ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу<= /b>=

=

РЕВМАСТОП

(RHEUMASTOP)

Склад:

діюча речов= ина: мелоксикам= ;

1 мл розчину містить мелоксикаму 10 мг;

допоміжні речовини: меглюмін, глікофурол, полоксамер 188, натрію хлорид, гліцин, натрію гідроксид, вода д= ля ін’єкцій.

=

Лікарська форма. Розчин для = ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора жовта рідина з зеленуватим відтінком.

Фармакотера= певтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.

Код АТХ М01А С06.

=

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ревмастоп – це нестерої= дний протизапальний препарат (НПЗП) класу енолієвої кислоти, що має протизапальн= ий, аналгетичний та антипіретичний ефекти.

Мелоксикам виявив високу протизапальну активніс= ть на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Мелоксикам повністю абсорбується після внутрішньом’язової ін’єкції. Відносна біодоступність порівняно з такою при пероральному застосуванні ‒ майже 100 %. Тому корегувати дозу при переході від внутрішньом’язового до перорального шляху застосування не потрібно. Після внутрішньом’язової ін’єкції 15 мг максимальна концентрація у плазмі крові становить близько 1,6-1,8 мкг/мл і досягається за 1-6 годин.

Розподіл. Мелоксикам дуже сильно зв’язується з білками плазми, головним чином з= альбуміном (99 %). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, де його концентрація у половину менша, ніж у плазмі кро= ві. Об’єм розподілу низький, у середньому 11 л після внутрішньом’язового або внутрішньовенного шляху застосування, і показує індивідуальні відхилення у межах 7-20 %. Об’єм розподілу після застосування багаторазових пероральних доз мелоксикаму (від 7,5 до 15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення у межах від 11 % до 32 %.

Біотрансформація. = Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці.

У сечі було ідентифіковано чо= тири різних метаболіти мелоксикаму, що є фа= рмакодинамічно неактивними. Основний метаболіт 5’-карбоксимелоксикам (60 % дози), ф= ормується шляхом окиснення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9 % дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP 3А4 ізоензими відіграють меншу роль. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 % та 4 % призначеної дози відповідно.

Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5 % добової до= зи виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється з сечею. Період напіввиведення становить від 13 до 25 годин залежно від способу застосування (перорального, внутрішньом’язового або внутрішньовенно= го). Плазмовий кліренс становить близько 7-12 мл/хв після разової пероральної до= зи, внутрішньовенного або ректального застосування.

Лінійність дози. Мелоксикам проявляє лінійну фармакокінетику у межах терапевтичної дози від 7,5 мг до 15 мг після перорального та внутрішньом’язового застосування.

Особливі групи хворих.

Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня сут= тєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний кліренс. Знижене зв’язув= ання з білками плазми крові спостерігалося у пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення об’єму розподілу може призвести до збільшення концентрації вільного мелоксикаму. Не слід перевищувати добову дозу 7,5 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У жінок літнього віку значення AUC вищі і період напіввиведення довший порівняно з відповідними показниками у молодих добровольців обох ста= тей. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.

Клінічні характеристики.=

Показання.

Короткотривале симптоматичне лікування гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту, коли пероральний та ректальний шляхи застосування не можуть бути застосован= і.

=

Протипоказа= ння.

-&nb= sp;    Гіперчутливість до мелоксикаму або до інших складових лікарського засобу, або до активних речовин з подібн= ою дією, таких як НПЗП, аспірин. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у як= их виникали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’= янка після прийому аспірину чи інших НПЗП;

-&nb= sp;      ІІІ триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);=

-&nb= sp;      вік пацієнта до 18 років;

-&nb= sp;      шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана з попередньою терапією НПЗП в анамнезі;

-&nb= sp;    активна або рецидивуюча пепти= чна виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадки виразки або кровотечі);

-&nb= sp;    тяжка печінкова недостатність= ;

-&nb= sp;    тяжка ниркова недостатність, = без застосування діалізу;

-&nb= sp;    шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові;

-&nb= sp;    розлади гемостазу або одночас= не застосування антикоагулянтів (протипоказання пов’язані зі шляхом застосуван= ня);

-&nb= sp;    тяжка серцева недостатність;<= s>

-&nb= sp;    лікування періопераційного бо= лю при коронарному шунтуванні (КШ).

=

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження щодо взаємодії проводили лише за участю дорослих.

Ризики, пов’язані з гіперкаліємією.

