MIME-Version: 1.0 Content-Location: file:///C:/680B64C6/UA14380201_57DF.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="windows-1251" ІНСТРУКЦІЯ

ІНСТРУКЦІЯ

для медично= го застосування лікарського засобу

 

Аритміл

(ARYTMIL)

 =

 

Склад:=

діюча речов= ина: аміодарону гідрохлорид;

1 таблетка містить 200 мг = аміодарону гідрохлориду (у перерахуванні на суху 100 %= речовину);

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, кальцію стеарат, повідон, лактози моногідрат.

 

Лікарська форма. <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-farea= st-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми, білого або майже білого = кольору, з плоскою поверхнею зі скошеними краями і рискою.

 

Фармакотера= певтична група.

Кардіологічні препарати. А= нтиаритмічні препарати III класу. Код АТХ С= 01B D01.

 

Фармакологі= чні властивості.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічний<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-farea= st-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'> препарат I= II класу. Антиаритмічна дія зумовлена збільшенням = ІІІ фази потенціалу дії, головним чином за рахунок блокади калієвих каналів мем= бран кардіоміоцитів, а також кальцієвих каналів, уповільненням провідності по AV-вузлу та зниженням автоматизму синусового вузла. Незначною мірою блокує відкриті та = інактивовані натрієві канали та уповільнює швидкий вх= ідний натрієвий потік. Препарат неконкурентно блокує = альфа- та бета-адренорецептори переважно міокарда, що = також сприяє сповільненню синоатриальної, передсердної та AV-провідності, не впливаючи на внутрішньошлуночкову провідність. Аміодарон збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда. Сповільнює проведення збудження та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів. = Антиангінальна дія аміодарону зумовлена зниженням споживання к= исню міокардом за рахунок зменшення частоти серцевих скорочень та зниження загального периферичного опору судин. Аміодарон= не спричиняє значного негативного інотропного ефек= ту.

 

Фармакокіне= тика.

Аміодарон має великий об’єм розподілу. У перші дні призначення препарат накопичується практично у всіх тканинах, особливо в жирових включеннях, печінці, селезінці, легенях. Через кілька днів відбувається виведення аміодарону з організму. Стабільна концентрація досягається в межах від 1 до кількох міся= ців, залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. Аміо= дарон виводиться з жовчю та калом. Ниркова екскреція незначна. Період напіввиведення становить 20-100 діб. Після припинення лікування аміодароном його виведення з організму продовжується протягом кількох місяців. Аміодарон містить йод, тому при метаболізмі в печінці відбувається відщеплення йоду та виділення його з сечею у вигляді солей. Основна частина аміодарону та його метаболітів виділяються через кишечник понад 30 діб. Після відміни препарату його ефективна дія триває протягом кількох днів або навіть тижнів= .

 

Клінічні характеристики.

Показання.<= /span>=

Профілактика<= span style=3D'mso-bookmark:OLE_LINK8'> рецидивів:

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>·&nb= sp;  шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно= починати в умовах стаціонару при наявності = постійного контролю за станом па= цієнта;

·   <= /span>симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтверджено= ї), яка призводить до непрацез= датності;

·   <= /span>суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що = потребує лікування, та у = тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;

·   <= /span>фібриляції шлуночків.

Лікування= суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення = фібриляції,= або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка (див. розділ «Фармакодинаміка»).=

 

Протипоказа= ння.

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>·&nb= sp;  Гіперчутливість= до = йоду та/або= аміодарону, до інших компонентів<= /span> препарату;

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>·&nb= sp;  синусова брадикардія (< 50-55 скорочень/хв), синоатріальна блокада, синдром = слабкості синусового вузла за відсутно= сті штучного водія ритму (небезпека зупинки синусового вузла);

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>·&nb= sp;  тяжкі порушення провідності (AV-блокада II і III ступеня, б<= /span>іфасцикулярна або трифасцикулярна блокада) за відсутності штучного водія ритму;

·   порушення функції щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). До початку лікування функцію щитовидної залози слід перевіряти всім пацієнтам;

·   одночасне застосування з препаратами, які можуть спричинити поліморфну шлуночко= ву тахікардію типу «torsade de pointes»:

- антиаритмічні препарати IА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

- інші препарати<= /span>, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон (внутрішньовенно), домперидон, дронедарон, <= span class=3DSpellE>прукалоприд, еритроміцин = (внутрішньовенно), мізо= ластин, моксифлоксацин, левофлокса= цин, меквітазин, циталопрам, есциталопрам, спіраміцин = (внутрішньовенно), вінкамін (внутрішньовенно), тореміфен, деякі нейролептики (детально в р= озділі «Взаємодія з іншими= лікарськими засобами та <= span class=3DSpellE>інші види взаємодій»);<= /span>=

- телапревір;

- кобіцистат.

 

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Аміодарон має тривалий період напіввиведення, тому виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Антиаритмічні<= /span> препарати. Збільшуєть= ся міокардіальна депресія при сумісному застосуванні кіл= ькох антиаритмічних препаратів. Більшість антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінац= ією потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, що можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і то= го ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик побічних кардіальних ефектів.

Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, що мають негативну= інотропну дію, сприяють брадикардії та/або сповільнюю= ть атріовентрикулярну провідність, потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ.

