ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЛУЦЕНТІС

(LUCENTIS^®)

Склад:

діюча речовина: ranibizumab;=

1 мл роз= чину містить 10 мг ранібізумабу;

допоміжні речовини: α,α-трегалози дигідрат; L-гістидину гідрохлорид, моногідрат; L-гістидин; полісорбат 20; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий або ледь опалесціюючий розчин.<= /o:p>

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при судинних захворюваннях очей. Антинеоваскуляризаційні засоби. Код АТХ S01L A04.

_<=
/span>

Фармакологічні властивості.

Механізм= дії. Діюча = речовина лікарського засобу Луцентіс — раніб= ізумаб — це гуманізований фрагмент рекомбінантного моноклонального антитіла (Fab), спрямований проти людського судинного ендотеліального фактора росту А (VEGF= -A). Він з високою спорідненістю зв’язується з VEGF-A та його ізоформами. Ізофор= ми (наприклад VEGF121 і VEGF165) утворюються шляхом альтернативного сплайсингу мРНК; ізоформа VEGF110 утворюється шляхом протеолізу. Зв’язування ранібізум= абу з VEGF-A та його ізоформами пригнічує активацію рецепторів VEGFR- 1 і VEGFR= -2 на поверхні ендотеліальних клітин.

&nb= sp;

Фармакод= инаміка.

Активація рецепторів VEGFR-1 і VEGFR-2 призвод= ить до проліферації ендотеліальних клітин, неоваскуляризації та проникності суд= ин. Вважається, що всі ці фактори сприяють прогресуванню ексудативної форми вікової макулярної дегенерації (ВМД), розвитку хоріоїдальної неоваскуляризації (ХНВ), у тому числі ХНВ внаслідок патологічної міопії (ПМ), та розвитку діабетичного макулярного набряку (ДМН= ) і тромбозу вен сітківки (ТВС), що призводить до порушення зору.

Клінічна ефективність

Лікуванн= я ексудативної ВМД. Клінічну= ефективність та безпеку застосування ранібізумабу при лікуванні ексудативної ВМД оцінювали під час 3 рандомізованих дослідже= нь з подвійним маскуванням за участю загалом 1323 пацієнтів (Луцентіс: N =3D 879; контрольні групи: N =3D 444) з ексудативною ВМД. Плацебо застосовували у контрольній групі в дослідженні MARINA, тоді як фотодинамічна терапія (ФДТ) з використанням вертепорфіну слу= жила активним контролем у дослідженні ANCHOR. Були включені пацієнти із загальни= м ураженням до 12 ділянок диска та з гостротою зору досліджуваного ока від 20/40 до 20/= 320 пунктів за таблицею Снеллена. Середній вік пацієнтів становив 77 років. У клінічних дослідженнях пацієнтів інструктували самостійно застосовувати протимікробні очні краплі (4 рази на добу протягом 3 днів до та після кожної ін’єкції).

716 пацієнтів з мінімальними проявами класичної ХНВ або прихованої ХНВ були включені у 24-місячне дослідження MARINA. Пацієнти отримували щомісячні інтравітреальні ін’єкції по 0,3 мг Луцентіс (N =3D 238), 0,5 мг лікарського засоб= у Луцентіс (N =3D 240) або ін’єкції плацебо (N =3D 238). Протягом 24-місячної фази лік= ування пацієнти отримували в середньому 22 з 24 можливих процедур. Результати дослідження MARINA після 12 місяців лікування також фактично підтвердж= увались після 24 місяців лікування (один раз на місяць) у 90 % пацієнтів.

423 пацієнти з пер= еважно класичною ХНВ були включені у 24-місячне дослідження ANCHOR. Пацієнти отримували щомісячні інтравітреальні ін’єкції 0,3 мг препарату Луценті= с та ФДТ плацебо (N =3D 143), інтравітреальні ін’єкції 0,5 мг препарату Луц= ентіс та ФДТ плацебо (N =3D 140) або інтравітреальні ін’єкції плацебо та активну = ФДТ вертепорфіном (N =3D 143). Початкову ФДТ плацебо або активну ФТД вертепорфі= ном проводили разом з початковою ін’єкцією препарату Луцентіс. Після цього ліку= вання проводили кожні 3 місяці, якщо флюоресцентна ангіографія виявляла стійкість або рецидив транссудації в досліджуваному оці. =

Покращення гостроти зору, про яке повідомлялося на 12 місяці в дослідженнях MARINA і ANCHOR при лікуванні препаратом Луцентіс 0,5 мг, обумовило користь для пацієн= тів, яку оцінювали за трьома підшкалами опитувальника VFQ-25 (the National Eye Institute Visual Function Questionnaire), встановленими раніше як вторинні кінцеві точки ефективності (діяльніс= ть, пов’язана із зором поблизу та на відстані, а також інші види діяльності, що залежать від зору). Усі відмінності між групою застосування лікарського зас= обу Луцентіс 0,5 мг та двома контрольними групами були статистично значущими та клінічно релевантними із p-значеннями від 0,009 до < 0,0001.

У дослідження PIER= було включено 184 пацієнти з ХНВ (з класичними компонентами та без них). Пацієнти отримували щомісячні інтравітреальні ін’єкції препарату Луцентіс у дозах 0,= 3 мг чи 0,5 мг або інтравітреальні ін’єкції плацебо протягом перших 3 = місяців. Додаткові ін’єкції препарату Луцентіс вводили 1 раз на 3 місяці.<= o:p>

З 14 місяця д= ослідження пацієнти, які отримували ін’єкцію плацебо, також мали можливість лікуватися препаратом Луцентіс, а з 19 місяця були можливі частіші ін’єкції цього препарату. Пацієнти, яких лікували препаратом Луцентіс у дослідженні PIER, отримували в середньому 10 процедур протягом 24 місяців.

Первинною кінцевою точкою ефективності була середня зміна гостроти зору за 12 місяців. Пі= сля початкового підвищення під час фази щомісячних ін’єкцій гострота зору паціє= нтів знижувалася під час фази щоквартальних ін’єкцій, повертаючись до вихідного рівня через 12 місяців. У більшості пацієнтів, які отримували Луцентіс= (82 %), цей ефект зберігався на 24 місяці. Дані щодо обмеженої кількості пацієнтів, які перейшли на лікування препаратом Луцентіс після більше ніж р= оку лікування плацебо, свідчать про те, що ранній початок лікування пов’язаний з кращим збереженням гостроти зору.

Дослідження SAILOR= фази IIIb проводилося за участю пацієнтів, які раніше не отримували лікування, т= а пролікованих пацієнтів із ХНВ, спричиненою ВМД. SAILOR являло собою 1-річне багатоцентро= ве дослідження. Основною метою було оцінити частоту очних та неочних побічних ефектів протягом 12 місяців лікування.

2378 пацієнтів були рандомізовані у 2 групи та отримували Луцентіс у дозі 0,3 мг або 0,5&n= bsp;мг щомісяця протягом 3 місяців. Залежно від отриманих результатів проводи= лося подальше лікування з інтервалами принаймні 1 місяць.=

Загалом між двома групами не було різниці щодо очних та неочних побічних ефектів, як і щодо частоти інсульту, що виник у 8/1169 пацієнтів, які отримували дозу 0,3 = ;мг (0,7 %; 95 % ДІ [довірчий інтервал]: 0,3 % до 1,3 %), і= у 15/1209 пацієнтів, які отримували дозу 0,5 мг (1,2 %; 95 % ДІ: від 0= ,7 % до 2 %). Пацієнти з відомими факторами ризику, такими як попередній інсульт або транзиторна ішемічна атака, імовірно, мають більший ризик інсул= ьту під час лікування препаратом Луцентіс.