Деякі лікарські засоби або терапевтичні групи можуть сприяти гіперкаліємії: калієві солі, калійзберіга= ючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоні= сти рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні препарати, (низькомолекулярні або нефракціоновані) гепарини, циклоспорин, такролімус і триметоприм.

Початок гіперкаліємії може залежати від того, чи є пов’язані з нею чинники. Ризик появи гіперкаліємії зростає у разі, якщо вищезгадані лікарські засоби застосовувати супутньо з мелоксикамом.

Фармакодинамічні взаємодії.

Інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кис= лота ≥ 3 г/добу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. ро= зділ «Особливості застосування»), включаючи ацетилсаліцилову кислоту у протизапальних дозах (≥ 500 мг разова доза або ≥ 3&nb= sp;г загальна добова доза).

Кортикостероїди (наприклад, глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у шлунково-кишковому тракті.<= /p>
Антикоагулянти або гепарин, які застосовують у геріатричній практиці або терапевтичних дозах. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»)= . Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину у геріатричній практиці або в терапевтичних дозах (див. розділ «Особливості застосування»). У зв’язку з внутрішньом’язовим введенням розчин для ін’єкцій мелоксикаму протипоказаний пацієнтам, які проходять лікування антикоагулянт= ами (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

В інших випадках застосування= гепарину необхідна обережність через підвищений ризик кровотеч. Необхідний ретельний контроль МНВ (міжнародного нормалізованого відношення), якщо доведена неможливість уникнення даної комбінації.

Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищений ризик кровотеч шляхом пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.

Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприкл= ад, у пацієнтів із дегідратацією або у пацієнтів літнього віку з порушенням фун= кції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину= ІІ та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам необхідно отримува= ти адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку сумісної терапії та періодично надалі (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, бета-адреноблокатор= и). Як і при застосуванні нижчезазначених лікарських засобів, може розвину= тися зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокаторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).

Інгібітори кальциневрину (наприклад, циклоспорин, такролімус). Нефротоксичніть інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП шляхом медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролюв= ати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.

Деферасірокс.

Супутнє застосування мелоксик= аму і деферасіроксу може підвищити ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Сл= ід виявляти обережність при комбінуванні цих лікарських засобів.

Внутрішньоматкові засоби контрацепції. НПЗП знижую= ть ефективність внутрішньоматкових протизаплідних засобів. Раніше повідомлялося про зниження ефективності внутрішньоматкових засобів контрацепції при застосуванні НПЗП, але це потребує подальшого підтвердження.

Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Літій. Є дані щодо НПЗП, що підвищують рівень концентрації літію у плазмі кро= ві (шляхом зниження ниркової екскреції літію), які можуть досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендовано (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретел= ьно контролювати вміст літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі д= ози та при припиненні лікування мелоксикамом.

Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі крові. З цієї причини не рекомендується супутньо застосовувати НПЗП пацієнтам, які прийма= ють високу дозу метотрексату (понад
15 мг/тиждень) (див. розділ «Особливості застосування»). Ризик взаємодії НП= ЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які приймають низьку дозу метотрексату, у т. ч. пацієнтам із порушеною функцією нирок. У разі не= обхідності комбінованого лікування потрібно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід дотримуватися обережності у разі, коли прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату м= оже підвищити та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнала впливу супутнього лікування мелоксикамом, слід вважа= ти, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. вище) (див. розділ «Побічні реакції»).

Пеметрексед. При супутньому застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом пацієнтам із легкою та помірною нирковою недостатністю (кліре= нс креатиніну від 45 до 79 мл/хв) прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 дні= в до введення пеметрекседу, у день введення і на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, стан пацієнтів слід ретел= ьно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишкових побічн= их реакцій. Для пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 45 мл/хв) супутнє застосування мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендується.

У пацієнтів із нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥ 80 мл/хв) дози 15 мг мелоксикаму можуть зменшити елімінацію пеметрекседу, а отже, збільшити частоту виникнен= ня побічних реакцій, пов’язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід виявляти обережність, призначаючи 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів із нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥ 80 мл/хв= ).

Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму.

Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму шляхом порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 5= 0 % і період напіввиведення знижується до 13±3 годин. Ця взаємодія є клінічно з= начущою.

Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.<= o:p>

=

Особливості застосування.

Побічні реакції можуть бути мінімізовані застосуванням найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідної для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та інформацію щодо шлунково-кишкових і серцево-судинн= их ризиків нижче).

Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати у разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.=

Мелоксикам не слід застосовувати для лікування пацієнтів, що потребують полегшення гострого болю.

