ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

КАРДІОДАРОН-ЗДОРОВ’Я

(CARDIODARON-ZDOROVYE)

Склад= :

діюча речовина: amiodarone<= /span>;

1 мл розчину містить аміодарону гідрохлориду 50 мг;

допоміжні речовини: поліс= орбат-80, спирт бензиловий, кислота хлористоводнева концентрована, вода для ін’єкцій.

Лікар= ська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозо= рий розчин від жовтуватого до зеленувато-жовтуватого кольору.=

Фармакотерапевтична<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-bidi-font-= family: "Times New Roman";mso-fareast-language:AR-SA;mso-bidi-language:AR-SA; mso-bidi-font-style:italic'> група. Кардіо= логічні препарати. Антиаритмічні препарати ІІІ класу. <= /span>Аміодарон<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-la= nguage: RU;mso-bidi-font-weight:bold'>. Код АТХ С01B D01.

Фармакологічні властивості.=

Фармакодинаміка.

Антиаритмічні властивості. Подовження третьої фази потенціалу дії кардіоміоци= тів без впливу на його висоту або швидкість підйому (клас ІІІ за класифікацією = Vaughan Williams). Ізольоване збільшення третьої фази потенціалу дії відбувається за рахунок уповільнення току калію через калієві канали, при цьому жодних змін не відбувається в роботі натрієвих та кальцієвих каналів.

Сповільнення серцевого ритму шляхом зменшення автоматизму синусовог= о вузла. Цей ефект не блокується атропіном.

Неконкурентно блокує альфа= - та бета-адренорецептори.

Уповільнює синоатріальну, передсердну та вузлову провідність, що відбувається інтенсивніше при наявності високої час= тоти серцевих скорочень.

Не впливає на= шлуночкову провідність.

Подовжує рефр= актерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердном= у, вузловому та шлуночковому рівні.

Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.

Відсутність негативного інотропного ефекту. <= /u>

Серцево-легенева реанім= ація у разі зупинки серця, що пов’язана з фібриляцією шлуночків, резистентною до <= span class=3DSpellE>електроімпульсної терапії. Безпеку та ефективність внутрішньовенного введення аміодарону пацієнтам= , у яких поза стаціонаром виникала зупинка серця через шлу= ночкову фібриляцію, резистентну до електроімпульсної те= рапії, вивчали у двох подвійно сліпих дослідженнях: дослідженні ARREST, у якому аміодарон порівнювали з плацебо, та дослідженні ALIVE= , у якому аміодарон порівнювали з лідокаїном.

Первинною кінцевою точкою обох досліджень була кількість пацієнтів, які вижили до моменту госпіталізації для стаціонарного лікування= .

Під час дослідження ARR= EST 504 пацієнти, які перенесли поза стаціонаром зупинку серця внаслідок фібрил= яції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу, резистентної до трьох і більше дефібриляцій та введення адреналіну, були рандомізовані у 2 групи, в одній з яких пацієнтам шви= дко вводили у периферичну вену аміодарон у дозі 300= мг, розведений у 20 мл 5 % розчину глюкози (246 пацієнтів), а в іншій – плацебо (258 пацієнтів). Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на ефективність реанімаційних заходів та госпіталізацію: серед 197 пацієнтів (39 %), які були живі на момент госпіталізації, було 44 % пацієнтів із групи аміо= дарону порівняно з 34 % пацієнтів із групи плацебо (р =3D 0,03).

З урахуванням інших прогностичних факторів скориговане відношення шансів показника виживаності = до моменту госпіталізації у групі аміодарону порів= няно з групою плацебо становило 1,6 (95 % довірчий інтервал: 1,1–2,4; р =3D 0,02). У групі аміодарону порів= няно з групою плацебо спостерігалась вища частота виникнення артеріальної гіпотензії (59 % порівняно з 48 %, р =3D 0,04) та брадикардії (41 % порівняно з 25 %, р =3D 0,004).

Під час дослідження ALI= VE 347 пацієнтів з фібриляцією шлуночків, резистентною до трьох і більше дефібриля= цій, введення адреналіну та повторної дефібриляції, або з рецидивом фібриляції шлуночків після початково успішної дефібриляції рандом= ізували в групу отримання аміодарону (у дозі 5 мг/кг розрахункової маси тіла, розведених у 30 мл 5 % розчину глюкози) і відповідного плацебо, що імітувало лідокаїн, аб= о в групу отримання лідокаїну (1,5 мг/кг у концентр= ації 10 мг/мл) і відповідного плацебо, що імітувало аміодарон = та містило той самий розчинник (полісорбат 80).

Аміодарон статистично = значущо збільшував шанси на ефективність реанімаційних заходів та госпіталізацію у = 347 пацієнтів, включених у дослідження: 22,8 % у групі аміодарону (41 пацієнт із 180) порівняно з 12 % у групі лідо= каїну (20 пацієнтів із 167), p =3D 0,009. З урахуванням інших прогности= чних факторів скориговане відношення шансів показника виживаності до моменту госпіталізації у групі аміодарону порівняно з г= рупою лідокаїну становило 2,49 (95 % довірчий інтервал: 1,28–4,85; р =3D 0,007). Між двома групами лікування не виявлено = жодних відмінностей у кількості пацієнтів, які потребували терапевтичних заходів з приводу брадикардії із застосуванням атропіну або з приводу зниженого артеріального тиску із застосуванням допаміну, а також відмінностей у кількості пацієнтів, які отримували лідокаїн (додатково до лікування, призначеного в межах дослідження). Кількість пацієнтів, у яких після дефібриляції та введення досліджуваного препарату виникала асистолія, в групі лідокаїну (28,9&nbs= p;%) була статистично значущо більшою, ніж в групі аміодаро= ну (18,4 %), р =3D 0,04.

