою червоно-коричневого кольору, з написом «20» чорн= ого кольору з одного боку та гладенькі з іншого боку;

таблетки по 40 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонк= ою червоно-коричневого кольору, з написом «40» чорного кольору з одного боку та гладенькі з іншого боку.

Ф= армакотерапевтична група.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С05.

&= nbsp;

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонного насоса у парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Езомепразол є слабкою основою, він концентрується = та переходить в активну форму у висококислотному середовищі секреторних каналь= ців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н⁺К⁺-АТФ= ази – кислотного насоса, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на с= екрецію шлункового соку

Після перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепраз= олу дія настає протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 р= аз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90 % при визначенні цього показника через 6-7 годин після прийому дози на 5-й день.

Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг і 40 мг перорально рівень рН шлунка був бі= льшим 4 у серед= ньому протягом 13 і 17 годин відповідно та більше 24 годин – у пацієнтів із симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частина пацієнтів, у яких рівень рН шлун= ка був більшим 4 протягом 8, 12 і 16 годин відповідно, після прий= ому 20 мг езомепразолу становив 76 %, 54 % та 24 %. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг станови= ли 97 %, 92 % та 56 %.

При використанні AUC непрямого показника плазмової концентрації була показана залежність пригнічення секреції кислоти від експозиції препарату.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти

Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг бу= ло успішним приблизно у 70 % хворих після 4 тижнів лікування та у 93 % – після= 8 тижнів лікування.

Застосування езомепразолу 20 мг двічі на добу прот= ягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90 % хворих. Після такого лікування протягом одного тижня не було необхідності у проведенні подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки. =

Інші ефект= и, пов’язані з пригніченням секреції кислоти

У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.

Збільшення кількості ECL-клітин, можливо, пов’язан= о з підвищенням рівня гастрину у плазмі крові, що спостерігалось у деяких паціє= нтів при довготривалому застосуванні езомепразолу.

Були отримані повідомлення про кілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних препаратів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти і мають доброякісний та оборотний характер.

Зниження секреції шлункового соку внаслідок застосування будь-якого інгібітору протонного насоса збільшує у шлунку кількість бактерій, присутніх у гастроінтестинальному тракті у нормі. Лікування інгібі= торами протонного насоса може призводити до підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, спричиненої, наприклад, Salmonella або Campilobacter.

Фармакокінетика.<= /i>

Езомепразол є кислотолабільним і застосовується перорально у кишковорозчинній оболонці. Конверсія в R-ізомер in vivo= є незначною. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, максимальні концентр= ації у плазмі крові досягаються приблизно через 1-2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64 % після разової дози 40 мг і зростає = до 89 % після повторного прийому 1 раз на добу. 20 мг езомепразолу відповідає значенню 50 % і 68 %. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівно= ваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з протеїнами плазми.

Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на секрецію кислоти шлункового соку.

Метаболізм і виведення

Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Ос= новна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, що відповідає за виникнення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфіч= ної ізоформи, CYP3А4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону – головн= ого метаболіту у плазмі крові.

Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів).

Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л/годину після разової дози та близько

9 л/годину – після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить близько

1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Фармакокінетику езомепразолу вивчали у дозах до 40 мг двічі на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і спричиняє більш ніж дозопропор= ційні збільшення AUC після повторного застосування. Ці часозалежність та дозозалежність пояснюються зниженням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2С19 езомепразо= лом та/або його сульфметаболітом. Езомепразол повністю виводиться із плазми між дозами без тенденції до акумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80 % пероральної дози езомепразолу виводи= ться у формі метаболітів із сечею, інші – з фекаліями. Менше 1 % початкової лікарської речовини виявляється у сечі.

Особливі г= рупи хворих

Приблизно 2,9±1,5 % групи пацієнтів мають недостатність ферменту CYP2С19 (їх називають слабкими метаболізаторами). У = цих осіб метаболізм езомепразолу, відповідно, здебільшого здійснюється CYP3А4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, у слабких метаболізаторів приблизно на 100 % вища, ніж в осіб з нормальним фу= нкціонуванням ферменту CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові збільшується приблизно на 60 %. Ці результати не мають жодного впливу на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у = пацієнтів літнього віку (від 71 до 80 років).

Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє знач= ення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, у жінок на 30 % вище порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалось при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Пацієнти з порушенням функції печінки/нирок

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, що призводить= до збільшення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові в= ід часу, в 2 рази. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти= не мають тенденції до кумуляції під час прийому препарату 1 раз на добу. =

Досліджень у хворих із порушеною функцією нирок не проводили. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а = не головної початкової сполуки, зміни у метаболізмі у хворих з порушенням функції нирок не очікуються. =

Застосування у педіатрії<= /u>

Діти віком 12-18 років: після багаторазового застосування 20 мг та 40 мг езомепразолу загальний вплив та час досягнення максимальної концентрації препарату у плазмі був т= аким же, як і у дорослих.

Клінічні характеристики. =

= Показання.

Дорослі
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;

- довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;

- симптоматичне лікування гастроезофаге= альної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанн= і з відповідними ан<= /span>тибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylo= ri:

- лікування виразки дванадцятипалої кишки, зум= овленої Helicobacter pylori;

- запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori.

Пацієнти, які потр= ебують тривалого застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП)= :

- загоєння виразок шлунка, зумовле= них застосуванням НПЗП;

- профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ри= зику.

Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Діт= и віком від 12 років:

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;

- довготривале лікування пацієнтів з в= илікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;

- симптоматичне лікування гастроезофаге= альної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанн= і з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.<= /span>

Протипо= казання.

Підвищена чутливість до діючої речовини, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Езомепр= азол не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

&n= bsp;

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види вза= ємодій.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших препаратів

Інгібітори протеази

Відзначалась взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми таких зареєстрованих взаємодій не завжди відомі. Підвищені рівні рН шлункового со= ку в період лікування омепразолом можуть змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає у пригніченні активності CYP2C19.

Повідомлялося, що при супутньому застосуванні з ом= епразолом рівні атазанавіру та нелфінавіру у сироватці крові знижувалися, тому їх одноч= асне застосування не рекомендується. При супутньому застосуванні омепразолу (40 = мг один раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців експозиція атазанавіру істотно знижувалася (значення AUC, Cmax та C_min зменшувалися приблизно на 75 %). Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу <= /span>омепразолу на експозицію атазанавіру. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг на добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців відзначалось зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, відзна= ченою при щоденному застосуван= ні 300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру без омепразолу в дозі 20 мг на добу. Супут= нє застосування омепразолу (40 мг на добу) призводило до зменшення середніх значень AUC, C_max та C_min нелфінавіру на 36-39 %= , а середні значення AUC, C_max та C_min фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалися на 75-92 %. Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Особливості застосування»); супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане (див. розділ «Пр= отипоказання»).

У ході супутньої терапії омепразолом (40 мг на доб= у) повідомляли, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівн= і в сироватці крові зростали (80-100 %). Лікування омепразолом у дозі 20 м= г на добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Лікування езомепразолом у дозі 20 = мг на добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг на добу не впливало на експозицію лопіна= віру (у поєднанні з ритонавіром).

Метотрекса= т

У деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівнів метотрексату на тлі одночасного застосування з інгібіторами протонного насоса.

При призначенні метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.

Такролімус=

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомл= яли про збільшення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); при необхідності – відкоригувати дозування такролімусу.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН

Пригнічення шлункової кислотності = під час лікування езомепразолом та іншими препаратами групи ІПП може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як = і у випадку з іншими лікарськими препаратами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітракон= азол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів= як дигоксин може підвищуватися під час лікування езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) = та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох із десяти досліджуваних осіб – до 30 %). Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Про= те слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніто= ринг дигоксину.

Лікарські засоби, що метаболізуються з участю CYP2C19

Езомепразол є інгібітором CYP2C19, основного ферме= нту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепра= золу з препаратами, що метаболізуються з участю CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препара= тів у плазмі крові можуть зростати та може виникнути потреба у зменшенні їх доз= и. Це, зокре= ма, слід мати на увазі, якщо езомепразол призначати для застосу= вання у режимі «за потребою».

Діазепам

Супутнє застосування езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP2C19, на 45 %.=

Фенітоїн

При супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію відзначалося зростання мінімальної концентрації фенітоїну у плазмі крові на 13 = ;%. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну у плазмі крові на початку терапії езомепразолом або у разі її скасування.

Вориконазо= л

Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) збільшувал= о C_max та AUC_τ вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15 % та 41 % відповідно.