У разі відсутності покращання після декількох д= нів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.

Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного виліковування п= еред початком терапії мелоксикамом. Слід регулярно проявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів із такими випадками в анамнезі.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Як і при застосуванні інших Н= ПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можу= ть виникнути у будь-який час у процесі лікування при наявності чи без попередн= іх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації є вищим при підвищенні дози НПЗП у пацієн= тів із виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слі= д розпочинати лікування з найменшої ефективної дози. Для таких пацієнтів слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як місопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують сумісного застосування низької дози аспірину або інших лікарських засобів, = що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та роз= діл «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо пацієнтам літнього віку, слід повідомляти = про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.

Слід проявляти обережність:

-     пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як гепарин, як радикальну терапію;

-     пацієнтам літнього віку, які одночасно застосовують антикоагулянти, такі як варфарин або інші нестероїдні протизап= альні лікарські засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту у протизапальних дозах= (≥ 500 мг разова доза або ≥ 3 г загальна добова доза) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При виникненні шлунково-кишко= вої кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмін= ити лікування.

НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися = (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки.

До 15 % пацієнтів, які застосовують НПЗП (включаючи Ревмастоп), можуть мати підвищення значень одн= ого або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресува= ти, можуть залишатися незмінними або можуть бути тимчасовими при продовженні лікування. Суттєві підвищення АЛТ або АСТ (приблизно у три та більше разів = вище норми) були відзначені у 1 % пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Окрім цього, протягом клінічних випробувань з НПЗП надходили повідомлення п= ро рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них <= /span>= - з летальним наслідком.

Пацієнтів із симптомами та/або ознаками печінкової дисфункції або у яких спостерігалося відхилення печінко= вих тестів, потрібно оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності упродовж терапії Ревмастопом. Якщо клінічні ознаки та симптоми співставляються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад, еозинофілія, висипання), то застосування Ревмастопу слід припинити.

З боку серцево-судинної системи.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.

Пацієнтам із факторами ризику рекомендується клінічне спостереження артеріального тиску на початку терапі= ї, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих доза= х та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику= судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Через нестачу еп= ідеміологічних даних неможливо виключити такий ризик і для мелоксикаму.<= /p>
Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хвор= обою серця, периферичним артеріальним та/або цереброваскулярним захворюванням сл= ід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного обстеження. Подібне обстеження необхідне до початку довготривалого лікування пацієнтів із факто= рами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад, з артеріальною гіпертензією= , гіперліпідемією, цукровим діабетом, курців).

НПЗП можуть збільшити ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Збільшення ризику пов’язано з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань можуть мати підвищений ризик тромботичних ускладнень.

Порушення з боку шкіри.

Повідомляли про небезпечні для життя тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз при застосуванні мелоксикаму. Пацієнти повинні бути проінформовані про ознаки та симптоми тяжких уражень та уважно стежити за реакціями шкіри. Найбільший ризик виникнення синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу існує протягом перших тижнів лікування. Якщо у пацієнта присутні симптоми або ознаки синдрому Стівенса-Джонсона чи токсичного епідермального некролізу (наприклад, шкірний висип, що прогресує часто з пухирцями або ураженням слизової оболонки), потрібно припинити лікування мелоксикамом.

Важливо якнайшвидше діагносту= вати і припинити застосування будь-яких препаратів, що можуть спричинити тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некро= ліз. З цим пов’язаний кращий прогноз при тяжких ураженнях шкіри. Якщо у пацієнта виявили синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз при використанні мелоксикаму, застосування препарату не можна відновлювати у будь-який час у майбутньому.

Повідомлялося про випадки фіксованого медикаментозного висипу при застосуванні мелоксикаму.

Мелоксикам не слід повторно призначати пацієнтам, які мали в анамнезі фіксований медикаментозний висип пов’язаний із застосуванням мелоксикаму.

Потенційна перехресна реактивність може виникнути з іншими оксикамами.

Анафілактичні реакції.

Як і при застосуванні інших Н= ПЗП, анафілактичні реакції можуть спостерігатися у пацієнтів без відомої реакції= на мелоксикам. Ревмастоп не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Даний симптоматичний комплекс виникає у пацієнтів з астмою, у яких повідомляли пр= о риніти з або без назальних поліпів або у яких проявлявся тяжкий, потенційно леталь= ний бронхоспазм після застосування аспірину або інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при перших ознаках анафілактичної реакції.=

Параметри печінки та функція нирок.

Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описані поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, білірубін= у в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, підвищення креатиніну= в сироватці крові та азоту сечовини крові, а також інші відхилення лабораторн= их показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні і носили тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.

Функціональна ниркова недостатність.

НПЗП внаслідок пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність шляхом зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку лікування або після збільшення дози рекомендується ретельне спостереження діурезу та ниркової функції у пацієнтів із такими факторами ризику:

-      літній вік;=

-      супутнє застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками (ди= в. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

-      гіповолемія (будь-якого генез= у);

-      застійна серцева недостатніст= ь;

-      ниркова недостатність;

-      нефротичний синдром;

-      вовчакова нефропатія;

-      тяжкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін < 25 г/л або ≥ 10 за класифікацією Чайлда-П’ю).<= /p>
У поодиноких випадках НПЗП мо= жуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичних синдромів.

Доза мелоксикаму для пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не має перевищувати 7,5= мг. Пацієнтам із нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу м= ожна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну більше 25 мл/хв).<= /span>

Затримка натрію, калію та води.

НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та = води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, може спостерігат= ися зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У результаті у чутливих пацієнтів можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або артеріальна гіпертензія. Тому пацієнтам із ризиком затримки натрію, калію та води рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»= ).

Гіперкаліємія.

Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. роз= діл «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У таких випадках на регулярній основі потрібно проводити контроль рівня калію.=

Комбінація з пеметрекседом.

У пацієнтів із легкою та помірною нирковою недостатністю, які отримують пеметрексед, лікування мелоксикамом потрібно призупинити принаймні на 5 днів до введення пеметрекседу, у день введення і щонайменше на 2 дні після введення (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарсь= кими засобами та інші види взаємодій»).

Інші застереження та заходи безпеки.

Побічні реакції часто гірше переносяться пацієн= тами літнього віку, слабкими або ослабленими пацієнтами, які потребують ретельно= го нагляду. Як і при лікуванні іншими НПЗП, треба бути обережними щодо хворих літнього віку, в яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та сер= ця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій до НП= ЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорації, що можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Meлоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.

Як і при внутрішньом’язовому = застосуванні інших НПЗП, у місці ін’єкції може виникнути абсцес або некроз.

Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують завагітніти або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийо= му мелоксикаму (див. розділ «Застосуванн= я у період вагітності або годування груддю»).

Лікарський засіб містить менш= е 1 ммоль натрію (23 мг) в ампулі 1,5 мл, тобто по суті є вільним від натрію.

Маскування запалення та гарячки.

Фармакологічна дія Ревмастопу, спрямована на зменшення гарячки та запалення, може зменшити користь даних діагностики при визначенні ускладнень щодо підозрюваного неінфекційного больового стану.

Лікування кортикостероїдами.

Ревмастоп не може бути імовір= ним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.<= o:p>

Гематологічні ефекти.

Анемія м= оже спостерігатися у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи Ревмастоп.= Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотеч= ею невідомого походження або макроскопічною кровотечею, або неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаю= чи Ревмастоп, слід контролювати гемоглобін або гематокрит, якщо наявні симптоми та ознаки анемії.

НПЗП гальмують агрегацію тром= боцитів та можуть показати подовження часу кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну= від аспірину, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та оборотний. Потребують ретельного контролю пацієнти, яким призначено Ревмаст= оп та у яких можливі побічні впливи щодо змін у функції тромбоцитів, такі як розлади згортання крові, або пацієнти, які отримують антикоагулянти.

Застосування пацієнтам з наявною астмою.

Пацієнти з астмою можуть мати аспіринчутливу ас= тму. Застосування аспірину пацієнтам з аспіринчутливою астмою асоційоване з тяжк= им бронхоспазмом, який може бути летальним. У зв’язку з перехресною реакцією, включаючи бронхоспазм, між аспірином та іншими НПЗП Ревмастоп не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до аспірину, та слід обережно застосовува= ти пацієнтам з наявною астмою.

=

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність<= /i>

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітніс= ть та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити збільшення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошизисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менш ніж 1 % до близько 1,5 %. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.

Починаючи з 20-го тиж= ня вагітності застосування мелоксикаму може спричинити олігогідрамніон внаслід= ок дисфункції нирок плода. Це може статися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення лікування. Крім того, є повідомлення = про звуження артеріальної протоки після лікування у другому триместрі вагітност= і, більшість з яких пройшли після припинення лікування.

