ІНСТРУКЦІЯ

для медичного за= стосування лікарського засобу

МЕТАФІН^® І= С

Склад:=

діюча р�= �човина: methadone;

1 таблетк�= � містить метадону гідрохлориду 5 мг, 10 мг або 25 мг;

допоміжні речовини:= л= актози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, м= агнію стеарат.

Лікарська форма. = Таблетки.

Основ= ні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, плоскоциліндри�= �ної форми з фаскою; на одній поверхні таблетки нанесений товарний зн�= �к підприємства; на таблетках дозуванням 10 мг та 25 мг є риска для поділу.

Фармако= терапевтична група.

Засоби, щ�= � впливають на нервову систему. Засоби, що застосовують�= �я при адиктивних розладах. Засоби, що застосовуються при опіоїдній залежності= .

Код АТХ N07B C02.

�= �армакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Метадон �= � синтетичний опіоїдний аналгетик, дія якого багато в ч= ому подібна до дії морфіну. Метадон діє головним чином на центральну нервову= систему (ЦНС) та органи, що містять гладком’язову мускулатуру. Метадон має �= �налгезуючу та седативну дію, а також про�= �вляє детоксикуючий або підтримувальний ефект= при опіоїдній залежності. Метадон спричиняє абстинентний синдром, якісно п= одібний до того, що виникає при застосуванні морфіну, проте відрізняєть�= �я більш повільним розвитком та меншою вираженістю симптомів, ніж у разі прийом�= � морфіну. Фактично ефекти від застосування метадону такі самі, як і від= інших опіоїдів.

Ознаки ан= алгезії проявляються через 30−60 хвилин після прийому. Метадон є лікарським засобом ду�= �е тривалої дії (36−48 годин).

Фармакокінетика.

При перор= альному застосуванні метадон добре абсорбується= зі шлунково-кишкового тракту, біодоступність становить 80−95 %. У плаз= мі крові виявляється вже через 30 хвилин після прийому= . Максимальна концентрація досягається через 4 години. Період напіввиведення становит= ь 24−36 годин (індивідуальні коливан= ня можуть становити від 10 до 80 годин), що дає змогу застосовувати ліка= рський засіб 1 раз на добу. Через значн�= � індивідуальне варіювання показників часу напіввиведення рівноваж= на концентрація метадону може досягатися через 2−9 днів. Бі= отрансформується у печінці з участю CYP3A4, виводиться з органі= зму у формі метаболітів із сечею та калом.

Клінічн= і характеристики.

Показ�= �ння.

Для деток= сикації при лікуванні опіоїдної залежності (залежні�= �ть від героїну та від інших морфіноподібних наркотиків), а також для = підтримувального лікування хворих на опіоїдну наркоманію.

Больовий = синдром від помірного до сильного, який не купірується ненаркотичними аналгетиками (для таблет�= �к 5 мг, 10 мг).

Проти�= �оказання.=

Підвищен�= � чутливість до метадону гідрохлориду або до будь-якого �= �ншого компонента лікарського засобу.<= /o:p>

Пригніче�= �ня дихання.

Обструкт�= �вні захворювання дихальних шляхів.=

Період за= гострення бронхіальної астми.

Накопиче�= �ня в крові надлишку вуглекислоти.

�= �іарея, асоційована з псевдомембранозним коліто= м, спричиненим цефалоспоринами, лінкоміцином, кліндаміцином, пеніциліна�= �и.

Діарея, с�= �ричинена отруєнням.

Параліти�= �на кишкова непрохідність (включаючи медикаментозно= -індуковану гіпотонію шл= унково-кишкового тракту).

Підвищен�= �й внутрішньочерепний тиск, травми голови.

Феохромо�= �итома.

Одночасне застосування з інгібіторами моноамінокс= идази (МАО) та період протягом 2 тижнів після припиненн�= � їх застосування.

Залежніс�= �ь від неопіоїдних препаратів.

Пацієнти,= залежні від «легких» наркотичних засобів (кодеїн, пе�= �идин та подібні агоністи опіоїдних рецепторів).

Застосув�= �ння під час пологів.

Взаєм�= �дія з іншими лікарськими засобами та інші види= взаємодій.

Індуктори цитохрому Р450 3А4. Застосув�= �ння рифампіцину пацієнтам, які досягли стабілізації при �= �ідтримувальній терапії метадоном, призводить до значного зниження рівня ме= тадону у сироватці крові з появою ознак синдрому відміни.

Застосування фенітоїн�= � (250 мг 2 рази на добу у перший день, а потім 300 мг 1 раз на добу протягом 3−4 днів) пацієнтам, яким пров= одиться метадонова терапія, призводить до зниження конце�= �трації метадону і розвитку синдрому відміни. Ці явища минають після відміни ф= енітоїну. Параметри фармакокінетики метадону після відміни фенітоїну практи�= �но цілком повертаються до початкового рівня.

Призначення метадону р= азом з іншими індукторами CYP3A4 (звіробій, фенобарбітал, = карбамазепін) може призводити до появи симптомів відміни.

Антиретровірусні лікарські засоби (н�= �вірапін, ефавіренц, нелфінавір, ритонавір, абакавір) можуть знижувати конц�= �нтрацію метадону у плазмі крові шляхом прискорення його мет= аболізму у печінці. Повідомляли про синдром відміни у пацієнтів, які отримув�= �ли комбіновану терапію метадоном та деякими антиретровірусними лікарськими = засобами (у т. ч. невірапіном, ефавірензом). Пацієнтів, які отримують пі= дтримувальну терапію метадоном та яким супутньо призначено антиретровірусну те= рапію, необхідно ретельно контролювати н= а предмет появи симптомів синдрому відмін�= �, при необхідності слід відкоригувати дозу метадону. При застосуванні ритонаві= ру і ритонавіру/лопінавіру одночасно з метадоном відзначається зниження концен= трації метадону у плазмі крові. Синдром відміни, однак, при цьому спостерігаєтьс�= � не завжди. Проте застосування цих лікарських засобів у комбінації з метадо= ном вимагає обережності.

Застосування метадону = призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) д= ля зидовудину, що може призводити до токсичних ефектів. Застосування метадон�= � призводить до зменшення площі під кривою «концентрація-час» для диданозин�= � і ставудину. Для диданозину цей ефект більш виражений. При цьому розподіл мета�= �ону істотно не змінюється.

Інгібітори протеаз. Застосуван= ня метадону разом з агенеразою (ампренавіром) призво�= �ить до зниження максимальної концентрації у плазмі крові і площі під к= ривою «концентрація-час» для R-метадону відповідно на 25 % і 13 %. При= одночасному застосуванні метадону та агенерази (ампренавіру) необ�= �ідний ретельний нагляд за пацієнтами для того, щоб не допустити зниження фа�= �тичної дози метадону, особливо якщо при цьому ще застосовувати і ритонавір. З= астосування метадону та агенерази (ампренавіру) призводить до зниження пок�= �зників AUC, максимальної концентрації та мінімальної концентрації для агенера�= �и (ампренавіру) на 30 %, 27 % і 25 % відповідно.