Цилостазол=

Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP2C19. У ході перехресного дослідження застосування омепразолу у дозі 40 = мг здоровим добровольцям підвищувало C_max та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.

Цизаприд

У здоро= вих добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) площа під кривою залежності концентрації цизаприду в плазмі крові від часу (AUC) зрос= тала на 32 %, а період його напіввиведення (t½) зростав на 31 %, але значного зростання максимального рівня цизаприду у плазмі крові не спостерігалося. Незначного подовж= ення інтервалу QTc, яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не відзначалося (див. також розділ «Особливості застосування»).

Варфарин

У клінічному дослідженні = було показано, що при супутньому застосуванні езомепразолу у дозі 40 мг у паціє= нтів на тлі терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційному періоді повідомляли про декілька окремих ви= падків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого співвідношення (INR) під час супутнього застосування цих лікарських засобів. Рекомендовано моніторинг на початку та після закінчення спільного застосування езомепразолу на тлі терапії варфарином або іншими похідними кумарину.

Клопідогре= ль

Результати фармакокінетичної (ФК)/фармакодинамічної (ФД) взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримуюча доза 75 мг на д= обу) та езомепразолом (перораль= но    40 мг на добу), отримані у ході проведення дослідж= ень з участю здорових добровольців, показали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40 % і зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у середньому на 14 %= .

Під час проведення дослідження з участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовували разом з езомепразолом та ацетилсаліциловою кисло= тою (АСК) у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) порівнянно із застосуванням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзна= чалося зниження експозиції акт= ивного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %.

Однак максимальні рівні інгіб= ування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-langua= ge:RU'>у групі застосування клопідогрелю як монотерапії у групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і АСК.

У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів ФК/ФД взаємо= дії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний захід одночасного застосуван= ня езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.

Досліджува= ні лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилі= н і хінідин=

Було відзначено, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен = або рофекоксиб

Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетич= ної взаємодії помічено не було.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
Лікарські засоби, які пригнічують активність CYP2C19 та/або CYP3A4<= /i>

Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє застосування езомепразолу та інгібітору CYP3A4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводить до подвоєння експозиції (A= UC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до більш ніж двократного зростання експози= ції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 вориконазол призводив до підвищен= ня AUC_τ омепразолу на 280 %. Корекція дози езомепразолу, як правило, = не потрібна в будь-якій із цих ситуацій. Однак<= /span> слід розглянути питання= про корекцію дози для пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки та у раз= і, якщо показано тривале лікування.

Лікарські засоби, які індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP= 2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу у сироватці крові шляхом прискор= ення швидкості його метаболізму.

Педіатрична популяція

Дослідження лікарської взаємодії проводили тільки = з участю дорослих.

=

Особливості застосування.=

При наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, таких як суттєва спонтанна втрата маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, блювання з домішками крові або мелена), а та= кож при наявності виразки шлунка або при підозрі на неї потрібно виключити наявність злоякісного новоутворення, оскільки лікування езомепразолом може призвести до згладжування симптоматики і відстрочити встановлення діагнозу.

Довгострокове застосування препарату

Пацієнти, які приймають препарат протягом тривалого періоду (особливо пацієнти, які отримують лікув= ання препаратом більше року), повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.=

Лікування за потребою

Пацієнти, які приймают= ь езомепразол за потребою, повинні бути проінструктовані про необхідність зв’язатися зі с= воїм лікарем при зміні характеру симптомів.

Ерадикація Helicobacter pylori

При призначенні езомепразолу для ерадикації = Helicobacter pylori слід врахувати можливість лікарських взаємодій між усіма компонентами потрі= йної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому при призначенні потрі= йної терапії пацієнтам, які отримують інші препарати, що метаболізуються з участ= ю CYP3A4 (наприклад цизаприд), необхідно враховувати можливі протипоказання і взаємо= дії кларитроміцину з цими лікарськими засобами.

Шлунково-кишкові інфекції

Застосування інгібітор= ів протонної помпи може дещо підвищити ризик розвитку шлунково-кишкових інфекц= ій, таких як Salmonella та= Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Всмоктування вітаміну B₁₂

Езомепразол, як і всі лікарські засоби, які блокують дію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок розвитку гіпо- або ахлоргідрі= ї. Це слід враховувати у разі проведення довгострокового лікування пацієнтів зі зниженими запасами вітаміну B₁₂ в організмі або пацієнтів з факторами ризику щодо зниженого всмоктування вітаміну B_12<=
/span>.

