ІН= СТРУКЦІЯ

для медичного застосу= вання лікарського засобу

АЛОПУРИН= ОЛ-КВ

(ALLOPURINOL-KV)

Скл= ад:

діюча речовина: алопуринол;

1 таблетка містить алопур= инолу 100 мг або 300 мг;

допоміжні речовини= : целюлоза порошкоподібна, целюлоза мікрокристалічна, повідон, поліетиленгліколь, крос= повідон, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: <= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'>

для таблеток по 1= 00 мг: таблетки білого = або майже білого кольору круглої форми з двоопуклою поверхн= ею з рискою з одного боку;

для таблеток по 3= 00 мг: таблетки білого = або майже білого кольору, плоскоциліндричної = форми з фаскою і рискою з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Препар= ати, що пригнічують утворення сечової кислоти.

Код АТХ М04А А01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Алопуринол та його основн= ий метаболіт оксипуринол порушують синтез сечової кислоти, мають уростатичні властивості, які базуються переважно на здатності пригнічувати фермент ксантиноксидазу, який каталізує окиснення гіпоксантину до ксантину і ксанти= ну до сечової кислоти, що приводить до зменшення концентрації сечової кислоти і сприяє розчиненню уратів.

Фармакокінетика.

Алопуринол швидко всмокту= ється у верхніх відділах травного тракту. Після перорального = застосування алопуринол виявляється у плазмі крові через 30-60 хвилин. Біодоступність = препарату становить 67-90 %.

Пікові концентрації алопу= ринолу та його метаболіту оксипуринолу у = плазмі крові досягаються відповідно через 1,5 години та через 3-5 годин після прийому. Алопурин= ол майже не зв’язується з білками плазми крові. Об’єм його розподілу становить приблизно 1,3 л/кг.

Алопуринол швидко (період напіввиведення з плазми крові становить 1-2 години) окиснюється через ксантиноксидазу та альдегідоксидазу до оксипуринолу, який також є потужним інгібітором ксантиноксидази, проте період напіввиведення метаболіту може тривати від 13 до 30 годин. З урахуванням тривалого періоду напіввиведення оксипуринолу на початку терапії може мати місце його поступове накопичення = до досягнення рівноважної концентрації у плазмі крові. У пацієнтів з нормально= ю функцією нирок середня концентрація оксипуринолу у плазмі крові зазвичай становить 5-10= мг/л після прийому одноразової дози 300 мг алопуринолу.

Алопуринол виводиться гол= овним чином нирками, причому менше 10 % препарату виводиться у незміненому стані. Приблизно 20 % алопуринолу виводиться з калом. Оксипуринол = виводиться із сечею у незміненом= у стані після тубулярної реабсорбції.

Порушення функції нирок призводить до подовження періоду напіввиведення оксипуринолу, тому пацієнта= м з нирковою недостатністю необхідно дотримуватися рекомендацій щодо дозування.

Клінічні характерист= ики.

Показання.

Лікування захворювань, спричинених підвищенням рівня сечової кислоти в крові та утворенням уратних/ок= салатних каменів (наприклад, подагра, гостра уратна нефропатія та уратна сечокам’яна хвороба), а також для лікування злоякісних новоутворень, що потенційно призводять до загострення усіх форм гіперурикемії, а саме при різних гемобластозах (гострому лейкозі, хронічному мієлолейкозі, лімфосаркомі), уратній нефропатії, яка виникла внаслідок лікування лейкемії.

Вроджена ферментат= ивна недостатність, зокрема синдром Леша – = Ніхана (частковий або повний дефіцит гіпоксантин-гуанін-фосфорибозилтрансферази) а= бо дефіцит аденін-фосфорибозилтрансферази.

Лікування захворювань, спричинених недостатньою активністю аденін-фосфорибозилтрансфе-рази та утворенням 2,8-дигідроксиаденінових каменів у нирках.

Лікування захворювань, спричинених утворенням змішаних кальцій-оксалатних каменів у нирках при гіперурикозурії, що не контролюються дієтою.

<= /span>

Протипоказання.

Підвищена чутливість до алопуринолу або до будь-якого з компонентів лікарського засобу.