Лікування порушень зору внаслідок ДМН. Клінічну ефективність та безпеку застосування = лікарського засобу Луцентіс пацієнтам із порушенням зору внаслідок діабетичного макуляр= ного набряку (ДМН) оцінювали під час дослідження RESTORE за участю загалом 345 пацієнтів із порушенням зору внаслідок ДМН. У дослідженні було 3 групи. Пацієнти у групі 1 (N =3D 116) спочатку отримували інтравітреальні ін’єкції ранібізумабу у дозі 0,5 мг як монотерапію та плацебо-лазерну фотокоагуляцію. Пацієнти у групі 2 (N =3D 118) спочатку отримували інтравітреальні ін’єкції ранібізумабу у дозі 0,5 мг та лазерну фотокоа= гуляцію. Пацієнти у групі 3 (N =3D 111) спочатку отримували монотерапію лазерною фотокоагуляцією та ін’єкцію плацебо.

Лікування ранібізу= мабом продовжували у вигляді щомісячних інтравітреальних ін’єкцій та переривали, = коли гострота зору при застосуванні препарату Луцентіс стабілізувалася під час т= рьох візитів поспіль. Лікування відновлювали, якщо спостерігалося зниження гостр= оти зору через прогресування ДМН. Повторну терапію лазерною фотокоагуляцією проводили в той же день принаймні за 30 хвилин до введення ранібізумабу згі= дно з критеріями ETDRS (the Early Treatment Diabetic Retinopathy Study / Дослідження з вивчення раннього лікування діабе= тичної ретинопатії).

Розширене дослідже= ння RESTORE являло собою відкрите багатоцентрове розширене 24-місячне досліджен= ня. 240 пацієнтів, які завершили участь у 12-місячному основному дослідженні, б= ули включені до розширеного дослідження та отримували 0,5 мг ранібізумабу = PRN (pro re nata / у разі необхідності) у те ж око, яке було визначено як досліджуване в основному дослідженні. Лікування проводилося щомісяця при зниженні м= аксимальної коригованої гостроти з= ору (МКГЗ) = через ДМН до досягнення стабільної МКГЗ. Крім того, лазерну терапію проводили на основі рекомендацій ETDRS, якщо дослідник вважав це необхідним.<= /span>

Під час 24-місячної розширеної фази середня кількість ін’єкцій ранібізумабу пацієнтам, які отримували ранібізумаб в основному дослідженні, становила 6,4. Із 74 пацієн= тів в групі лікування лазером під час основного дослідження 59 (79 %) отримували ранібізумаб у якийсь момент часу під час фази розширення. У цих = 59 пацієнтів середня кількість ін’єкцій ранібізумабу протягом 24-місячної розширеної фази становила 8,1. Частка пацієнтів, які не потребували лікуван= ня ранібізумабом під час розширеної фази, становила 19 %, 25 % і 20&= nbsp;% у групах, які раніше отримували відповідно ранібізумаб, ранібізумаб + лазер= і тільки лазер.

Довгостроковий про= філь безпеки ранібізумабу, який спостерігався в цьому 24-місячному розширеному дослідженні, узгоджується з відомим профілем безпеки препарату Луцентіс.

Під час дослідження RETAIN фази IIIb було рандомізовано 372 пацієнти з порушенням зору через ДМН для отримання інтравітреальної ін’єкції:

-&nb= sp; ранібізумабу у дозі 0,5 мг із супутньою лазерною фотокоагуляцією у режимі T&E (Treat and Extend / лікуй та подовжуй) (n =3D 121),

-&nb= sp; ранібізумабу як монотерапії у дозі 0,5 мг у режи= мі T&E (n =3D 128) або

-&nb= sp; ранібізумабу як монотерапії у дозі 0,5 мг у режи= мі PRN (n =3D 123).

У всіх г= рупах лікування ранібізумабом розпочинали зі щомісячних інтравітреальних ін’єкцій= і продовжували доти, поки МКГЗ не була стабільною протягом принаймні трьох послідовних оцінок щомісяця. Лазерну фотокоагуляцію проводили на вихідному рівні в той же день, що й першу ін’єкцію ранібізумабу, а потім у разі необхідності відповідно до критеріїв ETDRS. За режимом T&E ранібізумаб потім вводили з інтервалами від 2 до максимум 3 місяців. За режимом PR= N МКГЗ оцінювали щомісяця, а потім у разі необхідності вводили ранібізумаб під час того ж візиту. У всіх групах лікування відновлювали щомісяця при зниженні М= КГЗ через прогресування ДМН і продовжували до відновлення стабільної МКГЗ. Тривалість дослідження становила 24 місяці.

У дослід= женні RETAIN середня (медіана) кількість ін’єкцій становила 12,4 (12,0) у групі ранібізумабу + лазер T&E, 12,8 (12,0) у групі монотерапії ранібізумабом= T&E і 10,7 (10,0) у групі ранібізумабу PRN. Кількість необхідних планових призначень після 3 початкових щомісячних становила 13 за режимом T&E порівняно з 20 щомісячними призначеннями, необхідними для режиму PRN. При об= ох режимах у понад 70 % пацієнтів зберігалась МКГЗ з частотою візитів = 805; 2 місяці. Додаткове лазерне лікування не було пов’язано з нижчою середньою кількістю ін’єкцій ранібізумабу у режимі T&E.

У дослідженнях при= ДМН покращення МКГЗ супроводжувалося поступовим зниженням середнього показника = товщини центральної зони сітківки (ТЦЗС) у всіх групах лікування.=

Лікування помірної або тяжкої непроліферативної діабетичної ретинопатії (НПДР) та проліферативної діабетичної ретинопатії (ПДР)= . Клінічну= безпеку та ефективність застосування лікарського засобу Луцентіс пацієнтам із ПДР оцінювали під час багатоцентрового рандомізованого активноконтрольованого дослідження III фази (протокол S) у паралельних групах за участю 305 пацієнтів (394 досліджуваних ока) з ПДР та з ДМН або без нього на = вихідному рівні, порівнюючи ранібізумаб у дозі 0,5 мг, який застосовували шляхом інтравітреальних ін’єкцій, зі стандартною терапією за допомогою панретиналь= ної фотокоагуляції (ПРФ). Всього 191 око (48,5 %) було рандомізовано для лікування ранібізумабом, 0,5 мг, а 203 ока (51,5 %) – для лікуван= ня ПРФ. Всього 88 очей (22,3 %) мали ДМН на вихідному рівні: 42 (22,0&nbs= p;%) та 46 (22,7 %) очей у групах ранібізумабу та ПРФ відповідно. Всього 306 очей (77,7 %) не мали ДМН на вихідному рівні: 149 (78,0 %) та 157 (77,3 %) очей у групах ранібізумабу та ПРФ відповідно.

Після 2 років ліку= вання оцінка МКГЗ показала зміну на +2,7 літери від вихідного рівня у групі препа= рату Луцентіс і на –0,7 літери у групі ПРФ. Різниця в 3,5 літери була в межах не меншої ефективності, що означає, що межа не меншої ефективності препарату Луцентіс порівняно з ПРФ була підтверджена.

Зміна тяжкості діабетичної ретинопатії була оцінена на основі фотографій очного дна за шкалою DRSS (= the Diabetic Retinopathy Severity Score / Оцінка тяжкості діабетично= ї ретинопатії) з попереднього дослідження застосування препарату при діабетичній ретинопатії (ETDRS). У цьому дослідженні у 41,8 % очей, які лікували ранібізумабом= (n =3D 189), спостерігалось покращення за шкалою DRSS принаймні на 2 кроки про= тягом 12 місяців порівняно з 14,6 % очей, яким раніше проводили ПРФ (n =3D 199).