При одночасному застос= уванні вірацепта (нелфінавіру) з метадоном відзначено зміни рівня метад= ону у плазмі крові. Може бути потрібне підвищення дози метадону.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної т= ранскриптази. При одночасному застосуванні метадону з = рескриптором (делавірдином) може бути потрібне зниження дози метадону.

Інгібітори цитохрому Р450= 3А4. Супутнє застосув= ання метадону з препаратами, які інгібують Р450 3А4 (анти-ВІЛ препаратами, макролі�= �ними антибіотиками, циметидином та азольними протигрибковими препаратам= и), знижує кліренс метадону (оскільки метадон біотрансформується у печінц�= � з участю цитохрому Р450 3А4). У резу�= �ьтаті відзначається посилення або пролонгуван= ня його ефектів. При призначенні азольних протигрибкових препаратів (у = ;т. ч. кетоконазолу), макролідних антибіотиків (у т. ч. ер�= �троміцину) може виникнути необхідність у корекції дози метадону. З�= �стосування деяких селективних інгібіторів зворотного захоплення серот= оніну (сертраліну, флувоксаміну) разом з метадоном може призвес= ти до підвищення вмісту метадону у плазмі крові і до появи токсич= них явищ.

Повторне пероральне за= стосування вориконазолу призводить до підвищення максимальної к�= �нцентрації у плазмі крові і площі під кривою «концентрація-час» для фармаколо�= �ічно активного енантіомера метадону (R-метадон) у пацієнтів, які одержують під�= �римувальні дози метадону (30−100 мг 1 раз на добу). Підвищення концентрації метадо�= �у у плазмі крові може призводити до розвитку ток= сичних явищ, пов’язаних із подовженням QT-інтервалу. Може бути по= трібне зниження дози метадону.<= /p>

Грейпфрутовий сік. Існує декіл= ька повідомлень щодо підвищення рівня метад�= �ну у плазмі крові шляхом уповільнення його метаболізму.

Антибактеріальні лікарські засоби=

Рифампіцин. При одночасному засто�= �уванні з рифампіцином може спостерігатися зниження рівня мета�= �ону у плазмі крові та посилення його виведення із сечею. У зв’язку з цим може бути необхідним коригування дози ме= тадону.

Ципрофлоксацин. При супутньому застос�= �ванні метадону та ципрофлоксацину рівень метадону у плазм�= � крові може підвищуватися через інгібування CYP1A2 та CYP3A4, у той час як рівен= ь ципрофлоксацину у плазмі крові може знижуватися. Одночасне застос= ування може призвести до седації, сплутаності свідомості та пригнічення д�= �хання.

Еритроміцин. Одночасне застосуванн= я з еритроміцином теоретично може спричинити підвищення р�= �вня метадону у плазмі крові шляхом уповільнення його метаболізму.=

Флуконазол та кетоконазол. Можуть під�= �ищувати рівень метадону у плазмі крові через упо�= �ільнення його метаболізму.

Протиепілептичні засоби (фенітоїн, фе= нобарбітал, карбамазепін та примідон) індукують метаболізм �= �етадону, що може бути пов’язано із ризиком розвитку синдрому �= �ідміни. Слід розглянути необхідність коригування дози метадону.

Габапентиноїди. Супутнє застосування �= �піоїдів та габапентиноїдів (габапентин та прегабал�= �н) підвищує ризик передозування опіоїдів, пригнічення дихання та летальн= ого наслідку.

Лікарські засоби, які підкислюють або= залужують сечу, можуть впливати на кліренс метадону, яки�= � підвищується при кислому рН сечі та знижується при лужному pH.

Антагоністи Н₂-рецепторів гіста= міну, такі як циметидин, можуть знижувати ступ�= �нь зв’язування метадону з білками плазми крові, унаслідок чого посилюється= дія опіату.

Інгібітори МАО. Одночасне застосування з інгібіторами МАО протипо�= �азане через можливу пролонгацію та посилення пригнічувального впливу метад= ону на дихальну діяльність. Застос= ування інгібіторів МАО необхідно припинити не м= енше ніж за 14 днів перед початком замісної терапії, інакше це може призвес�= �и до розвитку загрозливої для життя пригнічувальної або збуджувальної дії н�= � ЦНС, дихання та кровообіг (див. розділ «Протипоказання»).

Взаємодія з іншими лікарськими засоб�= �ми, що пригнічують діяльність ЦНС.<= span style=3D'mso-ansi-language:UK;mso-bidi-font-weight:bold;mso-bidi-font-style= :italic'> Через можливий розвиток пригнічення дих�= �ння, артеріальної гіпотензії, глибокого седативного ефекту і навіть коми метадон= слід застосовувати з обережністю пацієнтам, яким призначено одночасно три= циклічні антидепресанти, інші наркотичні аналгетики, анестетики, фенот= іазини та деякі інші великі транквілізатори, седативні препарати, сн= одійні лікарські засоби (включаючи бензодіазепіни, хлоралгідрат та хлормет�= �азол), інші препарати, які пригнічують діяльність ЦНС. Анксіолітики, барбітурат= и можуть посилити загальну пригнічувальну дію метадону при супутнь�= �му застосуванні. Антипсихотичні засоби можуть посилювати седативні ефекти та гі= потензивну дію метадону.

Метадон може підвищити= рівень дезипраміну в 2 рази.

Повідомляли, що антиде�= �ресанти, такі як флувоксамін та флуоксетин, можуть підвищ= увати рівень метадону в сироватці крові.

Інші серотонінергічні лікарські засо= би.=

Метадон є слабким інгі�= �ітором зворотного захоплення серотоніну. Існує підвищений = ризик виникнення серотонінового синдрому при одночасному застосуванні м�= �тадону з петидином, інгібіторам= и МАО та іншими серотонінергічними препаратами (із селективними інгібіторами зворотного захоплення серо= тоніну, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, = трициклічними антидепресантами, серотонінергічними протиблювальними за�= �обами, серотонінергічними антимігренозними препаратами та ін.). Сим= птоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану, вегетат= ивну нестабільність, нервово-м’язові порушення та/або розлади з боку шлунково-= кишкової системи.

Алкоголь може посилити седатив�= �у, гіпотензивну дію метадону та його пригнічувальний вплив н= а дихальну діяльність.

Антигістамінні лікарські засоби зі с�= �дативними властивостями (у т. ч. циклізин). Можливі адитивні психо= тропні ефекти; антимускаринові ефекти при застосуванні= високих доз.

Агоністи опіоїдів. Адитивна п�= �игнічувальна дія на ЦНС, дихання та кровообіг.