<= /span>

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

6-меркаптопурин та аза= тіоприн. Азатіоприн метаболізується = до 6-меркаптопурину, який інактивується під дією ксантиноксидази. Якщо 6-меркаптопурин або азатіоприн застосовувати одночасно з алопуринолом, = ;інгібітором ксантиноксидази, інгібування ксантиноксидази подовжує їхню активність. Концентрації 6-меркаптопурину або азатіоприну в сироватці крові можуть досягати токсичних рівнів з розвитком небезпечної для життя панцитопенії та мієлосупресії при одночасному застосуванні цих лікарс= ьких засобів з алопуринолом. Тому слід уникати одночасного застосування алопурин= олу з 6-меркаптопурином або азатіоприном. Якщо вважається, що одночасне застосування з 6-меркаптопурином або азатіоприном є клінічно необхідним, дозування слід зменшити до однієї чверті (25%) від звичайної дози 6-меркаптопурину або азатіоприну та забезпечити частий гематологічний моніторинг (див. розділ ««Особливості застосування»»).

Пацієнтам слід порадити повідомляти про будь-які ознаки або симптоми пригнічення кісткового мозку (незрозумілі синці або кровотечі, біль у горлі, гарячка).

Відарабін (аденіну арабінозид). При одночасному застосуванні алопуринолу з відарабіном пролонгується період напіввиведення останнього з плазми крові, тому цю комбінацію слід застосову= вати з обережністю для уникнення можливого посилення токсичних ефектів.

Саліцилати та препарати, що сприяють виведенню сечової кислоти. Ефективність алопуринолу може знижуватися при сумісному застосуванні з препаратами, що здатні виводити сечову кислоту (сульфінпіразоном, пробенеци= дом, бензбромароном або саліцилатами).

Оксипуринол, основний метаболіт алопур= инолу, із самостійною терапевтичною активністю, виводиться нирками подібно до виведення солей сечової кислоти. Відповідно препарати, що сприяють виведенню сечової кислоти, такі як пробенецид або саліцилати, у великих дозах можуть прискорювати екскрецію оксипуринолу. Внаслідок цього можливе зниження терапевтичної активності алопуринолу, проте значимість цього фактора потреб= ує оцінки в кожному окремому випадку.

Алопуринол уповільнює вив= едення пробенециду.

Хлорпропамід. При порушенні функції нирок, особливо при одночас= ному застосуванні з алопуринолом, може пролонгуватися гіпоглікемічний ефект хлорпропаміду, що потребує зниження дози.

Антикоагулянти (похідні кумарину). Може посилитися ефект варфар= ину та інших антикоагулянтів – похідних кумарину, тому потрібний частіший контр= оль коагуляції крові, а також зниження дози антикоагулянтів.

Фенітоїн. Алопуринол може пригнічувати метаболізм фенітоїну в печінці, проте клінічне значення цієї взаємодії не доведено.

Теофілін, кофеїн. У високих дозах алопуринол інгібує метаболізм= та підвищує плазмову концентрацію теоф= іліну, кофеїну. На початку лікування алопуринолом або при підвищенні його д= ози необхідно контролювати рівні теофіліну у плазмі крові.

Ампіцилін/амоксицилін. При одночасному застосуванні алопуринолу= з ампіциліном або амоксициліном є вірогідність виникнення шкірних алергічних реакцій (екзантема), тому пацієнтам, які приймають алопуринол, слід застосовувати інші антибіотики.

Цитостатики. При застосуванні алопуринолу з цитостатиками (циклофосфамід, доксорубіцин, блеоміцин, прокарбазин, мехлоретамін) спостерігалося посилене пригнічення функції кісткового мозку, тому у таких пацієнтів показники крові слід контролювати через короткі інтервали часу.

Циклоспорин. При застосуванні з алопуринолом може підвищуватися концентрація циклоспорину у плазмі крові та збільшуватися його токсичність.=

Диданозин. Не рекомендується одночасне застосування з алопурино= лом, оскільки спостерігалося майже подвійне збільшення C_maxта показн= иків AUC для диданозину.

Каптоприл. Одночасне застосування алопуринолу та каптоприлу може підвищити ризик шкірних реакцій, особливо при хронічних захворюваннях нирок= .

Діуретики.

