ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

КОРСАР^®Н ДУО

(СORSAR H DUO)

Склад:=

дію= чі речовини: валсартан, гідрохлоротіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою містить:=

80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, а= бо 160 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, або 160 мг валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду, або 320 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, або 3= 20 мг валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду;

допомiжнi речовини= : целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

плі= вкове покриття: гіпромелоза, тита= ну діоксид (Е 171), поліетиленгліколь.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: двоопуклі таблетки круглої фо= рми від білого до майже білого кольору, вкриті плівковою оболонкою.<= /span>

Фармакотера= певтична група.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систем= у. Комбіновані препарати блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Блокатори рецепторів ангіотензину II та діуретики. Валсартан та діуретики. Код АТХ C0= 9D A03.

Фармакологi= чнi властивості.

Фармакодинаміка.

Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, утворени= й з ангіотензину І з участю ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стим= улює секрецію альдостерону.

Валсартан є активним= і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ_{1<=
/sub>,
які є відповідальними за ефекти ангіотензину ІІ. Збільшені рівні ангіотензи=
ну
ІІ внаслідок блокади АТ₁-рецепторів валсартаном можуть стимулюва=
ти
вільні АТ₂-рецептори, що врівноважує ефект АТ₁-рецепт=
орів.
Валсартан не має жодної часткової активності агоніста щодо АТ₁-рецепторів і має наб=
агато
більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ₁-рецепторами,
ніж з АТ₂-рецепторами. =}

Валсартан не пригніч= ує АПФ, відомий також під назвою кініназа ІІ, який перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефек= тів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювавс= я з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р < 0= ,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6 % порівняно з 7,9 % відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсарта= ном це ускладнення було зафіксовано <= /span> у 19,5 % випадків, а при лікуванні тіази= дним діуретиком – у 19 % випадків, у той час як у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5 % випадків (Р < 0= ,05).

У контрольованих клінічних дослідженнях частота кашлю у пацієнтів, які отримували комбінацію валсартану та гідрохлоротіазиду, становила 2,9 %.

Валсартан не вступає= у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відігр= ають важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Точкою дії тіазидних діуретик= ів є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспортування іонів Na i Cl. Механізм дії тіазидів пов’язаний= з пригніченням насоса Na⁺Cl^-, що, очевидно, відбуваєтьс= я за рахунок конкуренції за місця транспортування Cl^-. Як результат ц= ього, екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої плаз= ми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, вивед= ення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв’язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином = ІІ, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату кал= ію, пов’язану з застосуванням тіазидного діуретика.

Застосування препара= ту пацієнтам із гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після перорального застосування одноразової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4–6 годин. Антигіпертензив= ний ефект зберігається більше 24 годин після прийому одноразової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2–4 тижнів і утримується на досягнутому рівні у процесі тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом ефективніше знижує артеріальний тиск.

Відміна валсартану не призводить до відновлення гіпертензії або інших побічних ефектів.

Валсартан не впливає= на рівень загального холестеролу, тригліцеридів, глюкози в сироватці крові або сечової кислоти у пацієнтів із гіпертензією.

Фармакокінетика.

Валсартан

= Після перорального прийому валсартану максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) досягається протяго= м 2–4 годин. Середня величина абсолютної біодоступності валсартану становить 23 % (діапазон 23 ± 7). У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. Пр= и повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відзначалося. При прий= омі препарату 1 раз на добу кумуляція незначна. Концентрації препарату у плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові.

= При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація – час» (AUC) зменшується на 48 %, а C_max – на 59 %, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату його концентрація у плазмі к= рові як у разі прийому натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення AUC та C_maxне супроводжує= ться клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тобто валсартан можна приймати незалежно від прийому їжі.

Валсартан значною мірою зв’яз= ується з білками сироватки крові (94–97 %), переважно з альбуміном. Рівноважний стан досягається протягом 1 тижня. Об’єм розподілу у період рівноважного ст= ану низький (приблизно 17 л), = що вказує на те, що валсартан значною мірою не розподіляється у тканина= х. Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год), плазмовий клір= енс валсартану відносно повільний (приблизно 2 л/год). .

= Валсартан демонструє мультиекспоненційну кінетику розпаду (первинний період напіввиведення < 1 години, кінцевий (бета) період напіввиведення – приблизно 9 год= ин). Валсартан виводиться переважно з калом (приблизно 83 % дози) та сечею (приблизно 13 % дози), здебільшого у незміненому вигляді. Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, а нирковий кліренс — 0,62 л/год (приблизно 30 % від загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану становить 6 годин.

Гідрохлоротіазид

Всмоктування гідрохлоротіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (t_max_{–
приблизно 2 години). Збільшення середньої AUC є
лінійним і пропорційним дозі в терапевтичному діапазоні. При одночасному
застосуванні гідрохлоротіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і
зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником п=
ри
прийомі натще. Діапазон цих змін незначний і не має клінічної значущості. Абсолютна біодоступн=
ість
гідрохлоротіазиду становить приблизно 70 % після перорального прийому.=
Фармакокінетика
препарату у фазах розподілу і виведення описується загалом як біекспоненцій=
на.
Уявний об’єм розподілу становить 4–8 л/кг. У кровообігу гідрохлоротіазид
зв’язується з білками сироватки крові (40–70 %), головним чином із
сироватковим альбуміном. Накопичення гідрохлоротіазиду в еритроцитах прибли=
зно
втричі перевищує концентрацію у плазмі крові.}

Гідрохлоротіазид виводиться переважно в незміненому вигляді. Гідрохлоротіазид екскретується з плазми крові із середнім періодом напіввиведення 6–15 годин у кінцевій фазі виведення. Жодних змін у кінетиці гідрохлоротіазиду при повторному дозуванні не відбувається; накопичення є мінімальним при дозуванні один раз на добу. Понад 95 % абсорбованої кількості виводиться з сечею в незміненому вигляді.