Антагоністи опіоїдів, змішані агоніс�= �и/антагоністи, часткові агоністи. Пацієнти з героїновою наркоманією або= пацієнти, які одержують підтримувальну метадонову терапію, можу�= �ь відчути появу синдрому відміни при прийомі антагоністів опіоїдів або лікар�= �ьких засобів, що належать до змішаних агоністів/антагоністів. Інтервал між зас= тосуванням бупренорфіну та метадону повинен становити не менше 20 годин. Налок= сон та налтрексон антагонізують аналгетичну дію метадону та його пригніч= увальний вплив на ЦНС та дихальну діяльн�= �сть та можуть спровокувати стрімкий розвиток синдрому= відміни (див. розділ «Передозування»). Бупренорфін та пентазоцин можуть також с= причинити розвиток синдрому відміни.

Канабідіол. Одночасне застосуванн= я канабідіолу може призвести до підвищення концентрації ме�= �адону в плазмі крові.

Антиаритмічні засоби. Метадон уп�= �вільнює абсорбцію мексилетину.

Потенційно аритмогенні лікарські зас= оби. При одночасному застосуванні метадону з&= nbsp;лікарськими засобами, що впливають на серцеву провідність, або з препаратам�= �, які можуть впливати на електролітний баланс, існує ризик серцево-судинних под�= �й (див. розділ «Особливості застосування»). Особливу обережність слі= д проявляти при сумісному застосуванні метадону з лікарськими засобами, які мож�= �ть подовжувати QT-інтервал. Такими лікарськими засобами можуть бути протиа�= �итмічні засоби класів I і III, деякі нейролептики, трициклічні антидепресант= и та блокатори кальцієвих каналів. Сумісне застосування з метадоном лікарс�= �ких засобів, що порушують електролітний баланс, може сприяти подовженню QT-інтерв�= �лу (гіпомагніємія, гіпокаліємія). До таких препаратів належать діуретики, про= носні засоби та зрідка мінералокортикоїди.

Антигіпертензивні засоби, зокрема кл= онідин, празозин, резерпін та урапідил, можуть по= силювати ефект метадону.

α-адренергічні блокатор�= � центральної дії. При одночасному застосув�= �нні метадону з α-адреноблокаторами центральної дії (лофексидином, клонідино= м) існує підвищений ризик виникнення артеріальної гіпотензії, когнітивних еф�= �ктів та появи змін на електрокардіограмі (ЕКГ), включаючи= подовження PR- та QT-інтервалів.

Лікарські засоби, що прискорюють спор= ожнення шлунка. Домперидон та метоклопрамід можуть підвищити швидк�= �сть абсорбції метадону, але не ступінь його абсорбції, шляхом реалізації антаго= ністичної дії щодо опіоїд-індукованого уповільнення спорожнення шлунка. І навпа= ки, метадон може антагонізувати дію домперидону/метоклопраміду на діяльн�= �сть шлунково-кишкового тракту.=

Інші лікарські засоби. Через зниже= ння моторики шлунково-кишкового тракту метадон може в= пливати на інші лікарські засоби.

Тести на вагітність. Метадон �= �оже впливати на результати аналізу сечі на наявні�= �ть маркерів вагітності.

Особл�= �вості застосування.

Метафін^® ІС призначений тіль= ки для перорального застосування. Лікарський засіб не мож�= �а застосовувати для ін’єкцій.

Метадон може викликати= сонливість та пригнічувати свідомість, хоча після заст= осування повторюваних доз може спостерігатися толерантність до цих ефе�= �тів.

Раптове припинення лік= ування метадоном може призвести до син�= �рому відміни, якісно подібного до того, що виникає при застосу= ванні морфіну, проте який відрізняється більш повільним розвитком= та меншою вираженістю симптомів, ніж у разі прийому морфіну.

Якщо після припинення застосування л�= �карського засобу необхідно знову відновити його застосування, то початков= а доза має бути низькою, її підвищення слід проводити повільно, щоб уникнути се�= �йозних токсичних явищ і пригнічення дихання.

При різкому переході з інших опіоїдів= на метадон існує значний ризик пригнічення дихання, тому перехід на зас�= �осування метадону слід проводити з обережністю.

Неповна п�= �рехресна толерантність між метадоном та іншими оп= іоїдами. При тол= ерантності до інших опіоїдів можлива часткова толер= антність до метадону, особливо у пацієнтів, чутливих до інших агоністів о�= �іоїдних рецепторів μ-типу. У разі такої толерантності складно визначити д�= �зу метадону. Відомі летальні випадки при переході на метадон після тривалого �= �астосування інших опіоїдних агоністів.

Високий ступінь опіоїдної толерантно= сті не знімає питання про можливість токсичних явищ при застосуванні метадон�= �.

Взаємодія= з алкоголем і наркотиками. З особливою обережністю слід застосо= вувати метадон пацієнтам із алкогольною залежністю. Метадон чинить а= дитивну дію при застосуванні разом з алкоголем, іншими опіоїдними наркотикам�= �, що мають депресивну дію на ЦНС. Відомі летальні випадки при застосуванн�= � метадону особам, які зловживають бензодіазепінами.

Тривожні �= �тани. Оскільки = Метафін^® ІС, який застосовують особам із толерантніс�= �ю до нього у постійних підтримувальних дозах, не є транквілізат= ором, у пацієнтів, які одержують підтримувальну терапію із застосуванням= цього лікарського засобу, у відповідь на життєві проблеми та стрес розвиваютьс= я тривожні стани зі звичайною симптоматикою. Лікар не повинен плутати �= �і симптоми з абстинентними симптомами і не повинен н�= �магатися лікувати такі стани шляхом підвищення до= зи метадону. Дія метадону при проведенні підтримувальної терап�= �ї обмежена контролем опіоїдних симптомів і не поширюється на зняття т= ривожних станів.

Тр= авми голови і підвищений внутрішньочерепний �= �иск. При травмах голови приг�= �ічення дихання та підвищення тиску спинномозкової рідини, = спричинене застосуванням метадону, можуть проявлятися набагато сильніше (див. розділ «Протипоказання»). Така ж небезпе�= �а існує і у разі інших внутрішньочерепних патологій або при пі�= �вищенні внутрішньочерепного тиску, яке спостерігалось у пацієнтів раніше. Побіч= ні ефекти опіоїдів можуть маскувати справжній клінічний стан пацієнтів із тр= авмами голови.

Бронхіаль= на астма та інші порушення дихання. Через повільн= у кумуляцію метадону у тканинах організму пригніч= ення дихання може не проявлятися повною мірою протягом 1−2 тижнів та може �= �огіршувати перебіг бронхіальної астми шляхом індукції вивільнення гістамі�= �у. Го�= �овна небезпека при застосуванні метадону пол�= �гає у можливому пригніченні дихання. Ця проблема має особливе значення для паціє= нтів літнього віку, ослаблених осіб, а також при гіпоксії або гіперкапнії (див. �= �озділ «Протипоказання»), коли навіть помірні терапевтичні дози метадону можу�= �ь значно зменшити легеневу вентиляцію. Тому метадон слід призначати з особливою= обережністю при станах, що супроводжуються гіпоксією або зниженим �= �ихальним резервом, як при бронхіальній астмі (див. розділ «Протипоказання»), вир�= �женій надлишковій масі тіла, мікседемі, кіфосколіозі, синдромі апное �= �ві сні (див. Порушення дихання, пов’язані зі сно�= �), при пригніченні діяльності ЦНС (див. розділ «Протипоказання»). У цих �= �ацієнтів навіть звичайні терапевтичні дози метадону можуть сприч�= �нити пригнічення дихального центру при одночасному підвищенні опору дихальних �= �ляхів, що може призвести до зупинки дихання. У таких випадках рекомендовано �= �астосовувати неопіоїдні аналгетики, а у разі їх недостатньої ефективності заст= осування метадону можливе лише при забезпеченні належного нагляду за паціє�= �том.