Одночасне застосування алопуринолу та фуросеміду може підвищити концентрацію уратів та оксипуринол= у в плазмі крові. Повідомлялося про підвищений ризик виникнення гіперчутливості= при застосуванні алопуринолу з діуретиками, зокрема з тіазидами, особливо при порушенні функції нирок.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).<= /p>

Повідомлялося про підвище= ний ризик виникнення гіперчутливості при застосуванні алопуринолу з інгібіторами АПФ, особливо при порушенні функції нирок.

Гідроксид алюмінію.

При одночасному застосува= нні з гідроксидом алюмінію ефект алопуринолу може послаблюватися. Між прийомом об= ох лікарських засобів слід дотримуватися інтервалу не менше 3 годин.

Особливості застосування.

При появі реакцій гіперчутливості (DRESS-синдром), включаючи синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, макулопапульозну екзантему, алопуринол слід негайно відмінити та не признач= ати його повторно. Кортикостероїди можуть допомогти в подоланні шкірних реакцій гіперчутливості.

Наявність у пацієнтів, які лікуються алопуринолом, алелі HLA-B*5801 (генетичний маркер) асоціюється з ризиком розвитку реакцій гіперчутливості. Частота присутності цього генетичного маркера в різ= них етнічних групах значно відрізняється (він наявний у 20 % представників осно= вної етнічної групи Китаю ханьців, у 8–15 % тайців, у 12 % населення Кореї, у 1–= 2 % японців та представників європеоїдної раси). Якщо відомо, що пацієнт має ал= ель HLA-B*5801, питання про призначення алопуринолу може розглядатися тільки то= ді, коли очікувана користь від лікування переважає можливі ризики.

Такі пацієнти мають бути проінформовані про необхідність припинення лікування при появі перших симпт= омів синдрому гіперчутливості.

Алопуринол не рекомендуєт= ься застосовувати, якщо рівень сечової кислоти у плазмі крові нижче 535 мкмоль/= л (9 мг/100 мл), при дотриманні рекомендацій щодо дієти і відсутності ураження нирок. Не вживати продукти з високим вмістом пурину (наприклад, субпродукти: нирки, мозок, печінка, серце і язик; м’ясні навари та алкоголь, особливо пи= во).

При виникненні реакцій пі= двищеної чутливості (наприклад, екземи) застосування алопуринолу слід негайно припин= ити.

При порушенні функції нир= ок та печінки або раніше встановлених порушеннях гемопоезу потрібен особливо ретельний нагляд лікаря. Для пацієнтів із порушеннями функції нирок або печ= інки необхідно враховувати відповідні рекомендації щодо доз. Пацієнтам, які страждають на артеріальну гіпертензію або серцеву недостатність та отримують інгібітори АПФ або діуретики, слід з особливою обережністю застосовувати алопуринол.

При лікуванні подагри і сечокам’яної хвороби об’єм сечі, що виділяється, має бути не менше 2 л на добу.

Для запобігання підвищенню концентрації сечової кислоти у сироватці крові або сечі, що може відбуватися при радіотерапії або хіміотерапії новоутворень, а також при синдромі Леша –= Ніхана, крім застосування алопуринолу слід приймати велику кількість рідини для під= тримання достатнього діурезу. Крім того, для покращення виведення сечової кислоти мо= жна робити підлужування сечі, що призводить до розчинення уратів/сечової кислот= и.

Якщо уратна нефропатія аб= о інші патологічні зміни вже спричинили порушення функції нирок, дозу слід відкоригувати згідно з показниками функції нирок.

При наявності нападів гос= трої подагри лікування алопуринолом не слід починати до їх повного зникнення. На початку лікування алопуринолом гострі напади подагри можуть посилюватися внаслідок мобілізації великої кількості сечової кислоти. Тому протягом перш= их 4 тижнів лікування необхідне одночасне застосування аналгетиків або колхіцину= .

При наявності у ниркових = мисках великих каменів сечової кислоти не можна виключати, що при лікуванні алопуринолом частина каменів може розчинитися і потрапити у сечовий міхур, = що може в подальшому спричинити закупорку сечоводу.