Тому протягом першого та другого триместру вагітності мелоксикам не слід призначати, якщо в цьому немає потреби. Якщо мелоксик= ам застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом першого і другого триместру вагітності, доза пови= нна бути якомога нижчою, а тривалість лікування – якомога коротшим.<= /span>

Допологовий моніторинг олігогідрамніону та звуження артеріальної прот= оки слід розглянути після впливу мелоксикаму протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу= Ревмастоп слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріаль= ної протоки.=

Протягом третього триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть спричинити ризики:

р= изики для плода:

– серцево-легенева токсичність (передчасне звуження/закриттяя артеріальної протоки та легенева гіпертензі= я);

– ниркова дисфункція (див. вище);

р= изики для матері наприкінці вагітності та для новонародженого:<= /span>

– можливе подовження часу кровотечі, антиагрегаційний ефект, який може виникати навіть при дуже низьких дозах;

– пригнічен= ня скорочень матки, що призводить до затримки чи подовження пологів.

Отже, мелоксик= ам протипоказаний протягом третього триместру вагітності (див. Розділ «Протипоказання»).

Період годування груддю<= /o:p>

Хоча конкретних даних щодо мелоксикаму немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують груддю.

Фертильніст= ь

Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок,= які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розг= лянути можливість припинення застосування мелоксикаму.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом а= бо іншими механізмами.

Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, мелоксикам не схильний впливати або має незначн= ий вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розла= ди функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго= або інші порушення центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

=

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньом’язове застосуванн= я.

Одна ін’єкція 15 мг 1 раз на добу.

НЕ ПЕРЕВИЩУВАТИ ДОЗУ 15 мг/добу.

Лікування повинно обмежуватися однією ін’єкцією на початку терапії з максимальною тривалістю до 2-3 днів в обґрунтованих виняткових випадках (наприклад, коли пероральний та ректальний шляхи застосування неможливі). Побічні реа= кції можуть бути мінімізовані застосуванням найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідного для контролю симптомів (див. ро= зділ «Особливості застосування»).

Слід періодично оцінювати пот= ребу пацієнта у симптоматичному полегшенні та його відповідь на лікування.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку та пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічн= их реакцій.

Рекомендована доза для пацієнтів літнього ві= ку становить 7,5 мг на добу. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій слід починати лікування з 7,5 мг на добу (половина ампули 1,5 мл) <= /span>(див. розділ «Особливості застосування»).

Ниркова недостатність.

Для пацієнтів із тяжкою нирко= вою недостатністю, які знаходяться на діалізі, доза не повинна перевищувати 7,5= мг на добу (п= оловина ампули 1,5 мл).=

Пацієнтам із помірною та середньою нирковою недостатністю (а саме ‒ пацієнтам з кліренсом креатиніну вище 25 мл/х= в) зниження дози не потрібне. Щодо пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю б= ез застосування діалізу див. розділ «Протипоказання».

Печінкова недостатність.

Пацієнтам із легкою та середньою печінковою недостатністю зниження дози не потрібне. Щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю див. розділ «Протипоказання».

Спосіб застосування.

Препарат слід вводити повільн= о, шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції у верхній зовнішній квадрант сідниці, дотримуючись суворої асептичної техніки. У разі повторного введення рекомендується чергувати ліву та праву сідниці. Перед ін’єкцією важливо перевірити, щоб вістря голки не знаходилося в судині.=

Ін’єкцію слід негайно припини= ти у випадку сильного болю під час ін’єкції.

У разі протезу кульшового суг= лоба ін’єкцію слід зробити в іншу сідницю.

Порядок роботи з ампулою.

=

=

=

        Рис. 1                            Рис. 2                                Рис. 3                             Рис. 4<= /o:p>

1. Відокремити одну ампулу від блоку і струснути її, утримуючи за горле= чко (рис. 1).

2. Стиснути ампулу рукою (при цьому не повинно відбуватися виділення препарату) і обертальними рухами звернути і відокремити голівку (рис. 2). <= o:p>

3. Через отвір, що утворився, негайно з’єднати шприц з ампулою (рис. 3)= .

4. Перевернути ампулу і повільно втягнути у шприц її вміст (рис. 4).

5. Надіти голку на шприц.

Діти.

Ревмастоп, розчин для ін’єкці= й 15 мг/1,5 мл, протипоказаний дітям.=

<= /b>

Передозування.

Симптоми гострого передозуван= ня НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримуючій терапії. М= оже виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до артеріальної гіпертензії, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінк= и, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомляли про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуван= ні НПЗП, що також може спостерігатися при передозуванні.