Валсартан/гідрохлоротіазид

При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду зменшується приблизно= на 30 %. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Проте ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлоротіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо.=

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів

Пацієнти літнього віку

У деяких пацієнтів літнього віку (> 65 рок= ів) системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим. Рівноважні концентра= ції гідрохлоротіазиду є вищими, а системний кліренс значно повільнішим у пацієн= тів літнього віку порівняно з молодими пацієнтами. Тому стан пацієнтів літнього віку, які приймають гідрохлоротіазид, потребує ретельного моніторин= гу.

Пацієнти із порушеннями функції нирок

Згідно з очікуваннями щодо речовини, нирковий клір= енс якої становить лише 30 % від загального плазмового кліренсу, кореляції= між функцією нирок і системною доступністю валсартану не виявлено. Тому пацієнт= ам із порушенням функції нирок корекція дози не потрібна (щодо тяжкої ниркової недостатності див. розділ «Протипоказання»). Дослідження з участю пацієнтів на діалізі не проводи= ли. Однак, оскільки валсартан значною мірою зв’язується з білками плазми крові, його виведення за допомогою діалізу не очікується.

Виведення гідрохлоротіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у прос= віт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінети= ці гідрохлоротіазиду, оскільки цей препарат виводиться лише нирками. При наявності нирков= ої недостатності середні пікові рівні у плазмі крові та значення AUC гідрохлоротіазиду підвищуються, а рівень екскреції в сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю середній період напіввиведення збільшується майже вдвічі внаслідок значного зниження нирков= ого кліренсу. Гідрохлоротіазид піддається виведенню за допомогою діалізу.

Порушення функції печінки

Під час дослідження фармакокінетики з участю пацієнтів з легкою та помі= рною печінковою недостатністю концентрація валсартану була приблизно вдвічі вищо= ю, ніж у здорових добровольців. Дані щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю відсутні. Загалом захворювання печінки з печінковою недостатністю від легкого до помірного ступеня істотно не вплива= є на фармакокінетику гідрохлоротіазиду.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

Наявні дані епідеміологічних досліджень свідчать про кумулятивний дозозалежний зв’язок між експозицією гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження включало 71533 випадки базальноклітинної карциноми (з них 1430833 особи з контрольної групи) і 8629 випадків плоскоклітинної карциноми (з них 172462 особи з контрольної групи). Високе дозування гідрохлоротіазиду (≥ 50000 мг кумулятивно) було пов’язане зі скоригованим співвідношенням ризиків (OR) 1,29 (95 % Cl: 1,23–1,35) для базальноклітинної карциноми та 3,98 (95 % Cl: 3,68–4,3= 1) для плоскоклітинної карциноми. Кумулятивна залежність доза – відповідь спостерігалася як при базальноклітинній карциномі, так і при плоскоклітинній карциномі. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губ і застосуванням гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губ були зіставлені з 630= 67 контрольними групами населення з використання стратегії вибору ризику. Кумулятивна залежність доза – відповідь була продемонстрована зі скоригован= им OR 2,1 (95 % Cl: 1,27–2,6), збільшуючись до OR 3,9 (3,0–4,9) при застосуванні високої дози (~25000 = мг) і OR 7,7 (5,7–10,5) при застосуванні найвищої дози (~100000 мг). Наприклад, сукупна доза 100000 мг відповідає щоденному застосуванню визначеної дози 25= мг протягом періоду більше 10 років.

Клінічні характеристики.=

Показання.

КОРСАР^® Н ДУО застосовувати для лікування легкої та помірної есенціальної артеріальної гіпертензії у пацієнтів, тиск крові яких відповід= но не регулюється монотерапією.

<= /b>

Протипоказання.

-        Підвищена чутливість до будь-= якого з компонентів лікарського засобу КОРСАР^® Н ДУО або до інших похі= дних сульфонамідів;

-     тяжкі порушення функції печін= ки, цироз печінки та холестаз;

-     анурія;

-     рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія;

-        одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам = із цукровим діабетом (І та ІІ типу) або порушеннями функції нирок (ШКФ &l= t; 60 мл/хв/1,73 м²);

-        вагітність, плану= вання вагітності і лактація (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

-     спадковий ангіоневротичний набряк або ангіоневротичний набряк під час попереднього застосування інгібіторів АПФ чи АРА.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.<= /i>=

Взаємодії, пов’язані як з валсартаном, так і з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування не рекомендується

Літій

Обо= ротне підвищення концентрації літію у плазмі крові та прояви токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, ант= агоністів рецепторів ангіотензину II або тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду. У зв’язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію = така комбінація не рекомендується. Оскільки тіазиди знижують нирковий кліренс літію, токсичність літію може посилюватися після застосування препарату КОРСАР^® Н ДУО. Якщо застосування такої комбінації необхідне, рекомендується проводити ретельний моніторинг рівня літію у плазмі крові.

Одночасне застосування вимагає обережності

Інші антигіпертензив= ні препарати

Лікарський засіб КОРСАР^® Н ДУО може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (наприклад, гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, інгібітори АПФ, антагоністи рецепт= ора ангіотензину, β-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, прямі інгібіт= ори реніну та інгібітори зворотного захоплення дофаміну).