Порушення дихання, пов’яз= ані зі сном. Опіоїди можуть спричинят�= � порушення дихання, пов’язані зі сном, включаючи центральне = апное уві сні, та гіпоксемію під час сну. Ризик розвитку центрального апное у�= �і сні є дозозалежним. Слід розглянути необхідність зниження загальної дози оп�= �оїдів для пацієнтів з центральною формою апное уві сні.

Гіпотензи= вний ефект. Застосув�= �ння метадону може призвести до вираженої артеріально�= � гіпотензії в осіб, у яких порушена здатність до підтримки артеріального ти�= �ку через зниження об’єму крові, або при одночасному застосуванні фенотіазинів а= бо деяких анестетиків.

Застосува= ння в амбулаторних умовах. Застосування метадону може порушува�= �и розумову і фізичну здатність працювати з джерелами підвищеної небезп�= �ки (керування автомобілем, робота з устаткуванням). Метадон, як і інші опіоїд�= �, може спричиняти ортостатичну гіпотензію в амбулатор= них пацієнтів.

Застосува= ння при гострому болю. У разі фізичної травми, при післяопер= аційних болях або в інших випадках гострого болю у пацієнтів, які отримують = замісну терапію метадоном, підтримувальні дози метадону, що застосо= вуються, не будуть забезпечувати ефективну аналгезію. У таких випадках не�= �бхідно призначити аналгетики, включаючи й опіоїди, показані для зняття = аналогічного больового синдрому в інших пацієнтів. Оскільки метадон індуку= є толерантність до опіоїдів, можуть бути потрібні більш високі дози цих ліка�= �ських засобів.

Ризик рец�= �диву у наркозалежних, які одержують підтримува�= �ьну терапію метадоном. Раптове п= рипинення застосування опіоїдів може призвести до = розвитку синдрому відміни. При цьому виникає ризик повернення до нелегальног�= � прийому наркотиків пацієнтом, що слід мати на увазі при оцінці співвідношення �= �изик/користь у разі призначення підтрим�= �вальної метадонової терапії.

Розлади, п= ов’язані із вживанням опіоїдів (зловживання та залеж= ність). Метадон є= опіоїдним аналгетиком із сильним адиктивним потен�= �іалом. Через тривалий період напіввиведенн= я метадон може кумулювати у тканинах організму. Разова доза, що полегшує симпт= оми, при повторюваному прийомі щодня може призвести до кумуляції із можливим �= �етальним наслідком. Як і у випадку з інши= ми опіоїдами, при повторюваному прийомі метадону може роз�= �инутися толерантність, фізична та/або психологічна залежність. Повторюваний прийом лікарського засобу Метафін^® ІС для зняття болю може призвести до розлад�= �в, пов’язаних із вживанням опіоїдів (РВО). Підв= ищення дози опіоїдів та збільшення тривалості їх зас= тосування може збільшити ризик розвитку РВО. Перед початком та під час лікування �= �репаратом Метафін^® ІС слід обговорити з пацієнтом цілі лікуван= ня та схему припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), та= кож слід проінформувати пацієнта про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам слід поре= комендувати звернутися до лікаря у разі появи таких ознак. Зловживання або н= авмисне неправильне застосування лікарського засобу Метафін^® ІС �= �оже призвести до передозування та/або летального наслідку. Ризик розвит�= �у РВО підвищений у пацієнтів із наявністю в особистому або сімейному ана= мнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психо�= �ктивних речовин (включаючи розлади, пов’язані із вживанням алкоголю), у паці�= �нтів, які вживають тютюнові вироби, та у пацієнтів з іншими психічними розладам= и в анамнезі (наприклад, велика депресія, тривожні стани та розлади особистості). П= ацієнти повинні перебувати під належним наглядом для виявлення ознак на= ркозалежної поведінки (наприклад, передчасне звернення пацієнта до лікаря = щодо отримання повторного рецепту). Це включає перегляд супутнього лікування опіоїдами та психоактивними лікарськими= засобами (наприклад, бензодіазепінами). Пацієнтів з ознаками та симптомами РВО с�= �ід направити на консультацію до нарколога.

Толерантність виявляється у тому, що �= �ля підтримки певного ефекту, наприклад аналгетичного, потрібні зрост�= �ючі дози опіоїдів. Фізична залежність проявляється у вигляді синдрому відміни = після раптового припинення застосування опіоїдів або при застосуванні їх антагон= істів. І толерантність, і фізична залежність можливі при тривалій терапії = опіоїдними лікарськими засобами.

При раптовому припиненні терапії мет�= �доном у фізично залежних пацієнтів може розвинутися абстинентний синдром. С= индром відміни характеризується такими ознаками: занепокоєння, підвищене сльозо= виділення, ринорея, підвищена пітливість, відчуття холоду, позіхання, м= іалгія, мідріаз. Можуть розвинутися й інші симптоми: дратівливість, безсоння, б= іль у спині, біль у суглобах, слабкість, анорексія, нудота, блювання, ш�= �ункові коліки, діарея, підвищення артеріального тиску, підвищення частоти = серцевих скорочень, частоти дихання. Таким чином, при тривалому застосуванні �= �етадону раптове припинення його прийому не рекомендується.

Особливос= ті застосування пацієнтам окремих категорій. Метадон слід призначати н= асамперед тим пацієнтам, у яких користь від опіоїдної аналгезії пер= евищує відомі ризики, пов’язані з його застосуванням (порушення серцевої прові�= �ності, пригнічення дихання, зміна психічного статусу, постуральна гіпотен�= �ія).

Метадон слід призначати з обережніст�= � і в низькій початковій дозі ослабленим пацієнтам, пацієнтам літньог�= � віку, пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки або нирок, гіпотиреозом, = гіперплазією передміхурової залози, стриктурою уретри, наднирковозалозною н�= �достатністю. Існує підвищений ризик розвитку енд�= �кринопатії, включаючи гіпоадреналізм та гіпогонадизм, особлив�= � при тривалому застосуванні метадону. З обережністю метадон слід застосовувати �= �ацієнтам з артеріальною гіпотензією, запальними або обструктивними захворюва= ннями кишечнику (див. розділ «Протипоказання»), міастенією гравіс, па�= �ієнтам у шоковому стані. З особливою обережністю метадон слід застосовувати �= �ацієнтам із судомним синдромом.

