ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

БЛЕОНКО<= o:p>

(BLEONCO= )

<= /p>

Склад:

діюча речовина: блеоміцин;

1 флакон містить блеоміцину сульфату еквівалентно блеоміцину 15 ОД.

Лікарська форма. Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості= : білий або кремовий порошок.

Фармакотерапевтична група.

Антинеопластичні засоби. Цитотоксичні антибіоти= ки та споріднені препарати. Інші цитотоксичні антибіотики. <= /p>

Код АТХ L01D C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Блеоміцин належить до групи цитотоксичних антибіотиків. Він являє собою лужну водорозчинну суміш структурно споріднен= их глікопептидних антибіотиків з цитостатичною активністю. <= /p>

Дія блеоміцину пояснюється інтеркаляцією у один= арні та подвійні ланцюги ДНК, що спричиняє утворення в них одно- та дволанцюгових розривів. Внаслідок цього блокується синтез ДНК і поділ клітин. Блеоміцин т= акож діє на РНК і синтез білків, проте меншою мірою. Найважливішим фактором, який визначає селективність дії блеоміцину на різні тканини, є внутрішньоклітинна інактивація. Клітини плоского епітелію мають низький вміст блеоміцин-гідрол= ази і найбільш чутливі до блеоміцину. У чутливих тканинах (як нормальних, так і неопластичних) часто відзначаються хромосомні аберації (фрагментація, хроматидні розриви і транслокації).

На відміну від більшості інших цитостатиків, блеоміцин має низьку мієлотоксичність, не спричиняє імуносупресії і не є не= йро- та кардіотоксичним. Такий профіль токсичності блеоміцину дає змогу застосовувати його у комбінації з іншими протипухлинними препаратами.<= /o:p>

Фармакокінетика.

Розподіл. Блеоміцин швидко розподіляється у тканинах організму, найвищі концентрації відзначаються у шкірі, легенях, очеревині і лімфатичних вузлах. Низькі концентрації — у кістковому мозку. Блеоміцин не виявлявся у цереброспінальній рідині після внутрішньовенного введення. Об’єм розподілу блеоміцину у людини становить близько 22 л і перев= ищує об’єм позаклітинної рідини. Блеоміцин зв’язується з білками плазми тільки незначн= ою мірою.

Біотрансформація. Механізм біотрансформації блеоміцину ще не повністю вивчений. Інактивація блеоміцину відбувається шля= хом ферментативного розщеплення з допомогою блеоміцин-гідролази, переважно у пл= азмі крові, печінці та інших органах, і меншою мірою — у шкірі та легенях. =

Виведення. Період напіввиведення блеоміцину становить 2–3 години. У разі безперервної внутрішньовенної інфузії цей показник може збільшитися до 9 годин. Близько двох третин дози блеоміцину екскретується у незміненому вигляді із сечею, ймовірно шляхом клубочкової фільтрації. Більша частина дози виводиться протягом 8–12 годин.

Швидкість виведення дуже залежить від функції нирок. При введенні звичайних доз концентрації блеоміцину у плазмі крові пацієнтів з порушеннями функції нирок значно вищі.

Досвід свідчить, що блеоміцин важко видалити з організму за допомогою діалізу.

Клінічні характеристики.=

Показання.

·&nb= sp; Плоскоклітинний рак голови та шиї, шийки матки.=

·&nb= sp; Хвороба Ходжкіна і неходжкінські лімфоми. =

·&nb= sp; Рак яєчка (несеміномні та семіномні пухлини). <= o:p>

·&nb= sp; Злоякісний плевральний випіт — паліативна внутрішньоплевральна терапія.

Блеоміцин практично завжди застосовують у комбінації з іншими протипухлинними препара= тами та/або променевою терапією.

&nb= sp;

Протипоказання= .

· Гострі легеневі інфекції.

· Виражені порушення функції легенів і розлади легеневого кровообігу.

· Атаксія-телеангіектазія.

