ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЦЕФТАТІМ-1000

(CEFTATIME-1000)

Склад:

діюча речовина: цефтриаксон;

1флакон містить цефтриаксону натр= ію еквівалентно 1000 мг цефтриаксону.

Лікарська форма. Порошок для розчину д= ля ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні власти= вості: кристалічний порошок від білого до жовтувато-помаранчевого кольо= ру.

Фармакотерапевтична г= рупа. Анти= бактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини III покоління. Цефтриаксон. Код АТХ J01D D04.
Фармакологічні властив= ості. Фармакодинаміка. Механізм дії Цефтриаксон пригнічує синтез клітинної стінки бакт= ерій після приєднання до пеніцилінозв’язуючих білків. У результаті припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що призводить до лізису бактеріальної клітини та її загибелі. Резистентність Бактеріальна резистентність до цефтриаксону може розвиватися внаслідок дії одного або декількох механізмів: - гідролізу бета-лактамазами, включаючи бета-лактамази розширеного спектра, карбапенемази і ферменти Amp = C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнега= тивних бактерій; - зниженої афінності пеніцилінозв’язуючих білків щодо цефтриаксону; - непроникності зовнішньої мембра= ни у грамнегативних бактерій; - бактеріального ефлюксного насос= а. Випробовуван= ня на чутливість Мінімальна інгібуюча концентрація (МІК), встановле= на Європейським комітетом із випробовування на антимікробну чутливість (EUCAST= ), є наступною: Патогенний мікроорганізм Метод розведень (МІК, мг/л) Чутливий Резистентний Enterobacteriaceae ≤ 1 > 2 Staphy= lococcus spp. a a Strept= ococcus spp. (групи A, B, C та G) b b Strept= ococcus pneumoniae ≤ 0,5^с > 2 Viridans = групи Streptococci ≤ 0,5 > 0,5 Haemop= hilus influenzae ≤ 0,12^с > 0,12 Moraxe= lla catarrhalis ≤ 1 > 2 Neisse= ria gonorrhoeae ≤ 0,12 > 0,12 Neisse= ria meningitidis ≤ 0,12^с > 0,12 Не пов’яз= ані з видом ≤ 1^d > 2 a – висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину; b – висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну; c – рідко зустрічаються ізоляти з МІК, що перевищує граничні значення чутливості; якщо таке спостерігається, слід провести повт= орне тестування, а у разі підтвердження – відправити у референтну лабораторію; d – граничні значення стосуються добової внутрішньовенної дози 1 г × 1 та високої дози, щонайменше 2 г ×= 1. Клінічна ефективність щодо конкретних збудників Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та в часі для окремих видів, тому бажано мати інформацію про мі= сцеву резистентність, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності, коли локальна поширеність резистентності така, що користь застосування цефт= риаксону, принаймні щодо лікування деяких видів інфекцій, викликає сумніви, слід звернутися до експертів. Поширені чутливі види Грампозитивні аероби Staphylococcus aureus (метициліночутли= вий)^*, коагулазонегативні стафілококи (метициліночутливі)^*, Streptoc= occus pyogenes (групи A), Streptococcus agalactiae (групи B), Strep= tococcus pneumoniae, Streptococci групи Viridans. Грамнегативні аероби Borrelia burgdorferi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae,= Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoea, Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis,= Providencia spp., Treponema pallidum. Види, які можуть набувати резистентності Грампозитивні аероби Staphylococcus epidermidis⁺, Staphylococcus haemolyticus⁺⁼, Staphylococcus hominis⁺. Грамнегативні аероби Citrobacter freundii, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli^**, Klebsiella pneumoniae^**, Klebsiella oxytoca**, Morganella morga= nii, Proteus vulgaris, Serratia= marcescens. Анаероби Bacteroides spp.= , Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp.,= Clostridium perfringens.<= /span> Резистентні мікроорганізми= Грампозитивні аероби Enterococcus spp., Listeria monocytogenes. Грамнегативні аероби Acinetobacter baumannii, Pseudomonas aeruginosa, Stenotrophomonas maltophilia. Анаероби Clostridium difficile. Інші: Chlamydia spp., Chlamydophila spp., Mycoplasma spp., Legionella spp., Ureaplasma urealyticum. ^* Усі метицилінорезистентні стафілок= оки резистентні до цефтриаксону. ⁺Частота резистентності >50= % щонайменше в одному регіоні. ^**Штами, що продукують бета-ла= ктамазу розширеного спектра, завжди резистентні. Фармакокінетика. Всмоктування Внутрішньом’язове введення Після внутрішньом’язової ін’єкції середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі к= рові становить приблизно половину від такого, що спостерігається після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) після одноразового внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається через 2–3 години після введення. Площа під кривою «концентрація – час» (AUC) у плазмі крові після внутрішньом’язового введення дорівнює такій після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Внутрішньовенне введення Після внутрішньовенного болюсного введення цефтриаксону у дозі 500 мг і 1 г серед= ній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 120 і 200 мг= /л відповідно. Після внутрішньовенних інфузій цефтриаксону в дозі 500 мг, 1 г = і 2 г рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 80, 150 і 250 мг/л відповідно. Розподіл Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують мініма= льні пригнічувальні концентрації для більшості значущих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінк= у, мигдалики, середнє вухо та слизову носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет простати. Збільшення C_{max на 8–15 % спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досяга= вся у більшості випадків протягом 48–72 годин залежно від шляху введення.