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

НПЗЗ або інгібітори ЦОГ-2 можуть послаблювати антигіпертензивний антаго= ністів ангіотензину II (АРА ІІ).

У хворих літнього віку, пацієнтів зі зниженням об’єму циркулюючої крові= (у тому числі в тих, хто отримує сечогінну терапію) або з дисфункцією нирок одночасне застосування НПЗЗ (або інгібіторів ЦОГ-2) з АРА ІІ збільшує ризик= порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Сумісне застосування= цих препаратів вимагає обережності та моніторингу функції нирок.

Взаємодії, пов’язані= з валсартаном

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

У разі одночасного застосування АРА, включаючи валсартан, з іншими лікарськими засобами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, необхідна обережність.

Це пов’язано з підвищеною частотою гіпотензії, втратою свідомості, гіперкаліємією та дисфункцією нирок (включаючи гостру н= иркову недостатність) порівняно з монотерапією. Таким чином, не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, препаратів-блокаторів рецепторів ангіотензину або аліскіреном. Якщо подвійна блокада РААС вважається абсолютно необхідною, лікування повинно проходити л= ише під наглядом спеціалістів і супроводжуватися моніторингом функції нирок, рі= вня електролітів та артеріального тиску.

Одночасне застосування АРА, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом (І та ІІ типу), діабетичною нефропатією або порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) протипоказане.

Одночасне застосуван= ня не рекомендується

Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки, сольові препарати для замісної тера= пії, що містять калій, та інші речовини, які можуть підвищити рівень калію<= /o:p>

Якщо застосування лікарського засобу, який впливає на рівень калію, вва= жається необхідним у поєднанні з валсартаном, рекомендується моніторинг рівня калію= у плазмі крові.

При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати вміст калію в сироватці к= рові (наприклад, калійзберігаючі діуретики, лікарські засоби на основі калію, гепарин), збільшується ризик розвитку гіперкаліємії. У таких випадках лікарський засіб КОРСАР^® Н ДУО, який містить валсартан, слід застосовувати з обережністю та проводити моніторинг рівня калію.=

Транспортер= и

За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом печінкового транспортера захопл= ення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера введення MRP2. Клінічне значення цих даних остаточно невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспорте= ра захоплення (наприклад, рифампіцину, циклоспорину) або транспортера виведення (наприкла= д, ритонавіру) може збільшити системну експозицію валсартану. Слід дотримувати= ся належних заходів безпеки на початку або в кінці супутнього застосування цих лікарських засобів.

Відсутність взаємоді= ї

У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану = не було відзначено клінічно значущих взаємодій валсартану та таких препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлоротіазидним компонентом лікарського засобу КОРСАР^® Н ДУО (див. «Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом»).

Взаємодії, повʼ= язані з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування, що вимагає обережності

Лікарські засоби, застосування яких пов’язано з втратою калію та гіпокаліємією

Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду може посилюватися у разі одночасного застосування калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, адренокортикотропних гормо= нів (АКТГ), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти та = її похідних, антиаритмічних засобів.

Якщо є необхідність у призначенні вищенаведених лікарських засобів з комбінацією гідрохлоротіазиду та валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові. =

Лікарські засоби, що можуть спричиняти розвит= ок індукованої шлуночкової тахікардії типу «пірует»

У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з препаратами, = що можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пір= ует» (torsades de pointes), зокрема з антиаритмічними засобами класу Ia і класу = III та деякими антипсихотичними засобами.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію= у плазмі крові

Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися у разі одночасного прийому таких лікарських засобів як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати та інш= і. Слід з обережністю призначати лікарський засіб КОРСАР^® Н ДУО при трив= алому застосуванні таких лікарських засобів.

Лікарські засоби, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de point= es)

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>-&nb= sp;    Антиаритмічні препар= ати Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).=

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>-&nb= sp;    Антиаритмічні препар= ати ІІІ класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід).<= /span>

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>-&nb= sp;    Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперид= ол, дроперидол).

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>-&nb= sp;    Інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).

У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).
Глікозиди наперстянк= и

Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагні= ємія може виникнути як небажаний ефект, що спричиняє розвиток серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

Солі кальцію та віта= мін D

Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, одночасно з вітаміном D або солями кальцію = може спричинити підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Одночасне застосування тіазидних діуретиків із солями кальцію може спричинити гіперкальціємію у пацієнтів, схильних до гіперкальціємії (наприклад, у пацієнтів із гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями або опосередкованими вітамін= ом D станами), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

Антидіабетичні препа= рати (пероральні антидіабетичні препарати та інсулін)

Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного препарату може бути необхідною.

Слід з обережністю застосовувати метформін через ризик лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з гідрохлоротіазидом.

β-блокатори та діазоксид

Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид= , з                          β-блокатора= ми підвищує ризик виникнення гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіа= зид, можуть посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Лікарські засоби, які застосовують при лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопурино= л)
Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у плазмі крові. Мо= же виникнути необхідність збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, мо= же збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні зас= оби (наприклад, атропін, біпериден)

Біодоступність тіазидних діуретиків може бути збільшена антихолінергічн= ими засобами, імовірно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості випорожнення шлунка. З іншого боку очікується, що прокінетики, та= кі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність тіазидних діуретиків.

Амантадин=

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, збільшують ризик небажаних ефектів, спричинених амантадином.