Гіпомагніємія

Про тяжку форму гіпомагніємії повідомляли у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП), такими як езомепразол, щонайменше протягом 3 місяців= , а у більшості випадків – протягом року. Можуть спостерігатися серйозні прояви гіпомагніємі= ї, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмі= я, але ці симптоми можуть розпочатися непомітно і їх можна пропустити. У більш= ості випадків стан пацієнтів, у яких спостерігалася гіпомагніємія, покращувався після замісної терапії магнієм і припинення лікування ІПП.

Щодо пацієнтів, які, як очікується, будуть знаходи= тися на тривалому лікуванні, або щодо пацієнтів, які отримують лікування ІПП сум= існо з дигоксином або лікарськими препаратами, що можуть спричинити розвиток гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), медичним працівникам слід розгляну= ти питання про визначення рівнів магнію перед початком лікування ІПП та періодично протягом терапії.

Ризик вини= кнення переломів

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосува= нні у великих дозах та протягом тривалого лікування (> 1 року), де= якою мірою можуть підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, головн= им чином у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Дан= і, отримані у ході спостережних досліджень, свідчать про те, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 = %. Деякі випадки такого збільшення кількості переломів можуть бути пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та адекват= ну кількість вітаміну D і кальцію.

Комбінація= з іншими лікарськими засобами

Сумісне застосування езомепразолу з атазанавіром не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельно наглядати за пацієнтами в умовах стаціон= ару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепр= азол є інгібітором CYP2C19. Тому на початку або під час закінчення лікування езо= мепразолом слід мати на увазі<= span style=3D'font-size:12.0pt;mso-fareast-font-family:"Arial Unicode MS";mso-fa= reast-language: RU'> можливість взаємодії езомепразолу з лікарськими засобами, метаболізм я= ких проходить за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем і езомепразолом (див. розділ «Взаємодія з = іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість= цієї взаємодії залишається невизначеною. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.

Призначаючи езомепразол для застосування у режимі «за потребою», у зв’язку з коливаннями концентрац= ій езомепразолу у плазмі крові слід враховувати наслідки взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами, див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Якщо у па= цієнта встановно непереноси= мість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем= , перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Через підвищення рівня хромограніну А (CgA) можлив= ий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування езомепразолом потрібно припин= ити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівнів СgA (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність=

У даний час немає достатн= ьої кількості даних про застосування езомепразолу у період вагітності. Дещо більша кількість даних епідеміологічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу у період вагітності свідч= ить про відсутність вроджених вад та фетотоксичного впливу. У дослідженнях езомепразо= лу у тварин не було виявлено прямого або опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тваринах= не було виявлено прямого або опосередкованого впливу на перебіг вагітності, пологи та постнатальний розвиток. Слід з обережністю призначати препарат вагітним жінкам.

Помірна кількість даних стосовно вагітних жінок (в= ід 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефек= тів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.

Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої або опосередкованої шкідливої дії препарату на репродуктивну функцію за рахунок = його токсичного впливу.

Годування = груддю

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко людини. Інформації про наслідки впливу езомепразолу на новонароджених/грудн= их дітей недостатньо. Езомепразол не слід застосовувати під = час годування груддю.<= /o:p>

Фертильніс= ть

Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу= на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність у разі перорального введення препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом= або іншими механізмами.

Езомепр= азол чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо = такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами = або працювати з іншими механізмами.

=

Спосіб застосування та дози.

Дорослі=

Гастроезоф= агеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

- <= /i>Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту

40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів.<= /span>

Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тижні= в.

- Довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагіт= ом з метою запобігання рецидиву:

20 мг 1 раз на добу.

- Симптоматич= не лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)

Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг <= /span>1 раз на добу= . Якщо після 4 тижнів лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієн= ту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для їх подальш= ого контролю може бути достатнім застосування 20 мг 1 раз на добу. При необхі= дності можна перейти на прийом препарату в режимі «за потребою», тобто застосовува= ти препарат по 20 мг 1 раз на добу. Не рекомендується застосування препарату «за потребою» для подальшого контролю за симптомами пацієнтам з ризиком розвитку виразок шлун= ка та дванадцятипалої кишки, які приймають НПЗП.