При тривалій терапії алоп= уринолом у пацієнтів (5,8 %) спостерігалися розлади функції щитовидної залози, а саме збільшення кількості тиреотропного гормону (ТТГ) = (>5,5 µIU/ml). Необхідна обережність при застосуванні алопуринолу пацієнтам із порушенням функції щитовидної залози.=

Слід уникати одночасного застосування алопуринолу з 6-меркаптопурином або азатіоприном, оскільки були повідомлення про летальні випадки (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).<= /span>

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає достатніх даних щодо застосування алопуринолу у період вагітності. Оскільки              алопуринол впливає на метаболізм пурину, а потенційний ризик для людини невідомий,               алопуринол не рекомендується застосовувати у період вагітності.

Алопуринол проникає у гру= дне молоко, тому лікарський засіб не слід приймати у період          годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакці= ї при керуванні автотранспортом або іншими         механізмами.

До з’ясування індивідуаль= ної реакції на алопуринол необхідно бути обережними при керуванні автотранспорт= ом або іншими механізмами через можливість виникнення запаморочення,      сонливості та атаксії.

Спосіб застосування = та дози.

Дорослі. Добова доза визначається індивідуально залежно від рів= ня сечової кислоти у сироватці крові. Для зменшення ризику виникнення побічних реакцій лікування слід розпочинати з прийому 100 мг алопуринолу 1 раз на до= бу і підвищувати дозування тільки у випадку, якщо рівень сечової кислоти в сиров= атці крові знижується недостатньо.

Рекомендуються наступні режими дозування:

при легких станах – від 100 мг до 200 мг на добу;

при помірно тяжких станах – від 300 мг до 600 мг на добу;

при тяжких станах: від 70= 0 мг до 900 мг на добу.

При розрахунку дози препа= рату на масу тіла пацієнта застосовувати дози 2–10 мг/кг маси тіла на добу.

Діти. Дітям віком від 15 років добова= доза алопуринолу становить 10–20 мг/кг маси тіла. Максимальна добова доза – 400 = мг. Дітям рідко призначають алопуринол, за винятком злоякісних станів (особливо лейкозів) та деяких ферментних порушень, таких як синдром Леша – Ніхана.

Пацієнти літ= нього віку. Через відсутність спеціальних даних щодо застосування алопуринолу цій категорії пацієнтів рекомендується використовувати найнижчі терапевтично обґрунтовані дози. Слід враховувати можливість порушення функції нирок у пацієнтів літнь= ого віку.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Ос= кільки алопуринол та його метаболіти виводяться нирками, при порушенні їх функції можливе передозування, якщо доза не була підібрана належним чином.

При тяжкому порушенні фун= кції нирок максимальна добова доза становить 100 мг. Можливе застосування одноразової дози по 100 мг з інтервалом більше доби (кожні 2–3 дні).

При необхідності підвищен= ня дози слід контролювати сироватковий рівень оксипуринолу, який не має перевищувати 15,2 мкг/мл.

При гемодіалізі після кожного сеансу (2–3 рази на тиждень) застосовувати 300–40= 0 мг алопуринолу.

Необхідно проводити моніт= оринг концентрації уратів у сироватці крові та рівень сечової кислоти в сечі у зазначені проміжки часу для коригування дози алопуринолу.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Пацієнтам з порушенням функції печінки слід призначати нижчі дози. На початку лікуван= ня рекомендується здійснювати періодичний контроль показників функціональних п= роб печінки.

Таблетки по 300 мг не слід призначати цим пацієнтам через високий вміст діючої речовини.

Таблетки слід приймати пі= сля їди, не розжовуючи, разом з великою кількістю рідини.

Тривалість лікування залежить від перебігу основного захворювання. З метою попередження утворення оксалатних і уратних каменів та при первинній гіперурикемії і под= агрі у більшості випадків необхідне застосування довготривалої терапії. При вторинній гіперурикемії рекомендується проведення короткострокового лікуван= ня відповідно до тривалості підвищення рівня сечової кислоти.

Діти.

Застосовувати дітям віком= від 15 років.

Дітям рідко призначають алопуринол, за винятком злоякісних станів (особливо лейкозів) та деяких ферментних порушень, таких як синдром Леша – Ніхана.

Передозування.