· Підвищена чутливість до блеоміцину.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види вза= ємодій.

Комбінована хіміотерапія.

Якщо блеоміцин використовується як частина комбінованої хіміотерапії, його токсичність слід враховувати для вибору та дозування інших засобів із подібним спектром токсичності.=

При комбінованому застосуванні блеоміцину з кармустином, мітоміцином С, циклофосфамідом, гемцитабіном та метотрексатом зростає ймовірність легеневої токсичності.

Легенева токсичність блеоміцину посилюється, зокрема, при комбінованому лікуванні цисплатином. Т= ому слід особливо обережно ставитися до цієї комбінації. Дані наукової літерату= ри вказують на те, що цисплатин слід вводити тільки після блеоміцину.

При комбінованій тера= пії блеоміцином і алкалоїдами барвінку у пацієнтів з раком яєчка відзначався синдром, схожий на хворобу Рейно: ішемія периферичних частин тіла, яка з ча= сом могла призвести до некрозу цих частин (пальців рук і ніг, носа).=

У пацієнтів, які отримували комбіновану терапію цисплатином, вінбластином та блеоміцином, спостерігалася позитивна кореляція між ШКФ (швидкістю клубочкової фільтраці= ї) та функцією легенів. Тому блеоміцин слід застосовувати з обережністю пацієн= тпм із тяжким порушенням функції нирок. В іншому дослідженні було виявлено, що збільшення доз цисплатину пов’язане зі зниженням кліренсу креатиніну, а отж= е і з виведенням блеоміцину.

Про= менева терапія.

Попередня або супутня променева терапія на ділянку грудної клітки збільшує частоту і тяжкість токсичних уражень легенів.

Попередня або супутня променева терапія на ділянку голови або шиї є фактором, що збільшує імовірн= ість появи стоматиту, погіршання проявів ангулярного стоматиту. Це може нечасто викликати запалення слизової оболонки глотки, що призводить до захриплості голосу.

Кис= нева терапія.

У пацієнтів, які лікувалися блеоміцином, ризик розвитку легеневої токсичності зростає при введенні кисню під час оперативних втручань. Тому концентрації кисню в дихальних сумішах рекомендується знижувати як під час операції, так і у післяопераційний період.

Гра= нулоцитарний колонієстимулювальний фактор (ГКСФ)

Збільшення кількості нейтрофільних гранулоцитів та стимуляція здатності генерувати вільні радика= ли кисню після введення ГКСФ можуть потенціювати ураження легенів при сумісному застосуванні.

Диг= оксин

Повідомляли про випад= ки зменшення ефекту дигоксину внаслідок зниженої пероральної біодоступності при сумісному застосуванні з блеоміцином.

Фен= ітоїн та фосфофентоїн

Повідомляли про випад= ки зниження рівня фенітоїну при сумісному застосуванні з блеоміцином. Можливе загострення судом через зниження абсорбції фенітоїну внаслідок дії цитотокс= ичних лікарських засобів, а також збільшення токсичності або втрата ефективності цитотоксичного лікарського засобу через посилення печінкового обміну, обумо= вленого фенітоїном. Одночасне використання не рекомендується.

Кло= запін

Слід уникати одночасн= ого застосування блеоміцину з клозапіном через підвищений ризик агранулоцитозу.=

Ант= ибіотики

Бактеріостатична ефективність гентаміцину, амікацину та тикарциліну може бути знижена.<= /o:p>

Цик= лоспорин, такролімус

Можливий розвиток над= мірної імуносупресії з ризиком лімфопроліферації.

Живі вакцини

Введення живих вакцин може призвести до серйозних або небезпечних для життя інфекцій у пацієнтів, імунна система яких ослаблена хіміотерапевтичними препаратами, включаючи блеоміцин. Якщо пацієнт отримує блеоміцин, слід уникати вакцинації живою вакциною. Використовуйте інактивовану вакцину там, де така є (поліомієліт).= Введення вакцин проти жовтої лихоманки на тлі застосування імуносупресивних хіміотерапевтичних препаратів призводило до тяжких та смертельних інфекцій. Цей ризик збільшує= ться у суб’єктів, які вже мають імунодепресію від основного захворювання. Цю комбінацію не можна використовувати.