Лікарські засоби, що можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes». Цей серйозний тип аритмії може бути спричинений певними лікарськими засобами незалежно від того, чи мають вони антиаритміч= ну дію. Факторами, що сприяють її розвитку, є гіпокаліємі= я (див. підрозділ «Лікарські засоби, що можуть спричинити гіпокаліємію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що сповільнюють серцевий ритм») або= вже існуюче вроджене або набуте подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які мо= жуть спричинити пароксизмальну тахікардію типу «torsad= e de pointes», належа= ть, зокрема, антиаритмічні засоби класів ІA, ІІІ та де= які нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну = ця взаємодія реалізується лише при застосуванні їх внутрішньовенних лікарських форм.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлу= ночкової тахікардії типу «torsade de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте це не стосується деяких= із таких препаратів, що розцінюються як абсолютно необхідні та лише не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникне= нню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes»: метадо= н, деякі протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин), нейролептики.

Препарати, що сповільнюють серцевий ритм. Багато лікарських засобів можуть спричиняти брадикардію. Це стосується, зокрема, <= span class=3DSpellE>антиаритмічних засобів класу ІА, бета-блокаторів, дея= ких антиаритмічних засобів класу ІІІ, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних засобів.

Впл= ив аміодарону на інші лікарські засоби= . Аміодарон та/або його метаболіт дезетиламіодарон пригнічу= ють CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та             P-гліко= протеїн і можуть збільшувати вплив їх субстратів. У зв’язку з тривалим періодо= м напіввиведення аміодарону можливість взаємодії існує не тільки при супутній терапії з іншими лікарськими засобами, але і з препаратами, що призначають впродовж кількох місяців після відм= іни аміодарону.

Вплив інших лікарських засобів на аміодарон. Інгібітори CYP3A4 і CYP2C8 можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і збільшувати його вплив. Під час лікуванн= я аміодароном рекомендується уникати застосування інгіб= іторів CYP3A4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів). =

Протипо= казані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).

Лікарські засоби, що можуть спричиняти пролонгацію інтервалу QT або підвищувати ризик розвитку поліморфної пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» («torsade de pointes») (за винятком протипар= азитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. під= розділ «Нерекомендовані комбінації»):

·      антиаритмічні засоби IA класу (хінідин, гід= рохінідин, прокаїнамід, дизопірамід);<= /p>

·      антиаритмічні засоби III класу (доф= етилід, ібутилід, соталол, бретилій, дронедарон);

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>·&nb= sp;     препарати літію і трициклічні антидепресанти, наприклад, доксепін, мапротилін, амітриптилін;= деякі селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), наприклад, = циталопрам<= /span>, есциталопрам;

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>·&nb= sp;     деякі ан= тигістамінні препарати, наприклад, лоратадин, терфенадин, астемізол, мізоластин, меквітазин<= /span>;

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>·&nb= sp;     деякі протималярійні препарат= и, такі як хінін, мефлохін, х= лорохін;

·      інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизапри= д, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, еритроміцин в/в, спарфлоксац= ин, левофлоксацин, вінкамін в/в, мокс= ифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен.

Телапревір. Порушен= ня автоматизму та провідності міокарда з ризиком розвитку надмірної брадикарді= ї.

Кобіцистат. Ризик посилення небажаних реакцій, спричинених амі= одароном, через сповільнення метаболізму аміодарону.=

Нереком= ендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).<= /p>

Соф= осбувір. Одночасне застосування аміодарону та софосбувіру у комбінації з іншим противірусним препар= атом прямої дії на HVC (вірус гепатита С) (наприклад, даклатас= віром, симепревіром або ледіпасві= ром) може призвести до серйозної симптоматичної або навіть летальної брадикардії, механізм якої невідомий. Якщо не можна уникнути такої комбінаці= ї, необхідно ретельно моніторувати стан пацієнта та показники ЕКГ, особливо впродовж кількох перших тижнів комбінованої терапії= .

Субстрати CYP3A4.

Аміодар= он є інгібітором CYP3A4 та може підвищувати концентрації субстратів CYP= 3A4 у плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.

- Циклоспорин. Підвищення сироваткових концентрацій циклоспорин= у через зниження його метаболізму в печінці з ризиком прояву нефротоксичних ефектів. Під час лікування аміодароном слід виз= начати концентрації циклоспорину в крові, моніторувати функцію нирок та коригувати дози циклоспорину.

- Дилтіазем для ін’єкцій, верапаміл для ін’єкцій. Можливе потенціювання негативних хронотропних ефектів та уповільнення провідності з ризиком розвитку вираженої брадикардії, <= span style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-fareast-font-fa= mily: "Times New Roman";mso-ansi-language:RU;mso-fareast-language:RU'>AV-блокади, збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо= «torsade de pointes». Якщо застосування цієї комбінації уникнути = не можна, слід здійснювати ретельний попередній контроль інтервалу QT, клінічний нагляд та безперервний ЕК= Г-контроль у процесі лікування.

- Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів з можливим= летальним наслідком. Особливо це актуально = для комбінації з бета-блокаторами, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Необхідний ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ впродовж 24 годин після введення пе= ршої дози.