За даними метаанал= ізу 3 рандомізованих подвійно сліпих активноконтрольованих досліджень ІІІ фази [D= 2301 (RESTORE), D2303 (REVEAL) і D2305 (REFINE)], проведених загалом за участю 8= 75 пацієнтів з ДМН, у 48,4 % з 315 пацієнтів, які отримували лікування ранібізумабом з приводу помірної чи тяжкої НПДР або ПДР (n =3D 19= 2), спостерігалось покращення за шкалою DRSS принаймні на 2 кроки через 12= місяців порівняно з 14,6 % пацієнтів, які отримували лазерну терапію (n =3D 123).

Лікування порушення зору внаслідок макулярного набряку, спричиненого ТВС. = Клінічну= безпеку та ефективність застосування препарату Луцентіс пацієнтам із порушенням зору внаслідок макулярного набряку, спричиненого ТВС, оцінювали під час двох рандомізованих контрольованих досліджень з подвійним маскуванням: BRAVO (N&= nbsp;=3D 397) і CRUISE (N =3D 392). В обох дослідженнях пацієнти отримували ранібізумаб у= дозі 0,3 мг чи 0,5 мг або плацебо. У дослідженні BRAVO лазерну фотокоагуляцію дозволяли як резервну терапію у будь-який час дослідження, починаючи з 3-го= місяця у всіх групах дослідження.

Пацієнти, які отри= мували ранібізумаб, продемонстрували стійке зменшення товщини центральної зони сітківки в обох дослідженнях (BRAVO та CRUISE).

Після лікування ранібізумабом через 6 та 12 місяців на додаток до покращення гостроти = зору також підвищилася якість життя пацієнтів, яку оцінювали згідно з опитувальн= иком VFQ-25. Відмінності між групою ранібізумабу 0,5 мг і контрольною групою оцінювали через 6 місяців із p-значеннями від 0,02 до 0,0002.

Результати 12-міся= чного розширеного дослідження HORIZON, що було додатковим до BRAVO та CRUISE, представлено нижче.

Зниження частоти лікування в дослідженні HORIZON незначною мірою вплинуло на пацієнтів з тро= мбозом гілок вен сітківки (ТГВС), в яких зберігалось початкове покращення гостроти зору, що спостерігалося в дослідженні BRAVO (+17,5 літери через 24 міс= яці при дозі 0,5 мг і в середньому 2,4 ін’єкції протягом другого року).

Навпаки, у пацієнт= ів з тромбозом центральної вени сітківки (ТЦВС) зниження частоти лікування було пов’язане = зі зниженням гостроти зору, досягнутої в дослідженні CRUISE (+12 літер через 2= 4 місяці при дозі 0,5 мг і в середньому 3,8 ін’єкції протягом другого року).

Дослідження E2401 (CRYSTAL) і E2402 (BRIGHTER)= . Клінічну= безпеку та ефективність застосування лікарського засобу Луцентіс пацієнтам із порушенням зору внаслідок макулярного набряку, спричиненого ТВС, оцінювали = під час 24-місячних досліджень BRIGHTER і CRYSTAL за участю суб’єктів з ТГВС (n= =3D 455) і ТЦВС (n =3D 357) відповідно. В обох дослідженнях пацієнти отримували 0,5&= nbsp;мг ранібізумабу у разі необхідності. BRIGHTER являло собою рандомізоване з акт= ивним контролем дослідження за участю 3 груп, під час якого порівнювали монотерап= ію ранібізумабом у дозі 0,5 мг із терапією ранібізумабом у поєднанні з лазерною фотокоагуляцією та із застосуванням тільки лазерної фотокоагуляції. Через 6 місяців суб’єкти в групі лазерної монотерапії могли отримувати ранібізумаб у дозі 0,5 мг. CRYSTAL являло собою одностороннє досліджен= ня монотерапії ранібізумабом, 0,5 мг.

Покращення гостроти зору було подібним у паціє= нтів з ішемією сітківки або без неї. У дослідженні BRIGHTER у пацієнтів з ішемією сітківки (n =3D 87) або без неї (n =3D 35), які отримували монотерапію рані= бізумабом, середня зміна від вихідного рівня становила +15,4 і +12,9 літери відповідно через 24 місяці. У дослідженні CRYSTAL у пацієнтів з ішемією сітківки = (n =3D 107) або без неї (n =3D 109) середня зміна від вихідного рівня становила +1= 1,1 і +12,9 літери відповідно.

У пацієн= тів із тривалістю захворювання менше 3 місяців спостерігалося покращення гост= роти зору на 13,3 та 10,0 літери через 1 місяць та на 17,7 та 13,2 літери ч= ерез 24 місяці у дослідженнях BRIGHTER та CRYSTAL відповідно. При тривалості захворювання ≥ 12 місяців покращення гостроти зору становило 4,8= і 7,9 літери через 1 місяць та 8,4 і 8,6 літери через 24 місяці відповідно. Слід розглянути можливість початку лікування одразу після встановлення діагнозу.

Профіль = безпеки ранібізумабу, який спостерігався в цих 24-місячних дослідженнях, узгоджуєть= ся з відомим профілем безпеки препарату Луцентіс під час попередніх досліджень.<= o:p>

Лікування порушення зору внаслідок ХНВ (дослід= ження G2301 [MINERVA]). Клінічну безпеку та ефективність застосування препара= ту Луцентіс пацієнтам із порушенням зору внаслідок ХНВ, що є вторинною за етіологією ві= дносно інших, ніж ексудативна ВМД та ПМ, оцінювали на основі 12-місячних даних рандомізованого плацебоконтрольованого дослідження з подвійним маскуванням G2301 (MINERVA). Для аналізу було попередньо визначено 5 підгруп на основі етіології (ангіоїдні смуги, постзапальна ретинохороїдопатія, центральна сер= озна хоріоретинопатія, ідіопатична хоріоретинопатія та різні етіології). 178&nbs= p;пацієнтів були рандомізовані у співвідношенні 2:1 в одну з таких груп:

- Ранібі= зумаб 0,5 мг на вихідному рівні з подальшим індивідуальним режимом дозування= на основі активності захворювання.

- Ін’єкц= ія плацебо на вихідному рівні з подальшим індивідуальним режимом дозування на основі активності захворювання.

З 2 = ;місяця всі пацієнти отримували лікування ранібізумабом у разі необхідності. Первин= ною кінцевою точкою була зміна МКГЗ від вихідного рівня до 2 місяця.<= /o:p>

При порі= внянні ін’єкцій ранібізумабу та плацебо через 2&nb= sp;місяці спостерігався стійкий ефект як у всій досліджуваній популяції, так і в підгрупах окремих етіологій.

Покращен= ня гостроти зору супроводжувалося зменшенням ТЦЗС протягом 12-місячного період= у.

Середня кількість ін’єкцій ранібізумабу в досліджувані очі протягом 12 місяців становила 5,8 у групі ранібізумабу та 5,4 у групі плацебо.