Симптоми. Після прийому одноразової дози 20 г в одного пацієнта спостерігалися такі         симптоми як нудота, блюван= ня, діарея і запаморочення. В іншого пацієнта доза 22,5 г                 алопуринолу не спричинила небажаних ефектів. Після тривалого прийому 200-400 мг    <= span style=3D'mso-spacerun:yes'>              алопуринолу на добу пацієнтами з порушеннями функції нирок описані тяжкі симптоми         інтоксикації (шкірні реакції, гарячка, гепатит, еозинофілія і загострення ниркової                    недостатності).= При передозуванні алопуринолом суттєво пригнічується активність                        ксантинокси= дази, проте тільки у випадку одночасного застосування з 6-меркаптопурином та азатіоприном дія препарату супроводжується значною побічною дією.

При підозрі на передозува= ння, особливо при одночасному прийомі 6-меркаптопурину та азатіоприну, можна про= мити шлунок, викликати блювання або прийняти активоване вугілля та фосфат натрію, якщо після прийому лікарського засобу пройшло не більше 1 години.

Лікування. Терапія симптоматична. У разі необхідності – гемодіа= ліз. Специфічний антидот невідомий.

Побічні реакції.

Оцінка небажаних ефектів базується на інформації про їх частоту: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100, < 1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10000), частота невідома (не можна оцінити із доступних даних).

На початку лікування алоп= уринолом можуть виникати реактивні напади подагри.

Прояви побічних реакцій найчастіші при наявності ниркової та/або печінкової недостатності або при одночасному застосуванні з ампіциліном або амоксициліном.

З боку системи крові: рідко поширені – тяжке ушкодження кістков= ого мозку (тромбоцитопенія¹, агранулоцитоз¹, апластична анемія¹), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю; дуже рі= дко поширені – зміни показників крові (лейкопенія, лейкоцитоз, гранулоцитоз та еозинофілія), істинна еритроцитарна аплазія .

З боку імунної системи: рідко поширені – реакції гіперчутливості уповільненого типу², що супроводжуються лихоманкою, шкірними висипами, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопен= ією, еозинофілією, гепатоспленомегалією, відхиленням від норми показників функціональних проб печінки (оборотне підвищення трансаміназ і лужної фосфатази); гострий холангіт і ксантинові камені; дуже рідко поширені – анафілактичні реакції, у т. ч. анафілактичний шок, = ангіоімунобластна Т-клітинна лімфома³.

З боку травного тракту: рідко поширені – нудота⁴, блювання⁴; частота невідома - діарея; дуже рід= ко поширені – гематемезис, стеаторея, стоматит, порушення випорожнення.

З боку печінки: рідко поширені – порушення функції печінки^=
5 від асимптоматичного підвищення показників функції печінки до гепатиту (включаючи некроз печінки і грануломатозний гепатит)⁵.

З боку шкіри: дуже рідко поширені – висипання, включаючи синдром Стівенса – Джонсона (ССД)/токсичний епідермальний некроліз (ТЕН)^{6;
алопеція, фурункульоз, набряк Квінке⁷, знебарвлення волосся,
дерматит; частота невідома –
ліхеноїдна реакція, спричинена лікарським засобом.}

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: <= /i>дуже рідко поширені – стенокардія.

З боку нервової системи: дуже рідко поширені – атаксія, периферичний неврит, порушення смакових відчуттів, кома, головний біль, нейропатія, параліч, запаморочення, сонливість, парестезія; частота невідома – асептичний менінгіт.

З боку серцево-судинної системи: дуже рідко поширені – брадикар= дія, артеріальна гіпертензія.

Метаболічні порушення: дуже рідко поширені – цукровий діабет, гіперліпідемія.

З боку психіки: ду= же рідко поширені – депресія.

З боку репродуктивної системи: дуже рідко поширені – гінекомаст= ія, імпотенція, безпліддя.

З боку сечовивідної системи: дуже рідко поширені – гематурія, уремія, азотемія.

З боку органів зору: дуже рідко поширені – катаракта, дегенерац= ія сітківки, порушення зору.

З боку кістково-м’язової системи: дуже рідко поширені – м’язовий біль.

Загальні порушення: дуже рідко поширені – загальне нездужання, астенія, набряки, пірексія⁸.

З боку органів слуху: запаморочення.