Особливості застосування.

Лікування блеоміцином слід здійснювати під пильним наглядом кваліфікованого лікаря-онколога, який має досвід застосування протипухлинних хіміотерапевти= чних засобів, бажано у спеціалізованому медичному закладі.

Слід проводити ретельну оцінку співвідношення користі/ризику застосування лікарс= ького засобу після променевої терапії легенів або середостіння. Блеоміцин слід застосовувати обережно та у зменшеній дозі у разі порушення функції нирок. Через можливий мутагенний вплив блеоміцину на статеві клітини чоловіків та жінок необхідно забезпечити надійну контрацепцію під час терапії та протяго= м 6 місяців після її закінчення.

Легенева токсичність.

В процесі лікування блеоміцином необхідно прово= дити систематичний контроль функції легенів, а також рентгенологічні дослідження грудної клітки.

Легеневі реакції є найсерйознішими побічними ефектами, які виникають приблизно у 10 % пацієнтів, які проходили лікування, під час або після закінчення курсу лікування. Найпоширеніша форма — інтерстиціальний пневмоніт. Якщо він вчасно не діагностований і не призначе= не відповідне лікування, це може спричинити необоротний фіброз легенів. Приблизно 1 % пацієнтів померли = від наслідків легеневого фіброзу.

У пацієнтів, які проходять лікування блеоміцино= м, слід проводити рентгенографію грудної клітки щотижня, а також протягом 4 ти= жнів після закінчення лікування. Після закінчення лікування пацієнтів слід спост= ерігати приблизно 2 місяці. При супутній променевій терапії грудної клітки рентгено= графію грудної клітки слід робити частіше.

Функціональні легеневі проби зі 100 % киснем не слід застосовувати пацієнтам, які проходили лікування блеоміцином. Як альтернатива рекомендуються функціональні легеневі проби, які використовують менше 21 % кисню. Щомісяця слід аналізувати дифузійну здатність легень для оксиду вуглецю. Дослідження функції легенів, зокрема вимірювання дифузії ок= ису вуглецю та життєвої ємності легень, робить можливим ранню діагностику токсичності легенів.

Хоча легенева токсичність блеоміцину значно зростає при перевищенні кумулятивної дози 400 ОД (225 ОД /м² поверхні тіла), вона може відзначатися при набагато нижчих дозах, особливо у літніх хворих, пацієнтів з порушеннями функції нирок, осіб з наявними легеневими захворюваннями, хворих, які отримували променеву терапію на діля= нку легенів, а також пацієнтів, які отримують кисень.

Легенева токсичність також спостерігалася в деяких випадках у молодих пацієнтів, які отримували низькі дози.

Судинні зміни, що відбуваютьс= я в легенях призводять до часткового руйнування еластичності стінки судини. Найбільш раннім симптомом ураження легенів, спричиненим блеоміцином, є зади= шка.

При появі кашлю, задишки, крепітувальних хрипів= в базальних відділах легень або дифузного сітчастого малюнка на рентгенограмі грудної клітки (будь-якого з цих симптомів) слід припинити введення препара= ту до з’ясування причини зазначених вище явищ. У разі пошкодження легенів внаслідок блеоміцину блеоміцин більше не слід вводити.

Не існує специфічної терапії легеневих токсичних ефектів, спричинених блеоміцином. В деяких випадках введення кортикостероїдів дає певний позитив= ний ефект. Пацієнтів слід лікувати антибіотиками широкого спектра дії та кортикостероїдами.

Літні пацієнти більш чутливі до блеоміцину.