Педіатрична попул= яція. Контрольовані клінічні дослідження аміодаро= ну за участю дітей не проводилися. Водночас, згідно з опублікованими даними, безп= ека застосування аміодарону оцінювалася у 1118 педіатричних пацієнтів з різними типами аритмій.

У рамках = клінічних досліджень дітям застосовували такі дозування препарату:

· = навантажувальна доза 5 мг/кг маси тіла протягом від 20 хвилин до 2 годин;<= /span>

·&nb= sp; підтримувальна доза 10

Фармакокінетика. Кількість внутрішньовенно введен= ого аміодарону= в крові швидко знижується внаслідок насичення тканин та надходження його до рецепто= рів. Максимум активності досягається через 15 хвилин та знижується упродовж 4 го= дин.

Аміодарон в основному метаболізується цитохромом CYP= 3A4, а також цитохромом CYP2C8. Аміодарон і його метаб= оліт дезетиламіодарон є потенційними інгібіторами in vitro цитохрому CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP= 2C8 і CYP2B6. Аміодарон і дезетиламіодарон можуть так= ож пригнічувати транспортні білки, такі як P‑глікоп= ротеїн і органічний катіонний транспортер 2 (OCT2). Одне дослідження показало підвищення концентрації креатиніну на 1,1 % (субстрат OCT2).

Дані in vivo вказують на взаємодію між аміодароном і субстра= тами CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-глікопротеїну.

Педіатрична попул= яція. Контрольовані клінічні дослідженн= я аміодарону за участю дітей не проводилися.

Опубліковані обмежені дані не свідчать про відмінності між фармакокінетичними параметрами у дорослих і дітей.

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-la= nguage: RU;mso-bidi-font-weight:bold'>Доклінічні дані з безпеки. У 2-річному дослідженні канцерогенності у щурів <= span class=3DSpellE>аміодарон призводив до збільшення кількості фолікуляр= них пухлин щитоподібної залози (аденом і/або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях.

Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин запропоновано пояснювати епігенетичним, а не генотоксичним механізмом.

Дослідження на мишах не виявили розвитку карцином, проте при цьому відзначали дозозалежну фолікулярну гіперплазію щитоподібної залози. Вказані ефекти на щитоподібну залозу у щурів і мишей, можливо, були зумовлені впливом аміодарону на синтез і/або вивільнення гормонів щитоподібної залози. Ці дані не мають великої значущості для застосування препарату людям.=

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування препаратом слід розпочинати і, як правило, контролювати лише в умовах стаціонару або під наглядом спеціаліста. =

Аміодарон для внутрішньовенного введення показаний= для лікування тяжких порушень ритму, коли неможливий пероральний прийом препара= ту:

-&nb= sp; передсер= дні- тахіарит= мії

- документально підтверджені симпт= омні шлуночкові аритмії, що призводять до втрати працездатності.

Тахіаритмії

Серцево-легенева реанімація у випадку фібриляції шлуночків, резистентної до електродефібриляції,= у пацієнтів із зупинкою серця.

Ам= іодарон для внутрішньовенного введення можна застосовувати у випадку, ко= ли потрібна швидка відповідь на лікування або коли неможливий пероральний прий= ом препарату.<= /b>

=

Протипоказання. Відома підвищена чутливість до йоду, аміодарону= або до інших компонентів лікарського засобу<= /span>.

Синусова брадикардія, синоатріаль= на блокада, за винятком випадків наявності імплантова= ного кардіостимулятора.

Синдром слабкості синусового вузла (ризик зупинки = синусового вузла), за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Тяжкі порушення атріовентрикулярної провідності, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятор= а.

Гіпертиреоз – оскільки можливе загострення захворювання на фоні прийому аміодарону.

Судинна недостатність (судинний колапс).

Тяжка артеріальна гіпотензія.

ІІ та ІІІ триместри вагітності.<= /p>
Період годування груддю.

Одночасне застосування з препаратами, які можуть спричиняти пароксизмальну = тахікардію типу torsades = de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролеп= тиків і метадону):

- антиаритмічні препарати Iа класу (х= інідин, гідрохінідин, дизопірамід<= /span>);

- антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

- інші препарати, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизапри= д, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного введення, домперидон, дронедарон, еритроміцин для внутрішньовен= ного введення, левофлоксацин, меквітазин, мізоластин, <= span class=3DSpellE>моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин для внутрішньовенного введення, тореміфен, вінкамін для внутрішньовенного введення (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

- телапревір;

- кобіцистат.<= /p>
Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та= є резистентною до зовнішньої електроімпульсної те= рапії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та і= нші види взаємодій.

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-la= nguage: RU'>Антиаритмічні препарати. Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінац= ією потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу torsades de pointes (аміодарон, дизопірамід, хінідинові с= полуки, соталол та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик побічних ефектів з боку серця.

Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негатив= ну інотропну дію, сприяють брадикардії та/або сповільнюю= ть атріовентрикулярну провідність, потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ.

Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу tor= sades de pointes. Цей серйозний тип аритмії може бути спричинений певними лікарськими засобами незалежно від того, чи проявляють вони антиаритмічну дію. Сприятливим фактором є гіпокаліємія (див. підрозділ «Засоби, що можуть сприч= иняти гіпокаліємію»), так само, як брадикардія (див. підроз= діл «Препарати, що сповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть спричинити пароксизмальну тахікардію типу = torsades de pointes, належать, зокрема, антиаритмічні засоби к= ласу Іа, класу ІІІ та деякі нейролептики. Щодо доласетрону, еритроміцину, спіра= міцину та вінкаміну ця взаємодія виникає лише при застосуванні їхніх внутрішньовенних лікарських форм.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу torsades de pointes, зазвичай протипоказане.

Проте це не стосується деяких з таких препаратів, які розцінюються як абсолютно необхідні, тому замість того, щоб бути протипоказаними, вони просто не рекомендуються до застосування у комбінації з іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу torsades de pointes. До них належать:

-&nb= sp;      метадон;

-&nb= sp;      протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин);

-&nb= sp;      нейролептики.

Препарати, що сповільнюють серцевий ритм. Більшість лікарських засобів мож= уть спричиняти брадикардію. Це стосується, зокрема, антиар= итмічних засобів класу Іа, бета-блокаторів, деяких антиаритмічних засобів класу ІІІ, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних засобів.

Вплив аміодарону на інші лікарські засоби. Аміодарон і/або його метаболіт дезетиламіодарон пригнічує CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-глікопротеїн і може збільшити вплив їхніх субстратів.=

У зв’язку з тривалим періодом напіввиведення ам= іодарону взаємодії можуть спостерігатися протягом кількох місяців після припинення прийому аміодарону.

Вплив інших лікарс= ьких засобів на аміодарон. Інгібітори CYP3A4 і CYP2C8 можуть пригнічувати метаболізм аміодар= ону і збільшувати його вплив. Під час лікування аміодароно= м рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»). Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію= типу = torsades de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону, див. нижче «Комбінації, які не рекомендуєть= ся застосовувати»):

- антиаритмічні засоби класу Іа (хіні= дин, гідрохінідин, дизопірамід<= /span>);

- антиаритмічні засоби класу ІІІ (дофетилі= д, ібутилід, соталол);=

-&nb= sp; інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’як= у, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам,= дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного застосування, домперидон, дронедарон, еритроміцин для внутрішньовенного застосу= вання, левофлоксацин, меквітазин<= /span>, мізоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин д= ля внутрішньовенного застосування, тореміфен, вінкамін для внутрішньовенного застосування.

Високий ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу = torsades de pointes.

Телапревір. Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії.<= /p>
Кобіцистат. Ризик посилення небажаних реакцій, викликаних ам= іодароном, через сповільнення метаболізму аміодарону.<= /span>

Комбінації, які не рекомендується застосовувати (див. розділ «Особливості застосування»).
Софосбувір. Одно= часне застосування аміодарону з лікарськими засобами, що містять софосбувір, може спричинити важку симптоматичну брадикардію. Слід застосовувати лише в тому випадку, ко= ли немає альтернативних методів лікування. Ретельний моніторинг рекомендований= при одночасному застосуванні цих лікарських засобів (див. розділ «Осо= бливості застосування»).

Субстр= ати CYP3A4. А= міодарон є інгібітором ферменту CYP3A4 і збільшує концентрації субстратів CYP3A4 в плазмі крові, що може посилювати прояви токсичності цих субстратів.

Циклоспорин. Підвищення концентрації циклоспорину в крові через зниженн= я його метаболізму в печінці з ризиком розвитку нефротоксично= сті. Слід визначати концентрації циклоспорину в кров= і, контролювати функції нирок та коригувати дози під час лікування аміодароном.<= span style=3D'mso-bidi-font-weight:bold'>

Ін’єкц= ійна форма дилтіазему. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної бло= кади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне мон= іторування показників ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання ефектів сповільнення серцевого ритму з можливим летальним клінічним наслідк= ом. Це особливо актуально для бета-блокаторів, які пригнічують адренергічні компенсаторні механізми. Необхідний ретельний клінічний нагляд та безперерв= не моніторування ЕКГ протягом 24 годин після введення пе= ршої дози.

Ін’єкц= ійна форма верапамілу. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної бло= кади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне мон= іторування показників ЕКГ.

Антипаразитарні засоб= и, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин,= пентамідин). Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу torsades de pointes. За можливості слід відмінити один з цих двох препаратів. Якщо неможливо уникну= ти цієї комбінації, необхідно зробити попередню оцінку тривалості інтервалу QT перед призначенням та контролювати показники ЕКГ під час лікування.

Нейрол= ептики, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsades de pointes: амісульприд, хлорпромазин, <= span class=3DSpellE>ціамемазин, дроперидол, <= span class=3DSpellE>флупентиксол, флуфеназин,= галоперидол, левопромазин= , пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол. = Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокре= ма типу = torsades de pointes.

Метадон. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу = torsades de pointes.

Фторхінолони, окрім лев= офлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). = Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокре= ма типу torsades de pointes.

Стимулюючі проносні засоби. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, осо= бливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприя= тливим фактором). Перед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а під час лікування забезпечити моніторування показників ЕКГ і клінічного стану паціє= нта та контроль рівня електролітів.

Фідаксоміцин. Збільшення концентрацій фідаксоміцину в плазмі = крові.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів під час застосування.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується,= що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопрот= еїну буде збільшуватися їхня концентрація у крові.