У комбінац= ії з відповідними ан<= /span>тибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylo= ri, а також для

- лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori, та

- запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori:

20 мг езомепразолу з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.

Пацієнти, = які потребують тривалого застосування нестероїдних протизапальних препаратів (Н= ПЗП)

- <= /i>Лікування в= иразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП:

звичайна доза становить 2= 0 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 4-8 тижнів.

- Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику:

20 мг 1 раз на добу.

Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок:

40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотеч= і з пептичних виразок.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона

Рекомендована початкова доза езомепразолу становит= ь 40 мг двічі на добу. У подальшому дозу препарату слід коригуват= и індивідуально; лікування триває так довго, як цього вимагають клінічні показання. Виходячи з наявних клінічних даних, у більшості пацієнтів контроль стану може бути досягнутий = при дозах від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо дози перевищують                  80 мг на = добу, дозу слід розподілити і застосовувати 2 рази на добу.

Пацієнти особливих груп

Пацієнти з порушеною нирковою функцією

Пацієнтам<= /span> з порушенням ниркової ф= ункції корекція дози не потрібна. Через обмеженість досвіду застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю при лікуванні таких пацієнтів сл= ід дотримуватися обережності (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з порушеною печінковою функцією

Пацієнтам<= /span> з порушенням печінкової функції від слабкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібн= а. Максимальна доза езомепразолу для пацієнтів з порушенням печінкової функції тяжкого ступеня не повинна перевищувати 20 мг (див. «Фар= макокінетика»).

Пацієнти <= /span>літнього віку

Пацієнтам літнього ві= ку корекція дози препарату не потрібна.

Педіатр= ична популяція

Діти віком від 12 років

Гастроезоф= агеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

- <= /i>Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту:

40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів.<= /span>

Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тижні= в.

- Довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагіт= ом з метою запобігання рецидиву:

20 мг 1 раз на добу.

- <= /i>Симптоматич= не лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)

Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг <= /span>1 раз на добу. Якщо після= 4 тижнів лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після купірування симптомів подальший контроль= над ними мо= же бути досягнутий шляхом застосування препарату в дозі 20 мг 1 раз на добу.=

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori

При виборі відповідної комбінованої терапії слід враховувати офіційні загальнодержавні, регіональні та місцеві рекомендації = щодо бактеріальної резистентності, тривалості лікування (зазвичай 7 днів, але ін= оді до 14 днів) та належного застосування антибактеріальних препаратів. Лікуван= ня слід проводити під наглядом фахівця.

Таблиця 1

Рекомендації щодо дозування препарату

Маса тіла

Дозування

30-40 кг

У комбінації з двома антибіотиками: езомепразол 20 мг, амоксицилін 750 мг і кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла – всі препарати застосовуюти одночасно 2 рази на добу протягом 1 тижня.

> 40 кг<= /span>

У комбінації з двома антибіотиками: езомепразол 20 мг, амоксицилін 1&nb= sp;г і кларитроміцин 500 мг – всі препарати застосовуюти= одночасно 2 раз= и на добу протягом 1 тижня.

Діти віком= до 12 років

Езомепразол не слід застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

Спосіб застосування

Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не слід розжовувати або подрібнювати.

Для пацієнтів, які відчувають труднощі при ковтанн= і, таблетки можна також розчинити у половині склянки негазованої води. Не слід застосувати інші рідини, оскільки вони можуть розчинити кишковорозчинну оболонку. Розмішати до розпаду таблеток, після чого суспензію слід випити <= /span>одразу або протягом 30 хв= илин. Наповнити склянку водою наполовину, розмішати залишки і випити. Не слід роз= жовувати або подрібнювати пелети.

Для пацієнтів, які не можуть ковтати, таблетки слід розчинити в негазованій воді і ввести через шлунковий зонд. Важливо ретельно перевірити придатність обраного шприца та зонда. Інструкції щодо підготовки та введення препарату через зонд наведені нижче.

Введення препарату через шлунковий зонд

1. Помістити таблетку у відповідний шприц і набрати в шприц приблизно 25 мл води та близько   5 мл повітря. Для деяких зондів може бути потрібне розведення препарату в 50 мл води для того, щоб ун= икнути забивання зонда гранулами таблетки.