Діти

5 підліт= ків віком від 12 до 17 років із порушенням зору внаслідок ХНВ (один випадок суб= фовеальної ХНВ, що пов’язано з друзами диска зорового нерва; один випадок юкстафовеаль= ної та один випадок субфовеальної ХНВ, що пов’язано з ідіопатичною ХНВ; два вип= адки субфовеальної ХНВ, що пов’язано із хворобою Беста) отримували початкове лікування ранібізумабом у дозі 0,5 мг з подальшим індивідуальним режим= ом відповідно до ознак активності захворювання (наприклад, погіршення гостроти зору, інтра-/субретинальна рідина, кровотеча або витік). Зміна МКГЗ від вихідного рівня до 12 місяця покращилася у всіх 5 пацієнтів у діапазоні від +5 до +38 літер. Покращення гостроти зору супроводжувалося стабілізацією або зменшенням ТЦЗС <= /span>протягом= 12-місячного періоду (∆CSFT_{0–12 міс.}: від –286 мкм до +10&nbs= p;мкм). Протягом 12-місячного періоду було проведено від 2 до 5 ін’єкцій в досліджу= вані очі (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лікування порушення зору внаслідок ХНВ, спричиненої ПМ

Клінічну= безпеку та ефективність застосування лікарського засобу Луцентіс пацієнтам із порушенням зору внаслідок ХНВ, спричиненої ПМ, оцінювали на основі 12-місяч= них даних рандомізованого контрольованого основного дослідження з подвійним маскуванням RADIANCE. Це дослідження було розроблено для оцінки двох різних режимів дозування ранібізумабу 0,5 мг у вигляді інтравітреальної ін’єк= ції порівняно з ФДТ вертепорфіном (ФДТ-В, фотодинамічна терапія вертепорфіном).=

277 паці= єнтів були рандомізовані в одну з таких груп:

Група I = — ранібізумаб у дозі 0,5 мг, режим дозування на основі критеріїв стабільності, визначених як відсутність змін МКГЗ порівняно з двома попередніми щомісячни= ми оцінками.

Група II= — ранібізумаб у дозі 0,5 мг, режим дозування на основі критеріїв активності захворюв= ання, визначених як порушення зору через внутрішньо- чи субретинальну рідину або активний витік рідини через ХНВ за оцінкою оптичної когерентної томографії = (OКT) та/або флуоресцентної ангіографії (ФА).

Група ІІ= І — ФДТ-В, пацієнти могли отримувати ранібізумаб, починаючи з 3 місяця.

Протягом= 12 місяців дослідження пацієнти отримували в середньому 4,6 ін’єкції (від 1 до 11) у г= рупі I та 3,5 ін’єкції (від 1 до 12) у групі II. У групі II (в якій пацієнти отримували рекомендоване лікування на основі активності захворювання, див. = розділ «Спосіб застосування та дози») 50,9 % пацієнтів потребували 1 або 2 ін’єкції, 34,5 % — від 3 до 5 ін’єкцій і 14,7 % — від 6 до 12 ін’єкцій протягом 12-місячного періоду. У групі II 62,9 % пацієнтів не потребували подальших ін’єкцій протягом останніх 6 місяців дослідження= .

Пацієнти, рандомізовані до групи ФДТ-В, могли отримувати лікування ранібізумабом, починаючи з 3 місяця.

Покращен= ня гостроти зору супроводжувалося зменшенням ТЦЗС.

Користь, повідомлена пацієнтами, спостерігалась при лікуванні ранібізумабом порівнян= о з ФДТ-В (p-значення < 0,05) з точки зору покращення об’єднаної оцінки= та кількох підшкал (загальний зір, зір поблизу та на відстані, психічне здоров= ’я та незалежність у повсякденній діяльності) за опитувальником VFQ-25. <= /o:p>

Лікування ретинопатії недоношених (РН) у недоношених дітей (дослідження H2301 [RAINBOW]). Клінічну безпеку та ефективність застосування препарату Луцентіс у дозі 0,1 мг для лікування РН у недоношених новонароджених оцінювали на основі 6-місячних даних рандомізованого відкрит= ого дослідження доказу більшої ефективності з 3 паралельними лініями терапії H2301 (RAINBOW), яке було розроблено для оцінки застосування ранібізум= абу у дозі 0,1 мг та 0,2 мг шляхом інтравітреальних ін’єкцій порівняно з лазерною терапією. Пацієнти повинні були відповідати одному з таких критеріїв щодо сітківки обох очей:

= •&nb= sp; Зона I, стадія 1+, 2+, 3 або 3+.

= •&nb= sp; Зона II, стадія 3+.

= • Задня агресивна РН (ЗА-РН).<= /p>

У цьому дослідженні 225 пацієнтів були рандомізовані у співвідношенні 1:1:1 до групи застосування ранібізумабу у д= озі 0,1 мг (n =3D= 77) чи 0,2 мг (n =3D 74) інтравітреально або лазерної терапії (n =3D 74).

Успішніс= ть лікування, яку визначали як відсутніс= ть активної РН та відсутність несприятливих структурних наслідків в обох очах через 24 тижні після першого досліджуваного лікування, становила 75 % у групі ранібізумабу 0,1 мг та 66,2 % у групі лазерної терапії. Більшість пацієнтів, які отримували ранібізумаб, 0,1 мг (77,6&n= bsp;%), отримували одну ін’єкцію на око.

Через відсутність відповіді на інший режим перевели меншу кількість пацієнтів у групі ранібізумабу 0,1 мг, ніж у групі лазерної терапії (1= 6,9 %<= span style=3D'letter-spacing:-.05pt'> проти 24,3 %). Несприятливі структурні наслідки спостерігались рідше в групі ранібізумабу 0,1 мг (5 пацієнтів, 6,7 %), ніж у групі лазерної терапії (7 пацієнтів, 10,1 %). Крім того, 75 % пацієнтів одужали протягом 8 днів при застосуванні ранібізумабу 0,1 мг, порівняно з 22,5 дня в групі лазерної терапії.

Дослідже= ння H2301E1 (розширенне дослідження RAINBOW)

Довгостр= окову ефективність і безпеку ранібізумабу в дозі 0,1 мг для лікування РН у недоношених новонароджених оцінювали в дослідженні H2301E1 (розширенне дослідження RAINBOW), яке є продовженням дослідження H2301 (RAINBOW), у яко= му спостерігали за пацієнтами до досягнення ними 5-річчя.

Основною= метою було оцінити зорову функцію під час відвідування пацієнта, якому виповнилос= я 5 років, шляхом оцінки гостроти зору за допомогою дослідження ранньої терапії діабетичної ретинопатії (ETDRS) з оптотипами символів Lea в оці, що краще бачить (око з вищим показником ETDRS).

Оцінка E= TDRS була зареєстрована у пацієнтів, які завершили візит до 5-го дня народження,= для 78,2% (43/55) пацієнтів у групі ранібізумабу 0,1 мг і 76,6% (36/47) пацієнт= ів у групі лазерної терапії. Різниця за методом найменших квадратів в середньому= (SE) між групою ранібізумабу в дозі 0,1 мг і групою лазерної терапії становила 2= ,5 (95% ДІ: -3,4, 8,3). Загалом, відсутність будь-яких структурних аномалій ок= а до 5-річчя пацієнтів спостерігалася у вищої частки пацієнтів у 0,1 мг ранібізу= мабу [93,8% (61/65)], ніж у групі лазерної терапії [88,7% (47/53)].

Доклінічні дані

Репродуктивна токсичність. У вагітн= их мавп інтравітреальне введення ранібізумабу при максимальній системній експозиції= , що в 0,9–7 разів вища найсильнішого клінічного впливу, не спричиняло ембріотоксичності та тератогенності і не впливало на вагу або структуру плаценти, хоча з огляду на його фармакологічний ефект ранібізумаб повинен вважатись потенційно тератогенним та ембріо/фетотоксичним.