Незважаючи на те, що легенева токсичність блеоміцину пов’язана з перевищенням загальної дози 400 ОД (що відповідає приблизно 225 ОД / м2 площі тіла), вона також може спостерігатися при засто= суванні менших доз, зокрема у пацієнтів літнього віку, пацієнтів з порушеннями функ= ції нирок, пацієнтів з наявними захворюваннями легенів, пацієнтів, що отримували супутню променеву терапію грудної клітки, та пацієнтів, які потребують введ= ення кисню. За цими пацієнтами слід ретельно спостерігати та зменшувати дозування блеоміцину або збільшувати інтервал введення дози. Блеоміцин слід застосову= вати з особливою обережністю пацієнтам з раком легенів, оскільки у цих пацієнтів спостерігається підвищена частота легеневої токсичності.<= /p>

Оскільки 2/3 введеної дози блеоміцину виводитьс= я з сечею в незміненому вигляді, ниркова функція має великий вплив на швидкість виведення. Плазмові концентрації значно підвищуються при введенні звичайних= доз пацієнтам із порушеннями функції нирок.

Інші клінічні стани, що потребують обережності застосування, включають тяжку хворобу серця, печінкову дисфункцію, оскільки токсичність може бути підвищена, а також інфікування Var= icella-= zoster.

Ідіосинкратичні реакції / гіперчутливість

Повідомляли про ідіосинкратичні реакції, клініч= но схожі на анафілаксію, приблизно у 1 % пацієнтів із лімфомою, які отримували блеоміцин. Реакція може бути негайною або виникати через кілька годин після введення і зазвичай після першої або другої дози. Вона може проявлятися гіпотонією, сплутаністю свідомості, лихоманкою, ознобом, появою хрипів і стридору. Лікування симптоматичне та включає відновлення об’єму циркулюючої крові, вазопресори, антигістамінні та кортикостероїди.

Через можливість анафілактоїдної реакції (у 1 % пацієнтів із лімфомою, згідно з опублікованими даними) пацієнти повинні спочатку отримувати тестову дозу 1–2 одиниці. Якщо немає гострої реакції, м= ожна ввести повну дозу.

Розлади з боку крові та лімфатичної системи.

Повідомлялося про гостру мієлоїдну лейкемію та мієлодиспластичний синдром у пацієнтів, які отримували супутнє лікування блеоміцином та іншими протипухлинними засобами.

Загальні порушення.

Повідомляли про судинну токсичність після застосування блеоміцину, зокрема у поєднанні з іншими протипухлинними засоб= ами. Випадки були клінічно неоднорідними і включали інфаркт міокарда, порушення мозкового кровообігу, тромботичні мікроангіопатії, гемолітичний уремічний синдром та церебральний артеріїт.

Слід враховувати вплив лікарського засобу на статеві залози у пацієнтів репродуктивного віку.

Як і інші цитотоксичні речовини, блеоміцин може спровокувати синдром лізису пухлини у пацієнтів із швидко зростаючими пухлинами. Відповідне підтримувальне лікування та фармакологічні заходи мож= уть запобігти або зменшити інтенсивність таких ускладнень.

Слід обережно призначати препарат пацієнтам зі значеннями кліренсу креатиніну менше 50 мл/хв і проводити моніторування фун= кції нирок під час прийому блеоміцину. Для цих пацієнтів може потребуватися зменшення дози блеоміцину.

Внутрішньовенне введення=

Може виникнути судинний біль, тому важливо контролювати концентрацію препарату та швидкість його введення. Внутрішньовенне введення= має бути якомога повільніше.

Внутрішньом’язове введення

Уникайте повторних ін’єкцій на одній і тій самій ділянці, особливо у дітей. Якщо введення голки для ін’єкцій викликає сильний біль або якщо кров стікає назад у шприц, негайно вийміть голку та введіть ї= ї в іншому місці.

При роботі з цитостатиками слід дотримуватися загальноприйнятих правил безпеки. Необхідно запобігати попаданню розчинів блеоміцину на шкіру і слизові оболонки. Якщо препарат усе ж таки потрапив на шкіру або слизові оболонки, уражену ділянку негайно промивають великою кількістю води.