Препарати наперстянки. <= /span>Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. Якщо застосовують дигоксин, підвищується його рівень у крові через зниж= ення його кліренсу. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження, контроль рівня дигоксину в крові та у разі необхідності − коригування доз дигоксину.

Дабігатран. Підвищення концентрації дабігатрану у плазмі крові з підви= щенням ризику кровотечі. У разі застосування дабігатрану у післяопераційний період потрібен клінічний моніторинг та за необхідності − коригування дози дабігатрану, однак доз= а не повинна перевищувати 150 мг/добу. <= o:p>

Субстрати CYP2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, = які є субстратами CYP2C9, таких як антагоністи вітаміну К або фенітоїн.

Антаго= ністи вітаміну К. Збільшення ефекту антагоніста вітаміну К і підвищений ризик кровотечі. Необхідно частіше контролювати міжнародне нормалізоване відношення (МНВ). Необхідно коригувати дозу антагоніста вітаміну К під час лікування аміодаро= ном і протягом 8&nb= sp;днів після його відміни.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також фосфенітоїн). Підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками передозування, особливо неврологічними (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідні клінічне спостереженн= я, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові = та, можливо, корекція дози.

Флекаїнід (субстрат CYP2D6). Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду внасл= ідок інгібування цитохрому CYP2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором ферменту CYP3A4 і збільшує концентрації субстратів цього цитохрому в плазмі крові, що може посилювати прояви токсичності цих субстратів.

Статини (симвастат= ин, аторвастатин та ловастатин= ). При одночасному застосуванні = аміодарону зростає ризик проявів м’язової токсичності (наприклад = рабдоміолізу), оскільки статини можуть ме= таболізуватися CYP3A4. За необхідності застосування статинів р= азом з аміодароном рекомендується призначати статини, які не метаболізуються<= /span> CYP3A4.

Інші препарати, які метаболізуються під дією CYP3A4 (лідокаїн, сиролімус, такролімус, силденафіл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, кол= хіцин, тріазолам). Аміодарон= є інгібітором ферменту CYP3A4 і збільшує концентрації цих молекул в плазмі крові, що може посилювати прояви токсичності цих речовин.

Лідокаїн. Ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі кров= і, що може спричиняти неврологічні та кардіологічні побічні реакції, через пригнічення аміодароном метаболізму лідокаїну в печінці. Необхідні клінічне спостереження= та контроль ЕКГ, за потреби – контроль концентрації лідок= аїну в плазмі крові та коригування дози лідокаїну пі= д час лікування аміодароном та після його відміни.

Такролімус. Підвищення концентрації такролімусу в крові через пригніче= ння його метаболізму аміодароном. Необхідне визначе= ння концентрації такролімусу в крові, контроль функ= ції нирок та коригування дози такролімусу протягом = одночасного застосування з аміодароном та після його відмін= и.

Бета-б= локатори, крім есмололу та соталолу<= /span>. Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.=

Бета-б= локатори, які застосовуються при серцевій недостатності (бісопро= лол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідн= ості міокарда з ризиком розвитку вираженої брадикардії. Підвищений ризик розвитк= у шлуночкової аритмії, зокрема типу torsades de pointes. Необхідний регулярний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідно= сті (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Необхідно здійснювати моніторинг показників ЕКГ та клінічний моніторинг.<= /p>
Дилтіазем для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріове= нтрикулярної блокади, зокрема у хворих літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріове= нтрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Деякі = макроліди (азитроміцин, <= span class=3DSpellE>кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритм= ії, зокрема шлуночкової тахікардії типу = torsades de pointes. Потрібен контроль ЕКГ та клінічне спостереження під час одночасного застосування цих препаратів.

Засоби= , що можуть спричиняти гіпокаліємію: діуретики<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-la= nguage: RU;mso-bidi-font-weight:bold'> (що спричиняють гіпокал= іємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами), а= мфотерицин В (для внутрішньовенного введення), глюкокортикоїди (для системного застосування), тетракозактид. <= /span>Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокре= ма типу = torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Пер= ед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а під час лікування − забезпечити моніторування<= /span> показників ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне спостереження.

Засоби, що спричиняють брадикардію. Підвищений ризик розвитку шлу= ночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу = torsades de pointes. Слід проводити клінічне спостереження та контроль ЕКГ.

Орлістат. Ризик зниження концентрації аміодарону та його активн= их метаболітів у плазмі крові. Необхідні клінічне спостереження та за потреби – контроль ЕКГ.=

Тамсулозин. Ризик посилення небажаних реакцій, спричинених тамсуло= зином, через пригнічення його метаболізму в печінці. Під час лікування цим інгібіт= ором ферменту та після його відміни за потреби слід проводити клінічний монітори= нг і коригувати дози тамсулозину.

Вориконазол. Збільшення ризику розвитку шлуночкових ар= итмій, особливо torsades de pointes, оскільки може знижуватися метаболізм аміодарону. Необхідний клінічний моніторинг та моніторинг показників ЕКГ, а у разі потр= еби − коригування дози аміодарону.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

Пілокарпін. Ризик надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що спричиняють брадикард= ію).=

Особл= ивості застосування.

Застереження стосовно способу застосування.=

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-la= nguage: RU;mso-bidi-font-style:italic'>Інфузія через центральні вени: тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе, за винятком серцево-легеневої реанімац= ії при фібриляції шлуночків, що резистентна до зовнішньої еле= ктроімпульсної терапії, у пацієнтів з зупинкою серця.