Відсутні= сть опосередкованого ранібізумабом впливу на ембріофетальний розвиток, імовірно, пов’язана головним чином з нездатністю фрагмента Fab перетинати плаценту. О= днак був описаний випадок із високим рівнем ранібізумабу в сироватці крові матер= і та його присутністю в сироватці крові плода, що означає, що антитіло до ранібізумабу діяло як білок-носій ранібізумабу (з наявністю фрагмента Fc), = тим самим зменшуючи сироватковий кліренс у матері та забезпечуючи перетинання плаценти. Оскільки дослідження ембріофетального розвитку проводили на здоро= вих вагітних тваринах, а захворювання (такі як цукровий діабет) можуть змінювати проникність плаценти щодо фрагмента Fab, дані цього дослідження слід інтерпретувати з обережністю.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після щомісячного інтравітреального застосування лікарського засобу Луцентіс у пацієнтів з ексудативною ВМД концентрація ранібізумабу в сироватці крові бу= ла, як правило, низькою; максимальний рівень (C_max) був нижчим за необхідну концентрацію, що інгібує біологічну активність судинного ендотеліального фактора росту (VEGF) на 50 % (11−27 нг/мл, як визначено в дослідженні клітинної проліферації in vitro).

Розподіл

Пікові концентрації в сироватці (C_max) зазвичай коливаються = від 0,46 до 1,76 нг/мл, а мінімальні концентрації в сироватці (C_{min)
— від 0,04 до 0,29 нг/л. Показник C_max у сироватці був
пропорційним дозі в діапазоні доз від 0,05 до 1,0 мг/око. Концентрація=
в
сироватці у пацієнтів з ДМН та ТВС була подібною до такої у пацієнтів з екс=
удативною
ВМД}.

Виведення

На основі сироваткових концентрацій ранібізумабу середній період напіввиведення препа= рату зі склистого тіла у пацієнтів з ексуд= ативною ВМД становить приблизно 9 днів. Експозиція ранібізумабу у сироватці крові приблизно в 90 000 разів нижча, ніж у склист= ому тілі.

Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів

Пацієнти з порушенням функції нирок. Дослідже= ння фармакокінетики препарату у хворих з порушенням функції нирок не проводили.= При вивченні фармакокінетики у популяції пацієнтів з ексудативною ВМД 68 % (136 із 200) пацієнтів мали поруш= ення функції нирок (46,5 % — незначні, 20 % — помірні, 1,5 % — тяжкі). 48,2 % (253 із 525) пацієнтів з ТВС мали порушення функції нир= ок (36,4 % незначне, 9,5 % помірне і 2,3 % тяжке). Рівень системного кліренсу був дещо нижчий, але клінічно незначущий.

Пацієнти з порушенням функції печінки. = Спеціаль= ні дослідження не проводили.

Педіатрична популяція (недоношені новонароджен= і з РН). Після інтравітреального введення ранібізумабу у дозі 0,1 мг в кожне око недоношеним дітям з РН концентрації ранібізумабу в сироватці були вищим= и, ніж у дорослих пацієнтів з ексудативн= ою ВМД, які отримували 0,5 мг ранібізумабу у кожне око. За результатами популяційного фармакокінетичного аналізу, C_max та AUC_{inf
були приблизно у 8 та 5 разів вищими відповідно. Уявний системний період
напіввиведення становив приблизно 6 днів. У цьому аналізі не було встановле=
но
зв’язку між системною концентрацією ранібізумабу та VEGF.}

&nb= sp;

Клінічні характеристики.

Показання.

Луцентіс показаний= до застосування дорослим для лікування:

•&nb= sp;            =         ексудативної (вологої) вікової макулярної дегенерації (ексудативної ВМД);

•&nb= sp;            =         порушення зору при діабетичному макулярному набряку (ДМН);

•&nb= sp;            =         помірної або тяжкої непроліферативної діабетичної ретинопатії (НПДР) та проліферативної діабетичної ретинопатії (ПДР);

<= ![if !supportLists]>•&nb= sp;            =         порушення зору при макулярному набряку, що виник внаслідок тромбозу вен сітківки [тромбозу гілок вен сітківки (ТГВС) або тро= мбозу центральної вени сітківки (ТЦВС)];

•&nb= sp;            =         порушення зору внаслідок активної хоріоїдальної неоваскуляризації (ХНВ);

•&nb= sp;            =         порушення зору внаслідок хоріоїдальної неоваскуляриза= ції (ХНВ), вторинної відносно патологічної міопії (ПМ).

Луцентіс показаний до застосування недоношеним новонародженим для лікування ретинопатії недоношених (РН):

•&nb= sp;            =         зони I (стадія 1+, 2+, 3 або 3+), зони II (стадія 3+)= або ЗА-РН (задньої агресивної РН).

Протипоказання.

Підвищена чутливіс= ть до ранібізумабу або будь-якої з допоміжних речовин.

Луцентіс протипока= заний пацієнтам з очними або періокулярними інфекціями та пацієнтам з активним внутрішньоочним запаленням.

&nb= sp;

Взаємоді= я з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Специфічних дослід= жень взаємодії не проводилось.

Особливості застосування.

Реакції, пов’язані з інтравітреальною ін’єкцією

Після інтравітреал= ьної ін’єкції можуть виникнути інфекційний ендофтальміт та відшарування сітківки. Під час введення лікарського засобу Луцентіс необхідно застосовувати асепти= чні методи ін’єкції. Окрім того, потрібно спостерігати за станом пацієнта впрод= овж тижня після проведення ін’єкції, щоб розпочати своєчасне лікування у разі р= озвитку інфекційного ускладнення (див. розділ «Побічні реакції»).=

У дорослих відзнач= али транзиторне підвищення внутрішньоочного тиску впродовж 60 хвилин після ін’єкції лікарського засобу Луцентіс. Також повідомлялося про стійке підвищ= ення внутрішньоочного тиску. Показники внутрішньоочного тиску та перфузії диска зорового нерва слід контролювати і відповідно коригувати (див. розділ «Побі= чні реакції»).

Білатеральна терапія

Безпеку та ефектив= ність одночасного введення препарату Луцентіс в обидва ока не вивчали у відповідн= их дослідженнях.

Обмежені наявні да= ні щодо білатерального застосування препарату Луцентіс (включаючи застосування= в один і той же день) не свідчать про існування підвищеного ризику системних небажаних явищ порівняно з одностороннім введенням.

Артеріальні тромбоемболічні явища

Існує потенційний = ризик артеріальних тромбоемболічних явищ після інтравітреального застосування інгібіторів фактора росту ендотелію судин (VEGF). Пацієнти з відомими факто= рами ризику інсульту (наприклад, перенесений інсульт або транзиторна ішемічна ат= ака) мають підвищений ризик.

Імуногенність

У всіх групах ліку= вання 0–3 % пацієнтів, які ще не отримували лікування, мали імунну реакцію на Луцентіс. Після щомісячного введення низькі титри антитіл спостерігалися у = 1–6 % пацієнтів через 12–24 місяці. Ці дані щодо імуногенності відображають відсоток пацієнтів, у яких результати електрохемілюмінесцентного аналізу бу= ли позитивними. Дані значно залежали від чутливості та специфічності аналізу. Клінічне значення імунореактивності до лікарського засобу Луцентіс на сього= дні не встановлене. У деяких пацієнтів з найвищим рівнем імунореактивності спостерігалися ірит і вітрит.

Популяції, досвід застосування препарату яким обмежений

Не досліджувалося = застосування препарату Луцентіс пацієнтам з активною системною інфекцією або іншими захворюваннями очей, такими як відшарування сітківки або макулярні розриви.=

Застосування препарату Луцентіс та лазерної фотокоагуляції

Застосування препа= рату Луцентіс пацієнтам, які раніше отримували лазерну фотокоагуляцію, та одночасне застосування препарату Луцентіс з лазерною фотокоагуляцією вивчали у відповідних дослідженнях. При застосуванні в один= і той самий день Луцентіс потрібно вводити принаймні через 30 хвилин після лазерної фотокоагуляції.