Невикористані залишки препарату і відходи потрібно знищувати шляхом спалювання при температурі 800° C.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Застосування блеоміцину у пер= іод вагітності протипоказано, оскільки його безпека не встановлена. = Немає достатньо даних для оцінки потенційного ризику при застосуванні блеоміцину вагітним. Блеоміцин проникає через плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічні властивості блеоміцину передбачається, що він може зашкодити плоду при застосуванні в період вагітності. Тому слід уникати призначення блеоміцину в період вагітності, особливо в першому триместрі.

Якщо вагітність настає під час лікування, пацієнтку слід поінформувати про ризики для ненародженої дитини = та ретельно контролювати стан. Слід розглянути можливість генетичного консультування.

Годування груддю.<= /span>

Невідомо, чи виводиться блеом= іцин або його метаболіти з молоком матері. Через можливий шкідливий вплив на нем= овля годування груддю під час лікування блеоміцином протипоказано.

Під час лікування блеоміцином= годування груддю слід припинити.=

Вплив на репродуктивність.

Як чоловіки, так і жінки повинні використовувати адекватні засоби контрацепції під час лікування та протягом шести місяців п= ісля припинення терапії.

Пацієнтам, які бажають мати дітей після лікуван= ня, рекомендується генетичне консультування.

Перед лікуванням слід звернутися за порадою щодо збереження сперми через можливість необоротного безпліддя внаслідок лікуван= ня блеоміцином.

Фертильність

Лікування блеоміцином може викликати необоротне безпліддя.

Зда= тність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід утримуватися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами.<= /span>

Спосіб застосування та дози. =

Блеоміцин вводиться внутрішньовенно, внутрішньом’язово або внутрішньоплеврально.

Звичайна внутрішньовенна або внутрішньом’язова = доза становить 10-20 ОД/м² 1 раз або двічі на тиждень. Максимальна до= бова доза – 20 ОД/м². Рекомендується, щоб сумарна кумулятивна доза не перевищувала 400 ОД (225 ОД /м²).

Для проведення внутрішньом’язової ін’єкції вміст флакона з Блеонко необхідно розчинити у 1‑5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або води для ін’єкцій. Повтор= на ін’єкція у те ж саме місце може викликати місцеві реакції, тому рекомендуєт= ься змінювати місце введення.

При внутрішньовенній ін’єкції вміст флакона з Блеонко необхідно розчинити у 5-20 мл 0,9 % розчину на= трію хлориду і повільно вводити протягом 5-10 хвилин. Для внутрішньоплеврал= ьного введення блеоміцин у дозі 60 ОД/м² необхідно розчинити у 50-100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду і вводити через дренажну голку = або канюлю. У разі лікування лімфоми рекомендується розпочинати терапію з дози 2 ОД/м² протягом перших двох тижнів. Якщо не буде виявлено анафілактоїдних реакцій, лікування можна продовжити звичайними дозами 10-20 ОД/м² 1 раз або двічі на тиждень.

Для пацієнтів літнього віку загальна курсова доза не повинна перевищувати 300 ОД.

При нирковій недостатності до= зу необхідно коригувати залежно від серологічної концентрації серотоніну. При проведенні променевої терапії доза Блеонко повинна бути зменшена, оскільки опромінені тканини чутливіші до препарату. У разі застосування блеоміцину з іншими антинеопластичними препаратами може з’являтися легенева токсичність = при низьких дозах.

<= /b>

Діт= и.

Ефективніст= ь та безпека застосування блеоміцину у педіатричній практиці не встановлена, тому препарат не слід застосовувати пацієнтам цієї вікової категорії.

<= /b>

Передозування.=

Зважаючи на спосіб застосування і запобіжні зах= оди, передозування блеоміцину трапляється рідко. Гостра реакція на передозування проявляється артеріальною гіпотензією, підвищенням температури тіла, тахікардією та загальними ознаками шоку. Лікування симптоматичне. При розви= тку ускладнень з боку дихальної системи застосовують кортикостероїди та антибіо= тики широкого спектра дії.