<= /o:p>} Проникнення в окремі тканини Цефтриаксон проникає в оболонки головного мозку. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня пікова концентрація цефтриаксону у спинномозковій рідині у пацієнті= в з бактеріальним менінгітом становить до 25 % від такої у плазмі крові порівня= но з 2 % у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Пікові концентрації цефтриаксону у спинномозковій рідині досягаються приблизно через 4–6 годин після внутрішньовенної ін’єкції. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр, а також у малих концентраціях виявляється у грудному молоці (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).= Зв’язування з білками Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування з білками плазми крові становить приб= лизно 95 % при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування є насичува= ним, ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до 85 % при концентрації у плазмі крові 300 мг/л). Біотрансформація Цефтриаксон не підд= ається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори. Виведення Загальний плазмовий= кліренс цефтриаксону (зв’язаного і незв’язаного) становить 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс становить 5–12 мл/хв. 50–60 % цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками, насамперед шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50 % – у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих становить приблизно 8 годин. Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю<= /i> У пацієнтів із порушеннями функції нирок = або печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначною мірою, відзначаєт= ься лише незначне збільшення періоду напіввиведення (менше ніж у 2 рази), навіт= ь у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок. Відносно помірне збільшення періоду напіввиведення при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з біл= ками і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтриаксону. У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення цефтриаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторн= им збільшенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшен= ня вільної фракції цефтриаксону у плазмі крові, що спричиняє парадоксальне збільшення загального кліренсу препарату зі збільшенням об’єму розподілу паралельно до такого загального кліренсу. Пацієнти літнього віку У пацієнтів віком в= ід 75 років середній період напіввиведення зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку. Діти Період напіввиведення цефтриаксону подовж= ений у новонароджених віком до 14 днів. Рівень вільного цефтриаксону може надалі зростати у результаті дії таких факторів як зменшення клубочкової фільтраці= ї та порушення зв’язування з білками крові. У дітей період напіввиведення менший, ніж у новонароджених або дорослих. Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загал= ьного цефтриаксону вищі у дітей, ніж у дорослих. Лінійність/нелінійність Фармакокінетика цефтриаксону є нелінійною= , і всі основні фармакокінетичні параметри, за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози і зменшуються меншою мірою, ніж пропорційно до дози. Нелінійність спостерігається у результаті насичення зв’язування з білками плазми крові, тому для загального цефтриаксону це спостерігається у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) – ні. Фармакокінетичний/фармакодинамі= чний взаємозв’язок Як і в інших бета-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореля= цію з ефективністю in vivo, є відсо= тком інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вище МІК цефтриаксону для окремих цільових видів (тобто %T > МІК). Доклінічні дані= з безпеки Існуючі дані досліджень на тваринах вказу= ють на те, що високі дози кальцієвої солі цефтриаксону призводили до утворення конкрементів та осадів у жовчному міхурі собак і мавп, які виявилися оборот= ними. Дослідження на тваринах не виявили токсичної дії на репродуктивну систему та генотоксичність. Дослідження канцерогенності цефтриаксону не проводилися. Клінічні характеристики. Показання.<= /span> Застосовують для лікування таких інфек= цій у дорослих і дітей, включаючи доношених новонароджених (від народження):= – бактеріальний менінгіт;= – позалікарняна пневмонія; – госпітальна пневмонія;<= /o:p> – гострий середній отит;<= /o:p> – внутрішньочеревні інфекції;<= o:p> – ускладнені інфекції сечовиві= дних шляхів (включаючи пієлонефрит); – інфекції кісток, суглобів; – ускладнені інфекції шкіри і = м’яких тканин; – гонорея; – сифіліс; – бактеріальний ендокардит. Препарат можна застосовувати для:= –&nb= sp; лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих; – лікування дисемінованого бор= еліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія)) у дорослих та дітей, у тому числі новонароджених від 15 днів; – передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання; – пацієнтам із нейтропенією, у= яких виникла гарячка з підозрою на бактеріальну інфекцію; – пацієнтам із бактеріємією, я= ка