Протипаразитарні препарати, а саме гал= офантрин, люмефантрин, пентамідин, що можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes». Підвищення ризику розвитку шлуночкових ар= итмій, особливо типу «torsade de<= /span> pointes». За можливос= ті слід відмінити аміодарон або один з цих препара= тів. Якщо неможливо уникнути цієї комбінації, перед її призначенням необхідно попередньо оцінити тривалість інтервалу QT та монітору= вати ЕКГ під час лікування.

Нейролептики (амісульп= рид, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол,= флуфеназин, галоперидол, = левомепромазин, пімозид, = піпамперон, піпотіазин, <= span class=3DSpellE>сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), що можуть індукувати «torsade de pointes». Збільшення ризику розвитку ш= луночкових аритмій, особливо «torsade de pointes».

Метадон. Підвищення ризику розвитку ш= луночкових аритмій, особливо «torsade de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.

Фторхінолони, за винятком левофлоксацину, спарфлоксацину = та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «= torsade de pointes». Якщо така комбінація неминуча, необхідний ретельний попередній контр= оль інтервалу QT і постійний ЕКГ-контроль.

Стимулюючі проносні. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії «torsade de pointes» (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія<= /span>); слід застосовувати інші види проносних. Пе= ред застосуванням аміодарону потрібно провести коре= кцію гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ, клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів у крові.

Фідаксо= міцин. Підвищення концентрацій фідаксоміцину в = плазмі крові.

Комбінації, що потребують запобіжних заходів при застосуванні.

Субстрати Р-глікопротеїну.

Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

- Серцеві глікозиди (препарати наперст= янки), в т.ч. дигоксин. Можливі порушення автоматизму (надмірна брадикардія) та AV-провідності (синергізм ді= ї).

Можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі крові (через зниження його кліренсу) та підвищення ризику його токсичності. Необхідний клінічний, лабораторний (при можливості визначення рівня дигоксину в плазмі крові) та ЕКГ контроль для раннього виявлення ознак глікозидної інтоксикації; може виникнути необхідність в корекції дози дигоксин= у.

- Дабігатран. З підвищенням концентрації дабігатрану у плазмі крові зростає= ризик геморагічних явищ. Необхідний клінічний моніторинг та за необхідності коригування дози дабігатрану (не вище 150 мг/добу) при його застос= уванні після проведення хірургічного втручання.

= Субстра= ти CYP 2C9.

Аміодарон підвищує концентрацію субстратів CYP 2C9 в плазмі крові, наприклад, пероральних антикоагулянтів (варфарин) та фенітоїну, пригнічуючи цитохром P450 2C9.<= /span>

- Пероральні антикоагулянти (у т.ч. варфарин). Посилення ефекту пероральних антикоагулянтів з підвищенн= ям ризику кровотечі диктує необхідність частішого контролю рівня протромбіну/<= span style=3D'layout-grid-mode:line;mso-bidi-font-weight:bold'>міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) в крові та корекції доз антикоагуля= нтів у період лікування аміодароном і ще впродовж 8 днів після відміни препарату.

- Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). <= /span>Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками. Слід проводити клінічний моніторинг, конт= роль концентрації фенітоїну в плазмі крові та за необхідності коригувати дозу фенітоїну.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-farea= st-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>

Субстрати CYP2D6.=

- Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові концентрації флекаїніду шляхом інгібіції цитохрому CYP2D6; необхідна корекція дози фл= екаїніду. Слід уважно стежити за станом пацієнта для запобігання несприятливим ефекта= м. В таких умовах настійно рекомендується моніторинг рівня = флекаїніду в плазмі крові.

Субстрати CYP3A4.

Амі= одарон є інгібітором ферменту CYP3A4 та підвищує концентрації субстратів CYP3A4 у плазмі крові= , що може призвести до збільшення їх токсичності.

- Статини, що ме= таболізуються за допомогою CYPЗА4 (у т.ч. симвастатин, аторвастатин= , ловастатин). Підвищується ризик розвитку м’язової токсичності (наприклад, рабдоміолізу). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

- Інші препар= ати, що метаболізуються CYP3A= 4: такролімус (ризик нефротоксичнос= ті), сиролімус (підвищення токсичності сиролімусу), силденафіл (ризик посилення його побічних ефект= ів), триазолам, мідазолам (риз= ик розвитку психомоторних ефектів), дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин; необхідна корекція дози.

- Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, що може призвести до неврологічних та кардіальних побічних ефектів внаслідок пригнічення аміодароном печінкового метаболізму лідокаїну. Слід проводити клінічний моніторинг, контроль ЕКГ і, можливо, визначати плазмові концентраці= ї лідокаїну. За необхідності – коригування дози лідокаїну під час лікування аміо= дароном та після його припинення.

- Такролімус. Підвищення рівня такролімусу= в крові внаслідок пригнічення його метаболізму аміодар= оном. Слід визначати концентрації такролімусу у крові, контролювати функцію нирок та коригувати дози такролім= усу при одночасному його застосуванні з аміодароном= та після відміни останнього.

Бета-блокатори, окрім <= span class=3DSpellE>соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-farea= st-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;layout-grid-= mode: line'>Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Бета-блокатори (бісопролол, карведилол, <= span class=3DSpellE>метопролол, небіволол), які застосовуються з приводу серцевої недостатності. Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії, збільшенням ризику шлуночкових ари= тмій, особливо «torsade de pointes». Рекомендовано регулярне клінічне та ЕКГ моніторування<= /span>.