Пацієнтам із супутніми захворюванням= и повторювані дози метадону слід застосовувати з особливою обережніст�= �. Необхідно також мати на увазі, що застосування метадону може призвести до = пригнічення дихання.

Застосува= ння пацієнтам літнього віку. Як правило, необхідно ретельно підби�= �ати дозу метадону, починаючи з порівняно низьких доз із урахуванням тог= о, що в багатьох осіб літнього віку наявні ті або інші порушення роботи печі�= �ки, нирок та серцево-судинної системи. Пацієнтам літнього віку застосовувати п�= �вторювані дози метадону слід з особливою обережністю.

Застосува= ння пацієнтам із нирковою недостатністю. Метадон слід застосовува�= �и з обережністю пацієнтам із порушеннями функції нирок. �= �ані про безпеку застосування метадону пацієнтам із нирковою недостатністю від�= �утні.

Застосува= ння пацієнтам із порушеннями функції печінки. Метадон слід застосовува�= �и з обережністю пацієнтам із порушеннями функції печінк�= �. Даних щодо застосування метадону у цій групі пацієнтів недостатньо. Проте с�= �ід мати на увазі, що метадон метаболізується у печінці, тому при пору�= �еннях функції печінки з’являється ризик кумуляції метадону у тканинах.

Метадон слід застосову= вати з обережністю пацієнтам з тяжкими ураженнями печінки, �= �скільки метадон може прискорювати виникнення портосистемної енцефалопаті�= � у цих пацієнтів.

Метадон, як і інші опіо�= �ди, може спричинити виражений запор, який є особливо небезпе�= �ним для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому під ча�= � терапії метадоном слід застосовувати заходи для попередження розвитку запорі�= � у цих пацієнтів.=

Застосува= ння пацієнтам із недостатністю надниркових залоз. <= /i>Опіоїдні аналгетики можуть викликати �= �едостатність надниркових залоз, яка має оборотний характер, що вимагає контр�= �лю за станом пацієнта та проведення замісної терапії глюкокортикоїдами. Сим�= �томами недостатності надниркових залоз можуть бути, зокрема, нудота, блювання, вт= рата апетиту, підвищена втомлюваність, слабкість, запаморочення = або низький артеріальний тиск.<= /p>

Знижен= ня рівнів статевих гормонів та підвищення рівня пр= олактину. Тривале застосування оп= іоїдних аналгетиків може бути пов’язано зі зниженням рівнів стат�= �вих гормонів та підвищенням рівня пролактину. Симптоми включають зниження = лібідо, імпотенцію або аменорею.

Вплив на с= ерцеву провідність. Метадон є інгібітором калієвих канал= ів серця і подовжує QT-інтервал. Повідомляли про випа= дки подовження QT-інтервалу та torsades de pointes під час ліку�= �ання метадоном, особливо у високих дозах (> 100 мг/добу). При �= �астосуванні метадону відзначали випадки серйозної аритмії (тр= іпотіння і мерехтіння шлуночків). Найчастіше ці випадки реєстрували при за= стосуванні високих доз метадону (> 200 мг/доб�= �). У більшості випадків такі ускладнення нас�= �авали при повторюваному застосуванні високих добових доз метадону для зняття �= �олю, хоча відомі випадки, коли ускладнення розвивалися при застосуванн= і підтримувальної терапії залежним від опіоїдів о�= �обам.

Метадон слі= д з обережністю застосовувати пацієнтам, як�= � мають ризик пролонгації QT-інтервалу, а саме пацієнтам із порушеннями серцевої= провідності в анамнезі, прогресуючою хворобою серця, ішемічною хворобою серця= , захворюваннями печінки, порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіп= омагніємія), у= разі наявності миттєвої серцевої смерті у сім= ейному анамнезі, при одночасному застосуванні лікарських засобів, які под= овжують QT-�= �нтервал, із препаратами, які можуть спричинити по�= �ушення електролітного обміну, інгібіторами цитохрому Р450 CYP3A4 (див. розд�= �л «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємо= дій»). Застосування метадону п�= �цієнтам із порушеннями провідності в анамнезі або з ризиком пор�= �шення ритму можливе лише при ретельному моніторингу стану таких паці�= �нтів. У пацієнтів із факторами ризику п�= �довження QT-інтервалу слід провести електрокардіографічне обстеже�= �ня до початку лікування метадоном з подальшим контролем показників ЕКГ на = ;етапі стабілізації дози метадону. У пацієнтів без наявних факторів ризику по= довження QT-інтервалу слід провести ЕКГ-моніторинг до того, як збільшити дозу= метадону вище 100 мг/добу, та через 1 тиждень після підвищення дози.

У деяких випадках подовження QT-інтерв= алу при застосуванні метадону реєстрували і в пацієнтів, у яких в ана= мнезі порушень функції серця не відзначе= но, особливо при застосуванні високих доз ме= тадону. При пролонгації QT-інтервалу під час застосування метадону необхідно = спробувати усунути відомі фактори ризику, зокрема звернути увагу на супу= тні лікарські засоби, які можуть впливати на серцеву діяльність, на лікар�= �ькі засоби, які можуть змінити електролітний баланс, а також на препара�= �и, які можуть інгібувати метаболізм метадону.

При призначенні метадону �= �ля зняття болю необхідно враховувати ризик подовження QT-інтервалу і порушення сер�= �евого ритму. Такий ризик необхідно порівняти з можливими перев= агами лікування больового синдрому, а також слід розглянути наявність альтерн�= �тивних засобів терапії. Застосування метадону з метою аналгезії при гострих а�= �о хронічних болях слід розпочинати тільки тоді, коли потенційний сприятливи= й аналгетичний або паліативний ефект перевищує ризик небезпечних для життя ус= кладнень, можливих при застосуванні високих доз метадону.

При застосуванні метадону необхідний= індивідуальний підхід до зіставлення можливої користі від лікування і потенці= йного ризику з урахуванням як анамнезу, так і даних клінічного обстеження пацієн= та. При виявленні факторів ризику необхідний ретельний моніторинг статусу серцево-судинної системи, включаючи конт= роль тривалості QT-інтервалу і виникнення аритмій.

Гіпогліке= мія. Повідомл�= �ли про випадки гіпоглікемії, які спостерігалися при пер= едозуванні метадону або підвищенні його дози. Слід регулярно контролювати рівень= цукру в крові під час підвищення дози метадону (див. розділи «Передозування», «= Побічні реакції»).

Метадон слід з обережністю застосову�= �ати пацієнтам, які супутньо приймають лікарські засоби, що пригнічую= ть ЦНС (див. розділ «Взаємодія з іншими ліка= рськими засобами та інші види взаємодій»).

Через вмі= ст лактози лікарський засіб �= �е слід приймати пацієнтам із рідкісною спадковою непере�= �осимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-гал�= �ктози.

Застосування у період вагітності або = годування груддю.

Метадон проникає у сли�= �у, грудне молоко, амніотичну рідину і плазму пуповинної кр= ові.