виникла у зв’язку з будь-якою зі зазначених інфекцій або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій. Препарат слід призначати разом з іншими антибактеріальними препаратами у випадку, якщо можливий спектр бактеріальних збудників не підпадає під його спектр дії (див. розділ «Особливості застосування»). Слід брати до уваги офіційні рекоменда= ції щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів. Протипоказання. Підвищена чутливість до цефтриаксону або до будь-якого іншого цефалоспорину. Наявніст= ь в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій)= до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніциліні= в, монобактамів та карбапенемів). Цефтриаксон протипоказаний: – недоношеним новонародженим в= іком ≤ 41 тиждень з урахуванням терміну внутрішньоутробного розв= итку (гестаційний вік + вік після народження)*; – доношеним новонародженим (ві= ком ≤ 28 днів): · із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, імовірно, порушене*; · які потребують (або очікуєть= ся, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальційвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальці= євої солі цефтриаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»). * У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що може призводити до розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів. Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявні= сть протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовувати як розчинн= ик (див. розділ «Особливості застосування»). Див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання. Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.<= /span> Особливі заходи безпеки. Концентрації для внутрішньовенної ін’єкції – 100 мг/мл, концентрації для внутрішньовенної інфузії – 50 мг/мл (для додаткової інформації див. розділ «Спосіб застосува= ння та дози»). Приготування розчинів для ін’єкцій та інфузій Рекомендується використовувати свіжоприготований розчин. Про умови зберігання відновленого лікарського засобу див. розділ «Термін придатності». Цефтриаксон не слід змішувати в одному шприці з будь-яким лікарським засобом, окрім 1&n= bsp;% розчину лідокаїну гідрохлориду (виключно для внутрішньом’язових ін’єкцій).<= /span> Інфузійну лінію слід промивати після кожного введення. Для внутрішньовенного введення 1 г цефтриаксону розчиняють у 10 мл води для ін’= єкцій. Отриманий розчин слід ввести протягом 5 хвилин, безпосередньо у вену або че= рез катетер для внутрішньовенної інфузії. Для внутрішньом’язового введення 1 г цефтриаксону розчиняють у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну гідрохлориду. Отриманий розчин слід ввести шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Дози, що перевищують 1 г, слід розділити та вводити у більш ніж одну ділянку. Об’єм рідини, що витісняє 1 г цефтриаксону, становить 0,71 мл води для ін’єкцій та 1 % розчину лідокаїну гідрохлориду. При додаванні 10 мл води для ін’єк= цій кінцева концентрація розчину складає 93,37 мг/мл. При додаванні 3,5 мл 1&nb= sp;% розчину лідокаїну гідрохлориду кінцева концентрація розчину складає 237,53 мг/мл. Взаємодія з іншими лік= арськими засобами та інші види взаємодій. Розчинники, = що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для розчинення цефтриаксону у флаконах або для подальшого розведення розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону також можуть утворюват= ися при змішуванні цефтриаксону з кальційвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтриаксон не можна вводити одночасно з розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, у тому числі з кальційвмісн= ими розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідов= но, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro з використанням плазми пуповин= ної крові дорослих та новонароджених було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. = розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Спосіб застосування та дози»= , «Побічні реакції» та «Несумісність»). Сумісне застосування препарату з пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект антагоніста вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення та належним чином корегувати дозу антагоніста вітаміну К як під час, так і після терапії цефтриаксоном (див. = розділ «Побічні реакції»). Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікози= дів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. У таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій щодо моніторингу рівня аміноглікозидів = (та функції нирок) у клінічній практиці. У дослідженн= і in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації з цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідом= а. Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтриаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтриаксоном д= ля внутрішньом’язового введення та кальційвмісними препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування). У пацієнтів,= які застосовують цефтриаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса. Цефтриаксон,= як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію. Подібним чин= ом при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів результати можу= ть бути хибнопозитивними. З цієї причини у період застосування цефтриаксону сл= ід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів.= Порушень фун= кції нирок не спостерігалося після супутнього застосування великих доз цефтриакс= ону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду). Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтриаксону. <= /o:p> Особливості застосування. Реакції гіперчутливості<= /o:p> Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, повідомляли про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, іноді з летальними наслідками (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку тяжких реакцій гіперчутливо= сті застосування цефтриаксону слід негайно припинити та вжити належних невідкла= дних заходів. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамне= зі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтриаксону, інших цефалоспоринів або до = інших типів бета-лактамних засобів. Слід з обережністю застосовувати цефтриаксон пацієнтам з наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів. При застосув= анні цефтриаксону зареєстровані випадки таких тяжких побічних реакцій з боку шкі= ри як синдром Стівенса–Джонсона або синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз) та DRESS-синдром (медикамензні висипання з еозинофілією та систем= ними проявами), які можуть становити загрозу життю або мати летальний наслідок, однак частота цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»).<= /o:p> Енцефалопатія Повідомлялос= я про енцефалопатію при застосуванні цефтріаксону (див. розділ «Побічні реакції»), особливо у пацієнтів літнього віку з тяжкою нирковою недостатністю (див. ро= зділ «Спосіб застосування та дози») або розладами центральної нервової системи. = Якщо підозрюється енцефалопатія, пов’язана із застосуванням цефтріаксону (наприк= лад, зниження рівня свідомості, зміна психічного стану, міоклонія, судоми), слід розглянути питання про припинення застосування цефтріаксону. Взаємодія з л= ікарськими засобами, що містять кальцій Описані випа= дки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у легенях та нирках недоношених та доношених немовлят віком менше 1 місяця з летальним нас= лідком. Щонайменше одному з цих пацієнтів цефтриаксон та кальцій вводили у різний ч= ас та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. Згідно з наявними наукови= ми даними, не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтриаксон та кальційвмісні розчини або будь-які інші кальційвмісні препарати. У дослідже= ннях іn vitro було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп. При застосув= анні цефтриаксону пацієнтам будь-якого віку препарат не можна змішувати або ввод= ити одночасно з будь-якими розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні = ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням ц= их засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітат= у. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальційвмісних розчинів для пов= ного парентерального харчування (ППХ), лікар може призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтриаксону пацієнтам, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтриаксон можна вводити одночасно, хоча і через різні інфузійні системи т= а у різні ділянки тіла. Також введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтриаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (д= ив. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції» та «Несумісність»). Діти<= /span> Безпека та ефективність застосування цефтриаксону у дітей були встановлені для доз, описаних у розділі «Спосіб застосування та дози». У дослідженнях було показ= ано, що цефтриаксон, як деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові. Цефтриаксон протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (див. розділ «Протипоказання»). Імуноопосередкована гемолітич= на анемія Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів, у тому числі цефтриаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Тяжкі випадки гемолітичної ане= мії, в тому числі з летальним наслідком, були зареєстровані у період лікування цефтриаксоном як у дорослих, так і у дітей. Якщо під час застосування цефтриаксону у пацієнта виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої зі застосуванням цефалоспорину, та припинити застосува= ння цефтриаксону до встановлення етіології захворювання. Довготривале лікування При довготри= валому лікуванні слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові. Коліт/надмірний ріст нечутлив= их мікроорганізмів Випадки колі= ту та псевдомембранозного коліту, асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, були зареєстровані на тлі застосування майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі цефтриаксону. Тяжкість цих захворювань може коливатися від легкої до такої, що загрожує життю. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу в пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтриак= сону виникла діарея (див. розділ «Побічні реакції»). Слід обміркувати припинення терапії цефтриаксоном та застосування відповідних засобів проти Clostrid= ium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовуват= и не слід. Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до препарату мікроорганізмами. Тяжка ниркова та печінкова недостатність У випадку тя= жкої ниркової та печінкової недостатності рекомендований ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування лікарського засобу (див. ро= зділ «Спосіб застосування та дози»). Вплив на результати серологіч= них досліджень При застосув= анні цефтриаксону тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також цефтриаксон може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на наявність галактоземії (див= . розділ «Побічні реакції»). При визначен= ні глюкози у сечі неферментними методами можуть бути отримані хибно-позитивні результа= ти. Протягом застосування цефтриаксону рівень глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. розділ «Побічні реакції»).<= /o:p> Застосування цефтриаксону може помилково знижувати показники глюкози в крові, отримані в деяких системах контролю рівня глюкози у крові. Потрібно обов’язково зверну= тися до інструкцій щодо використання для кожної системи. При необхідності слід використовувати альтернативні методи тестування. Натрій<= /span> 1 грам препа= рату містить 3,6 ммоль натрію. Це слід взяти до уваги пацієнтам, які дотримуються дієти із контрольованим вмістом натрію. Спектр антибактеріальної акти= вності Цефтриаксон = має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним для застосування як монотерапії при лікуванні певних типів інфекцій, крім випад= ків, коли збудник вже підтверджений (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).= У випадку полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резисте= нтні до цефтриаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків. Застосування лідокаїну= Якщо застосо= вувати розчин лідокаїну як розчинник, цефтриаксон можна вводити лише внутрішньом’язово. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медичного застосування лідокаїну (див= . розділ «Протипоказання»). Розчин лідокаїну у жодному випадку не можна вводити внутрішньовенно. Жовчнокам’яна= хвороба У випадку наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципіта= тів кальцієвої солі цефтриаксону. Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура, і частота їх виникн= ення зростала при застосуванні цефтриаксону у дозі 1 г/добу та вище. Особли= вої обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату дітям. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтриаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону супроводжувало= ся симптоматикою. При наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, і лікар має прийняти рішення про припинення застосування препарату, спираючись на оцінку користі/ризику у кожному конкр= етному випадку (див. розділ «Побічні реакції»). Жовчний стаз Випадки панкреатиту, можливо, спричинені непрохідністю жовчних шляхів, були зареєстровані у пацієнтів, які отримували цефтриаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість із таких пацієнтів мали фактори ризику розвитку холест= азу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня інтенсивна терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утворення у жовч= них шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтриаксону.<= /p> Нирковокам’яна хвороба Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування препарату пацієнтам із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії прий= має лікар, спираючись на оцінку користі/ризику у кожному конкретному випадку. Реакція Яриша–Герксгеймера У деяких пацієнтів з інфекціями, спричи= неними спірохетами, може розвинутися реакція Яриша–Герксгеймера невдовзі після початку лікування цефтриаксоном. Реакція Яриша–Герксгеймера є зазвичай самообмежувальним станом або ж може потребувати симптоматичного лікування. = Якщо розвинулася така реакція, лікування антибіотиком припиняти не слід. Застосування у період вагітності або годування груддю. Вагітність Цефтриаксон пр= оникає через плацентарний бар’єр. Дані щодо застосування цефтриаксону вагітним жін= кам обмежені. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»). Під час вагітності, зок= рема у І триместрі, цефтриаксон можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик. Період годування грудд= ю Цефтриаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні препарату у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на немовлят. П= роте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти ріш= ення щодо припинення годування груддю або припинення/відмови від застосування цефтриаксону з урахуванням користі від грудного годування для дитини та кор= исті від терапії для жінки. Фертильність У дослідженнях репродуктивної функції = не було виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.<= o:p> Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом= або іншими механізмами. Під час лікування цефтриаксоном можуть виникнути небажані ефекти (наприклад, запаморочення), які можуть вплинути на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами (див. розділ «Побічні реакції»). Паціє= нти мають бути обережними під час керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами. Спосіб застосування та дози.= Дозування Доза лікарського засобу залежить від тяжкості, чутливості, локалізації та типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта. Нижче наведені рекомендовані дози для певних показань. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу дозу із рекомендованого діапазону. Дорослі та діти віком від 12 років (≥ 50 кг) Доза цефтриаксону* Частота введення** Показання 1–2 г 1 ра= з на добу Позалікарняна пневмонія. Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень. Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції сечовивідних шлях= ів (включаючи пієлонефрит). 2 г 1 ра= з на добу Госп= італьна пневмонія. Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тк= анин. Інфе= кції кісток і суглобів. 2–4 г 1 ра= з на добу Ведення пацієнтів із нейтропенією, у = яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію. Бакт= еріальний ендокардит. Бакт= еріальний менінгіт. * При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. ** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату 2 рази на добу (з 12-годинним інтервалом). Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥50 кг), що потребують особливих схем дозування. Гострий середній отит<= o:p> Може бути застосована одноразова внутрішньом’язова доза 1–2 г цефтриаксону. Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан пацієнта тяжкий або попередня терапі= я була неефективною, цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введ= енні в дозі 1–2 г на добу протягом 3 днів. Передопераці= йна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання<= /p> 2 г одноразово перед операцією. Гонорея= 500 мг одноразово внутрішньом’язово. Сифіліс Рекомендована доза – 500 мг – 1 г 1 раз на добу зі збільшенням дози до 2 г 1 раз на добу = при нейросифілісі протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма [ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)]= По 2 г 1 раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.= Діти= Новонароджені, немо= влята та діти віком від 15 днів до 12 років (<50 кг) Дітям з масою тіла 50 кг або більше слід застосовувати звичайні дози для дорослих= . Доза цефтриаксону* Частота введення** Показання 50–80 мг/кг 1 раз на добу Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції сечовивідних шлях= ів (включаючи пієлонефрит). Позалікарняна пневмонія. Госпітальна пневмонія. 50–100 мг/кг (максимально 4 г) 1 ра= з на добу Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тк= анин. Інфекції кісток і суглобів. Ведення пацієнтів із нейтропенією, у = яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію. 80–100 мг/кг (максимально 4 г) 1 ра= з на добу Бактеріальний менінгіт 100 мг/кг (максимально 4 г) 1 ра= з на добу Бактеріальний ендокардит * При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. ** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату 2 рази на добу (з 12-годинним інтервалом). Показання у новонароджених, немовлят та дітей віком від 15 днів д= о 12 років (< 50 кг), що потребують особливих схем дозування Гострий середній отит<= o:p> Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція цефтриаксону у дозі 50 мг/кг. Деякі д= ані свідчать, що у випадку, коли стан дитини тяжкий або попередня терапія була неефективною, цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введ= енні в дозі 50 мг/кг на добу протягом 3 днів. Передопераційна профіл= актика інфекцій у місці хірургічного втручання 50–80 мг/кг одноразово перед операцією. Сифіліс Рекомендована доза – 75–100 мг/кг (максимально 4 г) 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються= на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма [ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)]= 50–80 мг/кг 1 раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.= Новонароджені віком= 0–14 днів Цефтриаксон протипоказаний для застосування недоношеним новонародженим віком до 41 = ;тижня з урахуванням внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + календарний в= ік). Доза цефтриаксону* Частота введення Показання 20–50 мг/кг 1 раз на добу Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит). Позалікарняна пневмонія. Госпітальна пневмонія. Інфекції кісток і суглобів. Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію. 50 мг/кг 1 ра= з на добу Бакт= еріальний менінгіт. Бакт= еріальний ендокардит. * При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг. Показання у новонароджених віком 0–14 днів, які потребують особли= вих схем дозування Гострий середній отит<= o:p> Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція цефтриаксону в дозі 50 мг/кг.<= /p> Передопераційна профіл= актика інфекцій у місці хірургічного втручання 20–50 мг/кг одноразово перед операцією. Сифіліс Рекомендована доза – 50 мг/кг 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозува= ння при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Сл= ід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Тривалість лікуванн= я Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Враховуючи загальні рекомендації щ= одо антибіотикотерапії, застосування цефтриаксону слід продовжувати протягом 48= –72 годин після зникнення гарячки або підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції. Пацієнти літнього в= іку За умови задовільної функції нирок і печінки корекція дози пацієнтам літнього = віку не потрібна. Пацієнти з печінков= ою недостатністю Наявні дані свідчать про відсутність необхідності коригувати дозу для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю в тому випадку, якщо функція н= ирок не порушена. Немає даних досліджень щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (див. роз= діл «Фармакокінетика»). Пацієнти з нирковою недостатністю Для пацієнтів із порушеннями функції нирок немає необхідності знижувати дозу цефтриаксону в тому випадку, якщо функція нирок не порушена. Лише в разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше= 10 