Есмолол. Порушення автоматизму, провідності та скорочувальної властивості серця внаслідок пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів. Необхідний клінічний та ЕКГ контроль стану паціє= нта.

Дил= тіазем (інгібітор CYP3A4) та верапаміл (субстрат CYP3A4) для перорального застосування. Ризик брадикардії або = AV-<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-farea= st-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміци= н, рокситроміцин). Підвищення ризику розвитку шлуночкових ар= итмій, особливо «torsade de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний моніторинг пацієнта впродовж одночасного застосув= ання цих препаратів з аміодароном.

Лікарські засоби, що можуть спричинити гіпокаліємію:=

- діуретики, ізольовано або в комбінації;

- системні глюкокортикоїди та мінералокорти= коїди, тетракозактид;

- а= мфотерицин В (внутрішньовенно).

Підвищення ризику пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію<= /span> до призначення лікарського засобу та моніторувати ЕКГ, рівень електролітів в крові та клінічний стан пацієнта.

Препарати, що спричиняють брадикардію. <= /i>Збільшення ризику розвитку шлуночкових ар= итмій, особливо «torsade de pointes».= Рекомендуєт= ься клінічний та ЕКГ контроль.=

Орлістат. Мож= ливе зниження плазмових концентрацій аміод= арону та його активного метаболіту. Рекомендовано клінічний моніторинг та, за необхідності, ЕКГ контроль.

Тамсулозин<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-farea= st-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;layout-grid-= mode: line;mso-bidi-font-weight:bold'>. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених та= мсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Під час лікування аміодароном та після його припинення слід проводити клінічний моніторинг та, за необхідності, корекцію дози тамсулозину.

Вориконазол= . Підвищений ризик шлуночкових аритмій, осо= бливо шлуночкової тахікардії «torsade<= /span> de pointes», оскільки можуть збільшуватися рівні аміодарону в крові внаслідок зниження його метаболізму. Необхідний клінічний моніторинг та моніторинг показників ЕКГ= і, за потреби, коригування дози аміодарону.

Грейпфрутовий сік<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-farea= st-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'> інгібує цитохром Р450 3А4, що може призвести до підвищення концентрації аміодарону в плазмі крові. Слід уникати його вживання= під час лікування аміодароном.

 =

Комбінації, що потребують особливої уваги.

Пілокарпін. = Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).

 =

Особливості застосування.

Лікування <= span class=3DSpellE>аміодароном має проводити і контролювати тільки лікар= з належними знаннями і досвідом у лікуванні порушень серцевого ритму.

Серцеві ефе= кти.

До початку лікування препарат= ом необхідно зробити ЕКГ та визначити рівень калію в плазмі крові. =

У пацієнтів літнього віку може бути більше вираженим зменшення частоти серцевих скорочень.

На фоні лікування аміодаро= ном можливі зміни ЕКГ: подовження інтервалу QТ (у зв’язк= у з пролонгацією реполярізації) з появою зубця U та деформа= цією зубця Т. Ці зміни є ознакою терапевтичної дії препарату, а не проявом його = токсичності.

У разі виникнення AV-блокади = ІІ або ІІІ ступеня, синоатріальної блокади аб= о біфасцикулярної блокади лікування препаратом необхідно припинити. Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає посилення нагляду за пацієнтом.

Повідомлялося про випадки вин= икнення нової або загострення вже існуючої аритмії при лікуванні аміодароном, іноді з летальним наслідком.

Такий ар= итмогенний ефект можливий, особливо за наявності факторів, що сприяють подовженню інтервалу QT, таких як певні комбінації лікарських засобів та/або наявність= гіпокаліємії (див. розділи «Побічні реакції» та «Взає= модія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Аміодарон має низьки= й проаритмічний ефект. При застосуванні аміодарону ризик провокування пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes» вважається нижчим порівняно з іншими антиаритмічними препаратами у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT.

Аміодарон може підвищити поріг дефібриляції та/або поріг ел= ектрокардіостимуляції у пацієнтів з імплантованими кардіовертерами-дефібриля= торами або кардіостимуляторами, що може негативно вплинути на ефективність пристро= ю. Рекомендовано регулярно контролювати цей поріг для забезпечення нале= жного функціонування пристрою до та кілька разів після початку лікування препаратом та при будь-якій зміні дозування.

Порушення електролітного балансу, особливо гіпокал= іємія.

Важливо брати до уваги будь-яку ситуацію, що мо= же асоціюватися з гіпокаліємією, оскільки гіпокаліємія може провокувати пр= оаритмічні ефекти. Гіпокаліємію та інші порушення електрол= ітного балансу необхідно скоригувати до початку прийому аміод= арону та здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів у крові та клінічний моніторинг стану пацієнта протягом застосування препарату.

Тяжка бради= кардія.