Розчин аміо= дарону слід вводити через центральні ве= ни, оскільки введення через периферичні вени може спричинити місцеві реакції, т= акі як флебіт поверхневих вен. Розчин аміодарону необхідно вводити тільки у вигляді інфузії, оск= ільки навіть дуже повільна внутрішньовенна ін’єкція препарату може посилити прояви артеріальної гіпотензії, серцеву недостатність = або тяжку дихальну недостатність (див. розділ «Побічні реакції»).=

Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, = що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

·        Введення через периферичні вени зазвичай не рекомендується через ризик виникнення гемодинамічних порушень (тяжка артер= іальна гіпотензія, судинна недостатність). Інфузію через центральні вени слід застосовувати завж= ди, коли це можливо.

·        Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності. В іншому разі препарат можна вводити через перифер= ичні вени – найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.

·        Не змішувати з іншими препаратами в одному шприці.

·        Слід якомога швидше забезпечити нагляд за хворим у відділенні інтенсивн= ої терапії з постійним моніторингом артеріального тиску і показників ЕКГ.=

·      = Якщо терапію аміодароном необхідно продовжу= вати, його вводять у вигляді інфузії через центральні= вени з постійним спостереженням за артеріальним тиском та ЕКГ.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Не рекомендується одночасне застосування аміодарону з такими лікарськими засобами: циклоспорин, дил= тіазем (ін’єкційний) або верапаміл (ін’єкційний), певн= і протипаразитарні засоби (галофан= трин, люмефантрин і пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин,= галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол),= фторхінолони (окрім левофлоксаци= ну та моксифлоксацину), стимулюючі проносні, метадон або фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Серцеві розлади.

·        Спостерігалися випадки нової або загострення існуючої аритмії (див. роз= діл «Побічні реакції»).

·   &nb= sp;    Може розвиватися проаритмогенний ефект аміодарону, особливо у разі існування факторів, які сприяють пролонгації QT-інтервалу, таких як застосування деяких комбінацій лікарських засобів та наявність гіпокаліємії (д= ив. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»). Ризик виникнення індукованої лікуванням шлуночкової аритмії при застосуванні аміодарону є нижчим у порівнянні з таким ризиком при застосуванні інших антиаритмічних препаратів у пацієнтів з аналогічним ступенем подовження інтервалу QT.

Тяжкі шкірні реакції. Можуть виникати небезпечні для життя або навіть летальні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса−Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. Якщо у пацієнтів спостерігаються ознаки або симптоми, які вказують на розвиток цих станів (наприклад прогресуюче шкірне висипання з пухирями або ураженням слизових оболонок), необхідно негайно відмінити лікування аміодароном.

Розлади з боку органів зору. У разі зниження гостроти зору або порушення його чіткості слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження із фундоскоп= ією. Виникнення нейропатії зорового нерва або невриту зорового нерва, зумовлених застосув= анням аміодарону, вимагає припинення лікування аміодароном, оскільки продовження лікування може спри= чинити прогресування порушень до сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).

Тяжка брадикардія та порушення серцевої провідності. У пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації = з софосбувіром, спостерігалися випадки виникнення тяжко= ї, потенційно небезпечної для життя брадикардії та порушень провідності. =

Брадикардія зазвичай виникала протягом кількох годин чи кількох днів, проте в окремих випадках симптоми з’являлися пізніше, здебільшого протягом 2 тижнів після початку противірусн= ого лікування гепатиту С.

Пацієнтам, які отримують лікуван= ня препаратами, що містять софосбувір, аміодарон можна застосовувати лише у разі існування <= span class=3DSpellE>непереносності або протипоказання до застосування інш= их антиаритмічних засобів.

Якщо одночасне застосування аміодарону з цими лікарськими засобами є необхідним, пацієнтам рекомендується кардіомоніторинг в умо= вах стаціонару протягом перших 48 годин одночасного застосування цих медичних препаратів. Надалі слід здійснювати моніторинг амбулаторно або проводити самостійний моніторинг частоти серцевих скорочень щодня протягом щонайменше перших 2 тижнів лікування.

З огляду на тривалий час напіввиведення аміодарону= кардіомоніторинг, описаний вище, також необхідно пров= одити пацієнтам, які припинили прийом препарату в останні декілька місяців і мають розпочати лікування медичними препаратами, що містять = софосбувір.

Пацієнтів, які приймають або нещодавно приймали аміодарон у комбінації з мед= ичними препаратами, що містять софосбувір, слід попере= дити про симптоми брадикардії і порушень серцевої провідності, а також рекоменду= вати їм у разі виникнення таких симптомів негайно звернутися за медичною допомог= ою.

Легеневі ефекти. Спостерігалося кілька випадків інтерстиціального пневмоніту при застосуванні ін’єкційного аміодарону. Поява задишки або сухого кашлю, як окремо= , так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість легеневої токсичності, наприклад інтерстиціального пневмоніту, та потребує контролю за станом пацієнта за допомогою рентгенологічних методів обстеження (див. розділ «Побічні реакції»). Крім того, у деяких пацієнт= ів, які лікувалися аміодароном, спостерігалися випа= дки гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після хірургічного втручання, тому під час штучної вентиляції= легенів рекомендовано ретельно спостерігати за станом= таких пацієнтів.