Побічні реакції.

Як і більшість протипухлинних препаратів, блеом= іцин може спричиняти гострі і відстрочені токсичні ефекти.

Лихоманка в день ін’єкції — це найбільш рання реакція. У 1613 пацієнтів, які отримували блеоміцин, найбільш часто спостерігались такі побічні реакції: легенева токсичність у вигляді інтерстиціальної пневмонії або легеневого фіброзу (10,2 %), склероз шкіри, пігментація (40,6 %), лихоманка і озноб (39,8 %), алопеція (29,5 %), анорек= сія та зниження ваги (28,7 %), загальне нездужання (16,0 %), нудота та блювання (14,6 %), стоматит (13,3 %) та зміни нігтів (11,2 %). Можливий біль у місці ін’єкції або в ділянці пухлини, а також артеріальна гіпотензія і оклюзія вен при внутрішньовенному введенні.

Повідомляли про прояви хвороби Рейно як при застосуванні монотерапії блеоміцином, так і при комбінованій терапії.<= /o:p>

Нижче наведено побічні ефекти блеоміцину, класифіковані за системами органів і за частотою виникнення: дуже часто = ³ 1/10; часто ³ 1/100 та < 1/10; нечасто ³<= /span> 1/1000 та < 1/100; рідко ³ 1/10000 та < 1/1000; дуже рідко < 1/10000; частота невідома.

Інфекції та інвазії

Частота невідома: сепсис.

Новоутворення, доброякісні, злоякісні та не визначені (включаючи цисти = та поліпи).

Нечасто: пухлинний біль.

З боку крові та лімфатичної системи

Нечасто: мієлосупресія, лейкопенія, нейтропенія, тробоцитопенія, кровотечі.

Рідко: фебрильна нейтропенія.=

Частота невідома: панцитопенія, анемія.

З боку імунної системи

Часто: анафілаксія, реакції гіперчутливості, ід= іосинкратична реакція.

З боку нервової системи

Часто: головний біль.

Нечасто: запаморочення, сплутаність свідомості.=

З боку серцевої системи

Рідко: інфаркт міокарда, перикардит, біль у діл= янці грудної клітки.

З боку судин

Нечасто: гіпотензія.

Рідко: церебральний інфаркт, тромботична мікроа= нгіопатія, гемолітико-уремічний синдром, церебральний артеріїт, феномен Рейно, артеріа= льний тромбоз, тромбоз глибоких вен.

Частота невідома: периферична ішемія.

З боку дихальної системи.

Дуже часто: інтерстиціальний пневмоніт, легенев= ий фіброз, диспное.

Часто: гострий респіраторний дистрес-синдром, легенева недостатність, легенева емболія.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Дуже часто: зниження апетиту, зниження ваги, нудота, блювання, мукозит, стоматит.

Нечасто: ангулярний хейліт, діарея.<= /span>

З боку гепатобіліарної системи

Рідко: печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Дуже часто: еритема, свербіж, стрії, утворення міхурів, гіперпігментація, підвищена чутливість та набряк кінчиків пальців, гіперкератоз, випадіння волосся.

Часто: екзантема, кропив’янка, почервоніння шкі= ри, ущільнення, набряк, джгутиковий дерматит.

Нечасто: деформація та знебарвлення нігтів, наб= ряк шкіри та утворення міхурів у місцях, які зазнають тиску.<= /p>
Рідко: склеродерма.

З боку м’язової та опорно-рухової системи

Нечасто: біль у м’язах та суглобах.<= /span>

З боку нирок та сечовидільної системи

Нечасто: олігурія, дизурія, поліурія, затримка сечовипускання.

Загальні порушення та порушення, пов’язані зі способом застосування

Часто: підвищення температури, озноб, нездужанн= я.