При одночасному застосуванні = аміодарону з комбінацією софосбу= віру та іншого противірусного препарату прямої дії для лікування гепатиту С (наприклад, даклатасвіру, = симепревіру або ледіпасвіру) спостерігалися випадки тяжкої симптоматичної, потенційно небезпечної для життя брадикардії та тяжких пору= шень провідності, механізм яких невідомий. Тому сумісне введення цих препаратів з аміодароном не рекомендується.=

Якщо неможливо уникну= ти одночасного застосування цих препаратів з аміодароном, необхідно ретельно моніторувати клінічний стан пацієнтів на початку застосування софосбувіру в комбінації з іншим противірусним препаратом прямої дії. Клінічний стан пацієнтів з високим ризиком розвитку брадиаритмії слід безперервно мо= ніторувати в умовах спеціалізованого стаціонару щонайменше 48 годин після початку супутнього лікування софосбувіром.

З огляду на тривалий період напіввиведення аміодарону, слід також здійснювати належний моніторинг пацієнтів, які припинили приймати аміодарон= впродовж останніх кількох місяців до початку прийому с= офосбувіру окремо або в комбінації з іншим противірусним препаратом прямої дії.

Пацієнтів, які приймають ці препарати для лікув= ання гепатиту С разом з аміодароном, незалежно від застосування інших препаратів, що знижують частоту серцевих скорочень, слід попереджати про симптоми, зумовлені брадикардією та тяжким порушенням провідності, та інструктувати їх щодо обов’язкового звернення за екстреною медичною допомогою при їх появі.

Ендокринні ефекти.

Аміодарон містить йо= д (у 200 мг препарату міститься приблизно 75 мг йоду), тому він може впливати на результати тестів накопичення радіоактивного йоду в щитовидній залозі, на р= івні білково-зв’язаного йоду, однак інтерпретація результатів функціональних тес= тів щитовидної залози (рівень гормонів fТ3, fТ4, вч-ТТГ) залишається можливою.

Застосування аміодарону може спричинити розвиток гіпертиреозу/гіпотиреозу, особливо у пацієнтів із = дисфункцією щитовидної залози в анамнезі (в т.ч. у сімейному), у пацієнтів літнього віку. Слід проводити всім пацієнтам ретель= ну клінічну і лабораторну (в т.ч. ТТГ) оцінку функції щитовидної залози до поч= атку лікування, регулярно під час лікування (кожні 6 місяців) та впродовж кількох місяців після завершення лікування аміодароном,= а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).

Легеневі ефекти.

Виникнення задишки та/або непродуктивного кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака розвитку легеневої токсичності препарату (наприклад, = інтерстиціального пневмоніту) та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції= »).

Гепатобіліарні ефекти.

Рекомендується на початку лікування, а потім регулярно під час лікування аміодар= оном перевіряти функцію печінки, особливо активність транса= міназ, для раннього виявлення її ураження (див. розділ «Побічні реакції»).<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;line-height:96%;font-family:"Courier Ne= w"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-= language: RU'>

Неврологічні ефекти.

Аміодарон при тривал= ому застосуванні може спричинити розвиток периферичної сенсорної, моторної або змішаної нейропатії та/або міопатії (див. розділ «Побічні реакції»).

Офтальмологічні ефекти.

У випадку погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Розвиток оптичної нейропатії та/або невриту зорового нерва, спричинених= аміодароном, вимагає відміни амі= одарону, оскільки при продовженні лікування існує ризик їх прогресування до повної сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).

Дерматологі= чні ефекти.

Пацієнтів слід проінформувати про необхідність уникати дії прямих сонячних променів, УФ-випромінювання та користуватися сонцезахисними засобами під час терапії, оскільки шкіра може стати надмірно чутливою до сонячного світла.

Цей ефект може зберігатися впродовж декількох місяців після відміни препарату.

Тяжкі бульозні шкірні реакції.

Були повідомлення про випадки шкірних реакцій, що загрожували життю, або навіть летальних шкірних реакцій, таких як синдром Стівенса-Джонсона (SJS), токси= чний епідермальний некроліз (TEN). При появі симптом= ів або ознак, які вказують на розвиток SJS/TEN (наприклад, прогресуючі висипання на шкірі часто з пухирями та/або ураження слизових оболонок) або при будь-якому іншому прояві гіперчутливості слід негайно прип= инити лікування аміодароном.

Медикаментозні взаємодії (детально в розділі «Взаємоді= я з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Комбінації аміодарону з бета-блокаторами, окрім соталолу (протипоказа= на комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні), верапамілом та дилтіаземом слід розглядати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.=

Аміодарон не рекомендується застосовувати з циклоспорином, <= span class=3DSpellE>дилтіаземом (для ін’єкцій) та ве= рапамілом (для ін’єкцій), деякими антипаразитарними препа= ратами (галофантрин, люмефантрин<= /span> і пентамідин), деякими нейролептиками (амісульприд, хлорпромазин= , ціамемазин, дроперидол, <= span class=3DSpellE>флупентиксол, флуфеназин,= галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол),= фторхінолонами, за винятком лево= флоксацину та моксифлоксацину (протипоказана комбінація), стимулюючими проносними засобами, метадоном та = фінголімодом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарсь= кими засобами та інші види взаємодій»).

Для запобіг= ання небажаним ефектам необхідно ретельно призначати супутню терапію, враховуючи клінічно значущі взаємодії аміодарону.

Анестезія.<= o:p>

Перед хірургічною операцією необхідно обов’язко= во попередити анестезіолога, що пацієнт отримував/отримує аміодарон.