Дослідження: <= span style=3D'mso-bidi-font-weight:bold'>підвищення рівня ТТГ в крові.

_______________________

¹Дуже рідко повідомлялося про виникнення тромбоцитопенії, агранулоцитозу та апластичної анемії, особливо в осіб із порушеннями функції нирок та/або печінки, що потребує більш ретельної уваги= до таких пацієнтів.

²Реакції гіперчутливості уповільненого типу (DRESS-синдром) з гарячкою, висипами, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопенією, еозинофільною гепатомегалією, порушенням функції печінки, включаючи руйнування та зникнення внутрішньопечінкових жовчних протоків, можуть виникати у різних комбінаціях. Також можуть бути уражені інші органи (наприклад, печінка, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард та товста кишка). Якщо виникають такі реакції, = алопуринол слід негайно відмінити та не признача= ти його повторно. При виникненні реакцій гіперчутливості, включаючи ССД/ТЕН, н= е слід призначати повторно алопуринол. Для подолання шкірних реакцій гіперчутливос= ті можна використовувати кортикостероїди. При виникненні генералізованих реакц= ій гіперчутливості зазвичай наявні ниркові та/або печінкові розлади, особливо у разі летальних випадків.

³Повідомлялося дуж= е рідко про ангіоімунобластну Т-клітинну лімфому після біопсії генералізованої лімфаденопатії. Це захворювання виявилося зворотним при відміні алопуринолу.

⁴У ранніх клінічних дослідженнях повідомлялося про нудоту та блювання при лікуванні алопуринолом. Цієї проблеми можна уникнути, приймаючи алопуринол після їди.

⁵Повідомлялося про дисфункцію печінки без виникне= ння генералізованої реакції гіперчутливості.

⁶Шкірні реакції є найпоширенішими і можуть виника= ти в будь-який час при лікуванні. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді пурпуроподібного, макулопапульозного, скваматозного або ексфоліативного висипання (ССД/ТЕН). Найбільший ризик виникнення ССД/ТЕН або інших серйозних реакцій гіперчутливості існує= у перші тижні лікування. Рання діагностика та негайне припинення застосування будь-якого підозрюваного препарату дозволяє уникнути більш серйозних наслід= ків. Якщо такі реакції виникають, алопуринол слід негайно відмінити. Після відновлення застосування алопуринолу лікування бажано починати з невеликої = дозі (наприклад, 50 мг/добу) і поступово її підвищувати. Показано, що алель HLA-B*5801 пов’язана з ризиком розвитку реакцій гіперчутливості і виникненн= я ССД/ТЕН при застосуванні алопуринолу. Однак використання генотипування як засобу скринінгу для прийняття рішення щодо лікування алопуринолом не встановлено. Якщо при лікуванні алопуринолом висипи виникаю= ть повторно, препарат слід негайно відмінити, оскільки може розвинутися більш серйозна гіперчутливість. Якщо розвитку ССД/ТЕН або інших серйозних реакцій гіперчутливості не мо= жна виключити, не потрібно повторно застосовувати алопуринол, оскільки це може призвести до серйозних або навіть летальних реакцій. Клінічний діагноз ССД/ТЕН залишається основним для прийняття рішень. Якщо т= акі реакції виникають під час лікування, то застосування алопуринолу слід негай= но припинити.
⁷ Повідомлялося про виникнення ангіоневротичного набряку з/без ознак та симптомів генералізованої реакції гіперчутливості.

⁸ Повідомлялося про виникнення гарячки з/без озна= к та симптомів генералізованої реакції гіперчутливості.

⁹Виявлення підвищеного рівня ТТГ у відповідних дослідженнях не свідчить про будь-який вплив на рівень вільного Т4, або цей рівень ТТГ свідчить про субклінічний гіпотиреоз.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.=

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.=

Таблетки по 100 мг: по 10 таблеток у блістері; по 5 блістерів <= /span>у пачці.

Таблетки по 300 мг:<= /span> по 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в пачці.

Категорія відпуску.<= /span> За рецептом.

Виробник.= АТ «КИЇВСЬКИЙ ВІТАМІННИЙ ЗАВОД».<= o:p>

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.=

04073, Україна, м. Київ, вул. Копилівська, 38.

Web-сайт: www.vitamin.com.ua.