Вагітність

Дані, які доводять безп= еку застосування метадону жінкам у період вагітності, від�= �утні. Перш ніж призначити метадон жінкам у період вагітності, необхідно пр�= �вести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик через підвищений ризик мер= твонародження та можливий розвиток небажаних явищ у новонародженого, включа= ючи пригнічення дихання, низьку масу тіла при народженні, неонатальний абстин= ентний синдром. Проте відомо, що застосув= ання метадону не спричиняє вроджених вад розв= итку у дітей, матері яких застосовували метадон у період вагітності.

У вагітних жінок значн�= � нижчі концентрації метадону у плазмі крові і підвищений клі�= �енс метадону порівняно зі станом після пологів, тому застосування метадону у пе�= �іод вагітності може призвести до синдрому відміни у деяких пацієнток. У ра= зі появи симптомів синдрому відміни може бути потрібне підвищення дози або с�= �орочення часу між прийомами доз, або поділ дози на кілька прийомів.
При призначенні метадо= ну вагітну жінку необхідно проінформувати про можливі на�= �лідки застосування метадону як для неї самої, так і для дитини. Застосування = метадону вагітним слід проводити під ретельним медичним на= глядом.

Повідомляли про розвит= ок порушень з боку органів зору, зокрема зниження гостроти �= �ору, косоокість та ністагм, у новонароджених, які піддавалися впливу м= етадону внутрішньоутробно. Прямого причинно-наслідкового зв’= язку між застосуванням метадону та появою розладів з боку орган�= �в зору не встановлено, оскільки такі фактори як прийом інших лікарських засоб= ів під час вагітності (бензодіазепінів та ін.), вживання алкоголю та застосуванн�= � препаратів для лікування неонатального абстинентного синдрому (у&= nbsp;т. ч. фенобарбіталу), можуть чинити вплив на розвиток даних по�= �ічних реакцій.

Немовлята, матері яких = застосовували опіоїди за 4 тижні до пологів, потенційно можуть б= ути залежними від опіоїдів. Через це необхідно уважно спостерігати за такими = дітьми як мінімум 2 тижні для виявлення можливих симптомів синдрому відміни (дра= тівливість, судоми, відсутність апетиту, діарея, пронизливий плач).<= /span>

Пологи і народження

Як і у разі застосуванн= я інших опіоїдів, прийом метадону незадовго до пологів мож= е призвести до пригнічення дихання немовляти, особливо при застосуванні вис= оких доз, тому Метафін® ІС не рекомендуєтьс�= � для аналгезії в акушерстві. При застосуванні метадону пі= д час пологів існує ризик розвитку гастростазу та аспіраційної пневмонії у&= nbsp;матері та дистрес-синдрому у плода. Застосування метадону під час пол�= �гів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Наркотичні лікарські з= асоби зі змішаними властивостями агоністів і антагоністів �= �е слід застосовувати для знеболювання при пологах пацієнткам, які тривалий час = застосовували метадон, оскільки застосування цих лікарських засобів мож�= � спровокувати гострий синдром відміни.

Годування груддю

Метадон у низьких конц�= �нтраціях проникає у грудне молоко. Рішення про рекомендацію �= �рудного вигодовування слід приймати з огляду на оцінку клінічного спеціаліста = та з урахуванням того, чи отримує жінка підтримуючі дози метадону та чи пр�= �довжує вживання заборонених речовин. Як�= �о грудне вигодовування рекомендовано, зас�= �осовувана доза метадону повинна бути якомога нижчою. Лікарю слід проінформува= ти жінку, яка годує груддю, про необхідність спостерігати за немовлям н�= � предмет седації та утрудненого дихання та негайного звернення за медичною допом= огою у разі розвитку цих станів. Метадон проникає у грудне молоко у концентрації, = якої недостатньо для повного пригнічення симптомів абстиненції у нем�= �влят, які перебувають на грудному вигодовуванні, але метадон у цій концент�= �ації може знизити тяжкість неонатального абстинентного синдрому. Я�= �що необхідно припинити грудне вигодовування, відлучати немовля від год= ування груддю слід поступово, оскільки різке відлучення може посилити симптоми = абстиненції у дитини.

Здатність впливати на швидкість реак�= �ії при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Метадон може чинити ви�= �ажений вплив на здатність керувати автотранспортом або �= �ншими механізмами, оскільки може викликати появу сонливості та знижувати = концентрацію уваги.

Спосіб застосування та дози.

Пацієнти,= які приймають метадон, повинні = перебувати під ретельним наглядом лікаря і одержувати н= алежну психологічну і соціальну підтримку.

Детоксикація

Детоксик�= �цію із застосуванням метадону слід проводити з = поступовим зменшенням дози не більше 180 днів.

При засто= суванні метадону з метою купірування виражених о= знак синдрому відміни рекомендовані схеми прийому можуть варіювати залежно в= ід клінічного стану пацієнта. Для послаблення симптомів відміни достатньо= ю буде разова доза від 20 до 30 мг метадону. Початкова д= оза не має перевищувати 30 мг. Якщо у той же день= необхідно провести корекцію дози, пацієнтові слід зачекати 2= −4 години до наступного підвищення, коли �= �уде досягнутий піковий рівень. Якщо симптоми відміни не купіруються або з’явилися знову, можна прийняти додатко�= �о від 5 до 10 мг метадону.

Загальна = добова доза метадону у перший день лікування, зазвич�= �й, не перевищує 40 мг.= Корекцію дози у перший тиждень лікування слід проводити = з огляду на результати контролю симптомів відміни на піку активності зас= обу (тобто на 2−4 годину після застосуван= ня).

Для дорос= лих доза 40 мг на добу (за 1 прийом або розділена на = кілька прийомів), як правило, є адекватною стабілізуючою дозо= ю. Стабілізація може тривати 2−3 дні, після чого дозу �= �етадону слід поступово знижувати. На скільки зменшити дозу мета�= �ону, вирішує лікар індивідуально для кожного пацієнта. Залежно від реакції па�= �ієнта дозу слід знижувати з інтервалом в один або два дні. У будь-якому випадку д�= �за завжди має бути достатньою для того, щоб симптоми відміни не перевищували прийнятного рівня. У госпіталізованих= пацієнтів зниження дози на 20 % на добу добре переноситься і спричиняє н�= �значний дискомфорт. Пацієнтам, які лікуються амбулаторно, дозу можна знижув= ати повільніше.

Якщо мета= дон застосовувати для лікування залежності �= �ід героїну більше 180 днів, таке лікування є підтримувальною терапією, не= зважаючи на те, що кінцевою метою лікування є повне виліковування від нарк= отичної залежності.

Зміна виду терапії

При перев= еденні пацієнта з левометадону на метадону гідр= охлорид розрахунок дози проводиться з урахуванням співвідношення 1 : 2 (левометадон : метадону �= �ідрохлорид), тобто 5 мг левометадону за ефективністю в= ідповідають 10 мг метадону гідрохлориду. У деяких випадках така з= аміна може потребувати додаткового коригування дози останнього.