Також тривале застосування аміодарону може підвищити ризик гемодинамічних побічних еф= ектів, пов’язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження серцевого вики= ду та порушення серцевої провідності.

При лікуванні аміодароном повідомлялося про кілька випадків гострого респіраторного дистрес-синдрому, іноді з летальним наслідком, зазвичай у період безпосередньо після хірургіч= ної операції. Під час примусової вентиляції легень рекомендується ретельний наг= ляд за такими пацієнтами (див. розділ «Побічні реакції»).

Допоміжні речовини.

Пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, лактазною недостатністю, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід приймати препарат через вміст в= ньому лактози.

Безпека та ефективність аміодарону у дітей не оцінювали у контрольованих клін= ічних дослідженнях.

Небажані еф= екти (див. розділ «Побічні реакції») найчастіше повʼяз= ані з прийомом надмірних доз препарату. Оскільки виникнення цих реакцій може бу= ти відстрочено в часі, стан пацієнтів при тривалому лікуванні слід ретельно контролювати. Враховуючи, що небажані прояви є дозозал= ежними, їх можна уникнути або звести до мінімуму, застосовуючи мінімальні ефективні підтримуючі дози.

 

Застосування у період вагітно= сті або годування груддю.

Дослідження на тваринах не виявили жодних тератогенних ефектів аміодарону, тому не очікується ефектів мальформації у людей. Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону у людей при його застосуванн= і у I триместрі вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14 тижня, не очікується нія= кого впливу на ембріональну щитовидну залозу при застосуванні аміодарону до цього терміну. Надмірне навантаження йодом при застосуванні аміодарону = після цього терміну може спричинити гіпотиреоз у плода, який може бути виявлений = за допомогою лабораторних аналізів або навіть проявлятися клінічно у вигляді з= оба. З огляду на вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний для застосування у період вагітності, = за винятком випадків, коли користь від його призначення переважає ризики, пов’язані з ним.

Аміодарон та його метаболіти, а також йод, екскретуються в грудне молоко в концентраціях, що перевищують їхні концентрації в плазмі матері. З огляду на ризик розвитку гіпотиреозу у немовляти, годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.

 

Здатність впливати на швидкіс= ть реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат мо= же негативно впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами, особливо у пацієнтів з аміодарон-і= ндукованими розладами з боку органів зору та нервової системи.

 

Спосіб застосування та дози.<= o:p>

Дорослі.

Доза насичення.

Лікування зазвичай слід розпочинати з 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом          8-10 днів, зменшуючи дозу до 200 мг 2 рази на добу протягом наступно= го тижня.

У деяких випадках на початку лікування можна застосовувати вищі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди протягом короткого періоду часу та під контролем ЕКГ.

Підтримуюча доза.

Слід застосовувати мінімальні ефективні дози залежно від реакції пацієнта на препарат. Після періоду насичення дозу можна зменшити до ½ таблетки (100 мг) на добу або 1 таблетки (200 мг) кожні 2 дні. Зрідка пацієнт може потребувати більш високу підтримуючу д= озу (до 2 таблеток на добу). Підтримуючу дозу слід регулярно переглядати.<= o:p>

Занадто високі дози під час підтримуючої терапії можуть спричиняти побічні ефекти, які, як вважається, пов’язані з високими рівнями аміодарону та його метаболітів у тканин= ах організму.

Таблетовану= форму препарату застосовують для стабілізації стану та тривалого лікування. Режим прийому препарату визначає лікар індивідуально.

Пацієнти літнього віку.<= /o:p>

Як і для всіх пацієнтів, дуже важливо застосову= вати мінімальні ефективні дози. Пацієнти літнього віку можуть проявляти підвищену чутливість до дії Аритмілу навіть при призначен= ні звичайних доз препарату. Особливу увагу слід приділити моніторингу функції = щитовидної залози.

 

Діти.<= /o:p>

Безпеку та ефективність аміодарону д= ля дітей на даний час не оцінювали, тому застосування його дітям не рекомендується.

 

Передозуван= ня.

Недостатньо інформації про гостре передозування пероральним аміода= роном. Описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes», судинної недостатності, ураження печінки.

Лікування:<= /span> відміна препарату, симптоматична терапія. Приймаючи до уваги ф= армакокінетичний профіль аміодарону, рекомендується контролювати= стан пацієнта (особливо серцеву діяльність) протягом тривалого часу.<= /span>

Аміодарон та його метаболіти не видаляються при діалізі.

 

Побічні реакції.

Кров та лімфатична система.

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>·&nb= sp;  Гемолітична анемія, апластична анемія, тромбоцитопен= ія;

·   у пацієнтів, які приймали аміодарон, мали місце випадки розвитку гранульом кіст= кового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

·   Нейтропенія= , агранулоц= итоз.

 

Серцево-судинна система.=

·   Брадикардія, зазвичай помірна= та дозозалежна;

·   розвиток або посилення аритмі= й (у т.ч. типу «torsade de pointes»), що супроводжується нападами стенокардії, іноді з подальшою зупинкою се= рця, порушення провідності (синоатріальна блокада, <= /span>AV-блокада різного ступеня) – в основному при застосуванні разом з препаратами, які подовжують період реполяризації шлуночків серця= або при порушеннях електролітного балансу;

·   у деяких випадках – виражена брадикардія, у виняткових випадках – зупинка синусовог= о вузла, що вимагає відміни лікування, особливо у пацієнтів із дисфункцією синусового ву= зла та/або у пацієнтів літнього віку;

·   васкуліти.<= /p>

Ендокринна система (див. розділ «Особливості застосування»).