Іонообмінні смоли

Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, знижується під впливом холестираміну або колестиполу. Це може зумовити субтерапевтичні ефекти тіазидних діуретиків. Однак зменшення у часі прийому гідрохлоротіазиду та смоли таким чином, щоб гідрохлоротіазид приймати не менше ніж за 4 години до або через 4–6 годин після прийому смол= и, зводить до мінімуму ризик взаємодії.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин)<= /p>
Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, посилюють дію похідних кураре.

Циклоспорин

Одночасне застосування з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурик= емії та ускладнень, подібних до подагри.

Алкоголь, анестетики= та седативні препарати

У разі одночасного застосування тіазидних діуре= тиків із препаратами, що також можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад, за рахунок зниження симпатичної діяльності центральної нервової системи або пр= ямої вазодилатації), може потенціювати ортостатичну гіпотензію.

Метилдопа=

Отримані окремі повідомлення про гемолітичну ан= емію у пацієнтів, яким призначали одночасне лікування метилдопою та гідрохлоротіазидом.

Карбамазепін

У пацієнтів, які отримують гідрохлоротіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутися гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції і спостерігати нале= жним чином за їхнім станом.

Контрастні речовини,= що містять йод

У разі спричиненої діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекват= не поповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням.

Пресорні аміни

Гідрохлоротіазид може зменшув= ати реакцію на пресорні аміни, такі як норадреналін. Однак клінічна значущість цього ефекту достатньо не встановлена, щоб виключити їх застосування.<= /o:p>

=

Особливості застосування.=

Зміни електролітів

Калій

Тіазидні діуретики можуть спричинити гіпокалієм= ію або ускладнювати вже наявну гіпокаліємію.

Рекомендується корекція гіпокаліємії перед поча= тком терапії тіазидами. Сумісна гіпомагніємія може спричинити гіпокаліємію, більш складну для корекції.

Оскільки КОРСАР^® Н ДУО містить антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ, слід дотримуватись обережності при сумісному застосуванні препарату КОРСАР^®Н ДУО із солями калію, = калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин). Повідомлялося про випадки гіпокаліємії під час лікування тіазидними діуретиками. Рекомендується регулярно перевіряти вміст калію та магнію в сироватці крові у пацієнтів зі станами, що включають посилену втрату калію.= У всіх пацієнтів, які застосовують тіазидні діуретики, необхідно перевіряти баланс електролітів.

Пацієнти з дефіцитом= в організмі натрію та/або обʼєму циркулюючої крові (ОЦК)

Лікування тіазидними діуретиками часто пов’язан= е з виникненням гіпонатріємії або із загостренням уже наявної гіпонатріємії і гіпохлоремічного алкалозу. Це може супроводжуватися неврологічними симптома= ми (блювання, сплутаність свідомості, апатія). Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції гіпонатріємії. Також необхідно регулярно контролювати концентрацію натрію в сироватці крові.

Тіазиди посилюють виведення магнію із сечею, що= в результаті може призвести до гіпомагніємії.

У пацієнтів з тяжким ступенем дефіциту натрію та/або ОЦК в організмі, наприклад = у тих, хто отримує високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку застос= ування лікарського засобу КОРСАР^® Н ДУО може спостерігатися симптоматич= на гіпотензія. Тому перед початком терапії цим лікарським засобом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та /або ОЦК.

У разі гіпотензії пацієнта слід перевести у положення лежачи і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію сольов= ого розчину. Лікування можна продовжувати одразу ж після стабілізації артеріаль= ного тиску.

Кальцій

Тіазидні діуретики зменшують екскрецію кальцію в сечі та можуть спричинити підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Тіаз= идні діуретики потрібно застосовувати лише після корекції гіперкальціємії або лікування станів, що її спричиняють. Регулярно слід контролювати концентрац= ію кальцію в сироватці крові.

Стеноз ниркової арте= рії

Лікарський засіб КОРСАР^® Н ДУО слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, оскільки у так= их пацієнтів може збільшуватися рівень сечовини крові та креатиніну плазми кро= ві.

Порушення функції ни= рок

Для пацієнтів із легкими та помірними порушення= ми функції нирок (кліренс креатиніну         =     ≥ 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне.

Потрібно з обережністю застосовувати КОРСАР^® Н= ДУО при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/х= в). Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічними порушеннями функції нирок. Вони неефективні як монотерапія при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ˂30 мл/хв), але їх можна застосовувати з належною обережністю у комбінації з петльовими діуретиками навіть пацієнтам із кліре= нсом креатиніну ˂ 30 мл/хв.

Пацієнтам із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ˂ 60 мл/хв) супутнє застосування препаратів-блокаторів рецепторів ангіотензину, у тому числі лікарського засобу КОРСАР^®= Н ДУО або інгібіторів АПФ, з аліскіреном протипоказане.

Немає досвіду застосування валсартану пацієнтам із кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну ˂ 10 мл/хв) або пацієнтам, які проходять діаліз.

Трансплантація нирок=

На даний час немає даних щодо безпеки застосування лікарського засобу пацієнтам, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

Порушення функції печінки

Необхідна обережність при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки. Для пацієнтів із незначними і помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак лікарський засіб КОРСАР^® Н ДУО слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки істотно не змінюють фармакокінетичні параметри гідрохлоротіазиду.

Тіазиди можуть спричиняти дис= баланс електролітів, печінкову енцефалопатію та гепаторенальний синдром. Таким чин= ом, лікарський засіб КОРСАР^®Н ДУО слід призначати таким пацієнтам л= ише після вивчення співвідношення ризику і користі та моніторингу клінічних і лабораторних показників. Лікарський засіб КОРСАР^® Н ДУО протипок= азаний пацієнтам із біліарним цирозом або холестазом.