мл/хв) добова доза цефтриаксону не має перевищувати 2 г. Якщо пацієнт знаходиться на діалізі, немає потреби в додатковому введенні препар= ату після діалізу. Цефтриаксон не видаляється з організму шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безп= еки та ефективності лікарського засобу. Пацієнти = з тяжкими порушеннями функції печінки і нирок При одночасному тяжкому порушенні функції нирок та печінки рекомендується ретел= ьний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату. Спосіб введення Внутрішньом’язове в= ведення Цефтриаксон можна вводити шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Внутрішньом’язову ін’єкцію слід робити у центр великого м’яза. Рекомендується вводити не біль= ше 1 г в одну ділянку. У разі застосування лідокаїну як розчинника отриманий розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»). Рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну. Внутрішньовенне вве= дення Цефтриаксон можна вводити шляхом внутрішньовенної інфузії тривалістю не менше 30 х= вилин (шлях, якому віддається перевага) або шляхом повільної внутрішньовенної ін’єкції тривалістю більше 5 хвилин. Внутрішньовенне переривчасте введення = слід здійснювати протягом 5 хвилин, переважно у великі вени. Внутрішньовенні доз= и по 50 мг/кг або більше слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до= 12 років. Новонародженим внутрішньовенні дози слід вводити протягом 60 хвилин з метою зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії (див. розді= ли «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Питання про внутрішньом’яз= ове введення слід розглядати, коли внутрішньовенний шлях введення неможливий або менш прийнятний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити внутрішньовенно. Цефтриаксон протипоказаний новонародженим (≤ 28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальційвмісними внутрішньовенними розчинами, включаючи інфузійні розчини, які містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальці= євих солей цефтриаксону (див. розділ «Протипоказання»). Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінге= ра або розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для подальш= ого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки мо= же утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтриаксон з розчинами, які містять кальцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Несумісність»). З метою передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання цефтриаксон слід вводити за 30–90 хвилин до хірургічного втручання.<= /p> Інструкції щодо розчинення лікарського засобу перед застосуванням див. у розділі «Особ= ливі заходи безпеки». Діти. Лікарський засіб застосовувати дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози». Передозув= ання. При передозуванні можуть проявлятися симптоми нудоти, блювання та діареї. Концентрація цефтриаксону не може бути знижена гемодіалізом або перитонеаль= ним діалізом. Специфічного антидоту немає. Лікування передозування повинно бути симптоматичним. Побічні реакції.<= /o:p> Побічними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтриаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висипання та підвищення рівня печінкових ферментів= . Частоту виникнення побічних реакцій на цефтриаксон визначали за даними клінічних досліджень. За частотою реакції класифіковані таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – < 1/10), н= ечасто (≥ 1/1000 – < 1/100), рідко (≥ 1/10000 – < 1/1000), часто= та невідома (неможливо оцінити за наявними даними). Інфекції та інвазії: нечасто – грибкові інфекції статевих органів; рідко – псевдомембрано= зний коліт*; частота невідома – суперінфекції*. З боку системи крові та лімфатичної системи: часто – еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; нечасто – гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; частота невідома – гемолітична анемія*, агранулоцитоз. З боку імунної системи: частота невідома – анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, реакції гіперчутливості*, реакція Яриша–Герксгеймера*.= З боку нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення; рідко – енцефалопатія; частота невідома – судоми. З боку органів слуху і рівноваги: частота невідома – вертиго.<= /span> З боку дихальної системи, грудної клітки та середостіння:<= span lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-weight:bold'> рідко – бронхоспазм. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея*, рідкі випорожнення; н= ечасто – нудота, блювання; частота невідома – панкреатит*, стоматит, глосит.<= /o:p> З боку гепатобіліарної системи: часто – підвищення рівня печінкових ферментів; частота невідома – преципітати у жовчному міхурі*, ядерна жовтяниця, гепатит¹, холестатичний гепатит^{1, 2}. З боку шкіри і підшкірної клітковини: часто – висипання; нечасто – свербіж; = рідко – кропив’янка; частота невідома – синдром Стівенса–Джонсона*, токсичний епідермальний некроліз* (синдром Лайєлла), мультиформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, медикаментозні висипання з еозинофілією та системними проявами (DRЕSS-синдром)*. З боку нирок та сечовидільної системи: рідко – гематурія, глюкозурія; частота невідома – олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні).= Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: нечасто – флебіт, біль у міс= ці інʼєкції, пропасниця; рідко – набряк, озноб. Дані лабораторних аналізів: нечасто – підвищення рівня креатиніну у крові; частота невідома – хибнопозитивні результати тесту Кумбса*, хибнопозитивні результати аналізу = на галактоземію*, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози*. * Див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». ^1<= /span> З= азвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтриаксону. ^2<= /span> Д= ив. Розділ «Особливості застосування». Опис окремих побічних реакцій Інфекції та інвазії Випадки діареї після застосування цефтриаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»). Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону Рідкісні випадки тяжких небажаних реакц= ій, іноді з летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та доношених новон= ароджених (віком <28 днів), яким внутрішньовенно вводили цефтриаксон та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках були виявлені преципітати кальціє= вої солі цефтриаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, періоду напіввиведення цефтриаксону (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказанн= я» та «Особливості застосування»). Зареєстровані випадки утворення преципі= татів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (наприклад, ≥80 мг/кг/добу або загальні дози понад 10 грамів), а також мали додаткові фактори ризику (наприклад, обмежене спожива= ння рідини, постільний режим). Утворення преципітатів може супроводжуватися симптомами або може бути безсимптомним та може призвести до обструкції сечо= воду та виникнення гострої ниркової недостатності, що зазвичай є оборотним після= припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Особливості застосування»). Зареєстровані випадки утворення преципі= татів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, = за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні препарату була різною (у деяких дослідженнях&nbs= p;– понад 30 %). При повільному введенні препарату (протягом 20–30 хвилин) част= ота утворення преципітатів нижча. В такому разі утворення преципітатів зазвичай= не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми як біль, нудота і блювання. У таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтриаксону преципі= тати зазвичай зникають (див. розділ «Особливості застосування»). Термін придатності. 2 роки. Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці у захищеному від світла місці при температурі не ви= ще 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Після розчинення термін придатності розчину складає не більше 24 годин при темпер= атурі 2‑8 °C або не більше 6 годин при температурі 25 °C. З мікробіологічної точки зору розчинений лікарський засіб слід використовувати негайно. Якщо його не використали негайно, відповідальність за дотримання ч= асу та умов зберігання несе користувач, також не слід перевищувати терміни, зазначені вище, задля зберігання хімічної та фізичної стійкості під час вик= ористання. Несумісність. На підставі літературних даних цефтриаксон не сумісний з амсакрином, ванкоміци= ном, флуконазолом та аміноглікозидами. Розчини, що містять цефтриаксон, не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, ок= рім тих, які зазначені у розділі «Особливі заходи безпеки», та не додавати один= до одного. Зокрема, розчини, що містять кальцій (наприклад, розчин Рінгера, ро= зчин Гартмана), не слід застосовувати для розчинення цефтриаксону у флаконі або = для подальшого розведення розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворюватися осад. Цефтриаксон не слід змішувати або вводити одночасно з розчинами, що містять кальцій, включаючи загальне парентеральне харчування (див. розділи «Протипоказання», «= Особливості застосування», «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»).<= /span> У разі призначення лікування комбінацією іншого антибіотика з цефтриаксоном введення не повинно відбуватися в одному шприці або в тому ж розчині для інфузій. Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятк= ом зазначених у розділі «Особливі заходи безпеки». Упаковка. По 1 флакону у картонній коробці. Категорія відпуску. За рецептом. Виробник. Манкайнд Фарма Лімітед. Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяль= ності. Віледж Кішанпура, П.О. Джамнівала, Техсіл, Паонта Сахіб, Дістрікт Сірмоур 173025, Хімачал Прадеш, Індія.

Патогенний мікроорганізм	Метод розведень (МІК, мг/л)
Чутливий	Резистентний
Enterobacteriaceae	≤ 1	> 2
Staphy= lococcus spp.	a	a
Strept= ococcus spp. (групи A, B, C та G)	b	b
Strept= ococcus pneumoniae	≤ 0,5^с	> 2
Viridans = групи Streptococci	≤ 0,5	> 0,5
Haemop= hilus influenzae	≤ 0,12^с	> 0,12
Moraxe= lla catarrhalis	≤ 1	> 2
Neisse= ria gonorrhoeae	≤ 0,12	> 0,12
Neisse= ria meningitidis	≤ 0,12^с	> 0,12
Не пов’яз= ані з видом	≤ 1^d	> 2

Доза цефтриаксону*	Частота введення**	Показання
1–2 г	1 ра= з на добу	Позалікарняна пневмонія. Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень. Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції сечовивідних шлях= ів (включаючи пієлонефрит).
2 г	1 ра= з на добу	Госп= італьна пневмонія. Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тк= анин. Інфе= кції кісток і суглобів.
2–4 г	1 ра= з на добу	Ведення пацієнтів із нейтропенією, у = яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію. Бакт= еріальний ендокардит. Бакт= еріальний менінгіт.