Побічні реа= кції з боку щитовидної залози.

Крім випадків з наявними клінічними ознаками дисфункції щитовидної залоз= и, ізольована дисоціація гормонів щитовидної залози (збільшення рівня <= span lang=3DEN-US style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-fa= reast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'>fТ4, незначне зниження/норма рівня fT3 в сироватці кро= ві) у клінічно еутиреоїдних пацієнтів не потребує припинення лікування.

· Гіпотиреоїдизм. Гіпотиреоз слід запідозрити, якщо виникають такі клінічні ознаки, зазвичай незначні: збільшення маси тіл= а, непереносимість холоду, зниження активності, надмірна брадикардія. Діагноз підтверджується збільшенням рівня сироваткового високочутливого ТТГ. Еутиреоїдний стан зазвичай відновлюється через 1-3 місяці після припинення лікування аміодароном. Відміна препарату не обов’язкова, якщо застосування аміодарону= має обґрунтовані показання. Лікування можна продовжувати у комбінації із замісною терапією L-тироксином, доза якого регулюється відповідно до рівнів ТТГ;

· гіпертиреоїдизм, іноді з летальним наслідком. Гіпертиреоз діагностувати складніше, оскільки його початкова симптоматика менше виражена (незначне безпричинне зниження маси тіла, зниження ефективності антиангінальної та/або антиаритм= ічної терапії). У пацієнтів літнього= віку можливий розвиток психічних симптомів, навіть тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується значним зниженням рівня високочутливого ТТГ у сироватці кро= ві. У випадку підтвердженого гіперт= иреозу терапію аміодароном слід обов’язково припинити. Клінічне одужання передує нормалізації показників функції щитовидної залози= і зазвичай починається через 3-4 тижні після відміни амі= одарону. Оскільки серйозні випадки з клінічною картиною тиреотоксикозу є потенційно летальними, вони потребують невідкладного належного лікування. =

Якщо перебіг тиреотоксикозу викликає занепокоєння (сам по собі або в звʼязку<= /span> з його впливом на вразливу рівно= вагу міокарда), з огляду на мінливу ефективність= синтетичних антитиреоїдних препаратів рекомендовано їх поєд= нання з високими дозами кортикостероїдів (наприклад, 1 мг/кг преднізолону) упродовж досить тривалого періоду (3 місяці). Були повідомленн= я про випадки гіпертиреозу, що виникали упродовж кількох місяців після відміни аміодарону.

Інші ендокр= инні розлади.

· Синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH), особливо якщо препарат застосовувати одно= часно з лікарськими засобами, що можуть індукувати гіпонатрі= ємію.

Органи зору.

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>· Мікровідкладення в епітелії рогівки, зазвичай= у ділянці під зіницею, які помітні, як правило, лише при обстеженні щілинною лампою та проявляються кольоровим ореолом в сліпучому світлі або нечіткістю зору. Мікровідкладення на рогівці складаються з комплексу ліпідних нашарувань, зникають після відміни препарату та не потребують припинення лікування;

·   оптична = нейропатія/неврит зорового нерва з набряком соска зорового нерва та нечіткістю або зниженням зору, що може прогресувати до сліпоти. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на даний = час чітко не встановлений. Проте, у разі відсутності інших очевидних причин його розвитку, аміодарон рекомендовано відмінити (ди= в. розділ «Особливості застосування»).

Травний тра= кт.

·   Гастроінтес= тинальні розлади (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай вин= икають в період насичення препаратом та зникають при зменшенні дози;

·   панкреа= тит/гострий панкреатит, сухість у роті, запор.

Гепатобіліа= рна система (див. розділ «Особливості застосування»).

Випадки ураження печінки (ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові).

·   Ізольоване підвищення активно= сті трансаміназ у сироватці крові на початку лікування, зазвичай помірне (у 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно;

·   гостре ураження печінки з вис= оким рівнем активності трансаміназ у сироватці крові та/або жовтяницею, в т.ч. гостра печінкова недостатність, що вимагає відміни препарату; іноді з летальним наслідком;=

·   хронічні ураження печінки (псевдоалкогольні гепатити, цироз, печінкова недостатн= ість), які вимагають тривалого лікування; іноді з летальним наслідком.

Оскільки клінічні та лабораторні ознаки не чітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5-5 разів від но= рми), показане регулярне моніторування функції печінк= и. У разі підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, на фоні прийому лікарського засобу протягом більше 6 місяців та/або поя= ві клінічних ознак (гепатомегалія) слід запідозрити хронічне ураження печінки. Клінічні та лабораторні аномалії зазвичай регрес= ують після відміни препарату, однак у поодиноких випадках повідомлялося про незворотні зміни. Гістологічні ознаки відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки.

Імунна система.

·   Ангіоневрот= ичний набряк та/= або кропив’янка;

·   анафілактичні/анафілактоїдні реакції, в т.ч. анафілактичний шок.