Підтримувальна терапія<= o:p>

Підтриму�= �альна терапія спрямована на зняття пригнічення диханн�= � або інших ефектів гострої інтоксикації. Початкову дозу слід підбир= ати індивідуально залежно від ступеня толерантності пацієнта до опіатів.

При прове= денні підтримувального лікування метадон слід= титрувати до дози, при якій опіоїдні симптоми не проя�= �ляються протягом 24 годин, знижується по�= �реба у наркотику, блокуються або послаблюються ейфоричні �= �фекти опіоїдів за умови самовведення, а також коли пацієнт нечутливий до седатив= ної дії метадону.

Якщо доро= слий пацієнт застосовував значні дози героїну аж до д�= �я потрапляння у лікувальний заклад, початкова доза може становити 20 мг та через 4 або 8 годин ще 20 мг або 40 мг метадону одноразово. Якщо ж до почат= ку лікування ступінь толерантності до опіатів невеликий, початкова доза м= оже бути наполовину менша. При виникненні будь-яких сумнівів початкову = дозу краще зменшити. Пацієнт має знаходитися під спостереженням, і з появ�= �ю симптомів абстиненції пацієнту можна застосувати ще 10 мг лікарського засобу. З= годом дозу слід підбирати індивідуально у межах до 80 мг/добу з урахуванням переносимості та потреб= и. У більшості випадків для дорослих достатньою є доза нижче 80 мг/добу.

Максимал�= �на добова доза для дорослих становить 120 мг/добу.

Для вагіт= них жінок з опіатною залежністю підтримувальні дози= мають бути щонайнижчими, вони запобігають розви= тку синдрому відміни (зазвичай нижче 80 мг/добу). На пізніших термінах може �= �надобитися підвищення дози на 10−20 мг або дозу с= лід поділяти на 2 прийоми.

Відміна терапії після п�= �ріоду підтримувального лікування

Відміну з= амісної терапії слід проводити повільно, з посту�= �овим зменшенням добової дози протягом кількох тижнів або місяців. Існують сутт�= �ві відмінності у схемах зменшення дози метадону для пацієнтів, які обрали відмі�= �у терапії метадоном під медичним нагляд�= �м. Загалом підтверджено, що знижувати дозу �= �лід менше ніж на 10 % від встановленої підтримувальної дози, і зни= жувати дозу потрібно через 10−14 днів. Пацієнта необхідно проінформувати про в�= �сокий ризик проявів наркозалежності після припинення підтримувального лікув= ання метадоном.

Больовий синдром

Дозу ліка= рського засобу необхідно ретельно підбирати залежно ві�= � вираженості больових відчуттів та реакції пацієнта на препарат. Розпочинат= и лікування і титрування дози метадону найбезпечніше з малої початкової дози з �= �оступовою корекцією дози.

Зазвичай,= для зняття сильного болю метадон не слід застосовув= ати пацієнтам, які не приймали інших опіоїдних лікарських засобів.

Зазвичай = дорослим слід призначати лікарський засіб перорально �= � дозі 2,5−10 мг через кожні 4 години протягом перших 3−5 днів. Дозу слід повільно титрувати до досягнен= ня відповідного ефекту, далі слід застосовувати фіксовану дозу лікарськог= о засобу кожні 8−12 годин залежно від стану пацієнта та його відповіді на ліку�= �ання.

Пацієнта�= � літнього віку лікарський засіб слід застосовувати 1 раз на добу.

Для засто= сування дози 2,5 мг слід призначати метадону гідрохлор�= �д у лікарській формі з відповідним дозуванням.

=

Спосіб застосування <= /o:p>

Таблетки = слід приймати, запиваючи достатньою кількістю рідини (1<= /span> склянка води).

Слід пові= домити пацієнта, що пероральний прийом лікарськ= ого засобу є єдиним ефективним та безпечним способом його застосування.=

Цілі лікування та його припинення

Лікува�= �ня больового синдрому

Перед п= очатком лікування препаратом Метафін^®= ІС слід узгодити з пацієнто= м стратегію лікування, включаючи тривалість і цілі лікування, в�= �дповідно до протоколу лікування болю. Під час терапії лік�= �рю слід з високою частотою контролювати стан паці�= �нта для оцінки необхідності продовження лікування, коригування дози, за необхідн�= �сті, та прийняття рішення щодо припинення лікування. У разі припинення �= �ікування метадоном може бути доцільним поступове зниження дози для запобігання = виникнення симптомів відміни (див. розділ «Особливості застосування»). При відсутн= ості адекватного контролю болю слід враховувати можливість розвитку толеран= тності та прогресування основного захворювання (див. розділ «Особливості з�= �стосування»).

Лікуван= ня опіоїдної залежності

Триваліс�= �ь терапії залежить від успішності замісної терапі�= � та суб’єктивного самопочуття пацієнта з урахуванням загальних принципів заміс�= �ої терапії. Метою терапії є відмова пацієнта від застосування наркотиків. Тр= ивалість терапії може коливатися від короткочасного курсу (наприклад, як замі�= �а наркотичних речовин на період перебування залежної від наркотиків осо�= �и у стаціонарі) до довгострокової терапії.

=

Діти.

Безпеку та ефективність застосування метадону д�= �тям не досліджували.

Перед�= �зування.

Симптоми. При значному передозу�= �анні метадону розвивається пригнічення дихання (зниже�= �ня частоти дихання та/або зменшення дихального об’єму, дихання Чейна−Стокс�= �, ціаноз), виражена сомноленція, яка прогресує до ступора або коми, максималь�= �е звуження зіниць, м’язова слабкість, шкіра стає холодною і липкою, іноді розви= вається брадикардія та артеріальна гіпотензія. При тяжкому передозуванні, о�= �обливо спричиненому внутрішньовенним введенням метадону, може виникнути апное= , судинна недостатність, зупинка серця та смерть. Повідомляли про випадки гіпог�= �ікемії. При передозуванні метадоном спостерігали токсичну лейкоенцефалопат�= �ю.

Лікування. Необхідно забезпечити= прохідність дихальних шляхів та допоміжну або штучну вентиляці= ю легенів. Якщо лікар упевнений, що пригнічення дихання справді є наслідком = тільки передозування метадону, застосування стимуляторів дихання не по�= �азано.