Одночасне застосув= ання з іншими лікарськими засобами, спрямованими проти VEGF =

Луцентіс не слід застосовувати одночасно з іншими лікарськими засобами, спрямованими проти V= EGF (системними або очними).

Припинення застосування лікарського засобу Луцентіс у дорослих
У нижчевказаних випадках слід припинити застосування лікарського засобу і не поновлювати ра= ніше наступного запланованого введення:

• зниження максимал= ьної коригованої гостроти зору (МКГЗ) на ≥ 30 букв порівняно з останнім визначенням гостроти зору;

• внутрішньоочний т= иск ≥ 30 мм рт. ст.;

• розрив сітківки;<= o:p>

• субретинальний крововилив із залученням центральної ямки або розміром, що становить ≥= ; 50 % загальної ураженої ділянки;

• хірургічне втруча= ння на очах, виконане протягом попередніх 28 днів або заплановане протягом наступних 28 днів.

Тривалість лікування

Досвід лікування Х= НВ, що виникла внаслідок патологічної міопії (ПМ), або іншої ХНВ, не пов’язаної з = ВМД, протягом більш ніж одного року відсутній.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Жінки репродуктивного віку. Жінкам репродуктивного віку необхідно застосовувати ефект= ивні засоби контрацепції впродовж лікування та протягом 30 днів після його завершення.
Вагітність. Дані щ= одо застосування ранібізумабу вагітним жінкам відсутні. Дослідження на тваринах= не свідчать про прямий або опосередкований несприятливий вплив на перебіг вагітності або розвиток ембріона/плода (див. підрозділ «Доклінічні дані» ви= ще). Ранібізумаб інгібує VEGF-A, основний ангіогенний фактор у формуванні нових кровоносних судин під час ембріонального та внутрішньоутробного розвитку і плацентації. Системна експозиція ранібізумабу після очного застосування низ= ька, але з огляду на механізм дії ранібізумаб слід розглядати як потенційно тератогенний та ембріо-/фетотоксичний препарат, який не слід застосовувати = під час вагітності без явної необхідності. Жінкам, які планують вагітність, застосування ранібізумабу потрібно припинити щонайменше за 3 місяці до зачаття.=

Період г= одування груддю. На підставі обм= ежених даних можна стверджувати, що ранібізумаб проникає у грудне молоко та може пригнічувати продукування VEGF. Вплив ранібізумабу на немовля, яке перебува= є на грудному вигодовуванні, та вплив ранібізумабу на вироблення молока / е= кскрецію невідомі. З огляду на те, що багато речовин виділяються з грудним молоком та існує потенціал для всмоктування і порушення росту та розвитку дитини, годування груддю під час лікування препаратом Луцентіс не рекомендоване. Необхідно враховувати як користь від грудного вигодовування для немовляти, = так і користь від лікування для жінки.

Фертильн= ість. Вплив лі= карського засобу Луцентіс на фертильність у чоловіків та жінок не досліджувався.

&nb= sp;

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Лікування препарат= ом Луцентіс може спричинити тимчасове порушення зору, що, у свою чергу, може впливати на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам, які відзначали порушення зору, не слід керувати автотранспортом та іншими механізмами до зникнення вищезазначених тимчасових симптомів.

Спосіб застосування та дози.=

Введення лікарського засобу Луцент= іс повинен виконувати лише кваліфікований лікар-офтальмолог з доступом до відповідної інфраструктури системи охорони здоров’я.

Луцентіс вводять ш= ляхом інтравітреальної ін’єкції. Флакон препарату Луцентіс (для дорослих та недоношених дітей) містить 0,23 мл. Флакон призначено для одноразового використання для одного пацієнта.

Дози

Дозування для дорослих. Рекомендована доза препарату Луцентіс дорослим становить 0,5 мг у вигляді одноразової інтравітреальної ін’єкції. Ця доза відповідає об’єму ін’єкції 0,05 мл. Інте= рвал між введеннями двох доз в одне око повинен становити принаймні 1 місяц= ь.

Лікування дорослих розпочинають з однієї ін’єкції на місяць і продовжують, доки не буде досягнута максимальна гострота зору та (або) не зникнуть ознаки активності захворювання. Пацієнтам з ексудативною ВМД, ДМН, помірною = або тяжкою НПДР або ПДР, а також ТГВС або ТЦВС спочатку може бути потрібно три або більше щомісячні ін’єкції поспіль.

Після цього регулярність моніторингу та інтервали між введеннями препарату повинні визначатися лікарем залежно від активності захворювання, що оцінюється на основі клінічного обстеження, оцінки гостроти зору та/або методів візуалізац= ії (таких як оптична когерентна томографія та/або флуоресцентна ангіографія).<= o:p>

Інтервали монітори= нгу та лікування можуть поступово збільшуватися або зменшуватися залежно від поточ= ної активності захворювання та спостережуваного перебігу лікування.<= /span>

Якщо це показано на підставі оцінки лікаря, Луцентіс можна вводити щомісяця в певне око.

Лікування з приводу погіршення зору внаслідок ХНВ слід визначати індивідуально для кожного пацієнта на основі активності захворювання. Досвід лікування ХНВ, що виникла внаслідок патологічної міопії (ПМ), або іншої ХНВ= , не пов’язаної з ВМД, протягом більш ніж одного року відсутній.

Дозування для недоношених дітей. Рекоменд= ована доза препарату Луцентіс для недоношених новонароджених становить 0,1 м= г у вигляді одноразової інтравітреальної ін’єкції. Ця доза відповідає об’єму ін’єкції 0,01 мл. У недоношених новонароджених лікування РН слід розпочинати з однієї ін’єкції в кожне око, лікування може проводитись білат= ерально в той же день. Загалом протягом шести місяців від початку лікування мо= жна провести до трьох ін’єкцій в кожне око, якщо є ознаки активності захворюван= ня. Якщо потрібна більше ніж одна ін’єкція, інтервал між введеннями двох доз в = одне око повинен становити принаймні 1 місяць.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Відповід= ні дослідження відсутні. Оскільки системна експозиція є незначною, спеціальні запобіжні заходи не потрібні.<= /o:p>

Пацієнти з нирковою недостатністю. = Пацієнта= м із нирковою недостатністю коригування дози не потрібне (див. розділ «Фармакокі= нетика»).

Пацієнти літнього віку (від 65 років). = Коригува= ння дози не потрібне.<= /p>
Спосіб застосування

Слід уважно перегл= янути алергологічний анамнез пацієнта щодо можливих реакцій гіперчутливості перед виконанням інтравітреальної ін’єкції (див. розділ «Особливості застосування= »).

Луцентіс слід увод= ити в асептичних умовах (відповідне приміщення, стерильні покриття, рукавички та інструменти). Перед ін’єкцією потрібно застосувати відповідну анестезію та місцевий бактерицидний засіб широкого спектра дії для дезінфекції шкіри нав= коло ока, повік та поверхні ока.

Весь вміст флакона витягують за допомогою шприца та фільтрувальної голки 5 мкм. Фільтрувальну голку видаляють перед інтравітреальною ін’єкцією, а ін’єкційну голку (13&nb= sp;мм, 30G) приєднують до шприца. Вміст слід вилучати доти, поки кінчик поршня не зрівняється з позначкою 0,05 мл (50 мкл) на шприці. Вміст одного флакона призначений для введення разової дози. Невикористаний розчин слід утилізувати.

При лікуванні доро= слих ін’єкційну голку потрібно ввести на 3,5–4 мм позаду від лімба у склист= е тіло, відхиляючись від горизонтального меридіана і направляючи голку у напрямі до центра очного яблука.

Потім повільно вве= сти вміст флакона; місце проколу склери потрібно змінювати при подальших ін’єкц= іях.