Нечасто: біль в ділянці пухлини, флебіт, гіперт= рофія стінки вен і звуження венозного доступу (при внутрішньовенному введенні), індукція (при внутрішньом’язевому введенні).

Дуже рідко: синдром лізису пухлин.

Опис окремих побічних реакцій= .

Гіпертерміч= на реакція

Через 2–6 годин після першого введення блеоміци= ну може підвищуватися температура тіла. При персистувальній пропасниці може бу= ти необхідним застосування жарознижувальних засобів. Частота випадків гіпертермічної реакції зменшується при наступних введеннях блеоміцину.

Лихоманка та озноб можуть розвиватися із затрим= кою 45 годин або більше після прийому лікарського засобу. Оскільки реакція є дозозалежною, при появі сильної лихоманки слід вжити відповідних заходів, т= аких як введення зменшеної дози через більш короткі проміжки часу, або застосува= ння антигістамінних та жарознижувальних засобів до та або після введення лікарського засобу.

З боку шкір= и і слизових оболонок

Найпоширенішими побічними ефектами при терапії блеоміцином (які відзначаються приблизно у половини пацієнтів) є реакції з = боку шкіри і слизових оболонок (потовщення і ущільнення шкіри, гіперкератоз, наб= ряк шкіри, почервоніння, свербіж, стрії, висипання, виразки, гіперпігментація, = підвищення чутливості і набряк шкірних покривів кінчиків пальців, зміни кольору нігтів, набряк шкіри у місцях, які зазнають тиску, наприклад на ліктях, алопеція, стоматит). Ці побічні ефекти рідко є серйозними і зазвичай минають після завершення курсу лікування. Тяжкість уражень слизових оболонок може зростати при комбінованій хіміотера= пії або супутній променевій терапії.

Виразки слизової оболонки частіше виникають при поєднанні блеоміцину з променевою терапією або іншим лікарським засобом, токсичним для слизових оболонок. Шкірна токсичність виникає на порівняно пі= зній стадії і корелює із загальною дозою. Зазвичай вона розвивається на другому = та третьому тижні після введення від 150 до 200 одиниць блеоміцину.=

З боку шлунково-кишкового тракту

Можуть відзначатися нудота і блювання, особливо= при високодозовій терапії. В таких вип= адках призначають антиеметики. Втрата апетиту та втрата ваги є загальними і можуть тривати довгий час після закінчення лікування.

З боку сист= еми кровотворення

При терапії блеоміцином відзначається лише незначне пригнічення функції кістков= ого мозку.

Тромбоцитопенія, що виникає у зв’язку з лікуван= ням блеоміцином, пояснюється не зниженням продукування тромбоцитів, а збільшенн= ям їх руйнування.

Звітування про підозрювані побічні реакції

Звітування про підозрювані побічні реакції пі= сля реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити безперервне спостереження співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням лікарського засобу. Спеціалісти охорони здоров’я повинні подавати інформацію про будь-які підозрюван= і побічні реакції за допомогою національ= ної системи звітності.

Термін придатності. 2 роки.

&nb= sp;

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 2 до 8 = °С. Зберігати у недоступному для дітей місці

Несумісність.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-= language: RU'> Блеоміцин не можна змішувати з розчинами есенціальних амінокислот, рибофлавіну, аскорбінової кислоти, дексаметазону, амінофіліну або фуросемід= у.

5 % розчин глюкози не можна використовувати як розчинник.

<= /b>

Упаковка. Ліофілізат у флаконі; по 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

=

Виробник. <= /span>ВЕНУС РЕМЕДІС ЛІМІТЕД / VENUS REMEDIES LIMITE= D.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Хілл Топ Індустріал Естейт, Джармаджрі, ЕРІР Фейз-І (Екстн.), Батолі Калан, Бадді, о= круг Солан, Хімачал Прадеш 173205, Індія / Hill Top Industri= al Estate, Jharmajri, EPIP Phase-I (Extn.), Bhatoli Kalan, Baddi, Distt. Solan, Himachal Pradesh 173205, India.