Печінкові ефекти. Протягом 24 годин після початку застосування розч= ину аміодарону може розвиватися тяжка, а іноді й летальна= гепатоцелюлярна недостатність. На початку лікування і= надалі протягом усього курсу лікування аміодароном рекомендовано регулярне моніторування функції п= ечінки (див. розділ «Побічні реакції»)<= /span>.

Допоміжні речовини. Лікарський засіб містить 60 мг бензилового спир= ту в ампулі по 3&nb= sp;мл. Бензиловий сп= ирт може викликати алергічні реакції.

Внутрі= шньовенне введення бензилового спирту призводило до серйо= зних побічних реакцій та летальних випадків у новонароджених («gasping syndrome»). Мінімальна кількість бензилового спирту, що може призвести до проявів токсичності, невідома. У дітей молодшо= го віку існує підвищений ризик таких проявів у зв’язку з накопиченням бензилового спирту.

Великі кількості бензилового спирту слід застосовувати= з обережністю і тільки за нагальної потреби, особливо пацієнтам із порушенням функцій печінки або нирок, вагітним та жінкам, які годують груддю, у зв’язк= у з ризиком накопичення та токсичності (метаболічний ацидоз).=

Щодо впливу під час вагітності та грудного годування див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю».

Застереження. Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією і можуть спровокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію слід усунути до застосування аміодарону.

За винятком екстрених ситуацій, ін’єкційний аміодарон необхідно застосовувати т= ільки в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії за умови постійного моніторингу (ЕКГ, артеріальний тиск).

Анестезія. Перед хірургічним втручанням необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт отримує аміодарон.

Тривале лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов’язаних із загаль= ною або місцевою анестезією, таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об’єму серцевого викиду та порушення провідності.=

Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (є застереження щодо застосування), верапамілом та= дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночк= ів, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Трансплантація. У ретроспективних дослідженнях застосування аміодарону у реципієнтів трансплантата перед трансплантацією серця асоціювалося з підвищенням ризику первинної дисфункції транспл= антата (ПДТ).

ПДТ є небезпечним для життя ускладненням після трансплантації серця, яке проявляється у вигляді дисфункції лівого шлуночка, правого шлуночка або обох шлуночків у перші 24 години після опера= ції трансплантації, коли не може бути ідентифікована ніяка вторинна причина (ди= в. розділ «Особливості застосування»). Тяжка ПДТ може бути необоротною.

Слід розглянути можливість якнайшвидшого призначення альтернативног= о протиаритмічного препарату пацієнтам, які очікують на трансплантацію серця.

Засто= сування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Дослідження на тваринах не виявили жодних тератоге= нних ефектів аміодарону, тому не має підстав очікува= ти виникнення вад розвитку у людини. Всі відомі на сьогодні речовини, які спричиняють вади розвитку у людини, демонстрували тера= тогенність у належним чином контрольованих дослідженнях щонайменше на двох біологічних видах тварин.

На сьогодні немає достатньої кількості клінічних даних для оцінки можливої тератоге= нної дії аміодарону при його застосуванні під час І триместру вагітності.

Оскільки щитоподібна залоза плода починає зв’язувати йод з 14-го тижня вагітності, у разі застосування препар= ату до цього терміну не слід очікувати жодного негативного впливу на щитоподібну залозу плода. Надмірне навантаження йодом при застосуванні аміодарону пізніше цього періоду може спричинити гіпотиреоз у плода, який може бути ви= явлений за допомогою лабораторних аналізів або навіть проявлятися клінічно у вигляді зобу.

Отже, застосування цього лікарсь= кого засобу під час вагітності протипоказане з ІІ триместру.

Оскільки бе= нзиловий спирт проникає через плацентарний бар’єр, великі його кількості слід застосовувати з обережністю і тільки за нагальної потреби у зв’язку з ризик= ом накопичення та токсичності (метаболічний ацидоз).

Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко у концентраціях, що перевищують такі концентрації у плазмі кр= ові жінки. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.

Здатн= ість впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими меха= нізмами. Не застосовне.

=

Спосіб застосування та дози.<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-bidi-font-= family: "Times New Roman";mso-fareast-language:AR-SA;mso-bidi-language:AR-SA'> <= /o:p>

Через особливості лікарської форми препарату слід використовувати концентрації, еквівалентні не менш ніж 2 ампулам на 500 мл. Препарат можна вводити тільки на ізотонічному (5 %) розчині глюкози.

Не розводити препарат 0= ,9&n= bsp;% розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!=

Не змішувати з іншими препаратам= и в одній інфузійній системі.

Аміодарон для внутрішньовенного введення слід застосовувати лише тоді, коли є необхідне обладнання для моніторування серцевої функції, дефібриляції та кардіостимуляції.=

Аміодарон для внутрішньовенного введення можна застосовувати перед проведенням <= span class=3DSpellE>кардіоверсії постійним струмом.

Аміодарон слід вводити через центральний венозний доступ, за винятком випадків проведення серцево-легеневої реанімації при фібриляції шлуночків, резистент= ній до електродефібриляції, у пацієнтів із зупинкою серця. За цих обставин можна використовувати периферичний доступ, якщо немає можливості забезпечити центральний венозний доступ (див. розділ «Особливості застосування»).