У разі передозування о�= �обам, які не мають толерантності до метадону, можна застосо= вувати ефективні антагоністи для протидії потенційно летальному пригніче= нню дихального центру. Слід мати на увазі, що метадон є опіоїдом тривалої дії= (36−48 годин), тоді як антагоністи метадону діють лише протягом 1−3 годин. Т�= �ким чином, потрібний ретельний нагляд за пацієнтом. У разі необхідності введен�= �я антагоністів слід повторити. При ознаках інтоксикації можна застосовуват= и внутрішньовенні ін’єкції налоксону аб= о налмефену. Оскільки час напіввиведення н= алоксону в організмі менший, ніж у метадона, може знадобитися кілька ін’єк�= �ій налоксону, поки стан пацієнта не стабілізується. Можна застосовувати також внутрішньовен= ні інфузії налоксону. Введення налорфіну (0,1 мг/кг, в/в) або леваллорфану (0,02 мг/кг, в/= в) слід розпочинати якнайшвидше та, якщо необхідно, повторюв�= �ти кожні 15 хвилин. Не слід застосовувати антагоністи опіоїдів у ра�= �і відсутності клінічно значущого пригнічення дихання і серцево-судинної д= іяльності. У разі наявності фізичної залежності від опіоїдів застосування оп�= �оїдних антагоністів може спричинити розвиток гострого синдрому відміни. Вира= женість синдрому залежить від ступеня фізичної залежності і дози застосовуван�= �го антагоніста. У разі вираженого пригнічення дихання у фізично залежних п= ацієнтів застосування таких антагоністів необхідно проводити вкрай �= �бережно, причому при титруванні слід застосовувати дози антагоніста менші, ні= ж зазвичай (10−20 % від рекомендованої дози).

Кисень, інфузійне введ�= �ння розчинів, вазопресорні препарати та інші підтриму�= �альні заходи можна застосовувати за показаннями.

Увага. Застосування опіоїдних а= нтагоністів у звичайних дозах особам із фізичною залежністю від �= �піоїдів може спровокувати гострий синдром відміни. Слід уникати застосуван= ня опіоїдних антагоністів фізично залежним особам, якщо це можливо, але якщ�= � застосування опіоїдного антагоніста є необхідним для лікування гострої респі= раторної депресії, його слід вводити з особливою обережністю.

=

Побіч�= �і реакції.

Відміна героїну.

На початку замісної те�= �апії часто спостерігаються симптоми синдрому відмі= ни: підвищене сльозовиділення, ринорея, чхання, позіхання, надмірна пітливість, г= арячка, «гусяча» шкіра, зміна ознобу на припливи, занепокоєння, дратівливість= , почуття тривоги, запаморочення, нудота, блювання, шлункові коліки, кишков= і спазми, діарея, тахікардія, розширення зіниць, тремор, мимовільні по�= �микування м’язів, спонтанні судомні нав’язливі рухи, фізичний біль, втрата м�= �си тіла, анорексія, депресія.

Частота та ступінь тяж�= �ості побічних явищ поступово зменшуються протягом кількох �= �ижнів.

Початкова доза.

Необхідно приділити ос= обливу увагу індивідуальному підбору початкової дози= . Занадто високі дози у початковому періоді можуть спричинити побічні явища.=

Найбільш небезпечними = побічними реакціями при застосуванні метадону є пригнічення дих�= �ння та артеріальна гіпотензія. При застосуванні метадону можливі зупинка с�= �рця, апное, шок. Зареєстровано летальні наслідки.

Найчастіше спостеріга�= �ться такі побічні реакції як запаморочення, седативний ефе= кт, нудота, блювання, посилене потовиділення. У таких випадках можна зм�= �ншити дозу метадону.

Застосування пацієнтам із порушенням= и функції печінки.

При тривалій підтримув= альній метадоновій терапії відзначається поступове ослабле= ння побічних явищ протягом кількох тижнів, хоча при цьому залишаються такі п= обічні явища як підвищене потовиділення та запор.

Інші побічні реакції, що зареєстрован= о на тлі застосування метадону.

З боку психіки: галюцинації, ейфорія, д= исфорія, стан пригнічення, ажитація, залежність, дезор�= �єнтація, сплутаність свідомості, зниження лібідо; частота невідома – зале= жність.

З боку нервової системи: головний б�= �ль, безсоння, сонливість, підвищена втомлюваність, сед= ація, синкопе, судомні напади.

З боку органів зору: порушення з= ору (дизопія), зниження гостроти зору, міоз, синдром сух= ого ока, ністагм, косоокість.

З= боку органів слуху та лабіринту: = в= ертиго.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, �= �радикардія, екстрасистолія, бігемінія, тахікардія, т�= �іпотіння та мерехтіння/фібриляція шлуночків, інверсія зубця Т, кардіоміопа�= �ія, серцева недостатність, артеріальна гіпотензія (зокрема ортостатична гіпоте�= �зія), флебіт, порушення кровообігу, синко= пе, набряки, гіперемія шкіри обличчя, сильне = серцебиття, пальпітація, шок, зупинка серця. Повідомляли про випадки подовженн= я QT-інтервалу та torsades de pointes під час лікування метадоном, особливо у&nb= sp;високих дозах.

З боку системи крові та лімфатичної с�= �стеми: кровотеча, еозинофілія. Повідомляли про �= �боротну тромбоцитопенію у пацієнтів з опіоїдною залежністю, які хворіють на хр�= �нічний гепатит.

З боку дихальної системи: набряк лег�= �нь, погіршення перебігу бронхіальної астми, = сухість слизової оболонки носа, пригнічення дихання (особливо при застос= уванні високих доз), зупинка дихання; частота невідома – центральне апн= ое уві сні.

З боку шлунково-кишкового тракту:<= /i> блювання,= нудота, запор, сухість у роті, глосит, біль у жи= воті.

З боку гепатобіліарної систе= ми: дискінезія жовчовивідни�= � шляхів.

Поруше= ння метаболізму та харчової поведінки:= затримка = рідини в організмі, зниження апетиту, гіпокалієм�= �я, гіпомагніємія, гіпоглікемія (частота нев= ідома).

З боку енд= окринної системи: підвищення рівня пролакт= ину при тривалому застосуванні, гіпоадреналізм, гіпогонад�= �зм.

З боку сечостатевої системи: затримка = та порушення сечовиділення, антидіуретичний ефект, ам= енорея, дисменорея, зниження потенції, галакторея.

З боку шкі= ри т= а підшкірної клітковини: транзієнтні в= исипи, кропив’янка, інші шкірні висипи, рідко – уртикарно-ге�= �орагічні висипи; свербіж, підвищена пітливість, гіперемія шкіри, припливи.=

З= агальні порушення: слабкість, астенія, набряк (у т. ч. набряк нижніх кінц= івок), гіпотермія, розвиток толерантності.

Інструмен= тальні дослідження: зменшення або збільше�= �ня маси тіла.

Термін придатності. 4 роки.

Умови з�= �ерігання.

Зберігат�= � в оригінальній упаковці при температурі н�= � вище 25 °С.

Зберігат�= � в недоступному для дітей місці.

Упаковк= а.

По 10 таблеток у блістері; п= о 1 або 5 блістерів у пачці (для таблеток дозуванням 5 мг та 10 м�= �).

По 10 таблеток у блістері; п= о 1 або 4 блістери у пачці (для таблеток дозуванням 25 мг).

Категор= ія відпуску. За рецептом.

Виробни= к.

Товарист�= �о з додатковою відповідальністю «ІНТЕРХІМ».

Місцезн= аходження виробника та адреса місця провадження йо= го діяльності.

Україна, 65025, м. Одеса, 21-й км. Старокиївської дорог�= �, 40-А.