Нервова система.

·   Тремор або інші екстрапірамідні симптоми (поява яких може потребувати зменшення дози чи відміни препарату), кошмарні сновидіння, порушення сну;

·   периферичні сенсорні, моторні= або змішані нейропатії та/або міопатії, що можуть <= span style=3D'letter-spacing:-.05pt'>розвинутися через кілька місяців лікування,= іноді вони виникають через кілька років, зазвичай зворотні після відміни препарату. Однак відновлення може бути неповним, дуже повільним і статися л= ише через кілька місяців після відміни препарату;

·   мозочкова атаксія (регресує після зменшення дози або відміни препарату), доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина мо= зку), головний біль, вертиго. Виникнення ізольованого головного болю вимагає обстеження для визначення його можливої причини;

·   синдром паркінсонізму, паросмія.

Розлади психіки.=

· Зниження лібідо.

· Стан сплутаності свідомості/марення, галюцинації.

Репродуктивна система.

·   Епідидиміти, орхіти (причинно-наслідковий зв’язок з прийомом аміодарону на даний час чітко не встановлений), імпотенція.

Сечовидільна система.

·   Ураження нирок з помірним підвищенням рівнів креатиніну.

 

Дихальна система.

·   Прояви токсичного впливу на легеневу тканину (гіперсенситивний пневмоніт, дифузна альвеолярна/і= нтерстиціальна пневмопатія або фіброз, об= літеруючий бронхіоліт з організуючою пневмонією), іноді з летальним наслідком (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнтам при появі диспное (може бути тяжким і не пояснювати= ся чинним серцевим статусом) або непродуктивного кашлю як ізольовано, так і з погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, зменшення маси тіла, підвищення температури), слід провести рентгенографію грудної клітки, функціональні дихальні тести. Слід розглянути у таких випадках необхідність відміни аміодарону і доцільність призначення глюкокортикостероїдів. Такі пнев= мопатії можуть призводити до фіброзу легенів. В окреми= х випадках може спостерігатися плеврит, пов’язан= ий з інтерстиціальною пневмон= ією.=

Зазвичай погіршення стану відбувається поступово, але можливе швидке прогресування. Більшість випадків було зареєстровано при довгостроковій терапії, лише деякі з них розвинулися незабаром після початку лікування.

Легеневі порушення в основному зворотні при ранній відміні аміо= дарону як при застосуванні кортикостероїдів, так і без них. Клінічні симптоми зазв= ичай зникають протягом 3-4 тижнів із наступним більш повільним відновленням рентгенологічної картини і функції легень (протягом кількох місяців). Стан деяких пацієнтів може погіршуватися, незважаючи на відміну препарату;<= /o:p>

·   тяжкі респіраторні ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром), іноді у ранньому післяопераційному періоді, можливо, при взаємодії з високим вмістом кисню, іноді з летальним наслідком (див. розділ «Особливості застосування»);

·   бронхоспазм= у пацієнті= в з тяжкою дихальною недостатністю, перш за все у пацієнтів з бронхіальною астм= ою.

Повідомляло= ся про випадки легеневої кровотечі (у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням), дихальної недостатності. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані = із пневмопатією, індукованою аміодароном.<= /span>=

Шкіра та підшкірна клітковина= .

·   Фотосенсибі= лізація (див. розд= іл «Особливості застосування»);

·   екзема;

·   сірувата або блакитнувата пігментація відкритих ділянок шкіри, особливо обличчя, у випадках тривалого лікування високими дозами препарату; після припинення лікування ця пігмента= ція повільно зникає (протягом 10-24 місяців);

·   еритема під час радіотерапії; висипання, зазвичай неспецифічні; ексфоліативний дерматит (причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на даний час чітко не встановлений); алопеція;

·   тяжкі, іноді з летальним наслідком, шкірні реакції, такі як токсичний епiдермальний некролiз (синдром <= span class=3DSpellE>Лайєлла), синдр= ом Стiвенса-Джонсона, бульоз= ний дерматит, DRESS-синдром (медикаментозне висипання з ео= зинофілією та системними проявами).

Опорно-рухова система та спол= учна тканина.

· Вовчакоподібний синдром.

Метаболічні розлади та поруше= ння трофіки.

· Зниження апетиту.

Лабораторні дослідження.

·   Підвищення рівня креатиніну в крові; гіпонатрі= ємія (може свідчити про розвиток = SIADH).

Побічні реа= кції препарату зазвичай залежать від дози, тому потрібно з обережністю визначати мінімальну ефективну підтримуючу дозу, щоб запобігти або знизити до мінімуму ризик виникнення небажаних ефектів.

 =

Термін прид= атності. 4 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терм= іну придатності, вказаного на упаковці!

 

Умови зберігання.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman";mso-farea= st-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>

В оригіналь= ній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.<= /o:p>

 

Упаковка. <= /span>По 10 табле= ток у блістері, по 2, 3 або 5 блістерів у пачці.

 =

Категорія відпуску. За рецептом= .

 =

Виробник. <= /b>

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробни= чий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний заво= д».

 =

Місцезнаходження виробника та адреса місця= провадження його діяльності.

Україна, 03134, м. Київ, ву= л. Миру, 17.