Серйозні порушення ритму, за яких пероральний прийом препарату неприйнятний, за винятком випадків проведення серцево-легеневої реанімації при фібриляції шлуночків, резистентній до електродефібриля= ції, у пацієнтів із зупинкою серця:

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-fareast-la= nguage: RU'>Інфузійне введення через центральний вено= зний доступ.
·   &nb= sp;    <= span lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:12.0pt;mso-fareast-font-family:"Times= New Roman"; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>Навантажувальна доза:<= /u> стандартна рекомендована доза препарату становить 5 мг/кг маси тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної інфузії протягом інтервалу часу від 20 хвилин до 2 годин бажано за допомогою інфузомату, і = має бути введена повторно 2 або 3 рази за 24‑годинний період.

Ефект цього лікарського засобу є короткочасним, що робить необхідним продовжувати його введення шляхом інфузії.

·      = <= span lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:12.0pt;mso-fareast-font-family:"Times= New Roman"; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>Підтримуюча доза:<= /i> 10–20 мг/кг на добу (в середньому 600–800 мг на добу, до 1,2 г на добу) в 250 мл розчину глюк= ози протягом кількох днів.

Перехід на пероральну терапію (3 таблетки на добу) необхідно розпочати з першого дня ін= фузійної терапії. Дозу можна збільшити до 4 або навіть 5 таблеток на добу.

Серцево-легенева реанімація при фібриляції шлуночків, резистентній до е= лектродефібриляції, у пацієнтів із зупинкою серця.

При застосуванні лікарського зас= обу у такій ситуації рекомендовано використовувати центральний венозний катетер= (за умови його наявності та готовності); в іншому разі препарат можна вводити ч= ерез периферичні вени, використовуючи по можливості найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.

·        Початкова доза становить 300 мг (або 5 мг/кг маси тіла), що вводиться розведеною у 20 мл 5 % розчину глюкози шляхом швидкої ін’єкції.<= /span>

·        Якщо фібриляція шлуночків зберігається, можна застосувати внутрішньовен= не введення додаткових 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) препарату.<= /span>

·        Не додавати в шприц жодних інших засобів.

Діти.= Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не встановлені. Наявні на цей час да= ні наведені в розділах «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика».

Оскільки розчин для ін’єкцій містять бензиловий спирт, лікарський засіб слід застосовувати= з особливою обережністю новонародженим та дітям віком до 3 років (див. роз= діл «Особливості застосування»).<= /b>

Передозування. Інформації щодо передозування аміодарону при внутрішньовен= ному введенні не існує.
Інформації щодо передозування аміодарону при пероральному застосуванні мало. Повідомлялося про кілька випадків синусової брадикард= ії, шлуночкової аритмії, зокрема пароксизмальної тахікардії= torsades de pointes, та ураження печінки.

Лікування має бути симптоматичним. З огляду на фар= макокінетичні властивості препарату, рекомендується тривале спостереження за пацієнтом та контроль функції серця. Аміодарон і його метаболіти не піддаються діалізу.

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-bidi-font-= family: "Times New Roman";mso-fareast-language:AR-SA;mso-bidi-language:AR-SA'>Побіч= ні реакції. Побічні реакції класифіковані за системами органів та за частотою виникнення: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %, < 10 %); нечасто (≥ 0,1 %; < 1 %); рідко (≥ 0,01 %, < 0,1 %); поодинокі (< 0,01 %); частота невідома (не можна оцінити за доступними даними).

Порушення з боку серц= я.

Часто: брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна.

Нечасто: порушення провідності міокарда= (синоатріальна блокада, атріовент= рикулярна блокада різного ступеня).

Поодинокі: в окремих випадках повідомлялося про виражену брадикардію, а у більш винятков= их випадках − про зупинку синусового вузла, особливо у пацієнтів літнього віку. Проаритмічний ефект.
Частота невідома: пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу torsades de pointes (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та ін= ші види взаємодій»).<= /span>

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту.

Дуже часто: помірні розлади травлення (нуд= ота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зникають після зменшення його дози.=

Часто: запор.

Нечасто: с= ухість у роті.

Частота невідома:= панкреатит / гострий панкреати= т.

Загальні порушення та реакції у місці введен= ня препарату.

Часто: можлива запальна реакці= я, зокрема флебіт поверхневих вен, у разі введення безпосередньо в периферичну вену; реакції у місці введення, зокрема біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, утворення інфільтрату, запалення, флеб= іт та флегмона.

Порушення з боку печі= нки та жовчовивідних шляхів.

Повідомлялося про ураження печінки, що діагностувалися за підвищени= ми рівнями трансаміназ у сироватці крові. Спостері= галися нижчезазначені побічні явища.

Поодинокі:

- зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5= –3 рази вище норми) на початку лікування, яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно;

- гостре ураження печінки зі значним підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іно= ді летальну (див. розділ «Особливості застосування»), що вимагає відміни препарату;
- хронічне ураження печінки під час тривалого лікування (при перораль= ному застосуванні). Гістологічна картина відповідає псевдоа= лкогольному гепатиту. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки виражені не чітко (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів <= span class=3DSpellE>трансаміназ в сироватці крові у 1,5–5 разів понад нор= му), показаний регулярний моніторинг показників функції печінки. У разі підвищен= ня рівнів трансаміназ в крові, навіть помірного, що виникає після лікування препаратом протягом більш ніж 6 місяців, слід підозрювати хронічне ураження печінки. Клінічні порушення та відхилення лабораторних показників від норми зазвичай усуваються після відміни препара= ту, хоча у кількох зареєстрованих випадках ці зміни були необоротними.