Після ін’єкції нео= бхідно контролювати внутрішньоочний тиск пацієнта. Моніторинг має включати перевір= ку перфузії диска зорового нерва відразу після ін’єкції, тонометрію протягом 30 хвилин і офтальмоскопію, дослідження за допомогою щілинної лампи та фундоск= опію через 2–7 днів. Пацієнтів слід проінструктувати про необхідність негайно повідомляти лікаря про будь-які ознаки ендофтальміту (див. розділ «Особливо= сті застосування»).

При лікуванні недоношених новонароджених ін’єкційну голку потрібно ввести на 1,0–2,0 = ;мм позаду від лімба, направляючи голку у напрямі до центру очного яблука. Потім ввести 0,01 мл розчину.

Інструкція щодо ведення лікарського засобу

Флакон з розчином призначений тільки для одноразового використання. Після ін’єкції п= репарат, який не було використано, слід утилізувати.

Флакон є= стерильним. Не можна використовувати флакон, якщо його упаковка була пошкоджена. Стерил= ьність гарантується тільки за умови цілісності упаковки. Не використовувати флакон, якщо розчин у флаконі змінив колір, каламутний або містить частки.

Для приг= отування та інтравітреального введення слід використовувати такі медичні вироби для одноразового застосування:

-        фільт= рувальна голка 5 мкм (18G, у комплекті);

-        стери= льний шприц 1 мл (не входить в упаковку лікарського засобу Луцентіс);<= /span>

-        голка= для ін’єкцій (13 мм; 30G; не входить в упаковку лікарського засобу Луценті= с).

Під час приготування розчину Луцентіс для інтравітреального введення слід дотримува= тися нижченаведених вказівок.

1. Перш ніж набирати лікарський засіб, слід зняти кришку флакона та очистити гумову пробку флакона (наприклад, тампоном, змоченим 70 % спиртом).

2. З’єднати фільтрувальну голку 5 мкм (18G) зі шприцом 1 мл= в асептичних умовах. Натиснути фільтрувальною голкою на центр пробки флакон= а, поки голка не торкнеться дна флакона.

3. Забрати весь розчин із флакона, тримаючи його вертикально і трі= шки нахиливши для зручності закінчення забору.

4. Переконатись, що поршень піднятий достатньо, а флакон та фільтрувальна голка порожні.

5. Залишити фільтрувальну голку у флаконі, від’єднавши від неї шприц. Фільтрувальну г= олку слід утилізувати після забору розчину — її не використовують для проведен= ня інтравітреальної ін’єкції.

6. В асептичних умовах щільно приєднати голку для ін’єкції (30G × ½″, 0,3 мм ×= 13 мм) до шприца.

7. Обережно зняти ковпачок голки для ін’єкції так, = щоб не роз’єднати голку зі шприцом.

Примітка: знімаючи ковпачок, притримувати за основу голки.

<= /o:p>

8. Обережно вити= снути повітря зі шприца і відрегулювати дозу до відповідної позначки на шприці. Доза для дорослих становить 0,05 мл. Доза для недоношених дітей становить 0,02 мл. Шприц тепер готовий до ін’єкції.

Примітка: не протирати голку для ін’єкції. Не тягнути поршень назад.=

Після ін’єкції голку не накривати ковпачком знову і не від’єднувати її від шпр= ица. Використаний шприц викинути разом з голкою у контейнер для гострих та ріжучих відходів= або утилізувати згідно з місцевими вимогами.

Діти.

Луцентіс не рекомендується застосовувати дітям та підліткам, оскільки дані про безпеку = та ефективність застосування цій групі пацієнтів є недостатніми. Наявні обмеже= ні дані про порушення зору через ХНВ у підлітків віком від 12 до 17 років (див. розділ «Фармакодинаміка. Діти»).

Передозування.

Про випадкове передозування (введення об’ємів, що перевищують рекомендовану дозу лікарськ= ого засобу Луцентіс 0,05 мл) повідомлялося під час клінічних досліджень ексудативної ВМД та під час постмаркетингових досліджень.=

Ознаки та симптоми

Побічні реакції, найчастіше пов’язані з передозуванням, — це підвищення внутрішньоочного тис= ку та біль в оці.

Лікування

При передозуванні препарату слід перевірити внутрішньоочний тиск та провести відповідне лікування, якщо лікар вважає за потрібне.

У клінічних дослідженнях пацієнти з ексудативн= ою ВМД та ДМН отримували дози ранібізумабу до 2 мг в об’ємі ін’єкції від = 0,05 мл до 0,10 мл. Тип та частота очних і системних побічних явищ відповідали тим, про які повідомлялося при застосуванні дози препарату Луцентіс 0,5&nbs= p;мг (у 0,05 мл).

Побічні реакції.

Загалом 1315 пацієнтів складали популяцію для оцінки безпеки під час тр= ьох клінічних досліджень ІІІ фази щодо лікування ексудативної ВМД. Усі пацієнти отримували лікування препаратом Луцентіс протягом щонайменше 24 місяці= в. 440 пацієнтів отримували рекомендовану дозу 0,5 мг.

Серйозні побічні ефекти, пов’язані з процедурою ін’єкції, включали: ендофтальміт, регматогенне відшарування сітківки, розрив сітківки та ятроге= нну травматичну катаракту (див. розділ «Особливості застосування»).

Внутрішньоочне запалення та підвищення внутрішньоочного тиску також спостерігалися у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Луцентіс (д= ив. розділ «Особливості застосування»).

У пацієнтів із ексудативною ВМД, які отримували Луцентіс у дозі 0,5 мг п= ід час контрольованих досліджень III фази — FVF2598g (MARINA), FVF2587g (ANCHO= R) та FVF3192g (PIER), — наведені нижче небажані явища виникали з вищою частот= ою (принаймні 2 відсоткових пункти), ніж у пацієнтів контрольних груп (імітація ін’єкції (див. розділ «Фармакодинаміка») або ФДТ вертепорфіном). Тому їх розглядали як потенційні побічні реакції на препарат. Дані про безпеку, наведені нижче, також включають усі небажані явища, які принаймні потенційн= о були викликані самою ін’єкцією або лікарським засобом, у 440 пацієнтів із ексудативною ВМД, які отримували комбіновану терапію з препаратом Луцентіс = 0,5 мг.

Популяція пацієнтів з ДР=

Безпеку застосуван= ня лікарського засобу Луцентіс вивчали у 24-місячному клінічному дослідженні в рамках прот= околу за участю, зокрема, 191 пацієнта з діабетичною ретинопатією (ДР), які отримували ранібізумаб. Спостережувані очні та інші явища узгоджувалися з очікуваними у популяції пацієнтів з цукровим діабетом та ДР або були подібн= ими за частотою та тяжкістю до явищ, які спостерігались у попередніх клінічних дослідженнях препарату Луцентіс.

Популяція пацієнтів з ХНВ

Безпеку застосуван= ня препарату Луцентіс вивчали у 12-місячному клінічному дослідженні (MINERVA) за участю = 171 пацієнта, які отримували ранібізумаб у зв’язку з порушенням зору через ХНВ (див. розд= іл «Фармакодинаміка»). Профіль безпеки у цих пацієнтів узгоджувався з попередн= іми клінічними дослідженнями препарату Луцентіс.

Популяція пацієнтів з ХНВ, спричиненою ПМ

Безпеку застосуван= ня препарату Луцентіс вивчали у 12-місячному клінічному дослідженні (RADIANCE)= за участю 224 пацієнтів, які отримували ранібізумаб у зв’язку з ХНВ, спричинен= ою ПМ (див. розділ «Фармакодинаміка»). Частота та тяжкість очних і неочних яви= щ у цьому дослідженні були подібними до тих, що спостерігалися при ексудативній ВМД.