При передозуванні НПЗП пацієн= там рекомендовано симптоматичні та підтримуючі заходи. Дослідження показали прискорене виведення мелоксикаму за допомогою 4 пероральних доз холестираміну 3 рази на добу.

=

Побічні реакції.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НП= ЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливості застосування»).<= /span>

Набряк, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність спостерігалися при лікуван= ні НПЗП.

Більшість побічних ефектів, що спостерігаються, мають шлунково-кишкове походження. Можлива пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»). Після застосування спостерігалися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливості застосування»). З меншою частотою спостерігався гастрит.<= /o:p>

Повідомляли= про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Особливості застосування»).=

Критерії оц= інки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/10= 0); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (не можна визначити за наявними даними).

З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – від= хилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія.

Повідомляли про дуже рідкі випадки агранулоцитозу (див. = «Окремі серйозні та/або часті побічні реакції»).

З боку імунної системи: нечасто – алергічні реакції, що відрізняються від анафілактичних або анафілактоїдних; невідомо – анафілактич= ний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, включаючи шок.

Психічні розлади: = рідко – зміна настрою, нічні кошмари= ; невідомо – сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.

З боку нервової системи: часто – головний бі= ль; нечасто – запаморочення, сонливість.

З боку органів зору: <= /i>рідко – розлади функції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто – запаморочення; рідко – дзвін у ву= хах.

Кардіальні порушення: = рідко – відчуття серцебиття.

Повідомляли про серцеву недостатність, пов’язану із застосуванням НПЗП.=

Судинні розлади: нечасто – підвищення артеріального тис= ку (див. розділ «Особливості застосування»), припливи.

З боку дихальної системи, орг= анів грудної клітки та середостіння: рідко – астма у пацієнтів з алергією= на аспірин та інші НПЗП; невідомо – інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.

З боку травного тракту: дуже часто – розлади травної системи: диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея; нечасто <= /span>– прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, відрижка; рідко = – коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт; дуже рідко – шлунково-к= ишкова перфорація.

Шлунково-кишкова кровотеча, виразки або перфорація можуть бути тяжкими = та потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку гепатобіліарної систем= и: нечасто – порушення показників функції печінки (наприклад, підвищення трансаміназ або білірубіну); дуже рідко – ге= патит; невідомо – жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: нечасто – ангіоневротичний набряк, свербіж, висипання; рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка; дуже рідк= о – бульозний дерматит, мультифо= рмна еритема; невідомо – фоточутливість, ексфоліативний дерматит, фіксований медикаментозний висип (див. розділ «Особливості застосування»).<= /span>

З боку сечовидільної системи:= нечасто – затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки крові); дуже рідко <= /span>– гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів із факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»); невідомо – інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.

Загальні розлади та реакція у місці введення: часто – затвердінн= я у місці ін’єкції, біль= у місці ін’єкції; неча= сто – набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок; невідомо – грипоподібні симптоми.<= /o:p>

З боку опорно-рухової системи: невідомо – артралгія, біль у спині, озна= ки та симптоми, пов’язані із суглобами.

Окремі серйозні та/або часті побічні реакції.

Повідомляли= про дуже рідкі випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які приймали мелоксикам та і= нші потенційно мієлотоксичні лікарські засоби (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-= language: DE'>).

Побічні реакції, які не асоціювалися із застосуванням препарату, але як= і є загальноприйнято характерними для інших сполук класу.

Органічне ниркове ураження, щ= о, імовірно, призводить до гострої ниркової недостатності: повідомляли дуже рідко про випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротично= го синдрому та папілярного некрозу (див. розділ «Особливості застосування»).

Пов= ідомлення про підозрювані побічні реакції=

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/= ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомля= ти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагля= ду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua= .

Термін придатності. 2,5 роки.

Термін придатності після відкриття ампули: невикорис= таний вміст ампули слід знищити, його не можна зберігати для подальшого застосува= ння.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температу= рі не вище 25 ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.=

<= /b>

Несумісніст= ь.=

Через можливу несумісність Ревмастоп, розчин для ін’єкцій, не можна змі= шувати з іншими лікарськими засобами в одному шприці.

Упаковка. По 1,5 мл в ампулах поліетиленових №5. =

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ТОВ «ФАРМАСЕЛ».

<= /p>
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 07408, Київська обл., Броварський р-н, с. Квітневе, вул. Прорізна, 3