Порушення з боку імунної системи.=

Частота невідома: повідомлялося про випадки ангіоневротичного наб= ряку та/або кропив’янки; анафілактичний шок / анафілактоїдна реакція, зокрема шок.

Ендокринні розлади.

Дуже часто: порушення з боку щитоподібної залози: за відсутності яких-небудь клінічних ознак дисфункції щитоподібної залози певна «невідповідність» рівнів гормонів щитоподібної залози (підвищений рівень Т4, нормальний або д= ещо зменшений рівень Т3) не вимагає відміни препарату.=

Часто: порушення з боку щитоподібної залози:

- гіпот= иреоз проявляється класичними симптомами збільшення маси тіла, підвищеної чутливо= сті до холоду, апатії, сонливості. Чітко виражене підвищення рівня ТТГ підтверд= жує цей діагноз. Нормальна функція щитоподібної залози зазвичай відновлюється поступово протягом 1−3 місяців після припинення лікування; відміна препарату не обов’язкова. Якщо застосування аміодарону= має обґрунтовані показання, лікування можна продовжувати у комбінації із за= місною терапією гормонами щитоподібної залози з використанням L‑тироксину, підбираючи дозу залежно від рівня ТТГ;

- гіпер= тиреоз діагностувати значно важче, оскільки його симптоматика є менш вираженою (невелике безпричинне зменшення маси тіла, зниження ефективності антиангінальної та/або антиаритм= ічної терапії). У пацієнтів літнього віку можуть виникати психічні симптоми або прояви у вигляді тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується вираженим зниженням рівня високочутливого ТТГ. У цьому разі слід обов’язково відмінити аміодарон, через 3−4 тижні після чого зазвичай починається клінічне одужання. Потенційно летальні серйозні випадки потребу= ють невідкладного початку належного лікування.

Якщо причиною для занепокоєння є тиреотоксик= оз (як сам по собі, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), то= з огляду на мінливу ефективність синтетичних антитиреоїд= них препаратів можна однозначно рекомендувати лікування кортикостероїдами (1 мг/кг) упродовж досить тривалого періоду (3 місяці). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу, що виникали упродовж кільк= ох місяців після відміни аміодарону.=

Поодинокі: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНАДГ).<= /span>

Порушення з боку нерв= ової системи.

Часто: екстрапірамідний тремор, регресія якого зазвичай відбувається після зниження дози або припинення застосування препарату, ніч= ні кошмари, розлади сну.

Нечасто: периферична сенсорно-моторна нейропатія та/або міопатія, зазвичай оборотні після припинення застосування препарату.=

Поодинокі: мозочкова= атаксія, регресія якої зазвичай відбувається після зниження дози або припин= ення застосування препарату, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль, запаморочення.

Частота невідома: синдром паркінсонізму, паросмія.=

Порушення з боку респ= іраторної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Поодинокі:<= o:p>

-&nb= sp; інтерстиціальний пневмоніт або фіброз,= іноді з летальним наслідком;

- гострий респіратор= ний дистрес-синдром, що, як правило, пов’язаний з інтерстиціальним пневмонітом, в окремих випадках − летальний, іноді − у ранній післяопераційний період (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню). У разі виникнення цієї побічної реакції слід розглянути можливість відміни аміодарону та з’ясувати доцільність призначення кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»);

- бронхоспазм і/або апное у разі тяжкої дихальної недостатності, особливо у хворих на бронхіальну астму.<= o:p>

Порушення з боку шкір= и та підшкірної клітковини.<= /o:p>

Поодинокі: надмірне потовиділенн= я, алопеція.

Часто: екзема.

Частота невідома:

- тяжкі, іноді летальні, шкірні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та синдром Стівенса−Джонсона;

- бульозний= дерматит;

- DRESS-синдром (медикаментозне висипання з еозинофілією та системними симптома= ми).

Розлади з боку органів зору.

Частота невідома: = нейропатія/неврит зорового нерва= , які можуть прогресувати до повної сліпоти.

Порушення з боку судин.

Часто: зазвичай помірне та нетривале зниження артеріального тиску. Повідомлялося про випадки тяжкої артеріальної гіпотензії або колапсу, зокрема у = разі передозування або після дуже швидкого введення.

Поодинокі: припливи жару.

Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Частота невідома: біль у ділянці попереку, біль у спині.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Поодинокі: гемолітична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенія.

Частота невідома: нейтропенія, агранулоцитоз.<= /p>
Розлади з боку психіки.

Часто: зниже= ння лібідо.

Частота невідома: марення (зокр= ема стан сплутаності свідомості), галюцинації.=

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Частота невідома: зниження лібідо.

Порушення з боку обміну речовин= і харчування.

Частота невідома:= зниження апетиту.

Травми, отруєння та ускладнення процедур.

Частота невідома: первинна дисфункція тр= ансплантата після трансплантації серця з потенційним летальним наслідком (див. розділ «Особливості застосування»).

Термін придатності. 2 рок= и.

=

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^χ=
5;С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

=

Несумісність. Застосовувати тільки дозволені розчинники (див. розділ «Спосіб застосування= та дози»).

Упаковка. По 3 мл в ампулах № 10 у коробці; № 5, № 5х2 у блістерах у коробці.

=

Категорія відпуску. За р= ецептом.=

=

Виробник. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОРПОРАЦІЯ «ЗДОРОВ’Я».

<= o:p>

Місцезнаход= ження виробника та адреса місця провадження його діяльності. Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, б= удинок 22.

=