Популяція пацієнтів з ретинопатією недоношених (РН)

Безпеку застосуван= ня лікарського засобу Луцентіс у дозі 0,1 мг вивчали у 6-місячному клінічному дослідж= енні (RAINBOW) за участю 76 недонош= ених новонароджених, які отримували ранібізумаб у зв’язку з РН (див. розділ «Фармакодинаміка»). Очні побічні ефекти у дослідженні RAINBOW узгоджувалися= з тими, що спостерігались у дорослих, які отримували ранібізумаб у дозі 0,5 мг, або являли собою явища, асоційовані з РН. Неочні побічні ефекти у цьому клінічному дослідженні загалом відповідали очікуваним у цих пацієнтів із кількома супутніми захворюваннями внаслідок недоношеності. З теоретичних міркувань слід враховувати, що дозрівання інших органів може затримуватися = при лікуванні антагоністами VEGF, що може спричинити ускладнення.

У розширеному дослідженні RA= INBOW було встановлено довгострокову безпеку= до 5 років у недоношених новонароджених з РН, і не виявлено нових сигналів безпеки. Профіль безпеки 0,1 мг ранібізумабу, який спостерігався під час розширеного дослідження RA= INBOW, узгоджувався з профілем для 0,1 мг, що спостерігався в 24-тижневому основному дослідженні RAINBOW<= span style=3D'mso-bidi-font-size:12.0pt'>.

Класифікація частоти: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – <&nb= sp;1/10), нечасто (≥ 1/1000 – < 1/100), рідко (≥ 1/10000 – &= lt; 1/1,000), дуже рідко (< 1/10000).

Інфекції= та інвазії=

Дуже часто: назофа= рингіт (12,5–16,4 %).<= /o:p>

Часто: грип, інфек= ції сечовивідних шляхів.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи

Часто: анемія.

Порушення з боку імунної системи

Часто: реакції гіперчутливості.

Психічні= розлади

Часто: тривожність= .

Порушення з боку нервової системи

Дуже часто: головн= ий біль (8–15 %).<= /span>

Часто: інсульт.

Порушення з боку органів зору

Дуже часто: внутрішньоочне запалення (10–18= %), вітрит (2,3–10 %), відшару= вання склистого тіла (18–19 %), крововилив у сітківку (25 %), порушення зору (6,6–10,5 %), біль в оці (27–32 %), плаваючі помутніння склистого тіла (7–25 %), кон’юнктивальна кровотеча (55–7= 2 %), подразнення очей (12–15 %), відчуття стороннього тіла в оці (12= –15 %), підвищена сльозотеча (10–14&nbs= p;%), блефарит (8–11 %), свербіж= (8,5–10 %).

Часто: дегенерація сітківки, порушення функцій сітківки ока, відшарування сітківки ока, розрив сітківки, відшарування пігментного епітелію сітківки, розрив пігментного епітелію сітківки, зниження гостроти зору, крововиливи в склисте тіло, порушення функції склистого тіла, увеїт, ірит, іридоцикліт, (субкапсулярна) катаракта, помутніння задньої капсули, точковий кератит, ураження рогівки, помутніння водянистої вологи, нечіткий зір, геморагія у місці ін’єкції, крововилив в око, (алергічний) кон’юнктивіт, виділення з ока, фотопсія, фотофобія, відчуття дискомфорту в оці, набряк повіки, біль у повіці, гіпере= мія кон’юнктиви.

Нечасто: ендофталь= міт, гіпопіон, гіфема, кератопатія, спайки райдужки, відкладення на рогівці, наб= ряк рогівки, утворення стрій на рогівці, біль та подразнення у місці ін’єкції, сліпота, подразнення повіки.

Порушення з боку серцево-судинної системи=

Артеріальні тромбоемболічні явища, визначені Спільнотою дослідників з антитромботичної терапії [the Antiplatelet Trialists’ Collaboration (1994)],= такі як судинна смерть, нелетальний інфаркт міокарда, нелетальний ішемічний інсульт= та нелетальний геморагічний інсульт, пов’язують із системною доступністю високоефективних інгібіторів VEGF.

На першому році ча= стка тромбоемболічних явищ в обох групах пацієнтів, які отримували Луцентіс (0,3= і 0,5 мг), становила 2,3 % порівняно з лише 1,3 % у контрольній групі. На другому році дослідження MARINA цей показник становив 3,0 % в обох групах лікування та 3,2 % у контрольній групі.<= /p>
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння=

Часто: кашель.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

Часто: нудота.

Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин

Нечасто: алергічні реакції (висипання, кропив’янка, свербіж, еритема).

Порушення з боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини=

Дуже часто: артрал= гія (8–12 %).

Результа= ти обстеження

Підвищення внутрішньоочного тиску.

Імуногенність

Як і при застосува= нні всіх терапевтичних білків, існує потенціал імунної відповіді у пацієнтів, я= кі отримують Луцентіс. Дані про імуногенність відображають відсоток пацієнтів,= у яких під час імуноаналізу було виявлено антитіла до ранібізумабу. Дані знач= но залежали від чутливості та специфічності аналізу.

У дослідженнях застосування при ВМД від 0 до 3 % пацієнтів, які ще не отримували лікування, мали імунну реакцію на Луцентіс у всіх групах лікування. Після щомісячного введення препарату Луцентіс протягом 12–24 місяців антитіл= а до ранібізумабу були виявлені приблизно у 1–8 % пацієнтів з ексудативною ВМД. =

У дослідженнях застосування при ДМН від 0 до 2 % пацієнтів, які ще не отримували лікування, мали імунну реакцію на Луцентіс у всіх групах лікування. Після щомісячного введення препарату Луцентіс протягом 12 місяців антитіла до ранібізумабу були виявлені приблизно у 2–4 % пацієнтів з ДМН.

У дослідженнях застосування при ТВС від 2 до 3 % пацієнтів, які ще не отримували лікування, мали імунну реакцію на Луцентіс у всіх групах лікування. Після щомісячного введення препарату Луцентіс протягом 12 місяців антитіла до ранібізумабу були виявлені приблизно у 4–5 % пацієнтів з ТВС.

Клінічне значення імунореактивності до лікарського засобу Луцентіс на сьогодні не встановлене= .

У об’єднаних даних завершених рандомізованих подвійно сліпих клінічних досліджень несерйозні н= еочні ранові інфекції/запалення зустрічалися частіше у пацієнтів з ДМН, які отримували ранібізумаб у дозі 0,5 мг, ніж контрольну терапію (1,85/100 пацієнто-років проти 0,27/100 пацієнто-років). Зв’язок цих даних з ранібізумабом не встановлено. Однак існує теоретичний ризик зв’язку цих яви= щ з інгібуванням VEGF.

Повідомлення про п= обічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змо= гу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнт= ам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюва= них побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посилання= м: https://aisf.dec.gov.ua

Термін придатності<= /span>.= 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігат= и у холодильнику (від 2 до 8 °С). Не заморожувати.

Зберігати в оригінальній упаковці та недоступн= ому для дітей місці.

Перед застосуванням закритий флакон може зберігатися при кімнатній температурі (25 °C) протягом 24 годин.<= o:p>

Несумісність.

Через відсутність досліджень сумісності цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими препаратами.

Упаковка.

По 0,23 мл розчину для ін’єкцій у флаконі № 1 у комплекті з голкою в картонній коробці.

<= /span>

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Новартіс Фарма Штейн АГ /
Novartis Pharma Stein AG.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Шаффхаусерштрассе, 4332 Штейн, Швейцарія /

Schaffhauserstrasse, 4332 Stein, Switzerland.