Ангіоневротичний наб= ряк

Виникнення набряку Квінке (у = тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводило до обструкції дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика) спостерігалося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому чис= лі й при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи інгібітори АПФ. У разі розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити. Протипоказане повторне застосування лікарського засобу КОРСАР^® Н ДУО.

Ангіоневротичний набряк кишечнику

Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику у пацієнтів, які застосовували блокатори рецепторів ангіотензину II, включаючи валсартан (= див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів спостерігався біль у животі, нуд= ота, блювання та діарея. Симптоми минали після відміни блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо діагностовано ангіоневротичний набряк кишечнику, застосування валсартану слід припинити та розпочати відповідний моніторинг = до повного зникнення симптомів.

Системний червоний вовчак

Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчака.

Інші метаболічні порушення

Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати рівень холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти в сироватці крові, що може загострити гіперурикемію та призвести до подагри. Тому лікарський засіб КОРСАР^{®
Н ДУО не рекомендується застосовувати пацієнтам із гіперурикемією та/або
подагрою. Для пацієнтів із цукровим діабетом може потребуватися корекція
дозування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів. Тіазидні препар=
ати
можуть зменшувати екскрецію кальцію із сечею та спричинити непостійне та
незначне підвищення рівня сироваткового кальцію при відсутності порушень
метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про наявність у
пацієнта фонового гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидних
препаратів перед проведенням тестів, щодо оцінки функції паращитовидних зал=
оз.}

Загальні рекомендаці= ї

Слід дотримуватися обережності при застосуванні лікарського засобу пацієнтам із підвищеною чутливістю до і= нших антагоністів рецепторів ангіотензину II в анамнезі. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду більш імовірні у пацієнтів з алергією та астмою.=

Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома

Сульфонаміди та їхні похідні можуть спричиняти = ідіосинкразичні реакції, що можуть призвести до хоріоїдального випоту зі скотомою, транзито= рної короткозорості та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гостру втрату зору або біль в очах і зазвичай виникають протягом кількох годин або тижнів після початку лікування. Нелікована закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Первинне лікування полягає в негайному припиненні прийому препарату. Якщо внутрішньоочний тиск залишається підвище= ним, слід розглянути можливість негайного медикаментозного лікування або хірургічного втручання. Фактори ризику розвитку закритокутової глаукоми включають алергію на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі.

Пацієнти із серцевою недостатністю, попереднім інфарктом міокарда
У пацієнтів, у яких функція н= ирок залежить від активності РААС (наприклад, пацієнти із серйозною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину може бути пов’язано з олігурією та/або прогресуючою азотемією,= а в окремих випадках – із гострою нирковою недостатністю та летальним наслідком. Оцінка стану хворих із серцевою недостатністю або після інфаркту міокарда повинна завжди включати оцінку функції нирок.

Фертильність

Немає інформації про вплив валсартану на фертильність людини. Дослідження на щурах не показали будь-якого впливу валсартану на фертильність.

Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв’язано= го з білками йоду у плазмі крові.

Гідрохлоротіазид здатний підвищувати концентрац= ію вільного білірубіну в сироватці крові.

Немеланомний рак шкі= ри (НМРШ)

Підвищений ризик НМРШ (базальноклітинна карцино= ма і плоскоклітинна карцинома) зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлоротіазиду спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях, що базуються на дансько= му національному реєстрі раку. Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може бути потенційним механізмом розвитку НМРШ.

Пацієнти, які приймають гідрохлоротіазид, повин= ні бути поінформовані про ризик НМРШ. Рекомендовано регулярно перевіряти шкіру таких пацієнтів на наявність нових уражень і негайно повідомляти лікаря про будь-які підозрілі зміни шкіри.

Можливі профілактичні заходи з метою мінімізації ризику розвитку раку шкіри, такі як обмеження впливу сонячних променів та ультрафіолетових променів, при впливі сонячного світла рекомендовано використання адекватного захисту. Підозрілі ураження слід негайно вивчити, включаючи проведення гістологічних досліджень, біопсій. Застосування гідрохлоротіазиду також має бути переглянуте у пацієнтів, які перенесли НМР= Ш.

Гідрохлоротіазид <= /span>

Гостра респіраторна токсичність

Повідомлялося про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром = (ГРДС), після прийому гідрохлоротіазиду. Н= абряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прий= ому гідрохлоротіазиду. На початку захворювання симптоми включають задишку, гаря= чку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, слід припини= ти застосування препарату та провести відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід призна= чати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.<= /o:p>

Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю РААС

У пацієнтів, функція нирок яких може залежати в= ід активності РААС (наприклад, у пацієнтів із тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ пов’язане з олігурією та/або прогресуючою азотемією і рідко – з гострою нирковою недостатністю. Застосув= ання лікарського засобу КОРСАР^® Н ДУО хворим із тяжкою хронічною серц= евою недостатністю не обґрунтовано.

Оскільки не може бути виключено, що через пригнічення РААС застосування лікарського засобу КОРСАР^®Н ДУО т= акож може бути пов’язано з порушеннями функції нирок, препарат не слід застосову= вати таким пацієнтам.

Первинний гіперальдостеронізм

Не слід застосовувати лікарський засіб КОРСАР® Н ДУО пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх ренін-ангіо= тензинова система не активована.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМ)<= /o:p>

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, пр= изначення лікарського засобу КОРСАР^® Н ДУО пацієнтам зі стенозом аортально= го та мітрального клапана або ГОКМ потребують особливої обережності.