2. Одразу ж струсити шприц протягом приблизн= о 2 хвилин для розчинення таблетки.

3. Тримати<= /span> шприц наконечником вгор= у і переконатися у тому, що наконечник не засмітився.

4. Під’єднати<= /span> шприц до зонда, продовжуючи утримувати= шприц спрямованим вгору.

5. Струсити шприц та перевернути= його наконечником дониз= у. Негайно ввести 5-10 мл розчиненого препарату у зонд. Після введення повернути шприц у попереднє положення і ст= русити (шприц потрібно утримувати наконечником вгору для уникнення засмічення наконечника).=

6. Перевернути шприц наконечником вниз і ввести ще 5-10 мл препарату у зонд. Повторіть цю проц= едуру до повного випорожнення шприца.

7. Набрати у шприц 25 мл води та 5= мл повітря та повторити пункт 5, якщо потрібно, щоб змити осад, що лишився у шприці. Для деяких зондів у разі необхідності потрібно набирати 50 мл води.<= /p>

Діти.

Езомепразол не слід застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

За= стосовувати дітям віком від 12 років при таких показаннях:=

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;

- довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;

- симптоматичне лікування гастроезофаге= альної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанн= і з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.<= /span>

Передозува= ння.

Дані щодо передозування обмежені. Шлунково-кишкові симптоми та слабкість описані після прийому 280 мг езомепразолу. Разова доза езомепразолу 80 мг не спричи= нить тяжких побічних ефектів. Спеціальний антидот невідомий. <= /p>
Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові і тому не діалізується. Як і при будь-якому передозуванні, слід надати симптоматичне та загальне підтримуюче лікування.

= ;

Побічні ре= акції.

Резюме профілю безпеки

Серед тих небажаних реакцій, які найчастіше виникають у ході проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного застосування препарату), відзначаються головний біль, біль у животі, діарея і нудота. Крім того, профіль безпеки застосування препарату є однаковим для різних лікарських форм препарату, показань для призначення лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Дозозалежних небажаних реакцій виявлено не було.

Перелік небажаних реакцій, виконаний у вигляді таблиці

Нижче зазначені небажані реакції на езомепразол, виникнення яких реєстрували або підозрювали під час клінічних досліджень препарату та у післяреєстраційний період застосування препарату. Жодна з реакцій не виявилася дозозалежною. Реакції наведені відповідно до частоти їх виникненн= я: дуже часто (> 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/10= 00); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних).

Таблиця 2

Клас систем органів

Частота

Небажаний ефект

З боку крові та лімфатичної системи

Рідко

Лейкопенія, тромбоцито= пенія

Дуже рідко

Агранулоцитоз, панцито= пенія

З боку імунної системи

Рідко

Реакції гіперчутливост= і, наприклад проп= асниці, ангіоневротичний наб= ряк та анафілактична реакція/шок

З боку обміну речовин та харчування

Нечасто

Периферичні набряки

Рідко

Гіпонатріємія

Частота невідома

Гіпомагніємія (див. ро= зділ «Особливості застосування»); тяжка форма гіпомагніємії може корелювати з гіпокальціємією Гіпомагніємія також може бути пов’язана з гіпокаліємією<= /span>

З боку психіки

Нечасто

Безсоння

Рідко

Збудження, сплутаність свідомості, депресія

Дуже рідко

Агресія, галюцинації

З боку нервової системи

Часто

Головний біль

Нечасто

Запаморочення, паресте= зія, сонливість

Рідко

Порушення смаку

З боку органів зору

Рідко

Нечіткість зору

З боку органів слуху та рівноваги

Нечасто

Вертиго

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

Рідко

Бронхоспазм=

З боку травної системи

Часто

Біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання

Нечасто

Сухість у роті

Рідко

Стоматит, шлунково-киш= ковий кандидоз

Частота невідома

Мікроскопічний коліт

З боку печінки та жовчовивідних шляхів

Нечасто

Підвищення рівня печін= кових ферментів

Рідко

Гепатит з жовтяницею а= бо без неї

Дуже рідко

Печінкові реакції, включаючи печінкову недостатність, енцефалопатію у пацієнтів з уже наявними захворюваннями печінки

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Нечасто

Дерматит, свербіж, висип, кропив’янка

Рідко

Алопеція, світлочутливість

Дуже рідко

Тяжкі шкірні реакції, включаючи поліморфну еритему, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини

Нечасто

Перелом стегна, зап’яс= тка або хребта (див. розділ «Особливості застосування»<= span style=3D'font-size:12.0pt;mso-fareast-language:RU'>)

Рідко

Артралгія, міалгія

Дуже рідко

М’язова слабкість

З боку нирок та сечовидільн= ої системи

Дуже рідко

Інтерстиціальний нефри= т; у деяких пацієнтів одночасно повідомляється про ниркову недостатність<= /o:p>

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Дуже рідко

Гінекомастія

Загальні розлади =

Рідко

Нездужання, посилене потовиділення

<= /td>

=

Термін придатност= і. 2 роки.

<= o:p>

У= мови зберігання.

Збер= ігати при температурі не вище 25 °С.

Збер= ігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 7 табл= еток у блістері; по 2 блістери в картонній упаковці.

По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонн= ій упаковці.

Категорія відпуск= у. За рецептом.

Вир= обник.

Торрент Фармасьютікалс Лтд.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Індрад Плант, Вілл. Індр= ад, Талука Каді, Діст. Мехсана Гуджарат 382721, Індія.

Маса тіла	Дозування
30-40 кг	У комбінації з двома антибіотиками: езомепразол 20 мг, амоксицилін 750 мг і кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла – всі препарати застосовуюти одночасно 2 рази на добу протягом 1 тижня.
> 40 кг<= /span>	У комбінації з двома антибіотиками: езомепразол 20 мг, амоксицилін 1&nb= sp;г і кларитроміцин 500 мг – всі препарати застосовуюти= одночасно 2 раз= и на добу протягом 1 тижня.

Клас систем органів	Частота	Небажаний ефект
З боку крові та лімфатичної системи	Рідко	Лейкопенія, тромбоцито= пенія
Дуже рідко	Агранулоцитоз, панцито= пенія
З боку імунної системи	Рідко	Реакції гіперчутливост= і, наприклад проп= асниці, ангіоневротичний наб= ряк та анафілактична реакція/шок
З боку обміну речовин та харчування	Нечасто	Периферичні набряки
Рідко	Гіпонатріємія
Частота невідома	Гіпомагніємія (див. ро= зділ «Особливості застосування»); тяжка форма гіпомагніємії може корелювати з гіпокальціємією Гіпомагніємія також може бути пов’язана з гіпокаліємією<= /span>
З боку психіки	Нечасто	Безсоння
Рідко	Збудження, сплутаність свідомості, депресія
Дуже рідко	Агресія, галюцинації
З боку нервової системи	Часто	Головний біль
Нечасто	Запаморочення, паресте= зія, сонливість
Рідко	Порушення смаку
З боку органів зору	Рідко	Нечіткість зору
З боку органів слуху та рівноваги	Нечасто	Вертиго
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння	Рідко	Бронхоспазм=
З боку травної системи	Часто	Біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання
Нечасто	Сухість у роті
Рідко	Стоматит, шлунково-киш= ковий кандидоз
Частота невідома	Мікроскопічний коліт
З боку печінки та жовчовивідних шляхів	Нечасто	Підвищення рівня печін= кових ферментів
Рідко	Гепатит з жовтяницею а= бо без неї
	Дуже рідко	Печінкові реакції, включаючи печінкову недостатність, енцефалопатію у пацієнтів з уже наявними захворюваннями печінки
З боку шкіри та підшкірної клітковини	Нечасто	Дерматит, свербіж, висип, кропив’янка
Рідко	Алопеція, світлочутливість
Дуже рідко	Тяжкі шкірні реакції, включаючи поліморфну еритему, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини	Нечасто	Перелом стегна, зап’яс= тка або хребта (див. розділ «Особливості застосування»<= span style=3D'font-size:12.0pt;mso-fareast-language:RU'>)
Рідко	Артралгія, міалгія
Дуже рідко	М’язова слабкість
З боку нирок та сечовидільн= ої системи	Дуже рідко	Інтерстиціальний нефри= т; у деяких пацієнтів одночасно повідомляється про ниркову недостатність<= /o:p>
З боку репродуктивної системи та молочних залоз	Дуже рідко	Гінекомастія
Загальні розлади =	Рідко	Нездужання, посилене потовиділення
	<= /td>