Фоточутливість<= /o:p>

Повідомлялося про випадки виникнення реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Як= що реакція фоточутливості виникає під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування діуретичного препарату вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.

Вагітність

У період вагітності не слід розпочинати застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, якщо тіль= ки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним. Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернат= ивні види антигіпертензивного лікування, що мають встановлений профіль безпеки д= ля застосування у період вагітності. При виявленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити і у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/до= зу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Застосуванн= я у період вагітності або годування груддю.=

Вагітність=

Валсартан

Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхід= но негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для засто= сування вагітним.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протягом ІІ та                           ІІІ триместрів вагітності спричиняє у = людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ застосовували з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю нирок та черепа.

Немовлята, матері яких прийма= ли антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлорот= іазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності обмежений, особливо протягом І триместру. Дослідження на тварина= х є недостатніми. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлоротіазиду передбачається, що його застосування протягом II та III триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і спричинити у плода та новонароджен= ого такі ефекти як жовтяниця, порушення електролітного балансу і тромбоцитопені= я.

Лікар, який призначає препарат, що діє на РААС, повинен інформувати жінку про потенційні ризики у період вагітності.

З огляду на механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ ризик ембріональних захворювань та захворювань плода не може бути виключений. Згідно з ретроспективними даними, застосування інгібіторів= АПФ у І триместрі пов’язане з потенційним ризиком вроджених дефектів. Крім того, були зареєстровані ураження у плода та летальний наслідок у зв’язку з застосуванням протягом ІІ та ІІІ триместру препаратів, які безпосередньо впливають на РААС. У людей фетальна ниркова перфузія, яка залежить від розвитку РААС, починається протягом ІІ триместру. Таким чином, ризик, пов’язаний із лікуванням валсартаном, вищий протягом II та III триместру вагітності. Були повідомлення про спонтанні аборти, олігогідрамніон та дисфункцію нирок у новонароджених, коли вагітні жінки випадково приймали валсартан.

Новонароджені, які піддавалися впливу препарату внутрішньоутробно, потребують ретельного контролю діурезу, показників гіперкаліємії та артеріального тиску. Якщо необхідно, вжити відповідних медичних заходів (наприклад, провести регідратацію), щоб видалити препарат з кровообігу.

Внутрішньоутробний вплив тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може спричинити жовтяницю або тромбоцитопенію у плода та новонародженого або інші побічні реакції, які спостерігалися у дорослих.

Період годування груддю

У дослідах на тваринах (щурах) валсартан проникав у грудне молоко. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту та виділяється з грудним молоком. Немає досліджень з участю жінок, які годують груддю, тому лікування лікарсь= ким засобом КОРСАР^® Н ДУО н= е слід проводити у період годування груддю.

Якщо застосування препа= рату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щ= одо застосування валсартану протягом періоду годування груддю. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту та у грудне молоко людини в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах спричиняють діурез, що може пригнічувати продукуван= ня молока. Протягом періоду годування груддю бажано використовувати альтернати= вні методи лікування з краще встановленим профілем безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеної дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

На початку застосування лікарського засобу (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку, з огляду на те, що іноді може виникнути запаморочення або втома. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.=

=

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза лікарського засобу КОРСАР^® Н ДУО – 1 таблетка 80 мг/12,5 мг на добу.

При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3–4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозування 1 таблетка 160 мг/12,5 мг= на добу. Таблетки 160 мг/25 мг слід призначати пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 160 мг/12,5 мг. Якщо і далі п= ри застосуванні таблеток 160 мг/25 мг артеріальний тиск знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320= мг/12,5 мг. Таблетки 320 мг/25 мг слід призначати пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320 мг/12,5= мг.

Максимальна добова доза стано= вить 320 мг/25 мг.

У разі відсутності ефекту піс= ля застосування препарату КОРСАР^® Н ДУО протягом 8 тижнів необхідно розглянути застосування додаткового або альтернативного лікарсько= го засобу.

Максимальний антигіпертензивн= ий ефект досягається протягом 2–4 тижнів. Для деяких пацієнтів може бути необх= ідно 4–8 тижнів лікування.

Лікарський засіб КОРСАР^®= Н ДУО можна приймати незалежно від вживання їжі. Таблетки слід запивати невел= икою кількістю води.

Особливі групи па= цієнтів

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Для пацієнтів з нирковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. У зв’язку з тим, що КОРСА= Р^® Н ДУО містить гідрохлоротіазид, він протипоказаний пацієнтам з анурією, а у разі застосування пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креати= ніну < 30 мл/хв) потрібна особлива обережність.

Немає даних щодо застосування валсартану пацієнтам з кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) та пацієнтам, яким застосовують діаліз.

Пацієнти з порушеннями функції печінки

Для пацієнтів з печінковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. У зв’язку з тим, що КОРСА= Р^® Н ДУО містить гідрохлоротіазид, його необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з печінковою недостатністю. У зв’язку з тим, що КОРСАР^{® Н
ДУО містить валсартан, він протипоказаний пацієнтам з біліарним цирозом або
холестазом.}

Доза валсартану для пацієнтів з легкою та помір= ною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу не повинна перевищувати 80 мг.

Пацієнти літнього віку

Лікарський засіб КОРСАР^® Н ДУО можна застосовувати пацієнтам будь-якого віку.

<= /p>
Діти.
Лікарський засіб КОРСАР^® Н ДУО не рекомендується для застосування дітям віком до 18 років у зв’язку з відсутністю даних щодо безпеки та ефективності.

Передозуван= ня.

Симптоми

Передозування валсартаном може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії, що, у свою чергу, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної н= едостатності та/або шоку. Крім того, через передозування гідрохлоротіазиду можуть виника= ти такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія та електролітні порушен= ня, пов’язані із серцевими аритміями та м’язовими спазмами.

Найхарактернішими ознаками передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень аз= оту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Лікування

У всіх випадках передозування потрібно вжити загальних підтримувальних заходів, зокрема проводити моніторинг стану паціє= нта та заходи для стабілізації серцево-судинної функції. Терапевтичні заходи за= лежать від того, як давно була прийнята велика доза препарату, а також від тяжкості симптомів, при цьому першочерговим завданням є нормалізація гемоциркуляції.=

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.=

При артеріальній гіпотензії с= лід покласти пацієнта у горизонтальне положення та невідкладно забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом внутрішньовенного введення ізотонічного сольового розчину.

Валсартан не можна вивести з організму за допом= огою гемодіалізу внаслідок його зв’язування з білками плазми крові, але для виведення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз є ефективним.=

Побічні реакції.

Нижчезазначені небажані реакції спостерігалися в ході 5 контрольованих клінічних досліджень з участю 7616 пацієнтів, 4372 з = яких отримували валсартан у комбінації з гідрохлоротіазидом.<= /p>
Частоту небажаних побічних реакцій визначено та= ким чином: дуже часто (1/10), часто (1/100, < 1/10), нечасто (1/1000, < 1/100), рідко (1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можна оцінити на основі доступних даних). У межах кожної групи= за частотою небажані реакції наведені у порядку зменшення тяжкості.=

Небажані ре= акції валсартану/гідрохлоротіазиду

Інфекції та інвазії: <= /i>нечасто – в= ірусні інфекції, гарячка.

З боку метаболізму та обміну речовин: нечасто – дегідратація; часто= та невідома – гіпокаліємія, гіпонатріємія.

З боку нервової системи: часто – гол= овний біль, втома, сонливість; нечасто – астенія, запаморочення, безсоння, тривог= а, парестезія; рідко – депресія; частота невідома – синкопе.=

З боку органів зору: <= /i>нечасто – р= озлади зору; рідко – кон’юнктивіт.

З боку орган= ів слуху та лабіринту: нечасто – середній отит, дзві= н у вухах.

З боку серця: нечасто – в= ідчуття серцебиття, тахікардія.

З боку судин: нечасто – н= абряки, артеріальна гіпотензія, гіпергідроз.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:UK'>часто – каш= ель, риніт, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів; нечасто – бронхіт, зади= шка, синусит, фаринголарингеальний біль, сухість у роті; дуже рідко – епістаксис, гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС); частота невідома – некардіоге= нний набряк легенів.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея; нечасто – біл= ь у животі, порушення травлення, нудота, гастроентерит.=

З боку скелетно-мʼязової системи та сполучної тканини: часто – біл= ь у спині, артралгія; нечасто – біль у кінцівках, біль у грудях, біль у шиї, артрит, розтягнення і деформації, судоми м’язів, міалгія.=

З боку ниро= к і сечовидільної системи: нечасто – часте сечовипусканн= я, інфекції сечовивідних шляхів; дуже рідко – порушення функції нирок.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>=

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: часто – ере= ктильна дисфункція.

Загальні порушення: нечасто – п= ідвищена втомлюваність.

Дослідження= : частота невідома – підвищення рівня сечової кислоти у плазмі крові, підвищення рівня білірубіну та креатиніну у плазмі крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня азоту сечовини в крові, нейтропенія.

Зниження рівня калію в сироватці крові більше н= іж на 20 % спостерігалося у 3,7 % пацієнтів, які отримували комбінацію валсарт= ан/гідрохлоротіазид, та у 3,1 % пацієнтів, які отримували плацебо. Підвищення вмісту креатиніну та азоту сечовини в крові спостерігалося відповідно у 1,9 % та 14,7 % пацієнтів, які приймали комбіна= цію валсартан/гідрохлоротіазид, і у 0,4 % та 6,3 % відповідно паці= єнтів, які отримували плацебо в контрольованих клінічних дослідженнях.=

Під час клінічних досліджень у пацієнтів з гіпертензією спостерігалися нижченаведені явища незалежно від причинно-наслідкового зв’язку із досліджуваним лікарським засобом: гіпестез= ія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, розтягнення м’язів, закладеність носа, назофарингіт, біль у шиї, периферичний набряк, закладеність синусових пазух= .=

Нижчеописані реакції були пов’язані з монотерап= ією валсартаном, але не спостерігалися при застосуванні комбінації валсартан/гідрохлоротіазид.

У рідкісних випадках терапія валсартаном може б= ути пов’язана зі зниженням рівня гемоглобіну та гематокриту. У контрольованих клінічних дослідженнях про значне               (> 20 %) зниження гематокриту та рівня гемоглобіну спостерігалося відповідно у 0,8 % та 0,4 % пацієнтів. У 0,1 % пацієнтів, які отримували плацебо, спостерігалося знижен= ня гематокриту або рівня гемоглобіну.

Нейтропенія спостерігалася в 1,9 % пацієнтів, я= кі отримували валсартан, та у 1,6 % пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.<= /span>=

У контрольованих клінічних дослідженнях значне підвищення рівня креатиніну, калію та загального білірубіну в сироватці кро= ві спостерігалося відповідно у 0,8 %, 4,4 % та 6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 1,6 %, 6,4 % та 12,9 % пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.=

У пацієнтів, які отримували валсартан, нечасто спостерігалося підвищення рівня печінкових ферментів.

Немає необхідності проводити спеціальний моніто= ринг лабораторних показників у пацієнтів з есенціальною гіпертензією, які отриму= ють терапію валсартаном.

Нижченаведені реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу: абдомінальний біль у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, судоми м’яз= ів, розтягнення м’язів, нудота, закладеність носа, застійні явища у навколоносо= вих пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакіурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфе= кції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією.

У постмаркетинговий період були повідомлення про синкопе і про дуже рідкісні випадки ангіоневротичного набряку, висипу, втра= ти свідомості та інших реакції гіперчутливості, таких як сироваткова хвороба та васкуліт, а також про випадки дисфункції нирок. Повідомлялося про бульозний дерматит, частота виникнення якого невідома.Додаткова інформація щодо окремих компонентів

Небажані реакції, що виникали при застосуванні валсартану та гідрохлоротіазиду окремо, можуть бути потенційними небажаними ефектами також і при застосуванні комбінації валсартан/гідрохлоротіазид, на= віть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Небажані реакції при застосув= анні валсартану

З боку кров= і та лімфатичної системи: частота невідома – зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту; дуже рідко= - тромбоцитопенія.=

З боку імунної системи: частота невідома – інші реакції гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу.

З боку метаболізму та обміну речовин: ча= стота невідома – підвищення рівня калію у плазмі крові, гіпонатріємія.= =

З боку орган= ів слуху та лабіринту: нечасто – вестибулярне запаморочення (вертиго).

З боку судин: частота невідома – васкуліт.

З боку шлунк= ово-кишкового тракту: нечасто – біль у животі; рідко – гастроентерит; дуже рідко – ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку гепатобіліарної системи: частота невідома – підвищення показників функції печінки.

З боку шкір= и та підшкірних тканин: частота невідома – свербіж, бульозний дерматит;= нечасто – набряк, висип.

З боку нирок і сечовидільної системи: частота невідома – ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність= .=

З боку скелетно-мʼязової системи та сполучної тканини: часто – арт= ралгія.=

З боку нервової системи: нечасто – а= стенія, безсоння, запаморочення; рідко – невралгія.=

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто – з= ниження лібідо.

З боку серця: дуже рідко – серцева аритмія.

Є повідомлення про один випадок ангіоневротично= го набряку.

Реакції, що спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу незалежно від їхнього причинно= го зв’язку із досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діар= ея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фа= рингіт, риніт, синусит, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.=

Небажані реакції при застосув= анні гідрохлоротіазиду

Гідрохлоротіазид широко застосовують протягом багатьох років, часто у вищих дозах порівняно з тими, які містяться у лікар= ському засобі КОРСАР^® Н ДУО. Нижчезазначені небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримув= али тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид як монотерапію.=

З боку метаболізму та обміну речовин: дуже часто – збільшення рівня ліпідів крові, гіпокаліємія; часто – гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія, зниження апетиту; рідко – гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення метаболізму у хворих на цукровий діабет; дуже рідко – гіпохлоремічний алкал= оз.=

З боку кров= і та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія, інод= і з пурпурою; дуже рідко – агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку; частота невідома – апластична анемія.= =

З боку імунної системи: дуже рідко = – некротичний васкуліт, реакції гіперчутливості.=

З боку психіки: рідко – деп= ресія, порушення сну.

З боку нервової системи: рідко – гол= овний біль, запаморочення, парестезія.

З боку органів зору: <= /i>рідко – неч= іткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування; частота невідома – хорі= оїдальний випіт, гостра міопія та гостра закритокутова глаукома.=

З боку серця: рідко – ари= тмія.=

З боку судин: часто – пос= туральна гіпотензія, яка може посилюватися при застосуванні алкоголю, анестетиків, седативних препаратів.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:UK'>дуже рідко = – дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легенів.=

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – легка нудота і блюван= ня; рідко – запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея; дуже рідко – панк= реатит.=

З боку гепатобіліарної систем= и: рідко – вну= трішньопечінковий холестаз або жовтяниця.

З боку шкір= и та підшкірних тканин: часто – кропив’янка та інші види висипу; рідко = – фотосенсибілізація; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри; частота невідома – = мультиформна еритема.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: часто – імп= отенція.=

З боку ниро= к і сечовидільної системи: частота невідома – гостра нир= кова недостатність, ниркові розлади.

Загальні порушення: частота невідома – підвищення температури, втома.

З боку скелетно-мʼязової системи та сполучної тканини: частота невідома – м’язові спазми.

Новоутворення: частота невідома – НМРШ (базальноклітинний та плоскоклітинний рак).

Опис окремих побічних ефектів= та додаткова інформація

Немеланомний рак шкіри (НМРШ) (базальноклітинний рак і плоскоклітинний рак). На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між впливом гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/р= изик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутність ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.<= /o:p>

Упаковка.

Для дозуван= ь 80 мг/12,5 мг, 160 мг/12,5 мг та 160 мг/25 мг: по 10 табл= еток у блістері, по 3 або по 9 блістерів у пачці з картону.

Для дозувань 320 мг/12,5 мг та 320 мг/25 мг: по 10 таблеток у блістері, п= о 3 блістери у пачці з картону.

<= /p>
Категорія відпуску.

За рецептом= .

<= /b>

Виробник.

АТ «Фармак».

Місцезнахо= дження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 04080, м. К= иїв, вул. Кирилівська, 74.